Міжнародно-політична дія американського глобалізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Погорська Ірина Іванівна

УДК 327.8.(73)+316.4

МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯ АМЕРИКАНСЬКОГО ГЛОБАЛІЗМУ

Спеціальність 23.00.04- політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ-2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у відділі трансатлантичних відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу трансатлантичних досліджень.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

доктор політичних наук

Юрченко Сергій Васильович,

Таврійській національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри нової і новітньої історії

доктор політичних наук, доцент

Шевчук Олександр Володимирович,

доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Чорноморського державного університету імені Петра Могили.

Захист відбудеться «19» жовтня 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м.Київ-30, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м.Київ-30, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий «___» вересня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук О.В. Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Єдність глобального світу впродовж довгих століть вважалась мрією філософів-ідеалістів. Нині людство вже не дивує сила, що походить від словосполучення «глобальна влада». Остання вже не здається ані ідеальною, ані демократичною. Утім, перш за все, вона асоціюються із потужністю конкретної держави - Сполучених Штатів Америки. Країна, де знайшли прихисток та можливості для саморозвитку далеко не завжди кращі представники суспільств з різних куточків планети, здивувала світ тим, чим вона змогла стати в якості єдиного цілого. Американці в єдиному проекті суспільства власної мрії змогли побудувати суспільство успішніше за більшість процвітаючих європейських монархій і республік, багатіше східних і західних імперій.

Можна дискутувати щодо лідерського призначення Америки вести вперед людську цивілізацію, але не можна заперечувати, що саме цим займаються керманичі Білого Дому. Знову, як за часів формування держави, Америка стоїть перед вбором свого місця й шляху в глобальному світі. Від цього вибору залежатиме майбутнє світу, й це твердження за часи глобалізації все менше позначено патетикою та все більше - реальністю. Утім, ключове запитання полягає не просто в потенціалі соціально-політичної організації світу, а у винайденні форм і методів його організації в єдиний цілісний соціальний організм. Повороти історії, спричинені діями американців, можуть водночас відкрити як еру глобального компромісу, так й глобального системного зламу, від якого зовсім недалеко й до глобального хаосу.

Американцям справді вдалося створити свій оригінальний світ, нетипово для світової історії, затишний для багатьох націй та народів. За всіх недоліків у соціальній організації, принципова загроза для американського суспільства зазвичай походила ззовні країни. Проте світ глобалізації змінює весь світовий простір, через що Америка вже не є окремо розташованим островом добробуту й щастя. За іронією долі ця небезпека значною мірою створена самими американцями, бо саме вони є найбільшими глобальними практиками. Глобалізований світ надає більші можливості зростання й іншим акторам, традиційним та нетрадиційним, партнерам і опонентам. Позначений зростанням дифузії влади та можливостей її застосування, він зміщує й стратегічні орієнтири акторів світової системної взаємодії. Тож глобальна політика Америки XXІ століття неминуче позначатиметься сутнісними парадигмальними змінами та трансформаційністю практик, що актуалізує відповідну науково-дослідницьку рефлексію з боку сучасної політичної науки.

Провідний чинник актуальності представленої до розгляду роботи визначається специфікою, масштабуванням та високим ступенем впливу міжнародно-політичної дії американського глобалізму на розвиток світової спільноти. Останній є процесом, що суттєвим чином визначатиме траєкторію глобально-цивілізаційного поступу людства, а відтак й долю кожної пересічної людини. Практичні наслідки глобальної дії Америки вже сьогодні впливають як на стан справ у сфері міжнародного співробітництва, так й на розвиток таких напрямків національної політики як освіта, медицина, екологія, енергетика, економіка і фінанси, мас-медіа й інформаційні технології. У кінцевому рахунку мова йде про особливості стратегічного розвитку сучасної держави та адоптації національної ідентичності до реалій глобалізованого соціального середовища. Поєднання у взаємодії різних рівнів та напрямків управління глобальними міжнародними процесами свідчить про те, що політична глобалізація має довгостроковий стратегічний характер. Привнесення до глобальної політики Сполученими Штатами особливостей власного політико-культурного розвитку спричинює важливість комплексного аналізування американського сегменту міжнародно-політичних взаємодій як реального інструменталізованого простору глобального стратегічного управління.

Особливим чинником актуальності є те, що питання доцільності розгляду політичної влади держави як багатовимірного явища із варіативністю модусів дії лишається константно актуальним питанням сучасного міжнародно-політичного дискурсу. Сучасний простір міжнародно-політичної влади суттєво розширений соціальними відносинами та соціальними практиками. Походячи з вище означених позицій, на нашу думку, є сенс зауважити на принципових складових праксеологічного розуміння американської політичної дії - нормативній та інструментальній, що актуалізує дослідження взаємозв'язку внутрішнього та зовнішнього вимірів її формування та здійснення.

Додатковий чинник актуальності полягає у низькому ступені задіяності потенціалу праксеології у вітчизняних дослідженнях, недостатній сфокусованості на проблемах політичного управління. При цьому питання щодо методів методик та технік дослідження практичного виміру міжнародних відносин та зовнішньої політики лишається одним з константно актуальних у царині соціальних досліджень. У той ж час оцінка можливостей і спроможності одних акторів світової політики організовувати та визначати дії інших акторів, спрямовувати їх до потрібної стратегічної мети, залишається одним з найскладніших питань у міжнародних відносинах.

Крім того, входження України у світові трансформаційні процеси XXІ століття потребує їх цілісного аналізу та ефективного стратегічного реагування, що є неможливим поза врахування імперативів, особливостей і механіки дієвої участі провідних акторів міжнародно-системних взаємодій у виробленні глобального інтегративного «політичного продукту».

Виходячи з означеного вище підходу за умов відсутності в українській політичній науці досліджень міжнародно-політичного виміру праксеології, комплексних системних досліджень міжнародно-політичної дії США на глобальних світових просторах, докторант пов'язує зазначені чинники актуальності з розв'язанням наступної комплексної наукової проблеми: - з'ясування параметрів причинно-наслідкових взаємозв'язків між сутнісними парадигмальними змінами та трансформаційністю міжнародно-політичних практик Сполучених Штатів, визначення ступеня взаємозалежності між різними вимірами процесу глобалізації практики національного і глобального управління Сполучених Штатів та механізмів залежності розвитку міжнародних та національних систем від прямого чи опосередкованого впливу американської держави; - виявлення та систематизація чинників формування, форм та напрямів міжнародно-політичної дії американського глобалізму як креативного чинника світової глобально-стратегічної еволюції та міжнародно-системної трансформаційності; прогностичне з'ясування меж владної дифузії Америки, можливостей стратегічної глобалізації її дії в контексті постання нового спектру загроз безпеці людини та американського акціоналізму щодо практики міжнародно-системних побудов.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової державної тематики відділу трансатлантичних досліджень інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: «Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євро-американських стратегій суспільного розвитку» (державний реєстраційний номер 0105U002591) та «Порівняльний вимір глобальних стратегій США, Росії, ЄС у контексті національних інтересів України» (державний реєстраційний номер 0107U011797).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у цілісному політико-праксеологічному дослідженні системного взаємозв'язку теоретико-концептуальної і функціональної компонент формування й реалізації міжнародно-політичних стратегій Сполучених Штатів Америки в контексті впливу американського глобального акціоналізму на поступ глобальних міжнародно-політичних процесів та трансформацію механіки глобального управління.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань:

· актуалізувати дослідницький потенціал політичної глобалістики та політичної праксеології у розкритті впливу чинників глобалізації політичного часу та простору на формування та реалізацію стратегій розвитку діючих одиниць світової політики;

· критично осмислити взаємовплив політичної та економічної детермінант глобалізаційних процесів в контексті особливостей владної самореалізації США на сучасному етапі світового розвитку;

· систематизувати концептуальні підходи до проблематики американського глобального лідерства, зафіксувати сфери його практичного виявлення та означити ймовірні перспективи;

· довести ефективність політичної праксеології у якості методології мислення та дії, інструментарію реалізації глобальних політичних проектів у сфері міжнародних відносин і означити потенційні можливості застосування теорії міжнародних відносин щодо дослідження дії американського глобалізму;

· здійснити комплексний аналіз американських підходів до визначення «ідеальної» моделі світоустрою, до організації системи глобального врядування та реформування глобальних міжнародних інституцій;

· дослідити особливості системно-організаційного взаємозв'язку між внутрішніми та зовнішніми детермінантами формування міжнародно-політичної дії, концептуального та операціонального оновлення зовнішньополітичної практики Білого Дому і виявити базові складові формування та реалізації державного курсу США щодо долання виклику глобальної асиметрії «Південь-Північ».

· визначити контекстуальну сутність, дослідити особливості розвитку американської стратегічної культури і довести активний діючий характер американської стратегії національної безпеки;

· розкрити особливості розвитку американської глобальної геополітики, структурувати традиційні та новітні перспективні напрямки глобального геополітичного акціоналізму США;

· з позицій ефективності використання пракселогічного підходу у розробках концептуальної матриці та прикладних напрямків зовнішньостратегічних побудов надати для зовнішньополітичних установ та неурядових акторів практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів системної співпраці зі Сполученими Штатами Америки.

Об'єктом дослідження є глобальна політика Сполучених Штатів Америки як діючої одиниці системи міжнародних відносин.

Предметом дослідження є вплив міжнародно-політичної дії американського глобалізму на глобальні світові трансформаційні процеси.

Методи дослідження. Визначаючи пракселогічний вимір міжнародно-політичних досліджень як теоретико-методологічну домінанту представленої роботи автор зауважує, що саме у практичній діяльності людина намагається поєднати багатовимірність буття, тоді як цілеспрямована зміна зовнішнього світу є важливим атрибутом її соціальної самореалізації. Отже людська діяльність може водночас трактуватись як спосіб і як джерело формування соціальності. Саме праксеологія надає можливості ідентифікувати базові компоненти системи та їх відносини, де політична одиниця є активною одиницею, що подається як суверенна. Комплексний характер поставленої дослідницької мети обумовив дотримання комплексного міждисциплінарного дослідницького підходу, що дозволило розглянути поставлену наукову проблему у поєднанні теоретичного та прикладного аспектів.

Методичну підвалину досягнення дослідницької мети та виконання поставлених завдань складає потенціал системних, загальнологічних методів та біхейвористичних методів. Метод системного аналізу дозволив розглянути міжнародно-політичну сферу як цілісний, високого ступеню організаційної складності механізм, що знаходиться у стані постійної взаємодії з глобальним середовищем. Метод структурно-функціонального аналізу дав змогу оцінити міжнародно-політичну дію США як структурного елемента системи глобальних інтеракцій, носія рольових функцій учасника глобальних структурних трансформацій. Потенціал синергетичного підходу став у нагоді в процесі розуміння глобальних трансформаційних взаємодій. Загальнологічні методи: аналіз, синтез, абстрагування використані задля всебічного вивчення феномену американського глобалізму, пізнання його як єдності різноманітного, осягнення його сутності та теоретико-концептуальних детермінант. Метод моделювання, що є опосередкованим методом можливості наукового пізнання, значно розширив можливості прогнозування глобальної політико-організаційної еволюції системи міжнародних відносин та перспектив збереження американського світового лідерства, бо допускає варіативність інтерпретацій за змінності емпіричних даних. Метод компаративного аналізу виявив ефективність у дослідженні інституційного та функціонального вимірів глобальної політики США у взаємозв'язку з дією Вашингтона у структурах, що локалізовані в різних політичних системах та взаємодією з об'єктами, що беруть участь у реалізації схожих політичних завдань на світовій арені. Біхейвіористичні методи, перш за все, виявились корисними в процесі аналізування особливостей участі різних груп американського соціуму у міжнародно-політичній взаємодії, впливу політико-культурного, організаціонально-культурного чинників та особливостей стратегічної культури на формування зовнішніх стратегій Вашингтона. У якості допоміжних використані: діяльнісний підхід з залученням інституціонального, інтеракціоністського та системного напрямків для аналізу організаційного виміру системи прийняття зовнішньополітичних рішень та окремих аспектів американського зовнішньополітичного менеджменту, метод факторного аналізу для розробки адекватних висновків за фактичними даними, створення когнітивних матриць щодо прогнозування реакцій на кризові явища та дій за умов стабільності, метод контент-аналізу для вивчення документальної бази.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі застосування сучасних технік та прийомів наукового пізнання міжнародно-політичної проблематики, використання комплексного міждисциплінарного підходу вперше в українській політичній науці здійснено цілісний праксеологічний аналіз проблематики американського глобалізму. Вона конкретизується у наступних положеннях:

1. Запропоновано оригінальний спосіб постановки проблеми, що характеризується комплексним підходом з домінантою принципу теоретико-концептуальної та методологічної комлементарності, застосуванні оригінального авторського теоретико-методологічного інструментарію та понятійно-категоріального апарату.

2. Доведено ефективність застосування науково-дослідницького потенціалу праксеології до сфери міжнародно-політичного аналізування і до дослідження політичних проблем міжнародних систем та глобального розвитку зокрема.

3. Вперше продемонстровано ефективність праксеологічного дослідження феномену постання політичного глобалізму з урахуванням дослідницького потенціалу сучасної політичної глобалістики.

4. Запропоновано авторський підхід до з'ясування особливостей взаємовпливу економічної та політичної сфер міжнародно-політичних взаємодій у вимірі формування стратегій державного розвитку американської держави за доби глобалізації та особливостей владної самореалізації США у глобальному політичному середовищі.

5. Представлено авторський ґрунтовний аналіз та надана авторська оцінка потенціалу провідних шкіл теорії міжнародних відносин щодо дослідження проблематики американського глобалізму.

6. Поглиблено досягнення міждисциплінарних досліджень щодо демонстрації особливостей взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників американського соціального розвитку та їх впливу на формування та реалізацію глобальної політики США.

7. Представлено поглиблене сутнісне бачення функціонування політичної системи США з позицій визначення її практичної ефективності у побудові та реалізації завдань зовнішньополітичного та стратегічного менеджменту.

8. Доведено ефективність праксеологічної фіксації ступеня реалістичності теоретичних моделей та ступеня практичної ефективності американських підходів до проблематики глобального управління в контексті трансформації традиційного процесу прийняття міжнародно-політичних рішень і зростання соціетальної взаємозалежності світу.

9. Актуалізовано критичне осмислення потенціалу постіндустріального суспільства з позицій впливу американського глобалізму на вирішення проблеми глобальної асиметрії «Північ-Південь».

10. Доведено об'єктивність факту стратегічної глобалізації міжнародно-політичної дії Вашингтона.

11. Визначено контекстуальну сутність, особливості формування, розвитку та конкурентного потенціалу стратегічної культури США.

12. Застосовано авторську концептуальну систематизацію американських підходів до проблематики безпеки з прикладним проектуванням на вплив морально-правових чинників, синергії мілітарної та гуманітарної складових дії щодо стабілізації світового простору.

13. Вперше з позицій політичної праксеології представлено комплексне критичне осмислення традиційних та дослідження нових прикладних вимірів сучасної глобальної геополітики Вашингтона.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені характером поставленої мети, що передбачає системне охоплення сучасних трансформаційно-еволютивних особливостей та прогностичних вимірів глобальної політики США.

Практичне значення одержаних результатів пов'язано з доцільністю використання проаналізованого досвіду глобальної політики США в процесі вдосконалення зовнішньої стратегії Української держави у її поступі до світових інтегративних процесів та масштабуванні практичних вимірів міжнародно-політичних взаємодій. Нагальність взаємодії у єдиному просторово-часовому вимірі, розвиток двостороннього співробітництва роблять необхідним врахування особливостей стилю мислення та способів поводження, характерних рефлективних рис американських партнерів. Принциповим є розуміння як стратегічних підвалин захисту національних інтересів Сполучених Штатів, так й особливостей американського інтеракціонізму щодо практичних вимірів реалізації зовнішніх стратегій. Отже, основні положення та результати дослідження можуть бути враховані в діяльності зовнішньополітичних відомств.

Крім того, в контексті зростання ролі недержавного чинника міжнародних взаємодій результати дослідження можуть бути корисними для акторів недержавної дипломатії. Систематизоване подання дослідницького матеріалу уможливлює використання провідних положень, основного змісту та висновків у наукових та навчальних закладах відповідної спеціалізації.

Апробація результатів дисертації. Тези, основні положення та висновки були представлені на міжнародних наукових, науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: міжнародна наукова конференція «Світовий порядок 21 століття і проблеми українсько-російських відносин» (Ялта, 7-9 лютого 2006 р.); міжнародна конференція «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (Київ: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 7 грудня 2006 р.); міжвідомча науково-практична конференція «Влив соціальної структури суспільства на формування зовнішньої політики держави» (Київ: ІСЕМВ НАНУ, 21 грудня 2006 р.); международная научная конференция «Общественная дипломатия, неправительственные организации и эволюция международных отношений в 20-21 веках» (Ялта, 15-17 февраля 2007 г.); міжвідомча науково-практична конференція ІСЕМВ НАНУ «Міжнародні проблеми ресурсозабезпечення» (Київ, травень 2007 р.); міжнародна конференція ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка/Національна комісія України у справах ЮНЕСКО «Культурне та медійне різноманіття в добу глобалізації: український контекст» (Київ, лютий 2008 р.); «Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 22 квітня 2008 р.); міжнародна наукова конференція «Міжнародна інформація: історія, теорія, практика» (м.Київ, 7 листопада 2008 р.); міжнародна наукова конференція «60-річчя ради Європи: осмислення звершень та перспективи діяльності в ХХІ столітті» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 9 квітня 2009 р.); міжнародна конференція «Гендерна політика: європейський досвід для України» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, Дипломатична академія при МЗС України, 17 квітня 2008 р.); науково-практична конференція «Сучасні комунікативні технології: теорія, практика, українські реалії» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 22 квітня 2009 р.); «Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» (Київ: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 24 квітня 2009 р.); міжнародна конференція при підтримці Представництва ООН в Україні «Загальна декларація прав людини: міжнародне право та історичний розвиток» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 20 травня 2009 р.); міжнародна науково-практична конференція «Геополітичний вимір європейської інтеграції : інформаційний аспект» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 27 травня 2009 р.); міжвідомча науково-практична конференція «Зовнішня політика США і Росії після президентських виборів 2008 року». (Київ: ІСЕМВ НАНУ, 11 червня 2009 р.); міжнародна наукова конференція «Досвід України та Туреччини в подоланні глобальної кризи (політичний, економічний, соціальний та безпековий аспекти» (Київ: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 30 січня 2010 р.). Крім того, дисертація була апробована у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Теоретичний та фактичний матеріал дисертації відображений в індивідуальній монографії, а також у 28 наукових статтях у провідних фахових виданнях з політичних наук. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, сімнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту складає 400 с., обсяг списку джерел - 43 с. і налічує 541 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Постання феномену політичного глобалізму» аргументовано авторський вибір на користь праксеологічного підходу до дослідження проблематики американського глобалізму, показано, що джерельна база дослідження є комплексною і складається з документальних джерел державно-правового та офіційно-дипломатичного характеру, авторських та колективних монографій провідних світових фахівців з проблематики глобалізму та глобальних вимірів дії США, низки аналітичних матеріалів. Окрема увага звернена на розробки представників традиційних та новітніх напрямків теорії міжнародних відносин, сучасної праксеології, загальних теоретико-методологічних досліджень складних систем. На особливу увагу заслуговують розробки українських науковців як Ю. Пахомов, Є. Камінський, Б. Канцелярук, В. Новицький, В. Бебик, С. Шергін, І. Хижняк, Є. Макаренко, О. Бабкіна, М. Михальченко, І. Коваль, В. Гура, Б. Гончар, М. Рижков, С. Юрченко, О.Зернецька, О. Коппель, О. Пархомчук, В. Манжола, О. Шевчук, С. Троян, І. Дудко, О. Корнієвський, В. Шиманський та інші. Вагоме значення мають фундаментальні досягнення представників російської школи міжнародних відносин С. Рогова, В. Кривожихи, П. Подлесного, П. Циганкова, А. Уткіна, А. Кокошина, А. Мельвілля, О. Неклесси, В. Іноземцева, Є. Прімакова, К. Гаджиева, Т. Шаклеїної, С. Караганова, А. Богатурова, Д. Треніна та інших.

У першому підрозділі «Глобалізація політичного часу та політичного простору на сучасному етапі світ-системної еволюції» актуалізовано потенціал політичної глобалістики й доведено, що глобальна політика стає полем, де відбувається випробування результатів просторових і часових проектувань як утілення стратегічних ідей і цілей міжнародних гравців. Час і простір подані у якості загальних базових параметрів світових міжнародних взаємодій, що визначають можливості та межі діалогу суб'єктивних і об'єктивних елементів у світовій політиці. Доведено, що траєкторії політичного розвитку на глобальному просторі є не одномірними й не одночасними, а час глобальної політики -- це час модернізації макросоціальної динаміки й розвитку. Ключовою характеристикою глобальної політичної темпоральності визначено нелінійність. Остання подана як незалежна перемінна впливу на світову системну еволюцію, що в практичному розрізі передбачає варіативність і змінність дій акторів міжнародної політики.

Доведено, що нова екстратериторіальність влади й мобільність встановлено вирішальними стратегічними факторами у боротьбі за владу. Визначено такі ключові риси посттериторіальної політики: застосування некласичних форм і засобів; домінанту дії, а не слова; зменшення відмінності. Поряд із тим фіксується зростаюча важливість діалектичного взаємозв'язку між людиною й простором й підкреслюється існування різних перспектив залежно від поєднання різних рівнів дії -- економічного, політичного та морального.

Другий підрозділ першого розділу «Вплив економічної глобалізації та політичної мондіалізації на формування стратегій національно-державного розвитку» доводить, що відносини між людством і ресурсами планетарного розвитку є інверсійними, що потребує підтримки рівноваги. У практико-прикладному вимірі -- контролюючої й управлінської дії. Світова система потребує інновацій, що враховує неподільні елементи: необхідність збереження логіки відкритої економічної системи і регуляції, що зменшує економічну й соціальну асиметрію. З даних позицій доведено обмеженість ефективності традиційної для держав світового центру стратегії захисту на від небезпек, які походять з периферії й доцільність посилення якості світового управління. Останнє подається не лише як інституційний конструкт, а як поєднання політичних, економічних, соціальних і культурних діапозитивів, здатних зробити мондіалізацію (соціополітичний вимір глобалізації) зрозумілим і порівняно регульованим процесом.

Стверджується, що глобальні практики не можуть бути інакшими, аніж еволюційні, бо баланси влади передбачають розподіл ресурсів і встановлення правил гри. Тут індивідуальні чи групові дії спрямовані на отримання політично, економічно та соціально бажаних умов. Показано - посилення ступеня адаптативності державних стратегій є вимогою часу, що спонукає до вироблення проактивної моделі поводження, а відтак і до посилення наступального елементу в стратегії. Однак за будь-якої домінанти в побудові державних стратегій -- традиційної чи проактивної -- глобалізм передбачає вихід на мультиконтинентальний рівень співпраці у взаємозалежності. Сучасні глобальні стратегії мають будуватися на основі розрахунків ймовірних результатів змагання соціальних систем на противагу класичному змаганню між економічними системами із виходом на рівень вільного оперування соціотехнологією та врахування потенціалу вищого рівня - ноотехнології.

Третій підрозділ «Американський глобалізм -- стратегія збереження світового лідерства» має за мету систематизацію концептуальних підходів до проблематики американського глобального лідерства, фіксацію сфер його практичного виявлення та означення ймовірних перспектив. Стверджується - США очолюють найбільш інструменталізований центр влади, який є західним і водночас західноцентричним. Питання вирішення проблем глобального управління й винайдення типу політичної організації світу, що глобалізується, стає питанням дієспроможності цього центру. Доведено, що отримання у володіння механізмів глобальної регуляції та системного форматування - стратегічна мета й предметне поле міжнародно-політичної практики США.

З позицій розуміння політичної складової глобалізації як поєднання локального й глобального, внутрішньої, зовнішньої та міжнародної дії лідерство Америки визначено об'єктивним процесом із власними змінами й поєднанням об'єктивної динаміки з американськими претензіями на глобальне домінування. З теоретико-аналітичних позицій визначено дві основні моделі поводження Сполучених Штатів на світовій арені - гегемонія та лідерство. Дотримання будь-якої з них передбачає володіння ресурсами, механізмами і способами впливу, вищих за інших акторів світової політики.

На основі комплексного аналізу визначено такі чинники глобального трансформаційного впливу США: організаційний ресурс, політична культура, масштабування інструментарію політико-структурних побудов, науковий, економічний та військовий потенціали, володіння секретами геостратегії та «контекстуальним інтелектом». За умов тактичної гнучкості в діях й стратегічного коригування зусиль через належність до спільних норм ведення глобального політичного дискурсу глобальне лідерство США залишається можливим сценарієм.

Другий розділ «Праксеологічний вимір міжнародно-політичних досліджень: особливості застосування щодо глобальної дії США» доводить аналітичну ефективність праксеологічного підходу щодо дії американського глобалізму. Перший підрозділ «Ефективність праксеології як способу наукового викладення організації людської діяльності через реалізацію політичної влади» представляє політичну праксеологію у якості методології мислення та дії, інструментарію реалізації глобальних політичних проектів у сфері міжнародних відносин. На основі аналізу становлення праксеологічного напрямку соціальних досліджень визначено: категорія дії є фундаментальною категорією епістемології й вихідною точкою епістемологічного аналізу. Концепт дії передбачає розуміння способів і цілей, імовірності успіху та поразки. Центральною аналітичною категорією визначена категорія політичного актора, який вважається агентом дії, що здійснює вирішальний вплив на процеси планування й реалізації дії у владно-політичних відносинах. Отже, праксеологія може бути трактована як загальна методологія, що розглядає способи діяльності з позицій їх практичних властивостей, тобто ефективності.

Доводиться, що праксеологічний дослідницький підхід до простору міжнародно-політичних відносин слід означити як системний операціональний, де праксеологія виступає своєрідним логічним примусом, який дає змогу пізнати, що можливо, а що неможливо в царині міжнародних відносин. Встановлено ефективність застосування праксеології задля побудови перспективних проектів і їх утілення в політичних програмах. Тут у праксеологічному полі поєднуються два концепти - міжнародно-політична дія та комплекс економіка -- політика -- культура. Визначено, що глобальні трансформаційні процеси спонукають до побудови нового контексту дії, у тому числі - у вимірі побудови системи-носія позитивних змін для людства, яка розкриватиме не лише свій регулятивно-підтримуючий, а й позитивно-трансформаційний потенціал.

У другому підрозділі «Особливості владної самореалізації Сполучених Штатів у глобальному політичному середовищі» доведено ефективність політичної праксеології у якості методології мислення та дії американського глобалізму. Визначено, що найбільшого значення набуває питання владної

потужності США у впливах на міжнародні трансформаційні процеси. Встановлено - дія, що охоплює, створює чи змінює речі, трансформує ситуації, імплікує моделі розвитку, віддзеркалює потужність. Отже, потужність може визначатися можливістю діяти, досягати ефекту з позицій трансформації.

За результатами авторського аналізу науково-аналітичного дискурсу щодо феномену американського глобалізму (зокрема, Р. Арон, С. Хангтінгтон, Г. Моргентау, Р. Кеохейн, Дж. Най, Е. Тоффлер, Е. Луттвак, У. Р. Мід, Дж. Айкенберрі, З. Бжезинський, Дж. Стігліц, З. Лаїді, С. Амін, Д. Боаз, С. Уолт, Х. Кюнг та інші) визначено, що міжнародна потуга має виявлятись через здатність однієї політичної одиниці нав'язувати свою волю іншим одиницям. Отже, владна потуга для Вашингтона визначається здатністю до дії, володінням механізмом прогнозування ризиків і використання переваг від різних акцій у глобальному міжнародному просторі. Встановлено, що принциповим поняттям, яке визначає сучасну владну потужність Сполучених Штатів на світовій арені, є поняття контролю. Практичне завдання США полягає у віднайденні способів дії, відповідних запитам розвитку всього комплексу сфер життєдіяльності.

Аналіз особливостей напрямів та шляхів впливу владної потужності Сполучених Штатів на міжнародну спільноту дозволив довести, що ефективність владної самореалізації США на світовій арені стає ефективністю трансформації потенціалу потужності на практичну дію. Стверджується: фактор комплексності та багаторівневості американської влади на міжнародній арені суттєво ускладнює можливість простого рішення інших гравців щодо її обмеження.

Третій підрозділ «Теоретичний універсалізм та прикладна емпірика в аналітичному потенціалі теорії міжнародних відносин щодо дії американського глобалізму» реалізує завдання визначення потенційних можливостей застосування теорії міжнародних відносин щодо аналізу глобальної політики США. Дослідження провідних парадигм (зокрема, реалізму, неореалізму, лібералізму, конструктивізму, неоконструктивізму, структуралізму, пост-структуралізму, неомарксизму, транснаціоналізму, неолібералізму, історичного напряму, функціоналізму, феноменології) дозволило стверджувати: - переважна частина розвідок присвячена спробам уписати нові реалії світового розвитку в бачення міжнародної системи, покращити експлікативні можливості провідних парадигм; - традиційні напрями американської політичної думки зберігають домінуючий вплив на формування зовнішньополітичної платформи Білого дому. На основі компаративного аналізу європейських та американських підходів встановлено, що у США активно використовують концепти, які є прикладними й для інших сфер соціальної взаємодії, ефективні в тісному зв'язку з практикою.

Доведено, що тенденція підтримати форму раціонального вибору через активне використання адекватного техніко-аналітичного підходу до сфери політики залишається провідною. Практична необхідність реагування на виклики, що мають соціоекономічну детермінанту, приводить до фактичного поєднання теоретико-концептуальних і методологічних арсеналів економічної науки та політичного реалізму. В контексті поширення глобалізаційних процесів, ефективність виявляє порівняльна політологія, на увагу заслуговують нова проблематика колективних ідентичностей, розробки комунітаристського напряму теорії міжнародних відносин, демонструють користь кількісні дослідження і розробки культурно-атропологічного підходу до аналізу соціальних феноменів. Показано, що неадекватність врахування міжнародної соціальної дії у побудовах глобальних стратегій актуалізує в межах проблематики діалектики солідарності й плюралістичності синергетичні розробки, потенціал теорії хаосу та теорії складності. Поряд із тим недостатня кількість досліджень, які враховували б важливість ідеаціонального, шляхів введення останнього до аналізування залишається відчутною.

Третій розділ «Глобальне політичне врядування: організаційний вимір міжнародно-політичної дії США» реалізує мету комплексного аналізу американських концептуальних підходів до визначення моделі та способів організації глобального світоустрою. У першому підрозділі «Глобальне державотворення: концептуальний пошук моделі глобального управління» за визначені основні аналітичні засади моделі організації глобального міжнародного порядку. Показано, що «ідеальні моделі» - мають вади й переваги, проте надто високий ступінь ідеалізації зумовлює низьку прикладну аплікативність останніх. Аналіз прикладних моделей (світової федерації, національних держав, світової імперії) довів доцільність бачення міжнародної політичної системи як органічної складової глобального соціального розвитку, що виявляє високодиверсифіковану механіку взаємозв'язків. Визначено основні модельні модифікації системи взаємовідносин з американською детермінантою: - нації підтримують Сполучені Штати як утілення доброї ліберальної імперії, що протидіє тиску амбіційних регіональних потуг; - погоджуються з волевиявленням Америки, тому що це корелює з політичною механікою досягнення їх власних цілей; - узгоджують власне буття з домінуванням США як фактичною даністю, що не може бути змінена й тому потребує безумовного прийняття. З іншого боку, нації, структуровані через дію сильних регіональних центрів, з відмінними культурно-цивілізаційними алгоритмами розвитку виявляють у відкритому або латентному вигляді антиамериканізм.

Показана ефективність прикладного аналітичного прогнозування щодо трансформацій глобального порядку, подання проблематики генезису моделей і оригінальних кодів світобудови крізь призму світової політичної еволюції. Доведено, що аналітичні розвідки засвідчують намагання американського істеблішменту врахувати в сценарних побудовах фактор багатооб'єктності й композиційності міжнародної практики, що є необхідним із позицій якісного управління глобальними процесами.

У другому підроздлі «Міжнародно-інституційний аспект американських підходів до врядування глобальним міжнародно-політичним простором» здійснено комплексний аналіз американських підходів до системно-функціональної організації глобального врядування та реформування глобальних міжнародних інституцій. Провідними за впливом концептами визначено: «світового уряду», реформації ООН, політичного врядування глобальним розвитком, корпоративного глобального врядування, широкого глобального співробітництва. Зафіксовано вплив наступних моделей: транснаціональної держави, мультинаціональної держави, нового республіканізму, «нового феодалізму», глобальної ієрархії, демократичного управління глобальним міжнародним середовищем, всесвітнього громадянського суспільства, американського імперського домінування. Головною проблемою з теоретико-концептуальних позицій визначена дилема між ефективним вирішенням глобальних завдань і дотриманням принципу національного суверенітету.

З прикладних - проблема вибору способів організації соціальних відносин у контексті соціетальної та фізичної безпеки.

Доведено, що форматування міжнародно-інституційного виміру одним з найскладніших вимірів дії американського глобалізму. Внутрішньополітичний дискурс, поданий за допомогою політичної соціології, засвідчив дуальність ставлення до перспектив глобального інституціонального розвитку. Показано, що практика концентрування інших акторів навколо лідерів дає змогу США отримувати деяке глобальне розширення через дію адекватних режимів управління і норм щодо трендів міжнародного розвитку. Перспективи залежатимуть від вибору у Вашингтоні системно-функціональних модифікацій практики просування і закріплення основних принципів ведення гри на міжнародній арені.

Третій підрозділ «Взаємозв'язок внутріполітичних і зовнішньополітичних детермінант формування американських стратегій модифікації міжнародного середовища» актуалізує розгляд політичної влади держави як багатовимірного явища з варіативністю модусів дії. Доведено, що сучасний простір міжнародно-політичної влади суттєво розширений соціальними відносинами й соціальними практиками. Комплекс відносин між різними міжнародними акторами визначений крізь призму трьохвимірної взаємодії -- міждержавної, міжсоціетальної та міжперсональної, що відповідає системному ланцюгу держава--соціальна група--індивід.

Показано, що приклад США демонструє елітарний механізм розвитку нормативного аспекту політичного менеджменту, що позначений єдністю уявлення еліт США про мету зовнішньополітичної діяльності держави і особливістю механізму ротації кадрів топ-менеджменту, установленого між державою та великим бізнесом. Зовнішньополітичні менеджери зберігають якість взаємозв'язку між структурою (мережею відносин взаємозалежності) і процесом (культивуванням адекватних норм на світовому міжнародно-політичному просторі, які сприяють м'якому або жорсткому лідерству демократизму). Внутрішньополітичний дискурс щодо міжнародних дій керівництва демонструє праксеологічне спрямування. Можна стверджувати: - політико-культурна фундація Америки дає можливість поряд зі стабільністю внутрішнього системного врядування зберігати потенціал для змін і поворотів у веденні зовнішньої політики; - США не претендують на роль світового імперського центру, але на роль принципового менеджера світової системи міжнародних відносин; - соціум володіє перевагою системної ідентичності, найбільше підготовленої до реалій глобалізації. У цьому зв'язку в США зберігається соціальне поле для продукування стратегічних ідей щодо створення моделі стабільного розвитку в період глобальної модернізації.

Четвертий підрозділ «Зовнішня політика в системі державного управління США: особливості функціонування» присвячений дослідженню ефективності системної організації американського зовнішньополітичного менеджменту, концептуального та операціонального оновлення зовнішньополітичної практики Білого Дому. Показано, що поєднання інтелектуальної й управлінської складових у політичному процесі є подвійним творенням довгострокового бачення зовнішньої політики й модифікації суспільної свідомості. На основі застосування міждисциплінарного підходу щодо формування та розвитку політико-системних підвалин США встановлено функціональні особливості реалізації американської концепції розподілу влади у зовнішньополітичному вимірі, досліджений політичний механізм реагування соціуму на зовнішньополітичні події. Визначено наступні позитиви американської системної організації, гідні перенесення на інші простори взаємодій: - наявність ефективного ланцюга взаємного контролю між гілками влади;- взаємодія законодавчого корпусу з виборчим середовищем і ефективність «електорального взаємозв'язку»; високоорганізований процес міжвідомчої кооперації всередині виконавчої гілки;- володіння керівництвом країни різноманітним інструментарієм впливу на зовнішнє оточення; - відповідність між організаційно-функціональною системою зовнішньополітичного менеджменту та особливостями державного управління виконавчої адміністрації.

За оцінкою автора, складним моментом залишається кореляція дій між військовим і дипломатичним відомствами США. Показано, що функціонування Держдепартаменту на сучасному етапі позначене спробою втілення концептів, призначених посилити діалоговий механізм з міжнародним середовищем, інтеграцію політичних і управлінських елементів дії з чіткими політичними цілями. Важливим функціональним напрямом, що підтримує несиловий імідж Вашингтона, визначено неурядовий вимір американської дипломатії дії.

П'ятий підрозділ «Практика стабілізації світового простору: складність конвергенції морально-правового і мілітарного чинників у зовнішній дії США» розкриває, що завдяки дії провідних акторів у міжнародному середовищі структуруються глибинні нормативні зміни. Доведено, що принципи дії на міжнародній арені будь-якого актора є складним синтезом утилітарності та морально-етичних норм, які визначають напрям, у якому діє актор на міжнародній арені. Зовнішня політика США віддзеркалює складну систему цінностей, у рамках якої тісно пов'язані аргументація потужності й аргументація моралі.

Поряд із тим системний аналіз впливів трансформаційних глобалізаційних процесів на світовий соціальний простір дає змогу зауважити: мораль у світі міжнародних відносин залишається поміж важливих імперативів зовнішньополітичної дії, але поряд із тим стає й важливим результатом міжнародно-системної трансформації, яка посилює рольову функціональність немілітарних важелів влади -- економіки, фінансів, технологій, політичного менеджменту та соціального інжинірингу. У контексті пошуку балансу між „жорсткою” й „м'якою” потугою особливим виміром зовнішньої політики США стало військово-гуманітарне співробітництво, де шляхом введення до дії асиметричних стратегій через виробництво контрольованого хаосу в консервації контролю відбувається створення комплексної динаміки мілітарного ритму та введення цивільних учасників до простору втручання, що представляють механізм «ноополітики». Доведено, що принципові розходження Америки зі світовою спільнотою полягають не в нерозумінні останньою політичного демократичного управління як позитиву, а в опозиції до нормативного американського бачення загального блага з позицій власних національних інтересів.

У шостому підрозділі «Підходи та дії Вашингтона щодо глобальної асиметрії розвитку „Північ-Південь”» представлені глибинна сутність проблеми асиметрії світового розвитку, динаміка сучасного міждисциплінарного дискурсу щодо впливів глобалізації в соціально-економічному та соціально-політичному вимірах, показано взаємовплив провідних тенденцій та чинників розвитку глобального середовища і побудовою зовнішніх стратегій Америки. Зафіксовано факт співіснування в глобальному просторі певних контрверсійних процесів, найбільшими з яких визначено модернізацію та демодернізацію, індустріалізацію та деіндустріалізацію. З цих позицій, актуалізовано значення дихотомії глобальна Північ (із лідерством Сполучених Штатів) -- глобальний Південь. Доведено - функціональні чинники постіндустріального розвитку створюють якісно нову технологічну рецептуру як для загальносвітового зближення, так і для виходу на інший рівень протистоянь у багатьох вимірах міжнародних взаємодій, що ускладнює впровадження глобальних демократичних стандартів співіснування.

Аналіз системних проявів асиметрії світового розвитку підтвердив тезу, що виклики міжнародній безпеці походять з бідних регіонів, де найбільш виявляється асиметричність поширення постіндустріального суспільства глобальним простором. З цих позицій зауважено на значенні каналів, які зв'язують сучасні глобалізаційні процеси з бідністю. Найважливішим механізмом визначено: зростання--нерівність-- бідність. Доведено, що тут ефективність дії визначається як соціальними та структурними факторами, так і політичним вибором. Дослідження концептуальних підходів, програм та механізмів практичної реалізації міжнародної допомоги Вашингтона, дозволяють характеризувати дію американського глобалізму як таку, що має комплексний багатоцільовий характер із сильною рефлексією на імператив практичної реалізації національних інтересів. Визначено, що найбільшою загрозою для національної безпеки США залишається терористичний антиамериканізм як специфічна форма політичної насильницької дії.

Четвертий розділ «Стратегічна глобалізація міжнародно-політичної дії США» присвячений доведенню відповідного факту сучасного міжнародного буття. Перший підрозділ «Оновлення підходів до міжнародної безпеки і розширення сфери стратегії» має за мету дослідження передумов та особливостей концептуально - прикладної кореляції безпекової політики та стратегічної дії США. Показано, що якісно новий характер сучасних загроз змінює соціальний сенс втручання акторів в простір міжнародно-політичної практики. На основі дослідження трансформаційного аспекту політики безпеки, зафіксована взаємозалежність між різними типами (зокрема, особистісної, соціетальної, державної, глобальної) безпеки у сучасному глобальному середовищі та доцільність посилення ступеня узгодженості стратегій національної безпеки з міжнародної безпекою.

Визначено, що сучасні підходи США до міжнародної безпеки спрямовані на стабілізацію конфліктних ареалів і вирішення проблеми похідних елементів формування загроз. Показано введення до аналітичного кола концептів, які знаходяться на межі внутрішньої та зовнішньої політики. Початкове врахування принципу змін свідчить, про опору як на принципи синергетики і довіру до активістських постмодерністських концептів з чіткою орієнтацією на соціальні практики та діючого індивіда. За даного концептуального вибору бачення система існує завдяки соціальній дії та взаємодії, суспільство трактується як сукупність відносин у процесах взаємодій, а культура -- як сукупність способів і результатів дій і взаємодій. Водночас дотримання новітніх концептів дає можливість розглядати окремих громадян, соціальні групи та інституції як активних діючих гравців. Тут доведено ефективність дії приватного сектора (передусім НУО та бізнес-спільнот). Стверджується, що складність досягнення глобального взаємоузгодження позицій актуалізує праксеологічний вимір стратегічної культури.

Другий підрозділ «Імперативи розвитку американської стратегічної культури» присвячений аналізу історичних підвалин, чинників формування, розвитку та особливостям прикладного виявлення стратегічної культури США у впливі на міжнародні трансформаційні процеси. Показано, що американська стратегічна культура у формуючо-поведінковому аспекті є результатом взаємовпливу комплексу чинників формування і сучасних елементів розвитку. Стратегічну поведінку Америки характеризовано як флуктуючу. Принципові чинники, що впливають на формування національних стратегій визначаються таким чином: географічне розташування, міжнародні відносини, політична культура й ідеологія, військова культура.