Кліпова свідомість як антропокультурна матриця сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський інститут Київського університету права НАН України

КЛІПОВА СВІДОМІСТЬ ЯК АНТРОПОКУЛЬТУРНА МАТРИЦЯ СУЧАСНОСТІ

Світлана Ярославівна Українець,

кандидат філософських наук,

доцент кафедри загальнотеоретичних

правових та гуманітарних дисциплін

Постановка проблеми

Парадигмальна руйнація класичної онтологічної площини, що виявляла потребу лінійності, осмисленості та фіксації власного поля, змістила будь-який аналіз і будь-яке сприймання буття на його периферію, узбіччя, що постало у вигляді позбавленого чіткої локалізації в межах нормативних знакових систем аутсортингу, у якому відстежується абсолютна відмова від основних людських практик спілкування, мислення, внутрішнього досвіду на догоду єдиній здатності орієнтуватися, що є найпершою вимогою віртуальної реальності. Втеча від буття не як інобуття, а його «чисту відсутність» породила у соціогуманітарному дискурсі травматично артикульовані метафори: «культурні протези» (Г. М. Маклюен), «тіло без органів» (А. Арто, Ж. Дельоз), «людина без шкіри» (Р. Лейнг), «дилексія зору» (П. Віріліо) та ін. Вони засвідчують антропологічну катастрофу сучасного світу, прикметною ознакою якого стає кліпова свідомість, що постає у різних ликах як фрагментарна, мозаїчна, піксельна, колажна, калейдоскопічна.

Прикметно, що дотепер не існує класичної дефініції цього поняття, позаяк будь-які намагання окреслити його рамки чи викласти прийнятною для наукової артикуляції мовою у зв'язку з певною незавершеністю та розмитістю позначень залишаються не більше як спробою. Вдаючись до пошуку його етимології, беремо за основу поняття кліп, яке у перекладі з англійської означає нарізку, уривок із фільму, швидкість рухів. Будучи вписаним у вимір високих технологій, воно вказує на специфіку мислення сучасної людини та його найперші характеристики, а саме: візуальність, іманентність, емоційність. У нашому варіанті кліпова свідомість постає як здатність образної фіксації певного яскравого посилу реальності, що під впливом комп'ютерних технологій і маркентингових ходів Інтернету набуває масового характеру. Для позначення цього феномену Е. Тоффлер вживає словосполучення «blip culture»¹, у якому «blip» буквально перекладається як спалах на моніторі радару.

Аналіз дослідження проблеми

Цей термін, утвердивши себе у варіантах «кліпового сприймання», «кліпового мислення» та «кліпової культури», сьогодні позначений розмаїттям семантичного та рецептивного полів, про що свідчать дослідження низки зарубіжних (А. Моль, Е. Тоффлер, М. Маклюен) і вітчизняних авторів (Н. Азарьонок, М. Антипов, І. Березовська, В. Богданова, Ф. Гіренок, Д. Гич, Д. Горлач, В. Жарких, І. Зварич, В. Курбатов, С. Сімакова, Т. Удовицька, О. Фрідман, К. Фрумкін, Я. Чаплак та ін.). Більшість дослідників намагаються встановити етимологію поняття кліповості та вказують на його когнітивно-стратегічний потенціал. Так, Я. Чаплак і І. Зварич акцентують увагу на кліповій хаотичності, що постає засобом абсурдизації та маніпуляції², Т. Удовицька³, О. Гриценя⁴, Д. Гич⁵ експлікують феномен кліповості в сучасному освітньому полі.

Культурні трансформації індустріальної цивілізації досліджували Х. Арендт, Ф. Бродель М. Вебер, Р Гвардіні, Е. Гідденс, Г. Маркузе, Т. Парсонс, К. Поланьї, Е. Фромм, А. де Токвіль, Ю. Габермас, Ф. Гаєк та ін. У їхніх працях інформаційне суспільство репрезентує глобальні тенденції модифікації усіх сфер життєдіяльності.

Формулювання мети статті

Мета статті - розкрити феномен кліпової свідомості як антропокультульної матриці сучасності.

Викладення основного матеріалу

Одним із найперших дослідників означеного поняття є французький мислитель А. Моль, який у праці «Соціодинаміка культури»⁶, що побачила світ у 1967 р., позиціонує культуру постіндустріального суспільства в статусі мозаїчної. Саме вона забезпечує людину «екраном понять», на який можна проєктувати образи сприймання зовнішнього світу з урахуванням того, що наявна система пізнання постійно звернена до безкінечно хаотичного потоку інформації. У зв'язку з цим «екран понять» втрачає логічну структуру, набуваючи схожості на волокнисту масу, скріплену без будь-якої системи. Занурені у плин розрізнених та ієрархічно невпорядкованих повідомлень, індивіди виявляють повну неспроможність вловити їхній алгоритм чи структурувати за певним принципом. На думку А. Моля, розрив між образом і його концептуальною схемою ризикує стати тією прірвою, що ніколи не дасть змоги перекинути між ними рятівний міст і вибудувати цілісну картину світу. А тому зовсім не викликає подиву й асистемність мислення, і розщепленість свідомості носіїв культури.

Натомість американский футуролог Е. Тоффлер у трилогії «Шок майбутнього» (1971 р.), «Третя хвиля» (1980 р.) і «Метаморфози влади» (1990 р.) переконує, что у соціумі, розвиток якого супроводжується інформаційними спалахами, кліпова свідомість являє собою єдино оправдану форму культурного сприймання, позаяк «ідея будь-якого вичерпного синтезу здається неможливою», а єдиним варіантом виходу із ситуації, що склалася, стає «збирати світ навмання, особливо найбільш вигадливі його черепки»⁷. Прикметно, що Е. Тоффлер вважає кліпове мислення закономірною захисною реакцією на надлишок різнорідної інформації, яку треба прийняти і навчитися жити в її когнітивному полі. Пропонуючи хвилефронтальний аналіз соціальних процесів, що передбачає експлікацію еволюційних процесів у їх глобально-синхронних фазах, Е. Тоффлер переносить акцент зі сфери історичних неперервностей на дискретність історії, моменти їх порушення на нововведення і точки розриву, що уможливлює не тільки відстежити початок змін, а й суттєво на них впливати. Основною метафорою, якою послуговується Е. Тоффлер, є зіткнення хвиль, що приводить до зміни. Образ хвилі ілюструє не тільки спосіб організації величезного масиву суперечливої інформації, він дає змогу проникнути під «бурхливу поверхню змін». За задумом автора, нам належить осмислити три хвилі цивілізаційного розвитку: перша хвиля - аграрна (до XVIII ст.), друга - індустріальна (до 50-х рр. ХХ ст.) і третя - суперіндустріальна (починаючи з 50-х рр. минулого століття). Не претендуючи на об'єктивний прогноз і наукову обґрунтованість своїх висновків, автор усе ж пропонує «напівсистематичну модель цивілізації і наших взаємин з нею»⁸. Приділяючи значну увагу термінам «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» і «владної сфери», дослідник з їх допомогою фіксує процес відмирання індустріальної цивілізації, водночас покладаючи свої сподівання на потужний потенціал «третьої хвилі», де «в самій серцевині руйнування та розпаду ми можемо виявити зараз приголомшливі свідоцтва зародження і життя. Ясно і, як здається, незаперечно, що... цивілізація, що зароджується, може стати здоровішою, розсудливішою і стійкішою, пристойнішою і демократичнішою, ніж будь-яка з відомих нам дотепер»⁹. Саме третя хвиля, на думку Е. Тоффлера, дасть змогу вийти за рамки обмежених життєвих і філософських концепцій індустріального світу та усунути суперечність між проблемами виробництва та споживання. На цій підставі Е. Тоффлер переконує в тому, що остання хвиля винесе на-гора широкомасштабну битву за владу, початок якої покладають інформаційні війни - від рівня супермаркету до міждержавних відносин.

Саме мережа Інтернет як глобальний системний феномен резонує проблемний простір сучасного соціуму, викликаючи значні зміни у рамках нової макроеволюційної динаміки культури, генеруючи нові смисли і способи взаємодії та впливаючи на «форми медіатизації культури. Зокрема, Інтернет створює базове середовище соціалізації нових поколінь, змінюючи спосіб мислення та ціннісні орієнтації»¹⁰. Занурене у кіберпростір кліпове мислення, усуває з дослідницького поля усі дотеперішні наративи.

Висуваючи хаос на противагу Логосу, кліпова свідомість намагається візуалізувати світ, зробити невидиме у ньому зримим, пристосувати до серії множинного, змонтованого з уривків фраз, думок, неважливо чиїх, але таких, що потребують режисури. Так, у праці «Розуміння медіа»¹¹ Г. М. Маклюен апелює до міфу про Нарциса, зачарованого миттєвим розширенням самого себе на екрані водної поверхні. Автору важливо донести до нас думку про те, що візуалізований екран масмедіа нині став чи не найголовнішим скульптором людської потенційності.

Кліпова свідомість завжди візуальна, їй не потрібно вибудовувати складні асоціативні ланцюжки, вдаватися до вигадливих аналітичних конструкцій чи проникати у сутність явищ шляхом абстрагування. Втома від мислення, від синтезу та узагальнень відходить у минуле, розум уступає свої права прагматизму, а місце моралі посідає релятивізований Всесвіт, що не має ні верху ні низу, ні центру, ні околиць, ні цілого, ані частин, його не можна осягнути, схопити, зробити відчутним і зримим, бо він усюди і ніде. Деформовані соціальні структури, відмерлі нормативно-правові механізми, з допомогою яких суспільство колись могло претендувати на цілісність, цементована упродовж багатьох століть єдина картина світу - усе раптом рухнуло, сплющилося, проявивши зону аномії й оголивши простір інституціональної дисфункції. У вирви хаосу потрапило те, що дотепер живило культуру, її знаки і символи, що плекалися довго і трепетно, сама її духовна абетка, вивчена і освоєна кожним, бо постала полем гравітації людського: істини, добра, любові, краси, рідної стежини і домівки, батьківського та материнського начала.

Відповідно сучасну еру Г. М. Маклюен називає ерою електронної комунікації, де засоби, що використовуються для обміну інформацією, створюють ефект вибухового стиснення не тільки самої інформації, а й простору та часу. Постписемному електронному світові передувало винайдення друкарського верстата, яке ознаменувало перехід цивілізації від аудітактильного до візуального типу, що призвело до багатьох культурних розривів, а найбільше - розриву серця, розуму та емоцій. «Математична або числова безкінечність, - говорить Г. М. Маклюен, - є прикладом того, як засоби комунікації видозмінють нашу чуттєву сферу, внаслідок чого людина стає репродуктивним органом технологічного світу»¹². Система екранної комунікації стимулює переживання афектів, які не тільки структурують емоційно-чуттєвий досвід людини, а й цілеспрямовано коригують її світоглядні імперативи. Розірваний на міріади окремих стандартизованих елементів, сучасний світ прагне зібрати себе воєдно, в органічне ціле. Цей процес означений Г. М. Маклюеном як імплозія - антипод інтеграції, стирання кордонів і відмінностей, зняття фрагментації і спеціалізації, збирання цілого з осколків («implosion», що перекладається з англійської як вибух, скерований всередину). Культурологічна рецепція явища імплозії наявна також у творчості Ж. Бодрийяра, М. Мерло-Понті, Ж. Лакана, М. Фуко, Ж. Дельоза, Ж.-Л.Нансі та ін. На думку Ж. Бодрийяра, «імплозія здатна зумовити тяжчі наслідки, ніж сама революція»¹³. Руйнуючи класичні стереотипи сприймання і постаючи у формі насильства, вона трансформує реальний світ у віртуальний симулякр. Імплозивне насильство, викликане надмірним ущільненням соціального, гіпертрофованим контролем і перевантаженістю інформаційних мереж, «блокує всі інтерстиціальні нервові імпульси..., охолоджує та нейтралізує смисл і енергію подій»¹⁴. Глибинна розколотість свідомості постала в образі невинного кліпа, за яким прихована втрата тієї неподільної субстанції, що забезпечувала історичну стабільність культури та визначала статус людини за її прагненням у сферу духа. Інформаційна культура, здається, назавжди закріпила за собою статус екранної. Сучасні масмедіа, пропонуючи для перегляду фільми-катастрофи, фільми-фентезі, у яких домінує вигадлива реальність, насичена постапокаліптичними візіями, водночас стають причетними до імплозивного насильства, яке поки що не набуло правової кваліфікації в сучасній юриспруденції.

Магія екрана - це магія дзеркала, таємницю якої намагається збагнути герой роману лауреата Нобелівської премії Х. Муракамі «Погоня за вівцею», котрий, розмовляючи з Чоловіком-Вівцею, марно намагається побачити його відображення у дзеркалі, що висить навпроти. «У порожній вітальні я побачив тільки меблі. У дзеркальному світі я залишився сам-один»¹⁵. Дзеркальна поверхня підсилює деформацію часу, так само вона спотворює і культурні цінності. Сучасний екран, фіксуючи знаковий досвід людства та розбиваючи його на фрагменти, неодмінно залучає у його поле імплозивність, згідно з якою речі і люди стають об'єктами одного рівня, оскільки призначені для поглинання. Тож міфи, які під прицілом імплозії успішно продукує екранна культура, стають для неї ж неабиякою загрозою.

Імплозія скеровує вниз, у глибину, невипадково Ж. Дельоз називає «поєдинок глибин» жахливим - він підриває кожного ізсередини. Згідно з Ж. Дельозом, «на глибині все жахливе, повний абсурд»¹⁶. Прикметно, що Ж. Дельоз трактує глибину у статусі топологічного поняття, яке постає корелятом і виявом часовості. Синоптичний (часовий) синтез множинності та розмаїття зумовлений просторовою конфігурацією відчуттів, а відтак ехіещит є розтягуванням чуттєвості у часовому синтезі, у зв'язку з чим глибина сутнісно включена у перцепцію простору, вона являє собою генетичний вимір синтезу. «Глибина є інтенсивністю буття і навпаки. Із цієї інтенсивної глибини, цього spatium, виникають одночасно extension і extensum, qualitas і quale»¹⁷. І, як відстежує М. Голубенко, «миттєві швидкості спрощують час та простір, повертаючи людину у стан інтегральної та примітивної свідомості, так що людський рід... стає «єдиним плем'ям»¹⁸.

Зважаючи на ті меседжі, які сьогодні активно продукує кліпова свідомість, скеровуючи їх у різні сфери людської буттєвості, можна припустити, що людство повернулося в епоху, яку намагалося подолати упродовж двох чи трьох тисячоліть, названу К. Ясперсом «осьовим часом», який був позначений фундаментальною метафізичною революцією, що відбулася у свідомості людини, якій вдалося розірвати чаклунський колообіг язичницького часу, надати йому лінійного виміру з виразною есхатологічною домінантою, приборкати агресію родового індивіда і знайти необхідний баланс сили і мудрості, на основі якого перетворити світ, модифікувати його за законами Істини, Добра, Краси. Осьовий час дав змогу виробити критерії добра і зла, скерувати духовний досвід на відкриття шляхів спасіння людини, мудрість якої у світлі християнської еклезіології постала смиренною. Людина змогла усвідомити масштаби свого буття, осягнути його межі, увібрати в себе трансцендентні світи. І це не просто констатація факту, це вихід із зацикленої часовості, із чаклунського колообігу. За словами К. Ясперса, «завершилася епоха міфологічна з її самозаспокоєнням, із само-собою-зрозумілістю. Почалася боротьба проти міфу з боку раціональності і раціонально проясненого досвіду (логос супроти міфу); боротьба за трансцендентного єдиного Бога проти демонів і боротьба проти неістинних образів Бога на підставі етичного обурення проти них... Цю загальну трансформацію людського буття можна назвати одухотворенням... Людина більше не замкнута у собі. Вона незнана для себе самої, а тому відкрита для безкінечних можливостей»¹⁹. Таким чином, загальна історія людства викликана до життя саме духовним пробудженням, на основі чого К. Ясперс робить висновок про те, що природний зв'язок між народами недостатній для їх глибинного єднання. Локальні культури живилися з природних джерел, для єднання розрізнених, віддалених одна від одної культур необхідним було сакральне, трансцендентне джерело, що живило поодинокі оази напруженого рефлектованого духовного життя. На думку К. Ясперса, людство і дотепер живе тим, що звершилось в осьову епоху, і кожен наступний духовний злет вважає її ренесансом.

Проте нині в умовах інформаційного релятивізму та плюралізму духовна вісь історії зазнала непоправних розривів, надломів і деформацій, що зумовлені інтенсивним розвитком інформаційних технологій, неусталеними типами і способами комунікативної взаємодії, руйнацією традиційних матриць культури з їх ціннісно-нормативними регулятивами, що донедавна поставали основним ресурсом смислопокладання. Сучасна культурологічна думка (П. Герчанівська, В. Шейко, О. Мазуркевич, А. Марков, С. Сидоренко) акцентує увагу на непереборних суперечностях, що сьогодні розривають ментальне тіло культурного організму. Їх причину дослідники вбачають у тих епохальних проєктах, які утверджували нігілістичну платформу європейської культури і затінили просвітлений лик Христа та й саму концепцію стражденності оргіастичним діонісійським культом. Ренесансний титанізм, що став релігією людини, протиставив смиренномудрію людську гординю, що проявилася як посягання на Божественну висоту, яка, однак, не стала яскравим і доказовим трофеєм людського всесилля. Абсолютно не безкарні інтенції завоювання і підкорення обернулися тотальною меланхолією і духовними митарствами європейського гуманізму. У цьому плані доцільно звернутися до гравюри А. Дюрера «Меланхолія», де на паперті храму зображена багата жінка з потупленим поглядом та опущеними крильми, що постає своєрідною алегорією людського падіння. Протестантський дух капіталізму елімінував святість як щонайвищий ідеал гуманізму, сакралізувавши працю задля земного успіху. У фундамент новочасної культури була закладена вибухівка у вигляді сумніву, що став емблемою наступних епохальних торувань трагічних антропологічних стежок, а також архетипізований символічний досвід язичницького хаосу, що непомітно структурувався у міфологеми сучасної свідомості.

І якщо культурна матриця осьового часу сприяла девальвації архаїчної свідомості, утвердивши культ Логоса, то зміна її світоглядних домінант, зумовлена деформацією християнської системи координат у західноєвропейському світі, векторно скерувала його у бік хаосу та «метафізичної порожнечі» (О. Шпенглер). А тому сучасна людина постає розгубленою та спустошеною, її середовище, її світ та образ безперешкодно транслюють усі масмедіа. І ця надмірна інтерактивність руйнує інтимний особистісний світ, що є онтологічним прихистком людини, вона близька й доступна для інших, але й відчужена від них. І це відчуження провадить до втрати власної унікальності, самотності та ізоляції.

Висновки

Підсумовуючи, варто підкреслити, що результати дослідження орієнтують на створення належної рефлексивної площини поняття кліпової свідомості, яка значно звужує антропокультурні координати. У статті доведено, що антропокультурна матриця інформаційного світу вибудовується на хаотичному, часто галюциногенному матеріалі, що зазнав переробки і комбінування, внаслідок чого культура складає великий гіпертекст з вихолощеним наративом. Короткі модульні спалахи випадкових образів, безглузді репліки і фрази, що демонструють втрату інтересу до реальності, не тільки спрощують її, а й уособлюють абсолютну неспроможність до особистісних варіацій у власному життєвому вимірі. Експлікація кліпової свідомості дає змогу виокремити ті проблемні зони, які потребують нині особливої уваги науковців. До них належить втрата смислових концептів культури, що визначали рівень розвитку інтелектуального середовища; криза соціокультурної ідентичності; «ідентифікаційна порожнеча», засилля нетрадиційних самоідентифікацій і негативних ідентичностей; деформація гуманістичних цінностей та імперативів, трансгуманістичні проєкти та неоязичництво. Кліповість до непізнаваності трансформує звичні соціальні зв'язки, забезпечуючи тріумф знакової культури.

Результати дослідження підводять до думки про нагальну потребу життєствердної культуротворчості з метою збереження особистісної ідентичності та належної відповіді на фундаментальні виклики часу, продиктовані зміною антропокультурних парадигм.

Посилання

1. Тоффлер Е. Третя Хвиля / З англ. пер. А. Євса. Київ: Всесвіт, 2010. 480 с.

2. Чаплак Я., Зварич І. Кліпова хаотичність як засіб абсурдизації та маніпулятивна технологія. Psychological journal. 2018. № 4. С. 19-36.

3. Удовицька Т А. «Кліпове мислення» молоді: особливості прояву у процесі навчання (до постановки проблеми). Вища освіта України: теорет. і наук.-метод. часопис. Вип. 31. Т. VIII (50). Інститут вищої освіти НАПН України. 2013. С. 407-416.

4. Гриценя О. Феномен «кліповості» у парадигмі сучасної інформаційної культури. 2014. URL: http://kulturolog.org.ua/iconference/2013-/704hrythenya.html

5. Гич Г. М. «Кліпове» мислення молоді: друг чи ворог навчання? Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія: Педагогіка. 2016. Т 269. Вип. 257. С. 38-42.

6. Moles, A. A. (2019). Sociodynamique de la culture. De Gruyter Mouton. URL: https://doi.org./10. 1515/9783111672403

7. Тоффлер Е. Назв. праця. С. 356.

8. Там само. С. 411.

9. Там само. С. 351.

10. Інформаційне суспільство в світі та Україні: проблеми становлення та закономірності розвитку: колективна монографія / за ред. докт. філос. наук, проф. В. Г. Воронкової; Запоріз. держ. інж. акад. Запоріжжя: ЗДІА, 2017. 282 с.

11. Marshall McLuhan Understanding Media: The Extensions of Man. Edited by W. Terrence Gordon. Critical Edition. Berkeley, CA: Gingko Press. 2003 (1974). 336 р.

12. Ibid. Р 133.

13. Бодрийяр Ж. Симулякри і симуляція / пер. з фр. В. Ховхун. Київ: Основи, 2004. С. 110.

14. Там само. С. 80.

15. Муракамі Х. Погоня за вівцею / пер. з япон. І. П. Дзюби; Харків: Фоліо, 2007. С. 58.

16. Deleuze J. Critique et clinique. Paris: Les Editions de Minuit, 1993. P. 38.

17. Difference et repetition. Paris: PUF, 1968. 409 p. P. 281-282.

18. Голубенко М. М. Трансформація часосприйняття в умовах миттєвої комунікації. Проблеми культурології: історичні та сучасні дослідження. Випуск ХХХІХ. 2017. С. 41.

19. Jaspers К. Vom Ursprung und Ziel der Geschichte. Zurich: Artemis-Verlag, 1949. Cloth. S. 21.

Резюме

кліповий свідомість мислення культурний

Українець С.Я. Кліпова свідомість як антропокультурна матриця сучасності.

У статті експліковано поняття кліпової свідомості, яке постає як здатність образної фіксації певного яскравого посилу реальності, що під впливом комп'ютерних технологій і маркентингових ходів Інтернету набуває масового характеру. Будучи вписаним у вимір високих технологій, воно вказує на специфіку мислення сучасної людини та його найперші характеристики, а саме: візуальність, іманентність, емоційність. Висуваючи хаос на противагу Логосу, кліпова свідомість намагається візуалізувати світ, пристосувати до серії множинного, змонтованого з уривків фраз та думок.

Доведено, що нині в умовах інформаційного релятивізму та плюралізму духовна вісь історії зазнала непоправних розривів, надломів і деформацій, що зумовлені інтенсивним розвитком інформаційних технологій, неусталеними типами і способами комунікативної взаємодії, руйнацією традиційних матриць культури з їх ціннісно-нормативними регулятивами, що донедавна слугували основним ресурсом смислопокладання.

Експлікація кліпової свідомості дає змогу виокремити ті проблемні зони, які потребують нині особливої уваги науковців. До них належить втрата смислових концептів культури, що визначали рівень розвитку інтелектуального середовища; криза соціокультурної ідентичності; «ідентифікаційна порожнеча», засилля нетрадиційних самоідентифікацій і негативних ідентичностей; деформація гуманістичних цінностей та імперативів, трансгуманістичні проєкти та неоязичництво.

Результати дослідження підводять до думки про нагальну потребу життєствердної культуротворчості з метою збереження особистісної ідентичності та належної відповіді на фундаментальні виклики часу, продиктовані зміною антропокультурних парадигм.

Ключові слова: кліпова свідомість, антропокультурна матриця, екранна культура, осьовий час, імплозія.

Summary

Svitlana Ukrainets. Clip consciousness as an anthropocultural matrix of modernity.

The article explicates the concept of clip consciousness, which appears as the ability to figuratively fix a certain bright message of reality, which under the influence of computer technologies and marketing moves of the Internet acquires a mass character. Being inscribed in the dimension of high technologies, it indicates the specifics of modern man's thinking and its earliest characteristics, namely: visuality, immanence, emotionality. Putting chaos in opposition to the Logos, clip consciousness tries to visualize the world, to adapt to a series of multiple, assembled from fragments of phrases and thoughts.

It is proved that nowadays, in the conditions of informational relativism and pluralism, the spiritual axis of history has undergone irreparable ruptures, fractures and deformations caused by the intensive development of information technologies, unestablished types and methods of communicative interaction, the destruction of traditional cultural matrices with their value-normative regulations, which until recently served as the main a resource of meaning-making.

Explication of clip consciousness allows to single out those problem areas that currently require special attention of scientists. They include the loss of meaningful cultural concepts that determined the level of development of the intellectual environment; crisis of socio-cultural identity; “identity void”, the outpouring of non-traditional self-identifications and negative identities; deformation of humanist values and imperatives, transhumanist projects and neo-paganism.

The results of the study lead to the opinion of the urgent need for life-affirming cultural creativity with the aim of preserving personal identity and an adequate response to the fundamental challenges of the times, dictated by the change of anthropocultural paradigms.

Key words: clip consciousness, anthropocultural matrix, screen culture, axial time, implosion.

Размещено на Allbest.ru