Роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет ІМЕНІ Володимира Даля

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

БОРИНСЬКА ОЛЬГА ЛЕОНІДІВНА

Луганськ ? 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент НОВАКОВА Олена Вікторівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професорКУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович, Інститут європейських досліджень НАН України, директор

кандидат політичних наук, доцент ПРОБИЙГОЛОВА Наталія Володимирівна Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, доцент кафедри політології

Захист відбудеться «4» березня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.09 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а, Музей історії та досягнень університету (1-й корпус).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

Автореферат розісланий «2» лютого 2010 р.

Т.в.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.Г. МАЗУР

АНОТАЦІЇ

Боринська О.Л. Роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля. - Луганськ, 2009.

У дисертації досліджується роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав. Проблема вивчається крізь призму дослідницької гіпотези, що механізми проведення виборів вплинули на характер відновлення державотворчих процесів, визначення політичного режиму, прийняття правових норм, які його репрезентують, становлення та підпорядкування системи влади у республіках колишнього СРСР, забезпечили різні тенденції змін у Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії, Туркменістані, Узбекистані, Україні. Такі складові сприяли формуванню внутрішньої політики держав і визначили їх міжнародну діяльність. У роботі автор відзначає, що на етапі перехідного періоду у досліджуваних державах класичні демократичні реформи поступилися гібридним, авторитарним і тоталітарним їх різновидам. На основі систематизації фактичних матеріалів, визначені напрями демократизації виборчих процесів у пострадянських країнах та показані способи наближення до консолідованої демократії через внесення змін до законодавства, норми якого визначають і регулюють виборчі процедури, забезпечення переваги правових механізмів над політичною доцільністю, надання можливостей опозиційним силам брати участь у виборах, розширення діяльності неурядових організацій. Використовуючи джерела й документи, переглянуто ряд положень, оцінок, що мали місце в політичній науці, по-новому інтерпретуються політичні події і наявні висновки.

Ключові слова: політична трансформація, вибори, виборчий процес, пострадянські держави, методи фальсифікації, громадські організації.

Боринская О.Л. Роль выборов в процессе политической трансформации постсоветских государств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2009.

В диссертации исследуется роль выборов в процессе политической трансформации постсоветских государств. На основании концепции А. Пшеворского, который рассматривает вопросы продвижения государств после провозглашения демократии к консолидации политического режима, автор сгруппировала исследуемые государства в соответствии с пятью возможными вариантами трансформационных изменений. Определены критерии, в соответствии с которыми осуществлен политологический анализ выборов: исторические обстоятельства принятия независимости и формирования института выборов; результаты первых выборов президентов; изменения в избирательном законодательстве, внесенные путем референдумов и принятием новых конституций; результаты всех последующих выборов; участие оппозиционных партий и гражданских организаций в избирательном процессе; оценки ОБСЕ и других международных неправительственных организаций относительно демократичности и прозрачности избирательного процессов.

Механизмы проведения выборов повлияли на характер возобновления политических процессов, определения режима, принятия политико-правовых норм, становление и подчинение системы власти в республиках бывшего СССР, обеспечили различные тенденции изменений в Беларуси, Грузии, Казахстане, Киргизстане, России, Туркменистане, Узбекистане, Украине. Такие составляющие способствовали формированию внутренней политики государств и определили их международную деятельность.

В работе автор отметила, что на этапе переходного периода в исследуемых государствах классические демократические реформы уступили их гибридным, авторитарным и тоталитарным разновидностям. На основании систематизации фактических материалов определены направления демократизации избирательных процессов в постсоветских странах.

В диссертации показаны способы приближения к консолидированной демократии путем внесения изменений в законодательство, нормы которого определяют и регулируют избирательные процедуры, а также способы обеспечения превосходства правовых механизмов над политической целесообразностью, предоставления возможности оппозиционным силам участвовать в выборах, расширения деятельности неправительственных организаций. Используя источники и документы, пересмотрен ряд положений, оценок в политической науке, по-новому интерпретированы политические события.

Ключевые слова: политическая трансформация, выборы, избирательный процесс, постсоветские государства, методы фальсификации, общественные организации.

O.L. Borynska The Role of Elections in the Process of Political Transformation of post-Soviet Countries. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of the Candidate of Political Science in specialty 23.00.02 - political institutions and processes. East Ukrainian National University Named After Volodymyr Dal. - Lugansk, 2009.

This thesis investigates the role of elections in the process of political transformation of post-Soviet countries. The problem is studied on the basis of the maxim that the election mechanisms have influenced the character of renovation of state constructive processes, determination of political regime, adoption of legal norms which represent the regime, formation and submission of authority systems in former USSR republics, ensured different modification tendencies in Belarus, Georgia, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Russia, Turkmenistan, Uzbekistan, Ukraine. Such constituents contributed to formation of state internal policies and defined their international activity.

In the paper the author notes that on the stage of the transition period of the countries under investigation the classical democratic reforms have given way to their hybrid, authoritarian and totalitarian variations. On the basis of systematization of factual materials the author defines tendencies of democratization of election processes in the post-Soviet countries and shows methods of approaching to consolidated democracy through making amendments to the legislation, the norms of which define and regulate election procedures, as well as of ensuring prerogative of legal mechanisms over political expediency, enabling opposition to take part in elections, widening of activity of nongovernmental organizations. Using different sources and documents the author revises a number of statements and assessments in political science and newly interprets political events.

Key words: political transformation, elections, election process, post-Soviet countries, falsification methods, civil organizations.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлюється необхідністю наукового дослідження та осмислення суперечливих суспільно-політичних трансформаційних процесів, які відбуваються на пострадянському просторі. Проведення комплексного вивчення виборчого процесу пов'язане з динамічними перетвореннями у державах колишнього СРСР, визначенням тактики і стратегії забезпечення демократичності виборів, проблемами успішності та ефективності в цілому політичних трансформацій. Дані питання стоять на порядку денному як у вчених-аналітиків, так і у сучасної політичної еліти, є одними з найбільш дискусійних і суперечливих.

Поетапний аналіз політичної трансформації на теренах колишнього СРСР, свідчить про те, що соціально-політичні зміни прослідковуються через еволюцію виборчих процесів, зокрема, у ракурсі контролю та участі громадян в прийнятті політичних рішень. Держави, що задекларували демократичний шлях розвитку, зобов'язались тим самим забезпечити політичну стабільність, визначитись і слідувати обраному курсу, що відповідає потребам і сподіванням більшої частини населення, а легітимність отримувати через інститут виборів як пряме волевиявлення народу. В той час, коли інститути громадянського суспільства ще недостатньо дієві, вибори виконують функцію основної сполучної ланки між політичною елітою і суспільством, виступають свідченням обрання демократичного шляху розвитку. Аналіз досвіду пострадянських країн, визначення специфічних шляхів впровадження політико-правових рішень за допомогою механізму виборів є надзвичайно продуктивними для формування стратегії політичного розвитку української держави та запобігання небезпечним тенденціям, що перманентно виникають на шляху розвитку перехідних суспільств.

У вітчизняних та зарубіжних дослідженнях сформувалася думка, що перший етап трансформації пострадянських держав, а саме процес активних політичних і соціальних змін, близький до завершення, йому на зміну прийшов другий - інституалізація, структурування, тобто етап прогнозованого функціонування державного апарату. Саме завершення першого етапу і перехід до другого дає змогу зробити попередні підсумки, проаналізувати ті трансформації, що відбулися, їх вплив на перехідні суспільства, а також наслідки, до яких вони призвели сьогодні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Дисертація виконана в межах наукової роботи кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та Прикарпатського центру політичних і євроінтеграційних досліджень. Обрання напряму дослідження пов'язано з виконанням теми «Євроінтеграційний вибір України: історія, політика, перспективи», № державної реєстрації 0109U001413.

Мета наукової роботи - визначити особливості використання демократичних інститутів для утвердження і легітимації політичної влади у пострадянських країнах та сформулювати ефективні напрямки демократизації виборчих процесів на основі здійснення комплексного політологічного аналізу ролі виборів у політичних трансформаціях пострадянських держав.

Для досягнення поставленої мети необхідно послідовно виконати наступні дослідницькі завдання:

- систематизувати результати основних теоретичних підходів до вивчення процесу політичної трансформації;

- уточнити сутність та зміст понять «політичний режим», «вибори», «легітимаційна ситуація»;

- виявити специфіку виборчих процесів, проаналізувати зміни політико-правового забезпечення виборів у досліджуваних пострадянських країнах;

- охарактеризувати загальні тенденції встановлення і укріплення політичної влади за допомогою демократичних інститутів;

- виокремити і проаналізувати методи деформації демократичних виборчих процесів на пострадянському просторі;

- визначити напрямки демократизації виборчих процесів в пострадянських країнах;

- з'ясувати ефективність діяльності неурядових громадських організацій у боротьбі за прозорість і демократичність виборів.

Об'єктом дослідження є виборчі процеси в контексті демократичних політичних трансформацій.

Предметом дослідження є особливості виборчих процесів та їх вплив на політичні перетворення у пострадянських державах.

Хронологічними рамками є період від розпаду СРСР, відповідно, проголошення незалежності колишніми республіками, до 2006-2007 рр., закінчення чергових електоральних циклів, з окремими датами для кожної держави.

Методологічна основа дослідження. Особливості обраної проблематики зумовили вибір ряду принципів, методів та засобів наукового дослідження, які допомогли у вирішенні поставленої мети і завдань, забезпечили достовірність отриманих висновків. При вивченні даної теми використовувались принципи історизму, наукової об'єктивності, системності, послідовності. Втілення зазначених принципів зумовило послугування наступними методами: компаративного аналізу (при співставленні результатів політологічних досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців), системного підходу (при аналізі політичних трансформацій, а також змін у виборчому законодавстві досліджуваних держав), комплекс методів аналізу та синтезу (при характеристиці діяльності неурядових громадських організацій). Проведення комплексного політологічного аналізу ролі виборів у системних змінах пострадянських суспільств викликало потребу у використанні структурно-функціонального методу, що дало змогу з'ясувати застосування виборчих інститутів недемократичними режимами. Основним методом при дослідженні суперечливої динаміки виборчих процесів став циклічно-поступовий підхід, що дав змогу об'єктивно оцінювати структурні трансформації пострадянських держав, почергово аналізуючи всі виборчі цикли від проголошення незалежності республіками на просторі колишнього СРСР. За допомогою математично-статистичного аналізу, складна динаміка виборчих процесів постала у вигляді спрощених схем, які дозволили виявити загальні тенденції, прослідкувати якісний характер змін, окреслити динаміку процесів.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження зумовлена специфікою системного вивчення політичних трансформацій пострадянських держав, комплексного теоретичного аналізу ролі виборчих процесів у становленні нових політичних режимів. Наукову новизну конкретизують наступні положення:

- запропоновано методологічний комплекс, який дає можливість висвітлити проблематику трансформаційних процесів на пострадянському просторі, визначені основні критерії для проведення розширеного компаративного аналізу ролі виборчих процесів: історичні обставини прийняття незалежності та формування політичного інституту виборів; результати перших виборів президентів; зміни до виборчого законодавства, внесені шляхом референдумів та прийняттям нових конституцій; результати всіх наступних президентських виборів; участь опозиційних партій та громадських організацій у виборчому процесі; оцінки ОБСЄ та іншими міжнародними неурядовими організаціями стосовно прозорості виборчого процесу;

- визначено, що вибори в кожній з досліджуваних держав є політико-правовим інститутом, процес становлення і розвитку якого зумовлюється комплексом обставин, провідну роль серед них відіграє внутрішньополітична ситуація, що диктує спрямованість змін у виборчому законодавстві;

- уточнено політологічне визначення терміну «легітимаційна ситуація», яким визначається ситуація політичної дійсності, що виникає в разі зменшення ступеня легітимності політичної еліти і характеризується появою нових можливостей для подальшої легітимації, зміною в системі цінностей та політико-правових норм, зміною політичної еліти, конкуренцією між формальними та неформальними політичними інститутами;

– доведено, що за результатами сучасного етапу перехідного періоду у досліджуваних державах класичні демократичні реформи поступилися гібридним, авторитарним і тоталітарним їх різновидам; уточнено термін «гібридний політичний режим» як спосіб функціонування політичної системи, який поєднує у собі певний набір демократичних процедур та інститутів з авторитарним стилем організації та функціонування, а також взаємодії між владою та громадянським суспільством.

- вперше проаналізовано механізм структурних змін перехідних держав через призму виборчих процесів та виконано аналітичне порівняння змін політико-правової бази виборів, виокремлено загальні тенденції еволюції цих змін. Визначено тенденцію до штучного укріплення інституту президентства через вибори, що веде до нівеляції основних підвалин демократії за допомогою деформації демократичних засобів;

- систематизовано порушення демократичності виборчого процесу, визначено такі елементи, як деформація політико-правової бази, усунення опозиції з політичної арени, внесення змін до конституцій, що суперечать логіці демократичних виборів;

- запропоновано напрямки демократизації виборчих процесів в пострадянських країнах та наближення до консолідованої демократії шляхом уточнення політико-правової бази виборчого процесу, надання рівних можливостей опозиційним силам брати участь у виборах, а також розширення діяльності неурядових громадських організацій.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Теоретико-методологічні складові даного дослідження у значній мірі конкретизують загальнотеоретичні положення, які використовуються при розгляді проблематики розвитку суверенних держав на пострадянському просторі, уточнюють механізми трансформації, через які проходять зазначені суспільства. Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, розширюють можливості політологічного пояснення процесів структурних змін, зроблено спробу з'ясувати роль виборчих процесів на становлення режимів, а також проаналізовано вплив і використання режимами демократичних інститутів.

Також результати дисертаційної роботи (висновки, фактичний матеріал, аналітика і узагальнення) можуть бути використані для подальшого вивчення процесів трансформації у пострадянських державах. Представленні матеріали, оцінки і висновки будуть доречними при підготовці тематичних та спеціальних курсів, навчальних програм, підручників та посібників з політології у вищих навчальних закладах, установах післядипломної освіти та підвищення кваліфікації викладачів гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені у наступних наукових форумах: міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-річчу заснування факультету міжнародних відносин БГУ «Беларусь в современном мире» (Мінск (Беларусь), 28 вересня 2005 р.); VI міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (Тернопіль, 16 квітня, 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політичні партії і вибори в Україні: історія і сучасність» в рамках науково-методологічного проекту «Партійна та виборча система України: українські реалії та європейський досвід» (Івано-Франківськ, 14-15 жовтня, 2005 р.); Науково-практичній конференції «Україна європейська: сучасні тенденції та перспективи» (Чернігів, 18 квітня, 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченої 90-річчю від дна заснування Національної академії наук України «Україна: від самобутності - до соборності» (Київ, 22-23 травня, 2008 р.); II Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 23 жовтня, 2008 р.); ІІ Евразійському науковому форумі «Геополитика и экономическая динамика Евразии: история, современность, перспективы» (Казань (Російська Федерація), 1-3 липня, 2009 р.); ІII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 23 жовтня, 2009 р.).

Публікації. Основні ідеї та висновки роботи розміщені у 8 публікаціях, з них 5, що входять до переліку фахових видань ВАК України з політичних наук.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота обсягом 226 стор. складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (305 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить 197 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, стан наукової розробки, визначено її зв'язок з науковими темами, об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та окреслено методологічну основу дисертації. Представлено відомості про апробацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження» проаналізовано основні наукові концептуальні підходи, які пояснюють природу і динаміку політичної трансформації на просторі колишнього СРСР, висвітлено джерельну базу вивчення проблеми та сформульовані теоретико-методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової розробки проблеми» характеризуються пострадянські політичні трансформації, що є неповторним історичним досвідом перетворення складних суспільних форм, механізм процесів, що вже відбулися, мають свою логіку і динаміку. Розвиток подій останніх десятиліть отримав неоднозначну оцінку у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.

Першу групу джерел дослідження становлять офіційні документи. Вони представляють значний обсяг різноманітної інформації: аналітичні матеріали, статистичні дані, офіційні звіти неурядових міжнародних та вітчизняних організацій тощо. Їх аналіз дає уявлення про перебіг виборчої кампанії у пострадянських державах, а також можливість визначити ступінь викривлення результатів виборів. Серед них виділяємо закони, інші нормативно-правові документи стосовно виборів і виборчого процесу загалом. У цій групі автор проаналізував конституції досліджуваних держав, зміни, внесені в основний закон шляхом всенародного волевиявлення. Інформативна цінність зазначених джерел обмежена їх офіційним характером, та в комплексі з іншими вони складають важливу частину імперативної основи дослідження.

Вивчаючи історіографічний аспект теми, автор спирався як на традиційний поділ дослідників на вітчизняних та зарубіжних, так і використовував сучасні підходи, зокрема, концептуальні. Зручність їх використання полягає у можливості показати, що вчені різних географічних меж іноді висували схожі ідеї, та продемонструвати, яким чином часовий фактор змінював наукові підходи дослідників при вивченні питань політичного характеру. Дослідження процесів змін у посттоталітарних суспільствах здійснили західноєвропейські та північноамериканські політологи, філософи, соціологи. Серед найбільш поширених концепцій можна виділити «діалектичну теорію конфліктів» Р.Дарендорфа, «конфліктологічний функціоналізм» Г. Зіммеля, Л. Козера, «загальну теорію соціального конфлікту» К. Боулдінга, «аналітичну теорію суспільного конфлікту» Р. Коллінза, «формальну теорію суспільних змін» Т.Каплоу.

Найбільш використаними у дослідженні були праці Т. Батенка, В. Горбатенка О. Долженкова, Л. Кочубей, Н. Малишевського, А. Кудряченка, О. Новакової, В. Паламарчука, С. Рябова та інших. У них процес політичної трансформації пострадянських держав і роль виборів у ній розглядається в аспекті теорій модернізації та демократизації політичних систем. Детальні дослідження побудови владних структур і використання виборів як засобу пролонгації влади у пострадянських суспільствах були виконані вітчизняними дослідниками: В. Андрущенком, О. Бабкіною, В. Бебиком, В. Кременем, С. Рядовим, О. Чемшитом. Наукові підходи щодо шляхів становлення виборчої системи, удосконалення інституту політичних виборів розвивають учені О. Мазур, В. Марчук, Н. Пробийголова О. П'ясецька, М. Рибачук, Ф. Рудич, О. Тодика, В. Цвєтков, В. Шаповал, Ю. Шемшученко. Громадсько-політичним аспектам виборчих процесів присвячені роботи дослідників В. Грановського, С. Лінецького, Е. Робінсона, Д. Шерра, І. Шкурата та Г. Щедрової. Особливістю розвитку вітчизняної політичної думки є спроби ґрунтовно розглянути теоретичні й оцінювальні підходи до політичних виборів, їх роль, зміст, принципи, функції та умови, за яких вони виконують свої функції. Аналіз цих досліджень дає можливість для реалізації обґрунтованої методології вивчення функціонування політичних виборів у демократичних суспільствах, чи тих, що здійснюють перехід до демократії.

Окремою групою відзначені праці вчених, що займаються вивченням особливості політичної трансформації в державах колишнього СРСР, враховуючи їх національну специфіку і регіональне розташування. Загальні проблеми трансформації білоруського суспільства розкрито у роботах О. Грінкевич, В. Дубнова, В. Карбалєвича, О. Кордуна, А. Панчишина, О. Чередниченко. О. Буховець та Д. Фурман вивчають сучасні політичні процеси у Білорусі через призму самосвідомості і самоусвідомлення громадян.

Чимало вчених на сьогоднішній день присвячують свої праці дослідженню ситуації в Казахстані. А. Грозін, В. Іванов аналізують взаємини в середині країни як боротьбу спадкоємців влади, політичні коливання напередодні чи під час виборів - як внутрішньокланові розподіли владних ресурсів. Проблемою міжетнічних взаємин у східному Казахстані цікавиться Ю.Гужвенко. Дослідження міжетнічних взаємин на пострадянському просторі набуває особливої ваги у зв'язку із зміною статусних позицій титульних і не титульних етносів колишніх республік, конструюванням нових ідентичностей. Етнічні проблеми актуалізувалися передусім в державах з поліетнічним складом населення і складною етносоціальною структурою. Питання захисту прав етнічних меншин виступає «козирною картою» у виборчих процесах цілого ряду республік.

Наявний стан розробки проблеми дозволяє констатувати, що науковці активно працюють над складовими дослідження, широко висвітлюються проблеми політичної трансформації, виборів в цілому, конституційні засади виборчого законодавства, діяльність неурядових організацій. В той же час залишається недостатньо розкритою роль виборів у процесі політичної трансформації, яку необхідно дослідити за допомогою нового методологічного комплексу, основу якого складає системний аналіз джерельної бази. Вказаний підхід потребує глибшої уваги і подальшого наукового розвитку.

У підрозділі 1.2. «Визначення основних категорій дослідження» розглядаються актуальні питання становлення і трансформацій пострадянських республік, формулюється понятійний апарат, а саме чітко окреслюються терміни і категорії, на яких ґрунтується дане дослідження. Термін «пострадянський простір» використаний відносно колишніх республік СРСР, сьогодні незалежних держав, на прикладі яких проводилось дослідження ролі виборів, процеси продовження президентських повноважень та укріплення вертикалі влади за допомогою формального чи неформального використання демократичних інститутів.

Для характеристики типу політичних режимів дисертант спирався на наукові висновки доктора політичних наук І.Воронова, який проводить порівняльний аналіз категорій «авторитарна» та «правова» держава. Займаючись проблемами правової держави як предмета політології, І. Воронов, дає найбільш точні і політологічно виважені визначення політичних режимів, якими автор послуговується у даному дослідженні. Отже, тоталітаризм і авторитаризм є політичними системами диктаторського типу, де панує необмежена влада. Це політичні режими, при яких влада сконцентрована в руках однієї людини, групи осіб, кліки або партії і відсутній будь-який контроль з боку тих, ким керують. Окрема група держав типологізована як авторитарні (Білорусь, Казахстан), ще одна як тоталітарні (Туркменістан, Узбекистан), і останню групу становлять суспільства, які змінили вид режиму за досліджуваний період. Варто зауважити, що жодну з запропонованих у роботі держав не можна в повній мірі означити як державу з демократичним режимом політичної влади, бо в кожній з них у більшій чи меншій мірі ігноруються чесні вибори, не гарантуються політичні свободи, не дотримуються права і свободи людини тощо.

Після розпаду СРСР у кожній з колишніх республік виникла легітимаційна ситуація, що вимагала від суспільства негайного вирішення найгостріших питань, а саме, правомірності отримання верхівкою владних повноважень. Варто зауважити, що під терміном «легітимаційна ситуація» розуміємо ситуацію політичної дійсності, що виникає в разі зменшення ступеня легітимності політичної еліти і характеризується появою нових можливостей для подальшої легітимації, зміною в системі цінностей та плітко-правових норм, оновленням політичної еліти, конкуренцією між формальними і неформальними політичними інститутами. Після 1990 року для кожної з досліджуваних держав легітимаційна ситуація повторювалась ще декілька разів, в залежності від періодичності виборів.

В дослідженні проаналізовані та уточнені поняття «політичний режим», «гібридні політичні режими». Конституції пострадянських держав закріплюють на законодавчому рівні форму державного правління (республіка), тоді як політичний режим встановлюється після переходу повноти влади до політичної сили, що отримала її легітимним шляхом, тобто внаслідок перемоги на виборах. Отже, використовуючи в дослідженні термін «політичний режим» розуміємо характеристику сучасної держави за принципом реалізації політичної влади. Для визначення нових типів політичного правління, що функціонують у пострадянських республіках і які неможливо класифікувати за допомогою полярних типологій (повністю авторитарні чи демократичні), застосовуватимемо термін «гібридні політичні режими» як спосіб функціонування політичної системи, який поєднує у собі певний набір демократичних процедур та інститутів з авторитарним стилем організації та функціонування цих інститутів, а також взаємодії між владою та громадянським суспільством.

У підрозділі 1.3. «Методологічні засади вивчення ролі виборів у пострадянських політичних трансформаціях» охарактеризовано комплекс наукових методів, які відрізняються рівнями охоплення досліджуваних явищ. На основі їх системного поєднання побудовано ряд концепцій щодо вивчення політичних трансформацій на пострадянському просторі.

Однин з поширених напрямів наукового дослідження дотримується теорії модернізації, вивчаючи пострадянські суспільства у контексті глобальних структурних змін (Р. Арон, С. Ліпсет). Відповідно, у науковій літературі, представленій вченими цього напрямку, будь-які трансформаційні зміни отримують характер модернізації. Отже, інститут виборів у даному контексті розглядається як необхідний механізм розгортання процесів демократизації, відкриття шляхів для глобалізації ринків, поширення інформаційного простору. При всіх видимих перевагах цієї теорії дослідження, необхідно зауважити, погоджуючись із висновками українських науковців О. Новакової, С. Бабенко, що трансформації пострадянського простору мають багатогранний характер, не вписуються у формулу «традиційне - модерне - постмодерне суспільство», їх розвиток має окремий, специфічний механізм, підпорядкований внутрішній логіці подій.

Найчастіше політологами у дослідженнях трансформаційних процесів використовуються позиції транзитивного підходу (А. Мельвіль, К. Росс). Вивчення в межах цього методологічного напрямку політичних та соціальних змін, починаючи від кінця 80-х рр. минулого століття, спирається на термін «посткомуністичні країни», під яким розуміються, в першу чергу, країни Центральної та Східної Європи. В дисертації обґрунтовано, що для дослідження політичних трансформацій у колишніх радянських республіках, доцільно використовувати термін «пострадянські держави», оскільки політичні зміни в даному регіоні мають значно глибший характер, ніж зміна режиму комуністичної партії, і спрямовані на сутнісні перетворення політичної системи, побудову незалежних національних держав. Вибори, з позиції транзитивного підходу, виконують чи не найважливішу роль, так як політичні перетворення є першочерговими та ініційованими політичною верхівкою.

Трансформаційний або динамічний підхід, на нашу думку, є найбільш виваженим і доцільним методом для вивчення перехідних суспільств, визначення ролі і місця інституту виборів в процесах структурних змін. Даний підхід дає змогу з'ясувати направленість трансформацій, прослідкувати зміни існуючого політичного порядку, вивчити нестійке функціонування основних структурних компонентів, прослідкувати становлення нових політичних інститутів, що випереджають модернізацію суспільства. В основі трансформаційного підходу знаходяться системно-структурний і його різновид структурно-функціональний, порівняльний (компаративний) методи. Для чіткого усвідомлення аспектів досліджуваної проблематики використано типологічний метод, який передбачає групування об'єктів у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак. Типологізація вимагає дотримання певних методологічних принципів: обов'язкове виділення тих якісних ознак, за якими здійснюється групування об'єктів та наявність достатнього фактичного матеріалу, який, власне, і дозволяє здійснювати типологізацію.

На основі концепції А. Пшеворського, який розглядає питання переходу держав після утвердження демократії «до міцної, консолідованої», тобто «справжньої, сутнісної» демократії, автор згрупував досліджувані держави з огляду на п'ять можливих варіантів трансформаційних змін. Визначено критерії, за якими здійснюється порівняння досліджуваних держав: історичні обставини прийняття незалежності та формування політичного інституту виборів; результати перших виборів президентів; зміни до виборчого законодавства, внесені шляхом референдумів та прийняттям нових конституцій; результати всіх наступних президентських виборів; участь опозиційних партій та громадських організацій у виборчому процесі; оцінки ОБСЄ та іншими міжнародними неурядовими організаціями стосовно прозорості виборчого процесу. Вказані критерії дають можливість типологізувати досліджувані республіки і провести компаративний аналіз.

Отже, на ґрунті аналізу специфіки методологічних підходів, з метою системного вивчення закономірностей політичних трансформацій пострадянських держав запропоновано методологічний інструментарій, який дозволив отримати теоретичні та практичні висновки щодо політичної динаміки, а також визначення можливих стратегій для встановлення консолідованої демократії у пострадянських державах.

У другому розділі «Особливості впливу виборчого процесу на політичну трансформацію в пострадянських державах» проведено компаративний аналіз обраних для дослідження держав. Показана варіативність політичних трансформацій на пострадянському просторі і наслідки, до яких вона призвела на сучасному етапі, а саме від найбільш наближених до демократичних ідеалів і до відверто авторитарних режимів.

У підрозділі 2.1. «Вибори як спосіб утвердження консолідованої демократії: Грузія, Україна, Киргизстан» з'ясовано, що внутрішні політичні зміни, які ведуть до демократичних перетворень, натрапляють на перешкоди, пов'язані з викривленням виборчого процесу.

Історичні обставини прийняття незалежності в досліджуваних державах одразу ж показують прагнення держав до демократії. У 1991 р. разом з Актом прийняття незалежності, Грузія ухвалила нову конституцію, Україна розпочала історію незалежності піднесенням демократичних сил, керманич Киргизстану А.Акаєв не був вихідцем із радянської номенклатури, а представляв наукову еліту, обравши за зразок політичну модель США. Перші вибори президентів у державах пройшли за демократичними стандартами, а порушення, що відзначали незалежні міжнародні спостерігачі, стосувалися швидше технічної сторони, ніж масової фальсифікації на користь котрогось із кандидатів.

Киргизстан першим прийняв конституцію 1993 р., змінивши її у 2006 р. на більш демократичну, де розширялись права парламенту, але 2007 р. знову повернулась попередня редакція. Проводячи аналогії, зауважимо, що до конституції України, прийнятої у 1996 р., зміни внесли у грудні 2004 р., політичний устрій з президентсько-парламентського змінився на парламентсько-президентський. Це могло б свідчити про поглиблення демократичних процесів, але досі відбувається дискусія провідних політичних сил щодо дієвості та доцільності проведених змін, формальна демократизація конституції та виборчої системи не призвела до відповідних прогресивних реформ в суспільно-політичній практиці нашої держави.

Специфікою середньоазіатської держави можемо пояснити перемоги А.Акаєва на наступних президентських виборах у 1995 і 2000 рр., хоча варто зазначити, що відсоток, який забезпечив перемогу діючому президенту, був значно нижчим ніж у сусідніх по регіону державах. Перемоги Л.Кучми на президентських виборах в Україні в 1994 і 1999 рр. завдячують, передусім, потужному використанню адмінресурсу та масовим маніпуляціям громадською думкою. Постійні військові конфлікти на території Грузії не дають можливості державі розвиватися в обраному напрямі. Вибори 2004 р. легітимізували владні повноваження М.Саакашвілі, який очолив «революцію троянд», що спалахнула як супротив фальсифікаціям парламентських виборів, «помаранчева революція» в Україні також підкреслила супротив громадян фальсифікаціям на президентських виборах і пройшла у мирний, ненасильницький спосіб.

Аналізуючи результати наступних президентських виборів, варто зауважити, що демократичний характер перемоги К. Бакієва на виборах 2009 р. викликає сумніви, так як засвідчені тиск на опозицію, усунення міжнародних спостерігачів та інші порушення. Вибори в Україні, навпаки, визнані міжнародними спостерігачами як такі, що відповідають демократичним стандартам.

Політична модернізація, обраних нами для порівняння держав, проходила у спробі різкого переходу - стрибка - із формально-інституціональної демократизації до сутнісної. Аналізуючи наслідки «кольорових революцій», можемо зробити висновок, що Грузія, Киргизстан, Україна опинились у так званій «мертвій зоні», періоді «стабільної нестабільності», а формування демократичної ідентифікації правлячої еліти так і не відбулося. Однак, зазначені держави зберігають об'єктивні підстави для подальшого розвитку демократичних процесів, активного співробітництва з неурядовими організаціями та забезпечення прозорості виборчих процесів.

У підрозділі 2.2. «Використання демократичних інституцій як перехідного стану: Білорусь, Казахстан, Росія» зазначається, що після розпаду СРСР тут утворились незалежні держави, які обрали демократичний шлях розвитку, однак не всі змогли впровадити його в життя і побудувати громадянське суспільство. Трансформація політичної системи проходить суперечливо, а прозорість і чесність виборів виступає індикатором демократичності політичного режиму.

Особливий варіант політичної трансформації демонструє Білорусь. Незалежність держави тут була отримана у 1991 р., а перші президентські вибори проводилися у 1994 р. (перші і єдині демократичні вибори), беззаперечну перемогу на яких отримав О. Лукашенко. Першим президентом РФ у 1990 р. з величезною перевагою було обрано Б.Єльцина, який втілював демократичні сподівання, у 1991 р. президентом Казахстану обрано Н. Назарбаєва. Підсумком перших років можемо вважати демократичну налаштованість Білорусі і РФ, тенденції до авторитаризму у Казахстані.

Конституція Білорусі була прийнята у березні 1994 р., а вже у 1995 р. були внесені зміни, за якими розширювались повноваження президента, зокрема право розпускати парламент, а за результатами референдуму жовтня 2004 р. знято обмеження на два терміни перебування на посаді президента. Президентські вибори 2001 р. в Білорусі і 1999р. в Казахстані засвідчили, що в ході передвиборної компанії і під час самих виборів було допущено відхилення від загальнодемократичних норм. У 1996 р. В Росії знову перемагає Б.Єльцин, а у 1999 р. посада переходить В.Путіну, якого обрано президентом у 2000 р. Зазначені витки виборчого циклу дають можливість констатувати укріплення вертикалі влади шляхом виборів, які проводяться, передусім, для легітимації існуючого режиму і не цілком відповідають демократичним стандартам.

19 березня 2006 р. відбулися вибори президента Республіки Білорусь, які були визнані міжнародними організаціями, як такі, що не відповідають зобов'язанням перед ОБСЄ по демократичних виборах. Президентські вибори в РФ 2004 р. - перемога В. Путіна і 2008 р. - Д. Медведєва свідчать про використання адмінресурсу і повного контролю над опозицією в середині держави. Чергові президентські вибори в Казахстані відбулися 2005 р. і хоча спостерігачі зробили висновки, що вибори не відповідали ряду міжнародних стандартів проведення вільних і справедливих виборів, все ж зауважили ряд заходів, що безумовно свідчать про бажання держави продовжити демократичні трансформації. Основною перешкодою для розвитку демократії в Казахстані є непрозорість і закритість еліти, а також жорсткі правила її формування. Еліта Казахстану неоднорідна і суперечлива, складається з двох великих сегментів: старої партійної номенклатури, котра зуміла адаптуватися до сучасних умов і освіченої молоді, котра свідомо вливається в стару еліту для вирішення власних економічних проблем.

Політичне управління в Росії переживає кризу і знаходиться в інтенсивному пошуку як концептуалізації своєї побудови, так і прикладних форм її реалізації. Декоративне використання процедурних демократичних атрибутів у Росії можна визначити як «керовану демократію». Мається на увазі, що влада (вищі ешелони державної бюрократії та представники олігархічного капіталу) повною мірою контролюють політичні процеси і здатні в разі потреби використовувати формальні демократичні процедури та інститути задля досягнення власних цілей. Передусім, мова про вибори, удаваний плюралізм у ЗМІ, функціонування інституцій парламентаризму тощо.

Таким чином, визначено, що в даних державах вибори використовуються радше для продовження, точніше легітимізації правління діючої влади. Такий варіант можливий за умови вибудованої чіткої вертикалі влади, яка знаходиться під контролем однієї людини (у даному випадку - президента), більш-менш стійкої економічної системи, стабільної політичної ситуації.

У підрозділі 2.3. ««Встановлення диктатури як результат політичної трансформації: Туркменістан, Узбекистан» визначено, що під час аналізу виборчих процесів у даних державах простежується здатність середньоазіатської політичної еліти підтримувати рівновагу між комплексом традиційно-культурних та політичних засад державної влади, здійснювати централізований вплив на політичні процеси.

Країни Середньої Азії почали відроджувати придушену роками радянської влади мусульманську ідентичність, утворюючи своєрідні політичні режими, але жодна з них не наважилась побудувати ісламську державу. Перші президентські вибори пройшли із властивим для сходу розмахом: президентом Туркменістану став С. Ніязов з підтримкою 98% голосів виборців, а Узбекистану І. Карімов - з 86%. Незважаючи на стрімке відродження мусульманської ідеології у середньоазіатських суспільствах, політичні еліти країн - колишні партійні керівники - не схвалюють ісламізацію своїх держав, намагаючись загальмувати цей процес. Він не вигідний для колишньої номенклатурної еліти, яка прагне зберегти свої керівні посади.

Після прийняття конституції Туркменістану у 1990 р., С. Ніязов знову провів президентські вибори отримавши на цей раз 99,5% голосів. І. Карімов вибрав інший шлях політичної трансформації, провівши референдум у 1995 р., за результатами якого продовжено строк перебування на посаді до 2000 р. 9 січня 2000 р. в Узбекистані пройшли президентські вибори, на яких переміг І. Карімов. Процес проведення та організації виборів був типовим для цього регіону: громадянам країни не було надано права демократичного вибору. Яскравою ілюстрацією є те, що декларовані „опозиціонери” самі публічно агітували за І. Карімова.

Проведене дослідження дозволило виявити тенденцію до штучного укріплення та персоніфікації президентської влади за допомогою формального використання інституту виборів та референдумів. 27 січня 2002 р в Узбекистані відбувся референдум щодо продовження повноважень президента І. Карімова з 5 до 7 років, раніше президент Туркменістану за допомогою референдуму забезпечив собі довічне місце глави держави. Аналіз всіх наступних змін, що вносились в конституції та проведення виборів, засвідчує, що питання спадковості влади і так званої «сильної руки» першочергові у внутрішній політиці практично всіх середньоазіатських держав. Використання мажоритарної системи кваліфікованої більшості на виборах президента в країнах Середньої Азії, дає змогу місцевій владі повністю контролювати результати голосування. Ця система сприяє утвердженню авторитарного, а подекуди і тоталітарного режимів, тоді як опозиція існує номінально і реально не впливає на політичні процеси.

У третьому розділі «Демократизація ролі політичних виборів у пострадянських державах» доводиться, що доля більшості пострадянських держав залежить не лише від внутрішнього вибору народу, але і від світової політичної кон'юнктури та процесів глобалізації. З часом зникає і саме поняття "пострадянського простору", характер і динаміка політичних процесів обумовлюють власний варіант розвитку в кожній з держав, а також перспективи та можливості його реалізації.

У підрозділі 3.1. «Удосконалення політико-правового забезпечення виборчого процесу» показано, що зміни стосовно покращення виборчого законодавства, рекомендовані міжнародними організаціями чи ініційовані в середині держави, необхідні за умови, якщо держава прагне зробити виборчий процес максимально прозорим і таким, який відповідає основним правам людини.

Обґрунтовано необхідність привести у відповідність з міжнародними стандартами національне виборче законодавство. Особливої уваги заслуговують положення, що регламентують права громадян (виборців). За певною кількістю виборців має бути закріплене право законодавчої ініціативи. Варто передбачити можливість затвердження, скасування чи внесення змін до законів на загальнодержавних референдумах, розширити можливості для здійснення безпосереднього народовладдя на місцевому рівні (через слухання, місцеві ініціативи та ін.).

Визначено важливість реалізації прав громадян щодо участі в мирних зборах і мітингах в період після дня голосування і до оголошення підсумків виборів. Будь-які обмеження в цьому відношенні є недемократичними, оскільки це є основним засобом висловлення мирного протесту і фундаментальним правом людини. Суттєві зауваження викликає введення двох видів голосування: електронного і паперового. Аналіз емпіричних даних та висновків експертів свідчить, що ці два види не можуть визнаватись як рівноцінні процедури волевиявлення громадян. Відповідно, рекомендується законодавчо визначитися у виборі одного з видів голосування і бажано віддати перевагу паперовому варіанту. Встановлений у більшості країн порядок голосування за відкріпними посвідченнями також викликає серйозні зауваження, тому що фактично залишається поза сферою спостереження і контролю.

Особлива увага зосереджена на необхідності удосконалення політико-правового забезпечення виборчого процесу під час президентські виборів в Україні. Закон України «Про вибори Президента України» набув чинності у серпні 2009 р., лише за п'ять місяців до призначених виборів. Суд визнав неконституційним положення, згідно з яким всі члени окружних виборчих комісій (ОВК) та дільничних виборчих комісій (ДВК) повинні проживати в межах відповідного територіального округу чи дільниці, а також положення, яке визначає перебування на консульському обліку громадян, що проживають чи перебувають за кордоном, обов'язковою умовою реалізації виборчого права на виборах Президента. Внаслідок цього рішення суду на розгляд Верховної Ради були винесені нові зміни до закону про вибори. Зміни були прийняті у першому читанні, але 2 грудня 2009 р. вони не пройшли друге читання. Таким чином, політико-правовою базою цих виборів залишається чинний закон із змінами, внесеними у серпні, без урахування тих положень, що були визнані неконституційними.

Політичний досвід пострадянських держав підтверджує, що одне з центральних місць у політичному процесі суспільств і держав, які стали на демократичний шлях розвитку, посідають проблеми створення виборчого законодавства, адекватного стану політичних відносин. Інститут політичних виборів сьогодні перебуває у стадії становлення, і тому таким важливим завданням є удосконалення політико-правового забезпечення виборчого процесу, який повинен розв'язати наступні завдання: якнайповніша реалізація волі громадян в основі виборчого законодавства; підвищення ефективності виборчого процесу; сприяння утвердженню партій у суспільстві і піднесення їх авторитету; структурування парламенту; сприяння політичній структуризації суспільства тощо.

У підрозділі 3.2. «Вплив громадсько-політичних організацій на виборчий процес» аналізується діяльність консолідованого громадського руху, що складається з окремих, не підпорядкованих одна одній, але взаємодіючих громадських організацій, які спрямовують енергію громадян на творчу діяльність i тим самим знижують соціальну напругу в суспільстві.

Автором показано, що основними напрямами активності громадсько-політичних організацій на сучасному етапі є організація та підтримка діяльності громадських приймалень, робота з молодими виборцями, співпраця з територіальними громадами, підтримка діяльності міжнародних спостерігачів, моніторинг передвиборної кампанії, проведення екзит-полів, спостереження за процесами голосування та підрахунку голосів, паралельний підрахунок голосів, поінформування та підвищення активності виборців, підготовка спостерігачів та членів комісій, ініціювання пропозицій з вдосконалення виборчого законодавства, спостереження за виборами в інших країнах, інформаційно-аналітична діяльність тощо. Особливого значення безпосередньо під час проведення виборів набуло залучення громадських організацій до участі в якості офіційних спостерігачів.