Безпековий вимір євроінтеграційної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Тема:

Безпековий вимір євроінтеграційної політики України

Сауляк Тарас Анатолійович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор Макаренко Євгенія Анатоліївна, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Ожеван Микола Андрійович, Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, головний науковий співробітник відділу досліджень інформаційного суспільства та інформаційних стратегій

кандидат політичних наук, доцент Бєлоусова Наталія Борисівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародної інформації

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Еволюція європейських інтеграційних процесів на початку ХХІ століття в умовах актуалізації проблем безпеки набула вагомого і до певної міри самодостатнього значення. Консолідація європейського простору в межах спільноти, що складається з 27 країн-членів ЄС, поставила на порядок денний питання про співвідношення внутрішніх аспектів європейської безпеки як сфери певних рішень і політичної практики ЄС та впливу цієї спільноти на формування безпеки в «зовнішньому» європейському просторі, який охоплюється концепцією «Ширшої Європи».

Міжнародний вплив ЄС не обмежується завданнями європейської стратегії спільної безпеки і оборони, він характеризується безпосередніми контактами з країнами європейської напівпериферії у формі реалізації регіональних стратегій та ініціатив, які істотно впливають на формування суспільно-економічних відносин і розвиток їхніх політичних систем.

Упродовж останнього десятиліття роль України у відносинах з ЄС та загальні перспективи її відносин з європейським інтеграційним центром належали до найбільш гострих тем публічної полеміки. Мета інтеграції України до ЄС, включаючи набуття в перспективі повноправного членства в цій спільноті, була визначена як зовнішньополітичний пріоритет ще в 1998 році й підтверджена в багатьох пізніших державних документах. Реалістичність досягнення цієї мети залежить від багатьох чинників, зокрема, стан і перспективи розвитку української економіки та суспільства, привабливість вступу України до ЄС для європейських політичних і економічних кіл, ролі України в новітній європейській системі та участі в загальноєвропейських процесах.

Наслідком нерезультативності політичного курсу, зорієнтованого на вступ України до НАТО як обов'язкової передумови на шляху до ЄС, стало проголошення й затвердження в 2010 р. позаблокової орієнтації держави, а основними принципами зовнішньої політики України було визначено прагматизм та економізацію, які мають сприяти реалізації стратегічних інтересів України у відносинах із зовнішніми партнерами. Корекція зовнішньополітичних пріоритетів супроводжувалася підтвердженням вагомості політики європейської інтеграції, яка залишається головним завданням української дипломатії. За цих обставин спостерігається змістовне та процедурне ускладнення загального контексту відносин між Україною та ЄС, оскільки, з одного боку, теперішній етап двосторонніх відносин включає низку напрямків, які стосуються двосторонніх переговорів про укладення нової Угоди про асоціацію, визначення параметрів зони вільної торгівлі, скорочення візових обмежень, взаємодію установ, до компетенції яких належать відносини в правоохоронній сфері; з другого боку, відносини з ЄС передбачають традиційний напрямок суспільної та соціально-економічної трансформації, яка вважається предметом спільного оцінювання (суспільний розвиток, сфера внутрішніх справ та громадянських свобод, впровадження норм європейського законодавства, вдосконалення економічного та фінансового регулювання, реформування соціальної сфери, тощо). Окремі напрями співробітництва становлять військово-політичні відносини та взаємодія в проведенні миротворчих, поліцейських та моніторингових місій, які регулюються угодами про потенційну можливість залучення України до операцій Сил швидкого реагування ЄС.

В європейській стратегічній культурі, що формується, політичним та економічним складникам безпеки надається більшої уваги, ніж традиційним компонентам, що становлять контекст «важкої безпеки», хоча на практиці сам цей поділ безпекових важелів на «важкі» та «легкі» елементи стає дедалі більш умовним. Відповідно набуває безпосередньої ваги потреба визначення характеру зобов'язань України у відносинах з ЄС на перспективу, а також з'ясування змісту проблематики безпеки в окремих сегментах двосторонньої взаємодії, таких, як політичний діалог, економічні відносини та безпека розвитку, відносини в енергетичній сфері, взаємодія у сфері внутрішніх справ, забезпечення громадянських свобод, в напрямках протидії організованій злочинності та корупції.

Після набуття чинності Лісабонського договору консолідовані відносини у межах простору безпеки в рамках ЄС визначаються спільними зобов'язаннями країн-членів та рішеннями керівних органів Союзу. У таких умовах пріоритетним завданням зміцнення зовнішньої безпеки України стає поточний аналіз тенденцій та міжнародної ситуації в широкому європейському просторі, відносини в якому безпосередньо визначають шляхи реалізації цілей зовнішньої політики України та її національних інтересів, включаючи гарантування безпеки розвитку. Адекватна оцінка міжнародної ситуації в Європі поза межами ЄС є об'єктивною передумовою досягнення основних зовнішньополітичних завдань щодо забезпечення участі України в подальших процесах європейської інтеграції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планової державної тематики відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: «Порівняльний вимір глобальних стратегій США, Росії, ЄС у контексті національних інтересів України» (номер державної реєстрації 0107U011797).

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає у політичному аналізі, визначенні, узагальненні та структуруванні основних безпекових аспектів і пріоритетів у відносинах між Україною та ЄС.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

· узагальнити сучасні теоретичні уявлення щодо змісту проблем безпеки в її інтегральному розумінні та визначити ступінь концептуальної розробленості проблеми;

· встановити спільні підходи та наявні суперечності з питань безпеки в межах політичного діалогу між Україною та ЄС;

· систематизувати основні розбіжності та суперечності в підходах України та ЄС з економічної та енергетичної проблематики, з'ясувати їх причини та можливості зближення позицій за умов гарантування принципово важливих інтересів України;

· конкретизувати параметри та перспективи діалогу в галузі юстиції, правосуддя та внутрішніх справ як гарантування безпеки демократичного розвитку та політичної відповідальності влади;

· виявити роль та співвідношення європейського та євроатлантичного чинників у формуванні відносин між Україною та ЄС, зокрема, впливу зовнішніх аспектів на розвиток двосторонньої співпраці, проаналізувати перспективи взаємодії у військовій та військово-політичній сферах;

· визначити основні пріоритети України в сфері внутрішньої та зовнішньої безпеки, досягнення яких може істотно вплинути на євроінтеграційну перспективу держави, а також на взаємодію з ЄС в широкому безпековому контексті.

Об'єктом дослідження є розвиток та еволюція відносин між Україною та ЄС в умовах європейської інтеграції.

Предметом дослідження є чинники безпекового характеру, які визначають інтереси України в реалізації євроінтеграційної політики або впливають на загальний перебіг формування відносин Україна - ЄС.

Методи дослідження. Враховуючи наскрізний характер основних форм діалогу між Україною та ЄС, які організаційно побудовані за принципом інституціональної ієрархії і мають, як правило, достатньо умовне функціональне розмежування, у дослідженні використовувалися загальнонаукові методи - системний, структурно-функціональний, порівняльний, інституційно-порівняльний; загальнологічні методи -прогностичного моделювання та факторного аналізу; спеціальні методи політології, зокрема, диференціації та інтеграції (узагальнення), які дозволяють виділити більш вузьку проблематику з загального, значно ширшого контексту діалогу Україна - ЄС, та створених у його рамках численних документів (спільних позицій, планів дій, стратегій і програм). Застосування структурно-функціонального методу дозволило простежити еволюцію політики ЄС щодо формування європейського простору безпеки та визначити основні елементи, що стосуються різних аспектів суспільної та економічної безпеки в невійськових напрямках відносин між Україною та ЄС; застосування порівняльного методу, методу факторного аналізу та моделювання дозволило чіткіше виявити мотивацію певних рішень та поведінки окремих акторів міжнародних відносин, а також сформулювати ієрархічну схему, яка визначає асиметричну роль різних чинників, які впливають на відносини між Україною та ЄС, включаючи невійськові та військово-політичні аспекти безпеки.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є системним дослідженням безпекового виміру євроінтеграційної політики України в умовах формування новітньої європейської системи міжнародних відносин.

Результати, які були одержані під час дослідження і визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

1. Визначено особливості еволюції та сучасного розуміння поняття «безпека» в застосуванні представниками різних наукових шкіл; сформульовано тезу про наявність сукупного або спільного інтересу як чинника, який становить основу консолідованої політики ЄС з різних функціональних напрямків.

2. Розроблено авторську концепцію, яка полягає в загальнополітичній та функціональній диференціації проблем безпеки у відносинах між Україною та ЄС, що уможливлює умовний поділ безпекової проблематики на декілька напрямків, які мають відмінне, неоднакове значення з погляду інтересів ЄС та України. До таких напрямків належать: безпека політичних систем (суспільні стандарти, політичні свободи, громадянські права); регіональна безпека та зовнішні гарантії безпеки України; економічна безпека (умови торгівлі); енергетична безпека (транзитний статус України); військове співробітництво, участь у локальних військових та поліцейських операціях; загальні проблеми європейської безпеки (контроль над озброєннями, участь у європейських проектах ПРО, нерозповсюдження зброї масового ураження).

3. З'ясовано змістовні причини, які впливають на практичне порозуміння між Україною та ЄС щодо взаємодії в сфері міжнародної та регіональної безпеки; визначено специфічні чинники, які випливають із різного розуміння пріоритетів та спрямовують формування інтересів ЄС та України; окреслено основні потенційні ускладнення та кризові сценарії, які можуть бути спричинені вимогами важливих зовнішніх партнерів України щодо корекції її зовнішньоекономічної політики. Доведено, що головною суперечністю європейської політики України є прагнення набуття у перспективі членства в ЄС та реалізація політики позаблокового статусу і обмеженої участі в економічних інтеграційних угрупованнях. На цій підставі критично переосмислено основні аргументи української сторони щодо намірів дістати чітку перспективу членства в ЄС; визначено та сформульовано пріоритетні питання, які в перспективі сприятимуть трансформуванню двосторонньої взаємодії від менш зобов'язуючих відносин партнерства до визнання та реалізації європейської інтеграційної перспективи України.

4. Проаналізовано пріоритети та принципові завдання взаємодії України з ЄС у сфері юстиції, правосуддя, внутрішніх справ, міграції та охорони кордонів; доведено, що, в разі технічного облаштування східних кордонів України та запровадження більш щільного прикордонного та міграційного контролю з боку України, ЄС почне розглядати її як реальну зовнішню межу розширення консолідованого європейського простору, що може зумовити посилення регламентних нормативів у відносинах з Росією та іншими країнами СНД.

5. Охарактеризовано спільні і відмінні елементи у ставленні та підходах України і ЄС до проблем європейської безпеки; проаналізовано основні аргументи учасників внутрішньої української політичної дискусії щодо вибору моделі зовнішньополітичної орієнтації та мотивації основних зовнішніх акторів, які проявилися в контексті розширення ЄС і НАТО; простежено роль найбільш впливових країн та інституцій ЄС, які впливають на співвідношення європейського та євроатлантичного напрямів багатосторонньої взаємодії.

6. Сформульовано потенційно можливі варіанти розвитку відносин між Україною та ЄС і визначено чинники, які можуть мати принципове значення для двосторонньої взаємодії у безпековій сфері.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з середини 1990-х рр. до початку 2011 р. з акцентом на період після 1998-1999 рр. В окремих випадках з метою ілюстрації розвитку певних політичних тенденцій, було розглянуто події, факти та концепції, пов'язані з попередніми історичними періодами. Основними віхами, що визначили початкові хронологічні межі політичних процесів, які стали предметом аналізу, були підписання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (1994 р.), ухвалення Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (1998 р.) та прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України (1999 р.).

Акцент на періоді після 1998 р. визначається постановкою політичним керівництвом України загальної мети європейської інтеграції як основного орієнтаційного чинника зовнішньої політики держави. Важливими подіями, які принципово вплинули на формування політики України щодо ЄС, стало ухвалення ЄС Концепції Європейської політики сусідства, розширення ЄС за рахунок країн Центральної і Східної Європи, переговори щодо проекту Угоди про асоціацію та ухвалення Плану дій щодо безвізового режиму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації конкретизують уявлення про параметри співпраці між Україною та ЄС з питань, що мають безпосереднє значення для безпеки держави та гарантування її інтересів у сферах політичного діалогу, економіки, енергетичного транзиту, внутрішніх справ та військово-політичного співробітництва. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади, міністерств та урядових агентств, політичних і громадських організацій. Опрацьовані в дисертації матеріали можуть також використовуватися в подальших наукових дослідженнях з проблем відносин між Україною та ЄС, при розробці та викладанні курсів з теорії та практики міжнародних відносин і зовнішньої політики, європейської інтеграції, спецкурсів з питань зовнішньої політики України у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи викладено у доповідях та виступах на наукових і науково-практичних конференціях: Восьмій Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Транснаціоналізація міжнародної економіки та пошук шляхів інноваційної співпраці» (Київ., 15 квітня 2008 р.); Всеукраїнській конференції молодих вчених «Новітні тенденції в зовнішній політиці великих держав» (Київ, 2 грудня 2009 р.); Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми зовнішньої політики України» (Чернівці, 19 листопада 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи» (Чернівці, 3 березня 2011 р.); Міжнародній конференції «Перспективи відносин України з США, РФ, ЄС і НАТО в посткризовому світі» (Київ, 4 березня 2011 p.); Другій Міжнародній конференції «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні концепції і практика» (Київ, 18 березня 2011 p.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 212 сторінок, з них обсяг основного тексту - 177 сторінок, список використаних джерел налічує 340 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» розглянуто основні теоретичні уявлення щодо поняття «безпека», що використовувалося та використовується в наукових та політичних дискусіях; простежено концептуальні підходи до безпекової проблематики в контексті аналізу основних проблем європейської безпеки; визначено спільні та відмінні погляди американських, європейських та російських дослідників, зокрема, Зб. Бжезинского, Б. Бьюзена, О. Вевера, Т. де Вільде, Дж. Гау, Дж. Гудбі, К. Дойча, Ш. Кея, Дж. Кеннана, Р. Купера, С. Лінн-Джонса, Н. Майєрса, Дж. Ная, Д. Сиджанські, А. Страуса, Т. Уїлборна, С. Уолта, Р. Ульмана, Л. Фрідмана, Р. Холбрука тощо на проблематику міжнародної і регіональної безпеки.

З огляду на різні підходи науковців до спеціальної термінології, у дисертаційній роботі поняття «безпека» включає елементи суспільної безпеки (стан дотримання прав і свобод, правоохоронна сфера, безпека суспільного устрою), економічної безпеки (забезпечення економічних потреб та рівня життя, стабільність розвитку, доступ до сучасних технологій), а також інші елементи безпеки, зокрема, зовнішньоекономічні, енергетичні, екологічні, зовнішньополітичні, міжнародно-політичні, військові та військово-політичні. Таке бачення відображає посилення уваги до невійськових методів досягнення політичних цілей, проте значно ускладнює розуміння способів досягнення конкретних цілей, які подаються у нерозчленованому, взаємопов'язаному вигляді, що потребує умовного розподілу проблематики на певні сегменти чи кластери.

Враховуючи нестабільність міжнародної системи та наявність численних конфліктних чинників, проблеми міжнародної безпеки закономірно посідають важливе місце в сучасних теоретичних пошуках і наукових дослідженнях. З одного боку, практика міжнародних відносин засвідчила прагнення політичних акторів до більш прозорих і ненасильницьких форм взаємодії, які зумовлюють уникнення силових методів реалізації національних інтересів окремих держав, з другого боку, розбіжності в політичних підходах та зовнішньополітичних уподобаннях спричиняють нестабільність та невизначеність системи міжнародної безпеки. Безпекові інтереси та відносини між державами в широкому європейському / трансатлантичному просторі більше стосуються підтримання регіональної стабільності та запобігання конфліктів, аніж свідчать про наявність спільних позицій та підходів. Саме цим пояснюється той факт, що різні автори вкладають у тлумачення параметрів та змісту поняття «безпека» різний зміст. Для європейської безпеки вагоме значення має окреслення просторових меж регіону, оскільки в регулюванні проблем регіональної безпеки беруть участь позарегіональні актори та трансрегіональні інституції.

У розділі запропоновано авторську періодизацію формування політики та стратегії ЄС у питаннях міжнародної безпеки, починаючи від пошуку загальних напрямків та форм співпраці наприкінці 1940-х рр. через нормативно-правове та інституційне визначення сфери безпекової та оборонної співпраці (1980-1990 рр.) до адаптації ЄБОП до реалій багатополярної міжнародної системи (у першому десятилітті ХХІ ст.).

Відзначено, що особливістю формування нової системи відносин у сфері європейської безпеки було її формування переважно на основі євроатлантичних інституцій, що виникли в період «холодної війни» та організаційно зміцнилися під час декількох фаз просторового розширення НАТО в 1999, 2003 та 2009 рр., однак без докорінних змін в їх структурі та характері завдань. Відзначено, що розбудова СПБО стала спробою ЄС реалізувати якісно нову, керовану форму міжнародної колективної військово-політичної діяльності, яка стала компонентом спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. Після етапу становлення (кінець 1990-х - початок 2000-х рр.) й дотепер СПБО перебуває в процесі трансформації, головний зміст якої становить узгодження інтересів держав-членів з наднаціональною інституційною природою ЄС та його стратегічними цілями.

У спектрі досліджень європейської проблематики в сучасній українській політичній науці проаналізовано науковий доробок вітчизняних фахівців, зокрема, Ю. Пахомова, Є. Камінського, М. Ожевана, Б. Парахонського, О. Литвиненка, А. Кудряченка, В. Копійки, В. Манжоли, О. Бодрука, В. Горбуліна, А. Ліпкана, С. Федонюка, Л. Чекаленко, С. Віднянського, А. Мартинова, В. Головченка, Б. Канцелярука, В. Константинова, Н. Бєлоусової, Д. Дубова, В. Петрова, І. Піляєва, І. Тодорова, С. Федуняка, О. Кравченка, В. Халаджі, Т. Авакяна, О. Семенюка, І. Жовкви, О. Пристайко, О. Шеретюк, К. Сотнікової, Д. Шпака та ін., вагомою рисою якого стало обґрунтування загальної необхідності інтеграції України в європейську спільноту, виходячи з об'єктивних обставин та особливостей міжнародного середовища. Більшість науковців підкреслювали необхідність встановлення тісних контактів між Україною та ЄС в політичній, економічній, соціальній, правовій, гуманітарній і культурній сферах, що розглядалося як чинник прискорення внутрішніх трансформацій, зміцнення незалежності та суверенітету держави. Відмова України від перспективи європейської інтеграції здебільшого тлумачиться як нехтування можливостями долучення до більш ефективної моделі політичного устрою та економічного менеджменту, що відзначено в проекті Стратегії національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється», підготовленому Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України в грудні 2010 р.

На основі аналізу європейських процесів у дослідженнях українських науковців були сформовані уявлення, які істотно вплинули на формування концептуального бачення політики України щодо ЄС, зокрема, на рівні державних владних структур, у формі політичних концепцій та стратегій інтеграції в європейсько-євроатлантичний простір. Варто відзначити, що останнім часом в європейських дослідженнях спостерігається згортання настроїв «євроромантизму», для яких характерне тлумачення євроінтеграційної політики України як копіювання досвіду центральноєвропейських країн, натомість помітно посилюється прагматичний підхід, що передбачає врахування різних чинників у формуванні зовнішньополітичного курсу України та відсутність близьких перспектив вступу до ЄС, які не передбачаються Європейською політикою сусідства.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що теоретичні положення щодо безпекового виміру євроінтеграційної політики України розкривають дихотомію політичного та безпекового чинників європейських інтеграційних процесів, які визначають цілі, засоби та методи політичної діяльності України та ЄС в умовах формування широкого європейського безпекового простору.

У другому розділі «Безпекові імперативи невійськового співробітництва України з ЄС» розглянуто загальні підходи та невійськові проблеми безпеки в рамках політичного діалогу між Україною та ЄС. Проаналізовано динаміку двосторонніх відносин з приводу визнання потенційної перспективи членства України в ЄС та з'ясовано концепт Європейської політики сусідства, оскільки в змістовному відношенні у 2002 - 2004 рр. відбулося умовне розмежування політики ЄС на «внутрішню» та «зовнішню» сфери, позначені поняттями «розширення» та «сусідства». Відтак, внутрішня сфера політичної взаємодії стосувалася підготовки до вступу та адаптації нових чи потенційних членів ЄС, а зовнішня сфера зводилася до встановлення відносин сусідства, яке супроводжувалося частковим скороченням торговельних відносин та посиленням візових обмежень. Зокрема, у відносинах з Україною керівні структури ЄС робили наголос на спільних заходах з метою запобігання кризам та для поглиблення взаємодії щодо торгівлі та передачі зброї, а також контролю над озброєннями. Водночас МЗС України продовжувало наполягати на визнанні за Україною особливого статусу, хоча б у межах ЄПС, який можна було б в перспективі розширити до статусу країни-кандидата.

Зазначено, що ухвалення Плану дій Україна - ЄС (2005 р.) та початок переговорів з проекту Угоди про асоціацію означали новий етап розвитку відносин на основі взаємних прав та зобов'язань. Відповідно до «Порядку денного асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію» (2009 р.) було ухвалено нову договірно-правову базу, яка має втілювати невійськові засади суспільної безпеки й сприяти «консолідації демократичних реформ, зокрема, реформі судової системи, повазі до верховенства права та прав людини, прозорості та демократичній відповідальності, боротьбі з корупцією, а також збільшенню участі громадян у публічному прийнятті рішень в Україні. Досягнення нової якості в відносинах між Україною та ЄС не обумовлює меж, які відокремлюють внутрішні справи України від сфери зовнішнього демократизаційного впливу, надання допомоги та контролю в питаннях внутрішнього реформування, адаптування законодавства України до гармонізованого законодавства ЄС. політичний економічний безпека україна

У розділі проаналізовано стан двосторонніх відносин в сфері економіки та енергетики, а також внутрішніх справ відповідно до Плану дій у сфері юстиції, свободи та безпеки. Зокрема, переговори про умови зони вільної торгівлі (ЗВТ) засвідчили, що українська сторона виступає проти встановлення асиметричної схеми торговельного режиму з ЄС, що зумовлює лише частковий доступ до програм технічної допомоги, які сприятимуть адаптації національної економіки до умов більш жорсткої конкуренції та скасування захисних бар'єрів, здатних зменшити вразливість внутрішнього ринку від кон'юнктурних коливань. Показано, що в безпекових інтересах України доцільно сформувати таку модель інтеграції, яка буде адаптованою до українських реалій та сприятиме збереженню присутності на традиційних ринках і розширенню доступу до нових. Відповідний комплекс завдань стосуватиметься гармонізації секторного законодавства в пріоритетних сферах, перегляду українських стандартів відповідно до міжнародних і європейських вимог, перегляду інституційних зобов'язань з метою уникнення концентрації функцій в межах єдиної регулюючої установи, встановлення відповідальності, пов'язаної з дефектною продукцією та загальною безпекою продукції спрощення процедур оцінки відповідності для промислової продукції, згідно з правилами і практикою ЄС, змін у системі ринкового нагляду з боку українських інституцій.

Враховуючи політичні міркування, а також позицію керівних органів ЄС, можна вважати цілком можливим завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію до кінця 2011 р. Доведено, що наслідки впровадження режиму вільної торгівлі з ЄС залежатимуть від ступеня міцності української економіки, наявності інвестиційних ресурсів, які матимуть у своєму розпорядженні різні галузі української економіки, а також можливості одночасного збереження умов вільної торгівлі з Росією та країнами СНД.

Іншим важливим напрямом, який стосується економічної безпеки, визначено транзитний статус України та комплекс енергетичних проблем, оскільки відносини України та ЄС у сфері енергетики регулюються Меморандумом між Україною та ЄС про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі (2005 р.), Договором до Європейської енергетичної Хартії, Протоколом про приєднання України до Енергетичного Співтовариства (2010 р.), дво- та багатосторонніми міжнародними договорами про співробітництво в енергетичній сфері. Зокрема, Меморандум про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі визнає спільним пріоритетом України та ЄС «поступове зближення енергетичної галузі України з внутрішнім енергоринком ЄС, маючи на меті, у кінцевому підсумку, інтеграцію до нього». З'ясовано, що й напрям реформування комплексу внутрішніх справ та правосуддя (юстиція, свобода та безпека) стосується загального стану внутрішнього державного управління та суспільних відносин, а загальною метою реформування системи внутрішнього управління передбачається перебудова суспільних відносин на засадах законності, прозорості та відповідальності.

Таким чином, аналіз безпекових імперативів невійськового співробітництва України та ЄС на сучасному етапі свідчить про суттєві відмінності концептуальних та прикладних підходів до позиціонування інтересів обох акторів у процесах європейської інтеграції, що зумовлюються відповідними зовнішньополітичними пріоритетами та різним рівнем політико-правових, економіко-енергетичних та суспільних трансформацій.

У третьому розділі «Український чинник у формуванні безпекового простору Європи» розглянуто особливості, взаємодоповнюваність та відмінності європейського та євроатлантичного напрямків багатосторонньої взаємодії, а також цілі, завдання та перспективи партнерства України з ЄС у військовій та військово-політичній сферах. Показано, що на проблеми європейської безпеки істотно впливають відносини між провідними акторами міжнародної системи, включаючи США, НАТО і Росію; відзначено, що зовнішньополітична стратегія України, не обмежуючись сприйняттям Європи як сфери відповідальності ЄС або НАТО, розглядає її як широкий простір, невід'ємною частиною якого є Росія та інші пострадянські країни. Водночас політика європейської інтеграції України передбачає активні взаємини з ключовими європейськими партнерами та інституціями.

Політичний аналіз воєнно-політичних компонентів європейської безпеки дозволив виділити такі ключові проблеми:

1) принципи та засади розвитку воєнно-політичного співробітництва;

2) розбудову механізмів воєнно-політичного співробітництва та демократичного контролю;

3) оптимізацію відносин між ключовими акторами воєнно-політичного співробітництва, і такі основні сфери відносин: воєнно-політичну, воєнно-стратегічну та військово-технічну. Зазначимо, що загалом воєнно-політичне співробітництво передбачає узгодження військових доктрин держав, цілей і напрямів їх військової політики, координацію і здійснення спільних заходів для підтримання міжнародної стабільності; воєнно-стратегічні аспекти взаємодії передбачають узгодження військових планів і напрямів будівництва збройних сил, координацію різних видів військової діяльності, узгодження засобів розвідки, взаємодії систем ПРО і ППО; військово-технічне співробітництво передбачає координацію військово-технічної політики, взаємний обмін озброєннями, спільні розробки ОВТ або розмежування видів зброї, вироблених державами, що співробітничають, спільні заходи для запобігання поширенню стратегічних і екологічно небезпечних технологій, можливість надання взаємної допомоги при здійсненні військової конверсії тощо. Реалізація Україною ролі суб'єкта європейської інтеграційної політики вимагає від політичного керівництва держави визначення чітких стратегічних орієнтирів в ситуації, що характеризується нерівномірним посиленням політичного, економічного та ресурсно-енергетичного суперництва. Ці критерії мають враховувати посилення «внутрішньої» воєнно-політичної складової діяльності ЄС.

З'ясовано, що безпекова стратегія ЄС реалізується засобами Спільної політики безпеки та оборони (СПБО), яка враховує поширення нових загроз, необхідність врегулювання локальних конфліктів, протидію міжнародній злочинності, а також передбачає узгодження та координацію оборонної політики ЄС і НАТО, яка зберігає значення принципового елемента євроатлантичної безпеки. Розвиток військової співпраці між Україною та ЄС істотно стримується гальмуванням переговорів щодо Угоди про асоціацію. При цьому, оскільки ЄС у відносинах з третіми країнами уникає необхідності брати на себе зобов'язання юридичного характеру, Брюссель вважає недоцільним створення спільного механізму щодо військово-технічного співробітництва (ВТС) з Україною. Проте ухвалений в 2009 р. чинний документ «Порядок денний асоціації Україна - ЄС» передбачає містке формулювання, що обумовлює «заохочення та сприяння безпосередньому співробітництву щодо конкретних заходів, спільно визначених сторонами, між відповідними установами України та агентствами СЗБП/СПБО.

До укладення та ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС військово-політична взаємодія регулюється проміжним двостороннім документом «Порядок денний асоціації Україна - ЄС» (2009 р.), який серед інших аспектів обумовлює «посилення конвергенції з регіональних та міжнародних питань, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій». Доведено, що пріоритетними цілями військового співробітництва між Україною та ЄС є розширення формату військово-політичного діалогу, допомога у фаховій підготовці українських військових, проведення спільних військових навчань і участь у миротворчих операціях тощо.

На основі дослідження зроблено висновок про те, що участь України в заходах СПБО зумовлює вдосконалення внутрішньої законодавчої бази, а також визначення реалістичного переліку завдань співпраці з урахуванням фінансових можливостей та умов міжнародної конкуренції, та запропоновано рекомендації щодо розробки низки конкретних механізмів, здатних забезпечити процес ефективної адаптації системи державного управління, суспільних інституцій, економіки та сектору безпеки до умов нової Угоди про асоціацію. Такий підхід передбачає: стабілізацію конституційно-правових відносин, прискорення впровадження засад і нормативних механізмів правової держави; реформування політико-правових умов діяльності органів юстиції, судочинства і внутрішніх справ; перегляд та вдосконалення загальних критеріїв оцінки євроінтеграційної складової в законодавстві та внутрішніх нормативних актах з урахуванням консолідованого розуміння безпеки як базового елемента моделі сталого розвитку та безпеки суспільства; розробку секторальних і галузевих планів адаптації економіки до умов зони вільної торгівлі з ЄС; чітке розмежування політичного діалогу та переговорів з торговельно-економічних питань; активізацію зусиль в рамках тристороннього діалогу з ЄС та Росією, спрямованих на забезпечення транзитного статусу України з урахуванням норм і правил європейської енергетичної стратегії; вдосконалення методів впливу на середовище європейської безпеки з метою зближення концептуальних підходів основних міжнародних акторів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей євроінтеграційної політики України та з'ясуванні основних пріоритетів взаємодії України і ЄС у сфері внутрішньої і зовнішньої безпеки.

Базовий аспект висновків побудований на наскрізному баченні наукової проблеми як комплексу внутрішніх і зовнішніх аспектів безпеки суспільства, до якої належать різні формалізовані складові. Суцільне чи консолідоване розуміння безпекових проблем політичними інституціями ЄС визначається структурною складністю ЄС, який тривалий час функціонував у декількох форматах - спільний ринок, міжнародні організації та міждержавний союз. Інституціональна консолідація ЄС після 2009 р. перетворює цей союз на більш інтегроване об'єднання, водночас залишаючи його членам істотний простір для ухвалення автономних рішень у питаннях, які не включено до компетенції ЄС за новою версією Договору про Європейський Союз. Набуття чинності Лісабонським договором визначає прискорення інституціональної консолідації ЄС, який перетворюється на більш керовану міждержавну структуру, що набуває чіткої внутрішньої та зовнішньої суб'єктності.

На тлі очевидних успіхів внутрішньої реорганізації, формування спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС має уповільнений характер, проте і в цій сфері помітні зміни, які можна вважати більш-менш визначеними. Керівні інституції ЄС та окремі країни-члени чітко розрізняють внутрішній простір безпеки в межах ЄС і політику розширення, та зовнішній простір, який концептуально охоплюється доволі розмитим поняттям «Ширша Європа». В сенсі реагування на зовнішні кризи та процеси більшість країн ЄС дотримуються курсу на збереження НАТО як інституції, покликаної гарантувати спільне глобальне домінування США та ЄС, проте заперечують вступ до НАТО країн, розташованих в інших регіонах, окрім Європи. З точки зору перспектив можна очікувати на істотне посилення військово-політичної складової ЄС, який за умов скорочення прямої військової присутності США в Європі буде поступово посилювати свій безпосередній вплив у регіоні. Показово, що формування європейської політики безпеки в довколишньому географічному просторі близьке до теоретичної схеми створення «комплексів безпеки», до яких можуть долучатися сусідні країни в рамках Європейської політики сусідства.

З погляду євроінтеграційних перспектив України та поточного планування її політичного курсу основна суперечність полягає в обмеженості прямих можливостей залучення до європейського «внутрішнього простору» (в межах ЄС та країн-кандидатів), що унеможливлює участь у програмах та діяльності європейських інституцій. Зокрема, невизначеність статусу України в європейських інтеграційних процесах має безпосередній вплив на потенційні можливості вступу до ЄС, що простежується в чинних політичних документах, укладених з ЄС. Для України принципове значення має адаптація умов торгівлі до теперішнього стану української економіки, створення сприятливих умов для основних товарних груп українського експорту, гарантування транзитного статусу держави та розвиток транзитних можливостей, лібералізація умов пересування для громадян та скасування візового режиму, широке залучення оборонного комплексу України до європейських програм та програм Спільної політики безпеки та оборони з використанням можливостей фінансування спільних заходів.

Визнаючи нереалістичним інтеграційний сценарій у відносинах між Україною та ЄС, вважаємо за доцільне визначення пріоритетним конвергентний сценарій відносин України з ЄС. Особливість такого підходу полягає в чіткому функціональному та галузевому розмежуванні різних аспектів взаємовідносин, включаючи їх поділ на пріоритетні, важливі та відносно другорядні напрямки. При виборі інтеграційних інструментів за пріоритетними напрямками мають враховуватися чіткі межі компромісу, які відповідають інтересам української держави. За будь-яких інших обставин перспективи двосторонніх відносин визначатимуться станом внутрішнього розвитку України, внутрішньополітичною стабільністю, конкурентоспроможністю та ефективністю економіки, які характеризують загальний стан національної безпеки держави.

В економічних відносинах між Україною та ЄС присутні як елементи спільних інтересів, включаючи взаємодоповнюваність економік та можливість одержання переваг внаслідок розширення торговельних зв'язків, так і чинники конкуренції та прагнення до набуття системних і комерційних переваг. Найбільш загрозливим чинником для України, який стосується економічної безпеки, можна вважати відсутність прямої згоди європейських інституцій визнати необхідність довготермінового використання української ГТС як основного каналу транзиту газу до країн ЄС. Така невизначеність пояснюється зацікавленістю керівних структур ЄС та європейських споживачів у зменшенні ціни на російський газ, конкуренцією планів прокладення нафтопроводу Nabucco та «Південного потоку», впливом інтересів «Газпрому» на позицію енергетичних компаній у країнах ЄС. Перелічені аргументи визначають потребу в концептуальному уточненні пріоритетів та поточних завдань взаємодії між Україною та ЄС у широкому контексті безпеки.

Концептуальний аспект висновків стосується уточнення підходів до формування політики європейської інтеграції України у сфері безпеки. Авторська концепція дослідження, яка полягає в необхідності функціональної диференціації проблем безпеки у відносинах між Україною та ЄС, пропонує врахування наступних чинників:

1. При формуванні політики європейської інтеграції України доцільно враховувати аспекти, які безпосередньо стосуються специфіки сприйняття проблем безпеки політичними колами країн ЄС. До них належать «наскрізне» розуміння «простору безпеки» ЄС як сфери гарантування безпеки суспільства (соцієтальна безпека) та організаційно закріплений поділ проблем європейської безпеки на внутрішні, які визначаються безпосередньою компетенцією керівних органів ЄС та сферою дії європейського права, та зовнішні, які мають подвійне тлумачення. «Зовнішній» простір безпеки вважається, з одного боку, простором конструктивного моделюючого впливу в межах Європейської політики сусідства, а з другого - сферою стриманого суперництва та нетривких компромісів, які переважно стосуються відносин з Росією чи позначені конкуренцією за контроль над ресурсами та транспортними і транзитними шляхами в межах «південного енергетичного коридору».

2. У контексті аналізу формування безпекової політики України потрібна певна диференціація проблем безпеки у відносинах між Україною та ЄС, що передбачає умовний поділ безпекової проблематики на декілька напрямків, які мають відмінне чи неоднакове значення з точки зору інтересів ЄС та України.

Відносини між Україною та ЄС характеризуються такими суперечностями, як: суперечності між задекларованими в спільних політичних документах намірами щодо внутрішнього реформування, адаптації, трансформації та реальними можливостями економічної системи, настроями суспільства та суб'єктивними уподобаннями правлячих політичних кіл; чинники прямої економічної конкуренції у відносинах, пов'язаних з визначенням умов торгівлі та економічного регулювання, а також неготовністю владних інституцій України здійснювати масштабні заходи щодо реформування регуляторної системи та перегляд принципів функціонування системи державного управління в господарській сфері; чинники, які впливають на розвиток енергетичного діалогу; конкуренцію основних партійно-політичних угруповань в європейській політичній системі, до якої різною мірою інтегровані політичні партії України і яка впливає на формування позицій європейських політиків, що призводить до часткового перенесення українських внутрішньополітичних суперечностей на загальноєвропейський рівень.

3. До основних змістовних причин, які перешкоджають досягненню тривкого узгодження підходів та практичного порозуміння між Україною та ЄС щодо взаємодії в сфері міжнародної та регіональної безпеки, належить невизначеність статусу України у відносинах з ЄС на перспективу. Протиріччя між прагненням набуття членства в ЄС та поточною вимогою планувати політику виходячи з позаблокового статусу держави і відносно обмеженої участі в економічних інтеграційних угрупованнях залишається головною проблемою європейської політики України. Водночас перспектива укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ставить істотний виклик перед державою та суспільством, оскільки передбачатиме системну корекцію безпекових уявлень як щодо внутрішнього управління та розвитку, так і у зовнішній сфері. У сфері внутрішнього управління укладення угоди потребуватиме забезпечення ефективності та прозорості функціонування владних інституцій, а у сфері зовнішньої політики - передбачає спроможність держави впливати на стан європейської безпеки та ефективну реалізацію міжнародної суб'єктності України на засадах національних інтересів та за умов дотримання збалансованої системи національної безпеки. Такий підхід передбачає здійснення прагматичної зовнішньої політики, зорієнтованої на пріоритет економічних чинників та використання потенціалу міжнародної кооперації в передових високотехнологічних галузях економіки, а виважене міжнародно-політичне позиціонування має гарантувати підтвердження й збереження транзитного статусу держави та розвиток відповідних інфраструктурних проектів, включаючи модернізацію української ГТС, добудову та використання нафтопроводу Одеса-Броди, координацію транзитних товарних потоків з основними партнерами в ЄС та на пострадянському просторі.

4. Враховуючи відсутність інших привабливих інтеграційних альтернатив, підготовка до створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС потребує максимальної уваги та зовнішньополітичної діяльності, спрямованої на лібералізацію торговельного режиму з ЄС, розширення ринкового простору України з іншими партнерами, залучення інвестиційних капіталів, зацікавлених у виробництві товарів для подальшого просування на ринки країн ЄС та країн СНД.

Попри договірний характер умов створення ЗВТ з ЄС, які стосуються квот і перехідних періодів, її функціонування потребує прискореної адаптації українського законодавства до стандартів та вимог ЄС, проведення структурних реформ та максимального використання досвіду країн ЦСЄ, які пройшли процес адаптації на етапі вступу до ЄС. З метою уникнення внутрішніх дисбалансів та скорочення ВВП внаслідок конкуренції з боку європейських товаровиробників, основна увага має приділятися підготовці суб'єктів внутрішнього ринку до нових умов конкуренції з урахуванням різної чутливості товарних груп до ринку.

5. Принципові завдання взаємодії з ЄС у сфері юстиції, правосуддя та внутрішніх справ визначають потребу в істотному реформуванні сектору безпеки, який стосується насамперед внутрішніх справ, інтегрованого управління кордонами та інших аспектів соцієтальної безпеки. Відповідно до проголошених державним керівництвом цілей, головним пріоритетом у цьому напрямі є виконання положень Плану дій з лібералізації візового режиму. Безвізовий діалог між Україною та ЄС передбачає довгострокову мету щодо повної лібералізації візового режиму з боку ЄС за умов дотримання вимог впорядкованого та безпечного руху осіб. Виконання передбачених планом масштабних завдань зумовлює подолання асинхронності та досягнення високого рівня координації дій у реформуванні внутрішніх складових сектору безпеки, включаючи безпеку збереження і використання персональних даних (документів та біометричної інформації), протидію нелегальній міграції та реадмісію, громадський порядок і безпеку, зовнішні зносини та фундаментальні права. Ці вимоги, зокрема, стосуються схвалення всеохоплюючої стратегії боротьби з організованою злочинністю; ухвалення законодавства про запобігання і боротьбу з корупцією, створення єдиного та незалежного антикорупційного органу; посилення координації та обміну інформацією між органами державної влади, відповідальними за боротьбу з корупцією; схвалення національної стратегії протидії та боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму; прийняття закону про запобігання фінансуванню тероризму; схвалення національної стратегічної програми щодо боротьби з наркотиками, імплементацію законодавства про конфіскацію активів, отриманих злочинним шляхом.

6. У своєму ставленні до проблем європейської безпеки ЄС виходить з необхідності створення безпечного зовнішнього середовища, яке має забезпечити вигідні умови для внутрішнього суспільного розвитку спільноти. Розвиток Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) передбачає можливість реагування на виклики та загрози без прямого залучення політико-оборонного механізму НАТО. Основні розбіжності у ставленні та підходах України і ЄС до проблем європейської безпеки визначаються наявністю розгалужених зв'язків України з Росією та іншими пострадянськими державами, оскільки за цих обставин основним вектором політики України щодо європейської безпеки залишається пом'якшення суперечностей між основними європейськими акторами: насамперед, це стосується відносин між ЄС та Росією та процесів у чорноморсько-каспійському субрегіоні. Застосування відповідних інструментів, включаючи співпрацю з ЄС, НАТО та Росією і активізацію діяльності міжнародних організацій, має забезпечити українській дипломатії спроможність активно впливати на багатосторонній діалог з проблем безпеки, формувати потрібний клімат і визначати вимоги до співпраці, сприяти утвердженню правил гри, які виключають конфронтаційні сценарії поведінки та авантюрні способи вирішення проблем, тому важливим вбачається формування клімату взаємної довіри на основі визначення спільних інтересів та підходів. Потребує подальшого уточнення та розвитку концепція позаблокового статусу України, який має визначати ставлення та способи реагування держави в різних ситуаціях.

7. Потенційно можливі варіанти розвитку відносин між Україною та ЄС визначаються темпами та характером внутрішнього реформування та станом української економіки, що передбачає секторальний підхід до основних сфер співпраці, включаючи політичний діалог, умови торгівлі, стандартизацію продукції, енергетику, військово-політичні відносини. На відміну від практики попередніх років, коли планування інтеграційних заходів мало суто декларативний та максималістський характер і не супроводжувалося створенням відповідних механізмів, визначення безпекових завдань та адаптаційних нововведень має бути співмірним з реальними можливостями держави та підпорядковуватися відповідним пріоритетам. У сфері економіки до них належать адаптація господарства до загострення умов конкуренції на внутрішньому ринку та впровадження ефективних механізмів ринкового та нормативного регулювання; в енергетичній сфері залишається невирішеною проблема досягнення тристоронньої угоди за участю ЄС та Росії щодо довготермінового використання транзитних можливостей України; стосовно участі України в заходах СПБО потрібне вдосконалення внутрішньої законодавчої бази про участь в багатонаціональних військових формуваннях високого ступеня готовності, а також визначення реалістичного переліку завдань співпраці з урахуванням бюджетних можливостей та умов міжнародної конкуренції.