Діахронно-синхронний калейдоскоп цінностей британців і українців (семантико-мотиваційний континуум)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Діахронно-синхронний калейдоскоп цінностей британців і українців (семантико-мотиваційний континуум)

Стефанова Н.О.

Вступ

Антропоцентричний принцип сучасної лінгвістичної науки та її синергетична парадигма, яка й дедалі демонструє свою динаміку, продовжують курс на вивчення “душі мови” через відображення в ній системи цінностей не лише окремого етносу, а й всіх цивілізаційних спільнот [6, С. 25]. З огляду на ці тенденції фокус уваги лінгвістів закономірно змістився вбік поліпарадигмального дослідження таких дихотомій, як мова і культура, мова і соціум, мова і світ, мова і людина крізь призму значних напрацювань учених-представників етнопсихології (В. Томас [22], Р. Шведер [20], Б. Шор [21] та ін.), когнітивної психології (Д. Брунер [10], Н. Дойдж [11], Ж. Піаже [17] та ін.), когнітивноїлінгвістики (Р. Ленекер [16], Ж. Фоконьє [12, 13], Ч. Філлмор [14] та ін.), етнолінгвістики (В. В. Жайворонок [1], О. В. Тищенко [7], М. О. Шутова [9] та ін.), на засадах яких у процесі міждисциплінарної синергії сформувалася ще одна наука - лінгвоаксіологія (А. М. Приходько [5] та ін.) з її етносеміометричною методологією (Н. О. Стефанова [6, С. 26]).

Посилений інтерес до аксіоконцептосфери зумовлений необхідністю осмислення процесів трансформації морально-етичної еволюції людства, де експансія глобалізації, з одного боку, гіперактуалізувала міжкультурний діалог і, як наслідок, процеси уніфікації, а з іншого, посприяла загостренню питань національної самосвідомості кожного народу, які свого часу обговорювали М. С. Грушевський, Д. І. Чижевський та ін. У цьому контексті варто також апелювати до концепцій американських неогумбульдтіанців- етнолінгвістів Е. Сепіра і Б. Уорфа [15], які запропонували для обговорення гіпотезу про визначальну роль мови у формуванні як колективних, так й індивідуальних уявлень про навколишній світ і припустили, що найменування предметів, явищ, подій є відображенням національного світогляду (світосприйняття), які, зберігаються в мовах і транслюються наступним поколінням, впливаючи на ціннісно-оцінне ставлення до позначених предметів, явищ і подій [6, С. 26-27].

Етносеміометрична методологія в такому ракурсі розглядається як сукупність емпіричних й експериментальних дослідницьких практик, які застосовуються для когнітивно-семіотичної інтерпретації цінностей. Останні онтологічно утворюють семантико-мотиваційний континуум життєво значимих смислів для кожного етносоціуму загалом і для індивідуальної особистості зокрема.

Виклад основного матеріалу

Взаємозумовленість трансцендентного й екзистенційного способів Буття людини ґрунтується передовсім на такому феномені, як ідентичність, - поняття, що почало складатися ще в добу первісної (синкретичної) свідомості давніх етносів, які вже на тій стадії, хоч і позасвідомо (на рівні архетипів), але відчували різницю між “своїми” і “чужими”. Відповідно, вивчення питання про способи і засоби оцінювання людиною самої себе по відношенню до “іншого / інших” потребує залучення етносеміометричних методик (діахронних і синхронних), які орієнтовані на доведення достовірності положення про те, що процеси концептуалізаціі світу в лінгвосеміозисі обов'язково супроводжуються актом оцінювання через семіометрію.

Етносеміометричні методики з їхніми практиками включають процедури вимірювання двох аспектів (форми і змісту) цінностей, відображених у різних мовах. Етап етно-вимірювання передбачає зіставлення мовної форми у діахронії у часопросторі й культурогенному дейксисі, тимчасом другий - семіо-вимірювання зобов'язує реконструювати значення цієї форми (і, насамперед, вихідне - етимологічне). Здійснена процедура дає змогу простежити, як знаки з національно-культурним компонентом семантики випромінюють аксологічно / ціннісно навантажені смисли. Вихід на діахронно-синхронну семіометрію ціннісно маркованих знаків на певних хронотопних зрізах забезпечує фіксацію “домінантних показників їх динаміки” і демонструє напрями змін у семантико-мотиваційному континуумі аксіоконцептосфер британців і українців.

Під хронотопом розуміємо діахронно-синхронний період дивергенції і конвергенції індоєвропейської етнічної спільноти та її протомови, етапи існування прагерманського і праслов'янського мовних станів, історичні стадії розвитку англійської та української мов, які відображають зв'язки і відношення між способами і засобами відображення буття на різних етапах розвитку свідомості носіїв кожної із мов: від первісної - космогонічної до диференційованої. Це пояснює етнічні константи і національні домінанти кожної лінгвокульутри, що характеризується не лише лексико-семантичною системою і широкими граматичними показниками, а й багатством концептосфери, яка віддзеркалює менталітет, характер, традиції і цінності її представників. трансцендентний буття етнічний протомова

Визначені ще античними філософами ціннісні концепти TRUTH / ІСТИНА, GOOD / ДОБРО, BEAUTY ІСТИНА, ДОБРО, КРАСА і КОРИСТЬ [6] набули статусу ключових у британській та українській лінгвокультурах і утворили їх аксіоконцептосфери.

Початок менталізації цих концептуальних структур сягає міфологічно- космогонічної свідомості праіндоєвропейців і дає підстави визначити їх як ядерні архетипно-цивілізаційні константи.

Для аргументації вищевикладених міркувань, слід зосередити увагу на розуміння такого поняття, як “етнокультурна ідентичність”. Цей ментальний феномен складався у свідомості сучасних британців й українців поступово в різні еволюційні періоди розвитку обох лінгвоспільнот. Ключова дихотомія феномену: мова - етнос і донині не має однозначного тлумачення, починаючи з розвитку індоєвропеїстики, де точилися жваві дискусії навколо питання походження прото- і праіндоєвропейців і зокрема їхніх нащадків - індоєвропейців, насамперед, у плані етнічної ідентифікації. Найчастіше йдеться про дві дескрипції на зразок “індоєвропейський етнос і його прамова” та “група етно-мовно споріднених народів” [2].

Якщо оперують поняттям індоєвропейський етнос, то, як правило, апелююють до проблеми локалізації праіндоєвропейців і їх імовірної прабатьківщини, що стала головною дискусійною темою в лінгвокомпара- тивних студіях (І. М. Дьяконов та ін.). Реконструкція мови праіндоєвропейської спільноти людей на основі збереженого словника слів індоєвропейського походження у сучасних мовах, що позначають об'єкти ландшафту, культурні й духовні артефакти, племінний устрій, елементи ритуального життя, допоможе з'ясувати, якою була їхня свідомість (перш за все, етнічна [див. Лозова 2006]).

Дихотомія мова і культура в її кореляції з історією етносу була поінтерпретована в теоретичній лінгвокомпаративістиці В. фон Гумбольдтом. Німецький філософ сформулював у своїх працях антропологічний погляд на мову і уважав її концентратом “духовної енергії етносу” з його думками і відчуттями. Його основні ідеї можна звести до таких узагальнень: суспільно- етнічні колективи, що розмовляють різними мовами, відображають не одну й ту ж картину світу. У сучасних когнітивно орієнтованих студіях це положення було уточнено. Представник когнітивної семантики Ж. Фоконьє пише про те, що зв'язок між мовою і картиною світу завжди опосередкований людським мисленням, адже те, що називається “дійсністю”, насправді є уявленнями мовців про дійсність [12, P. 15].

З цього випливає, що кожна мова відтворює досвід етносу, і етнос несвідомо переносить установлені мовою норми у картину світу / концептосферу. Наведені припущення стосуються згаданих вище етнічних констант - архетипів колективного несвідомого, які транслюються поколінням у вигляді ціннісних установок, смислів, норм і правил і утворюють ядерно-етимологічну зону вербалізованих у кожній національній мові аксіоконцептів (так звану етимологічну пам'ять аксіоконцептів).

Сформульовані попередні висновки розкривають поняття етнокультурної ідентичності, адже, асоціюючи себе з певним етносом, людина прагне опанувати його мову для того, щоб уважати себе частиною національної спільноти. І саме реконструкція глибинних зв'язків мови і етносу підтверджує роль мови в перебігу етнічної консолідації [6].

Характеризуючи “індоєвропейський етнос” як сукупність людей зі своєю мовою і центром локалізації з подальшою гіпотетичною територією поширення, припускаємо, що саме вони були носіями етнічних констант - етнічної першосвідомості, зокрема й первинних уявлень про істину, добро, красу та користь, їхнє подальше пізнання й усвідомлення.

Незважаючи на дивергенцію індоєвропейської прамови, на сьогодні визнано факт її колишнього існування, і, відповідно, етносу як її носія.

При цьому питання про первинний центр її географічного поширення поки залишається відкритим. Британський учений Ендрю Колін Ренфрю припускав, що генезис праіндоєвропейського етносу відбувався на територіях і в часи “неолітичної революції” (коли людство перейшло від примітивного полювання до різних видів сільськогосподарської діяльності: оброблення землі й одомашнення тварин) [18, 19]. Альтернативну позицію знаходимо в більш сучасних працях Л. Л. Залізняка, підкріплену фундаментальними дослідженнями різних мезолітичних пам'яток, де наявні інші, на його думку, археологічні свідчення про міграції на завершальній стадії палеоліту [2, С. 88].

Ці спостереження наводить С. В. Конча, на якого покликається Л. Л. Залізняк і пише: “маємо переконливі фактори датувати праіндо- європейську спільноту раннім мезолітом (УІІІ-УІІ тис. до н.е.) [...]. Водночас С. В. Конча погоджується з тим, що визначальний для праіндоєвропейців культурно-побутовий і ритуально-ціннісний комплекс був набутий пізніше, вже після розпаду праіндоєвропейської спільноти в ІУ-ІІІ тис. до н.е. [3, С. 191-203]. Якими б не були дискусії, проте є всі підстави (спираючись на дані археології, антропології, гідронімії) говорити про існування культурно-історичної, ба більше - етнічної спільноти, що почала формуватися з кінцем льодовикової доби і яка, вірогідно, брала участь у формуванні індоєвропейської сім'ї народів, складаючи її генетичний субстрат” [2, с. 95].

Праіндоєвропейці окрім власної мови (припускають, що рання її стадія могла належати до абхазо-адизької мовної групи і становила суміш, якою послуговувалися в побуті) характеризувалися унікальним менталітетом, основною рисою якого вважається їх войовничий характер. Оскільки ця етноспільнота не завжди володіла здобутками тодішнього цивілізаційного устрою і відтворювальними технологями, то майже повсякчасно ранні праіндоєвропейці воювали з сусідніми містами-державами на територіях “благодатного півмісяця”. У таких умовах відбувалося формування етноментальної свідомості ранніх праіндоєвропейців і способу їх мислення.

Наведені екстралінгвістичні фактори стали лінгвогеографічним мотиваційним континуумом, в ядрі якого збереглися ціннісні першосмисли, що виконали свою світоглядну роль для цивілізаційного прогресу праіндоєвропейців. Іхні константи відтворилися і в семантиці слів прагерманської і праслов'янської мов і вплинули на становлення ціннісної концептосфери сучасних британців і українців.

Ядро аксіоконцептосфер британців і українців утворюють концепти TRUTH / ІСТИНА, GOOD / ДОБРО, BEAUTY / КРАСА і BENEFIT / КОРИСТЬ, реконструкція яких надає змогу не лише виміряти їх статику і динаміку в досліджуваних лінгвокультурах, а й визначити місце британців і українців на цивілізаційно-еволюційній спіралі.

Діахронні етноконстанти аксіоконцептів TRUTH / ІСТИНИ, відображені у свідомості британців й українців, формувалися на базі первісних уявлень праіндоєвропейців, прагерманців і праслов'ян про ці поняття та їх значимість для сакрального і профанного Буття [6, С. 339].

Вихідний етап ціннісно-світоглядного пізнання істини характеризується тісним взаємопроникненням сакрального і профанного фрагментів картини світу. Сакральний фрагмент - це гештальт-картина первісного упорядкування основних структур буття на космогонічному, природному і культурному рівнях, коли закладалися ключові архетипи (етнічні праіндоєвропейські константи), які були нормою для всіх сфер життя. Профанний фрагмент - це фрейм-сценарій побутового життя (тобто цінності як справжня істина, віра, довіра) праіндоєвропейців з ритуальною поведінкою, яка у профанному часі ґрунтувалася на архетипах сакрального часу. Звідси випливає, що основний нормативний порядок сакральної поведінки став ціннісно-світоглядною істиною для людини праїндоєвропейської культури. Як наслідок, уся система першозначень ціннісно-світоглядної моделі TRUTH / ІСТИНА як фрагмента архетипної сакрально-профанної картини світу відтворювала природне і культурне оточення людини.

Індоєвропейські ціннісні константи TRUTH/ІСТИНИ у прагерманську й праслов'янську добу продовжують кодувати нормативні установки, проте з домінуванням загальнокультурних констант, а згодом і національних домінант: у давніх британців - це TRUST, BELIEF, FAITH, у давніх українців - це концепт ВІРА.

Що стосується ціннісно-світоглядних уявлень про поняття “good” / “добро”, відображених у першозначеннях прагерманських і праслов'янських етимонів, реконструйованих для імен аксіоконцептів GOOD / ДОБРО, то вони не втратили зв'язків із праіндоєвропейськими формами і значеннями, хоча і значно розширили їх, а подеколи і конкретизували.

Ядерна праіндоєвропейська етнічна константа була пов'язана із ідеєю єднання для пізнання істини та віри в неї, проте, насамперед, для отримання від єднання матеріальних благ як винагороди (у вигляді дарів) за шанування істини (норм і порядків) і водночас відчуття задоволення, тобто моральнодуховного блага: пор., генетичні рефлекси до реконструйованого для давньоанглійської лексеми god і.-є. протокореня *ghedh (“звати”, “єднатися”) на зразок ge-sce “власність, багатство” з семантичним зсувом у значення “добробут, щастя”. Поступово в давньоанглійській мові лексема god набуває значень “чудовий; цінний; бажаний, сприятливий, корисний”; “доброзичлива, доброчесна, обожнена / божественна людина”. З 13 ст. основним стає значення “милосердна людина”.

У праслов'ян первісні уявлення про “добро” формувалися через бінарні опозиції “доля-недоля”, “щастя-нещастя”, оскільки в їхній міфологічній свідомості найвищою сакральною цінністю залишалося язичницьке божество, що наділяло долею і піклувалося про добро: пор., фонологічні й семантичними переходи і.-є. протокоренів *dhabh-/dhdbh і їх праслов'янських рефлексів *dobrb(jh) / *dobrb, реконструйованих для лексем добрий і добро (псл. *bogb “бог” з його похідними псл. *bogatb “богатий” (“який перебуває під захистом богів”), псл. *sbbozbje (укр. збіжжя) “щастя, багатство”).

І.-є. *б-корені, зокрема *deiuo (реконструйованих для його дериватів: д.-інд. devah, Devi:, авест. daeva, лат. Deus, прус. deiws, лит. deive, укр. диво) супроводжуються семантичними переходами у прагерманських і праслов'янських рефлексах “небесний” > “небожитель” > “бог” або “дивовижний” > “який творить дива” > “Творець”, об'єднаних загальною ідеєю “творити”.

Наведений коментар до етимологічних версій дає підстави для висновку про те, що в історії і.-є. кореня *dhe- реконструюються первісні уявлення праіндоєвропейців та їх нащадків прагерманців і праслов'ян про BEAUTY/КРАСУ, пов'язані з актом творення зовнішнього (світоустрою і порядку) і внутрішнього світу (гармонії) за космічними законами.

Зроблений висновок не суперечить візантійській теорії образу, яка ґрунтується на гіпотезі про те, що образи земні є відбитком явищ небесних, подібно як людина створена “за образом и подобою Творця”. Проте, в естетичному сприйнятті краси простежуються відмінності вже у прагермаців і праслов'ян. Германці її уявляли як гарну, сяючу форму поверхні та її цінності для потреб людини, тимчасом слов'яни її асоціювали з формою обличчя, теж як окреслення контурів чогось.

Уявлення носіїв міфологічної свідомості про красу і гармонію від зовнішньої сторони їхнього Буття й водночас внутрішніх відчуттів приносили їм користь. Відповідно, в давніх культурах формується потреба диференціації речей на ті, що сприймалися як корисні, й на ті, що були несприятливими. Це підтверджено аналізом семантичних переходів загального значення і.-є. *б-коренів “творити”, яке реконструюється для лексеми benefit, запозиченої з латини в англійську мову, і на базі якого світоглядно у свідомості праіндоєвропейців закладалося розуміння “діяльності” як мотиватора для отримання вигоди і матеріальної, і духовної, і естетичної.

В українській мові спостерігаємо етимологічні зв'язки лексеми користь із праслов'янськими формами *koristb/*koristu/*korystb, *koristati/*koristiti, вихідна семантика яких “захопити” була пов'язана з позначенням уявлень про військові трофеї.

Актуальна зона сучасної семантичної структури імені аксіоконцепту TRUTH представлена такими інтегральними семами: 1) `наявність факту як достовірного/правдивого', 2) `визнання факту як істини/правди, авторитетна думка', 3) `справедливість', 4) `віра в істину', 5) `сумніви в істинності інформації', 6) `Бог', які відображають національні домінанти, збережені у системі базових цінностей британців.

В аксіоконцептосфері українців актуальна зона імені концепту ПРАВДА формувалася на основі морально-етичної спеціалізації і юридичної термінологізації першозначень (корінь прав- в українській мові реалізований у словах зі значенням “спрямований вперед”) з подальшими переходами у значення “справедливості”. Тимчасом ціннісна семантизація і термінологізація імені концепту ІСТИНА зберігає праслов'янські першозначення (“прямостояння”, “стійкість”) з їх подальшою термінологізацією у науковій сфері [6, С. 345].

Сучасні значення імен концептів GOOD і ДОБРО є подібними, які сконцентровані в архісемі `морально-духовні чесноти на тлі іншого добра'.

Семантична адаптація імені концепту BEAUTY є значно відмінною від тієї семантики, з якою це слово потрапило в англійську мову в середній період її розвитку, відображаючи безпосередньо національну британську ментальність. Концепт КРАСА в українській лінгвокультурі теж зазнав подібних трансформацій. Домінантною градуальною семою для значень обох концептів є `прекрасне як естетичне відчуття'.

Сучасні вектори розвитку імені ціннісного концепту BENEFIT відображають трансформацію його першозначень у напрямі від морально- етичного до термінологічного, переважно в економічній, фінансовій і комерційних сферах.

Сучасна семантична структура імені концепту КОРИСТЬ та її синоніма ВИГОДА у калейдоскопі мотиваційно-ціннісного континууму українців відображає трансформацію домінантної семи `матеріальна вигода', сформованої на базі значень, пов'язаних із “благами, здобутими внаслідок агресивних дій”, у термінологічне значення зі знаком+ “прибутки як показник фінансових успіхів”.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо, що ядро мотиваційного континууму аксіоконцептосфер британців і українців становлять чотири базові концепти TRUTH / ІСТИНА, GOOD / ДОБРО, BEAUTY / КРАСА і BENEFIT / КОРИСТЬ, що зазнали різних нашарувань і трансформацій, проте зберегли в кожній із лінгвокультур праіндоєвропейські етнічні константи з іх переходами у прагерманські й праслов'янські рефлекси та актуалізовані домінанти в окремій національній мові.

Актуальна зона аксіоконтинуумів британців і українців формувалася шляхом розвитку ціннісних першозначень безпосередньо в кожній лінгвокультурі: від давнього стану - до сучасного, де переходи відповідних семантичних континуантів спостерігаються у трьох напрямах: 1) абстракції, 2) розширення-конкретизації-специфікації, 3) термінологізації, зберігаючи ядерні етнічні константи й водночас випромінюючи нові смислові домінанти.

Виходячи з такого погляду на діахронно-синхронну природу ціннісних концептів, припускаємо, що аксіоконцептосфера кожного етносу є калейдоскопом цінностей, в якому архетипні концептуальні ознаки збереглися як ядерно-етнічні цивілізаційні константи і заклали фундамент для випромінювання нових національно-культурних ціннісних домінант.

Список використаних джерел

1. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень. Мовознавство. 2001. № 5. С. 48-63.

2. Залізняк Л. Л. Етно-генетичні витоки найдавніших індоєвропейців Європи. Україна й українство в етнокультурних процесах / уклад. В. Д. Баран, Л. Л. Залізняк, С. С. Наливайко. Київ, 2017. С. 87-102.

3. Конча С. В. Перспективи етногенетичних реконструкцій за кам'яної доби (Матеріали індоєвропеїстики). Кам'яна доба України. 2004. № 5. С. 191-203.

4. Лозова О. М. Психосемантика етнічної свідомості: проблеми й тенденції розвитку. Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО. 2006. № 12. С. 162-168.

5. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно- дискурсивній парадигмі лінгвістики. Запоріжжя: Прем'єр, 2008. 332 с.

6. Стефанова Н. О. Етносеміометрична параметризація аксіоконцептосфер у британській та українській лінгвокультурах : дис. ... д-ра філол. наук : 10.02.17, 10.02.17. Київ, 2020.

7. Тищенко О. В. Обрядова семантика у слов'янському мовному просторі: монографія. Київ: Київський державний лінгвістичний університет, 2000. 236 с.

8. Чередниченко А. Г. О религии древних индоевропейцев (по итогам анализа лексико-семантического поля «религия» раннего индоевропейского праязыка). Древности (Давнина). 2014-2015. № 13. С. 8-18.

9. Шутова М. О. Етнокультурні стереотипи в англійській та українській мовах: реконструкція і типологія : автореф. дис. докт. філол. наук. Київ, 2016.

10. Bruner J. S. Beyond the information given. Studies in the Psychology of Knowing. New York: W. W. Norton and Company Inc., 1973.

11. Doidge N. Models of Human Memory. New York and London: Academic Press, 2013. 556 p.

12. Fauconnier G. Mental Spaces: Aspects of Meaning Construction in Natural Languages. Cambridge, MA: MIT Press, 1994. 240 p.

13. Fauconnier G. Mental spaces: conceptual integration networks. Cognitive linguistics: basic readings / ed. by D. Geeraerts. Walter de Gruyter GmbH & Co. KG, 2006. P. 303-371.

14. Fillmore Ch. J. Frame semantics. Linguistics in the Morning Calm. 1982. P. 111-137.

15. Korolyova А. Culture as an environment for language typology formation. Language. Culture. Discourse / ed. by R. Vasko. Kharkiv: РС TECHNOLOGY CENTER, 2022. P. 68-78.

16. Langacker R. W. Cognitive grammar. A basic introduction. NewYork: Oxford University Press, 2008. 562 p.

17. Piaget J. Studies in Reflecting Abstraction. Hove, UK: Psychology Press, 2014. 350 p.

18. Renfrew C. The Origins of Indo-European Languages. Scientific American. 1989. № 10. P. 106-114.

19. Renfrew C. Archaeology and Language. The Puzzle of Indo-European Origins. New York; Cambridge; Port Chester; Melbourne; Sydney, 1990. 368 p.

20. Scweder R. A. Thinking through cultures: expeditions in cultural psychology. Cambridge, Massachusetts and London, England: Harvard University Press, 1991. 393 p.

21. Shore B. Culture in Mind Cognition, Culture and the Problem of Meaning. Oxford University Press, 1996. 427 p.

22. Thomas W. I. On Social Organization and Social Personality. University of Chicago Press, 1966. 311 p.

Размещено на Allbest.ru