Філософсько-культурологічні контексти трансформації ринкових відносин

Актуальність теми зумовлена передовсім необхідністю з'ясування гуманітарних вимірів сучасної економічної практики і теорії, врахування у розробці соціально-економічних проєктів і програм людського первня, розкриття характеру впливу культури на ринкові процеси, а також подолання поширених у них технократичних підходів. Ці питання набувають особливої значущості через доконечність надання ринковим перетворенням у нашій країні цивілізаційного спрямування. У їх дослідженні важливо акцентувати на взаємодії цінностей культури та ринку у його економічних, технологічних, юридичних аспектах, що у своїй єдності утворюють цілісний комплекс.

Нижче спробуємо визначити чинники та витлумачити специфіку впливу соціокультурних передумов на формування і розвиток ринкових відносин з урахуванням їх історичних контекстів. У цьому звязку зазначимо, що в сучасних дослідженнях культура й економічний ринок розглядаються незалежно одне від одного, а якщо враховується взаємодія між ними, то з наголосом на негативні моменти: ринок підриває культуру, деформує її цінності, а культурі байдуже до ринкового господарювання. І справді, так історично склалося, що формування і функціонування ринку та культури відбувалося немовби у паралельних світах. У ринкових справах переважали раціональні розрахунки (що, однак, не убезпечувало їх від анархії та криз), суто економічні інтереси, орієнтація на прибуток, свобода від оціночних настанов тощо. Водночас культура не завжди витримувала тиск ринку, замикалася сферою належного, розробляючи духовні цінності. Проте якщо розглядати ці феномени у загальноцивілізаційному вимірі, то їх розвиток включає моменти одне одного. Ринок - це не лише ефективна система виробництва матеріальних благ і суттєвий чинник суспільного прогресу, але й важлива сфера творчих пошуків людини, її свободи і відповідальності, розвитку інтелекту і волі, відкриття нових можливостей і впровадження інновацій. Культурна компонента ринку - то суттєвий критерій його цивілізованості у діапазоні культури виробництва, технології, менеджменту, зокрема врахування соціокультурних чинників побудови можливих сценаріїв ринкових трансформацій. Попри те, що тривалий час взаємодія культури і ринкових відносин була неявною, це не виключало глибинного зв'язку між ними, виявлення якого відбувалося в міру і на основі актуалізації та усвідомлення цивілізаційної значущості людського первня. «Зустрічному рухові» культури й економічного ринку сприяють такі обставини:

- становлення сучасної людиномірної економіки. Економічна система наразі досягла такого рівня, що без врахування загальних і національних цінностей культури, традицій, ідеалів вона не може надалі успішно функціонувати. Це стосується економічної практики і теорії, запорукою розвитку яких стає усвідомлення загальноцивілізаційної значущості приватної власності, чесної праці, вільного підприємництва, ринкових відносин, орієнтація не на надприбутки, а на задоволення нагальних життєвих потреб людини.

усвідомлення неоднозначних наслідків ринкової економіки у різних країнах світу, спричинених не лише політикою тих чи тих держав, але і властивими їм цінностями культури. Виявляється, що найрозвиненіший тип ринкових відносин - західноєвропейський - не завжди проявляє свою ефективність в інших регіонах, оскільки не повною мірою узгоджується з місцевими цінностями. Без урахування цієї обставини ринок хоч і може давати великі дивіденди, але лише олігархам, в цілому ж він стає монополістичним, корупційним і асоціальним. Про це яскраво свідчить досвід ринкових відносин низки країн Африки і Південної Америки. У будь-якому разі цивілізованість ринку суттєво залежить від національних цінностей і ментальності народу.

- неухильне зростання цивілізаційно-культурного значення комерційної діяльності. Комерція характеризує ділову активність людей, пов'язану з торгівлею, обміном товарів у їх грошовому вираженні задля задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Вона стимулює розвиток виробництва, інноваційних технологій, наукових досліджень географічних відкриттів, сприяє удосконаленню соціальної інфраструктури, співпраці між державами, діалогу культур і взаєморозумінню народів. «Комерція, - зазначає А. Вайтхед, - є найважливішим чинником, вирішальним для процвітання цивілізації. Щойно тут настає застій, коли послаблюється процес поширення і поліпшення комерції, коли гальмується нове у цьому процесі, поступово і спочатку непомітно маси населення починають підходити до межі згубного виродження» (11, с. 473). філософський культурологічний ринковий

Значні складнощі ринкових перетворень на пострадянському просторі показали, що вони зумовлені не лише залишками командно-адміністративних методів господарювання і недосконалістю відповідного законодавства, але й ігноруванням вітчизняного історико-культурного досвіду. Запровадження ринку було сприйняте не у парадигмі «виклику - відповіді», «свободи -відповідальності», а поверхово, в дусі ейфорії та надії на швидке процвітання. Ці процеси, з-поміж іншого, свідчили про догматизм марксистського тлумачення співвідношення базису і надбудови у схематиці «первинне - вторинне», адже будь-яким соціально-економічним процесам передують певні процеси, ідеї та цінності, які зароджуються у духовній сфері як дороговкази подальших модернізацій.

Зазначимо, що ще на початку т.зв. перебудови окреслені вище питання обговорювалися за «круглим столом» з теми «Трудова етика як проблема вітчизняної культури: сучасні проблеми». Учасники засідання у своїх виступах ґрунтувалися на ідеях М. Вебера про вплив протестантської етики на формування духу капіталізму, витлумачуючи їх широко у значенні впливу цінностей культури на розвиток цивілізованих ринкових відносин. Доречно через це проаналізувати генезу цієї проблеми в історичних контекстах, маючи на увазі неоднозначність взаємин культури та економічного ринку.

Перші прояви суперечливих відносин між культурою і соціально-економічним життям трапляються вже у Стародавній Греції. Їх основою є протиріччя між зародками нової, раціонально- гуманістичної культури і традиційною ментальністю, проявляючись у формі боротьби між представниками демократії і захисниками родоплемінних норм життя. Одні виступали за особисту ініціативу громадян полісу, розвиток комерції, вільне обговорення і прийняття суспільно значущих рішень, інші намагалися зберегти свої спадкові привілеї та «старі й добрі порядки». Власне ця боротьба складає «живий нерв» Пелопонеської війни між Афінами і Спартою (431-404 рр. до н.е.). Характерно, що у боротьбі проти морської торгівлі, підприємництва і демократії об'єдналися олігархічні сили обох сторін (див.: 8). Однак у ті часи проблема взаємовідношення культури і ринку не була чітко артикульована не лише з причини незначних масштабів вільного підприємництва, але й особливостей давньогрецької культури. Результатом інтелектуального прориву від міфу до Логосу була ідея гармонійного Космосу, в якому дивовижно поєднувалися розумний Порядок і стихія Долі, наслідування яких слугувало запорукою Мудрості як органічної взаємодоповнюваності мислення, мовлення і вчинків. Це була споглядальна культура, в якій головним був принцип «належна міра в усьому». Цьому суперечила Комерція, яка за своєю природою динамічна, пошукова, а іноді агресивна; джерелом багатства традиційного суспільства були не так економічне підприємництво, як війни і рабська праця.

Епоха Середньовіччя на теренах Європи вносить у проблему «культура - ринок» нові мотиви, зумовлені пануванням у суспільному житті релігійного світогляду. Церква санкціонує чесну працю, оскільки вона - вияв і продовженням справ Божих. Ісус Христос: «Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день» (Новий Заповіт, 9.4). Трудова діяльність оцінюється не так за мирськими стандартами, як за духовно- релігійними критеріями служіння «во славу Господа», якщо ж вона виходить за цю настанову, то набуває негативного сенсу. Останнє характерне передовсім для діяльності торговельників, лихварів, комерсантів, які надавали перевагу не зціленню душі, а матеріальному багатству. У середньовічному суспільстві, яке жило за нормами натурального господарювання, соціальної ієрархії та релігійного світорозуміння, будь-яка комерційна активність засуджувалася як така, котра порушує Божі заповіді. Презумпція осуду стосувалася передовсім суб'єктів комерції, у яких було мало шансів витримати випробування Божого суду і заслужити спасіння. Проте у пізнє середньовіччя (ХІІІ ст.) у проповідях церковників чимраз потужніше звучать мотиви відповідальності людини за належне використання дарованих їй Богом «талантів»: власного життя, праці, професії, використання часу, багатства тощо. У теоцентричний світогляд вриваються імпульси нових, капіталістичних відносин. На це вказує, зокрема, А. Гуревич, аналізуючи виступи авторитетного у ті часи німецького проповідника Бертольда Регенсбурзького. «Навряд чи можна сумніватися у тому, - наголошує вчений, - що в цій переоцінці християнських цінностей проявляється прихований вплив нової етики праці і власності, що формується у місті. Ідеали проповідника, діяльність якого розгорталася переважно у міському середовищі, радикально відрізняються від традиційних монаших ідеалів» (4, с. 209).

Велика заслуга в осягненні цих процесів, зокрема впливу світових релігій на ринкове господарювання, належить німецьким соціологам В. Зомбарту, Г. Зіммелю, а особливо - М. Веберу, який спеціально досліджував специфіку капіталістичних відносин передових західноєвропейських країн та значення в них релігійних мотивацій поведінки суб'єктів економічної діяльності. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) він розкриває внутрішню «спорідненість» між етичними настановами протестантизму і духом капіталізму епохи Реформації. На ці дослідження його навели статистичні дані, які свідчили, що у багатьох містах Західної Європи переважають висококваліфіковані підприємці, фінансисти, ремісники з технічною чи економічною освітою, діловою активністю й організованістю, чітким дотриманням настанов протестантизму, і цим вони помітно відрізнялися від працівників-католиків, які дотримувалися переважно споглядальних, духовно-просвітницьких орієнтацій. Вебер у зв'язку з цим запитує, спираючись на висловлювання з «Духу законів» Монтеск'є, що «англійці ведуть перед серед усіх народів світу у трьох надзвичайно важливих речах - набожності, торгівлі і свободі. То чи не пов'язані успіхи цього народу у сфері придбавання, так само, як і його прихильність до демократичних політичних інститутів з тим рекордом благочестя, про який згадує Монтеск'є?» (1, с. 48). У взаємодії цих феноменів мислитель убачає глибокий смисл.

За Вебером, «дух капіталізму» - це логічна конструкція реальних процесів становлення та утвердження сучасного типу капіталізму у його відмінності від первісного капіталізму, традиціоналістської економіки та гедоністичного ставлення до багатства. Спільною ознакою останніх є відсутність належної оцінки їх суб' єктами своїх можливостей, досягнень, перспектив і суспільної значущості своєї діяльності. Натомість сучасний капіталізм максимально активізує ділові якості людини, їх раціональну організацію, прояв та свідому рефлексію. Типовими тут є поради молодим купцям американського просвітника і суспільно-політичного діяча ХУІІІ ст. Б. Франкліна: пам'ятай, час - це гроші, а тому не витрачай його марно; так само й кредит - це гроші, які за правильного використання здатні породжувати нові гроші; уміло використовуй кредит, вчасно його повертай і тоді тобі будуть «відкриті гаманці інших»; будь старанним, пунктуальним, поміркованим, справедливим - це допоможе тобі «утвердитися у світі»; реально оцінюй своє багатство. Як зазначає Вебер, тут йдеться «не лише про «практичну мудрість» (що саме собою не нове), а про певний «етос» (1, с. 51).

Сутнє цього «етосу» у єдності його мирських та духовних вимірів Вебер розкриває, аналізуючи семантичне багатство слова Beruf (нім. «покликання»). Воно трапляється вже у Біблії, різних напрямах християнства, а особливо у протестантизмі, ідейних настановах усіх його сект. Beruf виражає не лише Божу передвизначеність людини до певної діяльності у межах обраного фаху, але й імператив дотримуватися відповідних етичних норм господарської поведінки з урахуванням нашої неусувної закинутості у мереживо сучасного капіталістично-ринкового космосу. Beruf, зазначає Вебер, слугує «для визначення способу мислення, пов'язаного із систематичним і раціональним прагненням до наживи у рамках своєї професії і «такий спосіб мислення знайшов свою найадекватнішу форму втілення в сучасному капіталістичному підприємстві, а останнє, зі свого боку, знайшло в ньому свою найадекватнішу духовну рушійну силу» (1, с. 60). Суб'єктами цього способу мислення були не товстосуми і зубожілі, а вихідці з середніх верств населення - люди з суворим життєвим досвідом, віддані своїй справі, налаштовані на самоутвердження, здатні мобілізувати для цього не лише фінансові ресурси, але й власні інтелектуальні, вольові та моральні якості, несумісні з комфортним існуванням і насолодами життя.

За Вебером, ідея Beruf має двоїстий характер: з одного боку, це прояв вкрай раціональної організації життя задля наживи, а з іншого - з позиції здорового глузду ця мета постає ірраціональною, адже багатство завжди розглядалося гедоністично чи утилітаристськи як «користь», «щастя», оскільки слугувало задоволенню потреб людини. «Покликання», отже, передбачає ірраціональні духовні елементи. Їх генезу, природу і сумісність з етосом капіталізму Вебер розкриває, звертаючись до ідеї передвизначення в її кальвіністській інтерпретації. Бог передвизначив життя людини, але їй не дано проникнути у плани Бога, таїну його рішень. Позаяк Бог створив усе для своєї слави, то весь природний і соціальний світ, діяння людини повинні розглядатися не у своїй самодостатності чи людському вимірі, а лише у ставленні до Бога. Йдеться, звичайно, не про окремі добрі справи як передумову спасіння, а про послідовне, систематичне і сумлінне виконання Божого «покликання». І хоча й у цьому разі людині не відкриваються Божі задуми щодо її життя, зате вона може розвіяти власні сумніви щодо цього. За умов Реформації така діяльність набувала духу капіталістичного накопичення, вселяючи водночас у її суб'єктів почуття богообраності. Умовою останнього було не лише читання Біблії, відвідування церкви, виконання релігійних ритуалів, а передовсім реальне, діяльне служіння Богу у формі зразкового виконання свого «покликання». Вважалося, що в них постійно присутня Його воля і милість, і це значно зміцнювало віру протестанта у свою богообраність. Тобто протестантизм своєрідно поєднав фаталізм передвизначення і свободу волі: цей фаталізм цілком на боці Бога, він трансцендентний і недоступний для нашого розуміння, а водночас у поцейбічному світі людина повністю зберігає свободу волі, а тому важливо розумно і відповідально нею розпоряджатися, особливо у реалізації Beruf. «Така раціоналізація життя в цьому світі, орієнтована на потойбічність, - зазначає М. Вебер, - була наслідком впливу концепції професійного покликання аскетичного протестантизму.

Пішовши зі світського життя в затворництво і відкидаючи світські порядки, християнська аскеза в особі церкви панувала над світом, виходячи за монастирські стіни. Та водночас вона не зазіхала на природні, безпосередні риси повсякденного світського життя. Тепер же вона проникла у буденність, зачинила за собою монастирську браму і почала наповнювати мирське повсякденне існування своєю методикою, перетворюючи його на раціональне життя в миру, але не від світу цього і не для світу цього» (1, с. 120). Наслідком цих змін стала орієнтація всіх сект протестантизму на дух капіталістичного підприємництва: тут усе - багатство, праця, мораль, церковна служба і навіть заняття спортом та мистецтвом розглядаються як цілком легітимні і доконечні чинники утвердження нового способу життя.

Зазначимо, що веберівський аналіз духовно-релігійних первнів ринкових відносин стосується раннього капіталізму і в міру утвердження капіталістичної економіки її «протестантські пракорені» поступово відмирали. Сучасне господарське життя, як і уся культура, мають власну логіку свого розвитку, вони вже давно і далеко відійшли від духу аскези, відверто зорієнтувавшись на світські блага. Проте у цьому аналізі чітко простежується наявність певних концептів-інваріантів, які зберігають свою актуальність у значенні чинників цивілізованості сучасного ринкового світу. Залежно від контекстів, вони, звісно, зазнають трансформацій і змістовно збагачуються. Таку функцію виконують поняття «цінності», «раціональність», «ментальність», «мотиви».

Цінності. Ринкові відносини, як показує досвід провідних країн світу, набувають цивілізованості з поєднанням цінностей ринку, права і моралі. Висока ефективність економіки сучасних промислово розвинених країн - наслідок не просто вільної конкуренції, але такої свободи приватного підприємництва, яка регулюється діючими правилами і нормами, котрі отримують відповідну юридичну кодифікацію та філософське обґрунтування.

Об'єктивною основою зустрічного руху економіки, духовності та філософії є їх спільна участь в розв'язанні проблем людини, демократії, свободи, прогресу як необхідної умови цивілізаційного поступу суспільства. Відповідно такі поняття, як «природа людини», «права особистості», «свобода індивіда», «приватна власність», «демократія», «сенс життя» поступово розвиваються від переважно формально-раціоналістичних значень у Новий час до наповнення їх людськими смислами в контексті сучасних реалій. Тобто становленню стратегії цивілізаційного розвитку суспільства передує перебудова його світоглядних цінностей. А. Вайтхед з цього приводу пише, «коли цивілізація досягає своєї кульмінації, суспільство, позбавлене загальнофілософського розуміння життя, приречене на занепад, сум і послаблення» (11, с. 497). Він закликає об'єднати зусилля філософів, представників конкретних наук і людей практичної дії заради створення такого раціонального світобачення, яке б органічно поєднувало елементи благоговіння і порядку, знання і благочинності задля відвернення суспільного хаосу.

Провідні економічні тенденції розвитку сучасної цивілізації пролягають шляхом так званої «змішаної економіки», яка включає взаємне доповнення різних форм власності, ринкового і державно-планового регулювання економічних процесів, спрямованих на розв'язання стратегічних завдань всього суспільства. Ця модель розвитку поєднує як соціально-економічні фактори, так і особливі для кожної країни духовно-ціннісні засади процесів модернізації. Останнє, на жаль, не завжди враховується нами в ринкових справах. Звертаючи увагу на ефективність ринку в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії, ми не помічаємо того, що ключовим фактором цієї ефективності є загальнокультурний рівень народу, його ментальність. Ринкові структури спираються на різний національний дух народів, який відображає їх історичну долю, психологію, звичаї, традиції, ідеали. Без належної культурної і психологічної готовності до чесної підприємницької діяльності в межах чинного законодавства і моралі ринок може стати джерелом не зростання добробуту народу, а його злиденності.

Вплив культурно-духовних чинників на ринкові процеси відбувається насамперед через систему властивих кожній культурі цінностей, з-поміж яких, як вважає Б. Гаврилишин, найпомітніші у своїй цивілізаційно-ринковій значущості індивідуалістсько-конкуренційні, групово-кооперативні та егалітарно-колективістські цінності (2, с. 15). Цінності, на його думку, разом із політичним правлінням і економічною системою - визначальна складова частина ефективності суспільного ладу. До них належить передусім цінність самої людини, її право на життя, на працю, на власність, соціальну справедливість, добробут, цінності нації, держави, сім'ї, демократії, свободи, права та ін. Цінністю є також ринкові відносини, оскільки вони забезпечують високу ефективність суспільного виробництва, сприяють формуванню активної особистості, її свободи, відповідальності, ділових якостей. У цьому плані характерні для українського народу цінності, які можуть позитивно впливати на реформування економічних стосунків в Україні, перебувають, на наш погляд, ближче не до притаманних для класичного капіталізму індивідуалістсько-конкуренційних чи властивих соціалізму егалітарно-колективістських цінностей, а до групово-кооперативних, які передбачають самоідентифікацію особистості з нацією, державою, колективом на основі консенсусу і кооперативної поведінки. Але ці цінності треба очищувати від різних нашарувань і виховувати на них високу гідність громадян України. «Соціально-організаційне ноу-хау, - зауважує Б. Гаврилишин, - зумовлене розвитком культури і вимагає гармонійного поєднання зі світоглядом людей. Тому воно мусить бути здебільшого «доморощеним» (національним)» (2, с. 13).

Раціональність. Цілком очевидно, що саме ринкова діяльність значно впливає на ідею раціональності, її різні типи. Раціональність, як відомо, - одна з важливих цінностей культури. Так, юридична раціональність легітимізує різні форми власності, визначає правовий простір свободи і відповідальності суб'єктів господарювання в межах чинного законодавства, забезпечує їх незалежність від позаекономічної еліти. Окреслюючи можливий діапазон економічно-правових рішень, угод, гарантій, санкцій у сфері економіки, вона створює сприятливі умови підвищення ефективності суспільного виробництва і соціального захисту людей. Очевидно існує пряма залежність між становленням юридичної раціональності і формуванням правової культури громадян України. Поширення у сфері ринкових відносин економічної раціональності сприяє утвердженню самодостатності підприємництва і бізнесу, перетворює їх на пріоритетну галузь життєдіяльності суспільства. Як відомо, вперше ідея економічної раціональності була всебічно розроблена А. Смітом у концепції економічного лібералізму, яка базується на суто раціоналістичних засадах: імперативі «максимум прибутку - мінімум затрат», моделі «людини економічної», принципі «свободи дій», ідеї незалежності господарювання і економічних досліджень від політично-ідеологічних впливів. У сучасних умовах розвиток і застосування принципів економічної раціональності передбачає врахування специфічних для кожної країни міри та механізму державного регулювання економіки, типу державного правління, особливостей традицій, психології, культури народу. Реалізація ідей соціальної раціональності у контексті цивілізованого підприємництва нерозривна з доконечністю врахування в цій діяльності принципу соціальної справедливості, турботи про соціальні гарантії трудової зайнятості, збільшення кількості робочих місць, поліпшення умов праці, підвищення зарплати і добробуту людей, забезпечення соціальної стабільності суспільства, участі підприємців у реалізації соціальних програм в галузі культури, освіти, охорони здоров'я та спорту. Сучасне господарювання немислиме без його орієнтації на розв'язання соціальних проблем, бо саме у такий спосіб виявляється справжня значущість його результатів, а отже, підтримка чи ігнорування народом економічної політики влади. При цьому накопичується той духовний потенціал, який допомагає успішніше здійснювати економічну і політичну модернізацію на основі вищої якості «людського чинника». Важливо, щоб зміни економічної чи політичної кон'юнктури в сторону консерватизму чи лібералізму не підривали засади соціальної раціональності. В контекстуальній раціональності визначаються можливі пріоритети і компроміси підприємництва в тих чи тих конкретних умовах в їх актуальному і потенційному вимірах на близьку чи далеку перспективу. У цьому плані важливе дослідження ринкового потенціалу «західного» і «східного» раціоналізму і типів культур, можливих сценаріїв розвитку економічного ринку країн на пострадянському просторі, співробітництва між конкурентами і партнерами, замовниками і підрядниками тощо. Мовитися може і про ігрову раціональність, адже ринкову діяльність можна уявити як певну гру в межах економічних законів і юридичних норм, в якій вельми суперечливо переплітаються свобода і відповідальність, точний розрахунок і ризик, логіка та інтуїція. При цьому основна увага зосереджується на поведінці і діях суб'єктів підприємництва в умовах конкуренції за кращі держзамовлення, ресурси, умови збуту товарів, інформацію. Важлива тут також розробка практичних принципів технології прийняття рішень за екстремальних умов (криза, різка зміна кон'юнктури, брак інформації тощо).

Визначальна передумова успішного розвитку ринкових відносин - менталітет. Менталітет, як відомо, це укорінене в глибинних структурах історії (в мові, релігії, літературі, буденному досвіді, традиціях) і відносно незалежне від офіційної ідеології світобачення, яке проявляється в різних моделях поведінки людей, настановах і мотивах їх дій, оцінках тих чи тих явищ. Саме в ньому відбувається зіставлення істин економічної науки, соціальних планів і політичних програм з реальністю, потребами та інтересами людей, оцінка їх на предмет життєвої правди, без чого політика уряду і курс на реформи не отримають підтримки народу. Нині можна вважати усталеними дві основні форми генезису підприємницького менталітету: а) формування нової ментальності поряд з існуючою та їх наступна конфронтація (Західна Європа); б) використання цінностей національної культури і пристосування їх до вимог ринкової економіки (класичний приклад - Японія). Західноєвропейський тип ментальності відзначається передовсім раціональністю і ґрунтується на таких цінностях, як наукове знання, самоцінність людини, громадянське суспільство і правова держава, інститут приватної власності і ринкових відносин, дуалізм світської і церковної влади тощо. Японська ментальність характеризується, зокрема, інтуїтивно-естетичним і етичним світобаченням, що ґрунтується на ідеях синтоїзму, буддизму і конфуціанства. Загалом же, ментальність кожного народу амбівалентна: оскільки досить консервативна щодо усталених елементів національної історії та культури, вона водночас повинна бути відносно відкритою до цивілізаційних процесів і досвіду ринкових перетворень інших країн. Вплив останніх на ментальність відбувається через взаємодію з її внутрішнім ядром. Якщо в культурі народу недостатньо розвинуті, скажімо, ідеї свободи, приватної власності, ринку, права, відповідальності, то формування підприємницької ментальності і ринкових відносин в країні буде проблематичним. У цьому плані становлення підприємницької ментальності в Україні значно ускладнене її колоніальним минулим, тривалою відсутністю власної державності, спотворенням трудових стимулів тощо. Разом з тим український національний етос - це працелюбність українця, його висока відповідальність, ощадливість, поміркованість, прагнення до самоутвердження, потяг до волі (6, с. 147 - 159). Ці якості - надійна основа українського підприємницького менталітету. Його формування, як показує досвід становлення українського ринку, відбувається насамперед на індивідуально-особистісному рівні в результаті усвідомлення окремими індивідами суперечності між своїми творчими можливостями і відсутністю чи недостатністю суспільних (економічних, юридичних, політичних) умов для їх реалізації. Ця розбіжність між бажаним і дійсним спонукає індивідів шукати вихід, завдяки чому вони серйозніше зважують можливості своєї професії, обґрунтовують різні ідеї, винаходять і пропонують новий продукт чи послугу, удосконалюють наявну систему виробництва і управління. До цього додаються імпульси, які йдуть із внутрішнього світу цих індивідів: незадоволеність своїм матеріальним чи службовим становищем, природне бажання задовольнити свої здорові амбіції, випробувати себе у гідній справі, поліпшити свій добробут. На цій основі формується «діловий дух» (А.Н. Вайтхед), який орієнтує особистість на раціоналізацію досвіду, новації, незалежність суджень та оцінок, що дозволяє індивідам розширювати межі своєї свободи, брати на себе відповідальність, ризикувати капіталом тощо.

Мотиви. Мотив, як відомо, розкриває міру оволодіння індивідом внутрішньою свободою, його спрямованість на відповідні потреби, задоволення яких здійснюється від базисних до вищих потреб. Але послідовність мотивації в підприємництві не завжди збігається з ієрархічним порядком потреб. Задоволення вищих потреб залежить від пріоритетних цінностей і змісту ментальності індивідів. Цим, зокрема, пояснюється той факт, що здорові трудові мотивації, як показує приклад Японії і Швейцарії, можуть значно компенсувати навіть дефіцит сировинних ресурсів. Але успіх ринковій економіці можуть принести лише властиві даній культурі і формам господарського життя трудові мотивації. Так, в більшості країн Європи, як переконливо довів М. Вебер, існує протестантське ставлення до праці як до божественного покликання і засобу спасіння, що значно зміцнює духовні засади західноєвропейського ринку. Японська дисципліна праці укорінена у високій честі і обов'язку перед країною, імператором і фірмою. Основою дисципліни англійського і американського робітника є чітко виражений прагматизм. Ми ж отримали у спадок від попередньої системи відчуження працівника від засобів виробництва, жахливу деформацію трудових мотивацій. Природно, що в умовах розбалансованої економіки і обмежених фінансових можливостей української держави відродження здорових трудових мотивацій повинно починатися з найважливішого: встановлення прямої залежності між продуктивністю праці та рівнем матеріального достатку працівника, що, звичайно, повинно супроводжуватись соціальним захистом населення і посиленою увагою до моральних аспектів праці.

Треба також мати на увазі, що мотив успіху, виражений у величині прибутку, базисний для кожного виду підприємництва, особливо на його початкових етапах, але наступні прояви мотивів у цій сфері залежать вже від ціннісно-смислових аспектів діяльності підприємців. Особливо це характерно для людей великого бізнесу. Так, Г. Форд, приміром, писав, що головним мотивом його підприємництва є «принцип служіння» справі, Л. Якокка прагне залишити після себе «слід на землі», а керівник японської корпорації «Омрон» К. Татеїсі відзначається прагненням до високої якості роботи і досконалості. Південнокорейський бізнесмен Кім У Джунг вважає образливим, якщо про нього пишуть як про багатія, бо, на його переконання, багатство приходить і відходить, а досягнення залишаються для людей. Через мотиваційні проблемами ринкових відносин в Україні важливо глибоко усвідомити цивілізаційну значущість обґрунтованого Г. Сковородою принципу зрідненої («сродної») праці, згідно з яким кожна людина народжена для певного виду діяльності, отже, вона повинна діяти за внутрішнім покликанням («що твій Бог у тобі велить»), не чекаючи зміни тих чи тих обставин. Утвердження в суспільстві принципу зрідненої праці розглядається Г. Сковородою як умова духовного оновлення і гуманізації суспільства. Сьогодні стає дедалі більше очевидним, що майбутнє належить тому суспільству, яке буде умотивовувати громадян для творчої праці та морального самовдосконалення.

На завершення зазначимо, що проблема соціокультурних засад ринкових відносин наразі недостатньо тематизована. Науковці й економісти-практики визнають її існування, але не всі чітко і глибоко уявляють зміст. Дефіцит знань про духовні чинники підприємництва особливо гостро відчувається в галузі менеджменту і маркетингу. Практично ніхто вже не заперечує важливості чи необхідності врахування у ринковому господарюванні духовних чинників, всі погоджуються з тим, що майбутнє належить людиномірній та ціннісно-орієнтованій економіці. Але як несуперечливо узгодити у науковій теорії духовні та матеріальні складники економічно-ринкової діяльності - це проблема міждисциплінарна, а її розв'язання передбачає об'єднані зусилля науковців і практиків.