Освіта в опціях дигітальної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освіта в опціях дигітальної культури

Світлана Ганаба

докторка філософських наук, професорка, професорка кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, Україна

Анотація

Технологічно облаштований світ уявляється системним, організованим виробництвом, у якому процес здобування знань постає як своєрідна індустрія. Вона має низку особливостей процесуального, змістового й формувально-описового тощо характеру. У цій ситуації постає завдання формування інваріантних образів світу та відповідного йому образу людини шляхом освоєння нових способів комунікації, яка відображає духовно-культурний, психологічний, когнітивний горизонт її сутнісних характеристик. Сьогодні цим "горизонтом" є дигітальна (цифрова) культура. Цифрова епоха дарує нові культурні та соціальні конструкти буття. Її продуктом є новий соціальний тип людини - дигітальна людина, яка почувається впевнено у "химерному" стрімко змінюваному просторі. В опціях дигітально сущого змінюється стиль життя та мислення сучасної людини. Ця ситуація вказує не лише на "вічний" конфлікт поколінь, а й на конфліктність у лоні освіти, де протилежність "поколінної орієнтації" у навчальних практиках є особливо відчутною й відтак актуалізує релевантність пошуку реперних точок розбудови освіти у парадигмах віртуальної культури. Виникає потреба в іншій освіті, яка характеризується високим ступенем мобільності, є відкритою й доступною для великого кола людей. Вона не прив'язана до конкретного місця перебування й уявляється простором свободи, у якому людина отримує можливість вільного самовираження й вільного вибору того, що її цікавить та що їй необхідно. Вона виявляється у нових способах світобачення та світорозуміння, у нових технологіях, формах й засобах навчання. Така освіта гнучко й випереджально реагує на зміни соціокультурної й наукової реальності й постає простором свободи, у якому людина має можливість вільного самовираження й вибору того, що її цікавить. Освітня діяльність розуміється як відкрита, складна, ризоморфна система, що перебуває у процесі самозміни й самостановлення. Освітнім продуктом виступає людина-навігатор, яка веде пошук у лабіринті власної освіти, здатна до самонавчання, яке здійснюється залежно від ціннісних пріоритетів та життєвих потреб, уміє гнучко орієнтувати свій освітній ресурс, приймати рішення залежно від умов, що складаються. Людина постає не як даність, а як процес, у якому відбувається творення нею самої себе через розкриття та активізацію її потенціальних можливостей. Навчання у мережі передбачає розвиток системного й гнучкого мислення, розширення "можливості" інтуїції, впливає на можливості розвитку процесів візуалізації в освітній діяльності, сприяє формуванню дигітальної культури тощо. когнітивний образ інваріантний

Ключові слова: дигітальна культура; освіта; гнучке мислення; мережа; відкрита освіта; цінності; людина.

Hanaba S. EDUCATION IN VIRTUAL CULTURE OPTIONS

The technologically equipped world is imagined as a systematic, organized production, in which the process of obtaining knowledge appears as a kind of industry. It has a number of features of a procedural, substantive and formative-descriptive, etc. character. In this situation, the task of forming invariant images of the world and the image of a person corresponding to it by mastering new ways of communication, which reflects the spiritual-cultural, psychological, cognitive horizon of its essential characteristics, arises. Today, this "horizon" is digital (digital) culture. The digital age presents new cultural and social constructs of existence. Its product is a new social type of person - a digital person who feels confident in a "fancy" rapidly changing space. The lifestyle and thinking of a modern person is changing in the options of digital existence. This situation points not only to the "eternal" conflict of generations, but also to the conflict in the bosom of education, where the opposite of "generational orientation" in educational practices is particularly noticeable and thus actualizes the relevance of the search for reference points for the development of education in virtual culture paradigms. There is a need for other education, which is characterized by a high degree of mobility, is open and accessible to a large number of people. It is not tied to a specific place of stay and is imagined as a space of freedom in which people get the opportunity to freely express themselves and freely choose what they are interested in and what they need. It manifests itself in new ways of seeing and understanding the world, in new technologies, forms and means of learning. Such education flexibly and proactively responds to changes in socio-cultural and scientific reality and becomes a space of freedom in which a person has the opportunity to freely express himself and choose what interests him. Educational activity is understood as an open, complex, rhizomorphic system that is in the process of self-change and self-establishment. An educational product is a person-navigator, who conducts a search in the labyrinth of his own education, is capable of self-learning, which is carried out depending on value priorities and life needs, knows how to flexibly orientate his educational resource, make decisions depending on the prevailing conditions.

A person appears not as a given, but as a process in which he creates himself through the disclosure and activation of his potential capabilities. Learning on the network involves the development of systematic and flexible thinking, expansion of the "possibility" of intuition, affects the development of visualization processes in educational activities, contributes to the formation of digital culture, etc.

Keywords: digital culture; education; flexible thinking; network; open education; values; person.

Вступ

Постановка проблеми. Науково-технічні новації кардинально змінюють палітру сучасного світу, вносячи суттєві корективи у світ людського буття. Означені швидкими й стрімкими змінами реалії сучасності позбавляють людину чітко визначених орієнтирів та пріоритетів. Вони зумовлюють ситуацію невизначеності, непрогнозованості, а отже, "кінець знайомого світу" (І. Валлерстан). У цій ситуації постає завдання формування інваріантних образів світу та відповідного йому образу людини за допомогою освоєння нових способів комунікації, яка відображає духовно-культурний, психологічний, когнітивний горизонт її сутнісних характеристик. Сьогодні цим "горизонтом" є дигітальна (цифрова) культура. Вона символізує формування сучасного образу світу шляхом "кореляції творчого потенціалу й можливостей мережі Інтернету, штучного інтелекту і численних медійних продуктів" [1, с. 92]. Цифрові технології змінюють усі сфери життя людини й утворюють нове соціокультурне довкілля, яке "все з більшою динамікою впливає на людей" [2, c. 237], на її світобачення, способи мислення й спілкування. Людина використовує мережеві технології на рівні "цифрових аборигенів" й сприймає їх не як якусь "диковинку", а як звичайну якість свого життя. Вона поводиться із різними інтернет-ресурсами та гаджетами так, як дотепер попередні покоління поводилися із звичними друкованими текстами.

Футуролог Елвін Тоффлер у книзі "Третя хвиля" стверджує, що інформаційні технології також кардинально змінюють систему цінностей людини. На думку дослідника, сучасні цінності ґрунтуються на миттєвому прийомі та передаванні даних, символів та ідей [3]. Загалом людство проходить через глибокий соціальний переворот та творчу реорганізацію свого буття.

Отож, наукоємні технічні та технологічні новації продукують інший культурний вимір суспільного життя, який формує у людини нові ціннісні орієнтації й потреби. Як результат виникає потреба в іншій освіті, яка характеризується високим ступенем мобільності, є відкритою й доступною для великого кола людей. Вона не прив'язана до конкретного місця перебування й уявляється простором свободи, у якому суб'єкти навчання отримують можливість вільного самовираження й вільного вибору того, що їх цікавить та що їм необхідно. Цифрові технології створюють новий освітній простір. Він виявляється у нових способах світобачення та світорозуміння, у нових технологіях, формах й засобах навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема дослідження розвитку освіти в умовах сучасного цифрового суспільства має міждисциплінарний характер. Теоретичним підґрунтям вирішення проблеми можуть слугувати дослідження Р. Аксельрода та А. Тюрінга, у яких обґрунтовано евристичний потенціал етичних стратегій у комп'ютерному моделюванні та можливості 'їхньої реалізації у життєвих практиках людини. Ж. Бодрійяр у контексті дигітальної культури проаналізував концептуальні ідеї постмодернізму. Розгляд цифрових технологій з позицій взаємодії "людина-соціум-цифрові технології" презентовано у наукових розвідках Р. Арона, Д. Белла, Е. Гідденса та інших. Еволюція філософських ідей від "цифрової гуманітаристики" до цифрової філософії, економіки та освіти показано у монографії "Філософія цифрової людини і цифрового суспільства: теорія і практика" В. Воронкової, В. Нікітенко. Аналіз антропологічно орієнтованих рефлексій дигітальної культури як нового рівня масової культури та можливостей її репрезентації у практиках освіти здійснено М. Култаєвою. Стратегії розвитку суспільства та освіти як його інституції у вимірі дигітальної культури розглянуто у наукових розвідках М. Бойченка, В. Зінченка, В. Ляха та інших.

Праксеологічний вимір зазначеної проблематики в освіті характеризується розмаїтістю досліджень. І. Потюк, О. Кузьмінська проаналізували дидактичну складову можливостей і методів застосування цифрових технологій в освітньому середовищі. С. Сисоєва, Н. Стрекалова виокремили ризики дигіталізації освітнього процесу, а саме втрату базових когнітивних навичок, зниження якості навчання, зростання кількості конфліктів в освітньому середовищі, зниження потреби в "інтелектуальному" фахівці і "тяжіння" до його технологічного образу тощо [4]. Цифрову компетентність освітянина як складову дигітальної трансформації освіти презентовано у монографічному дослідженні "Модернізація освіти в цифровому вимірі" Н. Морзе, О. Буйницької. Релевантність та актуальність зазначеної проблеми не зменшується попри широкий спектр дослідницьких зацікавлень. Ця обставина зумовлена складною й багатогранною природою цифрового суспільства, яке перебуває у постійній самозміні, створюючи передумови для кардинальної трансформації парадигми суспільного устрою, змінюючи свідомість людини, її світосприйняття та сприяючи формуванню цифрової людини, цифрової культури, цифрової свідомості, цифрової освіти тощо.

Метою статті є розгляд дослідницьких конструктів у розвитку освіти в умовах дигітальної культури.

Результати дослідження

Технологічно облаштований світ уявляється системним, організованим виробництвом, у якому процес здобування знань постає як своєрідна індустрія. Вона має низку особливостей процесуального, змістового й формувально-описового тощо характеру. Загалом, цифрова епоха дарує нові культурні та соціальні конструкти буття. Її продуктом є новий соціальний тип людини - дигітальна людина, яка почувається впевнено у "химерному" стрімко змінювальному просторі "плинної модерності" (З. Бауман). В опціях дигітально сущого змінюється стиль життя та мислення сучасної людини. Вплив цифрової культури на людське буття породжує homo digitalis - "людину, яка зручно облаштовується у симулякрах, відокремлюючись від реально існуючого світу" [5, с. 11]. М. Култаєва звертає увагу, що дигітально суще проникає у практики суспільного буття непомітно, м'яко ув'язнюючи людину, надаючи позиційну перевагу штучності над природою. Бонусом такого ув'язнення, на думку дослідниці, "є відхід від письмової культури до культури зображення і усної комунікації, спрощення граматичних правил і синтаксичних структур через кодування на зразок "подобається/не подобається" [5, с. 11]. Homo digitalis важко зрозуміти та прийняти людям епохи "друкованої книги" (М. Маклюєн), орієнтованим на традицію модерну. Отож, ця ситуація вказує не лише на "вічний" конфлікт поколінь, а й на конфліктність у лоні освіти, де протилежність "поколінної орієнтації" у навчальних практиках є особливо відчутною й відтак актуалізує релевантність пошуку реперних точок розбудови освіти у парадигмах віртуальної культури.

Освіта для життя та "дешколяризоване" суспільство

Загалом дигітальна культура презентує освіту нового типу. На думку дослідників, у цифровому суспільстві моделюється нова рухома фрактальна структура: навчання виноситься за межі освітніх інституцій. Причиною її актуальності та популярності є визнання того, що "невиправдано тривале навчання у нестримному світі, коли застарівання знань відбувається швидше, аніж випускники отримують диплом" [6, с. 255]. Споживачі освітніх послуг вважають, що можуть отримати необхідні професійні компетенції та розвинути особистісні характеристики за більш короткі терміни, тобто "виникає занепокоєння питанням швидкості засвоєння габітусу, цінностей, які є не лише універсальними, а й специфічними у кожній професії" [6, с. 266].

Слід зауважити, що в умовах мінливого світу потреба у нових професійних уміннях виникає раніше, ніж ці потреби та запити могли задовольнити освітні інституції. Ще однією обставиною, яка засвідчує низьку продуктивність традиційної освітньої системи, є швидкий ріст нових знань. Стрімке зростання множинності точок знання свідчить, що у традиційних освітніх інституціях відсутня чи недостатня кількість професіоналів, які могли б здійснити якісну підготовку необхідних фахівців. Очевидно, що ці та інші факти слугують своєрідними тригерами, які запускають процеси розбудови та реорганізації освітньої системи, відповідної своєму "духу епохи". На зміну традиційним освітнім моделям, побудованим, умовно кажучи, на принципах геометрії Евкліда, приходять нові освітні моделі та форми навчання. Їх контури "за своєю конфігурацією наближаються до фрактальної множинності Мандельброта" [6, с. 255]. Наприклад, в умовах сьогодення низка провідних університетів світу реалізує у партнерстві з великими корпораціями програми підготовки фахівців, професійні компетентності та особистісні якості яких здатні задовольнити потреби сучасного бізнесу та виробництва. Йдеться про постійний процес навчання й перенавчання у якому цінним є не лише етап навчання нового, а й здатність перенавчатися й відмовлятися від знань і досвіду, який є неефективним у вирішенні проблем сучасного світу. Мобільність, гнучкість, креативність, відкритість новому досвіду та знанням визнаються необхідними особистісними умовами у процесі навчання.

У сучасному світі дедалі частіше спостерігається тенденція на ринку праці, коли професійні запити вже не потребують навиків фахівця з університетським дипломом. Йдеться про здобуття професійних умінь та досвіду в процесі діяльності, тобто "тут" і "зараз". Прикладом вирішення цієї проблеми є реалізація освітньої моделі P-TECH (Pathwaysin Technology Early College High School). Вона починає свою реалізацію ще на рівні шкільної освіти й є уособленням синтезу традиційної навчальної програми з необхідними професійними навичками та реальним досвідом роботи. Так, для вступу до Ecole 42 - некомерційної безкоштовної школи у Парижі - не потрібні атестати чи дипломи. Вартісними визнаються уміння аналітично й креативно мислити, знаходити множину альтернативних рішень складних ситуацій тощо. Продуктивним умінням для сучасної людини є її здатність постійно переосмислювати світ, орієнтуючись на різні варіанти вирішення життєвих ситуацій та проблем. Релевантним є уміння приймати непропорційні рішення (часто дрібні фактори здатні "збурити" й привести до суттєвих змін у конфігурації великих нелінійних систем). Очевидно, що зміна мисленнєвих парадигм в освіті зумовлює переформатування змістової частини та суттєво впливає на визначення навчальних цілей та суспільного призначення цієї сфери. Релевантним завданням освіти є продукування та перегляд знань, які виникають та видозмінюються залежно від життєвих ситуацій. Навчатися мислити у контекстах дигітальної культури - "це означає мислити альтернативно, враховуючи складність та багатоперспективність предмета пізнання та використовуючи цілісну складність людини" [7]. Це мислення має трансверсальну природу. Воно "здійснює переходи між різними сенсами та конотаціями, між різними типами раціональності" 7]. Окремі раціональності, попри їх автономність та замкнутість, живляться, розвиваються та існують завдяки переходам та взаємодії між собою. Засадничою умовою розвитку освіти в умовах дигітальної культури є усвідомлення того, що зміни - "це норма, вони відбуваються через мінливість середовища, постійний пошук ідей та можливостей для пошуку стабільності хоча б на короткий час" [8, с. 26].

Релевантними в організації навчальної діяльності є методи проєктного навчання, що ґрунтуються на взаємодії здобувачів освіти, опертя на їх досвід та здатність вести спільний пошук у вирішенні проблем. Для отримання знань людина сама шукає ті канали інформації та культурних комунікацій, завдяки яким вона може задовольнити свої пізнавальні інтенції. Метою освітньої діяльності є розвиток особистості, її здатності до самоосвіти, ініціативності, готовності бути не лише зразковим виконавцем делегованих рішень, а й проектувальником власної діяльності, спроможності ефективно, швидко й гнучко вирішувати життєві та професійні завдання.

Освіта в умовах дигітальної культури є "освітою для життя й освітою упродовж життя". Вона є тим ресурсом, за допомогою якого людина зможе планомірно керувати своїм власним індивідуальним розвитком. Запити людини до освіти та її можливості дати адекватні відповіді є відображенням суспільства, у якому вона розвивається. Освіта набуває індивідуального виміру, оскільки надає можливість людині керувати процесом здобування знань самостійно. Така освіта, на думку Дж. Гатто, відбувається усюди: на фермах, на кораблях, у приватних домівках, у церквах тощо. Йдеться про форму освіти - з "відкритих джерел", де отримання знань й досвіду є функцією тих, хто ними володіє, а не професією. Слід зазначити, що у ролі викладачів можуть бути й самі здобувачі освіти, коли молоде покоління має можливість навчати соціокультурного досвіду старшу генерацію населення. Це навчання зорієнтоване на набуття досвіду у використанні різних гаджетів, зверненні уваги на зиски та ризики, приховані у смартфонах, планшетах, ноутбуках тощо. Загалом, культуралізація дигітального сприяє утвердженню префігуративного типу культури (М. Мід). Інтерес, свобода, ініціатива - це те, що має стати основою навчального процесу. Звернення до досвіду, урахування практик повсякденного життя дозволяє розглядати освіту як засіб особистісного зростання та плекання самобутності людини, розвитку її креативних та вітальних можливостей [9].

Коннективізм як освітня парадигма та навчальна стратегія

Важливою реперною точкою розвитку освіти у лоні дигітальної культури є мережеві технології. Вони складають нову соціальну морфологію суспільного життя і є складним самоорганізованим нелінійним утворенням. Мережі не лише транслюють великі обсяги інформації, а й впливають на усі сфери життя людини. Людина поводиться із мережевими технологіями та ресурсами так, як дотепер минулі покоління поводилися із символічним і друкованим світом. Ці технології створюють відмінний освітній простір.

Проаналізуємо особливості цього освітнього простору крізь призму теорії коннективізму. Автор цієї теорії Дж. Сіменс вважає, що освіта є багатовимірне явище. На її функціонування та розвиток впливає низка факторів. Зміна одного з факторів здатна зумовити кардинальні зміни усієї системи. Засадничим положенням теорії є розуміння того, що знання присутнє у мережі й створюється у результаті отримання через сукупність зв'язків, що формуються природно у процесі асоціацій, а не "конструюються" наперед. Відправною точкою у процесі навчання є той момент, коли "знання приводяться у дію через процес підключення до здобувача освіти й подавання інформації у навчанні співтовариства" [10]. Віднайти й використати необхідну інформацію в умовах сьогодення є важливішим, аніж володіти нею як інтелектуальним ресурсом.

Коннективізм як навчальна стратегія ґрунтується на двох моментах: здатність людини шукати необхідну інформацію для вирішення проблемної ситуації та здатність переглядати й аналізувати уже отриману й навіть зайву, непотрібну інформацію. Загалом ця теорія розглядає навчальний процес як процесуальне явище, а пошук і створення знань - як незавершену істину. Слід зазначити, що здатність до конструктивних побудов та перебудови знань є важливою практичною й життєвою цінністю, яка дозволяє людині не загубитися у реаліях мінливого буття.

Суб'єктом освітньої взаємодії є не пасивний отримувач інформації. Людина є активним творцем та критиком уже отриманої інформації. Навчання у мережі передбачає розвиток системного й гнучкого мислення, розширення "можливості" інтуїції, впливає на можливості розвитку процесів візуалізації в освітній діяльності, сприяє формуванню дигітальної культури тощо. Релевантними когнітивними уміннями, які дозволяють успішно вести пошук й використовувати інформацію у режимі реального часу, є постійне удосконалення навігаційних навиків у пошуку інформації, подальший аналіз інформаційного ресурсу, уміння знаходити аналогії й оцінювати їх, створювати асоціативні зв'язки між думками, почуттями, ідеями з метою подальшого використання для вирішення проблем у різних ситуаціях, виокремлення окремих елементів інформації та створення на їх основі нового інтелектуального продукту тощо.

Коннективізм як нова освітня парадигма передбачає перехід у навчальній діяльності від "культури освіченості" до "культури навігації", що потребує перевизначення засадничих освітніх принципів з контрольованого навчання, передбачуваних цілей й результатів на користь розвивального, відкритого навчання, що будується на розумінні освіти як трансдисциплінарної за характером пізнання, дискурсивної за своїм змістом, демократичної за характером [11].

Коннективізм передбачає відмову від ієрархічної побудови навчального процесу на користь ризоматичної. Процес навчання постає як процес, а не як результат. Він передбачає вільний вибір людиною серед різноманіття ідей та підходів того, що її необхідно. Така освіта гнучко й випереджально реагує на зміни соціокультурної й наукової реальності та постає простором свободи, у якому людина має можливість вільного самовираження й вибору того, що її цікавить. Освітня діяльність розуміється як відкрита, складна, ризоморфна система, що перебуває у процесі самозміни й самостановлення.

Ще однією особливістю коннективізму як освітньої парадигми є розгляд навчання як процесу самотворення особистості. Людина постає не як даність, а як процес, у якому відбувається творення нею самої себе через розкриття та активізацію її потенціальних можливостей. Мережа уявляється особистим навчальним середовищем. Вона формується й розвивається залежно від того, як у людини організований зв'язок із суспільством і спільнотами інших людей. Освітнім продуктом виступає людина-навігатор, яка веде пошук у лабіринті власної освіти, здатна до самонавчання, яке здійснюється залежно від ціннісних пріоритетів та життєвих потреб, уміє гнучко орієнтувати свій освітній ресурс, приймати рішення залежно від умов, що складаються [11].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Результатом стрімкого розвитку науки та техніки є створення цифрового суспільства, яке формує у людини нові ціннісні орієнта ції та потреби. Виникає потреба в іншій освіті, яка характеризується високим ступенем мобільності, є відкритою й доступною для великого кола людей. Вона не прив'язана до конкретного місця перебування й уявляється простором свободи, у якому людина отримує можливість вільного самовираження й вільного вибору того, що її цікавить та що їй необхідно. Він виявляється у нових способах світобачення та світорозуміння, у нових технологіях, формах і засобах навчання.

В умовах мінливого світу потреба у нових професійних уміннях виникає раніше, а ніж ці потреби та запити могли задовольнити освітні інституції. Ще однією обставиною, яка засвідчує низьку продуктивність традиційної освітньої системи, є швидкий ріст нових знань. Стрімке зростання множинності точок знання свідчить, що у традиційних освітніх інституціях відсутня чи недостатня кількість професіоналів, які могли б здійснити якісну підготовку необхідних фахівців. Очевидно, що ці та інші факти слугують своєрідними тригерами, які запускають процеси розбудови та реорганізації освітньої системи відповідної своєму "духу епохи". Така освіта гнучко й випереджально реагує на зміни соціокультурної й наукової реальності й постає простором свободи, у якому людина має можливість вільного самовираження й вибору того, що її цікавить. Освітня діяльність розуміється як відкрита, складна, ризоморфна система, що перебуває у процесі самозміни й самостановлення.

Освітнім продуктом виступає людина-навігатор, яка веде пошук у лабіринті власної освіти, здатна до самонавчання, яке здійснюється залежно від ціннісних пріоритетів та життєвих потреб, вміє гнучко орієнтувати свій освітній ресурс, приймати рішення залежно від умов, що складаються. Людина постає не як даність, а як процес, у якому відбувається творення нею самої себе через розкриття та активізацію її потенціальних можливостей. Мережа уявляється особистим навчальним середовищем. Вона формується й розвивається у залежності від того, як у людини організований зв'язок із суспільством й спільнотами інших людей.

Перспективою подальших досліджень є визначення ризиків та небезпек для розвитку освіти як середовища особистісного зростання людини. Визнання, що життєтворчість сучасної людини в опціях дигітальної культури має схильність до креативної хаотичності та руйнувань світоглядних орієнтацій на тлі чіткої квазіраціональності та всеохоплюючої комп'ютерної грамотності, підвищує рівень її актуальності.

Список використаних джерел