Реалізація функцій політики в умовах сучасної динаміки політичних змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН

Виконала Мармазова Тетяна Іванівна

Київ - 2011

АНОТАЦІЯ

політичний держава громадянський демократизація

Мармазова Т.І. Реалізація функцій політики в умовах сучасної динаміки політичних змін. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2011.

У дисертації обґрунтовано й систематизовано функції політики та механізми їх практичної дії в умовах сучасної динаміки соціальних змін у контексті забезпечення політичної модернізації та інноваційного розвитку сучасної України. Показано специфіку дії економічної, управлінської, елітарно-представницької, інноваційної, прогностичної та інших функцій в умовах проведення цілеспрямованої державної політики. Розкрито механізми гармонізації взаємовідносин держави і громадянського суспільства, підвищення ефективності державного управління, взаємодії політики і економіки, забезпечення авторитету в політиці як чинника раціоналізації суспільно-політичного життя, впливу ідеології сталого людського розвитку на формування моделі інноваційного розвитку. З'ясовано деструктивні чинники модернізаційного процесу в Україні, до яких віднесені: низька політична культура еліти; невиразність ідеологічної доктрини державотворення; несформованість інтегрованого національного політико-культурного простору; тінізація політичних та соціально-економічних відносин; надмірне розшарування населення за рівнем доходів, корупція в суспільстві, криміналізація соціуму тощо. Проаналізовано ціннісні аспекти забезпечення політичної модернізації українського суспільства, в основі яких - відродження національної культури, системоутворюючим чинником якої залишаються традиційні цінності, що органічно поєднуються з апробованими світовою практикою ліберальними цінностями.

Ключові слова: політика, функції політики, соціальні зміни, політична модернізація, інноваційний розвиток, перехідний розвиток, політична комунікація, ефективність управління.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В останні десятиріччя світ розвивається та змінюється надзвичайно швидкими темпами. Однією з найбільш суттєвих особливостей загальносвітового цивілізаційного розвитку виступає невизначеність його векторів, непрогнозованість результатів. Отже, можна стверджувати, що сучасність ставить перед людством більше питань, аніж пропонує відповідей на них. Багато в чому цивілізаційні зміни та процеси демократизації, які відбуваються сьогодні, кидають своєрідний соціокультурний, політичний і економічний виклики як людству в цілому, так й окремим націям, суспільствам та індивідам. За цих умов особливо важливим є з'ясування базових характеристик сучасного політико-цивілізаційного дискурсу та розгляд їх впливу на трансформацію функцій політики у процесах демократичного транзиту.

Політика від часів появи однойменного трактату Аристотеля є об'єктом особливої уваги мислителів усіх часів і народів. І це не випадково, оскільки вона синтезує в собі організаційну, регулятивну і контрольну діяльність, яка спрямована на задоволення запитів і потреб суспільства. Як явище, спрямоване на завоювання влади, політика має широкий спектр наукових узагальнень. Інша річ - її конкретні прояви, за конкретних соціально-економічних умов. Ці прояви потребують постійної уваги і функціонального пояснення, що включає підтримання порядку, вдосконалення механізмів державного управління, узгодження соціальних інтересів, інноваційний розвиток. Можна стверджувати, що в останні десятиріччя під впливом розгортання процесів демократизації і глобалізації у світі в цілому, а також зважаючи на те, що в Україні політологія як наука перебуває на початковій стадії свого розвитку, звернення дослідницької уваги до феномену політики є цілком виправданим та безперечно актуальним.

У політичній науці немає єдиної думки щодо визначення основних функцій політики та їх призначення у регулюванні суспільних відносин. Наприклад, Т. Парсонс - фундатор теорії соціальних систем - відносив до функцій політики визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, а також збереження стабільності соціуму та розподіл у ньому ресурсів. Один з найавторитетніших дослідників політичної системи Д. Істон вбачав провідну функцію політики в авторитарному привласненні й розподілі цінностей у суспільстві. Відомий політичний аналітик Р. Дебре вказував на таку функцію політики, як збереження цілісності та забезпечення стабілізації суспільства. Спільним для наведених підходів до розуміння функцій політики є переконання вчених у тому, що політика не просто покликана регулювати суспільні відносини, але й репрезентувати функції суспільних перетворень та стабілізації соціуму. Виходячи з вищезазначеного, функції політики доцільно аналізувати у контексті модернізаційних трансформацій, зокрема, процесів демократизації суспільств перехідного типу.

Джерельну базу пропонованої роботи утворюють дослідження: фундаторів філософської, політичної та юридичної науки Г. Гегеля, А. Грамші, Г. Єллінека; авторитетних російських фахівців у царині загальної політології та політичної філософії К. Гаджиєва, А. Мельвіля, Т. Алєксєєвої, Б. Капустіна; авторів оригінальних концепцій політичної культури (О. Чучин-Русов), політологічної семантики (М. Ільїн), політико-ідеологічного дискурсу (Б. Каріпов), систематизації парадигматичного підходу до політики (О. Соловйов), порівняльної політології (Г. Голосов).

Принциповим для цієї роботи було опертя на праці М. Вебера «Політика як покликання і як професія», А. Тойнбі «Осягнення історії», Д. Бадовського «Політична антропологія», О. Доценко «Психологія маніпуляції: феномени, механізми та захист». При підготовці дисертації були використані праці: А. Куртова, Д. Максимова, М. Оакшотта, О. Русакової, М. Старкової, О. Чемшита, В. Холода та інших, які присвячені проблематиці політичної дискурсології, а також дослідженням перебігу процесів демократичного транзиту в сучасному світі.

Вивченню досліджуваних проблем в останні десятиліття надається дедалі більша увага. Зокрема, вони висвітлюються в працях українських науковців В. Бабкіна, О. Бабкіної, В. Баркова, В. Беха, І. Бідзюри, І. Варзара, І. Воронова, В. Горбатенка, В. Денисенка, Ф. Кирилюка, О. Кіндратець, В. Корнієнка, В. Котигоренка, Л. Кочубей, В. Кременя, І. Кресіної, І. Кураса, М. Михальченка, М. Недюхи, В. Ребкала, В. Руденко, Ф. Рудича, С. Рябова, В. Северинюка, С. Телешуна, О. Ткача, О. Траверсе, О. Фісуна, Ю. Шемшученка, Л. Шкляра, П. Шляхтуна та ін.

Як засвідчують дослідження вищевказаних вчених, ступінь політизації суспільства у більшості країн світу на сьогодні є надзвичайно високим. Високий рівень зацікавленості питаннями функціонування політики пояснюється розгортанням системних кризових явищ на світовому і наці-онально-державному рівнях. Саме за цих умов у більшості країн світу все більш очевидною постає тенденція щодо необхідності з'ясування сутності політики, дії її функцій як у науково-теоретичному, так і в прикладному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем: «Проблеми правового забезпечення політичних і соціально-економічних перетворень в Україні» кафедри конституційного і міжнародного права Донецького національного університету (номер державної реєстрації Г 07/19 0107U001458); «Проблеми інтеграції України у світовий економічний та політико-правовий простір» кафедр міжнародних відносин і зовнішньої політики та міжнародної економіки Маріупольського державного університету (номер державної реєстрації 0105U008912).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є осмислення й обгрунтування функцій політики та можливостей їх практичної реалізації в умовах сучасної динаміки соціальних змін для забезпечення концептуальних засад і принципів розробки теоретико-методологічних основ інноваційної стратегії політичного розвитку держави та вироблення практичних рекомендацій щодо подолання головних протиріч в умовах модернізації українського суспільства.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

- проаналізувати базові підходи щодо теоретичного розуміння сутності політики та атрибутивні характеристики її розвитку в історико-політологічному аспекті;

- обґрунтувати сутність політики як сфери практичної взаємодії людей з метою реалізації суспільно значимих інтересів;

- виявити політичні засоби гармонізації взаємовідносин держави і громадянського суспільства;

- охарактеризувати визначальні чинники впливу політики на регулювання економічної сфери;

- розкрити комунікативну функцію політики та її роль у процесах демократизації життєдіяльності соціуму;

- проаналізувати управлінську функцію політики як засіб забезпечення конструктивних змін у державі й суспільстві;

- уточнити функції політики в умовах розгортання новітніх трансформаційних процесів;

- з'ясувати проблеми і парадокси вдосконалення політичних відносин у суспільствах перехідного типу;

- охарактеризувати інноваційну функцію політики та її роль у випереджальному соціальному розвитку;

- обґрунтувати об'єктивну необхідність і показати специфіку політичного забезпечення модернізаційних змін в сучасній Україні;

- виокремити державно-управлінські аспекти підвищення ефективності політичної модернізації;

- з'ясувати ціннісні аспекти політичного забезпечення модернізації українського суспільства.

Об'єктом дослідження є феномен політики як особливої царини суспільних відносин у контексті потреб забезпечення стабільного, поступального суспільного розвитку.

Предметом дослідження є практична реалізація функцій політики в умовах сучасної динаміки соціальних змін і забезпечення модернізації українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об'єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність нукових результатів.

Одним з найбільш поширених підходів щодо з'ясування функціональних аспектів політики на теоретичному рівні, на який спирається автор, є парадигматичний напрямок досліджень, в рамках якого реалізується спроба виявлення сутнісних ознак політики і формулювання основних засад основи її природи через створення цілісної концепції. Погляд на політику як сферу практичної взаємодії людей з приводу реалізації власних або суспільно значимих інтересів спирається на діяльнісні та поведінкові (біхевіористські) концепції. Топологічний підхід - дозволив розглядати практичну царину реалізації політики крізь призму категорії «поле політики». Структурно-функціональний підхід розкриває сутність політики як комплексного феномену, що включає в себе такі структурні й системні елементи, як: політичне панування і правління; політичне управління та співробітництво; формування влади й політичної нерівності; форми правління у рамках різних державно-політичних систем; відносини людей з інститутами політичної і державної влади; механізми забезпечення єдності, життєздатності та безперервного функціонування суспільства; способи політичної соціалізації.

У процесі виконання поставлених завдань було використано такі методи дослідження: діалектичний, як загальний метод пізнання, завдяки якому розкрито теоретико-методологічні основи категорій «перехідний розвиток», «інновація», «модернізація», системно-структурний, який дозволив визначити сутність політико-культурних детермінант суспільного розвитку України; метод системного аналізу, який забезпечив розгляд політичних чинників інноваційного розвитку в контексті ідеологічних засад національного державотворення; історичний, в рамках якого прослідковано еволюцію наукових поглядів щодо феномену функцій політики та їх чинників; статистичний та політичного аналізу, які дозволили опрацювати статистичні та емпіричні дані з метою оцінки впливу соціально-політичних детермінант на сучасну динаміку соціальних змін; порівяльний метод, завдяки якому співставлено евристичні можливості впливу функцій політики на інноваційний розвиток України; прогностичний, в межах якого проведено аналіз та здійснено прогноз подальших соціальних змін у політичному поступі України; синергетичний, який забезпечив погляд на політику як систему, що здатна до самоорганізації і характеризується відкритістю, нелінійністю, динамічністю.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у виявленні, обґрунтуванні й систематизації функцій політики та механізмів їх практичної дії в умовах сучасної динаміки соціальних змін в контексті забезпечення політичної модернізації та інноваційного розвитку сучасної України. У дисертації сформульовано положення, які конкретизують наукову новизну дослідження й виносяться на захист. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати, що характеризують наукову новизну, проявляються в наступному:

Уперше:

- розроблено методологію дослідження функцій політики, яка базується на компаративному аналізі основних теоретичних концепцій і підходів до розуміння сутності їх практичного впливу на розвиток суспільства в умовах сучасної динаміки соціальних змін;

- здійснено системне дослідження реалізації функцій політики як необхідної передумови забезпечення стабільного та поступального розвитку демократичної країни, розглянуто функції політики крізь призму категорій ціледосягнення;

- сформульовано методологічні й науково-методичні проблеми дослідження сучасної динаміки соціальних змін, сутісними характеристиками яких виступають політична модернізація та інноваційний розвиток суспільства, розкрито критерії оцінки рівня інноваційного розвитку з урахуванням системного дослідження соціально-економічних процесів, які та охоплюють різні аспекти комплексного розвитку (загальні закономірності, підходи, механізми формування стратегії розвитку України);

- формалізовано та систематизовано функції політики, які комплексно впливають на стан політичної модернізації українського суспільства, з'ясовано деструктивні чинники цього процесу: низька політична культура еліти; невиразність ідеологічної доктрини державотворення; несформованість інтегрованого національного політико-культурного простору; тінізація політичних та соціально-економічних відносин; надмірне розшарування населення за рівнем доходів, корупція в суспільстві, криміналізація соціуму тощо.

Удосконалено:

- розуміння політики як сфери практичної взаємодії людей з метою реалізації суспільно значимих інтересів із з'ясуванням значення базових підходів щодо визначення специфіки прикладних аспектів політики в межах досліджень у царині політичної топології, зокрема крізь призму аналізу поняття «поле політики»;

- атрибутивні характеристики політичних засобів гармонізації взаємовідносин держави і громадянського суспільства в контексті підвищення ефективності державної політики, з урахуванням того, що для успішного функціонування і розвитку громадянського суспільства необхідною є наявність розвиненої соціальної структури, в якій мають знайти своє відображення різноманітні форми власності, інтереси людей, соціальних груп, прошарків населення з розвиненими горизонтальними зв'язками.

- теоретичні уявлення про шляхи підвищення управлінської функції політики як чинника конструктивних змін у державі й суспільстві, що розглядається в контексті сукупності моральних, культурологічних і технологічних властивостей представників владної еліти та визначає їх здатність задовольняти нагальні потреби особи, суспільства, держави відповідно до вимог соціуму;

- положення про функції політики в умовах розгортання новітніх трансформаційних процесів, які в умовах модернізованої держави передбачають: здійснення визначеної економічної стратегії; проведення цілеспрямованої політики розвитку та перерозподілу ресурсів; розгортання системи масової освіти, медичного обслуговування, соціального забезпечення, розмаїтих інформаційних служб; розуміння політичної влади, політичного лідерства, авторитету в політиці як чинників раціоналізації суспільно-політичного життя.

Дістали подальший розвиток:

- науково-методичні засади розуміння й оцінки інноваційної функції політики та її ролі у випереджальному соціальному розвитку, впливу ідеології сталого людського розвитку на формування концепції та вибір моделі інноваційного поступу України на тлі того, що розвинені країни перебувають сьогодні в перехідному стані: від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства; від взаємодії національних економік і держав до глобалізації важелів управління світовою економічною системою;

- висновок про об'єктивну необхідність і специфіку політичного забезпечення модернізаційних змін у сучасній Україні на основі досягнення органічної єдності інновацій та культури суспільства, забезпечення гармонійної рівноваги соціальних відносин між людьми, реалізації їх творчих потенцій в умовах політичної модернізації суспільства;

- осмислення ціннісних аспектів забезпечення політичної модернізації українського суспільства, в основі яких - відродження національної культури, системно-утворюючим чинником якої залишаються традиційні цінності, що органічно поєднуються з апробованими світовою практикою ліберальними цінностями.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його наукові положення і висновки дають змогу проникнути в глибинну природу та сутність функцій політики в контексті сучасної динаміки соціальних змін, політичних детермінант інноваційного розвитку й з'ясувати їх роль у політичній системі інформаційного суспільства, а також виявити органічні зв'язки науки, освіти, ідеології та культурного потенціалу суспільства як джерел модернізаційних процесів. Дослідження дає реальне уявлення про політичні процеси в Україні, їх зовнішню і внутрішню спрямованість, сприяє виробленню реальної політики у процесі подальшого розвитку держави. Результати дослідження складають методологічну базу для подальшої розробки структури та змісту політичної модернізації України.

Теоретико-методологічні положення й висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані для наукового обґрунтування та підготовки відповідних законодавчих актів, документів програмного і прогнозного характеру, орієнтованих на розробку стратегії сталого розвитку держави. Крім цього, матеріали дослідження можуть бути використані в навча-льному процесі із суспільних дисциплін, зокрема, при підготовці спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів і відділень соціально-гуманітарного профілю.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є науковою розробкою, що спирається на концептуальні підходи зарубіжних та вітчизняних дослідників, а також на особистий досвід автора щодо осмислення проблем і перспектив сучасного розвитку України. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження були оприлюднені автором у виступах та публікаціях на міжнародних науково-практичних та науково-теоретичних конференціях: міжнародній науковій конференції «П'яті юридичні читання: Проблеми верховенства права: теорія і практика» (м. Київ, 23 - 24 квітня 2009 р.; тези опубліковано); круглому столі «Конституційна реформа: погляди донеччан» (м. Донецьк, 7 жовтня 2009 р.); «ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державне управління в умовах політичної модернізації України: стан та проблеми» (м. Київ, 23 жовтня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Российско-украинские отношения. Перед выбором» (Донецьк, 28 жовтня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання: Правова культура, правова свідомість і право» (Київ, 22 - 23 квітня 2010 р.; тези опубліковано); міжнародній науковій конференції «Філософські виміри сучасної соціальної реальності» (Донецьк, 14 - 16 квітня 2011 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертаційної роботи апробовані у 25 публікаціях, в тому числі в індивідуальній монографії та у 21 статті у фахових виданнях з політичних наук.

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання дослідження та логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, чотирьох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків і списку використаних джерел (335 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 419 сторінок, основний текст дисертації викладено на 382 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється їх теоретичне і практичне значення, наводяться дані про їх апробацію та публікації автора за темою дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі «Політика як чинник забезпечення взаємодії держави і громадянського суспільства» розглядаються: класичні і сучасні підходи до теоретичного розуміння сутності політики; основні детермінанти політики як сфери практичної взаємодії людей з метою реалізації суспільно значимих інтересів; політичні засоби гармонізації взаємовідносин держави і громадянського суспільства.

Політика була, є і буде одним з найбільш гнучких та продуктивних механізмів регулювання соціального життя людей, їх соціально значимих відносин. Така оптимальна регулятивна здатність політики пояснюється тим, що саме у цій царині функціонування будь-якого соціуму зосереджені особливі важелі цілеспрямованого управління суспільними процесами, які пов'язані з діяльністю держави. До таких важелів, зокрема, належать: норми моралі (Г.В.Ф. Гегель); владарювання (Н.Макіавеллі, У.Оккам); ідеологія (М.Вебер); державне управління (Г.Єллінек); суспільні відносини (А.Грамші); публічність (Х.Арендт). Науковий дискурс щодо політики як особливої царини життя суспільства не є чимось сталим, «законсервованим», він спирається на плюралізм ідей, поглядів, думок, шкіл і моделей. З цієї дослідницько-методологічної позиції необхідним є розгляд політики крізь призму різних понять, до яких, зокрема, належать «політичний сенс» А.Демідов, О.Соловйов, Б.Капустін) і «парадигма політики» (К.Гаджиєв, О.Русакова, Д.Максимов, М.Старкова).

Поняття «політичний сенс» дозволяє реалізувати нормативний підхід до політики, відкинувши зайве етичне моралізаторство, яке часто призводить до нездатності «чистої» науки адекватно описувати та пояснювати реальну політику, показувати справжні політичні механізми політичного життя. Дослідження політики за допомогою поняття «парадигма політики» дозволяє здійснити концептуальний, системний аналіз та інтерпретацію цього феномену суспільного життя, виокремивши найбільш оптимальні методологічні схеми і моделі наукового пошуку. У найбільш широкому тлумаченні парадигми політики дають уявлення про сутність, природу, джерела і межі поширення політики. Причому, парадигмальне тлумачення передбачає розгляд політики з трьох базових позицій: 1) як соціального явища; 2) як феномену природного походження; 3) як надприродного явища.

Парадигмальні концепти політики конкретизуються в залежності від її розуміння як: царини суспільного життя, яка виконує певні завдання в рамках соціального цілого, згідно з таким підходом на перший план виходять функціональні компоненти політики (тобто специфіка регулятивних властивостей політики у порівнянні з правом, мораллю); типу певної діяльності - поведінкових вимірів політики (конкурентності, ризиковості, ідеологічної зумовленості); особливого різновиду суспільних відносин - виявів елементів міжсуб'єктної взаємодії у царини політики (інститутів, норм, статусів тощо).

У сучасній політичній науці переважно реалізується розуміння політики як суспільного явища, пов'язаного з державою. Тлумачення сутності та соціальної природи політики можна визначити як «мистецтво управління людьми». Під час вироблення та реалізації політики в зазначеному контексті важливо враховувати такі основні чинники: конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави; рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ; спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості; етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку; відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості; реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості. Політика за цих умов постає в якості своєрідного комунікаційно-семантичного і культурно-інформаційного простору, де функціонують традиційні та інноваційні дискурси.

Розуміння політики як ціледосягнення, а цивілізаційно-політичного дискурсу як категорії ціледосягнення спричиняє необхідність якісного перегляду тих функцій політики, які найбільше пов'язані з виконанням завдань модернізації і демократизації суспільства. В цьому аспекті функції політики слід розглядати, виходячи з наступних орієнтацій:

1) підтримка двостороннього зв'язку між державними інституціями і пересічними громадянами з тим, аби здійснювати взаємну адаптацію зустрічних вимог одних до одних;

2) відтворення традиційних цінностей і норм соціально-політичної діяльності, які вимагаються у повсякденній політичній практиці задля запобігання їх відриву від базових релігійно-моральних та природно-правових нормативно-ціннісних засад суспільного життя;

3) культивування особливого комунікативного середовища, що має забезпечувати інформаційне взаєморозуміння між учасниками політичних «полілогів».

Політика покликана готувати масову суспільну свідомість до можливих перетворень та трансформацій, водночас пом'якшуючи ті суперечності і конфлікти, які виникають при розгортанні таких процесів. Політика обов'язково має бути рухливою, динамічною, гнучкою, позбавлятися догматизму і застою, в іншому випадку усі суспільні перетворення і зміни не матимуть ефективних результатів та не будуть легітимізовані громадянами. В цьому контексті особливого значення у періоди здійснення системних трансформацій, кардинальних цивілізаційних змін набуває телеологізм (Р.Н.Беркі). Адже їх успішність й ефективність залежить значною мірою від того, наскільки правильно, адекватно були поставлені цілі таких перетворень. Необхідним є також урахування психологічно-мотиваційної структури діяльності політичної еліти в умовах перебігу процесів демократизації, особливо у пострадянських країнах. Адже саме еліта у цих суспільствах найчастіше була провідним рушієм перетворень, у той час як населення опинилося «на узбіччі» реформ, а це може розглядатися як доволі серйозна загроза демократії.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики: оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного; гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності; демократизм і моральність у здійсненні політики; громадянськість і патріотизм. Врахування даних характеристик дозволяє розглядати функціональний вимір цивілізаційно-політичного дискурсу, зважаючи на неоднозначність динаміки процесів демократизації, які спостерігаються у сучасному світі. За цих умов на перший план політичного дискурсу виступає проблема оптимізації та координації таких функцій політики, як: інтеграція суспільства задля забезпечення суспільного порядку й організованості; розробка спільних для усього суспільства цілей розвитку і мобілізація усіх ресурсів на їх виконання; регулювання, вирішення і подолання найгостріших конфліктів, що дезінтегрують країну.

Спільною рисою для функцій політики є те, що вони покликані виконувати єдине завдання - забезпечувати налагодження прямого взаємозв'язку між громадянським суспільством і державою, між органами державної влади й управління та громадянами, що має сприяти гуманізації політики. Саме гуманізація політики в цілому та її окремих функцій має стати провідним напрямом подальших наукових пошуків соціально-гуманітарного спрямування. Тому при розгляді функцій політики слід виходити з того, що політика - це особлива царина людських взаємовідносин, в якій особа завжди має бути суб'єктом соціально-політичних відносин, а забезпечення її прав і свобод - найголовнішим завданням. Поряд з цим ідея громадянського суспільства наповнює ціннісним змістом стратегію подолання авторитаризму. Звідси надзвичайно актуальними проблемами в контексті підвищення ефективності державної політики є: дослідження еволюції сприйняття ідеї громадянського суспільства; специфіка його взаємовідносин з державою в конкретно взятій країні; соціокультурне підґрунтя формування його основних структурних елементів.

У другому розділі «Функціональне призначення політики в контексті сучасної динаміки соціальних змін» досліджуються: визначальні чинники впливу політики на регулювання економічної сфери; комунікативна функція політики та її роль у процесах демократизації життєдіяльності соціуму; управлінська функція політики як чинник конструктивних змін у державі й суспільстві.

Економічна політика держави повинна забезпечувати правопорядок у країні в цілому, без чого неможливе ефективне функціонування будь-якої сфери суспільного життя; гарантувати дотримання всіма членами суспільства, у тому числі й учасниками ринку, загальноприйнятих «правил гри»; створювати і підтримувати інфраструктуру, на основі якої повинна ефективно функціонувати економіка країни. Держава, як офіційний представник суспільства, повинна виробляти і проводити в життя економічну політику в межах усієї країни. До основних питань, на яких має зосереджуватись державна діяльність у сфері економіки, можна віднести: 1) визначення та прогнозування умов, що впливають на соціально-економічну систему держави у близькій та віддаленій перспективі; 2) формування економічної політики, яка б давала змогу уникнути впливу негативних чинників або ж пом'якшити їх дію; 3) розробку системи заходів, спрямованих на захист національних економічних інтересів.

Політика в сфері економіки повинна виконувати наступні функції: а) пошук найоптимальніших механізмів реалізації економічних інтересів громадян; б) підтримка наявних форм економічних відносин, а також вироблення нових задля забезпечення потреб громадян; в) вивчення та узгодження економічних інтересів громадянського суспільства, ринку, держави. Важливу роль у реалізації економічної функції політики відіграє ідеологічний чинник. Адже успішність економічних перетворень безпосередньо залежить від рівня їх усвідомлення суспільством - як елітою, так і громадянами. Вивчення політико-економічних теорій і практики втілення економічної політики в Україні свідчить про те, що, з одного боку, економічна ситуація значно впливає на довіру громадян до влади, на авторитет держави у міжнародних відносинах, на безпеку держави. З другого боку, економічний розвиток країни залежить від компетентності політиків, рівня їх політичної культури, мотивацій, якими вони керуються під час вироблення економічної політики держави.

Політична комунікація - це механізм і процес, який поєднує політичну поведінку, прийняття політичних рішень, виборчі процедури, політичну мову та політичну символіку, світоглядно-ідеологічний і діяльнісний рівні вияву політики. Значення політичної комунікації у процесах формування, розвитку та функціонування політики не варто недооцінювати, тому що політика багато в чому - це царина певних ідей, переконань, концепцій, теорій, програм, які реалізуються, як правило, у формі тих чи інших повідомлень, вербально оформлених за допомогою мовної комунікації.

Показником ефективної реалізації комунікативної функції політики виступає можливість досягнення згоди (співробітництва) або спричинення конфліктів (боротьби) між акторами політики. Саме політична комунікація, добре налагоджена й ефективна, може сприяти організації, впорядкуванню, узгодженню, координації, субординації або дезорганізації політичної діяльності й політичних відносин. За цих умов індивідуальні та колективні суб'єкти й контрсуб'єкти політичної комунікації несуть у собі та разом з собою певні комунікативні й інші потреби, запити, уподобання, мотиви, цілі. Політична комунікація є своєрідним підґрунтям функціонування політики в цілому та політичного життя і держави зокрема.

Політична комунікація є системним явищем, яке охоплює своїм впливом усі сторони політичного життя, з одного боку, та є результатом функціонування інших царин політики, з іншого. Виходячи з системного розуміння політичної комунікації, вивчення функціонування досліджуваного феномену всередині будь-якої держави можна здійснювати у таких напрямках:

1) контактному - це розгляд «ритуальних розмов» життєво-побутового характеру (про погоду, останні новини тощо), які не стільки інформують, скільки підтримують соціальні контакти між людьми у державі;

2) інформуючому - має на меті аналіз специфіки процесу надання змістовних повідомлень про зміни, які відбуваються у політичному житті (поточної інформації);

3) директивному - з'ясування тих складових політичної комунікації, які змушують, зобов'язують людей до певних дій, висловлювань вчинків;

4) спонукальному - вивчення у структурі політичної комунікації елементів, котрі надають поштовх, стимул, мотивуючи людей до соціально та політично значущої діяльності;

5) переконуючому - розгляд у процесах комунікативних зв'язків у політиці того, що може певним чином навіть нав'язувати ті чи інші взірці соціальної і політичної поведінки на основі чітко визначених світоглядно-ціннісних пріоритетів розвитку держави;

6) інстинктогенному, стереотипогенному й імітогенному - спирається на вивчення емоцій, почуттів, ірраціональних психічних реакцій людини, які найчастіше виявляються у вигляді політичних маніпуляцій;

7) сугестивному - здійснюється шляхом дослідження феномену «навіювання» певних ідей, ідеалів, моделей політичного розвитку.

Особливе значення у періоди демократичного транзиту набуває реалізація управлінської функції політики, яка обумовлюється суттєвим чином тим, наскільки злагодженими і скоординованими є відносини субординації та саморегуляції у політичних й економічних підсистемах суспільства. Відносини субординації та саморегуляції політики й економіки є індикатором функціонального розвитку системи державного управління тієї чи іншої країни. Одним з таких механізмів є соціальне партнерство, адже успішність процесів демократизації можлива лише тоді, коли політика виконує зазначену функцію. У протилежному випадку, якщо функціонування політики спирається на домінування у суспільстві гіпертрофованої лояльності до органів влади у вигляді особистої відданості представникам політичної еліти, про жодні демократичні перетворення не варто й вести мову.

Модель соціального партнерства в контексті розгляду динаміки цивілізаційних змін, переходу до постіндустріального (та/або інформаційного) суспільства декларує такі опорні принципи політичної діяльності: орієнтація особи на власні сили, здібності й можливості як засоби досягнення соціально комфортних умов життя і добробуту; забезпечення оптимального співвідношення соціально орієнтованого ринкового реформування суспільства з програмами державного регулювання, визначення своєрідної міри втручання держави в економіку країни, системно-регулюючої та цілеспрямовуючої функцій держави; реалізація через засади соціального партнерства ідей правового захисту особи, суспільної злагоди і солідарності як чинників соціально спрямованої еволюції суспільства; приборкання «холодних» цінностей ринку (свободи, відповідальності, праці, власності й безпеки) «теплом» людського взаєморозуміння, співпраці й успіху. Можна стверджувати, що реалізація соціального партнерства постає в якості додаткового критерію готовності і здатності політичної еліти здійснити системні перетворення з метою модернізації і держави, і суспільства, зміни характеру самої політики.

У третьому розділі «Основні напрями вдосконалення функцій політики на початку ХХІ століття» аналізуються функції політики в умовах розгортання новітніх трансформаційних процесів; проблеми і парадокси вдосконалення політичних відносин у суспільствах перехідного типу; інноваційна функція політики та її роль у випереджальному соціальному розвитку.

Функції політики у ситуації розгортання модернізаційних та постмодернізаційних процесів потрібно розглядати не стільки на макрорівні їх здійснення (рівень функціонування держави), скільки на мікрорівні політичних взаємодій (встановлення відносин партнерства та довіри на рівні громадянського суспільства). Функції перерозподілу матеріальних та суспільних ресурсів, які мають вагому економічну складову, поступово починають «витіснятися» функціями суто гуманітарного спрямування. Це пояснюється тим, що в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві провідним ресурсом стають знання та інформація, носіями яких є людина, а відтак саме особистість виступає як основа багатства суспільства. Зазначені трансформації можна вважати ключовими детермінантами змін функціонального вияву політики, її модифікації в рамках логіки новітніх суспільних трансформацій, загальноцивілізаційного поступу.

Зростання ваги добровільності у політичному житті обумовлює посилення різних форм громадянської активності. Добровільність здатна інтегрувати в існуючу політичну систему суспільно-політичні рухи й організації, які до цього перебували на позиціях політичних аутсайдерів. Через розгортання політичної добровільності зазнає трансформації інтеграційна функція політики, яка поширюється на всі рівні політичного життя - від рівня приватного, побутового життя окремого громадянина до вияву світової політики. Тому аналіз різних форм добровільності у політиці, їх характеристика є необхідним для більш широкого розуміння факторів формування та функціонування політики, зміни її функцій у сучасному надзвичайно динамічному світі. Зростання впливу на політику різних форм добровільності призводить до розширення її публічної сфери.

Дослідження особливостей функцій політики за умов цивілізаційних змін є неможливим без урахування впливу такого феномену, як глобалізація. Адже глобалізація сьогодні є тим процесом, який здійснює визначальний вплив на розвиток світової цивілізації загалом та на функціонування кожної окремої країни зокрема. Означений вплив глобалізації поширюється на усі сфери функціонування будь-якого суспільства, в тому числі й на царину політики. Під впливом глобалізації кардинально змінюються суб'єкти політики, що призводить до трансформації традиційних політичних функцій, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням державного управління. Глобалізаційні процеси стали одним із тих чинників, які зумовили трансформацію класичної держави та формування постіндустріалізму, що спричинило необхідність переосмислення функцій власне держави, а також функцій політики і влади. Отож, функціональна єдність політики, держави та влади під впливом глобалізації, з одного боку, зазнає дедалі більшої уніфікації на основі ідеології євроцентризму, а з іншого - поступово зростає значення принципів нестандартності, гібридності та розмаїття в політичному житті сучасного світу. Глобалізація в антропологічному вимірі політики зумовлює своєрідне «розмивання» гуманітарних функцій політики, посилюється одночасна дія протилежних тенденцій у політичному житті. Тому політика стає цариною суспільного життя, яка характеризується варіативністю, невпорядкованістю, непередбачуваністю свого розвитку.

У ситуації протікання демократичних транзитів забезпечення інтеграційної функції політики має ґрунтуватися на дотриманні принципів консенсусу та компромісу. Справжня демократія - це панування у суспільстві політичного плюралізму. Але, зрозуміло, що реалізація на рівні державної політики усіх прагнень, ідей та цінностей, які представлені у суспільстві, не є можливою. Тому саме дотримання принципів консенсусу та компромісу в політичному житті дає змогу максимально врахувати різноманітні політичні, соціальні, економічні, культурні інтереси, «пом'якшувати» часто протилежні позиції з нагальних проблем суспільного розвитку, надавати шанс кожному з політичних акторів взяти участь у здійсненні влади.

Всебічне дослідження трансформації функцій політики за сучасних умов системних модернізацій вимагає з'ясування впливу на функціонування політики так званих «пасток» та «перешкод» модернізації. Серед найнебезпечніших «пасток» модернізації можна виділити такі: деформація політики у бік радикального націоналізму, що неминуче призводить до автаркії та паралізує реалізацію основних функцій політики; крайнощі технократизму, ігнорування соціальних потреб суспільства, яке спричиняє дегуманізацію функцій політики; нездатність або небажання політичної влади поширити імпульс модернізації та її результати з елітарного на масовий рівень, що засвідчує про невиконання управлінської функції політики; неглибоке, механічне сприйняття сучасних політичних цінностей і норм за умов фактичного домінування традиційної політичної культури, що позначається неповною реалізацією аксіологічно-світоглядної функції політики.

Політична модернізація, яка інтенсивно почала проводитись у ХХ-ХХІ ст. довела, що зосередження реформаторів лише на консерватизмі або лібералізмі не приводить до успішного розвитку держави. Сутність таких понять як консерватизм, політична модернізація, традиція змінились під впливом їх застосування на практиці в певних країнах. В результаті різноманітних проявів одного і того ж теоретичного явища виникли нові теорії. Стало зрозумілим, що політична модернізація відбувається ефективно там, де максимально враховуються ментальність суспільства, їх звичаї та традиції. Корисною і потрібною є органічна модернізація, коли зміни вводяться поступово, не руйнуючи усталені відносини. Якщо держава за будь-яку ціну намагається в короткий термін покращити суспільний устрій, то результат часто буває прямо протилежний. Навздогінна (неорганічна) модернізація містить багато небезпечних проявів. Нівелюється основне призначення модернізації - покращити суспільне життя.

Проблема інноваційного розвитку потребує консолідованих дій держави й громадянського суспільства, поєднання зусиль державних органів і соціально-гуманітарних наук щодо забезпечення конкретних напрямів, здатних стимулювати інноваційну діяльність. До таких напрямів відносяться наступні: 1) вдосконалення інститутів і механізмів демократичного розвитку суспільства; 2) вироблення державної стратегії випереджального розвитку; 3) визначення шляхів передачі наукових здобутків до державно-владних структур, уряду; 4) подолання ідеології і практики матеріального споживацтва, утвердження постматеріальних цінностей; 5) реалізація ідеї сталого розвитку; 6) динамічне реагування на ризики у процесі суспільно-політичного розвитку.

Збереження динаміки у розвитку інноваційної політики означає її перетворення на самостійний національний проект. Інновації можуть і повинні стати засобом формування нової української інтелектуальної еліти. Інноваційна діяльність відзначається творчим характером, а відтак вона потребує формування особистості, здатної до самостійної діяльності. Успішно функціонувати в інноваційній сфері можливо лише за умови набуття відповідної технологічної готовності. Світ стає дедалі більш глобалізованим. За цих умов без уміння спілкуватися з іншими країнами, швидко засвоювати кращий досвід, передові знання неможливо забезпечити інноваційний розвиток, бути конкурентоспроможним.

У четвертому розділі «Оптимізація функцій політики в умовах модернізації українського суспільства» на основі системного аналізу виявлені визначальні напрями забезпечення суспільно-політичних змін в сучасній Україні, що стосуються об'єктивної необхідності і специфіки політичного забезпечення модернізації, державно управлінських та ціннісних аспектів її забезпечення й підвищення ефективності.

Проведений аналіз підтверджує практичну значущість дослідження проблеми політико-адміністративної модернізації із застосуванням різних методологічних підходів і методів, що базується на теорії політичної транзитології, у межах якої існує декілька транзитологічних концепцій. На тлі постійно зростаючої поліваріантності транзитів в сучасному методологічному арсеналі політичної транзитології відчувається відсутність синтетичної, узагальнюючої теорії, спираючись на яку можна було б «звести до спільного знаменника», описати, пояснити та спрогнозувати будь-який демократичний перехід. Натомість, маємо плюралізм підходів, теоретичних розробок і моделей, які у більшості своїй не претендують на універсальність, скоріше доповнюють одне одного.

Виходячи з особливостей сучасного етапу розвитку українського суспільства, як транзитно-кризового, необхідно констатувати, що український соціум перебуває в стані соціальної конфліктності, чітко простежується конфлікт інтересів, постійні суперечності між різними елементами (суб'єктами) політичної системи, суспільно-політичного життя, що, безумовно, створює об'єктивні засади проведення конституційно-політичної реформи. Разом з тим наявність конфліктів інтересів у сучасній Україні слід вважати нормальним явищем, оскільки йде пошук оптимальної для України моделі політичної системи, яка б відповідала принципово новій ситуації, що склалася в Україні у пострадянський період. З іншого боку, конфлікти інтересів і цінностей суб'єктів політичного процесу є руйнівним фактором процесу державотворення.

Для попередження, врегулювання та розв'язання конфліктів інтересів велике значення має якість законодавчих, нормативно-правових актів, державно-політичних рішень, відповідність їх положень соціально-політичним реаліям. Проведення конфліктологічної експертизи має зменшити невизначеність при виборі управлінського рішення, мінімізувати ризик прийняття помилкового рішення. У зазначеному контексті законодавство повинно виходити з особливостей специфіки регіонів України. Питання регіональної політики сьогодні вкрай актуальні - і не тільки в контексті загрози сепаратизму. Мова йде про необхідність проведення збалансованої політики, про розробку нового формату відносин між урядом і регіональною владою.

Постає питання про оволодіння управлінцями сучасними теоріями і технологіями управління політичними конфліктами, врахування в їх поточній діяльності слушних рекомендацій і пропозицій, висловлених вітчизняними і зарубіжними вченими з цього приводу. Це особливо важливо в умовах перехідного періоду, коли ситуація динамічно змінюється, у зв'язку з чим необхідний високий рівень оперативності в прийнятті управлінських рішень. Проведення політико-адміністративної модернізації суспільства і держави багато в чому визначає удосконалення взаємодії між суб'єктами державного управління. При цьому ключову проблему суспільного розвитку в сучасній Україні визначають процеси становлення і розвитку політичної еліти як суб'єкта політико-владних відносин. Саме елітні прошарки несуть переважну відповідальність за втрачені можливості та перспективи, укорінення в Україні низки негативних явищ.

Формуванню нової державно-політичної еліти в процесі політико-адміністративної модернізації сприяло б запровадження своєрідної сфери послуг - політико-управлінського консалтингу, зокрема, з метою формування управлінських команд. Діяльність політичної еліти має здійснюватися у відповідних інституційних формах. Йдеться про політичні партії та механізми їхньої участі у розробці й реалізації державної політики, які на сьогодні є фактично організаційним оформленням механізму реалізації інтересів елітних груп. На сьогодні створення й діяльність сучасних партій жодним чином не означає, що вони дійсно сприяють формуванню й вираженню політичної волі відповідних соціальних груп, задоволенню їхніх потреб та інтересів.

Разом з політичними партіями ключову роль в модернізаційних процесах відіграють державні інституції і, насамперед, бюрократична еліта, яка визначає характер функціонування інститутів державної влади. Можна прогнозувати, що необхідні перетворення сучасних українських еліт відбуватимуться одночасно і поряд з системною трансформацією суспільства. Відповідним чином змінюватимуться роль, функції і якості політичних еліт, які виступатимуть одночасно і суб'єктом, і об'єктом політико-адміністративної модернізації суспільства і держави.

Ключовою проблемою, від вирішення якої багато в чому залежить ефективність політичних інститутів, органів державної влади, є надання їх діяльності соціального спрямування, можливість за їхньої допомоги здійснювати соціальну політику в інтересах усіх громадян. Майбутній розвиток країн пострадянського простору, України зокрема, можливість проведення ефективних реформ багато в чому буде залежати від того, чи вдасться реформаторам (правлячій еліті) поєднати об'єктивну потребу в централізації з регіонально-економічним чинником.

Транзитний стан політичної системи України змушує шукати нові формули стабільності політичного режиму. Однією з них може стати оновлений алгоритм виборів до законодавчого органу. Діюча ж в Україні виборча система сприяє збереженню та відтворенню конфліктних ситуацій у партійному середовищі. Необхідно зауважити, що в багатьох країнах в політичній практиці існують напівпропорційні виборчі системи, що зберігають елементи мажоритарності. Найбільш ефективною для нинішніх умов України слід вважати модель, що дозволить, з одного боку, сприяти політичній структуризації суспільства, а з іншого - зберегти можливості виборців голосувати не лише за знеособлений партійний список, а й за конкретні політичні особистості. Має відбутися поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів. Європейський досвід застосування пропорційної виборчої системи надає досить широкий вибір різних підходів до вирішення цього завдання.