Дипломатія Святого Престолу у сучасній системі міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

УДК 327:341.215.11“312”

Дипломатія святого престолу у сучасній системі міжнародних відносин

Спеціальність: 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Козлов Віктор Анатолійович

КИЇВ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться 18 лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 23 грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

АНОТАЦІЇ

Козлов В.А. Дипломатія Святого Престолу у сучасній системі міжнародних відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет, Інститут міжнародних відносин, 2007.

Дисертаційну роботу присвячено аналізу ролі, основних напрямків, форм, методів і змісту дипломатії Святого Престолу від початку становлення постбіполярної системи міжнародних відносин до кінця понтифікату Іоанна Павла ІІ.

Визначається основний понятійно-категоріальний апарат теми дослідження, зокрема таких понять як “дипломатія”, “Святий Престол”, “Ватикан”, “Католицька церква” та “сучасна система міжнародних відносин”. З'ясовується та обґрунтовується положення про те, що самостійний і незалежним суб'єктом дипломатії є Святий Престол, а не Ватикан. Окреслюється сучасна католицька концепція світового порядку як основа дій сучасної дипломатії Святого Престолу. Характеризуючи джерела стосовно даної проблематики, пропонується їх авторська класифікація.

Висвітлюються засади функціонування та формування дипломатичної служби Святого Престолу. Визначаються та висвітлюються основні напрямки дипломатичної діяльності Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин, а саме: характер і особливості двосторонньої дипломаті Апостольської столиці, діяльність Святого Престолу (Ватикану) в системі багатосторонньої дипломатії, а також миротворча діяльність папства.

Розкривається зміст та динаміка розвитку відносин між Святим Престолом і Україною та з'ясовуються проблемні питання у цих двосторонніх відносинах.

Ключові слова: дипломатія, Святий Престол, Ватикан, Католицька церква, Папа, миротворчість, система міжнародних відносин, права та обов'язки людини, Україна.

Козлов В.А. Дипломатия Святого Престола в современной системе международных отношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко.

Диссертационная работа посвящена анализу роли, основных направлений, форм, методов и содержанию дипломатии Святого Престола от начала становления постбиполярной системы международных отношений до конца понтификата Иоанна Павла ІІ.

Определяется основной понятейно-категориальный аппарат темы исследования, в частности таких понятий как “дипломатия”, “Святой Престол”, “Ватикан”, “Католическая церковь” и “современная система международный отношений”. Выясняется и обосновывается положение про то, что самостоятельным и независимым субъектом дипломатии выступает Святой Престол, а не Ватикан. Очерчивается современная католическая концепция мирового порядка в качестве основы деятельности современной дипломатии Святого Престола. Характеризируя источники по данной проблематике, предлагается их авторская классификация.

Освещаются основы функционирования и формирования дипломатической службы Святого Престола. Определяются и освещаются основные направления дипломатической деятельности Святого Престола в современной системе международных отношений, а именно характер и особенности двусторонней дипломатии Апостольской столицы, деятельность Святого Престола (Ватикана) в системе многосторонней дипломатии, а также миротворческая деятельность папства.

Раскрывается содержание и динамика развития отношений между Святым Престолом и Украиной, а также выясняются проблемные вопросы в этих двусторонних отношениях.

Ключевые слова: дипломатия, Святой Престол, Ватикан, Католическая церковь, Папа, миротворчество, система международных отношений, права и обязанности человека, Украина.

Kozlov V.A. Diplomacy of the Holy See in the modern system of international relations. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of Ph.D. (Political Sciences) in specialization 23.00.04 - political problems of international systems and global development. - Institute of International Relations of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2007.

The thesis is dedicated to the analysis of the Holy See diplomacy role, main directions, forms, methods and content from the beginning of the post-bipolar system of international relations forming to the end of John Paul II pontificate.

The Holy See and its diplomacy are qualified as a subsystem, placed into the modern system of international relations. In this case the Holy See environment is the post-bipolar system of international relations. Elements of the system with which the Holy See enters into relations are not only states, quasi-sates, international organizations, but world and regional religious systems. The content of the subsystem are the Holy See bodies organizational totality as well as a world catholic community, which acts under the Apostolic capital spiritual guidance. The subsystem border is a boundary-strip between the Catholic church and the rest of a non-catholic world. The main constitutive element of the subsystem is the Pope.

In the paper main categories of the research are determined, particularly the following ones: “diplomacy”, “Holy See”, “Vatican”, “Catholic church” and “modern system of international relations”. The candidate for the decree proposes a definition of the diplomacy, which allows to reduce a circle of participants in a diplomatic activity to international relations subjects, which are able to enter independently into diplomatic relations with others international actors. Moreover, our definition of the diplomacy permits to refer the sphere of the diplomatic activity not solely to states, but - to particular subjects of the diplomacy such as the Holy See.

The assertion that independent subject of diplomacy is the Holy See and not Vatican is cleared up and proved. The catholic world order conception, based on an universal moral law, as a basis for the Holy See diplomacy actions is described. Characterizing sources of the present work, its author's classification is proposed (philosophical-theological, reducing-diplomatic, common-diplomatic, personalistic, juridical, historical, structural-functional approaches).

The functioning and formation basics of the Holy See diplomatic service is illustrated. The Holy See diplomatic service adapts in an effective way to a world modern diplomatic practice trends and at the same time keeps its particular dualism: fulfillment of ecclesiastic and diplomatic missions.

The main directions of the Holy See diplomatic activity in the modern system of international relations are determined and elucidated, namely bilateral diplomacy of the Apostolic capital character and particularities, activity of the Holy See (Vatican) in the system of multilateral diplomacy as well as peacekeeping activity of the papacy.

The author claims that the Holy See achieved great success in establishment and development of bilateral relations during the pontificate of John Paul II. This success can be explained by doctrinal changes introduced on the Second Vatican council, their active implementation and personal diplomatic streaks of John Paul II as well as - by democratization of international relations and internal political life. Among many of the international relations subjects, the Holy See pays particular attention to Italy (mainly due to geographical and historical reasons), USA, Russia, China (predominantly because of possibility to extend a spiritual influence of the Catholic church), Israel and Palestine (in connection with the Holy places for all Christians allocation in their territories).

The participation of the papacy in the system of multilateral diplomacy based on a double representation. It is represented in international organizations and bodies by the Holy See (in international organizations and bodies, where the Apostolic capital has, first of all, spiritual interests) and Vatican (in international organizations and bodies, which have more technical sphere of activity).

The character and particularities of peacekeeping activity of the Holy See is determined by a specificity of a reaching peace catholic conception, built upon principles of the universal moral law. The Holy See plays a significant role in a clash of civilizations prevention through conducting a dialogue with others Christian confessions and representatives of world and regional religions.

The content and dynamic of the relations development between the Holy See and Ukraine and issues in these bilateral relations are revealed. The Holy See draws an important attention to Ukraine not only due to the fact of counting in the Ukrainian territory a significant number of catholic comparing with others former soviet republics, but owing to a possibility to realize its spiritual interests in the East, aimed at reunion with orthodox churches.

Among the issues, which the Holy See constantly raised during the pontificate of John Paul II to Ukraine one may name the following: legal entity recognition of the Ukrainian catholic church; restitution of the church real property, which belonged before to the Catholic church; catholic schools and high theological educational institutions recognition by the state; incorporation of theology subject into the state system of education; conclusion of bilateral agreement between the Holy See and Ukraine on the status and conditions for activity of the Catholic church in Ukraine (concordat). Furthermore, there is one more topical issue between the Holy See and Ukraine - Ukrainian Greek-catholic church patriarchy recognition.

The author comes to the conclusion that the Holy See diplomacy makes significant impact on the modern system of international relations forming, in particular influences its structural dimensions formation - homogeneity and regime. During the centuries impact, directions, form and methods of the papal diplomacy underwent changes, but its essence remained invariable: Christian doctrine preaching and interchristian unity support.

Key words: diplomacy, Holy See, Vatican, Catholic church, Pope, peacekeeping, system of international relations, human rights and duties, Ukraine.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Руйнування біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, що характеризувалася протистоянням двох глобальних центрів сили США та СРСР, заклало основи для формування нового міжнародного порядку. Між тим, процеси глобалізації міжнародних відносин об'єктивно вимагають організації не лише нового міжнародного порядку, що відображає міждержавну сферу зв'язків, але й порядку, якого ще не знала людська історія, - світового. Адже сучасна система міжнародних відносин, яка перебуває в процесі становлення, стає єдиним глобальним організмом в якому як зовнішні, так і внутрішні виклики та загрози одному з її елементів безпосередньо чи опосередковано впливають на інші.

Багато людей, які представляють різні народи, нації і держави, плекають надію, що майбутній світовий порядок буде побудовано на засадах справедливості, свободи і безпеки. В умовах глобалізації міжнародного життя справдження цих сподівань є неможливим без вироблення спільного морального підходу до формулювання змісту та інтерпретації зазначених понять. Особливу роль у визначенні змістовного навантаження та трактування понять “справедливість”, “свобода” і “безпека” відіграють релігійні інституції, які, базуючись на власній концепції світобудови, формулюють моральні принципи як для своїх вірних, так і для всіх інших людей. З поверненням впливу релігійного фактора у постбіполярну систему міжнародних відносин роль цих інституцій зросла.

Серед найавторитетніших і найвпливовіших релігійних інституцій світового масштабу виступає Святий Престол як вищий керівний орган Католицької церкви, яка налічує понад одного мільярда осіб. Нині Католицька церква є єдиною релігійною структурою, що за посередництва Святого Престолу має міжнародно-правове визнання і відповідно до цього реалізує пасивне та активне право посольства. Таке становище створює унікальну ситуацію безпосереднього впливу релігійної інституції на перебіг подій локального та глобального значення.

У контексті еволюції сучасної системи міжнародних відносин, в час, коли світова спільнота потребує чітких етичних орієнтирів для побудови порядку глобального масштабу, і роль релігійного чинника у цій системі зросла, визначення та аналіз концептуальних засад, напрямків, форм, методів і змісту дипломатії Святого Престолу набувають особливого значення. Концепція світоустрою Католицької церкви, що на міжнародній арені озвучується за допомогою дипломатичного інструментарію Святого Престолу, ґрунтується на простих і загальних засадах універсального морального закону, суб'єктом якого виступає кожна людина з власними природженими правами та обов'язками незалежно від статі, кольору шкіри, мови, релігії і політичних переконань. Враховуючи авторитетність Святого Престолу у справах моралі та універсальність даної концепції, вона може слугувати етичним орієнтиром для побудови глобального порядку.

Особливе значення дана тема дослідження має для України та інших пострадянських держав. Крах комуністичної ідеології, що супроводжувався розпадом СРСР та утворенням нових незалежних, суверенних держав, став причиною виникнення духовного вакууму на пострадянських теренах як на індивідуальному, так і на державному рівнях. Це у свою чергу викликало хаотичний пошук моральних орієнтирів організації ефективної моделі внутрішньополітичного життя новопосталих держав, визначення власного місця у нових геополітичних реаліях світу та розбудови міжнародних зв'язків і відносин. У цьому відношенні аналіз досвіду сучасної дипломатичної діяльності Святого Престолу може бути корисним для визначення моральних орієнтирів, яких потребують посткомуністичні держави та їхнє суспільство у цілому.

Актуальність теми дослідження визначає наукове завдання, яке вирішується у дисертації: на основі комплексного аналізу фактів та значної кількості наявних документальних джерел та літератури визначити основні напрямки, характер та результати дипломатичної діяльності Святого Престолу у сучасній системі міжнародних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках Комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (№ 01БФ048-01) і, зокрема, її підрозділу 1 - “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин”.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та стану її дослідженості. Автор поставив за мету визначити і проаналізувати роль, основні напрямки, форми, методи і зміст дипломатії Святого Престолу від початку становлення постбіполярної системи міжнародних відносин до кінця понтифікату Іоанна Павла ІІ.

Для досягнення поставленої мети автором були визначено такі завдання:

- визначити основний понятійно-категоріальний апарат дослідження;

- з'ясувати та обґрунтувати положення про те, що Ватикан безпосередньо і незалежно не представляє Католицьку церкву в міжнародних відносинах, а натомість Святий Престол;

- висвітлити сутність католицької концепції світового порядку як основи дій сучасної дипломатії Святого Престолу;

- узагальнити основні підходи до дослідження сучасної дипломатії Святого Престолу;

- з'ясувати засади функціонування дипломатичної служби Святого Престолу;

- визначити характер та розкрити особливості двосторонньої дипломатії Святого Престолу;

- розглянути діяльність Святого Престолу (Ватикану) в системі багатосторонньої дипломатії;

- висвітлити та дати оцінку миротворчій діяльності Святого Престолу;

- розкрити зміст та динаміку розвитку відносин між Святим Престолом і Україною, а також з'ясувати проблемні питання у цих двосторонніх відносинах, проаналізувати причини їх виникнення та шляхи вирішення.

Об'єктом дослідження є міжнародна діяльність Святого Престолу.

Предметом дослідження є дипломатія Святого Престолу та її інструментарій як засіб забезпечення інтересів Апостольської столиці у сучасній системі міжнародних відносин.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1991-2005 рр. Їхня нижня межа обумовлюється руйнуванням біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, внаслідок краху одного з двох ключових її гравців - СРСР - та початком формування сучасної системи міжнародних відносин. Верхня межа дослідження припадає на кінець понтифікату Папи Римського Іоанна Павла ІІ, який зробив значний внесок у падіння комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі, що у кінцевому рахунку стало однією з головних причин розпаду СРСР, а також активно сприяв виробленню моральних орієнтирів для побудови світового порядку.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено методологію системного підходу, зокрема системно-елементний, системно-структурний, системно-функціональний аналіз. Дисертант розглядає Святий Престол та його дипломатичну діяльність як елемент, що є підсистемою сучасної глобальної системи міжнародних відносин. Системно-елементний аналіз допомагає виявити основні елементи, що складають названу підсистему та відповідають за дипломатичну діяльність Святого Престолу, або діють під його безпосереднім контролем. Цей аналіз також сприяє встановленню елементів постбіполярної системи міжнародних відносин, з якими вступає у зносини Святий Престол. Системно-структурний аналіз розкриває внутрішню організацію підсистеми та спосіб взаємодії її елементів. Головним системноутворюючим елементом підсистеми є Папа Римський, оскільки без нього неможливе її функціонування. Системно-функціональний аналіз показує, які функції виконують елементи підсистеми у сфері міжнародних відносин, а також функцію підсистеми в глобальній системі міжнародних відносин. У рамках системного підходу були використані також методи опосередкованого спостереження, дослідження документів, порівняння, історичний, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, логіко-аналітичний. Зокрема, опосередковане спостереження передбачає вивчення повідомлень ЗМІ Святого Престолу та провідних медіа компаній, присвячених дипломатичній діяльності Апостольської столиці. Водночас при дослідженні документів Католицької церкви та інших суб'єктів міжнародних відносин, з якими співпрацював Святий Престол, використовувався аналітичний метод. Поєднання порівняльного та історичного методів дозволило дослідити розвиток і стан дипломатії Святого Престолу у сучасних міжнародних відносинах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній та зарубіжній політологічній науці на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола джерел, частина з яких не була об'єктом спеціального наукового дослідження, проведено цілісне та ґрунтовне дослідження дипломатичної діяльності Святого Престолу в постбіполярний період міжнародних відносин.

У рамках здійсненого автором дослідження було отримано такі результати та сформульовано наукові положення, які визначають наукову новизну:

- запропоновано авторське визначення поняття “дипломатія", що дозволяє, з одного боку, звузити коло учасників дипломатії суб'єктами міжнародних відносин, здатними самостійно і незалежно вступати у дипломатичні зносини з іншими міжнародними акторами, а з другого - віднести сферу дипломатії не лише до діяльності держав, але й до таких особливих суб'єктів дипломатії, як Святий Престол;

- з'ясовано, що в основі сучасної дипломатичної діяльності Святого Престолу лежить католицька концепція світового порядку, яка висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви та базується на універсальному моральному законі;

- узагальнено дослідження сучасної дипломатії Святого Престолу, зокрема виокремлено богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний підходи;

- виявлено, що дипломатична служба Святого Престолу ефективно адаптується до тенденцій сучасної світової дипломатичної практики, однак характерною її особливістю залишається дуалізм - виконання подвійної місії: церковної та дипломатичної;

- з'ясовано, що причинами значного розширення та розвитку системи двосторонньої дипломатії Святого Престолу за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ стали доктринальні зміни Католицької церкви, що були введені на Другому ватиканському соборі (1962-1965), активна їх імплементація та особисті дипломатичні якості цього Папи Римського, а також демократизація міжнародних відносин та внутрішньополітичного життя держав світу;

- виявлено, що серед багатьох суб'єктів міжнародних відносин для Апостольської столиці особливе місце займають Італія (головним чином у силу географічних та історичних факторів), США, Росія, Китай (передусім через можливість розширення духовного впливу папства), Ізраїль та Палестина (з огляду на розташування на їх територіях Святих місць для всіх християн);

- узагальнено напрямки, методи і зміст діяльності Католицької церкви на міжнародних форумах багатосторонньої співпраці в постбіполярний період міжнародних відносин, що базується на подвійному її представництві як Святим Престолом (у міжнародних організаціях і органах, де Апостольська столиця має інтереси, перш за все, духовного характеру), так і Ватиканом (у міжнародних організаціях і органах, що мають більш технічний нахил діяльності);

- визначено специфіку і характер сучасної миротворчої діяльності Святого Престолу, що зумовлені особливостями католицької концепції досягнення миру, заснованою на принципах універсального морального закону;

- встановлено, що Святий Престол виявляє значну увагу до України, оскільки розглядає її важливою ланкою для реалізації своїх релігійних інтересів на Сході, націлених на возз'єднання з православними церквами, а також через те, що в Українській державі нараховується значна кількість католиків порівняно з іншими республіками колишнього СРСР;

- з'ясовано, що Апостольська столиця розвиває відносини з Україною, не виходячи за межі свого загального формату підтримки двосторонніх дипломатичних відносин, а саме співпрацює з Українською державою у політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій та інформаційній сферах;

- висвітлено проблемні питання у відносинах між Святим Престолом і Україною та визначено, що вони пов'язані з перешкодами діяльності Католицької церкви в Українській державі в правовій, освітній та релігійних сферах, а також окреслено перспективи та шляхи вирішення цих проблем.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначаються його актуальністю та науковою новизною. Результати дослідження можуть використовуватися у таких сферах суспільного життя:

1) науковій - у подальшому вивчені науковцями дипломатії Святого Престолу;

2) навчальній - у процесі підготовки та викладання у вищих навчальних закладах курсів та спецкурсів. Зокрема, результати дослідження може бути використано при підготовці таких курсів або спецкурсів як: “Дипломатія і релігія”, “Релігійний фактор у міжнародних відносинах”, “Дипломатія закордонних держав”, “Міжнародні відносини та світова політика”, “Зовнішня політика України” тощо;

3) прикладний - у діяльності різноманітних установ України, що залучені до формування та реалізації зовнішньої політики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати і окремі питання дисертаційного дослідження було оприлюднено у виступах на наукових конференціях, зокрема: на щорічній міжнародній науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 18 жовтня 2001 р.), науково-практичній конференції “Етнокультура та дипломатія” (Київ, 12 травня 2004 р.), Третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 10 березня 2005 р.), Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 3 березня 2006 р.), конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 27 жовтня 2005 р.) та Варшавській східноєвропейській конференції “Посткомуністичний світ: 25 років змін” (Варшава, 5-8 липня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох статтях фахових наукових видань, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 213 сторінок, у тому числі основний текст - 153 сторінки, список використаних джерел (297 найменувань українською, російською, англійською, польською, латинською, італійською та французькою мовами) - 35 сторінки та додатки - 25 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, розкрито його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет та хронологічні рамки дослідження, висвітлено його методологічні засади, обґрунтовано наукову новизну та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Концептуально-теоретичні засади та джерельна база дослідження” - проаналізовано теоретико-методологічні аспекти дослідження дипломатії Святого Престолу в контексті сучасних міжнародних відносин, вміщено огляд джерел дисертаційної роботи та висвітлено стан наукової розробки обраної теми дослідження.

Одне з базових понять дисертації - “дипломатія” трактується автором як діяльність суб'єкта міжнародних відносин на світовій арені, здатного самостійно і незалежно вступати у дипломатичні відносини з міжнародними акторами, у першу чергу з державами, що спрямована на реалізацію його загального курсу мирними засобами; мистецтво такого суб'єкта досягати поставлених цілей лише мирними засобами. Перевагою цього визначення є, з одного боку, обмеження кола учасників дипломатії лише суб'єктами міжнародних відносин, здатними самостійно і незалежно вступати у дипломатичні зносини з міжнародними акторами, а з другого - включення до кола учасників дипломатичної діяльності не тільки держав, але й особливих суб'єктів дипломатії, яким і є Святий Престол.

Беручи до уваги те, що в публікаціях як наукового, так і публіцистичного характеру досить часто плутають або некоректно визначають суб'єкта папської дипломатії, дисертант спочатку дав визначення категоріям “Католицька церква”, “Ватикан”, “Святий Престол”, а потім з'ясував та обґрунтував положення про те, що єдиним самостійним і незалежним суб'єктом дипломатії виступає Святий Престол. Саме тому автор доводить правильність вживання вислову “дипломатія Святого Престолу”, а не “дипломатія Католицької церкви”, “дипломатія Ватикану” та інші схожі до них вислови.

На думку автора, в основі дій сучасної дипломатії Святого Престолу лежить католицька концепція світового порядку, що безпосередньо висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви. У конкретно-теоретичному плані цю концепцію було озвучено Папою Римським Іоанном Павлом ІІ 10 січня 2002 р. у його виступі перед дипломатичним корпусом, акредитованим при Апостольській столиці. Католицька концепція світового порядку складається з восьми великих викликів сьогодення, які мають становити програму дій для урядів, людей доброї волі та віруючих, і за своєю суттю зводиться до захисту та поваги .прав і обов'язків людини.

Іншим важливим елементом основи дій дипломатії Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин є пріоритетні напрямки діяльності Апостольської столиці і Католицької церкви в цілому релігійного характеру, що були визначені Іоанном Павлом ІІ у двох Апостольських листах: “Наближення третього тисячоліття” (“Tertio millennio adveniente”,1994 р.) та “Вступаючи у нове тисячоліття” (“Novo millennio ineunte”, 2001 р.). До пріоритетів релігійного характеру відносяться євангелізація народів, благодійна, освітньо-виховна діяльність, екуменічний та міжрелігійний діалог.

Головною доктринальною основою дій сучасної дипломатії Апостольської столиці виступають рішення Другого ватиканського собору, які були закріплені у формах конституцій, декретів, декларацій та постанови.

Якщо порівнювати змістовну суть дипломатичної діяльності Святого Престолу у біполярній і постбіполярній системі міжнародних відносин, переломний момент яких припадає на понтифікат Іоанна Павла ІІ, то вона становить одне й те саме - забезпечення поваги прав людини, євангелізація, благодійна, освітньо-виховна діяльність, екуменічний та міжрелігійний діалог. Поряд з тим існує і різниця. У біполярній системі дипломатія Святого Престолу, головним чином, боролася за дотримання фундаментальних прав людини у країнах соціалізму, а у постбіполярний період, коли все більше почала панувати ідеологія лібералізму, увага змістилася на боротьбу за католицьке розуміння свободи.

При дослідженні дипломатії Святого Престолу треба брати до уваги той факт, що вона є особливою, оскільки поєднує в собі два напрямки діяльності: церковний та дипломатичний. У католицькій традиції ці місії прийнято називати діяльністю Святого Престолу “всередині” (“ad intra”) та “зовні” (“ad extra”). Ми у даній роботі зосередили увагу переважно на діяльності “зовні”.

Джерельну базу даного дослідження за походженням, формою і змістом можна поділити на декілька груп:

1) Основоположні доктринальні документи Католицької церкви. Тут маються на увазі документи, прийняті в ході Другого ватиканського собору, Катехизм Католицької церкви (1991 р.), а також можна окремо виділити Компендіум соціальної доктрини церкви (2004 р.);

2) Нормативні внутрішньоцерковні документи Католицької церкви та угоди Святого Престолу з різними суб'єктами міжнародних відносин. До нормативних внутрішньоцерковних документів дипломатичного характеру можна віднести частково “Кодекс канонічного права” (“Codex Iuris Canonici”, 1983 р.), Апостольську конституцію “Добрий Пастор” (“Pastor Bonus”, 1988 р.) та повністю Моту пропріо Папи Павла VI “Турбота про всі церкви” (“Motu proprio “Sollicitudo omnium Ecclesiarum”, 1969 р.). Окрім цього, важливим внутрішньоцерковним документом є Основний закон Держави Міста Ватикан (2001 р.). Щодо угод Апостольської столиці з різними суб'єктами міжнародних відносин, то можна виокремити Латеранські угоди між Святим Престолом та Італією (1929 р.);

3) Папські енцикліки, послання, листи, промови, проповіді, звернення і книги. Важливими для розуміння суті сучасної дипломатичної діяльності Святого Престолу є енцикліка Папи Іоанна ХХІІІ “Мир на землі” (“Pacem in terries”, 1963 р.) та енцикліки Іоанна Павла ІІ “Відкупитель людини” (“Redemptor hominis”, 1979 р.), “Сотий Рік” (“Centesimus Annus, 1991 р.”), “Сяйво істини” (”Veritatis Splendor”, 1993 р.) і “Євангелія життя” (”Evangelium Vitae”, 1995 р.).

Серед послань, що мають пряме відношення до папської дипломатії необхідно виділити послання Папи на “Всесвітній день миру”.

Листи Римського Понтифіка загального характеру мають передусім релігійне значення.

Стосовно промов, проповідей і звернень, то серед них насамперед, слід виділити папські звернення до дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі. Важливим документом залишається звернення Іоанна Павла ІІ до Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у 1995 р.

Серед папських книг варто виділити книгу Іоанна Павла ІІ під назвою “Переступити поріг надії”, де розкривається духовний світ Іоанна Павла ІІ, що сприяє кращому осмисленню змісту дипломатичної діяльності Святого Престолу за часів понтифікату цього Папи. Не менш важливою є книга Іоанна Павла ІІ “Пам'ять та ідентичність”, де. крізь призму християнської філософії, історії, католицького вчення та власного досвіду Папа обмірковує коріння існування зла у ХХ ст. та в сучасному Західному світі, розглядає поняття нації, батьківщини, патріотизму, свободи і демократії.

Чимало матеріалу стосовно офіційних дипломатичних відносин між Святим Престолом і Україною містить виданий в Україні у 2001 р. збірник листів, промов Іоанна Павла ІІ під назвою ”Слово Святішого Отця Івана Павла ІІ до України”. Документальні джерела цієї збірки охоплюють хронологічні рамки від 1978 р., тобто від року обрання на папський престол Іоанна Павла ІІ до квітня 2001 р.;

4) Виступи, промови, звернення, листи представників Святого Престолу.

Важливим документальним джерелом для написання цієї роботи слугував міжнародний журнал “Католицька документація” (“La documentation catholique”), газета “Римський спостерігач” (“L'Osservatore Romano“) та інформаційний довідник “Папський щорічник” (“Annuario Pontificio”).

Дана тема дослідження майже не розглядалась у вітчизняній літературі, а за кордоном не знайшла широкого відображення. До дослідження предмету дисертаційної роботи - дипломатичної діяльності Святого Престолу в сучасних міжнародних відносинах - сформувалось декілька підходів. На наш погляд, це такі підходи, як богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний. Проте їх поділ є умовним, оскільки науковці у рамках домінуючого підходу, як правило, використовують інші підходи з тими ж самими, або схожими методами дослідження.

Найпоширенішим серед підходів дослідження дипломатії Святого Престолу є богословсько-філософський. Суть його полягає в аналізі соціального вчення церкви, яке є змістовною основою дипломатичної діяльності Апостольської столиці. Фактично у межах цього підходу розглядаються принципи побудови світового порядку на основі етичних орієнтирів Святого Престолу, а не сама дипломатична діяльність як така. Науковці переважно аналізують енцикліки, папські промови з соціальних питань, постанови органів Римської курії, досліджують проблемні соціальні ситуації, що склалися у світі, та шляхи їх подолання. Всі ці науковці будують свої погляди на теорії універсального морального закону (Бадджо А., Гьофнер Й., Гер Д., Чировський М., Шупак М. ).

Представники редукційно-дипломатичного підходу розглядають лише окремі аспекти або форми дипломатичної діяльності Святого Престолу. Наприклад, С. Феррарі досліджує дипломатію Святого Престолу на Близькому Сході, К. де Монткло аналізує позицію Апостольської столиці під час кризи в Югославії, Ж.-М. Куле - діяльність Святого Престолу в інституціях і конференціях ООН, М. Етерович присвячує своє дослідження відносинам між Святим Престолом і Україною тощо. Зазвичай такі дослідження побудовані на основі використання методів аналізу ситуації: спостереження, вивчення документів, а також принципу історизму. Такий підхід дозволяє значно конкретизувати предмет дослідження, чим покращується його аналіз.

У свою чергу загально-дипломатичний підхід комплексно та різнобічно розкриває аспекти дипломатії Святого Престолу. Цей підхід дає змогу краще осягнути широку палітру дипломатії Святого Престолу і її причинно-наслідкові зв'язки (Ж.-І. Руксель). Слід сказати, що, на жаль, до цього часу немає ґрунтовних досліджень на основі загально-дипломатичного підходу, які б були спеціально присвячені дипломатичній діяльності Святого Престолу у постбіполярний період міжнародних відносин, а зокрема до 2005 р. - кінця понтифікату Іоанна Павла ІІ. Праця французького дослідника Ж.-І. Рукселя “Святий Престол на міжнародній арені”, яка вийшла друком у 1998 р., не охоплює хронологічно рамки всього понтифікату Іоанна Павла ІІ. До того ж вона містить, передусім дослідження дипломатії Святого Престолу за часів попередників Іоанна Павла ІІ у ХХ ст.

Персоналістичний підхід полягає у дослідженні особистості Папи Римського, в нашому випадку Іоанна Павла ІІ: його біографії, оточення, рис характеру, вподобань, діяльності як голови Католицької церкви, Держави Міста Ватикан і дипломатії Апостольської столиці (Д. Вейгел, Т. Шульц, М. Ільїнський, Формікола Д. Р.). Базовими методами персоналістичного підходу є опитування людей, які добре особисто знають Папу Римського, хронологічний метод, дослідження документів, емпіричний метод тощо.

Досить важливий для розуміння юридичної основи дипломатичної діяльності Святого Престолу є правовий підхід (Д. Барберіні, Ж.-Б. д'Оноріо, Р. У. Гант). За його допомогою науковці співвідносять поняття Католицька церква, Святий Престол і Держава Місто Ватикан, а також визначають, які з зазначених категорій мають міжнародну правосуб'єктність і право незалежних, безпосередніх зовнішніх зносин. Такі праці, зазвичай, позбавленні помилок, яких дуже часто припускаються представники інших підходів у відношенні неправильного вживання категорій “дипломатія Ватикану”, “дипломатія Католицької церкви”, “посол Ватикану” і т. ін.

Історичний підхід ґрунтується на принципі історизму. Дослідники, використовуючи його, намагаються визначити роль Святого Престолу в міжнародних відносинах у конкретно-історичний період і поступово переходять до висвітлення дипломатії Апостольської столиці в контексті сучасної системи міжнародних відносин (Т. Зонова, Е. Лебек).

Нарешті, представники структурно-функціонального підходу зосереджують увагу на структурі і функціях органів Святого Престолу і Ватикану, у тому числі на їх причетності до місії “зовні”.

Зауважимо, що дипломатична діяльність Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин майже не знайшла широкого відображення у працях українських науковців. Українські дослідники О. Федорів та О. Михайлів певною мірою розглянули дипломатію Святого Престолу, зокрема її миротворчий аспект за допомогою персоналістичного підходу щодо Іоанна Павла ІІ. Недоліком цієї праці є те, що їй бракує аналітичності, так як здебільшого вона побудована на основі цитування різних джерел. Подібний недолік присутній і у книзі іншого українського науковця М. Гайковського. Дослідник будує свою працю на основі персоналістичного та редукційно-дипломатичного підходу, і, зокрема, розглядає відносини Іоанна Павла ІІ, Святого Престолу з Україною. Колишній Міністр закордонних справ України А. Зленко у книзі “Дипломатія і політика”, одну з частин присвятив візиту Іоанна Павла ІІ в Україну. Низка українських науковців досліджували дипломатію Святого Престолу у конкретних історичних періодах минулих століть (Ю. Зубкова, С. Горбач, О. Кучерук, В. Сергійчук).

У розділі другому - “Інституційне забезпечення дипломатичної діяльності Святого Престолу” - з'ясовуються засади функціонування та формування дипломатичної служби Святого Престолу.

У цьому розділі дисертант звертає увагу на той факт, що Папа Римський відіграє фундаментальну роль у функціонуванні та формуванні дипломатичної служби Святого Престолу. Він особисто, або через органи Римської курії, що підпорядковуються йому, здійснює представництво Святого Престолу і Ватикану на міжнародній арені, укладає, ратифікує, денонсує міжнародні угоди, приймає дипломатичних представників іноземних держав та призначає, направляє, переводить і відкликає своїх представників, які представляють його як при окремих церквах, так і при державних органах влади. Така централізація влади у прийнятті зовнішньополітичних рішень Святого Престолу пояснюється тим фактом, що Папа Римський, згідно з католицькою доктриною, є наступником святого апостола Петра, якому Ісус Христос доручив верховну владу в церкві.

Здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, Папа спирається на органи Римської курії. Безпосередньо сфера міжнародних відносин входить до компетенції Державного секретаріату, який складається з двох секцій: Секції загальних питань та Секції у справах відносин з державами. Однак важко назвати дане відомство чисто зовнішньополітичним, оскільки до сфери його компетенції входять не тільки питання двосторонньої та багатосторонньої дипломатії, але й питання координації діяльності інших органів Римської курії та Ватикану. Отже, Державний секретаріат відповідно до світської, демократичної моделі побудови державних органів, поєднує виконання функцій як відомства закордонних справ, так і кабінету міністрів.

Поряд з Державним секретаріатом до міжнародних відносин причетні більшою або меншою мірою інші органи Римської курії. Серед них можна виділити Папську раду у справах справедливості і миру та з духовної опіки над мігрантами і подорожуючими та Папську раду “Єдине серце” (“Cor Unum”).

Закордонні органи зовнішніх зносин Святого Престолу можна умовно поділити на дві категорії: дипломатичні - апостольські нунціатури, представництва при міжнародних міжурядових організаціях, спеціальні місії та недипломатичні - апостольські делегації, що представляють Святий Престол при окремих церквах. Умовний поділ папських представництв зумовлений тим, що зазвичай апостольські делегації за відсутності дипломатичних відносин фактично виконують функції апостольських нунціатур, а саме підтримують контакти з урядами країни або регіону перебування. До того ж нині 12 із 13 апостольських делегацій очолюються апостольськими нунціями.

Як правило, штати папських закордонних представництв небагаточисельні. В них працює два-три дипломати. Не зважаючи на невелику кількість дипломатів, продуктивність їхньої праці досить висока. Це пояснюється тим, що папські представники при виконанні своїх функцій часто спираються на допомогу католицької ієрархії країни (або регіону) перебування, священнослужителів та мирян. Усі сучасні папські дипломати вельми освічені люди, зазвичай мають науковий ступінь та досить добре володіють мовами країни (або регіону) перебування. Високій ефективності роботи папських представництв сприяє й те, що Святий Престол встановив вікове обмеження перебування на дипломатичній службі: папські дипломати виходять на пенсію у 70 років.

Автор констатує, що нині у дипломатичній практиці Святого Престолу деякі з категорій папських представників, наведених у Моту пропріо “Турбота про всі церкви”, не використовуються. Зокрема, це стосується про-нунція, інтер-нунція, апостольського делегата і посланника, що акредитується при уряді, та регента, а тимчасово повірений у справах існує тільки в Тайбеї (Тайвань). Причина скасування категорії про-нунціїв полягає у тому, що Святий Престол просто приєднав це поняття до категорії нунція. Тобто незалежно від того, чи є папський представник першого класу дуаєном дипломатичного корпусу, він все одно тепер називається нунцієм. Зникнення інших з вищезазначених категорій папських представників, з одного боку, можна пояснити тим, що в сучасних міжнародних відносинах усе менше практикується призначення голів дипломатичних представництв другого і третього класу, а Святий Престол, у свою чергу, слідує цій тенденції. З іншого боку, Святий Престол після Другого ватиканського собору, став більш відкритим з доктринальної та політичної точки зору, що призвело до встановлення і розбудови дипломатичних відносин з різними суб'єктами міжнародного права на високому рівні, незалежно від релігійного та політично режиму, а також статусу у міжнародних відносинах. Окрім цього, все більше міжнародних акторів усвідомлюють моральний вплив Святого Престолу на світовій арені і відповідно воліють мати з ним відносини на рівні посольств. З тими країнами, з якими Святий Престол з різних причин не має можливості встановити дипломатичні відносини на рівні дипломатичних представництв першого класу, Апостольська столиця зазвичай встановлює контакти через апостольські делегації або відкриває спеціальне представництво на чолі з нунцієм, як це було зроблено в Росії.

Святий Престол також практикує направлення папських представників, що виконують місії тимчасового характеру. Таких представників Святого Престолу можна розділити на три категорії. До першої належить легат а латере (a latere), тобто “друге я” Папи Римського. До другої категорії - кардинал спеціальний посланник. І нарешті до третьої - надзвичайний представник. До цієї ж самої категорії можна віднести апостольського візитатора.

Функції папського легата можна поділити на дві складові: церковну (місія “всередині”) та дипломатичну (місія “зовні”). Порівнюючи функції папського легата з функціями світського дипломатичного представництва в цілому, можна сказати, що вони мають цілу низку своїх особливостей. По-перше, легат виступає не від імені Ватикану, а від імені Святого Престолу, що підкреслює, перш за все, духовний вимір відносин. По-друге, папський представник захищає у державі (або державах, регіонах) призначення, інтереси не лише Святого Престолу та підданих Ватикану, а кожного вірного Католицької церкви. Такі інтереси націлені на забезпечення нормального функціонування Католицької церкви, що включає в себе вільне відправлення релігійного культу та розповсюдження Євангелія. Різниця також існує в тому, що папські представники здебільшого не займаються розвитком економічної і жодним чином військової сфери відносин.

Автором встановлено, що підготовка дипломатичних представників Святого Престолу здійснюється через Папську церковну академію, яка готує перш за все відданих Папі і Католицькій церкві священиків. Високопрофесійна дипломатична підготовка виходить на другий план. Як правило, папськими дипломатами стають високоосвічені священики, які відчувають любов до церкви та своєї професії, вміють зберігати таємницю та мають ортодоксальні погляди, що відповідають католицькій доктрині, тобто володіють всіма необхідними якостями для успішного виконання церковно-дипломатичної місії.

У третьому розділі - “Основні напрямки дипломатії Святого Престолу” - дисертант висвітлює головні вектори дипломатичної діяльності Апостольської столиці, а саме визначає характер та розкриває особливості двосторонньої дипломатії Святого Престолу, розглядає діяльність Святого Престолу на багатосторонніх форумах міжнародної співпраці, а також аналізує миротворчу діяльність Святого Престолу.

Святий Престол за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ значно розширив та розвинув систему двосторонніх відносин з різними суб'єктами міжнародного права. Свідченням цьому є активна розбудова двосторонніх зв'язків Святого Престолу в чотирьох напрямках: 1) встановлення дипломатичних відносин; 2) укладання двосторонніх угод; 3) здійснення пасторальних та державних візитів Папою Римським; 4) двосторонні контакти на високому та найвищому рівні.

Дисертант приходить до висновку, що такі досягнення дипломатії Святого Престолу в налагодженні двосторонніх відносин стали можливими, з одного боку, завдяки доктринальним змінам, що були впровадженні на Другому ватиканському соборі, активній їх імплементації Іоанном Павлом ІІ та особистісним дипломатичним якостям Папи, а з другого боку - демократизації міжнародних відносин і внутрішньополітичних процесів.

Католицька церква після Другого ватиканського собору рішуче відкинула концепцію інтегризму. Ця концепція передбачала повернення до середньовічної моделі відносин між світською і церковною владою, яку в умовах зменшення суспільно-політичного впливу Католицької церкви у світі не можливо було ефективно застосувати.

На зміну концепції інтегризму було впроваджено іншу - реформістську. Суть її полягає в тому, що церква має верховенство та незалежність у духовних справах, а держава - у світських. Втім, церква і держава повинні не залишатися осторонь одна від одної, а співпрацювати для досягнення блага кожної конкретної людини. Держава повинна забезпечити спільне благо, а церква, в свою чергу, - потойбічне спасіння людей. На практиці така модель відносин означала схвалення та впровадження Святим Престолом принципу відокремлення церкви від держави.

Аналізуючи двосторонню дипломатію Святого Престолу, автор зазначає, що впровадження реформістської моделі відносин між Католицькою церквою і світською владою сприяло налагодженню двосторонньої співпраці, в тому числі на дипломатичному рівні, переважно у тих країнах, де католики складають значний прошарок населення. Оскільки претензії Католицької церкви на верховенство у духовній сфері знаходять свій відгук саме в цих країнах. Що ж до інших нехристиянських держав та тих країн, де католики становлять меншість, то успіх папської дипломатії можна пояснити тим, що Католицька церква, за часів Іоанна Павла ІІ, стала значно більш відкритою до діалогу та толерантною, завдяки чому завоювала до себе прихильне ставлення. До того ж слід зазначити, що встановлення нормальних дипломатичних відносин зі Святим Престолом може певною мірою слугувати індикатором стану релігійної свободи в державі. Отже, встановлюючи відносини зі Святим Престолом, держава ніби декларує свою демократичну орієнтацію та висловлює прихильність до морального авторитету Католицької церкви, чим покращує свій імідж на міжнародній арені.

Зі становленням реформістської системи державно-церковних відносин виникла необхідність формалізації цих відносин не лише через встановлення дипломатичних відносин, але й на основі перегляду вже існуючих угод, або укладання нових. У церковних та світських правничих колах прийнято називати для зручності ці угоди загальною назвою - конкордати.

Впровадження реформістської моделі державно-церковних відносин зовсім не означало, що Святий Престол відмовився від впливу на політичне життя суспільства. Адже Апостольській столиці не байдуже, яка влада панує в країні - та, що поділяє прокатолицько-християнську концепцію, або, яка проводить політику, спрямовану на переслідування Католицької церкви та її вчення. Звичайно самі священнослужителі, відповідно до канонічних приписів, не мають права безпосередньо брати активну участь у політичному житті країни. Натомість зі зменшенням ролі духовенства в політичній сфері Святий Престол почав закликати мирян до активної участі в політиці.