Буття та його метафізично-онтологічні проекції: філософська рефлексія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Буття та його метафізично-онтологічні проекції: філософська рефлексія

Юлія Юріївна Бродецька,

доктор філософських наук, професор кафедри філософії

Анотація

метафізичний онтологічний філософія буття

Дослідження зосереджено на розгляді метафізично-онтологічних проекцій буття, фокус яких особливо загострюється в контексті методологічної кризи сучасної філософії. Онтологічний поворот, що закладає собою нові вимоги до філософського апарату, актуалізує спроби відмови від метафізичної складової філософії. З одного боку спостерігаємо спроби мислити про буття в ракурсі його співіснування з людиною, тією роллю, місцем, що відведені саме їй в цьому бутті. З іншого - зіштовхуємося з втратою трансцендентальності суб'єкта. Що ж відбувається насправді?

Ключові слова: метафізика, філософське пізнання, онтологія, буття, трансцендентність.

Abstract

Yulia Brodetska

Doctor of Sciences in Philosophy,

Associate Professor, Department of Philosophy,

OlesHoncharDniproNationalUniversity,

Dnipro

Genesis and its metaphysical-ontological projections: philosophical reflection of the problem

The study is focused on the examination of being metaphysical and ontological projections. This focus is especially sharpened in the context of the methodological crisis of modern philosophy. Modern philosophy is rapidly changing the attitudes of classical philosophy. Its variability changes the nature of thinking, consciousness, manifests itself in turns: ontological, iconic, anthropological, spatial.

The author focuses attention on the fact that the basic ontological turn lays down new requirements for the philosophical apparatus. This reversion actualizes attempts to abandon the metaphysical component of philosophy. Thus, on the one hand, we observe attempts to think about being in the perspective of its coexistence with a person, the role, the place assigned to him in this being. On the other hand, we face the loss of the subject's transcendentality. What is actually happening in the methodological section of modern philosophy? The author notes that during its existence, philosophy periodically goes through twists and turns related to the search for solutions, attempts to overcome epistemological crises. Such a situation is also actualized within the framework of modern philosophy. In fact, it becomes a space of reinterpretation of classical philosophical categorical baggage under the influence of specific socio-cultural and economic-political changes of modern society. The central points of reference for turning points are two main points that form the problematic field of modern philosophy: the relationship between the ontological and metaphysical foundations ofphilosophical knowledge and the understanding of the central philosophical concept of «being», the clarification of the ontological and metaphysical aspects of its nature.

Keywords: metaphysics, philosophical knowledge, ontology, existence, transcendence.

Основна частина

Відправною точкою перегляду методологічної позиції сучасної філософії можна вважати спробу помислити про буття в ракурсі його співіснування з людиною, роллю, місцем, що відведені їй в цьому бутті.

Класична філософська традиція не виключає людину з поля зору. Остання тут розглядається як складова цього буття: іноді як гармонійна частина (антична філософія наприклад), іноді як гвинтик, пасивний елемент буття (позитивістські експлікації), проте у будь© Бродецька Ю.Ю., 2023. Allrightsreserved. I якому разі не самостійний!

Зміна моделей світогляду й затвердження антропоцентричної картини світу виводить претензію на автономність людини на перший план. Залучення «людського фактору» вимагає перегляду традиційних «канонів» філософської парадигми в цілому, а особливо в аспекті її фундаментального підґрунтя - онтологічної та метафізичної проблематики. Власне результатом таких метаморфоз в рамках сучасної філософської традиції стає так звана онтологічна реверсія (поворот), що закладає фундамент «нової онтології». У зв'язку з цим, метою даного дослідження є з'ясування проблеми методологічної потенційності сучасної філософії.

Ідея повороту, як звернення до витоків, має давню історію. Так, у Давній Греції поняття spistrojщ - «приведення в круговий рух, повернення, звивання, поворот», характеризує саме процес повернення до початків, витоків, тобто пошук, відтворення першооснов. В своїй латинській версії поняття тлумачиться у двох варіантах: conversio - «повернення, кругообіг, зміна напрямку» та reflexio - «вигин, загинання назад, заломлення, опуклість, відхилення назад, відбиття (світла, звукової хвилі тощо)».

Протягом свого існування філософія періодично проживає повороти пов'язані з пошуком рішень, спроб долання гносеологічних криз. Так, наприклад, філософія Нового часу кличе нас «назад до природи», «назад до Канта»¹, «до Фрейда», «до самих речей», «до досокра - тиків» (часто один поворот призводив до іншого) У ХІХ ст. з'явилося гасло «назад до Канта». Вихід роботи О. Лібмана «Кант та його епігони» (1865 р.) завершив транс-формацію кантіанства в неокантіанство, а «теорія пізнання» стала філософською дисципліною. Мета такого «повернення» - протистояння філософії Гегеля, яка панувала у цей період у Європі. Так, реакцією на гносеологізм у «тих, хто повернувся до Канта» був «поворот» М.Гартмана і М. Хайдеггера, який отримав назву онтологічного повороту.. Іншими словами, такі повороти поставали своєрідними індикаторами загострення з одного боку конкретних суспільних проблем, а з іншого - методологічних криз філософського дискурсу. Саме така ситуація актуалізується і представниками сучасної філософії (М. Гай - деґґер, В. Беньямін, Ж. Марітен, А. Бадью, Л.Вітгіншайн), що, по суті, стає простором реінтерпретації класичного філософського категоріального багажу під впливом конкретних соціокультурних та економіко-політичних змін сучасного суспільства.

Центральними точками відліку всіх філософських поворотів, реверсій стають два основних моменти, з'ясування яких і формує проблемне поле сучасної філософії:

- співвідношення онтологічних та метафізичних засад філософського знання,

- розуміння центрального філософського поняття «буття», з'ясування онтологічних та метафізичних аспектів його природи.

З огляду на це, сучасна філософія, десь усвідомлено, а десь інтуїтивно, намагається побудувати «нову онтологію», проєкт якої залишається відкритим, незакінченим. А тому, на нашу думку, вимагає більш ретельного аналізу.

Отже, на вивчення питань буття в філософії претендують як онтологія, так і метафізика. У сучасній філософії онтологія як її розділ, що вивчає фундаментальні принципи буття, часто розглядається як синонім до поняття «метафізика», але чи так це? На думку німецького дослідника XX ст. М. Гартмана, метафізика та онтологія - це вчення, предмети та способи мислення яких перетинаються, але все ж таки різні. Спільне в онтологічному та метафізичному підходах до буття, за

М. Гартманом, полягає в тому, що і той, і інший мають справу з буттям як таким, тобто незалежно від людини. Відмінність полягає у визнанні / невизнанні пізнаваності цієї реальності: те, що пізнано чи можливо пізнати, вивчає онтологія; те, що принципово непізнавано, є предметом метафізики. Тож у чому специфіка й методологічний потенціал обох напрямів?

Сама філософська теорія зароджувалася як вчення про трансфізичні, надчуттєві принципи, засади буття, тобто метафізика. Остання визначила основні положення, категорії філософії, предметом якої стали: буття, ніщо, Бог, матерія, космос, істина, душа, природа, життя, смерть, безсмертя, людина, свобода. Тож критерії істинності філософії, орієнтованої на осягнення буттєвої суті світобудови та людини в ній, визначила саме метафізика! Термін «метафізика» у філософський обіг увів бібліотекар і систематизатор аристотелівських творів Андронік Родоський (I ст. до н.е.), який таким чином назвав праці Стагірита про «буття саме по собі». Систематизуючи праці Арістотеля, трактати про основи та причини буття він розташував після арістотелевої «Фізики», і назвав, відповідно, «Метафізикою». За букваль-ним розумінням поняття уже в пізній античності закріпилося його змістовне значення - «те, що знаходиться поза фізичними явищами, первинна природа сущого, буття».

Прикладом трансцендування, тобто наближення до сфери трансцендентного буття є молитва. Як зазначає Архімандрит Софроній у роботі «Про молитву. Про Ісусову молитву», справжня молитва є ні чим іншим, як світлом і силою, що по суті своїй трансцендує наш план. «У цьому світі немає джерела енергії для неї. Якщо я добре харчуюся, щоб тіло моє було сильним, то тіло моє повстає і вимоги його ростуть: йому не до молитви. Якщо я упокорюю плоть надмірним постом, то на деякий час у хворобливому стриманні створюється сприятливий ґрунт для молитви, але потім тіло знемагає і відмовляється слідувати за духом. Якщо я спілкуюся з хорошими людьми, то, трапляється, відчуваю душевне задоволення, іноді ж отримую новий психічний або інтелектуальний досвід, але вельми рідко одержую цим імпульс для глибокої молитви... Якщо я йду в пустелю, відрікшись від мого майна, то і тоді опір всіх космічних енергій паралізує мою молитву. І так без кінця. Молитва - це стан споглядання вічності.молитовний акт перевищує наше земне єство, через що йому противиться тлінне тіло, нездатне до сходження в сферу духу; противиться інтелект, який безсилий вмістити безмежність, коливається у сумнівах і відштовхує все, що перевищує його розуміння. Молитві противиться соціальне середовище, в якому ми живемо, і яке організовує своє життя, орієнтуючись на інші цілі, діаметрально протилежні молитві.Але тільки вона, молитва, відроджує створений світ зі стану падіння...» [Архімандрит Софроній].[Метафизика 1983].

Основне питання метафізики як вчення про першооснови буття (його принципи, становлення та розуміння), передбачало залучення таких напрямків як: про сутність буття (онтологію), про сутність та існування Бога (теологію), про сутність світу (космологію), про сутність людини (філософську антропологію). Умовою такої логіки виступає єдність світобудови, де все взаємопов'язане причин - но-наслідковими відносинами. Тому й основою метафізичного (філософського) мислення є цілісність, взаємопов'язаність всього сущого.

Для метафізичного мислення співвідношення матеріального (чуттєво даного) світу та духовного (трансцендентного), їх зв'язність, причинно-спадковість очевидні. На відміну від, наприклад, соціально-гуманітарного чи природничого знання, що концентруються на дослідженні окремих фрагментів світо - системи, метафізика - це вчення про світобудову, світ загалом (органічну єдність всього сущого!). Предметом метафізики є виявлення взаємозв'язку (універсального) всього у бутті, вірніше походження та форми знання про ціле. Як зазначає М. Гайдеґґер, «метафізика є запитуванням, в якому ми намагаємося охопити своїми питаннями сукупне ціле сущого…» [Хайдеггер 1992: 125].

Таким чином, метафізика постає як сфера трансцендентного (надфізичного, наддосвід - ного), що протиставляється іманентному. Трансцендентне - це сфера першооснов, сен - сів - знань про світ в цілому, категорій буття, що розкривають, описують, складають суть того, що є абсолютним, позачасовим, універсальним. Це сфера знань, що не підлягає чуттєвому осягненню, раціональному опису таких феноменів, як от: істина, Бог, свобода, гармонія, любов тощо. Трансцендентне - це те знання, яке «знаходиться» за межами «фізики», саме тому воно не підвладне раціоналістичній верифікації. Трансцендентне існує до нас, впливає на нас, і ми можемо лише спробувати наблизитись до нього. З цього наближення безпосередньо й народжується іманентне, але не навпаки!

Інакше, метафізика - це система апріорного знання про витоки світобудови, що структурує людську свідомість через такі свої складові як: теологія, онтології, гносеології, аксіологія. Як теорія про трансцендентне, метафізика пояснює фундаментальні підстави формування цього досвіду, співвідносить зовнішній досвід із внутрішнім, відкриває шлях від першого до другого. За допомогою рефлексії вона «виходить» за межі фізичної природи явищ, розкриває нашій свідомості їхню суть. Метафізика іманентна інтуїтивному пізнанню та практичному знанню - досвіду. За М. Ма - мардашвілі, застосовуючи особливу методологію, «техніку граничного переходу», метафізика намагається пояснити сам досвід, виявити та визначити його сутність та межі [Губин 2006: 68-69].

Категорії метафізики не є емпіричними узагальненнями, не є вони й метафоричними конструкціями. Це фундаментальні філософські принципи, що виражають суть, властивості, характер, логіку буття як цілісності, загального та універсального взаємозв'язку. Так метафізика проявляє два види відносин між світом (буттям) та людиною (свідомістю):

1) трансценденція, що вливається в іманентний людям фізичний світ з трансцендентного і впливає на них. Трансценденція як об'єктивна реальність, саме буття, що визначає закономірності та форми його світобудови;

2) трансцендування як здатність людської природи виходити за межі свого раціо. У зв'язку з цим, М. Мамардашвілі на запитання «Що таке трансцендування?», - відповідає: «Це вихід людини за дану їй стихійно і натурально ситуацію, за її природні риси» [Мамардашвили 1996: 24]. І оскільки «людина є істота, яка себе долає, трансцендує» [Бердяев 1939: 17], трансцендування постає як прояв її родовідної сутності та унікальної екзистенції.

Тож як «сфера» трансцендентного, метафізика відкривається людині лише через трансцендування, тобто її прагнення до трансцендентного, того, що лежить за межами ра - ціоналістичної свідомості. Трансцендування як «вихід» людини за межі предметного світу, через що і відбувається розширення сфери її досвіду Прикладом трансцендування, тобто наближення до сфери трансцендентного буття є молитва. Як зазначає Архімандрит Софроній у роботі «Про молитву. Про Ісусову молитву», справжня молитва є ні чим іншим, як світлом і силою, що по суті своїй трансцендує наш план. «У цьому світі немає джерела енергії для неї. Якщо я добре харчуюся, щоб тіло моє було сильним, то тіло моє повстає і вимоги його ростуть: йому не до молитви. Якщо я упокорюю плоть надмірним постом, то на деякий час у хворобливому стриманні створюється сприятливий ґрунт для молитви, але потім тіло знемагає і відмовляється слідувати за духом. Якщо я спілкуюся з хорошими людьми, то, трапляється, відчуваю душевне задоволення, іноді ж отримую новий психічний або інтелектуальний досвід, але вельми рідко одержую цим імпульс для глибокої молитви... Якщо я йду в пустелю, відрікшись від мого майна, то і тоді опір всіх космічних енергій паралізує мою молитву. І так без кінця. Молитва - це стан споглядання вічності.молитовний акт перевищує наше земне єство, через що йому противиться тлінне тіло, нездатне до сходження в сферу духу; противиться інтелект, який безсилий вмістити безмежність, коливається у сумнівах і відштовхує все, що перевищує його розуміння. Молитві противиться соціальне середовище, в якому ми живемо, і яке організовує своє життя, орієнтуючись на інші цілі, діаметрально протилежні молитві.Але тільки вона, молитва, відроджує створений світ зі стану падіння...» [Архімандрит Софроній]..

В свою чергу онтологія як галузь метафізики, розкриває феномен буттям з позицій іманентної людині чуттєвої реальності Вважається, що вперше поняття «онтологія» було введено в науковий обіг Р. Гокленіусом у його «Філософському лекси-коні» (1613р.), а пізніше І. Клаубергом, який застосував його як еквівалент поняття «метафізика» («онтософія») («Metaphysika» ente, quaerectus Ontosophia», 1656 р.). Далі поняття «онтологія» розроблялося німецьким філософом-раціоналістом Хр. Воль-фом («Перша метафізика, або Онтологія», 1730 р.), який визначає онтологію як розділ метафізики (metaphysicageneralis). У його класифікації філософського знання онтологія відноситься до «раціональних теоретичних наук», поряд з космологією, раціональною психологією, природною теологією. Вона займається питаннями субстанції світу, матерії та руху, формами їхнього існування. Онтологічно він підходив до проблем моралі та права, вважаючи їх принципи та норми об'єктивним та природним наслідком структури буття.. Сфера іманентного (емпіричного) - це сукупність людського досвіду, що закладає «поле» раціонального пізнання та практики, обумовлене нашим чуттєвим сприйняттям, можливостями свідомості. Тож онтологія - це знання, що народжується «в» людському досвіді. На цьому рівні категорія буття розкривається в проблематиці «бути»: бути в сьогоденні, жити, переживати навколишній світ і себе в ньому. Так,

І. Кант інтерпретує сферу іманентного наступним чином: основоположення, застосування яких повністю залишається в межах можливого досвіду, ми називатимемо іманентними, а ті основи, які повинні виходити за ці межі, ми називатимемо трансцендентними [Кант 1908]. У чому полягає природа іманентності онтології? У тому, що її предметом виступають властивості буття речей: рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодія, структура тощо. Онтологічна характеристика буття речей є доступною для раціонального пізнання саме через їхню матеріальну природу. Як зазначає М. Мамардашвілі, онтологічні твердження про світ охоплюють людський досвід, узагальнюють та конституюють його способи організації та структуру [Мамардашвили 1996].

В історії філософії онтологічна проблематика постає як питання природи матерії та ідеального буття, що цікавить філософів з давніх часів. Так, наприклад, Платон називає матерію «годувальницею, матір'ю всього існуючого», визначає її як стійкий «початок іншого», змінного, непостійного, рухливого. А Демокріт вважає, що світ і всі речі, що існують в ньому, включаючи душу людини, є з'єднанням різних за формою, величиною і положенню атомів - неподільних, вічних елементів матерії. Так, в натуралістичній версії матерія (лат. materia - «речовина») набуває значення першооснови, першопочатку речовинного світу. Цим пояснюється співвіднесення понять «матерія» та «матеріал», тобто речовина, з якої утворювались речі (деревина, вода, повітря, вогонь тощо). Це співвіднесення і сформувало емпіричну основу дослідження матерії спочатку натурфілософією, а в подальшому природничими науками в цілому.

Ця форма буття осяжна нашими органами відчуттів (ми можемо її торкатися, бачити, відчувати, чути тощо), і в силу цього є доступною раціональному аналізу (на відміну від сфери ідей). Проте вона не автономна. Так, у своїй «Метафізиці» Арістотель зазначає, що матерія є можливістю для буття в акті. Як матеріал, з якого виникають об'єкти речовинного світу, матерія потребує внутрішнього наповнення. Тобто без змісту вона лишається безформною масою. Саме зміст надає певної форми матерії, засоби її вираження, проявляє здатності матерії.

Таким чином, категорія матерії дозволяє краще зрозуміти поле філософської онтології, що досліджує саме буття речей проявлених, тобто об'єктивованих форм буття трансцендентного - буття «ідей». Саме у зв'язку з цим сучасна філософія на відміну від античної на перше місце в розумінні матерії виводить не природознавчий, а саме філософський аспект. Це погляд на матерію як на сутність - субстанцію, що лежить в основі внутрішньої єдності усього розмаїття явищ і предметів. Матерія постає як філософська категорія, що позначає об'єктивну реальність, яка надана людині у її відчуттях, яку вона може і намагається пізнати. При цьому матерія існує незалежно від самої людини.

Таким чином, відмінність між онтологією та метафізикою полягає у сферах дослідження буття, а також способах та можливостях їх пізнавального інструментарію! Онтологія для дослідження буття іманентного людині досвіду звертається до раціоналістичних експлікацій, а метафізика, залишаючи за собою буття трансцендетне, розкриває його таємниці лише в процесі трансцендування. Проте і метафізика, і онтологія вивчають один і той самий феномен - буття (у його різних проявах), тому важливо розуміти, що зберігається ця зв'язність, їхній взаємозв'язок, лише у синтетичному характері філософського пізнання, що зберігає статус філософії як цілісної системи знань.

Бібліографічні посилання

1. Архімандрит Софроній (Сахаров). Про молитву. Про молитву Ісусову. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.chemectvo.com/post (дата звернення 23.05.2023)

2. Бердяев, Н. (1939). О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической метафизики. Париж: YMCA-Press. [Електронний ресурс]. Режим доступу: vehi.net/berdyaev/rabstvo/ 012.htm (дата звернення 27.12.2022)

3. Губин, В. (2006). Философия: актуальные проблемы. М. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https:// library.sibsiu.ru (дата звернення 8.10.2023)

4. Кант, И. (1908). Критика практического разума. СПб. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// loveread.me/read_book.php? id=89618&p=1 (дата звернення 3.09.2023)

5. Мамардашвили, М. (1996).Введение в философию. Необходимость себя. Лекции. Статьи. Философские заметки. М.: Лабиринт. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://kph.ffs.npu.edu.ua/le-book/clasik/data/mmk/vved.html (дата звернення 17.09.2023)

6. Метафизика. (1983). Философский словарь. М.: Республика. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://bn.zlibrary-ua.se/book/2449079/1e0dbd? afterGeoRedirection=1 (дата звернення 27.12.2022) Хайдеггер, М. (1992). Основные понятия метафизики. Мир философии: в 2 ч. М., Ч. 1, 118-125. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://platona.net/load/knigi_po_filosofii/fenomenologija/khajdegger_osnovnye_ponjatija_metafiziki_mir_konechnost_odinochestvo/53-1-0-4775 (дата звернення 27.06.2023)

References

1. Archimandrite Sophrony (Sakharov). Pro molytvu. Pro molytvu Isusovu [About prayer. About Jesus prayer].

2. Retrieved May 23, 2023 from http://www.chernectvo.com/post (in Ukrainian)

3. Berdyaev, N. (1939). O rabstve i svobode cheloveka. Opitpersonalisticheskoi metafiziki [About Slavery and Freedom of a Person. The experience of personalistic metaphysics]. Paris: YMCA-Press. Retrieved December 27, 2022 from vehi.net/berdyaev/rabstvo/ 012.htm (in Rusian)

4. Gubyn, V. (2006). Filosofiya: aktualnieproblemi. [Philosophy: topical problems]. M..Retrieved October 8, 2023 from https://library.sibsiu.ru (in Rusian)

5. Heidegger, M. (1992) Osnovnie ponyatiya metafiziki. Mir filosofii. [Basic Concepts of Metaphysics. The

6. world of philosophy: in 2 parts]. M., Part 1, 118-125 Retrieved June 27, 2023 from https://platona.net/ load/knigi_po_filosofii/fenomenologija/khajdegger_osnovnye_ponjatija_metafiziki_mir_konechnost_ odinochestvo/53-1-0-4775 (in Rusian)

7. Kant, I. (1908). Kritikaprakticheskogo razuma. [Critique of practical reason]. St. Petersburg Retrieved September 3, 2023 from http://loveread.me/read_book.php? id=89618&p=1 (in Rusian)

8. Mamardashvili, M. (1996). Vvedenie v filosofiyu. Neobkhodimost sebya. Lektsii. Stati. Filosofskie zametki [Introduction to philosophy. Necessity of self. Lectures. Articles. Philosophical notes]. M.: Labyrinth. Retrieved September 17, 2023 from: https://kph.ffs.npu.edu.ua/! e-book/clasik/data/mmk/vved.html (in Rusian)

9. Metaphysics. (1983). Filosofskii slovar. [Philosophical dictionary]. M.: Respublika. Retrieved December 27, 2022 from https://bn.zlibrary-ua.se/book/2449079/1e0dbd? afterGeoRedirection=1 (in Rusian)

Размещено на Allbest.ru