Змістовна експлікація феномену "досвіду" в емпіричній системі Дж. Локка

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра філософії

Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

Льотний факультет

Кафедра льотної експлуатації та бойового застосування вертольотів

Змістовна експлікація феномену «досвіду» в емпіричній системі Дж. Локка

М.В. Грицишина, к. філос. н., доцент

В.П. Грицишин, к. філос. н., ст. викладач

Анотація

Постановка проблеми

Ми з впевненістю можемо стверджувати, що все те знання, яке люди отримують досвідним шляхом є беззаперечним та достовірним (як і можемо стверджувати, що взагалі знання приходить лише досвідним щляхом). Людина достовірно, з досвіду, може знати те, що вона «інколи» мислить, адже в неї є здатність до мислення. Про те, «як часто мислить» людина ми теж дізнаємося з досвіду. Дж. Локк доходить висновку, що субстанцією в людині, яка мислить - є душа. На основі досвіду можна побачити, що душа мислить не постійно. І тут не варто будувати ланцюгово-реакційну дугу з фактів на основі власних гіпотез, а слід будувати гіпотези на фактах та доводити їх чуттєвим досвідом.

Мета статті - розкриття змісту феномену «досвіду» в емпіричній системі Дж. Локка. Оскільки лише завдяки досвіду людина виводить на перше місце ті блага, які сама вважає за варті уваги і відхиляє ті, які визнаються, як «високі». Досвід дозволяє людині слідувати власним бажанням, навіть якщо вони є дріб'язком чи фрагментами в порівнянні з масштабом та цінністю приписних істин. Нехай несказанно високе та вічне благо колись хвилювало (та можливо й хвилює) не один (дещо запалений) мозок, людину зачіпає дещо незначне, непомітне - те, від чого виникає бажання зайняти думку саме цим, а не іншим.

Досить часто досвід схиляє людину на більш позитивний бік того, на що, можливо, не так давно, вона дивилась з присмаком неприйнятної негації та здоровою часткою відрази. Завдяки повторам досвід прививає людині смак до того, що при першій спробі, можливо, не сподобалося. Звичка, яку формує досвід виглядає для людини в більш звабливому ракурсі, несе більше насолоди аніж звичайна практика, яку рекомендують та нав'язують, як більш прийнятну для людини. Звісно, що так можуть вчинити не всі люди. Досвід дозволяє діяти в будь-якому з напрямків, однак поведінка людини в прагненні до елементарного щастя залишається утисненою та притертою, що інколи може видатися парадоксальним. Але це є фактом, що людина може чинити менш приємні для себе речі чи діяти в менш приємному ключі. Це одна з численних вад людини.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню даної філософської концепції Дж. Локка присвячені праці таких сучасних філософів - теоретиків як Дж. Ролза, М. Сендела, Ф. Хайєка, роботи представників філософії постмодернізму, зокрема, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Р. Рорті, М. Фуко та ін. Теоретико-методологічною основою дослідження є праці історико-філософського, герменевтичного та методологічного спрямування - Г. Аляєва, О. Алєксандрової, В. Андрущенка, І. Бичка, Н. Виноградова, С. Гогоцького, Л. Губерського, А. Конверського, С. Куцепал, Ю. Кушакова, В. Лук'янця, Ю. Михаленка, В. Татаркевича, П. Шашкевича, В. Шинкарука, В. Ярошовця та ін. А також зарубіжні дослідження - Д. Антисері, М. Вартофського, Н. Гілье, В. Гьослє, Б. Рассела, Д. Реалє, Г. Скирбекка, Р. Скратона, К. Фішера та ін.

Виклад основного матеріалу

Дж. Локк не погоджується, з досить довгий час існуючою думкою в філософському вченні ряду його попередників, стосовно того, що ідеї можуть мати вроджений характер та вже містяться в розумі людини, на кшталт написаної комп'ютерної програми, з народження. Вроджених ідей, як і первинних знаків не існує в якості зафіксованих в розумі з моменту існування людини. Однак, в сучасній філософії йдеться про подібність комп'ютерного коду і генетичної формули. В цьому контексті важко заперечити те, що в людині все ж є щось вроджене, вже хоча б тому, що вона є народженою. Факт народження людини підтверджує даність цієї людини для нас. Але чи підтверджується цей факт народження для неї самої. А якщо і підтверджується, то в якій формі? Ми ж не знаємо спосіб, характеристики сприйняття немовлят. Тут постає як правило проблема, яка мала місце ще в філософії Нового часу, проблема душевно - тілесного дуалізму. Але в осучасненому варіанті ця проблема перетворюється на питання щодо свідомості. досвід локк рефлексія пізнання розуміння світ

Таким чином, ми і тіло людини, виходячи з теорії чуттєвих сприйнять як основи досвіду Дж. Локка, а потім і теорії вражень Д. Юма можемо пояснити через душу, через свідомість. Тоді чим постає тіло як вродженість. Що для нас є тіло іншого як не чуттєве сприйняття, комплекс відчуттів, враження деталі із цілого зовнішньо - внутрішнього враження.

Людина як комплекс відчуттів є деталь, яка складається з елементів. Людина, в якомусь розумінні, є машина по виробництву чуттєвого досвіду, виробництву комплексу відчуттів. Рефлексія ж може розглядатись поряд з тим, що в неї є функція опрацювання ідей чуттєвого досвіду як функція людини. Людина, якщо ми припустили можливість розглядати її в якості машини, має певні здатності, функції, здатність, як і машина (наприклад, комп'ютер), виконувати визначені операції - в даному разі - це буде операція рефлексії.

Продовжуючи порівнювати елементи структури людського досвіду Дж. Локка і певний різновид машини - нехай це будує той таки комп'ютер, можна перелічити людські здатності подібні до можливостей обчислювальної машини. Однією з здатностей, які з очевидністю асоціюються з можливостями кібернетичної машини є здатність пам'яті. Зрозуміло, що людина має можливість запам'ятовувати, зберігати і відтворювати запам'ятоване, як це може робити обчислювальна машина з встановленою відповідною програмою. Так для людини, на відміну від програми, необхідна здатність і запам'ятовувати і пригадувати, а не тільки зберігати. Незалежно від утримання на жорсткому дискові файлів, робота обчислювальної машини залежить від встановленої на неї операційної системи. Що ж можна сказати щодо операційної системи людини, наявності чи відсутності циркулювання в її свідомості вірусів подібних до тих, які чіпляються до ядра системи і заважають їй ефективно працювати.

Наслідком такого вірусу свідомості людини є божевілля, як те, що перешкоджає функціонуванню людської машини. Але операційна система як правило не пошкоджується одномоментно, вона пошкоджується поступово, або через безпосередні контакти з носіями пам'яті, на яких, в свою чергу, прописані вірусні програми, або опосередковано - через вихід у всесвітню мережу. Для людини таким пошкодженням, вірусами можуть бути інші люди, соціум і безпосередні з нами контакти, або опосередковане з ними знайомство через всесвітню мережу. Таке знайомство може передбачати ознайомлення з ідеями іншого, з ідеями, які циркулюють у всесвітньому звалищі ідей.

Все вищесказане не спростовує локкову критику вроджених ідей. Він пише про те, що вроджених ідей, на кшталт ідеї Бога, не мають новонароджені, ідіоти (вище наведений приклад з божевільними), люди як носії інших культур. У разі божевілля, що наступає, а не є вродженим, ми можемо припустити зникнення вроджених ідей, своєрідна втрата генетичного коду.

Кібернетична машина, по суті, із власним «народженням» не має фіксованої пам'яті, вона має лише кластери для запам'ятовування. Така машина не має і певної встановленої операційної системи, не знає як оперувати набутою інформацією, набутими ідеями.

Одна з проблем такого порівняння - це проблема такої людської здатності як уява - чи може обчислювальна машина уявляти, створювати образи, мріяти, бажати, втілювати ідеї в життя, переходити від теорії до практики. Очевидно, що ми можемо припустити існування програми випадкових комбінацій, які б створювали у нас враження про те, що комп'ютер уявляє. З іншого боку, ми будемо розуміти, що це результат дії певної програми, тобто він запрограмовано уявляє. Але Дж. Локк наголошує на тому, що дія рефлексії людини - це також ніщо інше як певного роду комбінаторика і гра з ідеями отриманими чуттєвим шляхом, чому, власне, і можна називати Дж. Локка сенсуалістом. Крім того, що ми знаємо, що в основі роботи комп'ютера лежить «цифра», з іншого боку, ми не знаємо, що лежить в основі роботи людського мозку. Але ми можемо припустити вслід за структуралізмом і постструктуралізмом, що в основі образної діяльності людини теж закладене щось невидиме. Якщо для оперування комп'ютеру потрібне невидиме, то для людини, для того ж таки оперування, потрібне щось таке видиме як образ. І може бути не зовсім так, оскільки можна згадати автоматичне письмо, автоматичні рухи, автоматичні дії, і кожне з таких «відхилень» потребує окремої уваги, окремого дослідження.

Що ж стосується комбінаторики в її дотичності до проблеми культури і мови, то людина оперує певними знаками так само як і машина, а ідеї комбінуються з такими, що закладаються в людину суспільством. Так і уява може пояснюватись певним комбінуванням ідей культури. Можна припускати, що наші емоції комусь належать, і належать вони тим, хто нас вчить відчувати, певним чином реагувати на ті чи інші події, множину обставин. При цьому створюється ілюзія свободи і того відчуття, завдяки якому ми вважаємо себе вільними, як на цьому наголошує Д. Юм.

Отже, ідеї надходять з відчуттів та рефлексії. Не маючи в собі жодних знаків, найменшого натяку на ідею, розум знаходиться в «чистому», «незапрограмованому» стані. «На досвіді базується все наявне знання людини: з досвіду воно виникає та, з досвіду висновує все можливе наступне знання» [5, с. 88]. Слідуючи цій позиції, перейнятої у П. Гассенді, Дж. Локк дотримується її, як принципової. Таким чином, стає помітним, що ідеї не з'являються з «країни чудес» та не знаходяться в розумі людини немов в якійсь «скринці Пандори», з якої їх можна висновувати якимось «таємничим» чином: вони мають цілком природнє походження.

Але, як ми зазначили раніше, можна припустити певні структури в основі уявлень людини про світ. При цьому це достовірно невідомо. Адже ми не пам'ятаємо себе з народження, а вже коли дорослішаємо великою мірою гіпотетично висновуємо щодо джерела походження наших ідей і робимо це на основі досвіду. Але досвід завжди звертається до минулого, а не до майбутнього, а тому проблематично стверджувати як щодо теперішнього, яке обернене в майбутнє так і щодо майбутнього, яке нам недоступне. Лише можна визначити те, що піддається визначенню, безкінечно будувати гіпотези, гіпотетичний світ. Так, майбутнє входить в структуру нашого досвіду в якості передбачення майбутнього і всіх доступних до нього відношень.

Тому, ми з впевненістю можемо стверджувати, що все те знання, яке ми отримуємо досвідним шляхом є беззаперечним та достовірним (як і можемо стверджувати, що взагалі знання приходить лише досвідним шляхом).

Якби не було спостереження та досвіду людина не змогла б мати жодного уявлення про тривалість тих процесів, які відбуваються в світі. Вона б не змогла сфокусуватися на цілісній «підбірці» пазлів-ідей, та не мала б всієї повноти ідей для характеризування тієї чи іншої ситуації.

Досвід та спостереження - це єдино можливий шлях, спосіб прийти до істини. А для цього варто вивчати речі такими, якими вони є в дійсності, а не вирішувати чим вони є вималювані, людською уявою чи задані певними установками, що виникли в уяві інших. Досвід - це єдиний шлях яким ідеї речей потрапляють до розуму людини.

Досвід постійно веде гру з загалом ідей, і тому ідею, яку людина намагається виокремити, розум буде пояснювати іншою ідеєю, а цю наступною. Думка має вигляд ланцюга, що складається з ідей, серед яких не існує ієрархії, і де наступна пояснює попередню.

Досвід - це єдиний спосіб пізнання простих ідей: задоволення, страждання, добра, зла, бажання, радості, печалі, надії та інших.

Саме досвід дає змогу розуму накопичувати ідеї та завдяки виникненню того чи іншого бажання, виокремити серед «ідейного загалу» ту чи іншу, щоб в той чи інший момент мати змогу задовольнити те, або ж інше бажання.

Розум мислить в предметному полі ідей, які є різноманітними у окремо взятої людини та різноплановими, якщо мова заходить про інших людей. «Солодке», «тверде», «інтелект», «людина» та інші ідеї з'являються у людини шляхом відчуття та рефлексії. Як вже зазначалося, Дж. Локк не погоджується з досить довгий час існуючою думкою в філософському вченні ряду його попередників стосовно того, що ідеї можуть мати вроджений характер та вже містяться в розумі людини, на кшталт написаної комп'ютерної програми, з народженням. Вроджених ідей, як і первинних знаків не існує в якості зафіксованих в розумі з моменту існування людини.

Однак, перш ніж просуватися далі ходом розмірковувань, варто ще раз зупинитися та роз- чаклувати тезу відносно того, що людина не народжується з «повним набором» ідей чи іншим фактажем. Дивлячись на новонародженого ми не зможемо побачити не те, що великої кількості «чогось» вродженого (окрім, можливо, схожості з батьками, чи вроджених тілесних патологій, відхилень, вад чи можливо якихось інших фізіолого-анатомічних особливостей), Дж. Локк зауважує, що ми не зможемо побачити в них якихось вроджених ідей, за винятком незрозумілих ідей голоду, тепла, болю інших же натяків на існування якихось ідей в них немає. Новонароджені не мають певного знання, яке могло б свідчити на користь існування вроджених ідей.

З'являються ж ідеї лише з досвідом: в ході споглядання речей, які їх оточують. Цим можна пояснити той факт, що європейська дитина не буде володіти технікою транса, можливо протягом всього життя, а дитині з індіанського племені Західної Америки даної техніки ще варто вчитися, але всі компоненти та складові її здійснення вона має побачити. Однак, при народженні вона не має всього того набору ідей, які будуть в подальшому утаємниченою справою її життя.

Будь яка людина, що наділена здоровим глуздом погодиться з тією позицією, що ідей існує безкінечна кількість. І якщо дійсно їх є різнобарвний загал, тоді й визначень на кшталт «квадрат не коло» чи «чорне не біле», буде теж непомірна кількість. Ця теза як ніщо краще показує межу між вродженими ідеями чи принципами та набутими досвідним шляхом.

Якщо слідувати теорії «вродженості», то для того аби висновувати подібне твердження варто притримуватися правила узгодженості. В момент формування будь-якого твердження нехай то буде щось на зразок «гірке то не солодке», перед людиною водночас має вималюватися картина всіх можливих варіантів положення даної тези як в стверджувальному так і в заперечувальному вигляді, в об'ємі що є доступний всім людям.

Та ми не можемо сказати, що вродженими є ідеї кольору, смаку, запаху та інші подібні ідеї, оскільки це суперечить навіть не стільки досвіду, як здоровому глузду. Дійсно, всезагальна згода виникає одразу, як тільки слова, що виголошуються були кимось почуті та сприйняті, але це лише ознака самоочевидності і аж ніяк не вродженості.

Іншим вагомим аргументом на користь того, що не існує вроджених принципів та ідей є той, що не можна «беззаперечно» сприймати за істини всі Божі приписи та Божу мудрість. Адже, якщо досвід показує, що те чи інше діяння вчинив не Бог, чи з погляду людини варто, чи не варто притримуватися того, а не іншого (або й взагалі жодного) з приписів, за яких (адже «хтось» і «чомусь» вирішив) буде краще жити, то можливо варто прислуховуватися того здобутку, якого людина набула власним шляхом.

Таким чином, ми з впевненістю можемо стверджувати, що все те знання, яке ми отримуємо досвідним шляхом є беззаперечним та достовірним.

Отже, якщо душа людини - білий папір, «без всяких знаків та ідей», заповнити яку належить сприйняттям, то педагогічна система Дж. Локка, викладена в трактатах, орієнтована на виховання «ділової людини», «джентльмена». Вона органічно поєднує в собі три аспекти - фізичне виховання, виховання душі (або моральне виховання) і освіту. Дж. Локк дає практичні рекомендації по гартуванню і виробленню витривалості та поміркованості.

Робимо висновок, що завданням морального виховання підпорядкована і освітня програма Дж. Локка, мета якої полягає в розвитку в учнів здібностей до самостійних суджень і умовиводів, а також повідомленні початкових відомостей з різних дисциплін, що дозволило б їм з часом більш ґрунтовно зайнятися будь-якою областю знань за власним вибором.

«Дж. Локк, опрацьовуючи існуючі та розробляючи методи виховання та освіти, підкреслював необхідність поступового і послідовного формування у вихованця стійких позитивних звичок, відводячи при цьому вирішальну роль, у порівнянні зі словесними настановами» [7, с. 67]. На думку самого Дж. Локка, в процесі виховання слід уникати як фізичних покарань, так і особливих заохочень і нагород. У першому випадку досягається рабський послух, який поступово формує рабський характер, у другому - заохочується потяг вихованця до нагород, а не до того, за що вони даються. Честь і ганьба - ось ті могутні стимули душі, на які слід спиратися в процесі виховання.

Висновки

Якщо мова зайшла про достеменність та беззаперечність досвіду, то тут, мабуть, було б варто не відходити від мислення та мислячої субстанції - душі. Дж. Локк наголошує на тому, що чимало філософів сказали б про те, що душа є тією мислячою субстанцією, що мислить постійно та безперервно. Однак, мислитель намагається, саме на прикладі душі та мислення, показати в дії достовірність досвіду. За зразок він бере питання «Чи мислив я минулої ночі?». Якщо людина мислить в момент сну, то чому ж в наступний момент після пробудження вона не знає того, що вона мислила, і навіть не може сказати того чи мислила вона взагалі?

В даному випадку висновок приходить сам по собі і є незаперечним фактом достеменного досвіду, який не можуть похитнути жодні припущення «шаманського віровчення» чи «знання з претензією на істину». Людина постійно не зайнята мисленням, оскільки вона дійсно не може сказати про те, що в той чи інший момент мислила. Але й фактом залишається те, що достатньо великій кількості людей варто піддати сумніву наявність у них душі, адже досить великий проміжок часу вони існують без мислення.

В розумі людини ідеї розташовані у вигляді ланцюга. Вони виникають та постають одна за одною і тому виникає й відчуття «тривалості» мислення чи ходу ідей. Коли зникає ланцюг ідей, зникає й відчуття тривалості. Кожна людина, яка просто спить чи можливо не мислить ні про що в будь який проміжок часу втрачає й відчуття тривалості. І саме тому в момент пробудження чи в момент «ввімкнення мислення» виникає враження, що не існує «порожньої прогалини» в мисленні, на час вимкнення «мисленнєвого контакту».

Всі «тривалості» певним чином пов'язуються в одну, прогалини залишаються поза увагою. В зоні охопленій увагою залишається лише послідовність ідей. Людина отримує ідеї тривалості з власної рефлексії над тим ланцюгом ідей, які вона може спостерігати в своєму розумі, як такі, що слідують одна за іншою.

Якби не було спостереження та досвіду людина не змогла б мати жодного уявлення про тривалість тих процесів, які відбуваються в світі. «Слідуючи логіці розмірковувань Дж. Локка, слід наголосити, що людина не змогла б сфокусуватися, не мала б уявлення про повноту ідей, щоб характеризувати ту чи іншу ситуацію» [8, с. 16].

Література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: підручник. Київ. Либідь. 2001. 408 с.

2. Гусєв В.І. Західна філософія Нового Часу. XVIIXVIII ст.: підручник. Київ. Либідь. 1998. 368 с.

3. Історія філософії: підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. Київ. ПАРАПАН. 2002. 774 с.

4. Рассел Б. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. Київ. Основи. 1995. 758 с.

5. Colman J. John Locke's moral philosophy / J. Colman. Edinburgh. 1983. 282 p.

6. Gay P. John Locke on education / Gay P. N.Y. Teachers College press. 1964. 125 р.

7. Suppes P. Probabilistic Metaphysics P. Suppes. Oxford. Blackwell. 1984. 384 p.

8. The correspondence of John Locke and E. Clarke / ed. by B. Rand. Oxford. Oxford univ. рress. 1927. 606 p.

Размещено на Allbest.Ru