Демократія: сутність, механізми здійснення та сучасні світові тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса

УДК 321.7:327

Спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ ТА СУЧАСНІ СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Латигіна Наталія Анатоліївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Рудич Фелікс Михайлович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теоретичних і прикладних проблем політології

Офіційні опоненти:

- доктор політичних наук, професор Кармазіна Марія Степанівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки

- доктор політичних наук, професор Бабкіна Ольга Володимирівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри політичних наук

- доктор політичних наук, професор Бебик Валерій Михайлович, Університет "Україна", проректор з політичних комунікацій, завідувач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій

Захист відбудеться "6" квітня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 по захисту дисертацій в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, зал засідань вченої ради, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розіслано "3" березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук Г.І. Зеленько

Анотації

Латигіна Н.А. Демократія: сутність, механізми здійснення та сучасні світові тенденції розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступення доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02. - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2010.

В дисертації здійснено комплексний системний аналіз теоретико-методологічних та прикладних аспектів демократії як політичного феномена.

Досліджено теоретичні витоки демократії.

Зроблено акцент на системно-релятивних характеристиках політичної демократії: визначено конституюючі ознаки і параметри демократії та її якісний потенціал.

Обгрунтовано концептуально-методологічні засади демократизації як процесу переходу до демократії. Висвітлено передумови та сприятливі чинники демократизації суспільства, її шляхи і структурні фази.

Шляхом кросрегіонального порівняння демократичних трансформацій проаналізовано американську демократію; виявлено особливості і спільні риси демократизаційних процесів в країнах Центральної та Східної Європи, в Україні та країнах ісламського світу.

Охарактеризовано майбутнє демократії.

Ключові слова: демократія, демократизація, правова держава, громадянське суспільство, механізми здійснення демократії, народовладдя, конституція, тенденції розвитку демократії.

Латыгина Н.А. Демократия сущность, механизмы осуществления и современные мировые тенденции развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора политических наук по специальности 23.00.02. - политические институты и процессы.- Институт политических и этнонациональных исследований имени И.Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2010.

В диссертации осуществлён комплексный системный анализ теоретико-методологических и прикладных аспектов демократии как политического феномена.

Исследуются теоретические истоки демократии.

Сделан акцент на системно-релятивных характеристиках политической демократии: определены конституирующие признаки, параметры демократии и её качественный потенциал.

Обоснованы концептуально-методологические средства демократизации как процесса перехода к демократии. Обозначены предпосылки и благоприятные факторы демократизации общества, её пути и структурные фазы.

Путём кроссрегионального сравнения демократических трансформаций проанализирована американская демократия; выявлены особенности и общие черты демократизационных процессов в странах Центральной и Восточной Европы, в Украине и в странах исламского мира.

Охарактеризовано будущее демократии.

Ключевые слова: демократия, демократизация, правовое государство, гражданское общество, механизмы осуществления демократии, народовластие, конституция, тенденции развития демократии.

Latygina N.A. Democracy: Essence, Mechanisms of Realization and Modern World Tendencies of Development. - Manuscript.

A thesis for the degree of doctor in political science in speciality 23.00.02. - Political Institutes and Processes. - I.F. Kuras Institute of Political And Ethnic Studies of National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 2010.

The thesis gives a complex systems analysis of the theoretical-methodological and applied aspects of democracy as a political phenomenon.

Theoretical sources of democracy are researched; in particular, the essence of democracy is explained by comparing its various definitions. Nowadays one of the main disagreement as to the content of democracy is in the fact that the comprehension of democracy as a category of the political science had been developing for a thousand years and had been taking the best from a number of different sources. Ancient Greek, Roman, medieval and renaissance interpretations got mixed with subsequent views and created a conflicting tangle of democracy theories and their practical application. From this it follows that definition of democracy is historically conditioned.

The work traces evolutionary development of democratic theory in accordance with the conceptions and models of democracy. The author defines a few criteria of evaluation to assess the theory of democracy. The first one - normative; it is it that is meant when we speak about the persuasiveness of the theories which try to prove that democracy as a system of management is expedient and justified. The second criterion - explanatory; it is used when it is necessary to know to what extent theories that explain the dynamics of democratic systems development succeed.

There are also considered the main sources of modern democracy origin: theoretical-practical achievements of political thought of Ancient Greece, traditions of republicanism, ideas and institutes of representative government, principle of political equality.

Systems-relativity characteristics of political democracy are emphasized, in particular, basic signs, parameters of democracy and its qualitative potential i.e. advantages, values, disadvantages and levels of implementation are defined. In a particularly practical sense this may optimize Ukrainian both home and foreign policy, as universalization of democratic characteristics of political system is closer and closer uniting the possibilities of world partnership with the model of national development and is becoming the basis for solving the problems of general international security and deepening cooperation.

Conceptual-methodological ways of democratization as a process of transition to democracy are substantiated. Prerequisites and favourable factors of society democratization, its ways and structural phases are defined. There doesn't exist and can't exist a unique monolinear way of democratization, the common way to democracy for all countries. The very peculiarities of the ways of transition to democracy did form the main features of democracy of the future.

With the help of cross-regional comparison of democratic transformations the American democracy is analyzed; peculiarities and common features of democratization processes in the countries of Central and Eastern Europe, in Ukraine and in the Islamic countries are described. The research work proves that democracy demonstrates its ability to adapt to different national-cultural conditions. However, we should particularly stress that finding acceptance or institutionalizing democratic forms of political selforganization of a society on this or that national basis can't in any case result in mechanical transplantation of models, principles, and institutes of Western democracy. There exist norms, values, and institutes that can't be represented in their pure aspect without their initial context because of their historical and political-cultural character. National consciousness of every nation has basic, typical elements which define spirit, mentality and character of this nation, and they can't but have a specific influence on its political system.

The future of democracy in the light of its conflicts and paradoxes-challenges is characterized; modern tendencies and prospects of democracy development are outlined. Hypothetically we may suppose that democracy is not eternal and that other types of political management will be established in some time in the community which is rapidly developing. Modern democracy only determines the whole complex of the rules of the game in which all forces and parties must respect the norms which are intended for ensuring peaceful coexistence of citizens, states, ethoses, nations. However, it doesn't create universal and unique recipes for favourable social-political development of international community.

Key words: democracy, democratization, lawful state, civil society, mechanisms of democracy realization, sovereignty of the people, constitution, tendencies of democracy development.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Демократія, на нашу думку, належить до тих фундаментальних ідей, історична доцільність яких є переконливою і не викликає сумніву у переважної більшості суб'єктів політики. Через це феномен демократії, безперечно, завжди привертав і буде привертати до себе увагу практично кожної політично свідомої людини, а, отже, проблема вивчення демократії є актуальною як для сучасної політичної науки, так і для практики політичного життя.

Сьогодні дуже важко знайти того, хто ніколи не чув про демократію взагалі. Проте, не потрібно забувати, що поняття демократії формувалося історично. І з розвитком суспільства воно постійно змінюється. Полісна демократія античності, комунальна демократія європейського середньовіччя, представницька демократія Нового часу настільки істотно різняться, що їх досить складно об'єднати однією спільною дефініцією. Тому, не дивно, що визначення демократії постійно потребує уточнення, оскільки у сучасному світі, який динамічно трансформується, з демократією відбуваються сутнісні метаморфози. І цей об'єктивний чинник суспільного розвитку також актуалізує значення даної теми дослідження.

Актуальність обраної теми посилюється і тим, що за 25 століть існування демократичної традиції людство не винайшло кращого способу життєдіяльності суспільства, механізму функціонування політичної системи, кращої моделі організації державної влади, аніж демократія. Однак, і історичний досвід розвитку світової цивілізації, і сучасність переконують в тому, що демократичний устрій суспільного життя народів різних країн світу утверджується складно, суперечливо та іноді - з великими втратами і соціально-політичними конфліктами, відмовою від базових демократичних постулатів та навіть перемогою антиподів демократії.

Україна, яка тривалий історичний період існувала в умовах тоталітарного режиму, є яскравим прикладом і підтвердженням такого нелінійного характеру розвитку демократії. До того ж фактичне декларування демократичного вибору, як показують реалії вже новітньої історії суверенної української держави, саме по собі ще не означає автоматичного утвердження демократичних критеріїв, цінностей, принципів, механізмів суспільного життя та демократичного мислення. Україні ще потрібно зміцнити набуту практику та сформувати інститути демократії, потрібно реформувати суспільство, реальними діями забезпечуючи незворотність демократичних здобутків, створюючи міцні, надійні гарантії демократичного вибору. І дане наукове дослідження ставить за мету надати певні рекомендації щодо розбудови демократичних інституцій в Україні, враховуючи кращі здобутки світових демократій.

Звичайно, вирішуючи нагальні проблеми демократизації політичної системи України, необхідно спиратися насамперед на національні демократичні традиції, власний досвід державотворення, історичне буття українського народу. Проте, було б великою помилкою ігнорувати досвід тих країн, де демократичні традиції та інститути є усталеними, міцними і становлять визначальні чинники та засади організації політичної системи і суспільного життя. Лише в такому симбіозі національно-специфічного та загального можливий дійсно конструктивний науковий аналіз проблеми демократії. Тому, вивчення і використання світового демократичного досвіду, особливо, в контексті сучасних суспільних перетворень, які відбуваються в Україні, є актуальним, корисним та необхідним.

Певна парадоксальність демократії, зокрема, дискусії про її вичерпаність, сумніви у її здатності вижити в майбутньому також підсилює актуальність цього дослідження. Гіпотетично можна припустити, що демократія не є вічною, що в соціумі, який стрімко розвивається, згодом утвердяться інші типи політичного врядування. У всякому разі нинішні дебати про кризові процеси у розвитку демократії не випадкові. Проблема оновлення сутності демократії існує і потребує фундаментального осмислення. Кардинальні зміни у бутті та свідомості людського суспільства роблять нагальним завдання проведення поглибленого і адекватного сучасним умовам дослідження теорії та практики демократії.

Стан наукового опрацювання проблеми.

Питаннями сутності та походження демократії цікавилися ще античні філософи (Перікл, Демокріт, Платон, Арістотель, Сократ, Фукідід), а також громадські діячі та мислителі наступних епох (О. Гамільтон, Г. Гегель, Т. Гоббс, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін.). Проте вони робили акцент лише на специфічних моментах демократії, притаманних певній історичній атмосфері і не розглядали загальну сутність демократії як такої у сучасному контексті цього феномена.

Говорячи про моделі, конституюючі ознаки, параметри демократії та її якісний потенціал, необхідно згадати роботи загальновизнаних теоретиків демократії Г. Алмонда, Р. Арона, С. Верби, С. Гантінгтона, Л. Даймонда, Р. Даля, Р. Дарендорфа, А. Лейпхарта, Дж. Сарторі, Ф. Шміттера, Й. Шумпетера та ін. Однак теоретичні ідеали демократії дуже часто не відповідають практичним реаліям сьогодення, через це вони потребують подальшого наукового осмислення.

Окремі передумови, сприятливі чинники переходу до демократії, шляхи та структурні фази демократичної трансформації поставторитарних і посттоталітарних суспільств розглядаються у працях західних науковців В. Банс, Р. Бова, Т. Ванханена, Л. Вайтхеда, А. Валензуели, Х. Візенталя, Ю. Габермаса Р. Гюнтера, А. Гідденса, Н. Діамандоруса, Дж. Ді Палми, Д. Істона, М.Д.'А. Кінзо, Д. Коль'єра, Х. Лінца, С. Ліпсета, Д. Растоу, К. Росса, А. Степана, Е. Торрес-Ріваса, та ін. Оскільки демократія - це контекстно змінне або деонтологічне поняття, то демократизацію, як процес переходу до неї, не можна визначити лише за допомогою фіксованих об'єктивних критеріїв, тому, це питання також потребує уточнення.

Здійснюючи кросрегіональний аналіз демократичних трансформацій, автор зверталася до робіт як західних (наприклад, серед них: Е. Альтерман, А. Аслунд, Б. Барбер, З. Бжезінський, Ф. Бродель, П. Бурч, С. Вайн, Дж. Ведель, Дж. Вейнтрауб, Р. Далтон, У. Домхофф, Дж. Елстер, Л. Зідентоп, Т. Карл, П. Кеннеді, Г. Кіссінджер, Г. Колодко, Дж. Маркофф, Дж. О'Доннелл, К. Оффе, Л. Пай, М. Паренті, Е. Пессен, Ф. Рюб, К. Стром, А. Тінкер та ін.), так і російських (наприклад, серед них: Г. Ашин, Є. Бажанов, В. Васович, Г. Ванштейн, В. Гельман, Р. Грінберг, М. Ільїн, М. Карпов, А. Лукін, І. Левін, А. Маникін, С. Пронін, В. Рукавішніков, А. Уткін, І. Фадєєва, О. Яковлев та ін.) дослідників. У працях цих вчених розглядаються загальні аспекти демократичних перетворень, зокрема процедурні та інституційні реформи.

Для більш поглибленого та ґрунтовного вивчення перебігу процесів демократизації в Україні і країнах Центральної та Східної Європи автор використовувала роботи вітчизняних науковців В. Баркова, С. Барматової, О. Бандури, С. Біляцького, І. Бекешкіної, А. Гальчинського, О. Гараня, Є. Головахи, В. Горбатенка, М. Головатого, О. Дергачова, М. Кармазіної, А. Коваленка, І. Кресіної, А. Кудряченка, О. Кіндратець, Б. Лановика, С. Макєєва, М. Михальченка, А. Пахарєва, Р. Павленка, В. Полохала, І. Прокопчук, Н. Пророченко, Ф. Рудича, С. Рябова, Р. Сербіна, О. Скрипнюка, В. Трипольського, В. Цвєткова та ін. Роботи вищезгаданих авторів мають більшою мірою прикладний характер і стосуються певних країн та окремих характеристик демократичних процесів і процедур.

Необхідно підкреслити, що в Україні наявна певна кількість наукових досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам феномена демократії. Серед них дисертації Ф. Барановського, В. Бортнікова, М. Буника, В. Бурдяк, А. Грамчук, О. Задоянчука, Г. Зеленько, М. Калініченка, В. Кратюка, М. Мілової, В. Пащенка, О. Сазонової, Д. Ткача, А. Фісуна, В. Цвиха.

Враховуючи значний доробок вітчизняних науковців в теоретичному осмисленні проблеми, автор не вважає її остаточно вичерпаною. Оскільки переважна більшість досліджень стосується насамперед демократії в Україні або окремих вузьких компонентів демократизації українського суспільства, чи структурних складових громадянського суспільства та правової держави. Проте як робіт, присвячених грунтовному вивченню сутності демократії як політичного феномена, котрі базуються на компаративному досвіді як класичних демократичних країн, так і специфічних національних варіантів демократії, поки що недостатньо. Мають бути суттєво переглянуті і уточнені сама дефініція демократії, механізми здійснення демократичних перетворень, сутнісні риси демократії як такої. А також хотілося б зазначити, що перспективи та сучасні світові тенденції розвитку демократії висвітлені в наявних наукових дослідженнях не належним чином. Це дисертаційне дослідження є спробою вирішення вищенаведених питань, що досі залишаються остаточно не дослідженими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно планових наукових тем відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, зокрема: "Україна і держави Центральної та Східної Європи в новому геополітичному просторі: варіанти політичної модернізації" (0100U004977), "Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні" (0102U002855), "Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі" (0105U000046). Вивчення обраної теми передбачено планами наукових досліджень кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету.

Мета дослідження: враховуючи досягнення сучасної політичної науки, світовий та вітчизняний політичний досвід, поглиблено і всебічно проаналізувати феномен політичної демократії в історико-політологічному вимірі як єдино-цілісну, але контекстну сукупність політичних інституцій та сегмент суспільного розвитку; окреслити сучасний стан та механізми здійснення демократії крізь призму різних національних варіантів; зважаючи на основні світові тенденції розвитку демократії, виробити певні рекомендації для більшої ефективності демократичних процесів в Україні.

Досягненню даної мети підпорядковані такі дослідницькі завдання:

1. Шляхом співставлення різноманітних варіантів дефініцій демократії з'ясувати її концептуальну сутність.

2. Простежити еволюційний розвиток демократичної теорії, основних моделей та відповідних їм форм демократії і в цьому контексті виокремити першочергові проблеми демократичного державотворення в Україні.

3. Описати джерела походження сучасної демократії.

4. Виявити взаємозв'язок між конституюючими ознаками та базовими параметрами демократії на теоретичному та практичному рівнях.

5. Визначити і охарактеризувати якісний потенціал демократії, зокрема її переваги, цінності, а також недоліки і рівні здійснення.

6. Проаналізувати причини та механізми здійснення демократичної трансформації посттоталітарних і поставторитарних суспільств.

7. Провести кросрегіональне порівняння національних варіантів демократії на прикладі США, країн Центральної та Східної Європи, України і країн ісламського світу та застосувати отримані дані для вироблення рекомендацій щодо покращення стану демократії в Україні.

8. Дослідити перебіг і виокремити особливості демократизаційних процесів в незахідних суспільствах.

9. Вивести залежність сучасної демократії від певних парадоксів-викликів.

10. Встановити межі можливостей демократії, розкриваючи сучасні світові тенденції і перспективи її розвитку.

Об'єкт дослідження - феномен демократії як сукупність політичних інституцій в історико-практичному дискурсі.

Предметом дослідження є сутність, механізми здійснення та сучасні світові тенденції розвитку демократії.

Методологія дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають основні методи наукового дослідження, розроблені у зарубіжній та вітчизняній політичній науці. Для виконання поставлених завдань в основу дослідження було покладено системний та кросрегіональний підходи. В межах цих підходів застосовувалися окремі методи. Історико-порівняльний метод та метод хронології дозволили з'ясувати концептуальну сутність демократії і прослідкувати генезис демократичної теорії, виокремити та порівняти основні моделі демократії і притаманні їм форми її здійснення, а також дослідити і описати джерела виникнення сучасної демократії, встановити якісні характеристики демократії в контексті історичного розвитку цивілізації.

Охарактеризувати системно-релятивні детермінанти політичної демократії дали змогу нормативно-ціннісний та системно-функціональний підходи. Застосовуючи методи аналізу і синтезу, аксіоматичний метод та метод індукції і дедукції, автор отримала можливість виявити взаємозалежність та взаємовплив між конституюючими ознаками і базовими параметрами демократії, визначити цінності, переваги та недоліки демократії, дослідити конкретні суспільні рівні здійснення демократії.

В основу аналізу причин та механізмів здійснення демократичної трансформації посттоталітарних і поставторитарних суспільств покладено системно-структурний підхід. На базі цього підходу були визначені і охарактеризовані передумови та сприятливі чинники переходу вищеназваних суспільств до демократії, а також шляхи і структурні фази демократичної трансформації.

Використовуючи кросрегіональний підхід для вимірювання демократії у США, в країнах Центральної та Східної Європи, в Україні та в країнах ісламського світу, автор застосовувала методи моделювання, порівняння, аналогії і типології, інституційний аналіз. Ці методи дозволили виділити специфічно-особливі та загальні елементи демократії в національних варіантах вищезазначених країн і змоделювати певні рекомендації щодо розбудови демократії в Україні.

Для дослідження меж можливостей демократії у прогностичних пресупозиціях були використані методи гіпотези та припущення, узагальнення і абстрагування. Використання даних методів сприяло встановленню пропорційної залежності сучасних світових тенденцій і перспектив розвитку демократії від притаманних їй суперечностей та парадоксів-викликів.

Джерельну базу дослідження складають насамперед праці західних фундаторів демократичної теорії та теоретиків демократії. Вони опубліковані як окремими зарубіжними монографіями, так і в спеціалізованих періодичних виданнях: в журналах "Политические исследования", "Політичний менеджмент", "Социологические исследования", "Віче", "Політика і час", "Трибуна", "Політична думка", "British Journal of Political Science", "World Policy", "Journal of Democracy", "Comparative Politics", "Environmental Politics", "Society", "Foreign Affairs", "Political Theory" та ін. До другої групи джерел належать роботи критиків демократії. У дисертації використовувалися роботи сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців. Третю групу джерел складають нормативно-правові документи, зокрема конституції та юридичні акти щодо регулювання діяльності держави, функціонування політичної системи, повноважень уряду, органів державної влади і місцевого самоврядування, функцій громадянського суспільства тощо. Четверта група джерел - це звіти, статистичні дані та дані мониторінгу і соціологічних досліджень Євробарометра, "Freedom House", фірми "Соціс-Гелап", Інституту соціології НАН України, Інституту соціології РАН, Міністерства статистики України, науково-дослідних політичних інститутів Угорщини, Чехії, Словаччини, США, Туреччини та ОАЕ.

Автором було використано фонди Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державної історичної бібліотеки та бібліотек Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Інституту соціології НАН України, Київського національного торговельно-економічного університету, Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Університету Центральної Англії міста Бірмінгем (Велика Британія), Грейсленд коледжу міста Ламонай (штат Айова, США).

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:

- проаналізовано і уточнено концептуальну сутність демократії; в результаті цього обґрунтовано, що демократія - єдино-цілісна, проте контекстно залежна сукупність політичних інституцій і модель суспільного розвитку;

- систематизовано і визначено історико-прикладні аспекти еволюційного генезису демократичної теорії, що дозволило зробити висновок про наявність двох антагоністичних тенденцій у розвитку демократичної теорії; в контексті дослідження основних моделей і відповідних їм форм демократії виокремлені специфічні складнощі побудови демократичної правової держави в Україні;

- надано іноваційну характеристику джерел походження сучасної демократії і доведено, що виникнення демократії породжує певний парадокс: наявність цілком визначеної зони виникнення демократії, яка пов'язана фундаментальною спільністю культурних стандартів і водночас відсутність апріорних гарантій сумісності демократії з будь-якими культурними стандартами та традиціями;

- на основі всебічного вивчення та використання іноземних першоджерел виявлено, досліджено і обґрунтовано прямопропорційну кореляцію між системно-релятивними характеристиками політичної демократії, зокрема її конституюючими ознаками та базовими параметрами, як на теоретичному, так і практичному рівнях;

- визначено і охарактеризовано якісний потенціал демократії, а саме її переваги та недоліки, що дало змогу оптимізувати її сутнісний аналіз, враховуючи константні рівні здіснення демократії;

- проведено структурно-функціональний аналіз передумов, сприятливих чинників, шляхів та структурних фаз переходу до демократії, в результаті якого уточнено і конкретизовано релевантність причин та механізмів здійснення демократичної трансформації певним типам політичних режимів, зокрема авторитаризму та тоталітаризму;

- здійснено кросрегіональне вимірювання демократії у типових національних конструкціях, на основі використання емпіричних даних підтверджено, розширено і доповнено висновок про інваріантність демократичного розвитку сучасних суспільств; сформульовано відповідні рекомендації щодо вдосконалення демократії в Україні;

- реалізовано одну з перших спроб комплексно дослідити перебіг і виокремити особливості демократизаційних процесів в незахідних суспільствах, а саме, в країнах ісламського світу; створено авторську дефініцію демократії по-мусульманськи;

- у векторі прогностичних пресупозицій надано характеристику основних парадоксів-викликів демократії та виведено перманентну залежність сутності, моделей і форм демократії від цих парадоксів-викликів;

- з'ясовано і узагальнено сучасні світові тенденції і перспективи розвитку демократії, що дозволило встановити певні межі можливостей демократії.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Підсумкові результати дисертаційного дослідження свідчать про необхідність обґрунтування, визначення та становлення окремого напрямку в сучасній політичній науці - теорії демократії, який може бути представлений як окремо, в структурі наукових спеціальностей, затверджених ВАК України, так і в переліку навчальних дисциплін, рекомендованих Міністерством освіти і науки для вивчення у вищих та інших навчальних закладах країни. Виявлені головні теоретичні підходи до сутності демократії, її якісні характеристики і системно-релятивні основи, причини та механізми здійснення демократичної трансформації, прикладні особливості і спільні риси демократичних процесів в різних регіонах світу можуть бути використані як додаткові при вивченні відповідного розділу політичної науки, для подальших більш ґрунтовних досліджень даної проблематики, а також при підготовці різноманітних матеріалів владними структурами, політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації і в процесі навчання управлінських кадрів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, отримані в результаті дослідження і покладені в основу дисертаційної роботи, доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, використовувалися під час навчального процесу при викладанні дисципліни "Політологія" у Київському національному торговельно-економічному університеті.

Результати дисертаційного дослідження були викладені автором на численних наукових заходах, зокрема, на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, круглих столах та засіданнях Дискусійного клубу української науково-педагогічної інтелігенції: "Людина - Світ - Культура" (20-21 квітня 2004 р., м. Київ); "Етнополітика та етнополітологія постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи" (20-22 травня 2004 р., м. Чернівці); "Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління" (28 травня 2004 р., м. Київ); "Національна ідея у контексті євроінтеграції України" (23 грудня 2004 р., м. Київ); "Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства" (21 квітня 2005 р., м. Житомир); "Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку" (20-25 квітня 2005 р., м. Київ); "Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка" (2005, 2006, 2007, 2008, 2009 р.р., м. Київ); "Сучасна українська наукова думка" (6-10 червня 2005 р., м. Київ); "Україна: пошуки оптимальної моделі бюрократії" (21 грудня 2005 р., м. Київ); "Інтелігенція і влада" (20-21 березня 2006 р., м. Одеса); "L'impresa nella realtа della New Economy" (28 квітня 2008 р., м. Месіна, Італія); Четвертих Курасівських читаннях "Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання" (7 жовтня 2008 р., м. Київ); "Формування парадигми євроінтеграційної політики України XXІ століття" (23-24 жовтня 2008 р., м. Запоріжжя).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у монографії, у хрестоматії з "Політології", в 22-х наукових статтях у фахових виданнях, в матеріалах і тезах 25 наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів (14 підрозділів), висновків і списку використаних джерел та літератури (432 позиції на 31 стор.) Загальний обсяг дисертації - 399 стор.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми і актуальність дисертаційного дослідження; проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми; визначено мету і завдання роботи, її теоретико-методологічні основи; сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; репрезентовано відомості про апробацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ "Історико-теоретичні витоки демократії" присвячено дослідженню питань теоретико-методологічного характеру. Головну увагу автор акцентує на з'ясуванні сутності демократії шляхом зіставлення її різноманітних визначень, а також простежує еволюційний розвиток демократичної теорії відповідно до концепцій та моделей демократії і розглядає основні джерела походження сучасної демократії.

Політична наука пройшла у своєму вивченні демократії три стадії і зберегла до сьогодні відповідно три підходи до визначення сутності феномена демократії: традиційний інституціоналізм, який сприймає демократію як максимальну законність; біхевіористський (поведінковий) підхід у комбінуванні з соціологією політичних інститутів; функціоналістський підхід, який поєднує в собі елементи першого і другого підходів, і робить акцент саме на реальному функціонуванні інститутів демократії на основі конституційних норм із врахуванням поведінки політичних "акторів", тобто громадян і політичних груп.

Цей перелік можна доповнити ще двома базовими підходами до аналізу сутності демократії - нормативним і дескриптивним. Нормативний підхід виходить із уявлення про принципову можливість і необхідність побудови ідеальної моделі демократії з подальшим приведенням наявної соціальної реальності у відповідність до цього ідеалу. Цей підхід, власне, відповідає на питання: "Чому демократія повинна існувати?".

Дескриптивний підхід прагне до з'ясування того, "як демократія стає можливою". Він зазвичай пов'язаний з підвищеною увагою до більш глибинних і менш раціоналізованих структур соціальної дійсності, які складають підоснову будь-яких конвенційних відносин.

Таким чином, можна констатувати, що у визначенні прибічників нормативного підходу термін "демократія" тлумачиться як ідеал, заснований на таких загальнолюдських цінностях, як свобода, рівність, повага до людської гідності, солідарність. Йдеться про те, що саме ціннісний зміст демократії робить її популярною в сучасному світі.

Тоді як дескриптивний підхід передбачає уточнення і перегляд поняття демократії на підставі вивчення суспільно-політичної практики демократичних країн (як сталих, так і молодих демократій).

Найбільш загальновживане визначення демократії ототожнює її з "народовладдям". Це визначення стало майже класичним. Воно є універсальним, оскільки може застосовуватися до будь-якого історичного типу демократії і є нібито носієм загальнолюдських цінностей демократії. Відповідно до цього, демократія і визначається, як державний лад, що ґрунтується на владі народу і гарантує залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень.

Хоча цілком зрозуміло, що визначення демократії як народовладдя, якщо підходити до нього суто науково, а не говорити про повноту і рівень розвитку демократії за переліком декларованих прав і свобод громадян або за іншими формальними ознаками, цілком може бути застосовано лише до ідеалу демократії, коли народовладдя має під собою систему соціально-економічних і конституційних гарантій та забезпечено реальним використанням громадянами своїх політичних прав і їх масовою участю в управлінні справами держави і суспільства, в суспільно-політичному житті.

На нашу думку, в політико-правовій теорії визначення поняття демократії має декілька вимірів, які виявляють її сутність повною мірою: по-перше, демократія - це форма держави; по-друге, демократія - це форма плюралістичної організації громадянського суспільства і політичних партій, профспілок і інших громадських організацій, що висловлюють його інтереси; по-третє, демократія виступає як політичний світогляд і відповідний суспільно-політичний рух. Ці визначення доповнюються висвітленням поняття демократії як соціальної і політичної цінності, як політичного процесу тощо.

Демократія, з нашої точки зору, не є ні універсальним засобом організації суспільства в цілому, ні вищою формою суспільного розвитку, а це - лише та інституційна матриця, в межах якої організується управління цим суспільством.

Протягом усієї історії розвитку людства провідні вчені замислювалися над проблемою створення теорії ідеального суспільства, в якому панували б соціальна справедливість, мир, щастя, а люди були б вільними і рівноправними. Головною ідеєю цього пошуку є створення соціального механізму, за допомогою якого суспільство матиме змогу справедливо розподіляти суспільні блага між своїми громадянами. Подібна ідея ототожнюється, в першу чергу, з теорією демократії.

Теорія демократії характеризується двома тенденціями або традиціями, які вступають у протиріччя. Одна традиція вбачає у демократії мету, інша, есенціалістська, розглядає реально існуючі демократії лише як шлях.

У сучасній політичній науці існує дві великі групи концепцій демократії: ідентитарні та конкурентні.

Фундатори та прихильники ідентитарних концепцій демократії стверджують гомогенність, збіг інтересів як владних структур, так і представників влади та підвладних; заперечують законність і можливість конфлікту інтересів різних груп; не приймають принцип представництва, а визнають лише владу народу, реалізовану через референдуми, всенародні опитування і т.п. Ідентитарна демократія ґрунтується на розумінні народу як єдиного цілого, яке злилося добровільно в певний єдиний організм, і в якому кожна окрема людина є його членом, котрий змушений виконувати всезагальну волю. Такі демократії були розповсюджені, головним чином, у стародавньому світі, зокрема, у Стародавній Греції, у Стародавньому Римі, а також у вічових республіках Стародавньої Русі.

Серед найбільш розповсюджених різновидів ідентитарних концепцій демократії можна виокремити колективістські (Ж.-Ж. Руссо, К. Шмідт) та марксистські або соціалістичні (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) моделі демократії.

Ідентитарна демократія є яскравим прикладом крайнощів у розумінні народовладдя, проте основна її цінність полягає в тому, що її можна взяти за точку відліку при якісному аналізові інших форм демократії.

Якщо говорити в цілому про ідентитарні концепції демократії, можна виокремити певні загальні риси. Головними серед них є наступні: визнання народу єдиним однорідним цілим, що має загальну волю і інтерес ще до свого усвідомлення; заперечення різнорідних думок і опозиції взагалі, визнання її патологією, ворогом народу, якого потрібно насильно усунути; єдине трактування свободи як активної участі в політичному житті, в державних і суспільних справах; ототожнення правлячої еліти, яка нібито слугує народу, з нацією, соціальною групою, при реальній беззахисності особистості перед повним свавіллям держави; підміна "природних прав людини" загальнодержавними, згідно соціалістичної теорії, тотожними їм; декларування прямого народного управління, за якого керівники в органах управління є не самостійними і відповідальними особами, що діють в межах законів, а лише провідниками його волі; підміна юридичної процедури участі громадян в державному управлінні турботою правлячої комуністичної партії про створення соціальних умов для публічного вияву своїх інтересів.

Інша (друга) група концепцій демократії має назву конкурентних демократій. До конкурентної демократії належать такі її форми, за яких влада у державі здобувається у ході політичної боротьби між різноманітними групами населення за встановленими законами процедурами. В конкурентних демократіях виникає проблема урахування інтересів меншості і їхнього захисту, оскільки гасла рівності, справедливості та свободи не можуть стосуватися лише тих партій, які перемогли у ході боротьби за владу. Існує багато моделей конкурентної демократії, але автор розглядає лише основні з них, зокрема: соціал-демократію (Е. Бернштейн, Ф. Лассаль), репрезентативну демократію (Р. Дарендорф), демократичний елітаризм (Й. Шумпетер, М. Вебер, Ф. Шміттер, К. Мангейм), партиціпаторну демократію (С. Ліпсет), плебісцитарну демократію, християнську демократію (К. Аденауер, А. де Гаспері, А. Моро), консоціативну демократію (А. Лейпхарт), плюралістичну демократію (К. Роуз, Г. Алмонд, С. Верба, Г. Ласкі, Д. Труман, Е. Френкель, Р.А. Даль), демократію класичного лібералізму (Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є), делегативну демократію (Дж. О'Доннелл), ринкову демократію (Е. Доунс, Е. Шатшнайдер, А. Вільдавскі), інформаційну демократію (М. Рокар), демократію "суспільства співучасті" (У. Хаттон), а також інтегральну демократію (М. Бунге).

До демократичної теорії потрібно підходити, по-перше, з позицій національних особливостей та традицій і, по-друге, з відповідними застереженнями оцінюючи можливість впровадження у власній державі моделей демократії, які були створені іншими народами.

Демократичні стереотипи - чи виступають вони як цінності (незалежно від знаку, з яким сприймаються) або як ціннісно нейтральні політичні технології, - в будь-якій з цих якостей являють собою продукт вельми конкретного культурного комплексу, продукт західної цивілізації. Історичні аргументи на користь даної точки зору незаперечні і зберігають "доказову силу", який би зміст не вкладався в саме поняття цивілізації і яким би туманним воно не виявлялось у теоретичному відношенні. Демократія народилася в межах цілком визначеної зони, яка зв'язана фундаментальною спільністю культурних стандартів (за всієї варіативності їх конкретних проявів), і, безперечно, є похідною від цих стандартів.

Зважаючи на це, на нашу думку, настійно необхідно і надзвичайно важливо перш за все усвідомити: конкретність цивілізаційного витоку демократії, її прямий зв'язок з визначеними культурними коріннями означає не стільки неможливість застосувати даний елемент західного досвіду за межами цивілізації, яка його сформувала (недаремне у багатьох випадках одвічно неорганійна для них демократія все-таки утвердилася в незахідних суспільствах у відповідності до "критерію Гантінгтона - Дарендорфа"), скільки дещо зовсім інше. Йдеться скоріше про відсутність якої-небудь передбачуваної гармонії між демократією і усією різноманітністю етнокультурно специфічних традицій; мається на увазі не стільки несумісність демократії з будь-якими культурними стандартами і традиціями, скільки відсутність апріорних гарантій сумісності її з будь-якими культурними стандартами і традиціями, що аж ніяк не одне і теж.

Для того, щоб зрозуміти, яким чином виникла "амальгама", що називається демократією, у роботі було проаналізовано чотири її найбільш важливих джерела.

Серед них можна виокремити наступні: теоретико-практичні надбання, що характеризують політичну думку класичної Греції; республіканську традицію, яка бере свій початок від Риму і італійських міст-держав Середньовіччя та епохи Відродження; ідеї і інститути представницького правління; принцип політичної рівності.

Аналізуючи умови виникнення демократії, автор головну увагу акцентувала на: розподілі ресурсів і влади у суспільстві, перш за все на забезпеченні різних політичних акторів постійним доступом до ресурсів, необхідних для їх політичної діяльності; стосунках між основними центрами суспільної і економічної влади та центральними політичними інститутами і аренами; створенні і "відтворенні" автономних політичних сфер.

У другому розділі "Системно-релятивні детермінанти політичної демократії" проаналізовано і розкрито базові характеристики політичної демократії, які дозволяють скласти цілісне уявлення про кореляційні взаємозалежності її структури; визначено конституюючі ознаки та параметри демократії на раціональному і емпіричному рівнях; охарактеризовано якісний потенціал демократії, а саме: її переваги, цінності, недоліки і рівні здійснення.

З нашої точки зору, проблема сучасної демократії - це не стільки проблема віри у її вихідні принципи та ідеали, що випливають з різних концепцій демократії, скільки проблема переусвідомлювання їх з позицій сьогодення з метою забезпечення більш ефективної демократичної дії, демократичної політики, маючи на увазі під політикою перш за все конструктивне управління і взаємини держави та її лідерів з громадянським суспільством.

Демократія має власні конституюючі ознаки. При цьому сама конституція розглядається як зовнішній обмежувач для правителів, який утримує їх від прагнення до розширення влади із зловживанням нею у кінцевому підсумку. До конституюючих ознак демократії, враховуючи сучасні тенденції, можна віднести наступні критерії, наявність яких дозволяє розглядати ту чи іншу державу як демократичну: законодавче проголошення верховенства влади народу, який є єдиним джерелом влади; демократія передбачає ротацію осіб, які знаходяться при владі; усім громадянам надається рівне право на участь в управлінні державою; демократія визначає результати дискусій під час прийняття рішень більшістю і прагне до підпорядкованості меншості волі більшості; громадяни мають право на доступ до інформації, яка стосується їх корінних суспільно-політичних інтересів.

Виходячи з трьох наступних вимірів: політична участь, політична конкуренція і конституційний або конституційно-правовий вимір, було сформульовано шість параметрів, на основі яких можна визначити демократію, а також політичні режими різних типів. Кожний з цих параметрів зв'язаний з одним із ключових питань: легітимація панування: як і в якому обсязі було легітимізоване панування; доступ до панування: яким чином інституційно регулюється доступ до політичного панування; монополія на панування: ким приймаються або легітимізуються політичні рішення; претензії на панування: чи лімітовані претензії правлячих груп на панування або воно має всеохоплюючий характер; структура панування: чи достатньою мірою державна влада контролюється декількома взаємообмежуючими гілками влади; чи плюралістичною є структура панування або воно монополізоване однією єдиною гілкою влади; спосіб здійснення панування: яким чином регулюється здійснення панування?

Ці шість параметрів демократії вироблені з урахуванням центрального визначення політичної категорії панування і можуть бути зведені до трьох вимірів: всезагальне виборче право; ефективна монополія на панування з боку демократично легітимізованих урядів; ліберальна правова і конституційна держава.

Дані виміри дозволяють провести два термінологічних і аналітичних розрізнення. По-перше, якщо один з вказаних головних критеріїв не діє, то не можна говорити про повноцінну конституційно-правову демократію. Вона є "дефектною". По-друге, в залежності від того, який з критеріїв трьох фундаментальних вимірів конституційно-правової демократії "ушкоджений", виявляється тип дефектної демократії.

Критерії демократії тісно взаємопов'язані з її принципами, серед яких можна виокремити такі: активна участь громадян у політичному житті; верховенство права і законності; виборність основних органів державної влади; компроміс та консенсус; окреслення основних прав людини; розподіл влади для створення системи контролю за нею; гласність і свобода засобів масової інформації; плюралізм.

Необхідно зазначити, що цільовий вектор дослідження феномена демократії визначається площиною взаємодії демократичних ідеалів і їх прикладного втілення. Практичні зміни, які відбивають рівень розвитку суспільства і просторово-часову еволюцію взаємовідносин людини, суспільства і влади, неминуче призводять до зміни ідеалів. Взаємодія цих двох аспектів обумовлює багатомірність поняття "демократія", його складність як в структурному, так і у функціональному відношенні. При цьому потрібно пам'ятати, що сама демократія є системою, яка пройшла тривалий еволюційний розвиток.

Отже, пошук якісної міри демократичних політичних перетворень видається нам цілком закономірним у вигляді окреслення просторово-часових меж і виокремлення ціннісно-нормативного виміру, який віддзеркалює міркування про ідеальний політичний устрій суспільства. Це дозволяє отримати "об'ємну" картину досліджуваних процесів і відобразити еволюційне ускладнення демократичної політичної системи. Подібна система координат відбиває як специфіку глибинних підстав, своєрідний код спадковості і соціокультурний потенціал суспільства, що зазнає демократичної трансформації, так і динамічну природу демократичних перетворень.

Якщо прослідкувати якісний розвиток демократії, то з'ясується, що її еволюція підпорядковується одвічному головному прагненню людства - пошуку гармонії у стосунках між індивідом і суспільством. Демократія вміщує в себе сукупність моральних, політичних і правових цінностей, таких як: свобода, рівність, соціальна, політична, загальнолюдська справедливість, пріоритет прав людини щодо прав держави та ін. Тому, демократія може мати деякі переваги над іншими політичними режимами, але за наявності певних передумов. До таких передумов можна віднести готовність народу до індивідуальної свободи, сформованість у громадян почуття соціальної відповідальності за рішення, які приймаються, здатність більшості громадян до самообмежень і до поваги прав та інтересів співгромадян, прищеплене з дитинства почуття поваги до закону. І тоді демократія дійсно здатна зробити все необхідне для динамічного соціального розвитку та втілення проголошених демократичних цінностей: свободи, рівноправ'я, справедливості, творчості.

Реалізація цих ідей можлива лише тоді, коли буде існувати надійний механізм контролю над владою і обмеження суспільства від її деградування, в результаті якого виникає свавілля у відношенні індивідуальної свободи громадян, їх творчого початку і самовираження. І однією з форм реалізації ідеалів соціальної справедливості може бути саме демократія.

Таким чином, сам факт існування демократії як стійкої багатовікової традиції суспільно-політичного життя свідчить про її незаперечну життєздатність. Як ідея, принцип, якісний показник сутності політичного життя демократія здатна реально існувати і працювати лише за умов, коли переважна більшість населення сприймає її як загальносуспільне благо, за умов існування стійкого інтересу до цінностей демократичного способу життя, потреби у демократично облаштованих суспільних інститутах.

...