Ліберальна парадигма в формуванні європейської колективної безпеки ХXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рада національної безпеки і оборони України

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

УДК. 327: 351.74

21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Ліберальна парадигма в формуванні європейської колективної безпеки ХXI століття

Грубов Володимир Михайлович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі стратегії національної безпеки та оборони Національної академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Ожеван Микола Андрійович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин

Офіційні опоненти:

- доктор політичних наук, старший науковий співробітник Бодрук Олег Сергійович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу воєнної політики та безпеки

- доктор філософських наук, професор Дзьобань Олександр Петрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), професор кафедри філософії

- доктор політичних наук, професор Римаренко Сергій Юрійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться "11" вересня 2008 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.723.01 при Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розісланий "___" липня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Т.С. Стародуб

Анотації

Грубов В.М. Ліберальна парадигма в формуванні європейської колективної безпеки ХXI століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня доктора політологічних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню феномену європейської колективної безпеки в умовах ліберально-демократичних перетворень простору безпеки ОБСЄ і зміни об'єкта безпеки. Проаналізовано трансформацію спадщини Гельсінкі (1975) через дію ліберального чинника, обґрунтовано сутність і виділено особливості формування європейської колективної безпеки в епоху "ліберальної революції", започаткованої у 90-х років минулого століття. На основі методології системного підходу, уточнено механізми формування простору безпеки ОБСЄ у XXI столітті та його складових - НАТО, ЄС, ОДКБ. Розкрито суперечності ліберально-демократичної гіпотези безпеки як футурологічного проекту для Європи від Ванкувера до Владивостока. Доведено, що через стан боротьби зовнішньополітичних стратегій головних європейських гравців (США, ЄС і Росії) політика абсолютизації ліберального чинника не позбавила простір безпеки ОБСЄ "дилеми безпеки" часів "холодної війни". Уточнено зміст воєнної політики США, Росії, Великобританії, Франції і Німеччини та її вплив на збереження військового протистояння у просторі ОБСЄ.

Уточнено позиціонування України в структурах та інституціях європейської та євроатлантичної безпеки, визначено особливості формування воєнної політики України в добу ліберально-демократичних перетворень. Здійснено спробу промоделювати сценарії формування європейської колективної безпеки в умовах стабільності та можливі сценарії участі України в структурах європейської безпеки.

Запропоновано варіант формування європейської безпеки на основі методології і логіки порозуміння між всіма учасниками європейського мирного процесу.

Ключові слова: безпека, європейська колективна безпека, трансформація, політика, воєнна політика, політика безпекотворення, стратегія.

Грубов В.М. Либеральная парадигма в формировании европейской коллективной безопасности XXI столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание степени доктора политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности страны (политические науки). - Национальный институт проблем международной безопасности СНБО Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию феномена европейской коллективной безопасности в условиях либерально-демократической перестройки поля безопасности ОБСЕ и изменения объекта безопасности. На основе анализа главных политико-идеологических доктрин современности и национальных особенностей проявлений либерализмов в странах - участницах европейского мирного процесса в диссертации систематизирована социально-политическая материализация главных ценностных критериев либерализма, какими являются свобода, права человека, безопасность, право на сопротивление, и которые определяют устойчивость системы безопасности на демократических принципах. В работе проанализированы трансформации политического наследия Хельсинки (1975) вследствие действия либерального фактора, определены сущность и особенности формирования европейской коллективной безопасности в эпоху "либеральной революции" 90-х годов прошлого столетия. На основе методологии системного подхода уточнены механизмы формирования поля безопасности ОБСЕ в XXI столетии и его составляющих - НАТО, ЕС, ОДКБ. Определены противоречия либерально-демократической гипотезы безопасности как футурологического проекта для Европы от Ванкувера до Владивостока. Их сущность отражает дискуссия между Западом и Россией о месте демократии и демократических ценностей в формировании сообществ безопасности. В диссертации акцентируется внимание на том, что для современной России, которая встала на путь демократического развития, главными являются не термины "демократия", "свобода" и "суверенитет", а их суть. В российской трактовке "демократия" не должна входить в противоречие с суверенитетом страны, а процессы демократизации привязываться только лишь к ценностям Запада. Для России суверенитет не некая данность, а претензия, которую необходимо заявлять и отстаивать. Доказано, что "дилемма безопасности" времен "холодной войны", которая снова вернулась в Европу, является продуктом двух процессов: непрекращающейся дискуссии между Россией и Западом о сущности демократии и политики Запада по абсолютизации либерального фактора во взаимоотношениях с Россией и в формирования европейской системы безопасности.

Уточнена сущность военной политики США, России, Великобритании, Франции, Германии и Украины, а также ее влияние на сохранение военного противостояния в поле деятельности ОБСЕ.

Проанализирована особенность присутствия Украины в структурах и институциях европейской и евро-атлантической безопасности, определены особенности формирования военной политики Украины в эпоху демократических перемен. Предложены сценарии формирования европейской коллективной безопасности в условиях стабильного мира и сценарии участия Украины в структурах безопасности в Европе.

Предложен вариант формирования европейской безопасности на основе методологии и логики взаимопонимания между всеми участниками европейского мирного процесса.

Ключевые слова: безопасность, европейская коллективная безопасность, трансформация, политика, военная политика, политика безопасности, стратегия.

V. M. Grubov. Liberal paradigm in shaping the European collective security of XXI century. Manuscript.

Dissertation for the Doctor's scientific degree in Political Sciences in specialty 21.01.01 basis of national security of the state National institute of International Security Problems under the National Security and Defense Council of Ukraine, Kyiv, 2008.

The dissertation concentrates on the research of the phenomenon of collective security in conditions of liberal democratic transformations of security space of OSCE and change of security subject. An analysis of transformational changes of the Helsinki treaty (1975) through the action of the liberal factor effect, proved essence and selected all features of European collective security shaping during the era of the "Liberal Revolution" having started an the 90's of the past century. In addition, the methodology of system's approach is used as a base of obtaining more specific information on shaping all the mechanisms of collective security space of OSCE in XXI century and it's constituents NATO, EU, OCSC. All antagonisms of liberal democratic hypothesis of security as a futurology project for Europe from Vancouver to Vladivostok were showen. It has been proved that due to the state of struggle between foreign-policy strategies of the key European players USA, EU and Russia, policy of liberal factor domination hasn't delivered the security space of OSCE from "security dilemma" of "Cold War" times. The essence of the military policy of USA, Russia, Great Britain, France, Germany and Ukraine and its influence upon the maintenance of military confrontation in the space of OSCE have been clarified.

Positioning Ukraine in the structures and institutions of European and Euro Atlantic structures has been clarified. The features of shaping military policy of Ukraine in the period of democratic changes have been determined. An attempt to simulate the scenarios of shaping of European collective security in conditions of stability and alternative scenarios of possible Ukraine's role and place in the structures of European and Euro Atlantic security have been made.

The variant of shaping the European collective security on basis of the methodology and logics of mutual understanding between all the participants of European peaceful process have been suggested.

Key words: security, European collective security, transformation, policy, military policy, policy of security maintenance, strategy.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. "Ліберальна революція", яка у 90-х роках минулого століття охопила країни посткомуністичного і пострадянського простору, виокремила в політиці європейського безпекотворення два взаємопов'язаних процеси. З одного боку відбувається демократизація простору безпеки ОБСЄ, а з іншого - між сторонами європейського процесу безпекотворення США, ЄС і Росією продовжується непростий діалог з метою пошуку взаємоприйнятних рішень щодо форм і моделей європейської безпеки у XXI столітті.

Надія щодо привнесення демократичних принципів до поновленого діалогу почала зникати з початком югославської (1990) кризи. До того ж політика розширення НАТО на Схід, розміщення елементів американської системи ПРО в Польщі і Чехії та дії Росії щодо призупинення ДЗЗСЄ на своїй території остаточно встановили відносини недовіри між Росією і Заходом щодо відвертості задекларованих намірів.

Все це стало свідченням того, що кардинальні геополітичні зміни, які відбулися і відбуваються у Європі, обумовлені як відмінними зовнішньополітичними стратегіями, так і зустріччю у часі і просторі двох політичних ліній ведення міжнародних справ. Першу лінію визначає політика "реалізму" і змагання країн-акторів за силові компоненти впливу. Другу - політика "модерніті" (І. Валлерстайн), яка пропонує зменшити протистояння у військово-політичній сфері за рахунок втілення у середовище безпеки демократичних цінностей як основ нової політики безпеки. Переконливим визнанням такої особливості стану політики європейського безпекотворення є те, що на державному рівні і в своїх політичних акціях сторони європейського діалогу однаковою мірою користуються знаряддям обох політик.

Наслідком такого суперечливого поєднання політичних стратегій став європейський парадокс: політика лібералізації як основа нового курсу миро- і безпекотворення не лише не позбавила Європу духу військового протистояння, а перевела відносини "Захід - Схід" з виміру "холодної війни" у вимір "холодного миру".

Мовою політичної практики це означає, що ліберальні демократії Європи та США будують відносини з Росією (а Росія з ними) на основі підозри, оцінки взаємних ризиків і загроз, а рівень довіри в їх взаємовідносинах визначається станом лібералізації Росії за західними стандартами. лібералізм безпека обсє євроатлантичний

За умови, коли дипломатичні розмови не дають бажаних результатів, дедалі очевиднішою рисою політики європейського безпекотворення стає те, що цінності ліберальної демократії стають заручниками країнознавчого тлумачення, а воєнна сила надалі залишається "перевіреним" фактором європейської стабільності.

Така картина певною мірою нагадує Європу часів Гельсінкі (1975), але з однією суттєвою відмінністю - ідеологічну спорідненість сторін-учасниць заперечують аксіологічне навантаження критеріїв безпеки, принципи формування середовища безпеки та підходи сторін щодо доцільності форми і моделі безпеки.

У зв'язку з цим актуальність теми дослідження визначається такими підставами:

По-перше, проблемами теоретичного осмислення ліберальної спадщини щодо світоустрою і методології формування середовища безпеки на ліберально-демократичних засадах.

По-друге, необхідністю комплексного осмислення європейської колективної безпеки в умовах політики демократичних змін, визначенням її сутності і змісту.

По-третє, важливістю з'ясування особливостей воєнної політики США і провідних європейських країн та їх впливом на стан формування простору безпеки ОБСЄ.

По-четверте, потребами політичної практики, яка базується на врахуванні історичного і політичного досвіду та ментальності європейських народів розв'язувати складні міжнародні проблеми мирними засобами.

По-п'яте, необхідністю забезпечення органів державного управління всіх рівнів науковими знаннями щодо сутності європейської безпеки у ліберально-демократичному вимірі, характером взаємозв'язків між країнами-учасниками, які утворюють таку систему, та об'єктивними умовами її існування.

У дисертації значною мірою використовувався методологічний потенціал вітчизняних, російських та західних дослідників соціально-політичних проблем суспільств перехідного типу, окремих аспектів політики європейського безпекотворення та проблем євроатлантичної та європейської інтеграції України: А. Арбатова, З. Бжезінського, В. Вакулича, М. Вебера, О. Білоруса, О Бодрука, С. Василенка, О. Власюка, К. Гаджієва, Р. Гарєєва, Дж. Гудбі, О. Дергачова, О. Дзьобаня, С. Кара-Мурзи, Г. Кісінджера, Р. Коена, В. Косевцова, О. Ковальової, С. Кондратюка, С. Кортунова, А. Кудряченка, Д. Кузьміна, В. Кременя, Т. Кияка, Є. Кіш, Е. Лисицина, О. Мазанова, Б. Максуіні, В. Манілова, М. Міхалкі, Г. Перепелиці, К. Поппера, Ю. Римаренка, А. Ротфельда, Ф. Рудича, В. Смолянюка, О. Снігира, А. Смєлянцєва, В. Ткаченко, М. Троїцького, С. Федуняка, Ф. Фукуями, І. Храбана, С. Хантінгтона, В. Чумака, Л. Шкляра, Т. Шаклєїної, В. Штоля, А. Юдіна та ін.

Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему: визначити природу безпеки на ліберально-демократичних засадах, розробити нову методологію формування середовища європейської колективної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження безпосередньо пов'язаний з цільовим проектом Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України, яку здійснює Рада національної безпеки і оборони України (Акт від 24.04.2008 РНБО), НДР "Розробка методологічних засад та механізму впровадження Стратегії воєнної безпеки України" (Шифр "Основа"), яку виконував Національний науково-дослідний центр оборонних технологій і воєнної безпеки України Міністерства оборони України на замовлення Міністерства оборони України. Результати дослідження відображені в проміжних та заключних звітах про НДР (Акт від 9.04.2008).

Наукова робота пов'язана з навчальними дисциплінами низки кафедр Національної академії оборони України: кафедри стратегії національної безпеки та оборони - "Національна безпека та оборона держави", кафедри міжнародних відносин - "Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції України", "Європейська та євроатлантична інтеграція України" та Об'єднаного інституту при Національній академії оборони України.

Під ліберальною парадигмою розуміється система основних категорій, принципів, ідей, концепцій і уявлень, яка відображає конкретний історичний шлях суспільного і духовно-культурного розвитку країн - лідерів західної цивілізації та синтезує ліберальний тип ідеологічного і політичного мислення. Головними категоріями ліберальної парадигми є свобода і демократія.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення засадничих принципів побудови європейської колективної безпеки в умовах демократичних змін на засадах ліберальної парадигми.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Систематизувати головні настановлення і критерії політико-ідеологічної доктрини лібералізму щодо формування середовища безпеки, підтримання миру і міжнародної стабільності та виявити їх внутрішні суперечності.

2. Виокремити системоутворюючі чинники, які детермінують політичний вибір форми і моделі безпеки сторонами європейського діалогу - Заходом та Росією.

3. Виявити особливості, перспективу та умови формування простору безпеки ОБСЄ у XXI столітті та його структурних складових - ЄС, НАТО, ОДКБ.

4. Відстежити ґенезу принципів ОБСЄ та виявити вплив політики лібералізації європейського простору на понятійно-категорійний апарат європейського безпекотворення.

5. Дати визначення воєнної політики, яка відповідає зміні об'єкта безпеки у просторі ОБСЄ.

6. Визначити політико-ідеологічну складову національної воєнної політики США, Росії, Франції, Великої Британії і Німеччини та її особливості у кожній із зазначених країн.

7. Уточнити стан демократизації воєнної сфери Української держави і його зв'язок з перспективами входження України в євроатлантичні та європейські структури безпеки.

8. Визначити причину розбіжностей між головними учасниками європейського діалогу щодо тлумачення "довірі" як головного терміну концепту "колективної безпеки".

9. Уточнити змістовну сторону сучасної "кризи" ОБСЄ як фундатора європейської колективної безпеки.

10. Виходячи з Платформи кооперативної безпеки ОБСЄ, визначити "європейську колективну безпеку" та запропонувати нову методологію формування і логіку побудови системи європейської безпеки на принципах демократії.

Об'єктом дослідження є ліберальна доктрина як ідеологічний фундамент формування об'єднаної і демократичної Європи.

Предмет дослідження - формування системи європейської безпеки на ліберально-демократичних засадах.

У дисертації використані такі методи дослідження:

- діалектичний метод - у формі аналізу системи, структури, елементів, зв'язків, використання категорій, принципів і законів діалектики при аналізі різних аспектів формування середовища європейської безпеки;

- порівняльно-критичний аналіз існуючих концепцій і версій феномена європейської колективної безпеки в політологічному та історичному контексті;

- структурно-функціональний метод - у процесі дослідження елементів системи європейської безпеки, зв'язків між ними і стійкості новостворюваної системи безпеки;

- системний підхід - під час аналізу європейської колективної безпеки як феномену соціально-культурного, духовного і політичного синтезу;

- метод контент-аналізу - під час аналізу чинних концепцій, підходів і стратегій сторін-учасниць і країн-лідерів, в яких розкривається зміст політики безпекотворення в Європі на XXI століття;

- історико-порівняльний метод - у формі аналізу ґенези ліберальної доктрини миро- і безпекотворення;

- метод моделювання - у процесі формування теоретичних конструктивних сценаріїв формування європейської колективної безпеки в умовах стабільності та можливих сценаріїв участі України в структурах європейської безпеки;

- метод єдності історичного й логічного - при визначенні системи європейської колективної безпеки в умовах зміни парадигм безпеки.

Комплексне застосування зазначених методів дало можливість реалізувати принципи об'єктивності повноти, логічної несперечливості та конкретності.

У процесі дисертаційного дослідження автор надає перевагу поєднанню діалектичного методу пізнання з методологією системного підходу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у системному аналізі сутності, змісту і напрямів політики європейського безпекотворення ключових гравців європейського мирного процесу США, ЄС і Росії та запропонованій новій методології формування середовища європейської безпеки на основі доктрини культурного релятивізму.

У дисертації обґрунтовано ряд положень, які відрізняються науковою новизною і виносяться на захист:

1. У процесі дослідження ліберального проекту єдиної Європи XXI століття визначена і дістала детального аналізу головна теза лібералізму "свобода і безпека якомога для більшої кількості людей". Це дозволило: розкрити поняття "безпека" через настановлення і критерії, які визначив лібералізм; визначити внутрішню суперечність зазначених настановлень; проаналізувати людський вимір безпеки з позицій культурологічних особливостей сторін-учасниць європейського безпекового процесу.

2. На новому науковому рівні визначені чинники, які детермінують політичний вибір форми і моделі безпеки сторонами європейського діалогу (країнами Заходу та Росією): колективна ідентичність, спільні цінності та мета. Доведено, що сторонам європейського процесу притаманна відсутність однакового розуміння вищих цінностей ліберальної доктрини: США оперують поняттям "ліберальна демократія", країни-лідери Західної Європи - "соціальна демократія", Росія - "суверена демократія". У культурній традиції Заходу свобода - це, насамперед, норма економічна і невід'ємна від "права власності", в культурній традиції Росії свобода - це політична і соціальна норма, а вже потім норма економічна.

3. На основі методології системного підходу (в аксіологічному сенсі) доведено, що сучасний простір безпеки ОБСЄ можна визначити як нестійку систему, яку формують: головні актори - Сполучені Штати Америки, Європейський Союз і Росія; структури безпеки (НАТО, ОДКБ); зв'язки між ними (міжнародні і міждержавні договори, угоди та домовленості, принципи ОБСЄ); інституції партнерської співпраці та діалогу (Постійна спільна рада НАТО - Росія (ПСР), Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), Комісія Україна - НАТО (КУН), Група середземноморської співпраці (MCG), Програма Партнерство заради миру (ПЗМ)); стратегії європейського безпекотворення США, ЄС і Росії. Показано, що НАТО і ЄС є віддзеркаленням "кооперативної" форми безпеки і матеріалізуються на єдиних методологічних засадах - "від спільних цінностей до спільної мети". Такий принцип побудови перетворює ці структури безпеки у корпоративні середовища. Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ - Ташкентський пакт 1992 року), навпаки, формується на основі норм міжнародного права, принципів Гельсінкі та є структурою, яка відкрита для приєднання будь-якої країни.

4. Досліджено вплив ліберального чинника на зміст десяти принципів ОБСЄ, якими однаковою мірою оперують сторони європейського діалогу - США, ЄС і Росія, і понятійно-категорійного апарату політики європейського безпекотворення, який утворюють довіра, право, сила, безпека, мир, війна. Доведено, що руйнація Ялтинсько-Потсдамської системи безпеки має аксіологічне забарвлення, обумовлене ліберальною доктриною. Завдяки цьому гуманітарні проблеми безпеки постали в один ряд з політичними, воєнними, економічними та екологічними, а в умовах зміни об'єкта безпеки саме вони визначили зміст поняття "м'яка безпека" ("soft security").

5. Обґрунтовано авторське бачення воєнної політики, яку пропонується розглядати як частину політики національної безпеки держави і створених нею спеціальних інститутів влади, які підготовляють, утримують і використовують засоби збройної боротьби для утвердження безпеки розвитку громадянина, суспільства і держави та протидії розв'язанню війни.

6. Поглиблено розуміння змісту воєнної політики США та провідних європейських країн. Розкрита залежність воєнної політики від домінуючих у суспільстві ціннісних настанов-критеріїв. Акцентовано увагу на зв'язку

7. в системі "цінності - ідеологія - політика (воєнна політика)", де цінності є системоутворюючими чинниками. Доведено, що зміст воєнної політики лідерів західної спільноти визначають вищі цінності ліберальної ідеологеми свобода і демократія (у США - це свобода, демократія і права людини; у Великої

8. Британії - це свобода та її похідні: "свобода торгівлі" і "вільне плавання у світовому океані"; у Франції - права і свободи людини; у Німеччини - свобода, демократія та європейські цінності; у Росії - "суверенна демократія").

9. На новому науковому рівні проаналізовані положення воєнної політики України на відповідність ліберальній теорії і практиці. Доведено, що за часів української державності для воєнної політики України характерними є дві доби розвитку: пострадянська доба (1991-2002) і доба лібералізації (2002 - теперішній час). Доведено, що рівень військово-політичної співпраці України з НАТО, а відповідно і мету євроатлантичної стратегії, певний час визначатиме внутрішня неготовність України щодо сприйняття ліберальних цінностей, що з боку керівництва Альянсу формуватиме для України певне підґрунтя політики очікування "кращих результатів".

10. Поглиблено розуміння головної категорії концепту "колективної безпеки" - "довіра", яку розкрито у ключі ліберальної ідеї. Визначено, що змістовне наповнення цього терміну віддзеркалює духовно-культурна, соціальна й історична спадщина європейської історії, в межах якої взаємодіють цінності і настанови двох цивілізацій - Західної (Західно-Європейської) і Православної (Росія). Як наслідок, в політичному діалозі сторін-учасниць ОБСЄ постійно конкурують два типи "довіри": перший має економічні ознаки (позиція Заходу), другий - етично-правові (позиція Росії).

11. Розкрита криза ОБСЄ, пов'язана з політикою демократичних змін в країнах посткомуністичної Європи у 90-х роках минулого століття і надмірною увагою щодо цих питань інститутів і керівництва цієї організації. Це призвело по-перше, до "перекосу" у діяльності ОБСЄ як в складових безпеки, так і в роботі "польових місій", по-друге, лібералізація принципів ОБСЄ і надмірна увага Заходу до питань дотримання прав і свобод людини в країнах пострадянського простору призвела до суперечок між Заходом і Росією щодо мети організації.

12. Враховуючи відмінності між Заходом і Росією в підходах щодо формування європейської безпеки, та виходячи з того, що посткомуністична Європа визнала права і свободи людини як "об'єкт безпеки" нарівні з державою, обґрунтоване авторське бачення європейської колективної безпеки, яку пропонується визначити як систему колективних дій країн-учасниць, спрямованих на забезпечення "прав і свобод" людини на основі демократизації влади і держави, всебічної співпраці країн-учасниць в економічній, політичній, воєнній, гуманітарній і правовій сферах, кооперації зусиль щодо нейтралізації викликів і загроз та збереження суверенності країн.

Виходячи з вищезазначеного, запропонована нова методологія формування європейської безпеки на демократичних принципах: деполітизація таких основних показників-критеріїв безпеки як свобода і демократія; визнання доктрини культурного релятивізму; узагальнення і дотримання принципу "кооперативності"; досягнення консенсусу щодо розумних "стандартів життя"; втілення нової суспільної моралі (принцип егалітарності); формування ноосферної економіки і політики; відновлення довіри як відображення нової моралі; запровадження демократичного глобального правління. Наслідком нової філософії життя є нова форма безпеки - "солідарна безпека", яка побудована на стратегії партнерства та, відповідно, на новій логіці.

Наукове та практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення роботи полягає у розкритті засадничих принципів формування середовища безпеки на ліберально-демократичних засадах та розробленні методології формування європейської колективної безпеки у ХХІ столітті.

У практичній площині результати дослідження складають певну методологічну базу для подальшого розроблення проблем формування європейської колективної безпеки у добу демократичних змін. Результати і висновки дослідження можуть бути використані: під час розроблення документів у державних установах відповідного спрямування, поглиблення змісту і посилення практичного спрямування таких навчальних дисциплін як філософія і політологія, підготовки навчальних модулів "Національна безпека" та навчальних курсів з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, політології міжнародних відносин тощо.

Результати дисертаційного дослідження застосовано в аналітичній діяльності Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Особистий внесок здобувача. У статтях, які видані у співавторстві, усі принципові ідеї концептуальні положення, узагальнення та висновки стосовно об'єкта та предмета дослідження належать особисто здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені і пройшли апробацію під час проведення круглого столу в редакції журналу "Політика і час" з проблем національної безпеки України ("Політика і час" № 11, 2002), у виступах на наукових конференціях: "Україна в Євроатлантичних структурах безпеки" (НІСД, 2003); "Людина - суспільство - світ" (КНУ ім. Т. Шевченка, 2004, 2005, 2006); "Тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах" (Національна академія оборони України, 2003); "Реформування сектору безпеки України"

(27-28 травня 2004 року, м. Київ, Верховна Рада України, НІПМБ РНБО України, Женевський центр демократичного контролю за збройними силами); "Асиметрія міжнародних відносин в умовах глобалізації" (6-7 жовтня 2005 року, ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка), на науково-практичних семінарах: "Військова безпека України: проблеми та шляхи забезпечення" (Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України, 2004); "Стратегія воєнної безпеки України" (10 листопада 2005 року, ННЦ ОТ і ВБ), на міжнародному "круглому столі" "Гуманістичний профіль української армії: ретроспектива та перспектива" (16 жовтня 2004 року). Результати, отримані дисертантом, апробовані в процесі обговорення на докторантських семінарах та науково-теоретичних семінарах кафедри стратегії національної безпеки та оборони Національної академії оборони України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у авторській монографії загальним обсягом 28,62 ум. друк. арк., 22 статях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 14,34 ум. друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 464 сторінки, з них 416 сторінок основного тексту, список використаних джерел містить 486 найменувань.

Основний зміст дисертації

Вступ присвячено обґрунтуванню актуальності теми, висвітленню особливостей підходів сторін європейського діалогу в обґрунтуванні форми і моделі європейської колективної безпеки, визначенню об'єкта і предмета, мети та завдань дослідження, опису його теоретико-методологічних основ, розкриттю наукової новизни дослідження, його теоретичної та практичної значущості. Підкреслюється, що необхідність і своєчасність дослідження визначається логікою демократичних змін в Європі, потребою переоцінки спадщини "холодної війни" та започаткування мислення, позбавленого духу конфронтації і риторики зверхності.

У першому розділі "Методологічні основи дослідження європейської колективної безпеки як системного утворення", який складається з чотирьох підрозділів, розкривається теоретико-методологічна основа європейської безпеки на основі аналізу історико-філософського матеріалу та сучасного зарубіжного (західного, російського) і вітчизняного знання. Європейська безпека розглядається як інтегральне поняття, ядром якого є безпека людини, її права і свободи.

У першому підрозділі "Питання політики європейської колективної безпеки в сучасній політичній науці" увага акцентується на тому, що поле безпеки ОБСЄ нині перебуває у стані змагання двох принципово відмінних одна від одної гіпотез безпеки - "кооперативної безпеки" і "колективної безпеки". Доведено, що багатовікове співіснування двох частин Європи - Заходу і Сходу - це не лише фактор часу, що сформував генетичну пам'ять європейців, детерміновану як принциповими характеристиками сфери філософії "духу" - релігії, культури та історії (а звідси і відповідним ритмом і стилем життя народів), так і уроками двох світових війн і пошуками фундаментальних "істин", які можуть бути покладені в основу форми і моделі безпеки і "вічного миру".

Перші дослідження, проведені з цієї проблематики у західному соціогуманітарному знанні у 50-70-х роках ХХ століття, спиралися на спільну історію і культурну спадщину. Непереборними "істинами" нового середовища безпеки стали демократичні цінності і спільна мета жити в мирі і безпеці. Це виражено у працях школи реалістів З. Бжезінського, А. Б'юкена, Дж. Гудбі, Г. Кана, Д. Кеннана, Г. Кісінджера, Р. Осгуда, С. Поссоні, Р. Страус-Хґюпе, М. Тейлора, Е. Хааса, які в питаннях безпеки на перший план ставили силові складові політики, а також у працях школи ідеалістів М. Кука, Т. Муса, Ф. Таненберга та ін., які оцінювали стан міжнародних справ з точки зору демократичних прагнень країн спільноти і моральних цінностей вільного світу. З початком кризи комуністичної системи у 90-х роках ХХ століття аксіологічній чинник став домінуючим в головних сферах безпеки - економічній, гуманітарній і військовій. Ці проблеми розвинули Дж. Гудбі, Р. Коен, Б. Максуіні, М. Міхалка, А. Ротфельд, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, та ін. Загалом така позиція відповідає ліберально-демократичному підходу щодо організації середовища безпеки.

Російська сторона, яка остаточно відкинула західний лібералізм і його безпекотворчі постулати, дотримується колективної форми безпеки. З погляду представників російської сучасної наукової думки її центральними елементами є перевірені часом принципи Гельсінкі (1975), серед яких головним є принцип суверенітету і міжнародного права. Росія має власні погляди як на демократію та її цінності, так і на формування системи безпеки в Європі. Тому при аналізі ролі і місця Росії в формуванні системи європейської безпеки російські автори зосереджують увагу як на структурно-організаційному, так і на аксіологічному підходах.

Проблематика європейської політики Росії охоплює три блоки питань: розширення НАТО на Схід і реакція Росії на цей процес; перебудова Росії в країну європейської демократії на основі національної ментальності; життєвої необхідності налагодження співпраці з євроатлантичними та європейськими структурами безпеки. Такі автори як А. Алексєєва, А. Арбатов, А. Білоногов К. Гаджієв, Р. Гарєєв, С. Кортунов, Д. Кузьмін, Д. Лєушкін, В. Манілов, М. Троїцький, О. Уткін, Т. Шаклєїна, В. Штоль, А. Юдін та ін. констатують, що політика розширення НАТО є загрозою для безпеки Росії і доводять, що з метою підтримання стабільності у просторі безпеки ОБСЄ та усунення нових глобальних загроз Росія, США і ЄС (НАТО) можуть плідно співпрацювати.

Дещо іншу позицію займають А. Дугін і А. Панарін, які аналізують аксіологічний чинник політики європейського безпекотворення з метою показати, що Росія виконує особливу місію в протистоянні Заходу, а також відкинути західний лібералізм як єдино "вірний" шлях побудови безпечної Європи і визнати його неприйнятним для Росії.

Українські автори дотримуються позиції щодо природної спроможності України стати повноправним членом європейських та євроатлантичних структур безпеки, хоча це потребуватиме від України тривалої внутрішньої модернізації і побудови в країні демократії європейського зразка. Вирішенню зазначеної проблематики присвячені праці українських авторів О. Білоруса, О. Власюка, С. Василенка, В. Вакулича, О. Дергачова, О.Дзьобаня В. Косевцова, О. Ковальової, В. Кременя, Т. Кияка, А. Кудряченка, Д. Лук'яненка, О. Мазанова, В. Молостовцевої, О. Полторакова, Ф. Рудича, Ю. Римаренка, О. Снігира, О. Сивака, А. Смєлянцєва, В. Ткаченко, Ю. Шмаленка, Л. Шкляра, В. Чумака та ін.

Проблемам методології політики безпекотворення присвячені праці В. Батюка, О. Бєлова, О. Бодрука, О. Гончаренка, О. Горбуліна, Д. Лук'яненка, О. Пахомова, С. Пирожкова, Е. Лисицина та ін.

Військові аспекти забезпечення національної безпеки проаналізовані у працях В. Константинова, Г. Костенка, В. Кохна, Б. Парахонського, О. Пулима, В. Смолянюка та ін.

Проблеми інтеграції України в євроатлантичні та європейські структури безпеки розкриті в працях О. Білоруса, К. Білої, В. Вакулич, С. Василенка, О. Власюка, П. Демчика, Є. Кіш, Г. Перепелиці, О. Полторакова, О. Снігира, С. Федуняка, І. Храбана та ін.

Здійснений в дисертації аналіз дав можливість дійти висновку, що у наявних працях не має узагальненого і неупередженого дослідження, яке б розглянуло феномен європейської колективної безпеки з використанням найширшого політичного аналізу. У працях вищеперерахованих авторів питання європейської безпеки розглядаються переважно через структурно-організаційний підхід, що в умовах зміни парадигм розвитку та об'єкта безпеки надто спрощує всю проблематику її формування. Такі ключові категорії колективної безпеки як "довіра", "право", "сила" у формулі політики європейського безпекотворення ("цінності - ідеологія - політика") залишилися без належного аналізу через те, що з поля зору випала аксіологічна складова, якій у підходах Заходу відведена ключова роль.

У другому підрозділі "Ліберальна доктрина про природу загального мира і безпеки" здійснено ретроспективний історико-філософський аналіз головних пріоритетів ліберальної доктрини щодо формування середовища безпеки всередині і ззовні країни та за умов зміни об'єкта безпеки. Аналіз свідчить, що порівняно з іншими ідеологічними напрямами, ліберальна доктрина запропонувала дещо відмінні політичні, економічні і моральні орієнтири.

Доведено, що їх фундаментом є нова протестантська етика суспільного буття - етика особистого збагачення та накопичення як угодна Богові справа, яка згодом визначила соціальні категорії добра і зла та сформувала громадянина демократичного суспільства. Вона укорінена в економічній свободі особистості і, як це доведено М.Вебером, впливає на подальше уточнення змісту внутрішньої і зовнішньої політики та поняття "безпека" взагалі.

У працях лібералів першої половини XX століття здійснена спроба виокремити такі основні вимоги лібералізму як соціальна реформа, демократія, свобода торгівлі, свобода думки, совісті та міжнародний мир від мети держави, яка хоче бути тим соціально-політичним інститутом, якому відведена роль розпорядника долі окремої людини і суспільства в цілому.

Перед лібералістикою цього періоду постало завдання оновити дух лібералізму в первинному значенні свободи, а саме - очистити його від згубного утилітаризму і гедонізму, звільнити від мілітарно-силового мислення, а головне - надати йому форми універсальної цінності, завдяки якій можна побудувати безпечний (у воєнному відношенні) світ.

Осмислення проблем безпеки під новим кутом зору найяскравіше характеризується творчістю Ф. Гаєка, Л. Гобгауза, Дж. Д'юї, Б. Кроче, Т. Масаріка, Гвідо Ді Руджеро, Г. Самуеля, П. Струве Е. Трьольча, Е. Фаге, Б. Чичеріна, та ін.

Аналіз поліфонії думок головних теоретиків лібералістики цього періоду, надав можливість виділити основні настановлення-константи ліберальної ідеї, які визначають методологію ліберального підходу щодо формування внутрішнього і зовнішнього середовища безпеки.

Перший пріоритет: свобода невід'ємна від поняття обов'язку і справедливості (Гв. Ді Руджеро).

Другий пріоритет: свобода як нова метафізика життя ("самообмеження заради вільного розвитку всіх" - Е. Трьольч; "розвиток духовного життя в його цілісності, а отже, життя морального" - Дж. Д'юї, Б. Кроче).

Третій пріоритет: свобода і моральність невід'ємні від паритету виробництва і споживання (утилітаризм і гедонізм - найвищі цінності позитивістських доктрин є головною загрозою існуванню лібералізму як соціальної теорії, необхідна економічна (Дж. Д'юї, Б. Кроче, Г. Ді Руджеро) і етична гармонія (Л. Гобгауз).

Четвертий пріоритет: свобода - це вільний торговельний обмін, вільне спілкування людей (Л. Гобгауз, Дж. Д'юї, Г. Ді Руджеро, Е. Фаге).

П'ятий пріоритет: лібералізм - колиска нової глобальної моральностіі, вісник миру і безпеки (війна - це зіткнення інтересів сконцентрованої та організованої власності" - Дж. Д'юї; розум здатний примирити конфліктні інтереси - Л. Гобгауза, Б. Кроче, Т. Масаріка, Л. Мізеса, Гв. Ді Руджеро тощо). У загальному баченні проблем миру і безпеки лібералізм мав сприяти розвитку "живої духовної енергії", яка живить соціальну структуру, розширює і збагачує дух націй.

Формується теорія "загального добра", де співвідношення свободи і моралі дещо скориговані. Вважається, що цінності лібералізму виявляються лише через "колективістський дух" суспільства і самообмеження в свободі дій заради суспільних цілей (Л. Гобгауз, Дж. Д'юї, Т. Масарік).

Друга половина XX століття характеризується оновленням настанов класичного лібералізму щодо формування середовища безпеки. Така головна категорія лібералізму як "свобода" набуває більш демократичного звучання і зазнає правового обмеження. Вільна особистість з безмежними ступенем свободи поступилася соціально-відповідальному громадянину, якому небайдужа доля нації і країни. Фактично це означало, що "чистий лібералізм" як політична ідеологія зійшов з політичної авансцени і дав дорогу неолібералізму і соціалізму. Відтепер фундамент політики безпекотворення формують загальні цінності, спільна мета і колективна ідентичність. З'являються концепції кооперативної безпеки (кантіанська версія - Р. Коен, гроціанська версія - Брукінгський університет (США), концепція людської безпеки - Л. Ексуорті, теорія демократичного миру - Р. Арон, П. Аснер, Дж. Лі Рей, Л. Річардсон, Б. Рассет, Х. Старр, Ф. Фукуяма, які у центр політики європейського безпекотворення ставлять аксіологічний чинник.

Отримано висновок, оскільки головним структурним елементом лібералізму є "свобода"(економічна свобода), а її присутність в головних настановах лібералізму щодо формування простору безпеки детермінує певний тип соціальної поведінки і моральний вибір особистості, то в умовах поліцентричного світу це, з одного боку, робить проголошені пріоритети внутрішньо суперечливими, а з другого - позбавляє їх якості "універсальних інструментів". За таких умов формулу безпекотворення "цінності - ідеологія - політика (політика безпеки)" слід розкривати з найзагальніших культурологічних і етичних уявлень про добро і зло, щастя і благоденство, суспільний обов'язок і призначення людини. У глибшому сенсі йдеться про спілкування в межах соціальних архетипів конкуруючих культурно-цивілізаційних утворень, які співпрацюють в ОБСЄ. Архетипи містять у собі глибинні властивості сприйняття світу тими чи іншими соціальними спільнотами, тому не випадково, що різними народами одні й ті самі події в житті сприймаються по-різному (О. Дзьобань).

У третьому підрозділі "Європейська колективна безпека в умовах політико-ідеологічного симбіозу" обґрунтовується думка, що головним викликом для формування європейської колективної безпеки є ігнорування Заходом доктрини культурного релятивізму і найзагальніших культурологічних і етичних уявлень про добро і зло, щастя і благоденство, суспільний обов'язок і призначення людини, які віддзеркалюють зміст поняття "цінності". Доведено, що у формулі безпекотворення "цінності - ідеологія - політика (політика безпеки)" цінності виступають системоутворюючою категорією політичних ідеологій і визначають зміст національних інтересів головних гравців європейського мирного процесу. Розбіжність у ціннісному полі, за умов свідомого зіткнення цінностей, тягне за собою суперечності найвищого порядку - конфронтацію і конфлікт. Результати аналізу свідчать, що поштовхом до Другої світової і "холодної війни" була крайня політизація цінностей і політичних підходів щодо формування середовища безпеки. Доведено, що з позицій принципів організації демократичного суспільства у XX столітті це розмежування було особливо відчутне з одного боку, між комунізмом і фашизмом, а з другого - лібералізмом.

Стан політизації є таким навіть тоді, коли європейська спільнота, включно із пострадянським простором, обрала демократичні цінності як основу розв'язання застарілих протиріч. За поглядами Заходу, на першому етапі стратегія лібералізації країн Центральної і Східної Європи має декомунізувати світоглядні орієнтири суспільств цих країн, а на другому - направити суспільну свідомість у русло демократії європейського зразка. Тобто, ці країни мали засвоїти чи не найголовніший урок лібералізму - цивілізованості необхідно навчитися (І. Валлерстайн), а вчителем цієї цивілізованості має бути Захід.

Обґрунтовано, що, по-перше, така стратегія формування простору безпеки, з одного боку, є викликом для доктрини культурного релятивізму, якої фактично дотримується Росія та інші європейські країни, а з другого - є проявом "імперськості" Заходу. По-друге, країнознавчі особливості тлумачення головними європейськими гравцями (США, ЄС і Росією) ключових структурних елементів ліберальної ідеологеми, якими є "демократія" і "свобода", відобразили три найсуттєвіші речі: відмінну культурологічну природу спільнот (атлантичну, західноєвропейську і східноєвропейську (російську)) та різний ступінь впливу протестантської етики (релігійно лібералізм походить з духу протестантизму) на її формування; рівень визнання цінностей ліберальної ідеологеми в США, Європі (ЄС) і Росії та її вплив на політичне життя (США - ліберальна демократія, країни Європи - соціальні демократії, Росія - суверена демократія); вплив політичних традицій на вибір концептів безпеки: гроціанської (США), кантіанської (ЄС) і колективної на принципах кооперативності (Росія).

Четвертий підрозділ "Антропологічний вимір поля безпеки ОБСЄ в методології системного підходу" присвячений аналізу постійних і змінних чинників, які впливають на стан формування європейської безпеки. До постійних чинників належать стан реалізації основних прав і свобод людини; стан внутрішньої стабільності в суспільстві і державі; дотримання принципів демократії, до змінних - політика безпеки і стратегія її реалізації сторонами європейського діалогу. Виходячи зі зміни об'єкта безпеки, на підставі системного підходу відтворено механізм формування європейської безпеки як системи зв'язків, а також визначені умови, що дозволяють забезпечити її стабільність.

Результати аналізу свідчать, що формування сучасного поля безпеки ОБСЄ перебуває у стані пошуку головними європейськими гравцями трьох консенсусів: фундаментального (аксіологічного), політичного і функціонального. Доведено, що з початком 90-х років минулого століття боротьба між Заходом і Росією відбувається передусім на культурно-ціннісному рівні, формування якого значною мірою пов'язане з генетичною пам'яттю народів і націй.

Йдеться про розбіжності двох архетипів, які віддзеркалюють семіотичне наповнення таких понять як "свобода", "демократія", "безпека", "міжнародна безпека" тощо. Через цю обставину досягти фундаментального консенсусу в масштабах Європи неможливо. Вочевидь це впливає на рівень політичних відносин сторін і плідність досягнутих домовленостей як в межах ОБСЄ, так і на двосторонньому рівні Росія - США, Росія - ЄС.

Результати дослідження дозволяють констатувати, щ, о по-перше, завдання європейських політиків має полягати в досягненні політичного і функціонального консенсусу та "обережному" поводженні зі сферою цінностей. По-друге, виходячи з цього, узгодження зовнішньополітичних стратегій слід проводити у площині політичного діалогу, позбавленого подвійних стандартів і, як наслідок, подвійних оцінок подій.

Зроблено висновок, що європейська безпека як соціально-філософська і політична категорія може задовольняти всіх учасників системи, а її механізми можуть спрацьовувати тільки у разі виконання однієї із взаємовиключних умов: або її буде побудовано на доктрині культурного релятивізму як альтернативи генеральній лінії лібералізації (американізації), або її будуватимуть за єдиною методологією, де критерії безпеки ("свобода", "демократія", "права людини", "ринкова економіка") відповідатимуть єдиному семіотичному наповненню. Обидва варіанти можуть потерпіти політичного фіаско, що доводять чинні Стратегія національної безпеки США і Концепція національної безпеки Росії.

У другому розділі "Ґенеза сутності та логіка зв'язку головних категоріальних визначень європейської безпеки" здійснено політологічний аналіз основних принципів і категорій європейської безпеки в умовах трансформації поля безпеки ОБСЄ.

У першому підрозділі "Європейська колективна безпека як проблема семантичного порозуміння між Заходом і Росією" в конкуруючих версіях європейської безпеки (кооперативної і колективної) виявлені розбіжності фундаментального характеру, які унеможливлюють поєднання цих форм безпеки в якесь синтетичне утворення.

...