Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут проблем міжнародної безпеки ради національної безпеки та оборони україни

УДК 329.733 (477)

Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект)

Спеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Храбан Ігор Анатолійович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Об'єднаному інституті при Національній академії оборони України.

Захист відбудеться “ ___ ” __________ 2008 р. о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.718.02 при Національному інституті проблем міжнародної безпеки за адресою: Київ - 01133, вул. Кутузова 18/7.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Автореферат розісланий “ ___ “ лютого 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.філос.н., доц. ШЕВЧЕНКО О.К.

АНОТАЦІЯ

Храбан І.А. Конфігурація європейської безпеки в контексті реалізації національних інтересів України (воєнно-політичний аспект) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави. - Об'єднаний інститут при Національній академії оборони України. Київ, 2007.

У дисертації проведено комплексне дослідження системного характеру європейської безпеки, сутності, змісту, тенденцій розвитку та напрямів створення нової системи безпеки Європи у воєнно-політичній сфері. Розглянуто історію розвитку людської цивілізації протягом останніх 400 років у контексті упорядкування на міжнародному рівні безпекового процесу, перетворення його у систему з інституційними основами, і запропоновано класифікацію основних моделей, побудованих на основі різних систем міжнародної безпеки, зокрема, на європейському континенті. У результаті аналізу еволюції системи європейської безпеки та міжнародних подій, що мали місце після ліквідації двополюсної системи забезпечення міжнародної безпеки, запропоновано авторську концепцію можливого створення на основі сучасних систем європейської безпеки: євроатлантичної (НАТО), власне європейської (ЄС) та євразійської (ОДКБ), нової системи загальноєвропейської безпеки з її поширенням на території більшості держав членів ОБСЄ.

Визначено, що Україна, зважаючи на її геополітичне положення та масштаби, не може не бути активним учасником подій, які визначатимуть майбутнє Європи та світу. В інтересах забезпечення національної безпеки, які великою мірою визначаються впливом еволюції системи європейської безпеки, Україна зобов'язана взяти участь у будівництві нової архітектури безпеки європейського континенту. Тим більше, що вона має для цього необхідний військовий, військово-технічний та інтелектуальний потенціал. У результаті аналізу стану та перспектив втілення в життя зовнішньополітичного курсу України на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур безпеки в оборонній сфері в дисертації окреслено проблеми і напрями воєнно-політичного співробітництва нашої держави з цими структурами.

Ключові слова: безпека, система міжнародної безпеки, воєнно-політична сфера, держава, міжнародна організація, оборонна політика, міжнародні відносини, зовнішньополітичний курс.

АННОТАЦИЯ

Храбан И.А. Конфигурация европейской безопасности в контексте реализации национальных интересов Украины (военно-политический аспект) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности государства. - Объединенный институт при Национальной академии обороны Украины. - Киев, 2007.

В диссертации проведено комплексное исследование системного характера европейской безопасности, сущности, содержания, тенденций развития и направлений создания новой системы безопасности Европы в военно-политической сфере. В работе делается вывод, что в современных условиях под национальной безопасностью уже недостаточно понимать лишь физическую и морально-политическую способность государства защитить себя, прежде всего, от внешних источников угрозы своему существованию, поскольку обеспечение национальной безопасности проявилось в диалектической взаимосвязи с международной безопасностью, с поддержкой и укреплением общего мира. Национальная безопасность сегодня обеспечивается в основном принадлежностью и вхождением государства в действенную систему международной безопасности. Обеспечение безопасности как на глобальному, так и на региональному уровнях является ключевой проблемой всей системы международных отношений. Окончание “холодной войны”, исчезновение восточного блока и дальнейшее развитие процесса глобализации, который ведет к усилению взаимозависимости государств и ставит мир перед необходимостью решения современных проблем человечества общими усилиями всего мирового сообщества, все это, тем не менее, не означает окончательного решения проблем безопасности. События последних лет свидетельствуют о том, что сегодняшний мир не стал более стабильным и безопасным. Больше того, по мере появления современных видов вооружения, распространения ядерного и других видов оружия массового уничтожения, роста терроризма, международной преступности, экологических катастроф проблема обеспечения безопасного существования людей в международном плане становится все более острой.

На основе систематизации и обновления категориально-понятийного аппарата теории и практики обеспечения национальной и международной безопасности автор предполагает, что будущая система общеевропейской безопасности в военно-политической сфере будет гетерогенною региональною системою международной безопасности на основе сотрудничества европейских международных организаций коллективной безопасности, созданных государствами с целью обеспечения своей национальной безопасности и поддержания стабильного мира в регионе их геополитической ответственности или даже за его пределами.

На протяжении своего существования человечество постоянно стремилось найти оптимальную структуру такой системы. В этой связи в диссертации рассмотрена история развития человеческой цивилизации на протяжении последних 400 лет в контексте упорядочения на международном уровне процесса безопасности, преобразования его в систему с институционными основами и предложена классификация основных моделей, построенных на разных системах международной безопасности.

На основе анализа эволюции системы европейской безопасности та основных концепций, которые теоретически обосновали каждый период этого процесса, в работе сделан вывод, что научно-теоретическое осмысление проблем обеспечения национальной и международной безопасности, войны и мира началось в Европе еще во времена античности. Впоследствии процесс вобрал в себя идеи христианской морали и жестокого реализма Средневековья, снова активизировался с Ренессансом и Реформацией, получил осознанную направленность на разработку моделей систем международной безопасности после Вестфальского мирного договора, продолжает развиваться и сегодня. На протяжении всего этого периода теоретическое осмысление этих важных для человечества проблем, в основном, опиралось на два течения западноевропейской политической мысли: “либерализм” и “реализм”, которые воплощают в себя противостояние двух начал: силы и права. Развитие европейской военно-политической ситуации с течением времени привело к осмыслению возможности конвергенции основных постулатов этих двух политических школ с целью создания на их основе концепции новой системы международной безопасности Европы. С этой целью автор провел сравнительный анализ взглядов “неолибералов” и “неореалистов” на основные проблемы международных отношений и пришел к выводу, что современные концепции системы международной безопасности в основном создаются на теоретических разработках как одной, так другой политических школ. На этот процесс значительно повлияли трагические последствия двух мировых войн; существование больших арсеналов оружия массового поражения; завершение биполярной идеологической конфронтации; постепенное осознание всеми европейскими государствами общего будущего и того, что лучшей защитой их национальных интересов есть сотрудничество, основанное на равноправии и других нормах международного права.

В результате анализа эволюции системы европейской безопасности и международных событий, которые имели место после ликвидации двухполюсной системы обеспечения международной безопасности, предложено авторскую концепцию возможного создания на базе современных систем европейской безопасности: евроатлантической (НАТО), системы безопасности Евросоюза и евразийской (ОДКБ), новой системы общеевропейской безопасности с ее распространением на территории большинства держав членов ОБСЕ.

Определено то, что Украина, учитывая ее геополитическое положение и масштабы, не может не быть активным участником событий, которые будут определять будущее Европы и мира. Интересы обеспечения национальной безопасности требуют от нее принять участие в строительстве новой архитектуры безопасности европейского континента, тем более, она имеет для этого необходимый военный, военно-технический и интеллектуальный потенциал. В результате анализа состояния и перспектив воплощения в жизнь внешнеполитического курса Украины на интеграцию в европейские и евроатлантические структуры безопасности в оборонной сфере в диссертации очерчиваются основные проблемы и направления военно-политического сотрудничества нашей державы с этими структурами.

Ключевые слова: безопасность, система международной безопасности, военно-политическая сфера, государство, международная организация, политика обороны, международные отношения, внешнеполитический курс.

SUMMARY

Khraban I.A. Configuration of European Security in Context of Realization of National Interests by Ukraine (Military Political Aspect) . - Manuscript.

Thesis for degree of Doctor of Political Science on specialty 21.01.01 - Foundations of State National Security. - United Institute of Ukraine National Defense Academy, Kyiv, 2007.

A complex research of system character of European security, essence, content, tendencies of development and directions of creation of a new security system of Europe in military political sphere has been made in the thesis. The author has considered the history of human civilization development for the last 400 years in context of putting in order of security process, its transformation in system with institute bases, and has proposed a classification of main models built up on different international security systems in particular on the European continent. As a result of the analysis of the evolution of Europe security system and international events after liquidation of the bipolar international security system it was proposed an author contention of possible creation on the basis of today's European security systems: Euratlantic (NATO), proper European (EU), Eurasian (OCST, Organization of collective security treaty). a new general European security system with enlargement onto territories of majority of member countries of the OSCE.

It was determined that Ukraine considering its geopolitical position and scales is to an active participant of the events which will determine future of Europe and world. Interests of national security safeguarding which are considerably determined by the influence of the evolution of Europe security system demand from Ukraine to take part in the building of the new security architecture of the European continent. All the more it has for it necessary military, military technological and intellectual potential. As a result of the analysis of state and perspectives of putting in practice of the Ukrainian foreign policy course to integration into European and Euratlantic security structure in defense sphere in the dissertation it is outlined the main problems and directions of military political cooperation of our state with them.

Key words: security, international security system, military political sphere, state, international organization, defense policy, international relations, foreign policy course.

європейський безпека політологія

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена необхідністю системного дослідження сутності, змісту, умов та особливостей створення у постбіполярному світі нової системи безпеки європейського континенту, пошуку історичних витоків та джерел її формування, визначення її основних елементів, структурних зв'язків між ними, що дає можливість дослідити вплив розвитку системотворних процесів на гарантування національної безпеки України.

Усвідомлюючи свої геополітичні реалії та розуміючи, що сьогодні жодна країна світу не може забезпечити свою безпеку тільки власними силами, Україна, яка належить до групи “неінтегрованих країн”, офіційно на міжнародному та державному рівні проголосила, що її зовнішньополітичним пріоритетом є інтеграція до європейської та євроатлантичної систем безпеки. Активна миротворча діяльність, динаміка співробітництва з державами учасницями міжнародних організацій Європи у військовій та військово-технічній сферах, результативна участь у здійсненні контролю над озброєнням та роззброєння й інші воєнно-політичні заходи - все це свідчить про те що, Україна має реальну можливість реалізувати плани щодо входження в майбутньому до європейської та євроатлантичної систем міжнародної безпеки на правах рівноправного елемента. Наслідки глибокої економічної кризи останніх років значно ускладнюють шлях України до цієї мети. Тому здійснення накреслених планів потребує всебічного наукового дослідження даної проблеми, теоретичного обґрунтування засобів та методів її вирішення, виявлення напрямів співробітництва та досягнення рівня справжніх партнерських відносин нашої держави з усіма можливими підсистемами майбутньої загальноєвропейської системи безпеки.

Дослідження мало за мету зосередитися лише на одній зі сфер європейської безпеки: воєнно-політичній. Такий вибір продиктовано тим, що, на нашу думку, саме ця галузь найбільше сприяє прискоренню залучення України до європейських інтеграційних процесів.

Дисертаційне дослідження спирається на наукові розробки проблематичних питань забезпечення національної та міжнародної безпеки широкого кола вітчизняних дослідників: О. Бодрука, В. Бруза, О. Власюка, А. Гальчинського, О. Гончаренка, В. Дергачова, О. Їжака, Є. Камінського, М. Кармазіної, Б. Косевцова, Е. Лисицина, О. Литвиненка, В. Мадіссона, О. Маначинського, В. Мандрагелі, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, С. Пирожкова, В. Смолянюка, А. Соболєва, Г. Ситника, В. Шахова, А. Щевцова та багатьох інших. У роботі також враховано результати досліджень з питань національної та міжнародної безпеки фахівців країн СНД, таких як К. Гаджієв, М. Дзлієв, Г. Дробот, О. Дугін, В. Манілов, О. Матвієва, А. Мовсесян, Н. Набієв, Н. Нартов, С. Рогов, С. Сумбаєв, Б. Топорнін, А. Уткін, П. Циганков, О. Червяков, Т. Шаклєїна та ін.

При дослідженні концептуальних засад міжнародної безпеки широко використовувалися роботи західних зарубіжних авторів, зокрема Р. Арона, З. Бжезинського, Д. Болдуїна, К. Дойча, Е. Карра, Е. Картера, Г. Кларка, Дж. Кеннана, Р. Кеохейна, Г. Кіссинджера, С. Хоффмана, Х. Маккіндера, Е. Менсфільда, М. Михалки, Д. Мілтрані, Г. Моргентау, Дж. Ная, Р. Нібура, У. Перрі, Дж. Розенау, Дж. Снайдера, Дж. Стейнбруннера, Л. Сона, К. Уолтца, М. Хааса та ін.

У своїх працях ці автори висвітлили широких спектр різноманітних теоретичних і практичних проблем забезпечення національної та міжнародної безпеки, зокрема таких, що стосувалися проблематики забезпечення безпеки в європейському регіоні зоні геополітичної відповідальності ОВД і НАТО біполярного періоду. Однак саме це різноманіття зумовило необхідність розглянути проблему забезпечення безпеки в цьому регіоні більш цілісно, за допомогою системного підходу та з урахуванням історичних передумов цього процесу.

Таким чином, огляд існуючих теоретичних досліджень та історична необхідність вирішення нових проблем, які постали в зв'язку з потребою формування нової системи європейської безпеки після завершення ідеологічної конфронтації біполярного світу та реалізацією молодою незалежною Україною зовнішньополітичного курсу на входження до її структур з метою кращого забезпечення своєї національної безпеки, дозволяють зробити висновок про те, що завдання комплексного розгляду вказаних вище питань є вельми актуальним.

Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему дисертаційної роботи концептуальне обґрунтування вірогідних моделей майбутньої загальноєвропейської системи безпеки, безпосереднє і повне членство України в якій створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національній безпеці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в рамках планів наукової та науково-технічної роботи Об'єднаного інституту при Національній академії оборони України (ОІ НАОУ) на 2000-2007 роки. Воно безпосередньо пов'язано з розв'язанням завдання щодо створення умов для інтеграції України до європейської спільноти, яке вище керівництво держави проголосило однією з основних цілей в процесі становлення демократичного суспільства в нашій країні. Це завдання закріплено Україною в міжнародних і державних офіційних документах. Результати дослідження використано в ході виконання науково-дослідних робіт ОІ НАОУ: шифри “Стугна” (2000-2004), “Досвід” (2003-2004) та “Глобус” (2006-2008). Матеріали дисертації надавалися для підготовки Комплексного огляду сектору безпеки України в частині, що стосується Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ, 2006), та Військового стандарту 01.101 “Воєнна розвідка. Терміни та визначення” (спільна науково-дослідна робота Науково-дослідного інституту ГУР МОУ та ОІ НАОУ, 2006).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу системного характеру європейської безпеки та розгляді можливостей реалізації національних інтересів України у воєнно-політичній сфері в разі інтеграції її до відповідних сучасних систем безпеки Європи.

Згідно з названої метою, були поставлені такі завдання:

виявити сутність майбутньої європейської безпеки як системного утворення через призму основних категорій політології, які розкривають властивості систем національної та міжнародної безпеки та їх взаємозв'язок;

провести порівняльне дослідження позицій неолібералізму та неореалізму, які на сьогодні є найвпливовішими парадигмами політології міжнародних відносин, щодо проблем світової безпеки та визначити основні закономірності сучасного міжнародного політичного процесу, що безпосередньо впливають на формування загальноєвропейської системи безпеки;

на основі ретроспективного аналізу еволюції системи європейської безпеки дослідити концептуальні основи та етапи цього процесу;

розробити класифікацію моделей систем європейської безпеки і методом порівняння їх характеристик виявити основні тенденції та закономірності їх розвитку;

проаналізувати політику первинних елементів сучасних систем європейської безпеки провідних учасників процесу будівництва нової архітектури європейської безпеки та специфіку їх відносин з Україною;

на основі дослідження специфіки і тенденцій діяльності таких організацій колективної безпеки, як ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС і ОДКБ, виявити особливості взаємозв'язку й взаємообумовленості структур глобальної та регіональної безпеки в процесі створення загальноєвропейської системи безпеки;

розглянути сценарії розвитку відносин між сучасними системами колективної безпеки Європи та змоделювати їх можливе об'єднання на основі співробітництва в загальну систему;

- виокремити пріоритетні національні інтереси України щодо забезпечення національної безпеки у воєнно-політичній сфері та напрями їх реалізації шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції.

Об'єктом дослідження є європейська безпека як системне утворення.

Предметом дослідження є трансформація сучасних систем безпеки в Європі та відносини України з їх структурами в контексті забезпечення її національної безпеки у воєнно-політичній сфері.

Методи дослідження. В методологічну основу дисертації покладено широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження (аналіз, синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація, моделювання, прогнозування, комплексність, екстраполяція тощо). Для більш повного висвітлення нелінійного та суперечливого розвитку системи європейської безпеки в Новий час та процесів її нинішньої трансформації у можливу загальноєвропейську систему в довгостроковій перспективі основними методами дослідження, автор використовує під час дисертаційного дослідження, став історичний підхід, що розглядає проблеми в ретроспективному і діалектичному розрізі, дає можливість правильно зрозуміти геополітичне сьогодення та уявити геополітичне майбутнє європейського континенту; порівняльний метод, який передбачає зіставлення однотипних політичних явищ та структур з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, та системний підхід, що виявляє багатоманітну цілісність об'єкта дослідження, структуру та функціональні взаємозв'язки його елементів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження є однією з перших в Україні дисертаційних робіт, в якій на основі системного підходу здійснено аналіз історичного розвитку системи європейської безпеки, теоретичне обґрунтування етапів її еволюції і формування підґрунтя для будівництва нової загальноєвропейської системи безпеки. У цьому контексті розглянуто сутність, зміст та напрями розвитку елементно-структурних імовірних складових такої системи - сучасних структур безпеки Європи, стан і перспективи розвитку їх відносин з Україною в процесі реалізації національних інтересів України в аспекті забезпечення її національної безпеки у воєнно-політичній сфері шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції.

У результаті наукового дослідження в дисертації вперше:

- проведено порівняльне дослідження характеристик основних систем європейської безпеки згідно із наданою авторською класифікацією та виявлено тенденції і закономірності розвитку зазначених систем;

- розглянуто сучасну конфігурацію загальноєвропейської безпеки як сукупності трьох систем міжнародної безпеки, що опікуються воєнно-політичними проблемами: євроатлантичної, власне європейської та євразійської;

на основі аналізу динаміки зв'язків між системами європейської безпеки розроблено сценарії подальшого розвитку їх відносин в контексті формування майбутньої загальноєвропейської системи безпеки;

- на базі розгляду характеристик кооперативної системи безпеки створено теоретичну модель загальноєвропейської системи безпеки на основі співробітництва між євроатлантичною, власне європейською та євразійською системами.

У процесі дослідження удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії забезпечення національної та міжнародної безпеки.

Набуло подальшого розвитку:

- теоретичне осмислення проблем міжнародної безпеки на основі позицій сучасного політичного лібералізму та реалізму щодо розвитку міжнародних відносин і визначено основні закономірності їх розвитку, які безпосередньо впливають на створення загальноєвропейської системи безпеки;

- наукове обґрунтування системотворних інтегральних чинників сучасних систем європейської безпеки та здійснено їх порівняльний аналіз, виходячи з основних атрибутів складноорганізованих систем;

- визначення пріоритетних національних інтересів нашої держави щодо гарантування національної безпеки у воєнно-політичній сфері та основних умов і напрямів їх реалізації в разі проведення Україною європейської та євроатлантичної інтеграційної політики.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки, сформульовані в дисертації, в сукупності дають певну цілісну картину тенденцій і закономірностей еволюції системи європейської безпеки, етапів її розвитку та можливих шляхів формування в нинішніх геополітичних реаліях загальноєвропейської системи безпеки як одного з найважливіших елементів системи забезпечення глобальної планетарної безпеки. Вони також визначають основні закономірності сучасного міжнародного процесу, які безпосередньо впливають на створення єдиної системи безпеки європейського континенту. Проведене в роботі дослідження сучасних структур безпеки Європи дозволяє усвідомити їх системотворні чинники та основні характеристики, які визначають їх взаємовідносини в загальноєвропейських інтеграційних процесах у воєнно-політичній сфері. Це в свою чергу дає можливість виокремити пріоритетні національні інтереси України у воєнно-політичній сфері та визначити основні напрями їх реалізації шляхом провадження європейського та євроатлантичного курсу нашої держави.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки нормативно-правової бази зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур безпеки, та практичної реалізації його в діяльності урядових інститутів і громадських організацій; у науково-дослідній роботі щодо аналізу теоретичних та прагматичних проблем становлення глобальної та європейських регіональних систем безпеки, пошуку шляхів і механізмів їх вирішення в контексті національних інтересів України. Результати дисертаційної роботи можна використовувати в процесі викладання загальних та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, для підготовки й видання підручників та навчальних посібників з даної тематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено в наукових статтях та виступах на VІ науковій конференції Об'єднаного інституту при Національній академії оборони України (травень 2004 р., м. Київ); на інтерактивному семінарі Національної академії державного управління при Президенті України “Актуальні проблеми державного управління в сфері забезпечення національної безпеки” (листопад 2004 р., м. Київ); на постійно діючому науково-практичному семінарі Головного управління розвідки Міністерства оборони України (лютий 2005 р., м. Київ); на науково-методичній конференції Національної академії оборони України “Євроатлантична інтеграція України: формування у особового складу Збройних Сил України позитивного ставлення до НАТО” (листопад 2005 р., м. Київ); на ІІ міжнародній науково-практичній конференції Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (жовтень 2006 р., м. Київ); на VII науково-методичній конференції Об'єднаного інституту при Національній академії оборони України (листопад 2006 р., м. Київ); на IV міжнародно-практичній конференції “Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи” (травень 2007 р., м. Київ); на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (жовтень 2007 р., м. Київ); на міжвідомчому науково-практичному семінарі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Шляхи і механізми забезпечення інформаційно-психологічної безпеки держави і суспільства” (грудень 2007 р., м. Київ). Матеріали дисертації використовувалися у навчально-педагогічній діяльності викладачів кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри міжнародних відносин та євроатлантичної інтеграції України Національної академії оборони України, кафедри інформаційно-аналітичної підготовки Об'єднаного інституту при НАОУ.

Публікації. Основний зміст роботи відображено в одноосібній авторській монографії загальним обсягом 34 ум. друк. арк., 25 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України з політичних наук, та 2 статтях, надрукованих в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація містить перелік умовних скорочень, вступ, три розділи, поділені на підрозділи, висновки, список використаних джерел (507 найменувань). Обсяг дисертації 462 сторінки, з них 420 сторінок основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу дисертації; сформульовано наукову новизну роботи; визначено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також механізм їх апробацій та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження європейської безпеки як системного утворення” систематизовано й оновлено набір категорій, що використовуються в дослідженні; приведено багатоаспектну методологію системного підходу із зазначенням шляхів застосування її для досягнення мети роботи; здійснено порівняльне дослідження позицій неореалізму та неолібералізму щодо проблем світової безпеки та визначено основні закономірності сучасного міжнародного політичного процесу, що безпосередньо впливають на створення загальноєвропейської системи безпеки; досліджено концептуальні основи та етапи еволюції системи європейської безпеки і проведено ретроспективний аналіз цього процесу; виявлено закономірності й тенденції трансформації системи європейської безпеки, починаючи з Вестфальського мирного договору, та запропоновано авторську класифікацію її моделей; здійснено порівняльний аналіз характеристик класичної системи балансу сил, систем колективної та кооперативної безпеки.

Шляхом аналізу та систематизації основних категорій політології, пов'язаних з проблематикою гарантування національної та міжнародної безпеки у воєнно-політичній сфері, доведено об'єктивність тези про те, що для забезпечення і зміцнення зовнішньої та внутрішньої безпеки членів світової спільноти, насамперед в особі держав, потрібно створювати таку систему міжнародної безпеки, яка ґрунтується на комплексі зобов'язань, гарантій і можливостей її суб'єктів. Можна припустити, що майбутньою системою загальноєвропейської безпеки буде гомогенна або гетерогенна регіональна система міжнародної безпеки на основі співробітництва європейських міжнародних організацій колективної безпеки, створених державами з метою забезпечення своєї національної безпеки та підтримання стабільного миру в регіоні їхньої геополітичної відповідальності або навіть поза його межами. Таке припущення зумовило потребу дослідити еволюцію розвитку європейської безпеки як системного утворення, що призвела до її сучасної конфігурації, за шкалою категорії “система міжнародної безпеки”, зокрема: “система балансу сил”, “система колективної безпеки” з її похідною - “системою колективної оборони” та “система безпеки на основі співробітництва” (“кооперативна безпека”), з метою визначення можливостей реалізації національних інтересів України в євроінтеграційних процесах у воєнно-політичній галузі.

Досліджуючи систему міжнародної безпеки, автор застосовує методологію системного підходу, оскільки само це поняття носить чітко виражений системний характер. Базуючись на ідеях системності, викладених у працях радянських та зарубіжних дослідників, дисертант розглядає об'єкт і предмет дослідження через низку взаємопов'язаних аспектів, що походять від ознак системи, а саме: системно-елементного, що відповідає на питання: з чого (з яких елементів) складається система; системно-структурного, що розкриває внутрішню організацію системи, спосіб взаємодії її елементів; системно-атрибутивного, який показує основні властивості системи, що пояснюють та поглиблюють основні ознаки системи: структурність та наявність елементів, зокрема: соціальної системи, до якої належить система міжнародної безпеки; системно-функціонального, що пояснює, які функції виконують система та елементи, що її утворюють; системно-інтеграційного, що розкриває механізми, фактори збереження, удосконалення і розвитку через інтеграцію системи європейської безпеки; системно-історичного, що відповідає на питання, як, яким чином виникла система, які пройшла етапи в своєму розвитку проходила, які її історичні перспективи. На основі такого аналізу зроблено висновок, що поняття “система європейської безпеки” не лише за своєю назвою, але і за суттю належить до системних понять.

На підставі компаративного аналізу ідей неолібералізму та неореалізму в дисертації показано, що після розпаду СРСР та вибору новими незалежними країнами демократичної моделі будівництва своєї життєдіяльності спостерігається явна тенденція до зближення позицій цих політичних шкіл за рядом ключових питань забезпечення міжнародної безпеки (анархічність міжнародних відносин, провідна роль держави, всесвітній характер загроз та викликів, значення сили). Причому вони подібні за суттю визначення тих чи інших проблем, різняться ж підходами до їх вирішення, тим самим доповнюючи одна одну. Особливо це виявляється в розробленні концепції міжнародної безпеки на основі співробітництва (кооперативної безпеки). Це має неабияке значення, оскільки сьогодні ці два підходи до дослідження міжнародних відносин залишаються найвпливовішими парадигмами, серцевиною дискусій з питань міжнародно-політичної науки, а сама еволюція створення системи європейської безпеки та теоретичне обґрунтування різних її етапів якраз і базувалися на ідеях як реалізму (класична система балансу сил), так і лібералізму (система колективної безпеки).

Порівняльний аналіз позицій неолібералізму та неореалізму щодо проблематики міжнародної безпеки дає можливість визначити низку закономірностей сучасного міжнародного політичного процесу, які безпосередньо впливають на створення загальноєвропейської системи безпеки.

По-перше, анархічність міжнародних відносин продовжує існувати і навіть з руйнацією звичного балансу сил біполярного світу та виникненням різноманітних конфліктів нового типу дещо зросла. Однак можливості для її регулювання існують завдяки діяльності цілого комплексу міжнародних організацій. Ці інституції відображають існування міждержавного консенсусу і допомагають підтримувати його, використовуючи взаємні консультації та компроміси, що пом'якшують наслідки фактичної нерівності держав.

Отже, забезпечення європейської безпеки у воєнно-політичній сфері від експансії конфліктності, що породжується анархією міжнародних відносин, слід очікувати перш за все від європейських міжнародних організацій, які опікуються оборонними питаннями. Однак їхня діяльність в інтересах лише своїх груп держав також породжує анархію міжнародних відносин в контексті їх так званого “змагання за безпеку”. Логічним є те, що регулювання анархії в бік зменшення її рівня можна досягти шляхом об'єднання цих організацій (або принаймні частини з них) у систему загальної безпеки.

По-друге, держава залишається основним суб'єктом міжнародної безпеки, зміцнення якої а як наслідок і зміцнення держави, її здатності здійснювати вплив на інші держави в інтересах гарантування своєї національної безпеки є головним об'єктом її національних інтересів. Однак було б помилкою недооцінювати ту роль, яку держава відіграє в реагуванні на виклики та загрози зовнішнього світу, в адаптації нації до міжнародного оточення, в збереженні її ідентичності, захисті національних цінностей, іншими словами, в національній безпеці в широкому розумінні цього поняття.

По-третє, зростає взаємозалежність в сучасному світі, що проявляється в неоднозначних та суперечливих явищах глобалізації економічних і фінансових процесів, у зіткненні з глобальними викликами міжнародній безпеці (розповсюдження ядерної зброї, тероризм, екологія, наркоторгівля тощо), відповісти на які можливо лише спільними зусиллями. З погляду автора, це є однією з основних підстав для створення єдиної європейської системи безпеки, оскільки наявність спільного ворога завжди об'єднує розрізнені сторони в коаліцію для спільного захисту їх інтересів.

По-четверте, існування спільних інтересів у різних держав Європи, особливо на основі задекларованого Сходом демократичного шляху розвитку, значно підвищує роль дипломатії у вирішенні спірних міжнародних проблем і є основою активної міжнародної співпраці, зокрема у воєнно-політичній сфері в рамках єдиної європейської системи безпеки, що створюється. Проте слід зауважити, що хоча силовий фактор, особливо в його військовій складовій, поступово втрачає своє вирішальне значення, однак, як свідчить досвід діяльності ОБСЄ, нова загальноєвропейська система безпеки у воєнно-політичній сфері для збереження цієї або інших лібералістичних (ідеалістичних) тенденцій все ж мусить мати достатні силові (реалістичні) важелі, зокрема військові.

Намагаючись знайти історичні витоки необхідності створення нової системи європейської безпеки, проаналізувати теоретичне підґрунтя цього процесу і розглянути етапи втілення в життя намагання людства забезпечити свою безпеку, перемагаючи свої етнічні, релігійні, національні, а потім й ідеологічні протиріччя та розбіжності, автор у цьому розділі розглядає історію розвитку людської цивілізації в Новий час у контексті організації на міжнародному рівні безпекового процесу, перетворення його в систему з інституційними основами. Він відзначає, що аналіз розвитку міжнародних відносин, формування, існування та зміна різних систем міжнародної безпеки дає підстави стверджувати: перша європейська система безпеки виникла у ХVII столітті, з (у Середньовіччі) безпека окремої країни забезпечувалась на національному рівні або на рівні субрегіональному (тимчасові союзи та коаліції держав), а міжнародні відносини характеризувалися роз'єднаністю учасників та безсистемністю їхніх взаємодій, головним проявом яких були короткочасні збройні конфлікти або тривалі війни. Формування націй-держав, їх постійне розширення протягом XV - першої половини ХVII століття диктувало необхідність укладення договору про встановлення державних кордонів та про поділ Європи між провідними європейськими державами. Відтоді збереження нового статусу-кво здійснювалося на основі принципу балансу сил, за яким передбачалось покарання порушника міжнародного порядку з боку коаліції інших великих європейських держав.

Після спроби наполеонівської Франції порушити цю систему європейської безпеки, першорядним завданням якої було не надання світу гарантій мирного існування, а забезпечення рівноваги між провідними державами, збереження багатополюсності (поліцентричності) Європи, недопущення встановлення гегемонії однієї з великих держав, міжнародну систему, основану на принципі балансу сил, було суттєво відкориговано. Механізмом удосконалення системи стало введення в дію неформальної структури - “Європейського концерту” - прообраза міжнародної міжурядової організації з підтримання миру, своєрідна система конгресів та конференцій, за допомогою якої п'ять тодішніх імперій управляли не тільки Європою, але й майже всім світом. Така система проіснувала до Першої світової війни, коли чергову спробу нової великої держави - Німеччини перекроїти вже поділений світ на свою користь підтримала ще одна супердержава - Австро-Угорщина. Європа розділилася на два ворожих табори, світ став двополюсним. Принцип балансу сил вступив у суперечність з існуючим до тих пір методом досягнення рівноваги. Вихід із ситуації, що склалася, вилився у першу війну світового масштабу. Досягнуті на той час європейцями успіхи в усіх сферах життєдіяльності, а також фактично закінчений розподіл світу між великими державами призвели до війни небачених раніше масштабів, наслідками якої стали безпрецедентні людські й матеріальні жертви.

Все це примусило великі держави створити першу офіційну міжнародну організацію із забезпечення безпеки в Європі і в світі - Лігу Націй. Вона стала першою спробою вивести на міжнародну арену новий суб'єкт міжнародних відносин, крім держави-нації, який би на постійній основі забезпечував міжнародну безпеку в режимі не тільки покарання агресора, але й запобігання воєнним діям загалом. За методом забезпечення безпеки таку систему назвали “системою колективної безпеки”. Перший досвід часто-густо буває невдалим. Так сталося і з Лігою Націй, в основу діяльності якої під час створення було закладено положення, що містили низку суттєвих недоліків. Ситуація, що склалася на той час в Європі, через недосконалу систему європейської та світової безпеки призвела до Другої світової війни, коли Німеччина знову спробувала вирішити питання, які залишилися невирішеними для неї в результаті Першої світової війни.

Коли після Другої світової війни створювалась Організація Об'єднаних Націй, було враховано недоліки Ліги Націй, але її діяльність упродовж післявоєнних років не можна назвати повнокровною, оскільки реально міжнародна безпека забезпечувалася балансом сил між двома полюсами - Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Без сумніву, дієвість такої біполярної світової системи безпеки стала можливою насамперед завдяки наявності в обох сторін ракетно-ядерної зброї, яка у ході “холодної війни” поступово перетворилася з наступальної зброї в зброю стримування. Двополюсна структура світового порядку, а також можливість згідно зі ст.53 Статуту ООН створювати регіональні інституції забезпечення безпеки сприяли тому, що під час “холодної війни” в Європі було створено низку організацій, які вирішували воєнно-політичні питання європейської безпеки: ЗЄС, НАТО, ОВД та ОБСЄ.

Послаблення одного з полюсів такого світового порядку - СРСР, призвело до розпаду Радянського Союзу та ліквідації ОВД, спричинило руйнацію біполярної системи забезпечення міжнародної безпеки та виникнення нових загроз миру і стабільності на європейському континенті. Сполучені Штати залишилися єдиною супердержавою на планеті з претензією гегемоністично вирішувати долі народів інших країн. Світ фактично став однополярним. Віддати на відкуп іншій державі, нехай навіть наймогутнішій у світі, забезпечення своєї національної або регіональної безпеки без явної небезпеки великомасштабної війни багатьом країнам, особливо великим, з супердержавним минулим, вважається дедалі більш недопустимим. На підставі цього в розділі зроблено висновок, що ідея будівництва нової архітектури європейської безпеки з кожним роком стає актуальнішою. Створення нової системи європейської безпеки вкрай необхідно для України, яка прагне зайняти в ній гідне місце і тим самим забезпечити свою національну безпеку.

Аналізуючи еволюцію системи європейської безпеки та основні концепції, які теоретично обґрунтовували кожний період цього процесу, на наш погляд, можна говорити про існування або можливість існування трьох моделей, побудованих на таких системах:

1. Класична система балансу сил (система тимчасових коаліцій для покарання порушника статусу-кво), яку можна поділити на неформальну (Вестфальський мирний договір - Віденський конгрес 1815 р.) та неформально іституалізовану (1815 р. - Перша світова війна).

2. Система балансу сил на основі колективної безпеки, яку теж можна поділити на спробу її створення (між двома світовими війнами) і біполярну (період “холодної війни”) .

3. Система балансу інтересів, що на першому етапі може існувати на основі системи кооперативної та колективної безпеки, процес становлення якої триває.

Порівняльний аналіз цих систем, проведений у дисертації, показує, що вони мають низку відмінних та подібних характеристик. Причому схожі пояснюються загальною метою цих систем забезпеченням безпеки своїх елементів, а також тим, що кожна наступна система формувалася в надрах попередньої з урахуванням її недоліків та переваг. Відмінність систем підкреслює еволюційність розвитку системи європейської безпеки, що підтверджується аналізом таких характеристик систем, як наприклад, спрямованість, сутність основного методу дії, системотворний інтегральний чинник тощо. Отже, за результатами дослідження можна зробити висновок, що система колективної безпеки Європи періоду “холодної війни” є просто різновидом інституалізованої системи балансу сил, але на основі домовленості про спільне забезпечення безпеки кожного з двох воєнно-політичних блоків. Причому в цьому випадку модель колективної безпеки мала “жорсткий” формат - колективну оборону. Разом з тим декілька систем колективної безпеки можуть бути підсистемами (елементами) системи безпеки на основі співробітництва, але елементами основними, визначальними, з якими взаємодіють інші елементи держави, що не входять до цих структур. Однак останні прагнуть інтегруватися з тією чи іншою системою колективної безпеки, а ті, в силу свого постійного розвитку розширитися до розмірів більших систем.

У дисертаційному дослідженні розглянуто етапи трансформації цих систем у ході загальної еволюції системи європейської безпеки, проаналізовано їхні характеристики, окреслено основні загальні тенденції, що визначили закономірності їхнього розвитку і, таким чином, всього цього процесу. На погляд здобувача, це такі закономірності:

1. Покладання на принцип рівноваги основних елементів системи. Цей принцип зберігає своє значення в усіх розглянутих моделях.

2. Антигегемоністична спрямованість систем. Врешті-решт саме прагнення створити загальноєвропейську систему безпеки є одним з напрямів перетворення Європи у впливового гравця в майбутньому багатополюсному світі.

3. Спадкоємність систем. Кожна наступна система формувалася в надрах попередньої.

4. Усвідомлене прагнення до врегулювання суперечок та міжнародних конфліктів дипломатичним мирним шляхом на основі загальноприйнятого міжнародного права.

Проаналізовані в роботі характеристики системи безпеки на основі співробітництва (системотворний інтегральний чинник, врахування парадигмо-ідеологічних відмінностей можливих елементів майбутньої системи, її спрямованість, ступінь інституалізації тощо) свідчать про те, що на даному історичному етапі - в умовах постбіполярного світу - вона найбільш підходить для системної взаємодії НАТО і ЄС, з одного боку, та ОДКБ, - з другого, в контексті забезпечення європейської безпеки від транснаціональних загроз та від можливих наслідків глобалізації і регіоналізації міжнародних відносин. Причому в цьому випадку кожна з названих структур становитиме систему колективної безпеки в рамках загальної кооперативної системи. На погляд автора, у процесі формування системи європейської безпеки на основі співробітництва можна було б повернутися не на словах, а на ділі до головної ідеї, яку засновники ОБСЄ закладали в ідею створення цієї організації, знаходження шляхів порозуміння Сходу і Заходу, компромісу між їхніми природними світоглядними парадигмами, але вже на принципах демократії.

У другому розділі “Динаміка розвитку системних зв'язків між основними елементами сучасної архітектури європейської безпеки” розглянуто стан і трансформацію відносин між провідними державами та міжнародними організаціями з питань безпеки й оборони в Європі щодо євроінтеграційних процесів, головним чином, у воєнно-політичній сфері. У дисертації обґрунтовано тезу про те, що одну з провідних ролей у створенні загальноєвропейської системи безпеки відіграють основні первинні елементи цих міжнародних організацій, якими, на думку автора, є сучасні держави Європи і США, що протягом останніх 60 років беруть активну участь в європейських оборонних проектах або здійснюють помітний вплив на них. Причому провідну роль у цьому процесі відіграють ті великі держави Європи, які були основними ініціаторами розроблення і втілення в життя цих проектів, Німеччина, Франція, Велика Британія, Сполучені Штати і Російська Федерація. Саме від їхніх геостратегічних орієнтирів і прагнень та від розстановки політичних сил на світовій арені залежатиме позитивний результат такого процесу.

Розглянуто також призначення та види діяльності ООН у сфері забезпечення світової безпеки як універсальної міжнародної організації з підтримання миру і стабільності та її опосередковану роль у встановленні європейської регіональної безпеки; проаналізовано основні завдання та напрями діяльності всіх європейських міжнародних організацій колективної безпеки: ОБСЄ, ЄС, НАТО та ОДКБ, на основі яких може бути створено нову систему безпеки європейського континенту. Виходячи з динаміки їхніх відносин, зроблено спробу проаналізувати сценарії розвитку взаємин між ними в контексті формування майбутньої системи європейської безпеки.

За результатом аналізу специфіки політики певних провідних держав світу щодо проблем будівництва нової архітектури безпеки європейського континенту зроблено такі висновки:

1. Євроінтеграційні заходи, вжиті європейськими державами наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., одним з ініціаторів яких завжди виступала і виступає Німеччина, спрямовані на створення рівнозначного США геополітичного центру в системі багатополюсного світу. Проте нині спостерігається очевидна нездатність європейських країн успішно вирішувати тактичні завдання, без чого неможливо досягти цієї спільної стратегічної мети; вирішити свої соціально-економічні питання; витрачати відповідні кошти на фінансове підтримання СЄПБО; відмовитись від постійних сподівань на НАТО і на присутність американських військ в Європі для гарантування власної безпеки. Тому сьогодні можна констатувати, що трансатлантичне партнерство залишається основним принципом зовнішньої політики ФРН.

Європейська інтеграція стала для німців унікальним інструментом для відновлення міжнародного авторитету та повернення своїй країні статусу великої держави. Можна стверджувати, що позиція Німеччини щодо цього однозначна зміцнення політичної ролі країни в світі можливе лише через посилення її ролі в ЄС і ролі Євросоюзу в світі. Керівництво Німеччини схиляється на користь одночасного поглиблення і розширення європейської інтеграції. Реалізуючи цю свою зовнішньополітичну мету, ФРН поступово, але наполегливо посилює свій вплив в об'єднаній Європі. При цьому в своєму баченні майбутнього ЄС Німеччина виступає за об'єднання на принципах федералізму.

2. Сучасна зовнішня політика Французької Республіки спрямована перш за все на побудову єдиної Європи в рамках Європейського Союзу - організації з єдиною політикою, економікою та валютою, одним з ініціаторів створення якої була Франція. Вона виступає за збереження державної ідентичності в майбутньому устрою ЄС за умови поглиблення федералізму. Саме на таких принципах базується французька концепція перетворення ЄС на федерацію держав-націй, набуття нею суттєвої військової спроможності, вироблення ефективної спільної зовнішньої політики в сфері оборони і безпеки.