Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації

У дисертації відзначається, що процес політичної глобалізації веде, з одного боку, до скорочення повноважень національних держав, а з іншого - до посилення ролі держави у деяких сферах, і зокрема політичній. Незважаючи на те, що глобалізація впливає на кожну націю-державу, не всі з них мають однакові можливості брати участь у цьому об'єктивному процесі, як і користуватися його перевагами. Водночас держави («держава-нічний сторож», «держава загального добробуту», «демократична, соціальна, правова держава») не сказали свого останнього слова у подоланні бідності на планеті, реалізації концепції сталого розвитку.

Дисертант зазначає, що у сучасних умовах в системі права і правового регулювання чітко окреслені три рівні: національне право, міжнародне право і глобальне право з особливим характером взаємодії між ними. Важливим завданням у розв'язанні проблем глобалізації є створення необхідного правового поля, яке б забезпечувало баланс двох тенденцій глобалізації - індивідуалізації та уніфікації. Серед різних тенденцій розвитку права в умовах глобалізації автор виділяє: універсалізацію та уніфікацію права; розширення й активне використання принципів права як регуляторів суспільних відносин; посилення ролі суддівського права та його джерел; розширення юридичного сектора щодо забезпечення прав людини і громадянина; політизації права.

У четвертому підрозділі «Національна безпека України в контексті стратегії глобального розвитку» зазначається, що у зв'язку з поглибленням економічних і політичних суперечностей, зростанням взаємозалежності етносів, націй, держав, появою нових акторів політичного життя питання національної безпеки набуває особливої гостроти. У сучасному цілісному, взаємозалежному світі безпека всіх, як ніколи, залежить від безпеки кожного.

Одночасно з новими труднощами забезпечення національної безпеки, акцентує увагу дисертант, останнім часом зазнали змін приорітети суб'єктного складу цього поняття. Якщо наприкінці 70-х років ХХ ст. серед об'єктів національної безпеки (держава - суспільство - особа) домінантою виступала держава як головний суб'єкт політичних відносин, то на зламі тисячоліть ситуація змінилася, що пов'язано насамперед зі змінами політичної системи світу. Об'єктивна потреба вирішувати загальнопланетарні проблеми розширила сферу політики, яка орієнтується на загальнолюдські інтереси. У зазначеній тріаді понять приорітетною поступово стає особа. Не випадково в офіційних документах ООН з'являється поняття «людська безпека» як образ досконалого світу, мета, якої можна досягнути шляхом співробітництва держав і народів. Міжнародна ситуація у ХХІ ст. потребує значно більше уваги до безпеки людей, розвитку особи, трудової, продовольчої, екологічної безпеки, захисту людей від деспотичних урядів. Очевидно, сутність національної безпеки (захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз) полягає у комплексному і рівноцінному поєднанні її об'єктів (складових), функціонуванні цивілізованих гарантій і механізмів їх надійного захисту.

Як і суверенітет держави, національна безпека зазнає додаткового тиску внаслідок нових викликів і дій гравців, породжених глобальними змінами. Серед загроз національній безпеці на законодавчому рівні визнані такі явища і чинники, як нелегальна міграція, комп'ютерна злочинність і комп'ютерний тероризм, маніпулювання суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації, масове зубожіння і надмірне соціальне розшарування, відтік учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі країни, велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішніх і внутрішніх боргів, корупція тощо. Водночас специфіка становлення України в геополітичному просторі, низка загрозливих факторів внутрішнього характеру не дають реальних гарантій безпеки суб'єктам у будь-якому із запропонованих світовим співтовариством проектів майбутнього розвитку. Відтак виникає нагальна необхідність розробки стратегії забезпечення національної безпеки України як глобальної держави з урахуванням наявних та прогнозованих глобальних викликів. Головними складовими її змісту мають стати: збереження і розвиток національної культури (мови, традицій, історичної пам'яті тощо); заходи щодо переведення вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку; боротьба з корупцією; посилення ролі держави в управлінні соціально-економічним розвитком; створення умов для приведення рівня та якості освітнього потенціалу до вимог кадрового забезпечення інноваційного розвитку держави; збереження наявного і формування якісно нового науково-технічного потенціалу, зростання ролі науки і культури у соціально-економічному розвитку; відновлення довіри населення до влади і держави.

У п'ятому підрозділі «Глобалізація постсоціалістичних країн: соціальний аспект» досліджено особливості глобальних трансформацій у постсоціалістичних країнах. Автор зазначає, що крах соціалістичної системи став завершальним акордом першої глобальної революції і початком нової, посткомуністичної епохи, кардинальних змін у розстановці сил на міжнародній арені. Перманентна глобалізація характеризується ще однією особливістю - функціонуванням «нових просторів» з особливою роллю постсоціалістичних держав.

Одночасні взаємозумовлені процеси - глобалізація економічних відносин та постсоціалістична трансформація - значно ускладнюють розвиток країн молодих демократій. Глобалізаційні тенденції загалом не справджують сподівань щодо швидкого приєднання постсоціалістичних країн до світу сталих західних демократій з високим рівнем і якістю життя. Позитивні зміни в розвитку цих країн автор пов'язує насамперед з політичним фактором, а також з рівнем культури населення; ступенем розвитку ринкових відносин та громадянського суспільства; ефективністю державного управління.

Дисертант доводить, що соціалізація держави і суспільства також є об'єктивним процесом, історичну закономірність якого підтверджує досвід багатьох країн світу. Глобалізація - це соціальний процес, і його соціальна спрямованість безальтернативна. Простежується зв'язок між розвитком економіки країн, політикою урядів і рівнем соціального забезпечення населення. До того ж глобалізаційні процеси набирають динаміки в національних кордонах і регіонах, де порівняно високий соціальний захист. Соціальна складова в національній і світовій політиці настільки важлива, що врешті-решт може вирішити подальшу долю глобалізаційного розвитку не лише постсоціалістичних країн, а й людства в цілому.

У четвертому розділі «Соціальні інститути в контексті глобалізаційного розвитку» досліджуються процеси глобальних змін і трансформацій у соціальній сфері.

У першому підрозділі «Глобальне громадянське суспільство: реалії та майбутнє» дисертант відзначає, що контури глобального людського співтовариства лише формуються, його становлення є справою ХХІ ст. Однак уже нині у науковій літературі досить вживаними стали такі поняття, як «глобальне суспільство»‚ «глобальне громадянське суспільство»‚ «мегасуспільство»‚ «всепланетне людство», актуальність обговорення яких зумовлена насамперед глобальними викликами, які окремо кожна з країн подолати не може. У системі сучасних політико-правових і соціальних теорій концепція глобального громадянського суспільства ще не сформувалася відповідно до класичних вимог. Нині це лише сукупність певних ідей та уявлень щодо майбутнього світоустрою, які склалися під впливом процесів глобалізації і регіоналізації.

Глобальність суспільства як нова характерна ознака ще не означає, що певний соціальний порядок (скажімо, західне суспільство, громадянське суспільство чи «суспільство споживання») стає загальним зразком для всіх соціумів. Дотримуючись такої позиції, дисертант відзначає, що ознака глобальності полягає в іншому. По-перше, глобальність суспільства означає, що не може існувати локального соціуму, який би міг самовизначатися поза світовою спільнотою. По-друге, відсутній єдиний соціальний зразок чи модель для всіх суспільств. Глобальне суспільство - не особливий соціальний устрій, а всепланетарна система співробітництва та співіснування різних соціумів і культур. Тобто світова спільнота - це глибоко диференційоване ціле з різними цінностями та пріоритетами.

Серед найважливіших ідей, які мають бути покладені в основу парадигми глобального громадянського суспільства, дисертант аналізує теорії демократії як основи формування та глобального світоустрою; ролі держави у забезпеченні керованості глобального співтовариства і функціонуванні глобальної економіки; глобального мислення у глобальному громадянському суспільстві; формування глобального громадянського суспільства на регіональній та національній основі; місця та ролі національного і транснаціонального бізнесу в структурі глобального громадянського суспільства.

У другому підрозділі «Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення і трансформації в умовах глобалізації» аналізується вітчизняний досвід формування громадянського суспільства, розкриваються тенденції глобальних змін. Автор обгрунтовує залежність глобальних трансформацій світової спільноти від сформованості, зрілості, цивілізованості та стабільності громадянських суспільств національного рівня, відзначає тенденцію поширення ідей громадянського суспільства від національного на регіональний і глобальний рівні, неприпустимість копіювання досвіду інших держав у процесі його формування, а також залежність тривалого і складного процесу його становлення не лише від економічних, а й культурних, політичних чинників.

Становлення громадянського суспільства в Україні, відзначає дисертант, передбачає досягнення гармонії між його базовими елементами. Однією з найважливіших умов становлення в Україні громадянського суспільства слід вважати пріоритет його «нематеріальної» складової. Для концептуалізації такого явища, як громадянське суспільство, більш важливі внутрішні якості його акторів. Культура та освіченість людей виступає якісною характеристикою громадянського суспільства. Нематеріальна складова охоплює національну ідею, право, традиції і звичаї, культуру, духовність, мову тощо. Саме вони перетворюють суспільство на громадянське як носія духовних цінностей.

У третьому підрозділі «Наука та освіта як чинники глобального розвитку» дисертант доводить вирішальне значення науки й освіти у розробці загальносвітової та національних стратегій глобалізаційного розвитку; в антропологізації знань, що допоможе людині зрозуміти себе, своє місце у новому культурному просторі; у формуванні системи знань про взаємодію біосфери і людства; духовному перетворенні суспільства; обґрунтуванні пріоритетності знань і професійної підготовки; формуванні соціального капіталу; забезпеченні співіснування цивілізацій та в інших сферах. Значення науки і освіти актуалізується і тим, що в умовах сучасного перехідного періоду глобалізації формується концепція глобальної людини і визначається розвиток світу на століття вперед.

У четвертому підрозділі «Еволюція інституту сім'ї в умовах глобалізації» автор досліджує особливості розвитку інституту сім'ї у контексті демографічних, екологічних, суспільно-політичних тенденцій і процесів. Серед тенденцій, які засвідчують зміну цього інституту, дисертант відзначає: зростання кількості малодітних сімей; поступове ослаблення економічної основи сім'ї і посилення емоційної складової; зростання кількості сімей на основі одностатевих шлюбів; зростання так званих сімей «різнонаціонального складу» тощо. На думку автора, теоретична база глобалізму не дає змоги однозначно оцінювати чи прогнозувати суспільно-політичні процеси. Водночас виникла потреба в єдиних моральних і правових принципах ієрархічної побудови ціннісних суспільних засад з метою подальшого їх впровадження як у межах національного, так і світового простору. Не виключено, що у забезпеченні нового світового порядку та ідеологічному його обґрунтуванні розвиватимуться й обмеження у системі прав, пов'язаних з порушенням глобального порядку (обмеження у рівні доходів, споживання, кількості дітей у сім'ї, обмеження на проживання в окремих регіонах, кількості укладених шлюбів тощо). Сім'я ще довго залишатиметься важливою складовою громадянського суспільства, а держава має дбати про її збереження і розвиток. Очевидно, у різних середовищах сформованих цивілізацій, політичних культур (західній, ісламській, конфуціансько-буддійській, індо-буддійській, православно-слов'янській) по-різному збережуться традиції сімейних відносин. Майбутнє цього інституту значною мірою залежатиме від ієрархії цінностей, сформованих як на національних, так і наднаціональних рівнях.

У п'ятому підрозділі «Глобалізація злочинності - виклик сучасності» дисертант відзначає, що нині рівень зростання злочинності в декілька разів перевищує рівень народжуваності населення. Торгівля людьми, тероризм, наркобізнес, незаконна міграція, транснаціональна злочинність та інші негативні явища навряд чи вдасться подолати найближчим часом. Нині масштаби поширення та суспільної небезпеки злочинності перетворили її на політичну проблему, одну з найбільш серйозних загроз безпеці держави.

Глобалізація одночасно є криміногенним і антикриміногенним феноменом, причому перша ознака набагато переважає антикриміногенні можливості. Нові технології, які прискорюють процеси глобалізації (електронні, фінансові), породжують нові злочини (кіберзлочинність, фінансові махінації), відзначає дисертант. За такої ситуації є підстави для твердження про непідготовленість держав до глобальних ситуацій, ослаблення ролі урядів, відставання права від глобальних змін, про пріоритети технологічних процесів над політичними інститутами, соціальними відносинами, мораллю, культурою тощо.

Боротьба з насильством і злочинністю, відзначає автор, має стати важливим компонентом безпеки єдиного світу, потребує як спільних, так і роздільних дій національних і наднаціональних секторів. Будь-яке суспільство розвиватиметься цивілізовано доти, доки влада здатна обмежити сферу дії злочинних елементів (якого б ґатунку вони не були і які б зони впливу не мали).

У п'ятому розділі «Політико-правова ідентифікація України у глобальному просторі» досліджено проблеми реалізації парадигм суспільно-політичного розвитку в умовах глобалізації на національному рівні.

У першому підрозділі «Політична ідентичність українського суспільства в умовах глобалізації» автор зазначає, що актуалізація проблеми ідентичності зумовлена зміною ціннісних орієнтирів новоєвропейської цивілізації, необхідністю для більшості громадян і перехідних суспільств визначити своє місце у глобальному світі, підтримувати і розвивати існуючий чи альтернативний проект глобалізації. Для України об'єднавчий ідентифікаційний фактор є й важливим чинником розбудови держави. Основою ідентичності глобалізації є ідентичність самої глобалізації.

Процес ідентифікації охоплює всі держави, інститути і соціуми. Автор розглядає ідентифікацію як складний процес ототожнення себе із «значним іншим» і визначає особливості цього процесу в українському суспільстві: несформованість громадянського суспільства; багатопартійність; соціальна поляризація тощо. Це не лише ускладнює процес самоідентифікації особи, а й засвідчує наявність кризи політичної ідентичності в українському суспільстві.

З огляду на те, що найважливішим у процесі ідентифікації залишається питання сутності самого процесу глобалізації, дисертант відзначає, що в українському суспільстві, в тому числі серед політичної еліти, домінує політична ідентичність західного цивілізаційного типу. Одночасно досить помітний вплив політичної ідентичності Сходу. Українська політична система також є перехідною, проміжною між західними і східними політичними системами, недостатньо персоніфікованою на засадах національної ідеї. Самоідентифікація українського соціуму відбувається суперечливо. В цьому процесі більш вагомою і відповідальною мала би бути роль політичних партій, громадських організацій, владних структур.

У другому підрозділі «Проблеми захисту прав людини» зазначається, що права людини є цінністю, яка є і залишиться в гуманістичному проекті глобалізації, може об'єднати країни і народи світу. Більшість негативних наслідків глобалізації пов'язані з порушенням елементарних прав людини.

У дослідженні правових конструкцій в умовах глобалізації остання асоціюється з розвитком колективних прав людини (прав третього покоління), з особливостями сприйняття їх залежно від культурно-цивілізаційної основи соціуму, проблемою універсалізації прав людини, адекватного сприйняття та контролю за їх дотриманням з боку міжнародних інституцій. Інформаційне суспільство, транспарентність кордонів ставлять перед політичними системами нові вимоги у забезпеченні прав людини, створення нормативно-правової бази їх регулювання.

У забезпеченні прав людини визначальною, на думку автора, є роль держави та міжнародних інституцій. Реалізація задекларованих принципів залежить від рівня соціального капіталу суспільства, ефективності нормативно-правової бази, рівня інтеграційних зв'язків з іншими державами та міжнародними інституціями, ціннісної домінанти поваги до права, людини і її прав у суспільстві, вміння влади враховувати в своїй діяльності виклики глобалізації та мінімізувати їх негативні наслідки. Серед проблем, вирішення яких сприятиме дотриманню прав людини в Україні, дисертант відзначає досягнення узгодженості в діяльності гілок влади; подолання правового нігілізму та забезпечення інформованості населення про діяльність влади; негайне прийняття конче необхідних у сфері забезпечення прав людини нормативно-правових актів; виховання у суспільстві поваги до права, закону; запровадження ефективних заходів у боротьбі з корупцією і злочинністю.

У третьому підрозділі «Україна і сталий розвиток: глобальні виклики та локальні проблеми» відзначається, що Концепція сталого розвитку сприйнята більшістю держав світу і є нині безальтернативною формою відповіді людства на виклики глобалізації. Перші кроки та завдання України в процесі переходу до сталого розвитку визначено шляхом поступового напрацювання внутрішньодержавних правових актів, спрямованих на підтримку міжнародних рішень і програм, однак проблема в практичній площині їх реалізації, переході кількісних показників у якісні, темпах реалізації ідеї сталого розвитку.

Дисертант доводить, що в оцінці значення складових сталого розвитку (економічна, екологічна, соціальна) не варто віддавати пріоритет якійсь одній із них. Ці складові взаємозв'язані й повноцінні при їх одночасному запровадженні. Країни мають спільну мету, визначену Концепцією сталого розвитку, але кожна з них має свій шлях пошуку і реалізації схвалених завдань та принципів. Так, країни-лідери активно розбудовують модель «екологічної економіки» та «економіки знань», але, за винятком Канади, ці країни не входять до десятки кращих за індексом сталого розвитку. Європейська модель «екосоціальної ринкової економіки» є сучасним варіантом реалізації Концепції сталого розвитку і може бути стратегічним орієнтиром для України.

Дисертант акцентує увагу на тому, що реалізація Концепції сталого розвитку країн не гарантує швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагає напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та громадськості. Важливо, що позитивний результат цього процесу здебільшого залежить від результату кожної країни. Локальні успіхи країн є складовими глобального успіху. Перспективи сталого розвитку в Україні автор пов'язує з процесом формування національної ідентичності, визначенням політики і стратегії власного розвитку. Незважаючи на формальне сприйняття Концепції сталого розвитку на рівні світової спільноти, напрацювання певних нормативно-правових актів на національному рівні, ідея сталого розвитку не набула ціннісних характеристик у суспільній свідомості, не стала домінантною складовою соціальної культури громадян. Успіх переходу України до сталого розвитку значною мірою залежатиме від вирішення локальних проблем, серед яких чи не найважливішою є формування парадигми сталого розвитку крізь призму ціннісних характеристик.

модуляція глобалізація політичний гуманізація

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - осмислення політико-правового та соціокультурного вимірів глобалізації.

1. Глобалізація - складне, багатовимірне явище розвитку людства, яке досі не знаходить ґрунтовного осмислення як у працях науковців, так і суспільній свідомості населення планети. Широкі соціальні, політичні, економічні, культурні дискурси з питань генези цього явища та його концептуалізації, динаміки, соціально-економічних наслідків, значення для державної влади, вектора майбутнього розвитку тощо уможливили вирізнення трьох великих теоретичних шкіл: гіперглобалістів, скептиків, трансформаціоністів. У процесі наукових досліджень глобалізації, в тому числі вітчизняними вченими, склалися економічний, геополітичний, соціологічний, екологічний, політологічний, культурологічний, цивілізаційний підходи. Водночас це не вирішило проблеми умовного поділу світу на глобалістів і антиглобалістів. Майбутнє цивілізаційного розвитку залежатиме від розуміння та одностайного сприйняття змісту і сутності цього феномена.

2. Економічна сфера глобалізації є найбільш дослідженою. Нові економічні відносини є базою глобалізації. Констатуючи факт неоднозначності позицій науковців у визначенні сутності глобалізації, численні спроби розкрити її як у вузькому, так і в широкому розумінні, у теорії глобалізації простежується відсутність аналізу взаємозв'язків її окремих аспектів, нерідко ігнорування політичної, правової, культурологічної, екологічниої сфер трансформаційного розвитку. Водночас соціально-філософське осмислення глобалізації в цілому дає можливість виділити головну ознаку цього феномена - комплексність. Саме в дотриманні комплексного підходу і полягає критерій розуміння генези, об'єктивної необхідності, причин, характеру, сутності та недоліків цього процесу.

3. Процес глобалізації впливає і змінює всі інститути і сфери діяльності людини, причому такі зміни відбуваються несинхронно. Він характеризується розвитком протилежних тенденцій універсалізації і диференціації, однополярності й багатополярності, зіткнень і примирень, інтеграції і дезінтеграції, суверенізації і десуверенізації тощо. Прояви такої дихотомії зумовлені перехідним станом глобалізації від неоліберального типу (лінійна глобалізація) до нового, вищого за своїм потенціалом типу розвитку, синергетичного (нелінійна глобалізація). В умовах розвитку нелінійної глобалізації лише системно-синергетичний підхід у дослідженні складних глобалізаційних процесів може розкрити їх сутність та системні зв'язки, чіткіше виокремити переваги і скористатися можливостями глобалізації. Насамперед це сприяє усвідомленню того, що глобальним є не лише світ, а й людина.

4. Глобалізацію слід розглядати як об'єктивний, закономірний процес розвитку людства, історично обмежений етап соціально-історичної динаміки, після якого людство очікує новий, більш досконалий формат відносин цілісного світу. Сучасний етап її розвитку, який характеризується насамперед універсалізацією і фрагментацією суспільних відносин, окреслює власне поле досліджень, до того ж не обмежене рамками національних держав. Важливого значення набуває культурно-цивілізаційна, духовна (немайнова) сфера трансформаційних відносин.

5. Глобалізація виступає і як потужний фактор впливу на політичні структури світу, розвиток міжнародних відносин, який спричинив на світовій арені велику кількість різноманітних суб'єктів, котрі, в свою чергу, прагнуть до суверенізації. Відчутний брак політичного і правового чинників у сучасних глобалізаційних процесах, значне розширення транснаціональних корпорацій, розвиток інформаційного суспільства, загострення демографічних та екологічних проблем зобов'язує політичні й правові системи реагувати на виклики шляхом пошуку загальноприйнятних підходів до забезпечення співіснування світового співтовариства. У зв'язку з цим глобалізація виступає як процес зближення політичних і правових систем країн світу з метою створення інститутів, вироблення спільних стандартів і підходів до вирішення загальноцивілізаційних проблем.

6. Потреба виокремлення політико-правового і соціокультурного вимірів глобалізації зумовлена необхідністю вироблення основи для утвердження політичної стабільності в умовах глобального багатополярного світу, ефективної протидії глобальним викликам і загрозам, формування цінностей майбутньої цивілізації. Нехтування ними вже на сучасному етапі розвитку призводить до хаосу в суспільствах, зростання глобальних викликів.

7. У складній ситуації конструктивно-деструктивних змін на внутрішньогрупових, національних, наднаціональних і світовому рівнях, коли глобалізація у нинішньому її проекті має більше недоліків, ніж досягнень, особливої актуальності набуває політичний аспект глобальної проблематики. Питання об'єднання інтересів усього людства вперше поставлено в площину конкретної політики. В центрі уваги світобачення постійно перебувають політичні проблеми, пов'язані з усталеними уявленнями про національну державність, суверенітет, громадянське суспільство, представництво інтересів і демократичні процедури. Відкривається новий, заснований на інших пріоритетах етап розвитку, який стає виміром майбутнього і вимагає нового покоління лідерів, здатних мислити в масштабах світу, які були б здатні проводити реалістичну політику, розвивати демократію, чітко усвідомлювати сучасні геополітичні зміни і проблеми. В цьому полягає сутність нового багатополярного світу, який вимагає постійного відстоювання національних інтересів на основі обов'язкового врахування національних інтересів держав-сусідів.

8. У глобальному діалозі цивілізацій політичне партнерство ускладнене соціокультурною проблематикою. Тому мистецтво політики в діалозі цивілізацій - це прорив у ціннісні виміри іншої культури, де політику необхідна особлива парадигма розуміння - методологія інтерпретації. Головним у цій методології є постулат первинності політичної культури щодо всіх детермінацій світу політики: інститутів, систем і процесів. Саме політична культура як сукупність норм, традицій, переконань та ідеалів визначає певну ціннісну програму розвитку політичних процесів та інститутів, їх головні вектори розвитку.

9. Глобалізація не скасовує національну державу, а трансформує її роль і функції. За таких умов держава поступається частиною суверенітету заради вирішення загальносвітових проблем. Залишаючись ядром політичної системи, вона також незамінна в доступній для огляду перспективі у вирішенні таких проблем, як забезпечення миру, правопорядку й обороноздатності, надання соціальних послуг, регулювання ринкових відносин, міграція, підтримка транспортної інфраструктури тощо. Повної втрати суверенітету держави бути не може. Держава залишається реальною, єдиною інституцією, здатною встановити взаємозв'язок і взаємозалежність політики та економіки, реалізувати стратегію, яка визначала б принципи й умови неухильного зростання позитивних результатів глобалізації і мінімізації її негативних наслідків.

10. Право є культурним надбанням цивілізації. Глобальні процеси без потужної правової основи обов'язково призводять і призводитимуть до різних деформацій, перекосів, загострення соціальної та економічної нерівності. Міжнародно-правові норми є основою глобального порядку. Сучасний стан права характеризується постійними трансформаційними змінами з розмежуванням його на національне, регіональне і глобальне, активним використанням принципів права як регуляторів суспільних відносин. Тенденція до універсалізації та уніфікації права, розширення юридичного сектора в діяльності держави щодо забезпечення прав людини і громадянина, поглиблення взаємозв'язку і взаємодії міжнародного права з регіональним і національним правом, політизації й соціалізації права засвідчують рух світової спільноти до глобального права, формування правової системи планетарного масштабу, суспільства з єдиним законом і безліччю культур.

11. Права людини, з одного боку, виникають і проявляються під впливом певного середовища, а з іншого - самим фактом свого існування справляють зворотний вплив на політичне, соціальне й правове середовище. В реалізації принципу людиноцентризму глобалізації права людини є інструментом, головною ціннісною характеристикою тих умов життєдіяльності, які мають забезпечити свободу, справедливість, гідність, ідентичність громадянина і нації. Залежність рівня реалізації права від соціального капіталу дає підстави говорити про необхідність формування та зміцнення соціального капіталу всього людства. Основою цього є відносини співробітництва і партнерства в рамках ООН та інших міжнародних організацій, а також міжнародне право. Глобалізація може дати цьому позитивний поштовх за умови зваженого підходу до формулювання цілей і реалізації соціальної, економічної та правової політики.

12. Демократія, перебуваючи під тиском глобальних трансформацій, здатна забезпечити найбільш ефективне співіснування країн і народів цілісного світу. Розширення поля демократичного співіснування засвідчує не лише цінність цього інституту, а й створює одночасно можливості для реалізації стратегій і програм гуманізації глобального розвитку.

13. Суттєвих змін під тиском глобалізації зазнає сім'я. У забезпеченні нового світового порядку та ідеологічному його обгрунтуванні виникнуть і розвиватимуться обмеження у системі прав, пов'язаних з порушенням глобального порядку (обмеження у рівні доходів, споживання, кількості дітей у сім'ї, обмеження на проживання в окремих регіонах, кількості укладених шлюбів тощо). Однак сім'я ще довго залишатиметься важливою структурною складовою громадянського суспільства. У різних середовищах сформованих цивілізацій, політичних культур (західній, ісламській, конфуціансько-буддійській, індо-буддійській, православно-словянській) по-різному збережуться вікові традиції сімейних відносин. Майбутнє цього інституту значною мірою залежить від ієрархії цінностей.

14. В ході розвитку та глобальних перетворень постійно вдосконалюється і набуває нових якісних ознак громадянське суспільство. Сучасне громадянське суспільство має бути здатним протидіяти глобальним викликам. Таку вимогу до громадянських суспільств ставить глобалізований світ. Особливої актуальності набуває проблема відносин між неурядовими організаціями наднаціонального характеру з національними урядовими організаціями та урядами, ролі партій у глобалізованому світі, формування регіональних та глобального уряду, впливу інформаційно-комунікаційних технологій на відносини у суспільстві тощо. До важливих особливостей ідеї громадянського суспільства слід віднести поширення її в сучасних умовах не лише в західних, а й інших країнах світу, перенесення ідей громадянського суспільства з національного на регіональний і глобальний рівні.

15. Основою ідентичності глобалізації в сучасних умовах є ідентичність самої глобалізації. Вона повинна сприяти соціальному прогресу - зростанню зайнятості, скороченню безробіття, ліквідації бідності. Для цього необхідно надати її процесам соціальної спрямованості, сприяти соціальній захищеності та підвищенню якості життя людини. Здійснити це можна лише за умови врахування політико-правових і соціокультурних вимірів глобалізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія:

Співак В. М. Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації: монографія / В. М. Співак. - К.: Логос, 2011. - 416 с.

Рецензії:

Наумкіна С. М. Новий погляд на сутність і основні виміри глобалізації // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - Вип. 51. - К., 2011. - С. 759-761.

Хилько М. І. Вагомий внесок у розвиток сучасної порівняльної політології // Порівняльно-правові дослідження. - 2011. - № 1. - С. 295-298.

Статті у фахових наукових виданнях з політичних наук:

Співак В. М. Глобалізація у людському вимірі // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 37. - К., 2007. - С. 626-636.

Співак В. М. Еволюція інституту сім'ї у процесі глобалізації // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 39. - К., 2008. - С. 645-652.

Співак В. М. Глобалізація і злочинність // Політологічний вісник. - Вип. 37. - К., 2008. - С. 95-107.

Співак В. М. Культура та її роль у процесі глобалізації // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 42. - К., 2008. - С. 654-662.

Співак В. М. Глобалістика: парадигми розвитку сучасного світу // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 43. - К., 2009. - С. 709-715.

Співак В. М. Наука і освіта як чинники в процесі глобалізації // Політологічний вісник. - Вип. 40. - К., 2009. - С. 90-102.

Співак В. М. Глобалізація постсоціалістичних країн: соціальний аспект // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць / Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. - Вип. - 36. - Одеса, 2009. - С. 96-106.

Співак В. М. Проблеми захисту прав людини в умовах глобалізації // Політологічний вісник. - Вип. 41. - К., 2009. - С. 249-260.

Співак В. М. Україна в глобалізаційному процесі: проблеми дотримання міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини // Політологічний вісник. - Вип. 42. - К., 2009. - С. 200-210.

Співак В. М. Національна безпека України в контексті стратегії глобалізаційного розвитку // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 45. - К., 2009. - С. 604-612.

Співак В. М. Глобальна криза: економічні причини і політичні наслідки // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 46. - К., 2009. - С. 598-605.

Співак В. М. Політична самоідентифікація сучасного українського суспільства в умовах глобалізації // Політологічний вісник. - Вип. 44. - К., 2009. - С.135-147.

14. Співак В. М. Глобалізаційні фактори впливу на функціонування політичних партій: політико-правовий аспект // Порівняльно-правові дослідження. - 2009. - №1. - С. 179-183.

15. Співак В. М. Глобалізація та її вплив на національну державу і право // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. - Вип. 39. - Одеса, 2010. - С. 736-746.

16. Співак В. М. Глобалізація, глобалізм, сталий розвиток: політичні проблеми взаємоузгодженості // Політологічний вісник. - Вип. 46. - К., 2010. - С. 204-214.

17. Співак В. М. Україна і сталий розвиток: глобальні виклики та локальні проблеми // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 47. - К., 2010. - С. 675-682.

Співак В. М. Глобальне громадянське суспільство: реалії та майбутнє // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2010. - №1. - С. 150-154.

Співак В. М. Культурологічний та цивілізаційний підходи до дослідження глобалізаційного процесу // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2010. - №2. - С. 163-167.

Співак В. М. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення та трансформації // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 48. - К., 2010. - С. 613-620.

Співак В. М. Дослідження глобалізаційних процесів вітчизняними вченими // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 49. - К., 2010. - С. 626-634.

Співак В. М. Другий тип глобалізації: проблеми та перспективи дослідження // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2010. - № 3. - С. 169-173.

Співак В. М. Глобалізація та її вплив на політичну систему суспільства // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип. 50. - К., 2010. - С. 740-748.

Співак В. М. Держава в процесі глобального управління: порівняльні характеристики // Порівняльно-правові дослідження. - 2010. - № 1. - С. 132-141.

Співак В. М. Соціокультурний фактор у розбудові інформаційного суспільства: порівняльний аспект // Порівняльно-правові дослідження. - 2010. - № 2. - С. 138-146.

Співак В. М. Особливості трансформації політичних систем в умовах глобалізації // Сучасна українська політика. - 2011. - Вип. 23. - С. 334-344.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:

Співак В. М. Глобалізація і державний суверенітет // Національна держава і право в умовах глобалізації: Зб. наук. статей. - К., 2007. - С. 120-123.

Співак В. М. Освіта як чинник глобалізаційного розвитку // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса, 2009. - № 1. - С. 272-276.

Співак В. М. Глобалізація і міжнародне співробітництво // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Зб. наук. праць. - 2009. - № 2 (43). - С. 269-276.

Співак В. М. Системно-синергетичний підхід до досліджень глобалізаційних процесів // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ: Зб. наук. праць. - 2010. - № 1 (48). - С. 309-317.

Співак В. М. Глобальні трансформації сучасності: держава, право, культура // Соціально-політичні події сучасності: правові наслідки та філософське осмислення / Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. Спец. випуск №2. У 2-х ч. Ч. 1. - Луганськ, 2010. - С. 259-269.

Основні результати, положення і висновки дисертації доповідались та обговорювались на конференціях:

Співак В. М. Проблеми захисту прав людини в умовах глобалізації: порівняльний аналіз: Зб. матер. міжнар. наукового симпозіуму «Дні порівняльного правознавства» (8-11 квітня 2009 р. м. Київ) [«Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку»] / За ред. Ю. С. Шемшученка, Л. В. Губерського, І. С. Гриценка; упор. О. В. Кресін. - К., 2009. - С. 253-255.

Співак В. М. Глобалізаційний розвиток: освіта: Матеріали наук.-практ. конф. (10 квітня 2009 р., м. Одеса) [«Роль та місце ОВС у розбудові демократичної, правової держави»]. - Одеса, 2009. - С. 375-376.

Співак В. М. Сучасні тенденції глобалізації: Матеріали наук.-практ. конф. (23-24 квітня 2009 р., м. Київ) [«П'яті юридичні читання. Проблеми верховенства права: теорія і практика»]. - К., 2009. - С. 435-438.

Співак В. М. Глобалізація і суверенітет держави: Матеріали всеукраїнської наук.-практ. конф. (24 квітня 2009 р., м. Запоріжжя). [«Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні»]. - Ч. І. - Запоріжжя, 2009. - С. 154-158.

Співак В. М. Соціальний капітал під впливом глобалізаційних процесів: психологічний аспект: Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф. (28-29 травня 2009 р., м. Донецьк) [«Психологічні технології в екстремальних видах діяльності»]. - Донецьк, 2009. - С. 419-421.

Співак В. М. Національна безпека в глобалізаційному просторі: психологічний аспект: Тези ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 вересня 2009 р., м. Львів). [«Психологічні аспекти національної безпеки»]. - Львів, 2009. - С. 31-33.

Співак В. М. Політична самоідентифікація сучасного українського суспільства в умовах глобалізації: Зб. доповідей щорічних Всеукраїнських громадських слухань (24-25 вересня 2009 р., м. Одеса) [«Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування»] / ред. кол.: Т. В. Мотренко (голов. ред.) [та ін.]. - Одеса, 2009. - С. 42-46.

Співак В. М. Проблеми запобігання правопорушенням у молодіжному середовищі: політологічний аспект: Зб. матеріалів всеукраїнської наук.-практ. конф. (29 жовтня 2009 р., м. Херсон) [«Проблеми запобігання правопорушенням у молодіжному середовищі»]. - Херсон, 2009. - С. 101-104.

Співак В. М. Глобалізація і міжнародне співробітництво: Матеріали наук.-практ. конф. (30 жовтня 2009 р., м. Київ) [«Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах»]. - К., 2009. - С. 12-14.

Співак В. М. Проблеми захисту прав людини: глобальні та локальні виміри: Матеріали міжнар. наук.-практ конф. (4 грудня 2009 р., м. Київ) [«Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов»]. - К.- Х., 2009. - С. 148-151.

Співак В. М. Тенденції розвитку права в умовах глобалізації: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (9-16 січня 2010 р., м. Шамборі та Шамоні (Франція) [«Європейське право та порівняльне правознавство»] / Зб. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Гриценка, О. В. Кресіна. - Київ-Шамборі, 2010. - С. 128-135.

Співак В. М. Транснаціональна злочинність - глобальний виклик сучасності: Тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф. (24 березня 2010 р., м. Київ) [«Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю»]. - К., 2010. - С. 214-219.

Співак В. М. Держава в процесі глобалізації: політологічний аспект: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. (16-17 квітня 2010 р., м. Сімферополь) [«Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи»]. - Сімферополь, 2010. - С. 41-43.

Співак В. М. Глобалізація і суверенітет держави: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. (23 квітня 2010 р., м. Одеса) [«Роль та місце ОВС у розбудові демократичної, правової держави»]. - Одеса, 2010. - С. 63-65.

Співак В. М. Порівняльно-політологічні аспекти глобалізаційного дискурсу: Матеріали ІІ міжнародного симпозіуму (22-25 квітня 2010 р., м. Івано-Франківськ - Яремче) [«Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: Зб. наук. праць»] / За ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Гриценка, М. Б. Бучка; упор. О. В. Кресін. - К., 2010. - С. 93-98.

Співак В. М. Запобігання та протидія торгівлі людьми: соціокультурний аспект: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (30 квітня 2010 р., м. Київ) [«Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми»]. - К.- Х., 2010. - С. 77-79.

Співак В. М. Соціокультурний вимір глобалізації: Тези Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (20-21 травня 2010 р., м. Дніпропетровськ) [«Проблеми розвитку сучасного суспільства: економіка, соціологія, філософія»]. - Дніпропетровськ, 2010. - С. 247-249.

Співак В. М. Глобалізація як соціокультурний процес: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (27-28 травня 2010 р., м. Київ) [«Культура і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, соціальні виміри»]. - К., 2010. - С. 158-161.

Співак В. М. Політико-правовий аспект досліджень глобальних трансформацій: Зб. доповідей шорічних Рішельєвських академічних читань (15-17 вересня 2010 р., м. Одеса) [«Модернізація державного управління, державної служби і кадрової політики»] / ред. кол.: Т. В. Мотренко (голов. ред.). - Одеса, 2010. - С. 211-214.

Співак В. М. Культурна політика в умовах глобальних трансформацій: Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 вересня 2010 р., м. Київ) [«Культурна політика у контексті етнокультурного різноманіття України»]. - К., 2011. - С. 134-136.

Размещено на Allbest.ru