Життєва самореалізація життєстійкості особистості у філософському вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життєва самореалізація життєстійкості особистості у філософському вимірі

Костенко Дмитро Вікторович,

Kostenko D. Vital self-realization of the hardiness of the individual in the philosophical dimension

The issue of personal self-realization in life is considered in the philosophical dimension, which is based mainly on the analysis of scientific works of domestic researchers. The author's position that resilience is a motivational component of the formation of a person's attitude towards himself and the environment and contributes to a sense of significance and personal fulfillment has been updated. The fact that the issue of personal self-realization in life is the subject of scientific research by both domestic and foreign scientists is noted. Attention is focused on the need for further study and rebroadcasting of the issue of life self-realization of the hardiness of the individual in the philosophical dimension, in particular during the times of military operations and state changes in Ukraine. It is argued that the study of theoretical concepts of life self-realization of the individual deserves special attention, in particular the research of Ukrainian and foreign researchers. Philosophical ideas of the past have been studied and analyzed, as well as their transformation in scientific works. The stated position that resilience is a personal characteristic, an indicator of mental health and an internal resource that contributes to the maintenance of the psychological, social and physical state, that provides meaning and value in any life situations and contributes to the stability of life attitudes of a person, his successful socialization. It is determined that sustainability is a resource of self-realization of the individual and contributes to increasing the level of self-actualization and value-semantic orientations of students of higher education. It is outlined that, overcoming various challenges that arise in the environment, resilience is a necessary resource for the individual's life self-realization, which determines the readiness to build a strategy and goals even in situations of uncertainty and is a key parameter of the individual's ability to self-regulate. It is emphasized that the issue of self-development and selfrealization of students of higher education takes place in the educational environment of a higher education institution.

Key words: hardiness, life, personality, self-realization, philosophy.

Постановка проблеми

У вік сучасних цивілізаційних потрясінь, військових конфліктів і глобальних трансформацій питання життєвої самореалізації особистості є особливо актуальним, зважаючи на зміни, які відбуваються в суспільному розвитку. Самореалізація є процесом послідовної реалізації життєвих завдань, самостійним і складним психічним явищем, процесом реалізації людиною свого потенціалу. Безумовно, самореалізація особистості є основою життєстійкості та забезпечує її власний саморозвиток. Звернення до питання вивчення життєстійкості самореалізації особистості у філософському вимірі надає можливість глибше та детальніше дослідити процеси самореалізації в суб'єктивному часі і просторі життєвого світогляду особистості, її діяльнісні аспекти, що дає змогу заглибитись у проблематику спрямованості, вибірковості, мотивації, детермінації, регуляції особистості. Інтеграція багатьох аспектів особистості в процесі життєвої самореалізації відбувається саме крізь призму філософського бачення досліджуваної проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Варто зазначити той факт, що питання життєвої самореалізації особистості завжди було і є предметом наукових розвідок як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Відповідно до сучасних викликів щодо соціалізації це питання потребує подальшого вивчення та ретрансляції, зокрема, у часи військових дій і державницьких змін в Україні.

Варто зазначити, що дослідники здебільшого акцентують увагу на вивченні теоретичних концепцій життєвої самореалізації особистості. Зокрема, цікавими є дослідження зарубіжних науковців Я. Корчака, Дж. Крісто, Дж. Крішнамурті, Т Ліскона, Ду Лян, А. Маслоу, К. Парк, Р Стернберг, К. Роджерса, Р Уільямс, Дж. Фоуст, В. Франкла, Е. Фромма. Серед українських науковців проблема життєвої самореалізації особистості є предметом досліджень Н. Атаманчук, І. Беха, О. Боченка, Л. Бутенко, Л. Ваховського, Б. Гутів, Б. Євтуха, К. Журби, І. Зязюна, О. Караман, Д. Козобродової, Г Костюк, В. Кот, В. Кременя, О. Купрєєвої, В. Курила, В. Лозової, В. Ляха, В. Зарицької, О. Ічанської, А. Макаренка, Ю. Олійник, О. Осики, Т Потапчук, П. Кравченко, О. Марчак, Ю. Мулярчука, І. Печеранського, О. Столяренко, Л. Сохань, В. Сухом- линського, О. Сухомлинської, Т Титаренко, Т Федорченко, Н. Чернухи, О. Чиханцової, К. Чорної, О. Чуйко, І. Шкільної, Л. Яковицької та ін.

Метою статті є розгляд питання життєвої самореалізації особистості у філософському вимірі, який ґрунтується на аналізі наукових праць знаних дослідників, актуалізації авторської позиції, що життєстійкість виступає мотиваційною складовою формування особистісного ставлення людини до себе, навколишнього середовища, сприяє відчуттю значущості й осо- бистісної реалізації.

Методика дослідження

У статті використано теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціально-педагогічної та соціологічної літератури з метою викладення основних теоретичних положень досліджуваної проблеми; порівняння й узагальнення для систематизації наукових положень вітчизняних науковців; оцінка життєвої самореалізації особистості у філософському вимірі.

Виклад основного матеріалу дослідження

Звертаючись до ідеї осмислення ролі життєстійкості в життєвій самореалізації особистості, не слід оминати історичні витоки специфіки буття людини. Ще в мислителів античного періоду (у Сенеки, Марка Аврелія) знаходимо ідеї саморозвитку особистості та самопізнання.

Звертаючись до статті О. Боченко, який цитує філософа Сенеку, варто актуалізувати та взяти до уваги твердження науковця про те, що мета виховання, на думку Сенеки, є виховання мудрої людини, яка здатна до самопізнання та самовдосконалення, якому він віддавав велику увагу, «тільки те, що народжується з самого себе, надійне та міцне, а час, чим захоплюється натовп, - один день» (Боченко, 2011). Погоджуємося з тезисом автора в тому, що Сенека віддавав надзвичайно велику шану навчанню та вихованню.

У дослідженні Б. Гутів та Ю. Олійника зазначається, що «у своїй праці «До самого себе» Марк Аврелій підкреслює, що зі спільного для всіх людей духовного начала випливає, що всі люди - розумні істоти, якщо ж так, то і розум, який наказує, що робити, а чого не робити, теж буде спільним. На спільності розуму базується спільність закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі люди є рівні, усі вони є громадянами і творять єдиний громадянський устрій. Ідеї грецьких і римських стоїків, зокрема обґрунтований ними індивідуалізм і природно-правова теорія, мали суттєвий вплив на погляди римських юристів» (Гутів & Олійник, 2022).

Прагнення кожної особистості до самореалізації простежується й осмислюється філософами Нового часу Просвітництва.

Зокрема, А. Атаманчук, досліджуючи аспекти філософської концепції Г. Сковороди, зазначила, що «життя людини, на думку нашого мислителя, - це самопізнання та самовдосконалення. Самопізнання - початок мудрості, а відсутність самопізнання веде людину до втрати свого справжньої єства, а отже, і самої себе. У самопізнанні та творчій активності людини виявляється її прагнення до самореалізації. Смисл життя людини - у творчій активності, через яку реалізується її «сродність»» (Атаманчук, 2022).

О. Марчак виявляє, що «дослідження деяких ключових моментів біографії Сковороди і Канта як особливих представників модерну, проведене в контексті їх філософських поглядів, має своїм завданням: а) дослідити поступ Просвітництва в темпорально-просторовій буттє- вості Східної Пруссії та Слобідської України XVIII ст., історії яких імпліцитно трансформує Російська імперія; б) віднайти спільне та відмінне в життєписі і філософії мислителів, що є знаковими фігурами свого часу; в) дослідити на біографічному матеріалі моделі самореалізації людини в урбаністичній культурі класичного модерну; г) на викладеному матеріалі аргументувати европоцентриські тенденції в розвитку Слобожанщини епохи модерну» (Марчак, 2019).

На думку Є. Мулярчука, «радість, горе, щастя ближніх можуть переважати і обмежувати наміри самореалізації особистості, звучати голосніше, загальніше, ніж те внутрішнє, що гріє їй душу і кличе за собою. Цей понадособистісний характер та інтерсуб'єктивність моральних почуттів і понять слугує запобіжником від індивідуальних помилок у розумінні блага та мети покликання людини. Загальнолюдський, етичний та релігійний ціннісний світ, з яким співвідноситься оцінка людських бажань і прагнень, існує не лише у вигляді ідеалів, але у живому спілкуванні в соціальному просторі, де людина реалізує себе. Це ті почуття і те розуміння, які наповнюють і утримують людяність співіснування з незнайомими та близькими людьми, родинне життя, значення культурної та політичної спільноти, для багатьох не менш важливих за самореалізацію особистості, її успіх та пошуки внутрішньо достеменної істини. З огляду на сказане відчувати і здійснювати покликання є в певному сенсі дар, доля, на що не всім таланить» (Мулярчук, 2019).

Ду Лян, досліджуючи питання самореалізації особистості, зазначає, що «в науковій літературі не виявлено достовірної інформації, щодо авторства «самореалізації», хоча ідея самореалізації особистості через самовдосконалення має свої коріння у філософських положеннях. Саме філософські праці дозволяють стверджувати, що вчення про самореалізацію сягає ідей Арістотеля, який наголошував, що цілі, до яких прагне людина, бувають двох видів: метою може бути дія людини як така або ж результатом як реалізації суті дій; древньоіндійська і древ- ньокитайська філософія про самореалізацію пов'язується із самовдосконаленням духу і тіла; Ф. Бекон, Л. Фейербах акцентують на призначенні людини в реалізації життєвої мети як призначення себе до «чогось»; Г Гегель учення про самореалізацію пов'язував з ідеєю становлення «самими собою для себе»; А. Маслоу, К. Роджерс та ін. - із самоактуалізацією особистості» (Ду Лян, 2017).

За П. Кравченком, «свобода для К'єркегора не є ані вибором, ані вірою, ані каяттям; вона не є жодним із тих специфічних типів дії, які означають конкретний життєвий рух людини у її ставленні до себе як певної можливості і необхідності; вона є владою, яка й уможливлює духовне піднесення та самореалізацію людської сутності індивіда на різних стадіях його існування. Тому й абстрактній об'єктивності етичного мислення протиставляє С. К'єркегор пристрасну суб'єктивність духовного індивіда» (Кравченко, 2013).

Звертаючись до спадщини Ніцше, знаходимо достатньо цікаві та продуктивні ідеї про те, що «ціль життя - стати тим, хто ти є. Вирощувати в собі того, хто ти є, - це стратегія всього життя, це шлях вищої людини. Самореалізація в житті - це стати тим, хто ти є. Ці ніби загальні і відомі думки набувають у Ніцше глибинного змісту, який постійно дивує і заворожує глибиною своєю думки. Направляючи свою думку на внутрішню людяність і людську велич, Ніцше підносить дуже високо суто людські якості і відкидає з огидою надуманість, неприродність, рабську ідеологію, церковне мракобісся» (Вступ до філософії, 2013).

Д. Козобродова в науковій публікації зауважує, що «у філософії кінця XIX - початку XX ст., яка отримала назву «філософія життя» (Ф. Ніцше, С. К'єркегор), вихідним пунктом було людське існування, а не «сутнісна природа» людини. Тобто існування передувало сутності. Такий підхід до проблеми самореалізації ґрунтується на суб'єктивізмі і потім він продовжував розроблятися у філософії, перш за все в екзистенціалізмі. На думку Ж.-П. Сартра, людина є не що інше, як проєкт самої себе; вона існує лише настільки, наскільки себе здійснює, і представляє собою сукупність своїх вчинків, що складають її власне життя: «якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідальна за те, що вона є. Таким чином, екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за його здійснення». Іншими словами, екзистенціалізм визначає людину у її справах. Згідно з ним людина повинна сама визначати себе і своє майбутнє, оскільки те, яким воно буде, залежить від неї самої, її дій та рішучості» (Козобродова, 2022).

В. Кот наголошує, що «дійсно, в наукових працях К. Роджерса обґрунтовується ідея про нерозривні зв'язки самореалізації та задоволеності, а також вказується на те, що для людини особливо важлива самореалізація у професійному та особистісному житті» (Кот, 2017).

О. Столяренко вбачає, що «мотиваційною силою особистості, на думку К. Юнга, виступає прагнення досягти кінцевої життєвої мети - повної реалізації свого «Я». Процес досягнення цієї мети спрямований на особливий результат - «здобуття самості». Самість Юнг вважав найголовнішим архетипом, що втілює в собі єдність свідомого та несвідомого, гармонію та баланс різних протилежних елементів психіки. Процес розвитку особистості в напрямку здобуття самості дістав назву індивідуації. Его здобуває зв'язок із самістю в процесі довгої і тривалої роботи розуміння та прийняття несвідомих процесів. Розвиток самого Его - це лише розвиток свідомості, процес здобуття знань про світ і про себе. Самість пересуває Его в центр психіки. Утворення самості надає єдності психічному життю особистості, допомагає інтегрувати свідоме та несвідоме. Результатом процесу є завершеність і цілісність особистості, а не досконалість: «Не досконалість, а завершеність - ось те, чого чекають від вас» (Столяренко, 2012).

О. Осика зазначає в дослідженні, що «людина, за А. Адлером, насамперед свідома істота, що саму себе визначає до життя за допомогою волі вибору, сенсу життя і прагнення до само- реалізації» (Осика, 2019).

За О. Котух, «в основі феномена самореалізації лежать потреби росту, розвитку та самовдосконалення, тому термін «самореалізація» (selfrealization) часто є синонімом терміна «реалізація своїх можливостей» (self-fulfillment) і «самоактуалізація» (selfactualization). Такі терміни описують досить близькі явища: повну реалізацію людських можливостей (К. Горні); прагнення людини до найбільш повного виявлення і розвитку своїх здібностей (К. Роджерс); внутрішню активну тенденцію розвитку себе, щось на зразок істинного самовираження (Ф. Перлз); прагнення людини стати тим, ким вона може стати (А. Маслоу)» (Котух, 2021).

В. Лях акцентує, «що соціальний характер майбутньої людини не є однозначним, навпаки, він набуває різної конфігурації, або, як зауважує Е. Тоффлер, маємо появу такого «Я», яке складається з багатьох «модулів». Така різноманітність сприятиме тому, що саме різні таланти і здібності людей стають затребувані суспільством, отже, це має сприяти саморе- алізації особисті. Більше того, від такої самореалізації виграє і суспільство, оскільки воно дедалі більше орієнтується на інновації, на застосування творчих знахідок окремого індивіда» (Лях, 2008).

І. Печеранський говорить: «^спираючись переважно на кантівську концепцію простору і часу як форм чуттєвої інтуїції, філософ-екзистенціаліст стверджує, що життєсвіт у його повсякденності обумовлений втіленою людською природою, водночас намагається виявити наслідки цієї ідеї для самореалізації людини та релігії, які Кант-раціоналіст не міг збагнути. Замість раціональної системи обов'язків М. Бубер запропонував діалогічне життя, що передбачає присутність цілісної людини для іншого, як втілену реалізацію її духу» (Пече- ранський, 2020).

Ґрунтуючись на дослідженні й аналізі філософських ідей минулого, а також їх трансформацій у наукових доробках вітчизняних науковців, доречно акцентувати вже заявлені позиції, що життєстійкість - це особистісна характеристика, яка є показником психічного здоров'я та внутрішнім ресурсом, що сприяє підтриманню психологічного, соціального та фізичного стану, надає в будь-яких життєвих ситуаціях сенсу й цінності та сприяє стабільності життєвих установок людини, її успішній соціалізації.

Безумовно, життєстійкість виступає ресурсом самореалізації особистості та сприяє підвищенню рівня самоактуалізації та ціннісно-смислових орієнтацій здобувачів вищої освіти.

Долаючи різноманітні виклики, які виникають в оточуючому середовищі, необхідним ресурсом життєвої самореалізації особистості виступає саме життєстійкість, яка визначає готовність до побудови стратегії та цілей навіть у ситуаціях невизначеності та є ключовим параметром здатності особистості до саморегуляції.

Саморозвиток і самореалізація здобувачів вищої освіти відбувається в освітньому середовищі закладу вищої освіти, які свідомо та професійно не лише здобувають знання, перебуваючи в освітньому процесі, а й своєю навчально-професійною діяльністю сприяють розбудові та покращенню освітнього середовища закладу вищої освіти.

На думку О. Купреєвої, «життєстійкість є необхідним ресурсом особистості для ефективної побудови теперішнього та майбутнього, фактором, який визначає готовність вибору в ситуаціях невизначеного результату. Це один із ключових параметрів індивідуальної здатності особистості використовувати зрілі форми саморегуляції» (Купрєєва, 2016).

Самореалізація особистості пов'язана із самоствердженням людини, яка повинна мати ресурс життєстійкості для подолання стресових життєвих ситуацій, при цьому життєстійкість є стрижнем людини для адаптації та подолання складних обставин життя.

На думку О. Чиханцової, «життєстійкість є цілісним системним утворенням, що поєднує значимі для особистості цілі та цінності, самоставлення, стильові характеристики поведінки, детерміновані установками і переконаннями щодо світу, соціального оточення і свого місця в ньому. Причому розвиток таких компонентів життєстійкості, як залучення, контроль і прийняття ризику, сприяють формуванню позитивного ставлення до себе і подій життя» (Чиханцова, 2018).

Логіка теоретичного аналізу уможливлює достатньо аргументовану актуалізацію авторської позиції, що життєстійкість також виступає мотиваційною складовою формування особис- тісного ставлення людини до себе, навколишнього середовища, сприяє відчуттю значущості й особистісної реалізації, виконанню різноманітних завдань та включенню до їх вирішення за будь-яких обставин. Саме «залученість», як одна зі складових життєстійкості, є тією характеристикою, що сприяє самореалізації, мотивує, уможливлює відчуття значущості, сприяє включенню особистості до розв'язання життєвих завдань кожного індивіда.

Висновки

Таким чином, вважаємо, що прояви самореалізації особистості є наявними в різних життєвих ситуаціях і потребують навичок життєстійкості, адаптації, виживання. Вчинки людини визначаються її вибором, установками, смислами та цінностями. Для сучасної педагогічної науки важливими є фактори протидії негативним тенденціям зовнішнього середовища та сприяння формуванню внутрішніх резервів особистості для успішної самореалізації, самовдосконалення й саморозвитку. Мотивацією до самореалізації особистості є можливість відчуття власної значущості, спираючись на власні цінності, внутрішні резерви та установки. З позиції філософського виміру життєва самореалізація життєстійкості особистості є базисом для побудови та реалізації успішної індивідуальної траєкторії розвитку.

Перспективи подальших розвідок полягають у теоретичному аналізі, дослідженні, обґрунтуванні та запровадженні в життєву практику механізмів, засобів, форм і методів життєвої самореалізації особистості відповідно до сучасних викликів щодо соціалізації.

Список використаної літератури

1. Боченко О. В. Луций Сенека про виховання та самовиховання. Наукові записки кафедри педагогіки. 2011. № 27. С. 33-37.

2. Гутів Б., Олійник Ю. Політико-правові ідеї Марка Аврелія про права людини, як вагомий внесок в римську правову думку. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2022. № 1(72). С. 49-54. DOI: https://doi.Org/10.24144/2307-3322.2022.72.8 (дата звернення: 11.03.2024).

3. Атаманчук Н. М. «Пізнай самого себе»: філософія мислителя Григорія Сковороди крізь призму його творчості. Сучасні рецепції світоглядно-ціннісних орієнтирів Григорія Сковороди / за заг. ред. Д. С. Луніна. Полтава, 2022. С. 46-53.

4. Марчак О. Ю. Сковорода і Кант: моделі самореалізації людини в урбаністичній культурі класичного модерну. Hileya: Scientific Bulletin/Gileya. 2019. № 149 (2). С. 90-95.

5. Мулярчук Є. І. Етичні проблеми здійснення покликання людини. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії». 2019. № (60). С. 82-90. DOI: https://doi.org/10.26565/2226-0994-2019-60-9.

6. Ду Лян. Самореалізація особистості студента у процесі позанавчальної музично-просвітницької діяльності. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 11. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. 2017. № 23. С. 25-30. URL: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/19165/Du%20Lian.pdf7sequenceM (дата звернення: 11.03.2024).

7. Кравченко П. А. Аксіологічне осмислення автентичності людського буття С. К'єркегором. Філософські обрії. 2013. № (30). С. 15-21.

8. Вступ до філософії. Роздуми про щастя. Екскурс в філософію Ніцше. URL: https://startphilosophy.blogspot.com/2013/04/blog-post_6059.html (дата звернення: 11.03.2024).

9. Козобродова Д. Самореалізація особистості: психосинергетичний підхід. InterConf. 2022. № (95). С. 291-298. DOI: https://doi.org/10.51582/interconf.19-20.01.2022.029.

10. Кот В. Г. Психологічні умови професійної самореалізації працівників сфери рекламного бізнесу : дис. ... канд. пед. наук : 19.00.07. Київ, 2017. 260 с.

11. Столяренко О. Б. Психологія особистості : навч. посіб. Київ : Центр учбової літератури, 2012. 280 с.

12. Осика О. В. Індивідуальна психологія А. Адлера в психокорекційній роботі зі студентами. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць. 2014. № 23. DOI: https://doi.org/10 .32626/2227-6246.2014-23.%25p.

13. Котух О. В. Особливості самореалізації студентів різної статі: інтегративний підхід. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2021. № 3. С. 46-52.

14. Лях В. Свобода самореалізації у контексті інформаційно-комунікативних процесів. Мультиверсум. Філософський альманах. 2008. Вип. 73. С. 3-27. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/123456789/75073/01-Liah.pdf?sequence=1 (дата звернення: 11.03.2024).

15. Печеранський І. Філософська антропологія Мартіна Бубера як ревізія кантівської філософії. Людинознавчі студії: збірник наукових праць. Серія «Філософія». 2020. № 41. С. 280-297. DOI: https://doi.org/10.24919/2522-4700.41.19.

16. Купрєєва О. І. Життєстійкість як психологічний ресурс особистісного розвитку студентської молоді. Історико-педагогічні студії. IVВсеукраїнські Морозівські педагогічні читання. 2016. С. 86-90. URL: http://surl.li/tgrlc (дата звернення: 11.03.2024).

17. Чиханцова О. А. Особливості прояву компонентів життєстійкості особистості. Актуальні проблеми психології: зб. наук. пр. Житомир : Вид-во ЖДУ імені І. Франка. 2018. № 6. С. 267-273.

References

1. Bochenko, O. V. (2011). Lutsyi Seneka pro vykhovannia ta samovykhovannia [Lucius Seneca on education and self-education]. Naukovi zapysky kafedry pedahohiky - Scientific notes of the department of pedagogy, 27, 33-37 [in Ukrainian].

2. Hutiv, B., & Oliinyk, Yu. (2022). Polityko-pravovi idei Marka Avreliia pro prava liudyny, yak vahomyi vnesok v rymsku pravovu dumku [Marcus Aurelius political and legal ideas of human rights as a significant contribution to roman legal thought]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pravo - Uzhhorod National University Herald. Series: Law, 1 (72), 49-54. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2022.72.8 [in Ukrainian].

3. Atamanchuk, N. M. (2022). «Piznai samoho sebe»: filosofiia myslytelia Hryhoriia Skovorody kriz pryzmu yoho tvorchosti [«Know thyself»: the philosophy of the thinker Hryhoriy Skovoroda through the prism of his work]. Suchasni retseptsii svitohliadno-tsinnisnykh oriientyriv Hryhoriia Skovorody - Modern Receptions of Hryhorii Skovoroda" s Worldview and Value Orientations. (pp. 46-53). Poltava: Nats. un-t im. Yuriia Kondratiuka [in Ukrainian].

4. Marchak, O. Yu. (2019). Skovoroda i Kant: modeli samorealizatsii liudyny v urbanistychnii kulturi klasychnoho modern [Skovoroda and Kant: models of human self-realization in the urban culture of classical modernism]. Hileya: ScientificBulletin/Gileya, 149 (2), 90-95 [in Ukrainian].

5. Muliarchuk, Ye. I. (2019). Etychni problemy zdiisnennia poklykannia liudyny [Ethical problems of realization of calling of a person]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia «Filosofiia. Filosofskiperypetii» - The Journal of V. N. Karazin Kharkiv National University. Series: «Philosophy. Philosophical peripeteias», 60, 82-90. DOI: https://doi.org /10.26565/2226-0994-2019-60-9 [in Ukrainian].

6. Du Lian (2017). Samorealizatsiia osobystosti studenta u protsesi pozanavchalnoi muzychno- prosvitnytskoi diialnosti [Self-realization of the student's personality in the process of extracurricular musical and educational activities]. Naukovyi chasopys Natsionalnohopedahohichnoho universytetu imeni M.P. Drahomanova. Seriia 11: Sotsialna robota. Sotsialna pedahohika - Scientific Journal of the National Pedagogical Dragomanov University. Series 11. Social work. Social pedagogy, 23, 25-30. Retrieved from https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/19165/Du%20Lian. pdf?sequence=1 [in Ukrainian].

7. Kravchenko, P A. (2013). Aksiolohichne osmyslennia avtentychnosti liudskoho buttia

S. Kierkehorom [Axiological understanding of the authenticity of human existence S. Kierkegaard]. Filosofski obrii - Philosophical horizons, 30, 15-21 [in Ukrainian].

8. Vstup do filosofii. Rozdumy pro shchastia. Ekskurs v filosofiiu Nitsshe [Introduction to philosophy. Reflections on happiness. An excursion into the philosophy of Nietzsche]. (2013). Retrieved from https://startphilosophy.blogspot.com/2013/04/blog-post_6059.html [in Ukrainian].

9. Kozobrodova, D. (2022). Samorealizatsiia osobystosti: psykhosynerhetychnyi pidkhid [Selfrealization of personality: psychosynergistic approach]. Scientific Collection «InterConf+», 95, 291-298. DOI: https://doi.org/10.51582/interconf.19-20.01.2022.029 [in Ukrainian].

10. Kot, V. H. (2017). Psykholohichni umovy profesiinoi samorealizatsii pratsivnykiv sfery reklamnoho biznesu [Psychological conditions of professional self-realization of employees in the field of advertising business]. Candidate"s thesis. Kyiv [in Ukrainian].

11. Stoliarenko, O. B. (2012). Psykholohiia osobystosti [Personality psychology]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian].

12. Osyka, O. V. (2014). Indyvidualna psykholohiia A. Adlera v psykhokorektsiinii roboti zi studentamy [Individual psychology of A. Adler in psychocorrective work with students]. Problemy suchasnoi psykholohii - Problems of modern psychology, 23. DOI: https://doi.org/10.32626/2227-62 46.2014-23.%25p [in Ukrainian].

13. Kotukh, O. V. (2021). Osoblyvosti samorealizatsii studentiv riznoi stati: intehratyvnyi pidkhid [Peculiarities of self-realization of students of different genders: an integrative approach]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia «Psykholohichni nauky» - Scientific Bulletin of Kherson State University. Series «Psychologicalsciences», 3, 46-52 [in Ukrainian].

14. Liakh, V. (2008). Svoboda samorealizatsii u konteksti informatsiino-komunikatyvnykh protsesiv [Freedomofself-realizationinthecontextofinformationalandcommunicativeprocesses]. Multyversum. Filosofskyi almanakh - Multiverse. Philosophical almanac, 73, 3-27. Retrieved from http://dspace. nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/75073/01-Liah.pdf?sequence=1 [in Ukrainian].

15. Pecheranskyi, I. (2020). Filosofska antropolohiia Martina Bubera yak reviziia kantivskoi filosofii [Philosophical anthropology of Martin Buber as the revision of Kant's philosophy]. Liudynoznavchi studii: zbirnyk naukovykhprats. Seriia «Filosofiia» - Human studies: a collection of scientific articles. Series of «Philosophy», 41, 280-297. DOI: https://doi.org/10.24919/2522-4700.41.19 [in Ukrainian].

16. Kuprieieva, O. I. (2016). Zhyttiestiikist yak psykholohichnyi resurs osobystisnoho rozvytku studentskoi molodi [Resilience as a psychological resource for the personal development of student youth]. Istoryko-pedahohichni studii. IV Vseukrainski Morozivski pedahohichni chytannia - Historical and pedagogical studies. IV All-Ukrainian Morozov pedagogical readings, 86-90. Retrieved from http://surl.li/tgrlc [in Ukrainian].

17. Chykhantsova, O. A. (2018). Osoblyvosti proiavu komponentiv zhyttiestiikosti osobystosti [Peculiarities of the manifestation of the components of the vitality of the personality]. Aktualni problemy psykholohii - Current issues of psychology, 6, 267-273. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU imeni I. Franka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru