"Номер нуль" Умберто Еко як літературний образ його медіафілософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького

Інституту гуманітарних та соціальних наук, Національний університет «Львівська політехніка»

«Номер нуль» Умберто Еко як літературний образ його медіафілософії

Надія Михайлівна Павлусів Кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії та педагогіки,

Галина Олександрівна Попадинець Доцент кафедри філософії

Львів

Анотація

У статті розглянуто роман У.Еко «Номер нуль», присвячений журналістській діяльності. З'ясовано, що у формі художніх образів здійснено узагальнення філософських ідей, котрі сформувалися у У.Еко під час роботи журналістом та в процесі її подальшого осмислення. Починаючи з формування особистості журналіста, структуровано основні рівні та форми роботи редакції ЗМІ, їх взаємовідносин з державою та різними групами впливів. Простежується намагання автора сформувати цілісну філософську концепцію медіа у суспільстві постмодерну, що дає підстави вести мову про єдиний цілісний художній образ авторської філософії медіа у романі.

Практичне значення статті визначається складністю процесів формування сучасного медіа середовища в Україні, запровадженням нових форм та методів журналістської діяльності.

Оригінальність статті в тому, що вона є однією з перших у вітчизняній науці філософських досліджень образів журналістських професій у художній літературі. Пропонована стаття покликана доповнити існуючі розробки у сфері соціально-філософського аналізу художньої літератури та окреслити методологію подальших досліджень.

Ключові слова: філософія медіа, медіа грамотність, етика журналіста, когнітивні структури, епістемологія постмодерну.

Abstract

«NUMERO ZERO» BY UMBERTO EKO AS A LITERARY IMAGE OF HIS MEDIA PHILOSOPHY

Nadiya PAVLUSIV

Ph.D., Senior lecturer at the Department of Philosophy and Pedagogy,

Lviv National University of Veterinary Medicine and biotechnology named after S.Z. Gzhitskogo,

Lviv,

Halyna POPADYNETS Associate Professor of the Department of Philosophy,

Institute of Humanities and Social Sciences,

Lviv Polytechnic National University,

, Lviv,

«NUMERO ZERO» УМБЕРТО ЕКО ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ ЙОГО ФІЛОСОФІЇ МЕДІА

The article examines U.Eko's novel «Number Zero», dedicated to journalistic activity. The purpose of the article is to identify and generalize the philosophical views of U.Eko on the media and the profession of a journalist, which are expressed in the artistic images of his novel «Number Zero».

It was found that in the form of artistic images, the philosophical ideas that were formed in U.Eko during his work as a journalist and in the process of his further understanding were summarized. Starting with the formation of the personality of the journalist, the main levels andforms of work of the mass media editors, their mutual relations with the state and various groups of influences are structured. The author's attempt to form a coherent philosophical concept of the media in the postmodern society is traced, which gives reason to talk about a single coherent artistic image of the author's media philosophy in the novel.

U.Eko significantly contributed to the formation of the modern concept of media, taking into account the peculiarities of this aspect of culture in postmodern conditions. In his novel, the author avoids one-sided positions or assessments, representing the profession of a journalist and the activities of the mass media in all their contradictions and complexity. The article proposes a classification of images of the journalistic profession and the media according to three meaningful criteria, namely: personal and professional formation of the future journalist; techniques, forms and methods ofjournalistic activity and journalistic ethics; social and socio-political significance of media activity. A generalization of the author's positions and assessments revealed during the analysis of the novel is also proposed in order to reconstruct his own views on the media environment and related activities. Particular attention is paid to techniques and forms of manipulation in the journalist's work.

The practical significance of the article is determined by the complexity of the processes of forming the modern media environment in Ukraine, the introduction of new forms and methods of journalistic activity.

The originality of the article is that it is one of the first philosophical studies of the images ofjournalistic professions in fiction in domestic science. The proposed article is designed to supplement existing developments in the field of socio-philosophical analysis offiction and to outline the methodology offurther research.

Keywords: media philosophy, media literacy, journalist ethics, cognitive structures, postmodern epistemology.

Постановка проблеми

Умберто Еко вважається однією із знакових фігур постмодернізму в усьому спектрі притаманної цьому явищу інтелектуальної культури. Він був філософом, істориком, літературознавцем, автором творів художньої літератури та популяризатором науки. Неважко зауважити, що більшість цих сфер діяльності так чи інакше пов'язані з медіа. Був, однак, у житті УЕко період, коли його професія була безпосередньо пов'язана з засобом масової інформації. роман журналістський філософський

Тоді це були початки кар'єри майбутнього мислителя. Символічно, що останній з романів цього автора присвячений роботі журналіста. Назва роману «Номер нуль», тобто «нульовий» випуск газети. Більшість романів УЕко написані у пригодницько-детективному жанрі з глибоким історичним підгрунтям. Спираючись на положення про твір художньої літератури як єдиний цілісний образ, котрий є зовнішнім вираженням певної філософської чи якоїсь іншої ідеї, ми спробуємо проін- терпретувати роман У. Еко «Номер нуль» як рефлексію його поглядів на медіа та професійну діяльність у цій сфері.

Мета статті - виявити та узагальнити філософські погляди У. Еко на медіа та професію журналіста, виражені у художніх образах його роману «Номер нуль».

Аналіз останніх публікацій та досліджень

Дискурсивне дослідження літератури, пов'язане з предметами літературознавства, філософії мистецтва, загальної філософії. Відповідна проблематика представлена у роботах В.Волошенюка [Волошенюк 2012], В.Іванова [Іванов 2012], А.Капелюшного [Капелюшний , З.Партики [Партико 2006], В.Різуна [Різун 2012], М.Тимощика [Тимощик 2006], Б.Чернякова [Черняков 2006] та інших. Наш внесок у розробку проблеми передбачається в аналізі філософських ідей, виражених у літературних образах журналістської діяльності на прикладі роману У Еко «Номер нуль».

Нами свого часу було здійснено монографічне дослідження художньої літератури як форми правової свідомості та способу пізнання права, зокрема сформульовані необхідні теоретичні положення.

Пропонована стаття під певним кутом зору є подальшим застосуванням розробленої нами методології реконструкції філософських поглядів автора твору художньої літератури.

Виклад основного матеріалу

Особистісне та професійне формування майбутнього журналіста.

Професійне формування журналіста нерозривно пов'язане з процесом отримання вищої освіти. У практиці сучасних європейських медіа вкрай рідко трапляються працівники творчої професії без вищої або хоча б незакінченої вищої освіти. Іншими словами, кожен журналіст хоча б якийсь час був студентом. Вже на перших сторінках роману з'являються образи університету (інституту). Так зображено професора Ді Саміса. Головний герой пов'язує з тією особою один з поворотних моментів своєї біографії «...через професора Ді Саміса я так і не отримав диплом, а у цій халепі опинився тому, що так і не закінчив університет» [Еко 2016: 6].

Однією з рис особистості майбутнього працівника медіа є гнучкість, котра формується ще в університетські роки: «Я збагнув, ніби після прозріння, що курсовій під керівництвом Ді Саміса - торба. Тоді я згадав про професора Феріо, молодшого, який зажив слави завдяки своєму блискучому розумові. Але старші товариші мене застерегли, що співкерівником у курсовій буде все одно Ді Саміс...» [Еко 2016: 7]. Тоді головний герой, проаналізувавши соціальну структуру, в якій опинився, вирішує використати наявні у ній протиріччя: «Я мусив ходити манівцями, ніби це Феріо особисто мене попросив писати у нього курсову, отже, Ді Саміс ображатиметься на нього, а не на мене. Ді Саміс ненавидів Фе- ріо з тої простої причини, що посприяв його посаді на кафедрі» [Еко 2016: 9].

Як і багато журналістів та літераторів, головний герой починав з перекладу: «Перекладав, як незалежний перекладач, утім, маєш братися за те, що дають, тож я взявся перекласти тритомник про роль, яку зіграв Фрідріх Ліст у створенні Німецького митного союзу» [Еко 2016: 10].

Після невдалого досвіду вчителювання як домашнього вчителя головний герой почав займатися письменницькою працею та шукати себе у журналістиці: «Я животів письменницькою працею. Міркував над тим, щоб писати для газет, але знайшов ваканції лише у кількох місцевих газетах - для написання критичних статей на провінційні театральні спектаклі чи на вистави мандрівного театру» [Еко 2016: 11].

Як відомо, ретельне опрацювання написаного іншими, окрім вдосконалення власної майстерності, здатне стимулювати також і власну творчість. Біографи А.Ейнштейна відзначають, що аналізуючи під час роботи у патентному бюро чужі часто безглузді ідеї, він навчився мислити розкуто та креативно. Головний персонаж роману У.Еко перш ніж перейти до самостійної журналістської діяльності займався перекладами та редагуваннями чужих творів: «Кілька років свого життя я присвятив тому, що читав рукописи, які редактори (часом навіть відомі) мені давали, бо ніхто з них не хотів читати рукописів, які їм приносили» [Еко 2016: 12].

У біографії головного героя був навіть епізод, коли, щоб навчитися, як стати великим письменником, «.я став навіть літературним рабом в одного детективного письменника» [Еко 2016: 13].

Прийоми, форми та методи журналістської діяльності, етика журналіста. У професії журналіста доводиться стикатися зі складною соціальною структурою ЗМІ. Як і в інших сферах життя, керівники не завжди є фахівцями у своїй сфері: «Щоб бути головним редактором, не конче потрібно вміти писати. Ніхто ж не каже, що міністр оборони вміє кидати гранати» [Еко 2016: 15].

Політична журналістика самим фактом свого існування завдячує політичній боротьбі, котра відбувається у суспільстві.

По-перше, починаючи новий проєкт, доводиться використовувати поліграфічні потужності вже існуючих популярних видань [Еко 2016: 19].

По-друге, успіх такого видання визначається реакцією на нього політичних суб'єктів: «Як тільки Командор доведе, що спроможний поставити у скрутне становище політичне та фінансове товариство, що приймає рішення за зачиненими дверима, ті, ймовірно, попросять його забути про свій задум. Покладе, скажімо, лише два відсотки акцій часопису або банку чи теммережі, які мають вплив» [Еко 2016: 19].

У середині ЗМІ існує внутрішня цензура, обов'язок здійснювати її покладається на спеціально виділеного працівника: «Це пан Колонна - надзвичайно досвідчений журналіст. Він працюватиме під моїм керівництвом, а тому назвемо його помічником генерального директора; головне його завдання - переглядати ваші статті» [Еко 2016: 22]. Ця внутрішня цензура має не творчий чи технічний, а яскра- во виражений політичний характер: «Хтось працював у виданні крайнього лівого спрямування, а хтось «набивав руку» у журналі крайнього правого спрямування» [Еко 2016: 22].

Журналістів інструктують писати простою і доступною читачеві мовою, а не мовою інтелектуалів. Вважається, що на стиль та манеру письма таких визначних постатей літератури як Марк Твен та Ернест Хемінгу- ей вплинув їх досвід журналістської роботи. В одній з газет, де на початках своєї кар'єри працював Ернест Хемінгуей, було розроблено спеціальну пам'ятку з вимогами писати стисло, енергійно, короткими реченнями та акцентувати увагу на дієсловах.

Серед спеціалізації журналістської діяльності є, зокрема, світські плітки та скандальні викриття. Ілюстрацією першої є образ 28-річ- ної Майї, філолога за освітою, гарної нишпорки, худесенької, з помірно жвавою манерою говорити, «..крутилася у театральному середовищі, винюхуючи, хто з ким заводить пристрасний роман» [Еко 2016: 24]. Прикладом іншої спеціалізації є сам головний герой - «фахівець зі скандальних викриттів» [Еко 2016: 25].

Окремим напрямком, покликаним охопити всі сфери інтересів потенційних читачів, є ігри та різноманітні загально-містичні речі» [Еко 2016: 25]. Звісно для цього теж існують фахівці з відповідним досвідом роботи.

УЕко з повним знанням справи вкладає в уста одного з персонажів вічну дилему актуальності контенту ЗМІ.

З одного боку, чим точнішою буде інформація та її аналіз, тим вона буде менш актуальною, оскільки для перевірки та осмислення потрібний певний час.

З іншого боку, читачеві не завжди цікаві інформація про події кілька днів чи тижневої давності. Отже, пропонується концепція прогнозу та виперджувальної аналітики навіть з ризиком помилок та неточностей: «Ми писатимемо, про те, що може трапитися завтра, пропонуючи аналітичні статті, додатки з розслідуваннями, несподіваними прогнозами. всі наші сенсаційні повідомлення стануть не- чуваними, дивовижними, я б навіть насмілився назвати їх пророчими» [Еко 2016: 26-27].

Квінтесенція політичної журналістики, якою її бачив УЕко, сформульована у наступному висловлюванні головного героя роману: «Ми живемо серед брехні, тож якщо ти усвідомлюєш, що тобі брешуть, мусиш постійно у всьому сумніватися. Так я перестав вірити будь-чому, окрім одного: що за нашою спиною завжди є хтось, хто нас обманює» [Еко 2016: 35].

Окремою проблемою у романі постає співпраця незалежних ЗМІ зі спецслужбами: «Лучиді, як я знаю, має стосунок до секретних служб, а журналіста вдає для прикриття» [Еко 2016: 44]. На резонансне зауваження, що шпигун у редакції не потрібен, дають відповідь: «.бо байдуже, якщо він шпигує за нами, адже що він їм розкаже, якщо не те, що вони й так збагнуть, читаючи котрусь з наших газет? Але нам він може передати інформацію, яку добув, шпигуючи за рештою» [Еко 2016: 4445].

Видиме дотримання стандартів журналістської діяльності в демократичному суспільстві є важливим показником якості ЗМІ, навіть якщо це лише свідома імітація: «.покажи нашим друзям, як можна дотримувати, чи удавати, що дотримуєш, основоположного принципу демократичної журналістики: подавати факти окремо від чужих думок щодо них» [Еко 2016: 46].

Серед прийомів досягнення цієї мети названо наступні:

«додають у статтях в лапках свідчення очевидця, людини з вулиці, представника громадськості»;

«часом наводять дві точки зору, демонструючи, що стосовно цього факту є кілька думок - і газета беззаперечно усвідомлює це». Встановити «порядок денний», тобто надлишок інформації, в якому губиться читач, що полегшує маніпуляцію: «Не новини створюють газету, а газета створює новини» [Еко 2016: 48], «.а вміння поєднати чотири різноманітні новини забезпечить для читача п'яту» [Еко 2016: 48];

треба вміти подати ту новину так, щоб її «читали між рядків» [Еко 2016: 50].

Після набору «методичних рекомендацій» зі створення правди чи принаймні її неточної подачі, додаються вказівки з викривання брехні [Еко 2016: 50].

Одним із секретів журналістської майстерності та способом реклами газети є імітація інтерактивного спілкування з читачами та ситуації спростування: «Для того, щоб підготуватися до справжніх викривальних стат- тей, які з'являться згодом, треба було скласти кілька листів від читачів, які потім наша редакція спростовуватиме» [Еко 2016: 55]. «Не бути перебільшенням сказати, що майбутнє сучасного суспільства і стабільність його внутрішнього життя залежать значною мірою від збереження рівноваги між силою технічних засобів комунікації та здатністю індивідуальної реакції людини» [McLuhan 1964]. Однак це положення набуло в добу постмодерну спотвореного значення, адже саме урахування та прогноз індивідуальної реакції є одним з початкових етапів будь-якої маніпуляції у сучасному медіапросторі.

Наступним прийомом такого роду є «но- татник журналіста» як віртуальний концепт. «Цей нотатник ніколи ніхто не бачить в очі, але думка про те, що розмову записано з живих слів додає газеті довіри, адже вважають, що свідчення документально підтверджено [Еко 2016: 52].

Цілком у дусі епістемології постмодерну всебічно обігрується потенціал натяку у формуванні бажаної, передбачуваної та очікуваної реакції читача: «..перш ніж друкувати факти, які хтось може перевірити краще обмежитися простими натяками» [Еко 2016: 52], «Натякати - це ще не стверджувати щось напевно, позаяк натяки потрібні лише, щоб кинути тінь на виквивача» [Еко 2016: 53].

Однією з умов успішної журналістської діяльності є уникнення непотрібних конфліктів з державою, її органами та посадовими особами: «.ми налаштуємо проти себе податкову, якій ви дорікатимете, що вони не зауважили шахрайства» [Еко 2016: 68].

Одним з оригінальних прийомів просування газети на ринку є імітація її успіху у рекламодавців: «Ми візьмемо рекламу з інших газет, удавши, ніби це так і є, - будемо сподіватися, що це викличе більше довіри у замовника» [Еко 2016: 75]. Тут нагадаємо, що одним із шахрайських прийомів «роздування» цін на рекламу у газетах та на телеканалах є завищення даних про авдиторію (тиражі). Для протидії цьому у США та інших розвинених країнах більше понад століття тому з'явилися незалежні аудиторські агенції, завданням яких було підтверджувати тактичний тираж газети.

Зворотною стороною всіх журналістських прийомів та хитрощів є зростання медіагра- мотності слухачів. читачів та глядачів. Медіа- грамотність у сучасних вітчизняних підручниках покликана «.щоб людина була активна, така, що має розвинуту здатність приймати, створювати, аналізувати, оцінювати медіатек- сти» [Різун 2012: 11].

Сам У.Еко в художніх образах свого роману змальовує ситуацію наступно: «Телебачення - це ніби лев, який лишає нам самі недоїдки, повернімося у свою колію, авдиторія слухачів різко обвалилася на триста шістдесят градусів, болюча шпилька в бік, відпочивальники масово повертаються з відпусток» [Еко 2016: 84]. Між різними засобами масової інформації одного виду та різними видами медіа (наприклад, між газетами та телебаченням) існує гостра конкурентна боротьба: «Кожен засіб комунікації, окрім всього іншого, - це ще і потужна зброя нападу на інші засоби комунікації та інші групи» [McLuhan 1964].

Цілком у дусі поглядів У. Еко на методику та практику журналістської діяльності медіа продукт сьогодні визначається як сконструйована реальність. У розрізі того рівня знань про журналістську діяльність наївними виглядають спроби розмежовувати коментарі та подачу фактів як одне з правил журналістської етики: «Один з канонів журналістики - правило: «Коментарі вільні, але факти святі» [Різун 2012: 54].

У сучасному медіасередовищі головні маніпуляції здійснюються не в коментарях, а при створення передачі фактів.

Соціальне та громадсько-політичне значення діяльності ЗМІ. Медіа спрощує структуру людської особистості, нівелюючи її до тексту, до фіксованого набору емоційних переживань. Завдяки цьому забезпечується керованість суспільством з кількох центрів, котрі контролюють медіа: «Засоби комунікації як і метефори трансформують і передають досвід» [McLuhan 1964: 43].

«Якщо ми зможемо спочатку прийняти, а потім забути все, що нам розповіло Бі-Бі-Сі, отже, ми звикли втрачати почуття сорому» [Еко 2016: 190].

Сповнений деморалізації вплив медіа розкрито у наступному судженні головного героя, навіть якщо у медіа з'являються повідомлення, які прагнуть розкрити світ у всіх складностях і суперечностях, люди, схильні довіряти, підпадають під вплив звичного їм: «Доброчесні громадяни і надалі голосуватимуть за облудників, бо не віритимуть Бі-Бі-Сі чи не дивитимуться програми на кшталт вчорашньої, бо втупляться у щось більш схоже на trash» [Еко 2016: 190].

Діяльність медіа у країнах з різним рівнем розвитку суттєво відрізняється: «Між Центральною та Південною Америками ціла купа таких країн. Ніхто нічого не приховує, всі в курсі - хто з наркокартеллю, хто очолює банди революціонерів...» [Еко 2016: 189]; «У цих країнах немає таємниць, усе коїться просто неба, поліція корумпована за статутом, уряд та злочинність взаємодіють задля здійснення конституційної диктатури, банки виживають завдяки відмиванню брудних грошей, і лихо тобі, якщо не збагачуєш їх власними грошима сумнівного походження» [Еко 2016: 189-190]. У таких країнах викривальні матеріали журналістів нікому не потрібні, тому вони пишуть переважно про новини світської хроніки: «. пишуть про любовні стосунки знаменитостей - нормальна й чесна праця, якщо дивитися на неї з сьогоднішньої точки зору» [Еко 2016: 190].

У Еко скептично ставився до спроможності медіа спричиняти вагомі позитивні зрушення у суспільстві, розкриваючи людям правду, про що свідчить фінал роману, де головний герой, розчарувавшись у професії журналіста, повертається до інших занять [Еко 2016: 191].

Однак розплатою та таке комфортне життя колишнього журналіста стане перетворення Італії на країну третього світу: «Варто лише зачекати: щойно ставши країною третього світу, наша країна стане такою, в якій цілком можна жити» [Еко 2016: 191].

Роман охоплює весь професійний шлях журналіста: від перших спроб писати театральні рецензії у місцевій пресі через участь у гучному політичному викриванні загальнонаціонального масштабу - до зневіри і розчарування у професії журналіста. Не варто забувати, що постмодерність оперує категоріями напівправди чи постправди, а постмодерному суспільству повинні відповідати постмодерні медіа та постмодерна журналістика. УЕко з притаманною йому проникливістю описав цей процес у формі художніх образів свого останнього роману, вказавши на небезпеку скочування своєї країни до рівня країн третього світу, коли «постправда перетне межу навіть не брехні, а просто байдужості та комфортного утилітаризму: «.хіба не кажуть, що правда звільняє? Завдяки цій правді всі наступні викриття видаватимуться брехнею» [Еко 2016: 181].

Ця думка поглиблюється у наступному висловлюванні з тексту роману: «Від завтрашнього дня ти можеш ходити вулицями й розповідати, що Папа убиває та їсть людей і що мати Тереза з Калькутти підклала вибухівку в експрес «Італікус» Болонья - Флоренція у 1974 році. А люди на те лише скажуть: «Невже? Кумедно», а потім повернуть в інший бік і далі робитимуть своє. Голову даю на відсіч, що завтра про передачу в газетах навіть не писатимуть. У цій країні нас ніщо більше не стривожить» [Еко 2016: 183].

Висновки

Свій останній роман У. Еконаписав про журналістику. Звернення до цієї теми обумовлено його власним досвідом роботи у журналістській професії котра стала одним з важливих етапів його формування як філософа, вченого та літератора. Піднесення медіа, їх значення, ролі та впливу у суспільстві, зміна якості медіапростору та медіасередовища стали однією зі складових становлення культури постмодерну, одним з авторитетних представників якої залишився УЕко. У своєму романі він у художній формі представив всі сторони журналістської професії. УЕко у романі припустився ряду художніх узагальнень виразно дискурсивного характеру, що дає підстави для обґрунтування тези про створення літературного образу власної авторської філософії медіа, якої дотримувався У Еко. Подальшими напрямками дослідження порушеної у пропонованої статті проблеми можуть бути поглиблення теоретично образів художньої літератури як способу вираження філософських поглядів автора, а також переосмисленням медійних функцій сучасних інтернет-технологій на засадах філософії і постмодерну.

Бібліографічні посилання

1. McLuhan, M. (1964). Understanding Media: The Extensions of Man. N.Y.: McGraw Hill.

2. Еко, У. (2016). Номер нуль: роман; пер. з італ. Ю.Григоренко. Харків: Фоліо.

3. Капелюшний, А. (2005). Редагування в засобах масової інформації: навч. посіб. Львів: ПАІС.

4. Медіа освіта та медіаграмотність. (2012): підруч. /ред.-упор. В.Іванов, О.Волошенюк; за науковою редакцією В. Різуна. Київ: Центр вільної преси.

5. Партико, З. (2006). Загальне редагування. Навчальний посібник. Львів: ВФ Афіша.

6. Тимощик, М. (2006). Книга для автора, редактора, видавця. Практичний посібник. К.: Наша культура і наука.

7. Черняков, Б. (2006). Портрет науковця у виданні. «Наукові записки Інституту журналістики», 2005, т.18 /Київського національного університет ім .Т Шевченка, Інститут журналістики; Укл. і наук. ред. В. Різун. Київ.

References

1. Chernyakov, B (2006). Portret naucovtsya u vidanni [Portrait of a scientist in the publication]. «Naucovi zapiski Institutu zhurnalistiki» 2005, t.18 /Kyivskogo nationalnogo universitetu im.T.Shevchenka, Institut zhurnalistiki; Ukl. i nauk. red. V.Rizun. Kyiv. (in Ukrainian)

2. Eco, U. (2016). Nomer nul [The number is zero] roman; per. z ital. Iu.Grigorenko. Kharkiv: Folio. (in Ukrainian)

3. Kapeliushnij, A. (2005). Redagyvannya v zasobah masovoj informatsij [Editing in mass media]: navch. posib. Lviv: PAIC. (in Ukrainian)

4. McLuhan, M. (1964). Understanding Media: The Extensions of Man. N.Y.: McGraw Hill.

5. Media osvita ta mediagramotnist [Media education and media literacy]. (2012). Рidrych./red.-upor.V.Ivanov, O.Volosheniuk; za naukovoj redaktsij V.Rizyna. K.: Tsentr vilnoj presy. (in Ukrainian)

6. Partuko, Z. (2006). Zagalne redaguvannya [General editing]: Navchalnij posibnik. Lviv: VF Afisha. (in Ukrainian)

7. Timoschik, M. (2006). Kniga dlya avtora, redaktora, vidavtsya [A book for the author, editor, publisher]. Praktichnij posibnik. K.: Nasha kultura i nauka. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru