Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І.Ф. КУРАСА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

ДИСКУРС УКРАЇНСЬКИХ МЕДІЙ: ІДЕНТИЧНОСТІ, ІДЕОЛОГІЇ, ВЛАДНІ СТОСУНКИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

КУЛИК Володимир Михайлович

Київ - 2010

Дисертацією є монографія

Роботу виконано в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, заступник директора

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Кочубей Лариса Олександрівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології

доктор соціологічних наук, професор Макеєв Сергій Олексійович, Інститут соціології НАН України, завідувач відділу соціальних структур

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Яворська Галина Михайлівна, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, державний експерт віділу глобальної безпеки та європейської інтеграції

Захист відбудеться _22_ червня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 для захисту дисертацій в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України (вул. Кутузова, 8, кім. 218).

Автореферат розіслано _21__ травня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук Г. І. Зеленько

АНОТАЦІЯ

Кулик В. М. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Київ, 2010.

У дисертації проведено систематичний аналіз українського медійного дискурсу 2000-х років із погляду творених та підтримуваних у ньому ідентичностей, ідеологій та владних стосунків. Крім загального огляду жанрово-тематичної структури й ідеологічних ефектів дискурсу популярних газет і телеканалів, у кількох розділах проаналізовано окремі тематично окреслені дискурсивні практики. Головним об'єктом аналізу є дискурсивна нормалізація різноманітних суспільних явищ, що є наслідком відсутності проблематизації представлюваних подій. Особливої уваги надано медійному представленню етнокультурних та етнополітичних процесів.

Ключові слова: дискурс, аналіз дискурсу, дискурсивна практика, мас-медії, ідентичність, ідеологія, владні стосунки, нормальність, нормалізація, проблематизація.

АННОТАЦИЯ

Кулык В. М. Дискурс украинских медиа: идентичности, идеологии, отношения власти. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных отношений имени И. Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2010.

В диссертации проведен систематический анализ украинского медийного дискурса 2000-х годов с точки зрения формируемых и поддерживаемых в нем идентичностей, идеологий и отношений власти. Кроме общего обзора жанрово-тематической структуры и идеологических эффектов дискурса популярных газет и телеканалов, в нескольких разделах проанализироваы отдельные тематические дискурсивные практики. Главным объектом анализа является дискурсивная нормализация различных общественных явлений, являющаяся следствием отсутствия проблематизации представляемых событий. Особое внимание уделено медийной репрезентации этнокультурных и этнополитических процессов.

Ключевые слова: дискурс, анализ дискурса, дискурсивная практика, масс-медиа, идентичность, идеология, отношения власти, нормальность, нормализация, проблематизация.

SUMMARY

Volodymyr Kulyk. The Ukrainian Media Discourse: Identities, Ideologies, Power Relations. - Monograph.

Dissertation for the doctor degree in political sciences, speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Kuras Institute of Political and Ethnic Studies, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2010.

Dissertation presents a systematic analysis of the Ukrainian media discourse in the 2000s with regard to identities, ideologies and power relations created and maintained in this discourse. The author applies productive methods used in Western studies of media discourse and supplements them with his pioneer operationalization of certain concepts which have not previously been used with regard to the media. He examines the post-Soviet transformation of the Ukrainian media discourse in relation to radical changes in the political and economic conditions of the media. The analysis shows that in comparison with the Soviet times, the print and electronic media in Ukraine has become much more diversified in terms of products' styles, genres and geography of origin and, at the same time, more oriented towards entertaining its audiences. There is more ideological pluralism in the media discourse but those practices where this pluralism is embodied occupy rather limited space. The newspaper market is dominated by (semi)tabloids while all popular TV channels work in the format of the “family” television.

The main focus of analysis is the ideological dimension of the media disourse, that is, ideologies overtly articulated or covertly embodied in various kinds of texts. It is argued that the lack of overt ideological pluralism does not amount to the lack of ideologies; on the contrary, the mostly implicit embodiment of certain beliefs enhances their chances of influencing the audience. This is clearly demonstrated by the news discourse which makes an important contribution to the maintenance of status quo by combining the entertainment orientation of many reports and the lack of porblematization of represented events. At the same time, it is shown that the media plays an important role in the construction of national identity of its audience. While a number of newspaper and television practices assert the centrality of national identity associated with Ukraine as a country and a people, in many other practices Ukraine appears to be intrinsically linked to Russia or even belonging to the latter. Moreover, the media discourse is a site of contestation between the Soviet and nationalist narratives of Ukrainian history over hierarchization of historical events according to their perceived importance for current members of the nation.

The examination of specific discursive practices highlights certain aspects of the ideological influence of the media. The representations of the 2002 parliamentary election in the centrist and national democratic discourses differed not only in their images of candidates and parties but also in their identifications of Ukraine and Ukrainians and significations of the election itself. In the media discourse on the 2001 census, supposedly neutral reporting of the event itself and its official results reflected the media's unqualified acceptance of the inventory power of the state and of relevant beliefs of the valid power/knowledge complex. The media discourse on language use normalized an ambivalent combination of beliefs regarding appropriate social roles and scopes of use of Ukraine's two main languages. In some practices Ukrainian was asserted as the only or at least the primary language of both the state and the country, while in other practices Russian appeared to be a no less legitimate means of communication. Moreover, the media's own usage mostly assumed and thereby asserted the normality of using either of the two languages. Finally, the media campaign against an orthography reform announced by the government in late 2000 constructed the proposed changes in the established Ukrainian orthography as abnormal, thus contributing to the preservation not only of the Sovietized version of the Ukrainian language but also of the Sovietized version of the Ukrainian identity.

Key words: discourse, discourse analysis, discursive practice, mass media, identity, ideology, power relations, normality, normalization, problematization.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю медійного дискурсу в сучасних суспільствах, де він є головним засобом міжгрупової взаємодії та ключовим чинником ідеологічного впливу еліт на маси. Маючи змогу представляти суспільству дії та думки окремих осіб і груп і формувати уявлення людей про події та явища, безпосередніми свідками яких вони не є, медійний дискурс робить важливий внесок у підтримування й змінювання ідентичностей, владних стосунків та уявлень про світ. До того ж цю «ідеологічну роботу» він у багатьох випадках виконує непомітно, що робить її ефективнішою. Особливо важливим є вплив медійного дискурсу в країнах, де ще не постали стійкі демократичні інституції й не сформувалася демократична політична культура більшості населення. В таких країнах, до яких належить і сучасна Україна, мас-медії, з одного боку, зазнають тиску з боку владних структур та інших упливових елітних груп, а тому нерідко вдаються до замовчування чи упередженого подання тих чи тих подій і процесів у політиці, економіці й інших ділянках. З другого боку, завдяки орієнтації більшості видань, телеканалів і радіостанцій на якнайширшу аудиторію вони подають обмежений набір жанрів, тем і підходів, що позбавляє громадян змоги дізнатися про багато подій, аспектів і поглядів, а отже, сформувати власну поінформовану думку про становище в різних суспільних ділянках у своїй країні та за кордоном. Якщо перший вимір ідеологічного впливу медій стає об'єктом рефлексії та певної протидії з боку політично активної громадськості, то другий залишається великою мірою непомітним для більшості суспільства й навіть суспільствознавства. З огляду на це подана дисертація зосереджується саме на другому вимірі: ролі медійного дискурсу в підтримуванні та змінюванні уявлень членів аудиторії про представлювані події та процеси й відповідних цим уявленням стосунків між медіями, владою та аудиторією. Дослідження цієї ролі суттєво доповнює наукове знання про функціонування мас-медій як суспільної й політичної інституції з одного боку та про вияви і впливи ідеологій з іншого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є результатом досліджень, які автор здійснював як працівник відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України в межах виконання таких планових тем відділу: «Етнополітичні відносини в умовах суспільної трансформації в Україні» (0102U002195), «Реґіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери в Україні у 1992-2007 рр.» (0105U000046), «Етнополітична культура в Україні: дискурсивне осмислення» (0108U001416). Цей зв'язок зумовлює особливу увагу дисертанта до представлення в медійному дискурсі етнополітичних та етнокультурних процесів.

Ступінь дослідженості обраної теми в Україні слід визнати незадовільним. Хоча слово «дискурс» стало модним у науковому й навіть у публіцистичному вжитку, за роки незалежності опубліковано дуже мало якісних досліджень суті й еволюції тлумачень цього поняття чи функціонування дискурсів окремих суспільних ділянок тепер або в минулому, в Україні чи за кордоном. На відміну від більшості західних і деяких посткомуністичних країн, де протягом останніх десятиліть дослідження дискурсу посіли важливе місце і в мовознавстві, і в суспільствознавстві, в Україні вони залишаються на марґінесі наукових інтересів фахівців більшості дисциплін. Уживання слова «дискурс» у текстах чи навіть назвах праць не завжди свідчить про здійснення в них систематичного аналізу якогось дискурсу; водночас деякі автори, досліджуючи певні тексти й мовленнєві практики, не аналізують їх як дискурси чи складники дискурсів. Левову частку українських досліджень дискурсу становлять мовознавчі та літературознавчі. Серед нечисленних дослідників політичного дискурсу можна назвати, зокрема, Олега Білого, Олександра Богомолова, Сергія Вонсовича, Максима Єніна, Андрія Клепікова, Наталю Кондратенко, Олеся Лісничука, Ларису Нагорну, Миколу Рябчука та Вікторію Середу.

В дослідженнях мас-медій більшість суспільствознавців зосереджувалися на недискурсивних аспектах, як-от узаємодії з владою та бізнесом, правових засадах і проблемах діяльності ЗМІ, їхній ролі в суспільній трансформації, процесам глобалізації в медійній сфері тощо. Цим питанням присвячено праці Юрія Васьківського, Ігоря Гавради, Наталі Гармаш, Віктора Головія, Олени Гриценко, Ольги Зернецької, Людмили Мукомели, Олександра Пронченка, Юрія Фінклера та деяких інших авторів. Натомість медійний дискурс аналізували головно філологи й дослідники журналістики, як-от Соломія Онуфрів, Людмила Павлюк, Борис Потятиник, Наталія Рождественська, Наталія Рудніченко, Катерина Серажим, Тетяна Федорів, Наталія Фурманкевич, Галина Яворська. Чималу частину філологічних досліджень (наприклад, Наталі Волкогон, Ірини Дубчак, Наталі Лукашенко, Владлени Ожидрянової, Ірини Шукало) присвячено медіям інших, найчастіше західних країн. Суспільствознавці звертали увагу насамперед на маніпулятивні аспекти медійного дискурсу, зокрема його використання у виборчих кампаніях: тут можна назвати праці Катерини Кириченко, Лариси Кочубей, Ганни Подшивайлової, Олени Шерман. Колектив авторів на чолі з Наталією Костенко, досліджуючи новинний дискурс під час кількох парламентських і президенських виборів, розглядав і маніпулятивні, й неманіпулятивні складники. Деякі праці присвячено також упливу медійного дискурсу на свідомість аудиторії та його ролі в творенні образу України в світі: про це писали, зокрема, Валентин Бадрак, Оксана Бойко, Марія Бутиріна, Галина Синоруб. Незадовільний стан дослідження українських медій та їхнього дискурсу є також наслідком майже повного нехтування цієї теми в західній україністиці: політичні й економічні аспекти функціонування медій систематично аналізувала лише Марта Дичок, а на дискурсивні практики медій звертали увагу Ніклас Бернсанд та Лада Біланюк. За винятком праць двох останніх та кількох із вищеназваних українських авторів, майже немає досліджень незвідного до маніпуляцій ідеологічного впливу медійного дискурсу, зокрема в представленнях етнокультурних та етнополітичних процесів, що цікавлять дисертанта відповідно до його дослідницьої спеціалізації як етнополітолога.

Метою дослідження є систематичний аналіз ідеологічного виміру українського медійного дискурсу останнього десятиріччя та з'ясування його внеску в творення ідентичностей об'єктів і суб'єктів представлення, ідеологій щодо представлюваних тем і суспільної ролі мас-медій та стосунків між учасниками медійної та представлюваної в медіях взаємодії.

Конкретними завданнями дослідження є:

? вивчення застосовуваних у західній науці теоретичних і методологічних підходів до аналізу дискурсу загалом та медійного дискурсу зокрема;

? вибір теоретичних моделей і практичних методів, що найкраще надаються до аналізу специфіки медійного дискурсу в пострадянській Україні;

? характеристика політичного й економічного контексту функціонування друкованих та електронних медій в Україні перших десятиліть незалежності та окреслення його впливу на характер дискурсу цих медій;

? з'ясування жанрово-тематичної структури дискурсу популярних газет і телеканалів та її ролі в ідеологічному впливі дискурсу;

? з'ясування структури дискурсу газетних і телевізійних новин як одного з ідеологічно найважливіших складників медійного дискурсу;

? виявлення загальних дискурсивних стратегій та конкретних мовних засобів підтримування суспільного статус-кво та творення національної й наднаціональної ідентичностей членів аудиторії в новинах та інших важливих медійних продуктах;

? з'ясування дискурсивних особливостей та ідеологічних ефектів окремих дискурсивних практик українських медій початку 2000-х років, зокрема на теми виборів, перепису населення, мови й мововжитку та планованої реформи українського правопису.

Об'єктом дослідження є дискурс українських друкованих та електронних медій останнього десятиліття, насамперед популярних загальнонаціональних газет і телеканалів.

Предметом дослідження дисертант обрав роль медійного дискурсу в творенні ідентичностей, ідеологій та владних стосунків в українському суспільстві.

Методологія дослідження полягає в поєднанні кількісних та якісних методів аналізу дискурсу, маючи на меті використати переваги обох складників методологічного інструментарію дискурсивних досліджень. Таке поєднання дає змогу, зокрема, адекватно врахувати внески різних рівнів дискурсу. Оскільки аналіз дискурсивних практик має на меті виявити сукупні ефекти повторюваних дій, для нього більше пасують кількісні методи, тимчасом як для докладного аналізу специфічних рис окремих текстів - якісні. Втім, в аналізі практик застосовують також якісні методи, а якісний аналіз великих текстів часом доповнюють кількісним.

Кількісні методи застосовано головно для визначення загальних характеристик українського медійного дискурсу на прикладі довільно вибраних часових модулів (тижневих, місячних, тримісячних, піврічних). Крім окреслення жанрово-тематичної структури медійного дискурсу загалом і новинного зокрема, в роботі схарактеризовано головні ідеологічно значущі дискурсивні стратегії та притаманні їм мовні засоби, висновки про пріоритетність яких зроблено на підставі вимірювання частоти застосування різних стратегій і засобів у відповідних модулях. Дисертант застосовує контент-аналіз у вдосконаленій версії Клауса Крипендорфа, яка відрізняється від класичної моделі Бернарда Берелсона більшою увагою до впливу дослідницьких припущень щодо вибору дискурсивних одиниць та способів їх підрахунку на одержувані результати. Саме такої уваги поки що бракувало більшості українських праць, що застосовували контент-аналіз до медійного чи інших дискурсів.

Якісні методи запозичено головно з інструментарію Критичного аналізу дискурсу, передусім в інтерпретації Нормана Фейрклафа, який робить наголос на вивченні тематичних чи інакше окреслених дискурсивних практик та порядків дискурсу певних інституцій і всього суспільства. На рівні текстів дисертант зосереджується на лексиці, риториці та розподілі уваги до різних аспектів представлювної події чи процесу, а на рівні практик вивчає передусім наголошування одних подій і аспектів коштом інших, інтертекстуальне перетворювання текстів та відмінності між текстами різних медій чи різних частин однієї медії. В обох випадках особливий інтерес для дослідження становлять невисловлені припущення авторів, які вказують на буцімто спільні уявлення авторів та аудиторії, що, мовляв, не потребують артикулювання та проблематизації.

Запозичений методологічний інструментарій доповнено дисертантовими новаторськими методами аналізу дискурсивних стратегій нормалізації та денормалізації представлюваних подій і процесів. Ці методи операціоналізують концепцію нормальності Юрґена Лінка, вможливлюючи її застосування до аналізу медійного дискурсу. Запропонована операціоналізація поєднує якісний аналіз ступеня проблематизації представлюваної події чи процесу в окремому тексті та кількісний аналіз співвідношення текстів із різним степенем проблематизації в межах певної практики. Крім того, на рівні практики слід відзначати нормалізаційний ефект одноразовості медійної уваги до більшості об'єктів представлення та багаторазове повернення до певних об'єктів із метою їх денормалізації.

Джерельну основу дослідження становлять насамперед газетні й телевізійні тексти 2000-х років, зібрані в особистому газетному архіві дисертанта, записані з телеефіру й потім транскрибовані, а також завантажені з інтернет-архівів газет і телеканалів. Залежно від поставленого в конкретній частині дисертації дослідницького завдання, добір текстів здійснювано або за певною темою в широких часових межах у більшій кількості медій (з інтернет-пошуком за відповідними ключовими словами), або у вужчих часових межах та невеликій кількості видань або телеканалів (з охопленням усіх текстів у цих медіях загалом чи на окремих сторінках або в певних програмах). Аналіз загальних характеристик медійного дискурсу в четвертому розділі дисертації проведено на матеріалі 2008 року, зокрема повного масиву текстів окремого тижня для вибраних газет і телеканалів, а для дослідження тематичних практик у другій частині роботи використано тексти на відповідні теми з різних загальноукраїнських (а в шостому розділі також реґіональних) медій 2000-2004 років. Крім того, для аналізу окремих медійних продуктів і процесів використано інформаційно-аналітичні матеріали спеціалізованого інтернет-видання «Телекритика» 2003-2009 років, а для характеристики немедійних джерел медійних представлень -стенограми засідань Верховної Ради України останнього десятиліття, книжки, брошури та спеціалізовані журнали на відповідні теми. Еволюцію політичного й економічного становища українських медій протягом років незалежності подано за опублікованими науковими й експертними працями та спогадами й інтерв'ю причетних осіб. Крім того, процеси творення медійних текстів аналізовано за особистими інтерв'ю дисертанта з редакторами чотирьох загальноукраїнських газет і телеканалів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому здійснено перший в українській науці систематичний аналіз ідеологічного впливу медійного дискурсу, а також поєднано апробовані західною наукою кількісні та якісні методи з новаторською операціоналізацією концептуальних підходів, раніше не застосовуваних до медійного дискурсу. Конкретні наукові здобутки дисертанта такі:

? сконцептуалізовано ідеологічний вплив медійного дискурсу як поєднання процесів творення тематичного «порядку денного» в дискурсивних практиках та означувального «обрамлювання» представлюваних подій і явищ в окремих текстах, а також запропоновано відповідне до цієї концептуалізації ориґінальне поєднання методів аналізу дискурсу й аналізу медійної комунікації;

? запропоновано операціоналізацію концепції суспільної нормальності Юрґена Лінка та на її основі виявлено практики творення нормальності й ненормальності в різних дискурсивних практиках українських медій;

? розроблено комплексну методику аналізу медійного творення національної й альтернативних до неї ідентичностей, яка поєднує географічний та історичний виміри й до кожного з них застосовує кількісні та якісні методи; за допомогою цієї методики виявлено суперечності між різними аспектами творення ідентичності в українських медіях та дискурсивне змагання між радянським і антирадянським наративами історії України;

? розроблено ориґінальну методику досліджень медійного втілення мовних ідеологій, яка поєднує аналіз медійних представлень різноманітних суспільних практик мововжитку та аналіз мововжитку самих медій, та доведено амбівалентність утілення мовних ідеологій в українському медійному дискурсі;

? вперше здійснено систематичний аналіз медійного дискурсу щодо проведення та результатів перепису населення, зокрема застосовуваних у ньому етнічних та мовних категорій, та обґрунтовано внесок цього дискурсу в підтримання інвентаризаційної влади держави й есенціалістських уявлень про класифікаційні категорії та відповідні суспільні групи;

? вперше здійснено систематичний аналіз медійного представлення реформи правопису, внаслідок якого виявлено втілення в арґументах щодо правопису певних уявлень про мову та суспільний мововжиток, а також про етнокультурну й національну ідентичність;

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в переконливому обґрунтуванні ідеологічного впливу медійного дискурсу та запропонованих ефективних методиках вивчення цього впливу. Результати дослідження дадуть науковцям змогу враховувати ідеологічний вимір медійного дискурсу в працях, присвячених функціонуванню мас-медій, медійному представленню різноманітних суспільних процесів та транслюванню в медіях заяв та ідей суспільних акторів. Водночас ці результати сприятимуть усвідомленню в журналістському середовищі ідеологічних ефектів буцімто неідеологічного інформування та розважання, а також уважнішому ставленню зацікавлених членів аудиторії до ролі медій у підтриманні чи підважуванні чинного ладу. Зокрема, аналіз медійних представлень мовно-етнічних проблем привертає увагу до явного й неявного поширення в медійних текстах ксенофобських і навіть расистських уявлень, сприяючи таким чином їхній критиці та поборюванню.

Теоретичні розділи дисертації та авторові підходи до аналізу конкретних тем може бути застосовано в навчальних курсах з аналізу дискурсу, медійної комунікації, журналістики, соціолінґвістики, етнополітології та інших дисциплін, а також у журналістських тренінґах і майстер-класах, присвячених дискурсові та його ідеологічному впливові. Деякі висновки дослідження надаються до популяризації в самих мас-медіях: у газетних статтях, виступах на телебаченні та радіо, інтернет-конференціях тощо. Дисертант особисто випробував деякі можливості застосування своїх підходів і результатів у навчальному курсі з аналізу дискурсу в суспільних науках на маґістерській програмі Національного університету «Києво-Могилянська Академія» в 2003 та 2004 роках, у тренінґу з медійного дискурсу на замовлення консультативної компанії Pro-Mova в липні 2008 року, а також у численних газетних публікаціях та виступах у радіо- й телепрограмах.

Апробацію результатів дослідження здійснено у виступах дисертанта на таких наукових зібраннях: з'їздах Асоціації для дослідження національностей (Нью-Йорк, США, квітень 2002 і березень 2006; Варшава, Польща, липень 2004), Третіх Курасівських читаннях (Київ, жовтень 2007), конференціях «Культура, безпека та політичний розвиток на околицях Європи: випадок України та Білорусі» (Лунд, Швеція, травень 2003), «Етнополітологія в Україні» (Київ, вересень 2003), «Європа - минуле і майбутнє. Візії та ревізії» (Київ, листопад 2006), «Управляти мовами: проблеми багатомовності в Росії та Радянському Союзі» (Москва, Росія, березень 2008), «Друга світова війна та (від)творення історичної пам'яті в Україні» (Київ, вересень 2009), «Національна демократія в Україні: взаємодія між націоналізмом і демократією у європейській країні» (Київ, квітень 2010). Крім того, результати дослідження представлено в окремих доповідях дисертанта в таких наукових установах: Українському науковому інституті Гарвардського університету (Кембридж, Масачусетс, США, листопад 2001), Інституті імені Гаримана Колумбійського університету (Нью-Йорк, США, листопад 2002 та вересень 2005), факультеті політології Лундського університету (Лунд, Швеція, вересень 2004), Центрі російських, східноєвропейських та євразійських досліджень Стенфордського університету (Стенфорд, Каліфорнія, США, лютий 2005), Центрі російських та східноєвропейських досліджень Торонтського університету (Торонто, Канада, березень 2005), факультеті антропології Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо (Сан-Дієґо, Каліфорнія, США, вересень 2005), Інституті славістичних, східноєвропейських та євразійських досліджень Каліфорнійського університету в Берклі (Берклі, Каліфорнія, США, січень 2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлено в індивідуальній монографії (обсяг 48 др. арк.) та 22 журнальних статтях і книжкових розділах у спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації: вступ, вісім розділів, висновки, списки використаних джерел і наукової літератури та три покажчики. Загальний обсяг дисертації - 655 сторінок, із них 567 сторінок основного тексту. Список літератури налічує 478 праць. Дисертація також містить 2 таблиці, 24 малюнки-діаграми та 9 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету, основні завдання та методологію дослідження, окреслено структуру роботи.

Перший розділ «Дискурс» присвячено розглядові поняття дискурсу та головних способів аналізу дискурсу. Вказано на багатозначність поняття, зумовлену не лише його функціонуванням у різних наукових ділянках і школах та недбалим уживанням у багатьох текстах, а й наголосом авторів упливових концептуалізацій на нерозривній пов'язаності різних значень дискурсу. Не маючи на меті охопити все розмаїття значень, автор відзначає радикальну трансформацію значення слова «дискурс» у 50-70-ті роки ХХ століття під упливом філософських і мовозначих праць низки французьких авторів, насамперед Мішеля Фуко. Це слово, яким раніше називали уривок, довший за речення, швидко набуло в лінґвістиці та суспільствознавчих і гуманітарних дисциплінах низки значень, що стосуються мови у вжитку, мови як міжособової та, ширше, суспільної взаємодії. Проте крім загального терміна для мови у вжитку, цього слова вживають також на позначення конкретного акту комунікаційної взаємодії та певної мовленнєвої практики, фраґментом якої цей акт є (в двох останніх значеннях можна говорити про дискурси як зліченні об'єкти). Перебіг конкретного дискурсивного акту (дискурсивної події) визначають узвичаєні правила, або конвенція відповідної дискурсивної практики, що окреслює притаманний цій практиці спосіб творення значень. Сукупність таких конвенцій називають порядком дискурсу або дискурсивною формацією, застосовуючи ці поняття і до всього суспільства, й до окремих ділянок.

Кілька підрозділів першого розділу присвячено розглядові взаємозв'язку поняття дискурсу з низкою інших понять мовознавства й суспільствознавства, кожне з яких певною мірою пояснює його суть: тексту й контексту, влади, інституції, еліти, ідентичності, ідеології. В опозиції дискурсу й тексту наголошено міжособовий, соціальний вимір першого та поширений останнім часом погляд на текст як результат дискурсивного акту, письмовий, усний чи, ширше, будь-який аудіовізуальний продукт, що його може сприймати й тлумачити читач або слухач. Вказуючи на первинність тексту як матеріалу, з яких має справу дослідник дискурсу, автор наголошує потребу з'ясовувати й аналізувати також фізичний і соціальний контекст відповідного акту, врахування якого в дискурсивній взаємодії між учасниками залишає відбитки в їхніх текстових внесках.

Концептуалізація дискурсу як конститутивної суспільної практики ґрунтується на уявленні про те, що мовленнєвий акт є міжособовою взаємодією, учасники якої виконують певні дії, спрямовані на комунікативних партнерів, а отже, вступають у певні стосунки одне з одним. Хоча в багатьох дискурсивних актах виявляються стосунки солідарності, для критичних дослідників особливий інтерес становить установлення й підтримання владних стосунків. Влада як, за найпоширенішим розумінням, асиметрична здатність упливати на дії інших виявляється в дискурсивній узаємодії, котра водночас підтримує такі асиметричні стосунки. Міжособову взаємодію зумовлюють також суспільні конвенції щодо взаємодії в певних конктекстах, що приводять до постання в багатьох із них досить чітких правил гри, або інституцій. Підтримання інституційної взаємодії у певній суспільній ділянці забезпечують насамперед люди, що обіймають владні позиції в цій узаємодії, тобто еліта цієї ділянки. Важливим елементом окреслення контексту дискурсивного акту є сприйняття учасників як носіїв певних рис та орієнтацій, що визначають їхню сутність. Таке само- та зовнішнє окреслення людини, зване ідентичністю, виявляється й підтримується в її дискурсивній узаємодії з іншими, де люди постають членами певних груп, роблячи таким чином внесок у міжгрупову взаємодію.

Уявлення людей про себе та інших є частиною соціально зумовлених уявлень про світ, що їх дослідники називають ідеологіями й концептуалізують як сутності, котрі функціонують завдяки втіленню в дискурсі. Головну увагу в дисертації звернено на уявлення, які їх носії сприймають як здоровий глузд і, отже, не бачать потреби артикулювати, а часто й узагалі не усвідомлюють. Під впливом ідей Антоніо Ґрамші критичні дослідники вважають, що здоровий глузд великою мірою є результатом накидання уявлень панівних груп підлеглим, котрі не усвідомлюють його партикулярного походження. Інша важлива група неартикульованих уявлень стосується способів поведінки, сприйманих як нормальні, тобто прийнятні та не варті занепокоєння й тим паче втручання. Поняття нормальності як відмінної від нормативності найповніше дослідив і розвинув Юрґен Лінк, чию концептуалізацію дисертант операціоналізує та застосовує до аналізу медійного дискурсу. Згідно з цією концепцією, у переважній більшості випадків нормальним називають не те, що відповідає якимось нормативним критеріям, а те, що не надто відхиляється від пересічних для розглядуваної ситуації зразків поведінки та значень певних показників. Уявлення учасників про здоровий глузд та нормальність, що їх, як вони гадають, поділяють їхні комунікаційні партнери, залишаються невисловленими й утілюються в «безпроблемній» організації дискурсивної взаємодії. Ці невисловлені припущення дослідник має виявити поміж висловленими твердженнями й зробити на їх підставі висновки про уявлення мовців та їхні уявлення про своїх партнерів.

Наприкінці першого розділу дисертант розглядає головні засади й методи аналізу дискурсу. Він зосереджується на трьох рівнях дискурсу, що їх дослідники вважають найважливішими для його ідеологічного впливу: називанні, тобто виборі слова на позначення предмета чи явища (особливу увагу звернено на метафори як представлення одних аспектів реальності словами, традиційно вживаними щодо інших); граматичному представленні процесу та статусу повідомлюваного знання; інтертекстуальному перенесенні уривків або конвенцій з одного тексту до іншого.

Другий розділ «Медії та медійний дискурс» присвячено концептуалізації мас-медій як суспільної інституції та типу дискурсу, дослідницьким уявленням про ідеологічний уплив цього дискурсу та специфічним для нього методам аналізу. Хоча дисертація зосереджується на дискурсі мас-медій у поширеному в масовому вжитку вужчому сенсі, що охоплює пресу, телебачення та радіо (останнім часом до них додають також інтернет), у широкому сенсі мас-медіями, або засобами масової комунікації дослідники називають усі комунікаційні канали, які досягають потенційно великої та анонімної аудиторії. Важливими особливостями медійної комунікації є її опосередкованість певними технічними засобами, яка означає можливість фіксації та репродукції творених символічних форм і просторової та часової віддаленості сприймання від творення, а також асиметричний характер, тобто зафіксованість ролей мовця та сприймача, що в очному спілкуванні повсякчас переходять від одного учасника до іншого.

Впродовж останніх кількох століть медії посідають важливе місце в житті людини й суспільства, ставши однією з головних суспільних інституцій, що має велике значення також для політичного життя. Інтенсифікація медійного виробництва від перших газет до інтернету зробила його одним із найприбутковіших секторів економіки, що останнім часом зазнав радикальної глобалізації. Усвідомлюючи вплив медій, держави намагалися контролювати їх функціонування й зміст їхніх продуктів, водночас мірою демократизації змінюючи форми цього контролю, а головне, визнаючи роль медій як дискурсивного посередника між владою та громадянами й, ширше, між різними суспільними групами, що представляє їм дії та думки одне одного. Однією з найважливіших форм цього посередництва стала, за терміном Джона Томпсона, примусова видність, що їй мас-медії, особливо телебачення, піддають у демократичних державах представників влади й еліт, роблячи мало не кожен їхній крок доступним практично синхронному спостереженню й оцінюванню мільйонів людей. Суттєво обмеживши здатність владців правити на власний розсуд, ця видність водночас спонукала владу шукати недирективних шляхів забезпечення вигідних для себе медійних представлень. Водночас поширення електронних медій радикально збільшило присутність медійного споживання в повсякденному житті людини, додавши до інформаційної ролі медій розважальну, в якій вони, однак, справляють не менш істотний ідеологічний вплив на аудиторію.

Ідеологічний уплив медійних продуктів був протягом минулого століття об'єктом пильної уваги західних дослідників, проте його розуміння зазнало кількох різких змін, що скидалися на коливання маятника між приписуванням медіям мало не всемогутності та майже повного заперечення їхньої впливовості. Ба більше, змінилося уявлення не лише про силу медійного впливу, а й про його природу. Для проведеного в дисертації аналізу українського медійного дискурсу найбільше значення має погляд прибічників так званої критичної парадигми, згідно з яким медії не відбивають суспільну реальність, а означають, наділяють її певними значеннями, що не існують самі собою, поза дискурсивними представленнями. Визнаючи, що читачі або глядачі можуть надавати медійним текстам інших значень, ніж закладали в них виробники, прибічники цього погляду водночас уважали, що використання спеціальних презентаційних кодів більшою чи меншою мірою обмежує інтерпретаційну свободу аудиторії. Хоча позитивістські дослідники медій попервах відкидали настанови критичних науковців, пізніше зближення двох парадигм виявилося, зокрема, в прийнятті серед позитивістів уявлення про означувальний вплив медійних текстів. Двома головними концептуалізаціями цього впливу стали уявлення про формування неоднаковим обсягом уваги медій до різних тем своєрідного «порядку денного» пріоритетів спільноти, в якій ці медії функціонують, та про здійснюване способом представлення подій процесів в окремих текстах їх інтерпретаційне «обрамлювання», яке впливає на сприйняття їх серед аудиторії.

Далі дисертант розглядає кілька важливих для подальшого аналізу українського матеріалу складників ідеологічного впливу медій та дискурсивних механізмів їхнього здійснення. Першим із цих складників є так звана ідеологія об'єктивності - уявлення про медійні представлення як неспотворене відбиття відповідних аспектів реальності, тобто заперечення їхньої означувальної ролі й, отже, самостійного ідеологічного впливу, яке робить цей уплив непомітнішим і завдяки цьому ефективнішим. Важливим засобом підтримання цього уявлення є культивовані серед західних та, меншою мірою, українських журналістів так звані стандарти об'єктивної журналістики, що, засуджуючи вочевидь упереджені медійні представлення, сприяють тлумаченню неупереджених як об'єктивних. Другим, найкраще дослідженим аспектом впливу є внесок медійного дискурсу в підтримування панівних уявлень і чинного суспільного ладу. Цей внесок медії роблять через тематичне зосередження на елітних акторах, покладання на їхні самопредставлення як джерела для творення медійних текстів, відмову від проблематизації багатьох представлюваних дій і тверджень та протиставлення буцімто однорідної більшості носіїв культурного консенсусу радикальній меншості, членів якої зображують як девіантів. Ще одним виміром ідеологічного впливу, на який звертали увагу багато дослідників медій, є їхня роль у творенні й підтриманні національної ідентичності членів аудиторії, яке здійснюється через тематичне зосередження медій передусім на подіях у своїй країні та специфічні мовні засоби представлення подій, зокрема, дейктичні форми, що подають цю країну як природний і, отже, не вартий згадування контекст представлюваних подій, та риторичні засоби творення зв'язку особи з нацією, як-от персоніфікацію, метонімію та синекдоху.

Останній розглянутий аспект ідеологічного впливу стосується творення в медійному дискурсі уявлення про суспільну нормальність та утверджування пріоритету зорієнтованого на неї світогляду - нормалізму. На цей аспект майже не звертали уваги автори раніших праць, тож його концептуалізація є новаторським внеском дисертанта в дослідження медійного дискурсу. Водночас у дисертації запропоновано операціоналізацію цього аспекту, тобто вказано конкретні дискурсивні механізми, через які він здійснюється й за наявністю яких про нього можна судити. Головними з цих механізмів є множинність і взаємозамінність представлюваних у новинах та деяких інших жанрах об'єктів, на жодному з яких увага творців і, отже, споживачів довго не затримується, а також відсутність проблематизації в представленнях переважної більшості цих об'єктів. Натомість у здійснюваному час од часу представленні ненормального медійна стратегія полягає у приверненні уваги до певного явища та наголошенні його незвичайності, ототожнюваної з неприйнятністю й нерідко навіть загрозливістю.

Як і в першому розділі, в другому після розгляду теоретичних уявлень розглянуто практичні методи аналізу, цього разу специфічні для медійного дискурсу. Запозичуючи методичні інструменти медійних досліджень і соціально зорієнтованого аналізу дискурсу, дисертація поєднує кількісні та якісні методи й доповнює аналіз окремих текстів аналізом дискурсивних практик. Кількісний, або контент-аналіз автор уважає найдоречнішим застосовувати на рівні практик, вимірюючи розподіл текстів у них за певними тематичними чи структурними ознаками, проте визнає можливість використання цього методу також задля окреслення характеристик окремих великих текстів. Важливою передумовою застосування контент-аналізу дисертант уважає врахування впливу дослідницьких процедур на результати, насамперед проблематизацію застосовуваних категорій та способів підрахунку. В якісному аналізі тексту він поєднує підходи дослідників медійних обрамлень та прибічників Критичного аналізу дискурсу, що розглядає тексти як зразки певних усталених дискурсів щодо представлюваної теми, поміж якими автор кожного тексту вибирає чи які намагається поєднати. Якісний аналіз дискурсивних практик доповнює розгляд текстів вивченням процесів їх творення та сприймання. Сприймання дисертант не досліджував, а при розгляді творення, крім опублікованих текстів різних виробників, використовував також власні інтерв'ю з редакторами низки українських медій, практики яких були серед головних об'єктів аналізу в емпіричних розділах дисертації.

У третьому розділі «Медії в сучасній Україні» розглядається суспільно-політичний контекст функціонування медій у сучасній Україні. Спершу розглянуто особливості становища мас-медій в СРСР порівняно з окресленими в попередньому розділі умовами їхньої діяльності в західних демократіях. Головною з цих особливостей була неможливість у тоталітарній державі ролі медій як незалежного посередника між владою й громадянами та використання їх натомість як транслятора офіційних представлень суспільного життя. Зворотним боком політичної залежності було економічне утриманство медій, працівники яких не мусили дбати про те, щоб зробити своє видання чи канал прибутковим. Лібералізаційні зміни кінця 1980-х, радикально розширивши політичну свободу журналістів, попервах не змінили їхнього привілейованого економічного становища. Справді відповідальними за власну економічну спроможність медії стали щойно після розпаду СРСР, відразу після якого новопроголошені держави мусили перейти, хай здебільшого непослідовно та неефективно, до ринкового функціонування своїх економік.

Політичні й економічні зміни в суспільстві позначилися не лише на взаєминах українських медій із владою та засадах їхнього господарювання, а й на інтенсивності та структурі споживання медійних продуктів. Різке зниження платоспроможності переважної більшості громадян у перші роки незалежності разом із масовим розчаруванням політикою призвели до певної переорієнтації з дедалі дорожчої преси на безплатне телебачення й радіо та з інформаційно-публіцистичних продуктів на розважальні. Крім того, більша налаштованість аудиторії споживати російськомовні, ніж україномовні продукти, після припинення практики директивного встановлення мов сприяла збереженню й навіть посиленню позицій російської мови на ринку преси, надто з огляду на зосередженість носіїв цієї мови у великих містах, де цей ринок найшвидше почав розвиватися за нових умов. Окрім офіційних видань органів влади, більшість загальноукраїнських і місцевих газет обрали нішу напів- чи цілком розважальних видань, що мала забезпечити їм масову аудиторію та чималі рекламні надходження. Тимчасом впливової якісної преси, що забезпечує поінформованість громадян із важливих питань у західних країнах, в Україні майже не виникло.

Так само й серед телеканалів і радіостанцій переважають приватні розважальні, водночас досі немає громадського мовлення, що могло би створити їм реальну тематичну та жанрову альтернативу, якою державне радіо й особливо телебачення стати не змогли. Для електронних медій, з огляду на обмеженість частотного ресурсу, мовний режим установлює держава, вказуючи в ліцензіях на мовлення мінімальну частку ефірного часу українською мовою. Проте аж до Помаранчевої революції більшість мовників цю норму іґнорували, наповнюючи ефір ринково привабливішими російськомовними продуктами, особливо в прайм-тайм. Лише за президентства Віктора Ющенка відповідальна за надання й перевірку дотримання ліцензій Національна рада з питань телебачення та радіомовлення змогла забезпечити наближення до встановленої законом норми україномовності, але спроба змусити медійників до дальшої українізації наразилася на спротив.

Загалом стосунки медій із владою змінювалися відповідно до змін самої влади, пройшовши шлях від майже повної свободи на початку 1990-х до майже повної залежності на початку 2000-х, а потім, хоч і не так далеко, в зворотному напрямку. Посилення авторитарних тенденцій за президентства Леоніда Кучми призвело до поступового обмеження свободи медій вибирати спосіб представлення дій влади та інших важливих для неї процесів в Україні й навіть за кордоном. Найяскравішим виявом цього обмеження стало запровадження 2002 року так званих темників, тобто інструкцій президентської адміністрації телеканалам щодо доцільності та способу представлення у випусках новин тих чи тих політично значущих подій. Помаранчева революція поклала край адміністративому тискові влади на медії, проте на зміну йому прийшло використання економічної зацікавленості медійних організацій та окремих журналістів, що призвело до збільшення кількості так званих замовних матеріалів, що подають діяльність певних осіб та установ у вигідному для них світлі. Водночас загальна розважальна спрямованість медійного дискурсу за умов лібералізації політичного режиму ще більше посилилася.

Четвертий розділ «Загальний огляд українського медійного дискурсу» починається з аналізу жанрової та тематичної структури дискурсу найпопулярніших загальнонаціональних телеканалів і низки зорієнтованих на різні аудиторії газет на прикладі довільно вибраного тижня березня 2008 року. На телебаченні пострадянське посилення розважальної спрямованості виявилося насамперед у пануванні серіалів у будні дні та художніх фільмів у вихідні, а також додатковим посиленням в ефірі вихідних днів музичних і гумористичних жанрів коштом інформаційно-політичних. Водночас крім суто розважальних і цілком «поважних» жанрів телеканали пропонують глядачам низку «проміжних»: від сенсаціоналістських документальних фільмів до різноманітних шоу-програм, що поєднують розважальні й пізнавальні елементи. Головними тематичними особливостями телеефіру є зосередженість більшості продуктів на приватному житті, що вилучає громадсько-політичне заанґажування з життєвого світу нормальної людини, а також марґінальність українських контекстів у серіалах та фільмах, що є наслідком переважного використання російських і західних продуктів та сприяє поширенню ідеологічних уявлень, часом несумісних з представлюваними в більш україноцентричних програмах інформаційно-політичних жанрів.

У газетах головним чинником структурування є теми, хоч окремі сторінки може бути виділено для певного жанру, а на інших тематичне й жанрове структурування поєднуються. Хоча тематичні набори більшості українських газет досить подібні, нові газети більшого обсягу відрізняються від давніших і «тонших» не лише більшою різноманітністю тем, а й більшою увагою до практик масового споживання, представлення яких редактори вважають сприяливим для приваблення читачів. Крім того, можна помітити відмінності між виданнями для масової аудиторії та радше для освічених і політично зацікавлених читачів. Із погляду географічного розподілу представлюваних тем газети набагато більшою мірою зосереджуються на Україні, ніж телебачення, до того ж у текстах про закордон вони надають явну перевагу Заходові над Росією, крім сторінок про культуру та знаменитостей. Головними характеристиками жанрової структури газетного дискурсу є переважання коротких повідомлень над довшими статтями, що відрізняє пострадянські медії від радянських, а також різне співвідношення інформаційно-розважального й інформаційно-аналітичного складників у популярних та «якісних» виданнях.

Наступним етапом аналізу є визначення тематичних «порядків денних» та головних стратегій «обрамлювання» в одному з ідеологічно найважливіших складників медійного дискурсу - телевізійних і газетних новинах. «Порядок денний» схарактеризовано, з одного боку, за географією тем, а з другого - за соціальним становищем представлюваних акторів. У новинах провідних каналів матеріали про Україну становлять від половини до двох третин, ще чверть присвячено зв'язкам між Україною та іншими країнами, тож власне закордонні матеріали становлять близько п'ятої частини загального масиву. Серед цих закордонних матеріалів переважають, як і в газетах, тексти про Захід, тоді як Росії присвячено не більш як п'яту частину текстів, а іншим сусідам - іще менше. Це означає, що у виборі тем медійники не вважають географічну близькість одним із критеріїв важливості події для української аудиторії, вибираючи з новин про різні частини світу ті, які, на їхню думку, будуть їй цікавими. Така стратегія робить новини радикально відмінними від продуктів інших жанрів, де Росія посідає чільне місце. За реґіональним розподілом текстів на українські теми можна відзначити перевагу столичних матеріалів, зумовлену зосередженням у Києві більшості представлюваних елітних акторів, а також більшу увагу одних видань і каналів до «помаранчевих» реґіонів, а інших - до «біло-синіх», що здебільшого відповідає орієнтації медії на певну аудиторію. Із погляду представлюваних суспільних ділянок найбільше текстів присвячено політиці й економіці з одного боку та надзвичайним подіям і криміналові з другого, тоді як про соціальну сферу й культуру йдеться значно рідше. За розташуванням суб'єктів представлюваних подій і процесів у соціальній ієрархії найбільше місця посідають урядовці та політики, трохи менше текстів присвячено пересічним людям, а неполітичні еліти перебувають на марґінесі новинного дискурсу, що впливає на глядацьке сприйняття суспільної значущості відповідних груп. Нарешті, на відміну від більшості інших жанрів, новини зосереджуються головно на публічному житті.