Регіональні особливості розвитку етнополітичних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса

УДК 323.1(477)

Спеціальність 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Зварич Ігор Теодорович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Панчук Май Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу національних меншин

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, заступник директора з наукової роботи

- доктор політичних наук, професор Антонюк Олександр Васильович, Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, проректор

- доктор політичних наук, професор Картунов Олексій Васильович, Університет економіки та права "КРОК", завідувач кафедри суспільних наук

Захист відбудеться 8 грудня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розісланий 3 листопада 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор політичних наук Г.І. Зеленько

Анотації

Зварич І.Т. Регіональні особливості розвитку етнополітичних процесів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України. - К., 2009.

У дисертації здійснено наукове узагальнення ключових аспектів і принципів системно-функціонального аналізу державної етнонаціональної політики України у її комплексному взаємозв'язку з істотними регіональними особливостями сучасного розвитку етнополітичних процесів.

Розкрито авторське бачення сутності концепції регіоналізму, її ролі та місця у дослідженні поставлених проблем. Особлива увага відведена розгляду феномену "нового регіоналізму", який в умовах України - держави з помітною політизацією регіональних чинників, несе в собі цілком реальні загрози і виклики її національній безпеці.

На основі системного аналізу етнополітичні процеси розглядаються як поліаспектна взаємодія між етнонаціональними спільнотами та державними інституціями. Аргументовано, що етнічний і регіональний чинники, як самі по собі, так і в їх синтезованому сполученні, обумовлюють функції та конкретні дії державної влади, її структуру і механізми взаємостосунків з органами місцевого самоврядування різних їх рівнів.

Критично осмислено та проаналізовано запроваджену у сучасному міжнародному праві, а також запозичену з нього й адаптовану до умов України систему законодавчо-правових механізмів захисту національних меншин. Актуалізується питання щодо невідкладного оновлення чинного вітчизняного законодавства у сфері державної етнополітики та, особливо, міжнаціональних і міжрегіональних відносин.

Обґрунтовано інші важливі завдання та систему заходів з усього комплексу порушених у дисертаційному дослідженні проблем.

Ключові слова: етнополітичні процеси, державна етнонаціональна політика, етнонаціональний чинник, етнополітичний конфлікт, етнополітичний менеджмент, міжнаціональні відносини, "новий регіоналізм", політизація етнічності, права національних меншин, "регіон-донор", депресивна територія, регіоналістика, регіональна спільнота.

Зварыч И.Т. Региональные особенности развития этнополитических процессов в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. Институт политических и этнонациональных исследований имени И.Ф. Кураса НАН Украины. - К., 2009.

В диссертации осуществлено научное обобщение ключевых аспектов и принципов системно-функционального анализа современной этнонациональной политики Украины, экстраполированной на региональные особенности развития этнополитических процессов. При этом показано, что применение таких принципов и конкретизированное програмно-целевое управление сферой этнонациональных отношений, их эффективность во многом детерминированы специфическими особенностями развития самих регионов Украины. С этих позиций раскрыто авторское видение концепции регионализма, её роли и места в современных этнологических исследованиях.

Рассматривая нынешнее состояние украинской регионалистики, диссертант констатирует ее вступление в качественно новую стадию своего развития. Это, прежде всего, касается основной сущности проблемы, состоящей в формировании принципиально отличных от предыдущих политических и культурологических моделей, основывавшихся на традиционных координатах "центр - провинция". Обращается особенное внимание на явление "нового регионализма", который развивается в направлении усиления роли территорий и проживающих там общин, в том числе этнонациональных, в управлении государством. Что касается Украины, то присущая ей чрезмерная политизация региональных факторов несет в себе определенные угрозы и вызовы, способные росшатывать государственные устои. По мнению автора, с целью нейтрализации такого развития событий необходимо разработать целостную программу региональной этнополитики с учетом процессов политической модернизации общества и постепенной интеграции Украины в европейское политическое пространство.

Анализируются особенности социально-экономической дифференциации украинских регионов, их роль в политизации этнонациональных процессов. Рассмотрены такой концепт, как "регион-донор", и понятие "депрессивный регион", их место в государственной этнонациональной политике и влияние на формирование этнорегиональной идентичности. Исследованы региональные параметры этнополитических отношений, прежде всего с точки зрения их конфликтогенности, влияние на это геополитических факторов, а также роль децентрализации управления и развития местного самоуправления как средств преодоления регионального сепаратизма.

На основе применения системного анализа этнополитические процессы рассматриваются как полиаспектное взаимодействие между этническими общностями и государственными институциями. При этом аргументировано, что этнонациональный и региональный факторы, как и сами по себе, так и в синтезированном их соединении обуславливают функции и конкретные действия государственной власти, её структуру, механизмы сотрудничества в этом направлении с органами местного самоуправления, как и организациями национальных меньшинств.

Проанализировано степень влияния разных региональных интересов на функционирование украинских государственных институций, обусловленных, прежде всего, теми глубокими экономическими, культурными, религиозно-конфессиональными и психологическими различиями, которые имеются между различными регионами Украины.

В этих условиях наиболее эффективными путями обеспечения на общегосударственном уровне бесконфликтности межнациональных отношений являются, во-первых, максимально возможные учет и удовлетворение потребностей этнонациональных общностей и, во-вторых, достижение их баланса с интересами иных национальных меньшинств, а также и прежде всего с государственными, общенациональными интересами.

Критически осмыслено и проанализировано созданную в современном международном праве, а также заимствованную из него и адаптированную к условиям Украины систему законодательно-правовых механизмов защиты этнических меньшинств. Диссертант, в целом соглашаясь с мнением других исследователей этой важной проблемы, всё же настаивает на неотложной необходимости кардинального пересмотра отечественного законодательства в области этнонациональной политики и национальных отношений с целью его обновления, устранения целого ряда несогласованностей и адаптации к современным политическим реалиям.

Обосновано другие важные задачи и систему мер по всему комплексу рассмотренных в диссертационном исследовании проблем.

Ключевые слова: этнополитические процессы, государственная этнонациональная политика, этнонациональный фактор, этнополитический конфликт, этнополитический менеджмент, межнациональные отношения, "новый регионализм", политизация этничности, права национальных меньшинств, "регион-донор", депрессивная территория, регионалистика, региональная общность.

I.T. Zvarych. Regional Aspects of Ethnopolitical Process Development in Ukraine. - Munuscript.

The dissertation for the scientific degree in Doctor of Political Sciences, the speciality 23.00.05 - Ethnopolitology and Ethnostate Studies. I. F. Kuras Institute of Political and Ethno-National Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Dissertation research carried out scientific generalization of key aspects and principles of systemic-functional analysis of public ethnonational policy of modern Ukraine in its complex interconnection with regional peculiarities of growth. Here well presented author's vision of the gist of current regionalism, its role and place in the investigation of the problem. Particular attention is made on consideration of the phenomenon of so-called "new regionalism", which in Ukraine's conditions - the conditions of the state with exaggerated politicization of regional factors, caries threats and challenges for national security of our country.

On the basis of systematic analysis, ethnopolitical processes are considered as interaction between ethnic communities and governmental structures. Have aproved, that ethnic and regional factors, taken either individually or in combination, determine functions and specific actions of the government, their structure and mechanisms of interaction with local governments.

Critically overthought and analyzed in international law, borrowed from it and adapted to the Ukrainian legislation system - the legal mechanisms of protection of national minorities. Raised questions about the immediate update of national legislation in the field of governmental ethnopolitics and international relations.

Justified current challenges and recommended actions on the entire complex of issues, raised in the scientific dissertation research.

Key words: ethnopolitical process, State Ethnic Policy, ethnic factor, ethnopolitical conflict, ethnopolitical management, interethnic relations, "the new regionalism", the politicization of ethnicity, national minority rights, "the region-donor", depressive teritory, regionalistycs, regionalistyc community.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена помітною активізацією трансформаційних процесів у сучасному глобалізованому світі, що значною мірою відображає їх регіональну специфіку та етнорегіональні особливості. Задекларований Україною курс на європейську інтеграцію диктує необхідність не тільки прийняття стандартів сучасної європейської політичної культури, а й засвоєння і практичного впровадження відповідних інституціональних норм та принципів, і в їх числі децентралізації та "нового регіоналізму". При цьому досвід європейських держав, які мають поліетнічний склад населення та істотні регіональні відмінності, переконливо свідчить, що успіх євроінтеграції України багато в чому залежить від практичної реалізації етнорегіональної політики.

Регіоналізм як феномен уже став реальністю сучасного буття суспільства, проте в Україні концептуальне його осмислення на рівні політичної теорії тільки розпочинається і тому потребує всебічності у підходах. Цього вимагає реальна ситуація, котра склалася впродовж останніх років, коли прихильники політики "нового регіоналізму" стали на шлях ідеологічного оформлення цього явища, відстоюючи пріоритет цінностей територіального їх ґатунку над загальнонаціональними інтересами, пропагуючи на загал новий вид державного утворення - "регіоналізованої держави" федеративного типу. Відповідні настрої та ідеї активно підтримуються із-за кордону тими силами, які хочуть бачити Україну внутрішньо поділеною як за ідеологічними цінностями, так і за геополітичними векторами розвитку.

Специфікою української ситуації є те, що територіальні чинники досить тісно пов'язані з етнічними, взаємодіють одні з одними, внаслідок чого чи не найнебезпечнішим з викликів постає явище так званого "етнорегіонального сепаратизму". Його у жодному разі не можна залишати поза увагою, адже йдеться насамперед про регіональні чинники та їх вплив на становлення і розвиток української держави та української політичної нації, формування демократичного простору у його поєднанні з етнонаціональними складовими державотворчих і націєтворчих процесів.

Виняткова роль у пошуках адекватної відповіді на сучасні виклики належить передусім незаангажованій партійними уподобаннями етнополітичній регіоналістиці, а також неупередженій оцінці дійсного стану справ у державі, на підставі якої можна було б запропонувати оптимальні варіанти і сценарії її виходу з нинішньої системної кризи. Аналіз науково-експертного дискурсу з цього приводу показує, що Україна досягла певної критичної межі, за якою можуть розпочатися важко керовані процеси з непередбачуваними наслідками. У більшості випадків до їх виникнення призводять як соціально-економічні, так і політичні чинники, зокрема протистояння регіональних політичних еліт та мобілізованих ними електоральних груп, що помітно актуалізувало проблеми сепаратизму, федералізації, збереження територіальної цілісності країни. Результативність у їх розв'язанні в умовах глобалізації та реалізації політики "нового регіоналізму", безсумнівно, залежить від рівня впровадження нової соціогуманістичної парадигми, морально-ідеологічні засади котрої мають ґрунтуватися на врахуванні цілого комплексу чинників, який, окрім соціально-економічних детермінант, охоплював би водночас національно-інноваційні, інформаційно-мовні, демографічні, етнічні, територіально-просторові та інші складові, що важливо для дієвого протистояння глобалізаційному нівелюванню етнокультурних основ Української держави.

Все це, у свою чергу, актуалізує дослідження трансформаційних процесів в Україні, які базувалися б на синтезованому уявленні про взаємопов'язаність регіонального та етнічного чинників. Врешті-решт, йдеться не лише про покращення етнополітичної ситуації та забезпечення сталого розвитку регіонів держави, а й про формування спільної ідентичності народу України за умови збереження її регіональних самоідентифікацій. Слід особливо наголосити і на тому, що небезпека перетворення регіональної політики у "заручницю" політичного протиборства є надто реальною, щоб зволікати зі здійсненням невідкладних заходів у напрямі оптимізації етнонаціональної політики з урахуванням поряд з інтересами держави і потреб регіональних спільнот. Досить тривожними є і загрози провокування етноконфліктних ситуацій у регіонах з компактним поселенням національних меншин. У зв'язку з цим перед органами державної влади стоїть завдання запобігти їх виникненню, а в ідеалі - позбутися негативних явищ етнополітичного походження.

Вирішення цього складного завдання вимагає комплексного аналізу етнополітичної ситуації в регіонах, вироблення новітніх концептуальних і методологічних підходів та технологій регулятивного впливу держави на процеси етноконфліктного характеру. Отже, на сучасному етапі існує нагальна потреба в активізації наукових досліджень нинішнього стану та особливостей етнополітичних процесів в різних регіонах України, як і етнорегіонального виміру сучасних трансформаційних процесів загалом.

Стан наукової розробки проблеми. Відзначимо вагомий внесок у розробку проблем етнополітики у контексті регіоналізму академіка І.Ф. Кураса - автора таких фундаментальних праць, як "Етнополітика: історія і сучасність" (1999 р.), "Етнополітика: перші кроки становлення" (2004 р.) і багатьох інших.

З позицій досліджуваної нами проблеми варто відмітити праці О. Галенка, В. Горбатенка, В. Євтуха, О. Картунова, І. Кресіної, В. Кулика, В. Лісничого, О. Майбороди, Л. Нагорної, М. Панчука, Ю. Римаренка, С. Римаренка, Л. Шкляра та інші, у яких грунтовно проаналізовано етнополітичні складові розбудови Української держави. Етнокультурні, соціоекономічні і геополітичні передумови проявів регіоналізації в Україні поліаспектно висвітлено в роботах М. Багрова, С. Власова, О. Стегнія, Т. Татаренко, М. Чурилова, М. Шульги та інших. Теоретико-методологічному аналізу етнонаціональних детермінант адміністративної реформи, розбудови нової системи врядування на засадах територіальної диференціації етнонаціональної політики в Україні присвячена докторська дисертація П. Надолішнього. Управлінський аспект етнополітичних державотворчих процесів розглянуто в докторській дисертації Ю. Куца. Етнічні протиріччя і конфлікти, етноконфліктні загрози Україні глибоко аналізуються в роботах О. Балицької, В. Котигоренка, О. Кривицької, О. Маруховської, О. Уткіна та багатьох інших. Ґрунтовному дослідженню причин нерівномірного розвитку регіонів держави, що має безпосередній вплив на формування національної ідентичності та політизацію етнічності, присвятили свої фундаментальні праці такі відомі вчені, як М. Долішній, Б. Данилишин, С. Дорогунцов, І. Лукінов, З. Герасимчук, М. Чумаченко, М. Паламарчук, В. Поповкін, С. Писаренко, Д. Стеченко, О. Шаблій та інші.

Аналізу зарубіжного досвіду формування та здійснення регіональної політики присвячено наукові розробки таких відомих західних дослідників, як М. Верушевська, Л. Вірт, М. Гуннарсон, Б. Гурне, Ж. Зіллер, У. Ізард, С. Кероу, М. Кітінг, А. Макмастер, Е. Маркузен, А. Пробст, Ф. Содербаум, С. Тарроу, Б.Хеттне, П. Юкарайнен та ін. У 1997 році побачила світ монографія М. Кітінга і Дж. Лонгліна "Політекономія регіоналізму", яку на Заході сприймають як "біблію європейського регіоналізму"; у 1998 році - книга М. Кітінга "Новий регіоналізм у Західній Європі. Територіальна реструктуризація та політичні зміни". Проблематикою розвитку регіоналізму у контексті євроінтеграційних процесів, розширення ЄС займаються Д. Андерсен, А. Бенц, С. Боррас-Аломар, Б.Б'янкері, Г. Гожеляк, Т. Зонова, А. Куклінскі, М. Петерсен. Серед зарубіжних фахівців у галузі етнополітики, які досліджують процеси політизації етнічності, відмітимо Д. Белла, Дж. Келласа, У. Ньюмена, Дж. Ротшильда, Е. Сміта. Проблеми етнополітології розглядаються у працях і російських вчених - Р. Абдулатіпова, В. Ачкасова, Р. Бурцевої, В. Козлова, С. Панаріна, З. Сікевич, Г. Солдатова, Г. Тадевосова, Є. Трощинського, В. Тураєва, М. Целіщева та інших.

На сторінках деяких зарубіжних, насамперед російських, видань сьогодні нерідко можна зустріти висловлювання на кшталт того, що Україна - це "невдалий проект". Чимало безпідставних інсинуацій щодо цього міститься, наприклад, у книзі М. Калашникова і С. Бунтовського "Независимая Украина. Крах проекта" (2009 р.). Примітно, що дискурс "поділеної України" від оцінок вітчизняної політичної публіцистики та політико-технологічних проектів перейшов сьогодні у сферу наукового аналізу. Як приклад можна навести двотомну працю відомих українських вчених В. Андрущенка і М. Михальченка "Україна розділена в собі: від Леонідії до Вікторії" (2009 р.). Про небезпеку поглиблення регіонального розколу в Україні багато у чому з інших позицій йдеться у книзі Д. Табачника "Утиный суп" по-украински. Беседы с украинским политикумом: диалог с глухими" (2008 р.).

Отже, актуальність проблематики, пов'язаної з етнополітикою та регіоналістикою, підтверджується як новими запитами реальної практики, так і помітною активізацією в останні роки досліджень вчених-суспільствознавців. Тому аналіз джерельної бази дисертаційної роботи розглядається нами як невід'ємна складова кожного з її відповідних розділів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в рамках науково-дослідної програми "Етнополітичні процеси в сучасній Україні: регіональні особливості" (НДР № 0108U000179), яка здійснюється в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження регіональних особливостей сучасних етнополітичних процесів в Україні у контексті впровадження державної етнонаціональної політики та пошуку ефективної моделі державного управління у цій сфері.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:

- систематизувати методологічні підходи до комплексного дослідження регіональних особливостей етнополітичних процесів;

- на основі ретроспективного аналізу поліаспектних конституалізацій зарубіжного регіоналізму з'ясувати сутність і основні характеристики явища "нового регіоналізму" у контексті пошуку ефективних механізмів реалізації регіональної політики в Україні;

- визначити особливості та ключові тенденції вітчизняних проявів регіоналізації на тлі реалізації політики європейського регіоналізму;

- з'ясувати зміст і структуру взаємозв'язків основних внутрішніх та зовнішніх джерел і факторів впливу на перебіг суспільно-політичних подій в поліетнічних регіонах України;

- дослідити вплив етнорегіонального чинника на процес формування загальнонаціональної ідентичності та його зв'язок з синхронними процесами етнічної самоідентифікації й самореалізації на сучасному етапі українського державотворення;

- встановити роль політичних і управлінських механізмів у подоланні регіональних відмінностей та міжрегіональних протиріч, упередженні та врегулюванні етноконфліктних ситуацій у поліетнічних регіонах України;

- простежити особливості реалізації регіональної політики держави з позицій подолання суттєвих міжрегіональних відмінностей та запобігання етнополітичній конфліктності;

- показати деструктивну роль радикального, передусім політичного регіоналізму у підвищенні рівня міжнаціональної конфліктогенності та політичної нестабільності у країні;

- обґрунтувати основні напрями подальшої оптимізації етнополітичного менеджменту та засобів і механізмів забезпечення ефективності державної етнонаціональної політики у контексті розширення прав і повноважень територіальних громад.

Об'єктом дослідження є етнополітичні процеси в умовах трансформації суспільства, предметом - регіональні особливості етнополітичних процесів у контексті реалізації державної етнонаціональної та регіональної політики, спрямованої на подолання нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України.

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є, насамперед, його побудова на принципах системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Їх застосування не лише відкриває широкі можливості для використання програмно-цільового методу як концептуальної засади вивчення механізмів впливу держави чи її окремих інституцій на процеси здійснення регіональної політики з урахуванням етнічних чинників при її реалізації, а й уможливлює теоретичну синхронізацію аналізу загальнодержавних і регіональних особливостей етнополітики України.

Використання автором засадничих принципів синергетичного підходу дало можливість прослідкувати зміни, котрі відбуваються у відносинах між державою як належно організованою системою та самоорганізацією етнічних і регіональних спільнот у поліетнічному просторі країни. Завдяки цьому наукове вивчення етнополітичних процесів органічно поєднується з дослідженням технології управління ними як з боку державних, так і громадських інституцій.

Поряд з порівняльно-критичним аналізом різних концептуалізацій феномену регіоналізму використовується також історичний метод, у рамках якого здійснюється своєрідна інтеграція різноманітних дослідницьких підходів до розкриття обраної теми. Не менш конструктивним стало й застосування методу структурно-логічного моделювання, на базі якого вивірялась ефективність управлінських рішень в етнонаціональній сфері та регіономіці. З'ясувати специфіку залученого для досягнення поставленої мети понятійно-категоріального апарату допоміг традиційний у цій дослідницькій ніші формально-логічний метод. Активно використовувались і такі емпіричні методи дослідження, як аналіз документів та матеріалів відповідних соціологічних опитувань. Застосовувались також методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, аналогії й антитези, політичного дискурс-аналізу.

Такий вибір методологічних підходів до наукового аналізу регіональних особливостей етнополітичних процесів обумовлений насамперед тим, що Україна є цілісним етнополітичним організмом, який формується і саме тому переживає природні проблеми росту, до того ж у вкрай складних умовах як внутрішнього, так і зовнішньополітичного характеру.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні на основі комплексного теоретико-методологічного дослідження вітчизняного регіоналізму авторської концепції цього явища в умовах трансформації перехідного суспільства, у розробці теоретичної моделі синхронізації етнополітичних процесів на загальнодержавному та регіональному рівнях, на основі чого запропоновано цілісний дослідницький підхід до аналізу регіональних особливостей та загальних тенденцій етнополітичного розвитку України. При цьому наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких положеннях:

- вперше здійснено компаративний політологічний аналіз основних методологічних підходів до вивчення явища регіоналізму, його впливу на процеси політизації етнічності, етнополітичний розвиток країни в цілому. Запропоновано авторський підхід до визначення специфіки дослідження етнорегіонального виміру трансформаційних процесів в поліетнічному суспільстві. На підставі цього доведено, що явище регіоналізму має об'єктивні передумови для свого поширення в Україні у зв'язку з такими інтегральними чинниками, якими є геоекономічні, етнодемографічні та глобальні умови функціонування і розвитку територій, а також сучасні тенденції реформування існуючої моделі політичної влади у напрямку її децентралізації, деконцентрації та демонополізації;

- шляхом співставлення та порівняльного аналізу європейського і вітчизняного регіоналізму визначено його ключові характеристики та істотні відмінності між ними. Виявлено, що вітчизняний регіоналізм має подвійну природу: з одного боку, він характеризується передусім етнонаціональними детермінантами свого розвитку, а з іншого - базується на феномені, який умовно можна визначити як "регіональні спільноти", котрі мають відмінні соціально-економічні характеристики, ментальні риси характеру й групової поведінки, мовні та конфесійні домінанти тощо;

- досліджено логічний взаємозв'язок між проявами етнічного та регіонального чинників, процесами етнізації політики та її регіоналізації. При цьому встановлено, що процеси, пов'язані з регіональною самоідентифікацією, набувають суперечливого характеру, супроводжуються політизацією та радикалізацією етнічних груп, створюючи проблеми при формуванні спільної національної ідентичності, таких атрибутів нації, якими є історична пам'ять, мова, культура тощо;

- базуючись на аналізі основних методів та технологій управління етнополітичними ризиками показано ключову роль державної етнонаціональної політики і етнополітичного менеджменту у попередженні та врегулюванні етнорегіональних конфліктів, нейтралізації впливу радикальних громадських організацій і рухів етнічних меншин, проявів сепаратизму та етнополітичного екстремізму;

- вперше досліджено проблему впливу соціально-економічних чинників, передусім соціально-економічної диференціації регіонів, на процеси політизації етнічності. Встановлено по суті безпосередній зв'язок між рівнем соціально-економічного розвитку територій та інтенсивністю процесів формування етнорегіональної ідентичності, проявами федералізму і сепаратизму. Доведено, що впровадження ефективної державної регіональної політики, спрямованої на вирівнювання економічного потенціалу і можливостей регіонів, подолання соціально-економічних диспропорцій у їхньому розвитку, послаблює ризики політизації міжрегіональних протиріч та регіональних відмінностей по лінії: "регіони-донори" - "депресивні регіони";

- виділено і проаналізовано як ті чинники, що здійснюють безпосередній вплив на практичну реалізацію етнополітики в Україні, так і зовнішні впливи на перебіг суспільно-політичних подій в її поліетнічних регіонах, політизацію громадських організацій і рухів етнічних меншин;

- визначено та охарактеризовано основні аспекти реалізації прав національних меншин в сучасній Україні. При цьому обґрунтовано провідну роль держави як головного інституту формування і реалізації політики у сфері етнонаціональних відносин, а також забезпечення етнополітичної консолідації українського суспільства, зокрема у кризових умовах;

- доведено, що в Україні етнонаціональна самоорганізація значною мірою забезпечується завдяки впровадженню спеціальної інституційної системи, яка є сукупністю гарантій, принципів і норм, на основі котрих здійснюється діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій етнічних меншин з вирішення їх нагальних проблем, що дозволяє уникати радикально-волюнтаристських методів щодо здійснення державної етнополітики та прямого втручання органів влади у життєдіяльність етнічних спільнот;

- аргументовано нагальну необхідність суттєвого оновлення вітчизняного етнополітичного менеджменту, удосконалення механізмів забезпечення етнонаціональної політики держави, виходячи з концептуальних положень Стратегії державної етнонаціональної політики, відповідний проект котрої розроблений провідними вченими Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертаційна робота, з одного боку, базується на авторському підході до складної міждисциплінарної наукової проблеми, а з іншого - послуговує розробці цілісної концепції наукових досліджень у галузі регіоналістики. Автором сформульовані узагальнення та зроблені висновки, котрі є своєрідним методологічним інструментарієм для здійснення аналізу взаємопов'язаних між собою етнонаціональної та регіональної складових державотворення і націєтворення, у політичній регіоналістиці загалом.

Дисертант намагався концентрувати увагу передусім на питаннях, які ще недостатньо враховуються при виробленні та реалізації етнополітичних рішень в Україні. То ж матеріалам дослідження притаманний належний потенціал для їх застосування у сфері як загальнодержавного, так і регіонального управління, при подальшій трансформації засад регіональної політики, виробленні її найбільш ефективних і оптимальних варіантів. Вони можуть також сприяти підвищенню рівня прогнозування тенденцій, пов'язаних з етнополітичною та регіональною сферами України, участю регіонів у суспільних процесах національного масштабу. Видається можливим їх використання в роботі органів державної влади і місцевого самоврядування, реалізація в освітньому процесі вищих навчальних закладів, при розробці спецкурсів з проблем етнополітики та політичної регіоналістики, у підготовці навчально-методичних посібників, монографічних досліджень з цієї вкрай актуальної проблематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою, котра містить отримані автором результати, які забезпечують розв'язання нової важливої теоретичної та прикладної проблеми в межах здійснюваних сучасних розробок у галузі політичних наук. Всі публікації за темою дисертації у політологічних фахових виданнях підготовлені автором самостійно. Принципові ідеї дослідження належать особисто дисертантові. З тих наукових праць, котрі опубліковані у фахових виданнях із суміжних дисциплін у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї, положення та висновки, котрі сформульовані самим автором.

Апробація результатів роботи. Основні теоретичні положення, аналітичні узагальнення та практичні результати дисертації з відповідними висновками і рекомендаціями доповідались та обговорювались на четвертих і п'ятих Курасівських читаннях: "Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання" та "Політичний простір України: регіональні виміри" (до 70-річчя І.Ф. Кураса) (07. 10. 2008 і 06. 10. 2009 років, м. Київ), на засіданні відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (23. 06. та 15. 09. 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Людський розвиток в Україні: регіональні аспекти, сучасні проблеми, пріоритетні напрями" (29-30. 05. 2008 р., м. Івано-Франківськ), Всеукраїнських науково-методичній та науково-практичній конференціях "Безперервна освіта в Україні: реалії і перспективи" та "Теорія і практика стратегічного управління розвитком регіональних суспільних систем" (23-24. 10. 2008 і 6-8. 12. 2007 років, м. Івано-Франківськ), звітній науковій конференції у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника за 2008 рік і теоретичному семінарі кафедри політології Інституту історії і політології цього університету (23-27. 03. і 22. 09. 2009 р., м. Івано-Франківськ) та інших наукових форумах різного рівня, що відображено у списку опублікованих за темою дисертації праць. Методологічні положення та аналітичні результати дослідження знайшли своє застосування в роботі Комітету з питань правової політики Верховної Ради України V скликання і Української частини її Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом, а також при розробці та реалізації стратегій економічного і соціального розвитку Івано-Франківської області до 2011 і 2015 років та щорічних програм її соціально-економічного і культурного розвитку (довідка від 8.09.2009 р. № 14-126/1117-р/312). Теоретичні і методичні розробки дисертації використовуються автором у навчальному процесі при викладанні спецкурсів "Регіональні особливості етнополітичних процесів в Україні" у магістратурі Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та "Державне регулювання економічного зростання в системі управління регіональним розвитком" на економічному факультеті цього університету і такого ж спецкурсу та курсу "Фінансове регулювання економіки" в магістратурі за спеціальністю "Державна служба" Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (довідки від 08.09.2009 р. № 29-116-33 і 09.09.2009 р. № 01-08/06-03/785), а також оприлюднені у 3 монографіях, 23 наукових статтях у фахових політологічних виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, котрі поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, а також трьох додатків. Загальний обсяг роботи - 407 сторінок, з яких 363 сторінки основного тексту. Список використаних джерел складається з 372 найменувань і міститься на 40 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, подано узагальнюючу характеристику сутності і стану розробки проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію її дослідження; охарактеризовано наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі - "Методологія дослідження етнополітичних процесів" - узагальнено ключові принципи аналізу сучасної етнонаціональної політики в умовах впливу на неї як ендогенних, так і екзогенних чинників. Аналізуються основні механізми державного управління етнодержавотворчими процесами в Україні, зокрема в умовах етнорегіонів - територій з компактним проживанням етнічних та регіональних спільнот. Автор сконцентрував головну увагу на специфічних особливостях предмету дослідження і на тих проблемах, які вирішальним чином вплинули на вибір методологічного інструментарію наукових пошуків, обробку емпіричного матеріалу, його узагальнення та вироблення відповідних рекомендацій і висновків.

Методологічна основа цього дослідження визначена автором як така, що органічно поєднує декілька суміжних наукових дисциплін, передовсім: етнодержавознавство, етнополітологію, регіоналістику та конфліктологію. За превалювання загальноісторичних і етнополітологічних підходів, доповнених методами регіонально-соціологічних досліджень, активно використовується синергетичний підхід до вивчення самоорганізації соціальних груп і систем, що дозволило якнайповніше з'ясувати сутність найбільш впливових політико-ідеологічних явищ, основні причини конфліктних ситуацій на етнічному чи етнорегіональному ґрунті.

Показано, що застосування принципів системно-функціонального аналізу та конкретизоване програмно-цільове управління сферою етнонаціональних відносин і регіональних процесів, їхня ефективність та результативність значною мірою детермінуються насамперед специфічними регіональними особливостями. При цьому в Україні, як це йдеться в дисертації, досить широкого розповсюдження набула практика реалізації державних регіональних програм, створення регіонами власних комплексних проектів відтворення, збереження й розвитку історико-культурної спадщини, оптимізації міжетнічних відносин, попередження чи врегулювання етноконфліктних ситуацій, що, у свою чергу, актуалізує застосування програмно-цільового методу управління такими процесами на регіональному рівні. етнонаціональний регіоналізм політизація державний

Все це дає належні підстави для висновку, що диференційний підхід до управління етнонаціональним розвитком регіонів передбачає застосування методу системно-функціонального аналізу задля визначення найбільш притаманних для тієї чи іншої території проявів етнополітичної активності. Адже характер етнополітичних процесів у західних регіонах України помітно відрізняється від їх спрямованості в інших, зокрема в Криму чи на Донбасі. До того ж, на думку дисертанта, суттєве підвищення рівня суспільно-політичної самоорганізації етнічних та регіональних спільнот спонукає до застосування програмно-цільового методу управління цими складними процесами, що мало б передбачати, зокрема, такі стратегічні цілі, як визначення правових засад екстериторіальної самоврядності цих спільнот, вироблення механізмів взаємодії між ними та інституціями державної влади і місцевого самоврядування з метою задоволення нагальних потреб власне регіональних груп населення країни.

Автор наголошує, що в сучасних умовах глобальної інформатизації принципової ваги при цьому набуває запровадження у практичну діяльність органів управління усіх рівнів моніторингу етнополітичних і регіональних процесів. Те ж саме слід сказати про оцінку ризиків етнополітичних та міжетнічних конфліктів у контексті побудови на єдиній методологічній основі державної інформаційно-аналітичної системи, необхідність котрої, як відомо, передбачена Концепцією адміністративної реформи. Досліджуючи всі ці питання, дисертант приходить до висновку, що в Україні програмно-цільова методологія управління, хоч і досить ґрунтовно розроблена в економічних, соціальних і гуманітарних науках, у царині етнонаціональної та регіональної політики належного застосування все ж і досі не знайшла.

У другому розділі - "Етнополітичні процеси в контексті ідей "нового регіоналізму" - висвітлюються ключові характеристики концепції сучасного регіоналізму, розкрито авторське бачення його ролі в новітніх етнополітичних дослідженнях. Відзначається, що регіоналізм уже став самостійним об'єктом комплексних досліджень у працях вітчизняних вчених-суспільствознавців - політологів, істориків, економістів та соціологів. Детально проаналізовано загальноєвропейський досвід та вітчизняну практику реагування на виклики "нового регіоналізму", чільне місце відведено вивченню причин і наслідків соціально-економічної диференціації регіонів як помітного чинника політизації етнічності, а також етнорегіональної ідентичності в Україні.

Аналізуючи нинішній стан української регіоналістики, дисертант констатує, що вона вступила у якісно нову стадію свого розвитку. Це передусім стосується основної сутності проблеми, а саме: формування якісно нових політологічних та культурологічних моделей в традиційних координатах - "центр - регіони", наукової критики вже застарілої, на думку багатьох провідних фахівців, моделі регіону, що панувала у "центрі" (імперському, радянському та й пострадянському) з її розумінням "регіону-провінції" як суто господарсько-виробничої інфраструктури.

У цьому розділі йдеться також про те, що в Україні тривають соціально-політичні трансформації, започатковані з проголошенням її незалежності. У етнополітичних процесах яскраво відбито комплекс змін, викликаних якісно новими поглядами на адміністративно-територіальну реформу. Так само це стосується і реалізації зовнішньополітичної стратегії України, зорієнтованої на рівноправні відносини як з державами-сусідами, так і з іншими країнами Європи та світу. Цим також обумовлена нагальна потреба у впровадженні нових підходів до конструювання вітчизняної регіональної політики.

У дисертації зроблено акцент на тому, що особливістю нинішньої епохи є те, що практично всі цивілізовані держави докладають максимальних зусиль для досягнення такого рівня розвитку своїх регіонів, за якого стає можливою повноцінна реалізація їх потенціалу, примножується їхній внесок в національну економіку, забезпечується успішне конкурування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такі підходи та позиції, власне, і складають головну сутність ідеологем "нового регіоналізму", до якого, на жаль все ще спонтанно, рухається і Україна. При цьому наголошується, що більшість і вітчизняних, і зарубіжних дослідників вважають, що перспективи розвитку сучасної України пов'язані з кардинальним переглядом традиційних критеріїв оцінки ролі та значення регіонів, у тому числі й етнорегіонів, а також регіонального розвитку і регіональної політики як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Тому, на переконання автора, якраз синтезоване поєднання принципів "нового регіоналізму" як серцевини і внутрішньої регіональної політики, і сучасних регіональних форм міждержавних стосунків є однією з найважливіших гарантій реалізації стратегічних інтересів нашої держави.

У площині досліджуваної нами проблеми окремо виділяються ті роботи українських вчених, у яких аналізуються етнополітичні аспекти розбудови держави в цілому та її окремих регіонів, визначені основні тенденції сучасних трансформаційних процесів, зокрема у контексті проведення адміністративно-територіальної реформи, модернізації територіального механізму організації влади, реформування системи місцевого самоврядування. Автор погоджується з тими фахівцями, які вважають, що одним з ключових чинників регіоналізації України є багатоетнічність населення. Але не лише у цьому полягає політизація регіоналізму в Україні. Не меншою мірою вона зумовлена також історичними чинниками розвитку власне українського етносу, котрий тривалий час формувався у складі різних політико-економічних систем, що, у кінцевому підсумку, призвело до появи таких українських за етнічним походженням регіональних спільнот, які відрізняються культурними, мовними, конфесійними ознаками, мають відмінні ментальні характеристики, котрі відбиваються в електоральних уподобаннях та геополітичних орієнтирах громадян України. При цьому посилення політизації етнічних меншин на регіональному рівні має за цих обставин як внутрішньодержавні джерела, так і підживлюється та ініціюється зовнішніми політичними силами і процесами. Це негативно впливає на загальний соціально-політичний клімат у регіонах, породжує сепаратистські настрої та тенденції, котрі іноді досягають рівня серйозних загроз національній безпеці України. Адже міжнародна і вітчизняна практика з переконливістю засвідчує, що політизація етнічних та регіональних спільнот є також причиною загострення міжнаціональних протиріч, які за певних умов можуть перерости й у відкриті етнополітичні конфлікти.

Розглянувши різні аспекти "нового регіоналізму", дисертант відзначає, що це явище є неоднорідним і неоднозначним у сучасній політичній історії різних держав, у тому числі й України. Вважається, що в європейських умовах "новий регіоналізм", за рідкісними винятками, не становить невідворотної загрози територіальній цілісності держав, еволюціонує у напрямку посилення ролі територій і громад в управлінні державою. Що ж стосується України, то надмірна політизація регіональних чинників несе певні загрози і виклики, здатні руйнувати основи держави. Тому, на думку автора, з метою нейтралізації такого сценарію необхідно розробити цілісну концепцію регіональної політики з урахуванням стратегічного курсу України на її інтеграцію у європейський політико-економічний простір.

У третьому розділі - "Регіональна економіка та етнополітичні процеси" - чільне місце відведено вивченню причин і наслідків соціально-економічної диференціації регіонів України як чинника політизації етнічності. Актуалізується низка проблем, породжених явищем "нового регіоналізму". У його теоретичному осмисленні сутність регіонального розвитку пов'язується передусім з відповідною регламентацією використання внутрішніх сировинних, матеріально-фінансових та людських ресурсів. Прогресивність такого підходу полягає у перенесенні основних акцентів з прямого державного регулювання на стимулювання діяльності в окремих регіонах саме "автономних" механізмів реалізації власного економічного та інтелектуального потенціалу, сприяння розвиткові місцевого бізнесу, приватного господарювання.

В роботі наголошується, що регіональні відмінності між окремими територіями сучасної України є загальновизнаною реальністю. Через це дослідники, залежно від їхньої спеціалізації та дослідницьких завдань, розглядають ті чи інші аспекти та особливості регіоналізації нашої держави. При цьому вони виділяють як найбільш визначальні такі основні її чинники: етноісторичну і культурну різнорідність; релігійні та конфесійні традиції; економіко-господарські відмінності територіального розвитку та ін. Але, на переконання автора, сучасні стратегічні завдання розробки нового формату регулювання регіонального розвитку і його впливу на етнополітичні процеси потребують врахування всього комплексу чинників регіоналізації, всебічного аналізу їх історичної специфіки і сучасного стану.

Автором вказується на те, що диспропорції у розвитку окремих регіонів України породили не лише уявлення, а й нове концептуальне положення про "регіони-донори" та "регіони-реципієнти" або "депресивні регіони". Детально розглядається концепт "регіону-донора" та його вплив на формування етнорегіональної ідентичності. Уточнено сутнісні характеристики поняття "депресивний регіон" та визначено його місце у державній регіональній та етнонаціональній політиці. До того ж, як і чимало фахівців, дисертант вважає, що загальноєвропейський вимір у сучасних умовах кардинально змінює уявлення щодо пріоритетів, масштабів і цілей регіональної політики, стимулює розвиток нових механізмів регіональної співпраці. В дисертаційній роботі наголошується також, що проблеми формування етнорегіональної ідентичності можуть стати перспективною темою подальших суспільствознавчих розробок за тієї умови, якщо вони будуть здійснюватись в рамках більш масштабних досліджень регіональних проблем України у контексті вироблення стратегічно виваженої та ефективної регіональної політики.

Значна увага приділена розгляду проблематики "депресивних регіонів" в Україні як невіддільних суб'єктів державної політики. Деякі з них є водночас і етнонаціональними територіями. При цьому термін "депресивні регіони" на офіційному рівні був вперше зафіксований власне в "Концепції державної регіональної політики" (2001 р.). Депресивними визначаються такі території, відсталість котрих детермінована стагнаційними чинниками, спричиненими загальнодержавними кризовими явищами структурного характеру, що мають специфічні внутрішні джерела. Що стосується самого статусу депресивних регіонів, то він, на переконання дисертанта, передусім потребує невідкладного законодавчого врегулювання. До того ж не менш важливим є опрацювання шляхів їх державної підтримки з врахуванням як фінансово-економічного та соціального, так і екологічного стану. Зокрема, потрібно було б передбачити відповідні преференції суб'єктам господарської діяльності на депресивних територіях, цілеспрямоване виділення їм державних інвестицій (капітальних вкладень), надання цільових, і в їх числі бюджетних, позик, державних гарантій тощо. Водночас у дисертації особливо наголошується, що помітні регіональні відмінності, тривалий поділ регіонів України на донорські (бюджетоформуючі) та депресивні (бюджетодотаційні) у поєднанні з дещо іншими ментальними характеристиками різних регіональних спільнот становлять загрозу унітарності держави, створюючи за певних обставин підґрунтя для об'єктивації прагнення окремих етнонаціональних меншин до набуття спеціального статусу, зокрема, національно-територіальної автономії, що також суттєво актуалізує невідкладне подолання істотних диспропорцій у територіальному розвитку країни.

У четвертому розділі - "Регіональні чинники етнополітичних конфліктів на пострадянському просторі" - висвітлені та проаналізовані регіональні виміри етнополітичних процесів з точки зору їхньої потенційної за певних умов конфліктності. Досліджено вплив на ці процеси геополітичних чинників. Узагальнено вітчизняну практику управління етнополітичними процесами та окреслено основні напрями роботи з її удосконалення.