Політичні детермінанти інноваційного розвитку України в умовах глобалізації: ідеологічний та соціокультурний аспект

Досліджуючи суб'єктивні фактори формування системи інноваційних стратегій робиться висновок, що вони повинні розглядатися як базовий об'єкт вироблення стратегій розвитку України і бути орієнтирами політичного і суспільного розвитку, значною мірою впливати на визначення його напрямів і пріоритетів. Окреслення дійсних пріоритетів в інноваційній політиці держави, пов'язані, насамперед, із розумінням владними структурами першорядних глобальних стратегічних цілей, отже потреб та інтересів системних перетворень в Україні, суті та основних принципів побудови концепції і моделі цих перетворень.

У п'ятому розділі "Ідеологія сталого розвитку як духовна основа інноваційної стратегії" розглядається роль ідеології в житті суспільства, обґрунтовано методологічні принципи розробки та реалізації ідеологічної доктрини українського державотворення як стратегії суспільного розвитку, проведено дослідження сучасної парадигми сталого людського розвитку.

Розглядаючи ідеологію як частину духовного життя суспільства, яка відображає характер суспільних зв'язків з формами діяльності та мислення, доводиться, що сучасні ідеології, спираючись на інформаційні технології, з одного боку, _ володіють поширеним впливом на свідомість людей і можуть використовуватися як засіб маніпулювання поведінкою мас, а з іншого - можуть здійснювати поширення ідей в інтересах суспільства, національного відродження, озброєння населення системним баченням суспільних завдань сталого розвитку, показ шляхів і засобів їх вирішення.

На основі аналізу наукових праць низка західних та вітчизняних учених зроблено висновок, що практична ідеологія повинна бути фундаментом політичного життя, слугувати якісному перетворенню суспільного життя нації, а також виконувати керуючу роль щодо політичної поведінки і діяльності громадян. Ідеологія розглядається як наука про ідеї, закони мислення, котра подібно до фізики, математики, зоології є філософською наукою та слугує теоретичному і морально-педагогічному знанню.

Відомо, що у 50-х роках ХХ ст. низка провідних учених виступили з концепцією "кінця ідеології". Але вже у 70-ті роки була висунута ідея реідеологізації, _ повернення до визнання цінностей і мобілізуючої ролі ідеології в суспільному житті, оскільки взаємодія і розвиток різноманітних соціальних груп у диференційованому соціумі потребує існування специфічних цінностей, ідеалів, норм, мови, які репрезентує саме ідеологія. Глобалізаційні виклики продиктували необхідність процесу реідеологізації з притаманними йому особливостями й інноваціями, який став синонімом відродження аксіологічного (ціннісного) підходу до соціальних взаємодій, а одночасна увага редіологізації до людських ціннісних орієнтацій підсилила міфологічні компоненти ідеології. Як наслідок сформувалося дві тенденції у процесі реідеологізації. Одна, неоконсервативна версія, пов'язана з посиленням ідеологічного компонента у процесі національно-культурної інтеграції; у цьому разі ідеологія надає зміст традиції, традиція ж освячує ідеологію. Інша, ліберальна, версія ставить завданням формування нової "глобальної ідеології" як основи планетарної єдності.

Нині норми міжнародного права, а відповідно й конституції демократичних правових держав, у тому числі України, вимагають ідеологічної різноманітності: як економічної, політичної, релігійної тощо. Тобто демократична правова держава не може визнавати жодну ідеологію обов'язковою та насаджувати її в суспільстві. Проте в роботі обґрунтовується позиція, що без певної системи ідей украй важко визначити мету, завдання та напрям подальшого розвитку країни. Вихід із цього уявного протиріччя полягає в тому, що кожна ідеологія відносно конкретної особи, громадянина, дійсно не повинна носити обов'язкового або примусового характеру, але, держава як суб'єкт політичних відносин повинна мати власну ідеологію, як загальну стратегією її суспільного розвитку.

Погоджуючись з іншими науковцями у тому, що брак державної ідеології не є корисним для суспільства, оскільки ігнорує природу і такі загальні функції ідеології, як інтегруюча, мобілізуюча, регулююча й організаційна стверджується, що відсутність загальнодержавної ідеології також сповільнює державотворчі процеси та гальмує духовно-культурний розвиток нації. Тому в основі суспільного розвитку будь-якої країни мають знаходитися певні загальнодержавні ідеологічні принципи, причому саме ідеології як стратегії національно-державного розвитку, а не засобу штучної задеілогізованості всіх складових суспільного життя.

Виходячи з сучасної ситуації, коли ейфорію деідеологізації всіх сфер суспільного життя невдовзі замінив ідеологічний вакуум і стало очевидним, що процеси державотворення, які розпочалися у країні, вимагають чітких, теоретично обґрунтованих орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики, що, як виявилося, неможливо почерпнути безпосередньо з повсякденного досвіду чи інтуїтивних здогадок, а настанова української громадсько-політичної та наукової думки на деідеологізацію невдовзі обернулася витвором найгіршого варіанту ідеології - ідеології некритичного наслідування, запозичення чужого досвіду обґрунтовується необхідність формування державної ідеологічної доктрини соціального консенсусу та національної консолідації. Ідеологія української держави за своїм змістом має бути інтегративною - синтезувати кращі досягнення основних течій вітчизняної і світової суспільно-політичної думки, позитивний досвід націотворення різних народів. Змістовно та функціонально вона має виступити водночас й ідеологією соціального самоствердження, ідеологію розвитку громадянського суспільства та самореалізації особистості. Інший шлях пошуку загальнонаціональної ідеологічної доктрини, який намагалися і досі прагнуть наслідувати окремі українські політики, - відродження власних ідеологічних традицій нині не на часі, тому що найбільш ідейно продуктивними для сьогодення та такими, що відповідають менталітету українського народу, вважаються концепції українського консерватизму та націоналізму. Сьогодні ж в Україні реідеологізаторська тенденція втілюється в пошуках національної ідеї, у прагненні побудувати патріотичне суспільство, в бажанні прилучити країну до досягнень світової цивілізації.

При цьому слід ураховувати, що Україна перебуває в перехідному періоді свого розвитку. Нині демократична, соціальна і правова держава лише будується, громадянське суспільство лише стверджується, тому єдиною можливою орієнтацією суспільства, становлення якого відбувається одночасно з пошуком оптимальної моделі суспільно-економічного, політичного та соціокультурного розвитку, є ідеологія сталого людського розвитку. Без міцної опори на ідеологію сталого людського розвитку, -молодої ідеології, завданням якої є розробити модель розвитку XXI ст., _ найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дають бажаних результатів, оскільки вони є похідними від головного - стратегічного визначення шляхів розвитку держави.

Отже ідеологія сталого людського розвитку, яка б визначала сукупність духовних, соціальних, економічних, політичних процесів, що розгортаються у країні, з метою досягнення гармонійного розвитку людини, суспільства, економіки та навколишнього середовища, має усі шанси стати духовною основою інноваційної стратегії розвитку українського суспільства.

У шостому розділі - "Наука і освіта в системі та процесі реалізації інноваційних стратегій" - розглядається роль науки і освіти як невід'ємної складової механізму реалізації стратегій інноваційного розвитку й основні цілі освіти та методи навчання й виховання, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне і критичне мислення учнів та студентів; обґрунтовується необхідність переходу на інноваційну модель зростання і впровадження економіки знань та перспективи інноваційних модернізацій. Стратегія інноваційного розвитку України вимагає якісно нової парадигми, тобто вихідної концептуальної схеми, моделі постановки проблем, методів їх розв'язання, нової орієнтації у дослідженнях проблем соціально-економічного розвитку, що, у свою чергу, вимагало часу для накопичення необхідної інформації, її осмислення та формулювання перших рекомендацій для політиків та урядовців.

Одним із визначальних факторів інноваційного розвитку в умовах сьогодення є здатність країн приваблювати інтелект. Автор посилається на наукові роботи в яких доведено, що країни з квітучою економікою продовжують розвиватися тому, що серед інших факторів вони контролюють і створюють знання _ найтвердішу валюту сьогодення. Тому необхідність удосконалення та підвищення ефективності державної політики у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва України з урахуванням інтеграційних пріоритетів держави, як невід'ємної складової механізму реалізації стратегії інноваційного розвитку національної економіки, видається на сьогодні недостатньо науково розробленою проблемою, що й обумовлює актуальність теми дослідження.

Головною передумовою інноваційного розвитку України, є високий науко-технологічний потенціал держави, оскільки наука - стратегічний ресурс економічного розвитку кожної цивілізованої держави, особливо за сучасних умов. Відомо, що розвиток фундаментальної і прикладної науки визначає глобальний конкурентний успіх високих технологій. Наявність технологій - але без фундаментальної і прикладної науки - робить будь-який успіх нестійким і тимчасовим. Успіхів у технологіях дедалі частіше досягає той, хто не повторює чуже, а створює щось нове своє, спираючись на технологічні принципи, що виростають зі "своєї" науки. Визнані у світі власні наукові школи й унікальні технології з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі комунікацій і зв'язку, здатних забезпечити розвиток сучасного високотехнологічного виробництва передусім визначає інноваційний потенціал нашої держави.

Проте зростання диспропорцій у науково-технічній інфраструктурі (старіння наукових кадрів, дослідно-лабораторного оснащення, фінансування) обмежує можливості створення інноваційного продукту, придатного для комерційної реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках; організація науково-технічної інфраструктури, фінансового забезпечення та менеджменту стає дедалі менш придатною для реалізації великих інноваційно-інвестиційних проектів, поступово переорієнтовується на виконання дрібних, периферійних проектів і завдань.

Процеси глобалізації та інформатизації зумовлюють те, що гуманітарні знання, рівень освіти, її практична орієнтація стають життєво важливими складовими будь-якого суспільства і повинні розглядатися як необхідне джерело для вироблення інноваційних стратегій подальшого розвитку і суспільства, і держави. Успіх інноваційних перетворень, інноваційний розвиток суспільства неможливі без радикальних змін у системі освіти. Освіта подається як галузь навчання, що має вплив і затребувана протягом усього життя, її цілі не обмежуються лише пізнанням, а стосуються цінностей і поведінки. У роботі автор посилається на фахівців, які стверджують, що в Україні система освіти слабо зорієнтована на формування у молоді загальноцивілізаційних цінностей, виховання громадянина демократичної держави, а навчально-виховний процес недостатньо спрямований на формування демократичного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху модернізації науки і освіти є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою.

У зв'язку з цим істотно зростає роль методологічних, системних, міждисциплінарних знань людини, необхідних для раціонального й осмисленого оперування з різноманітними знаннями та даними з метою розв'язання нових, нестандартних проблем. У цій новій парадигмі найголовніше місце відводиться аналітичним здібностям ученого чи педагога, тобто його спроможності шукати і знаходити необхідну інформацію, точно формулювати проблеми та гіпотези, вбачати в сукупностях даних певні закономірності, знаходити розв'язання складних міждисциплінарних задач.

Отже, Україні потрібна стратегія випереджального інтелектуально-інноваційного розвитку. Саме він може забезпечити справедливі та рівні можливості для всіх народів (народностей) щодо генерування нових технологій, знань, нової інформації як першоідеї будь-якого розвитку - світового, національного чи регіонального. Від рівня освіти, науки, їх ефективної інтеграції залежать нині всі атрибути інформаційного суспільства, а також компоненти інформаційної економіки.

У сьомому розділі - "Культурне підґрунтя інноваційних стратегій" - розглядаються теоретичні та емпіричні проблеми і механізми функціонування та формування культурної сфери суспільства, здійснена спроба аналізу культурного коду політичної системи сучасної України, оскільки політична система - це унікальна й регулююча система, що забезпечує єдність функціонування всього суспільства на основі використання державної влади.

Зміст культурної спадщини, традиційної культури визначають як різні зовнішні, так і внутрішні чинники історичного розвитку суспільства. Суть проблеми полягає в тому, що український народ, який століттями перебував під зверхністю чужих держав, по-перше, не міг розвинути достатньою мірою ті якості, які притаманні суверенному суб'єкту політичного життя, а, по-друге, набув рис, властивих підневільному, колоніальному народові. Серед внутрішніх чинників на особливу увагу заслуговують загальний стан соціального середовища та вплив на культуру наявних політичних процесів. Адже формування культури суспільства передбачає обов'язкове врахування "наскрізних", перевірених віковим досвідом ідей та цінностей народу, зокрема його менталітету як особливого заряду духовного досвіду і традицій. Ґрунтовний аналіз культури неможливий без урахування існуючих традицій та досвіду поколінь. Будь-яка культура будується на історичних традиціях суспільного розвитку. Сталість динаміки культурних явищ визначається якістю історичних традицій. На основі традицій і знань, ідеології та психології в суспільстві виникають і функціонують норми діяльності, які можна вважати константами поведінки суб'єктів соціального простору. Рівень розвитку свідомості і характер існуючих суспільних норм діяльності визначають культуру і поведінку особистості, рівень її культури. На рівень, стан, тенденції і перспективи розвитку культури істотно впливає ментальність народу.

Для сучасного українського суспільства вкрай важливо забезпечити превалювання загальнолюдських цінностей над класовими, запобігаючи, таким чином, формуванню у населення конфронтаційно-опозиційного мислення на рівні ”свій - чужий”. У цьому контексті особливе місце відводиться політичній культурі як частині загальної культури суспільства, що формується в політичному житті народу протягом всієї його історії і є похідною від політики. У широкому розумінні політична культура - це базисні знання про суспільство, які визначають ціннісні орієнтації, політичну поведінку на рівні суспільства, групи, особи. У вужчому розумінні - це культура політичного мислення і політичного спілкування, культура поведінки політиків і населення як суб'єктів політичного процесу.

Інноваційна перебудова вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної ролі й значення в житті суспільства та відповідальних дій згідно з власними переконаннями і цінностями. Намагання звільнитися від спадщини тоталітаризму в політиці та національній самосвідомості поки не мають в Україні бажаного успіху, зокрема через несформованість у суспільстві системи цінностей, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури.

Досліджуючи суб'єктивні фактори життя особистості, необхідно зазначити, що посилення хаотичності розвитку соціальної системи детермінує поширення у суспільній свідомості ірраціональних цінностей, мотивів і потреб, намірів та дій (синергетичний принцип дезорганізації). Вона проявляє себе у різкій поляризації думок і оцінок, у домінуванні нереалістичних надій, фантазій, утопічних ідеалів щодо можливих сценаріїв майбутнього розвитку суспільства, у розростанні в різних, особливо люмпенізованих групах містичного світогляду, а також у посиленні сприйняття радикальних і деструктивних закликів. В Україні ця залежність виявляється у нестабільності суспільної думки, зміні настроїв, можливості маніпулювання суспільними цінностями, формуванні загального скепсису та довіри до владних інституцій. Як наслідок, для значної частини населення стане нормою девіантна поведінка, що вкрай негативно вплине на стан захищеності національних інтересів.

Отже культура суспільства формується, виховується та має бути предметом цілеспрямованого, виваженого державного впливу. У демократичному суспільстві вона є необхідним наслідком державницького, систематичного, методично й концептуально обґрунтованого, позаідеологічного освітнього впливу на всі верстви населення. Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що рівень розвитку культури постає підґрунтям інновацій та інноваційних стратегій у суспільстві. Побудова моделі інноваційного суспільства передбачає аналіз об'єктивних і характерних критеріїв розвитку культурних складових нової постіндустріальної інформаційної економіки.

У восьмому розділі - "Управління інноваційними стратегіями як проблема практичної політики" - розглядається методологія, закони, принципи, методи, технології та особливості управління інноваційними процесами та фактори підвищення рівня управління ними.

Підкреслюється, що в умовах інноваційного розвитку актуалізується проблема управління інноваційними стратегіями. Основа такого управління будується на певних методологічних засадах. В основу таких засад покладені різноманітні футурологічні підходи до пізнання майбутнього; закони політико-прогностичної діяльності; базові принципи прогнозування інноваційних процесів - альтернативність і ймовірність; типологія прогнозів.

Процес управління інноваційними стратегіями є логічним продовженням інноваційного процесу і має спиратися на методологію соціального управління. В основі управління інноваційними стратегіями лежать наукові підвалини процесу управління, до яких належать закони, принципи, методи та технології управління, а також мистецтво управління, яке полягає в умілому поєднанні різноманітних стилів управління з урахуванням особливостей політичного, економічного та соціального розвитку суспільства, особливо суспільства, що трансформується.

До наукових підвалин управління, що можуть бути застосовані в процесі управління інноваційними стратегіями належать закони, принципи, методи та технології управління, які ґрунтуються на теоретичних підвалинах процесу соціального управління. Останнє базується на загальнолюдському характері практичної політики, є відображенням інтернаціоналізації суспільного життя, яка проявляється в умовах процесу матеріального єднання людства, що постійно розвивається. Саме ця обставина і є головною у підході до управління інноваційними стратегіями розвитку суспільства. До її властивостей як об'єкта управління, слід віднести насамперед особливості методів управління інноваційними стратегіями, процес формування інноваційних стратегій, наявні організаційні форми системи управління процесом, темпи розвитку процесу і, зрештою, рівень розвитку суспільної формації.

Забезпечення стабільного управління інноваційними стратегіями належать виключно до прерогативи держави, а тому діяльність органів державного управління повинна спрямовуватися, насамперед, на формування інноваційних стратегій розвитку України.

Обґрунтовується, що управління інноваційними стратегіями соціально-політичного розвитку, особливо в суспільствах трансформаційного типу, потребує, з одного боку, врахування історичного досвіду і традицій конкретно взятого суспільства, з іншого боку, логіка застосування системного методу пов'язана із врахуванням цивілізаційного досвіду, який свідчить, що модернізація охоплює всі сфери суспільства. Інноваційний розвиток, поряд із притаманною йому власною специфікою, виступає синтезуючим, оскільки однією з основних його характеристик є забезпечення структурних і якісних змін не лише в політиці, а й у економічній, соціальній, культурно-духовній та інших сферах, створюючи цим самим умови для збереження стабільності внутрішньої консолідації суспільства.

Подальше становлення інноваційних орієнтацій суспільства залежатимуть від багатьох факторів, як то: результативність функціонування політичного режиму, впливовість політичних партій, формування консолідуючої основи українського соціуму та забезпечення достатнього рівня інформованості його членів для відповідальної і раціональної участі в управлінні державою.

У дисертації детально аналізуються методологічні основи управління як процесу впорядкування систем шляхом забезпечення їх цілісності та підтримання заданого режиму.

На основі проведеного аналізу автором запропоновано модель результуючого управлінського впливу на інноваційні процеси, виходячи з аналізу потенційних та реальних соціальних проблем. Це дало змогу обґрунтувати основні принципи управління інноваційними стратегіями.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми _ теоретико-методологічного обґрунтування політичних детермінант інноваційного розвитку України та вироблення й реалізації інноваційних стратегій розвитку України в умовах глобалізації та інформаційної революції.

За результатами дослідження сформульовано такі висновки.

1. Політичні детермінанти інноваційної діяльності поєднують у собі базові елементи, які не лише впливають на становище особи в суспільстві, економічні показники розвитку, соціальну сферу та систему суспільних відносин, а й генетично пов'язані з функціонуванням всієї інноваційної системи. Серед базових методологічних принципів і концептуальних засад їх дослідження виділяються такі: принцип антропоцентризму (безпека людини, її соціальна захищеність становлять основу інноваційної діяльності); принцип безперервності (інноваційна діяльність виступає єдиним і цілісним явищем лише тоді, коли вона містить загальні (інваріантні) ознаки для різних країн та проміжків в історії їх розвитку); принцип поступовості у розвитку (на різних якісних фазах розвитку інноваційна діяльність проявляється у трьох часових площинах _ як історичне явище, унікальне явище, характерне лише для даної епохи та унікальний комплекс поточних проблем розвитку нації); принцип просторової структури (інноваційна діяльність може розглядатися на різних рівнях -міжнародному, національному, регіональному).

2. Із соціально-економічної точки зору роки незалежності можна охарактеризувати як "повернення України в лоно цивілізації", за яким наша держава вибудовує власну економічну інфраструктуру, формує соціальні зв'язки, виробничі та невиробничі відносини, інститути, структури. Головний вектор цього процесу визначається становленням і розвитком ринкової економіки та життєдіяльності. За такою моделлю ефективно здійснюється виробництво в цивілізованих країнах світу. Ця модель забезпечує своєрідне соціальне прискорення. Іншої, більш ефективної моделі, людство ще не вигадало. Інноваційний розвиток України є відповіддю на виклики ринкової економіки, що утверджується.

3. Інноваційний розвиток суспільства є складним динамічним багаторівневим феноменом, який формується під впливом політичних, суспільних, економічних, освітньо-наукових та духовних процесів у суспільстві. Саме включеність у політико-інформаційне поле особистості наповнює її осмисленим інноваційним знанням, мотивує до інтелектуальної дії. В сучасних умовах, коли досить активно відбуваються процеси глобалізації та інформатизації, інноваційні технології все більше насичується загальнолюдськими цінностями: принципами демократії з домінуванням загальних пріоритетів над груповими, гуманізмом, толерантністю, терпимістю, усвідомленням поваги до прав, поглядів, свобод громадян, законослухняності тощо.

4. Історичні передумови інноваційної стратегії розвитку України закладені всім ходом української історії. Україна завжди перебувала в центрі цивілізаційних процесів, і навіть у період бездержав'я була активним суб'єктом історичний подій і міжнародних суперечностей. Потреба інноваційного розвитку є потребою іманентною, внутрішньо притаманною народу та культурі, що завжди відігравали помітну роль в історії. Нині - це потреба "рухатись в ногу з часом", ліквідувати прогалини тоталітарного минулого, стати на один рівень з розвиненими країнами світу.

5. Глобалізаційні процеси слід розглядати як чинник прискорення інновацій і водночас як фактор створення нових соціальних суперечностей. Нині не лише в Україні, але й у всьому світі тривають дебати щодо ролі інформаційно-технологічної революції і глобалізації в подальшому розвитку людства. На думку прихильників технологій, на людство чекає краще майбутнє лише за умови подолання перешкод для інновацій і конкуренції. Адже інформаційні та комунікаційні технології сприяють економічному розвитку та матеріальному добробуту, оскільки уможливлюють владу, знання і творчість. Супротивники глобалізації переймаються здебільшого її витратами - згортанням виробництва, зменшенням кількості робочих місць, відсутністю елементарної соціальної захищеності, злочинністю та життєвою невпорядкованістю, вбачаючи у глобалізації лише відновлену версію традиційної капіталістичної ідеології. Основне протиріччя інноваційного розвитку - екологічне. Тому розвиток інноваційних процесів має відбуватися не всупереч природно створеному та не як його руйнація, а як продовження.

6. Найбільш актуальною соціальною загрозою для України на сьогодні є тінізація політичних й економічних відносин. "Тіньова" політика й економіка є головним ресурсним фактором корупції, з іншого боку, корупція є вирішальним соціально-політичним фактором тінізації економіки України. Пануюча на сьогодні концепція силового вирішення проблеми корупції виходить з того, що необхідно лише проявити політичну волю. На основі побудованої моделі корупційної рівноваги робиться висновок про недієздатність цієї теорії _ в результаті заходів силового впливу матиме місце лише вилучення з ділових мереж окремих державних корупційних ланок.

7. Кризові явища в політичній, економічній, моральній сферах породжують злочинність, корупцію, ігнорування законів, ослаблення державних структур та інституцій. Все це створює загрозу не лише для майбутньої української демократії, а й для існування самої держави. Через відсутність державної стратегії розвитку держави та суспільства владні рішення мають однобокий характер і не є адекватними комплексному характеру розвитку і назріла необхідність розробки єдиного підходу, що давав би змогу в єдиній "системі координат" вирішувати питання інноваційного розвитку України в усіх сферах. Складовими цього підходу мають бути методи визначення пріоритетних національних інтересів, аналізу викликів та загроз, формування функцій і визначення пріоритетів діяльності всіх органів державної влади. Інтереси суспільства повинні розглядаються як базовий об'єкт вироблення стратегій розвитку України. Вони повинні бути орієнтирами суспільного розвитку, значною мірою мають впливати на визначення його напрямів і пріоритетів стабільного розвитку.

8. До здобутків України за період незалежного розвитку слід віднести: демонтаж основних підвалин командно-адміністративної системи; створення всіх атрибутів державності, переорієнтації (зміни) її основних економічних функцій; невпорядкованість зовнішньої політики; визначеність у філософії перетворень - ринкові відносини (Україна сформувала каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів) і демократія. Головні суперечності виникали через безсистемне здійснення реформ, часту зміну управлінських еліт, невизначеність загальної стратегії, тінізацію політичних та економічних відносин, розбалансованість перетворень із соціальною політикою, корупцію, посилення впливу олігархічного капіталу та його прагнення підпорядкувати владні структури, коливання між стратегічними партнерами.

9. Ідеологією сталого розвитку України як духовної основи інноваційної стратегії має стати формування ідеологічної доктрини українського державотворення, орієнтація на власну традицію (її відродження) й ідеологічні доктрини успішних держав світу. Наука й освіта в системі і процесі реалізації інноваційних стратегій повинні виступати як чинники зрощування інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку людського потенціалу.

10. Культурним підґрунтям інноваційних стратегій є людинотворчий зміст культури в реалізації її творчих потенцій і розвиток культурного потенціалу суспільства як джерела інноваційних процесів, творчості, забезпечення свободи життєдіяльності особистості. Серед першочергових проблем розвитку культури слід виділити: збереження, відновлення та популяризацію української культурно-історичної традиції; формування цілісного, інтегрованого національного культурного простору; забезпечення вільного доступу громадян, особливо, молоді, до культурних цінностей; створення та постійне відтворення умов для реалізації творчого потенціалу людини та суспільства; поглиблення інтеграції української культури у світовий культурний простір.

11. Управління інноваційними стратегіями полягає в упорядкуванні управлінських систем шляхом забезпечення їх цілісності, підтримання заданого режиму діяльності та досягнення поставленої мети. До особливостей управління інноваційними процесами можна віднести прозорість, високий рівень свободи (відносна незалежність) суб'єкта управлінської діяльності, демократизм, раціональний характер, роль авторитета в управлінні тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Дмитренко М. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період / М.А. Дмитренко: [монографія]. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. 192 с.

2. Дмитренко М. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України / М.А.Дмитренко: [монографія]. К.: Знання України, 2006. 348 с.

3. Дмитренко М. Особливості етнополітичної ситуації в Автономній Республіці Крим: [монографія] / Баланда А. Л., Дмитренко М. А., Довгань О. Д., Котигоренко В. О., Лібанова Е. М., Пилипчук В. Г. К.: НКЦ СБ України, 2007. 232 с.

4. Дмитренко М. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції / М.А.Дмитренко: [монографія]. К.: Знання України, 2008. 546 с.

5. Дмитренко М. Інноваційний розвиток України в умовах глобалізації й інформаційної революції / М.А.Дмитренко: [монографія]. К.: Знання України, 2009. 339 с.

Статті в наукових фахових виданнях

6. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема взаємовизначення / М.А.Дмитренко // Політичний менеджмент. 2005. №5. С. 134-138.

7. Дмитренко М. Політична культура та демократичні процеси трансформаційного періоду / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2005. № 4(2). С. 30-33.

8. Дмитренко М. Ідеологія та її вплив на суспільство / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2005. № 11-12. С. 12-14.

9. Дмитренко М. Маніпулювання суспільною свідомістю: інформаційні технології / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2006. № 5(1). С. 49-53.

10. Дмитренко М. До питань національного відродження України / М.А.Дмитренко // Нова парадигма. Вип. 52. К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. С. 168-177.

11. Дмитренко М. Особливості інтеграції України у світові глобалізаційні структури / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2006. № 9-10. С. 15-17.

12. Дмитренко М. До питань мовної політики / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2006. № 7(3). С. 26-31.

13. Дмитренко М. Особливості правового регулювання суспільних відносин в Україні / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2007. № 9-10. С. 26-28.

14. Дмитренко М. Роль держави в стимулюванні інноваційного розвитку України / М.А.Дмитренко // Нова парадигма. Вип. 62. К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. С. 173-183.

15. Дмитренко М. Актуальні питання інтеграційних стратегій України в глобалізаційні системи / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2007. № 8(1). С. 29-36.

16. Дмитренко М. Національна ідея як інноваційна стратегія розвитку України / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2007. № 5-6. С. 24-26.

17. Дмитренко М. Політичні аспекти інноваційних стратегій розвитку України / М.А.Дмитренко // Нова парадигма. Вип. 66. К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2007. С. 163-171.

18. Дмитренко М. Стратегічні напрями розвитку України / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2007. № 9(2). С. 47-52.

19. Дмитренко М. Інноваційні стратегії розвитку України: правовий, соціально-економічний та політичний аспекти / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2007. № 11-12. С. 23-25.

20. Дмитренко М. Становлення демократії в Україні: правовий аспект / М.А.Дмитренко // Нова парадигма. Вип. 76. К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. С. 73-81.

21. Дмитренко М. Магістральні вектори розвитку України / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2008. № 3-4. С. 20-23.

22. Дмитренко М. Концептуальні аспекти правової держави / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2008. № 10 (1). С. 46-52.

23. Дмитренко М. Характерні особливості політичних процесів в Україні та їх вплив на суспільний розвиток / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2008. № 5-6. С. 21-23.

24. Дмитренко М. Проблеми державного територіального устрою України / М.А.Дмитренко // Трибуна. 2008. № 11-12. С. 16-18.

25. Дмитренко М. Становлення інформаційного суспільства / М.А.Дмитренко // Освіта регіону: політологія, психологія і комунікації. 2008. № 1-2. С. 138-143.

26. Дмитренко М. Інформаційне суспільство - суспільство нового типу / М.А.Дмитренко // Державна безпека України. 2009. № 15-16. С. 36-44.

27. Дмитренко М. Інноваційний розвиток суспільства в контексті циклічного розвитку продуктивних сил / М.А.Дмитренко // Політичний менеджмент. 2009. №2. С. 136-146.

28. Дмитренко М. Перехід на інноваційну модель розвитку України та впровадження економіки знань / М.А.Дмитренко // Освіта регіону. 2009. № 2-4. С. 102-109.

Матеріали наукових конференцій

29. Дмитренко М. Тенденції розвитку політичної системи України / М.А.Дмитренко// Трансформація політичної системи на постсоціалістичному просторі: (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції). К.: НПУ імені. М.П.Драгоманова, 2006. С. 338-341.

30. Дмитренко М. Проблеми нормативного регулювання суспільних відносин в Україні / М.А.Дмитренко// Проблеми законодавчого регулювання діяльності Служби безпеки України в контексті положень Конституції України та побудови демократичного суспільства. (Матеріали науково-практичної конференції). К.: НКЦ СБ України, 2006. С. 98-103.

31. Дмитренко М. Євроінтеграція і національні інтереси країни /М.А.Дмитренко// Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти. (Доповіді міжнародної науково-практичної конференції). К.: УАЗТ, 2006. С. 25-30.

32. Дмитренко М. Інноваційні стратегії розвитку України в контексті правової та соціальної захищеності особистості /М.А.Дмитренко// Треті юридичні читання. (Матеріали Міжнародної наукової конференції). К.: НПУ імені. М.П. Драгоманова, 2007. т.2. С. 155-157.

33. Дмитренко М. Розвиток України в контексті глобалізації /М.А.Дмитренко// Україна в глобалізованому світі. (Зб. наук. праць за матеріалами Міжнародної конференції). К.: НАН України. Ін-т світової економіки і міжнародних відносин; Нац. б-ка України ім. В.І.Вернадського, 2007. С. 128-131.

34. Дмитренко М. Принципи правової держави /М.А.Дмитренко// Четверті юридичні читання. (Матеріали міжнародної наукової конференції).К.: НПУ імені М.П. Драгоманова - 2008. С. 164-168.

35. Дмитренко М. Проблеми нормативного регулювання суспільних відносин в Україні /М.А.Дмитренко// Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб. (Матеріали Першої міжнародної конференції). К.: НКЦ СБ України, 2008. С. 47-51.

36. Дмитренко М. Стратегії розвитку України в глобалізованому світі /М.А.Дмитренко// Сучасні проблеми політичного менеджменту. (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції). К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. С. 152-161. 24.

37. Дмитренко М. Політична освіта в контексті філософії освіти /М.А.Дмитренко// Філософія освіти: теорія, методологія, практика. (Матеріали науково-практичної конференції). К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. С. 138-140.

38. Дмитренко М. Правові основи демократичного розвитку громадянського суспільства /М.А.Дмитренко// П'яті юридичні читання. (Матеріали Міжнародної наукової конференції). К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. С. 450-453.

39. Дмитренко М. Проблеми правової та соціальної захищеності особистості в умовах суспільних трансформацій /М.А.Дмитренко// Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини у діяльності спецслужб. (Матеріали Другої міжнародної конференції). К.: НКЦ СБ України, 2009. С. 98-103.

40. Дмитренко М. Інноваційні стратегії і тенденції розвитку України /М.А.Дмитренко// Політична криза в Україні: проблеми і шляхи вирішення. (Матеріали круглого столу). 2009. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.politik.org.ua/vid/publcontent.php3?y=6&p=51.

41. Євроінтеграція України: напрями та перспективи /М.А.Дмитренко// Україна в Європі: моделі інтеграційного поступу. (Матеріали круглого столу). К.: Віче, _ 2009. №16. С. 10-12.

42. Дмитренко М. Україна у контексті світових модернізаційних процесів /М.А.Дмитренко// Трансформація влади в сучасній Україні: специфіка, перспективи. (Матеріали Другого Конгресу політологів України). К. 2009. С. 227-237.

Інші наукові видання

43. Дмитренко М. Соціально-економічні фактори суспільної напруги / М.А.Дмитренко: [науково-практичний посібник]. К.: НКЦ СБ України. 2005. 68 с.

44. Дмитренко М. Тенденції політичного розвитку України / М.А.Дмитренко: [науково-практичний посібник]. К.: НКЦ СБ України. 2005. 76 с.

45. Дмитренко М. Етнополітичні протиріччя та сепаратизм / М.А.Дмитренко: [науково-практичний посібник]. К.: НКЦ СБ України. 2005. 60 с.

46. Дмитренко М. Становлення політичної системи в Україні / М.А.Дмитренко: [науково-практичний посібник]. К.: НКЦ СБ України. 2006. 268 с.

47. Дмитренко М. Протидія тероризму: питання теорії і практики / М.А.Дмитренко: [науково-практичний посібник]. К.: НКЦ СБ України. 2006. 272 с.

48. Дмитренко М. Інновації в суспільстві як стиль сучасного розвитку /М.А.Дмитренко// Ціннісний дискурс в освіті в епоху глобалізації та інформаційної революції. (Зб. наук. праць представників наукової школи академіка АПН України, В.Андрущенка): [Вибрані публікації] / За ред. В.П.Андрущенка. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. С. 232-247.

49. Дмитренко М. Партійна система та політичні ідеології / М.А.Дмитренко: [Навч. посіб.]. К.: НКЦ СБ України, 2007. 96 с.

50. Лекції з політології. В 2 т. [Навч. посіб.] / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. Т. 1: _ С. 92-131, 222-249, 250-267.

АНОТАЦІЯ

Дмитренко М. А. Політичні детермінанти інноваційного розвитку України в умовах глобалізації. _ Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія - Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова _ Інститут політології та права. _ Київ, 2009.

У дисертації розроблено концептуально-методологічні засади дослідження політичних детермінант інноваційного розвитку України в умовах глобалізації та обґрунтовано стратегію державної політики у сфері інноваційного розвитку суспільства. В якості базових політичних детермінант інноваційного розвитку визначено: політичну систему, ідеологію, культуру, власність, рівень соціальної диференціації суспільства, конкуренцію й конфлікт у формі боротьби індивідів за таке становище в суспільстві. Показано, що політичні детермінанти інноваційного розвитку держави перебувають одночасно в двох функціональних станах: у якості об'єкта та суб'єкта впливу.

Запропоновано нові методологічні підходи до оцінки стану розробки та впровадження інноваційних технологій в Україні з позицій їх детермінації соціальними факторами. Розроблено наукові засади оцінки інноваційних стратегій, які ґрунтуються на політичних, соціокультурних та ідеологічних визначеннях соціальних індикаторів та враховують суб'єктивні чинники інноваційного розвитку. На основі побудованої моделі базових політичних детермінант запропоновано методичні підходи до визначення напрямів і стратегій інноваційного розвитку суспільства.

Доведено, що актуальними проблемами інноваційного розвитку, що детермінуються політичними факторами, є такі: порушення політичної рівноваги у вітчизняній політичній системі, надмірне розшарування населення за рівнем доходів, криза ідеології, низька політична культура, тінізація соціально-економічних відносин та корупція в суспільстві, криміналізація соціуму внаслідок недосконалості механізмів суспільного розподілу. Обґрунтовано стратегічні напрями вдосконалення державної політики забезпечення інноваційного розвитку України, в основу яких покладено управління її політичними детермінантами.

Ключові слова: політичні детермінанти, політична культура, політична ідеологія, інноваційний розвиток, інноваційні стратегії, соціальна політика, економічна політика.

АННОТАЦИЯ

Дмитренко Н. А. Политические детерминанты инновационного развития Украины в условиях глобализации. _ Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук за специальностью 23.00.03 - политическая культура и идеология - Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова _ Институт политологии и права. _ Киев, 2009.

В диссертации разработаны концептуально-методологические основы исследования политических детерминант инновационного развития Украины в условиях глобализации, а также обоснована стратегия государственной политики в области инновационного развития общества. Базовыми политическими детерминантами инновационного развития определены: политическая система, идеологию, культура, собственность, уровень социальной дифференциации общества, конкуренция и конфликты. Показано, что политические детерминанты инновационного развития государства могут пребывать в одновременно в двух функциональных состояниях: в качестве объекта и субъекта влияния.

Предложены новые методологические подходы к оценке состояния разработки и внедрения инновационных технологий в Украине с позиции их детерминации социальными факторами. Разработаны научные основы оценки инновационных стратегий, которые базируются на политических, социокультурных, а также идеологических определениях социальных индикаторов и учитывают субъективные факторы инновационного развития.

Исходя из того, что инновации есть универсальной ценностью общества и могут быть как политические, социально-экономические, так и культурно-образовательные, организационно-управленские, технико-технологические и др. предложены основные направления достижения системности инновационных стратегий в украинском обществе.

На основе разработанной модели базовых политических детерминант предложены методологические подходи к определению направлений и стратегий инновационного развития Украины как совокупности систем специально-научных политологических знаний и политических знаний, которые возникают и функционируют в разнообразных формах постижения политической действительности - практической политической жизнедеятельности больших человеческих сообществ, деятельности политиков, массовой политической культуре, политической сознательности, идеологии, в общем и политической идеологии, в отдельности и т.п.

Доказано, что на эмпирическом уровне актуальными проблемами инновационного развития, которые детерминируются политическими факторами, есть: нарушения политического равновесия в политической системе, чрезмерное расслоения населения за уровнем доходов, кризис идеологии, низкая политическая культура,

В числе актуальных проблем инновационного развития выделены политическая коррупция и теневая экономика, которая выступает главным ресурсным фактором коррупции, а также криминализация социума вследствие несовершенства механизмов общественного распределения.

Обосновано стратегические направления усовершенствования государственной политики обеспечения инновационного развития Украины, которые должны стать гарантией независимости, суверенитета, территориальной целостности государства, создания наилучших условий для всестороннего и стабильного общественного развития и сохранения национального достояния.

В их основу должно бить положено управление политическими процессами в области фундаментальной смены сложившихся политических структур, развития и закрепления демократических процессов, укрепления политических институтов, политической консолидации нации как неотделимого условия инновационного развития и подъема социальных стандартов. А также обеспечение интеграции в международные структуры на базе достижения мировых стандартов жизни общества и государства. Ошибки в определении последовательности действий в вопросах реализации стратегии развития могут нести угроза процессам инновационного развития.

Основополагающими факторами системности инновационного развития взаимосвязаны не только с разработкой общегосударственной стратегии и тактики инновационных преобразований, создания законодательной базы для их обеспечения, организацией и контролем их внедрением в жизнь, но и с модернизацией всей политической системы. Создание эффективных институциональных условий, что обеспечивают формирование и функционирование государственной власти и современной модели государства есть базовой предпосылкой, благодаря которой можно достичь социального консенсуса в вопросах структурных преобразований в политике и экономике. Только политическими преобразованиями место валовых показателей можно занять показателями качества жизни, индекса общественного развития, состояния окружающей среды, технологического уровня производства.

Ключевые слова: политические детерминанты, политическая культура, политическая идеология, инновационное развитие, инновационные стратегии, социальная политика, экономическая политика.

SUMMARY

Dmytrenko N. Political determinants of innovative development of Ukraine in conditions of globalization. _ Мanuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of political science on a speciality 23.00.03 - political culture and ideology - Institute of Political Science and Law, National Pedagogical University of M. Dragomanov. - Kyiv, 2009.

In the dissertation the conceptual _ methodological bases of research a political determinant innovation of development of Ukraine in conditions of globalization are developed, and also the strategy of state policy in the field of innovative development of a society is proved. As base political determinants of innovative development are determined: political system, ideology, culture, property, level of social differentiation of a society, competition and conflicts. It is shown, that the political determinants of innovative development of the state can stay in simultaneously in two functional condition: as object and subject of influence.

The new methodological approaches to an estimation of a condition of development and introduction innovation of technologies in Ukraine from a position them determinants by social factors are offered. The scientific bases of an estimation of innovative strategy are developed, they are based on political, cultural and ideological definitions of social indicators and take into account subjective factors of innovative development.

On the basis of the developed model a base political determinant are offered methodological approach to definition of directions and strategy of innovative development of Ukraine.

It is proved at an empirical level, that actual problems of innovative development, which are determined by political factors, are: infringements of balance in political system, excessive stratifications of the population behind a level of incomes, crisis of ideology, low political culture.

It is proved strategic directions of improvement of a state policy of maintenance of innovative development of Ukraine which are based on management of political determinants.

The basic factors of system innovative development are interconnected not only to development of nation-wide strategy and tactics of innovative transformations, creation of legislative base for their maintenance, organization and control by their introduction in life, but also with modernization of all political system. Creation effective institutional conditions which provide formation and functioning of state authority and modern model of the state is the base precondition due to which it is possible to reach a social consensus in questions of structural transformations in policy and economy. Only political transformations can replace total parameters with parameters of quality of a life, an index of social development, a condition of an environment, a technological level of production.

Key words: political determinants, political culture, political ideology, innovative development, innovative strategy, social policy, economic policy.

Размещено на Allbest.ru