Політична реформа як чинник трансформаційних процесів в українському суспільстві

Протягом 2005 - 2009 рр. у країні відбулась низька подій. По-перше, це "післямайданний" період. Хоча масові виступи 2004 року були спровоковані елітами, все ж таки вони розбудили енергію суспільства. До того ж після виборів нова влада мала значний авторитет та, відповідно, шанси консолідувати суспільство в ім`я реформ. Цього не сталося. Натомість в лавах сил, які прийшли до влади, стався внутрішній конфлікт. По-друге, це події 2006 року, склався тимчасовий союз між партіями "Наша Україна" та "Антикризова коаліція". Досить швидко він розпався, що пояснювалось протиріччями між ідеологічними гаслами, корпоративними та особистісними суперечностями. Нарешті, спроба створення коаліції між Партією регіонів та БЮТ у 2009 році.

Гостре протистояння призвело до подальшого зниження ефективності державної влади та політичної системи в цілому, її функціональної деградації, неспроможності реалізувати необхідні реформи. Фактично реформування обмежилось відносинами між органами державної влади, не торкнувшись глибинних підвалин суспільного життя.

Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Таким чином, Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та президентсько-парламентську форму правління.

Сучасний етап розвитку держави характеризується перманентною кризовою ситуацією, яка охоплює політичну сферу. Політичні скандали, що компрометують не тільки вищих посадових осіб, а й державу в цілому, не припиняються. Країна переживає своєрідний синдром політичної перевтоми. Частішають акції, які можуть призвести до соціального вибуху.

Виходячи з цього, Указом Президента України від 21 лютого 2011 року № 224/2011 було підтримано ініціативу щодо створення Конституційної Асамблеї для підготовки змін до Конституції України. Для реалізації конституційного права громадян України на участь в управлінні державними справами, забезпечення представницького характеру формування Конституційної Асамблеї, зокрема на засадах професіоналізму і науковості, а також започаткування її діяльності на демократичних принципах колегіальності, прозорості, відкритості та гласності Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 31/2012 схвалено Концепцію формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї. 17 травня 2012 року на підставі Указу Президента України № 328/2012 утворено Конституційну Асамблею як спеціальний допоміжний орган при Президентові України. Завданням якої є вироблення узгоджених пропозицій до зміни Основного Закону нашої держави.

Ініціатива Президента України щодо конституційних змін була започаткована, виходячи з чіткого усвідомлення необхідності невідкладної і фундаментальної реформи політичної системи України, що з обов'язковістю потребує реформування конституційних засад цієї системи.

Головними чинниками, що визначають першочергові кроки політичної реформи є: розбалансованість наявної системи влади, домінування корпоративних інтересів та всеохопна корупція; необхідність докорінної зміни системи організації влади; необхідність впровадження нових моделей формування, організації діяльності, відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, прозорості, підконтрольності та підзвітності перед суспільством; фінансова та економічна криза, що потребують термінової реалізації антикризових заходів з боку органів влади та місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення можливостей розвитку економіки, створення нових робочих місць, забезпечення належного рівня соціального захисту; формування чіткої практики політичної взаємодії владних гілок, шляхом використання принципів компромісності та ідейної конкуренції, що дозволить сформувати виважену концепцію розвитку країни; підтримання практики громадянських обговорень за участю політичних діячів та авторитетних науковців, результативність яких формуватиме рекомендації щодо вирішення нагальних проблем, наявних у суспільстві [16].

Висновки. На сьогодні конституційні норми містять низку суттєвих недоліків: нечіткість принципу народовладдя, зокрема права народу змінювати та встановлювати конституційний лад; недосконалий спосіб формування та відповідальності уряду; закріплення неефективної системи центральних органів виконавчої влади; відсутність реальних гарантій незалежності судів та прокуратури; невідповідність адміністративно-територіального устрою принципам організації ефективної системи влади та управління тощо. Головними рушіями конституційних змін попередніх років були прагнення тих чи інших політичних сил до розширення повноважень президента або їх звуження на користь уряду чи парламенту - щоразу залежно від політичних симпатій чи антипатій до глави держави. І щоразу розробки конституційних проектів нехтували суспільною потребою у встановленні системи стримувань і противаг та становленні ефективного механізму державного управління.

Особливий акцент політикумом і на сьогодні робиться на реформування системи взаємовідношень між гілками влади, збільшення питомої ваги партій у політичному житті сучасної України, проте наголос на цьому є перебільшенням, враховуючи значно ширший змістовний контекст самого поняття політичної реформи. Наша політична система складалась значною мірою стихійно, еклектично, внаслідок досягнення компромісів. Із цього випливає висновок, що в подальшому будувати політичну систему стихійно, без певного визначеного плану, недоцільно. Неможливо також здійснити її реформування без заздалегідь визначеної науково розробленої концепції.

При цьому низька ефективність процесів трансформації політичної системи України певною мірою пов`язана із недостатньою реалізацією соціальної ролі, яку повинні були виконувати інститути громадянського суспільства у соціально-політичному житті ще у перші роки нашої незалежності. Отже, політична реформа повинна бути орієнтована на таку далеку мету, як стійкий ріст і інтереси більшості, а не на корисливі інтереси деяких. Кінцева мета - демократична, соціально-правова держава, яка здатна реалізувати програму прискорення економічних і соціальних перетворень, забезпечити зростання добробуту народу, духовного і морального оздоровлення суспільства, підвищення престижу та міжнародного авторитету України.

політичний реформа трансформація революція

Висновки

Сучасна демократична правова держава припускає розвинене громадянське суспільство, в якому взаємодіють різні громадські організації, політичні партії і ніяка ідеологія не може встановлюватися в якості офіційної державної ідеології. Політичне життя в правовій державі будується на основі ідеологічного, політичного різноманіття (плюралізму), багатопартійності. Тому одним із шляхів формування правової держави, одним з напрямків цієї роботи є розвиток громадянського суспільства, що виступає важливою ланкою між особистістю і державою, в якій реалізується велика частина прав і свобод людини, утвердження принципів політичного плюралізму.

Неодмінною передумовою формування правової держави слід вважати порівняно високу загальну культуру населення. Досить високий рівень культури населення передбачає розвинену систему освіти і виховання, соціально-побутового та медичного забезпечення, вільний розвиток науки і мистецтва, художньої творчості, взаємна повага людей, інтелігентність, добропорядність, милосердя, чесність, можливість всебічного розвитку особистості, в першу чергу її духовного світу. Відродження і розвиток культури - стрижня цивілізованого суспільства - передумова формування демократичної правової держави.

Необхідним чинником, що визначає успіх багатьох перетворень в державному і політичному житті нашого суспільства, є рівень політичної і правової культури. Необхідно позбавлятися від того правового нігілізму, який особливо чітко проявився останнім часом не тільки у громадян, а й у представників державного апарату. Повага і дотримання конституції, законів усіма членами суспільства, всіма посадовими особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування - невід'ємна риса демократичної держави.

Оскільки політична влада є найважливішим засобом задоволення соціально-економічних інтересів борються класів, найважливішим засобом досягнення соціально-економічного панування - головної мети, до якої вони прагнуть, то перевороти в техніко-економічній і політичній галузях найтіснішим чином переплітаються. Завоювання політичної влади відкриває дорогу радикальних перетворень в основних сферах суспільного життя, а вони в свою чергу роблять стійкою нову політичну владу.

Всі розглянуті вище політичні процеси виникають в умовах специфічного стану політичної системи - її кризи, службовця моментом найвищого загострення протиріч в ній, коли необхідність її перетворення набуває підстави незворотності, а вимога переходу політичної системи в новий стан стає все більш відчутним.

Зримими проявами кризи служать стану, коли встановлені в суспільстві норми регулювання політичних відносин не приймаються його частинами як авторитетних; діяльність державного апарату, замкнута рамками його специфічного інтересу, не сприяє поліпшенню стану соціального організму; а структура державних інститутів формується всупереч традиціям та історичному досвіду народу .

Список використаних джерел

1. Атаманчук Г.В. Теорія державного управління: Курс лекцій. 2-е вид., Доп. М.: Омега-Л, 2004.

2. Бакуменко В., Сурмин Ю. Реформа політичної системи України: необхідність та основні напрями реалізації // Вісник УАДУ, 2002. - № 4. - С. 208-218.

3. Балога В. Будь-які спроби перешкодити Президенту ухвалювати ключові державні рішення зустрічатимуть жорстку відсіч, http:// www.razom.org.u.

4. Гобозов І.А. Революція соціальна / / Філософія: Енциклопедичний словник / За ред. А.А. Івіна. М., 2004. С. 722 - 723.

5. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства : Україна і світ на зламі тисячоліть: [монографія] / В. П. Горбатенко. - К.: Видавн. центр "Академія", 1999. - 240 с.

6. Зарицький А.В. Місце і роль політичного примусу в сучасній теорії правової держави / / Держава і право. 2004. N 2. С. 98 - 104.

7. Іванець Г.І., Червонюк В.І. Глобалізація, держава, право / / Держава і право. 2007. N 8. С. 87 - 94.

8. Ісаєв І.А. Історія держави і права України: підручник. / / І.А. Ісаєв - М.: МАУП, 2008. 608 с.;

9. Козлова Є.І. Конституційне право Росії: підручник. / Є.І. Козлова - М.: МАУП, 2000. - 520 с.;

10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.- 141 с.

11. Малько А.В. Теорія держави і права у питаннях і відповідях / О.В. Малько - М.: МАУП, 2006 - 300 с.;

12. Марченко М.М. Проблеми теорії держави і права: Підручник. М.: ТК Велбі; Проспект, 2005.

13. Модернізація України - наш стратегічний вибір: Щорічне послання Президента України до ВРУ - К., 2011. - 416 с.

14. Мороз А. «Политреформа - процесс необратимый»

15. Мороз О. Відбувається дуже складний процес зміни функцій, повноважень і відповідальності інститутів влади. Ніколи це не проходило безболісно: Виступ Голови Верховної Ради України під час закриття другої сесії Верховної ради п'ятого скликання 12 січня 2007 року // Віче. - К., 2007. - № 3-4. - С. 2-3.

16. Політична енциклопедія / Нац. акад. наук України інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса/ К.: Парламентське видавництво, 2011.

17. Політична реформа - гарантія демократичного розвитку українського суспільства : наук.-метод. матеріали на допомогу лекторам / [за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва]. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - 160 с.

18. Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасної НАН України; Інститут історії України; ІПІЕНД ім. І.Ф.Кураса/ В.М.Литвин - К.: Ніка-Центр, 2008. - 988 с.

19. Політологія. Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. М. Н. Марченко. - М.: Изд-во МГУ, 1993. - С.60

20. Поляков В.А. Загальна теорія права: Проблеми інтерпретації в контексті комунікативного підходу: Курс лекцій. СПб.: Видавничий дім С.-Петербурзького державного університету, 2004.

21. Право і закон в громадянському суспільстві та державі: Доповіді та повідомлення VI Міжнародної науково-практичної конференції (Москва. 2006. 19 травня) / Под ред. А.В. Хорошилова, П.Ю. Федорова, В.М. Белоновского. М.: МЕСИ, 2006.

22. Правова реформа: Проблеми, колізії, тенденції розвитку: Доповіді та повідомлення Міжнародної науково-практичної конференції (2004. 18 травня) / Под ред. А.В. Хорошилова, А.А. Романова, В.М. Белоновского. М.: МЕСИ, 2004.

23. Ребкало В.А. Політичні інститути в процесі реформування системи влади/ В.А. Ребкало, Л.Є. Шкляр. - К.: Вид-во НАДУ: Міленіум, 2003. - 172 с.

24. Теорія держави і права: Курс лекцій / За ред. Н.І. Матузова і А.В. Малько. 2-е вид., Перераб. і доп. М.: МАУП, 2006.

25. Тихомиров Ю.А. Про модернізацію держави / / Журнал російського права. 2004. N 4.

26. Указ Президента України №224/2011 від 21 лютого 2011 року Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної асамблеї

27. Указ Президента України №31/2012 від 25 січня 2012 року Питання формування та організації діяльності Конституційної асамблеї

28. Указ Президента України №328/2012 від 17 травня 2012 року Про Конституційну асамблею

29. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права: Учеб. посібник для вузів. М.: ІКФ Омега-Л; Інтерстиль, 2003.

30. Чиркин В.Є. Державознавство: підручник. / В.Є. Чиркин - М.: МАУП, 2005. - 400 с.;

31. Ющенко В. Нація має вийти на конституційну реформу з відповідальними пропозиціями

32. Політична система для України: історичний досвід і виклики сучасної НАН України; Інститут історії України; ІПІЕНД ім. І.Ф.Кураса/ В.М. Литвин - К.: Ніка-Центр, 2008. - 988 с.

33. Указ Президента України №224/2011 від 21 лютого 2011 року Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної асамблеї

34. Указ Президента України №31/2012 від 25 січня 2012 року Питання формування та організації діяльності Конституційної асамблеї

35. Указ Президента України №328/2012 від 17 травня 2012 року Про Конституційну асамблею

Размещено на Allbest.ru