Політичний процес

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах тощо.

Політичне функціонування - професійна політична діяльність, спрямована на розроблення правових норм, управління різноманітними політичними інститутами. Сюди належать парламентська, державно-управлінська, муніципально-управлінська діяльність, партійний менеджмент і виборчий маркетинг.

До першого виду діяльності належать розроблення та прийняття конституції, утворення органів влади через вибори або насильницьке захоплення, законодавча діяльність щодо визначення статусу центральних і місцевих органів влади, створення політичних організацій (партій, лобістських груп, рухів) і вироблення норм їх діяльності (програм, статутів, декларацій тощо).

Другий вид діяльності - регулювання і відокремлення суспільних відносин, що стосуються окремих сфер суспільного життя: економічної політики (бюджетної, кредитної, податкової, регулювання грошового обігу), соціальної політики (встановлення мінімальної заробітної плати, соціальне страхування, доплата малозабезпеченим), культурної політики (визнання пріоритетів держави).

До найбільш розповсюджених видів політичної участі можна віднести:

? дії по делегуванню політичних повноважень (електоральна поведінка);

? активістську діяльність, яка спрямована на підтримку кандидатів і партій у виборчих компаніях;

? професійну політичну діяльність як публічних політиків, так і осіб, що фахово забезпечують реалізацію політико-державних функцій;

? відвідування мітингів, політичних зборів та участь в демонстраціях;

? участь в діяльності партій, політичних рухів і груп інтересів.

Суб'єктами політичної участі виступають - індивіди; соціальні групи і верстви; культурно-професійні, етнонаціональні, конфесіональні та політично згуртовані спільності; всі дорослі громадяни державно - організованих суспільств; врешті, міжнародні спільноти (наприклад, під час виборів у Европарламент). Вони безпосередньо чи будь-яким іншим чином залучені до вироблення і реалізації політичного курсу держав, політико-управлінських рішень, до рекрутування політико-посадових осіб та впливу на їх діяльність.

Політична участь характеризується багатоманітністю; це явище із захопленням класифікують політологи. За масштабами участь здійснюється на рівні місцевої, регіональної, державної чи міжнародної політики. Згідно сили політичного впливу участь поділяють на пряму (безпосередню) чи опосередковану, загальну і обмежену. Відповідно до системи використаних політичних засобів виокремлюють мирні та насильницькі, добровільні та примусові, традиційні й інноваційні, легітимні та нелегітимні, законі (легальні) і протиправні (нелегальні) різновиди політичної участі.

За ступенем активності політичну участь поділяють на пасивну і активну. Дані типи участі можливо сполучити ще з двома параметрами: припустимі та неприпустимі форми політичної участі. Політична активність класифікується також на конвенціальну, тобто легальну, регламентовану законом політичну участь та неконвенціальну - незаконні види участі (демонстрації, пікети, мітинги, недозволені владою тощо).

Політичну участь можна також поділити на такі різновиди:

? автономна участь - це добровільна політична діяльність людей, які переслідують особисті чи групові інтереси;

? мобілізована участь - має примусовий характер, її стимулами є адміністративний примус, страх, сила традиції тощо. Як правило, мобілізована участь спрямована на підтримку політичної системи; її метою є демонстрація відданості правлячій еліті, «всенародної єдності» і схвалення чинної політичної лінії. Такий тип участі домінує в автократіях (тоталітарних і авторитарних режимах);

? «ангажована» участь - характеризує цілеспрямовану на реалізацію групових інтересів (партій, руху, лобі, політичної «команди») політичну поведінку, яка є цілком усвідомленою, спланованою та, здебільше, професійною. Ангажовану позицію посідають природно всі партійні лідери та помітні партійні діячі, практично всі відомі публічні політики є безпосередньо чи приховано «ангажованими» впливовими політичними силами; абсолютна більшість засобів масової інформації також «ангажована» певними політичними групами, організаціями чи державою.

Сучасний політичний процес характеризується великим різноманіттям видів та форм політичної участі; зокрема, в демократичних суспільствах домінують автономна, конвенційна, ортодоксальна участь, але окремі елементи інших видів тут також присутні й виявляються у відповідних обставинах. Отже, засоби політичної участі, їх інтенсивність та наслідки виявляють перш за все процесуально-функціональні властивості політичної системи даного суспільства, особливості його політичної культури.

Політична участь виконує певні соціальні функції:

1) відображення, узгодження і реалізація різних інтересів та вимог;

2) відбір політиків та управлінців;

3) рекрутування і просування по службі (політичній кар'єрі) публічних політиків та управлінців («політичних адміністраторів»);

4) залучення населення до вироблення і реалізації політичних рішень;

5) політична соціалізація;

6) упередження та розв'язання конфліктів;

7) боротьба з бюрократизмом і скасування відчуження громадян від політики та управління.

Завдяки цим функціям, політичну участь населення визнано в числі головних прав людини, які отримали міжнародно-правове визнання. Так, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (Рез. 2200 (ХХІ) ГА ООН від 16 грудня 1966 р.) містить наступні положення: «Кожен громадянин повинен мати без якої б то ні було дискримінації право і можливості: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і через посередництво вільно обраних представників; б) голосувати і бути обраним на дійсно періодичних виборах, які здійснюються на засадах загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпеченні вільного волевиявлення виборців; в) мати доступ у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби».

Система політико-владних відносин виявляється у складному за своєю структурою політичному процесі, нерозривно пов'язаному з політичною діяльністю, через яку сам цей процес завжди репрезентує суб'єкта політики. У найбільш загальному вигляді політична діяльність - це сукупність дій як окремих індивідів, так і великих суспільних груп (класів, націй, партій, суспільних організацій тощо), спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання й утримання влади. Соціальною детермінантою політичних дій людей у підсумку є економічні інтереси. Проте це не прямолінійна детермінація, яка так невимушено проповідується марксизмом. Політична діяльність має значний статус автономності, а на деяких етапах і визначального. Тим паче вона (як і естетична та інші види діяльності) не вкладається у прокрустове ложе основного питання матеріалістичної діалектики, а виходить за його межі й може здійснюватись на рівні підсвідомості, що межує з нормами буденної свідомості, далекої від розуміння об'єктивних законів розвитку природи і суспільства та й тієї ж економіки.

До структури політичної діяльності входять її об'єкти і суб'єкти. Об'єктом є політична влада, політико-владні структури, суб'єктом - політичні партії, рухи, об'єднання, політики, громадські, державні діячі та ін.

На характер, особливості політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти. До об'єктивних належать запити, потреби, інтереси, до суб'єктивних - політична культура, політична свідомість суб'єктів політичного процесу.

Виокремлюють політичну діяльність теоретичну і практичну. Перша - законотворча, ідеологічна, соціологічна, науково-організаційна, методична. Друга - урядова, депутатська, робота в органах місцевого самоврядування, політичних партіях, суспільно-політичних рухах, об'єднаннях, участь у референдумах, виборах, мітингах, опитуваннях громадської думки, маршах протесту тощо.

Політичну діяльність здійснюють на громадських або професійних засадах.

Політичною діяльністю на громадських засадах вважають таку діяльність, за яку той, хто займається нею, не отримує матеріальної чи іншої винагороди, до того ж виконує її поза основною професійною діяльністю.

До політичної діяльності на професійних засадах зараховують депутатську діяльність, роботу на посадах і в робочих апаратах політичних партій, громадсько-політичних об'єднань тощо. Така діяльність найчастіше пов'язана з матеріальною винагородою.

Істотне значення для вмотивованої та продуктивної діяльності політика будь-якого рівня має його соціально-психологічна готовність до цього. У структурі такої готовності психологи розрізняють кілька взаємозумовлених та взаємопов'язаних компонентів: мотиваційний, когнітивний, операційний та особистісний.

Крім того, політична діяльність, особливо її ефективність, тісно пов'язана з тим, як узгоджені між собою «Я-реальне» і «Я-ідеальне». У першому випадку йдеться про те, яким реально є політик, а в другому - яким він себе уявляє, яким його бачать інші. Відомо, що багатьом людям властиве надмірне завищення своїх якостей, перебільшення можливостей.

Політична діяльність, як і будь-яка інша, також передбачає цілеспрямовану і певним чином мотивовану активність людини в конкретний період, час. При цьому для політичної діяльності велике значення має психологічна готовність людини до такої діяльності, тобто сукупність усього необхідного для успішного вирішення того чи іншого завдання, проблеми. Психологічна готовність є своєрідним стартовим моментом у діяльності.

Для політика багато обставин можуть стати стартовими у конкретній діяльності, дії. Це, зокрема, глибоке знання та розуміння суті, необхідності того, заради чого політик діє, спонука до такої дії з боку інших людей, суто душевний порив та ін. У будь-якому разі політик починає діяти тоді, коли має психологічну установку на досягнення бажаного і очікуваного результату. Важливо, щоб політик мав установку не на діяльність взагалі, а саме на інноваційну діяльність, тобто таку, що матиме заздалегідь вагоміші, суттєвіші результати.

За багатьма характеристиками і особливостями політична діяльність так само індивідуальна, як індивідуальна будь-яка діяльність людини. Йдеться про індивідуальний стиль політичної діяльності не як набір окремих якостей, а як цілезумовлену систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається певний результат.

Індивідуальний стиль діяльності, у тому числі політичної, зумовлюється і забезпечується насамперед властивостями нервової системи людини.

Не слід плутати поняття «індивідуальна політична діяльність» і «індивідуалізована політична діяльність».

Індивідуалізована політична діяльність - явище рідкісне. Практично завжди політик має однодумців, політичну силу у формі об'єднання, організації, партії. Зрештою, політична діяльність може здійснюватися за допомогою і неорганізованих сил - маси, натовпу. Політик спілкується з ними, використовує їх тоді, коли це відповідає його власним інтересам або інтересам формального об'єднання (організації, партії та ін.), до якого він належить.

Кожна людина є представником певної держави, нації, класу, соціального прошарку. Саме у статусі носія специфічних якостей конкретної спільноти вона включається у той чи інший вид суспільних відносин. Це також відбувається завдяки певній політичній поведінці.

Поняття «політична діяльність», як і поняття «політика» загалом, трактується досить неоднозначно, широко. Як ні в якій іншій науці тут наявні відносини між різними суб'єктами політики, діяльність яких зводиться до одного - завоювання та використання влади у певних політичних інтересах.

Політична діяльність на відміну від наукової більшою мірою прагматична і прив'язана до реально існуючого (а не гіпотетичного) суспільно-економічного ладу і меншою мірою містить у собі прогностичні, моделюючі, теоретико-конструктивні функції.

Якщо головне питання політичної діяльності - реалізація політичних інтересів, то неправомірним було б у демократичному суспільстві замикати політичну діяльність лише на розв'язанні класових протиріч. З розвитком, урізноманітненням і рухливістю форм власності в сучасному суспільстві високорозвинених країн більш складними та дієвими є інфраструктурна роздробленість і досить автономні соціальні утворення, ніж класи, нації тощо. А тому політична діяльність виникає там, де з'являється відповідний політичний інтерес, який може нести лише одна особа, а не мільйони. Тому політична діяльність це не обов'язково, як ще донедавна мислилося, поділ суспільства на дві основні групи, хоч би в якій формі й з якими конкретними намірами ця діяльність здійснювалась, а діяльність, спрямована на реалізацію інтересів влади із якнайповнішим урахуванням найширшого спектра плюралістичних інтересів стосовно цієї влади. Отже, це набагато складніша діяльність, ніж та, яку проповідує комуністична ідеологія.

4. Специфіка та об'єкти політичної діяльності в сучасних умовах

Сучасність дедалі очевидніше розкриває значення свідомої діяльності людей, однією із форм якої є політична діяльність. Відбувається значна політизація соціальних, культурних, економічних і екологічних процесів. Багато проблем, які раніше стихійно саморегулювалися і в керівництві якими не було необхідності, сьогодні потрібно узгоджувати в масштабах країни або суспільства в цілому.

Удосконалення управління суспільством у сучасних умовах вимагає широкого застосування створених у процесі науково-технічної революції засобів і методів вирішення управлінських завдань.

Політика здійснюється людьми, рівень активності яких значною мірою залежить від знання механізму її регуляції: закономірностей, специфічних інтересів й інституційних утворень, норм і засобів реалізації політичних цілей.

Інші різноманітні форми політичної активності служать не супутніми компонентами функціонування політичних інститутів і політичних систем, а, власне, необхідними спрямовуючими елементами політичного життя.

Визначаючи сутність політичної діяльності, насамперед потрібно з'ясувати, що таке політичне життя і через які фактори виявляється цей вимір суспільного буття людини. Його багатогранність пов'язана передусім з політичними інтересами, які віддзеркалюють у концентрованому вигляді потреби різноманітних соціальних груп. Політична свідомість виступає рушієм суспільної діяльності, її розвиток здійснюється під впливом багатьох факторів, у тому числі інститутів політичної системи, політичних і правових норм, традицій, політичної культури.

Необхідною умовою засвоєння природи політики, влади, влаштування і функціонування політичних інститутів є політична культура. Вона визнає політичні цінності, які впливають на свідомість і поведінку людей. У політичній діяльності безперервність, наступальність політичних дій, рішень констатують політичні традиції, що має важливе значення для збереження і розвитку всієї системи культурних цінностей для будь-якої цивілізації. Разом із тим традиціоналізм у політичній діяльності надає їй відповідної рівноваги, стабільності й зменшує можливості для виникнення авантюризму, волюнтаризму і подібних політичних явищ. Хоч тут же може критися загроза догматизації політичного життя, яке спирається на могутній пласт традиціоналізму. Важливим фактором динамізму політичних процесів може служити зв'язок з іншими сферами людського буття - економікою, наукою, культурою, які впливають на зміни у політиці. Вибудовувати структуру і зміст політичного життя відповідно до правової логіки всього людського буття, а не за внутрішніми законами сваволі, допомагають політичні й правові норми. Наявність правових основ політичного життя не допускає абсолютизації, що сталося, наприклад, у радянському суспільстві, де єдиною правовою основою регулювання політичної діяльності була ідеологія, а не юридичне право.

Політичні інтереси, свідомість, політична культура, традиції і правові норми виступають своєрідними системоутворюючими факторами політичної діяльності, визначають її цілі, зміст, розмах і наслідки на рівні суспільства, класу, соціальних груп, окремих індивідів. У тісному переплетенні внутрішніх і зовнішніх аспектів політики й здійснюється політична діяльність.

Оскільки політична діяльність не може функціонувати самостійно, то суміжні сфери суспільного життя також зазнають її впливу і самі можуть активно впливати на формування і процес реалізації в цій діяльності політичних інтересів.

Політична діяльність здебільшого оперує буденною свідомістю (здоровим глуздом) і дуже часто може уподібнюватися дипломатії, в якій внутрішній алогізм не завжди піддається усвідомленню через закони об'єктивної дійсності, звичайно, не повністю, а в деякій своїй частині.

Тому політична діяльність підпадає під пояснення теорії поведінки людини, яку проповідує біхевіоризм. Згідно з цією теорією, одним із важливих факторів суспільного розвитку є поведінка, не завжди усвідомлена і проаналізована. З цього, мабуть, випливає, що оцінка минулих політичних дій - це значною мірою аналіз не тільки об'єктивної дійсності, а й суми поведінкових актів індивідів і відповідний оціночний вимір їх. Тут справді важко виявити оцінку суспільного характеру поведінки й політичної спрямованості того виду діяльності, що пов'язаний з політикою і владою у повному значенні слова. На жаль, політична діяльність ніколи не зможе піднятися до наукової, і те, про що йшлося вище, - її закономірність.

Політична діяльність є активним початком усього політичного процесу. Адже саме вона - своєрідне поле дій інститутів політичної системи й соціально-політичних норм. У ній відбиваються воля й інтереси соціальних груп різних рівнів і ставлення до політики, до управління.

Існує тісний взаємозв'язок, з одного боку, між інститутами політичної системи і нормами та політичною діяльністю - з другого.

Політична діяльність не може здійснюватися сама собою, стихійно, поза цілеспрямованим впливом інститутів і регуляторів.

Водночас не можна строго регулювати як політичне життя, так і всю політичну діяльність. Було б спрощенням штучно зводити її до політичних інститутів, так само, як і заповнювати нею все політичне життя.

Виникає запитання: чи можна ототожнювати політичну діяльність з політичною участю? Деякі сучасні політологи з допомогою «політичної участі» намагаються довести спроможність усіх груп безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, впливати на владу. Політична участь у нашому розумінні виступає або як етап, що передує політичній діяльності, або як допоміжна сфера, яка може впливати на політику з двох боків: сприйняття чи не сприйняття цієї діяльності.

Політична діяльність впливає передусім на політичні відносини й через них - на всі інші суспільні відносини. Тому розгляд об'єктів політичної діяльності слід починати з висвітлення того, як вона реалізується саме в політичній сфері. У ній політичну діяльність спрямовано на низку об'єктів, одні з яких є організаційними факторами суспільно-політичного життя, решта - процесами політичного розвитку.

До першої групи можна віднести: утворення державних органів шляхом їх виборів; створення масових організацій у результаті волевиявлення громадян, об'єднаних у суспільні організації; вироблення політико-правових норм шляхом регулювання процесу підготовки і прийняття законів, безпосереднього вияву - волі громадян (референдуми, з'їзди, збори тощо); організацію системи управління основними сферами державного і суспільного життя, тобто визначення принципів організаційних структур, повноважень і взаємовідносин ланок управління.

До другої групи об'єктів належать: зміцнення соціальних основ розвитку суспільства; розвиток національних відносин, врахування інтересів національних груп і меншин; залучення громадян до управління державними і суспільними справами; вироблення довір'я до політичних курсів партій, політичних інститутів і їхня підтримка; формування політичної свідомості громадян; зміцнення влади, політичних інститутів; забезпечення дотримання законності та інших демократичних норм; проведення міжнародної політики.

Яким же чином політична діяльність взаємопов'язана з іншими сферами життя суспільства й як вона на них впливає?

Політична діяльність пускає в рух важелі, які визначають прогрес кожної сфери та успіх усіх видів діяльності суспільства.

Будь-яка людська діяльність, а тим паче політика мають бути цілеспрямованими. Мета як фокус відображає ту модель дійсності, на реальне відтворення якої має бути спрямована політична діяльність. Цілі як близькі, так і далекі завжди потребують серйозних зусиль партій, держави. Практика засвідчує, що нехтування або ігнорування цього призводить до кризових явищ, інертності й пасивності людей у політичному житті.

Політичну діяльність неможливо уявити без політичної інформації. Вона повідомляє про розвиток соціальної структури суспільства, про нації та відносини між ними, про побудову влади і функціонування політичної системи та її ланок, про організацію управління, про розвиток демократії, про рівень політичної культури і політичної свідомості. Інформація охоплює також міжнародне життя. Недостовірність або фальсифікація політичної інформації призводить до збочень у політичній діяльності.

Соціально-політична діяльність пов'язана з розробкою політики та її здійсненням, з функціонуванням влади. Здавалось би, на перший погляд, аналіз різноманітних організацій, які виконують соціально-політичні функції, дасть відповідь на запитання: що належить до суб'єктів політичної діяльності? Але такий підхід не дав би змоги розкрити всю глибину і багатогранність соціально-політичної діяльності і якоюсь мірою формалізував би її.

Первинним і, мабуть, головним суб'єктом політичної діяльності виступає людина. Народ, класи, нації, інші великі й малі політичні групи - це не що інше як сукупність окремих людей з відповідними інтересами, цілями. Тому в демократичному суспільстві суб'єктом політичної діяльності виступає тільки особа (в іншому випадку спостерігався б поділ суспільства на малі та великі суб'єкти діяльності), але вона через право, владу тощо ніби відсторонює від себе свої суб'єктні можливості, передаючи їх на рівні класів, нації, прошарків і груп населення; політичних структур - держави, партії, різноманітних громадських організацій.

На практиці простежується якісна неоднорідність форм і видів політичної активності. З огляду на це, можна сконструювати приблизно таку шкалу інтенсивності політичних дій:

- реакція (позитивна чи негативна) на імпульси, які надходять від політичної системи, її інститутів чи представників, не пов'язана з необхідністю власної активності;

- участь у періодичних діях, пов'язаних із делегуванням повноважень;

- діяльність у політичних і подібних їм організаціях;

- виконання політичних функцій у рамках політичних інститутів, що входять до політичної системи або діють проти неї;

- пряма дія, активна (у тому числі керівна) діяльність поза інституційних політичних рухів, спрямованих проти існуючої політичної системи. У співвідношенні політичної та аполітичної діяльності розкривається специфіка взаємодії політики з іншими сферами суспільного буття.