Профспілки та політична система: специфіка взаємодії в сучасному суспільстві

Наступним впливовим об'єднанням професійних спілок США стала Американська Федерація Праці (АФП). Указану структуру заснував Семюел Гомперс. До 1904 року, спілки, об'єднані у АФП, мали понад 1,4 мільйонів членів. Вимоги були спрямовані на поліпшення умов праці, збільшення заробітної плати, які стали основою для активності профспілок на політичній арені.

У підрозділі зазначається, що істотною передумовою зростання політичного впливу профспілок стало ускладнення їх організаційної структури. Сучасні західні профспілки функціонують здебільшого в межах двох моделей: службової та організаційної. Перша модель концентрує увагу на підтримці прав працівника, надаючи послуги та вирішуючи спори. Організаційна модель зазвичай передбачає наявність штатних організаторів профспілки, до яких робітники мають більшу довіру, оскільки останні мають сильні мережі, ініціативних лідерів у середовищі найманих працівників. Організаційні профспілки спроможні на потужні конфронтаційні кампанії, що залучають велику кількість членів профспілок. Проте основна маса профспілок включає елементи як першої, так і другої моделі.

Під впливом вказаних тенденцій, які виникли на основі тривалої історичної традиції, змінюються відносини профспілок з політичними партіями. При цьому змінюються й ідейні орієнтації політичних сил, які намагаються репрезентувати інтереси робітників. Переважна більшість указаних партій є лівими, тобто соціалістичними або соціал-демократичними, але існує багато виключень.

У підрозділі 2.2. «Профспілки в політичній системі тоталітарного суспільства» стверджується, що політичний статус сучасних профспілок, під яким у цій роботі розуміється стійка сукупність функціональних ролей, впливів, відносин та уявлень, що відображають сутність положення об'єднань найманих працівників у середовищі політичних інститутів, є багатовимірним феноменом. Аналіз зміни даного явища у мінливому суспільстві доцільно починати з концептуальної площини, яку умовно можна назвати ідеологічною. Сфера ідеології в недавньому минулому прямо впливала на сутність і напрямок еволюції кожного політичного явища, тому як «точку відліку» зміни концептуального змісту політичного статусу профспілок слід розглядати їх значення у Радянському Союзі. Також у підрозділі надається увага функціональним аспектам ролі профспілок у радянській політичній системі в період її розквіту. Функціями радянських профоб'єднань були такі: участь у розробці народногосподарських планів; керівництво соціалістичним змаганням і рухом за комуністичну працю; заслуховування звітів комітетів і рад профспілок, а також доповідей міністерств, відомств і державних комітетів з питань виробництва, праці і культурно-побутового обслуговування робітників і службовців; реалізація права законодавчої ініціативи, тобто внесення до законодавчих органів проектів законів і указів; участь у підготовці й розгляді в Раді Міністрів проектів ухвал з питань заробітної плати, соціального страхування, охорони праці, культурного і побутового обслуговування трудящих і контролювання дотримання законів і постанов з цих питань.

Іншим прикладом установлення контролю тоталітарної держави над профспілками слід вважати політичний розвиток фашистської Італії. Установлення першої у Європі ідеологічної диктатури, що почала швидке згортання основ ліберальної демократії, стало зразком для побудови особливої політичної системи, у якій основну й домінуючу роль відігравав тоталітарний лідер незалежно від формальної конфігурації інституційного дизайну.

Італійський фашизм, на нашу думку, не заперечував класи, але вимагав підпорядкованості інтересів кожного інтересам цілого, тобто нації, організованої в державу. Класові вимоги законні, але коли один із класів хоче стати вище держави, усе національне життя неминуче порушується та руйнується. Отже, необхідною була система гармонійної ієрархії соціальних спільнот, яка б слугувала загальній меті. Для обґрунтування цієї ідеї у фашистській державі активно експлуатувалася корпоративна ідея.

Німецький трудовий фронт як найбільш масова в нацистській державі організація була однією з найбільш потужних структур у політичній системі Третього рейху. Німецький трудовий фронт під керівництвом Р. Лея був покликаний створити «народну спільноту», у якій не було б класової боротьби та розподілу на стани. Розвиток Німецького трудового фронту сприяв формуванню «капіталу довіри» до нацистського режиму, консолідації німецького суспільства під егідою нацистської диктатури, що дозволяло А. Гітлеру вирішувати свої мілітаристські завдання.

Швидке встановлення контролю тоталітарної держави над профспілками як базовим елементом представництва професійних інтересів в індустріалізованому суспільстві в кожному окремому випадку (СРСР, Італія, Німеччина) стало результатом впливу особливостей та обставин політичної ситуації в кожній із країн. Разом з тим, інтенсивність перетворювальної дії держави, а також налагодження механізмів прямого директивного управління, що не припускали жодної риси самоорганізації або вільної ініціативи у профспілках, дають можливість стверджувати, що система представництва професійних інтересів мала принциповий характер для тоталітарних політичних режимів.

У підрозділі 2.3. «Профспілки в політичній системі ліберального демократичного суспільства» доводиться, що специфіка значення функціонування профспілок у політичній системі ліберального демократичного суспільства полягає в тому, що така конфігурація взаємовідносин за своїми основними параметрами наближається до оптимальної. При цьому вона, згідно з позицією автора, виступає моделлю, що реально існує, а також є потенційним орієнтиром для сучасної України. Крім того, сучасний розвиток профспілок у країнах ЄС, США, Канаді та Австралії містить у собі сукупність прикладів адаптації та тенденцій зміни ролі та місця в умовах глобалізації.

У підрозділі доводиться, що політичний вплив профспілок в умовах демократичного політичного режиму істотно залежить від національних традицій, від логіки та динаміки розвитку політичної сфери. Водночас, спільною рисою європейських політичних систем є залученість профспілок до політики як інститутів представництва соціальних інтересів. Виконуючи роль даних інституцій, профспілки виходять далеко за межі своїх соціально-економічних функцій, стають на один рівень з базовими політичними інститутами: політичними партіями, громадськими організаціями, державними органами.

У підрозділі 2.4. «Профспілки в політичній системі перехідного суспільства» стверджується, що зв'язок соціально- професійної структури трансформаційно-транзитивного суспільства та політичної системи того ж суспільства має низку особливостей, що впливають на перспективи зміни політичного статусу профспілок у сучасній Україні та в цілому світі. Модель відносин суб'єктів представництва професійних інтересів і політики залежить від: 1) варіабельності концептуальних варіантів розвитку соціуму, що трансформується; 2) нестійкого характеру соціально-професійної структури населення; 3) економічної нестабільності, поєднання різних компонентів економічного ладу; 4) авторитарних тенденцій у діях державних інституцій (спрямованих на реформування) та непрозорості прийняття політичних рішень.

Невизначеність основних компонентів соціально-професійної структури населення істотно звужує базу підтримки профспілок як соціального інституту. Зміна професійної та соціальної ідентичності великих мас населення за короткий проміжок часу зумовлює втрату профспілками цілісної організаційної мережі та джерел поповнення членських лав. Реструктуризація промисловості викликає істотні зрушення у складі робітничого класу - основи традиційного профспілкового руху. Міграційні процеси, спричинені падінням виробництва, також змінюють соціально-професійну орієнтацію населення. Набуття вирішального значення підприємницькою діяльністю та сферою послуг також позбавляють профспілки великої кількості прибічників. Усе це детермінує зміну природи «офіційних», або «старих» профспілок у бік мобільності та ініціативності.

Третій розділ «Профспілки як політичний інститут: виміри функціонування» розкриває рівень вивчення профспілок, зумовлений їх винятковими перевагами як політичних суб'єктів: наявністю тісного зв'язку із соціальним середовищем та відносин із державою в межах соціального партнерства.

У підрозділі 3.1. «Профспілки та партійна складова політичної системи» обґрунтовується, що політичні події сучасності свідчать про неоднозначність ролі та місця профспілок у партійних системах сучасності. Зазначається, що профспілкові об'єднання в сучасному світі тісно пов'язані з національним контекстом, який виступає чинником збільшення різноманіття підходів у взаємодіях партій та профспілок. Кожна держава має власний досвід і конфігурації взаємодії партійних організацій та об'єднань працівників. Це проявляється у різних ідейних платформах, формах співпраці або антагонізму. Крім того, різна періодичність і логіка виборчих циклів, особливості кожної партійної системи в цілому створюють масив інформації, надзвичайно складний для інтерпретації та узагальнення.

Суттєво важливим принципом визначення ролі та місця профспілок у системі партій кожного суспільства є принцип ідеологічної належності (спорідненості) партій та профспілок. На європейському континенті даний принцип виступав одним із провідних чинників політичної мобілізації робітників, об'єднаних за професійною ознакою. Слід зазначити, що поряд із ідеологіями соціал-демократії та комунізму важливого значення набули релігійний фундаменталізм (конфесійні профспілки та партії) та націоналізм (постколоніальні держави та сепаратистські рухи) як чинники двосторонньої співпраці. Водночас об'єднавча сила ідеологічного підґрунтя майже в усіх розглянутих випадках мала обмежений часом характер. Із зміною політичного статусу партій (найчастіше з опозиційних на правлячі) спільність ідейних позицій втрачала потенціал для утримання союзників у договірних відносинах.

У підрозділі 3.2. «Роль та місце профспілок у системі громадянського суспільства» доводиться, що істотним компонентом стратегії оптимізації політичного статусу профспілок у вимірі розвиненого громадянського суспільства слід вважати підвищення конкурентоспроможності національних, галузевих та регіональних об'єднань найманих працівників у сфері публічних комунікацій. В умовах зміни економічного базису діяльності професійних спілок існує необхідність у постійному підтриманні мотивації членства в організаціях. Для цього профспілки мають докладати зусиль до професіоналізації забезпечення свого представництва у комунікаційній сфері, що здійснюється за допомогою паблік-рілейшнз (PR). Створення нового образу профспілки ще потребує своєї розробки. Істотною перевагою становища сучасних профспілок у громадянському суспільстві є їх рівноправне становище поряд з іншими неурядовими організаціями. В умовах демократії такий стан дає спілкам майже необмежену свободу дій. Адекватна присутність профспілок у третьому секторі повинна забезпечити не тільки політичний вплив, але й покращити виконання основних функцій професійних об'єднань - захист прав найманих працівників.

У підрозділі 3.3 «Роль і місце профспілок у взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування» на основі даних досліджень та аналізу фактів стверджується, що відносини профспілок і держави, а також органів представництва місцевих громад далеко не вичерпуються відносинами соціального партнерства та трипартизму. У сучасному світі профспілки змушені вступати у взаємодію з апаратом державного управління для вирішення безлічі питань. Проте порівняно з початковим етапом існування профспілкового руху характер взаємодій змінюється під впливом кількох значущих тенденцій. Перша з них, що набула стійкого вияву із середини ХХ століття - це тенденція до регламентації страйкової активності профспілок. Намагаючись мінімізувати економічні втрати від раптового припинення виробництва, ліберальні та консервативні уряди впроваджували законодавчі норми, що зобов'язували профоб'єднання забезпечувати певний термін часу перед початком страйку для здійснення переговорів.

Другою тенденцією, згідно з опрацьованими матеріалами, слід вважати перегляд ставлення держави до профспілок як до особливих соціальних об'єднань. Ліберально-демократична бюрократія та політичні призначенці намагаються не робити винятків для профспілок, ставлячи їх в один ряд з іншими громадськими організаціями. Ця тенденція проявляється навіть у випадках набуття статусу правлячих лейбористськими партіями (Австралія, Канада, Великобританія), що змушує тред-юніони змінювати традиційну партійну орієнтацію та ставати на шлях співробітництва з консерваторами.

Третьою важливою тенденцією слід вважати реструктуризацію підходу держави до відносин із профспілками на ґрунті зміни її економічної мотивації. Чим більше децентралізованою стає економіка, тим менший вплив у структурі відіграє індустріальний сектор, що є традиційно наймасовішим за кількістю зайнятих, тим меншою стає зацікавленість у партнерських відносинах з профспілковою сферою.

У підрозділі 3.4 «Роль і місце профспілок у підсистемі групового представництва політичних інтересів» доведено, що вирішальне значення для аналізу виявляються система відносин профспілок і системи групового представництва політичних інтересів. Такий висновок обґрунтовується специфікою стану двох об'єктів - груп інтересів і держави. Політичне представництво групових інтересів, а також групове агрегування значущих суспільних потреб, що виноситься на політичний рівень, мають таку залежність від національної специфіки, яка є домінантною в порівнянні з світовими тенденціями.

У підрозділі обґрунтовується, що профспілки як політичний інститут сучасного суспільства агрегують у собі риси основних політичних інститутів: партій, громадських організацій і груп інтересів. Основними відмінностями від традиційних гравців є такі: 1) нерегулярний (несистемний) характер участі у політичному процесі, жорстко прив'язаний до виборчого циклу та кризових моментів політичного життя; 2) відсутність стійкої конфігурації «виконавчих органів» профспілок, відповідальних за участь у політичному процесі; 3) невизначеність стійкого формату та однозначного функціонального навантаження профспілок як інституту; 4) наявність стійкої опозиції всередині інституту, спрямованої проти розширення політичної участі профспілок.

Водночас, рисами, що свідчать про входження профспілок до кола політичних інститутів, є: 1) визначеність політичних вимог і засобів їх досягнення; 2) тривалий вплив на основні параметри розвитку політичної системи; 3) системність відносин із провідними політичними інститутами з приводу суто політичних проблем; 4) чітко виражена орієнтація на вирішення проблем суспільства в цілому; 5) відповідність усім ознакам соціального інституту, залученого на постійній основі до політико-владного управління суспільством; 6) перспектива дедалі більшої політизації з метою самозбереження.

Четвертий розділ «Умови трансформації положення профспілок у політичній системі сучасної України» аналізує провідні передумови формального забезпечення статусу профспілок як політичних суб'єктів.

У підрозділі 4.1. «Модель оптимального політичного статусу профспілок у сучасній Україні» здійснюється визначення основних характеристик моделі політичного статусу профспілок. Ця модель має прагматичні засади. Вона є своєрідним орієнтиром політичної еволюції профспілок і має суто операціональну мету, яка полягає у встановленні кінцевого пункту даної еволюції.

У цьому підрозділі на основі аналізу поточної політичної ситуації встановлено, що важливою характеристикою моделі політичного статусу профспілок України є те, що профспілки мають стати системним агентом політичної системи. Функціонально вони мають забезпечувати макрополітичну й макроекономічну стабільність. Для цього профспілки мають вступати в нормативно обґрунтовані взаємодії з державою та іншими політичними акторами. Іншою істотною характеристикою слід вважати адаптованість профспілок до контексту політичних змін і відсутності ідеологічних партій у сучасній Україні. Відповідаючи на ці виклики, профспілки мають прикласти максимум зусиль для забезпечення рівноправних відносин з політичними силами. Важливе значення має також сталість моделі політичного статусу профспілок. В умовах демократизації політичної системи модель має набути рис самостійного феномена, детермінуватися внутрішніми чинниками. Профспілки є агрегатом представництва інтересів працездатного населення, тому їх політичний статус повинен відповідати вимогам автономності та незалежності від зовнішніх втручань. Також важливими характеристиками моделі оптимального політичного статусу профспілок є динамізм і можливість пристосування до зовнішніх впливів, таких як процеси глобалізації та міждержавної інтеграції. Долучаючись до цих процесів, профспілки мають адекватно відповісти на всі виклики часу. Вони повинні інтегруватися в загальносвітовий і загальноєвропейський профспілковий рух, при цьому не втрачаючи організаційної самостійності.

У підрозділі 4.2. «Нормативно-організаційні засоби оптимізації політичного статусу профспілок у сучасній Україні» обґрунтовується, що важливим чинником оптимізації наявного політичного статусу профспілок є встановлення основних напрямів нормативно-правового забезпечення політичної діяльності профспілок як основи оптимізації їх політичного статусу. Нормативно-правовий контекст політичного статусу профспілок у даному дослідженні має два взаємопов'язані виміри: вимір нарощування правового обґрунтування політичної діяльності профспілок та вимір загальносуспільної правової ситуації, що потребує удосконалення зусиллями профспілкового руху. Перша сукупність правових взаємин та напрямів зміни нормативної бази формується на основі перевизначення функцій профспілок та надання їм права законодавчої ініціативи. Також до цього блоку додається формальний статус профспілок у відносинах соціального партнерства. У ході аналізу правових документів і тенденцій еволюції відповідної галузі права встановлено, що нормативно-правовими засобами підвищення політичної ролі профспілок є: 1) прийняття закону про виключний статус профспілок як організацій представництва інтересів найманих працівників у порівнянні з іншими організаціями представництва професійних інтересів; 2) зміни в законі України про профспілки та в інших законодавчих актах, що стосуються обов'язкових консультацій з профспілками щодо прийняття законодавчих актів, які регулюють соціально-трудові відносини. Такі заходи будуть сприяти забезпеченню певного рівня впливу профспілкових організацій на території всієї держави, що, у свою чергу, забезпечить рівномірність електоральної підтримки; 3) прийняття законодавчих актів щодо законодавчої ініціативи профспілок слугує потужним ресурсом проголошення політико-інституційних рис даних організацій. Політичний статус профспілок буде набувати оптимального характеру шляхом формалізації їх присутності у політиці.

У підрозділі 4.3. «Психологічні та етноментальні умови визначення політичного статусу профспілок у сучасній Україні» вивчення психологічних та етноментальних чинників оптимізації політичного статусу профспілок формує картину сукупності вихідних передумов, у випадку існування яких проект політично активних і впливових профспілок у сучасній Україні буде успішним. Стереотипи стосовно участі профспілок у політиці мають тісний зв'язок з радянським минулим, у якому організаціям працівників належала підпорядкована роль. На сучасному етапі даний стереотип трансформувався на бачення профспілок як додаткових органів адміністрацій підприємств.

Етноментальний вимір політичної ідентифікації українського населення також у значній мірі детермінує перспективи політичного впливу профспілок та підвищення їх статусу в політичній системі. Тяжіння українців до родинних кланових зв'язків та територіальної колективної ідентичності істотно стримує солідарність і підтримку профспілок з боку широких верств трудящих. Недовіра до інституцій, пов'язаних з державою, як потенційно корумпованих, а також корпоративна солідарність робітників підприємств не дають можливості профспілкам діяти на повну потужність. Водночас широкий простір для політичного розвитку профспілок та закріплення нових позитивних тенденцій дає формування громадянського суспільства та підвищення громадянської свідомості молоді, що спостерігається після «помаранчевої революції». Однак політична солідарність членів профспілок ще є далекою від того рівня, який має солідарність підприємців. Новий рівень співвіднесення політичної культури та політичної ролі профспілок слід пов'язувати насамперед з формуванням нової соціальної структури українського соціуму.

У підрозділі 4.4. «Політико-комунікаційні засоби оптимізації політичного статусу профспілок у сучасній Україні» визначається місце та роль профспілок у комунікаційному контексті політики сучасної України, а також стратегії зміни наявного стану на такий, що більшою мірою відповідає оптимальному статусу профспілок у політичній системі. Серед інструментів, що за підсумками даного підрозділу можна розглядати як необхідні для комунікаційної оптимізації політичного статусу профспілок, є маркетингова парадигма побудови іміджу профспілкового руху в цілому та окремих профспілкових організацій як суб'єктів політики. Даний інструмент є сукупністю постулатів політичного маркетингу, які, у свою чергу, становлять концептуальну основу будь-якої політико-технологічної діяльності та політичних паблік-рілейшнз (PR). Характер застосування політичного маркетингу та політичної іміджології, що будується на його основі, у випадку профспілок має низку особливостей. Насамперед профспілки не є суб'єктами виборчого процесу, тому класична схема політичного маркетингу, спрямована на здобуття голосів під час виборів, не працює. Натомість маркетингова схема побудови політичного іміджу профспілок апелює до парадигми раціонального вибору, згідно з якою виборці обирають найбільш вигідну альтернативу. Позиціонування профспілок як «корисних» для громадян установ має на меті здобуття переваги не над політичними партіями, а над підприємницькими групами інтересів, що здійснюють тіньову лобістську діяльність. Політичні PR профспілок мають на меті забезпечення бази для потенційних масових акцій протесту та страйків, що є провідними засобами тиску на уряди. Позитивні PR стають ресурсом профспілок у боротьбі за самозбереження та подальший розвиток, оскільки вони є частиною загальної комунікаційної стратегії об'єднань найманих працівників.

Крім масштабної, організованої на технологічних засадах комунікаційної діяльності дедалі більшої ваги набуває комунікативний аспект політичної діяльності профспілок. Базисною ідеєю подібного типу комунікації слід вважати застосування розгалуженої структури профспілкового руху, що може забезпечити безпосередню взаємодію навіть з невеликими трудовими колективами та окремими особами.

Третьою складовою політико-комунікаційного комплексу засобів оптимізації політичного статусу профспілок слід вважати організаційну перебудову окремих профспілок та особливо великих профспілкових об'єднань з метою їх переорієнтації на активну публічну діяльність, що здійснюється на постійній основі.

У підрозділі 4.5. «Зовнішньополітичні передумови еволюції політичного статусу профспілок у сучасній Україні» стверджується, що в якості зовнішньополітичних чинників оптимізації політичного статусу профспілок необхідно розглядати євроінтеграційні процеси, розвиток світової економіки та формування світового політичного (громадянського) суспільства. Перший з них є джерелом орієнтирів еволюції профспілок, оскільки стандарти охорони праці та соціального захисту впритул наближаються до кордонів України.

Розвиток світової економіки, що втілюється в процесах глобалізації, детермінує долучення профспілок до світового профспілкового руху з метою координації дій та узгодження стандартів. Особливої ваги даний чинник набуває із вступом України до ВТО. Формування світового громадянського суспільства, у свою чергу, зумовлює остаточний вихід профспілок за межі вузьких соціально-економічних функцій.

Глобалізація являє собою об'єктивний процес трансформації національних політичних систем у напрямі втрати ними частини суверенітету, насамперед в економічній сфері. Адекватність відповіді вітчизняних профспілок на цей виклик залежить від рівня їхньої внутрішньої консолідації, модернізації підходів до планування та організації політичних дій. Адаптація до переваг ТНК у боротьбі за соціальні стандарти, а також з процесами ерозії профспілкового руху, викликаними змінами в структурі ринку праці, залежить від наявності міжнародних контактів та здатності оперативно включитися до системи міжнародної солідарності трудящих.

Європейська інтеграція, як стверджується у підрозділі, також стає джерелом вимог та нормативів, відповідність яким може вивести вітчизняну профспілкову систему на новий рівень співпраці з політикою. Водночас європейський вибір України є стимулом для встановлення цінності багатьох національних особливостей і практик, співвіднесення їх з прогресивною моделлю розвитку.

У висновках стверджується, що аналіз наявних у сучасній політичній науці теоретичних і методологічних засад дослідження політичної ролі профспілок дає змогу встановити кілька концептуальних тенденцій, які відображають істотні прояви взаємодії профоб'єднань і політики. Визначено, що вплив політичної системи на профспілкову структуру відбувається на основі регулярних імпульсів, детермінованих конфігурацією політичних режимів та має цілераціонально організований суб'єктний характер, у той час як зворотний вплив профспілок має такі провідні ознаки, як дисипативність, іррегулярність і прояв переважно в періоди біфуркації.

У дисертації також розкрита специфіка профруху як системи представництва професійних інтересів перехідного або трансформаційного суспільства. При цьому виявлені особливості видозміни методів державного управління соціальними процесами, з'ясована поведінка профспілок в умовах інтенсивних перетворень економічних відносин і перетворень відносин власності. Встановлено, що рівень взаємовпливу профспілок (як рушійної сили відстоювання професійно-ідентифікованих інтересів суспільства) та політичної системи визначається рівнем ефективності функціонування структури соціального партнерства, яка набуває стійких форм. На рівень представництва професійних інтересів професійними спілками (поряд з іншими професійно орієнтованими громадськими групами тиску) в умовах трансформаційного політичного режиму впливають передусім залишкові механізми адміністративного контролю, що переходять з державного у приватний сектор, та недієвість практик колегіально-консенсусних рішень стосовно напрямів розвитку соціально-професійної структури.

Теоретичний конструкт оптимального політичного статусу профспілок у сучасній Україні та світі виконав завдання розширення розуміння специфіки взаємодії профруху та політичної системи. Специфіка політичного статусу сучасних профспілок пов'язана з критичною масою викликів розвитку сучасного суспільства, які ускладнюють функціонування та висувають на перший план питання щодо самого існування профорганізацій. Оскільки політико-комунікаційна сфера детермінована розвитком найновіших інформаційних технологій і медіа-систем, профспілки для досягнення ефективного результату політичної діяльності мають обрати та цілеспрямовано втілювати стратегію «роботи з громадськістю». Остання має базуватися на принципах системності, новизни, наступальності та всеохватності. Системність означає наявність постійних регулярних реакцій на поточні політичні події, донесення до суспільної свідомості політичної позиції профспілок. Новизна означає постійне оновлення інформаційних приводів щодо діяльності окремих профспілок та профруху в цілому. Наступальний характер комунікаційної діяльності профцентрів означає подолання стереотипу «реагування» на події, перехід на позиції «випередження» та «створення» подій. Всеохватність, або загальносуспільний характер діяльності профспілкового руху (в умовах подолання галузевої та політичної роз'єднаності та досягнення консолідації) повинна втілюватися в проголошенні ідей і публічному відстоюванні інтересів, близьких для більшості населення.

Профспілкові об'єднання сучасної України переживають процес болісної трансформації від пострадянських до національних. Основними напрямами комплексних змін є такі: перетворення з державно та адміністративно орієнтованих на самостійні, зміна кадрового складу керівних органів профоб'єднань, часткова переорієнтація з галузевого принципу спілкового будівництва на професійний, диверсифікація фінансової бази шляхом доповнення членських внесків послугами у сфері туризму, оренди та реалізації майна. Набутий політичний досвід засвідчив, що українські профоб'єднання виступали скоріше об'єктами, ніж суб'єктами впливу, у більшості випадків ставали другорядними, молодшими партнерами політичних альянсів, слабко впливали на прийняття важливих державних рішень.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Монографія

Тупиця О. Л. Профспілки в політичній системі сучасного суспільства: виміри функціонування : Моногр. /О.Л. Тупиця - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2008. - 352 с.

Основні праці

1. Тупиця О. Л. Профспілки в політичній системі: теоретичні передумови визначення статусу / О.Л. Тупиця // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип.14. - 2006 - С. 248 - 257.

2. Тупиця О. Л. Профспілки, перехідне суспільство та соціально-гуманітарне пізнання / О.Л. Тупиця // Вісник Дніпропетровського універсистету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип.16. - 2007 - С. 375 - 382.

3. Тупиця О. Л. Соціальне середовище як передумова зростання політичної активності профспілок (досвід російських досліджень) / О.Л. Тупиця // Політологічний вісник. - К.: “ІНТАС”, 2007. - Вип.23 - С.172 - 180.

4. Тупиця О.Л. Профспілки як чинник забезпечення політичної стабільності в сучасній Україні / О. Л. Тупиця // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2007. - Вип.10. - С. 343 - 352.

5. Тупиця О. Л. Теорія політичної системи та політична роль профспілок у сучасному суспільстві / О.Л. Тупиця // Перспективи. - 2007. - №1 (37). - С. 103 - 108.

6. Тупиця О. Л. Проблеми участі профспілок у політиці: правовий, соціокультурний та етноментальний виміри / О.Л. Тупиця // Перспективи. - 2007. - №2 (38). - С. 96 - 101.

7. Тупиця О. Л. Взаємодія держави та профспілок у політичній системі сучасного суспільства / О.Л. Тупиця // Бористен. - 2008. - №6. - С.6 - 8.

8. Тупиця О. Л. Профспілки в системі групового представництва політичних інтересів сучасного суспільства / О.Л. Тупиця // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 18. - 2008. - С. 209 - 215.

9. Тупиця О. Л. Психологічні та етноментальні умови політичного статусу профспілок у сучасній Україні / О.Л. Тупиця // Вісник СевДТУ. - Вип. 91: Політологія, 2008. - С. 44 - 48.

10. Тупиця О. Л. Профспілки та політичні партії: способи взаємодії в сучасній політичній системі / О.Л. Тупиця // Віче. - 2008. - №13 - 14. - С. 43 - 46.

11. Тупиця О. Л. Профспілки в умовах демократичного політичного режиму / О.Л. Тупиця // Грані . - 2008. - №1. - С. 99 - 102.

12. Тупиця О. Л. Синергетична парадигма як чинник формування методології дослідження політичної ролі профспілок / О.Л. Тупиця // Грані . - 2008. - №2. - С. 145 - 148.

13. Тупиця О. Л. Моделі взаємодії профспілок і політичної влади в контексті сучасного світового досвіду / О.Л. Тупиця // Грані. - 2008. - №4. - С. 104 - 109.

14. Тупиця О. Л. Політична участь профспілок і сучасні політичні ідеології: традиції та новації / О.Л. Тупиця // Грані. - 2008. - №5. - С. 113 - 117.

15. Тупиця О. Л. Модель оптимального політичного статусу профспілок у сучасній Україні: теоретична перспектива / О.Л. Тупиця // Держава і право. - Вип.41. - К.: 2008. - С.683 - 688.

16. Тупиця О. Л. Політичний статус українських профспілок: вимір політичної суб'єктності / О.Л. Тупиця // Держава і право. - Вип. 42. - К.: 2008. - С.683 - 689.

17. Тупиця О. Л. Профспілки та публічна політична діяльність: комунікаційний аспект / О. Л. Тупиця // Науковий Вісник Ужгородського університету: політологія, соціологія, філософія. - Вип. 9. - 2008. - С. 165 - 170.

18. Тупиця О. Л. Політико-комунікаційні засоби оптимізації політичного статусу профспілок у сучасній Україні / О.Л. Тупиця // Науковий Вісник Ужгородського університету: політологія, соціологія, філософія. - Вип. 10. - 2008. - С. 259 - 263.

19. Тупиця О. Л. Профспілки та місцеве самоврядування: способи громадянської активності в умовах демократизації / О.Л. Тупиця // Нова парадигма. - Вип. 80. - К.: 2008. - С. 107 - 113.

20. Тупиця О. Л. Система представництва соціально-професійних інтересів і політичний режим: способи взаємодії / О.Л. Тупиця // Політологічний вісник. - К.: “ІНТАС”, 2008. - Вип. 35. - С. 146 - 156.

21. Тупиця О.Л. Правові засади політичного статусу профспілок у сучасній Україні / О.Л. Тупиця // Право України: юридичний журнал. - 2008. - №7. - С. 35 - 39.

22. Тупиця О. Л. Теоретичні обрії та потреби суспільства. Політологічне дослідження профспілок / О.Л. Тупиця / Трибуна. - 2008. - №7 - 8. - С. 35 - 36.

23. Тупиця О. Л. Позиція українських профспілок у соціально-трудових відносинах та її політичні наслідки / О.Л. Тупиця / Науковий Вісник Ужгородського університету: політологія, соціологія, філософія. - Вип. 11. - 2009. - С.134 - 137.

24. Тупиця О. Л. Профспілки та політичні інститути: параметри оптимальної взаємодії / О.Л. Тупиця // Держава і право. - Вип. 43. - К.: 2009. - С. 698 - 703.

25. Тупиця О. Л. Тенденції розвитку політичної участі: взаємодія профспілок і громадянського суспільства / О.Л. Тупиця // Політологічний вісник. - К.: “ІНТАС”, 2009. - Вип. 40. - С. 255 - 264.

26. Тупиця О. Л. Профспілки сучасної України: передумови та перебіг політизації / О.Л. Тупиця // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 19. - 2009. - №9/2. - С.262 - 268.

27. Тупиця О. Л. Політичний зміст діяльності профспілок: від «школи комунізму» до складової демократичного суспільства / О.Л. Тупиця // Нова парадигма. - Вип.84. - К.: 2009. - С. 75-83.

Додаткові праці

28. Тупиця О. Л. Профспілкова організація університету у морально-етичному вихованні студентства / О.Л. Тупиця // Матеріали регіональної науково-практичної конференції «Роль кафедр соціально-гуманітарних дисциплін у формуванні морально-етичної культури студентів». Дніпропетровськ,2006. - С. 19 - 24.

29. Тупиця О. Л. Профспілки в політичній системі сучасної України: груповий вимір представництва політичних інтересів / О.Л. Тупиця // Грані. - 2007. - №1. - с. 139-141.

30. Тупиця О. Л. Актуальні питання інтеграції українського фондового ринку до світового ринку капіталів / О.Л. Тупиця // Матеріали одинадцятої міжнародної науково-практичної конференції «Фінанси України», Д.: 2007. - С. 98 - 99.

31. Тупиця О. Л. Філософське значення соціального партнерства як підґрунтя діяльності профспілок / О.Л. Тупиця // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 15. - 2007. - №9/2. - С. 518 - 523.

32. Тупиця О. Л. Етноментальні чинники політичної активності профспілок / О.Л. Тупиця // Зб. Матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції «Українська державність: історія і сучасність»/ Під заг. Ред. К. В. Балабанова у 2-х частинах. - Ч. 1. - Маріуполь: МДГУ, 2007. - С. 170 - 171.

33. Тупиця О.Л. Профспілки та громадянське суспільство:вимір політичного активізму / О.Л. Тупиця // Філософсько-антропологічні студії'2008. - Д.:ДНУ, К.: Стилос - С.34 - 38.

34. Тупиця О. Л. Головна перешкода розвитку фінансової системи України - незбалансованість бюджетної системи / О.Л. Тупиця // Матеріали дванадцятої міжнародної науково-практичної конференції «Фінанси України», Д.: 2008. - С. 19 - 20.

35. Тупиця О. Л. Профспілки як чинник забезпечення соціально-економічної стабільності в сучасній Україні / О. Л. Тупиця // Вісник соціально-економічного інституту об'єднання профспілок Харківської області. - 2008. - № 5. - С. 8 - 13.

Размещено на Allbest.ru