Державотворчі ідеї О. Ейхельмана: еволюція інституційних вимірів політики

З огляду на вищезазначене, головним завданням наукових пошуків О. Ейхельмана визнано розробку теоретичної моделі розвитку України як незалежної демократичної держави, повноцінного суб'єкта міжнародних відносин, що відображено в його конституційних напрацюваннях.

У четвертому розділі - «Інституційна модель Української держави: спроба втілення демократичних ідеалів» - розкрито еволюцію конституційних ідей ученого та принципи організації системи державної влади УНР, підходи до нормалізації виборчої та партійної систем, місцевого самоврядування і регіональної політики.

У підрозділі 4.1 «Внесок О. Ейхельмана у розвиток українського конституціоналізму» з'ясовано особливості конституційного світогляду вченого через зіставлення принципових положень його авторського проекту Основного закону УНР (1921) і тих конституційних розробок, до роботи над якими він долучався - проекту урядової комісії з вироблення Конституції Української держави та Основного закону Козацької союзної держави. Вперше розглянуто підходи вченого до формування системи державної влади і територіального устрою УНР, які він запропонував у 30-ті рр. ХХ ст. На основі аналізу вищезазначених документів О. Ейхельмана репрезентовано як представника ліберально-демократичного напряму українського конституціоналізму.

Основою конституційних ідей О. Ейхельмана визнано: 1) принцип народоправства, через впровадження і прямих, і представницьких форм демократії, відповідність норм Конституції національним традиціям; 2) принцип федералізму; 3) ідея деталізованості конституційних норм як передумови для забезпечення принципу верховенства права.

Виділено новітні підходи О. Ейхельмана до розвитку українського конституціоналізму міжвоєнного періоду, а саме: 1) право окремих земель укладати міжнародні угоди в питаннях врядування і юстиції; 2) система плюральних голосів; 3) право кооптації і культурних, і фахових сил до законодавчого органу влади; 4) закріплення на конституційному рівні ідеї права власності; 5) проголошення права кожного народу на самовизначення і створення національної держави. Процес формування конституційного світогляду О. Ейхельмана умовно поділено на загальний, який характеризується осмисленням загальних положень конституційного права, та конкретизований, коли конституційні ідеї він розвинув у рамках концепції Української національної держави.

У підрозділі 4.2 «Демократичні принципи у системі державного правління України» встановлено, що конституційний проект УНР О. Ейхельмана базується на основі принципів народного суверенітету та федералізму із широким використанням форм прямої демократії. Виокремлено способи реалізації принципу народного суверенітету, зокрема: запровадження вищої установчої (народної) гілки влади; контроль установчої влади за діяльністю законодавчого органу через інститут референдуму; вплив установчої влади на функціонування інститутів виконавчої і судової влади; відтворення зазначених механізмів на рівні федерації та земель УНР.

З'ясовано особливості та повноваження структурних елементів державної організації УНР, що їх зафіксовано у працях О. Ейхельмана, зокрема: 1) Федерально-державної установчої влади; 2) Надзвичайного національного зібрання; 3) Федерально-державного парламенту; 4) Федерально-державного голови; 5) Федерально-державних міністерств; 6) Федерально-державного суду; 7) Федерально-державного контролю; 8) місцевих органів Федерально-державного управління. Принциповою відмінністю конституційного проекту УНР О. Ейхельмана визнано поділ влади на п'ять гілок: верховну (установчу), законодавчу, виконавчу, судову, фінансово-контрольну. Зроблено висновок, що такий підхід сприяв чіткому виділенню компетенцій парламенту; функціонуванню виконавчої влади відповідно до правових основ діяльності на засадах судової відповідальності; забезпеченню самостійності і незалежності органів державного управління від кон'юнктурних партійних впливів; підвищенню авторитету і значущості виконавчої влади на всіх рівнях; втіленню принципу незалежності судових інстанцій та фінансового контролю; реалізації контролю судової гілки влади за конституційністю рішень парламенту як бази для встановлення демократичного режиму.

Виокремлено й охарактеризовано основні елементи системи стримувань і противаг конституційного проекту УНР О. Ейхельмана, такі як: подвійність джерел формування уряду, процедура усунення глави держави законодавчим органом, достроковий розпуск парламенту, вето президента, наявність незалежної контрольної і судової гілок влади, запровадження фінансово-контрольної гілки влади, верховний нагляд з боку установчої влади за законотворчою роботою парламенту, системою виконавчої, судової та фінансово-контрольної влади тощо. Визначено переваги конституційних ідей О. Ейхельмана в умовах тогочасних політичних реалій, до яких зараховано: деталізацію конституційних норм; чітке визначення і розмежування конституційних повноважень різних гілок влади; спробу децентралізації державної влади; розробку пропозицій щодо посилення відповідальності державних службовців за результати своєї роботи. Отже, практична реалізація конституційних підходів О. Ейхельмана перетворила б Україну на демократичну республіку федеративного типу за умови високого рівня політичної свідомості громадянства.

У підрозділі 4.3 «Реалізація ідеї народоправства у виборчому процесі: світовий досвід та українська практика» зазначено, що вибори О. Ейхельман трактував як суттєву ознаку демократичності режиму та спосіб утвердження і розвитку конституційного парламентаризму.

З'ясовано, що вчений був прихильником пропорційної виборчої системи для проведення і загальнодержавних, і місцевих виборів до представницьких органів державної влади. Визначено особливості організації виборчого процесу за О. Ейхельманом: 1) утворення загальнонаціонального виборчого округу; 2) використання пропорційної виборчої системи; 3) пропорційна залежність між кількістю місць у представницькому органі і рівнем одержаного кандидатом виборчого коефіцієнта. Із врахуванням специфіки політичного світогляду вченого розкрито зміст таких принципів виборів, як загальність, рівність, безпосередність і таємність.

Пріоритетними визнано його ідеї щодо відмінностей вікового цензу в умовах активного і пасивного виборчого права, а також виборів до місцевих і загальнодержавних органів влади; підвищення рівня освіти народних представників як фактора стабілізації політичної системи УНР; значення якісних характеристик електорального складу як основи «розумної» форми демократії; системи плюральних голосів виборців та виокремлення «звичайного» і «кваліфікованого» виборця; запровадження кількаступеневої виборчої системи; надання виборчого права жінкам; застосування системи «вільних» і «диких» виборчих списків; створення альтернативних позапартійних виборчих груп з метою оптимізації і структуризації партійної системи УНР відповідно до демократичних стандартів. Розглянуто можливі «небезпеки» теоретичних напрацювань О. Ейхельмана, наявність яких пояснюється початковим рівнем розвитку політичної системи УНР у статусі незалежної держави та відсутністю практики в реалізації демократичних виборів.

У підрозділі 4.4 «Державно-територіальний устрій УНР як втілення принципу децентралізації влади» з'ясовано прихильність ученого до політичної форми федерації, за якої Україну було поділено на самостійні політичні одиниці - землі, надано широку автономію повітам та муніципальну автономію громадам. Обґрунтовано, що суверенітет земель реалізовувався через їхнє право на встановлення власного державного устрою на засадах демократичної республіки; вибір форми судової системи; прийняття Конституції землі; застосування механізму розподілу земельної влади між п'ятьма гілками влади; укладання міжнародних договорів та угод, а також договорів з іншими землями.

Доведено, що важливим для О. Ейхельмана було питання розподілу повноважень між федерацією та її суб'єктами. Баланс влади між суб'єктами федерації забезпечувався через непорушність норм Конституції і законів УНР, діяльність п'яти гілок влади на рівні земель відповідно до федерального державного устрою, федеральних законів, законних розпоряджень федеральної державної влади, прав інших суб'єктів федерації та запобігання дій, які загрожували б безпеці держави. Зроблено висновок, що вчений змоделював «симетричну» форму федерації, коли її суб'єкти мали рівноправний статус і однаковий характер відносин з федеральними органами влади. Федералізм він трактував як засіб об'єднання роз'єднаного, коли центральна влада виникає як представництво територіальних одиниць у процесі їхньої взаємодії. Отже, федералізм для О. Ейхельмана означав не тільки форму державного устрою, а, насамперед, його політичний принцип, реалізацію ідеї народного суверенітету. Самоуправління громади творило фундамент політичної організації суспільства, а федеративний державно-територіальний устрій України мав забезпечити гармонійне поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, гарантувати безпеку і цілісність державної території.

У підрозділі 4.5 «Структура та особливості функціонування місцевого самоврядування в Україні» досліджено внесок О. Ейхельмана у вирішення питань місцевого самоврядування як теоретичної проблеми та української політичної практики. З'ясовано, що під місцевим самоврядуванням він розумів систему управління місцевими справами, яка спрямована на реалізацію потреб та інтересів громад і земств через людей, що вільно обираються місцевим населенням. Специфіку системи місцевого самоврядування розкрито через аналіз структури представницької влади та форм реалізації виборчого права на місцевому рівні.

Виявлено, що систему місцевого самоврядування вчений проектував у вигляді розпорядчого та виконавчого органів державної влади на місцях. Під розпорядчим органом він розумів установу, що діяла на постійній основі, приймала загальні постанови та приписи в системі місцевого самоврядування, зокрема затверджувала кошторис, фінансовий план; контролювала процес виконання урядових рішень; формувала виконавчі органи влади на місцях; за певних обставин надавала розпорядження у виконавчій сфері. Діяльність розпорядчого органу влади передбачала такі його форми, як загальні збори, Раду представників, референдум та збільшену Раду.

Іншим важливим структурним елементом системи місцевого самоврядування О. Ейхельман назвав виконавчий орган як установу, що діяла відповідно до приписів, інструкцій та постанов розпорядчої влади, функціонувала на постійній основі згідно із статутом, визначеним державними законами. До структури виконавчих органів місцевого самоврядування входили управа або старшина, виконавчі комісії та розширені склади Ради управи. Встановлено, що рішення про вибір оптимальної форми місцевого самоврядування чи реформування системи виконавчої влади на місцях ухвалювали місцеві громади, а це зумовило потребу в достатньо високому рівні політичної свідомості і культури населення. Отож увагу акцентовано на специфіці організації виборів до органів місцевого самоврядування, коли місцева адміністрація наділялась правом вносити зміни до процедури виборів із врахуванням особливостей та інтересів громади. Доведено, що організацію місцевого самоврядування О. Ейхельман розглянув як одну з основних ознак демократичності держави в рамках концепції муніципального дуалізму, відповідно до якої органи місцевого самоврядування вирішували і «власні», і «делеговані» центральними органами влади завдання.

У п'ятому розділі - «Україна у системі міжнародних відносин: пошук політичного компромісу» - з'ясовано основні політико-правові підходи О. Ейхельмана до врегулювання національного питання в системі міжнародних відносин та визначення місця України в геополітичних комбінаціях міжвоєнного періоду.

У підрозділі 5.1 «Політико-правові аспекти системи міжнародних відносин» ідеї вченого розглянуто в межах ліберально-ідеалістичної парадигми та зроблено висновок, що міжнародне право О. Ейхельман трактував як правовий порядок, сукупність обов'язкових норм у системі публічно-правових відносин між незалежними державами та міжнародно-правовими союзами держав. Виокремлено і розглянуто обов'язкові норми міжнародного права, а саме: право держави на самостійне політичне існування; правову рівність усіх держав у системі міжнародних відносин; укладання міжнародних договорів у формі «вільної згоди» між суб'єктами міжнародного права тощо.

З'ясовано, що поняття «суб'єкт міжнародного права» О. Ейхельман ототожнив лише з державою, визнаючи тим самим централізацію міждержавних відносин чинником їх стабілізації і прогнозованості. Виділено типи суб'єктів міжнародного права, а саме: абсолютні (суверенні і союзні держави), конвенційні (держави, які перебувають під суверенітетом або протекторатом іншої держави) та штучно утворені (наприклад, Ліга Націй). Доведено, що, з погляду тогочасних політичних обставин, обґрунтованою є думка вченого про те, що в окремих випадках до суб'єктів міжнародного права можна зарахувати і національні меншини.

Визначено, що О. Ейхельман був прихильником соціально-економічного способу розв'язання міжнародних конфліктів, засобами якого виступали правові норми, мораль, традиції, діяльність міжнародних організацій тощо. Отже, норми міжнародного права О. Ейхельман вважав не лише інституційною основою системи міжнародних відносин, а й ефективним способом розв'язання національного питання після завершення Першої світової війни. Зроблено висновок, що теоретичні знання про політико-правові аспекти функціонування міжнародної системи сформували позитивістські переконання вченого та створили передумови для його практичної діяльності у сфері міжнародних відносин упродовж 1917-1921 рр.

У підрозділі 5.2 «Україно-російські взаємини періоду становлення радянської влади: суперечливість державницьких традицій» проаналізовано ідеї О. Ейхельмана щодо особливостей міждержавних взаємин України і Росії як самостійних суб'єктів міжнародного права, визначення їхнього місця в системі міжнародних координат. З'ясовано, що ключовими в його працях є доведення нелегітимності радянської влади на території України, її короткочасності та загрози для європейської демократії; невідповідності принципам функціонування радянського режиму демократичним і правовим традиціям українського народу; дипломатичної некоректності зовнішньої політики радянської Росії, що формувало її негативний імідж у тогочасній системі міжнародних відносин. Обґрунтовано твердження, що О. Ейхельман не ототожнив поняття «російський народ» і «радянська влада», звинувативши останню у злочинах і проти українського, і проти російського народів.

З'ясовано, що вчений не лише розкрив негативні наслідки функціонування радянського режиму для суспільно-політичного та економічного життя України, а й запропонував стратегію звільнення УНР від більшовицької окупації із залученням країн Антанти. Визначено чинники позитивної динаміки її розвитку, зокрема коаліційність антирадянських політичних сил; наявність чіткого плану визвольної боротьби; розрахунок українців, насамперед, на власні національні сили і національний досвід. Отже, провідну роль у процесі визвольної боротьби було відведено народним масам, а координаційним центром визнано уряд УНР.

У підрозділі 5.3 «Українське питання» у контексті суспільно-політичних та економічних процесів повоєнної Європи» виявлено, що О. Ейхельман обґрунтував ідею державної незалежності України, акцентуючи увагу на принципі самовизначення народів та потребі наповнення європейського інформаційного простору відомостями про ресурсний потенціал українців.

Реалізацію права на національний і політичний суверенітет держав, які утворились на території колишньої Російської імперії, зокрема України, О. Ейхельман трактував як засіб подолання економічної та політичної нестабільності в повоєнних країнах Східної Європи. Політичне значення державної незалежності України було визначене в контексті національної безпеки Європи, її територіальної цілісності і недоторканності кордонів, захисту від зовнішньополітичних загроз, насамперед більшовицької окупації як небезпеки для європейської демократії. Натомість демографічні, територіальні і природні ресурси УНР учений визнав стабілізаційними чинниками економічної системи повоєнної Європи.

Зроблено висновок, що пріоритетним для О. Ейхельмана був європейський вектор розвитку України. Водночас, проаналізувавши практику міжнародного життя, вчений ініціював і розвинув думку про те, що уряди європейських країн не розуміли змісту українського питання, а відтак не надали Україні у світовому співтоваристві статусу самостійного актора, що значною мірою пояснювалось безсистемністю зовнішньої політики УНР.

У підрозділі 5.4 «Геополітичні пріоритети УНР у процесі державного самовизначення українського народу» проаналізовано погляди О. Ейхельмана на основні центри політичного впливу в системі міжнародних відносин після Першої світової війни; концептуалізовано його положення про модель «майбутнього добробуту», з-поміж структурних елементів котрої виокремлено такі: реалізацію народно-національної волі, встановлення миру між державами, зменшення фінансової залежності країн через скорочення військових витрат тощо.

Аналізуючи умови Версальського договору 1919 р., дипломатичну діяльність США, Франції, Німеччини, О. Ейхельман прогнозував тимчасовість блоку країн Антанти та масштабний міжнародний конфлікт, спровокований невирішеністю національного питання в міжвоєнний період. Визначено стабілізаційні фактори міжнародної системи, зокрема реалізацію принципу самовизначення націй та утворення міждержавних союзів, ефективність яких залежала від рівня реалізації інтересів його учасників. Доведено, що особливості членства України в міжнародних структурах О. Ейхельман виводив із врахуванням специфіки україно-російських взаємин. Як альтернативу він запропонував створити Східноєвропейську організацію із країн колишньої Російської імперії, але без Кавказу й Азії. Зроблено висновок, що відновлення державної незалежності було обов'язковою умовою входження України до міжнародних об'єднань.

Розв'язати «українське питання» і визначити місце України на геополітичній карті повоєнної Європи О. Ейхельман пропонував за допомогою норм міжнародного права. Це дало підстави стверджувати, що історичний фактор не був основним у процесі формування міждержавних відносин. Отож учений був прихильником багатовекторності зовнішньої політики України як способу різнопланової реалізації національного інтересу.

Висновки

У висновках дослідження узагальнено теоретичні положення:

1. Аналіз джерел дослідження засвідчує, по-перше, актуальність праць О. Ейхельмана і для державницької практики, і для вивчення методологічних основ української політичної науки, по-друге, відсутність комплексних політологічних досліджень напрацювань ученого. Сучасні науковці здебільшого акцентують на деяких фактах життя і діяльності О. Ейхельмана, а також його окремих теоретичних розробках із сфери міжнародного та конституційного права, залишаючи поза увагою наукових досліджень інші праці, архівні та публіцистичні матеріали. Отже, науково-теоретична спадщина вченого, що розкриває його погляди на зміст і призначення основних політичних інститутів, а також їх інституційну основу, досі була мало вивчена, а тому потребувала опрацювання. Ідеї О. Ейхельмана розглянуто як цілісну, наукову та концептуально-інтелектуальну систему, що створило підставу трактувати його як представника політичної науки в рамках перехідного етапу її розвитку від традиційної до біхевіоральної.

2. Суспільно-політичний світогляд ученого пройшов кілька етапів формування. Перший - доеміграційний, коли О. Ейхельман постає як висококваліфікований академічний викладач, фахівець із державного і міжнародного права, виражає прихильність до ліберально-демократичних ідей. Важливо, що з 1918 р. він активно долучився до державної розбудови УНР, здебільшого в дипломатичній сфері. Другий - еміграційний - визнано періодом цілковитого утвердження поглядів О. Ейхельмана в цілісну і завершену концепцію українського державного будівництва. Отже, політологічний світогляд ученого формувався на основі академічних знань про політико-правові аспекти політичної системи суспільства та міжнародних відносин, а також під впливом ідей відомих теоретиків світової та вітчизняної політичної науки, тогочасних суспільно-політичних подій. Це створило підстави констатувати еволюцію його поглядів від ліберально-демократичних позицій до сприйняття ліберально-демократичного націоналізму. Водночас прихильність ученого до ідеї сильної держави, його підходи до розв'язання мовного чи релігійного питання, набуття громадянства тощо частково не відповідають сучасним уявленням про демократичну державу, що пояснюється, насамперед, нереалізованим прагненням українців відновити власну державу на початку ХХ ст., кризою європейської демократії та розвитком націоналістичних ідей у 20-30-ті рр. ХХ ст.

На основі експлікації течій української політичної думки міжвоєнного періоду визначено належність О. Ейхельмана до представників її національно-демократичного напряму. Засадничою ідеєю його державницької концепції є становлення національної держави із дотриманням демократично-республіканських принципів.

3. Встановлено, що центральним елементом наукових досліджень О. Ейхельмана є держава - основний політичний інститут і суб'єкт міжнародних відносин. Сучасну державу він розумів як постійний, тривалий суспільний устрій вільних громадян з їх активною участю у відповідних формах урядування на певній, сталій території під верховенством найвищої суверенної влади. Метою держави визначено реалізацію внутрішньої і зовнішньої безпеки, а також духовних та економічних потреб населення, а її інституційною основою - правові, конституційні та корпоративні норми, звичаї й традиції. Систематизовано підходи вченого до класифікації держав за типом політичної культури і формою державного устрою, а також виокремлено чинники, які впливають на визначення форми держави: національний менталітет, політичні традиції, географічне розташування тощо.

Центральним у його наукових розробках було питання реалізації державою своїх соціальних функцій, де обґрунтовано пріоритетність активного типу соціальної політики держави, ідею економічної незалежності людини та запровадження принципу трипартизму. З'ясовано, що окремим напрямком державної політики О. Ейхельман визначив релігійну політику, обґрунтувавши відокремлений тип державно-церковних відносин, який регламентувався нормами права і спрямовувався на досягнення соціальної рівності, державної єдності і розвитку моральності серед населення. За таких умов церква виступила не лише суб'єктом громадянського суспільства, але й способом реалізації ідеї свободи особи, зокрема й громадянської.

Доведено, що теоретичне вчення О. Ейхельмана про державу пронизано ідеями демократизму, правових традицій, а також високих соціальних стандартів, що відповідає сучасним уявленням про мету і завдання розвитку державного інституту.

4. Відзначено, що пріоритетного значення О. Ейхельман надав вирішенню національного питання, врегулюванню міжнаціональних відносин. Захист і реалізацію прав національних меншин він сприймав як фактор внутрішньої стабільності держави і міжнародного співтовариства загалом, а політичне самовизначення українського народу - як обов'язкову умову на шляху створення міжнародних союзів. Учений обґрунтував політико-правові підстави самовизначення українського народу. З'ясовано, що для підтвердження легітимності державницьких устремлінь українців на початку ХХ ст. він визначив юридичний зміст Переяславської угоди 1654 р. як договору «союзу і гарантій» між незалежними Українською і Російською державами, «персональний зв'язок», який втратив юридичну силу внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. На цій підставі відновлення української державної незалежності О. Ейхельман трактував як цілком легітимний правовий акт. Зроблено висновок, що важливим етапом в історії становлення української державності він вважав період 1917-1920 рр., виділивши причини невдач державницьких змагань українців та шляхи їх уникнення в майбутньому.

5. Виявлено, що відновлення державної незалежності української нації О. Ейхельман розумів як цілісний процес, який складається із трьох послідовних періодів: «революційної битви»; перших кроків революційної влади; остаточного конструювання народної влади. Кожний з них мав свої часові межі і конкретні завдання, поступове виконання котрих сприяло позитивній динаміці процесу демократизації українського суспільства. Встановлено, що О. Ейхельман виробив стратегію подальшого державного розвитку УНР, яка послідовно і логічно поєднує в єдину систему три етапи: 1) розвиток економіки і формування національного капіталу; 2) підняття освітнього рівня широких мас населення, виховання патріотично налаштованої молоді; 3) розбудову структурних елементів державної організації на основі демократичних ідеалів. Запорукою позитивного розвитку Української національної держави виступили такі принципи: 1) національне понад класове; 2) державне понад партійне; 3) загальне над особистим.

6. Доведено, що О. Ейхельман є представником ліберально-демократичного напрямку українського конституціоналізму. Узагальнено еволюцію конституційного світогляду вченого та виділено його основні принципи: демократизм, народовладдя і федералізм. Особливістю конституційного бачення О. Ейхельмана є розподіл державної влади не на три класичні, а на п'ять гілок: установчу (народну), законодавчу, виконавчу, судову і фінансово-контрольну. У такий спосіб О. Ейхельман якнайширше намагався втілити принцип народного суверенітету через широке використання механізмів і представницької, і прямої демократії.

7. З'ясовано, що О. Ейхельман запропонував не лише політичне, а й правове обґрунтування змісту і призначення основних структурних елементів держави (народу, території, влади), а також розвинув ідею етичного характеру державної влади, її авторитетного типу, заснованого на принципах відповідальності, децентралізації та ефективності функціонування. Визначено, що вчений був прихильником системного підходу до трактування змісту політичної влади, а основою суспільного порядку вважав моральну відповідальність людини. Концептуалізовано його погляди про те, що важливим є і механізм розподілу влади, і спосіб взаємодії її гілок, визначення сфери їхніх повноважень.

8. Доведено, що індикатором демократичності режиму та способом реалізації суверенітету народу О. Ейхельман вважав виборчий процес, заснований на принципах загальності, рівності, безпосередності, таємності голосування. Виокремлено особливості запропонованої ним пропорційної виборчої системи, зокрема запровадження «вільних списків» і використання плюральних голосів виборців, а її перевагою визнано спрощену систему формування виборчих списків.

9. Зроблено висновок, що державно-територіальний устрій УНР О. Ейхельман сконструював у формі союзної держави. Федералізм означав і форму державного устрою, і політичний принцип реалізації ідеї народного суверенітету, і спосіб узгодження регіональних інтересів, забезпечення єдності та цілісності державної території. Федерація виступала засобом не роз'єднання, а об'єднання українських земель в єдине ціле. Виявлено, що О. Ейхельман теоретично окреслив «симетричну» федерацію із використанням елементів «корпоративного» федералізму, що передбачало взаємне доповнення федерації та її суб'єктів, їхню співзалежність та співпрацю.

10. Доведено, що місцеве самоврядування О. Ейхельман розглянув у рамках концепції муніципального дуалізму, коли органи місцевого самоврядування потрактовано як структури публічної влади, які виконують дві групи повноважень: муніципальні та державні. За таких умов органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадівських справах, а в політичній сфері розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. З'ясовано, що дієве місцеве самоврядування для вченого виступало ефективним способом децентралізації влади в державі та задоволення регіональних потреб, втіленням принципу народного суверенітету через можливість місцевих громад встановлювати самоврядні форми державного управління.

11. Зроблено висновок про те, що погляди О. Ейхельмана щодо правових основ міжнародних відносин та утворення міжнародних союзів формувались у контексті теорії ліберального ідеалізму, крізь основні принципи якої проходить ідея нормативності. Так, учений обґрунтував застосування теоретичних напрацювань та юридичної техніки для підвищення авторитету міжнародного права, виділив принципи міжнародного права та здійснив класифікацію норм міжнародного права.

Місце України в геополітичному просторі О. Ейхельман визначив через об'єктивний аналіз тогочасної міжнародної ситуації, виокремлення економічних та політичних підстав, що доводять пріритетність європейської спрямованості зовнішньої політики Української держави. Водночас одним з її важливих напрямів, за О. Ейхельманом, був розвиток двосторонніх російсько-українських взаємин як передумови для створення Східноєвропейської організації. Це дає підстави для висновку, що вчений був прихильником багатовекторності в зовнішній політиці УНР як основи для реалізації українського національного інтересу.

Пропозиції вченого щодо шляхів розбудови української державності не втратили актуальності і є важливими не тільки для розвитку вітчизняної науки про політику, але й для сьогоденної політичної практики. Наукові розробки О. Ейхельмана набувають особливого значення у процесі конституційної реформи, вдосконалення системи місцевого самоврядування, вироблення пріоритетних напрямів регіональної політики, активізації участі народних мас у політичній сфері, уточнення виборчого законодавства, створення та реалізації програми національного розвитку в її внутрішньому та зовнішньому вимірах.

Головні положення дисертаційного дослідження викладено в таких працях

Рецензії: Денисенко В. Державницький світогляд О. Ейхельмана: науково-теоретичний і практичний вимір / В. Денисенко // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла», 2010. - Вип. 15. - С. 198-199; Іванов М. Ідея демократизму в суспільно-політичній візії О. Ейхельмана / М. Іванов // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2011. - Т. 149, Вип. 137. - С. 154-156.

Статті у фахових виданнях ВАК України:

2.Турчин Я. Б. Принципи організації інституту виборів у науковій спадщині Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2007. - № 19. - С. 42-48.

3.Турчин Я. Б. Ідея правової держави в науково-теоретичній спадщині Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2008. - № 20. - С. 23-28.

4.Турчин Я. Б. Життєвий шлях О. Ейхельмана: громадсько-політична та наукова діяльність / Я. Б. Турчин // Сучасна українська політика : політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв, 2008. - Вип. 14. - С. 34-41.

5.Турчин Я. Б. Отто Ейхельман про реформу місцевого самоврядування в Україні / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - Т. 79, вип. 66. - С. 106-110.

6.Турчин Я. Б. Напрями української політичної думки міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.) / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - Т. 93, вип. 80. - С. 102-106.

7.Турчин Я. Б. Принципи і шляхи реалізації державної влади в науково-теоретичних працях Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2009. - № 21. - С. 39-45.

8.Турчин Я. Б. Внесок О. Ейхельмана в розвиток науки міжнародного права / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009. - Т. 110, вип. 97. - С. 121-126.

9.Турчин Я. Б. Розвиток української політико-правової думки в Чехословаччині: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2009. - № 839, вип. 14. - С. 220-228.

10.Турчин Я. Б. «Київський період» життя О. Ейхельмана: становлення і розвиток суспільно-політичних позицій / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2009. - № 861, вип.15. - С. 81-88.

11.Турчин Я. Б. Основні напрями наукових досліджень О. Ейхельмана: шлях до формування державницького ідеалу / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. - № 22. - С. 34-40.

12.Турчин Я. Б. Основні елементи механізму стримувань і противаг у системі державної влади у конституційному проекті УНР Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Державне управління. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2010. - Т. 125, вип. 112. - С. 94-99.

13.Турчин Я. Б. Основні етапи становлення і розвитку конституційних ідей О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Державне управління. Політологія. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2010. - Т. 130, вип. 117. - С. 103-107.

14.Турчин Я. Б. Теоретичні підходи О. Ейхельмана до вирішення українського питання у контексті суспільно-політичних та економічних процесів повоєнної Європи / Я. Б. Турчин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла», 2010. - Вип. 14. - С. 60-63.

15.Турчин Я. Б. Концептуальні підходи до типології держав: політико- теоретичні ідеї О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія. Соціологія. Філософія. - Ужгород : Вид-во УжНУ «Говерла», 2010. - Вип. 15. - С. 50-54.

16.Турчин Я. Б. Обґрунтування політико-правових передумов української державності та основних етапів її становлення в науково-теоретичних працях Отто Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2010. - № 885, вип. 16. - С. 42-50.

17.Турчин Я. Б. Характеристика держави як політичної організації суспільства у наукових працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Питання політології. - Х. : Типографія ФОП «Петрова І. Ф.», 2010. - № 912, вип. 17. - С. 74-81.

18.Турчин Я. Б. Принцип самовизначення народів у політичній концепції О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2011. - № 23. - С. 53-59.

19.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про співвідношення дипломатії і політики у системі міжнародних відносин: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Ґілея : науковий вісник : зб. наук. пр. Спецвип. - К. : ВІР УАН, 2011. - С. 649-656.

20.Турчин Я. Б. Політико-правові аспекти входження України до міждержавних союзів у наукових працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Наукові праці : науково-методичний журнал. Політичні науки. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2011. - Т. 149, вип. 137. - С. 121-126.

21.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про основні центри політичного впливу в системі міжнародних відносин: міжвоєнний період / Я. Б. Турчин // Політологічний вісник : зб. наук. пр. - К. : «ІНТАС», 2011. - Вип. 52. - С. 427-437.

22.Турчин Я. Б. О. Ейхельман про нормативне забезпечення прав і свобод людини в державі / Я. Б. Турчин // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія : Філософія, філософія права, соціологія, політологія. - Х. : Право, 2011. - Вип. 8. - С. 163-176.

23.Турчин Я. Б. Федералізм як політичний принцип державного устрою України (за концепцією О. Ейхельмана) / Я. Б. Турчин // Ґілея : науковий вісник : зб. наук. пр. - К. : ВІР УАН, 2011. - Вип. 46. - С. 576-582.

24.Турчин Я. Б. Проблема врегулювання державно-церковних відносин у працях О. Ейхельмана / Я. Б. Турчин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Національний університет «Одеська юридична академія»: Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2011. - Вип. 43. - С. 267-275.

Анотація

Турчин Я. Б. Державотворчі ідеї О. Ейхельмана: еволюція інституційних вимірів політики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

У дисертації проаналізовано науково-теоретичну спадщину та суспільно-політичну діяльність О. Ейхельмана - відомого науковця, громадсько-політичного діяча та ідеолога українського визвольного руху 1917-1920 рр., представника національно-демократичного напряму української політичної думки міжвоєнного періоду. Концептуалізовано його погляди про сутність, особливості й принципи функціонування політичних інститутів та їхніх інституційних основ як важливих складових національно-державного будівництва. Доведено, що теоретична спадщина О. Ейхельмана є завершеною інтелектуальною системою, структурованою навколо таких проблем, як політико-правові підстави української державності; правові та соціальні аспекти держави як основного політичного інституту; взаємовідносини держави з елементами громадянського суспільства; реалізація ідеї народоправства і демократичних принципів в організації системи державної влади та їхнє конституційне оформлення; визначення місця України в системі міжнародних відносин та виділення пріоритетних напрямків зовнішньої політики; правові основи системи міжнародних відносин; стратегія розвитку української національної держави; реформа місцевого самоврядування тощо, які досі не були предметом політологічного аналізу. Визначено актуальність теоретичних розробок О. Ейхельмана для сучасної політичної практики в Україні.

Ключові слова: О. Ейхельман, інститут, інституція, національна держава, народний суверенітет, федералізм, принцип національного самовизначення, міжнародні відносини, правове регулювання, конституціоналізм.

Аннотация

Турчин Я. Б. Государственные идеи О. Эйхельмана: эволюция институциональных измерений политики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

В диссертации проанализировано научно-теоретическое наследие и общественно-политическую деятельность О. Эйхельмана - известного ученого, общественно-политического деятеля и идеолога украинского освободительного движения 1917-1920 гг., представителя национально-демократического направления украинской политической мысли междувоенного периода. Концептуализированы его взгляды о сущности, особенностях и принципах функционирования политических институтов и их институциональных основ как важных составляющих национально-государственного строительства. Теоретическое наследие О. Эйхельмана рассмотрено как интеллектуальную систему, которая структурирована вокруг таких проблем, как политико-правовые основания украинской государственности; правовые и социальные аспекты государства как основного политического института; взаимоотношения государства с элементами гражданского общества; реализация идеи народовластия и демократических принципов в организации системы государственной власти и их конституционное оформление, определение места Украины в системе международных отношений и выделения приоритетных направлений внешней политики; правовые основы системы международных отношений; стратегия развития украинского национального государства; реформа местного самоуправления и т. п., которые пока не были предметом политологического анализа. Определена актуальность теоретических разработок О. Эйхельмана для современной политической практики в Украине.

Ключевые слова: О. Эйхельман, институт, институция, национальное государство, народный суверенитет, федерализм, принцип национального самоопределения, международные отношения, правовое регулирование, конституционализм.

Summary

Turchyn Y. State Development Ideas by O. Eichelmann: Evolution of the Institutional Dimensions of Policy. - Manuscript.

Scientific thesis for a Degree of the Doctor of Political Sciences in the speciality 23.00.01 - Theory and History of Political Science. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2011.

In the thesis, the scientific and theoretical legacy and the social and political activities of O. Eichelmann, a well-known researcher and constitutionalist, a public and political figure and an ideologist of the Ukrainian liberation movement of 1917-1920, a representative of the national democratic orientation of the Ukrainian political ideas of the inter-war period, are analyzed. His views of the essence, peculiarities and principles of the functioning of political institutes and their institutional fundamentals as important components of the national state development are conceptualized. The study of the theoretical work by O. Eichelmann created the grounds for interpreting his cumulative social and political ideas as a complete intellectual system which has not been so far a subject of political analysis.

It is revealed that the meaning of the state was derived by O. Eichelmann from the point of view of different positions of its functional work in internal and external dimensions of policy: as a main institute of the society political system and a major subject of international law, with their activities regulated by legal norms. The essence of political power was considered by him within the framework of the systems approach, with its institutionalization process shaped through the mechanisms of distributing the government branches and defining the areas of their authority. It is found out that the moral and ethical principles of the state and the political power are primary and original in the theoretical national state model by the scholar. The conclusion is drawn to the effect that, according to O. Eichelmann, the democratic state is not only legal but social too. Efficient self-government within the limits of the municipal dualism concept, a democratized electoral process as well as a solitary type of the state-church relations are distinguished among the legal state characteristics.

O. Eichelmann considered the realization of the national state self-determination principle to be the premise for building up the societal democratic base, the state, and the all-European development process. The conclusion is made to the effect that the national state establishment was not an end in itself for the scholar but a primary condition to assert political, economic, cultural and other rights of the Ukrainian people. It is defined that he constructed the future of the Ukrainian state in the form of a democratic, federative and parliament republic with widened authority of the Federal state head.

The study of the theoretical and methodological fundamentals of the political views by O. Eichelmann; the explication of the groups of the Ukrainian political views of the inter-war period and defining the place there for the state development ideas by O. Eichelmann as a representative of the national and democratic movement; the scientist's contribution to the development of the Ukrainian constitutionalism as a representative of its liberal and democratic trend; the legal fundamentals of international relations and establishment of international unions, as developed by the scholar in the context of the liberal idealism theory dominating in his time; and the federative concept by O. Eichelmann are further developed and supplemented; the idea of federalism being not only a form of the state order for him but a political principle, the implementation of the concept of people's sovereignty and the state territorial integrity is substantiated.

For the first time the most complete political bibliography of O. Eichelmann is composed; the peculiarities of his work in scientific, public, political, municipal and government structures as a basis for the development of his political position and understanding of the essence of the Ukrainian issue are discovered. The evolution of O. Eichelmann from an academic to an ideologist of the Ukrainian liberation movement of the 20^th century, from a theoretician to a political practitioner, from revealing liberal and democratic positions up to the comprehension of the fundamental principles of the liberal and democratic nationalism is explored. The actuality of the theoretical developments by the scientists for the modern political practice in Ukraine is defined.

Key words: O. Eichelmann, institute, institution, national state, people's sovereignty, federalism, principle of national self-determination, international relations, legal regulation, constitutionalism.

Размещено на Allbest.ru