Правова держава як предмет політології

У п'ятому розділі - „Статус правової держави в політичній системі України” - розглядається реальний механізм здійснення владних повноважень і функцій різними органами та суб'єктами політичного процесу. Дисертант привертає увагу до поняття „народовладдя” у державно-правовій системі, співставляє концептуальні засади і реальну практику при здійсненні принципу „поділу влади”, а також акцентує увагу на понятті „легітимності” як політико-правовому критерії демократії.

Що стосується такого поняття як „народовладдя”, то воно віддзеркалює рівень і стан демократичності суспільства. Проте цим терміном легко і зручно спекулювати, апелюючи до людських інстинктів, чим особливо відзначаються насамперед недемократичні, авторитарно-бонапартистські та тоталітарно-фашистські режими. Справа у тому, що народовладдя - явище, що еволюціонує від простих і примітивних форм безпосередньої демократії на зразок громадських зібрань і віча до складних представницьких форм, які створюються шляхом різних виборчих систем. Таким чином, інститут народовладдя - поняття історичне, але сутність його визначається правом кожного громадянина брати чи не брати участь у формуванні представницьких та законодавчих органів влади. У цьому глибинний зміст сучасної концепції народовладдя.

Правове розуміння принципу народовладдя формується на підставі концепції „народного суверенітету” (Ж.Боден, Ж.Руссо). Сучасне трактування народовладдя передбачає, що будь-яка влада є правочинною лише тоді, коли вона легітимна, тобто грунтується на волевиявленні народу. Вона також передбачає, що народ є джерелом влади і його владоформуюча функція ніким, у тому числі й державою, не може бути узурпована. Принцип народовладдя, зокрема у ст. 5-й Конституції України формулюється у той спосіб, що ніхто не може узурпувати державну владу.

Проте народ не може постійно і систематично здійснювати безпосереднє народовладдя, а тому змушений реалізовувати своє конституційне право шляхом делегування повноважень тим чи тим органам влади, які формуються відповідними політичними силами, згуртованими у політичні партії. Останнє означає, що народ як явище не є чимось гомогенним, а диференційованим цілим, поділеним та згрупованим за інтересами. Тому принцип народовладдя означає постійне перегрупування сил, баланс яких і створює правову систему політичного регулювання як умови стабільності і розвитку соціального організму.

У розділі особлива увага привернута до такої форми народовладдя як референдум. Показано історичний генезис референдумної демократії, визначені сильні і слабкі сторони її, а також роль і значення референдумів у політичній системі демократії. Охарактеризовано різні види референдумів - конституційні і законодавчі, зроблено висновок, що референдуми є дієвим способом народовладдя за умов демократичного режиму правління і засобом маніпуляції волевиявленням народу за умов авторитарних і тоталітарних режимів. Референдум за умов реальної демократії - це свідчення ефективного правового, а не лише політичного контролю народу над владою. Референдуми нерідко ставали засобом цивілізованого розв'язання конфліктів між гілками влади, як це було, наприклад, у Франції під час правління генерала де Голя.

Таким чином, за умов політичної кризи референдуми здатні відіграти роль арбітра у протистоянні гілок влади і тим самим вивести країну на новий щабель соціально-економічного, політичного та цивілізаційного розвитку.

Загальноприйнятою нормою правової держави є принцип поділу влади. У класичному вигляді він передбачає, що кожна з гілок влади - законодавча, виконавча і судова автономні у своїх діях. Проте, як показує досвід кризових суспільств з демократичним режимом правління, а також досвід країн, що знаходяться у фазі модернізаційного розвитку, витримати класичну модель поділу влади буває досить складно, що породжує владні конфлікти і кризові ситуації. Для цього є декілька підстав. На думку дисертанта, тут дається взнаки і політична культура населення, особливо з тоталітарним досвідом, глибокий, аж до повного взаємозаперечення, ідейно-політичний розкол еліт і суспільства, особливо тоді, коли у законодавчому органі влади домінують одні політичні сили, а у виконавчому - інші або еліта політичного та адміністративного центру орієнтується на одні інтереси, а регіони на інші. На становище впливає також недостатня політична структурованість суспільства, слабкість його громадянських засад, що змушує різні політичні сили вдаватися до маніпулювання суспільною свідомістю.

На баланс у поділі влад впливає і не до кінця проведена і не завершена реформа судової гілки влади, яка перебуває у значній матеріальній залежності від виконавчої. Все це разом робить досить суперечливим здійснення у всій повноті вимог принципи правової держави.

Виходячи з цього, автор припускає, що в Україні розвиток подій на найближчу перспективу щодо становлення інститутів правової державності значною мірою визначатиметься кількома паралельними процесами, а саме: приватизацією в економічній сфері; зміцненням позицій та впливу партій на суспільно-політичні процеси; адміністративною реформою в управлінні та завершенням судово-правової реформи у судочинстві. Здійснення цих заходів суттєво зрушить засади легітимності влади як підстави для утворення і функціонування її від імені народу і для його національних інтересів.

Дисертант приділяє спеціальну увагу розгляду правових і політичних механізмів „легітимності” та „легітимації” у становленні реального народовладдя шляхом використання законодавчо-правових процедур під час політичної боротьби. Спираючись на ідеї М. Вебера, Д. Бітмена, П. Бурд'є, Д. Істона, Ж.Л. Шабо та інших політологів, які грунтовно досліджували феномен легітимності, автор разом з ними доходить висновку, що легітимність є: а) невід'ємним елементом політичної культури; б) спирається на соціально-психологічні механізми політичної свідомості; в) є засобом політичного панування певної соціальної групи над суспільством.

На відміну від поняття „легітимності”, що є фактом визнання права на владу від імені більшості, поняття „легітимації” є процесом законного досягнення влади. Він також спирається як на певні соціально-психологічні структури масової свідомості, так і культурно-історичні та національні стереотипи, завдяки яким політичний суб'єкт досягає мети, тобто влади. Як легітимність, так і, власне, легітимація - знаходяться у правовому полі політичного процесу. Правова держава як інститут політичної влади передбачає легітимність, в основі якої знаходяться не стереотипи масової свідомості, якими легко маніпулювати, а правові механізми і закони, у відповідності з якими та чи та політична сила від імені народу здійснює своє право на владу.

У шостому розділі: “Гуманітарні аспекти державно-правової політики в Україні на сучасному етапі” - досліджується політико-антропологічний та гуманітарно-правовий аспект проблеми. Особлива увага приділяється принципу верховенства права та його дії в нашій державі.

Дисертант поділяє точку зору тих дослідників, котрі вважають, що цей принцип набуває значення лише тоді, коли право не ототожнюється із системою санкціонованих державою обов'язкових правил поведінки. Це означає, що право і закон не завжди збігаються. Суттєвим для цього є і розгляд права не як результату правотворчої діяльності держави, а як суспільного явища, що випливає з джерел світової та національних традицій, що також необхідно враховувати, коли йдеться про права людини у конкретно-історичних умовах існування і розвитку країни.

Що стосується українських реалій, то між нормативною моделлю правової держави, яка знайшла віддзеркалення у тексті нової Конституції України (1996 р.) та реальним втіленням її вимог на практиці, є істотні відмінності. Попри те, що Основний Закон держави є законом прямої дії, на сьогодні цей принцип спрацьовує в досить-таки в обмеженому режимі. Підставою для такого висновку є численні порушення насамперед соціально-економічних прав громадян, які не оскаржуються у суді або ж судові рішення не виконуються. Відтак держава не виконує одної із важливих своїх функцій як правотворчий і правозахисний інститут - функцію соціальних гарантій та захисту своїх громадян. Внаслідок цього порушується вимога Ст. 21-ї Конституції України, яка проголошує, що права та свободи людини в Україні є невідчужуваними і непорушними, що суперечить, на жаль, численним фактам реальної дійсності.

Тому на сьогодні, як вважає дисертант, серед актуальних питань, що потребують свого розв'язання, - удосконалення механізмів та процедур захисту соціально-економічних прав людини. А це обумовлено розв'язанням іншої, не менш важливої проблеми, а саме: закон і право повинні стати не просто декораціями правової форми державності, а її реальним змістом.

Сферою, де наявність ознак та критеріїв правової держави простежується досить чітко є також і права етнічних меншин - розділ так званих солідарних або колективних прав людини. Ставши незалежною державою, Україна ухвалила Декларацію прав національних меншин, а також досить демократичний як для початку 90-х років Закон „Про національні меншини в Україні”. На розвиток вимог і Декларації, і Закону було ухвалено ще низку законодавчих актів, які регулюють освітянську, видавнично-інформаційну, мовну тощо сфери діяльності, які безпосередньо торкаються інтересів етнонаціональних меншин. Значний поштовх для політичної активності, власне етнонаціонального відродження меншин і законодавчого регулювання їхніх прав та інтересів, мало прийняття Конституції України, яка серед іншого передбачає законодавче оформлення прав меншин на національно-культурну автономію. На жаль, закону, який би здійснював реалізацію цього права, в Україні ще немає. Таким чином, у частині права меншин на самоорганізацію, держава ще не здійснює своїх зобов'язань, які вона сама взяла на себе.

Серед актуальних проблем державної етнополітики України, що вимагають законодавчого врегулювання - проблема депортованих з території України радянським режимом народів, зокрема кримськотатарського та інших. Попри те, що на сьогодні чимало зроблено з боку держави для врегулювання гострих питань у цій сфері і насамперед питання громадянства, продовжують залишатися невирішеними проблеми соціально-економічної адаптації репатріантів та їх інтеграції в українське суспільство.

До низки проблем законодавчо-правового врегулювання, що їх має вирішувати правова демократична держава, слід віднести також проблему адміністративно-територіальної самоорганізації етнічних громад та корінних (автохтонних) народів. На порядку денному і проблема ратифікації Європейської хартії регіональних мов та мов меншин.

Отже, здійснивши важливі і необхідні кроки у напрямку демократизації етнополітичного курсу, українська держава на практиці ще не спроможна повністю вирішувати ті проблеми, які логічно випливають з її Конституції та законодавства. Для цього є об'єктивні причини, головна серед яких - соціально-економічна криза, що супроводжує національний модернізаційний процес.

З позицій принципу верховенства права та норм правової держави особливий інтерес становить право на свободу слова або свободу інформації. Як показав аналіз ситуації, що склалася на сьогодні в інформаційному просторі нашої держави, вона не узгоджується з головними принципами верховенства права, тоді як замість цього існує і диктує правила гри приватний (олігархічний) капітал, з одного боку, та жорсткий адміністративний контроль влади, з другого. Оптимізації ситуації на інформаційному ринку могло б сприяти удосконалення законодавчих норм, що регулюють відносини виробника і споживача інформаційного продукту. Закон має стримувати тенденції до монополізму, а також жорстко реагувати на прояви необ'єктивності та заангажовансті медійних ресурсів, особливо, у висвітленні політичних подій та виборчих кампаній.

На думку дисертанта, ЗМІ має належати три провідні функції: перша - це інформативна; друга - культурно-просвітницька; третя - розважальна. В рамках такої парадигми необхідно реформувати інформаційну політику, яка на сьогодні далеко не відповідає цим вимогам. На часі є також прийняття Інформаційного кодексу, завдяки якому є можливість увести вітчизняний інформаційний простір у річище цивілізованих відносин держави і суспільства, виробника і споживача, влади і опозиції, а також гармонізувати інтереси приватних власників інформаційних ресурсів та громадянського суспільства.

У „Висновках” дисертаційної роботи сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і прикладне значення для подальшої розробки теорії правової держави та втілення її положень у процес оптимізації національного державотворення, зокрема, щодо провадження реформи політичної системи. Окреслюються перспективи подальшого дослідження проблематики становлення і розвитку правової держави як у вітчизняному, так і ширшому контексті політологічного напряму її розробки.

Крім того, виходячи із проведеного аналізу проблеми, автор формулює положення, які носять концептуальний та прогностичний характер, головними серед яких є:

1. Зазначається, що причиною гальмівних процесів у просуванні українського суспільства і держави у напрямку утвердження правової системи є конфлікт інтересів між старими політико-управлінськими елітами, які є носіями ідеології і практики адміністративної системи та новими, які народжуються в атмосфері подвійних стандартів, а саме: з одного боку - реформаторської ідеології і цінностей, що є прогресивним у їх свідомості, а, з другого, - практики „тіньового” бізнесу, що постійно нові еліти на не правові методи і способи соціально-економічної поведінки. Звідси значний дефіцит довіри і популярності як щодо старих, так і нових еліт з боку суспільства;

2. Констатується, що недосконалість та суперечність законодавства в цілому та неврегульованість значних секторів ринкових відносин зокрема, нерідко стають причиною серйозних політичних конфліктів як серед еліт, так і суспільства. Часто-густо ці конфлікти тягнуть за собою адміністративно-бюрократичне свавілля у складні процеси політико-економічних відносин, а судова влада, внаслідок не дореформованості та інституційної слабкості не спроможна діяти ефективно, виступаючи у такий спосіб по суті інструментом захисту політичних інтересів одних груп щодо інших;

3. Вказується, що оскільки складовою існування правового режиму влади є наявність ефективних механізмів, що гарантують баланс гілок влади та політичних сил, то з метою його впровадження необхідно здійснити конституційну реформу, яка б чіткіше легітимізувала поділ влади за функціональною ознакою. У цьому відношенні ініціатива щодо реформування системи влади об'єктивно назріла необхідність, яка сприятиме подоланню конфліктів як у системі державного управління, так і політичних відносин у цілому;

4. Наголошується, що будь-яка система влади демократичного типу - парламентська чи президентська - передбачає наявність інституту опозиції, що спирається на відповідну політико-правову базу. У цьому відношенні Україна як держава, що проголосила своєю метою стати правовою ще перебуває на стадії формування такого інституту і насамперед у його правовому відношенні, оскільки де-факто на сьогодні є підстави говорити про різні прояви та форми як парламентської, так і позапарламентської опозиційності;

5. Обґрунтовується, що держава є правовою, якщо поряд із суспільними верствами та політичними структурами правову захищеність мають такі громади як етнічні спільноти, що належать до категорії національних (етнічних) меншин. Оскільки Україна є поліетнічною країною, то для неї правовий захист етноменшин є одним із критеріїв того, наскільки її політична система, а відтак і держава є правовою. На сьогодні можна констатувати, що в нашій країні створено сучасне правове поле щодо захисту прав та інтересів меншин, проте в суспільстві все ще тривають гострі дискусії щодо мовного питання, утворення адміністративних одиниць в місцях компактного проживання меншин, ухвалення закону про національно-культурну автономію тощо. Все це вказує на те, що для зміцнення правового режиму етнополітики необхідно удосконалювати та розширювати правову базу її регулювання, зокрема на державному рівні необхідно ухвалити Концепцію етнонаціонального розвитку країни, яка б сприяла гармонізації етнонаціональних відносин;

6. Наголошується, що одним із показників дії принципу верховенства права є дотримання принципу свободи слова, реалізація ідеології інформаційної свободи, обмеженої лише рамками заборони на пропаганду насилля та закликів до повалення влади. Режим функціонування свободи слова є виявом того, наскільки інститути громадянського суспільства є дієвими і здатними контролювати владу. Виходячи з цього, можна стверджувати, що у цій частині забезпечення прав і свобод Україна має значні ресурси для свого поступу, оскільки за оцінками авторитетних експертів, останнім часом в нашій країні відбулося істотне звуження простору інформаційної свободи. Обстоюється позиція, згідно з якою в Україні доцільно розробити та ухвалити Інформаційний кодекс, який би став нормативною базою для дотримання прав і свобод громадянина у сфері свободи слова.

Основні публікації по темі дослідження

Монографія:

1. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. - К.: Віра ІНСАЙТ. - 2000. - 375 с.

Статті:

Воронов І. Порівняльний аналіз категорій “авторитарна” та “правова” держава //Наукові Записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 2000, № 11. - С. 27-45.

Воронов І. Теоретико-прикладні питання народовладдя в сучасній Україні //Наукові Записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 2001, № 16. - С. 108-118.

Воронов І. Правова держава як соціальний феномен //Перспективи: Науковий журнал. - Одеса: Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського; Одеський Національний політехнічний університет. - 2001, № 4 (16). - С. 38-43.

Воронов І. Соціальні трансформації українських засобів масової інформації в процесі створення правової, демократичної держави //Наукові Записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 2002, № 21. - С. 45-53.

Воронов І. Етнічні меншини у вимірах демократії //Політика і час. - 2002, №10 - С. 50-60.

Воронов І. Концепція правової держави: історичний генезис //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 27. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького; Творче об`єднання „Нова парадигма”. - 2002. - С. 77-85.

Воронов І. Культурне відродження та культуротворення у контексті державно-правової системи України //Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Випуск 28. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького; Творче об`єднання „Нова парадигма”. - 2002. - С. 129-138.

Воронов І. Людина і проблеми суспільного розвитку: теоретичний аспект проблеми //Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет; Центр соціально-політичних досліджень. - 2002, № 5 (25). - С. 98-102.

Воронов І. Правова держава як втілення ідеї верховенства права //Трибуна. - 2002, № 9-10. - С. 34-35.

Воронов І. До питання про конституційне забезпечення державно-правової системи сучасної України //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 18. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2002. - С. 390-397.

Воронов І. Поділ влади у сучасній Україні з огляду на історичний досвід //Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Міністерство освіти і науки України; Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича; Кафедра міжнародних відносин; Кафедра історії нового та новітнього часу. - 2002. - Т. 9. - С. 169-178.

Воронов І. Національна культура у контексті державно-правової політики //Вісник львівського університету: серія міжнародних відносин. - Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка. - Випуск 9. - 2002. - С. 46-52.

Воронов І. Правова держава як взаємообумовленість двох формуючих понять: держави і права //Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. - Випуск 15 /Гол. ред. С.В. Ківалов/. - Одеса: Юридична література. - 2002. - С. 311-320.

Воронов І. Правова держава як соціально-історичне явище: зв`язок епох, принципів, мети //Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Випуск 21. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2002 . - С. 78-92.

Воронов І. Політичний режим та система відносин „держава - суспільство” //Політологічний вісник: Збірник наукових праць. Випуск 11. - К.: Знання України. - 2002. - С. 73-80.

Воронов І. Правова держава і громадянське суспільство: співвідношення і взаємозв`язок //Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - Харків: Магістр. - 2002, № 3(14). - С. 34-41.

Воронов І. Шляхи оптимізації правового державотворення в сучасній Україні //Борисфен: Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 2002, № 7 (133). - С. 6-8.

Воронов І. Людина як пріоритетна цінність правової держави //Борисфен: Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 2002, № 8 (134). - С. 26-29.

Воронов І. До питання про ідеологічну легітимність влади з позицій історичного досвіду //Борисфен: Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 2002. - № 9 (135). - С. 25-27.

Воронов І. Права і свободи людини в Європейській системі цінностей //Борисфен: Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - 2002, № 11 (137). - С. 26-28.

Воронов І. Трансформаційні процеси у сучасній політичній системі України: суть, місце і роль у становленні правової держави //Наукові Записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 2003, № 22. - С. 5-17.

Воронов І. Не проклинати, а осмислювати минуле //Віче. - К., 2003. - № 1(130). - С. 24-27.

Воронов І. Громадянське суспільство і влада //Людина і політика. - 2003, № 1(25). - С. 31-41.

АНОТАЦІЯ

Воронов І.О. Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження. Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2003 p.

Дисертант запропонував та обгрунтував динамічну модель правової держави, зумовленої характером модернізації суспільства та його переходом від тоталітарного режиму до демократії. Доведено, що ефективність правового регулювання політичних відносин у суспільстві перехідного типу визначається не лише ступінню соціально-економічного розвитку та правової свідомості, а й рівнем розвитку громадянського суспільства. На певному етапі воно стає суб'єктом, який впливає на функціонування держави як системи адміністративних та силових інститутів, обмежених рамками правових законів. Держава стає правовою лише тоді, коли з'являється паритетність у відносинах між громадянським суспільством та владою, що досягається шляхом її легітимізації, тобто представницького народовладдя. З позицій цих вимог, Україна лише стає правовою державою, формуючи відповідні органи, структури та інститути влади.

Ключові слова: правова держава, авторитарна держава, тоталітарна держава, демократія, соціальна держава, громадянське суспільство, верховенство права, модернізація, народовладдя, поділ влади, референдум, легітимність.

Voronov I.O. "Legal state as object politological: histori, theori, methodological of the research). - Manuscript.

Dissertation is written by the competitor of the degree of Doctor of the political science (specialty 23.00.02 - political institutes and processes. Institute of Political and Ethnological Research of NAS of Ukraine, Kyiv, 2003).

Author of dissertation proposed and explained the dynamic model of the legal state, conditioned by the character of the society's modernization and its transfer from the totalitarian regime to democracy. It is proved that effectivity of the legal regulation of political relatins in the transient society is determined not only by the leved of social-economic development and legal consciousness, but by the level of the development of civil society too. In becomes to be the subject on the development level, which influences stete functioning as the system of administration and power institutes, limited by the ranks of legal laws. State becoms legal only in case of equality in relations between civil state and power. It reaches by the way of itslegitimization (representetive power of peopi). From the position of these demands, Ukraine becomes only the legal state, it forms appropriate bodies, structures and institutes of power.

Key words: legal state, authoritarian state, democracy, social state, civil society, the rule of law, modernizatin, power of people, partition of power, referendum, legitimity.

Воронов И.А. Правовое государство как предмет политологии: история, теория, методология исследования). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 политические институты и процессы. Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2000 г. Диссертант предложил и обосновал динамическую модель правовой государствнности, обусловленой характером модернизации общества и переходом от тоталитарного общества к демократическому.

Доказано, що эффективность правового регулирования правовых отношений в обществе переходного типа определяется не только степенью социально-экономического развития и правосознания, но и уровнем развития гражданского общества. На определённом этапе оно становится субъектом, котрый влияет на функционирование государства как системы административных и силовых институтув, ограниченых рамками правовых законов. Государство становится правовым лишь тогда, когда появляется паритетность в отношениях между гражданским обществом и властью, которая достигается путём её легитимации, то есть представительского народовластия. С позиций этих требований, Украина только становится правовым государством, формируя соответствующие органы и институты власти.

Рассматривая правовое государство как инструмент реализации правовой политики, диссертант иллюстрирует это положение на примере государственной этнополитики. Автор осуществил системный анализ нормативно-правовой основы отечественной этнополитики и пришел к выводу, что ее законодательная база является адекватной ситуации трансформирующегося общества. Вместе с тем, есть необходимость усиления ее правореализующей функции, поскольку на сегодня многие положения нормативного порядка по существу не действуют и поэтому носят декларативный характер.

Относительно самостоятельный аспект политологической концепции правового государства представляет его анализ сквозь призму идей модернизации политической системы и таких ее составляющих как законодательная, исполнительная и судебная власть. Отдавая дань этому направлению исследовательской традиции, диссертант впервые акцентирует свое внимание на роли средств массовой информации как выразителя интересов прежде всего гражданского общества. Вовсе не предлагая рассматривать их в качестве четвертой ветви власти, как это принято в некоторых работах публицистического характера, а всего лишь как инструмент диалога власти и народа, обосновывается тезис, согласно которому их независимость и самостоятельность прежде всего от политического, административного и финансового диктата является непременным условием равноправия субъектов общества и государства, личности и общества, государства и гражданина.

В заключении диссертационного исследования делаются обобщения проделанной работы, определяются приоритетные направления совершенствования конституционного законодательства, затрагивающего основы политической системы украинского общества и государства, вносятся предложения по практической реализации политической реформы, имеющей целью наполнение политических отношений правовым содержанием.

Ключевые слова: правовое государство, авторитарное государство, тоталитарное государство, демократия, социальное государство, гражданское общество, верховенство права, модернизация, народовластие, разделение властей, референдум, легитимность.

правова держава суспільство

Размещено на Allbest.ru