Самоідентифікація особистості в контексті проблеми Іншого

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Самоідентифікація особистості в контексті проблеми Іншого

Ключовим питанням сьогодення стає оптимізація процесу координації особистості у соціумі в процесі її соціалізації. Постановка даної проблеми фокусує увагу на питаннях соціалізації й соціальної ідентифікації людини в спільноті, на механізмах відтворення стабільної самосвідомості індивіда (тобто цілісного «усвідомлення ним самим самого себе як особливого феномена, якому притаманні певні об'єктивні характеристики й своєрідний духовний світ» [24, 7]) та його самоідентифікації (самоототожнення з певною спільнотою).

Процеси соціалізації завжди відбуваються в межах опозиції ”Я-Інший”, бо кожний індивід виявляє свою сутність саме у протиставленні Іншому. Тому розглянемо проблему соціалізації індивіда крізь призму цих взаємовідносин. Внесемо, перш за все, визначеність у поняття Інший. Ще в античній філософії проводилося розмежування між Іншим як тотожнім (heteron) та Іншим, який тлумачився як альтернатива тотожності (alio). У новоєвропейській метафізиці проблема Іншого не поставала в усій своїй глибині й значущості. Так, для Дж. Локка питання про існування іншої особистості сприймається як щось очевидне й не потребує філософського обміркування. І. Кант у “Критиці практичного розуму” [9] висунув ідею, що вільне самовизначення особистості досягається завдяки моральному закону, який забороняє розглядати іншу людину як засіб самоутвердження Я. Разом з цим, для Й. Фіхте, який визнавав існування іншого Я, важливим був принцип - моє власне Я не може визначитися без Іншого.

У XIX-XX ст. формуються нові підходи до осягнення існування Іншого. Л. Фейєрбах таємницю взаємодії особистостей визнавав у чутливості; він вважав, що «Я є Я - для самого себе, й одночасно Я - ти для іншого. Однак таким я можу бути лише як істота чуттєва» [28, 183]. З феноменологією Е. Гуссерля починається новий період у вирішенні проблеми Іншого. Для Гуссерля Інший є модифікацією моєї сутності. Гуссерль вважав, що «через свою змістову конституцію він (Інший - П.Г.) з необхідністю виступає як інтенціональна модифікація мого об'єктивного Я, мого першопорядкового світу» [7, 224]. У сучасній науці взаємовідносини Я-Інший набули нового витка розвитку; вони включаються у проблемне поле філософів, соціологів, психологів, культурологів. За А. Григор'євим, ця проблема містить два полюси: з одного боку - це визначення власного Я в іншій людині (на цьому основана можливість розуміння, комунікації й взагалі будь-якої взаємодії), з іншого боку - виявлення в самому себе Іншого [5].

У ракурсі нашого дискурсу під Іншим будемо розуміти: по- перше, членів суспільства, з яким індивід себе ототожнює (“Свій”), із життєсмисловими орієнтирами якого зв'язує цілі своєї активності; по-друге, - носіїв іншої культури (“Чужий”). Сприймаючи цінності, орієнтації, оцінки, моделі поведінки конкретної спільноти, індивід визначає себе у соціально-груповому просторі, поділяючи суспільство (в більш широкому розумінні - людство) на “своїх” та “чужих” - із іншими інтересами, до яких він ставиться у певних обставинах позитивно, нейтрально або вороже. Слід підкреслити, що в обох випадках Інший - це не конкретна особистість, а спільність людей, з якою індивід себе ідентифікує або якій себе протиставляє.

Існують різні теорії щодо механізмів становлення особистості, усвідомлення нею свого Я та своєї тотожності з іншими членами конкретної соціокультурної спільності. Зокрема, представники американської соціально-психологічної школи В. Джемс і Ч. Кулі першорядного значення в цьому процесі надавали соціальній взаємодії індивідів. Відповідно до концепції ”дзеркального Я” Кулі, самосвідомість формується як реакція на оцінку її іншими членами соціуму [13, 136].

Американський соціолог Дж. Мід визначив стадії та механізми формування Я [36]. Він вважав, що на першій стадії відбувається процес прийняття ролі Іншого: сприймаючи як свої позиції Інших, людина засвоює у такий спосіб цінності групи. На наступній стадії її дії стають більш системними, зовнішній контроль набуває форми внутрішнього самоконтролю, закладаються необхідні для життя у суспільстві соціальні якості. Тобто, за визначенням Т. Парсонса, соціалізація передбачає інтеграцію індивіда у суспільство - з одного боку, та диференціацію його - з іншого боку [20]. Ці ідеї знайшли підтвердження в дослідженнях відомих російських психологів Л. Виготського [3; 4], О. Леонтьєва [17], Д. Ельконіна [31] та інших учених.

Інтегруючи в соціум, індивід сприймає й засвоює для свого життєвого використання досвід колективу людей, об'єднаних спільними орієнтаціями, соціальними проблемами і спільною життєдіяльністю. Цей досвід стає доступним для нього завдяки акумуляції у культурних формах, які спрямовані на фіксацію та трансляцію соціально значущої інформації з метою репродукування соціальної групи, підтримання рівня соціальної консолідації людей, задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб. Отримані знання стають основою духовної та практичної активності людини. Вони дозволяють індивіду усвідомити своє місце у світі, а також сформувати своє ставлення до навколишньої дійсності й самого себе.

Однак знання «лише закладають підґрунтя людської духовності, для того, щоб мати реальний вплив на життєдіяльність суб'єкта, вони повинні трансформуватися у світоглядні та моральні принципи й цінності, життєсмислові орієнтири, переростати в усвідомлення конкретних цілей та засобів їх досягнення» [24, 19]. В процесі соціалізації індивіда відбувається розуніверсалізація (трансформація) узагальненого в культурних формах досвіду в індивідуально-життєву форму. Вирішуючи завдання індивідуального шляхом засвоєння досвіду спільноти, людина перетворює форми своєї детермінації в самоідентифікацію. У такому аспекті самоідентифікація набуває конкретного значення - придбання індивідом властивості засвоювати культурно-історичний досвід суспільства, обираючи його орієнтиром власної життєдіяльності.

Цей процес відбувається через спілкування з Іншим (певною спільнотою), до якого індивід відкритий і внутрішнє орієнтований на діалог. Спілкування є однією з необхідних всезагальних умов формування, розвитку та соціалізації особистості. Саме завдяки комунікації, людина одержує інформацію, знання, уявлення, досвід, ідеї соціокультурної спільноти, наслідує й переймає способи діяльності, норми поведінки. Однак метою самоідентифікації є не досягнення ідентичності індивіда з Іншим; навпаки, ототожнюючи себе з Іншим, індивід прагне визначити своє Я, усвідомити себе як індивідуальну реальність.

Разом із самосвідомістю формується самоідентифікація індивіда, відбувається розвиток таких її сфер, як самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення людини до себе, саморегулювання. Самопізнання є початковою ланкою й основою самосвідомості: через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе, осмислення своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції у суспільстві. Вона пізнає себе тими самими шляхами, що й об'єктивний світ, переходячи від елементарних самовідчуттів до самосприйняття, самоуявлення і, нарешті, розуміння себе.

Спочатку самопізнання здійснюється в межах бінарності Я- Інший через різноманітні форми порівняння себе з іншими людьми та проекцію їхніх якостей на себе, потім воно переноситься в систему координат Я-Я. Оперуючи сформованими знаннями про себе, індивід починає використовувати такі складні форми самоаналізу, як, наприклад, аналіз мотивів власної поведінки. Мотиви оцінюються людиною в контексті вимог суспільства до неї та власних вимог до себе, внаслідок чого Я починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття. соціокультурний самоідентифікація особистість інший

Процес розвитку самосвідомості індивіда відбувається на тлі емоційно-ціннісного ставлення до себе. Переживання індивіда, що пов'язані з усвідомленням ним своїх особливостей, своєї цінності, місця у колективі, ставлення інших людей, є активним внутрішнім чинником формування самосвідомості взагалі. Внаслідок цього процесу формується самооцінка індивіда, зміст якої охоплює світ його моральних цінностей, стосунків, можливостей.

Самооцінці належить роль одного з провідних механізмів саморегулювання поведінки індивіда. Вона детермінує мотивацію його поведінки, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів його здійснення. Результат процесу саморегулювання поведінки людини прямо співвідноситься з адекватністю, стійкістю й глибиною самооцінки. Якщо самопізнання є результатом розумової діяльності особистості, а емоційно-ціннісне ставлення до себе обумовлене розвитком її емоційної сфери, то саморегулювання пов'язане із загальним розвитком вольової сфери особистості. Отже, самоідентифікація індивіда та формування його самосвідомості є двома ланками складного процесу соціалізації людини, що розвиваються паралельно, взаємодоповнюючи одна одну.

Виникає питання: чи є відмінність в процесі соціалізації людини у суспільстві з інституційною формою соціокультурної регуляції (нетрадиційному суспільстві), та суспільстві, в якому домінують конвенційні соціокультурні регулятори (традиційне суспільство)? Безумовно, є. Перш за все, слід звернути увагу на нетотожність їх систем знань, які є вихідною духовною передумовою формування самосвідомості особистості. Неоднакові також механізми впливу на особистість в процесі її формування. Наприклад, інтеграція індивіда в нетрадиційне суспільство організується й регулюється соціальними інститутами (державними, приватними) цілеспрямовано, відповідно до ціннісних норм, прийнятих у цьому соціумі. Соціокультурна регуляція охоплює усі сфери життя нетрадиційного суспільства: економічну, політичну, правову, релігійну, художню та ін.

У традиційному же суспільстві, з його колективною свідомістю, синкретичним характером культури, регулятором життя є, здебільшого, культурні традиції, що історично склались у сфері його соціокультурного буття. Саме шляхом засвоєння традицій як соціокультурної спадщини, що передається безпосередньо від покоління до покоління (від батьків до дітей, від майстра до учня тощо), здійснюється інтеграція індивіда у традиційне суспільство.

Неоднаковий також ступінь диференціації особистості в цих суспільствах. Наприклад, у нетрадиційному суспільстві, в якому цінуються новації й ініціатива, на перший план висувається формування неординарного Я, людина прагне до індивідуального самовираження, тобто акцент робиться на диференціацію індивіда. У традиційному же суспільстві, в котрому суб'єктивне індивідуальне підпорядковується колективному, навпаки, диференціація індивіда менш вагома, що особливо яскраво відбивається в анонімному характері творчості народних митців.

Життєдіяльність індивіда часто не обмежується контактами з суб'єктами усередині своєї соціокультурної групи і може спрямовуватись також на діалог із носіями інших культур, іншими соціально-культурними спільнотами. У такому випадку духовний субстрат самоідентифікації індивіда поширюється за межі системи базових знань того суспільства, з яким він себе ототожнює, що забезпечує більшу повноту його знань, необхідних для формування активної життєвої позиції. Саме ці сумарні знання є підґрунтям для соціалізації індивіда, становлення його духовного світу і практичної діяльності.

Розглянемо, чим відрізняється процес абсорбування елементів іншої (чужої) культури у традиційному й нетрадиційному суспільствах і як він впливає на самоконструювання духовного світу індивіда. Підґрунтя для засвоєння іншої (чужої) культури детермінується внутрішнім розвитком суспільства, що вбирає у себе чи відштовхує зовнішні впливи залежно від того, збігаються вони з внутрішніми тенденціями його розвитку чи ні. Тобто, характер цього процесу обумовлений мірою відкритості як самого індивіда, так і суспільства, з яким він себе ідентифікує, зокрема, ставленням до Іншого (його культури, релігійної орієнтації, соціально-політичної структури тощо).

Нетрадиційне суспільство, що здатне до швидкого реагування на зміни соціальних і культурних реалій, дозволяє індивіду вільніше ставитися до різних зв'язків. І це природно: кожен індивід намагається самоідентифікувати себе у тій системі зв'язків, яка видається йому найважливішою для власної життєдіяльності, реалізації своїх життєвих цілей. Особливо це має істотне значення для формування творчого Я, оскільки розширення спектра зв'язків з Іншим сприяє поглибленню творчого потенціалу митця й, зокрема, чутливому реагуванню на зміну художніх стилів і напрямків.

У традиційному же суспільстві, зв'язки творчої особистості з Іншим (Чужим) суттєво обмежуються традиціями та релігійними канонами, а також світоглядними концептами цієї соціокультурної спільноти. Виконуючи роль генетичної пам'яті народу, традиції водночас істотно зменшують вибір можливих шляхів розвитку творчої особистості, обмежуючи її діяльність канонами, традиційними художніми прийомами вузького кола митців і регіональними межами.

І все ж народні майстри ніколи не залишались обабіч загальнокультурних процесів, сприймаючи все найкраще, що було створено людством. Зміна світогляду епохи, потреба творчого самовираження спонукають народних майстрів до пошуку нових художніх форм, звернення до існуючих художніх стилів. Однак цей процес має свої особливості - народні митці засвоюють не всю систему художнього стилю, а лише окремі його елементи, трансформуючи їх крізь призму свого Я й поєднуючи їх з традиційними художніми прийомами. Тому, на мій погляд, використовувати поняття “стиль” щодо народної художньої творчості не зовсім коректно.

Характер соціалізації особистості, співвідношення інтеграційних і диференційних складових цього процесу залежать від конкретно-історичних умов людського життя, зокрема: соціальної структури суспільства, системи його базових знань, форм діяльності людей та їх взаємостосунків. Тому самоідентифікацію індивіда слід розглядати не як окремий акт, а як безперервний процес, детермінований динамікою соціуму. Для прикладу порівняємо особливості соціалізації індивіда в радянському й пострадянському суспільствах.

Тоталітарний режим радянських часів значно обмежував диференціацію, самовизначення індивіда, що сформувало певний тип соціальної ідентифікації особистості. Індивід повинен був ідентифікувати себе з певним гомогенним “радянським народом”, безумовно приймати офіційну ідеологію з її цінностями й нормами, інакше він ставав чужим у суспільстві. Релігійний світогляд не вписувався у марксистсько-ленінську ідеологію, тому віруючі вважались маргіналами. Формування самосвідомості індивіда за ідеологічним принципом порушило зв'язок індивіда з народною спільнотою, що значно підірвало основи цієї соціальної структури, а творчість за принципом соціалістичного реалізму перетворила народне мистецтво на щось архаїчне.

Руйнування СРСР, зникнення з мапи світу держави, з якою ідентифікували себе мільйони людей, супроводжувалися зламом соціального та релігійного життя суспільства. У 1990-х роках на пострадянському просторі процес самоідентифікації індивіда набуває нового характеру - увага людей фокусується на власних інтересах, які часто вступають у протиріччя з інтересами “свого кола”. Невизначеність цілепокладання суспільства, аморфна соціальна структура, конфронтація різних соціальних груп детермінували “розмитий” характер сучасного соціально-ідентифікаційного процесу.

Недовіра до влади, домінування власних інтересів різноманітних груп (соціальних, етнічних, релігійних, професійних тощо) при відсутності інституту, спроможного узгодити ці інтереси, ще більше ускладнили процес самоідентифікації людини, перешкоджаючи для певних верств населення підключення до системи соціальних зв'язків, що призвело до їх маргінальності. З послабленням соціальної ідентичності стан маргінальності індивідів поглиблюється, відбувається руйнування соціальних зв'язків. Водночас зростає бажання людей злитися з конкретною соціальною групою, щоб забезпечити реалізацію і захист своїх базових життєвих потреб та інтересів. Тобто, в соціальній ідентифікації, за В. Келле [12], починає переважати захисно-адаптаційна функція. Можливо, саме тому в останні часи посилюється прагнення людей до реконструкції зв'язків із власною народною культурою на всьому пострадянському просторі.

Отже, самоідентифікація належить до базових процесів соціалізації людини, котрі є невід'ємною умовою її життєдіяльності як розумної істоти.

Размещено на Allbest.Ru