Політична діяльність Махатма Ганді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Об'єктом дослідження є Політична діяльність Махатма Ганді.

Предметом дослідження є політична діяльність.

Мета даної роботи: розглянути Ганді як особистість, спробувати з'ясувати, як його переконання, внутрішні установки і світогляд вплинули на суспільно-політичну діяльність окремої країни і світу в цілому.

Мтодологічною основою роботи є принципи на принципах історизму, об'єктивності та ціннісного підходу. При роботі над дослідженням були використані історико-порівняльний, історико-типологічний, логічний і статистичний методи історичного пізнання.

«Можливо, прийдешні покоління не повірять, що така людина із звичайної плоті та крові ходив по цій землі», - сказав Альберт Ейнштейн про Махатму Ганді. Історія дійсно знає чимало людей, які змогли змінити світ. Але лише деякі з них несли в собі дух, настільки чужорідний царствующему у цьому світі, що здавалися прибульцями зі світу іншого.

Перша половина XXI століття... Замість царства розуму, свободи і справедливості, якого чекали люди XX століття, настала епоха небаченого насильства і безсилля. Цинічні або божевільні вожді віддають накази - і мільйони людей з готовністю йдуть вбивати один одного на світових війнах. Кілька автоматників ведуть на смерть колону з тисяч дорослих людей - і ніхто не намагається чинити опір. Захоплені натовпи вітають катів. Бездумне підпорядкування, зрада, жорстокість стають вищими чеснотами. Як розірвати замкнене коло насильства і безсилля? Чи можлива тепер віра в людину і мир на землі і що може стати її основою?

15 вересня 2008 в Державній Думі Федеральних Зборів Російської Федерації, яка в останні дні частіше згадується у ЗМІ у зв'язку з кризою на Кавказі і риторикою холодної війни, відбулося засідання зовсім іншого характеру. Темою обговорення засідання «круглого столу», організованого Інститутом сходознавства РАН і Ліберально-Демократичної партії Росії (ЛДПР), стали думки та ідеї засновника Індії Махатми Ганді!

Лідер партії ЛДПР В.В. Жириновський поскаржився, що думки й ідеї цієї видатної людини маловідомі в Росії: «Якщо по Індії когось запитати, то скажуть: є курорт Гоа, де можуть у барі вам продати марихуану. А запитай його про Махатму Ганді, він не знає. На жаль, негативна інформація, вона стає більше доступною і більше в'їдається нам всім у голову. А вже звернення до мислителів, до філософів і спроба слідувати їх вченням, до цього, на жаль, не доходить ».

Так хто ж такий Махатма Ганді? Чому наше молоде покоління так мало знає про маленьку людину, роль якого виявилася незаперечно велика? Чим цінні його життя, його вчення, його спадщина і стало важливим питанням, відповідь на яке я хочу дати в даній дипломній роботі, тема якої звучить так: «Політична діяльність Махатма Ганді».

Вивчення даної проблеми необхідно для того, щоб показати, наскільки важливі і вічні ті непорушні істини, автором яких з'явився чоловік, ім'я йому «Велика душа». Нове століття, як і минулий, незважаючи на величезну кількість нових віянь і різницю смаків двох різних поколінь, також несе в собі проблему насильства, і також стурбований проблемою боротьби з насильством. І саме тут камінь спотикання, саме тут ми зобов'язані пам'ятати великі думки «Великої душі», що головний засіб боротьби з насильством - є ненасильство, як би парадоксально це не звучало.

Видатний керівник національно-визвольного руху Індії, мислитель, політичний і громадський діяч Мохандас Карамчанд Ганді, який увійшов в історію сучасної цивілізації як Махатма ("Велика душа") був убитий індуським фанатиком 30 січня 1948.

З того дня минуло понад шість десятиліть, але інтерес до особистості Ганді не слабшає. Більш того, в наші дні, коли, як завжди під час великих історичних поворотів, "думка мимоволі звертається до питання про сенс історії", цей інтерес помітно зріс. Для нас сьогодні особливо важливі долі тих людей, вчення та діяльність яких, ознаменувавши переломні етапи суспільного розвитку і високу ступінь їх осмислення, пережили свій час і створили неминущі загальнолюдські цінності. До них відноситься і Махатма Ганді. Унікальну роль Ганді в історії людства сьогодні визнають багато. Однак однозначно оцінити цю роль дуже важко.

Протиставлення релігійний-світський взагалі не можна застосувати до нього. Ганді ніколи не виступав в якості апологета однієї певної релігійної системи, в якості представника конкретної релігійної громади. За його словами, він завжди керувався тим, що "релігійна практика і догми можуть відрізнятися, але етичні принципи в усіх релігій спільні". Його релігійність не має нічого спільного з релігійним фанатизмом і релігійної обмеженістю.

Сучасники називали Ганді "совістю людства", пророком, святим. Але насамперед вони бачили в ньому духовного вождя Індії в її боротьбі проти британського імперіалізму за своє визволення.

У методологічному плані робота побудована на принципах історизму, об'єктивності та ціннісного підходу. При роботі над дослідженням були використані історико-порівняльний, історико-типологічний, логічний і статистичний методи історичного пізнання.

Аналіз історіографії та джерел

махатма ганді голодування тюрма

У радянській історичній літературі ще за життя Ганді почалася суперечка про сутність його вчення і про те, чиї інтереси він представляє - селянства, дрібної буржуазії або індійської національної буржуазії. Суперечка ця веде початок від полеміки на II конгресі Комінтерну між В.І. Леніним та індійським революціонером Р.М. Роєм. Ленін вважав, що Ганді "як натхненник і вождь масового руху був революціонером". На противагу йому Рой, який і наводить у своїх мемуарах цю ленінську характеристику, стверджував, що "як релігійний і культурницький відродженець, Ганді неминуче повинен був бути реакціонером у соціальному відношенні, як би революційно він не виглядав політично". Той же Рой дав жорстку класову характеристику вчення Ганді як дрібнобуржуазної ідеології, а оскільки він вважав дрібну буржуазію реакційною силою, то це тільки зміцнювала його оцінку гандизма як реакційного ідейно-політичного руху.

У 20-х роках оцінки гандизма як дрібнобуржуазної і навіть селянської ідеології були порівняно широко поширені в радянській літературі. У той же час зберігалася політична оцінка історичної ролі Ганді, дана Леніним на II конгресі Комінтерну. Це не суперечило визначенням Ганді як дрібнобуржуазного ідеолога, оскільки індійська дрібна буржуазія розглядалася в той час більшістю діячів Комінтерну і радянськими вченими як революційна сила. Однак після висловлювання Сталіна про те, що буржуазія разом з феодалами і імперіалізмом як реакційна сила протистоїть трудящим, класова оцінка Ганді змінилася. Він був віднесений до табору буржуазії, що призвело фактично до заперечення його позитивної історичної ролі. Спрощеність цих односторонніх оцінок гандизма ще в 1956 р. була визнана радянськими сходознавцями, А.Д. Дьяковим, І.М. Рейснера і Є.М. Жуковим.

Принципово новим став підхід до Ганді, до його світогляду та історичної місії у вчених 60-80-х років. Менш жорсткими, стали класові оцінки. Слід зазначити сформульований радянського індолога теза про "комплексному" характер світогляду Ганді, розкриває багато важливі особливості його поглядів, а також заклик не виривати буржуазні елементи його ідеології з "небуржуазного контексту", а розглядати гандизм як глибоко національне, своєрідне вираження утопічного селянського ідеалу соціалізму і пам'ятати, що "соціальне значення концепцій гандизма зовсім не вичерпується тим одностороннім вузькокласовим заломленням, яке надала їм індійська буржуазія". По-новому поглянути на Ганді дозволяє нам і спроба пояснити величезний вплив Ганді на суспільний розвиток Індії популістським характером його ідеології, причому сама ця ідеологія розглядається як переважно дрібнобуржуазна.

У самій Індії та за її межами за життя Ганді для позначення його вчення та очолюваного ним руху застосовувався термін "гандизм". Широке поширення він одержав і в радянській літературі. Для визначення місця Ганді в історії виділення категорії "гандизм" багато в чому виправдано. Однак сам Ганді був проти цього терміна. За його словами, всі "ізми" - анархізм, соціалізм, комунізм - носять сектантський характер. Тому, стверджував він, "немає такого предмета, як гандизм, бо я не хочу залишити після себе жодної секти".

Поступове звільнення вчених-марксистів від догматичного підходу до Ганді та його вчення, багато в чому диктувало вказівками зверху (установки Сталіна), в 60-ті роки спостерігається і в індійській марксистській літературі.

Аж до VII конгресу Комінтерну, коли почалося подолання сектантства комуністів щодо національно-визвольного руху, гандизм характеризувався не інакше як захисник капіталізму і союзник імперіалізму.

У 1939 р. один з лідерів Комуністичної партії Індії С.Г. Сардесаі у статті, що з'явилася в органі КПІ "Національний фронт", визнав необхідність відмови від цих оцінок і "ретельного дослідження та виявлення всіх позитивних сторін гандизма". Проте до останнього часу Ганді однозначно розглядалося в індійській марксистської літературі як "головного лідера індійської буржуазії". Тим не менш, підходячи і сьогодні до Ганді з класових позицій і відзначаючи його класову обмеженість, індійські комуністи 50-60-х років багато в чому звільнилися від колишніх догматичних оцінок. Багато хто з них починали свій шлях як найближчі сподвижники Ганді. І незважаючи на принципові розбіжності з Ганді буквально з усіх питань індійського національно-визвольного руху, незважаючи на постійні зіткнення з ним за його життя і різку критику всього того, щось увійшло в історію під терміном "гандизм", вони нерідко так само, як і всі індійці, називали і називають його "батьком нації" і Махатмою.

Особливу увагу варто звернути безпосередньо на праці самого М. Ганді. Зібрання творів Ганді складає 80 томів, тисячі статей і величезна кількість листів. Російською мовою видано зовсім небагато книг Ганді. За останні 10 років видано, судячи з усього, тільки 2 книги: Вислови Ганді "Про Молитві" і книга "Моя віра".

"Моя Віра" - це книга роздумів про релігії і моральності. Ганді ділиться з нами своїми осяяннями і результатами життєвого досвіду, спрямованого на пошук і осягнення Істини. Ганді, будучи глибоко релігійною людиною, намагався привнести релігію і моральність у всі сфери людського життя: соціальну, економічну, політичну. Це книга про Індію і індуїзмі, про релігію, що носить характер безумовного прийняття, любові і співчуття, релігії або Віри в Істину і моральність.

Автобіографія Ганді вперше була видана в СРСР в 1934 р. видавництвом ОГИЗ - СОЦЕКГІЗ під редакцією І. М. Рейснера. Книга отримала назву "Моя Життя". В оригіналі ця книга називається "Автобіографія: Мої експерименти з Істиною". Переклад з англійської зроблений Р. Ульяновським, ним же написано передмову. Книга видана з скороченнями і з політичної правкою. Рік видання говорить сам за себе.

Повторно Автобіографія була видана в СРСР у 1969р. Книга видана знову ж таки під колишньою назвою "Моє життя" під редакцією все того ж проф. Р. А. Ульяновського. Переклад з англ. зроблений А.М. Вязьміной. На мій погляд, цей переклад зроблений краще, ніж переклад 1934 року. У своїй роботі я буду я безпосередньо користуватися цією книгою. Усі цитати, взяті з даного джерела, будуть оформлені з посиланнями на цю книгу.

Ромен Роллан у своїй книзі «Махатма Ганді» (переклад з французької Т. М. Кладо, під ред. М. А. Сальє) дає дуже глибокий і різнобічний аналіз життя та діяльності «Великої душі», широку картину політичної обстановки того часу. Ця книга цінна великою кількістю цитат з книг самого Ганді, великою кількістю висловлювань про Ганді великих і відомих людей.

Всі матеріали, які почерпнуті з даного джерела і застосовуються в моїй дипломній роботі, оформлені посиланнями на цю книгу.

У журналі «Людина» за 2001 рік є стаття «Роздуми про Ганді» Дж. Оруелла. Переклад з англійської Володимира Ринкевич. У цій статті автор ділитися своїми враженнями саме про дану книзі Ганді. Крім цього, аналізуючи основні положення вчення Ганді про ненасильстві, Оруелл намагається знайти в ньому відповіді на існуючі питання сучасної цивілізації.

А на закінчення автор скаже: «Можна, як я, відчувати по відношенню до Ганді свого роду естетичну неприязнь, можна не погоджуватися з тими, хто бачить у ньому святого (до речі, сам він ніколи не претендував на виняткову праведність), можна взагалі відкидати ідеал святості і виходячи з цього вважати основні цілі Ганді антигуманними і реакційними: але якщо бачити в ньому тільки політичного діяча і порівняти його з іншими провідними політиками нашого століття, якої чистої здасться атмосфера, яку він залишив після себе! »

Становлення «Великої душі»

2 жовтня 1869 у сім'ї дивана (прем'єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народився шостий і, як виявилося, остання дитина. Слабенького і худенького хлопчика назвали Мохандас Карамчанд. Батько немовляти Карамчанд Ганді був своєрідною «білою вороною» серед вкрай корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників. Карамчанд і його дружина Путлібай (мати нашого героя) належали до самого ортодоксальному вішнуістскому напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м'яса, не палили тютюн. Індуїстська релігія, як, втім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти і брати хабарі. Однак, з усіх чиновників лише Карамчанд Ганді сприймав ці релігійні приписи не як якісь абстрактні поняття, а як керівництво до дії.

Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандар. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкот негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ганді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а пізніше і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже боязка і уникав товариства інших дітей. Але вже на першому році навчання в середній школі стався випадок, в якому, наче у краплині води, видно майбутній Махатма. До школи приїхав англійський інспектор, який загадав учням написати англійською п'ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ганді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, - згадував Ганді через багато десятиліть, - що вчитель перебуває в класі для того, щоб не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно і тільки я опинився в дурному положенні. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив нерозумно, але це йому не вдалося ». І протягом усіх 67 років, які ще судилося йому прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ганді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, але й втрати майна, свободи, краху політичної кар'єри, фізичних катувань і навіть смерті.

Карамчанд Ганді на той час був уже невиліковно хворий і незабаром помер. Але перед смертю все-таки наполіг на одруженні свого найменшого сина. Так Мохандас змушений був у віці 13 років узяти шлюб. Дружина Ганді, його ровесниця Кастурбай, стала на все життя його вірною помічницею в усіх справах і померла 1943 року в британській в'язниці, куди була укладена разом з чоловіком та іншими керівниками визвольного руху. Тим не менш, Ганді згодом дуже негативно оцінював звичай дитячих шлюбів.

Прем'єр-міністр практично не залишив спадщини й утримувати його родину довелося дядькові Ганді. А незабаром Мохандас закінчив середню школу. Після тривалих обговорень та нарад родичів, Мохандаса вирішили відправити до Англії навчатися «на адвоката». Важко було зібрати гроші на цю поїздку, але ще більше побоювань викликало питання: чи не зрадить юний вішнуіст на чужині віри своїх предків? Врешті-решт мати взяла з Ганді клятву - не вживати в Англії алкоголю, не їсти м'яса і не зраджувати дружині. 4 вересня 1888 вісімнадцятирічний Ганді відплив з Бомбея в далекий незнаний світ.

Поїздка до Англії була свідомим вибором не лише родини, але й самого Ганді. Він уже позбувся наївного дитячого переконання, що англійці панують над індусами тому, що їдять м'ясо та палять тютюн. Але в чому ж сила Британської імперії, яка тоді була найпотужнішою державою світу (приблизно як сьогодні Сполучені Штати)? Ганді прагнув зрозуміти основи цієї сили. А разом з тим отримати професію, яка б дозволяла йому якнайкраще служити своєму знедоленому народові. Удома його чекали рідні, мати, дружина і маленький син.

Через три роки Ганді отримав у туманному Альбіоні диплом баристера (адвоката). Він не лише довів до досконалості свою англійську, а й вивчив ще французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права опановував юридичні та природничі науки. Вирішив довести собі та оточуючим, що індус може стати справжнім британським джентльменом, не втрачаючи своєї національної сутності. Молодий Ганді досконало опанував уміння одягатися по-європейському та поводитися в товаристві, навіть брав уроки європейських музики і танців. Однак все це було лише зовнішнім боком його життя. Саме в Англії небаченої доти інтенсивності придбали його «пошуки істини», намагання зрозуміти світ та знайти своє місце в ньому, пошуки Бога. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ганді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн. У цілковитий захват привели його слова Христа з Нагірної проповіді: «А Я вам кажу не противитися злу. І коли вдарить тебе хто-то по правій щоці твоїй, підстав йому і другу. А хто захоче тобі позов учинити і забрати сорочку твою, віддай і плащ йому».

В Англії Ганді дізнався: не всі європейці їдять м'ясо, серед них теж є вегетаріанці. Це відкриття його настільки вразило, що він став активістом вегетаріанського руху і навіть якийсь час був секретарем Асоціації вегетаріанців одного з лондонських районів.

За коротких три роки Ганді досягнув своєї мети - пізнав світ європейської культури та релігії, здобув фах, і в той же час залишився щирим патріотом своєї приниженої країни.

Таким чином, проаналізувавши перший етап становлення особистості цієї маленької людини з великою душею, ми можемо побачити витоки вічного вчення Ганді, фундамент якого було закладено саме в ці роки.

Африканські університети

Повернувшись на початку 1891 року в Індію, Ганді вже не застав матері, родина переживала фінансові труднощі. Почати працювати за набутим в Англії фахом йому не вдалося. Адже Ганді практично не знав традиційного індійського та мусульманського права, в той час застосовувалося в індійському судочинстві не меншою мірою, ніж британське. Крім того, юридична система Британської Індії була наскрізь корумпованою, а Ганді принципово не бажав брати участь ні в яких корупційних діях. Але, мабуть, найважливішою причиною невдалого старту його професійної кар'єри були... боязкість і сором'язливість, які 22-річний Ганді зберіг з дитячих років. «Мій дебют відбувся в суді по дрібних цивільних справах, - згадує Ганді. - Я виступав на боці відповідача і мав піддати перехресному допиту свідків позивача. Я встав, але тут душа моя провалилася в шлунок, голова пішла обертом. Я не зміг вимовити жодного запитання. Суддя сміявся, а адвокати насолоджувалися видовищем. Я сів і сказав своєму клієнтові, що не можу вести справу ».

Старший брат Ганді, який емігрував до міста Дурбан в південноафриканській провінції Наталь, попросив його приїхати, щоб представляти в суді інтереси одного індійського купця, який зайшов у майновий конфлікт із своїм колегою-земляком. Ганді погодився і вирушив у дорогу. Він сподівався, що повернеться додому через якихось півроку, але судилося інакше - він прожив в Південній Африці довгих 24 роки.

Справа, якою займався Ганді, тягнулася близько року, спірне майно перебувало під арештом, і обидва багаті купці опинилися перед загрозою банкрутства. І саме Ганді вдалося умовити і позивача, і відповідача погодитися на третейський суд одного з лідерів індійської громади Наталю, а Ганді здобув великий авторитет серед індійців Південної Африки.

Саме в Африці Ганді вперше в житті реально зіштовхнувся з расизмом. В Англії до нього ставилися як до освіченої людини, а в рідному місті він так рідко зустрічав англійців, що ні про яку дискримінацію мови бути не могло. Однак у провінції Наталь усе було інакше. Ганді змушували їхати на підніжці, а не всередині диліжанса, мовчати, коли його зіштовхували з тротуару. Білий «вищий світ» маленького провінційного містечка не допускав до себе успішного адвоката лише через смаглявий колір його шкіри. Одного разу його силою викинули з вагона першого класу потягу, що їхав в Преторію, тільки тому, що він не білий.

Досягнувши блискучих успіхів у адвокатській кар'єрі, Ганді 1894 року заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими.

Довго, десь до 1915 року, Ганді хоч і виступав проти конкретних форм британського управління колоніями, і не заперечував проти британського панування як такого, вважав, що в цілому воно корисне і для Індії, і для Південної Африки. Під час англо-бурської війни 1899-1902 років Ганді однозначно став на бік англійців, сформувавши та очоливши санітарний загін у складі британської армії, хоч його особисті симпатії були на боці бурів.

У 1904 році Ганді-адвокат став Ганді-пророком. Він залишив свою адвокатську практику, яка приносила чималий зиск, купив ферму Фенікс поблизу Дурбана, де й оселився разом із сім'єю (на той час у нього вже було четверо синів) та однодумцями. Його приваблювало скромне життя та занурення в релігію. Він читав релігійні тексти, завів листування з Львом Толстим. Ця ферма стала прототипом ашрамів (обителей), які він згодом заснував по всій Індії.

Але Ганді був особливим пророком. Він не тільки шукав істину і морально самовдосконалювався, але й залишався лідером Індійського національного конгресу Наталю, організував і очолив боротьбу цього діскрімінуемого меншини за свої права, розробив і вперше випробував на практиці теорію сатьяграхи - ненасильницької політичної боротьби. Вона в якійсь мірі перегукувалася з теоріями Толстого. Але якщо послідовники російського пророка так і не змогли досягти більш-менш помітних успіхів у громадському житті своєї країни, то сатьяграха діяла.

Уряд Наталя запропонувало в 1906 році ввести обов'язкову реєстрацію всіх індійців. Ганді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, різко виступили проти принизливої ??реєстрації. Ганді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не принесли результатів, так само, як і поїздка Ганді до Англії. Тільки в кінці наступного року було досягнуто компромісу - індійцям дозволили реєструватися добровільно.

Колоніальна адміністрація не вибачила Ганді його перемоги - в 1908 році він вперше був відправлений до в'язниці. Потім неодноразово сидів у в'язниці і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: «Чи готові ви до ув'язнення?»

У 1913 році протистояння вкрай загострилося. Індійська імміграція зростала, і британська влада Південної Африки всіляко її обмежувала. Британці сприймали індійців у Африці тільки як робітників-контрактників.

Влада запропонувала заборонити в'їзд до Африки індійців, що не мали контракту, не визнавати дійсними нехристиянські шлюби між індійцями, змусити кожного індійця, в якого скінчився термін контракту, платити величезний додатковий податок. Особливе обурення індійських жінок викликало те, що більшість з них із законних дружин своїх чоловіків за новим законом перетворювалися де-юре в коханок.

Зупинилися вугільні шахти, а 13 листопада 1913 року Ганді розпочав свій знаменитий марш на Трансвааль, першу масову кампанію сатьяграхи. У ній взяли участь 2037 чоловіків, 127 жінок і 57 дітей.

Під час маршу Ганді заарештовували тричі. Тоді колону очолював його друг Полак, білий, до речі. Хоча уряд застосував силу, багатьох учасників маршу кинули до в'язниць, а решту силоміць перевезли залізницею назад у Наталь, протестуючі в кінці кінців перемогли - громадська думка в Англії прийшло в обурення, Ганді звільнили з в'язниці і після тривалих і важких переговорів з генералом Сматсом він у липні 1914 року добився повного скасування дискримінаційних законів.

Ганді писав: «Якщо ця сила (сатьяграха) пошириться по всьому світу, вона здійснить переворот у громадській думці, знищить диктатуру імперіалізму, який душить Західну Європу і прагне підкорити собі Схід» [7, ??с.25].

Ганді відчув, що рамки Південної Африки для нього занадто тісні. 9 січня 1915 45-річний Ганді повернувся до Індії, щоб стати лідером і вчителем однієї з найбільших націй на Землі. Його боротьба тривала до самої смерті - ще 33 роки.

Таким чином, закінчивши огляд історії життя цієї великої людини, перейдемо безпосередньо до розгляду його релігійно-філософських, історичних і соціально-політичних поглядів, які знайшли своє безпосереднє відображення у вченні Махатми. Далі перейду до аналізу основних положень вчення Ганді, до аналізу чотирьох основних стовпів його політичної теорії та практики.

Сатьяграха, ахімса, свадеші і сварадж у вченні Ганді

Ахімса, свадеші, сварадж та сатьяграха - чотири стовпи політичної теорії та практики Ганді. Звичайно, політичні погляди Махатми нерозривно пов'язані з його релігійними, етичними та філософськими переконаннями. І повною мірою осягнути суть лише однієї з цих підсистем без глибокого вивчення інших неможливо.

Отже, ахімса - це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. «Дослівно кажучи, ахімса означає« невбивство ». Але для мене це - цілий космос значень... Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів ». За Ганді, тільки базуючись на ахімсі, можна досягти перемоги в політичній боротьбі. Інакше перемога з часом неминуче перетвориться на поразку.

Свадеші, в дослівному перекладі «вітчизняний», - рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ганді користувався виключно самими скромними одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до того ж своїх прибічників. Завдяки цьому скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів у Індії, підтримувалися національні товаровиробники, а самі гандисти внаслідок практичного застосування принципу агариграхи - відмови від зайвих речей - морально очищалися та вдосконалювалися.

Сварадж, в дослівному перекладі «своє правління», означав поступове запровадження в Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною цілковитої незалежності.

Серцевиною всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха, термін, що походить від слів «сатья» - істина та «аграх» - твердість, щось типу «міцно триматися істини». У перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її суть європейцям англійськими словами «пасивний опір», але згодом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний негатив. Між тим сатьяграха «не є зброя слабкого проти сильного». За Ганді, сатьяграхи - людина, яка зрозуміла суть сатьяграхи і застосовує цей метод боротьби на практиці, - безумовно, морально вищою за свого опонента, а отже, сильнішою.

Сучасні норвезькі гандисти Юхан Хальтунг і Арне Несс на додаток до основної норми сатьяграхи: «Ти не повинен здійснювати насильство чи бажати чинити насильство жодній живій істоті, а діяти чи мати намір діяти лише для її блага» виділяють ще ряд деталізуючих норм.

Спробуємо розкрити деякі з них, грунтуючись на теоретичних висловлюваннях Ганді та прикладах з його практичної політичної діяльності.

Отже, «Дотримуйся ахімси в думках та серці».

«Сатьяграха не переможе до тих пір, доки панує ненависть. А тому щоранку, тільки-но прокинувшись і ще не ступивши першого кроку в новий день, скажи собі: мені нема чого боятися у світі, крім Бога; в моєму серці немає ненависті, я не вчиню несправедливості; я здолаю правдою брехню ».

Ідентифікуй себе з тими, заради кого ведеш боротьбу. Дивно й цікаво порівнювати фотографію Махатми, що сидить на полі свого ашрама в одній з найбідніших сіл Індії, та фотографію впевненого в собі адвоката з Південної Африки, людини заможної, одягненої по-західно-європейськи, такого собі буржуа. Чому така величезна різниця? Тому що Ганді прагнув бути єдиним цілим із тим злиденним народом, заради щастя якого він вирішив боротися все своє подальше життя.

Ганді одягався як бідний індійський селянин, їв те, що їсть бідний індійський селянин, їздив виключно потягами третього класу - тими, які може дозволити собі їздити бідняк.

Наповни боротьбу позитивним змістом. У ході боротьби треба завжди не тільки домагатися ліквідації існуючих інституцій та поглядів, але й чітко уявляти, що ти хочеш запропонувати навзамін. Особисто зустрінься з супротивником.

Зустріч необхідна, навіть якщо вона несе в собі загрозу або соратники вважають, що супротивник посідає занадто низьке становище, чи пропонують бойкотувати його. Ганді неодноразово йшов на такий ризик. Він зустрічався з генералом Сматсом, вів переговори з лордом Ірвіном, відвідував текстильних робітників у Ланкаширі, проти яких опосередковано було спрямовано кампанію по бойкоту англійських товарів у Індії, промовляв у мусульманських районах, що було дуже небезпечно для індусів - завжди наперекір застереженням своїх соратників.

Не суди інших суворіше, ніж самого себе. Не можна ні в моральному, ні в інтелектуальному плані ставити супротивника нижче від себе, а ставитися до нього так, ніби в нього не менш високі моральні мотиви. Попереджаючи віце-короля Індії лорда Ірвіна про проведення соляного маршу» проти державної монополії на сіль, Ганді писав: «Погляньте на вашу платню! Ви отримуєте більше 700 рупій щоденно, тоді як пересічний прибуток індійця становить менш ніж 2 ани на день. Британський прем'єр-міністр отримує лише в 90 разів більше, ніж пересічний англієць. Стоячи на колінах прошу вас задуматися над цим. Я занадто поважаю Вас як людину, щоб намагатися образити Вас. Можливо, вся сума йде на милосердні вчинки, але система, що підтримує цю такий стан речей, заслуговує на те, щоб її скасували ». Годі й говорити, що ніяких свідчень витрачання віце-королем хоча б частини своєї платні на «благодійність» не було.

Будь схильний до компромісу. «Я, по суті, є людиною, схильною до компромісу, бо ніколи не впевнений, чи маю рацію», - казав Ганді. Він вважав, що схильність до компромісу властива істинній суті сатьяграхи. Найвідомішим прикладом компромісу є пакт, укладений Ганді з віце-королем Індії Ірвіном 5 березня 1931 року.

Власне кажучи, це був компроміс між status quo Ірвіна та повною незалежністю Ганді. Слово «незалежність» не згадувалося в пакті, «статус домініону» теж. Але все ж це був крок вперед, хоча «жодна із сторін не святкувала перемоги», оскільки саме поняття «пакт», на думку Ганді, символізувало можливість на рівних підставах вести переговори між гнобителем і пригнобленим.

Борися проти справи, а не проти особи, що ним стоїть.«Ненавидіти британську систему управління, а не самих британців», - неодноразово закликав Ганді своїх учнів.

Не використовуй слабкості супротивника. І під час Першої, і під час Другої світових війн, коли Британія опинялася у скруті, Ганді категорично заперечував проти того, щоб «завдавати їй удару в спину». Не використовуй важке становище свого супротивника, якщо воно спричинене не самим конфліктом з тобою чи кампанією, а дай йому відчути, що тиск, який чиниться на нього, є результатом ним самим завданої несправедливості.

Чи не торгуйся. Під час дуже важливих переговорів у 1920 році, які Ганді вів з метою об'єднання індуїстів і мусульман, мусульмани запропонували: вони не будуть різати корів (тварин, священних для індуїстів), а індуїсти натомість підтримають їхній рух за халіфат. Ганді відмовився пов'язувати ці два питання. Він заявив, що індуїсти підтримають вимоги, що стосуються халіфату, без якої б то не було компенсації, оскільки ці вимоги справедливі. Не ставай залежним від допомоги ззовні. «Якщо народ не готовий на самопожертву заради високої мети, жодна допомога іззовні не допоможе йому вибороти власну свободу».

Будь готовий до самопожертви. «Будь готовий вкласти всі свої фізичні й духовні сили в боротьбу за справу, в яку ти віриш, і, якщо це буде необхідно, пожертвувати власним життям заради справи й заради людей, а не заради самої жертви».

Вживайся у світогляд супротивника. Ганді вимагає такої ідентифікації із супротивником, щоб бути здатним побачити ситуацію його очима і пояснити її так, як він сам її пояснює. Але це не означає, що політичні дебати зводяться до засвоєння аргументів супротивника. Треба намагатися переконати супротивника у помилковості його суджень, але таким чином, щоб він сам збагнув і визнав свою помилку. Не приховуй свої плани. «Із жодної таємної організації, якою б великою вона не була, не може вийти нічого доброго. Приховування має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист ».

Визнавай свої помилки. Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ганді відмінив кампанію сатьяграхи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. «Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння ненасильства».

Не вдавайся до саботажу. Ганді виступав проти нищення будь-якого було урядового майна чи об'єктів інфраструктури на знак протесту: «Знищення мостів, скажімо, з допомогою динаміту, не призведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло».

Віддай перевагу насильство боягузтва. Під час однієї з акцій не-співпраці чоловіки - жителі кількох сіл - бігли від каральної експедиції, покинувши напризволяще хатини, жінок і дітей. «Я дорікав їм за боягузтво, а вони безсоромно прикривалися ненасильством. Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво абсолютно несумісна з ненасильством. Я хочу, щоб і індуси, і мусульмани плекали в собі мужність і були готові померти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай краще розвивають мистецтво вбивати і бути вбитими, ніж тікають від небезпеки, мов боягузи. У цьому разі насильство краще, ніж втеча ».

Грунтуючись на цих нормах, Ганді розробив цілу низку форм сатьяграхи, які умовно можна розділити на «м'які», радикальні та екстремальні.

До м'яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум.

Для сатьяграхи важливо почати боротьбу з переговорів, адже цим самим він дає супротивнику усвідомити, що готовий до взаєморозуміння. Якщо не вдається залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж - третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов'язуються виконати. Цією третьою стороною може стати інша нація, суспільна організація, індивід чи група.

Якщо бажаних результатів не принесли перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які врешті-решт закінчуються ультиматумом: «Виконайте наші мінімальні умови, або ми будемо змушені вдатися до жорсткіших методів сатьяграхи». Ультиматум є не загрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяграхи. До радикальних форм Ганді зараховував гарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат.

Гарталь - припинення роботи на короткий термін, на один день або кілька годин. У гарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об'єднати групу сатьяграхи, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів.

Страйк, загальний страйк та пікетування - більш-менш традиційні. Ганді звертав увагу на неприпустимість насильства. Тому бажано, щоб рішення про страйк на кожному підприємстві приймалося одноголосно, а під час пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути на свою віру.

Економічний бойкот - наприклад, довгостроковий відмова від придбання британських товарів у Індії. Соціальний бойкот полягає у відмові супротивнику в особистому спілкуванні, допомозі, за винятком тих випадків, коли його життю загрожує небезпека.

Дхарна - дуже давня специфічно індійська форма протесту. Вона полягає в тому, що один або кілька протестувальників сідають навпочіпки на вулиці і відмовляються підвестися доти, поки не будуть задоволені їхні вимоги.

Гізрат полягає в масовій еміграції з регіону, де супротивник має найбільшу владу - на певний час, поки противник не погодиться піти на поступки.

До екстремальних форм сатьграхі Ганді відносив голодування, відмову від сплати податків, не-співпрацю, громадянську непокору і паралельне управління.

Сам Ганді часто вдавався до голодування. Голодуючий відмовляється від їжі, а якщо супротивник не погодиться піти йому назустріч, сатьяграхи голодує до смерті. Кожного разу, коли Ганді голодував, британська колоніальна адміністрація була змушена повністю чи частково задовольнити його вимоги.

Цікаво, що під час голодування в 1943 році життя Ганді опосередковано врятував Сталін. На Тегеранській конференції Сталін поцікавився в Черчілля причинами його поганого настрою. Той повідомив, що Ганді голодує у в'язниці вже тривалий час, і лікарі очікують, що він з дня на день може померти. А це викличе непередбачувані наслідки в Індії. Тоді Сталін порадив Черчіллю підмішувати до пиття в'язня глюкозу. Ганді про це, звичайно, не знав, але витримав ще понад 10 днів голодування, поки англійці не пішли на поступки.

-Співпрацю, за Ганді, полягає у відмові від почесних титулів та орденів, урядової платні, у бойкоті урядових судів, коли позивачі та відповідачі вдаються до третейського суду, бойкоті державних шкіл та вищих навчальних закладів, законодавчих зборів, тобто відмові голосувати та висувати свої кандидатури на виборах, відмові працювати в міністерствах та департаментах, бойкоті армії та поліції, всіх англійських банків, страхових товариств тощо.

Різниця між громадянською непокорою та не-співпраці полягає в тому, що непокора, на відміну від згаданої форми, передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад - Соляний марш до моря в 1930 році, коли Ганді і сотні тисяч його послідовників публічно порушили закон про державну монополію на продаж солі.

І, нарешті, останньою формою опору є створення паралельних органів управління - альтернативних державним.

На закінчення даний глави хочу відзначити, що три десятиліття, проведені Ганді на батьківщині після повернення з Південної Африки, - це суцільна історія різних форм сатьяграхи. У цій боротьбі були «припливи» і «відпливи», але авторитет Ганді, кількість його прихильників постійно зростали. Зрештою, в середині 40-х років минулого століття британці зрозуміли, що їм все-таки доведеться надати Індії незалежність. Це означало, по суті, крах не лише найбільшої в історії людства імперії - Британської, але й усієї світової колоніальної системи.

У наступному розділі ми зупинимося більш докладно на даному історичному аспекті, де роль М. Ганді просто неможливо переоцінити, де ми зможемо побачити, як всі вищеперелічені теоретичні викладки вчення Ганді знайшли своє безпосереднє втілення в життя.

Курс на незалежність

Для політичної діяльності Ганді, як і для його попередників - видатних індійських мислителів, націоналістів Свамі Вівекананди, Локаманьі Тілака, Ауробіндо Гхоша, - притаманне прагнення до однієї і тієї ж утопічною мети: спочатку «духовно перевиховати всіх індійців», проникнути в їхні серця (робочого, селянина, поміщика і капіталіста), а вже потім «перевлаштовувати саму їхнє життя». Якщо в конкретних історичних ситуаціях у Ганді і простежується зв'язок національно-визвольної ідеї з політичною практикою і широкої демократичної організацією мас, то цей зв'язок часто носить спонтанний і завжди позакласовий характер, укладена в неміцну, кон'юнктурну суспільну форму.

Роки часткової, тимчасової стабілізації капіталізму ознаменувалися змовою імперіалістичних країн-переможниць про спільне закабаленні Китаю та закріплення за Великобританією монопольного права на колоніальну експлуатацію Індії. У ці роки, що характеризувалися деяким спадом національно-визвольного руху, Ганді вирішив не заважати реформістам з свараджістской партії випробувати свої сили. За згодою Ганді свараджистов в ході виборчої кампанії в законодавчі органи країни виступали від імені ІНК. Утворився, таким чином, політичний блок з конгрессистов і свараджистов. На сесії Конгресу в м. Канпуре, що відбулася в 1925 році, діяльність свараджистов була навіть визнана основною формою конгрессістской роботи. Однак, як і передбачав Ганді, свараджістскім шляхом, законодавчою діяльністю, не вдалося вирвати хоча б одну істотну поступку у англійської колоніальної адміністрації. Невдачі свараджистов підірвали їх вплив в буржуазно-поміщицьких колах, на які вони спиралися, і на виборах 1926 свараджистов зазнали поразки.

Протягом п'яти років Ганді, як вважається, самоусунувся від безпосередньої політичної діяльності, він ретельно налагоджував зв'язки з різними верствами населення. Махатма засновує Всеіндійська асоціацію ручного прядіння. Вона об'єднує десятки тисяч жителів міст і сіл по всій країні. Асоціація не лише пропагує ручну прядку, але й постачає прядильників-кустарів сировиною. Вона розгортає по всіх провінціях Індії сотні торгових центрів з продажу готової продукції. Вся робота асоціації, яку очолює сам Ганді, ведеться під антиколоніальним гаслами. У результаті з-за усиливавшейся конкуренції з національним індійським капіталом англійці несуть відчутні торгово-економічні збитки. Одночасно триває процес падіння авторитету колоніальної влади.

Внутрішньополітичне становище в Індії розвивалося не ізольовано від загальної міжнародної обстановки. Це добре розуміли лідери індійського визвольного руху і насамперед, зрозуміло, Махатма Ганді. Правда, він викликав індійцям, щоб вони не розраховували, що свобода раптом прийде до них звідкись ззовні: її необхідно домагатися їм самим. Тим не менш зовнішнім чинникам він надавав належне значення. У 1925 році не без його участі на сесії ІНК в Канпуре була прийнята спеціальна резолюція про створення під початком Всеіндійського комітету Конгресу «іноземного департаменту», покликаного захищати інтереси індійців за кордоном, роз'яснювати позицію ІНК щодо британського панування а Індії.

Ганді, проте, утримується від критики класових відносин всередині самої індійського суспільства, хоча, як і раніше, вважає, що в індійського народу є два вороги - зовнішній і внутрішній. У зв'язку з цим він вказує: «Сьогодні ми не можемо боротися з двома ворогами. Давайте подолаємо одного, а тоді буде легко, якщо потрібно, побороти іншого ворога, вирощеного в нашій власній країні ».

Намагаючись пояснити лідерам лівого радикального крила ІНК, всім індійським патріотам, чому він у настільки тяжкий для батьківщини час не приділяє належної уваги аграрного питання і вирішення його на користь тих, хто обробляє землю, Ганді відкрито говорить: «Я навмисно не писав багато хліборобах, тому що я знаю, що зараз ми нічого не можемо для них зробити. До тих пір, поки кермо влади не перебувають у руках хліборобів..., Поліпшення їх умов дуже важко, якщо не можливо ».

Ганді віддає першість загальнонародній боротьбі з першим ворогом - британським імперіалізмом. Дещо пізніше, 1 квітня 1928 року, з цього питання він напише Джавахарлалу Неру: «Я дотримуюся однієї думки з вами, що коли-небудь нам доведеться почати рух без багатих людей, без освічених класів, які формулюють громадську думку. Але цей час ще не настав ».

Якось Ганді запитав, чи не слід замість пропаганди ручного прядіння проводити кампанію проти феодальної експлуатації в селі. Він відповів негативно. Така кампанія, на його думку, призвела б до того, що «в потрібний час народ по всій Індії не зміг би виступити в ім'я спільної справи в боротьбі за сварадж». Тобто вождь побоювався відштовхнути від руху поміщиків і мільйони дрібних земельних власників. Таким чином, Махатма висунув положення про черговість вирішення завдань національно-визвольного руху і боротьби народу за поліпшення своїх соціальних та економічних умов життя.

Це положення грунтувалося на необхідності всенародного антиімперіалістичного руху і говорило про інтуїтивному розумінні вождем прогресивної ролі буржуазного націоналізму пригнобленої нації. Тактика цілком влаштовувала імущі класи Індії, які готові були взяти участь у визвольному русі і навіть очолити його, але революційне зусилля низів їх лякало більше, ніж утиски з боку колонізаторів.

До кінця 1927 року внутрішньополітична обстановка в Індії загострилася. Зовнішнім поштовхом до цього стало призначення англійським парламентом комісії на чолі з сером Джоном Саймоном, якій доручалося виробити проект нового закону про управління Індією і вирішити питання в цілому: чи варто розширювати повноваження представницьких установ у країні. Загальне обурення викликало те, що до комісії не був включений жоден індієць. У неї увійшли сім англійців, які представляли консервативну, ліберальну і лейбористську партії. Колонізатори, направляючи комісію Саймона, розраховували створити видимість того, що їм небайдужа доля індійського народу, і постаратися послабити поновилися масові англійські виступу. Ще до офіційного оголошення англійського парламенту про створення комісії Саймона новий віце-Кароль Індії, один з лідерів англійських торі лорд Ірвін (Е. Ф. Галіфакс) запросив до себе на аудієнцію індійських політичних діячів на чолі з Ганді. Звернувшись до Ганді, він повідомив про рішення англійського парламенту. З підкресленою байдужістю Махатма запитав у віце-короля: «І це все ?...» Почувши від оскаженілого Ірвіна холодне« так », Ганді не виявив інтересу до продовження розмови і залишив палац.

Ганді пильно спостерігав за діяльністю Неру, і йому не все подобалося з того, що той пропонував. Вождь розходився з ним у постановці черговості завдань, в термінології, яка, як здавалося йому, у Неру занадто європеїзована і академічна. Проте відкрито, на засіданнях ІНК, Ганді не виступив з критикою Неру ні по одному з пропозицій. За змістом більшість з них не викликало принципових заперечень у Махатми, якщо не вважати пропозиції Дж. Неру про приєднання ІНК до Антиімперіалістичної лізі. Ця пропозиція не знайшла підтримки ні з боку Ганді, ні з боку поміркованих конгрессистов і не було прийнято. Різний за своїм класовим складом Конгрес політично і психологічно не готовий був до організаційного об'єднання Антиімперіалістичної лігою. Разом з тим Махатма Ганді гаряче схвалював резолюції, що відображали зовнішньополітичну лінію ІНК. Одна з них містила протест проти використання Англією індійських військ в Китаї, Месопотамії і Персії. Мадрасский сесія ІНК прийняла спеціальну резолюцію, що викривала загарбницькі плани Англії. У ній вказується, що англійський уряд здійснює інтенсивну підготовку для розв'язання нових колоніальних воєн проти сусідніх з Індією країн. Далі в резолюції говорилося, що в індійського народу немає спірних питань зі своїми сусідами і він бажає жити з ними в світі. Конгрес зажадав від Англії покласти край своїм військовим приготувань.

Дж. Неру був готовий святкувати перемогу: Мадрасский сесія прийняла запропоновану ним резолюцію про надання Індії повної незалежності. Делегати сесії, піддавшись енергійному натиску Неру, проголосували за неї майже одноголосно. Нарешті у ІНК була ясна програма діяльності. Однак невдовзі автор резолюції і його прихильники з лівого крила ІНК з прикрістю виявили, що перемога була вдаваною: більшість помірних розуміли цю резолюцію і тлумачили термін «повна незалежність» як вимогу надання Індії самоврядування в рамках Британської імперії. Таким чином, резолюція про незалежність хоча і не скасовувалася, але фактично зводилася нанівець. З приводу резолюції про незалежність, прийнятих Конгресом щорічно, Махатма Ганді з гіркою іронією писав у «Янг Індія»: «Конгрес тільки ставить себе в смішне становище, беручи з року в рік резолюцію такого характеру, коли він знає, що не здатний їх здійснити».

Ганді був явно розчарований підсумками роботи сесії. Перш за все, його турбували виявившись на сесії відсутність єдності серед делегатів і передчасні, за його оцінкою, спроби зрушити Конгрес вліво. У чому він вбачав небезпеку розколу партії в переддень нового підйому національно-визвольного руху в країні. Багато в чому за таку обстановку у Конгресі Ганді вініл Дж. Неру, який, немов якийсь генератор радикальних ідей, переполошив ліниво мислячих і обережних фінансових «донорів» ІНК з числа заможних класів. Їм не подобався революційний запал молодих керівників Конгресу, і вони апелювали до ідейного вождя руху, скаржачись і вимагаючи приборкати «розпаленого коня».

Тепер в інтересах збереження «класової єдності» у Конгресі вождь вирішує «осадити» Дж. Неру. Справа дійшла до обміну незвичайними для їхніх добрих відносин різкостями. Неру воліє відступити, щоб не допустити розриву з учителем. Але керівництво ІНК відхилило прохання Неру про відставку. Йому було заявлено, що він може продовжувати свою діяльність у Лізі, не вступаючи в протиріччя з політикою Конгресу і не порушуючи її основного принципу-ненасильства.

Ніхто не може достовірно стверджувати, які думки і почуття керували Ганді в його непростих відносинах з Дж. Неру. Безперечно одне: ці два великих подвижника індійської свободи потребували один одного, їх породила епоха, історична необхідність. Різні за характером і за своїми поглядами на призначення людини та її щастя, обидва вони цілком присвятили себе служінню своєму народові і готові були віддати життя за свободу Індії. Вони нескінченно вірили в політичне безкорисливість один одного, і ця віра освячувала їх дружбу і тісну співпрацю. Будь Дж.Неру слухняним учнем Ганді, сліпо повторював слова вчителя і які мали своєї думки, Індія не знайшла б ще одного видатного лідера, котрий привніс у національно-визвольний рух країни неповторний колорит свого оригінального розуму і великого серця.

Після Мадрасский сесії в країні одночасно почалося проведення двох політичних компаній. Ці кампанії відповідали розстановці внутрішньополітичних сил у ІНК. Ліве крило Конгресу на чолі з Дж.Неру і С. Ч. Босом, спираючись на підтримку демократичних організацій робітників, селян і студентів, повело серед населення широку пропагандистську кампанію за надання Індії повної незалежності, за вихід її зі складу імперії. У той же час старший Неру активно зайнявся роботою по скликанню міжпартійної конференції, яка повинна була виробити основні принципи майбутньої конституції Індії.