Корупція, як соціально-політичний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І. Ф. КУРАСА НАН УКРАЇНИ

УДК 34.337

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Корупція, як соціально-політичний феномен

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Невмержицький Євген Васильович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України Михальченко Микола Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Пахарєв Анатолій Дмитрович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології;

доктор політичних наук, професор Горбатенко Володимир Павлович, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, заступник директора з наукової роботи;

доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університету внутрішніх справ, завідувач кафедри управління в органах внутрішніх справ.

Захист відбудеться “31” березня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01. Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розіслано “28” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, доктор політичних наук Г. І. Зеленько.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Вирішення проблеми посилення боротьби з корупцією, хоча б в плані обмеження її масштабів, залишається однією з найбільш гострих і складних проблем на шляху становлення України як незалежної демократичної, правової і соціальної держави. Масштабні політичні і соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні після проголошення незалежності, стали не тільки фундаментом прогресивних суспільних процесів, а й багатьох негативних явищ, серед яких найнебезпечнішим стала корупція. Сьогодні корупція вразила більшість сфер суспільного життя, посилює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи, вона реально протистоїть конституційному і суспільному ладу, є причиною небувалого зростання в Україні „тіньової” економіки та економічної злочинності. Корупція проникла у владні інституції, залучила у свої сіті чимало політичних і громадських діячів та значну частину державних службовців. На міжнародному рівні Україна набула репутації надзвичайно корумпованої держави, про що свідчить її незмінно високий рейтинг за рівнем корумпованості.

Зазначена проблема потребує від суспільствознавців глибокого осмислення і аналізу взаємозв'язку політики й корупції, оскільки головною причиною розповсюдження корупції є неефективна діяльність органів влади і управління. Найбільш актуальною є політична оцінка явища корупції. Дисертант виходить з того, що соціальні хвороби суспільства, про які нам сигналізує корупція, дуже складні і різноманітні, вони мають політичні причини і наслідки. Саме тому у дослідженні зроблено спробу комплексно проаналізувати корупцію під політичним кутом зору, виокремити для вивчення та осмислення його детермінанти, чинники, соціально-політичний простір розповсюдження, розкрити зміст, та визначити механізми протидії. Найбільша увага у науковому дослідженні приділена аналізу політичних детермінант корупції, об'єктивному висвітленню процесів, що відбуваються у соціально-політичному та економічному просторах України, висвітленню як позитивних, так і негативних їх тенденцій. Ефективна боротьба з корупцією потребує ґрунтовно розробленої державної політики. Для того, щоб не помилитися з вибором стратегії, необхідно глибоко і всебічно дослідити феномен корупції як такий, виявити особливості проявів корупції в Україні, зрозуміти особливу специфіку корупційних відносин, знати як проявили себе на практиці чинні антикорупційні механізми, яку роль у протидії корупції повинна відігравати держава, а яку - громадське суспільство. Рішення цієї актуальної проблеми має великий теоретичний і практичний інтерес.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена наступними чинниками:

По-перше, низькими результатами боротьби з корупцією в Україні і пов'язаним з цим наростанням загрози національній безпеці. Це ставить перед політичною наукою завдання поглибленого дослідження феномену корупції, її змісту, причин і умов розширення, соціально-політичного простору репродукування.

По-друге, дослідження факторів, які найбільше вплинули на динаміку зростання і поширення корупції (політичних, економічних, культурних, правових, організаційних) дозволить зробити необхідні теоретичні висновки, які можуть стати основою нової антикорупційної стратегії.

По-третє, комплексний аналіз зазначеної проблеми зумовлений недостатністю її наукової розробки та відсутністю системного підходу до її розуміння і вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях „Концепції подолання корупції в Україні”, „На шляху до доброчесності”, схваленої Указом Президента України від 11 вересня 2006 р. №742/2006; державної програми „Правові засади розбудови державності”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1716 від 24 грудня 2001 р., „Про затвердження переліку наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 рр.”; положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 5 листопада 2003 р. №272 (п. 3.1.), науковою темою Національної академії прокуратури України «Роль органів прокуратури у протидії корупції та злочинам у сфері службової діяльності». Дисертація включенна до плану науково-дослідницьких робіт Національної академії прокуратури України, протокол засідання вченої ради НАПУ від 18 травня 2007 р. № 4.

Ступінь наукової розробки теми. Через складність розуміння феномену корупції сфера його наукового дослідження у значній мірі залишається в межах чисто правової концепції. Розрізнені знання про це явище розкидані в багатьох суміжних науках - політології, соціології, філософії, психології, політекономії, етиці, теорії управління, історії політичних і правових вчень та інших, але вони достатньо не систематизовані, поглиблено не досліджені політичний, економічний і соціальний аспекти корупції. Ще важче говорити про механізми обмеження корупції: відомі чинні рецепти не демонструють високої ефективності. Тільки в останні роки почав поступово зростати інтерес до наукового комплексного осмислення корупції, число наукових публікацій різко зросло. Поглибленому дослідженню цьому феномену присвячені роботи Л.Аркуші, Л.Багрій-Шахматова, В.Борисова, Ю.Бауліна, В.Байдука, П.Геги, О.Гіди, М.Гончаренка, О.Дульського, А.Закалюка, В.Зеленецького, О.Кальмана, В.Клименка, М.Корнієнко, М.Мельника, Н.Матюхіної, М.Михальченка, С.Омельченка, А.Редька, А.Сафоненка, О.Свєтлова, В.Сіренка, В.Тація, О.Терещука, М.Хавронюка, Ф.Шульженка, В.Чеховича.

Осмисленню змісту і сутності корупції, її джерел і детермінантів значну увагу приділили зарубіжні вчені - К.Абдієв, Г.Аврек, І.Аверкієв, С.Барсукова, М.Бартошин, А.Бистрова, А.Буров, Б.Волженкін, Д.Галицький, Л.Габріель, Л.Гевелинг, С.Гурієв, Р.Гринберг, П.Джерелі, О.Дудоров, П.Кабанов, Г.Калугін, А.Кирпичніков, І.Клямкін, В.Комісарова, В.Комровский, С.Кордонський, Н.Кузнєцова, С.Ліпсет, В.Лукомський, С.Максимов, О.Нікелін, М.Нюхіна, О.Паченков, С.Перегудов, С.Пундель, Л.Петтер, С.Римський, С.Роуз-Аккерман, О.Попов, Г.Сатаров, Дж.Скотт, І.Семененко, А.Соловйов, Л.Тимофєєв, А.Чуклінов, Шульженко Ф.П.

Дисертант спирався також на наукові джерела більш широкого проблемного спектру, що розкривають сутнісні аспекти державності, взаємодії держави і бізнесу, становлення в Україні громадянського суспільства. Великий науковий інтерес викликають у цьому зв'язку праці В.Андрущенка, О.Бабкіної, С.Гурієва, Д.Видріна, В.Горбатенка, Ю.Левенця, Р.Калюжного, А.Коваленка, А.Корнієнка, В.Котигоренка, А.Кудряченка, І.Кресіної, А.Пахарєва, В.Попова, В.Полтеровича, С.Римаренка, Ф.Рудича, В.Солдатенка, В.Сіренка, В.Танчер, Ю.Шаповала.

У цілому діапазон наукового інтересу простирається від вивчення глобальних властивостей корупції, макронаслідків, до яких вона призводить на верхньому рівні, до розуміння індивідуальних культурних і психологічних факторів, що сприяють або перешкоджають корупційному поводженню на нижньому рівні. Вибір автором зазначеної теми дослідження був обумовлений необхідністю комплексного дослідження феномену корупції, передусім, як соціально-політичного явища, і, виходячи саме з цього, визначити, крім правових, інші механізми протидії цьому явищу.

Метою дисертаційного дослідження є вивчення корупції як складного соціально-політичного явища, формування системного уявлення про нього і на цій основі діагностувати причини і умови, що живлять корупцію, та розробити механізми і методи обмеження її проявів. Ця мета конкретизується в таких дослідницьких завданнях:

розкрити природу і витоки корупції як поширеного соціального явища, розглянути теоретико-методологічні підходи до його дослідження;

проаналізувати політологічні аспекти корупції і форми її проявів;

визначити основні детермінанти корупції в Україні і на цій основі запропонувати стратегію і методи обмеження її масштабів;

розглянути проблеми взаємозв'язку між корупцією і процесами постсоціалістичної демократизації і переходу до ринкової економіки;

проаналізувати вплив світових глобалізаційних процесів на рівень і динаміку корупції в Україні;

узагальнити досвід розвинених демократичних країн у вирішенні цієї проблеми боротьби з корупцією;

сформувати пропозиції щодо удосконалення антикорупційної політики держави;

розкрити роль інститутів громадського суспільства в подоланні корупції.

Об'єктом дослідження є корупція як дисфункціональний для перспектив політичного й економічного розвитку феномен.

Предметом дослідження стали наукові та політичні підходи до процесу формування в Україні ефективної антикорупційної стратегії.

Загальна робоча гіпотеза дослідження полягає в припущені, що високий рівень корупції в Україні зумовлений фактичною інституціоналізацією корупційних відносин. На відміну від класичних уявлень про корупцію як "пошкодження" нормального ходу управління справами суспільства, трактування постсоціалістичної корупції повинно враховувати зміни, що відбуваються в державі: із аномалії корупція загрожує стати і нерідко стає домінуючою нормою взаємовідносин соціальних і політичних суб'єктів, основою створення "паралельної" політичної і соціальної реальності. Важливим кроком для нейтралізації цієї деструктивної тенденції може стати невідкладне формування державної антикорупційної стратегії, що буде врахувати кращий досвід розвинутих країн, а також реальну практичну взаємодію державних і громадських структур в Україні

Методологічні засади дослідження. Для розв'язання поставлених завдань і з огляду на багатоаспектність теми дослідження, автор опирався як на основні категорії філософського методу пізнання соціальних явищ і політичних процесів, розглядаючи корупцію у її історичному розвитку та зв'язку з іншими соціальними процесами, так і на загальнонаукові засади: принципи системності, аналізу, емпіричного узагальнення та структурно-функціональний і політико-порівняльний методи.

За допомогою синергичного методу розкрито сучасний зміст корупції. Триформаційний метод забезпечив вивчення взаємозв'язку між корупцією і організованою злочинністю, між корупцією й економічною злочинністю. Соціологічний метод дозволив поглиблено вивчити громадську думку про це явище, сприйняття його електоратом тощо. За допомогою юридичного методу здійснювався аналіз стану нормативно-правового забезпечення протидії та запобіганню корупції. Загалом поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів пізнання допомогло автору досягти поставленої мети.

Джерельну базу дослідження склали концепції класиків світової політичної думки щодо причин виникнення і поширення корупції та способів її нейтралізації. Політологічні дослідження корупції беруть свій початок у працях античних мислителів, які вважали, що саме зловживання чиновників ведуть до появи «зіпсованих» форм державного правління. Розробці зазначених проблем сприяли ідеї і висновки М.Бакуніна (концепція корупції як політичного інституту), П.Кропоткіна (забезпечення ролі державної бюрократії і розширення автономії особистості), Р.Мертона (теорія функціоналізму), К.Маркса (концепції азійського способу виробництва, соціально-класових антагонізмів), М.Вебера (теорія регіонально-ефективної бюрократії), Г.Алмонда і С.Верби (теорія політичної модернізації громадянської культури і стабільності демократії) та інших. Із сучасних дослідників автор спирався на ідеї Л.Гевелінга, який бачить прямий зв'язок між корупцією і формуванням кримінально-деструктивних форм державності. Проте головну увагу дисертант приділив аналізу досліджень вітчизняних вчених і практиків, перш за все щодо детермінант корупції в Україні, її взаємозв'язку з кризовими явищами у політичній, економічній і соціальних сферах життєдіяльності українського суспільства.

Емпіричну базу дослідження склали Закони України "Про боротьбу з корупцією", "Про державну службу", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про прокуратуру", "Про служби безпеки України", "Про державну податкову службу в Україні", статистичні дані та аналітичні матеріали Генеральної прокуратури України, Міністерств внутрішніх справ, юстиції, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації та дослідницьких організацій: Українського центру політичних і економічних досліджень ім. О. Разумкова, Київського центру політичних досліджень та конфліктології "Аналітик", Центру соціальних та економічних досліджень, Науково-дослідного центру прикладної соціології "Соціо +", Науково-дослідного центру правової інформатики, Міжнародної неурядової організації "Transporencu interational" та інших.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в роботі узагальнено і систематизовано концепції класиків світової політичної думки відносно розуміння феномену корупції, причин виникнення, розвитку та способів її нейтралізації. Це дозволило узагальнити проблеми корупції на основі всієї багатоманітності світової політичної думки і представити як цілісне наукове дослідження та з урахуванням розроблених дисертантом положень кандидатської дисертації запропонувати комплексну концепцію її пізнання, оцінки та з'ясування загроз національній безпеці України. Отже, наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в такому:

доведено, що діапазон пізнання, сутності і змісту корупції простягається від вивчення глобальних якостей корупції (чим вона зумовлена, до яких наслідків призводить тощо) до розуміння її як складного соціально-політичного явища, розрізнені знання про яке розсіяні в різних науках - політології, соціології, юриспруденції, психології, політекономії, філософії, теорії управління тощо. Це дало змогу з'ясувати, що корупція значно ширше явище, ніж тільки протиправна діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Вона є наслідком явищ та тенденції політики, економіки, культури та розвитку держави;

з'ясовано, що корупція належить до тих проблем, які неможливо вирішити у відриві від політичних, економічних і культурних проблем. Антикорупційне законодавство лише грунт, на якому можна проводити докорінні структурні перетворення. Її масштаби, специфіка і детермінанти - наслідок загальних політичних, соціальних та економічних проблем країни. Це реакція на кризу в основних сферах суспільного життя, що виражається у глибокій невідповідності між механізмами управління суспільством і фундаментальними цілями його розвитку;

доведено, що ефективність зусиль щодо подолання негативного соціально-політичного явища, яке досліджується, значною мірою залежить від здійснення політичної, а також державно-правової реформи та її складових: адміністративної, муніципальної та судово-правової реформи; чіткого правового визначення повноважень і функцій політичних інститутів та їх посадових осіб; запровадження демократичних принципів управління громадськими справами, створення умов для всебічного розвитку структур громадянського суспільства, втілення дієвого механізму соціального контролю за владними інституціями.

обґрунтовано правомірність трактовки політичної корупції як самостійного виду корупційних відносин, під якою розуміється нелегітимне використання правлячою елітою державних ресурсів з метою досягнення політичних і економічних цілей, зміцнення своєї влади та збагачення. Водночас доведено, що будь-яка корупція, у тому числі і низова, має політичне підґрунтя і політичні наслідки;

розкрито соціальну сутність корупції, як одного з найнебезпечніших проявів суспільного життя, яка є його продуктом, має чітко виражене політичне забарвлення і свідчить про неефективність діяльності державних і суспільних інститутів.

сформований економічний підхід до проблеми корупції, сутність якого полягає в тому, що незалежно від того, у якій сфері корупція проявляється, вона має матеріальний інтерес і зростає завдяки прагненню отримати економічну ренту шляхом того політичного процесу, яким стало в Україні державне регулювання різних сфер економічного життя. Сфера економіки саме те середовище, де корупція живиться і заради чого чиновник вступає у корупційні зв'язки;

показано, що причини корупції коріняться також у культурі, моралі і менталітеті нації. Саме в залежності від цих якостей у світі сформувались такі моделі корупції як західноєвропейська, ісламська, азіатська, африканська, латиноамериканська та інші, тобто корупція може бути субкультурою окремих народів;

доведено, що політичним джерелом корупції в Україні в певній мірі стала не підготовлена "шокова" демократизація суспільного життя, яка за слабких державних і суспільних інститутів, відсутності демократичних традицій, ідеологічного вакууму перетворилась у торгівлю голосами виборців, продаж посад, привілеїв, економічних і політичних рішень та інші деструктивні процеси. У свою чергу аномально високий рівень корупції в Україні різко послабив стратегічний курс на зміцнення демократичних і правових інститутів, що не дало змоги використати у повній мірі антикорупційні ресурси держави. Водночас показано, що корупція не пов'язана з демократією як такою, а з недостатнім рівнем її розвитку;

з'ясовано домінуючі фактори ідеологічного та психологічного характеру, які суттєво вплинули на динаміку корупції в Україні. Перехід до ринкових відносин значною частиною громадян був сприйнятий як повна відмова не тільки від комуністичної ідеології а й ідеології будь-якої. Вакуум, що утворився за умови відмови від старих цінностей і повільного формування нових, був заповнений псевдоцінностями, що пропагують швидке збагачення на основі конфлікту особистого і суспільно інтересу;

сформульовано поняття антикорупційного механізму, під якими слід розуміти систему політичних, інституційних, соціально-економічних культурних і правових заходів, які суспільство і держава застосовують у протидії корупції;

подальшого обґрунтування набула ідея посилення ролі інститутів громадянського суспільства у протидії корупції, чому сприятиме публічний характер розробки і обговорення антикорупційних стратегій в ЗМІ; максимальне включення в цей процес представників органів місцевого самоврядування, бізнесменів, науковців, журналістів, представників незалежних громадських організацій;

встановлено безпосередній вплив на незадовільні результати боротьби з корупцією недосконалого законодавства, прийнятого здебільшого у 1990 рр., як лише приблизний каркас для початкового проведення ринкових реформ, особливо у сфері приватизації, податкової системи, земельних відносинах, зовнішньоекономічної діяльності, регламентації порядку створення та функціонування виробничих і підприємницьких структур, що стало головним економічним підґрунтям корупції в Україні;

подальшого обґрунтування набула ідея реалізації в практичному житті тези "приватна власність священна і недоторкана". Створення зрозумілої і прозорої законодавчої бази, яка забезпечує безумовний захист будь-якої форми власності, незалежно від політичних поглядів її власників, а також від їх участі або неучасті у політичних процесах, дасть змогу обмежити підґрунтя політичної корупції та зняти головне протиріччя української політики, яка змушує її суб'єктів вступати в будь-які корупційні відносини тільки для того, щоб зберегти свою власність.

зроблено спробу визначити шляхи реформування судової системи як одного з найважливіших антикорупційних механізмів, насамперед, для зменшення масштабів корумпованості самої цієї системи.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

1.Положення й висновки дисертації можуть бути використані професійними політиками, управлінцями, науковцями для подальшого поглибленого дослідження зазначеної проблеми.

2.Отримані наукові результати можуть бути покладені в основу розробки стратегічно важливих для суспільства механізмів посилення протидії корупції в Україні. Вони є суттєвим внеском у розробку теоретичних засад комплексного аналізу феномену корупції та антикорупційних механізмів.

3.У правотворчій і організаційній діяльності можуть використовуватися в процесі підготовки нових та удосконалення чинних нормативних актів антикорупційного змісту.

Апробація положень і результатів дисертації. Основні висновки та положення дослідження містяться у наукових публікаціях автора. Концептуальні напрацювання дисертації обговорювалися на вченій раді Національної академії прокуратури і у відділі теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України; доповідалися на міжнародних та загальноукраїнських науково-практичних заходах: міжнародному форумі керівників антикорупційних органів 106 країн світу (Київ, жовтень 2008 р.); науково-методичній конференції «Проблеми вищої юридичної освіти» (Харків, грудень 2001); науково-практичній конференції "Україна: шляхами віків" (Київ, лютий 2002); міжнародній науково-практичній конференції "Реформування органів прокуратури України" (Київ, жовтень 2006); міжнародній науково-практичній конференції "Современная организованная преступность и коррупция в России: состояние, тенденции, проблемы и возможности противодействия" (Саратов, февраль 2007); науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення підготовки юристів: професійні та морально-етичні аспекти" (Київ, жовтень 2008).

На базі цього дослідження дисертантом були підготовлені пропозиції:

в план заходів СНД щодо запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;

до проекту Закону України «Про заходи запобігання та протидії корупції»;

до проекту Протоколу до Меморандуму про взаємодію між Урядом України та Урядом США щодо допомоги з правоохоронних питань;

щодо розширення повноважень Верховного суду України;

до проекту Модельного закону СНД «Про боротьбу з корупцією»;

в план підготовки проведення в Україні в жовтні 2008 р. Міжнародного форуму керівників Антикорупційних органів 107 держав світу.

4.В навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес в магістратурах Національної академії прокуратури України та Академії праці і суспільних відносин Федерації профспілок України, де автором викладався курс «Правові основи боротьби» з корупцією.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано: 3 монографії, у тому числі одна індивідуальна (26,4 др. арк.), 6 навчальних посібників, 24 статті у наукових фахових виданнях та 7 в інших виданнях.

Структура дисертації складається із вступу, чотирьох розділів, кожен з яких має від трьох до шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел (511 позицій на 25 стор.). Загальний обсяг дисертації становить 77 стор.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь опрацювання проблеми, формулюються мета, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні і теоретичні принципи, визначаються наукова новизна та положення, що виносяться на захист, висвітлено практичне значення отриманих результатів та наводяться дані щодо їх апробації. політологічний корупція постсоціалістичний демократизація

Перший розділ дисертації «Соціально-політичний аналіз сутності корупції» присвячений аналізу витоків корупції, її сучасного змісту, визначенню головних детермінант корупції в Україні та впливу світових глобалізаційних процесів на її поширення в сучасній Україні.

У першому підрозділі «Природа і витоки корупції» досліджуються історико-політичні аспекти цього феномену. Зазначається, що корупції з'явилася у античні часи, коли зароджувалися державність і приватна власність, формувався державний апарат. Науковий аналіз корупції веде свій початок від Римського права, саме в ньому сформувався спеціальний термін «corrmpere», що слугував для визначення будь-яких посадових зловживань. З початком Нового часу корупція починає сприйматись як серйозна суспільна проблема, ознака «хворого» суспільства. Природа корупції пояснювалась по-різному - поганими законами, людськими вадами, бюрократизацією громадського життя, диктатурою держави тощо. Особливо значущим етапом поширення корупції стало ст. Це пов'язано зі зростанням державного регулювання більшості сфер суспільного життя, а відповідно і зростанням державного апарату.

Для розкриття сучасного змісту корупції проаналізовані відповідні акти міжнародних та регіональних організацій (ООН, Ради Європи, Організацій американських держав тощо), антикорупційне законодавство окремих демократичних країн та погляди на це соціально-політичне явище вітчизняних та зарубіжних вчених і аналітиків. Такий аналіз дав змогу зробити висновок, що корупція явище багатоаспектне і вивчати його та розробляти механізми протидії слід з точки зору різних галузей науки: політології, соціології, юриспруденції, філософії, політекономії, теорії держави і права, теорії управління, оскільки окремої науки «корупціології» як такої не існує. Тому спроба втиснути розуміння корупції в рамки виключно кримінальних чи адміністративних проявів є помилковим тлумаченням її змісту. Корупція, її масштаби, специфіка проявів є наслідком загальних політичних і соціальних проблем України. Зв'язок між корупцією та проблемами, що їх породжують, - двосторонній. З одного боку, ці проблеми посилюють корупцію, з іншого, - масштабна корупція загострює їх.

Проаналізовано розуміння корупції в чинному українському законодавстві. Зазначено, що воно необґрунтовано звужене і зведене в основному до матеріального аспекту, тоді як корупція, де б і як вона не проявлялась, у кінцевому результаті має політичне забарвлення. Тому визначення поняття корупції, що дане в чинному законодавстві, не сприяє з'ясуванню її сутності, відволікає гуманітарну науку від пошуку її істинного змісту.

У цілому проведене дослідження дає підстави дійти висновку, що більшість використаних у науковій літературі визначень трактує корупцію лише як порушення закону або «зіпсування» державного механізму. Проте аналіз показав, що це не завжди так. Сьогодні корупційні зв'язки особливо в перехідних суспільствах, демонструють тенденцію переростання такої корупції в домінуючу норму поведінки еліти. В умовах слабкої державності, нестійкого правопорядку, протиправної поведінки правлячої політико-адміністративної і економічної еліти корупція стає специфічною формою взаємовідносин влади і громадянина. Із неминучого супутника глибоких, суспільних змін поступово перетворюється в структурний принцип соціальної організації, виживання і закріплюється в системі норм, що є абсолютно руйнівним з точки зору перспектив подальшого суспільного розвитку. Це означає, що із ряду злочинів окремих чиновників, узагальнено корупція може стати масовим соціальним явищем, яке здатне перетворитися у повсякденну норму соціально-економічного життя. Якщо і в подальшому зводити корупційну діяльність до «псування», або «відхилення від норми», то це означає неправомірне звуження її соціального і політичного змісту, а в кінцевому результаті антикорупційні заходи обмежаться лише кримінально-правовими санкціями.

У другому підрозділі першого розділу «Особливості корупції у перехідному українському суспільстві» досліджується вплив негативних явищ перехідного етапу на поширення корупції в Україні. Аналізується вплив політичних, економічних, культурних і правових факторів на динаміку корупції, недоліки у функціонуванні політичних інститутів та сфери державного управління. Зазначено, що на різке зростання корупції в Україні визначально вплинули процеси, що пов'язані з глибокою модернізацією головних сфер життя суспільства. Передусім, це труднощі, що пов'язані з повільним відходом нової влади від закритості і непідконтрольності суспільству, правовою неврегульованістю нових ринкових відносин, особливо у сферах створення бізнесових структур, приватизації, банкрутства тощо. Небувале зростання корупції в Україні обумовлене і перманентною політичною кризою, майже щорічними змінами уряду і як наслідок - більшості керівного складу державного апарату, що призвело до масової низової корупції. Така політична й соціальна нестабільність сформувала у більшості чиновників відчуття невпевненості, які, не маючи гарантії самозбереження на займаній посаді, легше піддаються звабленню корупції.

Наростанню корупції сприяло також нерозвинене та недосконале законодавство, прийняте у перші роки незалежності України, яке визначило лише каркас нових ринкових відносин. Навіть найбільший в Україні проект - приватизація державного і комунального майна проходить фактично поза чітким полем законодавчого регулювання. До цього часу не прийнятий Закон «Про фонд державного майна України». Законодавство України не вписується в правове поле, що визначене Конституцією. У ньому переважають підзаконні акти, що нерідко суперечать визначальним принципам правової держави.

Поширення корупції в Україні пов'язане також зі стратегічними прорахунками влади у реформуванні суспільства. Цей процес значною мірою відбувся стихійно, без глибоких наукових розробок і відповідних соціально-економічних розрахунків, що суперечать вихідним принципам реформ. Формування нової політичної та економічної еліти відбулося на основі перерозподілу державної власності, а не збільшення суспільного продукту, як результату підприємницької діяльності. Політична еліта ще й досі залишається недосвідченою, ринкові перетворення вона здійснювала шляхом копіювання рішень, опрацьованих за кордоном. Не було вжито серйозних і ефективних заходів щодо стимулювання сфери матеріального виробництва. Навпаки, весь механізм створення, реєстрації та оподаткування нових суб'єктів господарювання стимулював умови для зловживань, підштовхував бізнесменів до встановлення корупційних відносин з владою. Цей процес посилювався відсутністю протягом всіх років незалежної України чіткого законодавчого забезпечення діяльності структур влади. Негативним процесам сприяє і гальмування з проведенням адміністративної реформи. До цього часу у виконавчо-розпорядчу діяльність не впроваджені визначальні демократичні принципи: публічність, законність, постійність і безперервне охоплення виконавчо-розпорядчим впливом всіх об'єктів управління.

Значне місце в дисертації відведено аналізу сучасного стану політичної сфери, яка стає все більш корумпованою. Цьому сприяють недостатня врегульованість новітніх відносин між державою, суспільством і особою, діяльності політичних партій, громадських організацій, політичної опозиції, їх місця в політичній системі суспільства.

Отже, на стан, динаміку і структуру корупції, як багатоскладового явища, впливає ціла низка факторів. За своїм змістом вони поділяються на політичні, економічні, культурні, правові, ідеологічні, психологічні та організаційно-управлінські.

У третьому підрозділі «Тенденції корупційних проявів в контексті світових глобалізаційних процесів» досліджується вплив світових інтеграційних процесів на поширеність корупції в Україні. Аналізуючи природу цього феномену, дисертант зазначає, що глобалізаційні процеси мають давню історію. Початок їх приходиться ще на епоху перших світових цивілізацій. Історія знає багато спроб великомасштабної експансії релігій, ідей, культур, що теж були глобальними проектами тодішніх можливостей суб'єктів експансії та умов життя людства. В дисертації розкрито сутність і зміст сучасних глобалізаційних процесів, масштаби та багатоаспектність яких засвідчують, що людство вступило в нову добу свого розвитку, який матиме характер планетарних змін. Їх наслідки і перспективи дістають неоднозначну інтерпретацію, що свідчить про суперечливість процесу глобалізації. Під цим феноменом більшість дослідників розуміє, насамперед, високий ступінь економічної та фінансової інтеграції держав; персональні контакти людей, міжнародні поїздки і туризм, ступінь включення країни до міжнародного політичного співробітництва, членство у різних міжнародних і регіональних організаціях, інтеграцію господарського життя та ринків капіталу і робочої сили; міжнародний поділ праці; розвиток міжнародних транспортних мереж; формування світового ринку знань та інтелектуальних продуктів; інтеграцію валютних ринків і виникнення зони євро.

В роботі розкривається ідеологія глобалізації, якою є концепція «відмирання держави», «свобода торгівлі і підприємницької діяльності», «невтручання держави в економіку». Ця ідеологія генерується транснаціональними корпораціями. Прибічники глобалізму відкидають концепцію сильної виконавчої влади і державного регулювання економіки. Вони вважають, що втручання держави в економічну сферу обмежує індивідуальну свободу, а її завданням є лише забезпечення правового порядку і недоторканості приватної власності, яка є головною гарантією свободи. Проте практика перехідного суспільства свідчить, що відсторонення держави від економіки, додержання принципу, згідно з яким економіка сама себе відрегулює, спонукало небувалому зростанню корупції та економічної злочинності, «тіньової» економіки і офшорного бізнесу. Розкриваючи концепції цього процесу, автор звертає увагу на його суперечливість. З одного боку - наслідком глобалізації вже стало подальше поглиблення бідності одних держав і збагачення інших, а з іншого - втручання розвинутих країн в економіку і культуру слабкорозвинутих держав, що в свою чергу стимулює глобальну злочинність, її інтернаціоналізацію, кризові явища в економіці і політиці, інших сферах суспільного життя. Наслідком цього процесу стало небувале зростання зовнішньоекономічної діяльності і торгівлі, що також стало джерелом зростання корумпованості органів, що виконують цю функцію. Отже, за своєю сутністю глобалізація означає не тільки збільшення обсягу, швидкості та значущості матеріальних і фінансових потоків як у середині країни, так і за її межами - людей, ідей, товарів, але й наркотиків, вірусів, зброї, корупційних зв'язків, що кидає виклик одному з фундаментальних принципів - суверенітету: здатності держави контролювати все, що перетинає її кордон в обох напрямках. А це стимулює появу небажаних проблем, таких, як корупція, міжнародна економічна злочинність, подолання яких вимагає об'єднаних зусиль багатьох держав, які не можуть бути вирішені в умовах однієї національної країни.

В роботі докладно проаналізовані форми і способи корупційних проявів, пов'язаних з глобалізаційними процесами. Насамперед, це створення спільних з іноземними громадянами підприємств за участю державних службовців або членів їх сімей з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Поширеного характеру набували факти, коли такі підприємства створюються не для здійснення статутної діяльності, а для разових, як правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера, після проведення яких вони ліквідуються. Приймаючи до уваги, що в Україні до 70% промислової продукції експортується, і така ж частка товарів імпортується, розробка антикорупційних механізмів у цій сфері набуває особливого значення. Проте у вітчизняній науці недостатньо уваги приділяється дослідженню впливу глобалізації на внутрішні процеси в державі, особливо на зовнішньоекономічну діяльність. У зв'язку з цим, в роботі розглянуто перспективи посилення протидії таким тенденціям, визначено головні вектори зміцнення взаємодії між національними антикорупційними центрами.

В другому розділі «Соціально-політичні чинники корупції в Україні» аналізуються причини, які безпосередньо впливають на зростання корупції. У першому підрозділі «Корупція як економічна проблема» з політологічної точки зору досліджується вплив постійних економічних криз на динаміку корупції та зворотній вплив корупції на ефективність економічної політики держави. Зазначається, що незалежно від того, у якій сфері корупція проявляється (освіта, охорона здоров'я), у більшості випадків вона має економічне підґрунтя, тому що спокуса корупції найбільш відчутна у сфері економіки. Це те середовище, заради якого чиновник вступає в корупційні зв'язки, де корупція живиться, проростає , а чиновник отримує найбільші прибутки.

Розкриваючи конкретні причини, які визначально вплинули на корумпованість економічних відносин в Україні, дисертант звертає увагу, передусім, на стратегічні прорахунки держави у реформуванні економіки, особливо на початковому етапі становлення ринкових відносин, яка супроводжувалась глибокими деформаційними процесами. Були допущені серйозні прорахунки у системі державного управління економікою перш за все у вирішенні головного питання - зміни форм власності, у податковій політиці, реформуванні земельних відносин, в результаті чого за короткий термін був створений олігархічний капітал і відбулося його зрощення з державною бюрократією. Цьому безпосередньо сприяла законодавча неврегульованість нових економічних відносин, відбулася підміна пріоритету закону чисельними підзаконними актами, які на перше місце ставлять інтереси відомства, а не суспільства, що ще більше посилило відомче адміністрування. Злочинні угрупування активно проникали у господарську і фінансову сфери, в паливно-енергетичний комплекс і особливо у сферу приватизації. Держава не вживала серйозних і ефективних заходів щодо стимулювання сфери матеріального виробництва. Навпаки, увесь механізм створення, реєстрації, оподаткування нових суб'єктів господарювання створив умови для корупції, незаконного накопичення і концентрації коштів, підштовхнув бізнесменів до різного роду спекулятивних операцій. Отже, корупція за своїм змістом це також економічна проблема, яка виражається у протиправному використанні політичною елітою, державними чиновниками процесів, пов'язаних з реформуванням економіки, зокрема, приватизації державного і комунального майна, наданні пільг та переваг «своїм» корпоративним групам, використанні державних ресурсів в особистих інтересах, незаконному ліцензуванні, квотуванні та лобізму при прийнятті економічних рішень всупереч інтересам суспільства і держави.

Докладно проаналізовано основні механізми протидії корупції в економіці, передусім реформи, які б змінили систему стимулів, що сприяють корупції. Це відмова від програм, які самі по собі є носіями корупції, реальний захист державою всіх форм власності. Якщо у чиновника немає повноважень контролювати експорт або ліцензувати підприємницьку діяльність, канали хабарництва самі по собі зникають. У цих умовах важливим фактором формування в Україні антикорупційної стратегії є позиція бізнесу і некомерційних асоціацій. Сьогодні їх антикорупційний потенціал залишається низьким. Великий український бізнес значною мірою сам відповідальний за високий рівень корупції, оскільки продовжує використовувати її як один із інструментів самозахисту. Малий і середній бізнес найбільшою мірою потерпає від корупції. Для максимального обмеження корупції у цій сфері в дисертації обґрунтовується необхідність обмеження надлишкових адміністративних функцій, позасудового припинення їх діяльності тощо.

У другому підрозділі «Корупція і економічна злочинність: взаємо-детермінуючи чинники» висвітлюються питання взаємовпливу корупції і організованої економічної злочинності. Зазначається, що взаємозв'язок цих соціальних явищ дуже тісний, оскільки суб'єктами найбільш небезпечних економічних злочинів є особи, що займають високе соціальне положення в державі, суспільстві та у сфері бізнесу.

Досліджується причини цього негативного процесу. До них автор відносить переоцінку владою можливостей ринкових механізмів саморегулювання, неналежне правове регулювання (або його повна відсутність) процесів переходу від загальнодержавної до приватної форми власності, що, в свою чергу, призвело до криміналізації структурних елементів ринку: виробництва, надання послуг, торгівлі без ліцензій, сертифікатів тощо. Поглиблено аналізується також сутність і зміст економічної злочинності, її відмінність від інших видів злочинів, дається визначення її поняття. Це сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління економікою, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції у структурі влади та економіки і виконують повноваження, пов'язані з цими процесами. Підкреслюється, що характерною рисою економічної злочинності стало прагнення кримінальних структур закріпитися не тільки в економіці, а й у політиці. Організована злочинність дедалі більше консолідується й активізує свій вплив на державний апарат. ЇЇ проникнення в структури влади істотно звужує ефективність управління економічними процесами і спотворює їх. Досліджені причини корумпованості і криміналізації головних галузей економіки, особливо паливно-енергетичної, зовнішньоекономічної, бюджетно-фінансової сфери, земельних відносин тощо. Результатом проведеного дослідження став висновок, що організована економічна злочинність фактично не може існувати без корупційного прикриття.

У третьому підрозділі «Тіньова економічна діяльність в системі чинників корупції» досліджено головне підґрунтя корупції - «тіньова» економічна діяльність. Узагальнені наукові погляди на цю проблему, дано визначення поняття «тіньової» економіки. Це неконтрольовані суспільством виробництво, розподіл, обмін та споживання товарно-матеріальних цінностей та послуг. Ця діяльність не контролюється державою, не враховується офіційною статистикою, внаслідок чого її обсяги не включаються до валового внутрішнього продукту і не оподатковуються, а є джерелом незаконного привласнення частини результатів суспільної праці у вигляді прибутку, майна, цінних паперів тощо. Сектор «тіньової» економіки в Україні сьогодні складає 40-50% її загального обсягу. Але вона не може довго функціонувати без корупційного прикриття з боку влади.

Проаналізовані чинники, які визначально вплинули на рівень «тіньової» економічної діяльності в Україні. Це перш за все - грабіжницький характер державного апарату, який породжує два явища: «тіньову» економіку (підприємці ховаються від податкового та іншого тиску держави) і корупцію, оскільки ті, що з поважних причин не сховалися, змушені давати хабарі. Досліджені природа і зміст цього феномену. Сформульовані основні причини зростання «тіньової» економіки в Україні. До них дисертант відносить високі податки і нерівномірність їх розподілу; невиправдане звільнення значної частини суб'єктів господарювання від оподаткування; недостатню прозорість податкового законодавства та постійне внесення змін до нього; повільні і непрозорі приватизаційні процеси; корумпованість значної частини структур влади і особливо податкової адміністрації; втручання влади у діяльність суб'єктів господарювання. Таким чином, «тіньова» економічна діяльність стала наслідком недосконалого механізму розподілу суспільного продукту в державі, хабарництва і корупції у структурах влади, надмірного податкового тиску, рекету, рейдерства, проникнення організованої злочинності в сфери економіки та політики, відсутності гарантій та ефективного захисту правоохоронними органами приватної власності. Головний висновок із викладеного полягає в тому, що корупція з'являється і зростає за прагнення одержати економічну ренту шляхом реалізації політичного процесу, яким є державне регулювання різних сфер економічних відносин.

В дисертації запропоновано заходи щодо зменшення обсягів «тіньової» економіки та її впливу на рівень корупції. Передусім вони стосуються реформування податкової системи, створення єдиної бази даних про сумнівні фінансові-майнові операції та фірми, що допускають порушення чинного законодавства. Важливо також розробити та впровадити механізм контролю за проведенням експортно-імпортних операцій та поверненням капіталу в Україну.

У четвертому підрозділі «Легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом - фінансове джерело корупції» досліджуються наслідки «тіньової» економічної діяльності - процес легалізації одержаних таким способом коштів та її взаємозв'язок з корупцією. З цього приводу проаналізовані роботи, що мають значний науковий інтерес і містять важливі матеріали для політичного узагальнення з теми дослідження, насамперед це праці О.Барановського, А.Волобуєва, Е.Дмитренко, О.Кальмана, В.Коржа, Г.Усатого, В.Бойко, М.Гаврилюка, П.Козира, П.Ліцишина, А.Максимюка, В.Нікулова, В.Пшонки, О.Савицької, Р.Соскова, І.Шамрай. Узагальнюючи їх висновки та з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій в дисертації дається базове визначення процесу «відмивання» коштів. Це перетворення або передача власності з метою приховування або маскування незаконного її походження або надання допомоги будь-якій особі з тим, щоб уникнути правових наслідків таких дій; приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, розташування, переміщення прав стосовно власності або права власності, якщо відомо, що така власність виникла в результаті злочинів. Досліджені джерела «брудних» грошей, які відмиваються та їх зв'язок з корупцією.

Проаналізовані організаційно-правові засади боротьби з «відмиванням» доходів, одержаних злочинним шляхом, повноваження міжнародних та національних органів фінансового моніторингу у цій сфері. Доведена необхідність значного удосконалення чинної нормативної бази України щодо попередження і викриття злочинів, пов'язаних з «відмиванням» злочинних прибутків. Проведений аналіз дозволив автору дійти висновку, що сьогодні наша держава з її прозорими кордонами, недосконалим митним, валютним, банківським та імміграційним контролем стала винятково комфортною зоною для закордонних офшорних компаній. Їх комерційна діяльність на українському ринку дуже тісно пов'язана з корупцією і обертається для нашої країни великими втратами від недобору податкових і валютних надходжень та масовим відпливом капіталу за кордон. Підкреслюється важливе практичне значення співробітництва держав у виявленні і розслідуванні злочинів, пов'язаних з легалізацією доходів, здобутих незаконним шляхом. Тим більше, що легалізація таких коштів здійснюється, як правило, на території кількох країн, тому успіх їх розкриття багато у чому залежить від правильно організованого міжнародного співробітництва. Ураховуючи міжнародний досвід, здобутки вітчизняної науки і практики обмеженню цієї діяльності буде сприяти: посилення діяльності органів фінансового моніторингу, державний контроль за крупними фінансовими операціями, запровадження чітких правил обміну іноземної валюти, обмеження використання готівки, посилення нагляду за офшорним сектором економіки; створення електронного архіву міжнародних грошових переказів; запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку тощо.

У п'ятому підрозділі «Корупція як політична проблема», розглядається найбільш небезпечний аспект корупції - політичний. Її основний зміст - це корумповані форми політичної боротьби кланів, партій, еліт і окремих осіб за владу. Особлива небезпека політичної корупції полягає в тому, що вона підриває фундаментальні основи функціонування суспільства і влади, руйнує демократичні принципи, оскільки здійснюється, на перший погляд, легітимно, а фактично поза правовим полем. Це незаконний лобізм, протекціонізм, торгівля впливом, незаконне використання грошових і товарних потоків на виборчі компанії та інші політичні цілі під майбутні дивіденди: державні посади, фінансові пільги, одержання держзамовлень, квот, кредитів та інших привілеїв. У західних суспільствах цей феномен названий «кухнею влади», що включає до процесів прийняття рішень, крім офіційних структур влади, також бізнесменів, банкірів, власників мас-медія, лідерів мафіозних груп тощо.

Розкриваючи деякі механізми протидії політичній корупції, автор концептує увагу, передусім, на необхідності удосконалення процесу створення та функціонування політичних партій, як основних носіїв влади. Проведення в 90-х роках минулого століття перетворень, спрямованих на демократизацію суспільно-політичної системи, поряд з позитивними результатами, породили і негативні тенденції, що виявляються, насамперед, у необмеженій можливості приходу до влади практично будь-якого дієздатного громадянина, у тому числі і з кримінальним минулим. Існуюче виборче законодавство, в якому відсутній ценз так званої "суспільної благодійності" (обмеження в праві бути обраним на державні посади осіб, які мають судимість чи адміністративні стягнення) приводить до ситуації, коли представники криміналітету мають переваги домогтися успіху у виборчій кампанії.