Поняття ресентименту в філософії Ницше

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття ресентименту в філософії Ницше

Сінельнікова М.В.,

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії

Національного університету "Львівська політехніка"

Появу ресентименту зазвичай пов'язують з ім'ям німецького філософа Ф. Ніцше, який популяризував цей термін у філософському дискурсі. В своїх ключових працях німецький мислитель концептуально синтезує даний феномен у поняття, надаючи йому категоріального статусу, перетворючи на визначальний критерій оцінювання наріжних філософсько-антропологічний проблем. Сьогодні межі застосування ресентименту значно розширилися, бо сучасність додає йому специфічних (модерних) форм вираження [5, с. 8], що дозволяє прослідкувати його численні прояви практично в усіх сферах людської життєдіяльності: соціальній, психологічній, етичній, онтологічній, аксіологічній, феноменологічній та ін.

Термін "ресентимент" французького походження, який можна перекласти як "повторне відчування" або "знову переживання". Йдеться передусім про інтенсивне переживання і наступне відтворення певної емоційної реакції, яка через неможливість свого безпосереднього здійснення, перестає бути стимулом-реакцією, а перетворюється на якесь пролонговане, затаєне негативне (вороже) почуття. З часом ніцшеанське розуміння феномену ресентименту значно розширюється і починає застосовуватися до різних негативних реактивних афектів, таких як ненависть, недоброзичливість, підозрілість, rancune (фр. "злість, злостивість"), помста [1, с. 290]. мислитель ніцше філософ

До цього переліку можна додати обурення, злопам'ятність, озлоблення, відчуття ворожості до того, що суб'єкт вважає причиною власних невдач, безсила заздрість та лють, важке усвідомлення марності спроб підвищити власний життєвий чи соціальний статус, почуття слабкості та неповноцінності, згубна секреція занадто тривалого безсилля, що провокує виплески невмотивованої агресії. Якщо не відбувається вивільнення та сублімація усіх цих почуттів, то з часом ресентимент перетворюється на "довготривалу психічну установку" [3, с. 4], яка отруює душу. Дане почуття виникає у людини спонтанно, тому воно, як вважає Ніцше, мимовільне [1, с. 92]. З огляду на це, ресентимент не є виключним для певного типу особистості, це радше загальний психічний стан, властивий кожному. Однак в кожного він проявляється по різному, на основі чого Ф. Ніцше формує дві моделі свого ресентименту: екстравертуючу - яка спрямована назовні та призводить до саморуйнування людської особистості; інтровертуючу - яка звернена на внутрінішнє самовдосконалення людини.

Але ресентимент це не тільки психологічний феномен, це ще й унікальний світогляд та свідомість (феноменологічний та онтологічний аспекти); певна система моралі та шкала цінностей (етичний та аксіологічний його аспекти); філософсько-антропологічне поняття. Ресентимент засвідчує амбівалентність людської особистості, яка виступає ареною боротьби діалектично протилежних полюсів, які Ніцше прагне "зібрати і з'єднати воєдино" [2, с. 98]. Тим самим викриваючи усі "темні" сторони людської природи, що виявляють себе як через незмінні негативні прояви одиничної особистості, так і через декаданс суспільної моралі і культури загалом.

Це підтверджує змістовну ємність ніцшеанського поняття "ресентимент", який дозволяє побудувати навколо себе цілісну систему моральної філософії, виступаючи її негативним ("не-моральним) витоком та змістом [4, с. 98]. При цьому він виступає як "ціннісна ресентиментна ілюзія" [3, с. 13], бо постає як несвідоме прагнення особистості позбутися відповідального ставлення до буття та звільнитися від тягара власної совісті. Особлива роль у цьому відводиться постаті Іншого, на якого людина перекладає усю відповідальність за власні невдачі та неспроможність покращити своє становище. Тому вона сприймає Іншого не як конкурента чи супротивника, а саме як ворога, ненависть та зневага до якого повертає їй оманливе відчуття власної гідності. Якщо ж такого реального ворога немає, то людина завжди може його вигадати.

Тому однією з найважливіших ознак ресентиментної особистості є заперечення фактичного стану речей та їх витіснення світом уяви, яка переважує дійсність. Подібна здатність ("імагінація") постає основним будівельним матеріалом для витворення ресентименту. Таке звернення назовні, замість концентрації на власній самості є одночасно причиною і виявленням почуття ресентименту: для свого виникнення воно потребує протистояння зовнішньому світові, для власної діяльності йому необхідний зовнішній подразник, тому ресентиментна "акція в корені є реакцією" [1, с. 124].

Природа ресентименту неоднозначна, бо "в першу чергу, він пов'язаний з природними здібностями відповідного людського матеріалу, а в другу - з соціальною структурою суспільства, в якому ці люди живуть" [3, с. 31]. Тому ресентимент можна визначити як соціальне явище, який з індивідуальної перетворюється на елемент колективної свідомості. Бо кожна людина, на переконання Ніцше, прагне до влади, але це прагнення у кожного типу особистості проявляється по різному: слабка (ресентиментна) людина прагне до влади, щоб зруйнувати те, що змінити вона не може, тоді як сильна прагне запанувати над собою, власними пристрастями та ресентиментом. Це протистояння між силою та слабкістю може відбуватися і в межах однієї особистості.

Між ними постійно точиться боротьба, яку живить почуття ресентименту і лише від особистісних зусиль людини залежить, яка з цих складових переважить. Саме тут стає зрозумілим пафос ніцшеанської філософії - звеличення людини через її прагнення до максимального особистісного зростання, що перевершує будь які індивідуальні можливості. З огляду на це ніцшеанський феномен ресентименту може бути потрактований як трамплін, за допомогою якого сильна особистість самоперевершується, долаючи себе, тоді як слабка - "іде на дно", тягнучи за собою весь світ.

Список використаних джерел

1. Nietzsche F. On the Genealogy of Morality and Other Writings: Revised Student Edition (Cambridge Texts in the History of Political Thought) / Trans. by C. Diethe. Cambridge: Cambridge University Press, 2006. 242 p.

2. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади / пер. з нім. А. Онишка, П. Таращука. Київ: Основи, Дніпро, 1993. 415 с.

3. Scheler М. Ressentement. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen / Trans. by Louis A. Coser. URL: https://hscif.org/wp-content/uploads/ 2018/04/Max-Scheler-Ressentiment.pdf (дата звернення: квітень 2018).

4. Solomon R. Nietzsche ad hominen: Perspectivism, personality and ressentiment. The Cambridge Companion to Nietzsche. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. Pp. 180-222.

5. Шаап С. Мстива отрута: Ріст невдоволення / пер. з нід. С. Святенко. К. : Вид-во Жупанського, 2015. 224 с.

Размещено на Allbest.ru