Виклики сучасного філософського знання

Ми стали свідками і активними учасниками формування глобалізованого світу. Проблема виникнення COVID-19, має

складний комплексний характер і потребує світоглядних змін. Світ не буде таким, який був раніше. Наразі відбувається онтологічний зсув планетарного масштабу. З одного боку проблема постала в одній сфері, а призвела до комплексної трансформації інших сфер людства. Сама складність і багатосторонність цього процесу вимагають теоретичного об'єднання і систематизації наукових та ненаукових спільнот. Обмеженість мислення дослідників дисциплінарними матрицями, ускладнює адаптацію та пошук шляхів вирішення. З одного боку, кожна сфера має зміну у своїй власній онтологічній картині, а з іншого боку вона стикується з онтологічними картинами інших сфер людської діяльності, що також знаходяться в процесі трансформації. Наразі постає необхідність безпосереднього зв'язку з філософією для можливості створення нових форм усвідомлення різних контекстів глобального світу у його складності.

Проблема COVID-19 діагностується з усіма наявними комунікативними розривами в її розумінні та вирішенні. Вивчення складності об'єкту, рефлексивного відношення

суб'єкта до себе, рефлексії над об'єктом і предметом дослідження, готовністю до концептуального дискурсу

заснованого на здатності усвідомлювати себе носієм незнання складових об'єкта, здатності до порушення правил парадигми, тобто подолання дискурсом обмеженості дисциплінарності. Все це ілюструє існування трансдисциплінарного

дослідницького проекту, котрий сформувався внаслідок виявлення та усвідомлення складної комплексної проблеми пов'язаної з COVID-19. Задля вирішення цієї проблеми залученні різні наукові дисципліни, парадигми, культури, соціальні інститути. Тобто виникає колективний суб'єкт пізнавальної діяльності, який постає в контексті історичного часу та відкритого діалогу, що усвідомлює себе в метаконтексті 147

різноманітних міждисциплінарних комунікативних практик. Процес вирішення проблеми та формування колективного суб'єкту водночас, створює поле первинних зав'язків та виробляє дискурс контекстів, що наближує до філософського світорозуміння. У науці проблема реконструюється з готового знання, а природа проблеми формується в межах філософії, оскільки філософія вивчає систему людина-світ. Предметом філософії є світоглядний, антропологічний, онтологічний, гносеологічний, методологічний, праксеологічний,

аксіологічний аспекти системи. Саме онтологічний зсув, усвідомлення глобалізованості світу, складність досліджуваних об'єктів та формування колективного суб'єкту наукового пізнання призвели до необхідності розуміння філософії трансдисциплінарності, як єдино можливого способу взаємодії з реаліями сучасності.

У 1994 році, спілкою трансдисциплінарних дослідників у середовищі філософів науки сформувалося усвідомлення появи феномена «відкритої науки», яка вимагає діалогу природничих та гуманітарних, фундаментальних та прикладних наук [9]. Це пов'язано з тим що при зверненні до вивчення нової сфери явищ у певній науці може бути не сформований адекватний концептуальний апарат, і тому дослідник може успішно запозичувати концепти з інших наук, надаючи їм свого бачення. Трансдисциплінарна взаємодія відіграє вагому роль у процесі наукового пізнання, створення нових теорій. Філософія трансдисциплінарності формує новий тип соціальності орієнтуючись на суспільну користь. Сучасність створення знання потребує інтегративного модусу виробництва та застосування його у складній трансдисциплінарній мережі, що включає громадські організації, дослідницькі лабораторії, медичні заклади та наукові групи, бізнес-орієнтовані структури тощо. В основі філософії трансдисциплінарності лежить

парадоксальний досвід подолання меж, необхідний для вирішення екзистенційних проблем життєвого світу. Він реалізується у полемічній взаємопов'язаності (спілкуванні без узагальнення), де сторони беруть участь в обговоренні на основі особистої відповідальності суб'єктів, що усвідомлюють кінцеву природу своїх уявлень про добро і зло.

Стиль трансдисциплінарного філософування, відкритий на іншу раціональність, знаходить своє застосування в переході між наявними в мисленні і втіленими в діяльності, евристично корисними інтервалами загального і загальнозначущого, абсолютного і відносного, особистісного й колективного, істинного і корисного тощо. Відкритість такої інтегративної методології виражається в антидогматичній незавершеності будь-яких синтетичних побудов і можливості їх подальшого збагачення і перетворення.

Ключовою категорією філософії трансдисциплінарності є категорія транс-єдиного - такого, яке не ізольоване, а відкрито вбирає в себе його визначення і виступає як категорія багато- єдиного. Категорія пост-транс-єдиного включає в себе досвід філософії пост-сучасності, зокрема постмодернізму, але розвиває його далі, заповнюючи постмодерністські плюралістичні позиції тенденціями і образами відкритої інтеграції, що здійснюється у когнітивно-комунікативних діалогічних практиках. Важливу роль у цих інтеграційних тенденціях грає методологія трансдисциплінарного дискурсу, інтегральний, інтервальний і суб'єктно-орієнтований підходи, логіка «включеного третього» (антитетика), рівневий підхід, мережеві моделі раціональності, єдність фундаментального і прикладного [10].

В основі трансдисциплінарної філософії науки лежить більш просторий образ реальності, він вбирає в себе частини зовнішнього і внутрішнього буття. Реальність не вичерпується в раціональних образах і уявленнях, але зберігає в собі таємницю буття як свого початку. Формула наукової об'єктивності розширюється до єдності об'єктивно-суб'єктних та об'єктних визначень, в основі якої лежать структури узагальненої, суб'єкт-об'єктної інваріантності (узагальненої симетрії).

Ми маємо справу з формуванням нового знання на основі практик. Нового сприйняття людини з позиції холізму. Світові стандарти надання медичної допомоги хворим на COVID-19 поступово еволюціонують, але на сьогоднішній день немає єдності та експертів в чітких підходах до тактик ведення хворих. Це пов'язано з різними факторами: рівнем експертних дослідників, якості клінічних досліджень, дисциплінарного сприйняття складних об'єктів. Тому вивчення феномену складності, переосмислення категорій та концепцій людини, здоров'я, наукового знання в цілому - важлива місія філософії тарсдисциплінарності.

Трансдисциплінарні практики діють в живій тканині життєвого світу формуючи пізнання, що з необхідністю стає комунікацію мов різного рівня та пізнанням цього пізнання. Це поєднання суб'єкту, об'єкту, наукової та буденної мови, феноменів тілесності та культури, категорій філософії та символізму мистецтва. Складні комплексні проблеми мають методологічне значення, оскільки виявляють засади об'єднання представників різних дисциплін у групу трансдисциплінарних дослідників. Контекст передбачає комплексність та складність пізнання, тому що він не залежить від особливостей тієї чи іншої дисципліни.

Трансдисциплінарні практики припускають особливого роду трансдисциплінарну матрицю наукових досліджень. Ця матриця включає новий етос наукового пізнання, вона передбачає включення цінностей в контекст наукового дослідження, уявлення про універсум як єдність множин. Е. Морен, один з лідерів асоціації складного мислення, зазначив: «планетарна ера вимагає розгляду кожної проблеми в контексті всієї земної кулі. Пізнання світу як світу цілісного стає одночасно інтелектуальною та життєвою необхідністю. Наші роз'єднані, роздроблені, розподілені по різних дисциплінам галузі знань глибоко, навіть жахливо неадекватні і не відповідають вимогам осягнення сьогоднішніх реальностей і проблем, які стають все більш глобальними, транснаціональними, полідисциплінарними, багатовимірними і планетарними» [11, с.8].

Складні комплексні проблеми - це поняття, якими визначається усвідомлення вирішуваної науковцями задачі, що в собі має трансдисциплінарний зміст. Феномен складності виникає, коли досліджується відкриті сильно неврівноважені системи. З цієї причини феномен складності, що еволюціонує має трансдисциплінарну природу. Складна комплексна проблема самодостатня, але завдяки цьому і виникають проблеми в науці, філософії, повсякденному житті, оскільки універсальність і самостійність останньої лежать в основі рефлексії людської свідомості.

Складність об'єкту створює нову інфраструктуру соціуму, процес наукового пошуку, суспільні відносини, соціально-культурну матрицю вцілому. Складність проблем сьогодення трансдисциплінарного характеру тяжіє до філософських, так як включає поліваріантність контекстів та складових. З точки зору вироблення відповідей, проблема представляє безліч контекстів, які і утворюються кордонами відповідей. Специфіка взаємозалежності комплексності й складності полягає в тому, що традиційне мислення не здатне підказати правильні рішення: потрібні нові ідеї, нові методи, нові метафори. Світ і його складові варто помислити у їх

складності. У такій ситуації мислення в термінах системи як єдиного цілого є більш успішним. Вирішення складних комплексних проблем відбувається в контексті цілісності не лише наукового знання а й при застосуванні ненаукового знання. А це і є шлях глобалізації контексту, інтеграції, що у свою чергу, демонструє трансдисциплінарний зріз науки.

Необхідно розуміти те, що ми живемо в тісно сплетеному соціальними зв'язками світі, де наслідки наших зусиль мають нелінійний характер. Вирішення складних комплексних проблем - це складне сплетення ризиків і можливостей. Вони підсилюють ризик, але і підвищують гнучкість, примножують можливості технічних інновацій.

Ми використовуємо термін трансдисциплінарність в контексті зв'язку з проблемами життєвого світу та визначаємо важливу роль філософії як медіатора, посередника цієї взаємодії. Ця роль, на думку А. Мойсеєвої, передбачає реалізацію низки функцій:

1) визначення складності досліджуваних об'єктів і проблем;

2) визначення епістемологічних позицій суб'єкта

дослідження;

3) детальна розробка когнітивно-комунікативних

дослідницьких стратегій;

4) поєднання дослідницьких методів пояснення і

розуміння;

5) створення пояснювальних теоретичних структур [12,

с.521].

Реальність трансдисциплінарних досліджень висловлює проблемний зріз їх буття, обумовлений контекстуальною природою такого роду світу. Проблема тут виступає не тільки як методологічний засіб пізнання, але і в якості онтологічної підстави цієї реальності. Складна комплексна проблема також має трансдисциплінарну природу, оскільки має таку ж операціонально-процесуальну специфіку пізнання. Вона здатна інтегрувати наукові дослідження на рівні дисциплінарних, міждисциплінарних або трансдисциплінарних досліджень.

3. Онлай-філософія: можливості та перспективи

Без перебільшення можна сказати, що створення системи освіти, здатної підготувати людей нашої планети до життя в мінливому світі, є однією з найбільш фундаментальних і нагальних проблем сучасного суспільства. Освіта - єдина надія на подолання глобальної кризи сучасної цивілізації, створення правильних умов не тільки для її виживання в теперішньому часі, але і для сталого розвитку в майбутньому.

Питання про місце філософії в освітньому процесі розглядається не вперше. Кожного разу, на переломному етапі становлення національної концепції освіти воно виникає як певний лакмусовий папір, як тестування суспільства на рівень своєї «самозавиненої незрілості» [13, с. 158].

Сучасний пандемічний світ не став виключенням. Перехід на дистанційне навчання як вимушену міру ставить перед нами питання: як змінити підходи до викладання філософії у ЗВО, як донести світоглядний зміст філософії без спілкування, без face to face? Чи потрібно взагалі викладати філософію онлайн?

Відомий дослідник М. Ліпман був упевнений у тому, що саме філософія є головним ресурсом для освіти та самостійного мислення та навчання, тому що: (1) філософи розробили

інструментарій логіки та аргументів, необхідних для процесу критичного мислення; (2) філософія сприяє запитуванню, неупередженості, ясності та чіткості мови у мисленні; (3) філософія поєднує складові навчального плану в єдине ціле, надаючи йому форми та змісту. Вона надає засоби для навчання і формує концептуальні засади з усіх предметів;

(4) філософія змушує думати про зв'язок між фактами та цінностями, засобами та цілями. Філософія формує навчання всередині досвіду і ставить питання про головні проблеми людини, такі як чесність, справедливість, свобода, відповідальність, істинність та хибність тощо; (5) філософія є передовсім практикою діалогу як методу дослідження, що посилює мислення і навички спілкування, спирається на різні точки зору та підкоряє індивідуальне мислення групі людей [14].

Якщо ми пригадаємо Економічний форум в Давосі, то саме там були визначені головні компетенції фахівця до 2025 року (див. рис.1):

Рис 1. ТОП -10 компетенцій до 2025року

Проаналізувавши ці компетенції можна прийти до висновку, що 6 з 10 формуються в процесі вивчення філософії під час навчання в закладах вищої освіти. Тому питання про доречність викладання філософії не постає.

Але виникає інше питання: як сформувати всі ці компетенції та навички за умов онлайн-викладання?

З метою підвищення ефективності навчання необхідно пристосувати навчальні функції дисципліни «Філософія» до 154

поточної ситуації та освітніх вимог, попередньо з'ясувавши, з яким вихідним матеріалом працює викладач і який результат він має намір отримати. Таким чином, ми вважаємо, що філософські дисципліни в університетській освіті повинні виконувати світоглядну, аксіологічну, когнітивно-розвиваючу та творчу функцій. Саме на рівні філософського пізнання можна вивчити основні закономірності соціального, культурного та історичного розвитку, дізнатися соціальні та інші протиріччя і можливість їх вирішення, сучасні процеси глобалізації, антропологічні проблеми і перспективи розвитку цивілізації. Так чином, міждисциплінарність філософії (що традиційно обґрунтовувало її необхідність а освітньому процесі) має доповнюватися зверненням до загальнолюдських якостей і цінностей, а також до особистого життєвого досвіду студентів. При вмілому практичному застосуванні такого підходу досягається зняття дидактичної напруги, що призводить до підвищеної мотивації студентів. Крім того, слід враховувати, що прискорення соціальних, економічних та інших змін на тлі не менш швидкого вдосконалення комунікаційних і медіатехнології створює особливий тип сприйняття інформації серед сучасного покоління студентів, що зовсім відрізняється від того, на що розрахована класична фундаментальна освіта. Навряд чи хто-небудь сьогодні буде заперечувати твердження, що неквапливе книжкове слово формує свідомість по-іншому, ніж перегляд текстової сторінки в Інтернеті, не кажучи вже про перегляд візуальної інформації, обсяг якої в наш час явно переважає над текстовим. Тому найбільш характерна особливість сучасного «споживача

освітніх послуг» - це, на нашу думку, зміна свідомості, сприйняття, пам'яті і уваги, які зараз формуються не

системними зусиллями, а різними способами розваг: кіно, музичні кліпи (так звана «кліпова свідомість»), клубне життя, телебачення (швидка зміна тем) тощо, відповідно, сучасний студент практично не має звички запам'ятовувати і систематизувати інформацію в класичному розумінні. Тому викладання будь-якого змісту буде більш ефективним, якщо не через традиційне навчання, а через рекреаційне навчання, яке при цьому повинно поступово готувати студента до більш складних і традиційних способів освоєння інформації. Таким чином, саме розважальні технології, що експортуються зі сфери дозвілля, повинні виконувати пропедевтичну функцію. До технологій, які використовуються у викладанні філософії можна віднести: 1) застосування аудіо- та відеоресурсів; 2 офлайнове застосування матеріалів, щ обули раніше розміщенні в системах дистанційноі освіти та збережені; 3 використання можливостей електронної пошти- E-mail; 4 www - мережа Internet; 5) LMS - онлайнові системи керування освітою [15].

Розглянемо приклад того, як можна цим скористатись при читанні лекції з філософії. По-перше, дуже бажано

використовувати мультимедійну презентацію (тобто покладатися на візуальний елемент), по-друге, застосовувати проблемний підхід і інтерактивну роботу з аудиторією, тобто те, що прийнято називати груповою динамікою. Чітко розуміти, що інформаційний відеоряд активно сприймається студентом не більше 15-20 хвилин, після чого потрібно переключити увагу, або навіть використати ту чи іншу форму розвантаження (Світлофор, Емоційна самоідентифікація тощо). В рамках самостійної роботи студентів, на наш погляд, дуже вдалою є така форма роботи як Герменевтичний практикум. Одною з найбільших проблем сучасних студентів є нездатність зрозуміти та інтерпретувати те, що вони почули або прочитали. Вирішити цю проблему допомагає герменевтична робота з текстами різного ступеня складності. Необхідно на практиці виправити розуміння текстів: прослухати і порівняти різні тлумачення, пояснити, які з них адекватно відображають текст, про який йде мова, а який - ні. Найбільш ефективним цей метод є в поєднанні з використанням конкурентних моментів і ігрових форм (розділення групи на дві-три частини, пропозиція проаналізувати текст, скласти питання, есе, продовжити текст тощо).

Одна з головних проблем запровадження інноваційних форм навчання є вибір оптимального співвідношення найкращих традицій наявної освітньої системи, сучасних педагогічних інновацій та інструментарію інформаційно- комунікаційних технологій. Як свідчить практика і деякі дослідження, тенденція навчання чітко розвивається в напрямку змішаного навчання (blendedlearning) як процесу, котрий створює комфортне інформаційне освітнє середовище, системи комунікацій, що надають всю необхідну навчальну інформацію.

Проте, система дистанційного навчання має і недоліки. По-перше, для успішної корекції навчання та адекватного оцінювання важливо мати безпосередній контакт із студентом. Крім того, неможливо точно перевірити, чи саме та людина працює, виконує завдання чи це робить хтось інший. Тому остаточний контроль якості знань все ж таки краще проводити на очній сесії. Крім того, не у всіх населених пунктах є можливість доступу до мережі Internet. І найголовніше, при дистанційному навчанні втрачається безпосередній контакт між викладачем та студентом [16]. При тривалому дистанційному навчанні студент перестає правильно формулювати свої думки, висловлюватись та проводити дискусійне обговорення. Разом з тим, така форма навчання потребує свідомого і мотивованого підходу до отримання освіти. Можливість навчатися у зручний час може перетворитися не на систематичне навчання, а на постійну прокрастинацію (намагання відкласти все на потім, коли з'явиться вільний час) цього виду діяльності. Саме тому дистанційна форма потребує особливої самоорганізованості та вміння розрахувати свій час.