Громадські об’єднання у системі національної безпеки України

Ризиком радикалізації процесів політичної регіоналізації є мусування в політичних та експертних колах питання доцільності доповнення чинного партійного законодавства положенням про законність створення політичних партій з регіональним статусом. Деякі партії можна визначити об'єктами небезпеки. Йдеться про партії, які неприховано пропагують насильство, розпалюють ворожнечу на національно-мовному ґрунті, демонструють готовність до порушення суверенітету і цілісності Української держави, підтримують сепаратистські настрої.

В сучасних умовах виконувати рішення, прийняті на державному рівні з питань забезпечення національної безпеки, мають адміністративні органи, які в організаційному, кадровому і фінансовому відношенні мають бути незалежними від тієї чи іншої політичної сили. Поширення партійного монополізму на всю вертикаль влади, вторгнення політичних партій у державну політику лише у корпоративних інтересах й поза правового поля, комерціалізація політичних партій актуалізує посилення їхньої відповідальності щодо відстоювання національних інтересів, забезпечення політичної та соціально-економічної стабільності, зростання добробуту населення, підвищення міжнародного іміджу країни. Відтак, за доцільним видається затвердження на законодавчому рівні звітності парламентських партій за виконання передвиборних програм, неухильного дотримання ними законодавчо визначених пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Зважаючи на існування реальних загроз національній безпеці України у соціальній сфері, аналіз передвиборних програм політичних партій підтвердив поширену у наукових колах і загалом у суспільстві думку про соціальний популізм передвиборчої риторики більшості партій, широке використання соціальних обіцянок, відсторонення від повноцінної реалізації за їх посередництва життєво важливих інтересів людини і громадянина, що визначає сутність терміна «національна безпека», закріплене у вітчизняному законодавстві.

Українське суспільство потребує як деполітизації органів виконавчої влади та судочинства, так і появи впливових загальнонаціональних партій, а не модернізованих політичних бізнес-проектів; партій, відповідальних за реалізацію передвиборних програм, які можуть запропонувати стратегічні інноваційні програми, антикризовий план підйому економіки країни, тих виконавців, які б втілювали ці програми в життя; партій, зорієнтованих виключно на вираження волі електорату та інтересів простих громадян, що унеможливлює політичну монополію на владу окремих політичних сил, сприятиме періодичному оновленню політичної еліти країни.

Одну із загроз суспільній безпеці характеризує використання ветеранських організацій політичними силами у досягненні прагматичних цілей, ініціювання ними (здебільшого організаціями «лівого» та націонал-радикального спрямування) спільно з мілітарними, псевдогромадськими формуваннями масових протестних акцій. Отже, ветеранські організації подекуди виступають об'єктом суспільної небезпеки, маніпуляції конфліктуючих між собою політичних сил, груп населення. Небезпечним чинником протистояння в українському суспільстві є використання політичними силами історичної проблематики, «мовного питання», складної ситуації у міжконфесійних відносинах з метою маніпулювання суспільною свідомістю, що гальмує процес консолідації української нації та створює реальну загрозу суспільній та національній безпеці. Конфліктний потенціал ветеранської громадськості відчутно посилюють непродумані рішення та дії влади, її індиферентне ставлення до асоціальної поведінки радикальних організацій. Якості дієвого запобіжника політики тих політичних гравців, які своїми діями можуть сприяти небезпеці втягнення України у регіональні конфлікти, має набути організований «афганський» рух, організації учасників бойових дій на території інших країн.

На утвердження в українських громадян почуття патріотизму, формування національної історичної пам'яті, відродження історико-культурної спадщини спрямована діяльність козацьких громадських організацій. Негативним чином на розвиток козацького руху в Україні впливає відсутність чітко сформованої мети, що призводить до використання різними політичними силами козацьких організацій для досягнення корпоративних цілей. Досить тривожну тенденцію визначає залучення козацького руху до політичного і міжконфесійного протистояння, багато в чому зумовленого розколом в Українському Православ'ї. Належне унормування правового статусу козацьких організацій дало б змогу ефективніше реалізовувати їх потенціал у забезпеченні соціальної і гуманітарної безпеки, протидії загрозам, що виникають у духовній сфері, збереженні та відновленні пам'яток історії та культури, поширенні доблесних козацьких звичаїв і традицій, зміцненні фізичного здоров'я, підвищенні моральних якостей громадян України. Щодо залучення козацьких організацій до охорони громадського порядку і державного кордону, то цим мають опікуватися спеціалізовані державні структури, що унеможливлює створення паралельних до них громадських воєнізованих формувань з непередбачуваними наслідками.

В умовах посилення небезпек глобалізації та впливу європейської політики «нового регіоналізму» на політизацію етнорегіональних відмінностей особливої ваги набуває забезпечення етнополітичної безпеки, консолідація усіх територіальних громад, етнічних груп навколо цінностей єдиної України. Як свідчить світова практика, недооцінка проблем у міжетнічних відносинах має наслідком втрату легітимності влади та зрештою державного суверенітету. Серед чинників, які негативно впливають на етнополітичну ситуацію в Україні, здатні створити потенційну чи наявну загрозу національній безпеці, - політизація діяльності громадських організацій етнічних меншин, деякі з яких прямо або опосередковано виступають проти державної незалежності України, ставлять під сумнів її територіальну цілісність, принижують честь та гідність Української нації. Надзвичайної ваги набуває питання удосконалення політико-правових засад забезпечення етнополітичної безпеки України, протидії процесам міжетнічної конфліктності, які подекуди переростають у етноконфесійний екстремізм, формування загальнонаціональної системи швидкого реагування на дії екстремістських угруповань та вияви сепаратизму.

Одним з найпотужніших суб'єктів забезпечення національної безпеки у культурно-духовній сфері, впливу на морально-етичні, культурні та історичні цінності суспільства є релігійні організації. Соціальну та гуманітарну складові їхньої діяльності як суб'єктів недержавної системи забезпечення національної безпеки унаочнює надання допомоги знедоленим громадянам, створення притулків для літніх людей та дитячих садків для дітей-сиріт, соціально-реабілітаційних центрів, гуманітарна допомога тим, хто постраждав від стихійного лиха, організація відпочинку і оздоровлення дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей, доброчинна діяльність у місцях позбавлення волі, співпраця з державними службами зайнятості, соціальними службами тощо. Повноцінній реалізації Церквою свого сутнісного призначення у суспільстві перешкоджає політизація діяльності окремих релігійних організацій, втручання політиків та управлінців у внутрішньоцерковні процеси; утворення навколорелігійних екстремістських організацій.

Небезпечною тенденцією визнано залучення до міжконфесійного протистояння козацьких організацій та радикальних патріотичних організацій воєнізованого типу, політичний характер взаємодії етнічного і релігійного чинників, активізація політизованих ісламістських рухів, поширення релігійних радикальних учень серед кримських татар, які сповідують традиційний іслам. Наведене вище актуалізує завдання протидії загрози зовнішнього втручання через засоби духовно-релігійного впливу у внутрішні справи України. Конфронтаційні процеси у духовно-релігійній сфері можуть підвищити небезпеку виникнення загроз національній безпеці України в інших сферах життєдіяльності суспільства.

У п'ятому розділі - «Основні напрями оптимізації механізмів забезпечення національної безпеки за участі громадських об'єднань» - проаналізовано особливості взаємовідносин органів державної влади та інституцій громадянського суспільства у сфері забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави. На цій підставі визначено проблеми та пріоритетні напрями оптимізації засобів і механізмів цієї взаємодії, запобігання деструктивній діяльності псевдо-громадських формувань, впровадження громадського контролю як основної умови досягнення цілей і завдань політики національної безпеки. Розглянуто політико-правові аспекти нинішнього стану забезпечення розвитку суспільно корисних і соціально орієнтованих громадських ініціатив та структур, їх залучення до процесів вироблення та реалізації важливих суспільних рішень у сфері національної безпеки.

У дисертації наголошено, що ключовою проблемою для повноцінного розвитку демократичної держави є налагодження її конструктивної взаємодії з інституціями громадянського суспільства на основі соціального діалогу та соціального партнерства. Для ефективної взаємодії органів влади з громадськими організаціями щодо питань забезпечення національної безпеки явно не вистачає єдиного координуючого органу як методичного і організаційного центру. Правомірно постають питання щодо доцільності утворення Всеукраїнської Громадської Ради (Стратегічної Ради з проблем національної безпеки) як загальнонаціональної державно-громадської структури, формування діючого на постійній основі апарату цієї структури, фінансування його діяльності за рахунок коштів Державного бюджету. Важливим завданням такої структури має стати здійснення організаційного супроводу доведення до вищих органів влади громадських законодавчих ініціатив, проведення громадської експертизи та оцінки державних програм, проектів та рішень, моніторингу громадської думки з питань ефективності державної політики національної безпеки, забезпечення державою нагальних суспільних потреб, реалізації громадянами своїх законних прав і свобод.

Реалії пострадянських країн свідчать, що діяльність громадських лише за формою інституцій та псевдоорганізацій роз'їдає громадянське суспільство зсередини, заважає останньому нормально функціонувати, підриває довіру до нього у громадян. Так, напередодні виборчих кампаній спостерігається вже усталена тенденція створення політичними гравцями «під себе» низових структур громадської підтримки, зокрема у вигляді коаліцій неурядових організацій, які відіграють роль імітатора допомоги третього сектору тій чи іншій політичній силі. За відсутності у громадських об'єднань стійкого імунітету до політичних маніпуляцій квазігромадські формування стають зручним інструментом політичних сил у боротьбі за здобуття влади або за продовження свого перебування при владі.

Аналіз особливостей позасистемної самоорганізації громадян в сучасній Україні дає підстави констатувати, що деструктивна діяльність квазігромадських формувань, їх використання зовнішніми силами в антиконституційних цілях для маніпулювання свідомістю українських громадян стає дедалі вагомішим ризиком забезпечення національної безпеки України. До унеможливлення активізації самоорганізації громадян антиконституційного спрямування та на доведення незворотної правової відповідальності за таку діяльність мають бути активно залучені державні інформаційні ресурси. Серед причин утворення квазігромадських формувань виокремимо такі: кланово-олігархічний характер організації влади та створення політичних партій, поширення в суспільстві політичного нігілізму, неналежний рівень політичної та громадянської культури, суспільна дезінтегрованність, соціальна нерівність та пов'язана з нею конфліктність.

Вітчизняний досвід співпраці неурядових організацій з органами влади у сфері громадського контролю за розподілом та використанням владою суспільного багатства засвідчує наявність тих самих проблем, які є характерними загалом для відносин, що склалися між владою і суспільством: закритість державного апарату, непрозорість вироблення державної політики, взаємна недовіра, слабка спроможність третього сектору лобіювати прийняття органами влади рішень, спрямованих на задоволення суспільних потреб. Відсутність в Україні належно унормованих правових механізмів регулювання лобіювання, відповідного законодавчого акту створює умови для поширення латентного лобіювання, що посилює корупційні ризики, не дозволяє громадськості реально оцінити результативність управлінських дій. У контексті запровадження ефективного інституту громадянської експертизи діяльності органів державної влади важливим видається прийняття окремого юридичного документа, у якому має бути чітко прописаний механізм урахування у роботі владних структур висновків громадських експертів.

Для повноцінного функціонування суспільно корисних та соціально орієнтованих громадських об'єднань в Україні бракує належного нормативно-правового та організаційно-інституційного підґрунтя, зокрема щодо забезпечення діяльності громадсько-державних структур та громадських консультативно-дорадчих органів при органах влади, здійснення ними постійного моніторингу громадської думки, висвітлення у засобах масової інформації позитивних прикладів співробітництва органів державної влади та суспільно-корисних громадських об'єднань. Ефективному забезпеченню безпеки особистості, суспільства і держави має сприяти ухвалення спеціального законодавчого акта про недержавне забезпечення процесів вироблення та реалізації політики національної безпеки, посилення уваги української влади до організаційно-інституціональної складової забезпечення цієї політики за участі громадськості та реально діючих громадських об'єднань, поширення присутності громадянського сектору в інформаційному просторі України.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження дає підстави для таких висновків та пропозицій.

1. Ефективність впровадження результативної політики національної безпеки, її забезпечення за активної участі громадськості та об'єднань громадян України обумовлює потребу осмислення на теоретичному рівні процесів громадської самоорганізації, її реальних та потенційних можливостей у забезпеченні безпечного та цивілізованого розвитку українського суспільства. Вельми корисним у дослідженні цієї проблематики є застосування методологічного інструментарію структурного функціоналізму, який орієнтує на проведення комплексного аналізу суспільних явищ, з'ясування механізмів і засобів їх відтворення, повторюваності, залежності між різними елементами єдиного соціального процесу.

Сучасна теорія громадянського суспільства не є завершеним теоретичним конструктом. Його не можна ототожнювати лише з наявністю розгалуженої мережі громадських інституцій. Завдання формування в Україні громадянського суспільства, розвиток якого відбувається вкрай інертно, фактично концентрує увагу на пошуку ефективних шляхів впровадження раціональної моделі політичної влади, яка є неподільною і належить тільки народу як єдиному її суб'єкту, має слугувати громадянському суспільству, бути його функцією (інструментом), а не навпаки, здатною приймати стратегічні рішення, діяти масштабно і виключно у суспільних інтересах. Крім реалізації громадянським суспільством захисної й контрольної функцій, вельми затребуваною є функція апробації та впровадження новітніх соціокультурних форм громадської активності, які мають високий адаптаційний потенціал щодо протидії сучасним викликам і загрозам.

2. Виходячи з тих міркувань, що наріжним каменем формування суспільних інтересів є система суспільних цінностей, сутність концепту суспільної безпеки визначають захищеність фундаментальних цінностей суспільства (права і свободи громадянина, соціальна і правова захищеність людини, мир і злагода в суспільстві, соціальна справедливість і добробут, міжконфесійне порозуміння тощо). Усі вони становлять ціннісне ядро безпеки суспільства, національної безпеки загалом. Найважливішим критерієм суспільної безпеки є наявність ефективно функціонуючої системи забезпечення безпеки суспільства, яка являє собою сукупність суспільно корисних громадських ініціатив та об'єднань громадян, діяльність яких зорієнтована на консолідацію громадян навколо національних інтересів, фундаментальних загальноцивiлiзованих та національних цінностей, утвердження свободи і демократії, підтримку громадянського миру і злагоди, досягнення стабільності та безпечного рівня життєдіяльності.

3. Актуальність наукового осмислення забезпечення національної безпеки за участі громадських об'єднань посилюють складність і взаємовплив сучасних трансформаційних процесів, поява за глобалізаційних процесів нових викликів і загроз соціально-політичній стабільності та національній безпеці держави. Ефективна реалізація стратегічних пріоритетів політики національної безпеки вельми потребує державно-громадської системи забезпечення національної безпеки України у спосіб створення на загальнонаціональному рівні громадського органу як громадського форуму з питань національної безпеки; впровадження механізму консультацій з громадськістю у прийнятті політико-управлінських рішень; ефективної роботи органів державної влади, відповідальних за діалог з організованою громадськістю. Важливо позбутися в органах влади усіх рівнів формального ставлення до громадських дорадчо-консультативних структур, що функціонують при них.

Недержавна система забезпечення національної безпеки у пострадянських країнах ще формується. Перешкоджає її становленню низка чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру: аполітичність більшості населення, вкрай низький рівень довіри громадян до влади, політичних партій, громадських об'єднань, відсутність розвиненої громадянської культури, культури демократії тощо. Доведено необхідність уточнення та чіткого розмежування завдань і сфер відповідальності всіх суб'єктів національної безпеки, активного залучення до системи забезпечення національної безпеки неурядових аналітичних центрів, незалежних від влади засобів масової інформації, громадських організацій, які надають юридичні послуги або ж опікуються проблемами безпеки життєдіяльності.

Індикатором діяльності громадських об'єднань як реальних суб'єктів забезпечення національної безпеки в умовах посилення небезпек глобалізації та соціально-економічних негараздів слід вважати їх діяльність, спрямовану на вирішення нагальних проблем життєдіяльності, захист прав і свобод людини і громадянина, відстоювання у владних структурах суспільних інтересів, сприяння реалізації національних інтересів та, головне, результативність цієї діяльності. Це, у свою чергу, актуалізує питання забезпечення державою домінування суспільно-корисних і соціально орієнтованих форм громадської активності, стимулювання відповідного спрямування діяльності громадських об'єднань через впровадження практики надання ним вітчизняних грантів.

У дослідженні обгрунтовано затребуваність потенціалу інституцій громадянського суспільства щодо проведення стратегічного аналізу політики національних урядів, впровадження ефективних механізмів антикризового менеджменту, періодичної оцінки ризиків, що перешкоджають досягненню цілей, пріоритетів та завдань політики національної безпеки. Негативними тенденціями визначено низький рівень зацікавленості української влади у діяльності неурядових аналітичних структур, їх залучення до процесу прийняття політико-управлінських рішень, залежність від зовнішніх джерел фінансування та підлаштовування своєї діяльності під реалізацію проектів тієї чи іншої політичної сили та зарубіжних донорів.

4. Сучасний процес взаємодії соціальних рухів, груп інтересів та громадських організацій характеризує становлення нових форм громадської самоорганізації, що належним чином сприяє формуванню нових громадських демократичних структур. Постіндустріальним країнам Заходу та країнам Центрально-Східної Європи властива тенденція посилення у суспільстві ролі неполітичних некомерційних організацій на тлі відносно низького рівня довіри населення до основних політичних інститутів, зокрема до політичних партій.

За зростаючого впливу громадського сектору на безпекову складову міжнародні мережеві громадські ініціативи та структури виступають модераторами діалогу між владою і суспільством, громадськими лобістами, які залучаються до формування та реалізації політики безпеки національних держав.

Ключовою характеристикою громадської самоорганізації за сучасної доби є поширення нових соціальних рухів, що підтверджує нездатність традиційних способів впливу громадян на владні структури та адміністративні інстанції.

Створенню амортизаційного ресурсу зі зменшення ризиків згортання громадянських свобод сприятиме нормативне закріплення та регламентація місця та ролі міжнародних неурядових організацій у вітчизняному третьому секторі.

Третій сектор України як сукупність недержавних некомерційних організацій перебуває на етапі розбудови, утвердження як рівноправного партнера держави у вирішенні нагальних, передусім соціальних, проблем, забезпеченні високого рівня та якості життя українських громадян. Сутнісними ознаками цього процесу є збільшення кількості громадських об'єднань, зростання їх організаційної спроможності, пряма участь у політичних процесах, формування недержавної структури надання соціальних послуг та, водночас, відсутність адекватного зростання їхнього впливу на державну політику, сталих механізмів забезпечення власної самодостатності. Позитивною тенденцією розвитку громадських об'єднань у сучасній Україні визначено посилення їхньої активності в соціальній сфері, появу нових типів соціально орієнтованих неурядових організацій та соціальних рухів, які допомагають органам державної влади у виконанні ними управлінських функцій. Вельми затребуваною є соціальна складова подвижницької праці Церков і релігійних організацій, активізація діяльності благодійних організацій, робота волонтерів безпосередньо у регіонах України.

5. Перешкоджають розвитку громадських об`єднань, особливо неурядових організацій, в українському суспільстві недосконалість діючих механізмів демократичної зміни влади, зневіра населення у можливості впливу громадських структур на процеси вироблення і прийняття управлінських рішень, через це - соціальна апатія та слабка мотивація до асоціативної поведінки, обмеження задоволенням власних потреб, обмежені фінансові можливості, низький рівень взаємодії із засобами масової інформації, адміністративні методи управління влади, відсутність правових гарантій діяльності, зокрема законодавчого визначення її суспільно корисних видів, неурегульованість питання про надання неурядовими організаціями оплачуваних соціальних послуг. Серед зовнішніх чинників впливу на розвиток громадських об'єднань України варто вказати на залежність вітчизняного третього сектору від коштів закордонних донорів, нарощування своєї присутності в Україні політичних та бізнесових структур інших держав, що має наслідком утворення громадських формувань з метою реалізації їх прагматичних цілей, політизацію процесів самоорганізації та діяльності організацій етнічних меншин.

Слабкий вплив громадських організацій та рухів на політичні процеси в Україні багато в чому спричинений закритістю корпоративної влади та її відмежуванням від зовнішніх рекомендацій. Серед причин гострої критики українських громадян стосовно діяльності правоохоронних органів, активізації діяльності правозахисних організацій - безконтрольність влади, нечесність і корумпованість судів, свавілля правоохоронців, що потребує надання громадськості керівниками правоохоронних органів повноцінної інформації про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Своєчасним повинно бути реагування правоохоронних органів на порушення екологічних прав громадян, а також на звернення громадських організацій та рухів щодо жорстокого поводження правоохоронців із затриманими громадянами, недотримання прав засуджених під час відбування покарання.

Небезпечним явищем слід вважати масове розчарування громадян практично в усіх традиційних політичних інститутах. Діючі механізми легітимації влади не спрацьовують через існуючі політичні партії. Положення передвиборних програм політичних партій України у частині національної безпеки мають здебільшого декларативний і популістський характер. Потреби розвитку малого та середнього бізнесу актуалізують питання доцільності створення всеукраїнської політичної партії, яка відстоювала б інтереси середнього класу - соціальної основи громадянського суспільства.

6. Серед механізмів протидії деструктивній діяльності квазігромадських формувань, запобігання їх використанню в антидержавницьких цілях можна навести такі:

- на нормативно-правовому рівні: внесення змін до адміністративного та кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за прояви екстремізму, ксенофобії, антисемітизму, расової та релігійної нетерпимості, посилення відповідальності політичних партій за втручання у внутрішні справи Церков і релігійних організацій;

- на інституційно-функціональному рівні: своєчасне і рішуче реагування суб'єктів правової політики (органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, прокуратури України) на діяльність громадських об'єднань, які порушують вимоги ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян», зокрема зовнішньополітичного відомства України - на дії зарубіжних політичних структур чи окремих політиків, які негативно впливають на стан національної безпеки України та її імідж у світі;

- на просвітницько-інформаційному рівні: видання інформаційних матеріалів, проведення інформаційних заходів з метою роз'яснення громадськості небезпеки діяльності квазігромадських формувань; поширення зарубіжного досвіду запобігання утворенню та діям екстремістських та радикальних організацій; створення загальнодержавної системи протидії іноземним інформаційним впливам на українське суспільство.

7. За багатьма показниками нинішній стан взаємодії органів влади з інституціями громадянського суспільства, що формується в Україні, не відповідає європейським стандартам представницької демократії, впровадженню відповідальної перед суспільством моделі політичної влади. Дієвими засобами підвищення ефективності відносин влади і громадськості слід вважати підтримання між ними постійного діалогу та тісну співпрацю, спрощення державного регулювання діяльності неурядових організацій, яка не суперечить чинному законодавству, удосконалення нормативно-правових основ функціонування громадських об'єднань, надання юридичним особам права засновництва громадських організацій, останнім - права самостійно обирати, на якій території України діяти.

Критеріями ефективності відносин держави і громадянського суспільства у сфері забезпечення національної безпеки є соціальна і політична стабільність; демократичність політичної влади та її відкритість для суспільства; збалансованість інтересів суспільства і держави на всіх рівнях організації публічної влади, наявність розвиненої законодавчої бази, що передбачає обов'язковість врахування органами влади громадської думки (результатів проведення консультацій з громадськістю, рішень громадських рад при органах влади громадської експертизи) при підготовці та ухваленні політико-управлінських рішень; дієвість та постійність громадського контролю за реалізацією політики національної безпеки, зокрема в усіх сферах забезпечення громадян адміністративними та соціальними послугами; розвиненість комунікативної структури громадського сектору та згуртованість населення, структурна спроможність організованої громадськості; наявність у неї інструментів донесення інформації про себе та свою діяльність; стан довіри населення до влади та рівень розвитку соціального капіталу (волонтерського руху зокрема), який грунтується на таких цінностях, як конструктивізм і взаємна повага, надійність у виконанні зобов'язань, плюралізм і толерантність тощо.

Удосконаленню правового забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів влади сприятиме створення системи суспільного телебачення та радіомовлення України, посилення відповідальності органів влади за відмову чи зволікання з наданням інформації, встановлення кримінальної відповідальності за тиск на журналістів.

Стимулюванню різних форм громадської самоорганізації належним чином послуговують наявність сприятливого суспільного клімату, суспільно-політичної активності у відстоюванні громадянами конституційних прав і свобод, відсутність надмірного контролю з боку владних структур за діяльністю громадських об'єднань, яка не суперечить чинному законодавству.

Утвердження представницького правління, його самодостатність є основним підгрунтям для формування суспільством відкритої й відповідальної влади, переходу від кланово-корпоративного суспільства ризику до реально діючого громадянського суспільства.

8. У стратегічних документах з питань забезпечення національної безпеки України доцільно зробити акцент на таких пріоритетах:

- значущості впровадження дієвих механізмів забезпечення народного суверенітету: інституту народної ініціативи, насамперед законодавчої; всеукраїнського референдуму за народною ініціативою як народного вето на державно-політичні рішення, які не відповідають суспільним інтересам; технології легітимації останніх, що базується на приматі індивідуальних прав і свобод над корпоративними інтересами правлячого класу; прийнятті політико-управлінських рішень у форматі суспільної легітимності;

- унеможливленні монополізації політичними партіями державного та місцевого рівнів управління, яку посилює нехтування владою принципу прямого виборчого права - права громадянина обирати та обиратися безпосередньо до виборного органу чи на виборну посаду;

- підтримці державою конструктивної громадської самоорганізації, переходу до громадсько-політичної моделі врядування, зміцнення її організаційно-кадрової та інформаційно-комунікативної складових задля унеможливлення розвитку тенденції централізації влади, посилення її адміністративної вертикалі, політико-інституційного та бюрократичного контролю над інституціями громадянського суспільства;

- налагодженні постійного діалогу між органами влади та об'єднаннями громадян, які відображають реальні настрої у суспільстві, впровадженні оптимальної тактики і стратегії ефективного сталого розвитку суспільства, забезпеченні життєво важливих інтересів громадян, їх добробуту і безпеки через економічне зростання, підвищення рівня соціального капіталу та соціального захисту;

- формуванні громадянської культури та піднесенні рівня політичної культури громадян як основи протидії моральній деградації та криміналізації суспільства, поширенню корупції і хабарництва, маніпулюванню свідомістю громадян та їх волевиявленням на виборах, впливу на них громадських об'єднань, діяльність яких загрожує безпеці особистості, суспільства та держави;

- правовій, фінансовій, податковій, інформаційній підтримці державою суспільно корисної та соціально значущої діяльності громадських об'єднань, а також на створенні сприятливих умов для участі недержавних організацій на ринку соціальних послуг;

- запровадженні ефективного громадського контролю за діями влади у контексті неухильного дотримання нею своїх зобов'язань перед суспільством, за діяльністю судової та правоохоронної систем;

- посиленні співпраці органів влади з недержавними аналітичними структурами, які виконують роль громадської експертизи політико-управлінських рішень, зокрема, у періодичному оновленні Стратегії національної безпеки України.

Проведений аналіз нинішнього стану законодавчого унормування процесів створення та діяльності громадських об'єднань у контексті оптимізації механізмів забезпечення національної безпеки актуалізує завдання удосконалення вітчизняного законодавства про громадські об'єднання, що потребує лібералізації діючого з 1992 року Закону України «Про громадські об'єднання», прийняття нового Закону України «Про громадські організації» з урахуванням Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про правовий статус неурядових організацій в Європі СМ/Rec(2007)14, збільшення їх законодавчих можливостей у здійсненні господарської (підприємницької) діяльності, запровадження прозорих і конкурсних механізмів державного фінансування суспільно корисних і соціально значущих громадських об'єднань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Корнієвський О.А. Громадські об'єднання у системі національної безпеки держави: монографія / О.А.Корнієвський. - К.: Альтерпрес, 2010. - 396 с.

2. Корнієвський О.А. Молодiжний рух та полiтичнi об'єднання в сучаснiй Українi : [монографія] / О.А. Корнієвський, В. М. Якушик. - К.: Київське братство, 1997. - 132 с.

Статті у наукових фахових виданнях

3. Корнієвський О.А. Особливості реалізації народного суверенітету в умовах системної трансформації суспільства: партійна складова / О.А. Корнієвський // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: науковий журнал К.: Міленіум, 2008. - № 4. - С. 116-121.

4. Корнієвський О.А. Місце та роль неурядових організацій у вираженні та обстоюванні суспільних інтересів: концептуальні підходи та основні перешкоди / О.А. Корнієвський // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2008. - Вип. 36. - С. 136-146.

5. Корнієвський О.А. Недержавна система забезпечення національної безпеки держави: концептуальні засади / О.А. Корнієвський // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України : зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип. 42. - С. 231-240.

6. Корнієвський О.А. Професійні спілки в умовах соціальних трансформацій / О.А. Корнієвський // Політичний менеджмент. - 2008. - № 6. - С. 105-113.

7. Корнієвський О.А. Міжнародні неурядові організації за доби глобалізації та становлення громадянського суспільства в країнах молодої демократії / О.А.Корнієвський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка; Ін-т міжнародних відносин, 2008. - Вип. 77, Ч. І. - С. 33-38.

8. Корнієвський О. А. Зовнішньополітичний вимір діяльності громадських об'єднань сучасної України / О.А. Корнієвський // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Политические науки». - Симферополь, 2008. - Т. 21. - № 1. - С. 49-56.

9. Корнієвський О. Громадський контроль як ключова умова досягнення ефективної діяльності органів влади / О. Корнієвський // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ при Президентові України. - Одеса, 2008. - № 4. - С. 284-290.

10. Корнієвський О.А. Ефективність взаємовідносин держави і громадянського суспільства як чинник забезпечення національної безпеки / О.А. Корнієвський // Стратегічна панорама. - К.: НІПМБ, 2009. - № 1. - С. 158-165.

11. Корнієвський О.А. Громадські об'єднання як суб'єкт політики національної безпеки: до постановки проблеми / О.А. Корнієвський // Стратегічні пріоритети. - К.: НІСД, 2009. - № 1. - С. 43-50.

12. Корнієвський О.А. Політичні аспекти загроз національній безпеці України в духовно-релігійній сфері / О.А. Корнієвський // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород, 2009. - Вип. 12. - С.150-154.

13. Корнієвський О.А. Концепт суспільної безпеки: сучасний науково-експертний дискурс / О.А. Корнієвський //Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2009. - Вип. 21. - С. 103-107.

14. Корнієвський О.А. Нерозвиненість громадянського суспільства як чинник безвідповідальності влади та посилення тенденції авторитаризму / О.А.Корнієвський // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2009. - Вип. 39. - С. 229-239.

15. Корнієвський О.А. Козацькі громадські організації у системі забезпечення національної безпеки держави / О.А. Корнієвський // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, - 2009. - Вип. 40. - C. 190-199.

16. Корнієвський О.А. Нові соціальні рухи та національна безпека України / О.А. Корнієвський // Стратегічна панорама. - К.: НІПМБ, 2009. - № 2. - С. 103-109.

17. Корнієвський О.А. Соціально-значуща діяльність громадських організацій в умовах посилення глобальних небезпек / О.А. Корнієвський // Нова парадигма : журнал наукових праць [гол. ред. В.П. Бех]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Вип. 84. - С. 64-75.

18. Корнієвський О. Роль політичних партій у формуванні державної політики у сфері національної безпеки / О. Корнієвський // Політичний менеджмент. - 2009. - № 4. - C. 125-133.

19. Корнієвський О.А. Концептуальні засади дослідження громадянського суспільства як сукупності усіх форм об'єднання громадян і способів їх взаємодії / О.А. Корнієвський // Стратегічна панорама. - К.: НІПМБ, 2009. - № 3. - С. 212-220.

20. Корнієвський О. Безпековий вимір діяльності неурядових аналітичних центрів / О.А. Корнієвський // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. - 2009. - № 2. - С. 125-129.

21. Корнієвський О.А. Мережеві громадські ініціативи та їх вплив на стан національної безпеки в контексті становлення глобального громадянського суспільства / О.А. Корнієвський // Стратегічна панорама. - К.: НІПМБ, 2010. - №1. - C. 153-159.

22 Корнієвський О.А. Квазігромадські об'єднання: деякі особливості та механізми запобігання деструктивній діяльності / О.А. Корнієвський // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. праць] / [гол. ред. В.М.Вашкевич]. - К.: ВІР УАН, 2010. - Вип. 31. - С. 394-401.

23. Корнієвський О.А. Політико-правові засади забезпечення розвитку громадських об'єднань, їх залучення до політики національної безпеки України: сучасний стан, пропозиції щодо удосконалення / О.А. Корнієвський // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. праць] / [гол. ред. В.М.Вашкевич]. - К.: ВІР УАН, 2010. - Вип. 32. - С. 251-258.

24. Корнієвський О.А. Роль громадськості та громадських організацій у забезпеченні національної безпеки: приклад Франції / О.А. Корнієвський // Нова парадигма: журнал наукових праць [гол. ред. В.П. Бех]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. - Вип. 95. - С.103-111.

Статті в інших наукових виданнях

25. Корнієвський О.А. Молодіжні громадські об'єднання та владні структури в добу державотворення / О.А. Корнієвський // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Укр. НДІ проблем молоді, 1996. - Вип. 5. - С. 68-75.

26. Корнієвський О.А. Полiтичнi громадськi об'єднання крізь призму ставлення до них молодi / О.А. Корнієвський // Константи. - 1996. - № 1. - С.64-70.

27. Корнієвський О. А. Полiтичний iнфантилiзм сучасної молодої людини: корені, шляхи активізації громадянської позиції / О.А. Корнієвський // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Укр. НДІ проблем молоді, 1997. - Вип. 6. - С. 102-107.

28. Корнієвський О.А. Релігійні організації у системі забезпечення національної безпеки України / О.А. Корнієвський // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - Вип. 3. - С. 270-277.

Матеріали і тези конференцій

29. Корнієвський О.А. До проблеми визначення функціональних версифікацій організованого молодіжного руху / О.А. Корнієвський // Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики : Матеріали міжнародної наук.-практ. конф., 11-13 жовтня 1995 р. - К.: Вид-во А.Л.Д., 1996. - С. 130-133.

30. Корнієвський О.А. Партійні інновації української молоді як характерна ознака сучасної партогенези / О.А. Корнієвський // Взгляд в будущее : молодежь, общество, цивилизация : Материалы международной наук.-практ. конф. - Одесса: Минобразования Украины, Ин-т социологии НАН Украины, 1996. - С. 70-72.

31. Корнієвський О.А. Досягнення балансу інтересів суспільства і влади як необхідна умова реалізації української національної ідеї / О.А. Корнієвський [матеріали круглого столу «Українська національна ідея в контексті сучасних політичних процесів», Київ, 24 грудня 2008 р.] // Теорія та практика формування української національної ідеї. - К.: ПЦ «Фоліант», 2008. - С. 48-60.

32. Корнієвський О. Внутрішньополітична нестабільність як стримуючий фактор для європейської інтеграції України / О. Корнієвський // Україна - ЄС: на шляху до нового формату відносин: зб. матеріалів міжнародного круглого столу (Київ, 24 квітня 2008 р.). - К.: НІПМБ, 2008. - С.79-92.

33. Корнієвський О.А. Молодіжний рух в сучасній Україні: основні різновиди, особливості розвитку / О.А. Корнієвський // Молодь у сучасному світі : філософсько-культурологічні виміри : зб. матеріалів міжнародної наукової конф. - К. Видавничий центр КНЛУ, 2009. - С. 324-327.

34. Корнієвський О.А. Нерозвиненість громадянського суспільства як чинник безвідповідальності влади та неефективності державного управління / О.А. Корнієвський // Державне управління та місцеве самоврядування : тези ІХ Міжнародного наукового конгресу, 26-27 березня 2009 р. - Х: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - С. 148-149.

35. Корнієвський О. Соціальна складова подвижницької діяльності Церкви в сучасному українському суспільстві / О. Корнієвський // Релігія і громадянське суспільство: регіональні, національні і глобальні проекти : матеріали VIII міжнародного семінару. 20-22 листопада 2008 р., м. Ялта. - Севастополь: НПЦ ЕКОСІ - Гідрофізика, 2009. - С. 93-97.

36. Корнієвський О.А. Зарубіжний досвід залучення громадськості та неурядових організацій до вироблення і реалізації безпекової політики держави / О.А. Корнієвський // Стратегія національного розвитку: формування та механізми реалізації : матеріали підсумкової наук.-практ. конф. за міжнародною участю. 30 жовтня 2009 р. / у 2 т.- Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2009. - Т. ІІ. - С. 203-206.

37. Корнієвський О. Визначення місця та ролі громадської самоорганізації в процесах легітимації політичної влади / О. Корнієвський // Становлення і розвиток української державності : [зб. наук. праць] / МАУП. - К.: ДП «Видавничий дім «Персонал». - 2010. - Вип. 4 : Матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. «Державне управління в умовах політичної модернізації України : стан та проблеми», м. Київ, 23 жовтня 2009 р. - С. 111-113.

38. Корнієвський О.А. Політизація діяльності громадських організацій етнічних меншин як загроза стабільності та цілісності держави / О.А.Корнієвський // Державне управління та місцеве самоврядування : тези Х Міжнародного наукового конгресу, 26 березня 2010 р. - Х: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. - С. 111-112.

39. Корнієвський О.А. Громадські об'єднання як суб'єкти державної політики національної безпеки / О.А. Корнієвський // Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження. Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю, Київ, 28 травня 2010 р. : у 2 т. - К.: НАДУ при Президентові України, 2010. - Т. 2. - С. 23-24.

40. Корнієвський О. Політизовані ісламістські формування та рухи як загроза стабільності та цілісності держави / О. Корнієвський // Етнічність і влада: національний і регіональний вимір нової архітектури безпеки в Європі. Матеріали ІХ міжнародного семінару 17-22 травня 2010 р., м. Ялта. - Севастополь: Вид-во «Вебер», 2010. - С. 207-212.

АНОТАЦІЇ

Корнієвський О.А. Громадські об'єднання у системі національної безпеки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова - Київ, 2011.

У дисертації проведено компаративний аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення світової та вітчизняної новітніх практик громадської самоорганізації як взаємозалежності процесів формування самоорганізованого соціуму, забезпечення сталого та безпечного розвитку суспільства і держави.

Започатковано новий науковий системний підхід до вивчення громадянського виміру національної безпеки, аналізу суб'єктно-об'єктних аспектів місця та ролі різних типів громадських об'єднань у системі національної безпеки як чинників впливу на вироблення та реалізацію державної політики у цій сфері. У контексті необхідності оновлення чинної Стратегії національної безпеки України запропоновано шляхи удосконалення взаємовідносин органів державної влади та інституцій громадянського суспільства у сфері забезпечення життєво-важливих інтересів людини і громадянина, безпеки суспільства і держави через підтримку останньою процесів інституціалізації та спеціалізації діяльності суспільно корисних та соціально орієнтованих громадських організацій, залучення інтелектуального потенціалу громадськості та недержавних аналітичних структур до процесів вироблення політики національної безпеки, запобігання антиконституційній та асоціальній самоорганізації громадян, впровадження дієвого громадського контролю за діями органів влади. Ключові слова: громадська самоорганізація, громадські об'єднання, громадянське суспільство, національна безпека, суспільна безпека, недержавна система забезпечення національної безпеки, громадський контроль. 

Корниевский А.А. Общественные объединения в системе национальной безопасности Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова. - Киев, 2011.

В диссертации изложены теоретические и методологические проблемы исследования сферы гражданской самоорганизации. Подано авторское понимание сущности концепта гражданского общества как открытого демократического общества, функционирование которого невозможно без наличия условий для саморазвития. В организованном, развитом гражданском обществе центральное место отводится человеку, гражданину, личности. В таком обществе люди объединяются для совместного удовлетворения своих интересов, достижения личного благополучия, которое они связывают с благополучием своей страны. Обосновано, что формирование гражданского общества в Украине тесно связано с рефлексией теоретического формулирования и практического формирования украинской национальной идеи в условиях глобализации и появления новых опасностей и угроз человеческому существованию, национальным государствам.

Большое внимание в диссертации уделено различным взглядам ученых и экспертов негосударственных аналитических структур на сущностные характеристики общественной безопасности. Выяснено, что она направлена не только на сохранение и подтверждение идентичности общества и сплоченности его членов. Представлено авторское видение элементов общественной безопасности. Доказано, что категория «общественная безопасность» исполняет роль родового понятия для понимания сущности понятия «социальная безопасность».

Предложен новый научный подход к изучению общественных механизмов разработки и реализации государственной политики национальной безопасности, анализу субъектно-объектных аспектов места и роли в этих процессах общественных объединений. Индикатором деятельности общественных объединений как реальных субъектов обеспечения национальной безопасности определена их повседневная работа, направленная на решение насущных проблем жизнедеятельности, конкретные результаты этой работы: повышение уровня жизни, личной безопасности социальных гарантий, безопасного и устойчивого развития общества и государства. Немаловажное значение для исследования проблемы гражданского уровня обеспечения национальной безопасности имеет компаративный анализ различных интерпретаций понятия «негосударственная система обеспечения национальной безопасности», изучение мировой и отечественной современных практик общественной самоорганизации как взаимозависимых процессов, определение их места и роли в системе национальной безопасности. Акцентировано внимание на усилении влияния на нынешнее состояние национальной безопасности Украины сетевых гражданских инициатив и структур, особенно социальных сетей гражданских инициатив.

На теоретико-политологическом уровне научного исследования проанализировано проблему эффективности взаимоотношений государства и гражданского общества в сфере национальной безопасности, определена национальная специфика привлечения общественности Украины к процессам разработки и принятия важных общественных решений, формирования и реализации политики национальной безопасности, внедрения гражданского контроля за ее реализацией.

В контексте необходимости обновления Стратегии национальной безопасности Украины поданы предложения по усовершенствованию взаимодействия органов государственной власти и общественных объединений в сфере обеспечения жизненно важных интересов человека и гражданина, общества и государства. Определены главные направления такого взаимодействия: поддержка государством процессов институциализации и специализации деятельности общественно полезных и социально ориентированных общественных организаций; привлечение интеллектуального потенциала общественности и негосударственных аналитических структур к процессам разработки государственной политики национальной безопасности; проведение мероприятий, направленных на упреждение и нейтрализацию антиконституционной и асоциальной самоорганизации граждан; внедрение гражданского контроля за деятельностью органов власти, особенно за использованием властными структурами финансовых и материальных ресурсов, во всех сферах обеспечения населения административными и социальными услугами.

Ключевые слова: общественная самоорганизация, общественные объединения, гражданское общество, национальная безопасность, общественная безопасность, негосударственная система обеспечения национальной безопасности, гражданский контроль.

Kornievsky O.A. Public Associations in the System of National Security of the Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for application of scientific degree of doctor of political sciences, speciality 23.00.02 - political institutions and processes. - National Pedagogical Dragomanov University. - Kyiv, 2011.

The dissertation contains accomplished comparative analysis of theory-methodological approaches to study the latest world and Ukrainian practices of civil self-organization as interdependence of processes of self-organized society forming and ensuring sustainable and secure development of state and society.

There is commenced a new scientific system approach to study the problem of public dimension of national security, analysis of subject-objective aspects of place and role of different types of civil organizations in the national security system as factors of influence on producing and implementation of state policy in this sphere. In the context of necessity of reconsidering the valid National Security Strategy of Ukraine there are proposed ways to improve coordination of cooperation between state bodies and institutions of civil society in the sphere of vital interests of individual and citizen, social and state security through the state support of processes of institutionalization and specialization of civil organizations' community focused and valuable activities, involvement of intellectual potential of the public and non-governmental think tanks in the process of state security policy making, preventing anticonstitutional and asocial civil self-organization, implementation of effective civil control of governmental activity.