Квантове мистецтво як безмежна етична можливість

Размещено на http://www.allbest.ru/

КВАНТОВЕ МИСТЕЦТВО ЯК БЕЗМЕЖНА ЕТИЧНА МОЖЛИВІСТЬ

Полянська В.І., доктор філософських наук, професор, ВНЗ «Національна академія управління» (Україна, Київ)

На межі ХХ-ХХІ століть ідеї квантового устрою світу стали не тільки пріоритетом фізики, але відбилися у філософії, художній літературі, у живопису, скульптурі, кінематографі, музиці та навіть в усіх напрямках мистецтва. Автор намагається дати визначення квантовому мистецтву, яке здатне перенести нашу свідомість зі звичної нам матеріальної площини у нескінченний світ, захований у глибоких шарах квантової реальності, де може здійснитися будь яка етична можливість. Для досягнення цієї мети використовуються такі квантові феномени як «суперпозиція», «декогеренція», «ефект спостерігача», «квантова сплутаність», та інш.

Автор посилається на творчість Роберто Денті, Джуліана Восс-Андреа, Джеймса Джойса, Марселя Пруста, сучасних кінорежисерів, які створили свої фільми, спираючись на ідеї квантової теорії.

Квантове мистецтво постає як енергія, що існує не лише у видимому, а й у невидимому нами світі, де стикаються різні сили, різні енергії, де точиться вічна боротьба між добром та злом.

Ключові слова: квантове мистецтво, свідомість, реальність, ілюзія, суперпозиція, когерентність, етичний простір, можливість, квантова етика.

Quantum art as a limitless ethical possibility

Polyanska V.I., doctor of Philosophy, Professor, National Academy of Management (Ukraine, Kyiv)

At the turn of the XX-XXI centuries the ideas of quantum structure of the world became not only a priority of physics, but also reflected in philosophy, fiction, painting, sculpture, cinematography and other fields of art. The author tries to define quantum art, which is able to transfer our consciousness from the material plane we are accustomed to the infinite world hidden in the deep layers of quantum reality, where any ethical possibility can become reality.

Such quantum phenomens as «superposition», «decoherence», «observer effect», «quantum entanglement», etc. are used to achieve this goal.

The author refers to the works of Roberto Denti, Julian Voss-Andrea, James Joyce, Marcel Proust, contemporary filmmakers who created their films based on the ideas of quantum theory.

Quantum art is presented as energy, which exists not only in the visible but also in the invisible world, where different forces and energies collide, where the eternal struggle between good and evil takes place.

Keywords: quantum art, consciousness, reality, illusion, superposition, coherence, ethical space, possibility, quantum ethics.

«Лондонські тумани не існували, поки їх не відкрило мистецтво»

(Оскар Уайльд)

У житті кожного «Я» є рівні різної глибини, такі як соціальний, фізичний, інтелектуальний, духовний. Але є прихований глибоко, навіть від нас самих, рівень «можливості мене». Почнемо з того, що кожен з нас міг народитися іншою людиною, отримати інший набір генів, а міг зовсім не народитися. Таким чином, ми реалізували лише одну з нескінченної множини потенційних можливостей свого «Я», і саме цей факт зближує нас з квантовим розумінням світу.

Завданням запропонованої статті є усвідомлення людиною себе, свого місця в системі нових знань про квантовий устрій світу, спроба розглянути мистецтво як спосіб вираження свого «інакшого Я», що міститься в нескінченній безлічі «можливостей».

Напевно, кожному з нас знайоме відчуття того, що справжнє наше «Я» не є завершеним, що воно поки ще не сталося, але воно можливе... І нам здається, що ми можемо стати іншими: краще, розумніше, сильніше, успішніше, красивіше . Це «можливо» ховається під оболонкою того «існуючого», з яким ми ототожнюємо себе. Усвідомлення себе як можливості когось іншого призводить до думки про те, що особистість це і є та сама невичерпана можливість, яку важко, але все ж можливо реалізувати.

Звичайно, ми можемо реалізувати себе в науці, мистецтві, спорті, політиці, і ще в тисячі різних галузей, але як тільки здійснене нами стає реальністю, наше «Я» знову йде в стан нереалізованих можливостей. Квантові фізики сказали б, що «Я» це вічна нездійсненна квантова можливість. І якщо безсмертя існує, його можна розглядати як комплекс потенційних можливостей людини, які не можуть зникнути, поки залишаються нездійсненими. Але як тільки вони здійснюються виникають нові ймовірності нашого «Я», нові можливості, і так до нескінченності.

Отже, головне етичне питання «що таке «Я»?» знаходиться в площині квантової теорії і може бути поясненим за допомогою принципів суперпозиції та декогерентності, коли із безлічі прихованих ймовірностей і можливостей з небуття виникає лише одна, в якості потенції до подальшої реалізації нових можливостей.

Але, оскільки світ можливого у звичайному житті обмежений, етичне питання «можливого» переноситься у площину творчості, мистецтва, де знято всі обмеження та всі можливості можуть бути реалізовані у символах.

Переворот у свідомості сучасної людини, викликаний передовою науковою та філософською думкою, не міг не позначитися на стані мистецтва. Так було завжди нові ідеї, нові стилі завжди базувалися на взаємопроникненні науки та художньої творчості. Художня думка ХХІ століття закономірно та неминуче ознаменувалася маніфестом «Квантове мистецтво», засновником якого став італійський теоретик, художник, архітектор та дизайнер Роберто Денті. У своєму Маніфесті він заявив, що «основними темами квантового мистецтва є вираження культурних змін, що відображають синтез мистецтва та науки на світовому рівні, створення передумов для бачення інноваційного світу, спрямованого на формування нових моделей життя, нових соціальних відносин у повній відповідності до новітніх відкриттів квантової механіки та біорізноманіттю життя в цілому» [2, с. 78].

Згадаємо, що сто років тому в Італії також було проголошено маніфест не менш революційного футуристичного мистецтва, засновником якого був Філіппо Томмазо Марінетті. Появу цього напряму у мистецтві теоретики культури так само пов'язували з новими досягненнями у науці та техніці.

Але повернемось до Роберто Денті. Заявлене ним завдання вимагає, на мій погляд, відповіді на такі питання: Якими засобами зображення користуватимуться художники квантового живопису? Як вони зможуть передати нове бачення Всесвіту, енергетичних процесів, серед яких існує людина?

Роберто Денті пропонує розуміння доступної нам видимої реальності через оптику квантового багатоваріантного простору, відкритого для світу засновниками квантової теорії Світобудови, такими як Нільс Бор, Макс Планк, Вернер Гейзенберг, Макс Тегмарк, Стівен Хоккінг, Войцех Зурек. Саме Зуреку належить найпереконливіша «екзистенційна» інтерпретація квантової механіки, засадами якої є теорія «декогеренції», та принцип «декогеренції» в контексті яких класична реальність ніби то «виявляється» з «квантової суперпозиції». На відміну від традиційного живопису, що відображає реальність на полотні, художники квантового мистецтва ставлять собі інше завдання: вловити мить переходу з квантового світу в стан видимої нами реальності, яка у фізиці називається станом декогеренції. Зобразити цю мить, цей стан і є найвища майстерність художника, вважають теоретики нового мистецтва. Згідно з квантовим феноменом «ролі спостерігача», саме цим спостерігачем (або глядачем) «висвітлюється» етичне поле, на якому здійснюється таїнство декогеренції.

Передати зміст будь-якої картини неможливо без присутності етичної компоненти, а для картини, створеної у контексті квантової теорії тим паче. Сенс життя, любов, душа, безсмертя, добро і зло передаються не звичайним малюнком чи класичною скульптурою, а тими тонкими, ледь вловимими рисами, що символізують квантовий світ.

Особливо переконливо і образно вдалося Роберто показати процес хвилеподібних модуляцій квантових частинок на момент матеріалізації предмета з небуття квантового світу, тобто, ту саму «мить декогеренції», у натюрморті «Ваза з квітами», де техніка автоматичного малюнка, що нагадує абстракції Дж. Поллока, демонструє поєднання неусвідомленості творчого процесу та наукових засад проголошеного квантового живопису.

І фізики, і філософи досить уважно вивчали питання про роль та ступінь участі спостерігача у створенні тієї картини, яку ми називаємо реальністю. Чи може бути так, що кожна людина (спостерігач) «розпредмечує» квантовий світ відповідно до своїх особистих якостей? Тобто, добра, естетично розвинена, духовна людина створює одну реальність, а примітивна, злісна іншу? Саме так розуміє Роберто Денті творчий процес, пропонуючи художникам розглядати самих себе як «учасників творіння Всесвіту», оскільки саме через їх сприйняття буде створена та картина, та ілюзія, яка стане доступною глядачеві та вплине, у свою чергу, на їхню власну реальність, на їхню мораль та етику, відкриє для глядача ту можливість, яку було запропоновано художником. Глядач, своєю чергою, створить свій особливий світ, реалізований як його можливість.

Професор Григорій Гінзбург, Академік Європейської Академії Наук, почесний доктор мистецтвознавства, один із авторів і переконаних послідовників квантового мистецтва, висловив цікаву думку: «Факт спостереження «зводить» (редукує) хвильову функцію частки кванта до конкретної точки, де частка виявляється, і цей перехід вважається каналом обміну інформацією. Особливо важливим висновком можна вважати те, що будь-який об'єкт, який спостерігається, включаючи емоції і навіть думки, ми можемо уявити, як вихідний вектор стану квантового світу, який зазнав декогеренції при взаємодії з нашою увагою» [1, с. 77].

Гінзбург підтверджує правоту поглядів Р. Денті на роль художника у створенні «відкритої» реальності: «автор створює моделі всього, що відбувається у видимому та невидимому діапазоні людських станів. У цьому сенсі «Божественна Матриця», за словами Роберто, діє як величезне космічне дзеркало, що дозволяє нам бачити матеріалізовані енергії наших почуттів, які митець має «виплескувати на полотно» [1, с. 81]. Художники представники квантового живопису, «проектують на полотно енергетичні послання, звернені до людства», і відбивають «баланс соціальних та психологічних проблем суспільства, в якому особистість розуміється як енергетична система, пов'язана з усією Галактикою» так емоційно та ємно висловив своє ставлення до нового квантового мистецтва Г. Гінзбург.

Отже, у контексті квантової теорії Р Денті, реальність створюється як «активними» спостерігачами художниками, так і «пасивними» глядачами, причому в кожного з них є свій емоційний і моральний потенціал, що безпосередньо впливає на етичну реальність. Причому нова, створена художником реальність не обмежується лише тим, що зображено на полотні. Ця реальність несе багатомірну інформацію, яка змінюється з кожною новою подією у світі, з кожним новим глядачем, який побачить своїм, особистим зором творіння художника.

У 1927 році Поль Дірак і Нільс Бор наголосили, що суб'єктивне та об'єктивне перебувають у єдності, існуючи в реальному світі як два енергетичні потоки, що взаємодоповнюють один одного і створюють нову реальність. Саме це було відображено у відомому принципі додатковості Нільса Бора. Імпульс, що йде від твору мистецтва і що посилається у Всесвіт не може не нести етичного навантаження. Навіть супрематичне (безпредметне) мистецтво, наприклад, «Чорний квадрат» Малевича, створювало стільки різних смислів, емоцій, інформації, що мимоволі асоціювалося з етичними категоріями: добра, зла, цінності, безглуздості та відчаю.

Скульптурні композиції Денті з абсолютно «квантовими» назвами, такими, як «Відтворення», «Заплутування», транслюють особливі стани Всесвіту в пластичних образах, створених із найнеймовірніших матеріалів: пластику, скла, акрилу, цементу і навіть залізобетону. Скульптура «Пошук свободи» символізує обмін інформацією з «Галактичним розумом», з квантовою системою, звідки людина, на думку Денті, отримує всю інформацію, де вміщуються всі зв'язки, причини та наслідки, де зароджується «Добро» та «Зло», де художник раптом уловлює свою «проявлену самосвідомість», що взаємодіє з квантовим світом.

Звернемося до творчості ще одного митця, який створює свої скульптури в абсолютно квантовій площині Джуліана Восс-Андреа, німецького вченого фізика. Його квантові інсталяції завжди наповнені філософським змістом та репрезентують глядачеві не лише високий художній рівень, а й приголомшливу технологічність. Скульптурам Восс-Андреа притаманні абсолютно нестандартні, несподівані підходи до розуміння дійсності, в якій ми існуємо. Засадничою ідеєю його квантового мистецтва є ідея «стану», але філософськоетичні питання буття та сенсу життя також залишаються головними.

Вершиною майстерності Восс-Андреа є декілька квантових інсталяцій, здатних зникати майже на очах здивованих глядачів. Якщо ви не знайдете правильний ракурс, то, швидше за все, ви не тільки не помітите деякі особливості скульптури, але й не побачите скульптуру взагалі. Скульптури зібрані з безлічі дрібних деталей, розташованих таким чином, що під певним кутом зору вони зливаються з простором!

Напевно, ми можемо поставити запитання: а навіщо це потрібно? Що хоче майстер цим сказати? Думаю, тут прихована ідея «існування не існування», притаманна не лише екзистенціалізму, а також й квантовій теорії, багатошаровості нашої дійсності, її мінливість і непостійність.

Однією з найбільш приголомшливих «зникаючих» робіт Джуліана є скульптура «Виборча спорідненість», що символізує зазначену ще вченими хіміками XVIII століття ідею здатності деяких речовин гармонійно поєднуватися з іншими хімічними речовинами. Якщо спробувати спроектувати цю ідею на людські відносини, то сенс цієї скульптури стане нам зрозумілішим: ця скульптура про вибір і ті наслідки, які неминуче прийдуть слідом. Скульптор наочно спробував у своїх роботах показати мінливість світу. І йому це вдалося, особливо у скульптурах «Серце із сталі», «Гемоглобін», або, як їх пізніше називали, у «Білкових скульптурах». Створені з органічних матеріалів, вони повільно змінювали свій колір і форму, що й стало втіленням основної ідеї автора про мінливість та непостійність нашого світу.

У межах концепції квантового мистецтва сьогодні працює низка відомих російських, італійських, грецьких художників: Галина Мельникова, Кемерон Грей, Анджело Плессас та інші. Теми їх творів неможливо визначити чіткими формулюваннями, оскільки в них є і інформаційний обмін, і трансгресія (стан зміненої свідомості), і багатоваріантний, багатовимірний світ. Ідеї квантового устрою світу відбилися також й у художній літературі, у кінематографі, у музиці.

Що ж являє собою квантове мистецтво? Напевно, можна сказати, що це мистецтво, яке здатне перенести нашу свідомість зі звичної нам матеріальної площини у нескінченний світ, захований від наших очей у глибоких шарах квантової реальності. Квантового художника можна вважати режисером, який занурюється у надра нашої свідомості, відкриває двері в паралельні світи та вимірювання, де приховано величезну кількість можливих варіантів нашого існування та нереалізованих можливостей.

Ідеї квантового мистецтва також активно проникли у кінематограф, де набагато більше можливостей проілюструвати прояви феноменів квантового світу у нашому повсякденному житті. Особливо це стосується жанру фентезі. Напевно, не помилюся, якщо серед найпопулярніших фільмів, що відображають ідеї квантового устрою світу, назву такі як «Матриця» та «Хмарний атлас» сестер Вайчовські, «Програмісти» Алекса Гарленда, «Тринадцятий поверх» Йозефа Руснака, «Доктор Стрендж» Скотта Дерріксона , «Початок» Крістофера Нолана та інші, серед яких і фільм «Когерентність», де ілюструються такі явища квантового світу, як когерентність та Евереттівський багатосвітовий устрій.

У цих картинах, різних за змістом, очевидні загальні теми та спільні питання: Чи існують водночас наше минуле та майбутнє? Чи існує свобода вибору або все зумовлено? Чи існуємо ми насправді, чи ми фантоми, якими грають якісь сили з іншого світу? Це не просто захоплюючі історії, це філософські фільми про сенс буття та безсмертя нашої душі. У фільмі «Паралельні світи» багато уваги приділяється створенню реальності нашими почуттями та думками, подорожам з одного виміру в інший, роздумам про те, що десь існує безліч інших наших «Я», які живуть одночасно з нами, але в інших вимірах.

Тема паралельних світів захопила кінематограф невипадково, адже Евереттівська інтерпретація квантової теорії будується саме на цій гіпотезі, яка має чимало прихильників у вченому світі. Тема мультивсесвіту досягла свого апогею в кінематографічному хіті під назвою «Все скрізь і одразу», де камені говорили, а людям пропонували помовчати, де сила кохання та співчуття творила чудеса. Фільм «Внутрішня імперія» Девіда Лінча, наприклад, знято з точки зору квантової суперпозиції, проілюстрованої перебуванням головної героїні фільму в кількох станах одночасно.

Але найцікавішим у дослідженні нашої теми є те, що з ілюстрацією квантових феноменів у цих фільмах проходить дуже важлива думка про моральний вибір в нестандартній ситуації. Адже у звичній для нас реальності, ми хоч і не завжди, але все ж таки можемо відрізнити добро від зла. Але коли людина потрапляє в зовсім інший світ, де немає правил, стандартів, немає звичних відправних точок, свідомість та почуття перебувають у невизначеному стані, виникають ймовірності такого перетворення, які не піддаються осмисленню за допомогою зрозумілих категорій.

Розуміння зв'язків нашої особистісної енергетичної системи з енергетичною системою Всесвіту на рівні передової науки квантової фізики, відбивається не тільки у новому мистецтві, а й у системі моральних цінностей, проголошуваних цим мистецтвом. Те, що сталося в науці, не могло не вплинути на наше розуміння світу, тому майже одночасно з появою квантової фізики відбулися революційні зміни у мистецтві та літературі.

Але якщо переворот у науці було здійснено міжнародною компанією геніальних вчених, то «квантова» революція в літературі відбулася завдяки одному надзвичайному письменнику з масштабним, неймовірним світоглядом Джеймсу Джойсу.

На перший погляд, поняття «література» та «квантова революція» здаються несумісними, але радикальні зміни в згаданих вище галузях людської діяльності відбулися в один і той же час і перевернули наші усталені уявлення про Всесвіт. Завдяки квантовій фізиці з'явилася принципово інша система законів, тому передбачуваний раніше світ, у контексті квантової теорії, став цілком випадковим.

Джойс у своїх знаменитих творах досліджував закони взаємопроникнення життя та мистецтва, наукового знання та художньої творчості. Персонажі «Улісса» захоплюють читача і забирають потоком свідомості в такі далечіні, з яких повернутися в реальність стає неймовірно важко. Прорив великого ірландця був продовжений і підтриманий такими талантами, як Хемінгуей, Пруст, Вірджинія Вульф, Кафка, які разом із Джойсом і здійснили «квантовий стрибок» у культурі ХХ століття.

Твори Джойса являють собою безперервний потік свідомості, де немає меж між минулим і майбутнім, низинним і піднесеним, силою та слабкістю, честю та безчестю. Абсурдний простір, деформований образ світу, позачасова безладність, «прискорюють розпад матерії» (як казав сам Джойс) і допомагають автору проникати у кожен атом, у таємниці несвідомого, наблизитися до розуміння людської свідомості. Вчені, які розділяють евереттівську (багатосвітову) інтерпретацію, схильні вважати свідомість якимось фізичним феноменом, здатним створювати реальність. Свідомість, на їхню думку, дорівнює вибору альтернатив, що мовою квантової теорії означає «редукцію стану» чи «селекцію альтернативи». Саме такого розуміння свідомості дотримується і Джойс у своєму романі «Улісс».

У Джойса свідомість і реальність, у якій ми живемо, утворюють те, що фізики називають «співвіднесеним станом», коли вони можуть співіснувати і взаємодіяти як рівні величини. Таким чином, картина світу виникає у нашій свідомості внаслідок активності нейронів мозку, а пам'ять стає єдиною реальністю.

Щоб краще зрозуміти неймовірний літературний прорив Джойса, звернемося до евереттівської інтерпретації квантової теорії.

Евереттівська інтерпретація будується на розумінні свідомості як на обов'язковому компоненті, що присутній у всіх проявах, усіх паралельних світах, розшаровуючись до нескінченності. Х'ю Еверетт стверджував, що людина існує одночасно в багатьох світах, а це означає, що і її свідомість (або душа) теж існує скрізь і завжди, має неймовірну кількість можливостей, втілень та проявів.

Професор Девід Дойч розвинув і продовжив ідеї Еверетта, в результаті висунув ще більш сміливішу ідею: свідомість не розшаровується у багатьох світах, а ніби то «розмножується», створюючи нові свідомості.

Джойс впритул підійшов до «багатосвітового» аспекту розуміння свідомості та душі ще до появи цієї інтерпретації. Саме тому вчені квантової доби з таким інтересом звертаються до творчості великого письменника, особливо до його романів «Улісс» та «Поминки по Фіннегану».

Звичайно, хотілося б відзначити в цьому контексті і творчість не менш геніального французького письменника Марселя Пруста, який створив цикл романів під загальною назвою «У пошуках втраченого часу», де сюжет є останнім за значущістю компонентом, позаяк увага читача виявляється розчиненою в потоці думок, що течуть поза часом. Його тексти ілюструють філігранні відтінки почуттів людини, які виявилися в іншому світі, наповненому глибокими переживаннями, що балансують на хиткій межі з невидимою, тонкою реальністю.

Ідеї «багатомірності» та «багаточасовості» реальності, висунуті фізиками, живуть у романах Пруста витонченим життям емоцій, почуттів, спогадів та мрій.

Квантова творчість покликана поєднати мистецтво, етику та феномени квантової фізики з урахуванням «багатомірності», «багаточасовості» та «позачасовості» світів, створюватися на вібраціях світла, добра, любові та творення.

Квантова теорія, запропонувавши нам «ефект спостерігача», стверджує, що звичайне спостереження за будь-яким процесом неминуче впливає на результат. Тоді в контексті цієї парадигми з упевненістю можна сказати, що культуру породжує не тільки присутність людини, але й її погляд на світобудову.

Будь-яке мистецтво є «квантовою позицією», бо, по-перше: художник, як спостерігач, «створює реальність», по-друге

- як би художник не намагався збудувати свій твір, у результаті спрацюють зовсім інші принципи, виникнуть несподівані обставини, про які він не підозрював, і результат ніколи не зможе повністю відповісти очікуваному.

Реальність змінюється, Всесвіт розширюється, сама людина змінює свої погляди, світ є динамічним і кожної миті він інший. І навіть із вигуком «зупинися, мить!» не вдасться його зафіксувати... Адже мистецтво

- це енергія, яка існує не лише у видимому, а й у невидимому нами світі, де стикаються різні сили, різні енергії, де точиться вічна боротьба. І весь драматизм людського погляду у тому, що цим поглядом народжується світ.

квантовий світ людина реальність

Список використаних джерел

1. Ginzburg G. (2022). Guantum Art. IAMAO Magazine. Part II, Casa Editrice, Milano.

2. Денті Р (2008). Маніфест./Роберто Денті //Кванове мистецтво - народження та теоретичні засади// Видавництво Casa Editrice, Milano.

References

1. Ginzburg G. (2022). Guantum Art. IAMAO Magazine. Part II, Casa Editrice, Milano.

2. Denti R. (2008). Manifesto./Roberto Denti //Kvano art birth and theoretical foundations// Publishing house Casa Editrice, Milano.

Размещено на Allbest.ru