Державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини

Національна державницька ідея знайшла своє втілення перш за все у державницьких концепціях, котрі синтезували у собі традиції Києворуської держави та особливості формування Козацької держави. Більшість українських політичних мислителів цього часу не ставили національну ідею на рівень формування незалежної держави, хоча окремі прояви цього були, наприклад, у «Лабіринті» Т.Євлевича. Але широкого розповсюдження ця ідея не набула. Домінуюча політика орієнтацій на сусідні держави сприяла утвердженню ідеї автономності, а не незалежності.

Отже, наприкінці ХУІ - у середині ХУІІ століть відбувається процес зародження і становлення державницьких концепцій доби Козацької держави. Вони стали логічним продовженням і розвитком державницьких позицій, що прозвучали у працях мислителів доби Відродження та ідеологів релігійного протистояння. Водночас ці концепції безпосередньо пов`язані з утвердженням Козацької держави і відображають її ранні політичні засади.

Концепції козацької державності стали основою для становлення української національної ідеї. Внаслідок синтезу традицій князівської державності часів Київської Русі та нових традицій Запорізької Січі на теренах України формується нова політична традиція, головною метою якої є творення власної держави. Саме ця ідея стане визначальною для консолідації українців у національно-визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького. Саме ця ідея стала ідеологічною основою національно-визвольної війни 1648--1654 рр.

У підрозділі 4.2. Ідеї автономності та незалежності у політичних поглядах гетьманів Козацької держави стверджується, що розвиток державотворчих концепцій часів гетьманщини спостерігаємо на другому періоді еволюції Козацької держави, що припадає на часи її розвитку - середина ХУІІ століття - 1710 рік. На цьому етапі державницькі концепції досягають найвищого рівня свого розвитку, детально розробляються механізми функціонування державної системи, робляться реальні спроби застосувати їх на практиці. У контексті розвитку державотворчих ідей розробляються також їх окремі складові, а саме: проблема походження русів-українців, геополітичні межі їх земель, утвердження Козацької держави у процесі національно-визвольної війни 1648--1654 рр., формуються міжнародна політика козацької держави, концепції образу правителя (гетьмана) та системи внутрішнього правління, відбувається політичне осмислення феноменів війни та миру тощо.

Ряд проаналізованих суспільно-політичних пам`яток, зокрема його угоди, листи, представляє систему політичних позицій і державного мислення Б.Хмельницького. Вони незаперечно доводять, що гетьман був творцем Козацької держави зі статусом автономії під протекторатом іншої держави. Б.Хмельницький у ряді підписаних ним договорів дбав про забезпечення прав світської гілки влади, тобто козаків, та церковної - духовенства, перш за все православного. Також відстоював інтереси української шляхти, всього українського народу. Саме відстоювання цих прав і вольностей стало причиною очолюваної ним національно-визвольної війни.

Незважаючи на війну з Польщею, Б.Хмельницький не залишав спроб знайти мирний компроміс і зберегти підданство польському королеві. Але гетьману не вдалося досягти цього, перш за все через постійне порушення угод із боку Речі Посполитої. Саме тому Б.Хмельницький переорієнтувався на нового союзника - російського царя. Але Віленський мир засвідчив ненадійність московського союзника, його небажання визнати Козацьку державу. Після того Б.Хмельницький почав шукати шляхи союзу з іншим потенційним протектором - шведським королем. Смерть Б.Хмельницького не дала йому змоги домовитися з останнім. Творена ним політична коаліція зі Швецією розпалася. Слід зазначити, що у політичних документах Б.Хмельницького не ставився постулат незалежної України при її повному суверенітеті. Натомість бачимо обґрунтування ідеї автономності Козацької держави під протекторатом іншої держави.

Гетьман Івана Виговський був одним із найактивніших після Б.Хмельницького творців Козацької держави. Він розвинув ідею Великого князівства Руського, що була викладена у Гадяцьких пактах. І.Виговський наполягав на необхідності створення конфедерації трьох народів: Речі Посполитої, Литовського князівства і Руського князівства. Великий внесок зробив Виговський у розробку системи влади у межах автономної Козацької держави. Загалом же його політичним ідеалом була аристократично-демократична республіка.

Павло Тетеря виступив як прихильник протекторату Польщі над Козацькою Україною. Юрій Хмельницький стояв на деструктивних позиціях щодо Козацької держави, будучи прихильником повного протекторату Москви над Україною, хоча й робив спроби зберегти давні права та вольності козацтва. Так само деструктивні позиції щодо Козацької держави займав Іван Брюховецький. А всі його спроби вийти з-під влади Москви були слабкими і невдалими. Фактично він провадив політику єднання двох націй - української та російської, в контексті якої інтереси Козацької держави були другорядними.

Петро Дорошенко виступав ідеологом незалежної України в її етнографічних межах. Він був послідовним продовжувачем політики І.Виговського, відстоюючи ідею визволення України. Приймаючи булаву з ханських рук, гетьман планував утвердити Україну як нейтральну і незалежну державу щодо Москви, Польщі й Туреччини. У державницькій концепції І.Виговського Козацька держава утверджується як єдиний етнічний і політичний простір, а головними він вважав дві політичні домінанти - геополітичну та релігійну, що є визначальними чинниками у процесі розбудови Козацької держави.

Як гетьман П.Суховій починав свою діяльність, керуючись ідеями національно-визвольними, але згодом його діяльність фактично перейшла у русло міжусібної боротьби за владу. Не зважаючи на це, П.Суховій бачив Україну самостійною державою. Державницька концепція Дем`яна Многогрішного характеризується спробами зберегти водночас і протекцію Москви, і козацькі права та вольності. Він стояв за союз Козацької держави з Москвою, а не підданство. Михайло Ханенко був прихильником пропольської орієнтації, але намагався зберегти деякі давні права та вольності українського народу. Будучи прихильником московської орієнтації, Іван Самойлович робив спроби стабілізувати й укріпити Козацьку державу. Ідею московської орієнтації Самойлович сполучив з ідеєю єднання Правобережжя та Лівобережжя під царським протекторатом.

І.Мазепа належить до найвизначніших українських гетьманів. За його участі було розбудовано Київську академію, засновано Чернігівський колегіум, збудовано ряд церков, розвивалося книгодрукування. Як і в діяльності Б.Хмельницького, в еволюції його політичних позицій бачимо два періоди. На першому він виступає лояльним до Москви, вірячи в те, що цар Петро І дасть можливість Україні бути повноцінними автономним політичним утворенням. Він підтримує реформи Петра І, дбаючи при цьому про реформування української еліти на зразок європейської. Але дуже швидко І.Мазепа переконався у тому, що Москва не дасть автономних можливостей Козацькій державі. Тому він змінює свою політичну орієнтацію і робить ставку на союз зі шведським королем. На жаль, ця акція Мазепи, спрямована на утвердження незалежної України, отримала поразку.

Загалом гетьман І.Мазепа в ідеалі бачив Українську державу незалежною і суверенною. До такого політичного рішення він прийшов після багатьох років державницької діяльності. Ця ідея гетьмана була підхоплена його політичними наступниками і спадкоємцями. Гетьман Петро Іваненко (Петрик) виступив як поборник незалежної Української держави, сподіваючись, що завдяки підтримці Туреччини Україні вдасться вийти з-під влади Москви.

Вплив Мазепи на розвиток українського політичного мислення незаперечний, жоден інший гетьман не зробив стільки для створення незалежної української держави. Основою державного і суспільного ладу він уявляв козацьку старшину, що відповідало тодішнім європейським традиціям. Після поразки І.Мазепи завершується період розвитку Козацької держави. Від того часу Москва починає агресивний наступ на Україну, обмежуючи рівень її автономності.

У підрозділі 4.3. Політичні концепції доби руйнації гетьманщини аналізується третій період у розвитку державницьких ідей, що припадає на 1710 - кінець ХУІІІ століття. Це був час руйнації гетьманщини, тому дійсно державницькі концепції розвиваються переважно за межами Козацької держави, а відтак їх вплив на політичне життя в Україні стає відносним. Ті ж політичні концепції, котрі формувалися на теренах України, у більшості своїй культивували ідею підпорядкування Москві.

Найбільш послідовним наступником політичної позиції В.Мазепи був Пилип Орлик. Фактично до цього часу дослідники акцентують увагу виключно на його «Конституції». Натомість існує низка інших документів, які представляють широку систему державницького мислення і політичних поглядів П.Орлика. Проаналізувавши ці документи, автор дійшов висновку, що спадщина П.Орлика - важлива сторінка в історії української політичної думки, а його діяльність - боротьба за незалежну Україну. Державницька концепція Орлика ґрунтується на тогочасній європейській традиції, що робить українську державницьку ідею складовою загальносвітового політичного процесу. державність гетьманщина політичний

Гетьман Іван Скоропадський був прихильником проросійської орієнтації, але він виявляв прагнення до відновлення прав і свобод Козацької держави, котрі існували за часів Б.Хмельницького. Період гетьманування Д.Апостола можна назвати своєрідним компромісом між старими і новими формами суспільного життя в Україні. Гетьман багато зробив для впорядкування козацької адміністрації, стабілізації становища у державі, регулювання соціальних відносин. Він послідовно захищав інтереси українського купецтва, намагався ліквідувати ту торгівельну систему, котру запровадив на Україні Петро І на користь Росії. Таким чином можна говорити про те, що перший етап реанімаційно-орієнтаційних зусиль припадає на період гетьманування І.Скоропадського, котрий завершився поразкою і встановленням Малоросійської колегії. Наступний етап був позначений боротьбою П.Полуботка й козацької старшини з Малоросійською колегією, що призвело до масових арештів старшини і смерті наказного гетьмана. Відбулося урізання автономістського руху на легальній основі. Зусилля козацької старшини після смерті Петра І реанімувати Козацьку державу завершилися призначенням на посаду гетьмана Д.Апостола і значним зменшенням прав і вольностей Козацької держави. Наступним етапом стало призначення на посаду гетьмана К.Розумовського, котрий намагався зробити Козацьку державу шляхетською. Проте й цього разу змагання шляхти і старшини за українську автономію завершилися поразкою й остаточною ліквідацією інституту гетьманства на Україні.

Останній етап цієї боротьби - подання «Наказів» депутатам з приводу укладення царицею «Нового уложення». Ці накази стали тими політичними документами, в яких українське суспільство виявило солідарність у своїх прагненнях зберегти Козацьку державу. Але, не зважаючи на волю всіх станів тодішньої Лівобережної України, Козацьку державу було ліквідовано і владу в Україні перебрала Москва.

Послаблення і поступовий занепад Козацької держави був зумовлений російським гнітом та обмеженням прав українського народу, збільшенням залежності Козацької держави від Москви. В результаті це привело до ліквідації автономії. Також занепад відбувався через послаблення влади гетьманів. Це проявлялося у тому, що ряд державних функцій перебирали на себе російські структури, такі як Малоросійська колегія. Структура гетьманського правління руйнувалася. Російська влада узаконила доносительство. Скасування виборності гетьмана, його призначення, як і старшини, без волі козацького загалу підривало основи Козацької держави. Негативними були процеси уярмлення низового козацтва, закріпачення селян, занепад місцевої системи освіти, примусове переселення представників української інтелігенції - мозку нації - до Росії.

Загалом же після поразки І.Мазепи державницькі концепції в Україні починають занепадати, оскільки реальні політичні обставини не створювали умов для їхньої реалізації у практичному житті. Протягом ХУІІІ ст. у середовищі українській еліти відбувалося пізнання та осмислення політичного буття історичного минулого українського народу. Політичні мислителі цієї доби вбачали в українському народові автентичне етнічне утворення, що походить із глибокої давнини. В основі політичного мислення діячів ХУІІІ ст. лежить природне право кожного народу жити вільно і мати власну державу. Звідси виводиться і право українського народу на власну державність. Хоч, не зважаючи на це, значною мірою зберігається орієнтаційне політичне мислення, особливо на офіційному рівні. Ідеалом державного правителя бачиться Б.Хмельницький, а Визвольній війні та розвитку його державницької концепції надається найбільша увага. Поряд із патріотичними концепціями утверджуються у певних колах, зокрема у середовищі шляхти, певні догмати російської імперіалістичної доктрини.

У розділі 5. Ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини проводиться аналіз розробки державницьких ідей мислителями-просвітниками. Серед них виділяються ті, котрі розвивали великодержавницькі концепції, та ті, що були прихильниками державницьких ідей національного спрямування. Загалом цей етап співпав із періодом руйнації гетьманщини та характеризувався переходом багатьох українських діячів на службу до Росії. Водночас він засвідчив те, що ідея державності розвивалася в руслі загальноєвропейського процесу, котрий характеризувався домінуванням просвітницьких ідей.

У підрозділі 5.1. Великодержавницькі концепції ідеологів-просвітників стверджується, що великодержавницькі концепції ідеологів-просвітників стали особливим етапом у розробці концепцій державності.

Загалом Просвітництво було явищем загальноєвропейським, але кожна держава сприйняла його відповідно до власних національних особливостей. Так, французьке просвітництво характеризувалося великим розмахом і радикалізмом. У Німеччині відрізнялося увагою до гуманітарних проблем, морального та естетичного виховання людини. Українському Просвітництву притаманні віра в силу розуму, його необмежених можливостей, історичний оптимізм, культивування інтелекту та раціоналізму. Розум у політичних концепціях українських просвітників - категорія, котра здатна принести великі зміни, поставити суспільство на шлях чесноти й розумності. Просвітники твердять, що зло у суспільстві виникає тому, що добра й розумна людська природа спотворюються невідповідним їй суспільним устроєм, в якому домінують забобони та ошуканство. Звідси виводиться теза про необхідність змінити суспільний лад, привести його у відповідність до законів природи.

Європейське Просвітництво тісно поєднане з класицизмом як суспільним світоглядом. Але класицизм епохи абсолютних монархій у Європі не знайшов на теренах України відповідного соціокультурного ґрунту, тому у працях дослідників доби гетьманщини переважаючою є концепція «раннього Просвітництва» в Україні. Політичні ідеї українських просвітників стали важливою складовою у розробці державотворчих ідей у політичній думці доби гетьманщини.

Ідеї державності у політичній думці гетьманської України просвітницького спрямування поєднали у собі дві протилежні тенденції - розвиток національної ідеї у нових соціально-економічному та суспільному контекстах і перехід значної частини української інтелектуальної еліти на службу до російського царя, тому можемо говорити про виникнення у цей час поняття «колаборантства». Це значною мірою вплинуло на розробку ідеї державності у цей час і формування великодержавницької доктрини.

Серед тогочасних колаборантів можна виділити різні групи. Перша - діячі, котрі не поставали проти російських поневолювачів, не вели революційної діяльності, але вони максимально використовували реальні можливості для праці задля своєї нації. До цієї групи належали борці за козацькі права та вольності, організатори національного життя, суспільні та освітні діячі, котрі співпрацювали з колонізаторами номінально. До другої групи належать ті діячі, котрі співпрацювали з колонізаторами, стоячи на позиціях лояльних громадян, демонструючи офіційну вірнопідданість. Але для них національна ідея залишалася ціннісною, задля відстоювання якої вони змушені були йти на співпрацю. Саме таку позицію займали свого часу гетьмани І.Самойлович, І.Мазепа до свого повстання, І.Скоропадський, Д.Апостол. Третя група - українські діячі, котрі пішли на відкриту службу Російській імперії, зокрема Ф.Прокопович, С.Яворський. Саме вони брали участь у творенні політики російського імперіалізму, виявляючи байдуже ставлення до національно-визвольних повстань українського народу. Але і в їх політичних позиціях спостерігається хоча б мінімальне, але відстоювання прав українського народу, зокрема у сфері освіти та культури.

Політичні погляди двох представників третьої групи - Феофана Прокоповича та Стефана Яворського - показують те, як ідея державності у політичних концепціях українських мислителів пристосовувалася до імперської доктрини Російської імперії та ставала частиною її ідеологічної доктрини. Саме ці мислителі формували великодержавницьку концепцію.

У політичних позиціях Ф.Прокоповича та С.Яворського головною була великодержавницька ідея. Вона визначалася тим, що обидва вони були на службі у Петра І. Відповідно вибудовували свої концепції як такі, що формували ідеологію Російської імперії. Вони не були прихильниками розбудови української державності, бачили Україну частиною Росії, хоча не заперечували особливостей національної культури й духовності. Щодо ставлення Росії до України, то обидва виправдовували загарбницьку політику щодо Козацької держави, всі заходи, спрямовані на її знищення. Так само Ф.Прокопович та С.Яворський виправдовували міжнародну політику Росії, що мала яскраво виражений загарбницький характер. На жаль, українські національні інтереси у політичних концепціях обох мислителів не знайшли свого належного місця, вони фактично повністю ігнорувалися.

У підрозділі 5.2. Державницькі ідеї в інтерпретації мислителів-просвітників національного спрямування говориться, що, на відміну від Ф.Прокоповича та С.Яворського, котрі були прихильниками великодержавницької концепції, ряд українських діячів доби Просвітництва, не зважаючи на занепад Козацької держави, намагалися зберегти її традиції, надати національній політиці незалежного спрямування у складі російської державності. На таких позиціях стояли С.Климовский, М.Козачинський, Я.Козельський.

Політична позиція С.Климовського наповнена демократичним змістом. Наголошуючи на рівності правителя з іншими громадянами держави, він ставить до нього досить високі вимоги морально-етичного рівня - справедливість, смиренність, правдивість. Саме дотримання цих вимог правителем, на думку С.Климовського, робить справедливим суспільство, в якому будуть дотримуватися свобода особистості, громадяни поважатимуть державу і царя. У концепції мислителя головним законом суспільного життя є справедливість, а джерелом державної активності - правда, без якої навіть найсильніша держава може занепасти.

С.Климовський був мислителем, котрий звертався до російського царя Петра І, прагнучи повчати його, закликаючи стати на позиції політики, котра відповідає високим морально-етичним нормам. Такі кроки мислителя були пов`язані з турботою про Україну. Прагнення зробити російського царя кращим було зумовлене тим, що саме від Петра І залежала доля України. С.Климовський завжди послідовно і невідступно дотримувався позицій захисту прав України. Його політичні погляди мають особливе значення в історії української політичної думки, вони актуальні й на сьогоднішній день.

Державницькі ідеї у політичних поглядах М.Козачинського визначаються антитираністичними тенденціями, утвердженням природного права кожного народу на власну державність. Його підхід до проблем держави і права є просвітницько-гуманістичним, з домінуванням розуму та мудрості.

На формування політичних позицій Я.Козельського вплинули праці тогочасної європейської політичної думки, зокрема французьких філософів ХУІІІ століття, теорія природного права і суспільного договору. Український мислитель солідарний із французьким філософом Ш.Монтеск`є у тому, що республіканська форма державного правління, прикладами якої він вважає демократію й аристократію, є найбільш оптимальною для невеликих країн. А для країн з обширними територіями та великою кількістю населення найбільш ефективною вважає монархічну форму правління. Очевидно, що цей аргумент на користь державного устрою Російської імперії був даниною часові.

Можна говорити про те, що концепція ідеальної держави, сформована Я.Козельським, стала найвищим досягненням української політичної думки просвітницького спрямування. Мислитель зробив спробу подати теоретичне осмислення того, як модернізувати давні традиції українського козацтва, пристосувати їх до нових умов та на основі цього створити справедливий державний лад. Крім того, Козельський послідовно наголошував на необхідності використовувати політичний досвід тогочасної Західної Європи, зокрема положень природного права і суспільного договору, для побудови нової державної структури на теренах України.

Мислителі просвітницького спрямування, котрі стояли на українських національних позиціях, зокрема С.Климовський, М.Козачинський, Я.Козельський, вибудовували свої державницькі концепції відповідно до європейського просвітницького спрямування, враховуючи положення суспільного договору та природного права кожного народу на власну державність, а також у контексті тогочасних політичних реалій України, котра перебувала у складі Російської імперії. Їхні концепції зберігають прагнення зберегти українські традиції, дати можливість рідному народові розвиватися самостійним шляхом. На жаль, ці державницькі концепції, сповнені демократизму і гуманізму, залишилися лише теоретичними положеннями і не були втілені на практиці, проте це жодною мірою не зменшує їх вартості для української політичної думки доби гетьманщини.

Висновки

У дисертації запропоноване авторське бачення дослідження державотворчих ідей, що містяться у політико-правових документах антропоцентричного спрямування доби Відродження; працях, котрі постали у процесі релігійно-богословської дискусії та репрезентують її політичну складову; документах Козацької держави, котрі представлять її становлення, розвиток і занепад.

Основні результати дисертаційного дослідження зводяться до наступного:

1. Доведено, що у політико-правових документах доби Відродження ідеї гуманізму стали тією основою, на котрій формувалися принципи національної свідомості й патріотизму та розроблялися ідеї державності у руслі західноєвропейської політичної думки та із врахуванням особливостей національного політичного мислення. Визначальними тут були ідея Ю.Дрогобича про домінування світської влади над церковною, концепція гуманного правителя-філософа П.Русина, положення про ідеальний суспільний устрій М.Гусовського, патріотичні ідеї С.Кленовича, тези про правителя, державу, право С.Оріховського тощо. Вони актуалізували принципи національної свідомості й патріотизму, а також ідеї князівства як політичної основи для Козацької держави.

2. Обґрунтовано, що активну роль у становленні та розвитку українських державотворчих ідей відіграли представники так званої «католицької русі», тобто українці римо-католицького віросповідання. Незважаючи на те, що більшість із них жили за межами України, вони брали активну участь у її суспільно-політичних та націотворчих процесах, ставлячи собі за меті сформувати ідеологію української національної еліти. В основі цієї ідеологічної доктрини лежав синтез державницьких традицій Київської Русі, їх продовження і розвиток у нових історичних умовах.

3. Виявлено, що державницькі погляди, представлені у працях ідеологів релігійного протистояння, зокрема Христофора Філарета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, анонімному трактаті «Пересторога», Клірика Острозького, Іпатія Потія, Івана Вишенського основуються на наданні православній вірі політичного значення, ототожненні її з національною державністю. Реформаційні процеси, котрі охопили всю Європу, не оминули й Україну, викликавши дискусії про незалежність українського народу, збереження його національної та релігійної недоторканості. Саме проблема утвердження прав православної віри була безпосередньо пов`язана за становлениям Козацької держави.

4. Доведено, що Іван Вишенський сформував український утопічний ідеал держави, особливості якого були зумовлені специфікою тогочасного політичного життя в Україні та суспільними процесами в Європі. Політичні погляди І.Вишенського споріднені з позиціями утопічних мислителів Європи, зокрема Т.Мора, Е.Роттердамського та ін. Державницька концепція мислителя була створена всупереч і на противагу існуючому суспільному ладу, державній системі Речі Посполитої. Натомість її визначальним завданням був захист прав простого українського народу, про що свідчить перш за все актуалізація ідеї соціальної рівності.

5. Визначено, що політична думка доби Козацької держави пройшла у своєму становленні, розвитку та занепаду три головні періоди. Перший період - кінець ХУІ - середина ХУІІ століть - час козацьких національно-визвольних повстань, які підготували війну під проводом Б.Хмельницького. На цьому етапі було закладено ідеї державності та визначено шляхи їх подальшого розвитку. Другий період - середина ХУІІ століття - 1710 рік. Найвидатнішими досягненнями цього часу були державницькі концепції Б.Хмельницького, І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи. Третій період - етап руйнації гетьманщини, що тривав з 1710 року до кінця ХУІІІ століття. У цей час відбувався занепад державницьких концепцій та підпорядкування України владі Російської держави.

6. Розширено тезу про те, що у джерелах доби козацьких національно-визвольних повстань (кінець ХУІ - середина ХУІІ століття), тобто до війни Б.Хмельницького, представлено становлення ідеї козацької державності та правителя. Це були перші спроби політичних мислителів і козацьких діячів дати аналіз державотворчих процесів на теренах України, визначити їх тактику, а також головні ідеї, котрі склали основу стратегії гетьманської держави. Розширено й доповнено висновок про те, що джерела доби гетьманщини ХУІ - першої половини ХУІІ століть, зокрема політичні праці Й.Верещинського, С.Наливайка, С.Пекаліда, М.Пашковського, К.Саковича, Ю.Немирича, Т.Євлевича, озвучили ідеї створення Козацької держави, засвідчили вироблення її політики й показали те, що козацтво сформувалося як політичний чинник, військова сила та ідейна течія.

7. Уточнено висновок про те, що у джерелах, що були створені від середини ХУІІ століття до 1710 року, тобто поразки гетьмана Івана Мазепи, прозвучали ідеї автономності та незалежності. До існуючих досліджень додаємо тезу про те, більшість українських гетьманів провадили орієнтаційну політику, але кожен із них розумів її по-своєму. Уточнено тезу щодо того, що розвиток ідей державності періоду Козацької держави знайшов найвищий вияв у політичній концепції Б.Хмельницького, оскільки саме він найбільш детально і системно розробив ідеї автономності та незалежності України. Його політична концепція засвідчила утвердження Козацької держави, визначення пріоритетів її внутрішньої та зовнішньої політики. Б.Хмельницький був не тільки ідеологом Козацької держави, а й її творцем. Він обстоював рівноправний військовий союз України з іншою державою, виступав проти її політичної, економічної, культурної залежності, будучи прихильником протекторату іншої держави над гетьманщиною.

8. Виявлено, що визначальною рисою політики українських гетьманів була багатовекторність, тобто орієнтація на протекторат різних країн. Протекторат передбачав не залежність України від іншої держави, а військовий союз та політичну співпрацю. В основному українські гетьмани орієнтувалися на протекторат таких держав, як Росія, Швеція, Польща, Туреччина, Крим. Часто орієнтаційна політика конкретного гетьмана визнавалася тим, за допомогою якої держави він прийшов до влади. Найбільш незалежну політику провадили гетьмани Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа, П.Орлик.

9. З`ясовано, що Іван Виговський актуалізував ідею Великого князівства Руського, котра була втілена у Гадяцьких пактах. Після орієнтації на Росію він перейшов до утвердження та запровадження ідеї Великого князівства Руського у межах Речі Посполитої. Гадяцькі пакти стали свідченням суттєвого зростання рівня державотворчого мислення, що знайшло вираження у зростанні вимог Козацької держави щодо своїх прав і вольностей. Ідея Великого князівства Руського на козацькій території заклала основи для творення української незалежності.

10. Розширено висновок про те, що доба Руїни, на котру припадає гетьманування Ю.Хмельницького та І.Брюховецького, характеризується деструктивними позиціями щодо Козацької держави. Укладені прихильником російської орієнтації Ю.Хмельницьким Переяславські статті являли собою сфальшовані статті Б.Хмельницького та суттєво обмежували суверенні права України та її народу. Підписані І.Брюховецьким Батуринські статті засвідчили поступлення перед Москвою правами та вольностями українського народу, давали дозвіл на введення на територію Козацької держави російського війська. І.Брюховецький одним із перших заявив, що українці та московіти - один російський народ, що було формуванням російської монархічної доктрини.

11. Показано, що Петро Дорошенко зробив спробу виходу з-під влади Москви, підписавши Підгаєцькі пакти, котрі стали важливим досягненням політичної думки доби гетьманщини. Він зробив спробу припинити процес поглинання України Росією. П.Дорошенко був прихильником незалежного статусу України під протекторатом Туреччини та Криму, обстоюючи виключно військовий союз із цими державами, а не її політичне чи економічне поглинання. Свідченням незалежної політики Д.Дорошенка є також чітке визначення ним української території, що було виявом стратегічної національної геополітики. Доведено, що після П.Дорошенка у політичній думці визначальними були такі тенденції. Перша: Петро Суховій відстоював ідею татарського протекторату. Він починав свою діяльність, керуючись національно-визвольними ідеями, але згодом його діяльність фактично перейшла у русло міжусобної боротьби за владу. Друга: Дем`ян Многогрішний стояв за російський протекторат й одночасне збереження прав козацтва. Підписані ним Глухівські статті були регресивним явищем, відбивали політику поглинання України Москвою. Третя: Михайло Ханенко був прихильником пропольської орієнтації. Документ «Острозька комісія…» свідчить, що власної політичної програми він не мав, а бачив Україну у становищі абсолютного сателіта щодо Польщі. Прихильником другої позиції був також Іван Самойлович. Причинами союзу з Москвою, а не Польще, називав унію, зневагу поляків до українців. Наголошував, що українці зможуть послуговуватися «державою російською Московського царства». Ця теза відображає суть політики гетьмана, котрий під російською протекцією після Руїни прагнув упорядкувати Козацьку державу, встановити тут стабільність і спокій.

12. Розширено висновок про те, що гетьман Іван Мазепа в ідеалі бачив Україну незалежною і суверенною. Він розбудовував Козацьку державу як автентичну структуру, поклавши в її основу національну ідею. Поглиблено тезу про те, що тип держави в інтерпретації І.Мазепи близький до князівства, що перебуває у васальній залежності від чужоземного володаря. Він прагнув зберегти у суспільстві гармонію шляхом утримання традиційних форм правління, виявляючи тенденцію до обмеженого монархічного правління, поєднання церкви і держави. Виявлено, що державницькі ідеї І.Мазепи в епоху розвитку Козацької держави не знайшли належного продовження, оскільки Петро Іваненко (Петрик) відстоював ідею турецького протекторату.

13. Поглиблено положення про те, що у джерелах, які постали від 1710 року до кінця ХУІІІ століття та репрезентують процеси руйнації гетьманщини, бачимо занепад ідеї козацької державності. Це було зумовлено політичною залежністю України від Росії. Натомість спостерігається осмислення історичних державницьких традицій і прагнення відродити давні права та вольності козацтва у нових історичних і політичних умовах.

14. Доведено, що розвиток ідей державності у період руйнації гетьманщини характеризується діяльністю П.Орлика з його ідеєю незалежної України, І.Скоропадського з ідеєю орієнтації на Москву, П.Полуботка зі спробою бунту проти Петра І, Д.Апостола з реформою судової системи, К.Розумовського з намаганнями відродити Козацьку державу, а також наказами і проханнями козацької старшини та шляхти до Катерини ІІ, що виявили солідарне прагнення українського суспільства зберегти Козацьку державу.

15. Доведено тезу про те, що ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини стали завершальним етапом у розробці державницьких ідей цього часу та характеризуються двома визначальними тенденціями. Показано, що перша, котра наявна у працях Ф.Прокоповича, С.Яворського, характеризується ідеєю повного підпорядкування України Росії та представляє великодержавницьку ідею. Так, Ф.Прокопович, вибудовуючи свою політичну концепцію, стояв на позиціях російського абсолютизму. Але при цьому він залишався також і українським мислителем, хоч його погляди часто були деструктивними для тогочасної Козацької держави, котра переживала період свого занепаду. Як і Ф.Прокопович, С.Яворський виправдовував загарбницьку політику Росії щодо України, фактично повністю ігноруючи національні інтереси Козацької держави.

16. Доведено, що друга, котру спостерігаємо у працях С.Климовського, Я.Козельського, М.Козачинського, характеризується ідеєю утвердження прав Козацької держави. Ці мислителі вибудовували свої державницькі концепції відповідно до європейського просвітницького спрямування, враховуючи положення суспільного договору та природного права кожного народу на власну державність, а також у контексті тогочасних політичних реалій України, котра перебувала у складі Російської імперії. Їхні концепції містять прагнення зберегти українські традиції, дати можливість рідному народу розвиватися самостійним шляхом.

Такий шлях розвитку пройшли державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини. Уроки державницького шляху гетьманщини актуальні й нині, у часи розбудови незалежної української держави. Тому вивчення ідей державності у політичній думці доби гетьманщини - важливе й актуальне завдання нинішньої політологічної науки.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Куташев І.В. Політична думка доби гетьманщини / Куташев І.В. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - 319 с.

2. Куташев І.В. Політико-публіцистичні ідеї Івана Вишенського / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2005. - Вип. 18. - С. 92-100.

3. Куташев І.В. Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського / Куташев І.В. // Політичний менеджмент. - 2005. - № 3. - С. 169-179.

4. Куташев І.В. Політична складова релігійно-богословської дискусії періоду Берестейської унії / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2005. - Вип. 19. - С. 59-69.

5. Куташев І.В. Етапи становлення та розвитку державотворчої концепції Богдана Хмельницького / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2005. - Вип. 20. - С. 90-101.

6. Куташев І.В. Політико-публіцистична спадщина Іпатія Потія / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2006. - Вип. 21. - С. 255- 265.

7. Куташев І.В. Політична думка доби становлення Козацької держави / Куташев І.В. // Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ. Наукові записки. - Випуск 30. Курасівські читання - 2005. - 2006. - Кн. 2. - С. 420--434.

8. Куташев І.В. Орієнтаційні ідеї у політичних позиціях українських гетьманів / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2006. - Вип. 22. - С. 60--70.

9. Куташев І.В. Гадяцький трактат у контексті розвитку української політичної думки / Куташев І.В. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2006. - Вип. 81. - С. 54--57.

10. Куташев І.В. Політичні погляди гетьманів Б.Хмельницького та І.Виговського / Куташев І.В. // Політичний менеджмент. - 2007. -- № 1. - С.173--185.

11. Куташев І.В. Державотворча концепція і політична діяльність Івана Мазепи / Куташев І.В. // Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ. Наукові записки. - Вип. 32. - 2006. - С. 26--36.

12. Куташев І.В. Політичні погляди Феофана Прокоповича / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - № 23. - С. 60--71.

13. Куташев І.В. Політичні ідеї періоду становлення Козацької держави / Куташев І.В. // Політичний менеджмент. - 2007. -- № 2. - С. 176--186.

14. Куташев І.В. Концепції державності у політичній думці другої половини ХУІІ--початку ХУІІІ ст. / Куташев І.В. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 611--617.

15. Куташев І.В. Політичні погляди Якова Козельського / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 24. - С. 107--116.

16. Куташев І.В. Ідеї української державності у політичній думці доби Відродження / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 25. - С. 133--144.

17. Куташев І.В. Політична спадщина українських мислителів доби Просвітництва / Куташев І.В. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 36. - С. 564--571.

18. Куташев І.В. Політичні концепції гетьманів козацької держави періоду постхмельниччини / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 26. - С. 76--87.

19. Куташев І.В. Ідея об`єднання України у політичній концепції гетьмана Петра Дорошенка / Куташев І.В. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - С. 664--669.

20. Куташев І.В. Ідея незалежності України у політичній спадщині Пилипа Орлика / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 27. - С. 97--105.

21. Куташев І.В. Політичні ідеї періоду становлення козацької держави / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 28. - С. 25--36.

22. Куташев І.В. Ідеї державності у працях мислителів-полемістів доби гетьманщини / Куташев І.В. // Політологічний вісник. - 2008. - Вип. 30. - С. 153--164.

23. Куташев І.В. Особливості розвитку української суспільно-політичної думки епохи Відродження / Куташев І.В. // Міжнаціональна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2005» (26- 27 квітня 2005 року). Матеріали доповідей та виступів. Ч. У. - К.: Київський університет, 2005. - С. 98-101.

24. Куташев І.В. Політичний ідеал гетьмана Петра Дорошенка / Куташев І.В. // Дні науки філософського факультету. Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року). Матеріали доповідей та виступів. Частина УІ. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2006. - С. 112-115.

25. Куташев І.В. Політична концепція Стефана Яворського / Куташев І.В. // Дні науки філософського факультету - 2007. Міжнародна наукова конференція (18--19 квітня 2007 року). Матеріали доповідей та виступів. - Частина ІІІ. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. - С. 153--154.

26. Куташев І.В. Поведінковий вимір образу правителя у політичній спадщині Станіслава Оріховського / Куташев І.В. // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій. Збірник наукових праць за результатами міжнародної наукової конференції. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2007. - С. 170--172.

Анотація

Куташев І.В. Державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. -Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Автор досліджує державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини (друга половина ХУІ--ХУІІІ століть). Пропонується авторська періодизація політичної думки доби гетьманщини, у контексті котрої аналізуються ідеї державності у джерелах доби Відродження, державницькі погляди у працях ідеологів релігійного протистояння, а також ідеї національної державності у працях доби гетьманщини, зокрема ідеї державності у джерелах епохи козацьких національно-визвольних повстань, ідеї незалежності та автономності у поглядах гетьманів Козацької держави, особливості державотворчих ідей у добу руйнації гетьманщини. Також досліджуються погляди на державу мислителів-просвітників, зокрема великодержавницького та національного спрямування.

Ключові слова: державотворчі ідеї, політична думка, гетьманщина, автономність, незалежність, доба Відродження, Козацька держава, ідеологи релігійного протистояння, богословська дискусія, українська ідея.

Аннотация

Куташев И.В. Государственные идеи в политической мысли эпохи гетманщины. - Рукопись.

Диcсертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Представлены результаты исследования автором государственных идей в политической мысли эпохи гетманщины (вторая половина ХУІ--ХУІІІ века).

Проанализировано политико-правовые документы антропоцентрического направления и их роль в развитии государственных идей, влияние работ религиозно-богословского направления на формирование идей государственности в политической мысли эпохи гетманщины, исследуются источники эпохи Казацкой державы, в частности государственные концепции в казацкой документации, а также рассматриваются идеи государственности эпохи гетманщины в работах украинских ученых ХІХ--ХХ веков.

Предлагается авторская периодизация политической мысли эпохи гетманщины: этап становления Казацкой государственности и казацких национально-освободительных восстаний; этап развития гетманщины; этап упадка Казацкой державы.

В этом контексте исследуются идеи государственности в источниках эпохи Возрождения, государственные взгляды в работах идеологов религиозного противостояния, а также идеи национальной государственности в работах эпохи гетманщины, в частности идеи государственности в источниках эпохи казацких национально-освободительных восстаний, идеи независимости и автономности во взглядах гетманов Казацкой державы, особенности государственных идей в эпоху развала гетманщины. Также исследуются взгляды на государство мыслителей-просветителей, в частности великогосударственного и национального направлений.

Особый акцент сделано на идеях государственности в политических концепциях мыслителей эпохи Возрождения, в частности С.Ориховского. Представлено авторское видение идей государственности в политических взглядах идеологов религиозно-богословской дискуссии, например Х.Филалета, М.Смотрицкого, И.Потия и др., а также проанализировано утопический идеал государства И.Вышенского. Детально исследуются взгляды на государство украинских гетманов Б.Хмельницкого, И.Выговского, Ю.Немирича, П.Дорошенка, Ю.Хмельницкого, Д.Многогришного, И.Самойловича, Д.Апостола, И.Мазепы, П.Полуботка, П.Орлика, К.Розумовского и др. Дано сравнительный анализ видения государственности идеологами великодержавного (Ф.Прокопович, С.Яворcкий) и национального (М.Козачинский, С.Климовский, Я.Козельский) направлений.

Ключевые слова: государственные идеи, политическая мысль, гетманщина, автономность, независимость, эпоха Возрождения, Казацкая держава, идеологи религиозного противостояния, богословская дискуссия, украинская идея.

Annotation

Igor V. Kutashev. The ideas of state in political thought of getmanshchina period. - Typeskript.

Thesis for the title of doctor of political science, speciality 23.00.01 - theory and history of political science. Kyiv Taras Shevchenko National University, Kiev, 2008.

The dissertation represents the result of the research of the ideas of state in the political thought of getmanshchina period (second half of ХУІ--ХУІІІ centuries). The author`s chronology of the political thought are represented. In this context the idea of state in sources of Renaissance, thoughts of state of ideologists of religion struggle and ideas of the national state in writings of getmanshchina period are investigated. Separately ideas of state in the period of Cossack national and liberation revolt, ideas of independence and autonomy in conception of getmans of Cossack state, peculiarities of ideas of state in period of destruction of Cossack state. The enlightenment conception of state are investigated. Separately antinational and national conceptions.

Key words: the ideas of state, political thought, getmanshchina, autonomy, independence, Renaissance, Cossack state, ideologists of religion struggle, religion discussion, Ukrainian idea.

Размещено на Allbest.ru