Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІРИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

СПІВАК Віктор Миколайович

Київ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед усіх соціокультурних процесів, які відбуваються у сучасному світі, найважливіше місце посідає феномен глобалізації. З ним пов'язуються фундаментальні зміни і трансформації в економічній, політичній, соціальній та інших сферах життя. Не маючи єдиного розуміння сутності глобалізації, науковці тлумачать її і як соціальний процес, і як стан суспільства, і як систему взаємовідносин або чергову стадію соціально-політичного розвитку, а то й як міф. При цьому головними вимірами глобалізації здебільшого визначаються екологічний, культурний, комунікаційний, економічний, політичний.

Широкі соціальні, політичні, економічні, культурні дискурси з питань генези цього явища та його концептуалізації, динаміки, соціально-економічних наслідків, значення для державної влади, вектора цивілізаційного розвитку тощо уможливили вирізнення трьох великих теоретичних шкіл: гіперглобалістів, скептиків, трансформаціоністів. Серед відомих парадигм, які визначають подальший розвиток людства, поступово сформувалися: «межа зростання» (А. Печчеї), «сталий розвиток» (Л. Браун), «універсальний еволюціонізм» (Н. Мойсеєв), «мітоз біосфер» (М. Нельсон), «контрольований глобальний розвиток» (Д. Гвішиані), «світ-системний аналіз» (І. Валерстайн). У процесі наукових досліджень глобалізації сформувалися економічний, геополітичний, соціологічний, екологічний, політологічний, культурологічний, цивілізаційний підходи. Водночас це не вирішило проблеми умовного поділу світу на глобалістів і антиглобалістів. Різні підходи до розуміння даної проблематики не роблять процес глобалізації простішим чи гармонійнішим. Навпаки, питання сутності глобалізації, її характеру і значення, з наукової точки зору, є настільки неоднозначними, що окремі дослідники відзначають навіть існування багатьох чи декількох «глобалізацій», які приховуються за одним поняттям, дедалі частіше залишаючи поза увагою сутність цього феномена.

Особливо актуалізується питання щодо політико-правових та соціокультурних вимірів глобалізації для постсоціалістичних держав, у тому числі України. Кардинальні трансформаційні процеси в політичній та економічній системах та формування громадянського суспільства, з одного боку, і глобальні трансформаційні перетворення - з іншого значно ускладнюють процес формування як внутрішніх, так і зовнішньополітичних векторів руху держави.

Процес глобалізації впливає і змінює всі інститути і сфери діяльності людини, до того ж такі зміни відбуваються несинхронно. Він характеризується не лише ознаками універсалізації і фрагментації суспільних відносин, а й розвитком протилежних тенденцій однополярності й багатополярності, зіткнень і примирень, інтеграції і дезінтеграції, суверенізації і десуверенізації тощо. Глобалізація перебуває нині на початковому етапі переходу від неоліберального типу (лінійна глобалізація) до нового, вищого за своїм потенціалом типу розвитку, синергетичного (нелінійна глобалізація). Становлення глобального нелінійного світу ґрунтується не лише на процесах організації «зверху», а й самоорганізації «знизу». Це потребує зміни підходів у дослідженні глобальних процесів. В умовах розвитку нелінійної глобалізації лише системно-синергетичний підхід у дослідженні складних глобалізаційних процесів може розкрити їх сутність, зберегти різноманітність, чіткіше виокремити переваги і скористатися можливостями глобалізації. Насамперед це сприятиме усвідомленню того, що глобальним є не лише світ, а й людина.

Актуальність обраної теми, окрім суто науково-теоретичного аспекта, обумовлена й політико-практичною проблематикою.

Політика дедалі більше набуває цінності в сенсі глобальності й стає виміром не лише сучасного, а й майбутнього. Відкривається новий, заснований на інших пріоритетах етап її розвитку. В центрі уваги світобачення постійно перебувають політичні проблеми, пов'язані з усталеними уявленнями про національну державність і суверенітет, громадянське суспільство, представництво інтересів і демократичні процедури. Посилення актуальності політичного ефекту в умовах цілісності світу дає підстави говорити про необхідність фундаментальних досліджень політологічного напряму як найбільш плюралістичного і здатного до комплексного відтворення картини політичної системи майбутнього світоустрою.

У глобальному діалозі цивілізацій політичне партнерство ускладнене соціокультурною проблематикою. Тому потреба виокремлення політико-правового і соціокультурного вимірів глобалізації зумовлена необхідністю вироблення основи для утвердження реальної політичної стабільності в умовах глобального багатополярного світу, ефективної протидії глобальним викликам і загрозам, формування цінностей майбутньої цивілізації.

Питанням сутності сучасних глобальних трансформацій присвячені праці І. Алєксєєнко, Є. Андроса, Т. Андрущенко, Г. Аніліоніса, А. Арсеєнка, В. Беренса, В. Буянова, С. Вовканича, І. Воронова, Д. Гелда, Д. Голдблатта, Б. Дікона, В. Журавльова, Н. Зотової, В. Іноземцева, І. Кресіної, М. Косолапова, В. Кувалдіна, С. Леша, Е. МакГрю, Д. Медоуза, В. Михайлова, Д. Мусієнка, О. Неклесси, Дж. Перратона, А. Печчеї, Й. Рендерса, Р. Робертсона, Дж. Сороса, Дж. Стігліца, В. Толстих, С. Удовика, М. Фезерстоуна, О. Чумакова, Ю. Яковця та ін. У дослідженнях зарубіжних та вітчизняних науковців глобалізація переважно розглядається як цілісне явище соціальної еволюції.

Осмислення тенденцій регіоналізації як зворотнього процесу глобалізації, особливостей трансформаційного розвитку націй-держав та збереження їх ролі на світовій арені при змінності інститутів, ролі культури та цивілізаційного поділу сучасного світу дістало відображення у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників і є найбільш перспективним у сенсі їх подальшої розробки. Їх розвивають О. Антонюк, В. Бабкін, У. Бек, О. Білорус, В. Геєць, Г. Дашутін, Гж. Колодко, Е. Кочетов, С. Кримський, В. Кувалдін, М. Михальченко, С. Павленко, В. Смолянюк, С. Хантінгтон, В. Шейко, М. Шепєлєв та ін.

Наукову позицію щодо глобалізації як ініційованого і керованого Заходом процесу, що ставить людство перед якісно новими, справді глобальними проблемами, в тій чи іншій площині опрацьовують А. Адамишин, Е. Азорянц, Ж. Атталі, Є. Бажанов, З. Бжезинський, А. Вебер, М. Грек, М. Делягін, О. Єрмолаєв, А. Зінов'єв, М. Лебедєва, Г.-П. Мартін, О. Панарін, С. Рудаков, А. Уткін, М. Чешков, Х. Шуман та ін.

Теоретичні розробки щодо композиції, взаємодії і трансформації цивілізаційних систем, регіонального аналізу цивілізаційної структури сучасного світу, особливостей розвитку традиційних цивілізацій представлені вітчизняними вченими М. Головатим, Л. Губерським, В. Копійкою, Ю. Павленком, Ю. Пахомовим, О. Плотніковим, С. Сіденко, О. Шевчуком та ін.

Українські вчені здійснюють дослідження глобальних проблем у межах напрямів, що склалися у вітчизняній політичній думці. Так, економічна проблематика трансформаційного розвитку ґрунтовно опрацьована І. Вітром, Д. Лук'яненком, В. Новицьким, М. Павловським, В. Сіденком, О. Сараною, О. Швиданенком та ін. Чимало науковців логічно пов'язують зазначену тематику з етапом переходу до сталого розвитку, місцем і роллю в цьому процесі України. Серед них В. Вовк, Б. Гаврилишин, К. Дергачова, М. Згуровський, О. Картунов, О. Кіндратець, С. Ніколаєнко, В. Трегубчук.

В умовах глобальних трансформацій залишається актуальною і набуває нового звучання проблема становлення громадянського суспільства в Україні, осмислення особливостей його формування, тенденцій та перспектив розвитку. Серед вітчизняних дослідників, які останнім часом активно досліджують дану проблематику, О. Бабкіна, М. Баймуратов, Р. Балабан, В. Бебик, В. Безродна, В. Вовк, Л. Гаєвська, Ю. Ганжуров, В. Горбатенко, Л. Горенко-Баранівська, О. Долженков, В. Котигоренко, Л. Лойко, І. Оніщенко, Ф. Рудич, О. Соснін, Л. Токар, В. Халамендик, Р. Черноног, Ю. Якименко та ін.

Проблемні аспекти юридичної науки щодо ролі права та шляхів вироблення правової політики, яка в умовах глобалізації мала б реалізовуватися однаковими засобами, базуватися на єдиних пріоритетах, досліджують І. Білас, Ю. Волошин, О. Гріненко, О. Кресін, Н. Крестовська, В. Муравйов, М. Савчин, О. Скрипнюк, І. Сліденко, О. Толкачова, С. Шевчук, Ю. Шемшученко та ін.

Отже, незважаючи на певний інтерес дослідників до означеної наукової проблеми, рівень її теоретичного осмислення слід визнати недостатнім. У вітчизняній політичній науці поки що бракує комплексних наукових досліджень політико-правового та соціокультурного вимірів глобалізації. Усе це і зумовило актуальність, мету, завдання, предмет, об'єкт дисертаційного дослідження, його логіку і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідних тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Політико-правові проблеми адміністративно-територіальної реформи в Україні» (РК 0106 U 012122), «Правові засади державної етнонаціональної політики в Україні» (РК 0108 U 0103354) і завершена в повному обсязі. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 9 лютого 2010 р. (протокол № 3).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз змісту та значення політико-правового і соціокультурного вимірів глобалізації.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- систематизувати сучасні наукові підходи до дослідження феномена глобалізації у зарубіжній та вітчизняній політико-правовій думці;

- визначити зміст понять «глобалізація», «глобалізм», «універсалізм» тощо у системі категоріальних складових політичної глобалізації;

- дослідити сутність і визначити евристичний потенціал політико-правового та соціокультурного вимірів глобалізації;

- здійснити аналіз впливу глобалізаційних процесів на політико-правову сферу, зміну параметрів державного суверенітету, роль права і держави у регулюванні суспільних відносин;

- дослідити процес трансформації соціальних інститутів у системі глобалізаційних процесів;

- концептуалізувати зміни і трансформації базових суспільно-політичних цінностей на етапі становлення цілісної світосистеми;

Об'єктом дослідження є глобалізація як загальносвітовий процес трансформації політичних та соціокультурних інститутів.

Предметом дослідження є політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних політологічних методів. Діалектичний метод дав змогу розкрити єдність і суперечливість процесу глобалізації як об'єктивного процесу розвитку людства. Застосування системно-синергетичного підходу уможливило виявлення взаємозв'язку та взаємозалежності різноманітних вимірів глобалізації, дало змогу дійти висновку про те, що недооцінка окремих із них призводить до посилення існуючих та виникнення нових глобальних викликів, що дослідження політичних інститутів і процесів виявляє нелінійні, суперечливі, взаємовиключні тенденції і закономірності їх розвитку, нові парадигми їх осмислення. Аксіологічний підхід уможливив формулювання нової концептуальної позиції: у співвідношенні глобального і локального, універсалізації і фрагментації рухливий баланс виявляє потужний потенціал неекономічної, постматеріальної складової - гуманітарної, соціокультурної. Структурно-функціональний метод дослідження дав змогу розглянути глобалізацію як складний феномен, визначити глобальні впливи на політичні системи, основою яких є держави, виявити трансформацію функцій держав в умовах глобального світу.

У роботі використовуються також елементи кількісного та якісного аналізу, інтерпретаційного та біхевіористського підходів. Для забезпечення об'єктивної оцінки політичних процесів в умовах глобалізації застосовувався логіко-конструктивний аналіз різних матеріалів і джерел, індуктивний і дедуктивний методи. Це забезпечило комплексний підхід до дослідження феномена глобалізації, виявлення динаміки глобальних змін, осмислення культурно-цивілізаційних процесів. Визначити значення соціокультурного виміру глобалізації дав можливість метод інтернет-опитування населення, компаративний аналіз - порівняти різні підходи і парадигми наукових шкіл щодо перспектив взаємозалежного світу, визначити тенденції розвитку політичних інститутів та процесів.

Робота ґрунтується на критично-конструктивному аналізі, що передбачає об'єктивність та історизм, органічну єдність теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, універсального і фрагментарного підходів. Комплексне застосування системного, логічного, історичного та інституціонального методів дало змогу розглянути як лінійні, так і нелінійні явища та процеси глобальності. Важливим засобом наукової аргументації стала соціологічна інформація провідних соціологічних служб України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим у вітчизняній політичній науці системним дослідженням, у якому концептуалізовано політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації у контексті цивілізаційного розвитку.

У межах здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, зокрема:

вперше:

- систематизовано концептуальні наукові підходи вітчизняних учених до дослідження глобалізаційних процесів, які не лише сформувалися і розвиваються у форматі традиційних світових шкіл і парадигм, а й здатні впливати на процеси формування глобальної суспільної свідомості, культури, на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики України в умовах становлення цілісної світосистеми; формують системний, комплексний підхід до сприйняття глобальних проблем і розглядають їх в процесі глобальних трансформацій; визначають пріоритетність вирішення антропогенних проблем, інтелектуалізації розвитку;

- обґрунтовано визначення змісту глобалізації як процесу зближення політичних систем країн цілісного світу, утворення і трансформації політичних і соціокультурних інститутів, формування політики, вироблення спільних стандартів і підходів до вирішення загальноцивілізаційних проблем;

- розкрито ціннісний, евристичний потенціал дослідження політико-правового та соціокультурного вимірів глобалізації, нематеріальної складової розвитку людства; доведено, що недооцінка чи нехтування ними призвели до кризового стану як у теоретичній цивілізаційній парадигмі, так і в практичній політиці держав, інститутів громадянського суспільства;

- обґрунтовано пріоритетне значення системно-синергетичного методу в аналізі трансформаційних процесів багатовимірної глобалізації. Доведено, що саме цей метод, на відміну від лінійно-прогресистського, дає змогу осмислити сутність глобалізації, її базові цінності, дослідити глобальні трансформації як складноеволюційні, відкриті, нелінійні процеси взаємодії різних народів і країн, сформувати системне бачення цих процесів, врахувати роль біфуркаційного стану, різноманітні флуктуації і суперечності у розвитку цивілізації; розкрито адекватність системно-синергетичного методу дослідження перехідному від неоліберального (лінійного) до більш високого, синергетичного (нелінійного) типу глобалізації у контексті досліджень її соціокультурного виміру;

- доведено визначальну роль політичного інституту держави в умовах глобальних трансформацій, яка генерує та забезпечує утвердження принципів моральності, гуманізму, соціальної справедливості в суспільному житті, гарантує дотримання прав людини і громадянина;

- обґрунтовано динамізм інституту прав людини, який в умовах глобальних трансформаційних процесів залишається інструментом їх гуманітарного виміру; виступає показником зрілості й цивілізованості суспільства і держави; найважливішою характеристикою умов життєдіяльності, які мають забезпечити свободу, справедливість, гідність, ідентичність громадянина і нації; об'єднати країни і народи;

удосконалено:

- теоретичний концепт полілогу культур, зокрема положення про те, що осмислення характерних для сучасного етапу глобалізації тенденцій (інтеграції-диференціації) зумовлює виявлення у культурі потужного потенціалу світового розвитку, реалізація якого можлива за умови формування культурної політики, що базується на принципах відкритості, толерантності й діалогу, міжкультурної компетенції і комунікації, нової раціональності. Оскільки за нелінійної взаємодії різних культур складна мережева інформаційно-комунікаційна структура людства базується не лише на діалозі, то перспективною є модель полілогу культур. Полілог як форма взаємодії множинності культур (сучасного, минулого і майбутнього) є не стільки сучасним станом, скільки парадигмальною перспективою, яка подолала часткову обмеженість діалогічної стратегії і потребує включення до «порядку денного» урядів і міжнародних організацій;

- концепцію глобалізації як закономірного, об'єктивного процесу, який обмежений часом і простором, проходить нині чергову стадію розвитку, що охоплює всі сфери багатовимірного суспільно-політичного життя. Доведено, що постглобалізаційний період може настати за умови ідеологічного, соціокультурного, морально-етичного, ментального балансу цілісного людства;

- доктринальне положення про те, що національний суверенітет був і залишається важливою юридичною і політичною категорією, характеристикою сучасних держав у глобалізованому світі. У процесі розвитку глобалізації суверенітет держав не «розмивається», а набуває нового змісту. Держави залишаються основними суб'єктами міжнародних відносин, хоча «голос» кожної з них у глобальному просторі залежить від стану економіки національної держави, її політичної і правової систем та інших чинників. Показано, що найбільш перспективною моделлю глобального управління є та, яка базується на участі суверенних держав;

отримали подальший розвиток:

- розуміння сутності глобальних процесів в аспекті трансформаціоністського підходу, за якого глобалізація постає важливою рушійною силою соціальних, політичних та економічних змін, що детермінують нові смисложиттєві форми суспільного розвитку;

- теоретико-методологічні позиції щодо необхідності таких досліджень глобалізаційних процесів, які не допускають переоцінки одних (економічних, інформаційних, техногенних) сфер трансформаційного розвитку і недооцінки інших (соціокультурних, цивілізаційних, моральних, правових);

- висновки щодо переосмислення поняття «універсалізм». Показано, що тенденціям сучасного етапу глобалізації відповідає новий універсалізм, який не передбачає повного підкорення окремого й особливого загальному і цілому, а характеризується багатогранністю соціокультурних феноменів та політико-правових процесів;

- теоретичні положення щодо демократії як соціально-практичної основи людського виміру глобалізації в широкому діапазоні - від приватного життя індивіда до плюралізму культур і політичних систем; як процесу перманентного саморозвитку і відновлення (демократизації демократії); як гуманістичного способу розв'язання найскладніших проблем, породжених глобалізацією, - від масштабних економічних, екологічних, політичних до приватних.

Практичне значення одержаних результатів визначається їх актуальністю, новизною і висновками - загальнотеоретичними і практичними. Теоретична цінність положень дисертації полягає не тільки в їх узагальнюючому, а й дискусійно-постановочному характері. Дослідження розширює і поглиблює наукові уявлення про ґенезу і сутність глобалізації, особливості трансформацій політичних інститутів. Основні положення і висновки роботи можуть бути використані у науково-дослідній роботі при аналізі сучасних проблем глобального розвитку; у навчальному процесі - при підготовці лекцій, підручників, посібників з політології, соціології, теорії держави і права, міжнародного права, глобалістики; у практичній діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, зокрема при вирішенні проблем екологічного характеру, соціального захисту населення тощо.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й рекомендована до захисту у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертанта були представлені на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної, правової держави» (10 квітня 2009 р., м. Одеса, тези опубліковано); науковій конференції «Компаративістські читання» та ІV міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (8-11 квітня 2009 р., м. Київ, тези опубліковано); міжнародній науковій конференції «П'яті юридичні читання» (23-24 квітня 2009 р., м. Київ, тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (24 квітня 2009 р., м. Запоріжжя); V міжнародній науково-практичній конференції «Психологічні технології в екстремальних видах діяльності» (28-29 травня 2009 р., м. Донецьк, тези опубліковано); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Психологічні аспекти національної безпеки» (22-23 вересня 2009 р., м. Львів, тези опубліковано); щорічних всеукраїнських громадських слуханнях «Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування» (24-25 вересня 2009 р., м. Одеса, тези опубліковано); п'ятих Курасівських читаннях «Політичний простір України: регіональні виміри» (6 жовтня 2009 р., м. Київ); всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми запобігання правопорушенням у молодіжному середовищі» (29 жовтня 2009 р., м. Херсон, тези опубліковано); науково-практичній конференції «Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах» (30 жовтня 2009 р., м. Київ, тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов» (4 грудня 2009 р., м. Київ, тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції та перспективи розвитку європейського права: досвід для України» (9-16 січня 2010 р., м. Шамборі та Шамоні (Франція), тези опубліковано); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право в умовах глобалізації: реалії і перспективи» (16-17 квітня 2010 р., м. Сімферополь, тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю» (24 березня 2010 р., м. Київ, тези опубліковано); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної, правової держави» (23 квітня 2010 р., м. Одеса, тези опубліковано); ІІ міжнародному науковому симпозіумі «Дні порівняльного правознавства» (V міжнародний науковий семінар «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку», ІV міжнародній науковій сесії «Академія порівняльного правознавства», ІІ науковій конференції «Компаративістські читання» (22-25 квітня 2010 р., Івано-Франківськ - Яремче, тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми» (30 квітня 2010 р., м. Київ, тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми розвитку сучасного суспільства: економіка, соціологія, філософія» (20-21 травня 2010 р., м. Дніпропетровськ, тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, соціальні виміри» (27-28 травня 2010 р., м. Київ); щорічних Рішельєвських академічних читаннях «Модернізація державного управління, державної служби і кадрової політики» (15-17 вересня 2010 р., м. Одеса, тези опубліковано); третьому Конгресі політологів України «Політична система України» (26 листопада 2010 р., м. Київ, тези опубліковано); науково-теоретичній конференції «Діалог культур: пріоритети сучасного розвитку України» (20 грудня 2010 р., м. Київ).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладені в 51 науковій праці: одній індивідуальній монографії, 50 наукових статтях, 25 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях з політичних наук, 5 - з юридичних наук, перелік яких затверджено ВАК України, та 20 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (820 найменувань). Загальний обсяг - 416 сторінок, із них основний текст - 361 сторінка, список використаних джерел - 55 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, формулюються мета і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється їх теоретичне і практичне значення, наводяться дані про їх апробацію та публікації автора за темою дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади політологічного аналізу глобалізаційних процесів» автор аналізує основні ідеї, концепції та парадигми, які сформувалися в процесі осмислення масштабних світових змін у соціальній, економічній, політичній, культурній сферах, свідомості людей в контексті тенденцій єдності й взаємозалежності людства, характеризує основні категорії, що використовуються у вітчизняній та зарубіжній доктрині глобалістики.

У першому підрозділі «Концептуальні передумови аналізу політичного виміру глобалізації в контексті тенденцій світового розвитку» дисертант розглядає проблему сутності глобалізації як явища, що характеризується надзвичайно широкою амплітудою оцінок - від амбіційної апологетики до категоричного несприйняття. Відзначається, що досі поняття «глобалізація» не дістало остаточного змістовного наповнення, цей феномен характеризується ознаками універсалізації і фрагментації, конструктивності й деструктивності, розвитку та руйнації, більше хаотичного, ніж раціонально впорядкованого існування його суб'єктів.

Резонансні дискусії з питання глобальних трансформаційних процесів уможливили вирізнення трьох великих теоретичних шкіл: гіперглобалістів, скептиків, трансформаціоністів. Жодна з них адекватно не відображає традиційні ідеологічні позиції чи світогляди. Кожна із цих шкіл пропонує основні аргументи і висновки щодо глобалізації: її концептуалізації; динаміки причинних зв'язків; соціально-економічних наслідків; значення для державної влади та урядування; історичної перспективи.

Як показано в роботі, дослідження глобалізації - це осмислення надзвичайно складних явищ і процесів, які у найближчому майбутньому не матимуть однозначних оцінок і тлумачень. «Анатомія» глобалізації витребувала проведення світосистемного аналізу, використання біфуркаційної теорії, синергетичного та інших методів сучасного наукового пізнання. Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних учених дав змогу виокремити низку підходів до дослідження сутності та певних сфер глобалізації, які постійно збагачуються змістовно: економічний, геополітичний, соціологічний, екологічний, політологічний, культурологічний, цивілізаційний.

У сучасній глобалістиці сформувалися шість основних шкіл, які визначають ідеологію глобалізму: межі зростання, сталого розвитку, універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контрольованого глобального розвитку, світ-системного аналізу. Констатуючи факт неоднозначності позицій авторів у визначенні сутності глобалізації, численні спроби як вузького, так і широкого її розуміння, автор відзначає також відсутність у теорії глобалізації комплексних, чітких взаємозв'язків її окремих аспектів, - політичних, правових, культурологічних, екологічних.

У другому підрозділі «Культурологічний та цивілізаційний підходи до дослідження глобалізаційних процесів» дисертант доводить, що неоднозначність у визначенні підходів до дослідження сутності глобалізації, суб'єктивізм та ідеологічна складова у поглядах на даний феномен окремих дослідників і експертів призводить до упередженої, не завжди об'єктивної оцінки закономірного процесу розвитку світової спільноти, оптимістичного та песимістичного його сприйняття. Автор підкреслює неприпустимість при дослідженні глобалізаційного процесу переоцінки одних (економічних, інформаційних, техногенних) чинників і недооцінки інших (культурних, цивілізаційних, моральних, правових).

Як зазначається в роботі, сучасний етап розвитку глобалізації має особливості, окреслює поле відповідних досліджень, до того ж не обмежене рамками національних держав. Проблеми співіснування різноманітних культур та пошук перспектив розвитку сучасної цивілізації залишаються в центрі уваги світової наукової спільноти одночасно з дослідженнями сутності глобалізації, її багатоаспектності, шляхів формування цілісного світу. Тому культурологічний та цивілізаційний підходи до дослідження глобалізаційних процесів набувають особливо важливого значення й актуальності. «Культура» і «цивілізація» дедалі більше виступають альтернативою «фундаментальним поняттям», основою нових парадигм розвитку. Такі альтернативні моделі глобалізації (глобальної культури, глобального суспільства і глобально-локальних взаємодій (глокалізм), суспільства знань тощо) більше акцентують увагу на якісних характеристиках реальності, внутрішніх змінах соціальних структур та політичних інститутів, на їх соціологічній і політологічній інтерпретації.

Важливою особливістю глобалізації, відзначається в роботі, є те, що вона наповнює новим змістом соціальні й політичні структури - традиції, звичаї, звички, практики місцевих спільнот тощо. Недооцінка впливу глобальних реалій на такі сегменти соціальної і політичної свідомості та поведінки не лише гальмує суспільний розвиток, а й ставить під загрозу сам проект дослідження глобалізації. Проте сучасний стан глобалізаційного розвитку характеризується зародженням і поширенням нових видів культури, зокрема електронно-комп'ютерної, яка поєднує найновіші науково-технічні досягнення і ціннісно-змістовні характеристики певного соціуму. Водночас інформаційно-комунікативна домінанта сучасної культури не може розглядатися лише як позитивний цивілізаційний проект, оскільки несе в собі загрозу соціокультурних ризиків. Відтак достатньо виправданим є включення до «порядку денного» урядів та міжнародних організацій певних пріоритетів культурної політики: збереження розмаїття культур; забезпечення доступу населення до соціально значущої інформації; збереження і використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку; розвиток культурного туризму; формування суспільства знань; розширення міжкультурного і міжконфесійного діалогу, утвердження парадигми полілогу культур.

У третьому підрозділі «Системно-синергетичний підхід до осмислення глобалізації» автор зазначає, що проблеми, які виникли перед людством у ХХІ ст., мають загальноцивілізаційний характер. Водночас він залишається недостатньо вивченим і як реальність, і як концепт. Причиною цього є відсутність єдиного підходу в застосуванні методологічних принципів дослідження процесу глобалізації.

Дисертант обґрунтовує необхідність використання системно-синергетичного підходу до дослідження глобалізаційних процесів на відміну від лінійно-прогресистських методів, в яких емпіричне домінує над теоретичним і не враховується відкритість соціокультурних процесів, нелінійний характер взаємодії провідних підсистем глобального цілого (економіки і політики, економіки і моральних цінностей тощо).

Природа і сутність глобалізації, доводить автор, системні уявлення про сучасні загальнопланетарні процеси можуть бути зрозумілими і перспективними в дослідженні на основі системно-синергетичного підходу. Він дає можливість не лише розкрити природу глобалізації, а й досліджувати глобалізаційні трансформації як складну, відкриту, нелінійну взаємодію різних країн і цивілізацій. Методологічні переваги такого підходу - системність бачення подій, врахування ролі біфуркацій у розвитку історії, розуміння розмаїття цінностей соціуму. Все це сприятиме усвідомленню того, що глобальним є не лише світ, а й людина.

У четвертому підрозділі «Методологічні позиції вітчизняних учених у дослідженні глобалізаційних процесів» автор підкреслює, що світ глобалізується й інтегрується в процесі всього періоду розвитку. Про існування і дію об'єктивного закону глобалізації як історичного явища і процесу писали Г. Сковорода, Т. Шевченко, М. Туган-Барановський, М. Драгоманов. Найбільш інтенсивний розвиток ідей вітчизняних учених у дослідженні глобалізаційних процесів пов'язаний з досягненням Україною незалежності, подальшою розбудовою її державності, новими вимогами до проблем адаптації та інтеграції держав у сучасному світі. Як і інші країни, Україна нині не зможе вирішити власні проблеми без урахування впливу глобальних факторів, імперативів нової доби.

У дисертації аналізуються і системно розглядаються праці сучасних вітчизняних дослідників І. Алєксєєнко, В. Бебика, О. Білоруса, В. Вовка, Б. Гаврилишина, В. Горбатенка, К. Дергачової, М. Згуровського, О. Кіндратець, І. Кресіної, С. Кримського, Д. Лук'яненка, Ю. Пахомова, Ю. Павленка, Ф. Рудича, Ю. Шемшученка, М. Шепєлєва та ін. Це дало можливість автору зробити висновок про те, що вітчизняні вчені здійснюють дослідження глобальних проблем у межах напрямів, що склалися в ході розвитку світової наукової думки. Серед методологічних особливостей досліджень слід виділити системність аналізу глобальних проблем, їх комплексне вивчення; дослідження глобальних проблем у динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій; надання пріоритету в дослідженні антропогенним проблемам, інтелектуалізації розвитку та ін.

У другому розділі «Глобалізація як багатовимірний процес розвитку людства» досліджено сутність трансформаційних змін у глобальному світі, їх тенденції, ознаки, особливості.

У першому підрозділі «Глобалізація як предмет політологічного дискурсу» висвітлено особливості багатоаспектної глобалізації як чергового етапу її розвитку, який розпочався в 1970-і роки і триває нині. Розкриваючи зміст взаємозумовлених понять «глобалізація», «глобальні проблеми», «глобалістика», досліджуючи динаміку відповідних процесів, автор акцентує увагу на тому, що вони зародилися століття тому, врешті призвели до глобальних проблем, у той час як усвідомлення цих явищ відбувалося у зворотньому напрямку - від глобальних проблем до глобалізації.

Особливість сучасного етапу глобалізації проявляється в її багатовимірності, розвитку інформаційно-технологічних процесів, появі глобальної свідомості, розширенні інтеграційних та активізації регіональних процесів, зростанні ролі міжнародних та неурядових організацій, загостренні проблем екологічного, демографічного та соціального характеру. При цьому найскладнішим, зауважує дисертант, є питання гуманізації глобальної світоцілісності як феномена сучасної дійсності. Теоретичні конструкції науковців і програми політиків настільки розходяться з реаліями сучасного світового розвитку, що глобалізація більше подобається нам як уявна, ніж реальна.

Розкриваючи сутність тенденцій глобалізації, автор відзначає, що вони вже нині започатковують нові цінності, види соціальних відносин, соціальні структури, способи опанування дійсністю. В процесі їх взаємодії як на національному рівні, так і в наднаціональному масштабі формуються нові цивілізаційні проекти. Один із них, який ґрунтується на багатоманітності й нетотожності національних культур, традицій і цінностей, є законом і принципом соціокультурної сфери, може бути найбільш перспективним.

У другому підрозділі «Глобальні трансформації сучасності» автор досліджує динаміку перманентних глобальних змін інститутів держави, права, культури як найважливіших складових будь-якого суспільно-політичного розвитку, що зумовлено, по-перше, їх цінністю у будь-якій з існуючих парадигм розвитку людства, по-друге, особливістю стану розвитку, який є перехідним від неоліберального типу глобалізації (лінійна глобалізація) до нового, більш високого за своїм потенціалом типу глобалізації, синергетичного (нелінійна глобалізація).

Аналізуючи різні підходи вчених до даної проблеми, дисертант обґрунтовує думку про те, що глобалізація не скасовує національну державу, а трансформує її роль і функції, збагачує поняття суверенітету, наповнює його новим змістом. Право є культурним надбанням цивілізації. Негативні наслідки глобалізації можуть бути значно мінімізовані, якщо всі процеси відбуватимуться в правовому полі, за активної позиції держави в досягненні стратегічних інтересів. Результати духовної діяльності окремих націй набувають якостей загальних світових здобутків, але глобалізація не може знищити багатоманітності культур, уніфікувати їх на базі якоїсь однієї парадигми.

У третьому підрозділі «Роль культури в процесі глобалізації» дисертант розкриває сутність, роль та значення культурного виміру глобалізації. Характеризуючи процес глобальних змін як такий, що має універсальний характер, автор визначає особливості трансформації національних культур: надзвичайна «вразливість» культурних змін; повільність сфери трансформації; диференційність перетворень з одночасним закріпленням глибинних основ, які не піддаються змінам; складність прогнозування співіснування у глобальному середовищі; залежність темпів змін від державної політики.

Відзначаючи важливість культурного виміру глобалізації та визначивши відмінності культур Заходу і Сходу, дисертант доводить, що культурні цінності однієї цивілізації не можуть претендувати на універсальність. Західна цивілізація не є універсальною для всіх народів. Світ з єдиною універсальною культурою неможливий. Кожну культуру слід розглядати як унікальну цінність, а всі форми культурної організації слід визнати рівноцінними. Ігнорування принципу культурного плюралізму неприпустиме.

Підтримуючи ідею універсальності глобалізаційних процесів, автор звертає увагу на еволюцію змісту і сутності поняття «універсалізм», яке на зламі тисячоліть зазнало певних змін, викликаних динамікою самого культурно-історичного процесу. Тенденціям сучасного етапу глобалізації, відзначається у дисертації, відповідає новий універсалізм, який не передбачає повного підкорення окремого й особливого загальному і цілому, здатний надавати ціннісного характеру ідеалам інших культур. Лише рівність партнерів цивілізаційного розвитку, культурний плюралізм можуть мати перспективу формування власних моделей розвитку країн, заснованих на власних культурних традиціях, розвивати культуру глобалізації.

У четвертому підрозділі «Глобальна криза: економічні причини і політичні наслідки» відзначається, що сучасний світовий політичний розвиток характеризують декілька визначальних тенденцій, які дедалі чіткіше проявляються в процесі якісних глобальних перетворень: відбуваються зрушення у балансі сил на світовій арені, започаткована нова глобальна архітектура безпеки, формуються нові світові та регіональні організації, поступові зрушення у формуванні багатополярного світу тощо. Водночас системна, глобальна економічна криза є феноменом не лише фінансово-економічної сфери, а й наслідком кризи ліберальних цінностей, що спонукає до переосмислення інститутів демократії, свободи, ринку.

На думку автора, світова фінансово-економічна криза внесе суттєві корективи у поняття стабільних і нестабільних країн, змінить список як тих держав, що йдуть у фарватері світового розвитку, так і аутсайдерів. Не випадковими є й зміни на політичній арені міждержавних відносин у формуванні нової політичної архітектури світу. Вони викликані змінами в економічному секторі. Суперсимволічна економіка епохи глобалізму проявила окремі вади, існувати з якими надалі не зможе. Криза є свідченням того, що капітал не зміг скористатися незнаною досі свободою, плодами технічного розвитку, знехтував вимогами моралі й права. Допомогли йому і політики, підтримуючи не завжди чесні шляхи отримання надприбутків, лобіюючи «потрібні» закони тощо. Наукова рефлексія феномена глобалізації зумовлює і оптимістичні прогнози: сучасна фінансово-економічна криза дасть імпульс новому етапу глобального розвитку. Але це може відбутися лише за умови комплексних змін економічного (контрольованого державою, соціально орієнтованого виробництва), правового (прийняття законів у інтересах усієї планети, а не лише власних виборців) та політичного (утворення багатополярного політичного устрою) характеру.

У п'ятому підрозділі «Глобалізація у людському вимірі» автор зазначає, що глобальний процес дедалі наполегливіше вимагає такої стратегії держав, яка б визначила принципи й умови, при виконанні яких зросли б позитивні результати глобалізації та знизилися, мінімізувалися негативні наслідки. Глобалізація повинна сприяти соціальному прогресу - зростанню зайнятості, скороченню безробіття, ліквідації бідності. Натомість глобалізм у сучасному вигляді досить часто породжує зворотню реакцію (процеси радикалізації, збідніння населення, зростання регіональних фундаменталістських рухів, антиглобалістських течій тощо).

Дисертант наголошує, що найбільш гострою проблемою глобалізації є відсутність гуманних засад. Світ може бути іншим і здатний розвиватися за іншими стандартами. Головним принципом розвитку має бути принцип людського виміру глобалізації. Майбутній глобальний світ можливий лише в гуманітарному виконанні й вимірі. Прикладом такого гуманітарного впливу є права людини і права народів як головні ціннісні характеристики тих умов життєдіяльності, які повинні забезпечити свободу, справедливість, гідність, ідентичність нації. Відповіді на гострі питання майбутнього розвитку мають бути закладені в національних стратегіях глобалізаційного розвитку, в тому числі України, і передбачати такі завдання, як розвиток освіти та науки; посилення соціального захисту населення; забезпечення демократичного виховання молоді, процесу демократизації демократії та духовної реформації суспільств; пошуку нових шляхів діалогу між культурами і народами; формування базових пріоритетів і цінностей майбутнього світоустрою, за реалізації яких людина, як найвища соціальна цінність, набула б глобального характеру і стала суб'єктом, а не спостерігачем процесів глобалізації.

У третьому розділі «Політико-правові процеси глобальної трансформації» аналізуються процеси глобальних трансформацій у політико-правовій сфері.

У першому підрозділі «Політична система суспільства в епоху глобалізації» автор наголошує, що реалізація функцій та завдань політичної системи щодо визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізації ресурсів на їх виконання, пошуку і використання закладених у суспільстві можливостей для збереження і розвитку соціально-політичної спільноти в умовах глобалізації значно ускладнюється. Це пов'язано з появою нових суб'єктів в економічній, політичній і соціальній сферах, у тому числі неформальних центрів впливу; потребою вирішення нових складних завдань, насамперед глобального характеру, які раніше не доводилося вирішувати; необхідністю переосмислення і зміни базових цінностей, у тому числі демократії тощо.

Досліджуючи глобальні трансформації політичних систем, зокрема інститут держави, права, політичних партій, дисертант акцентує увагу на подвійності середовища (глобальне і трансформаційне) постсоціалістичних країн, на підвищеній складності функціонування транзитних політичних систем у постсоціалістичних країнах, пропонує власне визначення глобалізації як процесу зближення політичних систем країн світу з метою утворення сучасних політичних інститутів, вироблення спільних стандартів і підходів до вирішення загальноцивілізаційних проблем.

Автор дійшов висновку про те, що політичні системи, які перебувають під постійним впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, постійно знаходяться у перманентному процесі змін, по-різному сприймають глобальні виклики, що залежить від їх типу, специфічно особливого соціального, економічного та духовного середовища, політичних обставин, досвіду, традицій, які по-своєму є унікальними. Слабкі політичні системи зазнають більш відчутного впливу і не лише сильних політичних систем, а й глобальних проблем. Відчутний брак політичного чинника в сучасних світових глобалізаційних процесах, значне розширення транснаціональних корпорацій, розвиток інформаційного суспільства, конфліктність культур, загострення демографічних та екологічних проблем - усе це змушує політичні системи шукати адекватні відповіді на виклики, в тому числі правові засоби.

У другому підрозділі «Суверенітет держави в процесі глобального управління» відзначається, що нині є підстави говорити про те, що сучасні країни не суверенні повною мірою, оскільки не тільки їх окремі інститути входять до різноманітних міжнародних структур, а й окремі громадяни, соціальні групи попри національні кордони безпосередньо спілкуються в межах світового співтовариства. Адже у світі колективний чинник домінує, світові держави поділені на корпоративні групи, які у відносинах враховують фактор «свій - чужий». У системі майбутнього глобального проекту особливе місце посідають глобальні, регіональні, міжнародні та національні стратегії розвитку, що стало тенденцією останніх років.

Аналізуючи численні підходи дослідників до вирішення проблеми національного суверенітету, автор ґрунтовно досліджує її передумови (транспарентність кордонів держав, розвиток інтеграційних процесів, загострення проблеми глобального управління, зіткнення різноманітних міждержавних інтересів), розкриває тенденції змін функцій держави і доходить висновку, що державний суверенітет був і залишається важливою юридичною і політичною категорією. До того ж саме держави, об'єднавши свої зусилля, здатні вирішити глобальні проблеми.

Глобалізація не скасовує національну державу, а трансформує її роль і функції. Участь національних урядів у здійсненні контролю в державі, вирішенні внутрішніх проблем зменшується. Попередня жорстка дихотомія (зовнішня політика - внутрішня політика) стає менш актуальною. Держава частіше поступається частиною внутрішнього суверенітету заради вирішення загальносвітових проблем, втрачає монополію на реалізацію владних повноважень у певних сферах. Водночас повної втрати суверенітету держави бути не може. Такий підхід деяких дослідників є не чим іншим, як вадою глобалізації. Дисертант доводить, що глобалізація збагачує поняття суверенітету, наповнює його новим змістом. Національний суверенітет залишається незмінним у рамках відносин суб'єктів міжнародних відносин.

Як показано в роботі, в умовах формування нового глобального світопорядку досить помітно проявляються зусилля держав у створенні системи глобального управління. Останнє передбачає суверенні, демократичні держави як суб'єкти і об'єкти цього процесу. Вони і надалі зміцнюватимуть власні демократії і домагатимуться демократизації глобального політичного середовища. В доступній для огляду перспективі людство навряд чи здатне обійтися без політичного інституту суверенної держави.

У третьому підрозділі «Вплив глобалізації на національну державу і право» автор підкреслює, що такі інституції, як держава і право, по-перше, посідають центральне місце у структурі цивілізаційного розвитку, оскільки є компонентами як національних, так і світової систем, по-друге, належать до компонентів, які найбільше піддаються модифікації. Характер і темпи трансформаційних змін цих національних інститутів є не лише показником загальних змін світоустрою, а й перспективним орієнтиром для нових моделей державних форм у глобалізованій системі.

У роботі показано, що глобалізація впливає на державу і право не лише функціонально (через систему факторів інтеграційного характеру), а й інституційно (через систему інститутів, які вона породжує). Водночас держава, яка створює право, у тому числі міжнародне, частково делегує функції правотворення численним господарюючим суб'єктам.

Низка об'єктивних і суб'єктивних факторів глобального характеру, зазначає дисертант (поява на світовій арені нових суб'єктів ринкових відносин - ТНК; діяльність потужних фінансових інститутів; екологічні, демографічні та інші проблеми; глобалізація ЗМІ і комунікацій; зростання міжнародного поділу праці та міграційних процесів; зміна політичної структури світу; розвиток антиглобалістського руху тощо) мають постійний, до того ж наростаючий вплив на державно-правовий механізм, і національні держави та правові системи не можуть не враховувати його. В процесі функціонування держави і права під впливом цих та інших факторів їх структура та зміст постійно розвиваються і видозмінюються. Простежується тенденція до формування декількох типів держав: класичної форми держави, держави в економічних межах, несуміжних держав, держави у державі. До того ж еволюційних змін зазнають інші структури та компоненти державно-правових інститутів -- форми держави і права, методи державної діяльності, принципи реалізації права, сфера поширення публічної влади, суверенітет. При цьому держава не залишається пасивною стороною. Між національною державою та управлінськими органами, з одного боку, і процесом глобалізації - з іншого існують прямі й зворотні зв'язки.