Свобода особи в українській політичній думці правого спрямування (20–30-х рр. ХХ ст.)

У підрозділі 2.2 «Політико-аксіологічні трактування феномену свободи особи» доведено, що українська політична думка правого спрямування обстоювала підхід, згідно з яким свобода особи в суспільстві у всій своїй змістовній наповненості можлива тільки тоді, коли індивід сприймає певні цінності (моральні, політичні, духовні, правові) не як зовнішні, базовані тільки на силі, тобто не є відчуженим від політичного і соціального середовища, в якому діє.

У пункті 2.2.1 «Свобода особи як цінність: політичний зміст» доведено, що політичні цінності є результатом людської діяльності і значною мірою визначаються взаємодією наявної політичної практики й опанованим політичною думкою теоретичним рівнем. Українська політична думка правого напряму завдяки своєму традиціоналістському спрямуванню забезпечувала засвоєння і втілення цінностей свободи особи, її змісту в максимально широкому суспільному середовищі не тільки через теоретичний концепт, переважно складний для перетворення на власну внутрішню цінність загалу, а передусім через поєднання з глибинними культурними, історичними, моральними цінностями, співвідносними з приватним життям людини і практикою, водночас долаючи обмеженість індивідуального чуттєвого досвіду, перетворюючи абстрактні цінності на реальну дію конкретної людини. Подібні погляди поділяли Х. Арендт, Е. Берк, Боецій, Ф. Гаєк, Д. С. Мілль, А. де Токвіль, К. Ясперс.

Українська політична думка правого спрямування (Ю. Васссиян, П. Ісаїв, М. Климишин, В. Липинський) обґрунтовує ідею свободи і цінність свободи особи через визнання уведення особи в суспільно-політичне середовище, у межах якого особа тільки й може реалізовувати свободу. Встановлено, що найбільш безкомпромісно ідею єдності моралі та політичної діяльності обстоював клерикальний напрям (О. Назарук, А. Шептицький). Доведено, що українська політична думка правого спрямування робила наголос на об'єднанні окремих індивідів у спільноту для захисту свободи, формувала ідею європейської цивілізації, яка обрала як цінність свободу, оперту на духовний пошук, спонукала до розширення кола осіб, для яких свобода є цінністю, і відповідно утверджувала можливість захисту цивілізації, що визнає моральний порядок і право людини на вільне рішення, усвідомлений вибір з-поміж кількох альтернатив.

У пункті 2.2.2 «Свобода особи як подолання відчужених суспільно-політичних форм діяльності та відносин» розглянуто розуміння відчуженості особи від суспільно-політичної сфери в українській політичній думці правого спрямування та шляхи її подолання.

У Г. Гегеля відчуження духу вказує на фазу, коли логіка (раціональність у найбільш чистій та абстрактній формі) об'єктивується в матерію (те, що протилежне духові). К. Маркс говорив про відчуження, описуючи становище пролетаріату в капіталістичному суспільстві. Активно-перетворювальне начало Західної цивілізації потребує виокремлення особистості (А. Маслоу, К. Ясперс, Н. Убальдо).

Встановлено, що одним із головних завдань, відповідно до концепції свободи особи в українській політичній думці правого спрямування (Ю. Вассиян, Д. Віконська, Д. Донцов, І. Каюк, В. Кучабський, В. Липинський), є подолання політичного відчуження й утвердження ідеї актуалізації політичної діяльності завдяки зміцненню зв'язків людини із суспільним життям, через закріплення усвідомлення реалізації повноцінного особистого життя із розв'язанням суспільно-політичних проблем. У суспільстві, пронизаному політичною і громадянською пасивністю, конформізмом, свобода особи неможлива. Водночас очевидно, що актуалізація політичної та суспільної діяльності особи має базуватися на розв'язанні реальних проблем людини, а не через формування «активної несвободи» особи, характерної для тоталітарного суспільства. Особа повинна мати можливість самостійно вибирати свою життєву долю, усвідомлюючи зв'язок із суспільством і не розчиняючись у ньому, зберігаючи ідентичність та суб'єктність.

У розділі 3 «Діяльність як вимір свободи особи» розкрито теоретичні підходи української політичної думки правого спрямування до самореалізації та самодіяльності, як сенсу її концепції свободи особи, через реалізацію творчих здібностей, засвоєння культури, тобто «надприродної» нормативно-ціннісної системи, яка регулює індивідуальну поведінку людини та визначає певні межі допустимих у суспільстві норм колективних дій, що, своєю чергою, є виявом духовної діяльності людини, яка забезпечує особисте і політичне визволення індивіда.

У підрозділі 3.1 «Самореалізація особи та її самодіяльність - основа правого напряму української політичної думки» з'ясовано, що аналіз поглядів української політичної думки правого спрямування засвідчує тотожність її ідей щодо свободи особи з поглядами мислителів, яких аж ніяк не можна зарахувати до представників українського націоналізму чи консерватизму. Ці ідеї збігаються з європейською інтелектуальною традицією (М. Бердяєв, І. Берлін, Ф. Гаєк, Ф. Комт, Д. С. Мілль, Е. Фром), за якою основою поступального розвитку є свобода людини, її здатність і можливість творити свою долю власними зусиллями, не очікуючи згоди інших.

Представники правої української політичної думки в основу політичної концепції свободи особи клали твердження, що кращий суспільний лад й адекватна такій меті політична система, а отже, і безпосередня мета будь-якого суспільства, яке прагне самовдосконалення, передбачає реалізацію на персональному рівні мети якомога більшою кількістю осіб, що наближує до кращого політичного ладу. На слушності такої інтерпретації взаємовідносин особи й держави наголошує і сучасна дослідниця Н. Хазратова. Відповідно до концепції свободи особи правої української політичної думки боротьба за незалежність і прагнення жити в незалежній державі і є втіленням норми та мети. Відмова від незалежності є відмовою від самореалізації, висловленням прагнення відмови від «Я», є згодою на покору. Індивід не прагне до самостійності (особистої і політичної), власне тому не визнає незалежності держави, опирається їй, свідомо чи підсвідомо усвідомлюючи болісну процедуру набуття ускладненої внутрішньої структури, яка вимагає самостійності, відповідальності, рішучості, компетентності і водночас згоди на непевність буття, на власне щастя і горе. Зроблено висновок, що для українського політичного правого спрямування самодіяльність особи є основним інструментом реалізації свободи, перетворення її з теоретичного концепту на політичну і соціальну практику.

У підрозділі 3.2 «Свобода особи як засвоєння і розвиток культурної традиції» розкрито теоретичні підходи української політичної думки правого спрямування до розуміння культури, яка виступає як створена людиною «друга природа», надбудована над природою натуральною, як світ, створений людиною. Спрощеним є підхід, актуалізований у творчості Ф. Ніцше і З. Фрейда, які побачили в індивідуальному вияві момент аморальної сваволі і визнали його провідним чинником людської дії. Це спонукало знову переглянути роль культурної традиції і вже на новому рівні усвідомити, що відмова від культурного світу людини є відмовою від людини. Найрізноманітніші підсвідомі чи емоційні порухи людини є реальністю і необхідним складником особи. Однак якщо надати їм провідну роль, зникне і людина, і суспільство, а в підсумку - свобода, найбільш делікатне творіння людської інтелектуальної і духовної еволюції, якщо не розглядати свободу як нічим невмотивовану сваволю, загрозливу і для самого її втілювача.

Встановлено, що панівним є погляд на культуру як на систему цінностей, що відмежовує особу від природи й водночас не дозволяє їй повністю розчинитися в суспільстві, робить її людиною і забезпечує індивідуальність (Ф. Гобл, А. Маслоу). Українська політична думка правого спрямування (Ю. Вассиян, Б. Іромир, А. Згорянич, З. Коссак, Ю. Липа, Є. Маланюк, Є. Онацький, К. Чехович, М. Шлемкевич та ін.) наголошувала на процесі формування і становлення індивідуальності людини - її свободи, духовності, відносної автономності від суспільства, а також на тому, що вибір мети життєдіяльності, світоглядних орієнтацій відбувається в духовно-культурному бутті, завдання ж полягає в розширенні поля духовної практики особи й обмеженні асоціального тлумачення свободи.

Українська політична думка правого спрямування визначила межі суспільного аморального волюнтаризму, зокрема й політичного: особа не може відмовитися від культури, суто інституційні досягнення не можуть її замінити, тому що культура існує тільки через персональне зусилля, внутрішньо-духовну дію. Передусім культура перетворює особу на відповідального суб'єкта політичної дійсності. Порушивши баланс засвоєння культурного і цивілізаційного надбання, особа перетворюється на об'єкт, втрачає спроможність долати свої вади, зникає саме розуміння існування моральної складової життя людини. Українська політична думка правого спрямування радикально протистояла таким дегуманізуючим, асоціальним явищам, застерігала від небезпеки заперечення культурного сенсу буття людини, пропонуючи оптимальне поєднання культурної традиції й неуникної людської емоційності через активну особисту дію, введену в перетворення політичної і соціальної реальності, що обмежує свободу особи.

Доведено, що підхід української політичної думки правого спрямування до свободи особи полягає в обґрунтуванні необхідності засвоєння і розвитку особою культурної традиції, що сприяє не лише закріпленню певних традиційних норм суспільної та політичної поведінки, а й перетворенню морального обов'язку на конструктивну політичну практику життя індивіда і суспільства.

У підрозділі 3.3 «Свобода особи - вияв духовної діяльності людини» з'ясовано особливості й основні підходи української політичної думки правого спрямування щодо сили соціального організму, що розвивається. Мислителі правого напряму,такі як Ю. Вассиян, Д. Донцов, В. Кучабський, В. Липинський, В. Мартинець, Є. Онацький та інші, обстоювали підхід, відповідно до якого основною рушійною силою поступу є людина - у творчості, праці, боротьбі за свої ідеали. Ціннісний вибір суспільства має бути спрямований на сприяння індивідуальним творчим зусиллям, здатним модернізувати дійсність, а не системі клієнтських взаємин, яка закріплює особисту відданість і патерналізм. Тому консервативна українська політична думка прагнула радше до гарантування стабільних можливостей для самореалізації свободи особи, а не до консервування соціальних відносин.

Для того, щоб перевести ці ідеї у практичну площину, С. Томашівський ставить відповідні завдання - неосвіченість має поступитися місцем знанню, егоїзм - самопожертві, самоволя - дисципліні, інтриганство - особистій і громадській чесності, демагогічність - громадському вихованню, фразерство - позитивній діяльності, а демократизм, радикалізм, соціалізм й анархізм повинні бути замінені пізнанням і розумінням дійсних політичних та економічних цінностей і законів розвитку. Такий наголос на нематеріальних складниках життєздатності українського суспільства відповідає ідеям Х. Ортеги-і-Гассета щодо розуміння суті держави як духовного й інтелектуального зусилля, спрямованого в майбутнє. Обґрунтовано, що українська політична думка правого спрямування загалом визнавала, що існування держави як інструменту забезпечення політичного і культурного простору для свободи особи неможливе без внутрішніх пошуків людини, її прагнень домогтися кращого політичного ладу. Зупинення духовної діяльності людини призводить спочатку до консервації, а згодом і до руйнування політичних інститутів, що забезпечують свободу особи.

У розділі 4 «Свобода особи у політико-інституційному вимірі» розкрито розуміння державного-політичного інструментарію, необхідного для дієвості свободи особи відповідно до світоглядних засад української політичної думки правого спрямування, і за яких умов він співвідноситься зі свободою особи.

У підрозділі 4.1 «Держава як інструмент забезпечення соціокультурного простору реалізації свободи особи» з'ясовано теоретичні й організаційно-практичні підходи до розуміння держави, сенсу її буття. Права українська політична думка розглядала державу як життєво важливу умову не тільки для самоздійснення свободи особи, а й для гарантування надійності людського життя. Культурні, соціально-економічні, політичні проекти нестабільні поза межами того інституційного поля, що забезпечує держава (В. Богуш, Ю. Вассиян, Д. Донцов, В. Кучабський, Ю. Липа, В. Мартинець, З. Пеленський, М. Сціборський, С. Томашівський). Очевидно, що немає однозначної відповіді на питання, якою мірою співвідносяться сили людського духу і створених людиною політичних і правових інститутів. Неможливе існування цивілізованої людини поза межами держави і неможливе довготривале існування держави за відсутності громадян, які хоча б частково поділяють декларовані владою цінності.

Українська політична думка правого спрямування обстоювала підхід, що ідея особистого вдосконалення окремих людей одного за іншим не є ефективним розв'язком проблеми удосконалення суспільства, політичної системи, тотожно до ідеї А. Маслоу, який наголошував, що навіть найдосконаліші індивіди, опинившись у несприятливих соціальних та політичних обставинах, не будуть поводитися як відповідальні громадяни. Визначено, що власне в цьому й полягав сенс обстоювання правим напрямом української політичної думки ідеї творення незалежної української держави - створити сприятливі соціальні та політичні умови, які не лише поєднували б соціальну енергію індивідів, а надавали їй характеру творчого акту стосовно і особи, і суспільства загалом, забезпечуючи формування не ворожого щодо особи політичного середовища.

Встановлено, що для правого напряму української політичної думки держава не є самоціллю, а лише механізмом, без якого нація не в змозі самобутньо творити, а індивід - діяти усвідомлено і відповідально. Національне державотворення оцінює державу як потребу зберігати духовно-культурне розмаїття світу і людини, як індивідуальності, у протистоянні з утопічно-тоталітарними моделями. Творення України як незалежної держави мало на меті оптимізувати інституційно-інструментальні умови, покликані забезпечувати реалізацію свободи особи.

У підрозділі 4.2 «Свобода особи як вияв особистих та громадянських прав і свобод» визначено особливості конструктивного тлумачення прав і свобод особи в інтерпретації української політичної думки правого спрямування.

Теоретичне обґрунтування ідеї особистих і політичних прав та свобод людини має тривалу інтелектуальну традицію, починаючи з епохи античності. У ХХ ст. ці ідеї набули міжнародно-правового утвердження. Відповідно до теоретичних засад української політичної думки правого спрямування (Ю. Липа, В. Липинський, В. Мартинець, О. Назарук, Є. Онацький, М. Сціборський, С. Томашівський), гарантування прав і свободи особи співвідноситься з реальною практикою політичного життя - свобода людини чи право народу вибирати таке життя, якого вони потребують, має зважуватися супроти вимог багатьох інших вартостей, з яких, мабуть, найочевиднішими є справедливість, безпека, реальність права на особисту та культурну ідентичність, можливість соціального розвитку й формування державного ладу, спроможного перетворювати слушні політичні ідеї на політичну практику. Українська політична думка правого спрямування постійно і наполегливо звертала увагу на перевагу в політичній діяльності емпіричного підходу над відірваними від дійсності, абстрактними гіпотезами, незалежно від того, який гуманістичний пафос вони використовують для обґрунтування відмови від свободи окремої людини. На небезпеці захоплення теоретичними політичними схемами, які створюють реальні умови для тоталітаризму, наголошують і західні дослідники - А. Безансон, Й. Баберовскі, І. Берлін, Д. Норман, К. Поппер.

Встановлено, що українська політична думка правого напряму, окреслюючи свою концепцію прав і свобод людини, формувала її засади згідно з ідеями європейської політичної думки, прихильної до природних прав людини, не дозволяючи перетворювати декларування свободи на інструмент руйнування людського життя та створення передумов формування авторитарних чи тоталітарних політичних режимів.

У підрозділі 4.3 «Свобода особи і проблеми політичного лідерства» досліджено тлумачення української політичною думкою правого спрямування сенсу еліти й лідерства в контексті свободи особи. Різні суб'єкти політики неоднаково впливають на політику - на це постійно звертали увагу представники західної політичної думки: Р. Даль, Г. Моска, В. Парето, Д. Сарторі. Окремі громадяни і соціальні групи не завжди беруть безпосередню участь у політичному житті, еліта ж - це передовсім носій політико-управлінських якостей. Суть поглядів української політичної думки правого спрямування щодо призначення еліти та лідерів (Ю. Вассиян, Д. Донцов, З. Коссак, В. Кучабський, В. Липинський, В. Мартинець, Є. Онацький, С. Томашівський) - бути вищими від загалу не за походженням, майном чи посадою, а за внутрішньою готовністю брати політичну відповідальність за складні рішення, мати достатньо інтелектуальних, моральних і психологічних якостей, яких вимагає лідерство. І ця провідницька роль не може успішно здійснюватися суто як зовнішня дія.

Доведено, що відповідно до ідей правої української політичної думки утвердження рис лідерства в середовищі політичної еліти певної національної групи паралельно виконує функцію забезпечення політичної самостійності спільноти, підвищення її політичної активності, а також функцію гарантування свободи особи через закріплення стандартів особистих прав і свобод.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено теоретичні положення:

1. Аналіз джерел засвідчив актуальність ідей представників української політичної думки правого спрямування і для державної практики, і для вивчення методологічних основ української політичної науки з такого принципово важливого питання, як свобода особи. Однак комплексних політологічних досліджень з цієї проблематики немає. Період 20-30-х рр. ХХ ст. був надзвичайно насиченим для правої української політичної думки. Представники цього інтелектуального напряму сформували велику частину своїх ідей під впливом історичного і політичного досвіду Визвольних змагань 1917-1920 рр. Дослідження поглядів української політичної думки правого спрямування на свободу особи базується на значному та різноманітному масиві джерел. Для створення комплексного уявлення про їхній стан та значення застосовано проблемний аналіз за такими тематичними блоками: 1) твори мислителів; 2) партійна преса та публікації діячів, світоглядно близькі до тієї чи іншої течії української думки правого спрямування; 3) матеріали, які можуть бути інтерпретовані як офіційні документи певних політичних сил; 4) збірники матеріалів.

2. Широко використовуються синергетичний, цивілізаційний та герменевтичний підходи. Інтелект завжди обмежений у своїх уявленнях про сенс і цілі соціального прогресу, у визначенні масштабів творчо перетворювальної діяльності політиків. Зваженою противагою абсолютистським претензіям розуму є морально-культурна традиція, тому що тільки за умови врахування її впливу на людей можливо продуктивно регулювати суспільно-політичні процеси, адекватно керувати ними. Вибрана методологія уможливлює комплексний, обширний аналіз основних аспектів наукової проблеми, отримання логічно вмотивованих і науково обґрунтованих узагальнень та висновків. Відповідно до поставлених завдань, аналіз здійснюється як в межах певних світоглядних ідеологем, і з врахуванням загальнополітичного й історичного контексту епохи, у контексті європейської політичної думки.

3. Встановлено, що однією з центральних проблем української політичної думки правого спрямування була свобода особи. Зазначено, що забезпеченню свободи, з погляду політичного розвитку, має слугувати система противаг різних гілок влади. Тобто поза межами середовища (політичного, соціального, духовного), яке забезпечує можливість свободи (варіативного розвитку подій), тривале і надійне існування фактично неможливе, це стосується як особи, так і політичної системи. Свобода забезпечує варіативність вибору і самостійність (цілісність буття), у межах якого формуються життєздатні політичні системи, сприятливі до саморозвитку. Основний сенс інтелектуальних зусиль розуміння свободи правою українською політичною думкою був спрямований на дієвість реалізації свободи.

Відзначено, що особі властиві риси та якості, що характеризують її в суспільному значенні та містять її соціальну оцінку. Це, зокрема, здатність мислити й ухвалювати у сфері політичних взаємин усвідомлені, а не інстинктивні рішення; індивідуальність (талант, освіта, професія, уподобання тощо); свобода, тобто право вибирати з наданих суспільством варіантів поведінки той, який забезпечує реалізацію особистих інтересів, як політичних, так і в інших сферах.

4. Встановлено, що терміном «праві» позначають політичні сили, які висловлюють ідейну підтримку приватній власності, релігії, національній й історично-культурній традиції та наголошують на небезпеках позитивістського тлумачення соціально-політичних процесів. Зазначено, що багато дослідників дотримується підходу, що «націоналізм» - це теорія і практика етнічних і соціально-політичних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у розв'язанні політичних, державних, економічних, соціокультурних проблем суспільного розвитку і реалізуються в різноманітних формах діяльності. Український націоналізм міжвоєнного періоду представлений низкою мислителів, яких можна звести в один окреслений ідеологічний напрям. Однак цей напрям не творить чіткого ідеологічного концепту, а є своєрідною об'єднавчою ідеєю, що має на меті успішно здійснювати соціальне, політичне, духовно-культурне визволення, яке, зі свого боку, є складником національного визволення. Консерватизм протистоїть революційному розв'язанню політичних і соціальних проблем і в період радикальних змін не може їх толерувати у випадку закріплення ними традиції зневаги до моральності, нищення приватної власності; дотримується підходу, що домінування винятково індивідуального інтересу над суспільним є загрозливим для свободи особи. Достатньо обґрунтованим є підхід, що дозволяє об'єднати український консерватизм і націоналізм міжвоєнного періоду в ширший - «правий» світоглядний концепт.

5. Виявлено, що згідно з підходами української політичної думки правого спрямування, особа, яка виросла у сім'ї, у конкретному місці, у родині з визначеною мовою, з конкретною культурою, володіє почуттям належності, а тому над цією визначеністю можна надбудовувати вищі рівні політичних цінностей. Передумовою формування політичної свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Особа повинна мати можливість самостійно вибирати свій життєвий шлях, не з уваги на суто зовнішній тиск обставин, а усвідомлюючи зв'язок із суспільством і водночас не розчиняючись у ньому, зберігаючи ідентичність і суб'єктність.

6. Встановлено, що для української політичної думки правого спрямування практично-політичний та інтелектуальний вияв свободи особи забезпечуються не тільки розумом, а й внутрішньою моральною та суспільною відповідальністю. Суб'єкт політичного обов'язку і відповідальності - особа, яка усвідомлює не тільки тут і тепер, а й має уявлення про минуле і майбутнє, яке виходить за межі особистих матеріальних інтересів.

7. З'ясовано, що права українська політична думка міжвоєнного періоду сприяла засвоєнню і втіленню цінностей свободи особи, її змісту в максимально широкому суспільному середовищі не через штучно витворений теоретичний концепт, а через засвоєння культурних, моральних цінностей, співвідносних із приватним життям людини й політичною практикою, перетворюючи абстрактні цінності на суспільно значущу діяльність конкретної людини.

8. Встановлено, що одним із головних завдань, вирішення якого є неминучим, відповідно до концепції свободи особи в українській політичній думці правого спрямування, є подолання політичного відчуження й утвердження ідеї актуалізації політичної діяльності завдяки зміцненню зв'язків людини із суспільним життям, через закріплення усвідомлення взаємозв'язку реалізації повноцінного особистого життя із розв'язанням суспільно-політичних проблем. У суспільстві, пронизаному політичною і громадянською пасивністю, конформізмом, свобода особи неможлива. Політична та громадська діяльність особи має ґрунтуватися на розв'язанні реальних проблем людини, а не через формування «активної несвободи» особи, характерної для тоталітарного суспільства.

9. З'ясовано, що українська політична думка правого спрямування розглядала боротьбу за незалежність і як політичну мету, і як засіб формування свободи особи, через активну індивідуальну участь у політичному процесі. Відмова від незалежності є відмовою від самореалізації, висловленням прагнення відмови від «Я», є згодою на покору. Особа не прагне до самостійності, власне тому не визнає незалежності держави, опирається їй, свідомо чи підсвідомо усвідомлюючи болісну процедуру набуття ускладненої внутрішньої структури, яка вимагає самостійності, відповідальності, рішучості, компетентності, активної дії і водночас згоди на непевність буття, на власне щастя і горе.

10. Встановлено межі суспільного аморального волюнтаризму, визначені українською політичною думкою правого спрямування, зокрема політичного: особа не може відмовитися від культури, суто інституційні досягнення не можуть її замінити, тому що культура існує тільки через персональне зусилля, внутрішньодуховну дію, і перетворює особу на відповідального суб'єкта політичної дійсності. Порушивши баланс засвоєння культурного й цивілізаційного надбання, особа перетворюється на об'єкт, втрачає спроможність долати свої вади, зникає саме розуміння існування моральної складової життя людини. Доведено, що підхід української політичної думки правого спрямування до свободи особи полягає в обґрунтуванні необхідності засвоєння і розвитку особою культурної традиції, що сприяє не лише закріпленню певних традиційних норм суспільної та політичної поведінки, а й перетворенню морального обов'язку на конструктивну політичну практику життя індивіда і суспільства.

11. Виявлено, що центральний зміст ідей правої української думки щодо свободи особи полягав у забезпеченні внутрішньої опірності індивіда зовнішнім маніпуляціям, у формуванні здатності особи усвідомлено робити вибір і мати достатньо внутрішніх сил, щоб протистояти тиску несприятливих обставин. Відповідально сприймаючи тягар свободи, українська права політична думка досить ґрунтовно опрацювала проблему внутрішньої здатності людини зважено застосовувати власну свободу. Зупинення духовної діяльності людини призводить спочатку до консервації, а згодом і до руйнування політичних інститутів, що забезпечують свободу особи.

12. Доведено, що свобода особи мислилася тільки в нерозривній єдності з певними державно-політичними інструментами. Інституційний аспект викликав суттєві дискусії в середовищі різних напрямів української політичної думки правого спрямування, передусім між націоналістичною і консервативною течіями.

Консервативна думка, запропонувавши слушні відповіді на широке коло питань щодо свободи особи, зупинилася перед політичною практикою, усвідомлюючи відмінність між теоретичним конструктом і реальністю. Встановлено, що для правого напряму української політичної думки держава не є самоціллю, а лише механізмом, без якого нація не в змозі самобутньо творити, а індивід - діяти усвідомлено і відповідально. Національне державотворення оцінює державу як потребу зберігати духовно-культурне розмаїття світу і людини, як індивідуальності, у протистоянні з утопічно-тоталітарними політичними моделями. Творення України як незалежної держави мало на меті оптимізувати політичні умови, покликані забезпечувати реалізацію свободи особи.

13. Встановлено, що українська політична думки правого спрямування послідовно звертала увагу на перевагу в забезпеченні прав свобод особи емпіричного підходу над відірваними від дійсності деклараціями, незалежно від того, який гуманістичний пафос вони використовують для обґрунтування власної доктрини свободи особи. Згідно з концепцією гарантування прав і свобод правої української політичної думки, в основі перебуває поступ культурної традиції, втілений у належних правових і політичних інститутах. Досліджено, що українська політична думка правого напряму, окреслюючи свою концепцію прав і свобод людини, формувала її засади відповідно до ідей європейської політичної думки, прихильної до природних прав людини, не дозволяючи перетворювати декларування свободи на інструмент руйнування людського життя та створення передумов формування авторитарних чи тоталітарних політичних режимів.

14. Зроблено висновок, що права українська політична думка розглядала проблему еліти також у контексті свободи особи. Звинувачення її в надмірному акцентуванні питань еліти базуються на переконанні, що це суперечить демократичним цінностям і свободі людини. Права політична думка звертала увагу на проблеми інституційного застосування демократичного принципу владарювання і пропонувала шляхи їх адекватного розв'язання, коли владні повноваження одержують особи, здатні їх коректно і компетентно реалізовувати. Відповідно до її ідей утвердження рис лідерства в середовищі політичної еліти певної національної групи паралельно виконує функцію забезпечення політичної самостійності спільноти, підвищення її політичної активності і водночас гарантує свободу особі через закріплення стандартів особистих прав і свобод.

Аналіз концепції свободи особи української політичної думки правого спрямування дає відповідь на важливі питання сьогодення, до прикладу, чому багаторічні зусилля і реформи в українському суспільстві не дають результату. Причина в тому, що вони оминають основну проблему - подолання патерналістської свідомості суспільства. Права українська політична думка міжвоєнного періоду піддала гострій критиці політичний режим, який заперечував приватну власність і права людини, як концептуально, так і практично, і визначила, що основним засобом формування ефективної державної і правової системи є забезпечення свободи особи як внутрішньої потреби людини. Права українська політична думка виступала проти консервації соціальних і політичних інститутів, ментальних стереотипів. Для цього слід формувати в суспільстві іншу ментальну й політичну атмосферу - дух боротьби, ініціативи, відваги, твердості характеру, прагнення перемоги - сформувати особу-громадянина, здатного захищати власні права.

Права українська політична думка аргументовано обстоювала європейський політичний і духовно-культурний вибір України як такий, що ґрунтується на свободі особи, самореалізації людиною власного творчого «Я», із застосуванням відповідних політичних інститутів і процесів.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПРАЦЯХ

Монографія:

Вдовичин І. Свобода особи в правій українській політичній думці (20-30 рр. ХХ ст.) : монографія / Ігор Вдовичин. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2010. - 512 с.

Рецензії:

Денисенко В. М. Актуальне дослідження / В. М. Денисенко // Гілея : наук. вісник : зб. наук. пр. - 2011. - Вип. 46 (4). - С. 727-729.

Яковлєв Д. В. Державність і свобода: нерозривна єдність / Д. В. Яковлєв // «Перспективи». Соціально-політичний журнал.: наук. журнал. Сер.: Філософія, політологія, соціологія. - 2011. - № 2 (48). - С. 203-204.

Катола О. Людина і свобода : філософсько-політичні концепції правої вітчизняної політичної думки на тлі міжвоєнної доби / О. Катола, Л. Сніцарчук // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. - 2011. - Вип. 1 (19). - С. 410-415.

Статті у фахових виданнях ВАК України:

1. Вдовичин І. Я. Періодичні видання Галичини 20-30-х рр. як джерело дослідження української політичної думки / І. Я. Вдовичин // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: доп. та повідомл. міжнар. наук. конф. (Львів, 25-26 серпня 1995 р.). - Львів, 1996. - С. 270-279.

2. Вдовичин І. Я. Тоталітаризм: минуле чи майбутнє? / Ігор Вдовичин // Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку : зб. наук. пр. - Львів : ПАІС, 1998. - С. 174-179.

3. Вдовичин І. Соціалістична і державницькі ідеї - спроба поєднати. Історичний досвід Української соціалістичної радикальної партії / Ігор Вдовичин // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи : матеріали наук.-практ. конф. - 2001. - Ч. 1. - С. 100-106.

4. Вдовичин І. Свобода: проблеми методології дослідження / Ігор Вдовичин // Вісник Львівського університету. Сер. : Філософські науки. - 2002. - Вип. 4. - С. 31-38.

5. Вдовичин І. Глобалізація і свобода особи (інтелектуально-раціоналістичні та дієво-ціннісні підходи) // Вісник Львівського університету. Сер. Міжнародні відносини. - 2004. - Вип. 12. - С. 140-150.

6. Вдовичин І. Свобода особи і євроінтеграція / Ігор Вдовичин // Трансформація політичних систем України і Польщі в умовах європейської інтеграції : матеріали міжнар. конф. (Львів, 7-8 листопада 2003 р.) / уклад. : А. С. Романюк, Л. С. Скочиляс. - Львів : Видавничий центр ЛНУ, 2004. - С. 66-71.

7. Вдовичин І. Я. Свобода особи в процесі інституалізації суспільства (політичний та інтелектуальний досвід Стародавньої Греції) / І. Я. Вдовичин // Людина і політика. - 2004. - № 4. - С. 40-50.

8. Вдовичин І. Відродження як етап у формуванні новоєвропейської концепції свободи особи / Ігор Вдовичин // Українська національна ідея: реалії та перспективи національного розвитку : зб. наук. пр. - 2005. - Вип. 16. - С. 34-40.

9. Вдовичин І. Формування ідей особистісної свободи в епоху Середньовіччя / Ігор Вдовичин // Українська національна ідея: реалії та перспективи національного розвитку : зб. наук. пр. - 2006. - Вип. 18. - С. 32-39.

10. Вдовичин І. Чи «застаріло» новоєвропейське прагнення до свободи? / І. Вдовичин // Вісник Ужгородського національного університету. Сер. : Філософія. Соціологія. Політологія. - 2005. - № 2. - С. 153-159.

11. Вдовичин І. Сучасні загрози свободі людини / Ігор Вдовичин // Соціогуманітарні проблеми людини. - 2006. - № 2. - С. 145-154.

12. Вдовичин І. Свобода особи і демократія в державотворчій концепції В. Кучабського / Ігор Вдовичин // Політична наука в Україні: стан і перспективи : матеріали всеукр. наук. конф. (Львів, 10-11 травня 2007 р.) / уклад. : М. Поліщук, Л. Скочиляс, Л. Угрин. - Львів : ЦПД, 2008. - С. 84-88.

13. Вдовичин І. Свобода людини і демократія у державотворчій концепції В. Липинського / Ігор Вдовичин // В'ячеслав Липинський в історії, теорії та практиці українського державотворення : матеріали міжнар. конф. (Луцьк, 26-27 квітня 2007 р.) / уклад. А. Г. Шваб. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - С. 350-355.

14. Вдовичин І. Я. Демократія. Теоретико-методологічні підходи / І. Я. Вдовичин // Наукове пізнання: методологія та технологія : наук. журн. Сер. : Філософія, соціологія, політологія. - 2006. - № 1 (17). - С. 44-48.

15. Вдовичин І. Я. Еліта і свобода (Дискусійні проблеми української еліти) / І. Я. Вдовичин // Вестник СевГТУ (Севастопольский национальный технический ун-т). Политология. - 2007. - Вып. 84. - С. 34-37.

16. Вдовичин І. Я. Свобода людини у світоглядній концепції Фронту Національної Єдності / І. Я. Вдовичин // Наукове пізнання: методологія та технологія : наук. журн. Сер. : Філософія, соціологія, політологія. - 2007. - № 1 (19). - С. 28-32.

17. Вдовичин І. Я. Свобода особи і демократія у державотворчій концепції М. Сціборського / І. Я. Вдовичин // Україна та Польща у вимірі незалежності (1918-2008 рр.) : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 22-24 травня 2008 р.) / за ред. Л. А. Янковської. - Львів : ЛУБП, 2008. - С. 33-37.

18. Вдовичин І. Особливості дослідження української політичної думки 20-30 рр. ХХ ст. / Ігор Вдовичин // Вісник Львівського університету. Сер. : філософсько-політологічні студії. - 2010. - Вип. 1. - С. 146-154.

19. Вдовичин І. Погляди українського організованого націоналізму на свободу особи (В. Мартинець) / Ігор Вдовичин // Вісник Львівського університету. Сер. : філософсько-політологічні студії. - 2010. - Вип. 2. - С. 168-175.

20. Вдовичин І. Ю. Липа : політико-мистецьке бачення реалізації свободи особи / Ігор Вдовичин // Вісник Ужгородського національного університету. Сер. : Філософія. Соціологія. Політологія. - 2010. - Вип. 15. - С. 13-17.

21. Вдовичин І. Я. Консервативна інтерпретація свободи особи (С. Томашівський) / І. Я. Вдовичин // Гілея : наук. вісник : зб. наук. пр. - 2011. - Вип. 46 (4). - С. 592-598.

22. Вдовичин І. Я. Свобода особи як цінність: політичний зміст / І. Я. Вдовичин // «Перспективи». Соціально-політичний журнал.: наук. журнал. Сер.: Філософія, політологія, соціологія. - 2011. - № 2 (48). - С. 19-23.

23. Вдовичин І. Я. Відповідальність особи в контексті визначення меж свободи (погляд на проблему української політичної думки правого напряму) / І. Я. Вдовичин // Держава і право : зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - 2011. - Вип. 52. - С. 610-616.

24. Вдовичин І. Я. Права ідея: світоглядний концепт та українська політологічна традиція / І. Я. Вдовичин // Гілея : наук. вісник : зб. наук. пр. - 2011. - Вип. 47 (5). - С. 547-555.

АНОТАЦІЯ

Вдовичин І. Я. Свобода особи в українській політичній думці правого спрямування (20-30-х рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

У дисертації проаналізовано сутність суспільно-політичних та національно-державницьких ідей правої української політичної думки 20-30-х рр. ХХ ст. у дискурсі свободи особи. Автор здійснює порівняльний аналіз правої вітчизняної думки і європейських філософсько-політичних концепцій свободи, обґрунтовує спільність підходів. Розкрито теоретичні основи концепції української політичної думки правого спрямування щодо свободи особи як самореалізації та самодіяльності людини. Доведено, що відповідно до світоглядних засад правої української політичної думки, духовно-етичні засади особи і суспільства є засадничими у формуванні цілісної основи відповідальної свободи особи, відмова від поваги до пам'яті про минулі успіхи і поразки, традиції, ритуали не тільки була б, але і є відмовою від права на самореалізацію свободи особи, зведення індивіда до статусу деперсоніфікованого об'єкта, ніяк не пов'язаного з минулим чи майбутнім. Розкрито роль еліти в забезпеченні свободи особи, конструктивний характер її діяльності у випадку домінування ціннісних критеріїв формування. Встановлено, що держава розглядалася в українській політичній думці правого спрямування як інструмент забезпечення соціокультурного простору реалізації свободи особи. Визначено актуальність теоретичних розробок української політичної думки правого спрямування для сучасної політичної практики в Україні.

Ключові слова: свобода, консерватизм, націоналізм, національна держава, еліта, права ідея, тоталітаризм, суспільно-політична діяльність особи, права і свободи людини.

АННОТАЦИЯ

Вдовичин И. Я. Свобода личности в украинской политической мысли правого направления (20-30-х гг. ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

В диссертации проанализировано сущность общественно-политических и национально-государственных идей правой украинской политической мысли 20-30-х гг. ХХ в. в дискурсе свободы особы. Автор осуществил сравнительный анализ правой отечественной мысли и европейской философско-политической концепции свободы, довел общность подходов. Раскрыто теоретические основы концепции украинской политической мысли правого направления относительно свободы особы как самореализации и самодеятельности человека. Установлено, что в соответствии с мировоззренческими основами правой украинской политической мысли духовно-этические составляющие личности и общества есть базисными, определяющими при формировании основы ответственной свободы личности, отказ от уважения к памяти о прошлых успехах и поражениях, традиции, ритуалу не только не была бы, но и есть отказом от права на самореализацию свободы личности, сведение индивида к статусу деперсонифицированного объекта, не связанного никаким образом с прошлым и будущим. Определено роль элиты в обеспечении свободы личности, конструктивный характер ее деятельности в случае доминирования ценностных критериев формирования. Установлено, что в украинской политической мысли правого направления государство рассматривалось как инструмент обеспечения социокультурного пространства реализации свободы личности. Определена актуальность теоретических разработок украинской политической мысли правого направления для современной политической практики в Украине.

Ключевые слова: свобода, консерватизм, национализм, национальное государство, элита, правая идея, тоталитаризм, общественно-политическая деятельность личности, права и свободы человека.

SUMMARY

Vdovychyn I. Ya. Individual's Freedom in the Ukrainian Political Opinion of the Right-Wing Direction (20-30 years of the XX century). - Manuscript.

Scientific for of the Doctor of Political Sciences in the speciality 23.00.01 - Theory and History of Political Sciences. - Ivan Franko National University of Lviv, 2011.

The essence of the social and political, national and state ideas of the right-wing Ukrainian political opinion of the 20-30 years of the XX century in the discourse of individual's freedom is analysed in the dissertation. It is ascertained that one of the central problems of the Ukrainian political opinion of the right-wing direction was individual's freedom. The theoretical principles of the concept of the Ukrainian political opinion of the right-wing direction are exposed in relation to individual's freedom as self-realization and an independent action of man. It is proved that in accordance with the world view principles of the right-wing Ukrainian political opinion, spiritual and ethical principles of the individual and society are basic, conceptional in formation of an integral basis of responsible individual's freedom. The author carries out a comparative analysis of the right-wing national opinion and European philosophical and political conceptions of freedom, grounds the community of approaches. The Ukrainian conservatism and nationalism were a right answer to the left-wing radicalism of the bolshevik revolution. The views as to individual's freedom of Yu. Vassiyan, D. Dontsov, V. Kuchabskyy, V. Lypynskyy, Yu. Lypa, V. Martynets, O. Nazarchuk, M. Stsiborskyy, S. Tomashivskyy, A. Sheptytskyy were within the limits of a moderate conservative tradition, characteristic for such thinkers as E. Berk, the authors of the American constitution or the liberal thinkers of a classic direction - A. de Tokvil, B. Konstan, F. Haiek, K. Popper. The Ukrainian political opinion of the right-wing direction accented attention on individual's freedom as a critical factor of realization of traditional values such as the state, nation, culture, historical memory. The ideas of the Ukrainian political opinion of the right-wing direction in relation to non-linear character of intercommunication and interconditionality of institutional and spiritual and cultural factors of individual's freedom are conceptualized. It is defined that the Ukrainian political opinion of the right-wing direction interpreted individual's freedom as realization of creative talents, by mastering and development of «repressive culture»; the abandonment of respect to the memory about past successes and failures, traditions, rituals would not only be but also is a quitclaim on the right of self-realization of individual's freedom, a report of an individual to the status of non-personified object, without being connected in any way with the past or future. Freedom can be provided with above all things restrictive rules the basis of which are tested by humanity cultural and civilized achievements: certain moral and ethical rules, political freedom, based on responsibility, private property disposing which, a person acquires skills to think about the future. It proved that the Ukrainian political opinion of the right-wing direction aspired to the changes not by destruction of the previous cultural and civilized acquisitions, but by their development, in accordance with certain historical circumstances, realized the necessity of combination of maintenance of the tradition and modern political procedures, determined to confirm the role of every citizen in realization of political power. Also it defended in a grounded way the position in obedience to which individual's freedom is integral part of solving social and economic problems, and at the same time freedom is impossible without certain government control. It is proved that the representatives of the right-wing Ukrainian opinion of between-war period insistently paid attention to the danger of social radicalism - whether in form of fixing a dead social structure, or in form of functioning of the market limited by nothing which outgrows at prevailing the strong over the weak, whether in form of guaranteeing social guardianship over a man, for the waiver of freedom. The role of elite in providing freedom to the individual, structural character of their activities in the case of prevailing the valued criteria of forming are exposed. It is ascertained that the state was regarded in the Ukrainian political opinion of the right-wing direction as an instrument of providing social and cultural space of realization of individual's freedom. The actuality of the theoretical developments of the Ukrainian political opinion of the right-wing direction for modern political practice in Ukraine is defined.

Key words: freedom, conservatism, nationalism, a national state, elite, a right-wing idea, totalitarianism, individual's social and political activities, rights and freedoms of man.

Підписано до друку 25.08.2011. Формат 60Ч84/16.

Папір друкарський. Ум. друк. арк. 1,9.

Зам. № 158. Наклад 100 пр.

Видавництво «ПАІС»

Реєстраційне свідоцтво ДК № 3173 від 23 квітня 2008 р.

вул. Гребінки 5, оф. 1, м. Львів, 79007

тел.: (032) 225-60-14, (032) 272-83-98

e-mail: pais@mail.lviv.ua; http://www.pais.com.ua

Размещено на Allbest.ru