Політична участь громадян України в умовах демократичного транзиту

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Політична участь громадян України в умовах демократичного транзиту

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

БОРТНІКОВ Валерій Іванович

УДК 323.2 (477): 321.011.5

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних інститутів і процесів Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Науковий консультант - доктор політичних наук, професор Бебик Валерій Михайлович, Університет “Україна”, проректор з інформаційно-аналітичної роботи

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Кресіна Ірина Олексіївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу правових проблем політології;

доктор політичних наук, професор Макаренко Євгенія Анатоліївна, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор політичних наук, професор Бурдяк Віра Іванівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри політології та державного управління.

Захист відбудеться “ 14 ” березня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розісланий “ 13 ” лютого 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

Анотація

політологічний демократичний транзит

Бортніков В.І. Політична участь громадян України в умовах демократичного транзиту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23. 00. 02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Київ, 2007.

У дисертації здійснено комплексний політологічний аналіз вітчизняного досвіду політичної участі громадян в умовах демократичного транзиту. Уперше в українській політичній науці з'ясована сукупність структурно-функціональних та соціокультурних чинників, що визначають динаміку та форми демократичної політичної участі в Україні періоду посткомуністичної трансформації. Розкриті характеристики політичної участі як різновиду соціальної дії за методологією М. Вебера. Запропоновано авторське бачення поняття “політична участь” крізь призму філософських категорій “стихійність”, “свідомість”, “якість”, “кількість”, “міра”. Визначено теоретичне та методологічне значення класичних і сучасних концепцій демократії, демократизації та електоральної участі для з'ясування сутнісних характеристик політичної участі українських громадян в умовах демократичного транзиту. Виявлено особливості електоральної активності громадян у контексті партійно-політичної ідентифікації. Автор на базі аналізу емпіричних даних заперечує існування розколу в українському суспільстві.

Ключові слова: політична участь, політична активність, політичний процес, демократизація, демократичний транзит, електорат, вибори, партійно-політична ідентифікація.

Аннотация

Бортников В.И. Политическое участие граждан Украины в условиях демократического транзита. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук за специальностью 23. 00. 02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права имени В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2007.

В диссертации осуществлен комплексный политологический анализ опыта политического участия граждан Украины в условиях демократического транзита.

Определено теоретическое и методологическое значение классических и современных концепций демократии, демократизации и электорального участия для определения сущностных характеристик политического участия украинских граждан в условиях демократического транзита. Предметом анализа стали такие разновидности демократии, как коллективистская, мажоритарная, консенсусная, элитарная, партиципаторная (участия), плюралистическая, корпоративная и др. Рассмотрены их сильные и слабые стороны. Внимание акцентировано и на морально-духовном аспекте демократической трансформации общества.

Впервые в украинской политической науке определена совокупность структурно-функциональных и социально-культурных факторов, которые определяют динамику и формы демократического политического участия в Украине в период посткоммунистической трансформации. В диссертации получили дальнейшее развитие выводы украинских и зарубежных ученых относительно особенностей демократического транзита Украины.

Осуществлен теоретический анализ понятия “политическое участие” и выяснена его связь с другими категориями политической активности, такими как “политическая активность”, “политическая деятельность”, “профессиональная политическая деятельность”, “ политическое поведение” и др. Раскрыты характеристики политического участия как разновидности социального действия согласно методологии М. Вебера.

Акцентировано внимание на понимании политического участия как деятельности, что выходит за рамки политико-властных отношений, поскольку политическая система, которая определяет характер и формы участия, существует как организованная структура власти, влияния, авторитета и касается не только правительства, но и других общественных институтов, которые контролируют поведение и ресурсы своих членов. Выдвигаемая трактовка политического участия базируется на понимании демократии не только как политической категории, но и социальной.

Предложено авторское видение понятия “политическое участие” через призму философских категорий “стихийность”, “сознательность”, “качество”, “количество”, “мера”.

Проанализированы нормативные документы, которые регламентировали ход избирательных кампаний в Верховную Раду Украины и выборы Президента Украины (1991-2007 гг.) в аспекте демократизации процесса политического участия.

Исследована специфика партийно-политической идентификации украинского населения в региональном срезе. Определены особенности выборной активности граждан в президентских и парламентских электоральных циклах в контексте партийно-политической идентификации. Анализируются характер, движущие силы и влияние Оранжевой революции на демократизацию общественных отношений в Украине. Автор на основе анализа эмпирических данных отрицает существование раскола в украинском обществе.

Ключевые слова: политическое участие, политическая активность, политический процесс, демократизация, демократический транзит, электорат, выборы, партийно-политическая идентификация.

Annotation

Bortnikov V. Political participation of Ukraine citizens in the conditions of democratic transit. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of doctor of political sciences after speciality 23. 00. 02 - political institutes and processes. Institute of the State and Law for the name of V. Koretsky of the National Academy of Sciences, Kiev, 2007.

In the dissertation realized the complex politological analysis of the domestic experience of political participation of citizens carried out in the conditions of democratic transit.

First time in Ukrainian political science totality of structure-functional and socially-cultural factors determined that defined dynamics and forms of democratic political participation in Ukraine in the period of postcommunizm transformation. In the dissertation conclusions of Ukrainian and foreign scientists concerning peculiarities of Ukrainian democratic transit had further development.

Characteristics of political participation as a kind of social activity revealed in accordance with M.Veber methotodology.

The author seeing of concept is offered for “political participation” through the prism of philosophical categories “form”, “content”, “spontaneity”, “consciousness”, “quality”, “amount”, “measure”.

Theoretical and methodological value of classical and modern concepts of democracy, democratization and electoral participation for finding out of essences descriptions of political participation of the Ukrainian citizens in the conditions of democratic transit.

Specific of political identification of Ukrainian population in regional range is discovered. An author on the base of empiric data analysis denies existence of dissidence in Ukrainian society.

Keywords: political participation, political activity, political process, democratization, democratic transit, electorate, elections, political identification.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Геополітичне становище України, всесвітні процеси глобалізації вимагають якомога швидшого її інтегрування у світові та європейські політичні й економічні структури на умовах рівноправного демократичного цивілізованого партнерства. Однак реалії сьогодення викликають стурбованість та розчарування темпами й характером трансформаційних змін в Україні. Причини такого становища носять скоріше суб'єктивний, аніж об'єктивний характер. Однією з таких причин є неузгодженість у колі правлячої еліти щодо напряму стратегічного розвитку країни, а також відсутність системного підходу до проблем демократизації. Незадовільний стан соціальної захищеності населення на тлі фантастичного збагачення вищих посадовців, відсутність надійних механізмів впливу на владу з боку громади зберігають потенційну небезпеку соціальних вибухів. Саме ці обставини, по-перше, визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.

По-друге, перманентна політична нестабільність, штучне нагнітання соціальної напруженості, ініційоване певними політичними силами, невпевненість у своєму майбутньому значної частини населення з особливою гостротою ставлять питання про долю демократії в нашій країні. Пошук оптимальних моделей суспільного розвитку викликає необхідність його наукового обґрунтування.

По-третє, переважна більшість громадян України не задіяна у політичних або громадських об'єднаннях, їх думка, як правило, не береться до уваги у процесі прийняття політичних рішень, тому майже єдиною формою реального впливу на процеси політико-владних відносин залишаються вибори та участь у формі прямої дії. У період між виборами громадяни також позбавлені реального впливу на державні структури та представницькі органи влади; ефективних механізмів контролю за їх діяльністю ще не створено. Із огляду на це набуває актуальності наукове обґрунтування створення відповідного “інституційного дизайну”, надійних механізмів суспільної взаємодії, сприятливих для здійснення ефективної політичної участі.

По-четверте, вивчення світового досвіду переходів до демократії країн, які перебувають на різних стадіях цивілізаційного розвитку, є нагальною потребою та передумовою успішного демократичного поступу. Особливість українського переходу до демократії, що відбувається у межах “почетверної трансформації”, вимагає визначення місця України у “транзитологічній парадигмі”, актуалізує проблему пошуку адекватних форм громадської активності та політичної участі.

По-п'яте, вагомий вплив на розвиток політичного процесу здійснює регіональне, етнокультурне та ідейно-політичне розмаїття суспільства. Тому жодне дослідження демократизації у пострадянських країнах не може бути відірваним від питань політичної ідентичності, яка визначає обсяг, потужність, спрямованість, активність і мобілізаційний потенціал суспільства. Особливої значимості суспільно-політична ідентифікація набуває під час виборів. Для України, в умовах існування яскраво вираженого поляризованого субкультурного плюралізму, дослідження проблеми партійно-політичної ідентифікації як вагомого чинника політичної участі є надзвичайно актуальним.

По-шосте, незважаючи на певні зрушення у дослідженні політичної участі, багато проблем залишається поза увагою вчених. Складність термінологічної визначеності основних понять, пов'язаних із поведінкою людини у сфері суспільно-політичних відносин, відсутність чіткої диференціації між ними потребує з'ясування місця політичної участі серед інших категорій політичної активності. На думку автора, у попередніх наукових розвідках зверталося недостатньо уваги на розкриття сутнісних характеристик політичної участі як різновиду соціальної дії, що, своєю чергою, актуалізує тему дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри політичних інститутів і процесів Волинського національного університету імені Лесі Українки. Матеріали дисертації є органічною складовою науково-дослідницьких проектів: “Демократична освіта”, що розробляється Міністерством науки і освіти України, канадським Агентством міжнародного розвитку та Центром вивчення демократії Університету Квінз (м. Квінз, Онтаріо, Канада) (номер державної реєстрації № 1938 від 21.12.2006 р.); “Громадянська освіта - Україна”, організованого компанією “Cambridge Education” у партнерстві з Міністерством освіти і науки України (номер державної реєстрації № 1648 від 03. 08. 2005 р.); “Органи державної влади та самоврядування на Волині: від часів Магдебурзького права до сьогодення”, (договір № 3-У, від 27 лютого 2007 р. між Луцькою міською радою та Волинським національним університетом імені Лесі Українки).

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний політологічний аналіз вітчизняного досвіду політичної участі громадян в умовах демократичного транзиту.

Мета дослідження зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити теоретико-методологічне та практичне значення класичних і сучасних концепцій демократії для з'ясування базових характеристик політичної участі українських громадян в умовах демократичного транзиту;

- здійснити теоретичний аналіз поняття “політична участь” і з'ясувати її зв'язок з іншими категоріями політичної активності; розкрити сутнісні характеристики політичної участі як різновиду соціальної дії;

- виявити специфіку демократичного транзиту України в умовах посткомуністичної трансформації;

- охарактеризувати структурно-функціональні та соціокультурні чинники, що впливають на демократизацію суспільних відносин і політичну участь в Україні періоду трансформаційних змін;

- прослідкувати динаміку вдосконалення виборчого законодавства як передумови демократизації участі;

- проаналізувати характер партійно-політичної ідентифікації українського населення у регіональному зрізі;

- розкрити особливості електоральної активності громадян під час парламентських та президентських виборів у контексті партійно-політичної ідентифікації;

- з'ясувати сутність та характер “помаранчевої революції”, її вплив на демократизацію суспільних відносин в Україні;

- зробити узагальнення щодо оптимізації політичної участі громадян на сучасному етапі демократичної трансформації.

Об'єкт дослідження. Процес суспільно-політичних перетворень в Україні на етапі посткомуністичної трансформації.

Предмет дослідження. Політична участь громадян України в умовах демократичного транзиту наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Методологічна база дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на методологічних засадах, які виступають орієнтирами під час вирішення дослідницьких завдань. Передусім це принцип об'єктивності, що передбачає неприпустимість свідомого викривлення наявних фактів, вільного трактування процесів або явищ, без відповідного наукового обґрунтування. Дисертантом використана низка загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Так, поєднання методів аналізу та синтезу у процесі вивчення поведінки громадян на окремих електоральних етапах дали змогу автору виявити тенденції і закономірності розвитку електорального процесу в цілому. Метод сходження від абстрактного до конкретного був використаний автором для аналізу концептуальних моделей, теорій демократії та електоральної участі з точки зору їх адаптації до сучасних українських реалій.

Дослідження процесів переходу України до демократії потребувало застосування інституційного аналізу, що надає пріоритет розгляду статичних структур, суб'єктів політико-владних відносин. У пошуку оптимальних чинників демократизації в Україні предметом уваги автора стали структурні фактори - політичні інститути, соціально-економічні й культурно-ціннісні умови та передумови розбудови нації й держави. Використання дисертантом процесуального аналізу сприяло вивченню динаміки політичних процесів, політичних настроїв, ступеня політичної активності українських громадян. Для нашого дослідження, безперечно, більш продуктивним видається останній із двох указаних методологічних підходів, позаяк українське суспільство з кінця 1980-х рр. перебуває у стані переходу до принципово нової системи суспільних відносин. Але, оскільки за основу наукової розвідки взято широкомасштабний процес демократизації суспільства, виключати інституційний аналіз із дослідницького поля зору не лише недоцільно, а й неможливо.

Що стосується обґрунтування інших методологічних способів дослідження проблеми, то тут одним із найважливіших є системний підхід, якого потребує комплексний характер вивчення процесу суспільно-політичної трансформації. Логіка застосування системного методу пов'язана з урахуванням цивілізаційного досвіду, який свідчить, що демократизація охоплює всі сфери суспільства. Враховуючи системний характер процесів демократичної трансформації, в дисертації аналізуються інституційні, структурно-функціональні та соціокультурні чинники політичної участі українських громадян як певна сукупність.

До методологічних принципів дослідження політичної участі потрібно віднести історичний підхід, що був застосований у процесі роботи. Він дав змогу вивчити динаміку політичного життя в Україні в її послідовно-часовому розвитку, виявити взаємозв'язок минулого, сьогодення й майбутнього. В межах цього підходу здійснено аналіз процесу партійно-політичної структуризації українського суспільства й політичної участі українських громадян у виборчому процесі 1991-2007 рр.

Надзвичайно важливим для теоретичних пошуків найкращої форми демократії є компаративний (порівняльний) метод, оскільки він дає змогу з'ясувати багатоманітність соціально-політичного досвіду з метою знаходження її оптимальних моделей. Указаний метод набуває особливої ваги, коли порівнюються результати демократичних змін у найближчих сусідів України - країн колишнього Радянського Союзу та Центрально-Східної Європи.

Для з'ясування сутності політичних процесів, які відбуваються в сучасному політичному житті на теренах України, автором було використано метод контент-аналізу - опрацювання та систематизація матеріалів, опублікованих у ЗМІ.

Методологічною базою дослідження політичної участі стала також соціологічна теорія М. Вебера в частині, присвяченій соціальній дії, сучасні й класичні концептуальні моделі, теорії демократії та електоральної поведінки.

Основні положення дисертації та її висновки ґрунтуються на широкій законодавчій і правовій базі, зокрема принципах та нормах Конституції України, документів вищих органів державної влади та управління.

Наукова новизна визначається метою та завданнями дослідження й полягає в наступному.

Уперше:

- поставлена проблема комплексного аналізу політичної участі громадян України в умовах демократичного транзиту. У межах вирішення вказаної проблеми з'ясовані адаптивні можливості таких класичних та сучасних моделей демократії, як колективістська, мажоритарна, консенсусна, елітарна, плюралістична, партиципаторна, поліархічна, корпоративістська. Обґрунтовано, що в Україні на різних щаблях суспільної взаємодії функціонують одночасно декілька видів демократії, найбільш перспективною з яких є консенсусна;

- розкриті сутнісні характеристики політичної участі як різновиду соціальної дії. Доведено, що участю, яка відповідає критерію політичної, слід вважати ті поведінкові акти індивіда, які мають соціальну спрямованість. Найбільш повно відповідають ідеалові політичної участі цілераціональні та цінніснораціональні дії, меншою мірою - традиційні. На межі політичної участі залишаються дії, які здійснюються в стані афекту. Водночас обмежувати політичну участь суто раціонально-інструментальними відносинами не слід, оскільки в політичній поведінці індивідів обов'язково присутній певний елемент ірраціональності, впливу почуттів, симпатій та антипатій тощо. Автор заперечує поширену точку зору, згідно з якою конвенційна та неконвенційна дії співвідносяться як законні та незаконні. Скоріше їх слід трактувати як традиційні і нетрадиційні.

Поглиблено:

- розуміння поняття “політична участь”. Автор пропонує поглянути на її природу крізь низку філософських та політологічних категорій і понять. З'ясовано, що професійна політична діяльність відповідає критерію свідомості й вимірюється у якісних характеристиках, політична ж участь може мати стихійні прояви та частіше визначається кількісно. Крім того, якщо професійна політична діяльність індивідуалізована, то політична участь - це, як правило, колективна діяльність, і здійснюється вона як співучасть;

- уявлення щодо специфіки партійно-політичної ідентифікації українського населення в регіональному зрізі. Автор на базі аналізу емпіричних даних заперечує існування розколу в українському суспільстві. В основі партійно-політичної ідентифікації населення регіонів лежать культурні чи глибокі ціннісні відмінності, які визначають характер розмежувань. Проте поняття розмежування не є ідентичним поняттю “конфлікт”: розмежування може призвести до конфлікту, але зовсім не обов'язково супроводжується конфліктом. Поділ індивідів, груп або організацій констатує розмежування, якщо існує деяка вірогідність конфлікту.

Одержали подальший розвиток:

- висновки вітчизняних та зарубіжних вчених щодо специфіки та особливостей демократичного транзиту України в умовах посткомуністичної трансформації. Автор заперечує тезу стосовно “кінця парадигми транзиту”, оскільки відносно пізній перехід країн СНД до демократії (порівняно із виникненням концепції демократичного транзиту) природно збагачує його концептуальну схему досвідом реформування й надає новий імпульс для практичного застосування. Шлях України до демократії “вписується” у цілому в модель демократичного транзиту країн СНД і посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи за винятком середньоазійських республік. Специфіку українського переходу визначають умови “почетверної трансформації”, існування у політичному процесі елементів як “західного”, так і “незахідного” типів;

- напрацювання вітчизняних вчених у напрямі вивчення динаміки партійно-політичної структуризації українського суспільства. Наслідки електоральних преференцій українських виборців у 1994-2007 рр. дозволяють констатувати, що процес розвитку партійної системи України пройшов еволюцію - від системи малих партій, через стан поляризованого плюралізму - до системи середніх партій (з перспективою перетворення на партійну систему великих партій центристського спрямування). Автором обґрунтована теза про те, що “помаранчевий” проект виконав свою історичну місію і в майбутньому не зможе конкурувати з такими потужними політичними силами, як Партія регіонів та БЮТ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані в декількох аспектах: як методологічна основа для подальших досліджень проблем політичної участі на етапі демократичної трансформації українського суспільства; у розробленні основ внутрішньої політики; у педагогічній роботі: в процесі викладання курсів “Політологія”, “Політична соціологія”, “Політична філософія”, “Основи демократії” та ін., у науково-дослідній роботі студентів, у підготовці навчальних посібників і спецкурсів; політичній освіті населення тощо. Крім того, висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися політичними лідерами, партіями, громадськими організаціями в їх практичній діяльності.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення, висновки й пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на конгресах, міжнародних та українських наукових і науково-практичних конференціях, методичних семінарах: ІІ Міжнародній науковій конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”, 24-26 травня 2002 р., м. Одеса; Практично-методичному семінарі “Викладання курсу “Основи демократії” у вищій школі”, 23-30 червня 2002 року, м. Київ; Сангушківських читаннях: І Всеукраїнській науковій конференції, 24-25 січня 2003 р., м. Славута; VІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність”, 24-26 жовтня 2003 р., м. Львів; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання розвитку підприємництва, менеджменту та маркетингу в умовах трансформації економіки України”, 3-4 червня 2004 р., м. Луцьк; ХVІ Волинській науковій історико-краєзнавчій конференції “Минуле і сучасне Волині та Полісся. Розвиток бібліотечної справи в краї”, 1-2 червня 2005 р., м. Луцьк; І Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції”, 2-4 червня 2005 р., м. Луцьк; Міжнародній науково-практичній конференції “Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України”, 10-11 листопада 2005 р., м. Донецьк; ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу”, 17-19 травня 2006 р., м. Луцьк; ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”, 28-30 вересня 2006 р., м. Ялта; Конференції проекту “Громадянська освіта - Україна”: “Досягнення проекту і плани на майбутнє”, 8 грудня 2006 р., м. Київ; Міжнародній науковій конференції “В'ячеслав Липинський в історії, теорії та практиці українського державотворення”, 26-27 квітня 2007 р., м. Луцьк; Міжнародній науковій конференції “Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення”, 10-12 травня 2007 р, м. Суми; Всеукраїнській теоретичній і науково-практичній конференції з правознавства, політології та соціології “Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес”, 22 травня 2007 р., м. Київ; Конгресі політологів України “Консолідація українського суспільства: політичні проблеми і перспективи”, 14 вересня 2007 р., V Міжнародній науковій конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”, 8-10 листопада 2007 р., м. Київ.

Наукові положення й висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором під час викладання у Волинському національному університеті імені Лесі Українки курсів “Політологія”, “Філософія політики”, “Історія зарубіжних політичних вчень”, спецкурсу “Політичні технології”.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, послідовністю та логікою проведеного дослідження. У першому розділі розглянуто теоретико-методологічні аспекти політичної участі, що дало змогу автору науково обґрунтовано підходити до вивчення поведінки українських громадян на етапах демократичної трансформації. Вивчення базових характеристик політичної участі як об'єкта політико-соціологічного аналізу (другий розділ) дало змогу з'ясувати структурно-функціональні та соціокультурні чинники, які детермінують демократичну участь громадян України (третій розділ). Одним із визначальних факторів демократизації політичної участі є вдосконалення нормативної бази електорального процесу. Саме тому четвертий розділ дисертації присвячено вказаній проблемі. Вирішальний вплив на політичну участь здійснюють чинники партійно-політичної ідентифікації, що обумовило дослідження у п'ятому розділі найпоширенішої форми політичної участі громадян - виборів. Дисертація складається з п'яти розділів, вісімнадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 385 сторінок основного тексту, 39 сторінок - список використаних джерел (533 найменування), 27 сторінок - додатки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначено її об'єкт та предмет, сформульовані мета й завдання, розкрито теоретичні та методологічні основи дисертаційного дослідження, означені наукова новизна, практичне значення й апробація одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади політичної участі” проаналізовано здобуток зарубіжних та вітчизняних вчених, присвячений дослідженню політичної участі громадян у процесах демократичної трансформації суспільства. У першому підрозділі “Політична участь як об'єкт наукового дослідження” здійснено аналіз ступеня висвітлення проблеми участі в науковій літературі. З'ясовано, що найбільш повно теоретичне та методологічне підґрунтя політичної участі розроблене у працях учених дальнього зарубіжжя, що пояснюється наявністю там сталої традиції масової участі населення у політичному процесі.

Фундаментальні засади досліджень політичної участі закладені у працях Г. Алмонда, Б. Барбера, С. Верби, Р. Даля, Р. Деггера, Л. Ле Дюка, М. Каазе, С.М. Ліпсета, А. Марша, Л. Мілбрайта, Дж. Нагеля, Н. Ная, Р. Патнама, К. Пейтмен, Д. Хелда, Д. Ціммермана та ін. Найбільш послідовно ця проблема досліджується прихильниками так званої “партиціпаторної (учасницької) демократії”, яка є альтернативою насамперед елітарним теоріям демократії.

Політична участь як суспільний феномен, який потребує комплексного дослідження, тривалий час залишалася поза увагою українських науковців. Проте прояви громадянської активності останніх років в Україні стимулювали інтерес наукової спільноти до проблеми політичної участі та її впливу на процеси демократизації. Ця тема привертає все більше уваги українських науковців, серед яких значну частину становлять не лише політологи, а й соціологи, юристи, історики, психологи: І. Алексєєнко, Р. Балабан, І. Бекешкіна, В. Васютинський, Е. Клюєнко, О. Куценко, О. Полішкарова, Н. Ротар, О. Резнік, В. Скоблик, О. Чемшит та ін.

Важко переоцінити внесок у вивчення проблеми вчених Інституту соціології НАН України, в тому числі розробників і виконавців соціологічних моніторингів 1994-2005 і 1992-2006 рр., які заклали емпіричний фундамент у дослідження різних аспектів політичної участі. Суттєву допомогу у вивчення проблеми надають щорічні збірники аналітичних оцінок стану справ в українському суспільстві, зроблені фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень.

Базові засади концепції демократичного переходу викладені у працях таких визнаних теоретиків, як С. Верба, Л. Даймонд, Р. Даль, Р. Дарендорф, Т. Карл, А. Лейпхарт, Х. Лінц, С.М. Ліпсет, А. Пшеворський, Д. Растоу, Д. Сарторі, А. Степан, Ф. Шміттер, С. Хантінгтон, Д. Хелд та ін.

Особливий інтерес викликають напрацювання російських вчених, що вивчають процеси трансформації та політичної участі на пострадянському просторі. Значний внесок у розвиток транзитології зробили такі російські дослідники, як В. Гельман, Д. Гончаров, А. Ковлер, Г. Вайнштейн, Ю. Мельвіль, В. Лапкін, В. Пантін, С. Перегудов, В. Смирнов, О. Харитонова, А. Циганков та ін.

Перспективними у напрямі досліджень проблеми демократичного транзиту в Україні, на думку дисертанта, є праці українських дослідників: О. Бабкіної, В. Бурдяк, А. Гальчинського, В. Горбатенка, О. Дергачова, А. Колодій, В. Кременя, О. Литвиненка, М. Михальченка, В. Паламарчука, О. Романюка, В. Ткаченка, С. Янішевского та ін.

Окремі аспекти проблеми були з'ясовані автором у ході опрацювання авторефератів кандидатських та докторських дисертацій Т. Грозицької, Т. Гузенкової, О. Категоренка, В. Привалової, Н. Ротар, О. Сергеєвої, О. Тозонової, О. Цветкова, О. Чемшита, К. Черкашина, А. Шиверських.

Автор приходить до висновку, що останніми роками спостерігається підвищена увага до проблеми політичної участі українських громадян у процесах демократичної трансформації. Особливою активністю тут вирізняються соціологи, дослідження яких часто мають новаторський характер. Водночас у колах наукової громади відсутня чіткість у визначенні сутності та форм прояву поняття “політична участь”, бракує комплексних міждисциплінарних робіт із її вивчення, які би спиралися на сучасні наукові методики досліджень громадської активності населення і враховували б сукупність економічних, політичних, соціальних, правових, психологічних та соціокультурних чинників. Залишається актуальною і проблема адаптації західних теоретичних моделей до реалій українського демократичного переходу. Сукупність недоліків та наявних “прогалин” у вивченні політичної участі обумовили обрання автором теми дисертаційного дослідження.

Другий підрозділ “Проблема політичної участі в теорії демократії” присвячений аналізу структури участі в сучасних концептуальних моделях і теоріях демократії, оскільки ефективна участь є засобом вдосконалення демократії та певною мірою її “камертоном”. Предметом політологічного аналізу стали роздуми таких теоретиків демократії, як Х. Арендт, Б. Барбер, Р. Даль, Т. Джефферсон, М. Доган, А. Лейпхарт, Г. Моска, В. Парето, А. Де Токвіль, К. Фрідріх, Р. Чилкот, Ф. А. фон Хайєк, С. Хантингтон, Й. Шумпетер та ін. Розглянуто такі різновиди демократії, як популістська, колективістська, мажоритарна, консенсусна, елітарна, партиціпаторна (участі), плюралістична, корпоратистська тощо, аналізуються їх сильні та слабкі сторони. Увага приділяється морально-духовному аспекту демократичної трансформації суспільства.

Попри всі важливості залучення громадян до участі у суспільному житті автор заперечує тезу “більше участі - більше демократії”, оскільки масштаби участі не є універсальним засобом для вирішення нагальних потреб розвитку сучасного суспільства.

Аналіз концептуальних моделей і теорій демократії показує їх історичну обумовленість та залежність від сукупності чинників, які в цілому визначають культуру нації. Дисертант прийшов до висновку, що в Україні на різних рівнях і в різний спосіб задіяні елементи колективістської, елітарної, мажоритарної, партиціпаторної та поліархічної різновидів демократії.

Серед моделей демократії найбільш прийнятною для України (на найближчу перспективу) є консенсусна демократія, згідно з якою жоден суб'єкт політичних відносин, за яким стоять потужні соціальні сили, не повинен бути повністю виключеним із політичного процесу. На думку автора дисертації, головною причиною перманентних політичних криз, що фатально гальмують демократичний поступ України, є реалізація правлячими колами саме мажоритарної моделі демократії в її найгіршому варіанті. Мажоритарна демократія, де переможець “отримує все”, створює небезпеку політичного протистояння між регіональними елітами та населенням, що їх підтримує. Більше того, відсутність повноцінного механізму стримувань та противаг, а також умов для нормального функціонування інституту системної опозиції, змушує меншість виступати революційними рухами, що унеможливлює конструктивний діалог у колі владних еліт і врешті-решт призводить до дестабілізації ситуації в країні.

У третьому підрозділі “Україна в контексті “парадигми транзиту” акцентовано увагу на особливостях демократичної трансформації у посткомуністичних країнах, зокрема в Україні. Аналізуються погляди зарубіжних та вітчизняних вчених щодо характеру українського демократичного транзиту. Предметом ґрунтовного аналізу стали базові засади концепцій переходу таких визнаних теоретиків, як С. Верба, Л. Даймонд, Р. Даль, Т. Карл, А. Лейпхарт, Х. Лінц, С.М. Ліпсет, Л. Пай, А. Пшеворський, Д. Растоу, Ф. Шміттер, С. Хантінгтон, Д. Хелд та ін. Розглядаються теоретичні концепції переходу до демократії, проблеми та протиріччя, які гальмують її розвиток. З'ясована сутність та зміст процесів демократизації.

Автор дисертації заперечує тезу щодо “кінця парадигми транзиту” про те, що концепція “переходу” вже вичерпала свій пізнавальний та методологічний ресурс (Т. Каразерс, П. Штиков). Відносно пізній перехід країн СНД до демократії (порівняно із виникненням концепції демократичного транзиту) природно збагачує його концептуальну схему досвідом реформування й надає новий імпульс для практичного застосування.

Перехід України до демократії характеризують умови “почетверної трансформації” (Т. Кузьо), існування у політичному процесі елементів як “західного”, так і “незахідного” типів (Л. Пай).

На думку диссертанта, українське суспільство перебуває лише на початковому етапі другої фази системної трансформації, яка характеризується переходом від реалізації завдань лібералізації (що в основному було зроблено на попередньому етапі) до власне демократичних перетворень. Терміни ж закінчення теперішньої фази (“демократизація”), залишається відкритим питанням, оскільки процеси демократизації не впорядковані, не спираються на цілеспрямовану державну стратегію і є скоріше результатами політичної кон'юнктури або вимушеними поступками влади на тиск української громади “знизу”.

Сутність динаміки політичного процесу в нашій країні автор характеризує як еволюційний - від “режиму домінуючої влади” до режиму “безплідного плюралізму” (Т. Карозерс). Шлях до консолідованої демократії автору бачиться у послабленні (впорядкуванні) вертикальних зв'язків суспільної взаємодії, розширенні поля громадської ініціативи та творчості, реформі політичної системи, змістом якої має бути гармонійне поєднання системи призначень із центру (професіоналів високого класу) і формування місцевих органів влади та управління населенням.

Розділ другий “Сутнісні характеристики поняття “політична участь” присвячений аналізу сутності політичної участі в контексті категорій політичної активності, соціологічних та філософських понять і термінів. Здійснено її типологію й розкрито чинники, які зумовлюють форми та специфіку політичної поведінки громадян.

У першому підрозділі “Політична участь як складова категорій політичної активності” проведено теоретичний аналіз поняття “політична участь”, здійснено її порівняння з іншими дефініціями політичної активності.

Аналіз широкого спектра думок щодо природи політичної участі дав змогу дисертанту констатувати, що розуміння поняття “політична участь” в умовах демократичної трансформації лише крізь призму публічно-владних відносин є надто вузьким. Більш правомірною є точка зору, згідно з якою політична участь - це діяльність, спрямована на задоволення життєвих потреб і розподіл ресурсів у їх широкому розумінні, оскільки демократія як політична категорія має не лише політичну, а й соціальну складові.

Дисертант робить висновок, що політична участь, професійна політична діяльність, політична поведінка - це різні прояви політичної активності, які не варто змішувати, оскільки вони характеризують як її якісні характеристики, форми здійснення, так і ступінь залучення індивіду до політики. Автор пропонує розглядати ці прояви активності крізь призму таких філософських категорій, як “стихійність” і “свідомість”, “якість”, “кількість” та “міра”, що дає змогу на більш високому рівні узагальнення з'ясувати їх природу. Доведено, що політична участь і професійна політична діяльність відбуваються насамперед у свідомих формах, оскільки для стихійних форм притаманні переважно ірраціональні, напівсвідомі, інстинктивні почуття, ніж свідомі раціональні дії. Однак обмежувати політичну участь і професійну політичну діяльність лише рамками раціонально-утилітарних дій не варто, оскільки людина - це не запрограмована машина, а жива істота з притаманними їй пристрастями. Більше того, якщо професійна політична діяльність вимірюється в якісних показниках, то політична участь тяжіє до кількісних вимірів (кількість учасників мітингів, акцій протесту, відсоток виборців, що взяли участь у голосуванні та ін.). На відміну від професійної політичної діяльності, яка переважно індивідуалізована, політична участь, як правило, здійснюється в колективних формах - як співучасть.

У другому підрозділі “Типологія політичної участі” здійснено аналіз політичної участі шляхом дослідження розмаїття її форм та проявів. З'ясовано природу політичної участі через типологічні моделі соціальної дії, які запропоновані М. Вебером як методологічний інструмент. Вихідною тезою аналізу є думка про те, що не кожен акт поведінки індивіда можна вважати соціальною дією, а, відповідно, й політичною участю, оскільки остання соціально детермінована.

Аналіз чотирьох ідеально-типових, “чистих” типів дій індивідів: “традиційна дія”, “афективна дія”, “ціннісно-раціональна дія”, “цілераціональна дія”, дає змогу визначити характерні риси політичної участі, притаманних суб'єктам суспільних відносин. Дисертант наголошує на тому, що у реальному житті не можливе послідовне відтворення жодного з ідеальних типів соціальної дії, оскільки у людській поведінці співіснують елементи різних типів дій. Разом із тим їх теоретичне розмежування має сенс, оскільки допомагає у конкретному соціально-політичному дослідженні - надає можливість з'ясувати, до якого із типів фактично тяжіє індивід у певній конкретно-історичній ситуації.

Предметом уваги дисертанта стали різні способи класифікації політичної поведінки і політичної участі Г. Алмондом, С. Вербою та Н. Наєм, Г. Ділігенським, Л. Мілбратсом, М. Каазе і А. Маршем, Ч. Тиллі: залежно від екстенсивного (кількість учасників) та інтенсивного (ступінь активності індивідів) характерів, за рівнем інституціоналізації - від поодиноких нетрадиційних акцій до участі в діяльності політичних організацій.

Автор заперечує тезу, що конвенційна й неконвенційна дії співвідносяться як законні та незаконні, оскільки неконвенційна поведінка може здійснюватися в межах закону і пропонує розглядати їх як традиційні та нетрадиційні.

Розгляд організованих і стихійних форм участі обумовив аналіз дій індивідів в умовах стихійного натовпу, в якості представника народу й маси. Предметом аналізу стали погляди Х. Арендт, Г. Тарда, К. Ясперса, Х. Ортегі-і-Гассета, Б. Барбера. Дисертант наголошує на важливості теоретико-методологічного зауваження щодо принципової відмінності маси й народу. Саме тоталітарні лідери завжди намагалися перетворити народ на масу. Однак у контексті політичної участі йдеться не про “народ” або “маси”, а про громадян, бо народ - це ще не громадяни, а маси - це тільки номінально вільні люди. Ця теза має для нашого дослідження принциповий характер, оскільки в колі наукової спільноти точиться дискусія щодо надання права голосу негромадянам.

Політична участь відрізняється залежно від тієї ролі, яку відіграє в цьому процесі власне індивідуальний суб'єкт. За таким критерієм у розділі аналізується автономна й мобілізаційна участь.

Автор полемізує із вченими, які відносять протестну поведінку до неконвенційної участі, невиправдано звужуючи тим самим сферу протестної активності. Наприклад, неучасть або голосування “проти” (“проти всіх”) здійснюється в межах загальноприйнятих норм.

У третьому підрозділі “Чинники політичної участі” здійснюється комплексний аналіз факторів, що детермінують політичну участь, спрямовуючи її у відповідне русло.

Предметом уваги автора став аналіз моделей поведінки суб'єктів політичних відносин таких визнаних фахівців, як Г. Алмонд, С. Верба, Л. Даймонд, С. М. Ліпсет, Р. Даль, А. Інкельс, Р. Патнам, Г. Ерме та ін. Саме в їх працях сформована “ідеальна” модель демократичного громадянина, яка має важливе методологічне значення й може слугувати певним орієнтиром для формування суспільних відносин у країнах посткомуністичної трансформації.

Автором здійснено аналіз концептуальних моделей електоральної поведінки виборців, які були сформовані в межах чотирьох наукових шкіл: соціологічної, соціально-психологічної, раціонально-інструментальної або економічної, екологічної або поселенської. Предметом уваги автора стали також теорія раціонального вибору і концепція “методологічного індивідуалізму”. Знайомство з цими моделями допомагає скласти комплексну картину впливу різних чинників на поведінку політичного суб'єкта.

На думку дисертанта, запропонована С. М. Ліпсетом та С. Рокканом методологія не втратила актуальності для українських реалій і сьогодні, особливо в частині культурно-ціннісних конфліктів.

На зауваження дисертанта, жодна з вищеописаних концептуальних електоральних моделей не працює у “чистому” вигляді в довгостроковій перспективі. Для інтерпретації підсумків тих чи інших виборчих кампаній більше підходять аргументи або однієї, або іншої. На думку автора, найбільш придатною для аналізу електоральної участі українських громадян у посткомуністичний період є ідеї соціологічної та соціально-психологічної шкіл. Проте на електоральний вибір громадян впливає регіональна ідентичність та місцевий патріотизм, тому доцільним є використання у дослідженнях і методик екологічної (поселенської) моделі.

Третій розділ “Політична участь і демократія в Україні: структурно-функціональні та соціокультурні характеристики” присвячений аналізу чинників та умов демократизації політичної участі громадян.

У першому підрозділі “Політична участь громадян в інститутах громадянського суспільства” розглядається інституційна структура громадянського суспільства з точки зору оптимізації політичної участі. Автором спростовується теза про існування політичного суспільства (основним структурним елементом якого нібито є політичні партії) як посередника між державою та громадянським суспільством.

Акцентовано на уточнення таких понять, як НДО або НУО, проаналізовано особливості діяльності лобістських організацій, груп тиску, запропоновано класифікацію груп інтересів. Наводяться фактичні дані щодо мережі та спрямованості діяльності громадських об'єднань в Україні.

Проведений аналіз довів, що перешкодою на шляху розвитку третього сектору в Україні є пасивність населення щодо участі в добровільних громадських об'єднаннях, що пояснюється відсутністю сталої демократичної традиції громадської самоорганізації населення, неефективністю діючих організацій, їх слабкою матеріальною та фінансовою базою, споживацькими настроями участі громадян та ін.

Дисертант робить висновок, що шлях до розбудови громадянського суспільства пролягає через його демократизацію, яка несумісна з монополією ані держави, ані громади, ані окремих індивідів. У підрозділі наведено приклади практичних кроків уряду та Президента України щодо наближення держави до людей.

У другому підрозділі “Характер партійно-політичної структуризації суспільства” зроблено структурно-функціональний аналіз партійної системи України. Автор торкається проблем підвищення соціальної ролі українських партій через вдосконалення нормативної бази їх діяльності, забезпечення гендерної рівності тощо. Дисертант акцентує увагу на тому, що всередині партій визначальна роль у виробленні програм, стратегії й тактики політичних кампаній належить лідерам та центральному апарату, а партійна номенклатура все більш віддаляється від рядових членів. Об'єктивними чинниками слабкості політичних партій є відсутність чіткої структуризації суспільства за сталими соціальними, економічними, а відтак політичними та ідеологічними ознаками.