Політична діяльність: теоретичні засади та практика сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

УДК 321.02

Політична діяльність: теоретичні засади та практика сучасної України

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Кузьмін Петро Васильович

Одеса 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (Міністерство освіти і науки України).

Захист відбудеться 23 жовтня 2008 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.02 в Одеській національній юридичній академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий " 22 " вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Пехник

АНОТАЦІЯ

Кузьмін П.В. Політична діяльність: теоретичні засади та практика сучасної України. - Рукопис (443 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008.

У дисертації здійснено комплексне дослідження політичної діяльності, що включає історичні, теоретико-методологічні й технологічні аспекти. У роботі вперше в українській політології розглянуто й систематизовано підходи до осмислення політичної діяльності у працях мислителів минулого, зокрема ряду українських мислителів, показано цінність і актуальність «універсалій» політичної діяльності, сформульованих у роботах учених.

У дисертації запропоновано новий підхід до теоретико-методологічного обгрунтування дослідження політичної діяльності, який базується на розумінні світу політичного як різнорівневої та безупинно змінюваної реальності, що володіє властивостями інклюзивності, просторовості, темпоральності, сталості і нестабільності.

Суттєво уточнено поняття політичної діяльності. Показано, що політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, який базується на використанні політичної влади і спрямований на врегулювання й узгодження соціальних інтересів і відносин, самозбереження й розвиток суспільства як цілісної системи.

Виявлено структуру, типологію і спрямованість політичної діяльності, визначено роль у ній професійних груп політиків. Сформульовано передумови результативної політичної діяльності. Проаналізовано причини низької ефективності політичної діяльності в Україні. Показано, що в реальній політичній діяльності спостерігається тенденція політизування бюрократії. Остання за своїми функціями фактично наближається до функцій суб'єкта політичної діяльності. Привласнення бюрократією не властивих їй функцій породжує протиріччя між проголошеними демократичними цілями й цінностями, з одного боку, і бюрократичними способами їх досягнення - з другого.

Проаналізовано характер і виявлено форми впливу фінансово-політичних груп на політичні процеси в українському суспільстві. Сформульовано протиріччя партійної діяльності в сучасній Україні.

Ключові слова: політична діяльність, політик, політична еліта, правлячий клас, бюрократія, політична партія, технології політичної діяльності, політичне рішення, політичні переговори, компроміси в політиці.

політичний державний громадянський суспільство

АННОТАЦИЯ

Кузьмин П.В. Политическая деятельность: теоретические основы и практика современной Украины. - Рукопись (443 с.).

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Одесская национальная юридическая академия, Одесса, 2008.

В диссертации осуществлено комплексное исследование политической деятельности, включающее исторические, теоретико-методологические и технологические аспекты.

В работе впервые в украинской политологии рассмотрены и систематизированы подходы к осмыслению политической деятельности в трудах мыслителей прошлого, в том числе ряда украинских мыслителей, показана ценность и актуальность «универсалий» политической деятельности, сформулированных в работах ученых.

В диссертации предложен новый подход к теоретико-методологическому обоснованию исследования политической деятельности, основанный на понимании мира политического как разноуровневой и непрерывно изменяющейся реальности, обладающей свойствами инклюзивности, пространственности, темпоральности, устойчивости и нестабильности.

Уточнено понятие политической деятельности. Показано, что политическая деятельность представляет собой специфический вид человеческой деятельности, основывающийся на использовании политической власти и направленный на урегулирование и согласование социальных интересов и отношений, самосохранение и развитие общества как целостной системы.

Выявлены структура, типология и направленность политической деятельности, определена роль в ней профессиональных групп политиков. Сформулированы предпосылки результативной политической деятельности. Проанализированы причины низкой эффективности политической деятельности в Украине.

Показано, что в реальной политической деятельности наблюдается тенденция политизации бюрократии. Последняя по своим функциям фактически приближается к функциям субъекта политической деятельности. Присвоение бюрократией не свойственных ей функций порождает противоречие между провозглашенными демократическими целями и ценностями, с одной стороны, и бюрократическими способами их достижения - с другой.

Проанализирован характер и выявлены формы влияния финансово-политических групп на политические процессы в украинском обществе.

Сформулированы противоречия партийной деятельности в современной Украине. Показано, что в политической системе представлены преимущественно партии, состоящие из «прагматично» сориентированных деидеологизированных высших слоев прежней номенклатуры, представителей государственного аппарата, руководителей предприятий промышленности и сельского хозяйства. Такие партии рассчитаны не на публичную политику, а на непосредственное влияние на власть посредством личных связей, лоббирования интересов определенных политико-экономических кланов.

Определено понятие категории «технологии политической деятельности». Исследованы механизмы принятия и реализации политических решений, подготовки и ведения политических переговоров. Обоснована роль тактики компромиссов как принципа и инструментария политической деятельности.

Определены функции политических коммуникаций в политической деятельности.

Показано, что политическая деятельность в условиях формирования собственной государственности и одновременно трансформации украинского общества находится в стадии становления и представляет собой пока незрелый феномен, характеризующийся противоречивостью, неустойчивостью, острой конфликтностью, невысокой эффективностью. Определяющей причиной такой характеристики политической деятельности в Украине является отсутствие в стране полноценной политической элиты.

Обосновывается положение о том, что актуальной задачей, стоящей перед украиснским обществом, является отказ от антидемократической, извращенной модели политической деятельности, подчинение политики службе украинскому народу. Одним из условий демократизации политической деятельности выступает преодоление коррупции в сфере политики, что предполагает последовательное реформирование политической системы общества, формирование новой идеологии государственной службы, обеспечение реальной открытости принятия политических решений.

Ключевые слова: политическая деятельность, политик, политическая элита, правящий класс, бюрократия, политическая партия, технологии политической деятельности, политическое решение, политические переговоры, компромиссы в политике.

SUMMARY

Kuzmin P.V. Political Activity: Theoretical Bases and Practise of Modern Ukraine. - Manuscript (443 p.).

Thesis for obtaining the scientifie degree of Doctor of Political Science, speciality 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Odessa National Law Academy. - Odessa, 2008.

The thesis represents integrated research of political activity, including historical, theoretical, methodological and technological aspects. This is the first time in Ukrainian political science that that different approaches of understanding political activity of the past and the present have been considered, including works of foreign and Ukrainian scholars and thinkers. The thesis also shows the value and actuality of “universal” variants of political activity, that were reflected in research works of different scholars.

It offers a new approach to theoretical and methodological substantiation of the investigation the political activity, based on understanding the political world as a changing reality of different levels, possessing features of inclusiveness, spread, temporality, stability and instability.

The concept of political activity has been considerably specified. It has been shown that political activity represents a specific kind of human activity, which is based on using political power and directed to regulating and coordinating social interests and relations, self-preserving and developing of society as an integral system.

The structure, typology and purposefulness of political activity have been revealed and the role of financial politician groups has been defined. Prerequisites of effective and low political activity have been analyzed and formulated.

It has been shown that real political activity implies the same tendency to politicalization of bureaucracy. The latter in accordance with its functions is getting closer to politicians. These functions, that bureaucracy takes possession of, lead to the contradiction between democratic aims and values proclaimed on the one hand and bureaucratic ways of their realization on the other hand.

Key words: political activity, politician, political elite, political class in power(ruling political class), bureaucracy, political party, technologies of political activity, political decision, political talks, compromises in politics.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тими соціально-політичними змінами, які відбуваються в сучасній Україні, а також гострою потребою вивчення теоретико-методологічних основ політичної діяльності як умови трансформації суспільства. Тому важливого значення набуває аналіз політичної діяльності, її стратегії й тактики як інструменту розв'язання актуальних суспільних проблем, протиріч і конфліктів.

Актуальність теми диктується недостатньою ефективністю політичної діяльності в незалежній Україні за останні майже 20 років. Спостерігається протиріччя між змістом політичної діяльності правлячого класу й інтересами українського суспільства. Низька якість прийнятих політичних рішень, перманентна боротьба політиків за владу, спрямованість їх до реалізації корпоративних, егоїстичних, а не суспільно значущих інтересів; неузгодженість політичної діяльності із загальновизнаними культурними й моральними цінностями - такі реалії сучасної України.

У зв'язку з цим необхідний науковий пошук шляхів «оздоровлення» всієї системи політичної діяльності з метою виведення її з кризового стану та підпорядкування її реалізації суспільних інтересів і потреб, служінню народові країни.

Актуальне також вивчення найбільш ефективних процедур, прийомів і способів політичної діяльності, що дають змогу привести процес державного управління до оптимальних кількісно-якісних показників.

Потрібне дослідження теорії політичної діяльності як категорії політичної науки, її сутності, структури й особливостей у тісній взаємодії з трансформацією суспільства, необхідний пошук нових, досконаліших технологій, механізмів і форм, що забезпечили б вихід України із тривалої системної кризи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського «Економічні й соціально-політичні механізми модернізації України» (№ держреєстрації 0102U007073), одним з виконавців якої є дисертант.

Мета дослідження: на підставі комплексного аналізу виявити сутність, структуру і функції політичної діяльності, розкрити умови і шляхи її оптимізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства й держави.

Основні дослідницькі завдання:

- розкрити теоретико-методологічні основи дослідження політичної діяльності, показати еволюцію осмислення її феномена в історичній ретроспективі;

- виявити взаємозв'язок політичної діяльності зі змінами форми державного правління і стану громадянського суспільства, особливостей національної культури країни та її традицій;

- дослідити типологію та спрямованість політичної діяльності;

- проаналізувати політичну діяльність із погляду активності її основних суб'єктів, вивчити роль політичних партій, а також «груп тиску»;

- вивчити протиріччя у сучасній українській політичній діяльності, що проявляється, з одного боку, у проголошенні курсу на демократичні реформи, а з другого - на явний зрив цього курсу;

- розкрити можливості сучасної політичної інженерії для оптимізації політичної діяльності в аспекті технологій і механізмів прийняття політичних рішень, підготовки й ведення політичних переговорів;

- обґрунтувати зростаючу роль компромісів у подоланні суперечностей і розбіжностей між суб'єктами політичної діяльності;

- проаналізувати комунікативне середовище як сферу політичної діяльності, виявити проблеми й можливості оптимізації засобів масової інформації в цьому процесі;

- запропонувати шляхи і форми вдосконалення політичної діяльності з метою розв'язання актуальних для України проблем.

Об'єктом дослідження виступають політико-владні відносини, їх відтворення й розвиток у суспільстві, що трансформується.

Предметом дослідження є теоретичні засади політичної діяльності, її структурування й функціонування в політичному полі України.

Методи дослідження. Під час розгляду політичної діяльності автор спирається, насамперед, на дедуктивний метод, що дозволяє робити узагальнення та висновки за допомогою концептуального аналізу, а під час вивчення конкретної політичної практики - на індуктивний метод.

У дисертації широко використано системний метод, що дало змогу розглянути феномен політичної діяльності у структурі політичної системи як певну цілісність. Структурно-функціональний аналіз використовується з метою виявлення спрямованості політичної діяльності, а також зумовлених нею технологій політичної діяльності її суб'єктів в умовах трансформації українського суспільства. Порівняльно-історичний і політико-компаративістський методи було використано під час вивчення моделей структурування політичної діяльності у працях стародавніх мислителів, а також західних, російських та українських учених. Компаративістський метод сприяв розглядові діяльності українських політичних партій. Використання біхевіористського підходу допомогло з'ясуванню глибинних суб'єктивних джерел формування й механізму функціонування політичної діяльності крізь призму потреб і мотивів, властивих суб'єктам політики. Культурологічний підхід допоміг розглянути вплив на процес політичної діяльності специфіки політичного менталітету як складової частини політичної культури суспільства.

Емпірична база дослідження представлена сукупним масивом документальних джерел офіційного характеру, зокрема, законодавством України у сфері державного і партійного будівництва; програмами політичних партій тощо.

Автор спирався на статистичні дані, матеріали конференцій і симпозіумів, результати соціологічних досліджень (наукових установ, а також окремих учених); контент-аналіз матеріалів преси, інших видань; аналіз матеріалів «круглих столів» політичних партій, інформаційно-аналітичних і консалтингових центрів; результати включеного спостереження, отримані під час безпосередньої участі у підготовці і проведенні виборчих та інших політичних кампаній 1998, 1999, 2002, 2004, 2006 рр.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація являє собою всебічне вивчення феномена політичної діяльності із застосуванням нових методів і підходів дослідження. Інноваційні компоненти роботи можуть бути конкретизовані за такими складовими:

Вперше запропоновано:

- новий підхід до теоретико-методологічного обґрунтування дослідження політичної діяльності, який базується на розумінні світу політичного як різнорівневої та безупинно змінюваної реальності, що володіє властивостями інклюзивності, просторовості, темпоральності, сталості та нестабільності;

- концептуальне визначення категорії «політична діяльність» як однієї з ключових категорій політичної науки - з урахуванням її сутності, структури, типології, комунікативних практик, технологічного забезпечення;

розуміння політичної діяльності як виду людської діяльності, що базується на використанні політичної влади, що спрямований на регулювання й узгодження соціальних інтересів, підтримку соціального миру і злагоди, розвиток суспільства як цілісної системи;

модель суб'єктно-об'єктно-суб'єктних відносин у системі політичної діяльності. На підставі емпіричного аналізу доведено, що прогресивна трансформація українського суспільства й держави об'єктивно потребує негайного вдосконалення суб'єктно-об'єктно-суб'єктних відносин. Їхні якісні параметри мають бути такими, що забезпечили б дієздатний механізм політичної влади, який працює в інтересах суспільства, сприяли б інтеграції українського суспільства в міжнародне співтовариство.

Дістало подальшого розвитку:

- положення про те, що головною причиною низької результативності політичної діяльності в Україні є недостатня професійна культура правлячого класу. Нинішнє співтовариство політиків виявилося нездатним артикулювати й агрегувати суспільні інтереси, виробити узгоджену стратегію і тактику розвитку країни, відмовитися від перманентної боротьби за владу, власність, ресурси;

порівняльний аналіз концепцій політичної діяльності в російській та українській політичній думці (друга половина ХIХ - перша половина ХХ ст.). Показано, що ціла низка ідей і положень мислителів є своєрідними універсаліями діяльності політиків, зберігає актуальність в умовах трансформації українського суспільства: професіоналізм, відповідальність і патріотизм політиків; пріоритет суспільних інтересів над корпоративними, вузькогруповими; погодженість дій суб'єктів політичної діяльності по горизонталі і вертикалі;

характеристика умов виникнення й особливостей функціонування українських політичних партій як суб'єктів політичної діяльності. Аргументовано тезу про те, що партії в Україні в досліджуваний період відіграли як прогресивну, так і негативну роль у політичному процесі країни. На підставі багаторічного моніторингу розвитку партійного будівництва, участі партій у виборчих кампаніях і роботі українського парламенту сформульовано протиріччя партійної діяльності, визначено деякі шляхи їх вирішення;

визначення тактики компромісів як принципу й інструментарію політичної діяльності. Обґрунтовано положення про те, що складна соціально-політична структура українського суспільства, яка характеризується безліччю різноманітних і, нерідко, суперечливих інтересів його соціальних груп та верств, перманентною боротьбою різних груп політиків за владу, породжує конфліктний характер політичного життя й зумовлює зростання значення компромісів;

обґрунтування ролі технологічного потенціалу політичних комунікацій у досягненні мети політичної діяльності. Проаналізовано трансформацію діяльності «мас-медіа» структур в українському суспільстві, які сьогодні, з одного боку, є потужним засобом впливу на суспільну думку й маніпулювання нею, з другого боку - це власне бізнес-структури з усіма властивими їм чеснотами й недоліками.

Уточнено:

поняття категорії «технології політичної діяльності», досліджено можливості їх використання для оптимізації політичної діяльності, акцентовано увагу на технологіях і механізмах прийняття та реалізації політичних рішень; підготовки та ведення політичних переговорів. Показано, що технології вельми диверсифіковані, надзвичайно швидко модифікуються. Чітко проявляється тенденція застосування латентних, «непрозорих», «чорних» технологій, що дискредитує не тільки самі технології, але й дезорганізує українське суспільство;

тип політичного дискурсу у сучасній Україні, який має переважно формальний характер і набуває, в основному, радикальний конфліктний зміст;

потенційні можливості застосування технологій політичного Інтернету. Зроблено висновок, що мережа Інтернет стає важливою складовою політичних комунікацій, які утворюють інформаційне середовище політичної діяльності. Інтернет-технології містять солідний потенціал, реалізація якого може підвищити ефективність політичної діяльності. Але, водночас, ці технології можуть бути використані й на шкоду демократичним цінностям, демократизації політичного процесу в цілому.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення отриманих результатів зумовлено можливістю їх використання як методологічної основи для аналізу й прогнозування політичного процесу, розробки технологій його оптимізації.

Висновки й рекомендації роботи можуть бути корисні для уточнення концепції політичної діяльності в сучасних умовах як на всеукраїнському, так і регіональному рівнях.

Матеріали дисертації можуть бути використані в науково-дослідній роботі, у викладанні політологічних дисциплін, під час розробки спеціальних курсів та підготовки навчальних посібників, у навчальних структурах, які забезпечують підвищення кваліфікації політиків, політологів, державних службовців.

Апробація результатів дисертації. Отримані в ході роботи над дослідженням результати було представлено в доповідях і виступах на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, симпозіумах, семінарах: «Державна влада й політична участь» (м. Севастополь, 2003 р.); «Діалог культур у поліетнічному світі» (м. Сімферополь, 2005 р.); «Кримські Панарінські читання» (Севастополь, 2005 р.); «Вітчизняна філософія: сучасні колізії» (I Таврійські читання, Фонд «Москва - Крим») (м. Сімферополь, 2006 р.); «Сучасні проблеми управління» (III Міжнародна науково-практична конференція) (м. Київ, 2005 р.); «Міжкультурні комунікації: проблеми російсько-українського білінгвізму» (V Міжнародна наукова конференція) (м. Алушта, 2006 р.); «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (CIBDA), Канадсько-український проект «Розбудова демократії» (м. Ялта, 2006 р.).

Публікації по темі дисертації. Основні результати проведеного дослідження викладено в індивідуальній монографії та 38 наукових статтях, 24 з них опубліковані у фахових виданнях.

Структура роботи.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 399 сторінок, список використовуваних джерел - 583 позиції, 332 найменування (44 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, характеризує ступінь її наукової розробленості, формулює мету, завдання, предмет і об'єкт, а також методологічну основу дослідження, теоретичне і практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами й темами, викладає форми апробації матеріалів дисертації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження політичної діяльності» здійснено аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів з проблематики дисертаційного дослідження, розглянуто підходи й концепції осмислення політичної діяльності у працях стародавніх мислителів, у західній традиції (XV - XIX ст.), а також у російській та українській політичній думці (друга половина XIX - перша половина XX ст.).

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової розробки предмета дослідження» на підставі аналізу наявної літератури констатується, що наукова дискусія відносно змісту, місця та ролі політичної діяльності в сучасному суспільстві відкрилася на Заході майже п'ятдесят років тому. Поглиблене соціально-філософське й політологічне вивчення політичної діяльності зобов'язане значною мірою дослідженням, розпочатим європейцями Ф. Бенетоном, Ж. Бодуеном, П. Бурдьє, М. Дюверже, В. Парсонсом, Ю. Хабермасом, Дж. Маджоне, а також американськими вченими Х. Арендт, Г. Алмондом, Дж. Пауеллом, К. Стромом, Р. Далтоном, Дж. Найєм та ін. Цими авторами сформульовано низку теоретичних і методологічних положень, що розкривають природу політичної діяльності, роль об'єктивних і суб'єктивних чинників її функціонування, причини результативної (нерезультативної) політичної діяльності.

Вивченню політичної діяльності на пострадянському просторі, насамперед, в Україні та Росії, присвячено низку книг і монографій, а також дисертаційних досліджень, які у змістовому плані можна поділити на дві групи. Перша група - роботи, що розвивають і збагачують власне теорію політичної діяльності на основі емпіричного матеріалу виникнення нової соціально-політичної реальності.

Значний внесок у розробку теорії досліджуваного нами політологічного феномена зробили такі автори як С. Андреєв, В. Андрущенко, Г. Атаманчук. В. Бебик, О. Борисенков, Д. Видрін, М. Головатий, М. Жеребкін, Ю. Качанов, І. Кресіна, В. Ледяєв, М. Мизулін, Н. Михальченко, С. Наумкіна, О. Панарін, А. Пойченко, Г. Пушкарьова, О. Соловйов, Л. Тимофєєва, В. Токовенко, О. Чемшит та ін. Вельми корисними для реалізації дослідницького проекту стали такі ідеї та положення цих учених: авторські трактування сутності та змісту політичної діяльності, про проблеми і протиріччя політичної діяльності в пострадянських суспільствах, у т.ч. в Україні й Росії, про роль особистості політика у виробленні та реалізації політичної стратегії й тактики, про місце державної бюрократії в здійсненні мети і завдань політичної діяльності, про механізм впливу різних груп тиску на формування національної та регіональної політики в умовах суспільства, що трансформується, про партійну діяльність та її роль у соціально-політичному процесі, про вплив глобалізації на зміст діяльності національних еліт і лідерів і т. п.

Друга група робіт, присвячених політичній діяльності, пов'язана з вивченням технологій, використовуваних у сучасній політиці. Велике значення для розробки теми дисертації, особливо питань політичної інженерії, мали роботи Т. Грінберг, Т. Єлохіної, Р. Павленка, Г. Почепцова, О. Соловйова, Ю. Сурміна, Н. Туленкова (осмислення функціональних технологій, якими передбачається раціоналізація й алгоритмізація рольових навантажень різних суб'єктів політичної діяльності); М. Анохіна, І. Василенко, А. Глухової, В. Іванова, А. Ковлера, М. Лебедєвої, В. Матвієнка, О. Морозової, І. Молодих, В. Патрушева (дослідження предметних технологій); Д. Видріна, А. Максимова, О. Цуладзе (аналіз застосування девіантних політичних технологій).

Аналіз ступеня розробленості теми дисертації допоміг зробити висновок, що, незважаючи на значний обсяг і змістову мозаїчність робіт, присвячених деяким сторонам політичної діяльності, цілісне теоретико-методологічне уявлення про неї залишається недостатньо дослідженим сегментом проблемного простору сучасної української політології. В літературі уявлення про політичну діяльність у сучасний період не знайшли чітких формулювань. Викладені окремими авторами відомості щодо цієї проблеми не впорядковано і не приведено в логічну систему знань. У ряді робіт, що базуються на соціально-класовому підході, суть і деякі структурні компоненти політичної діяльності викладені в традиційному тлумаченні і не дають змоги адекватно осмислити розглянутий феномен.

У підрозділі 1.2. «Моделі структурування політичної діяльності у працях стародавніх мислителів» здійснено аналіз праць Конфуція, Платона й Аристотеля в контексті досліджуваної проблеми.

У дисертації констатується існування в давню епоху елітистської парадигми в соціально-політичному й гуманітарно-науковому знанні та повсякденній ментальності. У роботах Конфуція, Платона, Аристотеля, Цицерона, Полібія й ін. зароджуються джерела течії, яка стверджує, що необхідним компонентом будь-якої соціальної структури виступає найвища управлінська або інтелектуальна верства, що визначає розвиток суспільства.

Найбільш давніми із систематично розроблених учень про політичну діяльність можна вважати вчення найвизначнішого китайського мислителя, політичного діяча й педагога Конфуція, який обґрунтував ряд положень про мету, зміст і суб'єкти державної управлінської діяльності. Найвищою метою управління Конфуцій проголосив інтереси народу. Водночас, він був переконаний, що самому народові його власні інтереси незрозумілі і що без освічених конфуціанців-правителів йому не обійтися. Конфуцій уважав, що суспільство має складатися із двох основних категорій: а) тих, хто управляє; б) тих, хто трудиться й кориться.

Критерієм поділу суспільства на ці дві категорії має бути не знатність походження чи багатство, а тільки знання й чесноти (гуманність, почуття обов'язку, справедливість, безкорисливість). Згідно з Конфуцієм, правителеві-політикові слід шанувати «п'ять прекрасних якостей»: «шляхетний чоловік у доброті не марнотратний; примушуючи до праці, не викликає гніву; у бажаннях не жадібний; у величі не гордий; викликаючи повагу, не жорстокий».

Заслуговують на увагу погляди Конфуція на роль чиновників в управлінській діяльності, які покликані стати, з погляду мислителя, вірними й надійними помічниками правителя. Реалізувати своє право на управління державою вони можуть тільки справедливістю, мудрістю й чесністю.

Розглядаючи теоретичну спадщину давньогрецького мислителя Платона, автора 35 діалогів і 13 листів, що дійшли до нас, автор даної роботи констатує, що неминуще значення має платонівське положення про те, що вміння управляти людьми є одним з найскладніших і важкодосяжних умінь. Актуальною є теза мислителя про те, що закон має бути вищий від правителів, які - лише слуги закону.

Твори Аристотеля «Никомахова етика», «Велика етика», «Політика» розкривають різні аспекти світу політичного. Для Аристотеля політика - це державна наука й мистецтво створювати закони, а також політичний досвід, який приходить і який збагачується в результаті участі у тих або інших політичних справах. Найвищою метою державної політичної діяльності для Аристотеля є служіння спільній користі. Методологічне значення для дисертації має аристотелівське положення про політичність як ознаку професійної діяльності політика, яке виражається в тім, що політик має справу із суспільними інтересами, владою, управлінням; його призначення - служіння суспільству, підтримка в ньому законності, правового порядку й соціального миру.

Роблячи висновок, автор вказує, що для даного дослідження є цінними, насамперед, антропоцентризм Конфуція, а також положення Платона й Аристотеля про політичну діяльність як мистецтво, спрямоване на управління суспільними відносинами.

У підрозділі 1.3. «Історико-політологічний аналіз політичної діяльності в науковій літературі (XV-XX ст.)» дисертант аналізує погляди ряду мислителів, що зробили внесок у теоретичне обґрунтування досліджуваного феномена.

Досліджуючи погляди Н. Макіавеллі, дисертант підкреслює, що останній, будучи прибічником цілісності суспільно-політичної системи, започаткував силову інтерпретацію політичної діяльності. Італійський мислитель розуміє політику як сферу владних відносин, рішень і дій, що мають свою логіку, відмінну від логіки людських дій в інших сферах суспільного життя й не зумовлену поняттям морального блага. Згідно з Макіавеллі цілісності суспільства можна домогтися не тільки шляхом узгодження інтересів, а й шляхом придушення тих сил і класів, інтереси яких протилежні інтересам панівного класу.

У дисертації зазначається, що Макіавеллі на конкретно-історичному матеріалі збагачує теорію технологій політичної діяльності. Важливим компонентом цього збагачення є судження мислителя про політичне рішення, що вимагає від державця мудрості й відповідальності, здатності не допустити тиску стороннього інтересу.

Якості політика, з погляду Макіавеллі, викликаються й зумовлюються характером і змістом завдань, які розв'язуються країною в дану епоху. Сильний відбиток на прийоми і способи діяльності накладають загальна й політична культура народу, його менталітет, традиції.

Аналізується роль Т. Гоббса в розвитку теорії політичної діяльності, лейтмотивом політико-правових поглядів якого була ідея самозбереження соціально-політичної системи. Будучи етатистом, прихильником централізації влади й супротивником її поділу, мислитель уважав, що мірою відносної досконалості тієї чи іншої форми правління є, з одного боку, ефективність прийняття й реалізації владних рішень, а з другого боку - політична свобода громадян.

Всі обов'язки правителів, за Гоббсом, можна виразити однією фразою: благо народу - найвищий закон. Конкретизуючи цю тезу, мислитель називає основні напрями політичної діяльності: захист суспільства й держави від зовнішніх ворогів; збереження внутрішнього миру; збагачення громадян у межах, що не загрожують суспільній безпеці; свобода, що не завдає шкоди іншим. Серед технологій володарювання Т. Гоббс істотну роль відводить законам.

У дисертації вказується на певну суперечливість поглядів мислителя. З одного боку, Т. Гоббс викриває багатіїв і виступає захисником прав народу, але, з другого боку, гоббсівське учення не пов'язує ідею договору між сувереном і народом із зобов'язанням відповідальності суверена перед народом. Гоббс не вказує на можливість розірвання договору, через обставини, що склалися.

Досліджуючи соціально-політичні погляди П. Гольбаха, дисертант розглядає як актуальні такі завдання політики, сформульовані французьким мислителем: узгодження й об'єднання інтересів людей для спільної діяльності та досягнення єдиної мети; підпорядкування особистих інтересів, устремлінь і забобонів людей суспільній волі з метою задоволення загальних потреб і зміцнення держави; захист свободи й безпеки кожного громадянина; передбачення ходу подій; проведення розумної зовнішньої політики із сусідніми державами і захист суверенітету країни; виховання громадян, формування їхніх звичаїв; турбота про народонаселення власної країни, проведення ефективної демографічної політики.

Вивчаючи роботи В. Парето «Компедіум із загальної соціології», Г. Моски «Правлячий клас», Р. Міхельса «Соціологія політичної партії в умовах демократії», дисертант звертає увагу на ряд важливих для дослідження висновків і положень: про роль правлячих і неправлячих еліт у політичній діяльності (Парето); про риси представників політичної еліти (Парето); про циркуляцію еліт (Парето); про правлячий клас і його функції в політичному процесі (Моска); про роль державної бюрократії в механізмі політичної діяльності (Моска); про олігархію як неминучу форму великих соціальних структур (Міхельс).

Вагомим є внесок у теорію політичної діяльності М. Вебера. Веберівське визначення політики, а також положення вченого про професіоналізацію політики та якості політика, про легітимність політичного панування і лідерства, про компромісний підхід до взаємовідносин моралі й політики, про партійну діяльність і бюрократію слугують певною методологічною основою для осмислення політичної діяльності автором дисертації.

Марксистський підхід до трактування політичної діяльності автор дисертації розглядає як одну зі складових марксистської парадигми в цілому, що базується на розумінні політики як специфічної форми людської діяльності, детермінованої насамперед виробничими, матеріальними відносинами, панівним способом виробництва. Її мета і зміст визначаються природою класів, їхніми інтересами й потребами.

У дисертації аналізуються погляди М. Бердяєва, І. Ільїна, М. Острогорського, П. Сорокіна - прихильників елітарного підходу до політичної діяльності. Ці мислителі підкреслюють взаємозв'язок елітарного правління зі змістом і характером політичної діяльності.

Заслуговують на увагу погляди М. Бердяєва і П. Сорокіна на аристократію як суб'єкт політичної діяльності. Розвиваючи ідею про правлячу меншість (аристократію), мислителі вказують на небезпеку замкнутості й закритості аристократії, протиставлення себе народові й перетворення на самостійну касту.

М. Бердяєв розглядає аристократію не тільки як соціальну групу, але й як духовне начало.

Методологічну цінність для даного дослідження має вчення М. Острогорського про вирішення протиріч бюрократичної системи партійної діяльності в умовах демократії. Основні положення політичної програми вченого - про відмову від практики інертних партій, що ставлять своєю кінцевою метою владу, а не артикуляцію й агрегування інтересів соціальних груп, про заміну принципу колективної відповідальності персональною відповідальністю міністрів і депутатів, про компетентність, професіоналізм і принциповість у сфері політичного управління - розглядаються в дисертації як принципи аналізу партійної діяльності в сучасних умовах і шляхи підвищення ефективності політичної діяльності в інтересах українського суспільства.

Показуючи позитивне й обмеженість інтерпретації політичної діяльності В.Леніним, автор зазначає, що ленінські праці містять теоретичний потенціал, який сприяє осмисленню політичного радикалізму як виду політичної діяльності, виявленню причин розбіжності споконвічних намірів і кінцевих результатів прихильників радикалізму.

Аналізуючи соціально-політичні погляди М. Драгоманова, І. Франка, М.Грушевського, автор досдідження констатує, що вони, будучи прихильниками антропоцентричного підходу до політичної діяльності, основним критерієм оцінки державних структур і політиків уважали служіння народові. Так, М. Драгоманов, дотримуючись принципів європейського лібералізму, вважав, що завданням прогресивного державного діяча є мінімізація ролі держави у суспільному житті й максималізація свободи особистості, заперечуючи абсолютизацію ролі насильства у політичній діяльності.

Заслуговує на увагу сформований І. Франком ідеал політичного лідера й політичного діяча. Політик, з погляду І. Франка, має бути здатний розуміти свій народ і виражати його інтереси, вести його за собою, не звертаючи уваги на особисті проблеми й тимчасові конфлікти з послідовниками.

Що ж стосується творчості і практичної діяльності М. Грушевського, то, будучи соціалістом за своїми переконаннями, він значно вплинув на визвольний рух українського суспільства в перші десятиліття XX ст., а також на розвиток теорії політичної діяльності. Як учений і політичний діяч М. Грушевський виступав прихильником моральної політики, квінтесенцією якої є служіння народові своєї країни, був прибічником пошуку згоди і компромісів між різними політичними силами.

У дисертації аналізуються соціально-політичні погляди В. Липинського й Д. Донцова, які розвивали теорію політичної діяльності відповідно: а) у рамках доктрини української монархічної державності; б) у руслі концепції волюнтаризму й інтегрального націоналізму.

Підбиваючи підсумки аналізу політичної діяльності в науковій літературі (ХV - ХХ ст.), дисертант констатує, що в цей історичний період набули обґрунтування та розвитку такі ідеї й положення як походження і природа політичної діяльності, інститути і суб'єкти політики, характер і принципи державного управління, технології володарювання.

У другому розділі «Сучасні концепції політичної діяльності» на підставі критичного розгляду її трактувань у західноєвропейській, російській та українській політичній науці розробляється краща логіка дослідження політичної діяльності, визначаються її сутність, структура, спрямованість, узагальнюється й конкретизується уявлення про досліджуваний феномен як систему суб'єктно-об'єктно-суб'єктних відносин.

У підрозділі 2.1. «Сутність політичної діяльності та її структурні компоненти» автор фокусує увагу на з'ясуванні концепту «політичне». На підставі аналізу поглядів Х. Арендт, П. Бурдьє, Ж. Денкена, Б. Сутора, ряду українських і російських учених обґрунтовується висновок, що політичне, будучи складним і багатогранним явищем, охоплює сукупність відносин, інститутів, процесів, пов'язаних із владою, державним устроєм і державним правлінням. Будь - яка проблема набуває політичного характеру, якщо вона пов'язана з інтересами соціальних груп або суспільства в цілому й потребує для свого регулювання (розв'язання) влади й підпорядкування.

Політична діяльність розглядається як вид соціальної активності, що базується на використанні політичної влади та її ресурсів, спрямований на регулювання й узгодження соціальних інтересів і відносин з метою розвитку суспільства як цілісної системи.

Сутність політичної діяльності полягає в наявності кооперативних і водночас ієрархізованих взаємодій панівних і підвладних, орієнтованих на пріоритетний розподіл ключових ресурсів спільності (суспільства в цілому) на користь найбільш перспективних (з погляду панівних) структур та узгодження їхніх приватних інтересів із суспільними потребами з метою подальшого самозбереження й розвитку соціуму.

На думку автора дослідження, політичній діяльності властиві такі ознаки: використання у процесі її здійснення політичної влади й різноманітних ресурсів; спрямованість на зміну або розвиток явища в цілому, чи то село, чи місто, область, держава; асиметричний характер диспозицій політичних гравців, що вказує на розбіжність підходів політиків до оцінки соціальних процесів, їхніх ресурсів, до визначення шляхів розв'язання соціальних проблем і протиріч; конкурентний тип взаємодії суб'єктів політичної дії; багаторівневість міжгрупової політичної взаємодії; ризиковість, негарантованість у своїх результатах; здійснення на професійній основі та використання як провідної технології політичного рішення.

У роботі показано, що політична діяльність, будучи системою суб'єктно-об'єктних відносин і взаємодій, має складну структуру, яка включає суб'єкти, об'єкти, технології та результати цієї діяльності. Слідом за П. Бурдьє, Ю. Качановим, О. Борисенковим, автор вважає, що справжнім суб'єктом політичної діяльності може вважатися тільки той, хто володіє політичною владою і здатний професійно розпоряджатися нею.

Автор поглиблює уявлення про політичну суб'єктність - якісну характеристику актора політичної діяльності, що виражається у здатності до свідомих, суверенних, раціональних і передбачуваних політичних дій.

У підрозділі 2.2. «Типологія та спрямованість політичної діяльності» проаналізовано підходи до класифікації політичної діяльності, зазначається, що проблема типології політичної діяльності є досить складною і, водночас, актуальною. В 1990-і роки зроблено лише перші, але загалом вдалі спроби її розв'язання.

Не заперечуючи існуючі в літературі підходи до типології політичної діяльності, автор пропонує типологізувати останню за такими критеріями: суб'єкт політичної діяльності; рівень функціонування у політичній системі; особливості міжсуб'єктних (суб'єктно-суб'єктних) взаємодій у рамках існуючої політичної влади, а також між владою і соціальним середовищем; мотиваційні характеристики політичної діяльності; ступінь інституціоналізації політичної діяльності; рівень професіоналізму політичної діяльності.

У підрозділі сформульовано авторське розуміння спрямованості політичної діяльності. Дисертант обґрунтовує положення про те, що спрямованість політичної діяльності, зумовлюючись сукупністю об'єктивних і суб'єктивних факторів, які склалися в країні, може мати мінімум три моделі реалізації. Перша модель - спрямованість на реалізацію переважно суспільно значущих цілей, проектів, завдань; друга - спрямованість на здійснення переважно кланових та інших, егоїстичних за своєю суттю, цілей і задумів; третя модель - спрямованість, яка забезпечує на практиці відносно безконфліктне поєднання суспільних, групових та індивідуальних інтересів.

У дисертації аргументується теза про те, що одним з основних протиріч, пов'язаних з реалізацією суспільно значущої моделі спрямованості політичної діяльності в Україні, є невідповідність рівня професійної компетентності, відповідальності й морального розвитку багатьох суб'єктів політичної діяльності реальним цілям і завданням українського суспільства. Політики України роз'єднані в ціннісному відношенні, з ряду принципових питань внутрішньої і зовнішньої політики.

У підрозділі 2.3. «Політична діяльність як суб'єктно-об'єктно-суб'єктні відносини», спираючись на суб'єктно-діяльнісний і конфліктно-дискурсний підходи, проаналізовано практику взаємодій суб'єкта й об'єкта, а також суб'єктів політики між собою у процесі здійснення політичних практик. Показано, що в умовах української політичної системи становлення і розвиток інституціональних суб'єктів політичної діяльності відбувається складно і суперечливо. Суб'єкти політичної діяльності досить часто діють непрофесійно, асинхронно, переслідуючи приватний, егоїстичний інтерес. Мають місце і відтворення як колишніх схем політичної діяльності, так і стереотипне виконання новими політичними структурами колишніх функцій.

Тому настільки пильна увага до проблеми взаємодії інституціональних суб'єктів політичної діяльності. Результати дослідження демонструють, що в діяльності національних і регіональних політиків досить сильні суб'єктивні фактори, зумовлені недосконалою правовою базою, частою зміною апарату владних структур, динамічно змінюваною суспільно-політичною обстановкою.

У дисертації проводиться думка про слабку підтримку масами політичних рішень українських політиків у період після 1991 р. (за винятком активності українських громадян восени 2004 р.). Це пояснюється реакцією українського суспільства на помилки та прорахунки суб'єктів політичної діяльності, нехтування ними суспільних інтересів, загальноприйнятих моральних норм.

Обґрунтовується, що зв'язок успішності реалізації політичних рішень із підтримкою їх суспільством досить суперечливий і на різних етапах політичного процесу виявляється й реалізується з різним ступенем вираженості. Характер, зміст і форми цього зв'язку зумовлюються не тільки проголошеними метою і програмами, але і сформованою конкретною соціально-політичною ситуацією, ходом і соціальними наслідками перетворень, рівнем професіоналізму й відповідальності політиків, станом громадянської та політичної культури мас.

З огляду на специфіку українського політичного поля автор дослідження, крім офіційних суб'єктів політичної діяльності, аналізує суб'єкти невиборної влади, які впливають на процеси формування й реалізації політики: бюрократії, групи інтересів, корпоративізм.

У роботі простежується тенденція політизації бюрократії, що пов'язується:

а) з можливостями бюрократії брати участь у розподілі та розміщенні ресурсів, що істотно впливають на життєдіяльність суспільства, регіону;

б) із професіоналізмом цієї соціальної групи.

Держслужбовці найчастіше більш компетентні в ряді питань, ніж політики. Складна ситуація в Україні погіршується невизначеністю, нечіткістю правил, що встановлюють сферу компетенції бюрократії, а також нерідким відступом від дотримання на практиці «Закону України «Про державну службу», прийнятого в 1993р.

Дотримуючись точки зору, що політизація бюрократії є об'єктивним процесом, автор уважає актуальним не сам процес політизації, а характер професійного поводження бюрократії як специфічної соціальної групи в умовах політизації. Одна справа, якщо бюрократія всупереч політичній настанові політичного керівника, нелегально сприяє якій-небудь політичній силі, групі інтересів у здійснюваній ними політиці, тим самим порушуючи принципи держслужби й обов'язку державного службовця. Такий тип політизації потрібно розглядати як нелегітимний, що завдає шкоди меті політичної діяльності. Зовсім інший за характером тип політизації виникає, якщо бюрократія неупереджено будує відносини з різними групами інтересів, діє, виходячи з погоджених мети і завдань політичної діяльності.

Утвердження демократичних норм відносин між політиками й бюрократією в Україні пов'язане, насамперед, з підвищенням професіоналізму політиків, а також із законодавчим розмежуванням політичних і адміністративних посад у системі держслужби, чітким правовим визначенням порядку призначення та звільнення, характеру повноважень і відповідальності осіб, що займають такі посади.

Вирішальним чинником, що визначив розвиток відносин суб'єктів політичної діяльності та корпоративних утворень в Україні, стало зрощування влади й великого капіталу під час розподілу державної власності та подальшого переділу ринку. У ході перетворень в економічній сфері, що мали виражений антинародний характер, бюрократичний корпоративізм трансформувався в олігархічний, що сприяло посиленню політизації корпоративних утворень. У дисертації зазначається, що характер і масштабність залучення фінансово-промислових груп (ФПГ) до політичного процесу залежить не тільки від сукупного капіталу олігархічної групи, але й від прийнятих на даному етапі розвитку країни правил гри між державою та ФПГ. У цьому напрямі ніяка інша група громадян не може навіть віддалено зрівнятися з великим бізнесом за ефективністю діяльності. До основних форм впливу ФПГ на характер і зміст політичної діяльності можна віднести: участь у формуванні найвищих органів влади; контроль за призначеннями на найвищі державні посади; фінансування виборчих кампаній окремих політичних сил і політиків; ініціювання створення політичних партій та їх спонсорування; купування посад у структурах центральної й регіональної виконавчої влади та ін.

У підрозділі формулюється сукупність заходів, спрямована на поворот корпоративізму від «олігархічного» до «демократичного»: прийняття нормативних актів, що забезпечують переведення відносин суб'єктів політичної діяльності та суб'єктів інтересів великого бізнесу у правове поле; укладення довгострокових компромісних угод про зобов'язання й відповідальність суб'єктів двох зазначених сторін; створення легальних форм лобіювання для того, щоб їх можна було контролювати тощо.

У висновках по другому розділу вказується, що компоненти, які входять до системи політичної діяльності, утворюють соціально-політичний механізм, призначення якого - забезпечення політико-адміністративного керівництва й управління суспільними відносинами. Прогресивна трансформація українського суспільства й держави об'єктивно потребує негайного вдосконалення суб'єктно-об'єктно-суб'єктних відносин у системі політичної діяльності.

Третій розділ «Становлення політичних партій України як суб'єктів політичної діяльності» містить аналіз діяльності українських партій у контексті їхнього розвитку й участі в політичному трансформаційному процесі сучасної України.

...