Еволюція культури
Дослідження тенденцій розвитку культури, механізм її спадкоємності і трансляції. Динаміка соціокультурного процесу. Критерії прогресивно-поступального, циклічного і хвильового підходів до періодизації культури. Принципи моделювання розвитку цивілізацій.
| Рубрика | Философия |
| Вид | конспект урока |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.07.2024 |
| Размер файла | 598,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Еволюція культури
Модуль: Еволюція культури
Мета модуля: з'ясувати тенденції розвитку культури, механізми її спадкоємності і трансляції.
Зміст модуля: динаміка соціокультурного процесу; часова шкала динамічних процесів у культурі; макро- і мікродинамічні моделі культури.
Динаміка соціокультурного процесу
Культура є складною системою, яка змінюється у просторі і часі. Аналіз соціокультурного життя засвідчує, що розвиток культури вельми нестабільний: за певних умов її рівень може зростати, спадати або спинятися на досягнутому. Тому в сучасній культурології важливе місце починає займати теорія культурних змін і перехідних процесів, метою якої є діагностика і передбачення культурних криз, пошук шляхів виходу з них.
Під культурними змінами розуміють властивість культури - оновлення. Цей процес може відбуватись у різних формах, включаючи прогресивний розвиток культури, деградацію (регрес) і як різновид деградації - застій (рис. 1).
Рис. 1. Типи культурних змін
Під прогресом (від лат. progressus - рух уперед) розуміють рух соціокультурної системи до більш досконалої форми. Антонім цього поняття - регрес (regressus), у перекладі з латинської мови означає зворотний рух. Для регресивного руху соціокультурної системи характерним є процеси деградації, переходу від вищого до нижчого рівня, повернення до віджи- лих форм і структур.
Досвід історії показав, що кризовий стан суспільства ніколи не минав безслідно: у суспільстві намічалася зміна системи цінностей, виникали апатія й розчарування. Культура регресувала, спрощувалася. На передній план виступали більш примітивні, архаїчні її начала, вони заповнювали і заміщували культурний вакуум. Так було з культурами великих цивілізацій Стародавнього світу, так було і впродовж усієї світової історії.
Культурний застій - це стан тривалої незмінності і повторюваності норм, цінностей, змістів, знань, за якого різко обмежуються або забороняються нововведення. Він наступає, коли традиції домінують над інноваціями, стримують їх.
Можна згадати чимало прикладів, коли ідеали, норми, цінності, засоби діяльності, одним словом, уся культурна діяльність суспільства залишається незмінною протягом короткого (або тривалого) за історичними масштабами часу. Так, у тропічній Африці, у південно-американських джунглях знаходять племена, які залишились у своєму соціальному та культурному розвитку на первісному рівні.
Об'єктом у дослідженні культурних змін, як правило, є етнічні та національні спільності. Культурні зміни у цих групах відбуваються під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.
До зовнішніх факторів учені зараховують:
1) контакти з групами - носіями інших культур (Ф. Боас, А. Кребер, В. Шмідт та ін.);
2) природно-екологічні фактори (Дж. Стюард).
Внутрішні фактори охоплюють: демографічні, соціально- структурні, економічні, релігійні зміни; культурну динаміку та ін.(Е. Дюркгейм, Л. Уайт, К. Гїрц, Дж. Мердок, В. Огборнтаін.).
Зміни є однією з невід'ємних властивостей культури. А. Радкліф-Браун вважав, що зміни забезпечують відновлення рівноваги соціокультурних систем, яка постійно порушується під впливом природних і соціальних факторів. Тобто культурі завжди притаманна внутрішня тенденція до змін.
Із культурними змінами щільно пов'язаний процес культурної динаміки. Поняття «культурні зміни» ширше, ніж «культурна динаміка». Культурні зміни охоплюють будь-які трансформації в культурі - як ті, що мають спрямований характер, так і ті, що позбавлені цілісності і не мають яскраво виявленої спрямованості руху. Водночас динаміка культури - це зміни у культурі та взаємодії різних культур, для яких характерні цілісність, наявність упорядкованих тенденцій, а також спрямований характер.
У зв'язку з динамікою культури слід визначити коло культурологічних проблем: виникнення культурних явищ, їх розвиток і функціонування у суспільстві.
Часова шкала динамічних процесів у культурі
Однією з проблем культурології є дослідження динаміки соціокультурного розвитку людства. Критерії та принципи членування історичного процесу - різні, оскільки неоднакові підходи до розуміння категорії часу. Одні дослідники вивчають культурний процес із позицій безперервності часу - діахронічний підхід, інші - беруть за основу дискретність часу - синхронічний підхід (рис. 2).
Рис. 2. Підходи до вивчення динамічних процесів у культурі
Діахронічний підхід передбачає вивчення відносин між послідовними стадіями культурного розвитку, тобто стадіями, що йдуть одна за одною у часовій перспективі.
Синхронічний підхід спрямований на вивчення явищ і подій у дискретному часі. З позицій синхронічного підходу світова культура являє собою сукупність окремих цивілізацій, які існували (існують) у просторовій і часовій перспективах.
Неоднаковими є і шкали часу, і моделі соціокультурного процесу. Так, під час аналізу культурно-історичного процесу у масштабах цивілізації використовуються макродинамічні моделі. При дослідженні у вужчому часовому інтервалі - такому, як культурно-історична епоха, - мікродинамічні моделі.
Під культурно-історичною епохою розуміють певний етап розвитку людства, який характеризується спільністю філософських, релігійних і політичних ідей, наукових уявлень, психологічних особливостей світосприймання, етичних і моральних норм, естетичних критеріїв життя. Культурно-історична епоха є складовою цивілізаційного часу.
Макродинамічні моделі культури
Багатоплановість динаміки культурних процесів спричинила появу різноманітних макродинамічних моделей соціально- культурних процесів, які можна поділити на три основні типи:
1) прогресивно-поступальний;
2) циклічний;
3) хвильовий (рис. 3).
Рис. 3. Макродинамічні моделі культури
До прогресивно-поступальних моделей належать, зокрема, теорія суспільно-економічних формацій К. Маркса; теорія раціоналізації М. і А. Веберів; концепція стадій економічного зростання У. Ростоу; теорії руху: від механічної до органічної солідарності - Е. Дюркгейма; від общини до суспільства - Ф. Тенніса; від народного до міського суспільства - Редфілда.
Спираючись на методологічну схему вчення Ч. Дарвіна про походження біологічних видів, англійський вчений Г. Спенсер розробив засади еволюційної теорії людського суспільства, згідно з якою культура розвивається лінійно - від нижчих форм до вищих. На думку Г. Спенсера, головним механізмом соціокультурного розвитку є передавання людством інформації через навчання.
На користь прогресивно-поступального розвитку культури висловлювалися також еволюціоністи Е. Тайлор і Л. Морган, неоеволюціоністи Л. Уайт, М. Саліно, Р. Рапопорт, М. Харріс, Р. Карнейро та ін. Культурна еволюція визначається ними як підвищення ступеня складності й організованості соціокультурних систем.
Ідею прогресивно-поступального руху соціокультурного процесу підтримували й марксисти. Традиція, започаткована К. Марксом, відводить первинну роль у культурних змінах економічному фактору. За К. Марксом, культура - це надбудова над економічним базисом. Зміни засобів виробництва, визначаючи соціально-економічну структуру суспільства, впливають і на сферу культури.
Такий підхід, по-перше, передбачає синхронність розвитку культури і суспільства у межах соціально-економічної формації. Проте історія знає чимало парадоксів, коли зліт у духовній сфері проходив на тлі зовсім неоптимальних соціально- економічних відносин і офіційної політичної ідеології. Цей підхід не дає змоги пояснити, наприклад, існування такого феномена, як невідповідність рівнів розвитку самого соціуму і його художньої культури в Італії XV ст., Іспанії XVII ст., Німеччині кінця XVIII-початку XIX ст.
По-друге, застосування прогресивно-поступального підходу ґрунтується на розумінні того, що культура кожної нової суспільної формації стоїть на більш високому рівні розвитку, ніж попередня. Однак це не так. Кожна культура - самоцінна чи то антична, чи то епохи Ренесансу або Просвітництва.
По-третє, через свою європоцентричність прогресивно-поступальний підхід неспроможний вирішити питання щодо світової культури загалом.
Процес культурних змін містить не лише періоди «монотонного» (лінеарного) еволюційного розвитку, але й часи деградації, застою і, навпаки, стрімких революційних перетворень, у результаті яких соціальна система стрибкоподібно переходить на новий, вищий рівень розвитку.
Недосконалість лінеарної моделі намагалися подолати В. Огборн, М. Херсковиць та ін. Так, визнаючи невідповідність темпів культурного та економічного розвитку суспільства, В. Огборн розробив концепцію «культурного відставання». Суть її полягає в тому, що нематеріальна культура через міцний зв'язок із ціннісними настановами членів суспільства розвивається повільніше, ніж матеріальна. Це, на думку В. Огборна, створює дисбаланс між культурним і економічним розвитком і стає динамічним фактором його еволюції.
Зовсім інший підхід лежить в основі циклічних моделей розвитку соціокультурної системи. Культура розглядається як сукупність окремих систем, які можуть існувати паралельно у просторовій і часовій перспективах. Циклічний підхід спрямований на репродукування індивідуальної своєрідності культурно-історичних систем. Уявлення про циклічний розвиток культури стало основою, зокрема, концепцій М. Данилевського, О. Шпенглера та А. Тойнбі.
У книзі «Росія і Європа» російський філософ М. Данилевський обґрунтував свою концепцію множинності і різноякісності цивілізацій, кожна з яких має власну історію розвитку. Оригінальність основної ідеї М. Данилевського полягає в тому, що відкидається єдина провідна нитка в розвитку людства, заперечується думка про історію як прогрес певної цивілізації, яку ототожнюють з європейською. Такої цивілізації просто не існує. Є багато окремих цивілізацій, кожна з яких робить свій внесок у загальну культурну скарбницю людства. І хоч ці цивілізації зникають, змінюючись іншими, людство живе, завжди користуючись цією спільною скарбницею.
М. Данилевський моделює розвиток кожної цивілізації за аналогією з онтогенезом - розвитком окремого біологічного організму. Відповідно до його теорії кожний цивілізаційний цикл має такі фази, як: народження, зрілість і занепад (рис. 4).
Рис. 4. Фази цивілізаційного циклу (за М. Данилевським)
Ідея множинності культур лежить також в основі концепції німецького філософа О. Шпенглера. Він розвиває своє вчення про культуру як безліч замкнутих «організмів», що відображають «душу» народу і проходять певний життєвий цикл. У ритміці розвитку окремої культури О. Шпенглер виділяє три етапи (рис. 5).
Рис. 5. Фази цивілізаційного циклу (за О. Шпенглером)
Перший етап (підготовчий) - це первісний стан хаосу, період дитинства і накопичення сил. «Культура народжується в той момент, коли із первісно-душевного стану вічно дитячого людства пробуджується і виділяється велика душа»Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории: В 2 т.- Новосибирск: ВО «Наука», 1993. Т. 1: Образ и действительность. С. 172., - вважав він.
Другий етап (фаза культури) - період інтенсивної творчості. Створюються духовні цінності, розквітають найвидатніші шедеври мистецтва.
Третій етап (фаза цивілізації) - період занепаду. Духовне життя поступово завмирає, релігійна віра занепадає, філософське вчення та мистецтво вироджуються. У розумінні О. Шпенглера фаза цивілізації пов'язана з виснаженням життєдіяльності суспільства. У праці «Занепад Європи» він песимістично констатує, що європейська цивілізація, яка досягла своїх висот у XX ст., вичерпала життєві сили і наближається до свого занепаду.
Тобто, на думку О. Шпенглера, кожний культурний організм проходить природне коло: народжується, досягає свого розквіту і вироджується, досягаючи свого природного кінця. Умираючи, культура перероджується у цивілізацію, в якій панує техніцизм, а на зміну творчості приходять безплідність і окостеніння.
Відомий англійський учений А. Тойнбі у дванадцятитомній праці «Дослідження історії» викладає концепцію локальних культур. Подібно до всіх прихильників багатовекторного розвитку культур він розглядає історію людства як історію локальних цивілізацій, проте поділяє її не за етнічними або мовними ознаками, а за релігійною належністю. Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: виникнення, зростання, надлом і розпад, після чого вона занепадає, а її місце займає інша цивілізація (див. рис. 6). Отже, перед нами концепція історичного коловороту цивілізацій.
А. Тойнбі доходить висновку, що не всім цивілізаціям призначено пройти всі фази історичного існування, - деякі гинуть, так і не встигнувши розквітнути, деякі зупиняються в своєму розвитку на одній із фаз цивілізаційного циклу.
Третій підхід до вивчення розвитку соціокультурних систем базується на хвилеподібному характері їх еволюцій. Хвилеподібність передбачає, з одного боку, певну спрямованість розвитку системи, наприклад, тенденцію до її ускладнення, з іншого боку - існування хвиль, які відповідають різним її станам і рівням організації. Хвилеподібність не є простою сумою, простим накладанням поступового і кругового циклічного руху, вона є новою якістю, подібною до того, як у фізиці хвилі не є простою сумою поступового і колового рухів.
Рис. 6. Фази цивілізаційного циклу (за А. Тойнбі)
прогресивний поступальний періодизація культура цивілізація
Цей підхід знайшов своє відображення в концепції «суперсистем» П. Сорокіна. Треба зазначити, що П. Сорокін не лише не сприймав концепцію локальних культур, але й відкидав її як «ненаукову». Він розглядав розвиток культури як хвилеподібний рух, фазами якого є культурні суперсистеми.
П. Сорокін так визначав їх: «Будь-яка велика культура є не просто конгломератом різноманітних явищ, а єдністю, або індивідуальністю, усі складові якої пронизані одним основоположним принципом і виявляють єдину головну цінність. Домінуючі риси образотворчих мистецтв і науки цієї єдиної культури, її філософії і релігії, етики і права, основних форм соціальної, економічної і політичної організації, більшості її звичаїв, способу життя і мислення (менталітету) - всі вони по-своєму виражають її основоположний принцип, її головну цінність. Саме цінність є основою і фундаментом будь-якої культури»Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992, С. 427..
Культурно-історичний процес, за П. Сорокіним, не залежить від впливу сторонніх факторів, як це стверджували еволюціоністи. Суперсистеми змінюються через внутрішню природу. Носії культури намагаються вичерпати закладені у ній сили і довести їх до межі дозволеного; згодом доводиться звертатися до інших принципів і рухатися до іншого типу. П. Сорокін вважав, що його теорія може бути застосована не лише до європейської культури, але й до єгипетської, індійської та китайської культур.
Мікродинамічні моделі культури
Мікромоделі дослідження культурних змін спрямовані на аналіз культурних контактів, впливу і взаємодії різних факторів у процесі змін та ін. Як правило, такі дослідження охоплюють невеликий інтервал часу - від кількох до кількадесятьох років.
У межах культурно-історичної епохи зміну одного способу культурного мислення на інший нерідко пов'язують із таким поняттям, як стиль. А. Кребер пише: «Стиль є ниттю культури або цивілізації: послідовний спосіб вираження певної поведінки або виду діяльності»Кребер А. Стиль и цивилизация // Антология исследований культуры, Т. 1, С. 263..
Стиль охоплює різні сторони культурного життя: мистецтво, науку, комунікативну та виробничу сфери тощо. До сучасного лексикону вже міцно увійшли поняття: «художній стиль», «стиль життя», «стиль мислення», «стиль спілкування», «стиль одягу», «стиль практичної корисності» та ін.
«Стиль», зокрема, є найбільш універсальною категорією у структуруванні історії мистецтва. «Стиль - це, перш за все, система форм, наділених певною якістю і змістовою виразністю, в якій розрізняють індивідуальність митця і загальне світосприйняття певного кола митців»Schapiro М. Theory and Philosophy of Art: Style, Artist and Society. New York: George Braziller, 1994. P. 51., - зазначає М. Шапіро.
Сутність стилю як системи полягає в єдності його різноманітних властивостей (форми і змісту, форми та якості, включаючи таку всеохоплювальну якість, як виразність) та елементів системи. Кожній художній епосі притаманні свої чуттєво-виражальні засоби, виражальна основа присутня навіть у мистецтві примітива і нефігуративних стилях.
За всієї живої мінливості художніх форм у межах історичного періоду існують їх відносно стійкі художні ознаки, що притаманні певній стильовій системі. Концепція стилю містить цілу низку постулатів (див. рис. 7).
Стилі не можуть виникати за бажанням, вони формуються через об'єктивні обставини: внаслідок дії як зовнішніх факторів, так і внутрішніх причин самоорганізації мистецтва (див. рис. 8).
До зовнішніх факторів відносять, насамперед, світогляд епохи. Світогляд - це система поглядів на світ і місце людини в ньому, ставлення людей до навколишньої дійсності і до самих себе, а також ідеали, принципи пізнання і діяльності, що зумовлені цими поглядами.
Рис. 7. Основні постулати концепції стилю
Рис. 8. Фактори стилеутворення
Світогляд дає певну систему загальнолюдських цінностей, яка детермінує модель поведінки як колективного, так і індивідуального суб'єкта творчості. Під його впливом формуються ідеали, переконання, принципи пізнання й характер діяльності суспільства. Соціально-економічні, політичні, релігійні інститути лише опосередковано впливають на стилеутворення - через систему світоглядних настанов суспільства.
Особливе місце у стилеутворенні посідає процес інтернаціоналізації духовного життя, що виявляється в міжнаціональному обміні, взаємозв'язку й взаємовпливі національних культур.
Проте неправильно протиставляти зовнішні впливи внутрішньому розвитку мистецтва. Внутрішні й зовнішні сили культурного розвитку вплетені в єдину тканину і доповнюють одна одну.
Внутрішні процеси розвитку зумовлені суперечностями всередині самого мистецтва. В одних випадках процес стилеутворення супроводжується витісненням старих форм новими, в інших - появою нових за умови збереження вже наявних.
Саморух мистецтва виражається у протиборстві нових і раніше засвоєних форм, тобто традицій і новацій. Традицію можна визначити як систему художніх принципів і смаків, творчих методів і канонів, що були вироблені безпосередньо тим чи іншим народом як соціальною і культурною спільністю. Новація (від лат. novatio - оновлення, зміна) - нове, що тільки увійшло в побут, нововведення.
Традиції не слід розцінювати як щось застигле, звернене до минулого. Вони втілюють можливості змін, так само як і новації припускають самотрансформацію у традицію. Мистецтво зберігає й розвиває лише той матеріальний і духовний досвід попередніх поколінь, який є актуальним для нового часу.
Отже, у тісному зв'язку з новаціями традиції виконують творчу функцію і становлять внутрішню основу життєдіяльності мистецтва.
Співвідношення традицій і новацій у межах окремих видів мистецтва неоднаковий. Наприклад, у народному мистецтві переважають традиції. Виконуючи роль генетичної пам'яті народу, вони водночас істотно звужують вибір можливих шляхів розвитку мистецтва, обмежуючи її канонами, творчими прийомами вузького кола майстрів і регіональними межами. Тим часом професійне мистецтво, в якому велике значення надається особистому творчому началу, має ширші можливості для оновлення та постійного вдосконалення творчих методів.
Неоднаковою є й динаміка їх розвитку. Так, традиції народного мистецтва визрівають неквапно, іноді століттями, поступово вбираючи і творчо переробляючи багато компонентів, шліфуючися поколіннями митців. Водночас професійне мистецтво здатне до швидкого реагування на зміни соціальних і культурних реалій, на сприйняття інновацій.
У процесі еволюції мистецтва створюється певне поле віртуальних шляхів розвитку стилістичної системи, з яких йде відбір варіанта (або варіантів). Принцип відбору насамперед ґрунтується на досвіді людства, оскільки сучасне і майбутнє стилістичної системи перебувають у тісній залежності від минулого.
Велику роль у процесі зародження нових стилів відіграють випадкові фактори. Паростки нового стилю часто пробиваються крізь ґрати канону усталеного стилю: другорядні фігури на полотні бувають іноді більш життєвими, вільними, ніж головні персонажі; ескізи чи малюнки здаються більш сміливими й нестандартними, випереджаючими свій час, - порівняно із завершеними роботами. Такі спостереження допомагають підняти завісу над кухнею творчого процесу, в маргінальних елементах уловити пошук нових форм, який здійснювали художники.
Хоча новий стиль прагне заперечувати попередній, він зв'язаний із минулим єдиною пуповиною. Нерідко митець відшуковує в наявних художніх системах елементи, спроможні передати його задум. Так, лінеарна побудова ренесансних композицій перегукується з попереднім готичним стилем, а в абстрактному мистецтві простежуються форми, схожі на імпресіоністичний живопис.
Відкриття старого на наступних етапах історичного розвитку завжди здійснюються на іншому культурному підґрунті, тому художні форми, запозичені з минулої доби, в нових умовах набувають відмінного змісту та якості.
Постає питання: чому художні форми, які, здавалося б, зникли назавжди, знов оживають і вплітаються у канву нових культурно-історичних епох як актуальні, виразні, стиленосні? В історії мистецтва можемо пригадати періоди, позначені ремінісценціями античної спадщини або доби Відродження. Можливо, повернення до минулого зумовлено тим, що залишилися завдання й проблеми, які не були остаточно розв'язані й висвітлені до кінця у відповідну художню епоху. М. Лівшиць писав: «Як існує закон збереження речовини, так є й закон збереження мислення. У цьому закладена певна втіха для будь-якої ідеї, яка не дістала негайного й повного здійснення» Ильин И.А. История искусства и эстетика: Избр. ст./ Предисл. М. Лифшица. М.: Искусство, 1983. С. 6..
Мається на увазі нездійсненне не як випадкове, непотрібне, «лузга» в розвитку мистецтва, а ті ідеї і тенденції, які залишилися нерозкритими свого часу, не потрапили в коло проблем і можливостей того чи іншого стилю. Саме це, факультативне, необов'язкове для одного стилю, часто стає матеріалом для формування наступних стилів. Простота геніальності в тому й полягає, щоб звернути увагу на те, повз чого пройшло людство.
Крім того, за різних часів існували заборонені, табуйовані форми художньої діяльності, які становили особливу субкультуру і потім виявлялись як тенденції нового стилю. Легалізація, адаптація таких форм мають випадковий характер, але все-таки їх не можна недооцінювати.
Іноді спроба повернутися до вже опанованих форм породжує стилізацію, сприяє появі ретро- або неостилів. У пошуках нового, незвичайного митці також застосовують різнорідні стильові елементи, що нерідко призводить до еклектики. Хоча в історії мистецтва відомо чимало випадків органічного злиття елементів різноманітних стильових епох, як, наприклад, середньовічні собори в Європі.
Слід враховувати також соціально-психологічні аспекти - соціальна конкуренція і престиж є значними стимулами в розвитку мистецтва. Суперництво, намагання перевершити один одного властиві як соціальним групам, так і митцям. Саме цим рушійним силам чимало міст зобов'язані прекрасними соборами та іншими спорудами, що стали їх візитною карткою.
Таким чином, із міцного сплетіння нових художніх відкриттів і старих форм, із невикористаних раніше, часто табуйованих, ідей, внаслідок міжнародного обміну культур народжуються елементи нового стилю.
Зрушення у світогляді, зміни художніх уподобань епохи дають поштовх до пошуку якісно нових художніх форм. Відбувається постійний пошук у галузі невідомого. Кожен митець, якщо він не ремісник-копіїст, намагається знайти свою «нішу», виразити свою індивідуальність, генії торують нові магістральні шляхи, митці йдуть ними.
На стадії своєї кристалізації нова художня концепція є досить плідною внаслідок глибокого органічного зв'язку з дійсністю. У цей період мистецтво вбирає в себе світоглядні ідеї і не лише генерує нові духовні цінності, а й, своєю чергою, впливає на об'єктивний світ і переорієнтовує психологію й свідомість суспільства. Знайдена система художніх форм домінує над іншими, які здебільшого шліфують її і майже не додають якісних змін. Поступово панівні форми закріплюються у свідомості й набувають значення стилістичної норми.
Упродовж історичного розвитку суспільства зв'язок між сформованим способом художнього пояснення світу й дійсністю, світоглядом суспільства розривається, відстань між ними збільшується. Формально закріплена стильова концепція певний час ще визначає художню свідомість, але вироблений стиль, вичерпавши всю повноту виражальності, поступово втрачає внутрішні інтенції (прагнення) розвитку. Дедалі сильніше виявляються ознаки невідповідності художніх засобів цілям художньої творчості.
У цей період починається перегляд уже усталеної художньої концепції, посилюється пошук якісно інших форм, мистецтво починає продукувати нові виражальні засоби. Наслідки перебудови стилістичної системи часто непередбачувані, оскільки роль випадкових факторів надто велика. Процес пошуку та експериментування особливо посилюється у кризові для суспільства періоди історії.
Тривалість культурно-історичної епохи залежить від ступеня стійкості світоглядних настанов суспільства й інтенсивності внутрішніх процесів у культурі.
Межі перехідного періоду досить розмиті, оцінювання їх значною мірою суб'єктивне. Зміну одного стилю на інший можна констатувати не тоді, коли простежуються окремі відхилення від існуючих стильових норм, а коли витвори мистецтва починають говорити переважно однією мовою. Отже, в самому стилі закладено протиріччя між історично досягнутою художньою нормою і необхідністю її зміни.
Помилковим є розглядати новий стиль як вищу стадію розвитку мистецтва або, навпаки, пов'язувати його із занепадом мистецтва. Кожен стиль самоцінний і самодостатній, він є продуктом свого часу, відображаючи його світогляд.
Починаючи з XVII ст., посилюється диференціація духовного життя суспільства, що спричинило появу альтернативних художніх концепцій у межах однієї художньо-історичної епохи. Абсолютне панування одного стилю змінюється паралельним і рівноправним розвитком кількох художніх стилів, домінуючий серед яких стає стилем епохи. Так, у XVIII ст. співіснували класицизм, бароко, рококо, але це сторіччя звичайно називають «епохою бароко».
Досить часто у межах однієї художньо-історичної епохи наявною є гетерогенність стилю. Певні стилі, приміром, в окремих видах мистецтва зовсім не реалізувалися. Зокрема, готичний стиль не виявився в літературі, тоді як був блискуче втілений в інших видах мистецтва. Навпаки, існують епохи всеохоплювальної єдності стилю, коли мова художніх форм стає спільною для всіх видів культури. Наприклад, стиль бароко дав ім'я не тільки європейській культурі XVIII ст. - архітектурі, скульптурі, живопису, музиці, поезії, драмі, садово-парковому мистецтву, а й філософії та науці. Пояснення цього явища слід шукати у виникненні стійких типів мислення в різних сферах духовного життя суспільства, появі у творчій практиці на певному етапі розвитку загального «силового поля».
Окрім часової, стиль має також просторову характеристику. Стиль, що народився в одній країні, виявляється в культурі інших країн і народів, набуваючи національної специфіки.
Висновки
Розмірковуючи над проблемою динаміки культурних процесів, важливо розглядати історію культури з різних методологічних позицій - на мікро- і макрорівнях. Якщо макродинамічна модель уможливлює з'ясування культурних процесів у масштабах цивілізації, то мікродинамічна дає уявлення про них у вузькому часовому інтервалі - в межах культурно-історичної епохи.
Ключові слова: динаміка культури, традиції, новації, прогрес, регрес, культурний застій, культурно-історична епоха
Логічні завдання та питання для самостійного опрацювання найважливіших проблем теми
Завдання 1. Коротко охарактеризуйте сутність діахронічного і синхронічного підходів до створення динамічної моделі культури.
Завдання 2. Визначте основні критерії прогресивно-поступального, циклічного і хвильового підходів до періодизації культури.
Завдання 3. Сформулюйте основний принцип моделювання розвитку цивілізацій М. Данилевського.
Завдання 4. Користуючись схемами (див. рис. 16-18), порівняйте концепції цивілізаційного розвитку М. Данилевського, О. Шпенглера й А. Тойнбі.
Завдання 5. Охарактеризуйте теорію суперсистем П. Сорокіна.
Завдання 6. Розкрийте зміст поняття «стиль».
Тести для самоконтролю
1. Під прогресивними змінами соціокультурної системи розуміють:
а) регресивний рух соціокультурної системи;
б) рух соціокультурної системи до більш досконалої форми;
в) застій.
2. Уявлення про циклічний розвиток культури стало основою концепцій:
а) К. Маркса;
б) П. Сорокіна;
в) М. Данилевського, О. Шпенглера й А. Тойнбі.
3. Під зовнішніми факторами стилеутворення у мистецтві слід розуміти:
а) конфлікт традицій і новацій;
б) світогляд епохи;
в) легалізацію табуйованих форм.
Размещено на Allbest.Ru
...Подобные документы
Концепції діалогу і поняття соціокультурного діалогу. Впливи сучасних процесів глобалізації на традиційні культури. Соціокультурний діалог як альтернатива загрозі зіткнення або війни цивілізацій. Деструктивні процеси в полікультурному суспільстві.
автореферат [61,9 K], добавлен 13.04.2009Філософія в системі культури. Виявлення загальних ідей, уявлень, форм досвіду як базису конкретної культури або суспільно-історичного життя людей в цілому. Функції експлікації "універсалій" в інтелектуальній та емоційній галузях світосприйняття.
реферат [24,5 K], добавлен 16.06.2009Освоєння відроджених культурних цінностей як процес духовного зростання, який возвеличує людину і суспільство. Огляд структури та елементів духовної культури особистості. Аналіз проблеми самореалізації особистості. Напрямки культурного впливу на людину.
статья [26,6 K], добавлен 20.08.2013Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.
реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010Проблема культури в сучасній філософії. Вплив релігії на духовне життя суспільства. Роль релігії у визначенні ціннісної спрямованості цивілізації. Вплив релігійних вчень на світоглядні цінності сучасних цивілізацій. Релігійний культ і мистецтво.
курсовая работа [38,6 K], добавлен 30.04.2008Особливості філософії періоду Відродження у XIV-XVI ст. Значення у розвитку філософської культури тогочасної України Острозької академії - першої української школи вищого типу. Гуманістичні ідеї у філософській думці України. Києво-Могилянська академія.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 23.08.2010Сутність та структура суспільної свідомості. Її основні форми та процес і особливості їх формування й розвитку в сучасних умовах. Роль психології та ідеології в становленні духовних цінностей людини. Особливості та соціальні функції духовної культури.
реферат [31,9 K], добавлен 25.02.2015Включення людини в ноосферу через підвищення духовності: педагогіка духовності і сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Наука, мистецтво, мораль та релігія як складові розвитку особистості. Духовний та педагогічний потенціал.
реферат [20,2 K], добавлен 21.01.2010Основні риси сучасних фундаментальних досліджень. Проблема формування високої інноваційної культури всіх верств суспільства. Роль фундаментальних наук в інноваційному процесі в суспільному розвитку та на підприємстві, основні етапи його здійснення.
реферат [34,3 K], добавлен 10.11.2014Дослідження філософської концепції О. Шпенглера у аналізі його історіософської праці "Присмерки Європи". Філософська інтерпретація історії у теорії локальних цивілізацій А. Тойнбі. Історіософсько-методологічні концепції істориків школи "Анналів".
реферат [26,2 K], добавлен 22.10.2011Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій. Динаміка науки: філософський сенс закономірностей і тенденцій розвитку знання. Онтологічні проблеми та методологічний арсенал науки. Філософські питання природознавства та технічних наук.
курс лекций [208,4 K], добавлен 28.02.2013Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011Життєвий шлях і творчість Френсіса Бекона - одного із філософів Нового часу, засновника англійського матеріалізму. Проблема могутності людського знання, експериментального дослідження природи, взаємозв'язок культури і природи як важливі питання філософії.
реферат [12,6 K], добавлен 15.12.2010Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".
курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014Точки зору про час виникнення науки. Загальні моделі її розвитку, основні елементи. Закономірності акумуляції знання і конкуренції науково-дослідних програм. Поняття наукової революції, пов’язаною із зміною парадигм. Ідеї динаміки наукового пізнання.
реферат [24,7 K], добавлен 14.10.2014У теоріях циклічних цивілізацій безупинне поступальне прямування людства як цілого заміняється на циклічний розвиток окремих локальних цивілізацій. Основні положення теорії цивілізацій англійського історика XX сторіччя Арнольда Тойнбі та їх аналіз.
творческая работа [29,0 K], добавлен 03.02.2008Виникнення та еволюція науки, її теоретичні і методологічні принципи. Основні елементи системи наукових знань. Роль філософських методів у науковому пізнанні. Загальнонаукові методи дослідження. Державна політика України з науково-технічної діяльності.
реферат [64,2 K], добавлен 04.12.2016Причини та основи соціального розвитку держав світу, відображення даних питань та проблем в філософських пошуках. Сутність концепції суспільно-економічних формацій, її основні евристичні можливості і недоліки. Технократичні концепції суспільного процесу.
контрольная работа [20,4 K], добавлен 27.09.2010Ефективним методом науки в адекватному вивченні реальних процесів й явищ навколишньої дійсності є моделювання як побудова аналогів реальних об'єктів дослідження. Поняття, що співвідносять із моделюванням: прогнозування, проектування, закони, теорії та ін.
научная работа [35,8 K], добавлен 21.11.2010Діалектика — це єдина логічна теорія. Сутність історичних типів діалектики. Що таке метафізика? Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання. Закони і принципи діалектики.
курсовая работа [26,1 K], добавлен 24.05.2007
