Політична доктрина італійського фашизму

У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті, бо вони, на думку її адептів, розбурхують "давні інстинкти" людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія "гальмує єдність нації". Ідеал суспільного ладу для фашизму -- тоталітарна держава, позбавлена "хиб ліберальної демократії", здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім'я єдності та процвітання "великої раси", а також вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її "гниттю". Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, -- заявляв Гітлер. Бо "хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя".

Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості, месіанської ролі свого народу. Політична доктрина фашизму заперечувала поняття "клас" і "класова боротьба", для нього головні поняття -- "раса", "нація", оскільки класи роз'єднують вищу і вічну спільність людей -- націю. Фашистська держава не визнавала жодних прав робітників, службовців, вважала, що профспілки збурюють "стадні інстинкти" працюючих. Тому в країнах, де функціонували фашистські режими, професійні спілки заборонялись.

Ліквідуючи парламентську форму правління, фашизм, як свідчить історія, не здатний утворити стабільну структуру. Безславно впали фашистські режими в Італії, Німеччині, Іспанії, інших європейських країнах. Ганебно закінчилися повоєнні спроби "чорних полковників" у Греції та "горил" у Латинській Америці. Але як ідеологія він не зник, а, пристосувавшись до нових історичних умов, трансформувався в різноманітні модифікації неофашизму.

Неофашизм -- різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід'ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

Певне забарвлення характерне для неофашизму в СІЛА. Його ідеологи висловлюють расистську ідею про "вищу" і "нижчу" раси в таких концепціях, як "перевага англосаксонської раси", "расова війна". Один із "теоретиків" американського неофашизму М. Рут головними перевагами англосаксів вважав "здорове почуття нерівності", "загострену недовіру до демократії"; пролетаріат і службовців визначав як "дві неповноцінні маси людей, що борються за привілеї, розмножуючись, забруднюючи планету".

Ідеологи неофашизму постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються виступати під гаслом відродження "справжнього", "первісного", "чистого" фашизму, зовні відмежовуючись від його злочинів. Вони охоче підхопили теорію "нового", "гуманізованого" фашизму французького письменника М. Бардіна, який трактує фашизм лише як психологічну схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина -- хижа і зла, неофашисти використовують для виправдання воєнних злочинів фашистів. "Так було і так буде" -- мотив їх виступів з цього приводу. З куряви століть вони витягують приклади жорстокості Атілли, Чингісхана, Тимура, звірства прадавніх володарів, щоб реабілітувати гітлерівських злочинців.

У західному суспільствознавстві функціонує навіть напрям вайоленсологія -- наука про насильство. Визнаючи, що насильство стало невід'ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству в цілому, вишукуючи аргументи в генетиці, психології, щоб довести ідею про вродженість, біогенетичну природу феномена насильства, успадковану людиною від своїх пращурів із тваринного світу, що передається з покоління в покоління через гени.

Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Цей неофашистський погляд викладено в концепції Е. Анріха. Надаючи містичного змісту положенню про спадковість духовного життя поколінь, Анріх до "народного суспільства" включає не тільки живих людей певної національності, а й численні покоління мертвих, воля яких нібито жива і спрямовує дії нащадків. Ця цілісність усіх генерацій народу, в тому числі й давно померлих, втілюється, за Е. Анріхом, у державу. Тому держава, посилаючись на "волю мертвих", має право нав'язувати свої незаперечні рішення всім громадянам.

Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80--90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру -- Всесвітнього союзу нацистів -- знаходиться у США.

Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.

ВИСНОВКИ

Розкриваючи тему "Політична доктрина фашизму" можна зробити наступний висновок: фашизм - це відкрита терористична диктатура, яка тримається на застосуванні насильства. Вона виникла реакційно після Другої світової війни як відповідь на сильну економічну кризу, в якій опинилося багато країн Європи. Можливо при наявності сильної влади при лише становленню фашизму можна б було зупинити цей рух .

Фашизм відкрито проповідує ідеї расизму, шовінізму, жорстких методів регулювання економіки. Зовнішня політика агресивна, направлена на розв'язування воєн і захоплення територій інших держав. У такій державі існує культ особи вождя. Фашизм має свої витоки у далекому минулому. Елементи фашизму ми бачимо в історії Римської Імперії, за часів Наполеона.

Велика проблема - це расизм. Основи якого складають положення про не фізичну і психологічну рівноцінність людських рас і про вирішальний вплив расових відмінностей на історію культури суспільства, про розділення людей на вищі і нижчі раси, з яких перші, - це єдині творці цивілізації, покликані до панування, а другі приречені на експлуатацію.

Основними причинами того що саме фашизм розв'язав Другу світову війну було реваншистські почуття народів Німеччини та Італії, а також можливість реалізації економічних планів цих країн лише шляхом ведення завойовницьких воєн.

В даний час фашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте елементи фашистської ідеології можна побачити в політиці багатьох правих рухів. Тому існує можливість відновлення фашистських режимів в країнах "третього світу". Щоб не допустити цього міжнародна спільнота повинна жорстко контролювати появу таких рухів і унеможливлювати їх прихід до влади.

Соціал- демократія. По оцінкам багатьох прибічників і противників ідеї соціалізму 20століття стало добою соціал-демократії. Західним європейським соціалістам і соціал- демократам до кінця 20ст. вдалося реалізувати на практиці багато ідей соціалістичного руху, з якими вони виступали на початку сторіччя.

Ідеї соціалізму виникли в глибокій давнині. У відповідності з цими ідеями будувалося життя ранніх християнських общин. Але своє теоретичне та ідеологічне оформлення ця течія отримала тільки в Нові часи в працях класиків утопічного соціалізму Т.Мора, Т.Кампанелла, Р.Оуена та ін. В середині 19ст. спроба дати наукове обгрунтування ідеології соціалізму спробували К.Маркс і Ф.Енгельс, на базі вчення яких сформувалася ідеологічна течія - марксизм. Протягом декількох десятиріч марксизм залишався ідеологією робочого класу і був пов'язаний з його рухом. Марксизм особливу увагу приділяв революційним методам переходу від капіталізму до соціалізму, обгрунтуванню диктатури пролетаріату. Однак прибічники марксизму (пізніше марксизму - ленінізму) не вдалося вийти за межі філософії насилля і, відмежувавшись від всілякого спілкування з іншими системами, ідейно - політичним світоглядом марксизм прирік себе на витіснення з політичної арени.

Відрізняючись від марксизму, соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир.

Засновниками соціал-демократичної ідеології вважають Є-Берштейна й К-Кауцького. Вони рішуче поглянули найважливіші марксистські установки, які не відповідали, з їх точки зору, новим умовам боротьби пролетаріату за свої права; ввели поняття ''демократичний соціалізм", в якому акумулювалася система їх поглядів. В концепції "демократичного соціалізму" треба відкидати марксистське вчення про кризу капіталізму й бракування народних мас, а отже, і необхідність пролетарської революції. Сучасні ліберальні інститути настільки гнучкі, мінливі й здатні до розвитку, що вони потребують не викорінення, а лише подальшого розвитку.

Якщо раніше вони виступали лише за еволюційний шлях розвитку, то зараз вітали необхідним деякі типи революцій (національно-визвольні, національно - демократичні, демократичні визволення від диктатури наприклад в Португалії або Чілі). Але вони, як і раніше заперечували можливість соціалістичної революції. Важливою рисою на шляху розвитку соціал-демократії став ХVІІІ конгрес Соцінтерну 1989р., який прийняв ''Декларацію принципів", по суті, нову програму Соцінтерна. В цьому документі соціалізм був охарактеризований як рух за свободу, справедливість та солідарність. Соціал-демократи виступали за політичну та економічну демократію в глобальному масштабі.

Фашизм /від італ. Fascis-зв'язка, пучок, об'єднання/ - крайнє реакційний, антидемократичний, правоекстреміський, ідейно - політичний рух, спрямований на встановлення відкритої терористичної диктатури, жорстке придушення демократичних прав і свобод всілякої опозиції й прогресивних рухів. Фашизм виник в 1919р. в Італії, а потім у Німеччині і в ряді інших країн /Португалія, Іспанія, Болгарія та ін. країнах Центральної і Східної Європи. Фашистська ідеологія була своєрідною реакцію на всебічний кризис, який охопив західне суспільство після Першої світової війни. Дегуманізація праці, масове переселення людей з сіл в місто, політичний кризис у наслідку непристосування нових демократичних режимів, зловживання і корупція в демократичних державах, інтелектуальні і духовні кризи - все це сприяло для розповсюдження ідеології фашизму. У Німеччині, яка отримала поразку в Першій світовій війні, були додаткові причини для виникнення фашизму: приниження, яке відчувала нація в зв'язку з виплатою репарації країнам - переможницям за заподіяну їм шкоду, що розцінювалося як "велика ганьба" німецької нації. Саме в той час почали розповсюджуватися гасла, вчення, що Німеччина "вище всіх" і "вище всього" та швидко підігрівалися реваншистські настрої. Російський вчений соціолог В. Ядов, підкреслив головні риси ідеології фашизму, які поєднуються з принципами їх практичного здійснення і покликані задовольнити окремі соціальні інтереси. До них відносяться: - безумовна домінанта національного інтересу над одними або іншими, тобто інтернаціональними або загальнолюдськими; - утвердження особливої місії цього народу в створенні справедливого порядку, або у всьому світі, або як мінімум, в зоні "геополітичних інтересів" цього народу. Звідси - принцип розподілу світу на сфери впливу, що складало важливий елемент відомого пакту країн фашистської "осі"; - відмова демократичної системи, як форми державного устрою на користь сильнішої диктаторської влади, яка в інтересах всієї нації забезпечує справедливий порядок і гарантує благополуччя всім верствам населення, включаючи малозабезпечених і непрацездатних /звідси - "соціалізм"/; - встановлення особливого національного кодексу моральних принципів, рішуче заперечення яких-небудь загальнолюдських моральних норм; - затвердження принципу використання сили /військової сили, репресивного режиму країни і в зоні геополітичних інтересів цієї нації/ для придушення інакомислення і тим паче опір встановленому порядку шляхом практичних дій; - нестримана демагогія як стиль пропаганди, тобто звертання до повсякденних інтересів простих людей і позначення в залежності від ситуації національного супротивника /люди іншої раси, інших політичних поглядів, іншого віросповідання та ін./. Постійна фіксація уваги по окремому небезпечному супротивникові повинно сприяти згуртуванню нації; - культ харизматичного лідера, вождя, який наділяється рисами прозорливості, яка надана з гори, безумовною відданістю національним інтересам, почуттям безумовної справедливості в межах національного кодексу моральних принципів (див. Політологія. Короткий енциклопедичний словник - довідник. Ростов-на-Дону "Фенікс", Москва "Зевс" 1997р, ст.535-536). Маючи загальні подібні риси, фашистська ідеологія, в різних країнах, проявлялася разом з національними особливостями. Так, історії 20ст. відомі декілька різновидів фашизму: італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, португальський фашизм диктатура Салазара, іспанський фашизм генерала Франко та ін. Кожний фашизм відрізняється помітною своєрідністю в ідеології. Так, для італійського фашизму характерна ідея корпоративної держави, в якій, за словами Муссоліні, всі "працюють в згоді за допомогою однопартійної системи", а людина може виявити себе як громадянин, тільки будучи членом групи. Муссоліні ввів в політичну мову поняття тоталітаризм - фашистська держава тоталітарна, тобто не припускає ніякої асоціації або цінностей, крім себе. Для націонал - соціалізму Німеччини, однією з центральних ідей є спроба перенести на суспільство права сильнішого, які панують в природі і в відповідності з законами природи виправдовується влада сильнішого над слабким. В цій ідеології вихваляється війна, яка веде до згуртування нації, виправдовуються територіальні претензії до інших народів, заохочується ідея завоювання "життєвого простору" та ін. Вождизм /принцип фюрерства/ означав єдність держави, втіленої у вожді. Фашизм приходить і йде не тільки у зв'язку з окремими умовами, які складаються в суспільстві, але і нерідко, разом з особою політичного лідера, який проповідував фашистську ідеологію. Однак і сьогодні в багатьох країнах збереглись або знов виникають різні групи, організації фашистського типу. Різновидом сучасного фашизму виступають - неофашизм, неонацизм та ін. Рішуча і послідовна боротьба з фашизмом - необхідна умова зберігання миру, як в середині кожної країни, так і міжнародної безпеки.

Размещено на Allbest.ru