Трансформація концепції нейтралітету в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327.001.73:341.214:316.32(043.3)

Трансформація концепції нейтралітету в умовах глобалізації

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Мельник Наталія Анатоліївна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Захист відбудеться 28 жовтня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (01030, Київ, вул. Леонтовича, 5; т. 239-66-60).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (01030, Київ, вул. Леонтовича, 5).

Автореферат розісланий 24 вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

глобалізація концепт нейтралітет

АНОТАЦІЯ

Мельник Н.А. Трансформація концепції нейтралітету в умовах глобалізації). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 2008.

В дисертації досліджується трансформація концепції нейтралітету під впливом процесів глобалізації в контексті змін у зовнішньополітичних пріоритетах країн-нейтралів, спричинених еволюцією інституту нейтралітету. В ході дослідження доведено, що трансформації, які зазнав інститут нейтралітету протягом свого існування, свідчать про його динамічність і продуктивність.

В дисертації досліджено сучасний стан, перспективи та концептуальні засади інституту нейтралітету; визначено і комплексно розглянуто місце нейтралітету в структурі міжнародних відносин; проаналізовано і вдосконалено класифікацію видів і форм нейтралітету; з'ясовано особливості впливу глобалізаційних процесів на сутність концепції нейтралітету; визначено основні аспекти трансформації концепту нейтралітету, які детерміновані глобалізацією; доведено, що загальною тенденцією, характерною для всіх нейтральних країн в умовах глобалізації, є активізація зовнішньополітичної діяльності, розширення співробітництва з міжнародними організаціями в економічній, політичній і безпековій сферах; визначено і комплексно розглянуто вірогідні перспективи подальшого розвитку концепту нейтралітету в умовах розширення європейської інтеграції та формування системи європейської безпеки; доведено теоретичну можливість і доцільність формування зовнішньополітичного курсу України на засадах нейтралітету і позаблоковості на етапі міжнародної самоідентифікації країни та утвердження головних зовнішньополітичних пріоритетів.

Ключові слова: нейтралітет, концепція нейтралітету, інститут нейтралітету, постійний нейтралітет, політика нейтралітету, позаблоковість, неприєднання, глобалізація, європейська інтеграція.

АННОТАЦИЯ

Мельник Н.А. Трансформация концепции нейтралитета в условиях глобализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова. - Одесса, 2008.

В диссертации исследуется трансформация концепции нейтралитета под воздействием процессов глобализации. Анализируются возможности адаптации нейтралитета как феномена международной практики к современной системе международных отношений.

Характеризуются и классифицируются основные формы и типы нейтралитета, прослеживается зависимость эволюции концепции и нейтралитета от трансформации системы международных отношений, анализируются этапы международно-правового закрепления института нейтралитета, определяются концептуальные различия категорий «нейтралитет» и «внеблоковость».

Анализируются аспекты модернизации концепции нейтралитета под воздействием трансформации мирового контекста. Доказывается, что процессы глобализации, углубление европейской интеграции и геополитические изменения, случившиеся в конце 80-х - в начале 90-х годов ХХ века детерминировали сущностную трансформацию концепции нейтралитета. Это проявилось, прежде всего, в резкой активизации внешней политики нейтральных стран, причем не только в экономической и гуманитарной областях, но и в сфере системы безопасности.

Анализируются основные направления и приоритеты внешней политики стран, имеющих нейтральный статус, аспекты сотрудничества с Европейским Союзом и различными международными организациями, рассматривается геостратегическое значение вступления Австрии, Швеции и Финляндии в ЕС, акцентируется внимание на развитии контактов нейтральных стран с НАТО. Таким образом, аргументируется вывод о существенном пересмотре предыдущего содержания концепции нейтралитета в условиях глобализации и постбиполярного мира. Доказывается, что, несмотря на размывание классического понимания концепции нейтралитета, нейтральные страны (кроме Австрии, где имеют место серьёзные споры в общественном мнении и политических элитах по поводу сохранения нейтралитета) не намерены отказываться от преимуществ нейтрального статуса и, наоборот, стремятся к наиболее выгодной его адаптации к современным реалиям.

Анализируются теоретические возможности и перспективы формирования внешнеполитического курса Украины на основе нейтралитета и внеблоковости. Доказывается продуктивность использования внеблокового статуса для Украины в качестве временной основы внешней политики на период четкого определения геостратегических приоритетов и самоидентификации.

Ключевые слова: нейтралитет, концепция нейтралитета, институт нейтралитета, постоянный нейтралитет, политика нейтралитета, внеблоковость, неприсоединение, глобализация, европейская интеграция.

SUMMARY

Melnyck N.A. Transformation of neutrality concept in the conditions of globalization. - Manuscript.

Thesis for acquiring scientific degree of the candidate of political science in the specialty 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Odessa National University I.I. Mechnikov. - Odessa, 2008.

Transformation of the concept of neutrality under the influence globalization process in the context of changes in external political priorities of the neutral states because of the evolution of the institute of neutrality is examined in the thesis. In the course of investigation it was proved, that transformation, which the institute of neutrality noticed during its existence, testifies about its activeness and production.

In the thesis it is investigated the modern situation, perspectives and conceptual ambushes of the institute of neutrality; marked and the fully over watched place of neutrality in the structure of international relations; analyzed the classification of neutrality forms; decided upon the special features of globalization influence on the essence of neutrality concept; defined the main aspects of transformation of the neutrality concept, determined by globalization; it is proved that the main tendency is activization of international political work, enlargement of cooperation with international organizations in economic, political and safety spheres; defined and fully investigated probable perspectives of subsequent evolution of neutrality concept in the conditions of Eurointegration enlargement and the system of European security formation; proved the theoretical course formation possibility of Ukrainian foreign policy on the ambushes of neutrality and political coalitions' excludance on the stage of international self-identification of the state and establishment of the main external political priorities.

Key words: neutrality, neutrality concept, institute of neutrality, constant neutrality, neutrality politics, political coalitions' excludance, non-alignment, globalization, European integration.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлена тими суттєвими визначальними змінами, які привносять в концепт нейтралітету процеси глобалізації. Аналіз передумов і чинників виникнення, сутності нейтралітету в різні історичні епохи, його розвитку та поступової еволюції є важливою умовою для створення всебічного уявлення про зміни, які відбулися внаслідок розпаду біполярної системи міжнародних відносин та поглиблення процесів глобалізації і наклали відбиток на сучасне розуміння змісту нейтралітету.

Поглиблення глобальної взаємозалежності, світової і європейської інтеграції формують умови, що суттєво змінюють дотеперішній зміст інституту нейтралітету. Процеси глобалізації значно скорочують сфери реалізації концепту й політики нейтралітету, фактично втягуючи нейтральні країни в справи всього міжнародного співтовариства. Таким чином, нейтрали мають пристосувати інститут нейтралітету до обставин, що змінилися аби не опинитися перед загрозою бути відкинутими від світових процесів. Однак в сучасному світі, в умовах постбіполярної системи міжнародних відносин, основні складові якої (в тому числі система європейської безпеки) перебувають в стані розбудови, існує чимала кількість суперечливих інтересів та інтересів, які переплітаються. Досвід останніх десятиліть свідчить, що саме нейтралітет, як основа зовнішньополітичної діяльності досить часто допомагає уникнути конфронтації, користуючись при цьому всіма перевагами міжнародного співробітництва. Процеси формування багатополярного, плюралістичного світу обумовили новий етап еволюції концепту нейтралітету, привели до виникнення нових нетрадиційних проявів політики нейтралітету. З'ясування суті нейтралітету, так само як і політики позаблоковості, можливостей адаптації нейтрального статусу до сучасних умов є безумовно актуальним для утвердження позицій України в міжнародних відносинах, для визначення її зовнішньополітичного курсу з метою найбільш ефективного забезпечення національних інтересів України в економічній, політичній та безпековій сферах. Як нова держава Україна прагне знайти свою геополітичну ідентичність, усвідомити себе в геополітичному контексті, визначити реальні національні інтереси та виробити стратегію і тактику їх реалізації. Вирішувати ці завдання Україна мусить враховуючи, що перебуває у сфері впливу декількох центрів сили, насамперед, Європейського Союзу та Росії. Отже, усвідомлення переваг і недоліків позаблоковості сьогодні є вкрай актуальним для нашої країни.

Актуальність дослідження полягає також в тім, що вивчення життєздатності одного з феноменів системи міжнародних відносин дає можливість показати переваги і недоліки застосування концепту нейтралітету на прикладі Австрії, Швейцарії і Швеції з метою врахування їх при реалізації нашою державою збалансованої зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної стратегії.

Феномен глобалізації суттєво впливає майже на всі сфери суспільного, політичного й міжнародного життя. В умовах постбіполярного світу це означає - країни, які мають нейтральний статус або розбудовують свою зовнішню політику на принципах нейтралітету, повинні віднайти відповідність концепту нейтралітету і форми його адаптації сучасним умовам. Таким чином, теоретично і практично актуалізується потреба поглибленого дослідження наукової проблеми, пов'язаної з визначенням основних аспектів трансформації інституту нейтралітету за умов глобалізації, яка, до речі, поки що не отримала належного висвітлення в українській та зарубіжній політичній науці. Системне уявлення про перспективи і доцільність формування зовнішньополітичного курсу України на нейтральних засадах є іншою складовою наукової проблеми, що розв'язується в цій дисертації.

Новизна постановки проблеми дослідження обумовлена важливим значенням концептуального забезпечення змін в зовнішньополітичних пріоритетах нейтральних країн, визначення геополітичної ідентичності, еволюції їх ролі в системі міжнародних відносин та системі європейської безпеки. Членство в ЄС або всебічне розширення зв'язків з європейською спільнотою, перспективи співробітництва з Північноатлантичним альянсом досить суттєво змінюють попередній зміст концепту нейтралітету. Відповідна еволюція концепту і загалом інституту нейтралітету зумовлена процесами глобалізації й інтеграції, що визначають протягом останніх десятиліть основні тенденції світового (і європейського в тому числі) розвитку в сфері політики, економіки, міжнародних відносин і безпеки, культури.

Проблема є вкрай актуальною для України. В Декларації про державний суверенітет України 1990 року і в декількох програмних документах перших років існування незалежної української держави зазначалося прагнення України будувати свою зовнішню політику на нейтральних засадах. Проте згодом від декларованих намірів майже відмовились. Подальший розвиток концепцій зовнішньополітичного курсу нашої країни відображав намагання визначити геополітичні й геостратегічні пріоритети України, причому досить часто це визначення обумовлювалось політичними й економічними інтересами правлячої еліти більшою мірою, ніж національними інтересами України. Власне сьогодні в Україні ще триває процес визначення суті національних інтересів, пошуку геополітичної ідентичності, усвідомлення себе в контексті розвитку світової цивілізації. Таким чином, дослідження перспектив, що відкриваються для України як позаблокової держави (навіть тимчасово), є безумовно доцільним, а концептуальне детермінування напрямків трансформації концепту нейтралітету вчасним.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах комплексної наукової теми кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова «Міжнародні відносини і політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), яка зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових установ нашої країни.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження трансформації концепту нейтралітету під впливом процесів глобалізації в контексті змін у зовнішньополітичних пріоритетах країн-нейтралів, спричинених еволюцією інституту нейтралітету.

Відповідно до поставленої мети, авторка визначила такі дослідницькі завдання:

1.Систематизувати типи і форми нейтралітету, як відображення розвитку концепту нейтралітету.

2.Визначити чинники, пов'язані з процесами глобалізації, що детермінують трансформацію концепту нейтралітету.

3.Дослідити особливості еволюції інституту нейтралітету шляхом порівняння його розвитку в зовнішній політиці європейських країн.

4.Визначити перспективи подальшої трансформації концепту нейтралітету в умовах поглиблення глобалізації, розбудови багатополярної системи міжнародних відносин, формування нової системи європейської безпеки, а також збільшення міжнародного впливу країн-нейтралів.

5.З'ясувати перспективи політики нейтралітету і позаблоковості як основи розбудови зовнішньої політики України; доцільність нейтрального і позаблокового курсу в контексті визначення геостратегічних пріоритетів і геополітичної ідентичності України.

Об'єктом дослідження є інститут нейтралітету, а предметом - трансформація концепту нейтралітету в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дисертаційної роботи авторка творчо використовувала наступні методи: в першу чергу, загальнонаукові методи дослідження суспільних процесів - емпіричний, історичний, аналітичний, компаративістський, системного аналізу; специфічно-історичні методи - хронологічно-проблемний та порівняльно-історичний, а також загально-логічні методи дослідження.

Хронологічні межі дослідження, з одного боку, обумовлені об'єктом наукової уваги дослідниці; - з іншого - власне предметом аналізу і концептуальним підходом до оцінки явища нейтралітету, котрими передбачається системне вивчення проблеми трансформації концепту нейтралітету в різних країнах в умовах глобалізації.

Авторська наукова гіпотеза полягає в тім, щоб на основі аналізу досвіду дотримання нейтралітету в деяких європейських країнах довести можливість його ефективного використання й для України, яка опинилася в непростій ситуації само ідентифікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

Здійснено цілісний аналіз праць представників західноєвропейської політичної науки, присвячених спектру проблем, пов'язаних з еволюцією концепту нейтралітету, визначено основні напрямки зовнішньополітичної думки Швеції, Швейцарії, Австрії.

Проведено комплексне дослідження місця і ролі нейтралітету в структурі міжнародних відносин. Вдосконалена систематизація видів і форм нейтралітету; визначено взаємозв'язок виникнення і утвердження нових форм нейтралітету зі змінами в системі міжнародних відносин.

Розширено діапазон дослідження еволюції концепту нейтралітету через аналіз міжнародного стану та зовнішньої політики декількох нейтральних європейських країн.

З'ясовано ступінь впливу процесу глобалізації на сутність концепту нейтралітету; визначено аспекти трансформації концепту нейтралітету під впливом глобалізації; намічені логічні перспективи подальшого розвитку концепту нейтралітету в умовах поглиблення європейської інтеграції та формування нової системи європейської безпеки.

Визначено теоретичну можливість і доцільність тимчасової розбудови зовнішньополітичного курсу України на засадах позаблоковості.

Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає у всебічному, комплексному та прогностичному аналізі трансформації концепції нейтралітету в умовах глобалізації. Це дослідження може бути використане для таких практичних результатів: при складанні і викладанні навчальних курсів “Історія міжнародних відносин” та “Зовнішня політика країн Західної Європи”; співробітниками державних установ, що займаються розробкою і практичним втіленням зовнішньої політики України відносно нейтральних держав з метою розширення і поглиблення зв'язків нашої країни зі Швейцарією, Австрією, Швецією, Фінляндією та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: “США, НАТО і Росія: контекст стабільності в Європі і національна безпека України” (м. Київ, лютий 2007 року), “Роль парламенту у сфері національної безпеки і оборони” (м. Київ, квітень 2007 року), а також засіданнях Одеського міського наукового семінару з історії, теорії, історіографії міжнародних відносин (м. Одеса, листопад 2006 року). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (2004 - 2007 роки).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 7 статтях, 5 з яких надруковані в наукових виданнях, визначених ВАК України фаховими з політології.

Структура роботи зумовлена її об'єктом, предметом, метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, науково-теоретичного розділу, двох основних розділів, 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи - 146 сторінок. Список використаних джерел українською, російською, англійською та німецькою мовами становить 293 найменування (27 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, мета й завдання, хронологічні рамки, зазначені основні методи дослідження, його практичне значення, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, а також апробацію основних висновків і теоретичних положень дисертації.

Розділ 1 ”Концептуальні засади та джерельно-документальна база дослідження” складається із двох підрозділів. Розділ має на меті з'ясування теоретико-методологічної основи дослідження і аналіз стану вивченості проблеми.

В підрозділі 1.1. „Теоретико-методологічні основи дослідження” визначено ряд основних методів, використання яких найбільшою мірою відповідає виконанню мети і завдань дослідження. Аргументовано, що метод системного аналізу дає можливість дослідити поставлену в дисертації проблему як в цілому, всебічно, так і окремі її елементи, повніше розкривши їхнє значення й особливості взаємодії. Міжнародні відносини розглядаються в роботі як система, а європейські нейтральні і позаблокові країни як елементи цієї системи, що пов'язані між собою причинно-наслідковими зв'язками. Компаративний підхід дає змогу дослідити особливості нейтралітету в політиці окремих країн, простежити їхню еволюцію та спрогнозувати можливості збереження цих феноменів міжнародних відносин в майбутньому.

В процесі визначення теоретичних засад дисертації, якими є дефініції та наукові ідеї, сформульовані відомими дослідниками феномену нейтралітету Б.Е. Нольде, Б.В. Ганюшкіним, О. Тіуновим, У. Пайпер та ін., констатовано розбіжності щодо розуміння сутності та етапів формування концепції нейтралітету. Ґрунтовно проаналізована еволюція концепції й інституту нейтралітету в історико-правовому контексті, систематизована і вдосконалена класифікація типів та форм нейтралітету.

Акцентована увага на чинниках виникнення та еволюції основних типів нейтралітету, що існують в сучасній системі міжнародних відносин - класичному (за прикладом Швейцарії і Швеції) та „накопиченому” нейтралітету австрійського зразка. Досліджена залежність трансформації концепту й інституту нейтралітету від стану та особливостей розвитку міжнародних систем. Проаналізована специфічна форма нейтралітету - політика нейтралітету. Аргументовано, що, на відміну від інституту нейтралітету, політика нейтралітету (нейтралізму) є феноменом „холодної війни”.

Констатовано розбіжність категорій „нейтралітет” і „позаблоковість”. Нейтралітет розглядається як особливий міжнародно-правовий статус, який має бути підтверджений національним або міжнародним законодавством (договором). Позаблоковість - як особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує подібного підтвердження і може бути змінений будь-коли в односторонньому порядку. Визначальним елементом нейтралітету є неучасть у військових блоках і діяльності міжнародних миротворчих сил. Позаблоковий статус не забороняє укладати оборонні угоди з окремими державами, а також дозволяє відрядження військового контингенту у складі миротворчих сил міжнародних організацій. Нейтральний і позаблоковий статус ніяк не обмежує можливості країни сфері міжнародних економічних відносин.

В підрозділі 1.2. „Стан вивченості проблеми” проаналізовано існуючу літературу щодо проблем нейтралітету, а також окреслена джерельна база дослідження. Відзначено, що проблема трансформації концепту нейтралітету під впливом глобалізації, попри всю її актуальність, є однією з найменш досліджених як європейською, так і українською політичними науками. Однак сутність концепту нейтралітету, його еволюція і особливості реалізації в практичній площині міжнародних відносин докладно аналізувались і західноєвропейською, і російською, і радянською суспільними науками. Отже, деякі аспекти проблеми, що досліджується в цій дисертації, вже достатньо вивчені в політичній науці, а деякі тільки входять в орбіту наукових розробок.

В основу аналізу історіографії проблем нейтралітету було покладено проблемний принцип, оскільки різні теоретичні школи в міжнародних дослідженнях значно не відрізняються в аксіоматиці концепції нейтралітету. В радянській історіографії існує декілька узагальнюючих праць, в яких досліджується феномен нейтралітету. Їх спільними ознаками є широка документальна база і яскрава ідеологічна спрямованість, властива всім гуманітарним працям того часу. Однак ідеологізація висновків не применшує значення цих наукових доробків і дослідження фактичного матеріалу, уведення в науковий обіг нових джерел щодо процесу становлення нейтралітету. До таких праць слід віднести монографії Б.Н. Ганюшкіна, Ю.М. Прусакова, О.І. Тіунова, Л.А. Моджорян. В працях Б.Н. Ганюшкіна вперше в радянській історіографії розроблена класифікація видів і форм нейтралітету, простежена еволюція формування нейтралітету під час війни і постійного нейтралітету, визначені дефініції видів нейтралітету. Згодом вивчення цих проблем було поглиблено в роботах О.І. Тіунова, котрий трансформації концепції нейтралітету досліджував у контексті міжнародного права. О.І. Тіунов запропонував дефініцію позитивного нейтралітету, визначаючи таким чином явище більш відоме як політика неприєднання. Радянська історіографія окремих країн-нейтралів досить обмежена, оскільки даний напрямок в зовнішній політиці СРСР ніколи не був пріоритетним. Більш менш серйозна увага приділялась особливостям історії й політики Швейцарії. Найвідомішими дослідженнями є праці О. Афанасьєвої, Г.П. Драгунова, В.С. Лаврова, В.А. Мазохіна, В.В. Могутіна, Л.В. Сабельникова, В. Целлера.

Констатовано, що в українській, як і в російській політичній науці відсутні комплексні дослідження проблем інституту нейтралітету і трансформації його концепту в умовах глобалізації в тому числі. Існуючі публікації загалом торкаються деяких окремих аспектів і мають формат статей - це праці В. Вдовенко, В. Ціватого, С. Авраменка, А. Бевлера, К. Воронова, Д. Гедекова, В. Дорохіна, В. Кружкова, А. Лященка, М. Малека, Т. Новотного, Ю. Оніщенка, В. Петровського, В. Соколова, О. Степанова, Г. Яворської. Окремо слід відзначити праці В.М. Вдовенко, в яких запропоновані авторські визначення понять “нейтралітет” і “позаблоковість”, що найбільш адекватно стосуються сучасної системи міжнародних відносин; досліджено політику нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки і обгрунтовано доведено, що нейтральний статус залишається ефективним засобом політики держави в умовах нестабільності міжнародної системи, і таким чином, може використовуватися державами, які перебувають у стані геополітичної ідентифікації.

Загальні проблеми глобалізації, аналіз окремих аспектів глобалізаційних процесів становлять значну частину досліджень в сучасній політичній науці. Це монографії Е. Азроянца, Б. Губського, О. Панаріна, К. Семенова, С. Удовика; статті А. Арсеєнка, В. Бодрова, А. Гальчинського, В. Горбатенка, Н. Горіна, А. Данілова, Г. Дилигенського, Н. Загладіна, Н. Іванова, В. Іноземцева, Є. Кузнєцової, М. Інтрилігейтора, В. Клочка, І. Коваля, В. Коллонтай, О. Коппель, З. Луцишин та інших.

Особлива увага в дисертації приділяється проблемі нейтралітету і позаблоковості України. Аналіз існуючої наукової літератури дозволяє констатувати, що розвиток концепту нейтралітету щодо України не є глибоко розробленою проблемою. Серед загального наукового доробку з досліджень зовнішньополітичних пріоритетів та еволюції зовнішньої політики України слід відмітити дослідження С. Андрущенка, О. Антонюка, Б. Гаврилишина, В. Гречанінова, О. Дергачова, В. Заблоцького, М. Капітоненка, В. Копійки, О. Коппель, В. Кременя і В. Ткаченка, В. Литвина, В. Мадіссона і В. Шахова, В. Манжоли, М. Михальченка, Ф. Рудича та інші.

Питання, пов'язані з концепцією нейтралітету, не відносяться до тих, що широко вивчаються західноєвропейською політичною наукою. Серйозного поштовху подальшому дослідженню проблем нейтралітету надали зміни, що сталися у світовій політиці у зв'язку з розпадом біполярної системи, формуванням нового міжнародного устрою і системи безпеки. Грунтовно досліджена трансформація концепції нейтралітету, пристосування її до умов світової політики, що змінювалися в працях Б. Віллердінга, С. Мартенсона, У. Пайпер, А. Мока, Х. Арнолда, Б. Ауфферманна, А. Барза, Р. Бека, Р. Х'юга, А. Ловрека, С. Фріка, О. Ратколба, К. Брюннера, К. Земанека та інших. Перспективи розвитку зовнішньої політики Австрії досліджують Е. Рейтер, М. Гехлер, Е. Сухаріп, В. Хюммер, причому більшість з них прогнозують відхід країни від принципів нейтралітету. Класичний нейтралітет Швейцарії та Швеції, форми й умови участі цих держав у процесах європейської інтеграції - тема досліджень Д. Шиндлера, Ф. Мюхема, М. Гебріела, Е. Россандера, А. Шеллера та інших.

Джерельну базу дисертації складають декілька груп документів. Насамперед, це договори й угоди щодо нейтрального статусу європейських країн, які дають змогу дослідити еволюцію концепту й інституту нейтралітету в Європі. Друга група джерел презентована документами, пов'язаними з концептуальним формуванням і реалізацією зовнішньої політики України. Особливістю дисертації є введення в науковий обіг і широке використання документів МЗС України - аналітичних та інформаційних довідок щодо внутрішнього розвитку і зовнішньої політики Австрії, Швеції, Швейцарії, а також стану їхніх двосторонніх відносин з Україною. Це дало можливість дисертантці оперувати найбільш новою і достовірною інформацією, простежити еволюцію відносин України з нейтральними європейськими державами.

Розділ 2 „Нейтральні держави в європейських відносинах ХХ - початку ХХІ ст.” складається із двох підрозділів. Розділ має на меті дослідити еволюцію концепту нейтралітету в контексті європейських відносин ХХ - початку ХХІ ст. і з'ясувати здатність його до пристосування щодо міжнародних умов, які змінюються.

В підрозділі 2.1. „Трансформація зовнішньополітичної концепції Швейцарської Конфедерації” аналізується еволюція зовнішньої політики країни, чий статус є прикладом класичного нейтралітету. Констатовано, що нейтральний статус в комплексі з економічними чинниками та продуманою й збалансованою, такою, що відповідала вимогам сформованої кон'юнктури, зовнішньою політикою допомогли Швейцарії уникнути участі в обох світових війнах. Досить послідовна політика постійного нейтралітету сприяла зміцненню міжнародного становища країни і протягом функціонування біполярної системи міжнародних відносин. Доводиться, що загалом головною тенденцією як розвитку концепції нейтралітету Швейцарії, так і формування зовнішньої політики протягом другої половини ХХ ст. стала подальша активізація діяльності держави на міжнародній арені. Активне співробітництво Швейцарії в рамках багатьох міжнародних організацій, наприклад, тих, що входять до структури ООН, СОТ, ЄАВТ та інших, ефективно сприяло зростанню впливу країни (як економічного, так і політичного) в системі міжнародних відносин.

На початку ХХІ ст. зовнішньополітичний курс Швейцарії визначається традиційним принципом “постійного та збройного нейтралітету” в поєднанні з певною переоцінкою усталених орієнтирів і спробами більш гнучкого його застосування в умовах реалій багатополярного світу та глобалізаційних процесів з метою ефективного захисту національних інтересів. В сенсі подолання ізольованості Швейцарії від процесів європейської інтеграції та розвитку співробітництва в рамках існуючих європейських, євроатлантичних та міжнародних структур особлива увага приділяється інституціоналізації відносин з Європейським Союзом. Швейцарія розбудовує співробітництво з ЄС на основі секторальних угод, які торкаються окремих соціально-економічних питань. Вступ країни до Євросоюзу розглядається лише в плані довгострокової перспективи. Акцентується увага на тому, що нейтральний статус не є перешкодою співробітництва Швейцарії з НАТО й участі в програмі “Партнерство заради миру” за умов дотримання принципів нейтралітету.

В підрозділі 2.2. „Геостратегічний вимір вступу Австрії, Фінляндії та Швеції до ЄС” аналізуються передумови, особливості та геостратегічні наслідки вступу вище означених країн до Європейського Союзу. Стверджується, що інтеграційні процеси щодо нейтральних країн в умовах біполярного світу відбувалися паралельно з європейськими процесами - ЄАВТ не висувала політичних цілей інтеграції - мова йшла лише про економічне співробітництво, що повністю відповідало нейтральним засадам зовнішньої політики країн, які складали значну частину організації. Доводиться, що визначальним фактором суспільної еволюції, який детермінував численні зміни у сфері економіки, політики, безпеки тощо став процес глобалізації. Нейтральні країни були змушені пристосовувати свої зовнішньополітичні домінанти до умов, що змінилися. Загальною тенденцією, характерною для всіх нейтралів в постбіполярному світі, стала активізація зовнішньополітичної діяльності та деякий перегляд пріоритетів. Насамперед, це проявилося в розширенні співробітництва з міжнародними організаціями, причому не тільки в економічній і політичній сферах, а й в питаннях безпеки.

Доводиться, що наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. нейтральні країни демонструють різний ступінь інтегрованості в Європейський Союз і, таким чином, різну міру трансформації концепту нейтралітету в бік його нівелювання. В другому розділі акцентована увага на еволюції зовнішньої політики Швейцарії, Австрії, Швеції з тієї причини, що на прикладі саме цих держав найбільш очевидні полюси інтегрованості в європейське співтовариство. Швейцарія розглядає вступ до Євросоюзу лише як можливу перспективу. Австрія і Швеція, навпаки, не тільки повноцінно інтегрувалися в європейські структури, ставши членами ЄС, а й поглиблюють співробітництво з НАТО, приєднавшись до програми “Партнерство заради миру”. Аргументовано стверджується, що в суспільній думці Австрії - і це отримало прояв в ідеях, що висуваються певними політичними силами, дедалі популярнішою стає думка про недоцільність подальшого збереження нейтрального статусу країни. Акцентується увага та тому, що оцінюючи перспективи можливості відходу Австрії від нейтралітету, слід мати на увазі, що нейтральний статус ця держава отримала в результаті компромісу між СРСР та США, які не могли інакше вирішити питання політичного впливу, тобто, австрійський нейтралітет має дещо привнесений, скоріше зовнішній характер.

Розділ 3 „Процеси глобалізації і трансформація позицій нейтральних держав” складається із трьох підрозділів. Розділ має на меті дослідити безпосередній вплив глобалізаційних процесів на зміни в зовнішньополітичній стратегії нейтральних країн, виявити аспекти трансформації концепції нейтралітету в умовах глобалізації, проаналізувати можливості й перспективи використання нейтрального/позаблокового статусу для України.

В підрозділі 3.1. „Особливості нинішнього глобалізаційного процесу” проаналізовано сутність глобалізації як соціального процесу, що полягає в зростаючому взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодії людини з навколишнім середовищем. Констатовано, що відмовитись від участі в глобалізації не може собі дозволити жодна країна, в тому числі країни, що дотримуються нейтралітету чи країни з перехідною економікою, аби не опинитися в маргінальній зоні. Проаналізовано програму дій, прийняту ООН з метою послаблення негативних тенденцій, спричинених глобалізацією. Глобалізація досліджується як складний і всеохоплюючий процес нових соціально-економічних дій планетарного характеру, що впливає на формування нових політичних особливостей міжнародних відносин. Відзначається, що в умовах глобалізаційних перетворень принцип державного суверенітету зазнає неабиякої трансформації, як і самі функції держави взагалі. Сьогодні будь-яка країна, в тому числі й та, що має нейтральній статус, стикається з безліччю проблем, що виходять за межі її кордонів, а також економічного й політичного впливу, можливостей самостійного вирішення - це проблеми міжнародного тероризму, екологічні катастрофи, стихійні лиха тощо. В таких випадках країна може поступитися частиною свого суверенітету задля більш ефективного співробітництва з іншими країнами. Таким чином, висувається припущення, що в новому глобальному розвиткові політичний принцип дії починає переважати і що це може стати частиною деякого глобального керування. Доводиться, що світові та європейські інтеграційні процеси, зокрема процес глобального керування, що поширюється, розбудова нової архітектури системи європейської безпеки відповідно впливають на трансформацію самого концепту нейтралітету і на зовнішньополітичні стратегії нейтралів.

Стверджується, що всі нейтральні держави протягом останніх п'ятнадцяти років зіткнулися з проблемою доцільності збереження нейтрального статусу, а також з необхідністю впровадження тих чи інших обмежень щодо цього поняття. Подібна тенденція спостерігається і зараз через те, що глобалізаційні процеси і характер новітніх загроз - регіональні конфлікти, міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення - збільшують ступінь взаємної залежності країн та потребують для протистояння таким загрозам спільних і злагоджених зусиль світової спільноти. Стан безпеки в Європі та світі значно змінився, і для країн Європейського Союзу не є актуальною загроза безпосередньо воєнного нападу, який загрожував би їх територіальній цілісності, тим більше, що більшість країн - членів ЄС є одночасно членами НАТО. Тому поняття нейтралітету, пов'язане з неучастю у війнах, поступово втрачає практичний сенс, а нейтральний статус певною мірою залишається даниною підтримці історичних традицій.

В підрозділі 3.2. „Нейтральні держави в сучасному світі” проаналізовано становище держав з нейтральним статусом в контексті сучасного світового розвитку, а також перспективи подальшої трансформації концепції нейтралітету. Констатується, що протягом останніх десятиліть у світі відбулися системні зміни, пов'язані з трансформацією світового контексту: перерозподіл владних повноважень з національного на глобальний рівень; поява нових суб'єктів влади, таких, як міжнародні регулюючі органи; злиття політичних і економічних функцій в сучасному світі; поява нової форми світового розподілу праці, розбудова досить цілісного геоекономічного простору; побудова ієрархічної та динамічної поствестфальської системи світових зв'язків; а також: підрив державності; примат міжнародного права над суверенітетом за одночасного зменшення контрольних і обмежувальних функцій урядів; усунення бар'єрів у світовій економіці. Відзначається, що настільки глибокі системні зміни позначились на самому концепті нейтралітету, пріоритетах та механізмах реалізації зовнішньої політики нейтральних країн. В умовах глобалізації відбувається новий етап відповідної трансформації концепції нейтралітету і способів її втілення.

Констатується, що нейтралітет у всіх його формах за умови, що він втілюється послідовно, сприяє зміцненню миру. Такі міжнародні організації, як ООН і ЄС також основною своєю метою бачать мирне співіснування й безкровне врегулювання конфліктних ситуацій. Отже, участь нейтральних країн у цих організаціях не суперечить непорушним принципам їхньої зовнішньої політики. Проте міжнародний досвід країн - членів ЄС свідчить про стійку тенденцію до зменшення ролі нейтралітету і позаблокового статусу як інструмента зовнішньої політики. Слід враховувати, що безпека всіх країн - членів ЄС, а також нейтральних, гарантується діяльністю НАТО. Політика безпеки Євросоюзу формується як принципово додаткова до політики Північноатлантичного альянсу.

Доводиться, що в сучасній постбіполярній системі міжнародних відносин нейтральний і позаблоковий статус частково втрачає своє значення як ефективний інструмент підтримки національної безпеки на європейському континенті. Зберігаючи нейтралітет юридично, фактично більшість нейтральних країн, що входять до ЄС, відмовляються від нього. Процеси формування європейської політики безпеки та функціонування спільної європейської зовнішньої політики створюють в рамках ЄС додаткові виклики, юридичні й етичні проблеми для країн з нейтральним та позаблоковим статусом, вимагаючи особливого ставлення до себе з боку більшості інших країн - членів Євросоюзу, які одночасно є членами НАТО.

В підрозділі 3.3. „Проблема нейтралітету в зовнішній політиці України” досліджено можливість і перспективність позаблокового статусу України в якості тимчасової основи зовнішньополітичної стратегії на етапі визначення геополітичної ідентифікації країни.

Відзначається, що проголошення на початку розбудови держави здійснення нейтральної політики обумовлювалось невизначеністю геополітичних пріоритетів, перебуванням в оточенні сильних держав з різними зовнішньополітичними інтересами, а також труднощами внутрішніх трансформацій. Існуючі глобальні та національні передумови стали підґрунтям для формування у наукових та політичних колах України нової концепції зовнішньополітичного курсу - “активного нейтралітету”. Ця концепція полягає у реалізації на новому витку історії України доктрини позаблокової і нейтральної держави, проголошеної у Декларації про незалежність, здійсненні жорстко прагматичної політики на усіх її зовнішніх напрямах.

Обґрунтовано доводиться, що позаблоковий і нейтральний статус не суперечитиме курсові на євроінтенграцію без членства. Його реалізація дасть змогу визначити ті сегменти інтеграції, до яких готове українське суспільство і національна економіка, і які є вигідними для України, та уникнути прийняття на перших етапах інтеграції обтяжливих стандартів та зобов'язань. Стверджується, що ця ідея здатна примирити як українське суспільство, так і ті країни світового співтовариства, які зайняті формуванням нового порядку на території Європи і Євразії. Позаблоковий статус нейтральної України дасть можливість також зняти напругу по вісі ЄС - США - Росія відносно України і примирити позиції цих країн. На основі аналізу досвіду нейтральних країн доводиться, що позаблоковий статус України не стане на заваді реалізації активної зовнішньої політики. Україна й надалі братиме участь у миротворчих операціях під егідою ООН, розвиватиме співробітництво з НАТО в рамках програми “Партнерство заради миру”, залишаючись мирною і безпечною країною.

З огляду на викладене, констатується, що застосування концепту нейтралітету в зовнішньополітичній практиці залишається актуальним в умовах нових світових реалій - динамічних трансформувань.

ВИСНОВКИ

Здійснене системне дослідження проблеми трансформації концепції нейтралітету в умовах глобалізації дало підстави зробити такі висновки:

1. Загальною ознакою нейтралітету як феномену міжнародної практики є функція пристосування, максимально дієвої адаптації держави до нинішньої системи міжнародних відносин. Нейтралітет - це реакція елемента системи, яким є держава, на виклики, що загрожують їй чи всій системі загалом. Трансформації, які зазнав інститут нейтралітету протягом багатьох століть і різних міжнародних систем, доводить його динамічність, життєздатність і продуктивність.

Еволюція концепту нейтралітету обумовила виникнення різних типів і форм нейтралітету. Попри деякі відмінності між ними, нейтралітет - це завжди одна з форм зовнішньополітичної стратегії держави. Вона може мати тимчасовий характер - евентуальний нейтралітет, або виражатися в усталеному зовнішньополітичному курсі - постійний нейтралітет, набувати форми нейтралітету за традицією або позаблоковості. Всі ці типи і форми нейтралітету відрізняються правовим змістом, методами регулювання, правами й обов'язками. В рамках загальноприйнятої сьогодні в політичній науці та міжнародному праві класифікації нейтральні країни характеризуються наступним чином: Швейцарія і Австрія - постійно нейтральні, Фінляндія здійснює політику неприєднання, Швеція - неприєднання у мирний час з метою бути нейтральною в разі війни (нейтралітет за традицією).

Еволюція концепції нейтралітету в реаліях біполярної системи міжнародних відносин привела до виникнення політики позаблоковості. В постбіполярній системі позаблоковість не тільки не втратила, а й набула нового змісту. Нейтралітет відповідно до норм міжнародного права має бути визнаний міжнародною спільнотою або на рівні національного права (австрійський нейтралітет), або на рівні міжнародного договору (швейцарський). Натомність, позаблоковість є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення - потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством. Нейтральний статус обмежує державу шляхом заборони на участь у структурах колективної оборони і військових конфліктах. Статус позаблоковості означає більш широкі можливості для держави, обмежуючи її зовнішньополітичну діяльність лише забороною на участь у військових блоках.

2. Сучасний етап трансформації іінституту нейтралітету найбільшою мірою детермінується процесами глобалізації. Насамперед, на еволюцію нейтралітету впливають такі процеси, як транснаціоналізація світової економіки, гомогенізація й універсалізація світу, “розмивання” національних кордонів, зменшення ролі та зміна функцій національних держав, перерозподіл владних повноважень з національного на глобальний рівень, а також поява нових суб'єктів влади, таких, як міжнародні регулюючі органи.

3. Класичний нейтралітет передбачає однаковою мірою як невтручання в будь-які міжнародні конфлікти, так і недопустимість зобов'язань щодо спільних дій. В біполярній системі пріоритетом міжнародної діяльності нейтралів було підтвердження відсутності ворожих намірів. За часів “холодної війни” разом з державами, які не приєдналися, нейтральні країни відігравали важливу роль посередників між військово-політичними союзами - НАТО та ОВД.

Геополітичні зрушення , що сталися наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст., поглиблення процесу глобалізації поряд зі зростаючою привабливістю ідеї економічного, соціального, політичного об'єднання Європи спричинили серйозну трансформацію концепту нейтралітету. Протягом останніх двох десятиліть нейтральні держави дедалі більше втягуються у справи світового співтовариства. Розширення співробітництва нейтральних країн з міжнародними організаціями, насамперед, з ООН, а також з Європейським Союзом і вступ до нього Австрії, Фінляндії та Швеції означає перегляд попереднього змісту концепту нейтралітету.

Сьогодні ознакою зовнішньої політики нейтральних країн Європи є більш вільне розуміння політики нейтралітету і позаблоковості. Наприклад, Австрія задіяна у миротворчих операціях НАТО, Швеція і Фінляндія беруть участь не тільки в політичних, а й у воєнних акціях ООН. Найбільш консервативною в трактуванні нейтралітету залишається Швейцарія - вона не вступила в ЄС, хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусові. Вступ до НАТО не розглядається в Швейцарії навіть як можлива перспектива.

Проте загалом дослідження національних концепцій нейтралітету групи європейських країн дає підстави до висновку, що співробітництво з військовими союзами зараз вважається цілком прийнятною для нейтралів практикою, звісно, якщо вона не призводить до зобов'язань про взаємодопомогу в разі війни та утворення на територіях нейтральних держав іноземних військових баз.

4. Сам факт трансформації інституту нейтралітету відповідно умов глобалізації свідчить про життєздатність феномену нейтралітету. В близькому майбутньому нейтралітет не вичерпає себе, оскільки залишається чи не найефективнішим засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи або в ситуації, коли, виникнувши, нова держава змушена визначатися з орієнтирами в зовнішній політиці й вирішувати внутрішні проблеми.

Виходячи з досвіду минулого століття, можна констатувати, що концепт нейтралітету довів свою життєздатність, пройшовши випробування екстремальними періодами свого історичного розвитку. Більше того, нейтралітет, переставши бути суто європейським феноменом, набув глобального впливу, що, насамперед, виразилося у створенні Руху неприєднання. Досвід “країн, які не приєдналися” переконливо свідчить, що нейтралітет не можна вважати адекватним ізоляціонізмові, відгородженню від світу міжнародно-правовою стіною. Нейтралітет відіграє роль своєрідного фільтру, який захищає країну від негативних впливів наслідків боротьби зовнішніх сил, а також дає їй можливість зосередитись на ефективному вирішенні нагальних внутрішніх проблем, даючи змогу при цьому поглиблювати міжнародне співробітництво в контексті власних національних інтересів. Через те, створюючи умови для динамічного внутрішнього економічного й демократичного розвитку, нейтралітет має не тільки зовнішній, а й не менш важливий внутрішній вимір. Вельми показово - найбільш високий рівень життя в Європі демонструють саме нейтральні країни.

Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його втілення в зовнішньополітичну практику нейтральних країн Європи, показує, що Швейцарія, Швеція, Австрія та Фінляндія намагаються найбільш ефективно використовувати переваги нейтралітету в умовах глобалізації, максимально адаптуючи його до сучасних реалій міжнародного життя.

Хоча сьогодні в постбіполярному світі роль нейтральних країн не надто велика, однак, з огляду на існуючі суперечності та ймовірні конфлікти, для держав з нейтральним статусом відкриваються потенційно великі можливості щодо виконання їх традиційної місії посередництва. Отже, в умовах формування багатополярної системи міжнародних відносин і нової системи європейської безпеки нейтралітет може стати одним з важливих елементів їх функціонування.

5. Проголосивши на початку існування незалежної української держави нейтральний і позаблоковий статус, вітчизняна політико-державна еліта не змогла, на думку авторки, використати всі його переваги. Пошук геостратегічних пріоритетів практично нівелював ідею нейтралітету та позаблоковості в розбудові зовнішньої політики України. Концепція “багатовекторності”, що в другій половині 90-х років превалювала як в українській зовнішній політиці, так і в політичній науці, у свою чергу протягом останніх років була витіснена концепцією “євроатлантичної інтеграції”. Вступ України в НАТО автоматично ліквідує її нейтральний і позаблоковий статус.

Як відомо, перспектива приєднання нашої країни до Північноатлантичного альянсу викликає в українському суспільстві більш ніж неоднозначну реакцію. Прибічники євроатлантичної інтеграції аргументують її доцільність декількома факторами. Наприклад: а) цілі НАТО після закінчення „холодної війни” дещо змінились, в першу чергу, в бік надання гуманітарної допомоги; б) членство в НАТО полегшить інтеграцію України до західноєвропейських структур; в) через вступ до Альянсу Україна стане невід'ємною частиною нової європейської системи безпеки.

На нашу думку, роль НАТО у воєнних операціях останніх років переконливо показує, що Північноатлантичний альянс залишається, в першу чергу, військово-політичним блоком і говорити про його трансформацію передчасно. Сумнівні також посилання на значення НАТО щодо вирішення питання входження до економічних та політичних структур об'єднаної Європи. Марність такого шляху випробувала Туреччина, яку активне членство в НАТО не позбавило серйозних проблем щодо вступу до Європейського Союзу.