Політичний ідеал: світовий досвід і сучасна Україна

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І.Ф. КУРАСА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: СВІТОВИЙ ДОСВІД І СУЧАСНА УКРАЇНА

Дашутін Григорій Петрович

Київ - 20061. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історію людства неможливо уявити без існування ідеалів. В мистецтві, статевих взаємовідносинах, в літературі, філософії, релігії та інших сферах духовної і практичної діяльності ідеал виступає могутньою спонукальною силою. В політичному житті суспільства теж існують ідеали - ідеал держави, політичних відносин, політичного лідера, свободи, демократії тощо. Політичний ідеал в системному вигляді має великий вплив на діяльність національних та соціальних спільностей, партій і окремих осіб.

Комплексне дослідження політичного ідеалу, механізмів його впливу на свідомість і дії людей постає важливим чинником розвитку політичної науки, оптимізації сучасної політики України. Політичний ідеал виступає як функціонуючий в суспільстві ціннісний модус, який визначає зміст діяльності, переконання, впевненість в меті або просто віру. Він може представлятися як необхідний і неминучий комплекс цілей, а може бути деструктивним та надмірним при гіперідеологізації політичного життя, істинним або хибним. Усі його іпостасі необхідно досліджувати, перевіряти на практичність, враховуючи його альтернативність та імовірний характер, позитивні і негативні наслідки втілення у реальність. Актуальність дослідження політичного ідеалу зростає через низку факторів. По-перше, протистояння раціоналізму та ірраціоналізму продовжується не тільки в суспільній науці, а й в політичному житті. По-друге, не зникли класичні ідеології - консервативна, ліберальна, соціал-демократична, комуністична та інші, які широко використовують політичний ідеал як свій елемент, і з'явилися нові форми ідеології - неомарксизм, неолібералізм, неоконсерватизм тощо. Отже зростає і кількість нових типів політичного ідеалу, які вимагають осмислення. Важливо також досліджувати сполучення політичних ідеалів з практичною політикою з функціонуванням політичних інститутів, тому що ідеал значною мірою визначає їх характер, оскільки є сполученням цінностей, які реалізуються в політиці, в інститутах держави та громадянського суспільства, або спонукають політиків і навіть держави на боротьбу з реалізаторами інших ідеалів, наприклад, протистояння комунізму і антикомунізму, ісламу і християнства тощо.

Спроби наукової класифікації та інтерпретації політичних ідеалів спираються на роботи класиків філософської та політичної науки, а також на праці в сфері державознавства. В інших суспільних науках, навіть в літературі, проблема політичного ідеалу теж зачіпається, але в меншій мірі. Безумовно як у загальній, так і в конкретній формі свого прояву, політичний ідеал виявляється продуктом загальнолюдської культури, але його сучасні характеристики потребують насамперед політологічного осмислення. Ця тема як політологічна проблема, що має безпосередній вихід на політичні інститути і процеси, залишається відкритою і сьогодні, що зумовлює постійне звертання до неї.

Варто підкреслити, що проблема ідеалу була предметом уваги багатьох учених: її розробляли Платон та Арістотель, широкий аналіз ідеалу міститься в працях Канта, Міллера, Шеллінга, Гегеля, російських революціонерів-демократів, класиків марксизму-ленінізму тощо. Але ця тема є невичерпною.

За кордоном цією проблемою займалися П. Андреї, А. Бауер, А. Валлан, А. Георге, П. Гиндев, Ф. Гронські, В. Іванов, А. Курелло, Д. Міллер, Б. Рассел, Л. Сев, Є. Фаркаш, Е. Хаан, Т. Ярошевські та інші.

Сьогодні виникла об'єктивна проблема в усвідомленні сутності політичного ідеалу. Звертаючись до історії соціально-політичної думки, функціонування держав, ми лише частково можемо задовольнити цю проблему дослідженнями В. Волгіна, В. Гессена, О. Гілярова, О. Гуревича, М. Довнар-Запольського, Г. Ейкена, О. Кірхенгейма, О. Ладиженського, О. Менгера, П. Новгородцева, С. Трубецького, О. Фогта, проведеними на початку ХХ століття, а також українських дослідників ХІХ-ХХ століть М. Грушевського, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, В. Липинського, М. Туган-Баранівського, І. Франка та інших.

Водночас, відчувається, що дослідження тих часів досить часто страждали неповнотою, суперечливістю, особливо на тлі політичних катаклізмів початку ХХ століття. Тому сьогодні існує гостра потреба не тільки в розширенні історичних досліджень з проблеми політичного ідеалу, а й в удосконалюванні їхньої методології. Якщо основні ознаки та закономірності розвитку буржуазних і комуністичних ідеалів стали предметом спеціального аналізу, то дослідженням суспільного ідеалу попередніх епох (античності, Середньовіччя, епохи Відродження) присвячено робіт значно менше. Так, небагато публікацій присвячено античному ідеалу. Серед них слід назвати праці А. Бергера, М. Блецкана, В. Гуторова, І. Дьяконова, С. Утченка, Ю. Чернишова, Е. Штаєрман. А християнський ідеал більше досліджували релігійні філософи О. Волконський, О. Вязігін, В. Мелехов, М. Тадеєв. Проте той факт, що релігійний ідеал християнства відігравав істотну роль у формуванні ідеології цілої епохи, і не лише наступної за ним епохи Відродження, що до нього звертаються представники різноманітних прошарків суспільства, робить завдання його вивчення досить актуальним і сьогодні.

Слід зазначити цінний внесок у вивчення політичного ідеалу низки вчених, які вели дослідження в близьких до теми галузях знань: філософська антропологія, філософія політики, філософська теорія цінностей, ідеологічний і філософський плюралізм, методологічні та світоглядні засади творчості, проблеми креативності та гуманізму в національній культурі. Це праці І. Андреєва, В. Андрущенка, В. Баркова, В. Бебіка, Т. Бояджиєва, М. Бузького, І. Василишина, В. Войтенка, О. Вороніна, В. Воронкової, В. Гайденка, М. Головатого, С. Грабовського, Ю. Давидова, О. Дробницького, Д. Зільбермана, О. Зотова, Л. Іванько, Ф. Канака, Ф. Кирилюка, В. Князева, В. Котигоренка, В. Кременя, А. Кудряченка, Д. Лакса, В. Лекторського, Д. Леонтьєва, Н. Ліствіної, О. Лоя, В. Ляха, Л. Нагорної, Б. Новикова, В. Одинцова, Х. Ортегі-і-Гасета, В. Пазенка, О. Панаріна, В. Пантіна, А. Пахарєва, Ю. Пахомова, І. Прігожина, В. Розіна, В. Соловйова, В. Стьопіна, В. Табачковського, М. Тарасенка, П. Толочка, В. Фрумкіна, О. Циганова, Ю. Шаповала, В. Шаповалова, Л. Шкляра, О. Шлезингера, П. Шляхтуна, В. Ядова, П. Яніна, Б. Яроша тощо.

Близькими до теми даного дослідження є праці, в яких розкривається роль і значення національної ідеї та національної мрії для життя українського суспільства, висвітлюється комплексний історико-політологічний та соціально-філософський аналіз проблем української державності. До таких сьогодні можна віднести дослідження В. Андрущенка Є. Бистрицького, Д. Видріна, В. Заболоцького, І. Кресіної, В. Крисаченка, В. Ляшенка, М. Михальченка, В. Медведчука, П. Павловського, І. Поліщук, О. Свидзинського, В. Ткаченка, З. Ткачука, О. Штики.

Особливе значення мають дослідження, що містять конструктивні елементи політичного ідеалу, пов'язані з комплексним аналізом громадянського суспільства та його взаємовідносин із соціальною, правовою державою, національних і соціальних проблем українського суспільства, а також завдань, змісту та форм політичної діяльності, спрямованої на реалізацію соціальних прав і політичних свобод громадян. Серед авторів цих досліджень можемо назвати В. Авер'янова, В. Бабкіна, О. Бабкіну, В. Бакірова, К. Гаджієва, В. Горбатенка, В. Гошовську, В. Денисова, М. Кармазину, Т. Ковальчук, В. Корнієнка, І. Кураса, Ю. Левенця, В. Литвина, В. Мадіссона, О. Майбороду, О. Мироненка, М. Михальченка, М. Мокляка, М. Панчука, М. Поповича, В. Селіванова, В. Скибу, О. Скрипника, В. Солдатенка, Ф. Рудича, В. Храмова, В. Цвєткова, В. Чепіногу, В. Чеховича, Ю. Шемшученка, Г. Щедрову та інших.

Таким чином, зарубіжними та вітчизняними дослідниками проведено значну роботу зі з'ясування змісту, історичної генези, регулятивної функції політичного ідеалу. Між тим, очевидним є не тільки погана озброєність досягненнями у цій сфері низової та середньої ланок політиків, а й науковців, які працюють на політиків вищого рівня. Інакше ці політики не задавали б питань: “куди ідемо?” і “що будувати?”, коли мова іде про розбудову сучасної України. Значною мірою винні в цьому і науковці, які недостатньо активно розробляють цю проблематику.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є результатом багаторічної праці, складові якої пов'язані з науковими темами Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, зокрема: “Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні” (НДР 0102И002865), “Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний аспект” (НДР 0105И000046). політичний ідеал україна

Мета і завдання дослідження - показати цінність світових і вітчизняних позитивних зразків розробки та реалізації політичних ідеалів для сучасної України і небезпеки відсутності чіткого політичного ідеалу або його утопічності для країни, комплексно дослідити головні моделі політичного ідеалу, які пропонуються для нашої держави.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні завдання:

- показати актуальність аналізу політичного ідеалу в теоретичному аспекті, як однієї з “вічних” проблем соціального пізнання, з'ясувати методологічний інструментарій дослідження політичних ідеалів;

- розкрити детермінанти, спонукальні мотиви формування і функціонування політичних ідеалів в різних історичних умовах та різного типу суспільствах;

- дослідити етапи формування окремих політичних ідеалів в різні історичні епохи та періоди;

- проаналізувати політичний ідеал як єдність процесу наукового осмислення ролі, функцій держави, політичних інститутів та регуляторного впливу політичного ідеалу на політичні процеси;

- розглянути проблему несформованості сучасного політичного ідеалу у зв'язку із протиріччями політичного процесу в Україні, відсутності соціального замовлення суспільній науці на його формування;

- визначити головні критерії для теоретичної розробки та практичного формування політичного ідеалу сучасної України;

- з'ясувати системні фактори гальмування теоретичної та практичної діяльності при формуванні політичного ідеалу сучасної України.

Об'єкт дослідження - процес світового та вітчизняного державотворення в єдності двох сторін: як реалізація різного роду ідеалів і результат співпадіння історичних факторів, використаних людьми.

Предмет дослідження - світовий досвід аналізу формування, реалізації та нереалізації різних типів ідеалів, зокрема в історії України.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано досягнення у галузі методології соціального пізнання, зокрема методи цивілізаційного, системного, конкретно-історичного, політико-порівняльного, структурно-функціонального аналізу. Залучені трансформаційний, модернізаційний та синергетичний підходи до дослідження політичних інститутів і процесів в сучасній Україні та розв'язання проблем європейської інтеграції країни. Поєднання методів філософської, політичної, юридичної та історичної наук зумовило методологічний плюралізм, що стало умовою включення низки сучасних концептуальних дискурсів, які є виявом міждисциплінарного підходу до політичного життя України.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в розробці концепції політичного ідеалу сучасної України як відкритого проекту розбудови демократичної, соціально-правової держави на принципах соціальної справедливості та гуманізму. Ця концепція розкрита в наступних головних наукових позиціях:

1. В роботі доведено, що будь-який ґрунтовний політичний процес можна досліджувати як процес виникнення, реалізації або нереалізації стратегічних і тактичних, загальнонаціональних і регіональних ідеалів, які в конкретних ситуаціях можуть у спрощеній або ускладненій формі виступати вже у вигляді гасел, цілей, політичних програм тощо. Форми і типи самого політичного ідеалу або його перевтілень в інші феномени виступають важливою духовно-політичною детермінантою розвитку суспільств, діяльності соціальних та політичних спільнот, особистостей. Дослідження політичних ідеалів і державних форм, механізмів втілення ідеалів в практику є актуальним завданням політичної науки.

2. Поглиблено тезу, що будь-який науковий політичний ідеал повинен враховувати наявність значної кількості альтернатив політичного розвитку країни, які визначаються свободою безкінечного розвитку людства та нездійсненністю прагнень до гармонії закінченої досконалості.

3. Вперше розкрито, що політичний ідеал у сучасних інтерпретаціях, якщо оцінювати системно, - це уявлення суспільства, держави, класу, соціальної групи, особи про досконалий політичний устрій суспільства, про досконалу політичну організацію суспільства, за допомогою яких впорядковано відносини власності, класово-групові відносини - через організацію справедливої системи влади, відносини між націями, народностями, етнічними та релігійними групами, створено рівні умови політичного та духовного розвитку особи.

4. Філософи політики в різні історичні епохи, в різних варіантах пропонували ідеальну державу та ідеальні політичні відносини, і це мав зробити силою влади або ідеальний правитель, або ідеальна правляча еліта, або встановити Бог з допомогою церкви. Це було прагнення до абсолютного ідеалу, який сам по собі, через гармонію та відсутність суперечностей не міг бути не тільки безумовною метою прогресу, а й мотивом практичної діяльності. В роботі доведено, що ці утопічні побудови завжди залишали непроясненим один сутнісний бік питання: як перейти від недосконалих суспільних форм до безумовної гармонії нового світу, від суспільних конфліктів до згоди та єдності різних соціальних груп з різними інтересами, як подолати природу людини, що прагне влади над іншою людиною в матеріальному, політичному та духовному аспектах.

5. Уточнено положення, що вже в буржуазному політичному ідеалі значною мірою враховані не тільки ідеї ідеальної держави, а й конкретно-історичні умови економічного, політичного та культурного розвитку.

Великий вплив на цей тип ідеалу здійснили ідеї корифеїв Відродження і Просвітництва, а також критика капіталістичного суспільного ладу з боку марксизму, соціалістичних та національно-демократичних рухів. Революційні рухи дрібної буржуазії, робітничого класу та селянства змушували ідеологів і політиків буржуазії включати принципи справедливості та гуманізму в діяльність політичних і громадських інститутів. Безумовно, міра включення цих принципів була історично обмежена домінуванням приватного інтересу над державним та суспільним, зокрема в сфері великої приватної власності.

6. Обгрунтовано висновок, що наука не знає стрибків у причинному ряді явищ політичної дійсності, які б дозволили з одного стану розвитку перескочити до іншого без належних історичних умов, без поступових соціальних змін (еволюційним або революційним шляхами). Навіть сучасні експерименти побудови ідеального суспільства - комунізму, провалилися через ігнорування конкретно-історичних умов, переоцінку сили влади в історичному процесі, що дискредитувало комуністичну ідею, яка сама по собі несе багато позитивного в реалізації принципів соціальної справедливості та гуманізму.

7. Політологічний аналіз різних проектів політичного ідеалу, історії існування різних політичних режимів показує, що міфологізація насильства як засобу розбудови досконалої держави, як і саморозвитку суспільства на основі усуспільнених засобів виробництва та народної ініціативи, що веде до перетворення держави на суспільне самоврядування, не стали засобом реалізації прав і свобод людини, гармонії в суспільних відносинах. Тому в досліджені розкрита тенденція, що сучасний цивілізаційний розвиток “відміняє” політичне насильство як універсальний метод насадження демократії, ринкової економіки, правової держави тощо, але “не відміняє” роль держави як регулятивної сили в знятті соціальних та політичних конфліктів, в підвищенні рівня соціальної справедливості, в гуманізації відносин держави і громадянина, відносин між соціальними спільностями та окремими особами.

8. Вперше показано, що сучасні обмежувальні концептуальні рамки уявлень про “перехідний період” зумовили існування в суспільній свідомості пострадянських держав лише двох можливих сценаріїв цієї перехідної “постсоціалістичної” державності - сценарію реставраційного, що передбачає повернення до авторитарної політичної системи у модернізованому вигляді, і сценарію капіталістично-модернізаційного, відповідно до якого можна рухатися тільки в напрямі до ринкової економіки та західної правової держави (покращеної капіталістичної). При цьому недооцінюється модель демократичної, соціально-правової держави конвергенційного соціал-демократичного проекту, яка ефективно працює в багатьох країнах Європи.

9. На новому історико-політичному матеріалі зроблено висновок, що політичний ідеал сучасної України повинен базуватися на реалізації принципу справедливості у сучасному трактуванні, коли не тільки враховуватися прибутки, турбота про соціальних аутсайдерів, людей похилого віку та дітей, але й сучасні оцінки на якість користування населенням матеріальними та духовними цінностями в умовах соціальної держави. Політичний розвиток не може обійти морально-етичні та світоглядно-ціннісні універсалії, до яких належить принцип гуманізму, що виступає наріжним каменем сучасної політичної теорії в Україні та критерієм народності політики влади.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що робота спрямована на розв'язання актуальної теоретичної та практичної проблеми українського державотворення, а її положення покликані слугувати методологічною основою проведення політичних реформ в Україні. Отримані результати можуть бути використані також для подальших наукових досліджень, у навчальних курсах з політології і соціальної філософії, в освітній політиці в сферах формування політичної та правової культури громадян України. Положення роботи були використані в діяльності ряду комітетів і комісій Верховної Ради України під час праці там дисертанта.

Наукова апробація результатів дослідження здійснена в двох монографіях (одна в співавторстві), брошурі, в наукових працях і статтях, 22 з яких опубліковані у виданнях, визначених ВАК України фаховими. Протягом останніх років автор роботи виступав з науковими доповідями та повідомленнями на таких міжнародних та національних конференціях і “круглих столах”: “Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи” (Київ, 2003); “Проблеми національного інтересу в контексті сучасних геополітичних реалій” (Київ, 2004); “Громадянське суспільство та народовладдя в сучасній Україні” (Київ, 2004); “Роль і значення Конституції України у розвитку суспільства і держави” (Київ, 2005); Перші Курасівські читання “Етнополітична ситуація в Україні напередодні парламентських виборів” (Київ, 2005); “Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі” (Київ, 2006); “Політичне лідерство на пострадянському просторі” (Київ, 2006); “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2006); “Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку” (Київ, 2006). Крім того, результати дослідження опробувані в лекційному курсі дисертанта з політології в Сумському державному політехнічному університеті.

Структура дисертації - монографії відповідає меті та завданням дослідження, включає передмову, сім розділів і тринадцять підрозділів, післямову і список використаних джерел з 176 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Передмові обґрунтовано науково-теоретичну та науково-практичну актуальність теми.

У першому розділі “Політичний ідеал як пізнавальна проблема. Теоретико - методологічний аналіз”, що є не стільки вступним, скільки загальнотеоретичним та джерелознавчим, проаналізовано історію і сучасність проблеми дослідження, сформульовано пізнавальну концепцію дисертанта, досліджено внесок різних груп науковців до розгляду цієї проблеми, окреслено методологічний інструментарій дослідження.

Дисертант виходив з тези, що у кожному суспільстві час від часу настають духовні та організаційні кризи. Зовнішньо суспільство функціонує майже нормально. Але поглиблений аналіз може зафіксувати занепад віри в майбутнє цього суспільства, уповільнення прогресивних політичних та економічних змін, зменшення ефективності функціонуючих механізмів влади, зростання загальної конфліктності в суспільстві тощо. Однією з найважливіших причин цього може стати зневіра в прогресивності та розумності політичного ідеалу суспільства або провідної політичної сили останнього.

Розчарування, яке охоплює суспільство, досить часто пояснюється тим, що для конструктивного розвитку були поставлені не ті цілі: частково нездійсненні, частково помилкові, частково недостатні на сучасному для суспільства етапі, хоча й бачили в них завершений зразок суспільних шукань, суспільного розвитку. Найчастіше причиною може бути відхід від аксіоми суспільного розвитку: вихідним пунктом при розробці та реалізації суспільного ідеалу має бути визнана свобода безкінечного розвитку, а не гармонія закінченої досконалості. Всі суспільства, що як ідеал брали для себе зразок повної досконалості, зазнавали поразки в зіткненні з історичними реаліями.

Суспільний ідеал за своєю сутністю та ґенезою, онтологічною і гносеологічною характеристиками, а також соціальними функціями це специфічний комплекс цілей, що визначається проблемами людства та інтересами соціальних суб'єктів: суспільств, держав, класів, соціальних верств і груп, еліт та окремих осіб. У цьому комплексі цілей розвитку, пов'язаних між собою природно або штучно, у концентрованому вигляді викладені ідеології цих суб'єктів у проекції на майбутнє: уявлення про досконалу форму майбутнього, про зміст цієї форми, орієнтації на розвиток різних сторін бажаного, передбачуваного або прожектованого суспільства.

Кожен соціально значущий суспільний суб'єкт, особливо держава, клас, верства, партія, еліта, визначний теоретик, виходячи на історичну арену висуває або пропонує відповідний ідеал суспільного розвитку. Ідеал - це осмислений зразок досконалості, норма, до якої прагнуть суб'єкти як до мети діяльності (політичної, економічної, естетичної тощо). Коли розглядати ідеал суспільного розвитку, то це - уявлення про досконалий суспільний устрій, що забезпечує матеріальний та духовний добробут й особисте щастя, це - зразок, який варто реалізовувати в практичній діяльності. (Див. Е. Іл'єнков, М. Михальченко, П. Новгородцев, О. Яценко тощо).

Політичний ідеал - це уявлення суспільства, держави, класу, соціальної групи, особи про досконалий політичний устрій суспільства, про досконалу політичну організацію суспільства, за допомогою яких впорядковано відносини власності, класово-групові відносини - через організацію справедливої системи влади, відносини між націями, народностями, етнічними та релігійними групами, створено рівні умови політичного і духовного розвитку особи. Безумовно, це сучасне визначення політичного ідеалу. В інших типах держав, наприклад, - у рабовласницьких, феодальних, так званих “азійських”, південноамериканських станових (держави інків, ацтеків тощо) були свої специфічні політичні ідеали, про що ми говоритимемо далі. Крім того, політичні ідеали можуть різко розходитись в різних класів, верств в межах одного класово-антогоністичного суспільства.

Політичний ідеал - це конкретна форма суспільного ідеалу. І перш ніж ми до нього перейдемо, зробимо декілька зауважень стосовно суспільного ідеалу, аби було зрозумілим місце політичного ідеалу в структурі суспільного.

Від самого початку існування проблеми суспільного ідеалу як проблеми пізнавальної та практичної, що постала в стародавніх суспільствах Греції, коли питання було поставлене як філософська проблема, завжди шукали не часткового, тимчасового рішення, а загального й безумовного. Йшлося не про плинні історичні ідеали, що відрізняються специфікою часу та місця, не про особливість розвитку суспільства й держави, не про партійну належність, а про всезагальний ідеал, який завжди є тим самим для всіх верств повноправних громадян полісу, держави, імперії. І прагнення до якого становить сенс суспільного життя та діяльності особи. Тут ставиться питання не про відносні ідеали (їх може бути багато, до того ж - у різних сферах), а про ідеал абсолютний, що може бути тільки один.

Прагнучи відшукати абсолютний суспільний ідеал, філософи і політологи гадали, що він може сам по собі, через гармонію та відсутність суперечностей бути не тільки безумовною метою прогресу, а й також мотивом практичної діяльності. Розробляючи моделі ідеальної гармонії інтересів, прагнень, вони воліли бачити їх утілення в життя, бажали, аби людина жила за їхніми схемами, вірили, що загальна гармонія стане надбанням людства.

Моделюючи ці майбутні щасливі часи, утопічні побудови завжди залишали непроясненим один сутнісний бік питання: як перейти від недосконалих суспільних форм до безумовної гармонії нового світу; як подолати прагнення багатих залишатись багатими, а бідних - стати такими; як від суспільних конфліктів перейти до злагоди та єдності; як подолати природу людини, що прагне стати над іншою людиною в матеріальному, політичному та духовному плані? Які механізми знайти щоб “чиста” політична теорія здійснилася в “брудній” політичній практиці?

В роботі досліджується складний шлях формування, функціонування, зміни політичних ідеалів від епохи до епохи, становлення проблеми політичного ідеалу як предмету філософських і політологічних досліджень, розглядається роль різних методологічних підходів в історико-політологічних дослідженнях. Становлення нового політичного устрою в Україні поставило на порядок денний питання поєднання загальноцивілізаційного змісту політичного ідеалу з національною специфікою.

Водночас в Україні дуже мало досліджень політичного ідеалу у методологічному аспекті - як засобу пошуку деякого “правильного шляху” пізнання, розкриття процесу становлення та функціонування окремих ідеалів. Особливо непокоїть розрив двох методологічних орієнтацій - критико-аналітичної і проектно-конструктивної. Якщо вийти за межі історико-політологічних досліджень ідеалу, то помітний наголос на критичному аналізі політичних ідеалів ХХ століття і сьогодення. Особливо популярними були у 1987-1992 роках напівпубліцистичні твори з критики марксистського ідеалу у радянському варіанті реалізації. Духовний суд над минулим став улюбленою справою істориків, політологів, філософів, економістів та інших представників гуманітарних наук, а інколи й природничих. Ідеал незалежної України формувався строкато, романтично, безпроблемно, варіативно.

Поступово почалася відбуватися поляризація поглядів на минуле і сьогодення та майбутнє серед проукраїнських сил: лівоцентристів, правоцентристів та радикалів. Масова свідомість була дезорієнтована й заметушилася у пошуках нових політичних орієнтирів, авторитетів. На якийсь час минуле розвалилося, перетворилося у еклектичний феномен емоційно оцінених фактів. Спроби використати як нових “правильних” істориків М. Грушевського, В. Вінниченка, Д. Донцова, М. Драгоманова та інших не завжди давали позитивні результати, оскільки вони теж жили у перехідні періоди, що не давали можливості викристалізувати ідеологічні та політичні орієнтири, чітко окреслити шляхи розбудови незалежної України.

Факти історії сублімували актуальні життєві цілі в дещо викривлених формах, що змістило фокус політичної боротьби на пошук внутрішніх та зовнішніх ворогів незалежності України - замість наукового аналізу дій українських соціальних та політичних сил, гілок влади, регіональних інститутів влади, інститутів громадянського суспільства. Тим часом на початку ХХІ століття стало зрозумілим, що динаміка розвитку України в економічній, політичній та культурній сферах визначається вже не так історичними наслідками і зовнішнім впливом, як новими внутрішніми чинниками трансформації українського суспільства. У новій політичній та духовній ситуації почалася нова фаза методологічної кризи суспільних наук. Нічого нового та конструктивного не давали ані спроби в далекому минулому України знайти дороговкази для сучасності, ані нескінченні посилання на “об'єктивну логіку історії”, яку порушили більшовики, ані створення різних моделей майбутнього України на умоглядних аргументах. Тому останніми роками масова і наукова свідомість, втомлені від постійної боротьби з минулим, почали шукати не розриву з історією, а компромісу з нею, розглядаючи її як з позитивного, так і негативного боку (навіть історію панування імперської Росії, історію більшовизму).

Перегляд, уточнення політичних ідеалів є способом боротьби з економічною, політичною та соціальною несправедливістю, яка проявляється специфічно в різних історичних умовах. Ідеали вносяться в історію, у суспільну свідомість, де залишаються дієвими на час або назавжди. Інакше кажучи, вони можуть зі свідомості перейти в політичне буття як конкретні дії, інститути, закони тощо. Тому в досліджені політичних ідеалів важливим є момент оцінки їх у часовому вимірі: вічні, середньострокові, короткострокові (тимчасові) або якісь інші. Саме така їхня особливість пояснює, чому існує так багато визначень ідеалу, чому частину їх можна об'єктивувати як предмет пізнання, а інші так і залишаться суб'єктивними мареннями. У будь-якому випадку ідеал повинен містити в собі вимогу, що треба здійснити, щоб задовольнити інтереси соціальних груп або окремих осіб, знайти або зробити щось нове, чого вони не мають або позбавлені, що повинні зробити суспільство або влада, щоб гармонізувати політичне життя.

В роботі аналізується сучасна пізнавальна ситуація щодо проблеми політичного ідеалу, розглядаються різні підходи до демократії, ідеї порядку, правової, соціальної держави, здійснюється аналіз класичних і модних, але не завжди ефективних постмодерністських підходів. Досліджуються й інші пізнавальні проблеми. Робиться висновок, що в Україні становлення демократичної держави та верховенства права відбувалось інакше, ніж у Західній Європі або Північній Америці. Але сьогодні ці ідеали обговорюються усе більш ґрунтовно та всебічно.

Важливою методологічною умовою функціонування політичного ідеалу є те, що втілення його залежить від ентузіазму народу. Політичний ідеал, який важко втілити в життя в конкретний історичний час, втомлює народ, гасить ентузіазм мас і втрачає цінність як мотив дій. Наприклад, ідеал комунізму викликав великий ентузіазм мас не тільки в Російській імперії, а згодом в СРСР і у світі. Але можливість втілити його швидко (ми не розглядаємо тут факт його ілюзорності взагалі) спочатку різко знизила рівень ентузіазму, а потім зруйнувала віру в його практичність.

Таким чином, розгляд теоретико-методологічних засад аналізу політичних ідеалів дає підстави зробити висновок про те, що: а) дослідницьке поле політичного ідеалу - все політичне життя суспільства; б) об'єктом пізнання при цьому виступають політичні системи, політичні режими, політичні відносини в суспільстві; в) предметом дослідження є ідеальні та реальні зразки досконалих форм політичного устрою, що можуть (або розглядаються як такі, що зможуть) забезпечити реалізацію конкретно-історичних чи абстрактних цінностей у сфері прав людини, рівності і свободи, а також у взаємовідносинах класів, соціальних груп, партій, держав та міждержавних об'єднань (а тут варто розрізняти утопічні, ілюзорні, реальні, конкретно-історичні, вічні та інші цінності); г) щоб зрозуміти політичні ідеали сучасності, необхідно аналізувати не тільки сучасність, а й історію формування та функціонування політичних ідеалів, тому що ідеали демократії, рівності, самоуправління різних політичних систем та інші зароджувалися ще в стародавніх суспільствах.

У другому розділі “Політичний ідеал як пізнавальна проблема в стародавніх суспільствах Європи” проведено головним чином аналіз праць філософів Стародавніх Греції і Риму, які розглядали проблеми політичного ідеалу. В окремих випадках розглядалися роботи мислителів, які не жили в цих стародавніх державах, але знаходилися під впливом суспільствознавців - греків і римлян. Є строката історична інформація, що проблеми політики, сутності держави, політичного ідеалу тощо обговорювалися і в інших стародавніх суспільствах - Єгипті, Іудеї, Вавілоні. Але надійної джерелознавчої бази не існує, тому будь-які гіпотези будуть недостовірними.

Завданням цієї роботи є аналіз ролі політичного ідеалу в сучасній Україні. Але без короткої історії становлення різного роду ідеалів майже неможливо показати, чому ідеали, не зважаючи на деяку їх утопічність (а інколи й на повну утопічність) й не зовсім міцний зв'язок з практикою все ж таки потужно впливають на розум і поведінку людей. Тому доведеться коротко прослідкувати генезис політичних ідеалів. І розпочати варто зі стародавніх суспільств Європи, де в усій повноті було поставлено проблему політичного ідеалу в різних формах, звідки європейські регіональні цивілізації, а сьогодні - європейська цивілізація в цілому, черпають досвід розробки та реалізації ідеалів демократії, аристократії, тиранії тощо. Розвиток нових політичних теорій та концепцій відбувається постійно. Але вони розвиваються на ґрунті науки минулих століть.

Безумовно, цікава історія становлення політичних ідеалів Єгипту, стародавнього Сходу та інших країн, регіонів, народів. Але це предмет дослідження колективів науковців, які об'єктом досліджень обирають історію політичних вчень.

Традиційно дослідники політичної та філософської думки починають з Стародавньої Греції, де політична думка зароджується у VII-VI століттях до н.е. на тлі розкладу первіснообщинного ладу, становлення класово-станових держав. У зрілих концепціях політична думка виявляється вже у IX-V століттях до н.е. в рабовласницьких державах (Афіни, Спарта, Фессалія тощо).

Рабовласницькі держави в Греції складалися як невеличкі, у вигляді “полісу”, держави-міста з невеликими земельними площами. Це пояснюється тим, що вони виникали як безпосередній результат розкладу родоплемінних громад, об'єднань. Державний лад у цих полісах був різним - від демократії до тиранії. Аристократія та олігархія були теж поширені. Перед суспільствознавцями стояли специфічні завдання: як зберегти панування рабовласників над рабами, як забезпечити права частини вільних (багатіїв) або всіх вільних, як забезпечити ефективність влади тощо.

Політичний ідеал держави в різних полісах специфічний: хоча суспільствознавці були впевнені в незмінності рабовласницького ладу, вони розходилися в оцінці форм політичної влади. Одні обстоювали демократію, другі - аристократію, треті - олігархію, четверті - тиранію, а згодом - й імперію.

При оцінці поглядів філософів і істориків стародавніх Греції і Риму варто враховувати, що розроблений ідеал держави або суспільства інколи важко віднести до якогось ”чистого” зразка. В демократичному ідеалі можуть бути елементи олігархічного або тиранічного, або навпаки. Кожна класифікація охоплює лише головні моменти поглядів суспільствознавців.

Найвищого розвитку ідеологія давньогрецької аристократії в системній формі досягла у філософських поглядах Платона та Арістотеля.

Платон - фундатор європейської філософії об'єктивного ідеалізму. Його погляди склалися під впливом Сократа, про що свідчать ранні праці Платона, які виокремлюють в особливу групу “сократичних діалогів”. Але потім Платон пережив складну еволюцію своїх поглядів і постав як оригінальний філософ та політолог. В роботі досліджуються головним чином політико-правові погляди Платона, у яких він реалістичніший та прагматичніший. Особливо це стосується його діалогів “Держава” і “Закон”, що є серцевиною політичної філософії мислителя.

Прообразом ідеального державного устрою для Платона послужила аристократична Спарта та патріархальні відносини, що там збереглися, а також організація життя за зразками військового табору. Безумовно, він додавав й інші елементи - зрівнялівка в майновому стані, групова сім'я, колективне та державне виховання дітей, механізм переходу з одного стану в інший, рівність чоловіків та жінок тощо. Його модель ідеальної держави в деяких елементах була реалістичною, у деяких - штучною, утопічною. Таке поєднання надавало цій моделі вигляд історичної концепції й давало теоретичні (або ідеологічні) підстави для характеристики інших моделей держав.

Характеризуючи інші (“спотворені”) форми держави Платон розташував їх в порядку зростаючої деградації порівняно з ідеалом.

Така велика увага приділена політичному ідеалу, який розробив Платон, тому, що до цього часу його концепція вважається класичною і від неї відштовхуються при будь-якому політологічному аналізові ідеалу держави.

Розробку ідеалу правління полісної землевласницької аристократії продовжив учень Платона - Арістотель. Своє політико-правове вчення Арістотель виклав у трактатах “Політика” та “Нікомахова етика”. До них примикає твір “Афінська політія”, що є історичним начерком розвитку державного устрою Афін.

Теза про наявні в природі цілі склала методологічну основу політико-правової теорії Арістотеля. Держава, приватна власність, рабство та інші соціальні явища розглядалися як натуральні, такі, що існують від природи. Ця методологія дослідження держави та політики була спрямована проти демократичних учень про виникнення та вдосконалення держави і суспільства. Недарма це вчення християнська церква використовувала фактично до епохи буржуазних революцій. Ідеал держави для Арістотеля - це об'єднання вільних громадян, які разом керують (управляють) справами рабовласницького суспільства.

Головне завдання політичної теорії Арістотель вбачав у тому, щоб відшукати досконалий державний устрій. З цією метою він аналізував існуючі форми держави, їхні позитиви й негативи, а також причини державних переворотів. Новим у політичній теорії Арістотеля було те, що з-поміж усіх державних форм він виокремив дві основні: олігархію та демократію. Інші форми є породженням або комбінацією цих двох. В олігархії влада належить багатим, а в демократії - бідним (незаможним). Розглядаючи ці дві форми, Арістотель відходить від формальних критеріїв їх розмежування і висуває на перший план ознаку майнового стану володарюючих. Багаті й незаможні, зазначає філософ, становлять два полюси, дві діаметрально протилежні частини будь-якої держави. Залежно від переваги тієї чи іншої сторони встановлюється і відповідна форма правління. Докорінна причина політичної неусталеності, заколотів і зміни форм держави полягає у відсутності належної рівності. Олігархія поглиблює наявну нерівність, а демократія надмірно зрівнює багатих і простий люд. Отже у своїх судженнях про олігархію і демократію Арістотель близько підходить до розуміння соціальних суперечностей, що притаманні розвиткові рабовласницької держави. Тому політичні симпатії філософа - на боці політії - змішаної форми держави, що виникає з поєднання олігархії та демократії. В чомусь його погляди кореспондуються з сучасністю України.

В роботі досліджуються погляди на політичний ідеал й інших мислителів - Демосфена, Ісократа, Епікура, Зенона Китийського, Полібія та інших. Поглядам римських мислителів приділено менше уваги тому, що вони значно поступаються за оригінальністю давньогрецьким. І це має пояснення, яке актуальне і сьогодні.

По-перше, у частині історико-політичних праць, виданих у Західній Європі та Росії ще у ХІХ-ХХ століттях була поширена думка, що до завоювання Римом Стародавньої Греції духовна та політична римська культура розвивалася на власній базі й була самобутньою, що давало змогу розвивати оригінальні політико-правові теорії та погляди. А потім Рим повністю попав під вплив давньогрецької та східної філософії, філософії політики - зокрема, і втратив самобутність у цьому плані. До деякої міри з такою оцінкою можна погодитися. Але не цілком. Римська культура, римська суспільна думка справді залучили до свого арсеналу найпотужніші політико-правові і філософські ідеї стародавніх Греції, Єгипту, Іудеї та деяких інших підкорених країн. Але Стародавній Рим залишався центром імперії і не міг би панувати над іншими народами, якби не зберігав військової, політичної та духовно-культурної ідентичності. Так, римська культура мала численні домішки інших культур. Але не перестала бути римською культурою, що послуговувалася готовими ідеями Еллади та Сходу, їхніми культурними цінностями як законною здобиччю римлян. Спосіб використання цієї здобичі цілком залежав від волі римлян - мати рабів-скульпторів, поетів, музикантів чи завозити культурні цінності до Риму та копіювати їх кращі зразки.

По-друге, в політико-правовій думці Стародавнього Риму практично не зустрічається утопій. Однак це говорить не про нерозвиненість суспільної думки, в про інше: ідеалом, еталоном для римлян був сам Рим. У його історії суспільствознавці могли відшукати будь-які ідеали республіки, імперії, монархії, тиранії (диктатури). Крім того, римлянам не потрібно було копіювати ідеї та ідеали Сократа, Платон та Арістотеля. Ці моделі, що не довели своєї практичної користі, були їм відомі. Вони використовували їх думки для розробки більш практичних суспільних проектів.

По-третє, було б помилковим і сьогодні зводити соціально-політичний ідеал до проектів ідеальних держав або утопій. Політичний ідеал може бути орієнтований у минуле (“золоте століття”), у майбутнє (“комунізм”) або у сьогодення - як практична програма модернізації держави, докорінної перебудови політичної системи (сучасні постсоціалістичні країни). Єдине, що є спільним для всіх ідеалів, це їхня віддаленість від реального життя як ідеалізовані схеми, що крім фактів та логічних аргументів включають до свого змісту елементи мрії (“американська мрія”, “українська мрія”), надії, віри. Ці елементи важко аналізувати за критеріями раціонального, адже вони є поєднанням раціонального та ірраціонального.

У політичних ідеалах Риму різних періодів сильною тенденцією була тенденція висування принципів свободи, рівності та справедливості як у середовищі панівних класів, так і в середовищі бідних вільних римлян, а також рабів (про це свідчать документи про повстання рабів). Особливо яскраво ці принципи виявилися на пізньому етапі розвитку Риму, коли в різних провінціях та метрополії почали виникати секти комуністичного спрямування. Перед усім варто назвати християнство, що виникло в Іудеї, а потім поширилося по всій імперії. Ці самі принципи були присутні в русі, який очолювали брати Гракхи, протягом десяти років (134-124 рр. до н.е.), відбувалися політичні заворушення під гаслами утопічного ідеалу відновлення дрібного та середнього землеволодіння як провідного способу виробництва в сільському господарстві.

В роботі ґрунтовно досліджується процес становлення римської юриспруденції, яка відігравала важливу роль в обґрунтуванні політичних ідеалів, а також процес становлення політичної доктрини християнства за умов занепаду Риму (Іоанн Златоуст, Аврелій Августин), яка справила великий вплив на релігійні ідеали середньовіччя.

У третьому розділі “Релігійний ідеал середньовіччя у політичних фарбах” дослідницька увага зосереджена на двох пізнавальних проблемах: на політико-правових ідеях та ідеалах раннього та класичного Середньовіччя, а також на політико-правових ідеях та ідеалах Київської Русі і періоду феодальної роздробленості посткиївських державних утворень.

Розкол Римської імперії, а потім падіння Західної Римської імперії завершили період історії Стародавнього світу в Європі. З V століття в країнах Західної Європи поступово встановлюється станово-феодальний устрій. Особливе місце у феодальному суспільстві Західної і Центральної Європи займала католицька церква.

Католицизм у період роздробленості Західної та Центральної Європи був тією силою, яка об'єднувала цей світ. Католицька церква була могутньою економічно та політично й відігравала провідну роль в духовно-ідеологічному житті середньовічного суспільства. Світогляд середньовічної людини та суспільства був теологічним. Античну філософію, політику, культуру та етику церква жорстко відкидала як язичницьку премудрість, не потрібну, а то й шкідливу у світі вчення Христа. Заняття схоластичною філософією (неоплатонізм і неоаристотелізм в гірших зразках учення Августина тощо) були тільки в школах та університетах, контрольованих церквою. Та й уся освіта була богословською. За умов повільного переходу від рабовласницького суспільства до феодального апологетика рабства з боку церкви переросла у апологетику кріпацтва.

Ані панівна ідеологія, ані єресі не обговорювали сутність проблеми - як виникла держава і як вона трансформується. Перша захищала владу в будь-якому вияві. Другі - зверталися до “істинної христової церкви як громади віруючих, де всі були рівні”, отже йшлося про ідеал громади, де існують релігійно-моральні норми рівності, справедливості та взаємодопомоги. Більш безпосередньо проблеми політичного ідеалу держави і права, функціонування держави дискутувалися в процесі боротьби за владу та вплив на суспільство між католицьким духовенством і світськими феодалами.

Суттєво нових політичних ідеалів у ранньому Середньовіччі не розроблялося. Ідеали імперії, королівства, царства існували у старих римських формах. Ідеал християнської громади змінювався, але ці зміни відбувалися поступово й до певного часу не викликали заперечень з боку віруючих.

У ХІ-ХІІІ століттях на Європу поступово насунулася перша хвиля єретичних рухів, що похитнула віру в незмінність станово-феодальних підвалин та святість церковних феодалів. Ця хвиля була різноспрямованою: одна частина віруючих вимагала повернення до відносин, що були характерними для перших церковних громад, інша - вимагала реформації церкви в нових умовах, скасування привілеїв церковних феодалів, переходу до церковних обрядів мовами Європи, а не латиною. Визріла потреба нового теоретичного обґрунтування ідеалів феодалізму. Її за тих часів можна було реалізувати тільки в річищі богослов'я.

За вирішення такого завдання, що було не об'єктивно-історичним, а радше ідеологічним бралися як ідеологи католицизму - Фома Аквінський та інші, а також ідеологи протестантизму - гусити, павлікани, лолларди тощо.

В роботі не ставилося завдання проведення широкого історико-політологічного дослідження Середньовіччя. Цьому предмету присвячено багато спеціальних праць. Водночас не можемо не згадати одного науковця та політичного діяча, який зробив великий внесок у розвиток політичної науки. Мова йде про Макіавеллі Нікколо ді Бернадо, який був видатним теоретиком класичного Середньовіччя, але його ідеї вплинули й на пізніші епохи. Вчення Макіавеллі про державу і політику розроблялося за часів, коли в Італії існувала велика кількість міст-республік, герцогств, папська держава, були володіння Іспанії, до того ж, деякі іноземні держави теж мали великий вплив на суспільно-політичне життя Італії, здійснюючи військові вторгнення та утворюючи тиранії. У своїх творах Макіавеллі не тільки виклав своє розуміння політики і функцій держави, а й урахував досвід практичної політики на чільних посадах Флорентійської республіки. Він написав твори на політичні (“Міркування на першу декаду Тіта Лівія”, “Государ”, “Про військове мистецтво” тощо) та історичні (“Історія Флоренції”) теми, йому належить низка літературних творів.

Частина вчених вважає, що праці Макіавеллі підвели риску під духовним розвитком Середньовіччя й поклали початок політико-правовій теорії Нового часу. Політичне вчення Макіавеллі було вже вільним від теології, воно врахувало політичну думку та досвід античних держав, інтереси та прагнення учасників політичного життя його епохи. Макіавеллі - один з перших теоретиків, який обґрунтував теорію державотворення на підставі концепції “природи людини”, що врахувала соціальну сутність особи. Центральне місце в політичній філософії Макіавеллі посідає ідея постійного коловороту подій. Природа людини розглядається як егоїстична за суттю та спрямована на самозбереження. Особистим інтересам окремих осіб протистоять не тільки інтереси інших людей (як спільнот та індивідів), а й сили природи, домінування випадковості.

Макіавеллі відокремлював політику від теологічних та релігійних уявлень і розглядав її як результат людської діяльності з метою створення сприятливих для соціумів обставин. Політику визначає не Бог або мораль, а конкретні обставини людського життя. Навколо теоретичної спадщини Макіавеллі донині точаться дискусії. Ще за його часів та пізніше здійснювалися спроби протиставити його найбільш відому книгу “Государ”, у якій обґрунтовувалися “надзвичайні заходи” для об'єднання та звільнення Італії від іноземних військ, іншим творам Макіавеллі, щоб розкрити суперечності між ними. Але ці спроби виявилися невдалими. Погляди цього теоретика й практика-політика обговорюватимуться доти, доки існуватиме політика, побудована на конфлікті зовнішніх та внутрішніх інтересів держав, еліт, соціальних верств та груп.

Дисертант не міг обійти дуже важливу проблему не тільки історико-політологічного дослідження, а й сьогодні дуже важливого питання - як формувалися політико-правові ідеї Київської Русі і посткиївських державних утворень. Безумовно, Київська Русь формувалася на власному етнічному, політичному, економічному та духовному ґрунті; на відносинах прадавніх слов'янських народів, які поступово ввійшли до Київської Русі. Аналізуючи погляди прибічників “норманської” концепції створення Київської Русі і формування на “слов'янському ґрунті”, дисертант притримується точки зору, що варяги стали каталізатором створення цієї великої слов'янської держави, але створили її самі слов'яни.

У політичному ідеалі сильної, централізованої Київської держави ідея єдності князів, підпорядкування “старшому” князю - Київському - відігравала велику роль. Тенденція феодальної роздробленості, що набула розвитку в Київській Русі ХІІ століття, викликала занепокоєння і політичних діячів, і духовенства.

Фактично у середньовічній руській політичній думці можна визначити два етапи: ІХ-ХІІІ та XIV- XVI століття. На першому етапі - періоду Київської Русі та посткиївської феодальної роздробленості - домінували такі ідеї: а) переважна увага до зовнішньополітичної проблематики - ідеї походження Київської староруської держави, її незалежності; б) внутрішньополітична проблематика зводилися до головного завдання - подолання розколів у державі та феодальної роздробленості, реалізація ідеї єдності землі Руської. На другому етапі, коли реалізовувалася ідея звільнення слов'янських (колишніх староруських) земель від татаро-монголів та захисту від загарбників із Заходу, на перший план вийшли ідеї: а) створення новоруської держави (наприклад, Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Московське, Тверське князівства, Новгородська та Псковська республіки); б) формування сильної самодержавної влади, яка б зламала внутрішню опозицію (боярську, церковну, народну) і проводила активну зовнішню політику з метою зміцнення та розширення держави.