Р.Дж. Колінгвуд: Проблема свідомості в концептуальному полі "Принципів мистецтва"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Р.Дж. Колінгвуд: проблема свідомості в концептуальному полі «Принципів мистецтва»

Тернова Марина Володимирівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри суспільних наук. Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

Показано, що англійський науковець сприймав свідомість як складну структуру, яка потребує міжнаукового підходу. Внаслідок цього історико-філософська інтерпретація свідомості трансформується передусім у поле психологічного знання, оскільки від початку ХХ століття саме на теренах психології аргументується найбільш структурована модель психіки людини, в якій «свідомість» має власне місце, виконуючи низку функцій.

Ключові слова: свідомість, самосвідомість, концептуальне поле, психологічне знання, художня творчість, емоція, «теорія Джеймса - Ланге», корупція, структура психіки.

R.G. Collingwood: the problem of consciousness in the conceptual domain of «Principles of art»

Maryna Ternova

Emphasis is placed on R.G. Collingwood's authorial position, which is centered around a range of issues such as artistic creation, emotion, the sensory sphere, and their impact on both the creation and perception of artistic works.

Key words: eonsciousness, self-awareness, conceptual field, psychological knowledge, artistic expression, emotion, «the James-Lange theory», corruption, structure of psyche.

Монографія «Принципи мистецтва» (1938), яка є головним джерелом естетико-мистецтвознавчих поглядів Р.Дж. Колінгвуда, вийшла друком напередодні Другої світової війни, що зумовило досить пізнє входження цього вкрай важливого для англійської гуманістики дослідження в європейський культурний простір. Однак упродовж 70-90-х років ХХ століття саме ця праця англійського науковця виявилася настільки теоретично вагомою, що низка піднятих Колінгву- дом проблем і сьогодні оцінюється як потужне підґрунтя для відтворення логіки дослідницького процесу на теренах філософії, естетики, психології, мистецтвознавства від межі ХІХ - ХХ до початку третього десятиліття ХХІ століття.

Оскільки актуалізація проблеми свідомості в концептуальному полі «Принципів мистецтва» збіглась із поширенням як психоаналітичних пошуків у площині «свідоме - позасвідоме», так і юнгіанської концепції «глибинної психології», сучасне «прочитання» окремих психопатологічних станів, які осмислюються передусім у метамодерністській літературі (метапроза), виявиться більш потужним. Цьому, на нашу думку, може сприяти гіпотетична ідея - здійснити аналіз процесуальності концептуального руху «Р.Дж. Колінгвуд - З. Фройд - К.-Г. Юнг - метамодернізм», що надасть можливість реконструкції заявленої у статті проблеми теоретичної завершеності.

Мета статті полягає у наступному:

- виокремленні проблеми свідомості в концептуальному полі «Принципів мистецтва» Р.Дж. Колінгвуда;

- реконструюванні авторських підходів до можливих модифікацій поняття «свідомість» і виявлення специфіки цього структурного елементу психіки;

- здійсненні порівняльного аналізу інтерпре- таційних підходів до проблеми свідомості впродовж 20-40-х років ХХ й початку ХХІ століття та використанні їх у метамодерністському літературно-мистецькому просторі.

Окремі аспекти монографії Р.Дж. Колінгвуда були проаналізовані в наукових розвідках Л. Бабушки, Т. Кривошеї, О. Оніщенко, проте ніхто з них не виокремлював проблему свідомості як предмет теоретичного аналізу.

Серед публікацій українських науковців, що побачили світ на початку ХХІ століття, наголосимо на статтях К. Шадманова, Н. Щербини та О. Щербини, в яких, хоча і дещо опосередковано розглядається спадщина Р.ДЖ. Колінгвуда, проте вони все ж дотичні до історії англійської гуманістики.

Оскільки в статті досліджується період, пов'язаний з науковою діяльністю З. Фройда та К.-Г. Юнга, то увагу звернено на позицію Л. Левчук, В. Менжуліна, Н. Хамітова, які на теренах української гуманістики найбільш послідовно й предметно аналізували фрейдівсько-юнгіанське розуміння свідомості.

Не заперечуючи проти означеної інтерпретації поняття «свідомість», автором якої є відомий український філософ І. Бичко, звернемо лише увагу на поняття «несвідоме», яке на межі ХХ - ХХІ століття, значною мірою завдяки напрацюванням Л. Левчук та Н. Хамітова, в українській гуманістиці трансформовано в поняття «позасвідоме», що в процесі аналізу свідомості дає можливість не уникати позиції психоаналітиків, які потужно вплинули на реконструкцію змісту психіки, де свідомість виступає одним з структурних елементів.

На відміну від філософії, психологія акцентує, що «свідомість - це: 1) вищий рівень психічного відображення і саморегуляції зазвичай вважається властивим тільки людині як суспільно-історичній істоті; 2) думки, почуття, які індивід усвідомлює в будь-який даний момент; 3) свідомість відрізняється від станів сну чи хвороби (кома, амнезія...) та органічно вплетена в духовний досвід людства» (Свідомість [EP]).

Філософсько-психологічне трактування свідомості має принципове значення задля реконструкції теоретичних орієнтирів Р.Дж. Колінгвуда, оскільки «свідомість» цікавила його не лише сама по собі, а й як обов'язковий стимул у процесі становлення творчого задуму та пошуків засобів його реалізації. Узагальнюючи аспекти колінгвудівського аналізу свідомості, представлені у «Довіднику» до видання «Принципів мистецтва», можна стверджувати, що вони сфокусовані навколо такого: «свідомість, самосвідомість, свобода свідомості, видозміни відчуттів свідомістю, подовження відчуттів свідомістю, ставлення до уяви як форми думки, як того, що породжує мистецтво, роздвоєння свідомості, корупція або брехня свідомості, емоції свідомості. «Свідома» (частина)/«позасвідома» (частина)» (R.G. Collingwood, 1938, с. 320).

Враховуючи нормативи статті, спробуємо, спираючись на теоретичні настанови Р.Дж. Колінгвуда, реконструювати аргументовану ним концепцію свідомості, початковою тезою якої, на нашу думку, мають стати загальні обриси феномену «свідомість». Вони доволі ґрунтовно осмислені дослідником, оскільки він «вибудовує» їх не лише на теренах мистецтва, а й у просторі емоцій, що породжуються різними причинами, серед яких важливе місце посідає «подвійна емоція», тобто та, спираючись на яку працював художник, і та, що виникає у реципієнта в процесі сприймання мистецького твору.

На нашу думку, своєрідне превалювання феномену «емоція» на сторінках «Принципів мистецтва» слід оцінювати як данину часу, адже наприкінці ХІХ століття на англійських теренах активно обговорювалася «теорія емоцій», яку незалежно один від одного аргументували американський психолог Вільям Джеймс (1842-1910) та датський лікар, фізіолог і психолог Карл Георг Ланге (1834-1900). Як стаття В. Джеймса «Що таке емоція?» (1884), так і публікації К.-Г Юнга, які вийшли друком упродовж 1885 року, показали спільність позиції цих науковців, а їхні погляди були об'єднані назвою «теорія емоцій Джеймса-Ланге». Теоретична позиція «Джеймса-Ланге» базувалася на гіпотезі, за якою емоція є наслідком усвідомлення людиною рефлекторно-фізіологічних змін в організмі. Відтак на першу позицію висуваються фізіологічні зміни, а емоція виникає тоді, коли мозок реагує на інформацію, отриману організмом через нервову систему. У переддень ХХ століття емоція розглядалась як наслідок фізіологічних зрушень (Шапар, 2007, с. 526).

Сформулювавши теоретичну настанову «емоції - свідомості», Р.Дж. Колінгвуд розглядає ситуацію коли людина «усвідомлює, що переживає якусь емоцію»: наразі ключовим словом є «усвідомлює». Наступний крок - «це лише збудження або сум'яття, що відбувається всередині душі людини, оскільки природа цього відчуття їй невідома» (R.G. Collingwood, 1938, с.110). Р.Дж. Колінгвуд вважає, що доки людина перебуває в такому невизначеному стані, все, що вона може сказати про свої емоції, буде звучати наступним чином: «Я відчуваю...Я не знаю, що ж я відчуваю». Такий стан кваліфікується ним як стан розгубленості та безпорадності, з якого людина «витягує себе, здійснюючи те, що ми називаємо самовираженням» (R.G. Collingwood, 1938, с. 111).

Внаслідок власних міркувань науковцем пропонується наступний концептуалізований висновок, який ми процитуємо повністю: «Ця діяльність має деяке відношення до того, що ми називаємо мовою - вона виявляє себе за допомогою мовлення. Окрім того, вона (діяльність - М.Т) має відношення до свідомості людини: виражена емоція є емоцією, яку людині, що відчуває її, вдалося усвідомити» (R.G. Collingwood, 1938, с. 111).

Проте численні похідні, які є наслідком оперування Р.Дж. Колінгвудом співвідношення «свідомість - усвідомлення», не так цікавлять науковця, як «емоція - свідомість», до розгляду якого він звертається у різних розділах монографії «Принципи мистецтва». Так, у концептуально важливому розділі «Мова» (R.G. Collingwood, 1938, с. 209-246), після якого йде розділ «Мистецтво як мова» (R.G. Collingwood, 1938, с. 249260), наголошується на особливій ролі свідомості у просторі так званих психічних емоцій, які можна представити кількома способами. Серед них найбільша виразність досягається у тому разі, «якщо робота свідомості перетворює їх із вражень на ідеї» (R.G. Collingwood, 1938, с. 214).

- «ненависть являє собою почуття антагонізму, вона є ставленням до чогось, що, на наш погляд, протидіє виконанню наших бажань або завдає нам болю...(Це визначення Колінгвуд підтверджує посиланням на «Етику» Б. Спінози - B. Spinoza. Ethics, III. Affectuum Difinitiones, VII., - на сторінках якої зафіксоване його ставлення до цього почуття: «. ненависть не що інше як незадоволення (смуток), що супроводжується ідеєю зовнішньої причини». Коментуючи думку Б. Спінози, Р.Дж. Колінгвуд вважає за необхідне артикулювати, що спінозівська позиція передбачає «усвідомлення власного “Я”»;

- «любов - це почуття до чогось, що ми вважаємо нерозривно пов'язаним з нашим власним існуванням, отож зло або благо для об'єкта нашої любові виявляється злом чи благом для нас самих»;

- «гнів, на відміну від ненависті, хоча і не передбачає існування будь-якого об'єкта, який міг би нас розгнівати, все ж має на увазі усвідомлення власного ”Я” під загрозою тиску або зовнішніх перешкод»;

- «сором - це усвідомлення власної слабкості або нездатності» (R.G. Collingwood, 1938, с. 214215).

- «.психічна емоція - це емоційний заряд почуття, однак емоція свідомості являє собою емоційний заряд не почуття, а певного стану свідомості. Отже, якщо ми задамося питанням, що це за почуття, для якого емоційним зарядом є сором, і виявиться (цілком справедливо), що ніяких, окрім, жару в щоках й мускульного розслаблення, не існує»;

- «...ми можемо спростувати судження здорового глузду, що люди червоніють від сорому і запропонувати власне карколомне відкриття, що ми соромимося тому, що червоніємо. Однак все це породжує парадокс, заснований на неправильному розумінні». На думку Колінгвуда, «попередня послідовність (1) червоний колір, (2) почуття страху, (3) його зовнішнє виявлення має місце у випадку з психічними емоціями»;

- «.емоціям свідомості відповідатиме наступна послідовність: (1) усвідомлення нашої власної неповноцінності (воно є не почуттям, а видом свідомості), (2) сором, (3) почервоніння. Здоровий глузд має рацію, а теорія Джеймса-Ланге є помилковою» (R.G. Collingwood, 1938, с. 215).

Якщо упродовж різних розділів «Принципів мистецтва» Р.Дж. Колінгвуд давав обережні оцінки «теорії Джеймса-Ланге», то у розділі «Мова», підсумувавши власні «роздуми - узагальнення» щодо «емоцій свідомості», «психічних емоцій», оприлюднивши гіпотетичне припущення щодо «видів свідомості» та продуктивно використавши потенціал етичних почуттів, він (Колінгвуд) негативно оцінив фізіологізацію емоцій. Принагідно зауважимо, що окремі тези «теорії Джеймса-Ланге» і на початку ХХІ століття мають як прихильників, так і опонентів, що, на нашу думку, працює на оціночні вагання англійського історика науки.

Серед низки настанов, які об'єднують колінгвудівську інтерпретацію свідомості, певного коментування заслуговує доволі суперечлива ідея «корупції, або брехні свідомості». Слід нагадати, що практика введення в контекст розгляду естетико-мистецтвознавчої проблематики так званих нетипових понять, запозичених з іншого дослідницького простору, показовим чином відбита у теоретичній спадщині Шарля Бодлера (1821-1867).

Мається на увазі есе «проклятого поета» «Про пана Арі Шеффера і про фальсифікаторів почуття. Салон 1846 року», яке досить ґрунтовно розглянуто на сторінках монографії О. Оніщенко «Культурологічні виміри інтелектуальної прози: від художньої творчості до “ігор розуму”» (2021). Зокрема, авторка зауважує, що «.критика полотен А. Шеффера, до естетико-художньої цінності яких скептично ставилися й інші фахівці, дозволила Бодлеру “сконструювати” вкрай продуктивну формально-логічну структуру, яку він окреслив як “фальсифікація почуттів”» (Оніщенко, 2021, с. 161).

Інтерпретуючи позицію Ш. Бодлера, О. Оні- щенко відзначає, що він вважав «фальсифікаторів почуттів» поганими живописцями, для яких найважливішим є факт «присутності в мистецтві», і глузував з тих, хто змішує «сентиментальність з моралізаторством, рухаючись до справжнього ребусу з почуттів». Окрім означеного, О. Оні- щенко артикулює думку Ш. Бодлера щодо помилкової ідеї А. Шеффера, який шукав шляхи задля «неприроднього зближення образотворчого мистецтва з поезією, що породжує так званий “зримий живопис”, вадою якого виступає “ілюстративність”» (Оніщенко, 2021, с. 160).

Навряд чи Р.Дж. Колінгвуд механічно наслідував автора «Квітів зла» (1857), прізвища якого взагалі немає у «Принципах мистецтва». Йдеться про інше. Дослідницькі прийоми, які були використані одним теоретиком, подекуди досить міцно закріплювалися і в культурному, і в науковому просторі, «працюючи» на його розширення. Використавши засади хронологічного підходу, можна припустити, що Колінгвуд був знайомий з есеїстикою Бодлера і застосував поняття «корупція» до аналізу свідомості так само, як раніше поняття «фальсифікація» дало змогу Бодлеру відділити зерна від плевел на теренах французького живопису середини ХІХ століття (О. Оніщенко).

Аналіз такої структури, як «корупція, або брехня свідомості», потребує розкриття етимології терміна «корупція (похідне від двох латин. слів corruption та corrumpere) - розбещеність, підкуп, продажність: зловживання службовим становищем чи владою у власних цілях або отримання фінансово-матеріальної користі» (Корупція [EP]).

Поштовхом до формування тези про корумпованість та брехливість свідомості став колінгвудівський наголос на «біполярності думки»: «Свідомість, - наголошує Колінгвуд, - є думкою в своїй абсолютно фундаментальній та початковій формі» (R.G. Collingwood, 1938, с. 201), а це означає, що воно має ту саму біполярність, що і думка. Водночас, біполярність доцільно зіставляти з діяльністю, яку «можна виконати добре або погано». Цей висновок трансформується у сферу свідомості: «.те, що думається, може бути істинним або брехливим» (R.G. Collingwood, 1938, с. 201).

Початкові підходи до аргументації ідеї «корумпованості, або брехливості свідомості» Р.Дж. Колінгвуд подає на досить спрощених прикладах, а саме: свідомість не може думати - це собака, коли перед нею є кішка. Інший варіант, так би мовити, пояснювальних прикладів: твердження «ось як я відчуваю» насправді передбачає подвійну полярність - протилежне твердження «ось як я не відчуваю» Підсумовуючи свої підходи до «ко- румпованості, Колінгвуд зазначає: «Навіть коли б насправді свідомість ніколи не помилялась, вона б все одно мала ту спільну рису зі всіма формами думки, вона повинна жити відкидаючи помилки. Істинна свідомість - це визнання наших почуттів, брехлива свідомість - буде відмовою від них (почуттів - М.Т'.), тобто думкою: «Ці почуття не мої» (R.G. Collingwood, 1938, с. 201).

Ця «плетениця» розміркувань Р.Дж. Коллінгвуда дає йому підстави говорити про «корупцію» свідомості, оскільки «свідомість в таких випадках дозволяє себе підкупити, спотворює свою функцію, обертаючись від важкого та небезпечного завдання до чогось більш простого» (R.G. Collingwood, 1938, с. 202). На нашу думку, значний інтерес викликає, з одного боку, колінгвудівське переконання значення феномену «корупція - корумпованість», а з іншого - те, як психологія на початку ХХ століття окреслювала комплекс питань, пов'язаних саме з «корупцією - корумпованістю». У концептуальному полі «Принципів мистецтва» не виявлено як усього змісту поставлених питань так і не запропоновано авторської відповіді на них. Однак, попри це, для гуманістики першої третини ХХ століття Р.Дж. Колінгвуд зробив доволі корисну роботу: по-перше, наголосив на корумпованості й брехливості свідомості, залишивши при цьому простір для дискусій та подальшої дослідницької роботи, а по-друге, реанімував інтерес до тези Платона «брехня в душі», оскільки, на його (Р.Дж. Колінгвуда) думку, грецький філософ мав на увазі саме «брехливу свідомість». Паралельно з тезою Платона представлена позиція Б. Спінози та Р. Декарта, що підсилює філософсько-етичний аспект питань, які розробляє англійський історик науки; по-третє, до подекуди суперечливих чи ескізно поданих розмислів Колінгвуда «підключаються» теми творчості художника, його ролі в житті суспільства і феномен «поганого мистецтва». Принагідно наголосимо, що формально-логічна структура «погане мистецтво» неодноразово трапляється на сторінках «Принципів мистецтва», проте чіткого окреслення його суті ми не отримуємо, це власне не концепція Колінгвуда, а лише окремі тези в логіці протиставлення «хороше - погане мистецтво».

Слушність цієї настанови Р.Дж. Колінгвуда підтверджує його наступний висновок: «Чим більше корумпована свідомість, тим більш отруєними виявляються криниці істини. Інтелект вже не може побудувати нічого усталеного. Моральні побудови виявляються повітряними замками. Політичні та економічні системи перетворюються в павутиння. Навіть звичайне душевне і фізичне здоров'я ставиться під запитання. І окрім цього слід пам'ятати, що корумпована свідомість являє собою синонім поганого мистецтва» (R.G. Collingwood, 1938, с. 259).

Розглянемо наступну настанову «свідома» (частина)/«позасвідома» (частина) скоріше як данину резонансу, що його на англійських теренах поступово набував психоаналіз у той період, коли Р.Дж. Колінгвуд працював над написанням «Принципів мистецтва». Хоча прізвища З. Фрейда (1856-1939) та К.-Г. Юнга (1875-1961) Р.Дж. Колінгвуд згадує досить побіжно, він все ж оцінив їх як поганих критиків, згадавши дослідження З. Фрейда, присвячені позасвідомим витокам творчої неординарності Леонардо да Вінчі та творчо-пошуковій моделі формування особистості Гете, яку реконструював К.-Г. Юнг. Водночас Колінгвуд без прямих посилань на Фрейда чи Юнга використовує поняття «позасвідоме», яке йому, по-перше було відоме (у просторі англійської гуманістики на початку ХХ століття ним оперувала незначна кількість науковців), а по-друге він вважає за необхідне зафіксувати своє знання. Позицію Колінгвуда можна зрозуміти: у першій третині ХХ століття, аргументуючи тези теорії свідомості та докладаючи значних зусиль задля її концептуалізації, було б неправильним з його боку зафіксувати факт свого знання.

Як відомо, З. Фрейд оприлюднив структуру психоаналізу у 1896 році і представив як таку, що «ґрунтується на трьох «китах»: 1) концепції позасвідомого як регулятора людської поведінки; 2) вченні про дитячу сексуальність, за яким сублімована (перетворена) статева енергія є джерелом творчої активності людини; 3) теорії сновидінь як давнього, архаїчного шару психічного життя» (Левчук, 2002, с. 62).

Наразі слід визнати, що структура психіки, розроблена З. Фрейдом закріпилася і серед наукової спільноти і серед широкого європейського загалу, який цікавився розвитком психології. Що ж стосується теорії «глибинної психології» і десятирівневої структури психіки, аргументованої Юнгом, в якій є «колективне» та «особистісне» позасвідоме (Левчук, 2002, с. 72) - ці феномени вкрай складні й до сьогодні ними оперують далеко не всі фахівці.

В. Менжулін на сторінках монографії «Розворожуючи Юнга: від апологетики до критики» (2002) показовим чином відтворив складність входження юнгіанської моделі психіки в науковий простір ХХ століття (Менжулін, 2002, с. 58-97).

На тлі означеного очевидно, що Р.Дж. Колінгвуд мав досить поверхове уявлення про «позасвідоме», що підтверджують деякі з його тез, а саме:

б) «.розум існує тільки у вигляді свідомості»;

в) «.ніхто не зможе скласти звіт про роботу позасвідомого.» (R.G. Collingwood, 1938, с. 191-192). Водночас, попри це, наше гіпотетичне припущення, що порівняльний аналіз «Р.Дж. Колінгвуд - З. Фрейд - К.-Г. Юнг - мета-модернізм» може виявити нові аспекти як у розумінні спадщини англійського науковця, так і в «ненав'язливому осучасненні» окремих його ідей. Зокрема йдеться про феномен «нової чуттєвості» (quirky), який останні десять років втілюють у літературно-мистецький простір прихильники метамодернізму.

Щодо позиції К.-Г. Юнга - у розробленій ним структурі психіки «відчуття - почуття» посідають два самостійні рівні, а ще один рівень «інтуїція» - має потужне почуттєве насичення, суголосне з тою тенденцією використання інтуїтивного чинника, яка доволі чітко простежується в романах Т. Моррісон, Д.-Ф. Воллеса, фільмах М. Гондрі, К. Тарантіно, скульптурних рімейках Д. Квайоли, фотографіях М. Перрі, Г. Кордюсона, що, так само як і твори інших метамодерніс- тів, спрямовані на розкриття «нової чуттєвості» (quirky).

Підсумовуючи наші розмисли щодо теорії свідомості у розвідках Р.Дж. Колінгвуда, слід артикулювати таке: означену проблему англійський теоретик представив не лише досить переконливо, а й зміг «відчинити двері» наступним поколінням науковців. Проте критичне сприйняття теоретичної позиції З. Фрейда і К.-Г. Юнга не дало йому можливості побачити «зерна» в ідеї «позасвідомого», реалізація якої саме в мистецтві досягла остаточної довершеності.

Джерела та література

1. Бичко І. (2002). Свідомість. Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис. 442 с.

2. Корупція.

3. Левчук Л. (2002). Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика: монографія. К.: Либідь. 255 с.

4. Менжулін В.І. (2002). РозворожуючиЮнга: від апологетики до критики: монографія. К.: Сфера. 207 с.

5. Оніщенко О. (2021). Культурологічні виміри інтелектуальної прози: від художньої творчості до “ігор розуму“: монографія. К.: Ін-т культурології НАМ України. 352 с.

6. Свідомість.

7. Шапар В.Б. (2007). «Теорія Джеймса-Ланге». Сучасний тлумачний психологічний словник. Х.: Прапор. 640 с.

8. Collingwood, R.G. (1938). The Principles of Art. Monog- raphy.

References

1. Bychko I. (2002). Svidomist. Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk. [Consciousness. Philosophical encyclopedic dictionary]. K.: Abrys. 442 s. [in Ukrainian]

2. Collingwood R.G. (1938). The Principles of Art. Monography. [in English]

Koruptsiia. [Corruption]. [EP].

3. Levchuk L. (2002). Psykhoanaliz: istoriia, teoriia, mystetskapraktyka: monohrafiia. [Psychoanalysis: history, theory, artistic practice: monography]. K.: Lybid. 255 c. [in Ukrainian]

4. Menzhulin V.I. (2002). Rozvorozhuiuchy Yunha: vidapolohetyky do krytyky: monohrafiia.[Demystifying Jung: From Apologetics to Critique: Monography.]. K.: Sfera. 207 s. [in Ukrainian]

5. Onishchenko O. (2021). Kulturolohichni vymiry intelektualnoi prozy: vid khudozhnoi tvorchosti do «ihor rozumu». [Cultural dimensions of intellectual prose: from artistic creativity to «mind games».] K.: In-t kulturolohii NAM Ukrainy. 352 s. [in Ukrainian]

6. Shapar V.B. (2007). «Teoriia Dzheimsa-Lanhe». Suchasnyi tlumachnyi psykholohichnyi slovnyk. [«James-Lange theory». Modern explanatory psychological dictionary]. Kharkiv: Prapor. 640 s. [in Ukrainian]

7. Svidomist. [Consciousness]. [EP].

Размещено на Allbest.ru