Політика: взаємодія реальності і міфу

В цілому аналіз політичних міфів перших років перехідного періоду допоміг виявити певні теоретичні прогалини, пов'язані з недостатністю концептуальних координат для адекватного розуміння політичної ситуації. Внаслідок цього концептуалізація здійснювалась або за моделлю майбутнього, або за моделлю минулого. Частковою альтернативою цих моделей стала апологетика теперішнього, здійснена в ідеологічній сакралізації чиновницького статус-кво. Разом з тим, усі новостворені міфи (фольклорний, неоліберальний, транзитологічний) не перетворилися на дієву ідеологію, яка могла б стати підгрунтям формування нової політичної парадигми та принести відчутні результати, а саме сформувати нову систему політичних цінностей.

Підрозділ 2.3. „Специфіка перехідного періоду в Україні крізь призму політичного аналізу реальної політики і міфів” висвітлює розвиток вітчизняних трансформаційних процесів, з'ясовується сутність якісних змін, притаманних сучасному етапу розвитку української державності та українського суспільства.

Перехідний період в Україні є складним і суперечливим процесом, який утруднюється невизначеністю цілей суспільного розвитку. Набутками цього періду стали: розвиток правових засад нової політичної системи (прийняття Конституції України, законів про вибори народних депутатів України, Президента України, про функціонування політичних партій, громадських об'єднань, органів місцевого самоврядування тощо), політичний плюралізм (впровадження інституту багатопартійності), набуття досвіду нової політичної активності („помаранчева революція” 2004 року) тощо. Серед вад пострадянської політики відзначається недостатня сформованість чітких політичних орієнтирів, а відтак і брак позитивної практики в реалізації політичних реформ. Результатом є слабкі в ідеологічному плані теоретичні конструкції, що не сприяє набуттю дієвого політичного досвіду.

Натомість виникають утопічні проекти, які відвертають увагу громадськості від справжніх причин гальмування політичних реформ. Цьому певною мірою слугують і новостворювані політичні міфи. Міфи про демократизацію влади, про розвиток партійної системи та інститутів громадянського суспільства залишаються міфами, незважаючи навіть на певну їх легітимацію правовими засобами.

Принципово важливим для розуміння сутності й особливостей української політичної ситуації є визнання того, що зміни політичного класу в країні фактично не відбулося, незважаючи на зміну режиму, появу нових осіб в уряді й передачу істотної долі влади в руки лідерів великого приватного бізнесу й криміналу.

Міфологічне сходження до „вершин демократії” в Україні поки що характеризується слабкістю інститутів громадянського суспільства, у тому числі й політичних партій, повільним формуванням нової політичної еліти, здатної консолідувати суспільство, неефективною взаємодією гілок влади, що сприяє розвитку „керованої демократії” тощо.

Політичні (революційні) події кінця 2004 року відкривали демократичні перспективи для розвитку України, втім завершилися простою зміною представників політичної влади. На сьогодні спостерігається протиборство різних центрів влади, що свідчить про незавершеність формування політичної системи. Політичні партії перетворюються на пасивних виконавців вказівок вищих посадових осіб.

Міфологізованим виявляється і реформування інших сфер суспільного життя. В економічній, соціальній, культурній царині виникають нетривкі, аморфні, спотворені форми. Прикладом може слугувати так званий національний капіталізм, який отримав назву „номенклатурний” і насправді нічого спільного не має із західним продуктивним підприємництвом.

Сучасна українська політична наука іноді також потрапляє під вплив політичної міфотворчості. За таких обставин продукуються певні квазітеорії, створені на замовлення певних політичних лідерів чи інституцій. Політична наука може піддатися „пізнавальній кон'юнктурі” (як, наприклад, сталося з постмодернізмом) або змінити напрям розвитку під ідеологічним і політичним тиском влади

У третьому розділі „Українська політика у світлі модернізаційного і глобалістського, наукового і міфологічного підходів” здійснено концептуальний аналіз процесів політичної трансформації, модернізації та глобалізації. На цій підставі визначено проблеми і перспективи національної політики, формування української моделі цивілізаційного розвитку.

Підрозділ 3.1. „Політична трансформація, модернізація і глобалізація: етапи становлення парадигм сучасної політичної науки” присвячено аналізу новітніх тенденцій у розвитку політичних процесів з метою вдосконалення теоретико-методологічного інструментарію для пояснення української політики.

Зазначається, що пошук адекватної наукової парадигми набуває в сучасних умовах важливого значення. Відтак необхідно враховувати, що будь-яке нове явище світового масштабу породжує не лише адекватні наукові гіпотези, концепції, теорії, але й численні позанаукові пророцтва, міфи, які використовуються в політичній боротьбі як на національному рівні, так і у світовому масштабі.

Вказується на доцільність використання понять „трансформація”, „модернізація”, „глобалізація”, які утворюють певну категорійну матрицю для опису сутності та особливостей сучасних цивілізаційних перетворень.

Зокрема, в політичній сфері трансформаційні процеси здійснюються в напрямах формування системи влади на правовій основі; забезпечення законодавчого, конституційного розвитку країни; удосконалення системи виборів; створення інституту парламентаризму; реформування судової системи; формування інституту місцевого самоврядування; створення партійної системи і розвитку політичного плюралізму; функціонування незалежних засобів масової інформації; формування нової політичної еліти тощо. Ці трансформації відображають модернізаційну політичну стратегію - рух до демократії. Незважаючи на багатоаспектність процесів демократичних трансформацій, їх слід розглядати як ланки єдиного глобального процесу демократизації.

Доцільність застосування теорії модернізації у політологічному аналізі зумовлена тим, що, по-перше, вона наголошує на якісних характеристиках процесів суспільної трансформації, а по-друге, процес модернізації слід розуміти ширше в плані докорінних змін, оскільки модернізація поширюється не тільки на процеси переходу від традиційних суспільств до сучасних, але й на процеси вдосконалення сучасних суспільств. За аналогією з розвитком техніки і технологій, будь-який механізм, у тому числі й соціальний, будь-яку технологію, наприклад, можна поліпшувати, удосконалювати, робити функціонально ефективнішими. Тому модернізаційний підхід варто використовувати для політологічного аналізу, поширювати на зміни сучасних „західних” і „незахідних” суспільств.

Фінансово-економічна криза внесла певні корективи не лише в оцінку успіхів модернізаційних процесів, але й перекреслила міфи щодо реалізації світових проектів демократизації, „вільного ринку”, світової фінансової системи. Навіть проект Європейського Союзу став піддаватися сумніву. Поступово втрачають популярність міфи про політичну ефективність міжнародних інституцій (ООН, ЮНЕСКО, МВФ, Світовий банк тощо). Все це є свідченням того, що при реалізації модернізаційних проектів необхідно враховувати національні особливості країн, які стали на шлях модернізації.

Ця теоретико-методологічна настанова важлива для опису і здійснення процесів модернізації в Україні у двох аспектах. По-перше, вона вказує на неможливість розробки і застосування проекту модернізації без урахування історичних, геополітичних умов, сучасної специфіки функціонування усіх сфер суспільного життя. По-друге, слід враховувати, що в сучасному світі існують різні теоретичні і практичні моделі модернізації. І якщо перший аспект значною мірою визнається і частково враховується при розробці модернізаційних проектів в Україні, то другий майже не береться до уваги.

Це не означає, що теорія модернізації як інструмент аналізу сучасних суспільних трансформацій має бути відкинутою. Скоріше, вона не повинна бути єдиним, універсальним інструментом аналізу соціальних змін. Вона має бути відкритою теорією і застосовуватися відповідно до змін як у соціальній реальності, так і в теоретико-рефлексивних формах її осмислення.

Суттєвим доповненням новітніх теорій слугує теорія глобалізації, яка визначає перехід людства на якісно новий ступінь -- від національно-державної фази до транснаціональної фази суспільств і постіндустріальної, інформаційної фази суспільного розвитку в цілому. Процеси глобалізації утворюють розгалужене проблемне поле політики, крім того, стають предметом дослідження різних наук - соціальних, гуманітарних, природничих. Така універсалізація дає підстави для оцінки дискурсу глобалізації як відносно нової наукової парадигми, яка стає умовою адекватності соціального пізнання тенденціям і вимогам сучасної реальності. Глобалізація стає джерелом для формування сучасних політичних міфів.

Зважаючи на те, що в Україні не було своєчасно створено дієвих соціальних засад для демократичних перетворень, на сьогодні актуальним залишається узагальнення досвіду суспільних трансформацій постсоціалістичних країн і врахування його в процесі вироблення дієвої національної політики. При цьому необхідно взяти до уваги попередній досвід вітчизняних модернізаційних проектів. Водночас будь-які демократичні перетворення не матимуть успіху, якщо здійснюватимуться всупереч глобалізаційним процесам, якими охоплені практично всі сфери суспільного життя. Спроби створення інтеграційної моделі розвитку (поєднання національних і світових тенденцій) сприяють розвитку міфотворчості, котра, як правило, актуалізується в період суспільної, а відтак світоглядної невизначеності.

Підрозділ 3.2. „Міфотворчість як процес формування політичної свідомості і політичного буття в сучасній Україні” розкриває чинники використання політичних міфів як засобу впливу на масову свідомість, маніпулювання нею, невід'ємну складову сучасного політичного управління.

Міфотворчість в Україні за сучасних умов виявляється через низку нових міфологем - „відродження”, „європейський вибір”, „помста старшому братові”, а також через архаїстику - відродження козацьких традицій, звернення до джерел трипільської культури, язичницького міфу тощо. В сучасних умовах Україна балансує між пошуками шляхів свого „відродження” та „європейським вибором”, що стає ще одним міфом. У масовій свідомості європейський вибір набуває міфічного образу раю та безпроблемного життя. Проте втілення європейського вибору виявляється набагато складнішим, ніж творення міфу про нього.

Означену дилему - „національне відродження” чи „європейський вибір” - можна вирішити, створивши умови для гармонізації процесу національної самоідентифікації і зовнішніх (політичних) впливів, через збереження і розвиток національного в контексті глобалізації. На українських теренах питання національної свідомості в сучасних умовах свідчить про існування проблеми світоглядно-ціннісного розколу України на східну і західну. Ця проблема потребує глибокого аналізу процесів, що відбуваються, їх всебічного вивчення, розробки і реалізації комплексного вирішення протиріч.

Акцентується увага на тому, що міфотворчість стала невід'ємною складовою політичних технологій. Таким чином, стихійна міфотворчість замінюється свідомим конструюванням міфів. Найяскравішим прикладом у цьому плані стає передвиборча міфотворчість. Передвиборчі кампанії здебільшого супроводжуються міфами: „про свого хлопця”; „про героя, месію”; про „недоцільність змін”; „переможець вже відомий” („від мого голосу нічого не залежить”) тощо. Виокремлення міфологічної складової виборчих кампаній дає змогу розширити теоретичні уявлення про політичні процеси в цілому і практику політичних виборів зокрема. Аналіз перебігу виборчих кампаній свідчить про використання результатів соціологічних опитувань для підживлення існуючих і побудови нових політичних міфів. При цьому однаковою мірою використовуються як реальні, так і сфальсифіковані результати опитувань громадської думки.

У періоди соціальних потрясінь і криз актуалізуються процеси ціннісного переосмислення політичних подій, що і стає підґрунтям для міфотворчості. З'являються нові міфи, за допомогою яких політичні актори намагаються заповнити певний ціннісний „вакуум”. У цьому контексті кризовий період сприяє наростанню ціннісних конфліктів. З іншого боку, в кризових умовах, а відтак і суттєвого знецінення авторитету держави, розвінчуються міфологеми про ефективне та швидке вирішення суспільних конфліктів і проблем (міф про єдину демократичну команду, створену за часів „помаранчевої революції”; міф про українську опозицію; міф про сформовану партійну систему, яка спроможна делегувати своїх представників для управління державою; міф про чемпіонат „Євро-2012”, який об'єднає зусилля українців та влади у розбудові економічної і соціальної інфраструктури; про „євроінтеграцію вже найближчим часом”, і, нарешті, міф про дієву та ефективну владу в Україні).

Обов'язковим елементом творення нових міфологем є образ „месії”, „спасителя”, „героя”, який швидко та в потрібному напрямі реалізує антикризові програми з найбільшою вигодою для пересічних громадян. „Спаситель” є важливим творчим архетипом, оскільки він відповідає уявленням людини про краще майбутнє. У ролі „спасителя” може виступати не лише окрема особистість - це може бути якась об'єднавча ідея (наприклад, євроінтеграція для багатьох країн Східної Європи після 1989 року).

Зважаючи на те, що сучасна українська політика все більше „технологізується”, а політична символіка стає важливим елементом реалізації політичної влади, роль політичних міфів зростає. Система позитивних символів, яка складає основу міфотворчості, може використовуватися для здійснення позитивних суспільних змін. Політичний міф може бути задіяний як запобіжний механізм руйнування соціуму: пропонуючи суспільству приклади для наслідування, він сприяє формуванню певної моделі позитивної (наприклад, антикризової) поведінки.

Хоча міфи є своєрідною реакцією на динамізм суспільних трансформацій, проте передбачити наслідки їх впливу на масову свідомість без глибокого аналізу і своєчасного коригування трансформаційних процесів практично неможливо.

У підрозділі 3.3. „Становлення глобалістського підходу до національної політики: протиріччя української моделі цивілізаційного розвитку” розглянуто труднощі застосування сучасних загальнотеоретичних підходів до аналізу української політики та окреслено шляхи створення вітчизняної моделі розвитку з урахуванням глобалізаційних процесів.

Ключовою проблемою для України при виробленні власної моделі цивілізаційного розвитку стає долучення до процесів глобалізації при збереженні статусу держави перехідного типу.

Засадниче стратегічне протиріччя української моделі цивілізаційного розвитку полягає у застосовуванні „траєкторії переслідування”, намаганні наздогнати найбільш розвинуті країни світу шляхом запозичення і відтворення західних зразків і стандартів життя. Така стратегія не видається ефективною, а відтак існує потреба її вдосконалення.

При розробці модернізаційних проектів розвитку українського суспільства доцільно враховувати глобалізаційні зміни у всіх сферах життя. Так, особливого значення набуває оцінка стану і перспектив розвитку комунікативних можливостей суспільства. Україна поки що залишається на узбіччі глобальної цивілізації, зважаючи на те, що доступ до Інтернету ще не розглядається як складова права людини на інформацію. Втім без руху у цьому напрямі наша країна безнадійно відстане від глобалізованого світу, в якому доступ до новітніх інформаційних технологій поступово стає невід'ємним атрибутом політичних комунікацій і визначає якість відносин між державою та громадянським суспільством.

Ще однією складовою майбутньої стратегії має стати якісне оновлення виробничої сфери відповідно до світових стандартів і вимог часу. Декларативно це завдання визнається надзвичайно важливим, але його реалізація ще не стала предметом цілеспрямованої державної політики.

Інша проблема, яка потребує теоретичного осмислення і практичного вирішення полягає в особливостях нинішнього періоду державотворення, коли внаслідок процесів глобалізації роль національних держав змінюється, і територіальний принцип суспільно-політичної організації частково поступається місцем екстериторіальному.

Крім того, при розробці української моделі цивілізаційного розвитку варто використати досвід впровадження принципів соціальної держави, використовуючи відповідні апробовані моделі (ліберальна або англосаксонська, консервативна або континентально-європейська та соціал-демократична або скандинавська”). Насправді задекларована українська модель соціальної держави наближається до континентально-європейської, тим часом фінансове її забезпечення здійснюється за сумнозвісним залишковим принципом, відтворюючи, по-суті, ліберальну модель, але без її механізмів-противаг - численних „батутів” і „сіток безпеки”.

Таким чином, формування нової державної політики має базуватися на перманентному принципі адаптації до суспільних, у тому числі політичних змін. Йдеться про проблему підвищення ефективності влади, раціоналізацію політичної системи, забезпечення прав і свобод громадян, утвердження процесів реальних демократичних перетворень, тобто вирішення цілого комплексу проблем економічного, соціального, культурного, освітнього і власне політичного характеру. Останнє передбачає, насамперед, забезпечення ефективної взаємодії гілок влади.

Ще одним важливим чинником демократизації українського суспільства є формування і розвиток громадянського суспільства, яке гарантуватиме контроль за діяльністю органів влади; стимулюватиме політичну участь пересічних громадян; забезпечуватиме дотримання їх прав і свобод; вдосконалюватиме механізми зворотного зв'язку влади з громадськістю тощо. Важливим напрямом і невід'ємною складовою розвитку громадянського суспільства є формування політичної нації. Нагальним питанням у формуванні і розвитку української політичної нації, залишається брак чітко артикульованої і усвідомленої всіма громадянами національно-державної ідеї, шляхів вирішення мовного питання, подолання культурних розбіжностей між різними регіонами України, розбіжностей, що існують у сприйнятті і оцінках попереднього історичного досвіду, у баченні перспектив і шляхів цивілізаційного розвитку України тощо.

Отже, суттєвими протиріччями у моделі цивілізаційного розвитку України є: залучення до процесів глобалізації при збереженні статусу держави перехідного типу; невідповідність внутрішньонаціональних і зовнішніх умов глобалізації; розвиток глобальної мережі Інтернет та відставання національних політичних комунікацій від цієї системи; незбалансованість гілок влади України, нерозвиненість інституцій громадянського суспільства тощо. Вони зумовлюються, передусім, непослідовністю державної політики реформування суспільства відповідно до національно-державних інтересів і загальних вимог глобального цивілізаційного розвитку. У зв'язку з цим становлення глобалістського підходу до національної політики є важливою теоретико-методологічною передумовою подолання вищезазначених протиріч. Такий підхід передбачає вироблення системи інструментів і засобів для комплексного вирішення національних проблем розвитку, насамперед реформування політичної системи і формування стратегій державотворення з урахуванням, по-перше, відповідного позитивного досвіду країн розвинутої демократії та можливістю його застосування в українських умовах, по-друге, реальних ризиків та їх ймовірних наслідків стосовно входження України у глобалізований світовий простір.

У висновках здійснено теоретичні узагальнення щодо розвитку сучасної політики як взаємодії реальності і міфу; запропоновано напрямки перспективних досліджень.

1. Унаслідок опрацювання численних наукових та публіцистичних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів, програм і статутів, даних про діяльність політичних партій України, результатів соціологічних досліджень з політичних проблем та на підставі власних умовиводів встановлено, що:

- Політика як суспільне явище і як сукупність технологій регулювання політичного життя пройшла складний шлях трансформації від інтуїтивно-міфологічних уявлень і стихійно обраних засобів регулювання політичних процесів до системи науково обґрунтованих поглядів, теорій та технологій управління політичною сферою суспільства.

- Як рушійна сила суспільного розвитку, політика останнім часом зазнає суттєвих змін. Разом з перетвореннями у реальній політичній площині змінюються і теоретико-методологічні засоби дослідження політики. Відбувається формування нової теоретичної парадигми осмислення суспільних перетворень в цілому та політичних процесів зокрема. Так, відмова від політичної філософії марксизму на пострадянському просторі спричинилась до появи низки нових теоретико-методологічних проектів стосовно специфіки, структури, функцій сучасної політики, окреслення шляхів подолання політичних конфліктів тощо.

- Постійно змінюється якість і глибинність методологічних і теоретичних досліджень політики. Втім навіть погляди на політику, що нині визнаються частково або й цілком помилковими (тоталітаристські, расистські, анархістські, радикал-революційні тощо), певною мірою „працюють” на вироблення наукового розуміння політики. Процес вивчення і вдосконалення політики та політичних регуляторів суспільного життя продовжується й сьогодні. Особливо це актуально для перехідних країн, які не лише звільняються від догматів і міфів тоталітаризму, але й прагнуть модернізувати політичну систему своїх держав.

2. Політику вперше визначено як: 1) теоретичну парадигму (система синкретичних уявлень - політичних, міфологічних, правових, теологічних, економічних, етичних психологічних тощо - про взаємодію держави з громадянами, з інститутами громадянського суспільства, про цілі та механізми управління суспільними процесами, технологічні та комунікаційні засоби регулювання політичних явищ); 2) інституційну парадигму (система відносин різних державних та недержавних інститутів - держави, партій, класів, громадських організацій, профспілок тощо - та їх взаємодій).

Водночас зазначено, що виступаючи динамічною субстанцією, політика щораз набуває нових ознак, що утруднює сформувати її цілісну концепцію. Зокрема, актуалізація символічного дискурсу вимагає переосмислення таких понять, як політична свідомість, політичні цінності, політична культура, політичні міфи, що, у свою чергу, призводить до появи самостійних галузей політологічних досліджень, у тому числі й політичної міфології.

3. У дослідженні представлено авторське бачення міфогенези. З'ясовано сутність поняття „політичний міф” та його розуміння як певної світоглядної системи. Політичний міф визначено як: цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей; своєрідний символічний засіб їх інтерпретації, моделювання світу i соціального життя; інструмент реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо.

Серед основних ознак сучасного політичного міфу виокремлено: цілісність, універсальність, всезагальність, консервативність, синкретичність, бінарність, архетипність, символічність тощо. До структурних елементів політичного міфу віднесено: архетип певної ситуації; зміст конкретного досвіду, отриманого в ситуаціях, об'єднаних цим архетипом; сукупність алегоричних образів-міфологем і механізм міфотворення, який полягає у сукупності несвідомих логічних операцій та інструментів для вирішення світоглядних суперечностей. Суб'єктами політичної міфотворчості можуть виступати політичні угруповання, їх лідери, етнічні спільноти, органи державної влади тощо.

Подане у такий спосіб поняття політичного міфу дістало подальшого розвитку і представлено як інтегрована форма міфологічної і політичної свідомості, особливий вид міфу, що зберігає в колективній пам'яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів.

4. При з'ясуванні сутності політичної міфології виявлено, що вона, як складова сучасної політики, збагачує теоретичну царину політичного світу, а також трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб'єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). Разом з тим, аналіз міфогенези уможлив розуміння політичної міфології як політичної технології. Внаслідок цього, виокремлено постідеологічні форми маніпуляції суспільною свідомістю. Втім значне розширення символічного поля сучасної політики поки що не дозволяє скласти повний перелік заходів убезпечення від політичних маніпуляцій.

5. У дослідженні обґрунтувано поширення міфологічних конструктів (десталінізація, деленінізація, демарксизація, деутопізація), зумовлених формуванням політики перехідного періоду в постсоціалістичних країнах. Внаслідок цього відбувається руйнування усталених матеріальних і духовних засад суспільного розвитку, втрачається світоглядне підґрунтя для пояснення доцільності демократичних трансформацій, формування нових зразків політичного мислення, чільне місце серед яких відводилося міфологічній свідомості. На цьому тлі виникають утопічні проекти, покликані заповнити світоглядні прогалини, насамперед у системі політичних цінностей. Цьому певною мірою слугують і новостворювані політичні міфи, зокрема, фольклорний міф про „погану владу”, неоліберальний месіанський міф про ринкову економіку, транзитологічний міф тощо.

6. Аргументовано, що абсолютизація держави як головної цінності політичного життя породила відчуження суспільства від влади і стала додатковим поштовхом для створення міфів про „велику державу”. Доповнення авторитаризму експансією міфів (міфи про „світову пролетарську революцію”, про „світову місію православ'я”, „Москва - Третій Рим”) створює ілюзію гармонії взаємовідносин між владою і народом, породжує уявну надію на „світле майбутнє”, яке міфологізується, але залишається незреалізованим. В Україні міфи про „велику державу” і „цивілізаційну місію” поступово втрачають актуальність, але відсутність справжньої економічної і політичної модернізації породжує сумніви щодо позитивного майбутнього країни, підштовхує до створення міфів про швидку євроінтеграцію чи про „слов'янській союз”. За таких обставин міф перетворюється на ідеологічний фактор з його імітаційною функцією поступального руху вперед. Активізується національна міфологія (міфи про демократизацію влади, про розвиток партійної системи та інститутів громадянського суспільства), яка останнім часом активно обростає модернізаційними міфами загальноцивілізаційного або субрегіонального спрямування. Глобалізаційні, європейські, євроазійські цінності продуктивно або контрпродуктивно взаємодіють з цінностями національних міфів. Втім експансія зовнішніх чи внутрішніх (національних) міфів здатна порушити позитивний баланс взаємовідносин нації із зовнішнім світом.

7. Виявлено тенденцію створення нової міфології, яка народжується внаслідок цілеспрямованих дій політиків, політичних технологів та несе в собі певну інформацію про минуле (використання архетипів), про майбутнє (національна мрія, надія), про очікування героя, який врятує націю і державу, про сподівання громадян. Отже політична реальність підштовхує суспільство в обійми нових міфів. Сьогодні ерзац-релігії, політичні та історичні доктрини є новими проекціями міфу. Сучасне суспільство охоче сприймає нову міфотворчість у вигляді „держави загального благоденства”, „демократичної, правової, соціальної держави”, де всі громадяни начебто будуть рівними, щасливими, захищеними. Ці міфи, з одного боку, дозволяють на деякий час досягти відносної суспільної рівноваги, а з іншого - руйнуються в період криз, щоб поступитися місцем новоствореним міфам.

Таким чином, міф дозволяє обґрунтовувати як раціональну, так і ірраціональну політику. Міфічне в активній і пасивній формах проникає в конституції і закони (зокрема, в Україні), які стають регуляторами політичного життя. Міфічне стає своєрідною відповіддю на нові політичні виклики, оскільки суспільство не завжди в змозі раціонально оцінити політичну ситуацію і розробити модернізаційні стратегії. Політичний досвід України свідчить, що сучасні політики стимулюють не лише створення міфів, але й розповсюдження їх за допомогою засобів масової інформації, „білих” і „чорних” піар-технологій, методів політичного і психологічного тиску тощо. Водночас досить важко виявити причинно-наслідковий зв'язок між творцем політичного міфу, укоріненням його в масовій свідомості та негативними наслідками його впливу на окрему особистість, широкий загал, суспільство в цілому.

8. Запропоновано шляхи вдосконалення ефективної національної політики через формування української моделі цивілізаційного розвитку, а саме необхідність урахування світових трансформаційних процесів (глобалістський підхід) і вітчизняного досвіду державотворення (як позитивного, так і негативного), опертя не лише на відомі та апробовані у західній політології теорії транзитології (використання індикаторів демократичної консолідації), модернізації (формування нових ідентичностей), глобалізації (з'ясування суттєвих змін у світовій економіці, політиці, в інформаційній сфері тощо), а й відображення специфіки функціонування і розвитку українського суспільства з метою подальшої розробки засад збереження українського соціуму, національних культур, мов тощо, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку.

Зважаючи на те, що сучасні міфи впритул наближені до реальності, а їх предметом все частіше стають політичні, економічні реформи, формування нових політичних інститутів, політичні цінності, громадянське суспільство тощо, при формуванні національної політики має бути враховано їх потенціал як захисного механізму соціуму. Політичний міф може використовуватися як символічний „наповнювач” ціннісного вакууму для відновлення стабільності політичної системи. Це особливо актуально для України кризового періоду, подолання якого великою мірою залежить від того, які міфологеми розроблятимуться і які з них утвердяться у свідомості громадян.

9. Актуальною вбачається проблема створення дієвої національної політики, яка уможливить завершення пострадянського періоду та сприятиме утвердженню нових політичних інституцій і нового політичного мислення. Формування ж позитивних політичних міфів може стати дієвим підґрунтям виваженої концепції подальшого суспільного розвитку України. При цьому створення позитивних міфологем слугуватиме дієвим засобом для подолання суперечностей цивілізаційного розвитку (залученість до процесів глобалізації при збереженні статусу держави перехідного типу, невизначеність власних політичних позицій у загальній траєкторії глобального цивілізаційного розвитку, неможливість чіткого розмежування економічних і політичних процесів, намагання наздогнати найбільш розвинуті країни шляхом запозичення і відтворення західних зразків і стандартів життя, брак консенсусності еліт, декларативність української моделі соціальної держави, нерозвиненість громадянського суспільства тощо). Зазначені суперечності зумовлені, передусім, браком послідовної, системної, внутрішньо узгодженої державної політики реформування суспільства відповідно до національно-державних інтересів і загальних вимог глобального цивілізаційного розвитку.

Реальним виходом із ситуації, що склалася, може стати розробка ряду державних програм стратегічного розвитку України, у яких пропонуватимуться трансформаційні, модернізаційні механізми дієвих перетворень у всіх сферах суспільного життя.

Провідним напрямом подальших наукових розробок, на нашу думку, має стати формування цілісної концепції політичної міфології, вбудованої в сучасну теорію політики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія

Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу / Ю. Ж. Шайгородський. - К.: Знання України, 2009. - 400 с.

Рецензії:

Бебик В. Політична міфологія як складова сучасної політики / В. Бебик // Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації. - 2009. - № 2. - С. 203-204.

Кудряченко А. Політичні міфи як засіб конструювання політичної реальності / А. Кудряченко // Трибуна. - 2009. - № 7-8. - С. 42.

Статті у фахових виданнях

Шайгородський Ю. Світоглядні системи: потреба синтезу / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - 2003. - № 1. - С. 37-48.

Шайгородський Ю. Електоральні настрої: травень 2004 / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - 2004. - № 3. - С. 172-175.

Шайгородський Ю., Меркотан К. Багатопартійність як чинник становлення політичної системи / Ю. Шайгородський, К. Меркотан // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 54. - Вип. 41. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 12-16.

Шайгородський Ю., Меркотан К. Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації / Ю. Шайгородський, К. Меркотан // Політичний менеджмент. - 2006. - № 1. - C. 176-182.

Михальченко М., Шайгородський Ю. Цивілізаційна чи ціннісна розколотість України? / М. Михальченко, Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - 2006. - № 6. - C. 18-28.

Шайгородський Ю. Політична міфологія епохи „перебудови” / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2007. - Вип. 9. - С. 140-148.

Шайгородський Ю. Роль міфологічної свідомості у розумінні політики / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - Спецвипуск. - 2007. - C. 79-87.

Шайгородський Ю. Взаємодія політики і міфу: історико-політологічна база дослідження / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2007. - Вип. 10. - С. 128-134.

Шайгородський Ю. Глобалізація як універсалізація світу: міф чи реальна загроза національним ідентифікаціям? / Ю. Шайгородський // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2007. - № 36. - С. 91-100.

Шайгородський Ю. Міфологічні коріння політичної ідеології / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2007. - Вип. 11. - С. 201-206.

Шайгородський Ю. Становлення глобалістського підходу до національної політики: протиріччя української моделі цивілізаційного розвитку / Ю. Шайгородський // Наука. Влада. Політика / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К.: Знання України, 2008. - С. 111-130.

Шайгородський Ю. Електоральна реклама: реалії і міфи / Ю. Шайгородський / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2008. - Вип. 12. - С. 259-268.

Шайгородський Ю. Ціннісна складова сучасної політичної міфології / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - Спецвипуск. - 2008. - C. 126-135.

Шайгородський Ю. Міфотворчість як засіб впливу на політичну свідомість / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2008. - Вип. 14. - С. 149-156.

Шайгородський Ю. Ціннісна невизначеність як передумова розвитку політичності міфотворчості / Ю. Шайгородський // Вісник Одеського національного університету. - Т. 13. - Вип. 5. Соціологія і політичні науки. - Одеса: Астропринт, 2008. - С. 760-767.

Шайгородський Ю. Політика як інституційна форма досягнення соціального консенсусу: історико-політична інтерпретація / Ю. Шайгородський // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - № 40. - К., 2008. - С. 122 - 132.

Шайгородський Ю. Ідеологія і міфологія у символічному світі політики / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Спецвипуск: Політичні технології. - 2008. - С. 46-54.

Шайгородський Ю. Політичні зміни в Україні як фактор налагодження відносин із Росією / Ю. Шайгородський // Україна та Росія: як змінити фундамент стратегічного партнерства: іст., соціокульт. та геополіт. чинники розвитку відносин між двома державами і народами / НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса / [редкол.: Ю. А. Левенець (голова) та ін.]. - К.: Знання України, 2008. - С. 127 - 138.

Шайгородський Ю. Політика як міф і наукова діяльність / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - 2008. - № 6. - C. 30-40.

Шайгородський Ю. До визначення сутності поняття „політичний міф” / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип. 16. - С. 49-53.

Шайгородський Ю. Політична міфологія в кризовому суспільстві / Ю. Шайгородський // Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації. - 2009. - № 1. - С. 61-65.

Шайгородський Ю. Регулятивна функція міфа в політичному менеджменті / Ю. Шайгородський // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили. Серія „Політологія”. - Т. 110. - Вип. 97. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009. - С. 150-154.

Шайгородський Ю. Міфогенеза в системі політичної теорії / Ю. Шайгородський // Політичний менеджмент. - 2009. - № 3. - C. 14-25.

Шайгородський Ю. Політична міфотворчість як виборча технологія / Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип. 17. - С. 144-152.

Шайгородський Ю. Міфологія як засіб моделювання політичної реальності / Ю. Шайгородський // Віче. - 2009. - № 15. - С. 35-38.

Публікації в інших наукових виданнях

Шайгородский Ю. Кризис ценностной системы общества: последствия и пути преодоления / Ю. Шайгородский // Социальные аспекты психического здоровья детей и подростков: Материалы международного конгресса. - Одесса, 1994. - С. 24-25.

Шайгородский Ю. Кризис ценностей общества и проблема становления личности / Ю. Шайгородский // Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. - К.: Вид-во „АЛД”, 1995. - С. 199-202.

Шайгородський Ю. Ціннісні орієнтації учнівської молоді у сфері спілкування / Ю. Шайгородський // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Вид-во „АЛД”, 1996. - С. 201-213.

Шайгородський Ю. Проблема цінностей у контексті сучасності / Ю. Шайгородський // На шляху до суспільної злагоди. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2001. - С. 114-118.

Шайгородський Ю. Ціннісний конструкт міжкультурної комунікації / Ю. Шайгородський // Український соціум. - 2002. - № 1. - С. 41-48.

Шайгородський Ю. Громадська думка про рейтинги та довіру до них / Ю. Шайгородський // Соціальна психологія. - 2004. - № 4. - C. 149-154.

Шайгородський Ю. Ціннісна складова сучасної освіти / Ю. Шайгородський // Вісник Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. - Київ: ІВЦ „Політехніка”, 2005. - № 2. - Ч. 2. - С. 68-72.

Шайгородський Ю., Меркотан К. Трансформація політичних цінностей у світлі української багатопартійності / Ю. Шайгородський, К. Меркотан // Політичні партії України: в 3 т. / [уклад. Ю. Шайгородський]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2005. - Т. 1. - С. 6-31.

Шайгородський Ю. Суспільна мораль як система цінностей / Ю. Шайгородський // Правові засади захисту особистісних цінностей та суспільної моралі: збірник нормативних актів України. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2007. - С. 5- 20.

Шайгородський Ю. Політична міфологія і процес державотворення / Ю. Шайгородський // Стратегії України в геополітичному просторі: Тези міжнародної науково-практичної конференції „Ольвійський форум - 2007”. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - С. 68-69.

Шайгородський Ю. Динаміка ціннісних орієнтацій особистості в умовах соціально-економічних змін / Ю. Шайгородський // Економічна соціалізація молоді: соціально-психологічний аспект / [за ред. В. В. Москаленко]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2008. - С. 22-44.

Шайгородський Ю. Ціннісні трансформації в період суспільних змін / Ю. Шайгородський // Соціальна психологія. - 2009. - № 3. - C. 86-94.

Шайгородський Ю. Теорія цінностей у світлі класичних і новітніх підходів / Ю. Шайгородський // Психологія праці та управління: зб. наук. праць VІ Міжнар. науково-практ. Конференції / [відп. ред. О. В. Киричук]. - К.: ІПК ДСЗУ, 2009. - Ч. І. - С. 54-64.

Шайгородський Ю. Ціннісні орієнтації в психологічній структурі особистості / Ю. Шайгородський // Соціальна психологія. - 2009. - № 4. - C. 65-73.

Навчальні програми і посібники

Лукашевич М. П., Туленков М. В., Шайгородський Ю. Ж. Основи менеджменту соціальної роботи: навч. посібник. / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков, Ю. Ж. Шайгородський - К.: ІПК ДСЗУ, 2004. - 412 с. - (У співавторстві, особистий внесок - 160 с.).

Шайгородський Ю. Ж. Програма вивчення дисципліни „Політична психологія” / Ю. Ж. Шайгородський. - К.: ІПК ДСЗУ, 2007. - 31 с.

Шайгородський Ю. Ж. Програма вивчення дисципліни „Психологія управління” / Ю. Ж. Шайгородський. - К.: ІПК ДСЗУ, 2007. - 19 с.

Туленков М. В., Чувардинський О. Г., Шайгородський Ю. Ж. Сучасний менеджмент (теорії, концепції, моделі): Навч. посібник. / М. В. Туленков, О. Г. Чувардинський, Ю. Ж. Шайгородський. - Полтава: Інтер Графіка, 2008. - 376 с. (У співавторстві, особистий внесок - 89 с.).

Циба В. Т., Шайгородський Ю. Ж. Соціальна психологія: Навч. посібн. / В. Т. Циба, Ю. Ж. Шайгородський. - Полтава: Дивосвіт, 2009. - 336 с. (У співавторстві, особистий внесок - 127 с.).

Колективні інформаційно-аналітичні праці

Вибори-98: документи, статистичні дані, аналіз / [за ред. Ю. Шайгородського]. - Харків: ФОРТ, 1998. - 736 с.

Виборче законодавство України / [упоряд. Ю. Шайгородський]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2002. - 296 с.

Верховна Рада України ІV скликання: Передвиборні програми /[автор-упоряд. Ю. Шайгородський]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2002. - 600 с.

Українські ресурси мережі Інтернет: громадсько-політичне життя /[уклад. Ю. Шайгородський]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2003. - 296 с.

Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / [за ред. С. Д. Максименка, В. Т. Циби, Ю. Ж. Шайгородського та ін.]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2003. - 512 с.

Політичні партії України: в 3 т. [Уклад. Ю. Шайгородський]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2005. - Т. 1. - 876 с.; Т. 2. - 900 с.; Т. 3. - 872 с.

Правові засади захисту особистісних цінностей та суспільної моралі: збірник нормативних актів України / [уклад.: Ю. Ж. Шайгородський, К. П. Меркотан]. - К.: Укр. центр політ. менеджменту, 2007. - 440 с.

АНОТАЦІЯ

Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Київ, 2009.

У дисертації комплексно досліджується політика як процес взаємодії реальності і міфу; виявляються особливості формування політичного буття і політичної свідомості в сучасній Україні.

Виявлено, що політична міфологія, як складова сучасної політики, збагачує теоретичну царину політичного світу, а також трансформує теоретичні конструкти (наприклад, політичні ідеали) в світогляд суб'єктів політики і в такий спосіб вмонтовується в її інституційну парадигму (через політичну соціалізацію, політичну комунікацію та легітимацію політики). Запропоновано шляхи вдосконалення ефективної національної політики через формування української моделі цивілізаційного розвитку, а саме необхідність урахування світових трансформаційних процесів і вітчизняного досвіду державотворення, специфіки функціонування і розвитку українського суспільства.

Ключові слова: політика, політичний міф, політичні технології пострадянська політика, українська політика.

АННОТАЦИЯ

Шайгородский Ю. Ж. Политика: взаимодействие реальности и мифа. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Институт политических и этнонациональных исследований имени И. Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2009.

Диссертация представляет собой комплексное исследование политики как процесса взаимодействия реальности и мифа, особенностей формирования политического бытия и политического сознания в современной Украине. Политика впервые определена как: 1) теоретическая парадигма (система синкретических представлений - политических, мифологических, правовых, теологических, экономических, этических психологических - о взаимодействии государства и общества, о целях и механизмах управления общественными процессами, технологических и коммуникационных средствах регулирования политических явлений); 2) институциональная парадигма (система отношений государственных и негосударственных институтов - государства, партий, классов, общественных организаций, профсоюзов, их взаимодействий).

В исследовании представлено авторское видение генезиса мифа. Выявлена сущность понятия „политический миф” и его понимания как мировоззренческой системы. Политический миф определен как: целостное, упрощенное, преимущественно иррациональное отображение в индивидуальном и массовом сознании политической реальности и основных общественных ценностей; своеобразное символическое средство их интерпретации, моделирования мира и социальной жизни; инструмент реализации конкретных политических задач: борьбы за власть, ее легитимации, утверждения новой политической идеологии.

Выделены основные признаки современного политического мифа: целостность, универсальность, всеобщность, консервативность, синкретичность, бинарность, архетипичность, символичность и т. д. К структурным элементам политического мифа отнесены: архетип определенной ситуации; содержание конкретного опыта, полученного в ситуациях, объединенных этим архетипом; совокупность аллегорических образов-мифологем и механизм мифотворчества, который состоит из совокупности несознательных логических операций и инструментов для решения мировоззренческих разногласий. Субъектами политического мифотворчества могут выступать политические группы, их лидеры, этнические сообщества, органы государственной власти и др.

Обосновано распространение мифологических конструктов (десталинизация, деленинизация, демарксизация, деутопизация), обусловленных формированием политики переходного периода в постсоциалистических странах. Вследствие этого происходит разрушение устоявшихся материальных и духовных основ общественного развития, теряется мировоззренческая основа для объяснения целесообразности демократических трансформаций, формирования новых образцов политического мышления, важное место среди которых отводилось мифологическому сознанию. На основании этого возникают утопические проекты, призваны восполнить мировоззренческие пробелы, прежде всего в системе политических ценностей. Этому в определенной степени способствуют и новые политические мифы, в частности, фольклорный миф о „плохой власти”, неолиберальный мессианский миф о рыночной экономике, транзитологический миф.

Предложены пути совершенствования национальной политики, то есть формирования украинской модели цивилизационного развития: необходимость учета мировых трансформационных процессов (глобалистический подход) и отечественного (как положительного, так и отрицательного) опыта создания государства, обращение не только к известным и апробированным в западной политологии теориям транзитологии (использование индикаторов демократической консолидации), модернизации (формирование новой идентичности), глобализации (выяснение существенных изменений в мировой экономике, политике, в информационной сфере), но и учет специфики функционирования и развития украинского общества с целью дальнейшей разработки основ сохранения украинского социума, национальных культур, языков, достижения качественно нового уровня общественного развития.

Ключевые слова: политика, политический миф, политические технологии, постсоветская политика, украинская политика.

ANNOTATION

Shaigorodskyi Y. Zh. Politics: interaction of reality and myth. - Monograph.

The thesis for obtaining a scientific degree of the Doctor of Political Sciences on the speciality 23.00.01 - theory and history of political science. - I. F. Kuras Institute of Political and Ethno-National Studies of the National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2009.

In the thesis politics as process of interaction of reality and myth is completely researched, peculiarities of modern Ukrainian political being and political consciousness are revealed. Political theory is enriched political mythology. Last one transforms political ideals in political outlook by means of political socialization, political communication and political legitimating. Improvement ways of national politics are proposed. Among them: formation of Ukrainian model of civilization development, taking into account foreign and national experience of democratic changes.

Key words: politics, political myph, political technologies, Postsoviet politics, Ukrainian politics.

Размещено на Allbest.ru

...