Політична освіта як засіб формування політичної культури та чинник політичного процесу

У підрозділі 5.2. „Головні напрямки та проблеми розвитку політичної освіти в сучасній Україні” відзначається, що сьогодні Україна перебуває на етапі демократичної трансформації суспільства. Одним із головних елементів цього процесу є формування міцних засад громадянського суспільства, що, в свою чергу, є неможливим без формування ліберально-демократичної моделі політичної культури громадянина.

Автор підкреслює, що демократичні зміни, які відбулися за час суверенного існування української держави, поставили на порядок денний питання формування відповідної суспільної свідомості. Адже будь-яке демократичне суспільство приречене на свідому та послідовну підтримку таких засад свого існування від широкого загалу громадян.

Крім цього, зазначається, що чим більше демократизується суспільство, тим гостріше його потреба у знаннях про людину, суспільство, його історію, тим більше відчувається необхідність у культурному розвитку кожного громадянина. Демократія несумісна з неуцтвом. Тому можна сказати, що, з одного боку, демократія без повноцінної освіти просто неможлива, а з іншого боку, і повноцінна освіта неможлива без демократії.

Обґрунтовано, що така посередницька роль політичної освіти між процесом пізнання політичного світу та його перетворенням ґрунтується на об'єктивних законах цього світу. Адже свідомо змінювати щось в політичному житті з певною метою, можна лише розуміючи об'єктивний зміст політичного процесу та можливі шляхи і засоби бажаних змін.

Автор звертає увагу на те, що освіта, яка набирає рис ідеологічної обробки перестає бути освітою і перетворюється на згадувану вище індоктринацію - систему насильницького насадження безальтернативної доктрини. Сам зміст наукових політико-правових знань є найбільш твердою перешкодою упередженості будь-кого з тих, хто спробує використати заходи політико-правової освіти для нав'язування антидемократичних цінностей, своїх корпоративних цілей.

В даній частині роботи розглянуті основні характеристики політичного знання - його постійна незавершеність, відсутність оцінок, що претендують на конечність узагальнень і принципова відмова від моноцентричних уявлень на користь визнання співіснування різних, що не піддаються зведенню в єдине ціле наукових ідей, стилів мислення, між якими можливий продуктивний діалог.

У досліджені доведена думка про те, що зміна уявлень про політичне знання вимагає відмови від нормативної моделі освіти, яка уніфікує людську індивідуальність і не залишає місця для пізнавальної ініціативи, на користь відкритої моделі. Перетворення переданої інформації в знання відбувається через творче осмислення інформації реципієнтом: співвіднесення з фоновим знанням, особистим досвідом і переживанням, нормами, які висуваються соціальним оточенням.

Підкреслена необхідність зміни акцентів при визначенні показників якості політичної освіти з оцінки успішності засвоєння конкретної інформації (це лише проміжне завдання політичної освіти) на оцінку рівня таких характеристик, як здатність до продуктивної взаємодії, толерантність, відповідальність, готовність до самостійного вибору, ставлення до демократичних цінностей тощо. Слід здійснити перехід від предметно-орієнтованого до критеріально-орієнтованого типу політичної освіти, логіку і зміст якого складають не сума знань та вмінь з окремих питань, а певні якості особистості, характер її мислення, соціальній культурні орієнтації.

На думку автора, важливу роль у політичній освіті має відіграти курс критичного мислення, яке не є виключно продуктом демократичного способу життя, але значною мірою виступає чинником його формування.

Окремі зауваження висловлені відносно специфіки заходів політичної освіти для частини груп - суб'єктів виборчого процесу. Підкреслено, що в практику системи політичної освіти українського суспільства повинно увійти навчання громадян, які входять до складу виборчих комісій, або беруть участь в утворенні зазначених комісій, на базі вищих навчальних закладів. В його ході, слід передбачити вивчення іноземного досвіду проведення виборів і референдумів, організацію науково-практичних заходів (конференцій, семінарів, тренінгів тощо) з актуальних проблем організації виборчого процесу і референдумів, видання науково-практичних коментарів до законодавства про вибори і референдуми, науково-популярних та навчально-методичних посібників із зразками документів, необхідних для здійснення виборчими комісіями своєї діяльності.

Важливими, з точки зору автора, виглядають заходи по політико-правовій освіті таких важливих суб'єктів виборчого процесу як кандидати, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій та виборчих блоків партій, офіційні спостерігачі. Політична освіта даної категорії учасників виборів повинна сприяти отриманню навичок необхідних для проведення виборчої кампанії.

Вказані заходи по створенню системи політичної освіти всіх учасників виборчого роблять можливим суттєво підвищити ефективність виборчих механізмів у формуванні найважливіших виборних державних органів та органів самоврядування, головним чином, за рахунок зростання здатності виборців та інших суб'єктів виборчого процесу, критично оцінювати політичний процес та свої власні політичні інтереси.

В досліджені розглянуті змістовні характеристики політичної та громадянської освіти в Україні, які суттєвим чином впливають на їх ефективність. Підкреслено, що коли бракує теоретичної та емпірично обґрунтованої загальної методології, декларації цілей у цій сфері нерідко зазнають невдач. При цьому слід зазначити, що сьогодні методологія політичної і громадянської освіти базується здебільшого на передачі інформації та знань. Дослідження свідчить, що результатом інформативної стратегії є зменшення когнітивного міркування тих, хто навчається.

Здійснений аналіз показав, що однією з проблем вищезгаданих методологій є неврахування логіки, з якою ті, хто вчаться, змінюють та будують своє життя, зокрема його громадянський вимір. У цьому розумінні ефективніше впливати на індивідуальні умови, за яких можуть розвиватися адекватніші та різноманітніші дії, ніж просто надавати інформацію або навчати абстрактних навичок.

Аналіз зазначених проблем дозволив зробити в даній частині ряд висновків. В першу чергу, зазначено, що стрімкий крах комуністичного режиму і проголошення незалежності породили в українському суспільстві ілюзії щодо можливості швидкої і безболісної ліквідації старої і розбудови зовсім нової, демократично орієнтованої й інтегрованої із світовими реформаційними процесами держави.

Відсутність дієвої системи політичної освіти вкрай негативно відбиваються на свідомій участі громадян України у політичному житті країни. Більшість з них не маючи змоги компетентно кваліфікувати політичні сили, які діють на політичній арені, в період виборчих кампаній, політичних акцій надають підтримку тим з них, які або не здатні представляти їх інтереси, або не ставлять перед собою такого завдання.

Реформування політичної освіти необхідно здійснювати з урахуванням низки важливих завдань. Серед яких необхідність дати можливість громадянам різних вікових категорій отримати істинні знання про політичний світ, сформувати у громадян здатність критично осмислювати процеси політичного життя, виробити у акторів імунітет проти впливу політичних технологій на їх свідомість сформувати активну громадську позицію українців.

Також робиться загальний висновок про те, що політична освіта є одним з найважливіших ендогенних чинників політичного процесу, який впливає на стабільність, ефективність та перспективи подальшого розвитку системи. Цей висновок ґрунтується на тому, що політичний світ в його просторово-динамічних характеристиках і “людина політична” являють єдиний комплекс і саме політична освіта покликана удосконалювати та гармонізувати їх взаємодію.

Крім цього, зазначається, що проблеми політичної освіти в Україні вимагають подальшого ґрунтовного вивчення. Зокрема, особливої уваги вимагають питання включення політичних знань в освітні програми, розробки дидактики політичної освіти, яка б відповідала перехідному періоду нашого суспільства, сприяла формуванню знань та громадянських навичок, які відповідають змісту нових процесів в Україні і світі.

Висновки

Вивчення джерельної бази, державних документів і матеріалів, періодичних видань стосовно даної проблематики дозволило автору отримати певні результати. Так, зокрема, на основі дослідницької роботи доведено, що процес політичної соціалізації і політичного виховання сьогодні є одним з важливих засобів у формуванні політичної культури та поведінки громадян України, усвідомлення ними власної ролі і значення в житті країни, відповідальності згідно з їх переконаннями та цінностями.

На основі аналізу трьох рівнів пізнання політичного світу - політико-гносеологічного, політико-соціалізаційного і політико-дидактичного, доведено, що політичний світ є принципово пізнаваний, політична соціалізація є перевіреним століттями механізмом передачі колективного політичного досвіду від покоління до покоління, що відображає сутність політичного процесу, у власному змісті цього слова, а політична дидактика являє собою функціональну реакцію політичної освіти на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Із досягненням достатнього рівня політичних знань громадян суспільство здатне подолати низку гострих проблем, які перешкоджають його просуванню по шляху ствердження демократичних засад. Зокрема, це стосується усунення масового абсентеїзму громадян в політичному житті, досягнення свідомої та аргументованої електоральної поведінки в процесі голосування та набуття пріоритету демократичних цінностей в їх політичній культурі.

Не менш важливими виглядають перспективи подолання непрофесійності політичної еліти і зменшення її креативності, уразливості свідомості громадян під впливом новітніх PR- технологій.

Взаємозв'язок політичної освіти і політичного процесу був простежений на основі зміни політико-освітніх парадигм від античності до сучасності. Історичний досвіт демонструє закономірність того, що в періоди, які передують становленню нових епох, значення політичної освіти надзвичайно зростає. Вона знаходить свій прояв в тому, що на рівні суб'єктів відбувається напружений процес активного вироблення нових політичних знань, пошуку різних форм і методів їх передачі суспільству, визначаються і коректуються цілі політичної освіти.

Політична освіта в ці періоди здатна відігравати різну роль. Нерідко її розглядають як найважливіший фактор збереження цілісності існуючого політичного світу, як спосіб подолання негативних екзогенних факторів і приборкання стохастичних тенденцій. Але політична освіта найчастіше загострює існуючі негативні фактори і каталізує руйнівні тенденції. Більш того, вона здатна виступити ініціатором процесів, які спрямовані на знищення “старого порядку”. В перехідні періоди зміни відбуваються й у домінуванні окремих компонентів політичної освіти. На перше місце виходять вироблення політичної позиції і політична участь.

Змістом політичної освіти, активно доповнюваної вихованням, стають такі ключові поняття як “ціль”, яка містить позитивний образ майбутнього і негативний образ минулого, засіб досягнення майбутнього й інтеграції учасників процесу в наявне політичне буття. По завершенні перехідного періоду настає досить тривалий період стабільності. У цій ситуації відбувається очевидна рутинізація політичної освіти, оскільки знімаються протиріччя між структурою суспільства і політичними процесами по її ствердженню. Політична освіта починає виконувати функцію фактора, що гармонізує, підтримує баланс між світом „політичних речей” і світом „політичних ідей”, між особистістю, державою і суспільством. Традиційні суб'єкти політичної соціалізації - вчителя, батьки - займають свої звичні місця в ієрархії агентів політичної соціалізації. На перше місце виходить заклопотаність проблемою політичного знання, адекватного відображення в ньому реально-ідеальних політичних інститутів.

Таким чином сформульовані вище умови, дозволили автору охарактеризувати політичну освіту як безупинний процес. Одночасно вона розглянута і як дискретне явище оскільки, значною мірою, вона детермінована політичними реаліями конкретної епохи, яка відображає динаміку політичного світу. З одного боку в політичній освіті можна бачити найважливіший фактор підтримки буття політичного світу через різноманітні механізми впливу на індивідуальну і суспільну свідомість і поведінку, з іншого - вона виступає як інструмент, який вносить зміни в існування політичного універсуму шляхом узгодження (чи неузгодженості) ендогенних і екзогенних сил, які впливають на його стабільність.

Крім цього, політична соціалізація, будучи іманентною складовою політичного процесу, відтворює в кожному новому поколінні стереотипне, клішоване, ставлення попереднього покоління до політичного світу. Політичне виховання, у свою чергу, націлене на переробку людини відповідно до параметрів, що задаються кожною епохою і в силу цього зв'язано з гармонізацією і підтримкою балансу в системі.

Політичну освіту відрізняє те, що поряд з консервативною складовою (і це ріднить її з політичною соціалізацією і політичним вихованням) вона містить у собі елемент пізнання нового, інноваційного прориву. Це дозволяє порушити баланс устояних знань і уявлень про цей світ чи його складові і, як наслідок, підштовхнути суспільні сили до змін.

Серед методологічних проблем в поширенні політичних знань автором виявлені висока ступінь догматизації фундаментальних положень політичної науки та недостатня розробленість методологічних основ формування критичного мислення громадян.

Для вирішення цих проблем, на думку автора, спершу слід створити в Україні систему демократичного громадянського виховання населення і політичного просвітництва. Особливо це стосується молодого покоління із залученням найкращої демократично зорієнтованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції. При цьому необхідним є подолання системи норм, стереотипів, цінностей, які залишилися нам у спадок після комуністичного тоталітаризму.

Перед сучасною Україною стоїть завдання формування такої освітньо-виховної системи, яка б, головним чином, була здатна виступити своєрідним рушієм національного прогресу та платформою демократичних політичних доктрин для різноманітних політичних сил.

Необхідно усвідомити, що суб'єктами політичної освіти є не тільки школи, але і вищі навчальні заклади, політичні партії, гуртки та курси при громадських організаціях, союзах, усілякі фонди соціальної спрямованості, суб'єкти молодіжної (державної і недержавної) політики, армія, освітні центри при конфесіях, система підготовки і перепідготовки кадрів державних службовців.

Надзвичайно важливим сьогодні є утвердження в практиці політичного процесу реальних громадянських свобод як найголовнішої цінності, в ім'я якої суспільство буде готовим пережити труднощі посттоталітарного часу.

Україна, виходячи з досвіду країн, які вже пройшли цей складний процес і враховуючи специфіку власного розвитку має зробити ряд важливих кроків. У зв'язку з цим в дисертаційному дослідженні висловлюються низка можливих рекомендацій.

Необхідно створити законодавчу базу по підтримці політичного розвитку суспільства, яке було б здатне діяти ефективно в умовах перехідного періоду та нестабільності у державі.

Важливо радикально переглянути політико-дидактичні можливості засобів масової інформації. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що крім заходів по розробці спеціальних освітніх програм політико-аналітичного характеру, проведення інтерактивного спілкування молодого покоління з відомими політиками та громадськими діячами, необхідні масштабні заходи по систематичній роботі з журналістами, як потужним мультиплікаційним ресурсом.

Надзвичайно важливо здійснити низку кроків у видавницькій політиці. Державні інституції повинні показати приклад випуску спеціальних тематичних освітніх брошур для різних вікових категорій читачів, від дитячого та шкільного віку до пенсіонерів, про основні права та обов'язки громадян України, про її політичну та виборчу систему. Необхідно через видання недорогих, а інколи і безкоштовних, матеріалів, які є доступними для широких кіл громадян, поширювати знання про українську і світову історію, про національну самобутність, про історичні зв'язки українського народу. При цьому важливо подолати необ'єктивність історичних оцінок як через вихваляння минулого, так і, навпаки, через приниження величезного внеску українського народу в світовий розвиток та світову культуру.

В тісному зв'язку з політико-дидактичною діяльністю необхідно здійснювати і роботу по вихованню українських громадян. Саме виховання здатне перетворити набір знань про політику на цілеспрямовану діяльність по підтримці демократичних норм і цінностей. Непересічне значення при цьому має сама атмосфера навчання. Абсолютною його умовою виступають демократичність стосунків тих, хто навчається і тих, хто вчить. Оскільки сам характер стосунків в процесі навчання є чи найкращим вихователем.

Врахування цих рекомендацій дасть можливість повноцінного, всебічного формування та розвитку політично писемних громадян, які у своїх діях та поведінці будуть керуватися не лише особистими інтересами, а й інтересами держави, що буде величезним позитивним кроком переходу України до демократії та становлення нового, повноцінного демократичного суспільства.

Сьогодні, коли особливого значення набувають механізми виробництва наукового політичного знання, створення об'єктивної і цілісної картини політичного світу, навчання і виховання громадян адекватному сприйняттю політичного світу й умінню орієнтуватися в ньому як активних суб'єктів політичного процесу, перед політичною наукою України стоїть завдання виконання своєї найважливішої соціальної функції - виступити ініціатором створення умов для формування громадянина, адекватного сучасним політичним процесам.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Іванов М.С. Політична освіта в контексті політичних трансформацій суспільства. Монографія. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. П, Могили, 2004. - 280 с.

2. Провідники духовності в Україні: Довідник / Ред. кол. І.Ф.Курас, М.О. Багмет, В.І.. Гусев, М.С.Іванов (відп. секр.) та інш. - К.: Вища школа, 2003. - 783 с.

3. Освіта на Миколаївщині у ХІХ - ХХ століттях: історичні нариси/ Байдак В.Ф., Білюк О.В., Брендуля М.Ф., Зайка О.П., Іванов М.С. - Миколаїв, 1997. - 176 с.

4. Хрестоматія з історії всесвітньої політичної думки: Навчальний посібник (Рекоменд. Мін. освіти і науки України) / Укладачі Багмет М. О., Колісніченко А.І., Іванов М.С. та ін.- Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. - 220 с.

5. Іванов М.С. Загальна теорія політики/ Навчально-методичні матеріали. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. - 140 с.

6. Іванов М.С. Система політичної освіти молоді України: головні напрямки дослідження. - Наукові записки. - Т.19: Політичні науки. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. - С. 70 - 72.

7. Іванов М.С. Політичні орієнтації молоді Україні: стан та тенденції - Наукові записки. Т.20. - Спеціальний випуск. - ч.1. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2002. - С. 235 - 238.

8. Іванов М.С. Проблеми дослідження ролі національної еліти в історичному розвитку етнокультурних процесів на півдні України. - Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. - Т.12: Політичні науки. - С. 26-29.

9. Іванов М.С. Удосконалення системи політичної освіти молоді України: проблеми та рішення. - Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 9. - Т. 22. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 59-63.

10. Іванов М.С. Роль політичної освіти у формуванні громадянської культури молоді в сучасній Україні. - Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 10. - Т. 23. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 24-28.

11. Іванов М.С. До проблеми з'ясування змісту громадянської та політичної освіти. - Наукові записки. - Т.21: Політичні науки. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. - С. 64 - 68.

12. Іванов М.С. До проблеми з'ясування змісту громадянської і політичної освіти в умовах демократизації сучасного українського суспільства// Нова парадигма / Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. - Випуск 30. - Запоріжжя: “Нова парадигма”, 2003. - С. 139 - 146.

13. Іванов М.С. Що таке “громадянська” і що таке “політична освіта”?// Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 41 - 49.

14. Іванов М.С. Розвиток політико-освітянських концепцій в античні часи. - - Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 12. - Т. 25. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 119 - 123.

15. Іванов М.С. Деякі аспекти формування громадянської культури молоді засобами громадянської і політичної освіти в Україні// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку/ Збірник наукових праць. - Випуск 14. -Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2003. - С. 47 - 51.

16. Іванов М.С. Деякі проблеми вироблення державної стратегії освіти й виховання громадянина сучасної України// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України / Науковий журнал. - Київ, 2003. - № 3. - С. 311 - 315.

17. Іванов М.С. Деякі проблеми формування політико-правової культури учасників виборчого процесу засобами політичної освіти// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 472 - 477.

18. Іванов М.С. Античні парадигми політичної дидактики та їх роль в збереженні замкнутих політичних систем // Вісник СевДТУ. Вип. 50: Політологія: Зб. наук. праць. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2003. - С. 63 - 70.

19. Іванов М.С. Політико-дидактичні парадигми часів Київської держави (Х - ХІІІ ст.). - Наукові записки / Збірник. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 24. - К.: ІПіЕНД, 2003. - С. 137 - 145.

20. Іванов М.С. Політична освіта молоді на сучасному етапі демократизації українського суспільства: проблеми та завдання. - Наукові записки / Збірник. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 25. - К.: ІПіЕНД, 2004. - С. 375 - 389.

21. Іванов М.С. Сучасна концепція політичної освіти і формування громадянської культури в Україні// Грані / Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2003. - № 5.- С. 148 - 151.

22. Іванов М.С. Досвід розбудови системи політичної освіти в Німеччині. - Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - Випуск 5. - Київ-Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. - С. 303 - 311.

23. Іванов М.С., Копчак С. Освіта в інформаційному суспільстві. - Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - Випуск 6. - Київ-Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. - С. 251 - 257.

24. Іванов М.С. Молодіжна політика держави та проблеми розвитку політичної освіти в Україні// Вісник СевДТУ. Вип. 52: Політологія: Зб. наук. пр. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2004. - С. 183 - 193.

25. Іванов М.С. Концептуальні засади політичного просвітництва та громадянського виховання в українській суспільно-політичній думці ХІУ - ХУІІ ст.// Перспективи / Наукове видання. - Одеса, 2003. - № 1. - С. 103 - 108.

26. Іванов М.С. Суспільно-політична думка стародавніх часів про роль політичної освіти як чинника політичного процесу// Грані / Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2004. - № 1.- С. 132 - 135.

27. Іванов М.С. Формування системи політичної та громадянської освіти як чинник процесу демократизації політичного життя окремих європейських країн // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Випуск 26. - К., 2004. - С. 197 - 210.

28. Іванов М.С. Просвітницька діяльність української еліти в період визвольних змагань українського народу ХIV - XVI століть// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. - С. 578 - 584.

29. Іванов М.С. Проблеми становлення сучасної політичної дидактики // Політичний менеджмент. - 2004. - № 4. - С. 88 - 94.

30. Іванов М.С. Роль політичної освіти у формуванні комуністичної політичної системи Радянського Союзу // Наукові праці: науково-методичний журнал. - Т.33. - Вип. 20. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. П. Могили, 2004. - С. 68 - 74.

31. Іванов М.С. Роль політичної освіти в процесі реформування конституційних засад сучасного українського суспільства . - Наукові праці: науково-методичний журнал. - Т.34. - Вип. 21. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 63 - 68.

32. Іванов М.С. Державницька концепція громадянської освіти і виховання в історичних та літературних документах часів Київської Русі// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку/ Збірник наукових праць. - Випуск 15. -Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2004. - С. 12 - 17.

33. Іванов М.С. Виховання громадянина сучасної України як елемент державної стратегії освіти // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип.. 4. - с. 126 - 131.

34. Іванов М.С. Політична освіта як важливий чинник громадянського розвитку української нації// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України / Науковий журнал. - Київ, 2004. - № 2. - С. 335 - 341.

35. Іванов М.С. Свій висновок підтверджую // Політичний менеджмент. - 2004. - № 5. - С. 156

36. Иванов Н.С. Политическое и гражданское образование как важные средства реализации демократического потенциала избирательного процесса в современной Украине/ Социально-правовые проблемы становления правового государства. - Сб. материалов международной научно-практической конференции. - Ижевск: ИЮИ РПА МЮ РФ, 2004. - С. 92 - 96.

37. Іванов М.С. Демократизація політичного процесу в Україні та актуальні завдання політичної освіти. - Наукові дослідження в контексті історичних проблем / Збірник наукових праць. - Т. 2. - Миколаїв-Одеса: “ТОВ ВіД”, 2003. - С. 87 - 91.

38. Іванов М.С. Досвід розбудови системи політичної освіти окремих європейських держав в період їх переходу до демократичного улаштування. - Політичні, економічні та психологічні виміри перехідного суспільства / Збірник матеріалів другої Всеукраїнської наукової конференції. - Суми, 2004. - С. 93 - 99.

39. Іванов М.С. Розбудова системи політичної освіти і громадянського виховання в сучасній Україні та європейський досвід. - Гражданское общество как основа демократии. PR-деятельность в демократическом обществе. - Луганск, 2003. - С. 169 - 168.

40. Іванов М.С. Політична освіта та деякі тенденції розвитку ідеологічних орієнтацій молоді в Україні// Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля / Історичні науки. - 2002. - № 9. - С. 97 - 101.

41. Іванов М.С. Вироблення стратегії політичної освіти й виховання громадянина - актуальні завдання сучасної української держави. - Науково-методологічні аспекти розвитку творчого потенціалу науковців / Матеріали обласної науково-практичної школи-семінару. - Миколаїв, 2003. - С. 33 - 38.

Анотація

Іванов М.С. Політична освіта як засіб формуванні політичної культури та чинник політичного процесу. - Рукопис (417 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2005.

У дисертації вивчені питання ролі політичної освіти і громадянського виховання в політичному процесі. Запропонована автором концепція передбачає комплексний розгляд динаміки політичного життя як процесу збереження і перетворення складної системи на основі комплексу екзогенних і ендогенних для політики факторів, серед яких фундаментальну роль грає іманентний їй процес додання громадянину формального чи фактичного статусу активного суб'єкта політичного світу. В дисертації доводиться думка про те, що громадянин об'єктивно має потребу у відомій нормі політичних знань, умінь і навичок, щоб бути включеним у параметри загальносоціальних змін, визначати свої інтереси, свідомо надавати підтримку демократичним цінностям і інститутам.

Ключові слова: політичний процес, політична культура, громадянська культура, громадянське виховання, політична соціалізація, політична освіта, громадянська освіта, індоктринація.

Аннотация

Иванов Н.С. Политическое образование как средство формирования политической культуры и фактор политического процесса. - Рукопись (417 с.).

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2005.

В диссертации исследованы вопросы роли политического образования и гражданского воспитания в политическом процессе. Предложенная автором концепция предусматривает комплексное рассмотрение динамики политической жизни как процесса сохранения и преобразования сложной системы на основе комплекса экзогенных и эндогенных для политики факторов, среди которых фундаментальную роль играет имманентный ей процесс придания гражданину формального или фактического статуса активного субъекта политической жизни. В диссертационном исследовании обосновывается мысль о том, что гражданин объективно имеет потребность в известной норме политических знаний, умений и навыков, чтобы быть включенным в параметры общих социальных изменений.

В центре диссертационного исследования вопросы взаимосвязи политического процесса и состояния распространения политических знаний в обществе. Обоснованы положения о том, что политическая культура не может быть продуктом воспринятых достижений развитых обществ, а способность граждан принимать рациональные решения, участвуя в политической жизни, не формируется стихийно.

Диссертант показывает, что современное демократическое образование базируется на признании основных гуманистических ценностей и, прежде всего, свободы и достоинства каждой личности, ее естественных, неотъемлемых прав. Оно помогает гражданину правильно оценить соответствующий общественный порядок, осознать свои место и роль в государстве, права и обязанности. Его главная цель -- научить человека адекватно ориентироваться в сложном и противоречивом современном мире, представлять и защищать свои интересы, уважая интересы и права других людей, коллективно решать общие проблемы. Оно направленно на формирование у граждан уважения к демократическому порядку, что обеспечивает его государственным и общественным институтам стабильность.

Кроме того, демократическое политическое образование призвано придать политике человеческое измерение, сдерживать проявления в политических действиях эгоцентрической мотивации, нетерпимости и эмоциональной неуравновешенности, а также идеологического классового или националистического иррационализма, который нередко выступает под флагом борьбы за тотальную рационализацию общества.

В работе автор исследует политико-дидактические парадигмы исторического прошлого. Главной целью этого исторического экскурса есть исследования наиболее продуктивных идей античных и последующих времен, которые связанны с пониманием разных аспектов организации системы политического образования, которые могли бы, учитывая опыт их воплощения в прошлом, помочь лучше понимать ее роль и значение сегодня.

Значительное внимание в работе уделено вопросам изучения опыта, политической социализации образовательными средствами в условиях тоталитарного общества и исследованию путей оптимизации процесса распространения политического знания в условиях развития демократических политических систем. Главным образом, это касается изучения роли политической индоктринации во времена существования Советсокго Союза и в период развития фашистского режима в германии.

Особое внимание уделяется опыту организации системы политического образования в ряде европейских стран, которые преодолевали стадию тоталитарного развития. Заключительная часть диссертационного исследования посвящена рассмотрению существующих сегодня тенденций в политическом образовании Запада и Украины, поскольку именно их исследования позволяет составить представление о главных направлениях его развития, выяснить инновационный и стабилизирующий потенциал.

Ключевые слова: политический процесс, политическая культура, гражданская культура, гражданское воспитание, политическая социализация, политическое образование, гражданское образование, индоктринация.

The summary

Ivanov М.S. Political education as a means of shaping of political culture and factor of political process. - Manuscript (417 page).

Thesis on competition of a scientific degree of the doctor of political sciences on a speciality 23.00.02 - political institutions and processes. - Institute political and etno-national of researches of National Academy Science of Ukraine, Kiev, 2005.

In a thesis the problems of a role of political education and civil education in political process are investigated. The concept, offered the writer, envisions complex consideration of dynamics of a political life as process of conservation and transformation of a composite system on the basis of a complex exogenous and endogenic for policy of the factors, among which one the fundamental role is played immanent to her by process of collimating to the citizen of the formal or actual status of the fissile subject of a political life. In диссертационном a research the thought is justified that the citizen is objective needs the known norm of political knowledge, skills and skills to be live in arguments of common social modifications.

Keywords: political process, political culture, civil culture, civil training, political socialization, political education, civil education, indoctrination.

Размещено на Allbest.ru