Патріотизм та національна ідея у становленні сучасної держави

Враховуючи нинішній стан українського державотворення, національна ідея в сучасній кореляції може виконувати функції духовної основи саморуху й поступу українського суспільства за певних умов. По-перше, вона має стати головним змістом творення національної, соціально згуртованої держави і фундаментом її стабільності. По-друге, ця ідея мусить легітимізувати докорінні суспільно-економічні перетворення, надати їм „другого дихання”. По-третє, грунтуючись на політичній концепції нації, вона є прийнятною для всіх етнічних груп країни. По-четверте, національна ідея має стати стрижнем формування і функціонування національної самосвідомості й національної свідомості в цілому. По-п'яте, на різних рівнях національної свідомості (державно-політичному, теоретичному, буденному) національна ідея повинна бути конституйованою і концептуально розробленою та інтеріоризованою. По-шосте, вона має стати світоглядним орієнтиром у системі освіти, виховання, у сфері соціалізації особи. І, нарешті, по-сьоме, національна ідея мусить забезпечити консолідаційні процеси в суспільстві - між нацією і соціумом, між центром і регіонами, між політичними партіями і рухами [29, с. 120-125].

Для сучасної України характерним є феномен нігілізму, зокрема - національного, і це явище має свої історичні причини, пов'язані з історичним буттям українського народу як колонізованого етносу.

Серед численних самовизначень людини чільне місце посідає національна самоідентифікація, тобто висока національна самосвідомість, оскільки нація для сучасної людини виступає фундаментальною, життєво важливою історичною спільнотою. „Є тільки один історичний шлях досягнення вищої вселюдськості, до єднання людства (шлях національного зростання і розвитку, національної творчості), - писав М. Бердяєв. - Вселюдськість розкриває себе лише у вигляді національностей. Денаціоналізація є ...чистісінька порожнеча, небуття” [16, c. 99].

Вищим рівнем і способом становлення особистості є її національне етнічне самовизначення, усвідомлення національної ідеї, що стає базовою рисою її світогляду і самосвідомості. Кінцевим підсумком такої соціалізації і є формування національної ідентичності особистості. Можна погодитися з Н. Лавриченко, що національна самоідентифікація розгортається на трьох рівнях формування людської визначеності - біогенетичному, соціально- психологічному та культурно-історичному [27, c. 286]. Важливо зауважити, що біогенетичні визначення є наслідком природного процесу народження дитини і дістаються їй як генетичний спадок, батьківська кров, що засвідчують належність до певного етносу (роду-племені). Нігілізм щодо біогенетичних підвалин етнічної визначеності особистості та спільноти, як свідчить практика, призводить до втрати почуття особистої приналежності до будь-якого етносу, втрати національної орієнтації щодо місця і ролі народу в історичному часі й просторі. Це явище добре описане в літературі. Воно проявляється у комплексах життєвої меншовартості, „назадництва”, національного самоприниження, набуваючи розквіту в ідеях космополітизму та етнічної асиміляції. Забуття природних меж і визначень свого єства призводить і особистість, і націю до духовної убогості та занепаду. Саме з таких позицій відшукуються аргументи для виправдання нехтувань інтересами власного народу, прислужництво перед сильнішими сусідами, замилування усім „ненашим”, безоглядне запозичення і механічне копіювання чужих способів життя, суспільного ладу, культурних цінностей і традицій.

На соціально-політичному рівні національна самоідентифікація особистості означає формування вивірених досвідом багатьох генерацій психологічних засад людського єства, почуттів, волі та інтелекту, освоєння універсуму загальнонаціональних значень, зафіксованих, зокрема у національній мові, що стає ціннісно-смисловим підгрунтям духовного світу особистості.

Найяскравішим ціннісним вираженням самобутніх індивідуально-національних рис особистості є національні особливості світогляду, світосприймання та світорозуміння, котрі формують національну унікальність життєвих позицій та активності людини.

На культурно-історичному рівні національна самоідентифікація характеризується становленням національного типу характеру і реалізується в дійовій співучасті та причетності особистості до життя етносу.

Поняття „українська ідея” першим запропонував П. Куліш. Він вкладав у нього усвідомлення, розуміння людиною належності до свого народу, його культури і віри [12, с. 155]. Пізніше цей термін використовували М. Драгоманов, С. Рудницький, інші українські мислителі, але вже у значно ширшому розумінні.

Українська національна ідея виникає разом з появою на світовій арені самої України і проходить низку етапів розвитку, зберігаючи в основному свою сутність, але змінюючи форму, сферу дії, функціональне призначення і глибину вираження. Вона виступає складним соціально-культурним, політичним феноменом, що слугує консолідації нації для найефективнішої реалізації завдань українського національного відродження, яке має комплексний характер і є цілісним процесом становлення і розвитку власної національної державності, пробудження національної самосвідомості і гідності, розвитку національної культури й мови, утвердження економічної незалежності. Суть цього феномена полягає в реалізації національної ідеї та втіленні в ній національного інтересу у всіх сферах життєдіяльності нації. Пріоритетом національного відродження є досягнення національної незалежності і побудова української соборної демократичної держави. На теперішньому етапі консолідації української модерної нації важливим є об'єднання в рамках національної ідеї, національного відродження і реального процесу виживання, де інтегративною виступає екологічна ідея [19, c. 377].

Українська національна ідея виходить з автохтонності української нації і формується на базі екзистенціально-гуманістично орієнтованої національної ментальності українського народу. Вона базується на глибокому усвідомленні належності кожного українця до української національної спільноти, ідентифікації його з цією спільнотою, формуванні уявлень про її типові риси, етнічну територію, мову, уявлення про її історичні та духовні цінності. Важливою рисою української національної ідеї є її вкоріненість в історичному минулому, піклування про історичну долю нації в наші часи, а отже -- розуміння суті нерозв'язаних проблем, національних інтересів, поступу українського народу [10, c. 93].

Як основа функціонування української нації, серцевина її духовних інтересів і наріжний камінь її соціально-політичних прагнень, українська національна ідея є всеохоплюючою і означає державність, власновладність, суверенітет і соборність. Суть її полягає у віддзеркаленні прагнень українського народу до свободи, завоювання економічної, політичної і культурної незалежності та повнокровне утвердження себе у міжнародних зносинах.

Історичне призначення української національної ідеї не вичерпується проголошенням незалежності України. Необхідність суспільної консолідації не втрачає своєї актуальності і нині. Навпаки, зі здобуттям Україною незалежності вона набула сили вищого імперативу. Народ, суспільство можна згуртувати тільки на грунті всеохоплюючої, зрозумілої і близької кожному національної ідеї. Тепер - справа за розбудовою української соборної держави, радикальним перетворенням суспільства і завершенням процесу консолідації української модерної нації, що є кінцевим виявом національного відродження. „Тільки державне існування нації, - писав М. Сціборський, - вповні здійснює і посилює чинний характер самої національної ідеї. Тому основне завдання нації полягає в поширенні її державних меж насамперед на цілий, пов'язаний з нею, етнографічний простір. За цим промовляє не тільки духовна й фізична неподільність нації, але й усі підстави її будуччини. Неможливість чи невміння досягнути свого державного об'єднання позбавляє націю передпосилок дальшого належного росту, а навіть спроможності правильно виконувати свої життєві функції” [11, c. 79].

Отже, українська національна ідея, що поєднує в собі державність, власновладність, суверенітет і соборність, виступає й сьогодні важливою духовною детермінантою подальшої консолідації сучасної української нації, розбудови демократичної держави і творення громадянського суспільства в Україні.

2.3 Висвітлення націоналістичних ідей, рухів і напрямів в українських ЗМІ

Зважаючи на те, що наша держава ще досить молода і формування держави і національної ідеї знаходяться на стадії розвитку, що в нашому суспільстві залишився прошарок людей, які ностальгують за часами, порядками і суспільним життям СРСР, можна зробити висновок, що позиції громадян та засобів масової інформації щодо націоналізму й національної ідеї суттєво різняться. Також варто зазначити, що через низький рівень політичної культури нашого суспільства люди зазвичай плутають, а іноді й навмисне, поняття націоналізму з його крайніми проявами - фашизмом і шовінізмом. Рівень етнічної та релігійної толерантності в українських засобах масової інформації є доволі неоднозначним питанням. Деякі теми традиційно викликають протистояння в суспільстві незважаючи на всі спроби промоції толерантності - це питання, що стосуються релігійної толерантності, антисемітизму, стосунків з представниками деяких народів тощо.

Це дослідження було здійснене на основі спостереження за загальноукраїнськими та регіональними ЗМІ: інтернет-ресурсами УНІАН, «Українська правда» [42], «Главком» [35], «Українські новини» [44], Кореспондент.net [39], Zaxid.net [47], Liga.net [46], «Левый берег» [40], мережевими версіями радіо та телевізійних каналів, друкованих ЗМІ - «Радіо Свобода», «Подробности» (новини телеканалу «Інтер»), журналів «Український тиждень» [43], «Фокус» [45], газет «Україна молода» [41], «День» [36] , «Дзеркало тижня» [37] в травні 2013 року. Воно виявило кілька гострих тем - відзначення Першого травня, Дня перемоги, Дня пам'яті депортації татар; конфлікту між консулом РФ та представниками кримськотатарського населення; україно-російських стосунків. Чимало матеріалів, що прямо чи опосередковано стосувались тем фашизму і нацизму.

Є теми, що протягом десятиліть не втрачають градусу кипіння і одна з них - вплив радянського спадку на сучасні українські реалії (матеріали «Безальтернативність розмежування. Чому дерадянізаія в Україні не можлива без дерусифікації» [43], колонка історика Володимира В'ятровича «Масковскає врємя» [47] про неспроможність України ідеологічно відірватися від «російського світу» тощо). Не зважаючи на понад двадцятирічний досвід незалежності, суспільство дуже болісно реагує такі, на перший погляд, «мирні» події як святкування Першого травня чи Дня перемоги. Очевидно причиною є те, що радянські свята і традиції дуже глибоко вкорінені в свідомості значної частини українців. А інша частина наполегливо намагається позбутися цього ідеологічного спадку. Така затятість неминуче провокує конфлікт, участь в якому беруть і засоби масової інформації. Свою роль тут відіграє і той факт, що чимало ЗМІ орієнтовані на певну аудиторію, яка має чітку позицію щодо суперечливих подій чи фактів. Так, наприклад, аудиторія «Подробностей» і газети «Сегодня» є значно лояльнішою до радянської традиції, аніж, наприклад, аудиторія радіо «Свобода», «Українського тижня» чи порталу Zaxid.net. Тому матеріали на гострі теми займають вагому частку контенту ЗМІ і викликають чималий резонанс. Важливо те, що таке протистояння часто переноситься у площину українсько-російських стосунків.

Відзначення 1 травня в Україні цього року відбулося майже без конфліктів. Політолог Євген Магда в колонці на УНІАНі наголосив на тому, що захід КПУ на Хрещатику транслював Перший національний канал українського телебачення, щоправда коштом партії. І в цілому КПУ зробило ставку на апелювання до «старих добрих часів». А от політолог Євген Петренко в коментарі «Українському тижню» назвав святкування 1 травня реліктом тоталітаризму.

Значно більшу дискусію в суспільстві і ЗМІ спричинило святкування Дня перемоги. Сам факт відзначення 9 травня дня перемоги викликав протистояння у суспільстві, частина якого (переважно на Західній Україні) наполягала на потребі відзначення в цей день дня пам'яті або скорботи. ЗМІ відгукнулись на цю дискусію - з'явився ряд аналітичних («Післямова до 9 травня: між Гітлером, Сталіним і Фаріон» Олександра Косвінцева на Zaxid.net [47] та «Главкомі» [35], «Свято з чужої вулиці» Юрія Макарова в «Українському тижні» [43]) та історичних («Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії» Юрія Шаповала на «Історичній правді», «Живі і мертві: про реальні та міфологічні воєнні втрати СРСР» в «Українському тижні» [43]) матеріалів.

Ряд ЗМІ послався на соціологічні дослідження згідно з якими День Перемоги є великим святом для 82% опитаних («Подробности»). Показовим є те, що деякі регіони продемонстрували меншу консолідацію в цьому питанні, що викликало реакцію влади - зокрема, губернатор Львівщини Віктор Шемчук наголосив на тому, що кожен має право на своє бачення святкування Дня Перемоги.

Чимало ЗМІ акцентували на різниці у сприйняття свята між Сходом і Заходом України - сюжети зі східної України позитивні, святкові, а на Заході численні протистояння, міліція, заборони тощо. Блоги багатьох видань (зокрема «Української правди») стали майданчиком для висвітлення різних позицій у ставленні до 9 травня. «Главком» повідомив про транслювання Параду Перемоги на Червоній площі у Москві у прямому ефірі одного з телеканалів. І як противага - заява історика Володимира В'ятровича про те, що 9 травня вважають святом лиш ті країни, що перебувають під впливом Росії («Український тиждень»).

В багатьох ЗМІ 9 травня символізується протистоянням між націоналістами і комуністами. Загалом в українських ЗМІ в травні 2013 року було багато згадок і інтерпретацій таких понять як «нацизм», «націоналізм». Цьому сприяла увага до вищенаведених тем, а також скандал, що спалахнув навколо врученням призу Deutsche Welle у конкурсі The Bobs за найкращий україномовний блог журналістці Олені Білозерській, яка відверто симпатизує правим партіям. Вона стала переможницею онлайн-голосування, але цю перемогу було анульовано. Сама Білозерська зауважила, що така реакція пов'язана з тим, що Німеччина досі має комплекс провини щодо нацизму. В матеріалі газети «День» було досліджено цю історію і автор тексту, Вадим Лубчак, пришов до думки, що в матеріалах Олени Білозерської 5-6 річної давності таки наявні расистські висловлювання, а сама блогерка визнала що є «поміркованою расисткою». Він наголосив на тому, що переступання межі між відстоюванням українського і нетерпимістю до інших дискредитує ідею здорового українського націоналізму. В коментарі до матеріалу соціолог Євген Головаха припустив, що ситуація навколо перемоги свідчить про зростання нетерпимості в українському суспільстві. Він також додав, що зараз люди мають обирати між прорадянськими і правонаціоналістичними партіями.

Тим часом, активізувались заклики політиків, зокрема Олександра Фельдмана до прийняття закону про заборону пропаганди нацизму в Україні («Українські новини» [44]). Цікаво, що в законопроекті "нацизм" визначається як сукупність уявлень та ідей, спрямованих на обґрунтування винятковості, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками статі, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-економічних можливостей, расової або етнічної приналежності. А матеріалами про нацизм, що схвалюють його передбачається вважати будь-які матеріали, які не висловлюють у словесній, графічній або іншій формі заперечень, застережень чи критики нацизму і подібних ідеологій.

Про суть цих понять розмірковував в матеріалі «Що таке націоналізм, фашизм, нацизм, шовінізм… Без емоцій» в газеті «День» проф. Богдан Сусь. При чому автор акцентував на тому, що поняття «націоналізм» у одних ототожнюється зі словом «фашизм», у інших - з поняттям «патріотизм». Він розглянув суть термінів «націоналізм», «фашизм», «шовінізм», «нацизм» тощо. Наголосив, що «націоналізм» пов'язаний з імперською державою і його наявність в Україні свідчить про те, що Україна не стала справді незалежною державою. Матеріал Олександра Косвінцева «Фашизм в Росії і Україні: схожість та відмінність» (Zaxid.net [47]) -- поширення інформації про те, що останнім часом ставлення до українців в російському суспільстві погіршилося, але ініціатива цього йде «згори». Щодо ситуації в Україні, то наголошувалося, що реальної загрози фашизму зараз немає, натомість влада нагнітає пристрасті і свідомо намагається поділити суспільство на два ворогуючі табори. Втім, на руку таким настроям грають деякі сторінки західноукраїнської історії, пов'язані з винищенням євреїв та діяльність ВО «Свобода», зокрема антисемітські висловлювання окремих її членів.

Чимало матеріалів було присвячено темі «фашизму», зокрема ЗМІ поширили інформацію про публікацію в інтернеті праці Ярослава Старуха «Упир фашизму» про тотожність комунізму і фашизму («Український тиждень», Zaxid.net [47]). Ця тема є запитаною з огляду на події в країні навколо антифашистських мітингів, що відбулися в Києві і низці інших міст. Події 18 травня засвідчили, що влада готова вдатися до методу «фашизації опонентів», зокрема ВО «Свобода», що негативно позначається на рівні толерантності в суспільстві.

Увагу ЗМІ привернули події в Криму. Спочатку увагу привернув антифашистський мітинг, що зібрав понад 22 тисячі. Під час мітингу спалили опудало народного депутата від ВО «Свобода» Ірини Фаріон, яку було названо «пособницею фашистів».

Чимало експертів говорять про те, що теперішнє становище кримських татар погіршилося - зокрема, зменшилась кількість їх представників в органах місцевої влади тощо. Тож події, що відбулися в травні в Криму, і те, що ЗМІ не лишились байдужими, свідчать про можливі майбутні зміни «статусу кво».

Про ситуацію в Криму також йдеться в матеріалі Володимира Притули «У Криму важко відроджують духовність і релігійність» -- автор розповідає про спроби налагодити співіснування між мусульманами і християнами, різними православними конфесіями тощо і наголошує на потребі міжконфесійного діалогу, який поки що ведеться в регіоні спорадично, а не постійно.

Таким чином, можемо зробити висновки, що незважаючи на спалахи нетолерантності до сторонників певної ідеології чи просто політичних переконань, в Україні багато робиться для того, щоб підвищити рівень взаємодії і діалогу. На жаль, ситуація показує, що роль держави в цьому процесі мінімальна і подекуди саме представники влади провокують загострення проблем, щоб потім використати напругу в суспільстві у своїх цілях.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі було досліджено взаємозв'язок патріотизму та національної ідеї у становленні сучасної держави. Це дозволяє підсумувати результати дослідження в наступних теоретичних узагальненнях:

Аналіз джерел з проблематики дослідження свідчить про постійну увагу світової соціально-філософської думки до питань патріотизму, а пізніше - й національної ідеї. Виявлено, що патріотизм відображає зв'язок людини з певною територією, який існує у вигляді любові до неї. Змістом патріотизму є позиція особистості, яка характеризується почуттям любові до вітчизни, готовністю до практичної діяльності заради втілення в життя державних інтересів та ідеалів, повагою до законів держави та ототожненням власних інтересів з інтересами держави, в якій проживає особистість.

Водночас виділяються й елементи патріотизму: любов суб'єкта патріотизму до об'єкта; історична пам'ять; інтереси суб'єкта патріотизму, які певним чином співвідносяться з метою існування об'єкта патріотизму.

Можливість зміни об'єкту патріотизму впливає на характер його прояву, який також залежить від індивідуальності суб'єкту патріотизму та від індивідуальності переживання суб'єктом патріотизму самих патріотичних почуттів.

Об'єктом патріотизму може бути:

- місце народження людини;

- територія, яка має одноманітний етнічний склад і де проживає людина;

- держава.

Визначено, що формування та функціонування національної ідеї безпосередньо залежить від існування нації, тому дослідження структури, функцій та місця національної ідеї в суспільному житті починається з моменту актуалізації концепту “нація” та “національна держава”, що припадає на епоху Просвітництва.

На основі аналізу наукової полеміки щодо визначення поняття “національна ідея”, пов'язаної з різноманітністю проявів цього поняття, обґрунтовано нашу думку, що національна ідея є уявленням певної нації про те, яке місце вона займає в об'єктивній реальності, усвідомлення свого історичного минулого і формулювання на основі аналізу минулого і теперішнього стану її мети існування, що адекватна дійсності.

Розглядаючи взаємозв'язок патріотизму та національної ідеї, ми відзначаємо, що йому притаманні об'єктивність, внутрішність, повторюваність, необхідність, суттєвість. Це дає змогу розглядати його як одну з інтегруючих закономірностей становлення національної держави.

На сучасному етапі розвитку української держави для взаємозв'язку патріотизму та національної ідеї характерні догматизований стан національної ідеї; відсутність ідеології державного розвитку; перебування патріотизму у латентному стані; відсутність спрямованості патріотизму на державу, його місцевий, споглядальний характер; втрата гармонійності між патріотизмом та національної ідеєю, абсолютизація однієї зі сторін даного взаємозв'язку, що проявляється в поширенні в суспільній свідомості націоналізму та в прагненні певних суспільних та політичних сил його використати в діяльності політичних партій та державній політиці; недомінуюче положення взаємозв'язку патріотизму та національної ідеї в українському суспільстві. Всі ці особливості дають змогу розглядати взаємозв'язок патріотизму та національної ідеї на сучасному етапі розвитку як прихований.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрущенко В. Українство і національна ідея державотворення / В. Андрущенко, М. Михальченко, О. Штика // Віче. - 1992. - №8. - С. 97 - 111.

2. Ануфрієв Л. О. Яка ідеологія потрібна українському суспільству / Л. О. Ануфрієв // Вісник Одеського Національного Університету. - 2009. - Т.14. - Випуск 13. - С. 323 - 328.

3. Астаф'єв А. О. Національна ідея в цивілізаційному процесі / А. О. Астаф'єв // Стратегії розвитку України: теорія і практика / [за ред. О. С. Власюка]. - К. : НІСД. - 2002. - 864 с. - С. 99 - 103.

4. Баграмов Э. А. Национальная проблематика: в поисках новых концептуальных подходов / Э. А. Баграмов // Вопросы философии. - 2010. - №2. - С. 34 - 51.

5. Бебик В. Глобальна українська ідея. (Історична розвідка) / В. Бебик // Політика і час. - 2007. - № 6. - С. 41 - 48.

6. Бойко Ю. Шлях нації / Ю. Бойко. - Париж - Київ - Львів : Українське слово, 1992. - 126 с.

7. Борисенко В. Зародження української національної ідеї / В. Борисенко // Народна армія. - 1996. - № 10 - 12. - С. 4.

8. Бушуев В. В поисках национальной идеи / В. В. Бушуев // Свободная мысль. Международный общественный журнал. - 2006. - №5 (1567). - С. 182 - 194.

9. Варзар І.М. Політична етнологія. Пропедевтичний курс : авторський підручник / І. М. Варзар ; МАУП. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К. : Персонал, 2011. - 354 с.

10. Гаврилюк В. В. Гражданственность, патриотизм и воспитание молодежи / В. В. Гаврилюк, В. В. Маленков // Социологические исследования. - 2007. - № 4. - С. 44 - 50.

11. Гелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм / Е. Гелнер ; [пер. з англ]. - К. : Таксон, 2003. - 300 с. - (Ex professo).

12. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. Грушевський. - К. : Т-во “Знання” України, 1991. - 240 с.

13. Етнос. Нація. Держава. Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду / [ред. Ю. І. Римаренко]. - К. : НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2000. - 516 с.

14. Жулинський М. Українська національна ідея в ідеологічній системі державотворення / М. Жулинський // Вища освіта в Україні. Теоретичний та науково-методологічний часопис. - 2006. - № 4 (23). - С. 9 - 14.

15. Касьянов Г. В. Теорія нації та націоналізму: [монографія] / Г. В. Касьянов. - К. : Либідь, 1999. - 352 с.

16. Кафарський В. Нація і держава: Культура, Ідеологія, Духовність.- Івано-Франківськ: Плай, 1999. - 336 с.

17. Колодій А. Нація як суб'єкт політики. - Львів: Кальварія, 1997.- 55 с.

18. Лісовий В. Націоналізм, нація та національна держава / В. Лісовий, О. Проценко // Націоналізм: Антологія. 2-ге вид. / [упоряд. О. Проценко, В. Лісовий]. - К. : Смолоскип, 2006. - xliv + 684 с.

19. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? / В. Лісовий // Сучасність. Література, Наука, Мистецтво, Життя суспільства. - 2000. - № 4. - С. 43 - 64.

20. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення / В. Медведчук. - К. : Україна, 1997. - 170 с.

21. Незалежність України і виклики сьогодення. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на урочистому зібранні, присвяченому дванадцятій річниці Незалежності України, 23 серпня 2003 року // Урядовий кур'єр. - 2003. - 27 серпня.

22. Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. К. Вц "Академія", 2003. 528 с. (Альма-матер)

23. Ребет Л. Теорія нації. - Львів: Державність, 1997.- 190 с.

24. Реєнт О. П., Лисенко О. Є. Українська національна ідея і християнство - К., 1997.- 124 с.

25. Розумний М. М. Ідея і нація / М. М. Розумний // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Журналістика. - 2005. - № 13. - С. 10 - 13.

26. Розумний М. Національна ідея та її самозаперечення / М. Розумний // Сучасність. Література, Наука, Мистецтво, Життя суспільства. - 1996. - №6. - С. 58 - 63.

27. Тимошенко О. М. Національна ідея як головний фактор національного відродження України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09. 00. 05 “Історія філософіі” / О. М. Тимошенко. - К., 2000. - 16 с.

28. Харахаш Б. Національна ідея як система соціокультурних координат / Б. Харахаш // Українська національна ідея. Науковий збірник. - К. : Українська видавнича спілка. -1998. - № 4. - С. 69 - 71.

29. Хюбнер К. Нация: от забвения к возрождению / К. Хюбнер ; [перевод с немецкого А. Ю. Антоновского]. - М. : Канон+, 2001. - 400 с.

30. Шаров К. К определению понятия “национализм”: новые подходы / К. Шаров // Космополис. - № 4 (14). - Зима 2005/2006. - С. 151 - 165.

31. Шморгун О. Основний зміст поняття “українська національна ідея” / О. Шморгун // Розбудова держави. - 1997. - № 6. - С. 10 - 19.

32. Яковенко Н. Г. От империи к национальному государству / Н. Г. Яковенко // Полис. - 1996. - № 6. - С. 117 - 128.

33. Яремчук С. Я. Шляхи завершення трансформації українського суспільства / С. Я. Яремчук // Вісник Львівського університету. - Серія соціологія. - 2010. - Вип. 4. - С. 155 - 164.

34. Козлов А. А. О соотношении гражданственности, патриотизма и национализма [Електронний ресурс] / А. А. Козлов // «Нравственность в образовании». - Режим доступу : http://www.nravstvennost.info/library/news_detail.php?ID=2284

35. Главком [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://glavcom.ua/

36. День [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk

37. Дзеркало тижня [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://dt.ua/

38. Козлов А. А. О патриотизме. Основные понятия и краткий исторический аспект [Електронний ресурс] / А. А. Козлов // «Нравственность в образовании». - Режим доступу : http://www.nravstvennost.info/library/news_detail.php?ID=2263

39. Кореспондент.net [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/

40. Левый берег [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://lb.ua/

41. Україна молода [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/

42. Українська правда [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/

43. Український тиждень [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://tyzhden.ua/

44. Українські новини [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://un.ua/ukr/

45. Фокус [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://focus.ua/

46. Liga.net [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://liga.net/

47. Zaxid.net [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zaxid.net/

Размещено на Allbest.ru