Теоретико-методологічні виміри технологій легітимації політичної влади

Міфологізація встановлює смисловий порядок, який може слугувати як основою легітимності чинної політичної влади та її інститутів, так і бути підставою оцінки її як безпорадної, злочинної чи безперспективної в сприйнятті громадськості. Основою цього смислового порядку виступає символ надії на перемогу над ворогом (як правило, відповідний образ політика), який допомагає подолати страх перед майбутнім. Джерелами посилення надії громадян є їх підключення до смислового порядку через підтримку провісника надії та здобуття ними більш високого рівня самоповаги за рахунок прийняття на себе ролі учасників втілення цієї надії в життя.

Визначено, що релігія є культурно-історичним чинником формування технологій легітимації політичної влади, оскільки визначає культурно-смислові стандарти політичної поведінки, впливає на конструювання чи підтримку символічного та уявного порядків політичного світу, які стверджують чи заперечують існуючий режим влади, виступає інструментом організації легітимаційного простору.

Встановлено, що однією з провідних технологій легітимації влади, яка будується на релігійному чиннику, є сакралізація політичного світу, політичної влади та її носіїв. Сакралізація ефективна завдяки схильності людини, у тому числі сучасної, до пошуку об'єктів поклоніння, які вона здатна наділяти надзвичайними можливостями щодо перетворення світу на краще. Сакралізація як технологія легітимації влади використовує сплав прихованих патерналістських настроїв та релігійних почуттів мас, які бажають бачити в політичному лідері не просто ідеального батька, а втілення божої волі, об'єкт поклоніння, спасителя, здатного на справедливе влаштування світу. Однією з варіацій здійснення технології сакралізації є харизматизація образу політика. Технологія харизматизації здійснюється на фоні розчарування суспільних мас у раціональних стратегіях політичних перетворень, прибічниками яких виступають, як правило, політики внутрішньосистемного типу, здебільшого орієнтовані на збереження існуючих "правил політичної гри" та захист інтересів існуючого політичного класу (істеблішменту). Основою технології харизматизації образу політика виступає консолідація ним протестних настроїв суспільства та перетворення їх в громадянську енергію легітимації та підтримки за рахунок уособлення ним бунту проти існуючої політичної системи та її представників від імені великої ідеї, яка має бути своєрідною відповіддю на пекучі соціальні проблеми та занепадницькі настрої у суспільстві, що в найбільш гострій формі виявляються в перехідні періоди та під час криз.

Релігія як культурно-історичний чинник формування технологій легітимації влади, вдало поєднуючи в своєму арсеналі ірраціональну та раціональну складові впливу, здобуває можливість ефективно керувати уявленнями, настроями, очікуваннями та діями як широких, неосвічених мас, так й інтелектуалів.

Незважаючи на значну раціоналізацію світу нині, релігія на повсякденному рівні суспільної свідомості залишається дієвою легітимаційною інстанцією, що надає смисл усім царинам дійсності, обґрунтовує та пояснює світ в його упорядкованості. Особливо відчутно легітимаційна функція релігії проявляється в моменти соціальних та політичних криз, коли релігійний чинник стає принципом інтеграції, політичної мобілізації, основою для прийняття ключових політичних рішень і ствердження суспільно-політичного ідеалу.

У підрозділі 3.2 "Роль ідеології у процесі формування технологій легітимації політичної влади" розкрито значення ідеології як культурно-історичного чинника формування технологій легітимації.

Доказується, що ідеологія виступає основою легітимаційної технології ідеологізації, яка дозволяє за допомогою певної системи ідей забезпечити легітимацію влади політичного суб'єкта, що, виступаючи їхнім послідовним прихильником, сприймається як найкращий виразник інтересів більшості суспільства та головний ініціатор їх реалізації. Зазначається, що про ідеологізацію як технологію легітимації влади може йтися лише в тому випадку, коли запропоновані ідеї (свого роду шляхи імплементації інтересів), з одного боку, виявляють та виправдовують найбільш сильні прагнення індивідів, даючи надію на їх швидку здійсненність, а з іншого - інтегрують більшість суспільства, мотивуючи її на боротьбу з противниками та забезпечуючи політичного суб'єкта достатньою легітимністю та підтримкою для здійснення політичної влади.

Зазначено, що до цього часу ідеологізація майже не розглядалась як технологія легітимації політичної влади, що забезпечує проведення будь-якого політичного курсу, як засіб управління через вироблення контекстів, смислів, цілей, критеріїв, ідеалів, стратегій, вірувань, через деконструкцію символічного універсуму та створення структур значень для повсякденної діяльності, як когнітивно-ціннісна та стратегічно-операціональна система, яка формує легітимне сприйняття соціально-політичної реальності.

З'ясовано, що суттю будь-якої ідеології як чинника здійснення технологій легітимації влади є синтез систематизованої, всеохоплюючої оцінки реальності з позиції обґрунтованого уявного майбутнього, яка або змушує захищати існуючий соціально-політичний порядок, або змінювати його та програми дій, спрямованої на досягнення прийнятного чи ідеального стану організації суспільства суб'єктом соціальної та політичної активності. При цьому як майбутнє, так і суб'єкт соціально-політичних перетворень є результатами конструкції на основі упорядкування емпіричних даних, повсякденного досвіду, а їх легітимність базується на етичних, естетичних та прагматичних підставах, яка посилюється апеляціями до наукових даних. Потенціал ідеології як основи легітимаційної технології ідеологізації зберігається, доки її прихильники вірять у можливість реалізації її ідеалів на практиці, а суспільні умови дозволяють втілювати її ідеї, підтверджуючи тим самим їхню істинність.

Стверджується, що на відміну від міфу та релігії, ідеологія апелює до діяльної, активної людини, яка стратегічно планує своє життя, і в забезпеченні свого майбутнього покладається в основному на себе, на свій розум. Саме в цьому і виявляється "хитрість" ідеології, оскільки апелюючи до розуму, вона спрямована на ірраціональне в індивіді та черпає силу свого впливу у вірі, емоціях, надіях та бажаннях своїх прибічників. Ідеологізація як технологія легітимації політичної влади діє принаймні у двох іпостасях: по-перше, як виправдання, обґрунтування та пояснення проводжуваного політичного курсу (експліцитний рівень); по-друге, як ствердження чи узвичаєвлення принципів, норм, значень, що подаються як загальновизнані, природні, прецедентні, зрозумілі (імпліцитний рівень). Найбільшу силу свого впливу як технологія легітимації влади ідеологізація набуває, коли діє приховано, заперечуючи будь-які зв'язки з ідеологічними доктринами, апелюючи до авторитету науки (соціології, економіки) або до філософських, етичних, естетичних чи прагматичних концепцій.

У підрозділі 3.3 "Віртуалізація політичного процесу як чинник легітимації влади в сучасних умовах" розкрито сутність віртуалізації політичного процесу та її роль як однієї з провідних технологій легітимації політичної влади в нинішній час.

Визначено, що завдяки розвитку комп'ютерних технологій, телебачення та кіноіндустрії й нечуваного розширення їхнього впливу на масову свідомість, віртуальність стала визначальним культурно-історичним чинником конструювання та інтерпретації суспільно-політичної реальності та важливою детермінантою легітимації політичної влади. Встановлено, що застосування віртуалізації політичного процесу як технології легітимації політичної влади має величезний ефект через те, що завдяки використанню образів великі маси людей вводяться в транс шляхом системного захоплення уваги та одночасного її відведення від переживання реального особистісного буття в його просторово-часовій конкретиці. Віртуалізація політичної реальності як технологія легітимації влади діє через актуалізацію асоціацій, їх зв'язування та закріплення з конкретними образами персоніфікованих, інституційних, ідеологічних і навіть вигаданих політичних об'єктів. Політичні суб'єкти, для забезпечення легітимації своїх претензій на владу, прагнуть у віртуальній політичній реальності репрезентувати себе за допомогою позитивних образів, що викликають позитивні емоції в громадськості, і, навпаки, закріпити за політичними опонентами негативні образи.

Віртуалізація як технологія легітимації ґрунтується на антиномічності та багатозначності інтерпретацій, що є заміною чи підміною вихідної реальності вербальними та візуальними образами. Ця технологія починає працювати, коли індивід переноситься в світ ілюзій та фантазій, які не просто нагадують його особистий досвід та пов'язують його з досвідом інших членів суспільства, а й роблять його надлишковим за рахунок вражень, отриманих завдяки сприйнятим образам. У сучасних умовах посилення медіакратичного чинника вплив віртуалізації політичного простору як технології легітимації досягає такого рівня, коли реципієнт, потенційний суб'єкт визнання влади, реагує на образи на рівні стійких автоматизмів, емоційно-афективних, іноді навіть тваринних реакцій. Завдяки віртуалізації відбувається створення світу образно-символічних замінників фізичної (первинної, наявної, вихідної) реальності, тобто встановлення віртуальності як видимого чи уявного простору існування іміджів, моделей, фантазмів, ідеалів та об'єктів бажань. Сутність віртуалізації як технології легітимації влади виявляється в запропонуванні різного роду ефективних репрезентацій реальних речей, дій, властивостей, відносин, вчинків у вигляді знаків, індексів, символів, образів.

Запорука надзвичайної дієвості віртуалізації як технології легітимації політичної влади міститься в її спроможності онтологізувати сконструйовані образи політичної реальності, надаючи їм достатньо об'єктивності, суверенності та репрезентативності щодо інтересів, почуттів, бажань і страхів більшості громадян. Технологія віртуалізації за рахунок ефекту онтологізації образів політичної реальності дозволяє приховати від суспільства істинні мотиви, наміри та цілі політичного суб'єкта, забезпечуючи легітимацію його влади через посилання на "силу обставин", "міжнародну обстановку", необхідність вибору "єдино можливого" рішення, невідворотність подій, що відбулись, природність та, тим самим, непорушність тих чи інших політичних інститутів та суспільно-політичних відносин.

У четвертому розділі "Основні аспекти здійснення технологій легітимації політичної влади" на підставі з'ясування найважливіших універсальних чинників, що найбільшою мірою визначають ефективність технологій легітимації політичної влади, виокремлені та проаналізовані комунікативні, ціннісно-нормативні та психологічні аспекти їх здійснення.

У підрозділі 4.1 "Комунікативні основи здійснення технологій легітимації влади" розглянуто комунікативний вимір здійснення технологій легітимації політичної влади, проаналізоване поняття комунікативних технологій легітимації політичної влади, визначена їх сутність та роль у суспільно-політичних відносинах.

Доведено, що комунікація є одним із провідних аспектів ефективного досягнення легітимності носіями влади чи претендентами на неї. Визначено, що комунікація - це процес передачі значень, смислів, під час якого створюється та відтворюється легітимна (в межах певної культурної спільноти) модель світу, що інтегрує й означає індивідуальний і колективний досвід та діяльність. Обґрунтована думка, що технології легітимації політичної влади здійснюються завдяки комунікації, через комунікацію та задля удосконалення комунікації на користь досягнення більшої легітимності. Встановлено, що комунікація детермінує здійснення технологій легітимації влади через свої операціональні принципи, за якими певні інтерпретативні схеми можуть стверджуватись, корегуватись чи девальвуватись. Урахування цих принципів передбачає активізацію почуття власної гідності представників громадськості, оволодіння політичними суб'єктами переважаючою комунікативною ініціативою, переконливе демонстрування ними своєї неупередженості, зрозумілість повідомлень адресатам, "розігрування" значущості за допомогою образів та звуження можливостей селекції для суб'єктів визнання політичної влади.

Аргументовано, що комунікативні технології легітимації влади - це ефективні способи, методи та процедури конституювання, нав'язування та перетворення інтерпретацій у громадській думці з метою легітимного досягнення, забезпечення, зміцнення чи позбавлення влади суб'єктів політики. З'ясовано, що комунікативні технології легітимації влади в своїй реалізації, з одного боку, покликані змінювати проблемну комунікативну ситуацію (головним чином, когнітивне та ціннісне непорозуміння), а з іншого - є залежними від сформованих комунікативних відносин, які визначають їх розгортання, специфіку використання та ефективність у досягненні кінцевої мети. Всі комунікативні технології, які націлені на позбавлення, здобуття або збереження легітимності, можуть бути зараховані до технологій легітимації, тобто усі вони є елементами системи управління взаємодією між двома сторонами легітимаційного процесу - політичними суб'єктами (персональними та інституційними) та суспільством, репрезентованим громадською думкою.

У підрозділі 4.2 "Ціннісно-нормативні детермінанти ефективності легітимаційних технологій" досліджено ціннісно-нормативний вимір використання технологій легітимації політичної влади.

Виходячи з того, що норми та цінності виступають критеріями, на основі співвіднесення з якими визначається легітимність влади чи претензій на неї політичних суб'єктів, дисертант доводить, що імплантація в суспільну свідомість чи актуалізація значущості певних норм та цінностей виступає важливим моментом забезпечення легітимації політичної влади. Виявлено, що легітимність політичної влади може протистояти законності, коли легітимність забезпечується через актуалізацію певних цінностей, що сприймаються в межах певного співтовариства як достатнє підґрунтя для того, щоб виразити підтримку політичним суб'єктам, дії яких суперечать вимогам чинних правових норм.

Встановлено, що цінності у формі норм та у формі ідеалів визначають різні типи легітимації політичної влади - відповідно, процедурну та субстантивну. Так, процедурна легітимація залежить від дотримання норм у ході реалізації того чи іншого процесу, який пов'язаний із здійсненням або здобуттям політичної влади. Порушення процедурних норм може привести до визнання нелегітимними рішень або влади політичних суб'єктів, що допустили такі порушення. Субстантивна легітимація пов'язана зі змістом рішень, результатами володарювання певних політичних сил, які мають відповідати ціннісним орієнтаціям більшості суспільства та наближати втілення в життя її суспільно-політичних ідеалів. Зазначено, що відповідно до процедурної та субстантивної легітимацій можна розрізняти і різні за принципом дії технології легітимації влади - по-перше, процедурно-нормативні технології, які здійснюються через впровадження та зміну процедурних норм, по-друге, ідеал-встановлюючі технології, що засновані на обґрунтуванні чи актуалізації в якості основ реалізації та здобуття політичної влади суспільно-політичних ідеалів. Доведено, що процедурно-нормативні технології на практиці доповнюються ідеал-встановлюючими технологіями.

У підрозділі 4.3 "Психологічні аспекти реалізації технологій легітимації політичної влади" визначено психологічні детермінанти здійснення технологій легітимації, виокремлено та проаналізовано психологічні технології легітимації.

Доведено, що врахування психологічних особливостей і закономірностей політичної поведінки громадян як на індивідуальному, так і на колективному рівнях, істотним чином визначає ефективність технологій легітимації політичної влади. Встановлено, що психологічні механізми політичної поведінки належать до головних об'єктів впливу психологічних технологій легітимації влади, результативність яких, у свою чергу, залежить від того, наскільки вибір і застосування технологій узгоджено з особливостями функціонування психологічних механізмів. Психологічні механізми політичної поведінки суб'єктів визнання політичної влади виступають особливим типом механізмів легітимації, які є усталеними схемами, моделями сприйняття та реагування на легітимаційно-технологічний вплив.

Низку технологій легітимації влади, результативність яких визначається успіхом у впливі на психіку людини (зокрема, через управління увагою, емоціями, переживаннями і т. ін.) з метою спонукання до надання легітимності політичним суб'єктам, можна інтерпретувати як психологічні технології легітимації політичної влади. Найбільш важливими серед них є: технологія організації штучної події (виконує функцію привернення уваги), технологія ініціювання когнітивного дисонансу, технології, побудовані на пропагандистських техніках повторення, спрощення, апеляції до емоцій, варіації технології рефреймінгу - технологія мінімізації страждання й максимізації задоволення та технологія на основі моделі трикутника С. Карпмана.

У п'ятому розділі "Політичні реалії сучасної України крізь призму застосування технологій легітимації політичної влади" досліджено політичний розвиток сучасної Української держави, визначено його обумовленість застосуванням технологій легітимації як ефективних практик забезпечення суспільного визнання політичної влади.

У підрозділі 5.1 "Роль легітимаційних технологій у становленні та міжнародному визнанні Української держави" розкрита роль технологій легітимації політичної влади як важливих чинників утвердження незалежності Україні та укріплення її позицій на міжнародній арені.

З'ясовано, що легітимаційним технологіям належить вагома роль у становленні та міжнародному визнанні сучасної Української держави. У процесі здобуття та ствердження української державної незалежності політична верхівка України змогла успішно застосувати низку технологій легітимації, найбільш ефективними із яких можна вважати міфологізацію, ідеологізацію та використання референдумів для ствердження рішень влади як відповідних волі суспільства, і, внаслідок цього, легітимних.

Зазначено, що переважна орієнтація політичної верхівки України на досягнення міжнародної легітимності зумовила здійснення низки технологій легітимації, що виходили з вимог західних держав та мали на меті отримання позитивного ставлення з їхнього боку, отримання фінансової та організаційної підтримки в боротьбі з соціально-економічними труднощами. Визначено, що до таких технологій можна віднести демонстрацію розвитку демократичних інституцій, формальне погодження на вимоги західних країн з одночасним затягуванням їх виконання з метою тиску на керівництво цих країн.

У підрозділі 5.2 "Особливості застосування технологій легітимації політичної влади суб'єктами політичного процесу в сучасній Україні" розкрито специфіку застосування технологій легітимації політичними суб'єктами в суперництві за владу в сучасній Українській державі.

Продемонстровано, що застосування легітимаційних технологій суб'єктами політичного процесу в Україні визначається боротьбою за владу. Одна із видатних ролей у здійсненні технологій легітимації влади в українському внутрішньополітичному процесі належить Президенту (незалежно від конкретних персоніфікацій), який виступає провідним гравцем у змаганнях за владу. Для зміцнення своєї влади та забезпечення її визнання з боку інших політичних суб'єктів українські президенти значне місце відводили таким організаційно-інституційним технологіям легітимації, як утворення нових державних органів, ініціювання та "проштовхування" законів через Верховну Раду, спрямованих на розширення повноважень президентської влади. Для забезпечення легітимності президентських законодавчих ініціатив з боку Верховної Ради ефективно використовувались такі технології, як загроза парламенту розпуском через референдум, створення пропрезидентської парламентської більшості, організація партії влади. Ефективною в умовах українських політичних реалій є легітимаційна технологія недопущення прийнятної альтернативи вибору для більшості суспільства через послаблення опозиції.

Встановлено, що під час боротьби за владу суб'єктами політичного процесу в Україні успішно використовувались різноманітні технології легітимації політичної влади. Ціла низка технологій легітимації/делегітимації влади ефективно була застосована "помаранчевими" політичними силами під час президентської кампанії 2004 року. До вказаних технологій належать технологія відстоювання демократії, технологія легітимації на основі моделі трикутника С. Карпмана, ціннісно-мобілізуючі технології, технологія бунтівливого кандидата, технологія міфологізації, візуалізації та віртуалізації, дієві психологічні та комунікативні технології.

Для забезпечення перемоги на президентських виборах 2010 року під час виборчої кампанії В.Ф. Януковичем та його командою успішно була застосована технологія негативної легітимації. Її сутність полягала у використанні очевидних прорахунків, недоліків, слабкостей політики правлячих "помаранчевих" сил, різноманітних причин невдоволення ними з боку громадськості як сприятливого фону для переключення та зв'язування надій більшості суспільства з досвідченим, орієнтованим на потреби людей, претендентом на вищий пост в країні, який візьме на себе відповідальність подолати наслідки невдалого правління політичних суперників.

ВИСНОВКИ

У висновках визначається теоретична та практична значущість дослідження технологій легітимацій політичної влади, узагальнюються основні положення роботи. Результатом даного дисертаційного дослідження стало з'ясування сутності та змісту технологій легітимації політичної влади на основі аналізу теоретико-методологічних аспектів їх осмислення, формування та реалізації в різноманітних контекстах суспільно-політичної взаємодії. Також загальні висновки фіксуються в низці положень:

1. Поняття легітимації політичної влади позначає процес набуття політичною владою суспільного визнання, легітимності. Під легітимністю розуміється ступінь визнання влади суспільством, достатня значущість влади для підпорядкування їй, ступінь довіри суспільства до влади, функціональна здатність влади відповідати на виклики суспільно-політичного життя, ступінь співробітництва влади з суспільством щодо вирішення запеклих суспільних і політичних проблем, ступінь відповідності дій влади проголошеним нею завданням та цілям суспільно-політичного розвитку суспільства, а також найбільш значущим цінностям та інтересам суспільства, що приймаються як життєві його більшістю. Легітимність політичної влади надає можливість її носіям здійснювати визначальний вплив на суспільно-політичні процеси. Легітимація політичної влади є процесом, який містить дві взаємодіючі та взаємоспрямовані складові. Перша складова - це постійна інституціолізована діяльність суб'єктів політики щодо забезпечення легітимністю своїх претензій на здобуття, реалізацію чи розширення влади. Друга складова - це визнання значущості цих претензій суспільством, його групами чи окремими особами, яке виражається у вірі, довірі, згоді, підтримці ними політичних суб'єктів у боротьбі за владу та її реалізацію. Легітимаційний процес відбувається завдяки перетинанню двох взаємодоповнюючих векторів соціально-політичної активності - з одного боку, діяльності, спрямованої на пояснення та виправдання способів отримання, форм відправлення, специфіки персонального чи інституційного наповнення політичної влади, а з іншого - суспільного визнання політичної влади, яке є результатом переконання в її значущості.

2. Аналіз концепцій вітчизняних і зарубіжних вчених дозволив виділити за критерієм вирішального чинника (домінанти) легітимації дев'ять підходів до вивчення легітимації політичної влади: ціннісно-нормативний, когнітивний, культурологічний, соціологічний, інституційний, комунікативний, психологічний, системний та технологічний. Ціннісно-нормативний підхід в розумінні сутності легітимації політичної влади вирішальну роль відводить цінностно-нормативним аспектам суспільно-політичних відносин, а забезпечення легітимності персональними та інституційними носіями влади пов'язує з дотриманням ними ціннісних принципів і нормативних вимог суспільства. Когнітивний підхід основою легітимності влади визначає знання, виробництво, розповсюдження та підтримка якого обґрунтовує та виправдовує політичну владу в різноманітних її формах існування. Культурологічний підхід передбачає вивчення легітимації політичної влади на основі її відповідності культурному досвіду суспільства та його усталеним формам, до яких належать вірування, ідеї, суспільні ідеали, знаки, символи, архетипи, міфи, ритуали, традиції, моделі поведінки. Соціологічний підхід розкриває легітимацію політичної влади через вимірювання фактичної значущості влади для суспільства на основі дослідження громадської думки. Інституційний підхід визначає інститути як суб'єкти та інструменти досягнення та збереження легітимності політичної влади, пов'язуючи оптимізацію регулювання легітимації з їх удосконаленням. Комунікативний підхід трактує легітимацію політичної влади як публічне обговорення, аргументування, під час якого доводиться як право на владу, так і норми та цілі, що упорядковують її здійснення. Психологічний підхід вирішальну роль у дослідженні легітимації політичної влади відводить психологічним чинникам, які визначають поведінку підвладних суб'єктів. Системний підхід орієнтований на дослідження легітимації політичної влади виходячи з оптимальності структури політичної системи та її функціональної ефективності. Технологічний підхід головну детермінанту легітимації політичної влади вбачає в технологіях, які застосовують суб'єкти політики, що претендують на політичну владу чи намагаються її утримати або розширити.

3. На відміну від інших підходів, технологічний підхід дає можливість не лише описати формування легітимності політичної влади, але й осмислити легітимацію політичної влади як процес регулювання суспільного визнання. Це дозволяє розглядати комплекс дій будь-яких політичних суб'єктів як певний алгоритм операцій, як спрямовані кроки з реалізації технології або технологій легітимації влади; визначати можливості та вимоги щодо оптимізації політичних практик, спрямованих на легітимацію; проектувати та втілювати ефективні контрзаходи стосовно обмеження масштабу дії політичних практик загрозливого чи шкідливого характеру з огляду на важливість захисту прав людини. Технологічний підхід передбачає широке використання наукових розробок і методів, які були напрацьовані й успішно застосовувались у межах інших підходів. Однією з головних переваг технологічного підходу, порівняно з іншими підходами, є те, що завдяки його застосуванню отримані наукові результати мають більше можливостей на практичну реалізацію.

4. Поняття "технології легітимації влади" охоплює всі можливі процеси, процедури, способи, які стосуються легітимації влади і спрямовуються на досягнення суспільного визнання політичної влади в інтересах тих чи інших учасників політичного процесу. У виокремленні технологій легітимації влади головними критеріями виступають мета процесу легітимації, тобто легітимність політичної влади, та ефективність її досягнення. Будь-які прийоми, способи та процеси, які відрізняються ефективністю, цілеспрямованим характером і забезпечують досягнення певного рівня легітимності влади, можуть розглядатись як технології легітимації. Роль технологій легітимації як ефективних засобів здобуття та реалізації влади зумовлює їх розгляд як необхідної складової процесів боротьби за владу, її розподіл та використання. Більш досконалі технології забезпечують суб'єктам політики більш легку та стійку перемогу в суперництві за владний вплив, а менш ефективні - неухильно послаблюють значущість суб'єктів у політичних процесах разом з їх ідеями, критеріями оцінювання наявної політичної реальності та проектами суспільно-політичних перетворень. технологія легітимація політична влада

5. Суб'єкти здійснення технологій легітимації влади характеризуються активним, ініціюючим, керуючим та контролюючим відношенням щодо процесу легітимації, яке реалізовується за допомогою певної послідовності процедур, спрямованих на здобуття легітимності та підтримки від суб'єктів визнання політичної влади. Якщо суб'єктами здійснення технологій легітимації влади виступають будь-які політичні актори, що ефективно борються за владу, то основними суб'єктами здійснення технологій легітимації, з огляду на їх ключову роль у політичних процесах, є політичні лідери, партії та держави. Особливості впливу суб'єктів здійснення технологій легітимації політичної влади на громадську думку визначаються, по-перше, закономірностями її формування, по-друге, персональними, інституційними та іншими визначальними характеристиками цих суб'єктів; по-третє, видовими універсальними та специфічними контекстуальними рисами технологій легітимації політичної влади.

6. Значний вплив технологій легітимації політичної влади на громадську думку та політичну поведінку забезпечується завдяки культурно-історичним чинникам, які виступають найбільш значущими формами організації світогляду мас, культурно детермінованими та колективно підтриманими провідними способами тлумачення світу. До таких культурно-історичних форм - чинників формування технологій легітимації влади належать міф, релігія, ідеологія та віртуальність. Вони відіграють роль ключових механізмів конструювання суспільно-політичної реальності та одночасно виступають детермінантами легітимації політичної влади. Значущість та ефективність міфу, релігії, ідеології та віртуальності як культурно обумовлених способів сприйняття політичної реальності громадськістю засновані на тому, що вони мають великий пояснювальний, емоційний і мобілізуючий потенціал щодо колективного сприйняття та поведінки. Осмислення технологій легітимації політичної влади в культурно-історичному аспекті дозволяє виділити міфологізацію, сакралізацію, ідеологізацію та віртуалізацію як типи технологій легітимації політичної влади, ефективність яких обумовлена відповідними провідними репрезентаціями суспільно-політичної реальності на рівні масової свідомості, своєрідними культурно-історичними способами структурування сприйняття та організації досвіду.

7. До важливих вимірів технологій легітимації політичної влади, які визначають їх ефективне здійснення, належать комунікативний, ціннісно-нормативний і психологічний. Комунікативні, ціннісно-нормативні та психологічні чинники найбільшою мірою визначають формування громадської думки, впливають на політичну поведінку та виступають основами регулювання суспільно-політичної взаємодії, зокрема, щодо забезпечення легітимності політичної влади. Переважна функціональна локалізованість технологій легітимації влади в комунікативному аспекті обумовлює виділення комунікативних технологій, у ціннісно-нормативному аспекті - ціннісно-мобілізаційних, у психологічному аспекті - психологічних.

8. Легітимаційним технологіям належить вагома роль у становленні та міжнародному визнанні сучасної Української держави. У процесі здобуття та ствердження української державної незалежності політична верхівка України змогла успішно застосувати низку технологій легітимації, які визначили внутрішньополітичну легітимність її незалежного статусу та певною мірою сприяли її міжнародній легітимації. Разом з тим, політика правлячих сил України характеризується і прорахунками у використанні та доборі технологій легітимації для забезпечення її достатнього міжнародного визнання для того, щоб набути якості впливової світової держави, здатної в повному обсязі реалізовувати свої національні інтереси на міжнародній арені. Виходячи з невдалого досвіду застосування іміджмейкерських технологій для забезпечення міжнародної легітимності Росії й України, автором робиться висновок, що для забезпечення легітимності Української держави на міжнародній арені в сучасних умовах успішним може бути застосування технології громадської дипломатії, що ефективно використовується багатьма країнами світу.

9. Застосування легітимаційних технологій суб'єктами політичного процесу в Україні визначається боротьбою за владу. Особлива роль у здійсненні технологій легітимації влади в українському внутрішньополітичному процесі належить Президенту, оскільки саме він виступає одним із провідних гравців у змаганнях за владу. Основну ставку українські президенти робили на технологіях легітимації, спрямованих на те, щоб державні структури і політичні суб'єкти не мали можливості бути джерелами та інструментами делегітимації президентської влади, а навпаки - ставали залежними від неї та виступали головним оплотом її підтримки. Успіхи суб'єктів політичного процесу в Україні в суперництві за владу багато в чому визначило використання різноманітних технологій легітимації політичної влади. До найбільш дієвих з них належать: технологія відстоювання демократії, технологія легітимації на основі моделі трикутника С. Карпмана, ціннісно-мобілізуючі технології, технологія бунтівливого кандидата, технології міфологізації, візуалізації та віртуалізації, психологічні та комунікативні технології.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографія:

1. Висоцький О.Ю. Технології легітимації політичної влади: теорія та практика [Текст]: монографія / О.Ю. Висоцький. - Дніпропетровськ: Пороги, 2010. - 318 с.

Основні праці:

2. Висоцький О. Віртуальність як провідна форма легітимаційної політики в добу постмодерну [Текст]/ О. Висоцький // Політичний менеджмент. - К., 2008. - № 6 (33). - С. 41-53.

3. Висоцький О. Комунікація як компонента легітимаційної політики [Текст]/ О. Висоцький // Політичний менеджмент. - К., 2008. - № 1 (28). - С. 77-86.

4. Висоцький О. Легітимаційна політика: поняття і сутність [Текст]/ О. Висоцький // Політичний менеджмент. - К., 2006. - № 3 (18). - С. 3-20.

5. Висоцький О. Проблема легітимації політики в світовій політичній думці [Текст]/ О. Висоцький // Борисфен. - Дніпропетровськ, 2006. - № 9. - С. 24-26.

6. Висоцький О. Релевантність герменевтичного підходу в дослідженні легітимаційної політики [Текст]/ О. Висоцький // Буковинський журнал. - Чернівці, 2008. - № 1. - С. 132-141.

7. Висоцький О. Сутність легітимації політики [Текст]/ О. Висоцький // Політичний менеджмент. - К., 2004. - № 4 (7). - С. 24-34.

8. Висоцький О. Технології легітимаційної політики в оптимізації діяльності органів місцевого самоврядування [Текст]/ О. Висоцький // Борисфен. - Дніпропетровськ, 2008. - № 4. - С. 17-18.

9. Висоцький О.Ю. Демократія як інструмент легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Грані. - Дніпропетровськ, 2006. - № 4. - С. 113-117.

10. Висоцький О.Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.14. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 276-285.

11. Висоцький О.Ю. Інформаційні технології легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 93. Вип. 80. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 87-91.

12. Висоцький О.Ю. Комунікативний інструментарій легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.17. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 489-497.

13. Висоцький О.Ю. Комунікація як мета легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.18. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 235-245.

14. Висоцький О.Ю. Комунікація як передумова легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Буковинський журнал. - Чернівці, 2008. - № 4. - С. 53-62.

15. Висоцький О.Ю. Легітимаційна політика сучасної України в контексті українсько-польських взаємин [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Борисфен. - Дніпропетровськ, 2006. - № 6. - С. 22-23.

16. Висоцький О.Ю. Міф як інструмент легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.13. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 241-249.

17. Висоцький О.Ю. Політичний лідер як суб'єкт здійснення технологій легітимації влади [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.20 (2). - Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. - С. 142-152.

18. Висоцький О.Ю. Природа легітимації політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Борисфен. - Дніпропетровськ, 2005. - № 6. - С. 25-26.

19. Висоцький О.Ю. Регіональний політичний процес і проблема легітимації політики [Teкст]/ О.Ю. Висоцький // Грані. - Дніпропетровськ, 2004. - № 3. - С. 112-117.

20. Висоцький О.Ю. Релігія як інструмент та модель легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. "Питання політології". - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. - № 737. - С. 219-227.

21. Высоцкий А.Ю. Легитимность: анализ понятия [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Грані. - Дніпропетровськ, 2003. - № 1 (27). - С. 109-113.

22. Высоцкий А.Ю. Проблема легитимации политики в концепции Макса Вебера [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Грані. - Дніпропетровськ, 2003. - № 6. - С. 132-136.

23. Высоцкий А.Ю. Следование Дао как стратегия легитимации политики [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Грані. - Дніпропетровськ, 2004. - № 5. - С. 140-144.

24. Высоцкий А.Ю. Феномен иронии истории в легитимационной политике [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Грані. - Дніпропетровськ, 2005. - № 2. - С. 148-152.

Додаткові праці:

25. Висоцький О. Комунікація як передумова легітимаційної політики [Текст]/ О. Висоцький // Форум: сусп. -політ. журн. - Чернівці, 2007. - № 2(5). - С. 7-15.

26. Висоцький О. Сміх як чинник легітимації політики [Текст]/ О. Висоцький // Дуоб / Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.5. Логос і праксис сміху. - Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2004. - С. 224-230.

27. Висоцький О.Ю. Агітаційний документ як технологія легітимації політичної влади [Teкст]/ О.Ю. Висоцький // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів VII Міжнародн. наук. -практ. конф., Київ, 25-27 травня 2010 р. / Наук. ред.: М.С. Слободяник, Г.В. Власова. - К., 2010. - С. 109-111.

28. Висоцький О.Ю. Аксіологічні основи легітимаційних технологій в умовах східнослов'янської цивілізації [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Філософія і сучасність. - Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2009. - Вип. 2. - С. 25-30.

29. Висоцький О.Ю. Альтернативна демократія в контексті здійснення легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали п'ятої міжнародної науково-теоретичної конференції. 26-27 травня 2006 р. м. Київ. / Книга І. Філософські аспекти альтернативних моделей розвитку суспільства. - К.: Фенікс, 2006. - С. 10-14.

30. Висоцький О.Ю. Герменевтика як спосіб осягнення легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Практична філософія. - К., 2008. - № 3 (29). - С. 60-67.

31. Висоцький О.Ю. Демократія, постдемократія та легітимаційна політика [Текст]/ О.Ю. Висоцький // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали шостої міжнародної науково-теоретичної конференції. 8-9 червня 2007 р. м. Київ. / Книга І. - К.: Фенікс, 2007. - С. 55-58.

32. Висоцький О.Ю. Документ як інструмент легітимації влади [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів VІ Міжнар. наук. -практ. конф., Київ, 19-21 травня 2009 р. / Редкол.: Г.В. Боряк, Г.В. Власова, Л.А. Дубровіна, М.С. Слободяник та ін. - К.,2009. - С. 36-37.

33. Висоцький О.Ю. До питання про інформаційні технології легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - К., 2009. - № 3. - С. 44-50.

34. Висоцький О.Ю. "Зелена книга" Муаммара Каддафі як проект легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції. 26-27 травня 2005 р. Частина І. м. Київ. / Ред.: Г.П. Балабанова. - К.: Фенікс, 2005. - С. 192-196.

35. Висоцький О.Ю. Комунікативні технології легітимації політичної влади [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань: матеріали міжнар. наук. конф., 26-27 лют. 2009 р.: у 2 ч. - Харків, 2009. - Ч. 1. - С. 71-73.

36. Висоцький О.Ю. Курс на вступ України в ЄС як технологія легітимації влади [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - Дніпропетровськ: Інновація, 2009. - №1(3). - С. 69-72.

37. Висоцький О.Ю. Легітимація незалежної Української держави та її політики в 1991-2004 рр. [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Історія України: суспільство і державність. Навчальний посібник / В.Т. Британ, О.Ю. Висоцький, К.М. Колесников та ін. - Дніпропетровськ: Дніпро-VAL, 2004. - С. 188-201.

38. Висоцький О.Ю. Легітимація політики як механізм подолання соціально-політичних протиріч //Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Збірник наукових тез (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань). - Харків: НЮАУ, 2004. - С. 29-32.

39. Висоцький О.Ю. Перспективи легітимації державної політики України в світлі третьої світової теорії М. Каддафі // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали третьої міжнародної науково-теоретичної конференції. 21-22 травня 2004 р. Частина І. м. Київ. / Ред.: Г.П. Балабанова. - К.: Фенікс, 2004. - С. 154-157.

40. Висоцький О.Ю. "Помаранчева" революція як зміна парадигм легітимаційної політики української влади [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ, 2004. - № 3 (23). - С. 95-101.

41. Висоцький О.Ю. Релігійний модус легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип.29. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. - С. 244-253.

42. Висоцький О.Ю. Формування знань про легітимаційну політику в ході вивчення іміджелогії, основ державного управління та історії України як невід'ємна складова освітньої підготовки документознавців [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Роль гуманитарного образования в формировании профессионально-технической элиты: Материалы всеукраинской научно-практической конференции (18-19 октября 2007 г.) / Отв. ред. Г.Г. Шестопалов. - Днепропетровск, 2007. - С. 71-72.

43. Висоцький О.Ю. Формування світосприйняття як завдання освіти та чинник легітимаційної політики [Текст]/ О.Ю. Висоцький // Міжнародна наукова конференція: Соціально-гуманітарні аспекти педагогіки вищої школи, м. Харків, ХДАДМ, 17-18 квітня 2008 р. / збірник матеріалів. - Харків: ХДАДМ, 2008. - С. 11-13.

44. Высоцкий А. Ирония истории и легитимационная политика [Текст]/ А. Высоцкий // Дуоб /Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.7. Людина на межі смішного і серйозного. - Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2005. - С. 232-241.

45. Высоцкий А. Проблема легитимации политики и Третья всемирная теория Муаммара Каддафи // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали другої міжнародної науково-теоретичної конференції. 29-30 травня 2003 р. м. Київ. /Ред.: Г.П. Балабанова. - К.: Фенікс,2003. - С. 127-130.

46. Высоцкий А. Проблема легитимности и прямая демократия // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали Міжнародної наукової конференції 30-31 травня 2002 р. м. Київ /Ред.: Г.П. Балабанова. - К.,2002. - С. 75-77.

47. Высоцкий А.Ю. К вопросу о легитимации права (Рецензия на монографию Максимова С. И. "Правовая реальность: опыт философского осмысления") [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Грані. - Дніпропетровськ, 2002. - № 6 (26). - С. 140-141.

48. Высоцкий А.Ю. К вопросу о теории легитимности [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип.12. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2002. - С. 16-23.

49. Высоцкий А.Ю. Легитимация власти как фактор украино-российских отношений [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // Гуманітарний журнал. - 2008. - № 3-4 (39-40). - С. 60-64.

50. Высоцкий А.Ю. Теоретико-концептуальное значение "Зеленой книги" Муаммара Каддафи в осмыслении проблемы легитимации политики [Текст]/ А.Ю. Высоцкий // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Збірник наукових праць / Ред.: Г.П. Балабанова. - К.: Фенікс, 2004. - С. 211-228.

АНОТАЦІЯ

Висоцький О.Ю. Теоретико-методологічні виміри технологій легітимації політичної влади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних вимірів осмислення, формування та реалізації технологій легітимації політичної влади в різноманітних контекстах суспільно-політичної взаємодії. У роботі з'ясовано сутність та зміст технологій легітимації політичної влади, які є прийомами, способами та процесами, що відрізняються ефективністю, цілеспрямованим характером та забезпечують необхідний рівень суспільного визнання суб'єктам політики для здобуття, збереження, посилення чи використання влади. Розкрито роль технологій легітимації політичної влади як ефективних засобів здобуття, утримання та реалізації влади, що зумовлює їх розгляд як необхідної складової процесів боротьби за владу, її розподіл та використання. Визначені та охарактеризовані основні суб'єкти здійснення технологій легітимації політичної влади, якими виступають політичні лідери, партії та держави. Виокремлено та проаналізовано основні аспекти ефективного здійснення легітимаційних технологій, до яких належать комунікативний, ціннісно-нормативний і психологічний. Доведено, що комунікативні, ціннісно-нормативні та психологічні чинники найбільшою мірою визначають формування громадської думки, впливають на політичну поведінку та виступають основами регулювання суспільно-політичної взаємодії, зокрема, щодо забезпечення легітимності політичної влади.

Ключові слова: технології легітимації політичної влади, ефективні практики, суспільно-політична взаємодія, політичні суб'єкти, суспільне визнання, легітимність політичної влади, значущість.

АННОТАЦИЯ

Высоцкий А.Ю. Теоретико-методологические измерения технологий легитимации политической власти. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2011.

Диссертация посвящена исследованию теоретико-методологических измерений осмысления, формирования и реализации технологий легитимации политической власти в разнообразных контекстах общественно-политического взаимодействия. В работе определены сущность и содержание технологий легитимации политической власти, которые являются приемами, способами и процессами, отличающимися эффективностью, целенаправленным характером и обеспечивающими необходимый уровень общественного признания субъектам политики для приобретения, сохранения, усиления или использования власти.

Раскрыта роль технологий легитимации политической власти как эффективных средств получения, удержания и реализации власти, что обусловливает их рассмотрение как необходимой составляющей процессов борьбы за власть, её распределение и использование. Продемонстрировано, что осмысление технологий легитимации политической власти в культурно-историческом аспекте позволяет интерпретировать мифологизацию, сакрализацию, идеологизацию и виртуализацию как типы технологий легитимации политической власти, эффективность которых обусловлена соответствующими ведущими репрезентациями общественно-политической реальности на уровне массового сознания, своеобразными способами структурирования восприятия и организации опыта.

Определены и охарактеризованы основные субъекты осуществления технологий легитимации политической власти, в качестве которых выступают политические лидеры, партии и государства. Выделены главные модусы применения технологий легитимации власти, к которым принадлежат легитимационный и делегитимационный модусы, которые определяются их направленностью на реализацию задач, соответственно, легитимации и делегитимации власти. Усовершенствована концептуальная модель процесса легитимации политической власти, которая интерпретируется как единство двух взаимодействующих составляющих: во-первых, постоянной институционализированной деятельности политических субъектов в отношении обеспечения легитимностью их претензий на получение, реализацию и расширение власти; во-вторых, признания значимости этих претензий обществом, которое выражается в вере, доверии, согласии, поддержке ими политических субъектов в борьбе за власть и её реализацию.

Получило развитие утверждение, что эффективность технологий легитимации политической власти может определяться как универсальными факторами, общими для всех технологий такого рода, так и контекстуальными детерминантами, представляющими собой требования среды, в которой осуществляются эти технологии. Выделены и проанализированы основные аспекты эффективного осуществления легитимационных технологий, к которым принадлежат коммуникативный, ценностно-нормативный и психологический. Доказано, что коммуникативные, ценностно-нормативные и психологические факторы в наибольшей степени определяют формирование общественного мнения, влияют на политическое поведение и выступают основами регулирования общественно-политического взаимодействия, в частности, в отношении обеспечения легитимности политической власти. Продемонстрировано, что преимущественная функциональная локализованость технологий легитимации власти в коммуникативном аспекте обусловливает выделение коммуникативных технологий, в ценностно-нормативном аспекте - ценностно-мобилизационных, в психологическом аспекте - психологических.

...