Факти з ноонаук про норми й аномалії у мисленні та діях сучасних Homo Sapiens Sapienses

Размещено на http://www.allbest.ru/

Факти з ноонаук про норми й аномалії у мисленні та діях сучасних Homo Sapiens Sapienses

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ГРУПА:

Корсак Костянтин Віталійович

д-р. філос. наук, професор, відповідальний автор ПВНЗ «Київський медичний університет», Україна

Таланчук Петро Михайлович

д-р техн. наук, професор, Президент

Відкритий міжнародний ун-тет розвитку людини «Україна», Україна

Давиденко Ганна Віталіївна

д-р. пед. наук, професор

Відкритий міжнародний ун-тет розвитку людини «Україна», Україна

Калакура Ярослав Степанович

д-р. філос. наук, професор

Київський національний ун-тет імені Тараса Шевченка

Кірик Тамара Вікторівна

канд. пед. наук, доцент

ПВНЗ «Київський медичний університет», Україна

Похресник Анатолій Костянтинович

канд. філос. наук, доцент, директор

Київський технікум електронних приладів, Україна

Анотація

Колектив авторів пропонує науковій громадськості й загалу читачів з професійною освітою й без неї оглядову статтю з критичним аналізом сукупності сучасних знань про людство в цілому і про тих суб'єктів, з яких воно складається. Обрана нами тема відзначається всеохопністю й відсутністю чітких меж (хоч її можна назвати «Нооснови сучасного людинознавства») та прискоренням накопичення все більшої' і все суперечливішої інформації. Мету статті ми визначаємо як спробу надати кожному читачу загальну інформацію про Homo не у вигляді огляду досягнень політичних, соціальних чи всього ансамблю гуманітарних наук, а як сукупність найбільш важливих і переконливих законів природи, найцінніших фактів, експериментів і вимірів з усього світу «сучасних наук». Ми сподіваємося, що факти стануть основою об'єктивних оцінок себе самого, найближчого оточення, всіх співвітчизників, представників інших народів і всього людства в цілому. У попередніх статтях ми вказали не тільки на загрози його існуванню й тимчасову неспроможність жити в гармонії з довкіллям, а й запропонували шлях порятунку через заміну екологічно деструктивних виробництв рятівними для себе і довкілля ноотехнологіями (nootechnology=wisetechnology), що надають потрібне й лікують біосферу. Ми попередили про сучасне поєднання двох глобальних ноореволюцій -- виробничої'(№1) та гуманітарної(№2). Перша швидко зумовить стійкий ноосимбіоз Homo і решти біосфери, а друга дуже повільно замінить всі попередні гіпотези і нафантазовані припущення в історії, археології, психології, когнітології та інших гуманітарних науках точними фактами про появу людей та їх тривалу суспільну еволюцію. Стаття пропонує новітню ноонаукову інформацію для ефективного ноомислення і діяльності кожної людини й закликає до свідомої участі в розвитку двох вказаних ноореволюцій на благо співвітчизників і «кращої частини людства».

Ключові слова: люди розумні (Homo Sapiens -- HS) і подвійно розумні (Homo Sapiens Sapienses -- HSS), мислення і ноомислення, ноонауки, впливи на поведінку людини, різноманітність індивідуумів, сукупність позитивних і негативних рис, норми і патологія, звичайні війни, безумство внутрішніх конфліктів.

Вступ

Обрана великим колективом членів автономного об'єднання науковців з назвою «Київський клуб АНТИКОЛАПС» тема цієї статті відзначається виключно високою всеохопністю. У першому наближенні її можна назвати «Ноооснови сучасного людинознавства» як інтегральну сукупність новітніх ноознань про Homo, але ми визначаємо свою мету як набагато ширшу спробу надати читачам перший варіант критичного аналізу сукупності сучасних наукових ноознань про людство в цілому і про тих суб'єктів, з яких воно складається. Не йдеться про спробу узагальнення досягнень політичних, соціальних чи всього ансамблю гуманітарних наук, а про суму найважливіших та особливо переконливих законів природи, найцінніших фактів, експериментів і вимірів з усього світу «сучасних наук».

Завдання статті складні для виконання, адже доводиться обмежувати виклад мало не до конспективного переліку фактів, відмовляючись від деталізації всієї еволюції і концентруючись переважно над прогнозом близького і віддаленого майбутнього. Тому методологічною основою є поєднання найкращого з досягнень класичних точних і гуманітарних наук (Sciences&Arts) й усе численнішої групи молодих секторів досліджень, які ми називаємо «ноонауками (noosciences = wisesciences)», з якими читачі можуть порівняно детально ознайомитись з авторського словника «термінів з майбутнього», виконавши Гугл-пошук по слову «Nooglossary».

Конкретним результатом хочемо бачити використання читачами в своїй вузькій індивідуальній і широкій громадянській діяльності ультра-важливих нових ноознань, які в даний момент малопомітні в наявній інформаційній сфері через «приховування» всієї картини вже доволі близького непередбачуваного ноомайбутнього потоком матеріалів про COVID-2019 і його різновиди, океаном пропаганди і вигадок від організованої і профінансованої «путінцями» вельми досконалої системи ментального впливу, обдурювання всіх землян одночасно і витрат багатьох сотень мільярдів доларів Газпрому для створення грандіозної «п'ятої колони» не тільки у Німеччині, а й на всьому суходолі.

Інтегральним наслідком цього різновиду «консцієнтальної війни ХХІ століття» є не тільки очевидні для нас труднощі руху до такої бажаної перемоги у «війні-2022», а й цілком можливе неусвідомлення практично всіма потенційними читачами нашої статті того факту, що найбільшим і найфорсмажорнішим явищем-ХХІ на Землі стали дві глобальні ноореволюції -- №1 і №2. ноонаука мислення homo sapiens

Перша (вона в багатьох рисах відтворена на рис. 1) полягає в прискоренні створення людством комплексу ноозасобів для свого порятунку від наявних і можливих пандемій, війн за рештки природних ресурсів, цілої групи потенційних колапсів шляхом заміни всіх наявних виробництв поміченими нами в 2000 році екологічно ідеальними ноотехнологіями (nootechnology = wisetechnology), про що учасники Клубу повідомляли у багатьох статтях ([1-3] та ін.). Хоч виробнича ноореволюція все ще перебуває далеко позам межами «державних інтересів і пріоритетів» (їх помилковість засвідчили нещодавно Давос-2022 і діяльність ООН), але є реальним емерджентним явищем і має, як ми переконані, близьке та успішне майбутнє. Наш висновок: №1 чекає повний успіх через 5-10 років з тієї банальної причини, що рятівних технологій було 2 у 2000 р., 4 -- в 2010, 8 -- на початку 2019 р., зараз -- понад 35 з мало не щотижневим зростанням загальної кількості. Прихід нооери вже настає!

Незрівнянно складніша ситуація з ноореволюцією №2, що має гуманітарне скерування і вже розпочала обережненько замінювати накопичений всіма гуманітарними науками грандіозний океан припущень, несвідомих і свідомих вигадок, гіпотез і банальних індивідуальних і державних (російських, угорських та інших) фейків отриманими молодими ноонауками фактами і вимірами. Ця №2 найпомітніша в історико-археологічному секторі, де формується нооісторія як сукупність достатньо точних ізотопних й інших датувань та генетичного дешифрування (секвенування) органічної складової всіх старих і нових артефактів.

Генетик-лідер планети зі США Д. Райх щойно чітко окреслив сьогодення і майбутнє у темі опису появи та еволюції Homo та всіх його об'єднань: «Наше розуміння цих взаємозв'язків найближчими роками стане проблемою, що ґрунтується на більш ретельному аналізі даних та погляді на них з нових точок зору. Ми робимо кілька кроків назад і розуміємо, що ключові події та стосунки суттєво відрізняються від моделі першого проходу, яку ми спільно розробили. Модель, у створенні якої я брав участь, хитається (**акцентовано нами). Я знаходжу це захоплюючим і дестабілізуючим. І я хотів би взяти участь у спробі з'ясувати правду» [4].

Перші досягнення нооісторії ми вже використали для початку знищення всієї брехні про минуле носіїв українських генів і наведення доказів того, що вони вже здійснили для порятунку всього людства чотири мегаподвиги і в даний момент у війні-2022 сучасні нащадки трипільських пращурів успішно рухаються до перемоги, що колись може отримати назву «5-й мегаподвиг». Але загалом ми переконані в тому, що значні позитивні результати ноореволюція №2 зможе надати тільки через багато років шляхом зміни поколінь з причини неймовірної складності поєднання новітніх генетичних та інших фактів з невеликою об'єктивною частиною всіх попередніх гуманітарних знань. Приклад того, що навіть Д. Райх не досяг хоча б «мінімального бажаного», містить заключна частина щойно опублікованої нашої статті про всі наслідки віддаленої аж на 3250 років у минуле епохальної Толлензе-битви носіїв атлантичного і праукраїнського архетипів [5].

Про емоційні витоки нашої колективної статті

Видатна складність обраної теми аж ніяк не заохочувала до негайного створення бажаного тексту, але події останніх місяців і гостре бажання зробити свій внесок у виховання молоді і надання всім співгромадянам засобів не тільки для ПЕРЕМОГИ, а й для ефективного економічно-соціального прогресу Вітчизни як джерела нооодуховлення всієї планети, зумовили нашу спробу здійснити узагальнення ноознань про Homo.

Серед імпульсів до її появи -- явище втрати абсолютною більшістю громадян Російської Федерації спроможності до тверезого мислення і підтвердження того, що вони належать до підвиду Sapienses біологічного виду Homo Sapiens (і належать до HSS). Одним з центральних об'єктів нашого ноонаукового дослідження є інспірований свідомими зусиллями попередніх і сучасних керівників Росії особливий емоційний стан переважної більшості громадян, що відтворюється у бурхливих емоційних висловлюваннях і/чи участі в спробі знищення України й тих, хто не бажає публічно проголосити себе «росіянином».

З усім відомих текстів з цього приводу ми обрали такі рекордно точні і правдиві слова з першого твору на тему статті представника сучасної російської інтелігенції, композитора і співака Андрія Вадимовича Макаревича:

„Рождаясь, не выбирают страну,

И нам вовек не оборвать эту нить.

Моя страна ушла на войну,

И я не смог ее остановить.

Кому власть да сласть,

Кому сума да тюрьма,

А я не в силах эту боль превозмочь.

Моя страна сошла с ума,

И я ничем не могу помочь».

Не тільки російські пропагандисти та їх кремлівські «ляльководи», а й громадяни Росії «загалом» оцінили вчинок А.В. Макаревича агресивно - осудливо, приписавши йому якщо не відверто ворожі стосовно себе й Росії дії, то таки напевно непатріотичні. Вони залишили без уваги слова «моя країна» і його стан безмежного суму з приводу неможливості «допомогти їй»... Адже будь- яка війна неминуче знищить частину співгромадян навіть у тому випадку, коли в підсумку суперник скориться й підпише акт про капітуляцію. Чи відшкодовують ці втрати кінцеві положення цього акту?

Для патріота А.В. Макаревича в даному конкретному випадку подій в Україні цілком очевидно, що позитивний баланс неможливий навіть у випадку повної й майже безкровної перемоги, адже «вся країна (мається на увазі російський народ) втратила розум»...

То хто ж у цьому випадку має рацію -- «аномальний» А. В. Макаревич і нечисленні прихильники подібної точки зору, або приблизно 90-95% всіх росіян, що засуджують його за відмову ненавидіти українців і заклик не воювати з ними? Чи можна його погляди вважати «нормою», а патріотичну ейфорію більшості розглядати як тимчасову аномалію в тривалій історії росіян? Або нормою є емоції й переконання десятків мільйонів людей, а виключенням і дивною аномалією -- погляди й висловлювання А. В. Макаревича?

У пошуках відповіді будемо орієнтуватися не на думки корифеїв, літературу й всю сферу гуманітарних знань, а на надійні ФАКТИ, відкриті й сформульовані невеликою групою порівняно молодих точних наук після появи вимірювальних приладів для дослідження процесу мислення людини та більшості інших її дій.

Доведемо на основі звертання до цих ноонаук, що думки й учинки маси росіян закономірні й -- на жаль -- «нормальні».

Одночасно ми зможемо переконатися в чомусь не менш разючому -- А.В. Макаревич і подібні нечисленні «білі ворони» також діють «у межах норми» і зовсім не порушують ні законів Природи, ні глибинних витоків поведінки великих об'єднань людей з назвою «народи» або «племена».

Пріоритетно необхідні термінологічні уточнення

Так склалося, що виникла справжня прірва між сенсом і використанням слова «науки» на наших теренах і в англомовному світі (точніше на просторах домінування атлантичної парадигми), що доволі успішно руками (наказами!) КМ, МОН і НАН України змушує українських освітян і науковців витрачати великий відсоток сімейних ресурсів на скерування власної наукової продукції в приватні видання-монополісти з групи Scopus & Web of Science. Це надає практично нульовий внесок в наукове реноме України, але тішить «его» наших «началників (помилку ми зробили свідомо, адже вони не мають право називати себе «українцями»), чиє благополуччя живить потічок хабарів (їх назва -- «гранти»), який скеровують до нас відверті українофоби чи «корисні для путіна ідіоти-ліберали».

Тому ущільнюватимемо текст «до нескінченно короткого»:

- у нас «науки» означають всі хоч трохи упорядковані знання, а на Заході більш-менш точним відповідником є словосполучення Sciences&Arts (у першому наближенні -- точні і гуманітарні знання);

- у нас трошки шанують слово «ноосфера» і все ще не забороняють практично всі похідні слова з грецьким префіксом «ноо -- noo». На Заході після бурхливих дебатів 1960-1970 років вирішили ніколи більше не пропускати всі подібні слова у видання не тільки Scopus & Web of Science, а й Sciences&Arts. Дозволено вживати слово «noosphere» тільки для позначення «шарденівської spirit-оболонки», яку її прихильники бачать як поєднання навколо Землі всіх свідомих і несвідомих думок восьми мільярдів сучасних Homo;

- відповідальний автор і члени його невеликої «ноонаукової» групи за 20 років не змогли опублікувати «на Заході» нічогісінько не тільки про нооідеї, а й про глобальну і рятівну для людства виробничу ноореволюцію №1. Удома бували певні перешкоди, але ми все ж розвивали правильні уявлення про прогрес людства і опублікували навіть найцінніше з усього наявного -- рис. 1 з удосконаленою на основі нових чужих і наших відкриттів схемою еволюції людства, його сьогодення і доказами перших провісників настання нооери -- прибуття рятівних ноотехнологій, що обов'язково ліквідують всі деструктивні індустріальні і смарт-виробництва. Зробимо наголос на тому, що тільки зараз настав момент виконання порад нашого генія В. Вернадського. Ховаючись з родиною в Парижі від петроградських чекістів, сто років тому він точно спрогнозував неминучість колапсів у разі продовження «індустріалізму» і бачив порятунок Homo тільки у розвитку наук і самостійному виготовленні їжі й іншого потрібного без пошкодження біосфери [6].

Рис. 1. Детальна схема минулого, сучасності й майбутнього популяції HSS

Студенти запевнювали нас у переконливості й достатній інформативності схеми аж до відсутності потреби її детального пояснення.

Повіримо їм і тільки ще раз нагадаємо, що на Заході науковець оцінюється «некультурним», якщо використовує вказані на рис. 1 ноотерміни (теологічною аналогією є заборона слова «чорт»).

Головні ноонаукові факти про Homo як володаря планети

Цікавий нюанс на цю тему дарує нам сучасний Інтернет, де на слово Homo (людина, человек) ми отримуємо від 307 до 870 млн. матеріалів , а на слово Home -- у півсотні разів більше (аж 25,3 млрд.).

Авторське пояснення цього явища спиратиметься на рис. 2, на якому доволі переконливо вказані всі наслідки перетворення HSS у володаря Землі й пристосування бідолахи (всієї планети!) до задоволення власних потреб і примх.

Рис. 2. Темним кольором вказані території, які на третину чи на всі 100% трансформовані Homo Sapiens Sapienses для отримання їжі [7]

Для власного виживання і залишення нащадків HSS завжди вважав набагато важливішими знання і вміння споруджувати Home, а не сукупність інформації про себе та всіх інших людей. Тому не треба дивуватися ні даним з рис. 2, ні «інформаційній перевазі» слова Home над словом Homo.

Виконуючи власну обіцянку акцентувати не сьогодення, а майбутнє, вкажемо на те, що рис. 2 невдовзі опиниться в «анналах історії», бо поширення бактеріального нооперетворення первинної біопродукції в усі головні компоненти їжі ліквідує все сучасне комплексне с/г з його знущанням не тільки над живими істотами (Homo з'їдають приблизно 3400 живих істот щосекунди), а й над природним ландшафтом. Повідомлення про «смертельну небезпеку» зростання вмісту вуглекислого газу СО2 в атмосфері має всі підстави змагатися за гіннесівський титул «рекордна брехня», бо майже не впливає на середню температуру тропосфери, але вже підвищило загальну продуктивність фотосинтезу біосфери з щорічних 120 млрд. т. аж до 160 (це по 8 тонн на кожного Homo). Мікрогрибкова ноотехнологія «протеїн Fy» спроможна за 3-4 доби в побутових умовах без біореакторів перетворювати невелику частину «цих тонн» в ідеальний мікрофарш (просимо поглянути не тільки в наші статті, айв Інтернет з приводу «останніх новин»). Безмежно прикрий факт: Fy- інноватори зі США піклуються про зиски від завоювання веганського ринку, а не про швидку ліквідацію білкового голоду на всій планеті.

Будемо вважати, що найголовніше про успіхи Homo в «керуванні» планетою ми вказали, тому час перейти до нооінформації про нього й пояснення того, чому Бог вигнав Адама і Єву з Раю в «грішну біосферу».

Головні ноонаукові факти про мислення і поведінку Homo

Науковці накопичили чимало доказів того, що процес виділення HSS зі складу африканської фауни й перетворення в «не надто розумного Гегемона» тривав «багато мільйонів років» (цей показник вперто зростає через «викопування» все більш віддалених пращурів) й мав у наслідку збільшення чисельності первинної популяції приблизно в мільйон разів.

Доля (чи Бог?) урятувала від загибелі в очеретах дельти Нілу від нападів потужніших HS (це зображено на рис. 1) наших віддалених пращурів. Півсотні тисяч років тому Синайська пустеля тимчасово стала доволі вологою саванною. Невеличкі носії українських (по жіночій лінії) генів втекли в Східне Середземномор'я (в Палестину, Едем, Анатолію і т.д.), де на повну потужність «увімкнули» всі «божі подарунки» -- інтелект, допитливість, потяг до експериментів і обмірковування їх результатів, здібності до аналітичного і критичного мислення і «до всього іншого».

Однак, про «все інше» ми так захоплено висловитися не можемо і змушені розбиратися з усім доволі суворо і критично.

Розпочнемо з аналізу взаємодії людей в сенсі їх соціального життя. У результаті нещодавно були виявлені дивні факти. Ці досягнення точних наук формують об'єктивний погляд на головні закони мислення Homo і засади його видової поведінки. Вони достатньо успішно пояснюють нам колосальну кількісну перевагу генетично успадкованих поганих рис поведінки (жадібності, агресивності, брехливості, підступності тощо) над позитивними (альтруїзмом, чесністю та ін.). Чи не тому після несподіваного виявлення подібного нерівноважного комплексу рис в Адама і Єви Бог вирішив не «розпочинати все спочатку», а занурити їх в біосферу й подивитися -- що вийде. «Вийшло» не дуже добре (доказ -- рис. 2)...

Поганих і дуже поганих рис поведінки HSS науковці помітили майже сотню [8], а от позитивних -- трохи більше 10. Вважаємо очевидним твердження, що погані риси пріоритетно корисні для індивідуального успіху та виживання, а тому вони посилювалися мільйони років. А от появу альтруїзму, що являє собою спричинення собі шкоди через роздавання власних ресурсів своїм і чужим, пояснити й справді важкувато.

Виявляється, що в історії Homo був тривалий період позитивного, тривалого і потужного виховного впливу. Це відбувалося дуже давно на початковій стадії збільшення головного мозку. Люди жили в умовах еусоціальності -- постійного перебування в тісному колі родичів, що скупчилися на невеликій території (в печері, у «фортеці» з гілок дуже колючих чагарників і т.д.). Будемо коротко та узагальнено називати це утворення «Гніздом». Еволюцію істот в гніздових об'єднаннях доцільно виділяти особливим новим терміном -- еусоціальна еволюція.

Всі еусоціальні спільноти являють собою об'єднання у Гнізді багатьох особин або суб'єктів. Чи не найкращий приклад такого співтовариства -- колонія термітів в величезному і непогано захищеному притулку (термітнику). Кожне наявне на Землі еусоціальне об'єднання має виразні ознаки «надорганізму». Воно з повним успіхом виживає в біосфері як цілісність, але після розпаду на окремі незалежні «індивідууми» гарантовано гине (детальні пояснення можна знайти у книзі [9]).

Надорганізми в Природі є рідкістю. Всі вони мають своє Гніздо, всі складаються з декількох вельми різних підсистем. Ці підсистеми утворюються з дуже відмінних одна від одної груп. Основа їх розмежування -- відмінність у функціях, які вони виконують у Гнізді. Одна має завданням народження нових поколінь, інші -- оборону і швидкий ремонт Гнізда, забезпечення всіх членів надорганізму харчуванням і т.д.

З усіх сучасних еусоціальних об'єднань тільки людина (точніше -- HSS) має великий за розміром мозок. Мозок дійсно непоганий, але абсолютно непридатний для індивідуального проживання його власника. Насправді він з початкової простенької структури (заготовки мозку) може перетворитися на потужний робочий орган тільки в Гнізді і при впливі всього Гнізда в цілості.

Лише нагадаємо про поодинокі й загальновідомі випадки появи «мауглі», але аналізувати їх не будемо. Висловимо таке припущення: практично всі позитивні риси успадкованої поведінки сучасних людей є підстави вважати наслідком впливу еусоціальності (тобто -- життя в Гнізді упродовж десятків тисяч генерацій при постійному комплексному впливі багатьох людей).

Ми вважаємо неприпустимим серйозне переконання в «подвійній розумності» сучасного Homo. Це очевидне перебільшення, бо люди нікого не запитували і не проходили позаземного тестування. Та наші головні проблеми ми пов'язуємо серед усього і з тим, що найвищий показник «інтелекту HSS» був досягнутий давно у минулому, коли відбувалося головні змагання з іншими «розумними». Йдеться про неандертальців, денисівців і ще невідомих, бо їх не «відкрили» науковці. Та й полювання на мамонтів і трохи менших рогатих травоїдних без надмірного ризику загибелі вимагало великого і дуже розумного головного мозку. А от з початком переходу від полювання і збиральництва до менш небезпечного рільництва і тваринництва розпочався і прискорюється мозковий занепад, який ми детальніше розглянемо наприкінці статті.

З усіх відомих нам варіантів викладу найбільших недоліків мислення і поведінки Homo через поєднання успадкованих генетичних програм зміни мозку з все більшою кількістю зовнішніх впливів через зростання в колективі інших людей, використаємо текст одного з творів геніального австрійського нобеліанта і винахідника етології Конрада Лоренца (1903-1989), в яких він пояснював витоки такої великої нерівноваги рис негативної і позитивної поведінки. Він уводить поняття «неприпустимих помилок» в поведінці і діях всього людства, що сукупно непереборно заштовхують його в цілковито катастрофічне майбутнє. Наведемо короткий виклад його попереджень, акцентуючи зусилля на точності відтворення його ідей та змісті головних цивілізаційних загроз.

1. Перенаселення Землі. Воно змушує кожного з нас захищатися від надмірно інтенсивних соціальних контактів, відгороджуючись від них, фактично, майже «нелюдським» способом. Воно провокує і збуджує високу агресивність як наслідок скупченості безлічі індивідів в надто тісному просторі.

2. Спустошення природного середовища. Це не тільки знищує нормальний життєвий простір і робить небезпечними місця нашого проживання, а й убиває в самій людині всяке благоговіння перед красою і величчю відкритого зовнішнього світу.

3. Погоня і змагання. До них схильні не тільки індивідуали. Все людство мчить наввипередки з самим собою, а різні види стимуляції згубного і все більш швидкого розвитку техніки робить людей сліпими до всіх справжніх цінностей, що не залишає їм часу для найважливішої людської діяльності -- роздумів і міркувань.

4. Зникнення всіх сильних почуттів і афектів внаслідок зніженості. Розвиток техніки і фармакології породжує зростаючу нетерпимість до всього, що викликає найменший дискомфорт і невдоволення. Тим самим зникає здатність людини переживати ту радість, яка дається лише ціною важких зусиль при подоланні перешкод.

5. Генетичне виродження. У сучасній цивілізації немає ніяких факторів, крім «природного правового почуття» і деяких успадкованих традицій, здатних створити селекційний тиск на користь розвитку і збереження норм суспільної поведінки, хоча з ростом і ускладненням суспільства такі норми стають все потрібнішими.

6. Розрив з традицією. Він настає, коли досягається критична точка, в якій молодшому поколінню більше не вдається досягти взаєморозуміння зі старшим, не кажучи вже про культурне ототожнення з ним. Явище недостатнього контакту між батьками і дітьми викликає перші патологічні наслідки вже у новонароджених.

7. Безперервне зростання індоктринованості людства. Збільшення числа людей разом з вдосконаленням технічних засобів впливу на них призводять до такої уніфікації поглядів, якого ніколи раніше не знала історія. До того ж, спрямовувальна сила якоїсь доктрини швидко зростає разом кількістю твердо переконаних в її правильності послідовників, цілком можливо -- навіть в геометричній прогресії. Ефекти, що знищують індивідуальність, вітаються всіма, хто хоче маніпулювати масами людей.

8. Ядерна зброя створює для людства значну небезпеку, але уникнути її набагато легше, ніж всього комплексу загроз від описаних нами вище семи інших процесів» [10, с. 58,59].

Як бачите, найлегшим для усунення недоліком дій і мислення людей К. Лоренц вважав загрозу всепланетної ядерної війни, а найскладнішою перешкодою для подолання майбутніх катаклізмів розглядав сім поведінкових недоліків. Схоже, що кінець його життя був сумним, адже він не зміг відшукати перспективних шляхів глобального порятунку і не дочекався прибуття в 2000 році в потоці нанотехнологій помічених нами і вказаних на рис. 1 безмежно рятівних ноотехнологій.

Запропонована К. Лоренцом і його колегами наука про справжні витоки поведінки Homo і всіх розвинених істот з груповим розселенням має в Європі назву етологія, а за океаном -- еволюційне психологія ([11-14, 16] та ін.). Як курйоз вкажемо такий факт: тимчасова «модного» характеру увага до етології зробила її «найвпливовішою наукою 2007 року». Шкода, що не назавжди! Додамо, що в нашому аналізі глибин мислення і вчинків Homo не менш корисні нейромолекулярна фізіологія й інші підрозділи сучасної біології [15; 17; 18].

Подібність і спорідненість термінів «етнографія (чи «етнологія»)» і «етологія» цілком очевидні й дають змогу не наводити довгі міркування про їхнє походження й інші нюанси. Серед головних відмінностей цих двох наук для даної статті найважливіший один -- акцент на вельми детальному описі «що й де» без ґрунтовного пояснення «чому» у випадку етнографії й виразне прагнення етологів з'ясувати саме причини й закони.

Мрія й ціль етологів полягає в пошуку однозначного пояснення коріння і причин індивідуальної й колективної поведінки, віднайдення якихось загальних законів або закономірностей, приблизно подібних за точністю й вірогідністю до ньютонівських законів фізики. Тому найбільше їх цікавила відповідь на надзвичайно важливе й достоту глобальне запитання «Коли цей «сучасний і розвинутий» Homo Sapiens Sapienses, думаючи, що думає, мислить насправді й наскільки саме, а коли всього лише використовує мозок і нервову систему для формального обґрунтування неусвідомлених програм, копіюючи в підсумку дії' примітивного запрограмованого робота?»

У своїй еволюції етологія пройшла складні етапи підвищеної уваги до себе у випадках активного нерозуміння з боку мас громадян сутності своїх відкриттів і набагато більш спокійні періоди поваги й поступового включення в підручники із загальній біології для старших класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв і гімназій. Обмежимося одним прикладом подібного нерозуміння -- відношенням мас і більшості представників гуманітарних наук до так званого «закону агресії», який відкрив Конрад Лоренц.

Ґрунтуючись на безлічі особистих спостережень та інформації про праці колег-біологів з багатьох країн Заходу, К. Лоренц установив закон Природи, який стверджує, що реакції всіх Homo на об'єкти й події в найближчому оточенні чітко поділяються на нейтральні (в аспектах викиду адреналіну) і високоемоційні, що часто шокують і вражають назавжди. Існування реакцій другого типу він досить непродумано позначив коротким словом «агресія». У підсумку гранично зраділі ЗМІ сповістили на увесь світ, що Конрад Лоренц відкрив і сформулював «закон агресії», обґрунтувавши цим і те, і це, і все інше погане й негарне, що вичворили попередники й сам Homo.

Та К. Лоренц зовсім не намагався ототожнювати людину з машиною для безперервних убивств, він усього лише виявив розходження між нейтральними й емоційними реакціями розвинених живих істот на фактори навколишнього середовища й досліджував їхнє значення в дарвінівській еволюції й виживанні біологічних видів, у встановленні ієрархічної структури великих груп істот одного виду, у здійсненні конкуренції за «хліб і видовища» і т.д. Варто було б назвати відкриття «законом емоційної реакції», а не «законом агресії», адже настільки невдалим терміном він дав всі карти в руки жадібним до сенсацій ЗМІ й апологетам все ще надмірно привабливої теорії комунізму [19].

У подальших дослідженнях К. Лоренц із колегами відкрили й достатньо чітко сформулювали закон природної (видової) моралі. У скороченому (і трохи спрощеному) вигляді він виглядає в такий спосіб: мораль даного розвиненого біологічного виду прямо пропорційна «озброєності» кожного його представника.

По суті, мова йде про особливості разюче корисного винаходу Природи, що піклується про збереження життя в біосфері й підтримку її видової розмаїтості. Адже він означає, що вища досконалість зброї нападу й/або захисту однозначно гарантує настільки ж високоякісну внутрішньовидову мораль. Ідеальна зброя (можливість убити одним рухом) завжди сполучається з повною забороною на використання цієї зброї під час як завгодно запеклої конкуренції за кормову територію або прихильність самиці. Слабкість або відсутність смертельної зброї дуже погіршує мораль...

Аж до перетворення виду в «аморальний».

Загальновідомо, що майже ідеальною мораллю відрізняються отруйні змії, відмінно озброєні великі хижаки та ін. Навіть із лупою в руках важко виявити ознаки моралі в сімействі курячих та інших слабко озброєних птахів і ссавців. Під час бійок майже немає правил, а переможений повинен миттєво утекти, інакше він неминуче загине.

Видову мораль Homo етологи визнали «проміжною», що поєднує позитивні і негативні риси. Стосовно «своїх» людська мораль має помітні позитивні аспекти, тому що й без попереднього навчання навіть зовсім маленька людинка знає, що вдарити «свого» -- поганий учинок (хоча, на відміну від кобр або грізних вовків, не має вродженої абсолютної заборони на серйозні негативні дії стосовно «своїх»).

На жаль, набагато гіршою виявляється людська мораль стосовно «чужих». Погані вчинки не тільки не заборонені генетично, людина ще й вихваляється ними перед «своїми», а «свої» керівники гурту, племені, народу або «держави» без усяких сумнівів проголошують убивцю «чужих» великим героєм і прикрашають його орденами й медалями.

Немає нічого дивного в тім, що відношення до етології в багатьох державах світу набагато гірше, як до ентомології й навіть фізики (прикладом є Франція і Радянський Союз). Очевидним виключенням є сучасні німецькомовні країни, де закони етології вивчають у школі й досягають через необхідне виховання молоді помітного позитивного впливу на соціальну стабільність.

Зазначені закони етології особливо важливі для нашого аналізу тріади «українці, росіяни й Макаревич». Нижче -- доказ цього.

Ноонауки про тріаду «українці, росіяни й Макаревич»

Загальновідомо, що піднесення більшості ссавців і самої людини відбувалося в умовах групового розселення й безперервної кривавої боротьби за кормову територію й усе інше. Одинока людина не мала шансів на виживання, а природний добір шліфував цілком певні якісні характеристики цих груп: структуру організації, групову мораль і правила поведінки, генетично обумовлені реакції на зовнішні фактори й т.д. майже нескінченно.

З усіх винайдених відповідальним автором для потреб спілкування зі студентами рисунків і схем в даному місці викладу законів поведінки HSS оберемо не висвітлення змін законів роботи мозку Homo на різних стадіях його життя, а набагато потрібніший рис. 3, необхідний для цього параграфу і навіть для пояснення поведінки і мислення сучасного «російського фюрера».

Етологи довели, що примітивне фізіологічне виживання групи якихось ссавців (включаючи і людей у віддаленому минулому) радикально залежало від успішності охорони кормової території від зазіхань інших груп, які перебували поза її межами. На практиці це означає безперервну «війну на кордонах», намагання їх розширити і досягти вирішальної перемоги, перетворивши чоловічу частину групи переможених в «додатковий харчовий ресурс» (мільйони років попередники людей і пізніше пра-люди змушені були дотримуватися установки -- «З'їж ворога, інакше він з'їсть тебе»).

Рис. 3. Біологічно і соціально доцільна організація чоловічої частини груп людей (племен)

У суперництві тисяч груп різної чисельності відшліфовувалися найбільш досконалі зразки їх соціальної організації і майстерності в бійках і війнах. Переможцями стали ті групи, які мали зазначену на рис. 3 «пірамідальну» організацію. «Збройні сили» груп людей або інших зграйних істот (наприклад, павіанів) формують дорослі особини чоловічої статі, на чолі яких стоїть альфа- самець, спираючись на підтримку керованих. Рівні бета і гамма займають близькі друзі лідера, а униз йдуть менш статусні учасники піраміди. Основу складають омега-особини (на кримінальному жаргоні -- «шістки»), доля їх полягає в слухняності і спроможності терпіти інколи доволі злі жарти.

Зауважимо, що наявні факти свідчать про те, що маленький хлопчик Вовочка Путін був навіть не «шісткою», а «сімкою». Нагадаємо, що він вийшов у «двір» в момент появи серії анекдотів про «Вовочку» і вчительку «Марію Іванівну». Це пояснює багато особливостей його підліткового і дорослого життя, включаючи домінування в індивідуальному лексиконі слова «сортир» на самому початку його перебування на позиції «фюрера всея Рассеи».

Ефективність вказаної на рис. 3 «піраміди» залежить від особистісних рис альфа-лідера. Очевидно, що його агресивність і спроможність зберегти управління своїм «військом» навіть в критичні моменти силових сутичок на кордонах детермінує перемогу над ворогом, отже, виживання всього племені. Не менш важливою є згуртованість всієї «піраміди», усвідомлення єдності всіх «своїх», досить енергійна взаємна підтримка в бою (для її появи Природа винайшла феномен ціложиттєвої «дитячої дружби»), а також здатність на індивідуальну самопожертву заради порятунку більшості складу рідного племені.

Для етологів цілком очевидно, що найвищим завданням підліткового вікового періоду є виникнення якомога стійкіших зв'язків між ровесниками та формування чітко впорядкованої підліткової ієрархії. Втім, поза «пірамідою» залишається вказаний на рис. 3 невеликий відсоток хлопчиків з критичним мисленням, які утверджуються не бійками, а накопиченням знань і ремісничих (або інших) умінь, отриманих від «майстрів» -- осіб старшого віку.

Нам дуже важливо вказати також видатні психічні особливості тих, хто в «піраміді», і тих, хто знаходиться поза нею. Психіка «пірамідальників» надзвичайно чутлива і вони гранично гостро реагують не тільки на критичні висловлювання про себе, а й на поради, сприймаючи їх як приниження і низьку оцінку власних розумових та інших здібностей. Ця риса робить практично неможливим обмін позитивною інформацією між альфа-лідером і тими, хто розташований нижче, адже їх поради він сприймає як образу чи зазіхання на позицію «альфа». Таких нахаб він швидко і публічно карає, добиваючись повної покори. Очевидно, що у цій ситуації поняття «інтелект племені» редукується до інтелекту альфа-самця. Він далеко не найбільший дурень, але і не є наймудрішим й не має успадкованої здатності до глибоких роздумів. Альфа - особа любить і вміє битися і змагатися, відрізняється високою впертістю і вмінням досягати свого, незважаючи на синці і дрібні поранення.

Варто підкреслити, що природне перебування альфа-особини на вершині піраміди є тимчасовим, а не вічним явищем. Він змушений більшу частину свого інтелекту і фізіологічних можливостей спрямовувати на захист свого статусу, постійно засвідчувати всім учасникам суспільної «піраміди», що він є і залишається першим і «найкрутішим». І мови бути не може про прискорений рух до справжньої мудрості і досягнення бажаного не силою, а розумом. У цій ситуації щастям для альфа-лідера і всіх членів племені є його здатність прислухатися і використовувати поради найбільш мудрих і розумних представників тієї частини племені, що створена Природою для самостійного і критичного мислення. Ми їх вказали на рис. 3 осторонь від «піраміди», але в дійсності вони є активними членами племені, головна відміна яких від «пірамідальників» полягає в неучасті в змаганні за щаблі владного впливу та інші привілеї. Це надає їм можливість захищати оточуючих знаннями і мудрими передбаченнями, виготовляти важливі речі та винаходити ще досконаліші. Саме до них міг прислухатися достатньо розумний альфа-лідер, адже не розглядав їх як конкурентів, які всерйоз зазіхають на його становище.

Протягом усього історичного періоду еволюції людства досить рідко формувалися міцні тандеми з альфа-лідера і мудрого радника (відомими прикладами є тандеми «А.Македонский -- Аристотель», «Чингісхан і мудрець- китаєць» і т.п.). Набагато частіше піднятий на вершину влади молодий керівник племені чи держави користувався власним розумом і характерними для його віку основами генетично успадкованої поведінки. У суперництві з сусідами він кожен раз діяв так, як діяли керівники молодіжних територіальних угруповань в українських (приклад -- Кривий Ріг), російських (Казань, Тольятті), французьких (околиці Парижа) міст і містечок.

Переконані в корисності нагадування про впливи «законів підліткової поведінки» на Петра І (1672-1725) і його війну зі шведами, яких очолював Карл ХІІ (1682-1718). Карл ХІІ увійшов в історію як типовий «вундеркінд», який перейшов від підліткових розваг і «жартів» над усіма оточуючими до військових походів з твердим наміром перевершити всі досягнення Олександра Македонського. Королі-попередники залишили йому в спадок потужну імперію і чи не найкращі в Європі армію і флот. Після досягнення повноліття без особливих труднощів розгромив Данію, Польщу і завдав нищівної поразки старшому від себе Петру І під Нарвою.

Внаслідок майже цілковитої відсутності стратегічного мислення (пристосовані для цього мозкові структури формуються лише після настання «повної дорослості») Карл ХІІ замість закріплення перемоги, остаточного розгрому розпорошених збройних сил Петра І та цілком обгрунтованої окупації країни на основі привабливих обіцянок селянству (маємо на увазі гасло «земля і воля») дав йому кілька років на відновлення, витративши час на чергові розваги, що полягали в азартному «полюванні» на вельми прудкого та обережного польського короля Августа ІІ. Подальші події, що завершилися поразкою під Полтавою, тривалим «гостюванням» у турків, майже таємним поверненням додому, відчайдушним і нікому не потрібним передсмертним походом в Норвегію з вбивством своїми ж в спину -- відомі всім, а тому ми їх повторювати не будемо.

Важливо вказати інше: Петро І теж був підлітком, але на десять років старшим від Карла ХІІ. У ці десять років вмістилися і смертельний жах перед можливістю втрати життя внаслідок організованих суперниками з роду Милославських бунтів московських стрільців, і багаторічне накопичення досвіду плавання під справжніми вітрилами, будівництва кораблів, управління військами та ін. Однакова з Карлом ХІІ завзятість у Петра І доповнювалася більшим життєвим досвідом і деякою здатністю прислухатися до розумних порад інших осіб, насамперед, іноземних фахівців. Тому його остаточна перемога цілком закономірна.

Для невеликого узагальнення викладу «головних законів Природи» нагадаємо про новітні досягнення молодих наук, які детально вивчають головний мозок і діяльність нервової системи людини. З доступних для українців великих видань віддамо першість твору видатного науковця і лікаря з Нідерландів Д.Свааба з назвою «Ми -- це наш мозок» [20]. У цій книзі тема «мозок підлітка» займає дуже мало місця, бо автор не вважав підтримку процесу навчання і виховання своїм головним завданням (незрівнянно більше інформації він навів про нейрогормональні явища). Але все ж короткий висновок Д.Свааб сформулював дуже точно: «Підлітки дуже недовго можуть зосереджуватися на можливих наслідках своїх вчинків і зовсім не чутливі до загрози покарання. Причина в тому, що в них ще не визріла передлобна кора. Батьків заспокоює перспектива, що пубертатна поведінка колись закінчиться. А от для деяких учителів стає нестерпною думка про те, що на місце кожного підростаючого підлітка, якого вони випускають у світ чемним і благопристойним, у школу прийде новий розбишака. Для них цей жах ніколи не закінчується. У той час, коли, на нашу думку, мозок ембріона та мозок підлітка не годяться ні на яку путню справу, у них відбуваються надзвичайно складні та делікатні зміни».

Спираючись на багато джерел, деталізуємо слова «делікатні зміни» для років підліткової кризи: за цей недовгий період усередині мозку значно зростає кількість сполучної «білої речовини», перебудовуються контакти приблизно 80% його об'єму й у результаті формується «цілком інша особа», яка мало чим в засадах мислення і реакцій на безліч соціально важливих чинників нагадує ту дитину, яка увійшла в процес «справжнього дорослішання».

Якщо зануритися в глибини історії племен і народів а потім уважно роззирнутися довкола, то виявиться, що в світі надто багато прикладів того, як загальновідомі керівники держав демонструють всі симптоми типової підліткової поведінки, повторюючи зразки дій альфа-провідників підліткових «пацанських» зграй і плутаючи генетично успадковані імпульси неврівноваженої агресивності з глибокими і стратегічними міркуваннями. Залишається лише шкодувати про те, що не в усіх сучасних державах світу до вищих державних посад категорично заборонено допускати осіб віком до 45 - 50 років. Радимо читачам звернути пильну увагу на приклади успішного державного управління і зовнішньої політики: в Європі -- Ірландія та

Німеччина, в Азії -- Сінгапур і материковий Китай часів стрімкого піднесення, керівники якого таємно літали на «нічні навчання» в Сінгапур до генія з коротким прізвищем «Ю». А от сучасний лідер Китаю -- типовий підліток і тому швидко стає все небезпечнішим і для своєї країни, і для всього світу.

Для максимально короткої ілюстрації змісту останнього речення включимо у виклад вісім елементів з повного авторського переліку 32 рис поведінки Homo у час «підліткової кризи».

Надмірно гостра або акцентована реакція на себе, на оцінку власної персони іншими людьми.

Значна підпорядкованість групі (перш за все -- для хлопчиків), атрактивний характер втягування в неї, внутрішня узгодженість з підпорядкованістю і необхідністю першорядного врахування приналежності саме до цієї групи.

Під час перебування в групі -- гранична обмеженість індивідуальної свободи, множинності вибору дій і оцінок, пригнічуючий вплив на «свободу волі».

Примітивізованість (спрощеність) мислення і його «прискореність» (причина -- надмірний вплив емоційної складової і недорозвиненість механізмів аудиту).

Виразне домінування пріоритетів «даної миті» над потребами раціональної побудови і розвитку життєвої стратегії і всього процесу сучасної соціумізаціі (тобто, рівноправного входження в суспільство).

Захоплення "величезним" (і ще більше -- гігантським).

Дуже висока небезпека зіткнення сторонніх осіб з підлітковою зграєю в момент, коли її керівник обирає вектор "спільних дій".

Поява Інтернету та екранних засобів як додаткової перешкоди в здійсненні позитивного впливу дорослих на дітей і підлітків в аспектах запобігання небезпек процесу перебудови головного мозку у дорослий стан.

Це фрагмент зі статті про прояви підліткової поведінки у «Великих Політиків» в російське антипутінське електронне видання RELGA (Ростовская электронная газета) [21]. Редакція майже одразу подякувала за особливо високу корисність застосування в «ростовській практиці» пункту 31...

А от висновки щодо сучасних світових «великих політиків» запрошуємо зробити самостійно.

Загальні висновки і ноорекомендації

Невблаганні природні закони діяльності мозку людини й коріння індивідуальної поведінки для представників чоловічої статі полягають в автоматичному суперництві за лідерство після природного (чи примусового -- як в армії чи тюрмах) формування зграї. Ми залишимо в іншу статтю аналіз генетичних програм поведінки жінок, орієнтованих на їхнє запекле суперництво між собою за увагу й матеріальні ресурси чоловіків. їх вплив колосальний, тому утворення тісних груп з жінок, не кажучи про політичні партії, не відбувається ніколи (насправді «майже ніколи», адже зрідка може сформуватися «лесбійська жіноча партія» чи інша незвичайність на кшталт «фемінізму»).

Отже -- маса чоловічого складу будь-якого народу формується з «пірамідальників», всі програми яких мільйони років відшліфовувалися для вступу в групу й життя в ній з прекрасною готовністю до підпорядкування й колосальною спроможністю до індоктринації. На вершині цієї піраміди -- за задумом Природи -- перебуває вождь. Та успіхи племені у разі домінування примітивної моделі «піраміда + вождь» залежать від характеру звивин у мозку однієї людини. Природний добір не заохочує хаос і завжди, якщо має досить часу, добирається до якоїсь досконалості. У випадку первісної примітивної чисто фауністичної моделі Природа залишилася незадоволеною тим, що видатні можливості головного мозку як засобу реакції на всі події, що ще не відбулися, не використані.

Тому вона винайшла й широко впровадила у практику життєдіяльності племен більш складну бінарну модель, відтворену на рис. 3: велика «піраміда + вождь» доповнюється невеликою групкою особин із критичним мисленням (інтелектом племені) і життєвою програмою надзвичайного інтересу до всього на світі, зокрема, до освоєння навичок ремесла від старших за віком, до нагромадження корисної для племені інформації та її наступного аналізу і використання.

У підсумку «дурні» племена із упертим вождем повністю програли конкуренцію більш прогресивним, де вождь уміло використовував поради організаційного плану й технологічні пропозиції тих розумників, які були поруч із ним у племені. Він їх не лупцював, як порадників з бета-гама рівнів, тому що не вважав суперниками за оволодіння настільки привабливою верхівкою піраміди, а використовував (приклади ми наводили) для досягнення переваги свого племені над усіма іншими.

Викладене вважаємо достатнім для формулювання науково обґрунтованої відповіді на радикально важливе питання про нормальність або ненормальність поведінки росіян і Макаревича в 2014 році та пізніше стосовно себе та українців.

У будь-яких серйозних міжплемінних конфліктах за всіх часів існував певний ритуал: «армії» розташовувалися навпроти за межами кидка дротика або каменюки. У початковій стадії йшов обмін думками між найбільш горластими такого особливого змісту, що місце сутичок «армій» одержало у росіян на диво точну назву -- «поле брани». Досить часто після цього відбувався двобій двох кращих воїнів. Якщо суперники хотіли уникнути більших втрат, «війна» у цьому випадку закінчувалася на користь переможця. Та бувало й так, що всього цього виявлялося недостатньо, тоді вже...

Забезпечення фізіологічної можливості для участі в подібній бійці чоловічого організму досягається, як відомо, викидом адреналіну для активізації м'язів. Переможені заздалегідь знали, що їх обов'язково з'їдять, тому що в часи полювань на мамонтів або бізонів не було ніякої можливості використовувати полоненого ворога поруч із собою для успішного ураження потужної дичини. Під час сутички зберігалася не стільки повага до ворога, скільки виконувались якісь доцільні обмеження: не можна було відкушувати частини тіл убитих просто «на поле брани» і т.д. Мізки учасників битви, очевидно, були збуджені, але не нескінченно, тому що потрібно було зберігати уважність і точність керування власними м'язами упродовж досить тривалого часу.

Жінки на видноті й осторонь пасивно чекали підсумку битви й не побоювалася того, що поповнять запаси їжі переможців.

Описаний нами дарвінівський добір у конкуренції племен надзвичайно стимулював єдність їхнього складу, почуття «свого», упевненості в «нашій» єдності й гарантії того, що кожний захистить «свого» і буде здатний пожертвувати власним життям для гарантування повної перемоги «своїх».

Домінування почуття єдності й переконаність у тім, що «внутрішній ворог» набагато небезпечніший для рідного племені від будь-якого зовнішнього, стало головною причиною того, що «внутрішні війни» завжди й скрізь відбувалися на максимально високому емоційному тлі.

Цю думку можна виразити й у такий спосіб: природна для людей агресивність щодо представників навколишніх гуртів або племен, що конкурують із «нами» за кормову територію, підсилюється в сотню разів, якщо «свій» виявляється «чужим», якщо він відверто чи приховано підтримує ворогів словом і справою, якщо частина раніше монолітного населення виявляється «не такою, як треба». Прагнення до виживання «своїх» («нас») у цьому випадку цілковито і миттєво виключає в 90-95% дорослих логіку й здатність до наукових міркувань про гуманізм і людинолюбство, змушуючи до моментальних дій для локалізації й повного усунення небезпечної «зарази». Іншими словами -- настає стан безумства.

У будь-яких війнах між різними племенами (зовнішніх конфліктах) частина переможених зазвичай залишалася жити. У внутрішніх конфліктах знищення, як правило, повне й без попередніх церемоній. В історії описано багато випадків того, що група «єретиків» знищувалася на 100% (класичний приклад -- цілковита загибель населення південнофранцузького міста Безьє в 1209 р. Безлімітна ненависть внутрішніх конфліктів пояснює жахи релігійної різанини на сучасному Близькому Сході, де суніти та шиїти, що вклоняються одному й тому ж Аллахові й цитують той самий Коран, знищують один одного навіть у мечетях...

...