Роздільною здатністю зорової труби називають найменший кут , під яким у трубі ще окремо видно зображення двох світних точок на темному фоні. Так як труба працює сумісно з оком, то роздільна здатність труби пов'язана з роздільною здатністю ока (гострота зору) - _ок співвідношенням

.

Оскільки 60^//, то .

Окрім гостроти зору, на роздільну здатність впливають також інші фактори: зовнішні, що залежать від умов спостереження (яскравість предметів, що спостерігаються, їх контраст кольору та яскравості, стан атмосфери) і внутрішні, що зумовлені властивостями оптичної системи (неоднорідність скла, дефекти поверхонь оптичних деталей, залишкові аберації та інші). Окрім цих факторів, вплив яких може бути значною мірою послаблено оптичними засобами, які використовують при розрахунку й складанні оптичної системи, не усуненим фактором, що обмежує роздільну здатність оптичної системи, є дифракція світла.

Враховуючи ці фактори, роздільну здатність труби визначають за формулою

, (25.3)

де D - діаметр вхідної зіниці. Звідки випливає, що роздільна здатність труби тим краща, чим більший діаметр об'єктива (нагадаємо, що роздільна здатність більша у тому випадку, коли кут - менший).

Хід роботи

1. Визначення видимого збільшення труби.

а) виміряти штангенциркулем діаметр об'єктива, який є діаметром вхідної зіниці;

б) направити зорову трубу на джерело світла (електричну лампочку, вікно) та на аркуші паперу, який розташований на відстані 8-10 мм за окуляром, одержати чітке зображення світлої плями. Це коло є зображенням об'єктива зорової труби, тому діаметр цієї плями є діаметром апертурної діафрагми або вихідної зіниці - D_вих.зн. Зробити вимірювання D_вих.зн.;

1

в) обчислити видиме збільшення Г за формулою (25.1);

г) знайти видиме збільшення за формулою (25.2). Для цього одночасно обома очима розглянути масштабну лінійку: одним крізь зорову трубу, другим неозброєним. На сітківці ока з'являються два зображення, які подібні до того, що подано на рисунку 25.3. Деяку кількість поділок n масштабної лінійки, які видно оком крізь трубу, порівнюють з поділками N масштабної лінійки, які видно неозброєним оком.

Значення n, що спроектовано на масштабну лінійку, буде відповідати куту зору або (рис. 25.4), а число N кута зору ^/ або , отже:

; (25.4)

д) зробити по 3 виміри N та n і визначити їх середні значення, виконати розрахунок видимого збільшення за формулою (25.4).

1

2. Поле зору труби, яке визначається полем зору окуляра, знаходиться як відношення найбільшого видимого в трубу відрізка до відстані від предмета до труби L (рис. 25.4)

. (25.5)

Коефіцієнт 57,3 вводиться для одержання результату в градусах.

Для визначення величини поля зору зорової труби необхідно зафіксувати в полі зору максимальну кількість поділок масштабної лінійки, Їх дійсне значення (яке видно неозброєним оком) відповідає відрізку . Відстань від предмета до труби L виміряти рулеткою.

Розрахунок поля зору виконати за формулою (25.5).

1

3. Визначення світлосили зорової труби зводиться до розрахунку квадрату вихідної зіниці D_вих.зн. Значення діаметра вихідної зіниці знаходять в першому досліді при визначенні видимого збільшення.

4. Розрахунок роздільної здатності виконати за формулою (25.3). Діаметр об'єктива виразити у мм, і результат отримати у секундах.

Контрольні запитання

1. Які головні оптичні характеристики зорової труби?

2. Як визначають вхідну та вихідну зіниці зорової труби?

3. Чим визначається поле зору зорової труби?

4. Які математичні співвідношення визначають світлосилу оптичного приладу?

5. Чому дорівнює світлосила зорової труби?

6. Що називається роздільною здатністю оптичної системи?

Лабораторна робота № 26. ВИВЧЕННЯ МІКРОСКОПА

Мета робота - вивчення оптичних властивостей мікроскопа, вивчення і практичне визначення деяких його характеристик.

Вказівки до виконання лабораторної роботи

Для виконання лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: основні закони геометричної оптики; зображення предметів за допомогою тонких лінз [1, §§165 - 167; 3, §§ 115, 117; 5, §92].

Головними оптичними характеристиками мікроскопа є:

видиме збільшення;

поле зору;

числова апертура.

Визначення всіх цих характеристик стосовно телескопічної системи подано в лабораторній роботі № 25. Вони справедливі й для мікроскопа, але в оптичній системі мікроскопа є своя специфіка.

Об'єктив мікроскопа має лінійне збільшення , а окуляр дає видиме збільшення Г_ок. Таким чином, видиме збільшення мікроскопа:

. (26.1)

В умовах роботи окуляра мікроскопа нормальне око сприймає зображення, яке дає окуляр на відстані ясного зору - 0,25 м, а тому

. (26.2)

Тоді:

. (26.3)

Поле зору мікроскопа визначається діаметром кола (2) в просторі предметів, зображення якого співпадають з польовою діафрагмою приладу (2), яка розташована в передній фокальній площині окуляра.

Відношення є лінійне збільшення об'єктива для максимального за лінійними розмірами відрізка , який видно в мікроскоп

.

Отже, поле зору:

,

а оскільки з формули (1.6.3):

, (26.4)

то величина поля зору мікроскопа (рис. 26.1):

. (26.5)

1

Поняття “числова апертура” для мікроскопа не має специфічних особливостей.

У об'єктивів мікроскопів апертурною діафрагмою є оправа однієї із останніх лінз або діафрагма, розташована поблизу заднього фокуса (рис. 26.1).

Отже, вихідною зіницею об'єктива буде або зображення оправи лінзи, отримане в результаті дії наступних лінз об'єктива, або сама діафрагма.

, (26.6)

де А - числова апертура об'єктива.

Отже, діаметр вихідної зіниці мікроскопа прямо пропорційний числовій апертурі (А) і обернено пропорційний видимому збільшенню мікроскопа (Г).

Вхідна зіниця (D_вх.зн) усієї системи мікроскопа є зображенням апертурної діафрагми при оберненому ході променів крізь об'єктив.

В мікроскопах з великим збільшенням апертурна діафрагма розташована в задній фокальній площині об'єктива, і вхідна зіниця такого мікроскопа знаходиться на нескінченності.

Роздільна здатність мікроскопа () визначається за формулою:

, (26.7)

де - довжина хвилі монохроматичного світла, в якому спостерігається предмет, А - числова апертура об'єктива мікроскопа.

Формула (26.7) поясняється з точки зору хвильової оптики, тому, не розглядаючи її обґрунтування, позначимо, що роздільна здатність мікроскопа тим вища, чим більша його числова апертура (А).

Хід роботи

Визначення видимого збільшення мікроскопа:

а) розташувати об'єктний мікрометр в полі зору мікроскопа так, щоб його шкала з поділками була видна у вертикальному положенні, і досягти його чіткого зображення;

б) покласти на підставку поблизу з предметним столиком мікрометра (паралельно шкалі мікрометра) смугу міліметрового паперу. Відстань від ока до паперу повинна відповідати відстані найкращого зору для вашого ока (при нормальному зору 0,25 м);

в) відмітити n поділок за мікрометром, розглядаючи одним оком шкалу об'єктивного мікрометра в мікроскоп, а другим смугу міліметрового паперу і визначити, скільком поділкам на міліметровому папері (N) вони відповідають (аналогічно тому як показано на рисунку 25.3 лабораторної роботи №25);

г) знаючи ціну поділки об'єктного мікрометра k, виконати розрахунок видимого збільшення (Г) за формулою:

.

Визначення розмірів малих об'єктів:

а) розташувати на предметному столику мікроскопа об'єктний мікрометр і досягти його чіткого зображення. В оправу окуляра повинен бути встановлений окулярний мікрометр;

б) сумістити одну поділку “а” об'єктивного мікрометра з N поділками окулярного мікрометра, визначити ціну його поділки:

;

в) розташувати на предметному столику мікроскопа замість об'єктного мікрометра тонкі дротинки, визначити, якій кількості поділок окулярного мікрометра відповідає їх діаметр, знайти величину діаметра.

1

Визначення числової апертури мікроскопа:

а) на предметному столику мікроскопа розташувати непрозору пластинку з досить малим отвором О (рис. 26.2) та досягти різкого зображення країв отвору;

б) відхилити у бік освітлювальне дзеркало мікроскопа і під об'єктивом на відстані 0,1 м розташувати лінійку з поділками. Окуляр при цьому вийняти;

в) розглянути через об'єктив мікроскопа крізь його тубус, фіксують межі поля зору мікроскопа (точки А і B);

г) визначити синус апертурного кута :

;

д) розрахувати числову апертуру:

;

е) розрахувати роздільну здатність мікроскопа за формулою (26.7)

Довжина хвилі () береться відповідно до максимуму спектральної чутливості ока для денного світла. =555нм=5,5510^-11м.

Контрольні запитання

1. Назвіть головні оптичні характеристики мікроскопа; поясніть їх фізичний зміст.

2. Чому дорівнює видиме збільшення мікроскопа?

3. Чому чисельно дорівнює поле зору мікроскопа?

4. Що таке роздільна здатність мікроскопа і чому вона дорівнює?

5. Як експериментально визначають видиме збільшення мікроскопа?

6. Як визначити розміри мікроскопічного об'єкта за допомогою мікроскопа?

розділ 3. Фізичний експеримент на лінії з еом

Лабораторна робота № 31. Вивчення роботи анологово-цифрового перетворювача

Мета роботи - ознайомитись із загальними принципами роботи аналогово-цифрового перетворювача (АЦП). Перевірити роботу АЦП, користуючись законом Ома.

Вказівки до виконання роботи

Перед виконанням даної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: електричний струм; сила струму та його густина; закон Ома для однорідної та неоднорідної дільниць кола; опір провідників; правила Кірхгофа для розгалужених кіл ; основні принципи роботи АЦП [1, §§ 96, 98, 101; 3, §§ 31, 34, 36].

Опір провідника визначають, виміривши напругу U та силу струму I на цій дільниці, за законом Ома для дільниці кола:

. (31.1)

Для визначення діючих на дільниці напруги та сили струму використовуємо аналогово-цифровий перетворювач. АЦП застосовується для перетворення діючого на ділянці сигналу в сигнал зрозумілий ЕОМ. В електронній обчислювальній машині використовуються сигнали двох типів: логічна `1'- високий рівень потенціалу та логічний `0'- низький рівень потенціалу. На рисунку 31.1 наведено приклад подання двійкового числа 1010 (десяткове 10) в ЕОМ.

Вхід АЦП являє собою паралельно з'єднані входи декількох компараторів.

Компаратор-електронний пристрій, який порівнює два сигнали: вхідний та опорний. Вхідний сигнал-вимірювальна напруга. Опорний задається АЦП. Якщо вхідний сигнал за своєю величиною перевищує опорний на виході АЦП встановлюється логічна `1', в іншому випадку логічний `0'. Двійковий код з виходів компараторів обробляється схемою керування та передається в ЕОМ.

1

Аналового-цифровий перетворювач ЕТ1050 має такі технічні характеристики:

Кількість вхідних каналів АЦП - 12;

Кількість вихідних каналів ЦАП - 4;

Чутливість - 4 мкВ/біт;

Коефіцієнт підсилення - 1-256;

Максимальна вхідна напруга - 4,5 В.

Вхідний опір - 10МОм

Кожний вхідний канал вимірює окремий сигнал. За допомогою ЕТ1050 можна одночасно контролювати 12 вхідних сигналів. Перемикання каналів виконується клавішами `w', `S' клавіатури ЕОМ. Залежно від величини вимірюваної напруги необхідно встановити потрібне значення коефіцієнта підсилення клавішами `q', `a'. Значення коефіцієнта підсилення визначає величину опорних сигналів компараторів. (Вид інтерфейсу зображено на рисунку 31.3).

Аналового-цифровий перетворювач вимірює напругу. Щоб визначити силу струму через опір необхідно скористатись додатковим опором R_д. АЦП не повинен впливати на режим роботи схеми. При вимірюванні напруги це досягається великим вхідним опором АЦП. При визначенні струму повинна виконуватись умова: R>>R_д

1

Хід роботи

1

1. Увімкнути ЕОМ та блок живлення.(Схема установки приведена на рисунку 31.4)

2. В пункті меню “Спец. практикум” вибрати лабораторну роботу СП3-1.

3. Установити необхідний коефіцієнт підсилення. (Відмітка сигналу повинна бути ближчою до верхнього краю монітора (рис 31.3).

4. Визначити напругу на опорі (лінія зеленого кольору).

5. Установити другий канал АЦП.

6. Повторити пункти 3 та 4, користуючись законом Ома (31.1)

7. Визначити струм через опір.Знаючи напругу та струм знайти опір R.

Контрольні запитання

1. Призначення АЦП, його принцип дії.

2. Яким чином подається інформація в ЕОМ.

3. Що таке чутливість АЦП?

4. Яким чином визначається опір провідника в даній роботі?

5. Від чого залежить опір провідника?

Лабораторна робота № 32. Визначення коефіцієнта теплопровідності твердих тіл методом регулярного режиму

Мета роботи - визначити явища переносу; виміряти коефіцієнт теплопровідності ебоніту.

Вказівки до виконання роботи

Для виконання роботи необхідно вивчити такий матеріал: явища переносу; теплопровідність.

[1, т.1 §§ 15.3; 2, §§ 48; 3, вступ до розд.5, §§ 5.8-5.10; 4, т.1 §§ 112, 113]

Щоб експериментально визначити коефіцієнт теплопровідності можна використати процес передачі теплоти в твердому тiлi, оскільки закономірності такого процесу завжди пов'язані з коефіцієнтом теплопровідності.

Коефіцієнт теплопровідності можна знайти з основного рівняння, яке описує процес теплопровідності - рівняння Фурє:

,

де - кількість тепла, що передається вздовж осі x крізь елемент площі за час при градієнті температури .

Звiдси

.

Практичне вимірювання величин, які входять в останнє рівняння, має деякі ускладнення, тому краще розглядати такi процеси, в яких можна легко i точно вимiряти всi величини, що входять до розрахункової формули для визначення . Один iз таких процесiв - регулярний режим.

Нехай нагрiте до деякої температури T тiло розмiщене в середовищi, яке добре проводить тепло (наприклад вода).Температура цього середовища пiдтримується сталою і рівною T₀. Тодi внаслiдок теплопровiдностi рiзниця температур тiла та середовища постiйно зменшуватиметься i в момент встановлення рiвноваги дорiвнюватиме нулю. Закон цього зменшення, тобто функцiя ДT=f(), залежить вiд розмiрiв та форми тiла, його теплофiзичних властивостей, а також вiд того, як було нагрiте тiло (рiвномiрно чи нi) перед початком дослiду. В початковiй стадiї теплообмiну цей закон досить складний.

З часом настає так званий регулярний режим нагрiвання (чи охолодження), при якому рiзниця температур мiж будь-якою точкою зразка та навколишнiм середовищем залежить вiд часу за законом:

. (2.2.1)

Величина a у формулі (2.2.1) називається темпом нагрiвання (чи охолодження) i пов'язана з властивостями тiла:

, (2.2.2)

де k - коефiцiєнт форми, що залежить вiд форми та розмiрiв тiла; c - питома теплоємнiсть тiла; - густина тiла. Для цилiндра:

, (2.2.3)

де R, h - вiдповiдно радiус i висота цилiндра.

Таким чином, визначення коефiцiєнта теплопровідностi цилiндричного зразка з вiдомими густиною речовини та питомою теплоємнiстю c зводиться до визначення темпу нагрiвання а. З цiєю метою вимiрюють рiзницю температур мiж зразком i зовнiшнiм середовищем у рiзнi моменти часу.

Згiдно з (2.2.1)

. (2.2.4)

1

Залежність після настання регулярного режиму на графіку має вигляд прямої з кутовим коефіцієнтом а (рис. 2.2.1).

Щоб знайти темп нагрівання а, на прямолiнiйнiй ділянці графіка вибирають довільно (але на досить великій відстані одна від одної) точки 1 i 2. Для цих точок визначають моменти часу ф₁ та ф₂, а також відповідні їм значення логарифмів різниці температур lnДT₁ i lnДT₂.

Тодi темп нагрівання розраховується за формулою:

. (2.2.5)

Пiсля визначення темпу нагрiвання можна знайти коефiцiєнт теплопровiдностi:

. (2.2.6)

За середовище, в якому нагрiвається зразок, доцiльно взяти воду, яка кипить, оскiльки, по-перше, в цьому разi забезпечується достатнiй теплообмiн поверхнi зразка з водою за рахунок перемiшування, по-друге, температура води, що кипить, вiдома та не змiнюється, коли зразок нагрiвається.

1

Температуру вимірюють за допомогою диференціальної термопари. Сигнал із термопари подається на 4 канал аналогово - цифрового перетворювача. Далі експериментальні дані обробляються ЕОМ. Під час експерименту ЕОМ автоматично будує графік залежності температури зразка від часу (рис. 32.2). При досягненні насичення закінчити експеримент клавішею end. Комп'ютер автоматично побудує графік .

Хід роботи

1. Ознайомитись з установкою. Виміряти діаметр i висоту зразка. За формулою (32.3) визначити коефіцієнт форми.

2. Увімкнути нагрівник та довести воду до кипіння, підтримуючи його протягом усього досліду.

3. Увімкнути ЕОМ. В пункті меню “молекулярна фізика” вибрати “лабораторна робота 5.1”.

4. Виконати інструкції ЕОМ.

5. Завершити експеримент клавішею “end”.

6. Перемалювати графiк залежностi .

7. Користуючись клавіатурою керування курсором відмітити початок та кінець лінійної ділянки. Записати значення темпу нагрівання.

8. За формулою (32.6) обчислити коефіцієнт теплопровідності.

Контрольні запитання

1. Що називається явищем теплопровідності?

2. Яка умова виникнення теплопровідності?

3. Що таке градієнт температури?

4. Основне рівняння теплопровідності.

5. Як пояснити фізичний зміст знака мінус в рівнянні Фур'є?

6. Що називається коефіцієнтом теплопровідності?

7. За яким законом змінюється різниця температур в залежності від часу при регулярному режимі?

8. Яким співвідношенням зв'язаний темп нагрівання з властивостями тіла?

Лабораторна робота № 33. ВИЗНАЧЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ЗГАСАННЯ КОЛИВАНЬ ФІЗИЧНОГО МАЯТНИКА

Мета роботи - вивчити основні закономірності згасаючих механічних коливань, визначити коефіцієнт згасання та логарифмічний декремент згасання фізичного маятника.

Вказівки до виконання роботи

Перед виконанням лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: малі коливання; математичний маятник; фізичний маятник. Згасаючі гармонічні коливання. Характеристики згасання.

Фізичний маятник ? це тіло, що має змогу обертатись навколо нерухомої горизонтальної осі, яка не проходить через центр мас тіла (рис. 33.1). При відхиленні маятника на кут від положення рівноваги виникає обертовий момент M, який прагне повернути маятник у положення рівноваги:

, (33.1)

де m ? маса тіла; ? ? відстань від осі обертання до центра мас маятника.

1

Якщо маятник відпустити з такого положення, то виникне коливальний рух. Коливальному руху маятника перешкоджають опір повітря і тертя в осі маятника. Відомо, що у випадку невеликої швидкості руху сумарний момент сил опору буде пропорційний кутовій швидкості руху маятника:

, (33.2)

де - коефіцієнт опору навколишнього середовища; ? кутова швидкість. Знак “-“ свідчить про те, що вектори та мають протилежний напрям.

Отже, рівняння руху фізичного маятника, записане на основі динаміки обертального руху абсолютно твердого тіла відносно закріпленої осі при наявності опору середовища, буде мати вигляд:

, (33.3)

де J - момент інерції маятника відносно осі обертання; ? кутове прискорення.

Враховуючи, що при малих кутах відхилення , а також вводячи позначення та , рівняння руху можна записати у вигляді:

. (33.4)

Розв'язком цього рівняння є функція залежності кута обертання маятника від часу, яку записують у вигляді:

. (33.5)

Графік функції (33.5) показано на рис. 33.2.

1

Виходячи з вигляду цієї функції, рух маятника можна розглядати як гармонічне коливання з частотою та амплітудою, яка змінюється з часом за законом .

Період згасаючих коливань дорівнює:

. (33.6)

Якщо коефіцієнт опору середовища невеликий, тобто можна вважати його рівним нулю (=0), то це означає, що і =0. Тоді формула періоду коливань запишеться так:

. (33.7)

Швидкість згасаючих коливань характеризується коефіцієнтом згасання . Для визначення коефіцієнта згасання користуються залежністю амплітуди від часу, яка подається у вигляді логарифмічної функції:

1

. (33.8)

У координатах () рівняння (33.8) є прямою лінією. Величина визначає кутовий коефіцієнт нахилу прямої (33.8) до осі часу t (рис. 33.3):

або . (33.9)

Якщо , то .

З останньої формули можна дати таке визначення коефіцієнта згасання: значення коефіцієнта згасання є величиною, оберненою до проміжку часу t_e, амплітуда коливань якого згодом зменшується в е=2,71828…раз. Співвідношення (4.1.9) можна використовувати для експериментального визначення .

Крім коефіцієнта згасання для характеристики згасання застосовують також логарифмічний декремент згасання , який визначається логарифмом відношення амплітуд, що відповідають моментам часу, які відрізняються на період:

. (33.10)

Фізичний маятник (рис. 33.4) виконано у вигляді металевого стрижня 1, до верхнього торця якого прикріплено дві призми 2. Ці призми спираються своїми ребрами на раму 3. Для зміни періоду коливань на стрижень надітий масивний вантаж 4, положення якого можна регулювати гвинтами. Відлік амплітуди коливань у градусах виконується за шкалою 5.

1

В якості датчика амплітуди застосовано потенціометр 6. Через потенціометр протікає постійний струм. В залежності від положення повзунка потенціометра на ньому буде падати напруга яка пропорційна куту зміщення маятника. Цей сигнал передається через аналогово-цифровий перетворювач ЕТ 1050 в ЕОМ. Комп'ютером проводиться обробка даних та автоматично будується графік залежності зміщення від часу t (рис. 33.2).

Хід роботи

1. Увімкнути ЕОМ. В пункті меню “Коливання та хвилі” вибрати лабораторну роботу СП3-3.

2. Встановити вантаж на стержні у крайнє нижнє положення.

3. Відхилити маятник на кут 8....10⁰ від положення рівноваги і відпустити. Через 20....30 повних коливань зупинити експеримент клавішею end.

4. Перемалювати графік залежності ln(A) = f(t).

5. Користуючись клавіатурою керування курсором відмітити початок та кінець лінійної ділянки.

6. Пересунути вантаж в положення, яке визначить викладач. Виконати пп.3-5.

7. За формулою (33.10) визначити логарифмічний декремент згасання.

Контрольні запитання

1. Що називається фізичним маятником?

2. Чим визначається період коливань фізичного маятника?

3. Які коливання називаються згасаючими? Який вигляд має рівняння згасаючих коливань?

4. Як залежить амплітуда згасаючих коливань від часу?

5. Що називається коефіцієнтом згасання? Який його фізичний зміст?

6. Що називається логарифмічним декрементом згасання? Який його фізичний зміст?

ІV. Додатки

Додаток І

Основні фізичні сталі

Назва фізичної сталої	Позначення	Числове значення
Гравітаційна стала	G	6,67310-11 м3/(кгс2)
Число Авогадро	NA	6,0221023 моль-1
Універсальна газова стала	R	8,315Дж/(мольК)
Молярний об'єм ідеального газу	Vm	22,41410-3 м3
Електрична стала	е0	8,854?10-12 Ф/м
Магнітна	м0	4р?10-7Гн/м=12,566?10-7
Стала Больцмана	k	1,38010-23 Дж/К
Число Фарадея	F	9,649104 Кл/моль
Стала закону Стефана-Больцмана		5,66910-8 Вт/м2К4
Стала закону зміщення Віна	b	2,897·10-3 м·К
Стала Планка	h	6,62610-34 Джс
Питомий заряд електрона	е/mс	1,759?10-11 Кл/кг
Заряд електрона	е	1,60210-19 Кл
Швидкість світла у вакуумі	С	2,997108 м/с
Борівський радіус	а0	0,529?10-10 м
Маса спокою електрона	me	9,10910-31кг5,4910-4а.о.м.
Маса спокою протона	mp	1,67210-27кг=1,00727а.о.м.
Маса спокою нейтрона	mn	1,67510-27кг=1,00866а.о.м.
Стала Рідберга (для атома водню)	R	1,097·107 м-1
Комптонівська довжина хвилі електрона		2,426·10-12 м
Магнетон Бора	Б	9,27410-24 Ам2
Енергія іонізації атома водню	Wi	2,1810-18Дж

Додаток ІІ

Деякі співвідношення між фізичними величинами

Назва одиниці виміру	Значення в СІ
Температура градусів за шкалою Цельсія (t0C)	Т=t0С +273,15 K
Об'єм (1 літр)	10-3 м3
Один мм. ртутного стовпа (1мм. рт. ст.)	133,322 Н/м2
Оптична сила 1 ДПТР (діоптрія)	1 м-1
Один електрон-вольт (1еВ)	1,6021892•10-19 Дж
Атомна одиниця маси, (а.о.м.)	1,6605655•10-27 кг
Один градус кута на площині (10)	р/180 радіан

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Загальний курс фізики: Навч. посібник для студ. вищих техн. і пед. закладів освіти. В 3 т. /За ред. І.М.Кучерука. - К.: Техніка, 1999.

2. Трофимова Т.И. Курс физики: Учеб. пособие для вузов. - М.: Высш. шк., 1990.

3. Чолпан П.П. Фізика: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.

4. Савельев И.В. Курс физики: Учеб.: В 3-х т. - М.: Наука, 1977.

Размещено на Allbest.ru

...