Місцеве самоврядування сучасної України як предмет політологічного аналізу

Вивчаючи нормативну базу, документальні матеріали, зіставляючи факти, різні погляди, зарубіжну практику з регіональної проблематики, автор дійшов висновку, що новий вимір регіональної політики полягає не в декларуванні підтримки регіонів, не в адміністративно-управлінських маніпуляціях, а в розумній, з погляду соціально-економічної доцільності, реалізації принципів субсидіарності, партнерства між місцевими гілками влади й оптимального розподілу повноважень, фінансово-економічної ресурсної бази з урахуванням наявних політичних, організаційних, матеріальних і фінансових ресурсів, специфіки і культурно-історичних, етнічних традицій. Деконцентрація владних повноважень одночасно із відповідальністю стають важливими важелями формування політики власного територіального розвитку. На думку автора, перенесення відповідальності на органи місцевого і регіонального самоврядування, насамперед на комплексне обслуговування населення, соціальну сферу, дозволить зняти гостроту дискусії щодо найбільш вразливих моментів, пов'язаних з низькою якістю адміністративних, громадських та комунальних послуг.

Значна увага дисертанта зосереджена на розкритті найбільш характерних протиріч між місцевими гілками влади, центром і регіонами та виявленні їх спільних завдань. Щодо останніх, то це: а) забезпечення реального зростання життєвого рівня населення адміністративно-територіальних одиниць; б) вирішення соціальних проблем; в) підвищення ефективності господарського комплексу; г) раціональне використання наявних ресурсів розвитку; д) визначення перспектив розвитку регіону тощо.

Дослідження показало, що трансформаційний період допускає змішану модель управління, коли на органи самоврядування покладається розв'язання питань у межах наявних у них можливостей, частина - залишається за державними адміністраціями. Подібна схема будується на принципах взаємодії, співпраці та взаємоконтролю, що приведе до формування справжнього територіально-самоврядного рівня з розподілом відповідальності за усі сфери місцевого життя.

Проведений у дисертації аналіз дає автору підставу стверджувати, що за умов політично неструктурованого суспільства, владних інститутів, багатопартійності та ідеологічного плюралізму система місцевого та регіонального самоврядування не може формуватися без урахування дії такого важливого елемента, як трудовий колектив. Дисертант розкриває різноманітні форми співпраці підприємств, приватних підприємців, бізнесових кіл з органами місцевого самоврядування. Подібна зацікавленість - стимулюючий чинник, що збуджує глибинні інтереси населення, підтверджує важливість захисту прав членів громади та участь в ньому тих, хто володіє реальним фінансовим капіталом і матеріальними ресурсами. Все це має допомогти реалізувати основну мету - доведення досягнутого рівня в усіх регіонах не нижче установлених державою стандартів, забезпечення функціонування територіального соціально-економічного комплексу в інтересах усього населення і регіональної стабільності, побудову безконфліктної схеми відносин місцевих гілок влади, уникнення деформації та диспропорцій.

Факти, наведені в розділі, переконують в доцільності виокремлення двох рівнів, на яких здійснюється самоврядування, - місцевого і регіонального. Щодо місцевого - маємо достатньо багато напрацювань, проте регіональне самоврядування залишилося поза увагою дослідників, не дістало належного системного висвітлення, на що звернута увага експертів міжнародної неурядової організації Конгресу місцевих та регіональних влад Європи у Резолюції № 123 (01) і Рекомендації № 102 (01), прийнятих у Страсбурзі 13 листопада 2001 року. Дисертант пропонує своє бачення цієї проблеми, дає визначення поняття “регіональне самоврядування”, підкреслює, що воно перебуває у стадії свого становлення, безпосередньо залежить від законодавчої бази, яка повинна чітко окреслити компетенцію в політичній, економічній і територіальній сферах, межі дії механізму правового регулювання, взаємодії самоврядування та державної влади.

На основі узагальнення доведено, що для нашої держави актуальним стає децентралізація влади, реформування податкової, банківської політики, подолання жорсткої економічної експлуатації центральною владою регіональних соціально-економічних комплексів, прискорення якісної трансформації системи бюджетних стосунків між центром та регіонами, напрацювання реальних економічних, фінансових, інноваційних важелів впливу, партнерська взаємодія регіонів, заміна авторитарно-бюрократичного управління на професійно-демократичне. Саме регіональне співробітництво - це той механізм, за допомогою якого і має забезпечуватись вітчизняне самоврядування, налагоджуватись конструктивний діалог і співпраця з територіями.

Не ототожнюючи політичне, державне управління і місцеве самоврядування, автор дотримується думки, що численні труднощі, з якими стикається населення територіальних громад, є або політичними за своєю суттю, або мають безпосередній вихід у політичну сферу на підставі того, що для місцевої влади немає питань, важливіших ніж забезпечення нормальної життєдіяльності, а це в свою чергу передумова існування і стабільності самої влади. Аналізуючи причини і характер конфліктів, дисертант пов'язував їх з: а) наданням населенню послуг, низьких за якістю; б) обмеженими бюджетними можливостями; в) особистістю обраних посадових осіб, особливо міських голів; г) неприйняттям населенням політики, що проводиться окремими посадовцями; д) бюрократизацією апарату.

Ключовими у відносинах “центр - регіон - територія” виступають компетенція і повноваження. Саме в площині їх вияву відбуваються найбільші неузгодження між двома гілками місцевої влади, і врегулювати їх, на думку автора, можна через інструменти врівноваженого впливу на систему “стримувань і противаг”. У дослідженні проаналізовані елементи цієї системи з авторськими доповненнями і власним баченням механізму їх реалізації. Дисертант дотримується думки, що феномен розподілу влади розглядається світовим та європейським співтовариством як найбільш цивілізований механізм управління і як важлива організаційно-інституційна умова правової, демократичної держави. В Україні це поки що нова практика державотворення, яка відповість на запитання: між ким, що, яким чином та у який спосіб розподіляти.

З'ясовуючи механізм поділу влади, автор вважає недоцільним розподіл останньої на регіональному рівні. Доречніше вести мову про розмежування функцій та повноважень, виходячи з пріоритетності повноважень представницького органу щодо виконавчого у розв'язанні місцевих справ і виконавчого - щодо представницького у здійсненні ним державних функцій на території. На підставі цього дисертант констатує, що чим ближче до населення рівень управління, тим найменш потрібно його ділити між різними владними структурами.

Розкриваючи сутність повноважень, “предметів відання”, компетенції, функції, мету і методи, автор доводить, що вони збігаються у представницьких і державних виконавчих органів з багатьох позицій. Дано порівняння статусу представницьких та виконавчих структур, виявлені їх спільні та відмінні ознаки в федеративній та унітарній державах. Автор вважає, що політична наука сьогодні потребує не стільки характеристики кожного із цих елементів, скільки аналізу різних наукових точок зору, суджень і концепцій щодо ролі кожного з них в становленні повноцінного самоврядування.

Певна нестабільність, соціальна напруга, конкуренція владних структур на всіх рівнях підтверджує відсутність правового поля, що є однією з причин постійного напруження між представницькими і виконавчими органами, прагнення заволодіти “більшою” владою. Автором встановлюються відмінності між дефініціями “делегування” і “передача”, які різняться за формами надання повноважень, підкреслюється необхідність більш чіткої правової врегульованості цих процедур через окремий закон. Співвідношення функцій, “переданих” та “делегованих” повноважень суттєво впливає на розвиток та становлення державних, самоврядних інститутів. І надзвичайно важливо, на думку дисертанта, оптимізувати ці співвідношення через суспільний діалог, взаємодію, співпрацю та взаємоврівноваженість між кожною з гілок влади. Аналіз джерельної бази засвідчив, що розподіл владних повноважень у державі поступово набуває ознак цивілізованості. Це підтверджується наведеними прикладами з відставкою Кабінету Міністрів України у 2001 році, відмовою окремих голів обласних державних адміністрацій суміщати посади голів обласних рад.

Дослідження взаємовідносин у форматі “центр - регіони” виявило окремі його тенденції: з одного боку, прагнення децентралізувати державне управління шляхом перерозподілу функцій і повноважень, передачі їх частини на місця, з другого - сильне бажання управляти всіма справами з центру; розширення самостійності місцевих органів за рахунок здійснення політики, відмінної від колишньої, у бюджетно-податковій сфері та комунальній власності; поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, їх диференційованість та узгодженість; розширення правового поля у відносинах центру з територіями.

Нинішній стан розбудови держави зумовлює нове осмислення концепції регіональної політики, до основних складників якої автор відносить: а) розробку бюджетної, валютної, банківської, податкової стратегій, упорядкування системи місцевих податків, інвестиційно-інноваційну діяльність, що поглиблюватиме ринкову трансформацію економіки; б) заміну адміністративної підпорядкованості чітким визначенням компетенції для кожного рівня управління; в) широке використання різного роду договорів, угод, консенсусів, багаторічних контрактів для правового врегулювання відносин між центром і регіонами, державними адміністраціями і органами самоврядування. Усе це дозволить населенню виступати як об'єктом, так і безпосереднім суб'єктом управління.

Дисертант констатує: практика першого десятиріччя пострадянської доби переконує, що регіональна політика недостатньою мірою враховує світовий досвід і здобутки сучасної політичної науки. На підставі цього автор приходить і до такого висновку: якщо держава хоче бути надійним гарантом прав громадян на місцеве самоврядування, то повинна об'єктивно здолати розрізнені вектори впливу на регіони і продемонструвати цілісний підхід щодо останніх, без чого неможливо уникнути численних конфліктів на різних рівнях місцевої влади, диспропорції на територіальному рівні, забезпечити комплексне узгодження загальнодержавних інтересів з регіональними, реалізацію завдань місцевими гілками влади.

У третьому розділі - “Місцеве самоврядування як фактор демократизації суспільства”, - який складається з трьох підрозділів, досліджується процес пошуку оптимальних варіантів співпраці в межах територіальних громад органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських формувань для задоволення нагальних потреб населення, форми партнерського співробітництва, що стимулюють самоврядність, шляхи розвитку демократії на місцевому рівні.

Дисертант вважає, що соціальне партнерство в межах територій - ключовий напрям реалізації самоврядування, запобігання соціальних конфліктів, забезпечення стабільності, консолідації суспільства, подолання відчуження народу від влади. Основу такого партнерства, на думку автора, складають “взаємовідносини”, що утворюються між самоврядними структурами і громадськими об'єднаннями, політичними партіями як елементами цілісної структури.

Розкриваючи взаємні права і обов'язки, принципи і форми цих відносин, дисертант пропонує власний погляд на шляхи розв'язання названих проблем. У ході їх реалізації складаються суб'єктно-об'єктні стосунки, за яких кожна із структур може впливати на іншу. Ця взаємодія може бути як всебічною (ідеологічна, політична і організаційна), так і частковою. Схожість мети і програм політичних партій та громадських об'єднань, ступінь їх зацікавленості в реалізації програм місцевого та регіонального розвитку, у розв'язанні нагальних місцевих проблем і визначають механізм та глибину цих взаємовідносин. Взаємодія, на думку автора, - ще й інструмент пошуку оптимального варіанту для задоволення інтересів окремих верств населення. Відстежуючи вплив громадських структур, партій на процес становлення місцевого самоврядування через різноманітні форми співробітництва, дисертант доводить: якщо елементи структури однотипні (за соціально-класовою природою, основоположними принципами), то для взаємодії створюються сприятливі умови, і на цій основі вона стає більш різновекторною і багатогранною. Відсутність “спільних позицій” робить її недовготривалою, тимчасовою, у кращому випадку, з окремих поточних справ.

Автор дослідження в процесі політологічного аналізу встановив відсутність єдиного підходу щодо місця і ролі політичних партій, громадських організацій у становленні місцевого самоврядування і привернув увагу до різноманітної зарубіжної практики. Так, в окремих країнах (США, Швеція, Польща та ін.) громадські організації користуються державною підтримкою у вигляді отримання на конкурсній основі різного роду податкових пільг, грантів, повного або часткового звільнення від плати за послуги підприємств, права користування майном тощо. Визначаючи значну відмінність зарубіжного досвіду і української практики щодо фінансових спроможностей місцевого управління, дисертант вважає, що вітчизняним місцевим структурам не буде зайвим творчо запозичувати окремі її елементи і по можливості впроваджувати.

Враховуючи спрямованість дослідження, автор розкриває і таку важливу ланку системи місцевого самоврядування, як органи самоорганізації населення: ради і комітети мікрорайонів, вуличні, квартальні, сільські комітети мікрорайонів, житлові, суспільно-педагогічні, громадсько-культурні, спортивні комплекси, громадські ради за місцем проживання. До інших форм самоорганізації населення на окремих територіях віднесено громадські об'єднання мешканців за інтересами, кооперативні об'єднання громадян тощо. Перераховані організації мають одну універсальну характеристику, а саме: незалежність від органів державної влади. Тому їх розвиток і підвищення ефективності, на переконання автора, повинні стати основною метою демократичних перетворень у країні, а також модернізації місцевого самоврядування, оскільки саме ці інститути є важливими елементами громадянського суспільства. Наведені різноманітні приклади у містах Одеса, Миколаїв, Херсон, Черкаси та ін. підтверджують досить значну роль цих органів у волевиявленні населення, формуванні громадської думки, розвитку гласності та відкритості в межах відповідної території.

Проаналізувавши численні форми взаємодії, автор дійшов висновку, що найбільш радикальні і динамічні зміни в партійних осередках, громадських об'єднаннях на місцевому рівні відбуваються, як правило, після президентських і місцевих виборів та референдумів. У такі періоди активізується партійне будівництво, формування багатопартійності, прискорено відбувається політична структуризація суспільства. Відсутність сталості у даних процесах, на думку автора, прихована не тільки у великій кількості суб'єктів цього процесу, а й у тому, що представники політичних партій, громадських організацій займають неоднакове становище в структурах місцевого самоврядування, виконавчих органах. Відмінність ідеологічних позицій щодо стратегії розвитку місцевого самоврядування, ключових напрямів реформування регіонів, ринку праці, роздержавлення власності і приватизації, особливо землі, доцільності збереження рад або ж їх ліквідації потребують згуртування, узгодженості, суспільної злагоди, компромісу, діалогу усіх конструктивних сил, радикалів, демократів, представників лівої і правої спрямованості, оскільки лише спільними зусиллями можна напрацювати “правила гри”, за якими слід і діяти.

Вивчення діяльності органів місцевого самоврядування виявило велику низку нерозв'язаних проблем, протиріч і конфліктів у межах територіальних громад. Від того, яким чином будуть вони вирішені, залежатиме в кінцевому підсумку вектор нашого руху: чи підемо ми по шляху відкритого громадянського суспільства, чи авторитаризма. Вибір багато в чому обумовлюватиметься рівнем правосвідомості населення і готовністю державних органів, громадських організацій і політичних партій запропонувати конкретні механізми реалізації поставлених завдань.

Дослідження показало, що окремі політичні партії, декларуючи демократизм і відкритість, не поспішають визначати своє ставлення до інституту місцевого самоврядування. Це підтверджено аналізом програм політичних партій. Уперше в сучасній політичній науці показано, як вони представлені в депутатському корпусі місцевих рад.

На процес розбудови самоврядного інституту впливають різні масові громадські, суспільно-політичні об'єднання, зокрема найчисленніша на сьогодні, з реальними важелями впливу на соціально-економічну політику територій Асоціація міст України (АМУ), а також Міжрегіональний союз, Український муніципальний клуб, Конгрес місцевих та регіональних влад України, асоціації районних у місті рад, голів сільських та селищних рад. Без сумніву, це добре підґрунтя громадянської злагоди, консолідації, співробітництва різних за переконаннями і політичними орієнтаціями людей. Автор дослідження переконаний, що соціальне партнерство не тільки актуальний, але і стратегічний напрям демократичного оновлення місцевого життя, подолання наявних труднощів.

Принципово важливими механізмами формування інститутів громадянського суспільства є прямі форми демократії. Саме з урахуванням їх прикладного значення автор проаналізував виборчі кампанії 1994, 1998, 2002 років з погляду формування депутатського корпусу та ефективності його роботи, а також спрогнозував можливий розвиток ситуації під час проведення майбутніх (2006р.) місцевих виборів.

Підтверджено, що поширеним способом розв'язання місцевих справ у багатьох країнах з розвиненими демократичними традиціями залишаються референдуми. Проте автор вважає, що їх проведення та дорадче опитування рідко використовуються у вітчизняній практиці. Принаймні, їх було зафіксовано не більше десяти. Так, місцеві референдуми відбулися відповідно до рішень рад у містах Чернівці, Кіровоград, Соледар Донецької області, селах Текуче Косівського району Івано-Франківської області і Верхів Острозького району Рівненської області. У містах Вишгород Київської області та Полтава пройшло дорадче опитування. Автор переконаний, що ухвалений у 1991 році Закон “ Про Всеукраїнський та місцеві референдуми” має серйозні вади і не відповідає існуючим реаліям, а в окремих випадках унеможливлює волевиявлення громадян, особливо коли йдеться про недовіру або дострокове припинення повноважень міського голови.

Дисертантом проаналізовано ступінь інформованості, відкритості, розвитку місцевої ініціативи населення територіальних громад. На підставі аналізу автор доходить висновку про низький рівень інформованості, що обмежує право громадян на участь в управлінні місцевими справами. За переконанням дисертанта, гласність у діяльності місцевого самоврядування визначається забезпеченням певної відкритості та можливістю для населення впливати на процес прийняття рішень органами місцевого самоврядування, а також інформаційною свободою. Наведені в розділі факти переконують, що матеріали, які подаються різними засобами масової інформації, часто грішать суб'єктивізмом та кон'юнктурністю з боку їх носіїв. А відтак мешканці більшою мірою не знають, чим займається місцева влада та які питання вирішує від їх імені.

Розвиток демократії залежить від місцевих ініціатив (громадські слухання, збори, сходи громадян, громадські приймальні та ін.), у ході яких висвітлюється поточна і перспективна робота рад, проблемні питання громади, ведеться прийом виборців депутатами, спеціалістами різного профілю, психологами, представниками партій і громадських об'єднань. Аналіз реального втілення принципів демократії через місцеві ініціативи переконує в тому, що вони допомагають мешканцям виявляти свої інтереси, узгоджувати їх у межах розумних компромісів, запобігати узурпації місцевої влади з боку посадових осіб, виключати монополію будь-кого на ухвалення рішень, виступати дієвим засобом солідарності, соціального партнерства.

Без сумніву, підвалини демократії - сприятливий простір для реформування життєздатних місцевих громад, їх стабільності та повноцінності. Вони створюють той особливий стан, у якому цивілізованим шляхом можна зміцнювати самоврядність, реалізовувати конституційне право громадян на місцеве самоврядування. Дисертант переконаний, що Україна обрала непростий, але найбільш прийнятний і реальний шлях - формування громадянського суспільства через підвищення ролі і розширення повноважень місцевого самоврядування, зміцнення механізму його функціонування.

ВИСНОВКИ

Проведений політологічний аналіз дозволив автору виявити провідні тенденції, закономірності, пов'язані з історією питання, визначенням місця і ролі самоврядного інституту в сучасних умовах державотворення, його позитивні сторони і основні недоліки у контексті ефективної організації управління на субнаціональних територіальних рівнях, відповідність їх принципів і засад європейським стандартам.

Реалізуючи поставлені дослідницькі завдання, автор дисертації прийшов до таких висновків-пропозицій.

1. На основі вивчення і узагальнення досвіду світової політичної науки щодо підвищення ролі місцевого управління, його організаційно-правової основи, ролі у державотворчих процесах автор дослідження подає своє тлумачення терміну “місцеве самоврядування”, визначаючи його за формами вияву як різноманітну діяльність людей, спрямовану на розв'язання місцевих проблем власними зусиллями та під свою відповідальність. Викладена автором точка зору на зміст і сутність місцевого самоврядування є особистим внеском у доповнення теорії і практики цього суспільно-політичного інституту.

2. Місцеве самоврядування в Україні все більше виявляє себе як самобутня форма організації територіальної громади. Але його становленню і подальшому розвитку на перешкоді постають: недосконалість і непослідовність законодавчого регулювання; відсутність у багатьох випадках місцевої політичної еліти достатньої фахової та професійної компетенції, дієвого механізму впровадження в життя стратегічної парадигми самоврядування, достатнього ресурсного забезпечення, цілісної регіональної політики, статутів територіальних громад; завищені очікування швидких результатів від нової системи управління і відчуження самого населення територіальної громади від реальної участі в управлінні місцевими справами; низький рівень муніципальної просвіти мешканців; “пострадянський синдром” і його стереотипи; неефективність прогнозування на місцевому рівні.

3. Ключовим напрямом реформування місцевого самоврядування стає реалізація принципів поділу влади на засадах децентралізації, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, доступності, повсюдності, взаємної врівноваженості через систему “стримувань і противаг” в умовах взаємоконтролю.

4. Істотно впливає на процес муніципального руху і розвиток місцевого самоврядування рівень співпраці різноманітних асоціацій, об'єднань, громадських організацій, спільна і активна діяльність яких розширює спектр пошуку форм взаємодії на засадах партнерства, співробітництва, кооперації. Автором зроблені доповнення до окремих напрямів цієї співпраці.

5. Сучасне самоврядування передбачає принципово нові підходи до визначення його територіальних основ. Проведення адміністративної та адміністративно-територіальної реформ сприятиме, на думку автора, формуванню дієздатної адміністративно-територіальної одиниці із самодостатніми повноваженнями, ресурсами, гарантіями захисту, спроможної забезпечити стабільність і єдність стандартів якості і рівня життя населення. Широкого застосування набуває договірна практика та укладання багаторічних угод з вищими гілками влади, різними органами самоврядування, державними виконавчими структурами, встановлення взаємовигідних зв'язків з окремими регіонами України., країнами СНД, особливо у прикордонних областях, на якісно нових засадах - незалежності, самостійності, взаємної зацікавленості та користі.

6. Вразливою стороною діяльності органів місцевого самоврядування на сучасному етапі автор вважає матеріально-фінансову. Повноцінність існування територіальних громад залежить від ресурсного забезпечення (фінансово-економічного, земельного та майнового, енергетичного, соціально-культурного, громадсько-політичного, організаційного, правового, інтелектуального, кадрового та ін.), його чіткого призначення, механізму використання, шляхів компенсації та трансформації усіх видів фінансів з метою задоволення громадських потреб населення. Посилити і закріпити пошук оптимізації управління місцевим та регіональним розвитком спроможне міжсекторне співробітництво місцевої влади, підприємницьких структур і громадських організацій.

7. У ході політологічного аналізу змісту діяльності обласних та районних рад автор доходить висновку, що ці представницькі органи повинні мати свої виконавчі комітети, підзвітні і підконтрольні радам, а через них - і територіальним громадам. Дисертант переконаний, що система виборів до обласної ради потребує модернізації. На думку автора, більш ефективними були б вибори депутатів за змішаною системою. Перспективним з точки зору розвитку місцевої демократії автор вважає виборність голів державних адміністрацій.

Збалансованість та врівноваженість місцевих гілок влади забезпечуватимуться через інструменти впливу системи “стримувань і противаг”, яка блокуватиме узурпацію влади та зловживання нею з боку посадових осіб та державних службовців. Спірні питання між радами та адміністраціями розв'язуватимуться, як вважає дисертант, через адміністративну юстицію і мережу адміністративних судів. Автор вніс пропозиції, які доповнюють чинну систему “стримувань і противаг”.

8. Оптимізація шляхів становлення місцевого самоврядування потребує нового осмислення ролі та статусу депутатів місцевих рад. Автор пропонує: скорочення кількості депутатського корпусу на всіх рівнях самоврядування; перехід частини депутатів після їх обрання на постійну роботу до рад; формування рад за об'єднувальним принципом (це стосується районних у місті рад); започаткування договірної практики, солідарної відповідальності за стан справ у межах територіальних громад депутатів спільно з підприємствами, організаціями, установами, осередками політичних партій, громадськими організаціями; підвищення правової культури. Реформуванню і модернізації підлягають і виконавчі комітети органів місцевого самоврядування.

9. Розвиток демократії на місцевому рівні та соціальної бази місцевого самоврядування повинен набувати конкретних ознак. Так, важливим інструментом демократії є “місцеві ініціативи” - різного роду ради споживачів послуг, пенсіонерів, інвалідів, а також прямі форми волевиявлення (вибори і референдуми). Крім того, демократичне місцеве управління неможливо здійснювати без інформування населення, врахування громадської думки. Місцева преса не завжди подає об'єктивну інформацію про діяльність місцевих рад, бо більшою мірою комерційна в своїй основі. Отже, на думку автора, на рівні територіальних громад доцільно створити діючу комунікативно-інформативну мережу, яка забезпечуватиме доступ населення до найважливіших подій місцевого життя, участь в обговоренні і вирішенні нагальних питань громади.

10. Багатогранність проблем становлення сучасного місцевого самоврядування зумовлює потребу подальших системних реформ на всіх рівнях управління. Так, на рівні вищих гілок влади нагальними, на думку дисертанта, є: розробка та ухвалення загальнонаціональної програми розвитку вітчизняного самоврядування, Муніципального кодексу; забезпечення децентралізації відповідними фінансовими ресурсами; конкретизація стратегічного планування розвитку регіонів і малих міст; широка підтримка місцевих новацій; визнання державою інституту місцевого самоврядування як рівноправного партнера у наданні адміністративних та громадських послуг населенню; створення законодавчої бази, що виключала б безсистемність, неузгодженість, розпорошеність підходів до визначення статусу, компетенції його органів, відповідала загальноприйнятим положенням Європейської хартії місцевого самоврядування і гарантувала вільне здійснення повноважень і функцій.

На територіальному рівні інноваційними можуть бути, як вважає автор, досягнення збалансованості місцевих гілок влади (на засадах партнерства, співробітництва, солідарної відповідальності через визначення конкретних сфер її); забезпечення ресурсного, стратегічного та інноваційного планування територій і громад, місцевого і регіонального розвитку; розширення практики розробки та ухвалення статутів територіальних громад; ефективне використання міжсекторного співробітництва, муніципального маркетингу та менеджменту; створення цілісної системи у наданні населенню необхідних соціальних послуг; проведення постійних моніторингів, конкурсів, експериментів на всіх рівнях самоврядування з метою виявлення нетрадиційних самоврядних практик, передових фахівців тощо; формування нової генерації управлінської еліти та стимулювання її діяльності, персоніфікація відповідальності за наслідки управлінських рішень; уведення інституту місцевого омбутсмена з метою більшої захищеності прав громадян на місцеве самоврядування.

11. Перспектива сучасного місцевого самоврядування, за переконанням автора дисертації, пов'язана з подальшим удосконаленням концепції його розвитку і застосуванням моделей і методів управління, адекватних суспільно-політичним умовам: формування інститутів громадянського суспільства, територіальної громади та регіонального самоврядування; утвердження нової системи цінностей на принципах самоорганізації і самоуправління; пошук оптимальної моделі адміністративних меж для ефективного здійснення місцевого самоврядування; удосконалення його системи, в першу чергу, обласних та районних рад (через створення власних виконавчих органів); врегулювання питань комунальної власності як матеріально-фінансової основи; розмежування “предметів відання”, компетенції, повноважень між місцевими гілками влади, різними рівнями самоврядування; опертя на широкі громадські ініціативи.

Отже, автор дисертації через призму політологічного аналізу зробив спробу виявити та визначити характерні закономірності, особливості тенденції процесу становлення сучасного місцевого самоврядування в перехідний період державотворення, вважаючи, що розбудова відкритого громадянського суспільства неможлива без підвищення активності українських самоврядних структур, по-справжньому повноцінних і самодостатніх у відстоюванні інтересів територіальних громад. Наша держава, визначивши геополітичну стратегію розвитку, скоригувавши парадигму управління, незворотно стала на шлях утвердження самоврядних засад. Сприяє цьому і наука політологія, яка досліджує природу і сутність, зміст і механізм здійснення влади, закладає теоретичний і практичний фундамент для того, щоб головним пріоритетом місцевого самоврядування були інтереси, блага людини, захищеність її природних прав і свобод.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

Індивідуальна монографія

1. Місцеве самоврядування в Україні: етапи становлення та перспективи. - К.: Генеза, 2002. - 368 с. (21,39 авт. арк.).

Рецензії:

1.Сусоров В.Д. Місцеве самоврядування в Україні: етапи становлення та перспективи // Віче. - 2003. -№ 1. - С.77-78.

2.Водотика С.Г. Місцеве самоврядування в Україні: етапи становлення та перспективи // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - Вип. 10. - С. 334-339.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Некряч А.І. Важка ти, ноша самоврядування // Віче. - 1997. - С. 39-49 .

2. Некряч А.І. Десять добрих справ Суворовського району // Віче. - 2001. - №8.-С. 69-79.

3. Некряч А.І. Розвиток демократії - важливе підґрунтя для формування дієздатного місцевого самоврядування // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького; Творче об'єднання “Нова парадигма”. - 2001. - Вип. 23. - С.134-141.

4. Некряч А.І. Розвинене місцеве самоврядування - важлива складова громадянського суспільства (з досвіду Суворовського району міста Херсона) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - К., 2001. - Вип. 16. - С. 85-100.

5. Некряч А.І. Місцеве самоврядування міцне захищеністю своїх прав // Віче. - 2002. - №2 - С. 45-51.

6. Некряч А.І. Децентралізація влади - головне у досягненні ефективності регіонального самоврядування // Перспективи. - Одеса: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.Ушинського; Одеський національний політехнічний університет. - 2002. - №2(18) . - С.44-49.

7. Некряч А.І. Статут територіальної громади - правовий простір розширення демократії на місцевому рівні // Трибуна. - 2002. - №5-6. - С 34-36.

8. Некряч А.І. Інформування та звернення громадян - два взаємозалежні складники довіри до місцевої влади // Актуальні проблеми державного управління. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - Вип. 9. - С. 285-295.

9. Некряч А.І. Вибори 2002 року - чи стали вони шансом формування дієздатних представницьких органів місцевого самоврядування? //Трибуна. - 2002. - № 9-10. - С.38-40.

10. Некряч А.І. Ключове завдання органів місцевого самоврядування - соціальний захист населення територіальної громади // Актуальні проблеми державного управління. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - Вип. 10. - С. 314-325.

11. Некряч А.І. Представницькі органи - ключова ланка в системі місцевого самоврядування // Трибуна. - 2002. - № 11-12. - С.28-30.

12. Некряч А.І. Дієздатне місцеве самоврядування - важлива передумова успішної політичної трансформації суспільства // Актуальні проблеми державного управління. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. - Вип. 11. - С. 211-221.

13. Некряч А.І. Тон усьому задають гміни // Віче. - 2002. - № 12. - С.45-48.

14. Некряч А.І. Місцеве самоврядування: місце і роль посадової особи // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2002. - Вип. 20. - С. 126-137.

15. Некряч А.І. Органи самоорганізації населення - важливий складник системи місцевого самоврядування // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім. Я.Новицького; Творче об'єднання “Нова парадигма”. - 2002. - Вип. 26. - С.122-130.

16. Некряч А.І. Інформування населення територіальної громади - шлях до відкритості та прозорості діяльності органів місцевого самоврядування // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім.Я.Новицького; Творче об'єднання “Нова парадигма”. - 2002. - Вип. 27. - С.118-126.

17. Некряч А.І. Демократія - важливе підґрунтя формування спроможної і відкритої місцевої влади // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім.Я.Новицького; Творче об'єднання “Нова парадигма”. - 2002. - Вип. 28. - С.153-164.

18. Некряч А.І. Розмежування функцій і повноважень - основа розвитку місцевого самоврядування // Трибуна. - 2003. - №1-2. - С.18-20.

19. Некряч А.І. Територіальна громада: оптимальна модель партнерство // Зб. Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К., 2003. - Вип.4. - С.303-313.

20. Некряч А.І. Самопочуття та оптимізм людей - співмірні кількості та якості послуг отриманих від місцевої влади // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет; Центр соціально-політичних досліджень. - 2003. - №4. - С.48-56.

21. Некряч А.І. Місцеве самоврядування України та європейський досвід: шлях до співпраці // Вісник Львівського університету: серія міжнародних відносин. - Львів: Львівський національний університет ім.І.Франка. - 2003. - Вип.11. - С.61-67.

22. Некряч А.І. Місцеве самоврядування - рівнозначущий складник політичної системи суспільства // Держава і право. - 2003. - №20. - С. 494-499.

23. Некряч А.І. Реформування політичної системи - невіддільне від місцевого самоврядування // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя: Запорізький державний університет; Запорізьке наукове товариство ім.Я.Новицького; Творче об'єднання “Нова парадигма”. - 2003. - Вип.29. - С.135-143.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:

24. Некряч А.І. Органи місцевого управління в постсоціалістичних країнах Європи: політологічний зріз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Херсон: МУБіП, 2002. - 109 с.

25. Некряч А.І. Місцеве самоврядування в контексті сучасного державотворення // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Відродження української держави: актуальні проблеми державотворення та права”. - Херсон, 1999. - С. 85-90.

26. Некряч А.І. Впровадження дійового механізму соціального захисту населення - ключове завдання органів місцевого самоврядування на сучасному етапі. - Херсон: Олді-плюс, 2001. - С.140-147.

27. Некряч А.І. Розвиток демократії у місцевому самоврядуванні // Місцеве самоврядування: 10 років незалежності України. - К.: Парламентське вид-во, 2001. - С.352-354.

28. Некряч А.І.Розвинений механізм влади - запорука дієздатності місцевого самоврядування // Матеріали науково-практичної конференції: “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства”. - Херсон, 2002. - С.104-112.

29. Некряч А.І. Децентралізація - стратегічний шлях до зміцнення дієздатності місцевого самоврядування // Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: Вид-во УАДУ, 2002. - № 3(9). - С.255-267.

30. Некряч А.І. Послання Президента України до Верховної Ради: “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” - ключ до розуміння внутрішньої та зовнішньої стратегії держави на сучасному етапі // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Правові та геополітичні інтереси входження України в європейське та світове співробітництво”. - Херсон, 2003. - №1. - С.6-9.

31. Некряч А.І.Розвинений механізм місцевого самоврядування - запорука його дієздатності // Ринкова економіка: сучасна теорія та практика управління: Збірник наукових праць економіко-правового факультету Одеського національного університету ім.Мечнікова. - О.: Астропринт, 2003. - Т.5. (Вип.5). - С. 318-330.

32. Некряч А.І. Політична трансформація суспільства - невід'ємна від розбудови місцевого самоврядування // Вчені записки Харківського інституту управління. - Х., 2003. - № 10. - С.235-.242.

33. Некряч А.І. Політична реформа як фактор консолідації суспільства // Матеріали науково-практичної конференції “Політична реформа - вимога сьогодення”. - Херсон, 2003. - С.21-26.

Размещено на Allbest.ru