Дипломатія Святого Престолу у сучасній системі міжнародних відносин

У третьому розділі наголошується, що вищезгадувані вісім головних викликів сучасності, які зводяться до захисту і поваги прав людини у католицькому їх розумінні та євангелізацію, благодійну, освітньо-виховну діяльність, екуменічний і міжрелігійний діалог, можна розглядати як пріоритетні напрямки дипломатичної діяльності Святого Престолу як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні. На двосторонньому рівні змінюються лише акценти, в залежності від суб'єкта міжнародних відносин, з яким Святий Престол підтримує дипломатичні відносини. Окрім цього, Апостольська столиця у двосторонніх відносинах робить особливий наголос на забезпеченні нормального функціонування Католицької церкви в тих країнах, де вона зазнає утисків, як на законодавчому, так і на практичному рівні. Вісім великих викликів сучасності і проблеми функціонування Католицької церкви стають предметом обговорення під час двосторонніх візитів, врученням послами вірчих грамот Папі, а також при загальній папській зустрічі з послами країн, що акредитовані при Святому Престолі.

Автором встановлено, що Святий Престол є одним з моральних регуляторів міжнародних відносин і для нього, як найвищого керівного органу Католицької церкви, не є вельми важливим співробітництво в економічній сфері, яка є домінантною у нинішніх двосторонніх відносинах світських держав, а радше в політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій, інформаційній сферах.

На нашу думку, в центрі уваги двосторонньої дипломатії Святого Престолу є такі суб'єкти міжнародних відносин як Італія, США, Росія, Китай, Ізраїль та Палестина. Зацікавленість Апостольської столиці в розвитку відносин з цими міжнародними акторами головним чином обумовлюється її особливими духовними інтересами, що мають на меті зміцнення та розширення впливу папства.

У системі багатосторонньої дипломатії бере участь не лише Святий Престол як центральний керівний орган Католицької церкви, але й підконтрольна йому інституція Держава Місто Ватикан. Святий Престол представлений у тих міжнародних організаціях і органах, які більше стосуються духовних інтересів Католицької церкви. Це такі міжнародні міжурядові організації і органи, як Організація Об'єднаних Націй (ООН), Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй, Міжнародне агентство з атомної енергії, Європейський Союз (ЄС), Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація африканської єдності та ін. У свою чергу Держава Місто Ватикан бере участь в міжнародних організаціях та органах радше технічного характеру: Міжнародна рада з питань зерна, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв'язку тощо.

Святий Престол у системі багатосторонньої дипломатії переважно представлений спостережними місіями, а Ватикан бере участь тільки як повноправний член міжнародних організацій і органів. Це пояснюється тим, що в міжнародних інституціях загальнополітичного характеру, де представлений Святий Престол, як правило необхідно приймати суто політичні рішення, що суперечить духовній природі і цілям присутності Католицької церкви у системі міжнародних відносин, які диктують їй залишатись поза політичними іграми. У свою чергу повноправна участь Ватикану в інституціях технічного характеру об'єктивно не зобов'язує Апостольську столицю приймати політичні рішення.

Назва дипломатичних посад папських представників свідчить про те, чи мають вони право голосу в певній міжнародній організації або органі чи ні. Представник, який має право голосу, називається делегатом, постійним представником, а той, що не має цього права, - спостерігачем.

Серед багатьох міжнародних організацій та органів найважливішою для Святого Престолу є його участь у роботі ООН, її спеціалізованих установ та конференціях. Представництво Святого Престолу в ООН має статус спостережної місії. Це означає, що папський представник у цій інституції не має права голосу. Нині відсутність права голосу є єдиним, що відрізняє Святий Престол від статусу держав-членів.

Святий Престол також бере активну участь у роботі різних конференцій під егідою ООН. Справжніми викликами дипломатії Апостольського Престолу стали Міжнародна конференція ООН з народонаселення і розвитку в Каїрі (1994 р.) та Четверта Міжнародна конференція ООН з проблем жінок у Пекіні (1995 р.) Причиною особливого інтересу Святого Престолу до цих конференцій стали проекти заключних документів, ухвалення, яких, на думку Апостольської столиці, суперечило б фундаментальним етичним принципам.

Окрім діяльності в ООН та міжнародних конференцій під її егідою, Святий Престол також активно діє в системі спеціалізованих установ ООН. Апостольський Престол із 20 спеціалізованих установ бере участь в 14, тобто в усіх тих, що не стосуються економічної сфери.

Поміж багатьох регіонів світу Святий Престол приділяє особливу увагу Європейському континенту, оскільки саме тут є його місцезнаходження і сфера духовних інтересів. Відповідно до цього Апостольська столиця намагається підтримувати тісні відносини не лише з державами, але й міжурядовими регіональними організаціями і органами. Зокрема, Святий Престол представлений в ОБСЄ як член цієї організації, а також є спостерігачем при ЄС.

Миротворчість є одним з найголовніших напрямків дипломатичної діяльності Святого Престолу. Послання і захист миру становлять доктринальні зобов'язання для католиків і всіх християн.

Дисертант розглядав сучасну миротворчу діяльність Апостольської столиці на основі трьох її головних компонентів: 1) проголошення послання миру; 2) молитви за мир; 3) навчання миру.

Проголошення послання миру означає одне й те саме, що проповідування Євангелія, прийняття якого, за християнським вченням, робить всіх людей дітьми Божими та братами і сестрами в Христі. Молитви за мир, як вважає Католицька церква, є також важливим елементом миротворчості. Це обумовлюється тим фактом, що Святий Престол розглядає стан дійсного миру як дар Божий, якого треба постійно просити у Бога. Щодо третього елементу миротворчої діяльності Святого Престолу - навчання миру, то він полягає у проголошенні католицьких принципів побудови і захисту миру. Католицька концепція досягнення миру на Землі передбачає дотримання Божого порядку, який заснований, як зазначає Папа Іоанн ХХІІІ, на чотирьох стовпах миру: істині, справедливості, любові і свободі.

З вищезазначеною католицькою концепцією досягнення миру на Землі тісно пов'язана інша стратегія миру, яка складається теж з чотирьох елементів: 1) відмова від війни як засобу вирішення суперечок між державами; 2) справжнє роззброєння; 3) створення світового порядку на основі міжнародного права, яке б забезпечувало дієвий захист не лише прав людини, але й народів; 4) чітке дотримання норм міжнародного права.

Поряд з тим Святий Престол не відкидає можливість застосування військової сили в тих країнах, регіонах, де грубо порушуються основні права людини. На практиці позиція Апостольської столиці означає підтримку концепції гуманітарної інтервенції.

Святий Престол не лише проголошує моральні принципи, дотримуючись яких можна досягти так званого правдивого миру, але й сам активно долучається до вирішення міждержавних, міжетнічних та міжрелігійних конфліктів, закликаючи ворогуючі сторони до діалогу та відновлення миру.

Особливе занепокоєння у Святого Престолу викликає ситуація на Близькому Сході, зокрема ізраїльсько-палестинський конфлікт. Святий Престол уже протягом тривалого часу закликає сторони до діалогу та миру. Як ключову проблему в ізраїльсько-палестинському конфлікті Святий Престол розглядає визначення статусу міста Єрусалим.

Великим викликом у постбіполярний період міжнародних відносин для дипломатії Святого Престолу та інших країн світу стала громадянська війна на теренах Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ). Спочатку кризи у СФРЮ, Апостольська столиця виступала за перехід від федеративного до конфедеративного устрою Югославії на основі проведення мирних переговорів між республіками. Апостольська столиця хронологічно стала однією з перших країн, що офіційно визнала у 1992 р. незалежність Хорватії та Словенії. Цим кроком, на нашу думку, Святий Престол хотів поставити поза законом можливі “реваншистські” військові дії федеративних сил проти Словенії, яка тоді вже звільнилася від союзної армії, та військову операцію проти Хорватії.

Апостольська столиця також долучилася до вирішення Косовської проблеми. Святий Престол досить неоднозначно поставився до військової операції НАТО в 1999 р. проти Союзної Республіки Югославія (СРЮ), спрямованої на подолання цієї проблеми. На думку автора, проблема неоднозначності позиції Святого Престолу пояснювалася тим, що військова операція НАТО проти СРЮ не відповідала повністю критеріям католицького розуміння застосування гуманітарної інтервенції.

Терористичні атаки на США у 2001 р. викликали однозначний осуд з боку Святого Престолу. Однак військові операції США зі своїми союзниками, які стали наслідком атак терористів, Святий Престол оцінював по різному: від суперечливої позиції щодо війни в Афганістані до цілковитого несхвалення військової операції в Іраку. Негативна позиція Святого Престолу стосовно військової операції проти Іраку цілком зрозуміла, адже ця військова компанія цілковито суперечила критеріям так званої католицької концепції “справедливої війни”.

До миротворчої діяльності Святий Престол також залучає цілу низку католицьких організацій. Яскравим прикладом такої організації може слугувати суспільна церковна асоціація мирян громада святого Егидія (Sant'Egidio).

Дуже важливим аспектом миротворчої діяльності Святого Престолу є проведення екуменічного та міжрелігійного діалогів, започаткованими рішеннями Другого ватиканського собору й активно продовженими Папою Іоанном Павлом ІІ. Безперечно, найважливішу роль у екуменічному та міжрелігійному діалозі відіграє Папа Римський. Іоанн Павло ІІ зробив цілу низку безпрецедентних кроків в історії Католицької церкви на шляху примирення різноманітних християнських церков, спільнот та релігій світу.

У четвертому розділі “Відносини між Святим Престолом і Україною” автор розкриває зміст і динаміку розвитку дипломатичних відносин між Святим Престолом і Україною та з'ясовує проблемні питання у цих двосторонніх відносинах.

Внаслідок двосторонніх переговорів між Святим Престолом і Україною, які пройшли у Києві з 9 по 12 січня 1992 р., сторони досягли домовленості щодо встановлення дипломатичних відносин. 8 лютого 1992 р. Святий Престол офіційно визнав Україну як незалежну державу та встановив з нею дипломатичні відносини.

Важливу роль у розвитку двосторонніх відносин між Святим Престолом і Україною відіграють взаємні візити посадових осіб різних рівнів. Автор констатує, що представники Святого Престолу здійснили значно більшу кількість візитів до України, ніж їх українські колеги до Ватикану. На думку дисертанта, великий інтерес з боку посадовців Апостольської столиці до України зумовлений, передусім, тим, що дипломатія Святого Престолу має більший досвід у налагодженні відносин з країнами світу, ніж Україна, тому діє більш активно й послідовно стосовно Української держави. По-друге, Україна є східною межею, де Католицька церква користується рівними правами поряд з іншими церквами, що дає можливість католицьким ієрархам використовувати українську територію як “плацдарм” для просування своїх інтересів на Схід. По-третє, наразі одним із головних пріоритетів зовнішньої політики Святого Престолу є Європа, а Україна відповідно географічно входить у коло інтересів Апостольської столиці. До того ж, в Україні проживає більша кількість католиків, ніж в усіх разом узятих країнах Співдружності Незалежних Держав. Цей факт об'єктивно вимагає від Апостольської столиці посилати до України більше своїх представників, ніж до інших країн колишнього Радянського Союзу, для опіки і захисту прав своїх вірних.

Щодо порівняно меншої активності українських посадовців у зносинах з представниками Святого Престолу на ватиканських теренах, то дисертант вважає, що керівники Української держави певною мірою недооцінюють можливості морально-політичного впливу Святого Престолу на світову спільноту. Поряд з вищезгаданою причиною існує й інша: взаємні візити представників України і Апостольської столиці майже завжди викликають незадоволення з боку ієрархії православних церков і їх вірних. Цей факт не може не турбувати українське керівництво, адже воно може позбутися електоральної підтримки домінантного православного населення України.

Державний візит Папи Іоанна Павла ІІ в Україну в 2001 р. став найвищою точкою розвитку відносин між Святим Престолом і Україною в період від встановлення дипломатичних відносин у 1992 р. до сьогодення.

Усі події, в яких брав участь Папа Римський під час свого візиту в Україну, можна умовно поділити на дві головні групи: політичну та церковну. До першої групи належать ті події, де Папа, передусім, виступав як моральний авторитет світового масштабу і глава Держави Ватикан, а там, де Єпископ Рима промовляв як глава Католицької церкви, - до другої.

Папські промови, що належать до політичної групи, давали головним чином морально-духовні орієнтири їх слухачам та визначали геополітичне місце України. Папа звернувся майже до кожної суспільної групи, яка впливає на розвиток і політику Української держави.

Події, що увійшли до церковної групи, були, переважно, націлені на духовне підбадьорення вірних Католицької церкви та назідання їх у вірі і буденному житті.

Як уже зазначалося, через особливий статус Святого Престолу як верховного керівного органу Католицької церкви ця інституція прагне розвивати двосторонні відносини з іншими країнами світу не в економічній сфері, яка є домінантною у теперішніх двосторонніх стосунках світських держав, а головним чином в політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій, інформаційній сферах. Саме за цими напрямками Святий Престол активно співпрацює з Україною.

Поряд з активною співпрацею між Святим Престолом і Україною у їх відносинах залишається декілька проблемних питань. Перш за все, це проблеми, які дісталися Україні у спадок від колишнього Радянського Союзу, до складу якого входила українська територія.

Серед тих проблем, які Святий Престол постійно підіймав перед Україною за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ, можна назвати такі: 1) чітке визначення статусу юридичної особи для Католицької церкви (Римо-католицької та Української греко-католицької церков); 2) повернення культових споруд та інших церковних приміщень, які належали раніше Католицькій церкві; 3) інкорпорація спеціальності богослов'я (теологія) у державну систему освіти; 4) можливість існування середніх загальноосвітніх католицьких шкіл та вищих богословських навчальних закладів, які б визнавалися державою; 5) укладання конкордатної угоди. У відносинах між Святим Престолом і Україною не можна не згадати ще про одне - проблему визнання патріархату Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка набула не лише релігійного, але й політичного забарвлення.

Проте, завдяки виваженій політиці обох сторін ці проблеми поступово вирішуються і, на нашу думку, у недалекому майбутньому їх вдасться успішно розв'язати шляхом постійного діалогу, внесення змін у чинне українське законодавство і надання фінансової підтримки сторін.

ВИСНОВКИ

Протягом багатьох століть існування інституту папства дипломатія Святого Престолу чинила різний вплив на перебіг подій міжнародного життя. Змінювалися напрямки, методи і форми цієї дипломатії. Втім, її змістовна суть залишається незмінною - проповідь християнського вчення та підтримка міжхристиянської єдності. Дипломатія Святого Престолу в постбіполярній системі міжнародних відносин за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ була, головним чином, спрямована на гармонізацію міжлюдських та міжнародних відносин шляхом надання моральних орієнтирів, що базуються на дотриманні й захисті універсального морального закону. Головним доктринальним базисом для основи дій цієї дипломатії виступали рішення Другого ватиканського собору, положення яких Папа Іоанн Павло ІІ активно закріпляв та розвивав відповідно до викликів, що поставали перед Католицькою церквою. У цей період дипломатія Святого Престолу активно розвивала двосторонні та багатосторонні форми співпраці на глобальному, регіональному та міждержавному рівнях. На цих рівнях Апостольська столиця взаємодіяла з державами, державоподібними утвореннями, міжнародними організаціями, релігійними організаціями, церквами, рухами та з усіма тими, хто мав можливість впливати на перебіг міжнародних та міжлюдських відносин. Зміст дипломатії Святого Престолу зводиться до розповсюдження християнського вчення у католицькій інтерпретації для досягнення матеріального і духовного блага кожної конкретної людини. Особливою ознакою дипломатії Святого Престолу є те, що вона поєднує в собі дві місії: церковну та дипломатичну.

Головні результати проведеного дослідження викладено у таких висновках:

- Поняття “дипломатія” не варто розглядати, прив'язуючи його лише до діяльності основних міжнародних акторів - держав, або занадто широко трактувати без визначення кола учасників дипломатичної діяльності. На основі критерію участі у дипломатії було запропоновано таке її визначення: дипломатія - це діяльність суб'єкта міжнародних відносин на світовій арені, здатного самостійно і незалежно вступати у дипломатичні відносини з міжнародними акторами, яка спрямована на реалізацію його загального курсу мирними засобами; мистецтво такого суб'єкта досягати поставлених цілей виключно мирними засобами. У такому випадку визначення звужує коло учасників дипломатичної діяльності, відображає її особливі суб'єкти і дає можливість говорити про дипломатію Святого Престолу, який не є державою, але є центральним керівним органом Католицької церкви.

- Ватикан, хоч і є суб'єктом міжнародного права, але безпосередньо і незалежно не здійснює дипломатичної діяльності, а робить це за допомогою Святого Престолу, який має повноправну міжнародну правосуб'єктність. Такого права також не має Католицька церква, оскільки вона не є суб'єктом міжнародного права. Правові положення про делегування Святому Престолу представництва Ватикану у відносинах із суб'єктами міжнародного права закріплено в Основному законі цієї держави. Тому некоректним слід вважати вживання таких висловів, як “дипломатія Ватикану” та “дипломатія Католицької церкви” як прямих синонімів стосовно дипломатії Святого Престолу. До того ж аналіз історичної ретроспективи дипломатії Святого Престолу показав, що Святий Престол здійснював дипломатичну діяльність без наявності територіального утворення на зразок Ватикану.

- Сутність католицької концепції світового порядку, що висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви та лежить в основоположних завданнях сучасної дипломатії Святого Престолу, полягає у забезпечені справедливості, свободи і безпеки шляхом дотримання і захисту універсального морального закону, або, як його ще називають, природного закону, універсальними правами людини. Універсальність цього закону зумовлюється спільністю природи людей, які мають від народження об'єктивні поняття добра і зла. Природний закон розпізнається кожною людиною за допомогою людського розуму, в особливості його складовою - совістю. Для забезпечення розпізнання універсального морального закону Святий Престол постійно виступає за дотримання свободи совісті і за створення дієвого механізму її захисту. Як кожний закон, універсальний моральний закон містить права і обов'язки. У релігійному християнському розумінні цей закон є відображенням десяти заповідей і двох заповідей Ісуса Христа, серед яких не убий, не крадь, не обманюй і люби ближнього, як самого себе. У світському значенні він є виражений у Загальній Декларації прав людини 1948 р.

- При дослідженні дипломатії Святого Престолу в контексті постбіполярної системи міжнародних відносин можна вирізнити декілька підходів: богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний. Втім, даний поділ є умовний, оскільки в рамках домінуючого підходу науковці використовують інші підходи з однаковими або подібними методами дослідження. До того ж, є дослідження, в яких важко визначити домінуючий підхід. Богословсько-філософський підхід фактично розглядає не саму дипломатію Святого Престолу, а її змістовну суть. Редукційно-дипломатичний підхід передбачає дослідження лише одного з аспектів дипломатичної діяльності Апостольської столиці, а загально-дипломатичний всебічно аналізує її. Персоналістичний підхід висвітлює особистість Папи, його оточення, переконання і діяльність. Для дослідження юридичної основи участі Святого Престолу в міжнародних відносинах використовують правовий підхід. Такий підхід як історичний розглядає дипломатію Святого Престолу в процесі її еволюції. І, нарешті, структурно-функціональний підхід, спрямований на вивчення структури і функцій системи органів Римської курії, включаючи органи зовнішніх зносин Святого Престолу.

- Функціонування сучасної дипломатичної служби Святого Престолу має цілу низку своїх особливостей, оскільки вона поєднує в собі церковну та дипломатичну місії. Церковна місія передбачає підтримку контактів з католицькими спільнотами та здійснення над ними контролю з доктринальної та організаційної точок зору, а також проповідування християнського вчення. Дипломатична місія націлена на підтримку дружніх відносин з різними суб'єктами міжнародного права та донесення до них католицької доктрини про природу і сутність людини. У відповідності до цього система органів зовнішніх зносин Святого Престолу побудована таким чином, щоб успішно виконувати подвійну місію. До того ж, враховуючи вселенський характер Католицької церкви, до сфери міжнародних відносин залучені тією чи іншою мірою всі органи Римської курії. Підготовка дипломатичних кадрів Святого Престолу здійснюється через Папську церковну академію, яка готує, враховуючи подвійну місію дипломатії Апостольської столиці, як відданих Папі священиків, так і професійних дипломатів. Водночас професійна дипломатична підготовка виходить на другий план. Характерним є те, що дипломатами Святого Престолу, як правило, стають лише високоосвічені священики, які мають докторський ступінь і володіють багатьма іноземними мовами. Розгалужена структура Католицької церкви в світовому масштабі і підбір високоосвічених священиків на дипломатичну службу зумовлюють те, що штат закордонних органів зовнішніх зносин незначний.

- За часів понтифікату Іоанна Павла ІІ майже вдвічі збільшилася кількість країн світу, що визнали Апостольську столицю і встановили з нею дипломатичні відносини. Папа здійснив велику кількість закордонних візитів, було підписано багато конкордатних угод. Такий успіх папської двосторонньої дипломатії можна пояснити доктринальними змінами, внесеними Другим ватиканським собором, особистими дипломатичними якостями Папи, а також демократизацією міжнародних відносин і внутрішньополітичних процесів. Сучасна система двосторонньої дипломатії Святого Престолу базується на розмежуванні сфер впливу між світською і духовною владою. Апостольська столиця виступає за те, щоб держава піклувалася про забезпечення спільного блага людей, а Католицька церва мала право вільно діяти, дбаючи про духовне життя людини. Поряд з тим, державна і церковна влада не повинні залишатися осторонь, а співпрацювати задля інтегрального блага людської особистості. Оскільки Святий Престол переслідує перш за все духовні інтереси, то його двосторонні відносини не вимірюються економічним або військовим показником. Апостольська столиця прагне розвивати відносини здебільшого в політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій, інформаційній сферах. Серед багатьох країн світу, які нині мають особливе значення для Святого Престолу, на нашу думку, можна виділити такі як Італія, США, Росія, КНР, Ізраїль та Палестина. Значний інтерес Святого Престолу щодо цих міжнародних акторів, у першу чергу, продиктований особливими духовними інтересами Апостольської столиці, що спрямовані на розширення та зміцнення впливу Католицької церкви.

- У системі багатосторонньої дипломатії Католицька церква представлена не лише Святим Престолом, але й також Державою Містом Ватикан, що бере участь у міжнародних організаціях і органах більш технічного характеру. Святий Престол, насамперед, представлений у тих міжнародних організаціях і органах, у яких він має інтереси духовного характеру. Участь Святого Престолу в тій чи іншій міжнародній організації або органі залежить від їх політизованості та важливості для людства рішень, що там приймаються. У переважній більшості міжнародних організацій і органів Апостольська столиця бажає бути не членом, а лише спостерігачем. Така позиція Святого Престолу гарантує йому утримання від суто політичних справ та забезпечує можливість залишатися над конфліктуючими сторонами і встановлювати діалог з усіма. На міжнародних форумах багатосторонньої співпраці Святий Престол докладає чимало зусиль, зосереджених на те, щоб католицьке вчення про людину і світ знаходило своє пряме відображення у міжнародно-правовій системі.

- Дипломатія Святого Престолу активно залучається до вирішення конфліктів на різних рівнях: глобальному, цивілізаційному, регіональному, міждержавному і міжлюдському. На думку Святого Престолу, миру можливо досягти за допомогою дотримання універсального морального закону, що може проявлятися через відмову від війни як засобу вирішення спорів та сприяння дійсному роззброєнню. Для забезпечення дотримання природного закону Святий Престол дотримується концепції гуманітарної інтервенції. Водночас Святий Престол не є ідеалістичним утопістом і вважає, що війни і зло у світі будуть існувати. Людство може лише наближатися до ідеалу. Апостольська столиця не лише закликає сторони до діалогу та миру, але й сама безпосередньо або за допомогою підконтрольних їй католицьких структур бере участь у миротворчому процесі. Християнські духовні цінності, які постійно проповідуються Святим Престолом, сприяють міжнародній стабільності й злагоді. Особливу роль Святий Престол відіграє у попередженні зіткнення цивілізацій шляхом налагодження діалогу з християнами інших конфесій та з представниками світових і регіональних релігій.

- Святий Престол приділяє значну увагу розвитку відносин з Україною не лише через те, що на її території мешкає значна кількість католиків у порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР, але й тому, що вона є “форпостом” для просування на Схід релігійних інтересів Апостольської столиці, спрямованих на возз'єднання з православними церквами. Характерними ознаками сучасних відносин між Святим Престолом і Україною є їх стабільність, послідовність і продуктивність. Апостольська столиця і Українська держава обмінялися дипломатичними представництвами, регулярно проводяться двосторонні зустрічі на різних рівнях, а також відбувається активна та плідна співпраця у політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій та інформаційній сферах. Позитивні наслідки як для Святого Престолу, так і для України мав візит Іоанна Павла ІІ до Української держави. Апостольська столиця завдяки візиту Папи Римського започаткувала процес в українському суспільстві щодо зміни негативного образу Католицької церкви як ворога православного світу. У свою чергу, Україна продемонструвала світовій спільноті, що вона є демократичною країною, де поважають свободу віросповідання.

- На сучасному етапі в двосторонніх відносинах між Святим Престолом та Україною існує декілька невирішених проблемних питань, поява яких, у першу чергу, була зумовлена антирелігійним комуністичним режимом, що протягом тривалого часу в ХХ ст. панував на теренах сучасної Української держави. Серед цих проблем можна назвати такі: чітке визначення статусу юридичної особи для Католицької церкви (Римо-католицької церкви, УГКЦ), повернення культових споруд та інших церковних приміщень, що належали раніше Католицькій церкві, інкорпорація богослов'я (теології) до державної системи освіти, можливість існування середніх загальноосвітніх католицьких шкіл та вищих богословських навчальних закладів, які б визнавалися державою, укладання двосторонньої угоди про статус і умови діяльності Католицької церкви в Україні (конкордату), а також надання Святим Престолом патріархату УГКЦ. На нашу думку, зазначені проблемні питання у відносинах між Святим Престолом і Україною можна вирішити шляхом дотримання виваженої і послідовної позиції сторін у їх розв'язанні, внесенням змін до чинного законодавства України та фінансової підтримки як Апостольської столиці, так і Української держави.

Таким чином, дипломатія Святого Престолу здійснює вагомий вплив на формування сучасної системи міжнародних відносин, зокрема на такі її структурні виміри як гомогенність та режим. Вплив дипломатії Апостольської столиці на перебіг подій міжнародного життя обумовлюється як великою кількістю католиків у світі, так і чітко побудованою організаційно-ієрархічною структурою Католицької церкви. Ця дипломатія намагається досягати поставлених цілей переважно шляхом моральної та правової дії. Роль дипломатії Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин зводиться до створення спільного морального підходу ставлення до людини та категорій “безпеки”, “справедливості” і “свободи”. До всіх проблем на глобальному, регіональному, державному, індивідуальному рівнях дипломатія Святого Престолу підходить через призму блага людської особистості, яка згідно з католицькою доктриною сотворена за образом і подобою Бога. Апостольська столиця вважає, що в умовах взаємозалежності людства світовий порядок досягається лише за умови поваги та захисту універсальних прав і обов'язків людської істоти.

католицький престол ватикан

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Козлов В. А. Відносини між Святим Престолом (Ватиканом) і Україною (1992-2005) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - 2006. - Вип. 33-34. - С. 29-33.

2. Козлов В. А. Двостороння дипломатія Святого Престолу в постбіполярній системі міжнародних відносин (за часів понтифікату Івана Павла ІІ) // Віче. - 2007. - Жовтень. - № 19 (208). - С. 40-43.

3. Козлов В. А. Засади підготовки папських дипломатів та функціонування сучасної дипломатичної служби Святого Престолу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип. 67. - Част. І (у двох част.). - К.: Київський національний університет імені Траса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007.- С. 60-69.

4. Козлов В. А. Проблемні питання у відносинах між Святим Престолом та Україною // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип. 56. - Част. ІІ (у двох част.). - К.: Київський національний університет імені Траса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005.- С. 43-49.

Публікації, в яких додатково відображено результати дисертаційного дослідження:

1. Козлов В. А. Дипломатія Ватикану та його роль в міжнародному житті // Щорічна міжнародна науково-теоретична конф. аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 18 жовтня 2001 р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип. 29. - Част. І (у двох част.). - К.: Київський національний університет імені Траса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001.- С. 143-146.

2. Козлов В. А. Засади формування та функціонування дипломатичної служби Святого Престолу (Ватикану) // Етнокультура і дипломатія: Матеріали науково-практичної конференції, Київ, 12 травня 2004 р. - К.: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Траса Шевченка, 2004. - С. 43-45.

3. Козлов В. А. Участь Святого Престолу (Ватикану) у системі багатосторонньої дипломатії // Третя міжнародна науково-практична конф. студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”, Київ, 10 березня 2005 р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип. 53. - Част. І (у двох част.). - К.: Київський національний університет імені Траса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005.- С. 93-94.

Размещено на Allbest.ru